Я ішов над річкою по ріні,
Та спинився раптом без причини.
Вмерле щастя блиснуло, як спогад,
І жило частиночку хвилини.
Гасло небо в золотій зірниці
І мертвило лагідно погоду.
В тихім смерку я сидів там довго, –
Кидав без кінця каміння в воду.
Leopold Staff, Nad brzegiem
Żwirem brzegu idąc ponad rzeką,
Przystanąłem nagle jak przykuty.
Zmarłe szczęście błysnęło wspomnieniem
I przez setną część żyło minuty.
Niebo złotą dogasało zorzą
Konającej spokojnie pogody.
W niemym mroku siedziałem tam długo
I rzucałem kamienie do wody.
