Тебе не бачу, зникла цілковито,
Лиш згадую тебе зі здивуванням,
Сном ясним темних коренів є квіти,
А спів є лиш пробудженим мовчанням.
Осінній блиск ліг на дерев вершини,
Західне сонце, літ пташок привільний
Вістять про інші небеса й країни,
Котрі в той самий час радіють спільно.
Й оманою не є відлуння чару,
Що сторожить до сну довічну браму,
Твоя далека близькість, як примара,
Усім журним повірює те ж саме.
Leopold Staff, Bliskość daleka
Nie widzę ciebie, tylko twoje szaty,
I ślepym ciebie zgaduję zdumieniem,
Snem jasnym ciemnych korzeni są kwiaty,
Jak śpiew jest jeno zbudzonym milczeniem.
Ostatnie blaski jesieni na drzewach,
Zachodnie słońce, lot dzikiego ptaka
Wieszczą o innych krainach i niebach,
Które zachwyca godzina jednaka.
I że nie złudą jedynie są echa
Czaru, co włada wiecznie za snu bramą,
Mówi o zmierzchu twa bliskość daleka,
Co zwierza wszystkim tęskniącym to samo.
