Прочитаний :  287
|
Творчість |
Біографія |
Критика
КАРМАЛЮК XIII
Ціліську ніч дзвіниця калатала:
Відлиті дзвони жалібно гули.
Огню лункого яросна потала
Котила в далеч золоті вали.
Горів острог, тріщала катівниця,
Дуби зів'яли, наче сивий мох,
Води не стало в десяти криницях,
Було б ще двадцять — мало двадцятьох.
А як сипнуло іскрами ув очі,
Запломеніла хмура цитадель,
Здалось на мить: пливе у безвість ночі
Під парусом високий корабель.
Спливала диму згарного завіса.
На роздоріжжі завивали пси.
— Нехай горить і дотліва до біса,
Не прогнівись єси на небеси.
Діди хрестились, зиркаючи мимо,
їх поріднила доля нелячка:
— Роздмухати б огнище з вуглячка!
Гай-гай, минулося, нема Устима.
Упала кузня, полум'ям підбита,
Котили в далеч золоті вали.
В огні стлівала шапка, постоли,
Старий сіряк, що не зносив Микита.
Зведуть катівню люди неохочі,
Всі збитки лиха вичислить казна.
Куди ж подівсь коваль посеред ночі, —
Того ніхто не скаже, бо не зна.
|
|
