|
Неньо моя, неньо, знову мені сумно
Час мені мовчати? Чи сурмити в сурми?
Може я невчасно, може щось та як?
Може дзвони в церквах зазвонять за так?
Може, службу справлять "во блага" попи,
Може досить спати, та проснешься ти?
Бо розбіглись діти, по чужих хатах,
Тільки чути неньо у думках наш страх,
Що вже загубились, час вже відійшов
Я себе шукаю, та ще не знайшов.
Тільки попіл в серці, в пороху сліди.
Тільки місяць в небі, а в думках лиш ти.
Продають нас неньо, мовби в ярмарку
Гилять ціну, неньо, мов гвіздком в мізку.
Та ще вихвалять, що товар як треба
Тв народом, неньо... греба... греба... греба.
Не чіпляйте, люди, злі думки на стіну,
Мабуть розум, діти, знову вас покинув.
Замість будувати, стіни ви знесли
У чужую хату себЕ віднесли.
ID:
811348
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.10.2018 06:43:21
© дата внесення змiн: 26.10.2018 06:43:21
автор: Dema
Вкажіть причину вашої скарги
|
