Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Seth: Асфоделі - ВІРШ

Я здавна прикутий до скелі Я сплю, щоб не бачити днів Й тебе. Ти приходиш у сні, Як квітнуть вночі асфоделі. Вода має приторний смак. Колись, він здавався смачнішим. А наші розмови - тепліше. Коротше, суцільний бардак. Лишаю її на постелі. Хриплю їй “Бувай, наберу”. Вона також любить цю гру, Як квітнуть вночі асфоделі. У келихах темний коньяк. І я маю те, що їй треба. В нас спільні гріхи і потреби. Хоч, ми не знайомі. Ніяк. Як хочеш - проводь паралелі. У світі ніщо не нове. Чому ж мені крик душу рве, Як квітнуть вночі асфоделі? Я в біса порвав свої зв’язки. Сиджу, ось, і тильки хриплю. Давай свою біль, утоплю. Ковтай і настане розв’язка. Хтось зник, як міраж у пустелі. Хтось зрадив, як істинний друг. Пиши, що завгодно - зітру, Коли відцвітуть асфоделі. Почуєш, як вляжеться шум. Вогонь заслабкий перед словом І я присягаюся знову - Про тебе я не напишу. То хто я, в цій дивній новелі? Де сенсу нема в боротьбі, Бо брешеш самому собі. Я скеля? Ланцюг? Асфоделі?