Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: ХРЕСТОСЛОВ: кривавий спід рядна́ - ВІРШ

кривавий спід рядна́ яким нас доля накриває трива́є в пам’яті моїй щоно́чі про́ти мо́й’ї волі і душі заду́шеної домови́ною всього́ що ма́ло збу́тися та бу́ло невідомим світу сьо́го ча́су що переве́рнутою картою паде́ на сто́лу розіп’яте полотно́ показуючи накіне́ць мій же́реб ни́ций в час нічний нічи́єю руко́в крізь безпросвітній мо́рок біль і смо́рід безнадії небіжчика без ру́ху ув моги́лі зали́шеного всіми і навсе́ на дні де де́нь тебе́ не зна́йде і со́нця вітер не продме́ сього́ трикля́того кожу́ха небуття́ що не дає́ поворухну́ться і поду́мать як спини́ть сльозу та ро́зпач розпросте́ртого зако́паного тіла всі атоми яко́го відтепе́р свобідні від свой’ї участі в вели́кому суцвітті довко́ла іскри відлетілої душі яка світила світу за́ки не поґа́сла і на́що се́ усе́ було́ ? кому́ усе йсе́ тре́ба бу́ло ? трива́є чорна заметіль співа́є ночі завірю́ха я розпада́юсь на окремі атоми–цеґлинки верта́ю гли́ні си́лу з-під землі ліпи́ти щось нове́ і ліпше ніж був я́ – невда́чний без пуття́ й здобу́тків щасти́ тобі О, нововтілення із глини після ме́не в небесній синеві знайдеться зно́в для те́бе безтілесна пороши́нка яка пройде́ з тобою сте́жками буття́ хто зна’ а мо’ й посу́не далі горизо́нти а мо’ й не змо́же як і я́ що жив собі от та́к заду́рно не слухав до́корів сумління їв на́ніч й за́темна не спа́в писа́в слова́ позби́рані доку́пи буке́ти бу́кв і потає́мних смислів тепер і це́ все розпаде́ться в тлін собо́в нікого не заче́пит’ жалку́ю? що тих слів ніхто́ не вчу́в ба, і не спро́бував почу́ти був за́йнятий своїм втім як і я́ які ми схо́жі млино́к все переме́ле й зро́бить про́стим прости́ мене́, мій бра́т твого́ я Слова так і не почув і очі тво́ї мрійні не побачив я ка́юсь в сім грісі і як сухи́й горіх я на всі бо́ки пу́стошкаралу́пкорозліта́юсь а ти́ – живи́ пиши́ малюй вигадуй мрій співай твори́ чого́ нема довко́ла і може ти́ – ото́й зара́ди ко́го усе оце́ затіяно було́ аби́ просіяти всю глину з а́томів усіх знайти́ ту ни́точку яка́ крізь все́-усе-усе́ прохо́дить і мо́же ви́правдати на́с усіх поме́рлих і Ніч цю́ вічную спини́ть всіх зно́ву вивести на світло а ра́птом т́и – це са́ме то́й чи та́ хто́ зро́бить пережи́те всіми на́ми недаре́мним ким та́йно тче́ться полотно́ буття́ ? із ніжности несправедли́вости любо́ви а чо́вник чо́вґає собі між про́мені осно́ви протя́гує попе́рек них своє́ таке́ і не-таке́ зпліта́є у одне́ і ряд-у-ря́д - гото́вий руса́лки сплять у темних во́дах Но́чі не бачить око рук їх ворожби́тських ру́х воро́шить вітер ли́стя і траву́ і ко́си верб зану́рених у во́ду я ж не гово́рю сам з собо́в я мо́люся тобі, О, вко́тре й не важли́во чи́ ти чу́єш на́с, мене́ і їх оти́х кого́ і я́ не чу́ю по́при се́рця сту́к оста́нній