Два берега... поміж них річка, вже давно,
Ті води, часом немов гірке вино,
Які щоденно роз’єднують, на жаль,
Ще дощ добавить кислий присмак. Печаль.
Проникне в душу, охолодить серце,
Нараз не вправі, зібрати в озерце,
Весняні почуття. Тьмяна заграва,
Від річки, ця розлучниця так рада.
У ніч погожу, їх з’єднають зорі,
Прийматимуть прикраси кольорові,
Від квітів, як цілунки, привітання,
Допоки не погасне зірка рання.
Медові роси - посланці кохання,
Хоча на миті відчують єднання,
Та сонце вкотре, із річкою в змові,
Мабуть втішають зради випадкові.
Але ж віками спаплюжені води,
Природні явища, не знайдуть згоди,
Кохання, все ж міцнішає з роками,
Завади зникнуть межи берегами.
22.05. 2025 р
Чудова поезія! 
