Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Солоне вино Еола - ВІРШ

Друге пришестя Пандори: Назбиралося дерев’яних скриньок, Нема кому відчиняти і зазирати, Що там заховано-поховано, Не цікаво нікому, навіть гетерам, Що там лишилось на дні (А лишилась надія – Останнє болюче нещастя) (А може і не лишилась?) Друзяко Улісс!* На острові Всіх Вітрів Знову раптова вакансія: Нема кому пильнувати** Білих овечок хвиль Моря отого Егейського: Всі вітри – вовки, всі злодії. Тільки ми на цьому острові Кинули душі мов якір, Що зачепився за білий камінь Страждань. Невже ми навік Неприкаяні – Не при Каїні сторожі, Невже нам годі шукати Ітаки – Острова спокою і пісень козопасів Серед оцих морів Журби солоної? Порвали конопляні вітрила Бородатий Борей та шульга Еол***, Потрощені старі весла, Муруємо корабель кам’яний, Що попливе колись У майбутнє з минулого, У країну високого Неба, Де живуть пастухи зір. Примітки: * - Улісс справді був моїм старим другом, хоча мало хто називає другом отакого от хитромудрого харцизяку. ** - був один дивак, що зголосився пильнувати всі вітри на острові-скелі серед самотності. Але він помандрував бозна-куди. І от тепер отаке. *** - відносно античних алюзій: знав я одного Томаса МакГрегора, так йому дарували титул лорда тільки за те, що він на пам’ять знав всеньку «Іліаду» на мові оригіналу. Ще й декламував її на іонійському діалекті. Він (до речі) служив у легкій кавалерії і під час кримських баталій такі коники показував, що тримайте мене семеро.