Софія (стоїть недалеко):
Джульєтта стоїть на балконі, о сяючі зорі!
Вас ближче сягнути і взяти гарячі до рук,
аніж доторкнутись до неї!... Піду і постану в покорі,
схвильоване серце, вгамуй неспокорений стук
Хто там біля вікон?..
Коли він прийшов непомітний?
Який в неї погляд до нього - жоржини розквітли в саду,
цей вогник в очах - наче білий бутон першоцвітний...
Рука затремтіла, як гілка верби на вітру
Ромео! Чому ти Ромео?
О, бути тобою!
Тримати за руку Джульєтту - мій місячний промінь вночі,
та слухати голос її, чаруватись її простотою
і ніжністю, бути голубкою їй на плечі
Джульєтта: Софія! Куди ти пішла?
Софія: О, іду, сеньйорино!
Ходила шукати магнолію, раптом вночі розцвіла.
(виходить з кімнати)
...Треба прибрати в кімнаті, служниця робити повинна,
але не кохати...
Джульєтта! Закоханна пташка моя
