Мої рядки такі незграбні,
Мої вірші такі невмілі,
І думи мої, наче згаслі,
Та лиш слова в них щирі.
Самотність тихого поета
Легенько знову натякає,
Що рими у віршах немає,
Не гідні світу ці слова!
Спалахують вогнем сонети,
Горить любов, горить дотла.
Ні, то не скрипка десь співає -
Так плаче автора душа.
