Коли Пан служив цаньцзюнем у Вейських цзюня і був посланий з Цзянліна в столицю, він, проїжджаючи через Сюньян, подарував мені вірші.
1
За стулчастими дверима із кострубатих дощок
і цинь у мене, і для читання книги.
Пісні я співаю, і граю також на цині -
така головна у мене тепер утіха.
Та чи позбавлений я насолод іще інших?
Ще радість моя в усамітненні справжня.
Я прокидаюсь і із зорею город поливаю.
А сонце сідає і я лягаю під стріху з соломи.
2
Що іншому мариться скарбом безцінним,
для нас, часом, зовсім і не коштовність.
І як ми із кимось не рівних прагнень,
а чи іздатні із ним ми бути серцями близькі?
А я у житті шукав задушевного друга.
І правда зустрів-таки того, хто мені не байдужий.
І серце привітно з тих пір зливається з серцем,
і вже і хати, також, сусідять наші...
3
Тепер я скажу про тебе, мій друже.
Хто любить добро і завжди старанності повний.
Вино у мене чудове бувало та тільки з тобою
у ньому я справжню відраду, не каламутну, знаходив.
За ним вели ми з тобою приємні розмови,
за ним складалися мною й рядки новії.
Бувало, лише тільки день тебе не побачу, -
як міг в оцей день я тебе не згадати!
4
Але хоча справжній друг й не набридне ніколи,
та все ж настав і нам час проститись.
І ось провів я тебе від воріт на дорогу,
і чарку хильнув без задоволення зовсім.
О, наша розлучнице служба в Цзянліне!
О, сховані даллю на заході сивії хмари!
І ось людина їде далеко ...
Розумну мову від кого тепер я почую?
5
Минулого разу, коли я прощався з тобою,
весняні птахи свій спів лише зачинали.
Сьогодні ж, коли зустрічаємось знову,
великі лапаті сніжинки падають з неба.
Всесильний Дафан дав тобі повеління
на нову посаду сановну прибути в столицю.
А чи забув безтурботність ти тиші?
Та ні, це служба не знає спокою!
6
Який же сумний і холодний ранок.
Шумить і шумить нескінченний вітер.
Вперед понісся держави човен,
і десь вже гойдає його біля прірви.
Най буде удача у справах твоїх, подорожній!
І на початку шляху про кінець потурбуйся.
І усіма скористайся зручними днями
і побережи себе у дорозі далекій.
