знов вінки націлились
в білу піну днів
хрестиком на шкірились
між сухих вітрів
у скорботи дзеркальце
а ріллі- нудьга
ходить смерть по колу
наче нежива
крук від крові краповий
в неї волонтер
в пролісках крізь глину
очі вже продер
як нагода трапиться
стань на край ставка
в тих хто ранком квапиться
доля не важка...
Чудово! 
