Коли створить людину вирішив Господь, –
В одному місці глину Він не брав на плоть,
А брав із чотирьох куточків світу:
Із півдня, де пече гарячий вітер,
Зі сходу, де листки, із півночі, де сніг,
Із заходу, де ліс дубів і щогл поліг.
Із хмари чавить дощ гроза свавільна.
Щоб в ні однім краю земля могильна
Мандрівцю, що лишає небо голубе,
Не мовила: «Ти хто? Не знаю я тебе!»
А в будь-якім краю землиця-мати
Для того, хто там прагне спочивати,
Схиливши голову, закінчити життя,
Сказать могла: «На груди ляж, моє дитя!»
Catulle Mendès, La Mère
Quand le Seigneur forma l’homme, le Seigneur Dieu
Ne prit pas le limon terrestre en un seul lieu ;
Mais il prit de la terre aux quatre coins du monde :
Au sud où l’air brûlant sèche la lande blonde,
A l’est vert de feuillée, au nord blanc de frimas,
A l’ouest où ce briseur de chênes et de mâts,
L’ouragan, tord la pluie et la nuée en trombe ;
Afin qu’en nul pays, la terre de la tombe,
A l’homme qui s’incline et meurt, voyageur las,
Ne dît : « Qui donc es-tu ? je ne te connais pas ; »
Mais pour qu’en tout pays, la terre maternelle,
A l’homme heureux enfin de reposer en elle
Sa tête qui se courbe et son cœur qui se fend,
Pût dire : « Couche-toi dans mon sein, mon enfant !
