Виражає чоловіка вірна дружина,
Той шепоче їй на вухо ти моя єдина.
Як зароблю грошенят будемо панувати,
А ти мене за те будеш щиро пригортати.
Чужина є чужина, що тут говорити,
Треба добре працювати, щоб щось заробити.
На квартиру прийняла вдовиця кирпата,
Та напевно, то була та година клята.
Все не зводить оченят вона з Василя,
Де не ступить тут поруч вже вона.
Заглядає мило в очі та щебече щиро,
В Василя у грудях раптом защеміло.
Давно з дому, що казати, а нечиста сила,
Кров у жилах зупиняє, де ще та дружина?
Совість мучить, як тут бути,
Що йому робити?
На горище поліз спати може все минеться,
Та не так було, як хоче, біс, то поруч треться.
Погукала серед ночі вдовиця кирпата,
Кинувсь з гори, мов орел той, та драбина клята.
Не потрапив на драбину та гунув додолу,
Везуть друзі чоловіка для жінки додому.
Не дихнути болить в грудях,
Що сказати жінці, людям?
А дружина все вуркоче,
Зазирає щиро в очі.
Василь славну байку склав,
Дах для боса майстрував.
Та поїхала драбина,
Була б вона сиротина.
Та на щастя і на диво,
Лише ребра потрощило.
Під очима синяки,
Довірливі ж ці жінки.
Нема грошей та біс тому,
Повернувсь живий додому.
ID:
342340
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 06.06.2012 22:28:31
© дата внесення змiн: 06.06.2012 22:28:31
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
