Грайливий вітер колихає штори...
Задихало квітчасте полотно.
І світ здається вишитий узором.
Ці квіти, ніби кинув хтось в вікно.
В шпаринку заглядає ясний промінь.
І кольоровим став похмурий світ.
І радістю наповнилось все в домі.
Чи настрій тихо стука до воріт?
А під вікном он розцвітає сонях.
Він сонечко вартує цілий день.
Мій погляд споглядає це спросоння.
До мене завітай, снага, лишень...
Пахучий чай з малиновим варенням,
Ще сонячним промінням притрушу.
І, може, ще прийде оте натхнення,
І знов до серця я тебе впущу.
А поле неозоре ще у росах.
Як пахне тільки скошена трава!
І, як тоді, ти будеш гладить коси.
Як манить ця звабливість степова!
Та мрії запиваю теплим чаєм...
Смакую забаганки я душі.
Ти чуєш? Біля тебе десь літають...
Почуй мене в життєвій метушні...
"А поле неозоре ще у росах.
Як пахне тільки скошена трава!
І, як тоді, ти будеш гладить коси.
Як манить ця звабливість степова!"
Для мене це спогад, мить із мого життя.
Дуже гарний вірш
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Забыть нельзя,-вернуться невозможно...
Такой вот в жизни,-бывает парадокс,
Солому бы подклал, где это лишь возможно,
Да только где,- вот этом весь вопрос...
чудесный стих и музыкальная композиция все просто чудеснош НАДЮША!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я теж почув, Надіє! 
