Сонливий вітер злегка гойдає трави,
Немов з думками, які в душі плекаю,
Відчула вкотре невпевнені октави,
Можливо й ні! Чомусь сумлінно вважаю,
Напевно по́милка, але цей світ люблю.
Помітно зваблюють пелюстки суничок,
В жаданні сонця, зранку випити росу,
Босоніж я, поспішаю до позичок,
Вдихати хочу свіжість саду. Всю красу,
Вбирати й кроки, ледь чутні цього літа.
Шурхоче листя, в глянцевій оболочці,
Відбитки золота - сонця подарунки,
В черешні ягоди, в червоній сорочці,
Ловлю їх запах, солодкі п’янкі трунки,
Блаженне літечко, до тебе радо йду.
Уздовж стежини рясніють полуниці,
Промінням пестяться, захоплюють тепло,
По них зненацька переллються зірниці,
Частково в росах, веселкове джерело,
Тона забарвленості приємні серцю.
Під дійством вітру тішить колоритність гам,
Здається сік уже замала на устах,
Кислинку, солод, сприймає моя душа,
Мигтіння блиску не сховаю у очах,
Тієї радості, що полонить єство.
Ці перші кроки вже з літом відчуваю,
Жага сприйняти без порушення тиші,
Я світлі мрії про мир щоденно маю,
Нехай війна скінчиться, достигнуть вишні,
Якби ж почув мої бажання Всевишній.
Тихенький вітер висушив ранні роси,
Й полинні сльози, що стікали по щоках,
О літо - літечко, не принось нам грози,
Журбу і біль. Нехай достигнуть у садах,
Всі фрукти й ягоди, не меркне надія….
Що Україна, знов вип’є келих вина,
З духмяним літом зустрічатиме осінь,
За щастя, віру, що так бентежать серця,
Треба лиш вистояти, щоб чиста просинь,
І шлях нам сонце освітило в майбуття.
07.06.2025 р
