На березі стоїть верба,
Немов дівчина молода
Коси довгі розпускає,
Тихо з вітром розмовляє.
Слова ніжні про кохання
З вечора і до рання,
Дивиться у чисту воду
На свою хорошу вроду.
Віти в воду опускає
Любо, ніжно їх купає,
Кожну гілку і листок,
Мов маленьких діточок.
А ось уже засумувала
Про зиму лютую згадала,
Засипле снігом її коси
І не впадуть вже літні роси.
Забуде вітер про кохання
Про ніжні ночі, про чекання,
Холодний стане, крижаний
Неначе зовсім вже чужий.
Тут сонечко з гори пригріло
Вербичку знов розвеселило,
Зраділа вмить і розцвіла
Стиха всміхнулась до струмка.
