За твором Олекси Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594370
------------------------------------------------------
Бува закриють сонце хмари.
І дощ стіною враз стає.
І заповзуть, як змії, чвари.
І яд до серця дістає.
А вітер, ніби тому вторить:
Зриває дах. Земля тремтить.
У змозі навіть все потворить,
Що потім буде так боліть.
Душевні рани, гіркі сльози.
Як повернуть щасливу мить?
А колючки, хто вийнять взмозі?
А як душа від них щемить.
Та раптом вже скінчилась буря...
Затихло все, як почалось.
Тут підтвердилося повір"я:
Яке брело, таке й стріло.
Помалу дощик з стріхи крапа.
Лиш сіль солона на щоках.
І хто підняв з них білий прапор,
Той зміг зізнатись в помилках...
О, світлі сили! Ви коханих
Тримайте в злагоді й теплі!
Нехай не буде ран в них рваних
Від чвар безглуздих у житті...
Чудово, Надю!
Всі, мабуть, знаю про такі ситуації... 
