Невже й ангели рими читають, невже й ангели - гірко ридають
Про мавку бувальщину
вам розповім,
У кожній буквиці -
жадібний спів.
Мавку у рощі юнак був зустрів.
Вітер бажань
його в ліс був завів.
Сонце сіяло у дівки в очах,
Голос мов дзвін,
він - манить
Чарує.
Розум втрачає,
хто його чує.
Як вічний орган,
мов хвиля морська -
у кожному звуці
лунала душа.
Гілля співає,
Трава шелестить,
В серці вогонь,
Його не згасить.
Ой,
Якби знав він,
Та де її слід,
Туди б він й подався,
Хоч би й на мить.
Ой,
А в дівки гарнії очі,
Сяють
Як зорі у темнії ночі.
Плив би над виром знов,
стрибнув із кручі..
Мавко,
Ти серця мотив, твій голос
живий,
знайомий, близький.
Лісові тіні їм стежку у лісі плетуть,
Води глибокі туманами звуть.
Там де мовчить гай віковий,
Зустрінь мене знов,
Лише не зникай.
Чекай і кохай.
Кохай, виглядай.
Шепіт дерев
Мов пісня жива,
Вона мов та казка,
Мов вічна душа.
Куди б не глянув -
Її образ там,
Зірка вночі,
Що горить моїм снам.
Ой,
А в дівки гарні очі,
Сяють,
Як зорі у темнії ночі.
Якби знав я,
Де її слід,
Туди б і подався
Хоч би на мить.
Дуже гарно! 
