Моя душа навиворіт, нарозхрист.
І невимірна слізна глибина.
Кілок для себе ж мозок рвучко гострить,
Отруту ллє нескарана вина.
Минає поруч день і ніч – і пустка…
Реальності відлуння – наче вир.
Думок розбитих розлетілись друзки –
І не лікує часу еліксир.
Життєві хвилі люто розбиваю,
Щоб знищити страхи свої ущерть.
Я прагну жити, бо напевне знаю:
Страшніша смерті тільки сама смерть!
2016
