У шовку з меланхолії
На гойдалках умисності
Чи варто бути вишнею
В полоні беззахисності,
Щоби вугілля пагоди,
Чи гаоляну жовтого
Нас потаємно кликало
Від Божого до жодного?
Долина ще так затишна,
Козак ще не прокинувся,
І дихає сповільнено
В очах її цитринових.
Спориш ще в думи замкнений,
Півні співають й падають
В калюжі глини райдужні
В кущах весни ожинових.
Чи ми дійдем безпомічні
До берега стривожено?
Чи ляжемо під вербами
В Котигорошка з вірою?
Чи правди тінь відчуємо
В часи середньовічності
Із випнутими венами
З даремною офірою*?
