Золотоверхий Києве,
До твоїх тротуарів прикипає душа.
Тут одвічною тінню
Шлю прокльони й поклони.
Приймаю закони джунглів —
твої криваві закони,
Бо це мій дім.
І немає куди вирушать.
Пливуть автобуси
сірим багатоводдям рік,
Кружляє листя навкруг дерев,
мов планети круг сонця,
А сонце пряде
прозорого смутку ясне волоконце —
Сьогодні і завтра,
сьогодні і завтра, із року в рік.
Чаклують дерева
сотнями волохатих лап,
Де впала сльоза —
пекуча квітка зростає.
А що наворожать оті дерева — не знаю:
Чи завтра тебе коронують,
чи знімуть скальп.
313
