від розумних віршів завмирає душа,
як накрутиш під серцем тремтливу пружину,
не навмисно,
за вмістом,
але одержимо,
наче спалахом сонця в руках палаша
в дзенькіт справді раптовий, у морок зіниць,
де поміж павутиння живуть багряниці,
наче демон у дивних глибинах божниці,
щоб свічою горіти в кутах камяниць,
вогким стінам омани грайливим вогнем,
де на гойдалках дивних на тлі павутини,
від розумних віршів розквітали б вуглини
на деревах сухих в цвіт живих хризантем…
