Він шиєю поклявся в тім,
Коли схотів лишить цей світ.
(Франсуа Війон)
Не знаємо, для чого він родився,
Чому помер – теж не відомо нам.
На світ з’явився голим й лиш добився,
Що голим знов лишився сам.
Надія, смуток, острах і утіха
По черзі серце мучили йому.
Вуста зазнали і плачу, і сміху, –
Мав вдачу щиру і пряму.
Він їв, він пив, він спав й по тому прямо
Знов спати, пити, їсти починав;
І кожен день усе було так само,
І він нічого не міняв.
Добро робив, та все було намарно,
Робив лихе – не відчував нудьги,
Мав друзів – дружба та була примарна,
Й давно пропали вороги.
Любив – до інших та любов майнула,
Й пересит теж вимотував украй.
І він минув, як і життя минуло:
Зайшов і вийшов – і прощай!..
Jean Richepin
Épitaphe pour n’importe qui
Ce jura-t-il sur son coullon
Quand de ce monde voult partir.
(François Villon)
On ne sait pourquoi cet homme prit naissance.
Et pourquoi mourut-il ? On ne l’a pas connu.
Il vint nu dans ce monde, et, pour comble de chance,
Partit comme il était venu.
La gaîté, le chagrin, l’espérance, la crainte,
Ensemble ou tour à tour ont fait battre son cœur.
Ses lèvres n’ignoraient le rire ni la plainte.
Son œil fut sincère et moqueur.
Il mangeait, il buvait, il dormait ; puis, morose,
Recommençait encor dormir, boire et manger ;
Et chaque jour c’était toujours la même chose,
La même chose pour changer.
Il fit le bien, et vit que c’était des chimères.
Il fit le mal ; le mal le laissa sans remords.
Il avait des amis ; amitiés éphémères !
Des ennemis ; mais ils sont morts.
Il aima. Son amour d’une autre fut suivie,
Et de plusieurs. Sur tout le dégoût vint s’asseoir.
Et cet homme a passé comme passe la vie :
Entrez, sortez, et puis bonsoir !
