Буває,
приходиш до мети,
а там вже хтось устиг потовктися першим,
поїв усе смачне,
а під блискучою обгорткою залишив скам'янілий копроліт.
Або ж
мета — лише декорації,
іскриста утопія відвертає увагу,
поки ти кружляєш, кружляєш довкола.
Розуміння істини приходить запізно:
віск тане,
пір'їни розлітаються по усіх усюдах,
як і ти сам.
І невідомо,
чи вдасться зібрати себе до купи?
Знову.
Без рецепта купуєш «ліки»,
несправжні, з ефектом плацебо, —
обираєш тільки жовті емендемки,
сонячно солодкі,
з лимонною іскоркою...
А за мить випльовуєш їдкий квасець,
бо хтось забув рецептуру
або просто схалтурив.
Але нащо тобі та «хімія»?
Краще візьми ябко.
Маю два:
голден —
глянцевий, з пухкими боками, солодкими обіцянками,
і дичку —
вона... одним словом, непоказна.
То яке обереш?
