Сидів над прірвою,
Все міркував,
З душею щирою,
В пекло попав.
Його топтали,
Він не зважав,
Ще й підкидали,
Та він вставав.
Вбили кохання,
Плюнули в душу,
Одне страждання,
Трясуть, як грушу.
Він не зважає,
Всім Бог суддя,
Серце стискає,
Ті відчуття.
Душа, як птаха,
Хоче летіти,
Він невдаха,
Та треба жити.
Довго молився,
Минув весь біль,
Униз спустився,
Бо мав вже ціль.
Іти вперед,
Та не згинатись,
Хоч і не мед,
Досить боятись.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/571-sidiv-nad-prirvoyu.html
вміло 
