Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: ХРЕСТОСЛОВ: прислу́хайся до цеї тиші - ВІРШ

прислу́хайся до цеї тиші вона не має кра́ю й дна́ її повільними губами шепо́чуться пророчі ті слова якими послуговується небо те́мне й я́ скра́ю запускаю не́від скромний свій пома́лу в це мовчання надцілоземне́ за- тамува́вши по́дих через час якийсь бринить в на- тягнутих руках не- видимий метелик чи може я́ тремчу́ як злодій залізши раптом в не своє́ я витяґа́ю по́тай ви́лов браконьєрський свій із глибини́ небес нічних і це́ - ґрабунок що його ніхто й не бачив й тоді перед очи́ма постає́ щось неземне і невимовне і я радію що я ту́т нікого не пита́ючи упха́вся нишком просто тихо бу́ть я ніби ту́т мене й нема́ краса́ підслу́ханих мелодій армаґеддо́н відстрочує на рік іще́ один у місці людному я був один ніхто на ме́не не звертав уваги і я забув чому там був аж о́сь вона ввійшла і просто говорила говорила говорила а я́ - пропа́в дивився як на гра́д рясний горохом білим що́ відскакує від підвіко́ння не розрізняв у сказа́ному нею слів як у бджоли́ в польоті не побачиш крил лише її чарівномедоно́сне тіло вона тако́ж несла в собі чудес запа́морочливі обіцянки а зараз гу́би в неї щось живе́ так згу́бливо зі слів собі плели́ що я аж остовпів й закля́к від гро́му цього чу́да що водоспадом в вирій понесло́ мене́ мину́лого я все́ віддав б щоби́ хоч кро́к наблизитись тоді до неї і вічно б слухати мені цей спів пташиний і зустрічати погляд її милий по-доброму здивований моїм від неї переля́ком бо це́ ж не мо́же ж бути наяву́ я сплю т-ти Господи неначе оманлива луна́ ж від чо́го луна́ й луна́ у мо́їй голові? все сниться со́н один і то́й же замі́нює реальність він містерією у якій живу я ніби недаремно й знахо́джу знову посмішку твою́ сумну́ у буґі-вуґі буднях життя земно́го серед земново́дних обставин де так даремно наніщо́ усі живуть плазу́ють щоб хоч я́кось зароби́ть тяжку копійку ді́ток прокорми́ть і не здуріть при цьому до кінця́ до ре́шти викро́юючи 5 хвилин для сну про небуде́нне в цій си́зій муті геть без кольорів калейдоско́пом монотонним про- ходить все́ як у тіснім метро́ безду́мно надаре́мно ко́взько в раю́ рабів з лічильником таксі коли́ усе захо́пливе й важне́ завжди́ мина́є мимо те́бе й красу доводиться тобі вига́дувать аби зустріть й бодай торкну́тися її туніки із живо́го срібла вона́ - це пошук рідної душі до ко́го можеш притулицця в цій м’ясорубці на хвилинку й поли́нути у світ над світом си́м прире́ченим сліпим але уже поча́тим тобо́ю то́ж з цього жо́лоба вузького тобі не вислизнуть нія́к усе́ уже́ як в домови́ні хоча до неї ще гай-га́й але́... але хто зна́ між тим з зими́ прихо́дить теплий вечір черво́но сонечко сіда́ і дітлахів мами́ з садо́чка заку́тано розво́зять по дома́м післяробо́ча вто́ма мло́сно налива́ 100 грам і розгорта нез’Їджені в обід домашні бутерброди сяк та́к пройшов ще день ніч насувається здаля́ але я не відда́м їй вечір мій в якому ти́ мене чекаєш вдома й очима рідними з порога зустріча́єш спа́лахом великого добра́ в якім я та́ну як сніжинка на лиці́ що з вулиці зі мно́в прийшла́ до те́бе щоби́ розтанути сльозо́в перед тобо́в як я в твої́х обі́ймах де так докірливо ти мру́жиш очі бо бензи́ном зно́в па́хне ша́лик мій що на заправці все плу́тався мені поме́жи ру́к ти притули́ свої обі доло́ні до мо́їх скро́нь і поцілуй мене́ бо вмру́ на нашому порозі не вспіючи сказать тобі люблю