Бойчук Роман

Сторінки (8/764):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 »

ВЕСНА + ЛІТО (107 FM - ТРК "ВЕЖА"/ програма "Поезія зі спеціями")

Зустрів  мій  погляд  твою  вроду,
Подібну  сонячній  весні.
Ти  з  джерела  там  пила  воду,
Співала  радісні  пісні.

Об  камінь  билася  водиця,
На  твою  одіж  накрапа
І  вже  спрозоріла  спідниця,
До  ніжок  чудних  прилипа.

Купалась  в  сонячних  проміннях,
Кохалась  з  вітром  у  полях.
Вуста  мов  макове  цвітіння...
Мені  на  зустріч  був  твій  шлях.

Вела  розмову  ніжно  з  квітом,
Вплітала  їх  собі  в  косу.
Я  був  твоїм  чарівним  літом,
Кохав  весни  твою  красу.

Із  травня  в  червень  босим  кроком
Переступила  мій  поріг.
Нас  поєднали  там,  високо  -
На  перехресті  двох  доріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2013


БЕЗПЕРЕШКОДНО (107 FM - ТРК "ВЕЖА"/ програма "Поезія зі спеціями")

Впіймати  хвилю  у  житті  за  течією,
Попутно  з  вітром  Долі  мчати  в  майбуття,
Двобій  завершити  з  собою  -  нічиєю,
Завжди  іти  у  ритм  свого  серцебиття...

Безперешкодно  всі  долати  перешкоди,
Страхи  полишивши  усі  між  перемог;
Бува,  нікому  щоб,  не  завдавати  шкоди  -
Собою  бути  й  залишатися  дай,  Бог.

На  перехресті  між  теперішнім  і  вчора
Свою  тривимірність  знайти  серед  вагань;
Спинити  фальш  у  грі  поганого  актора:
Над  власним  ЕГО  взяти  першість  без  змагань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2013


Моя ти музо…

Моя  ти  музо,  верхи  на  пегасі,
Окриленому  перами  письма,
До  мене  прилітай  щодня  у  часі,
Коли  папір  переді  мною,  як  зима  -
У  сніжну  біль  поманить  думку...  Ти  і  я  -
Разом  полинемо  в  безкрає  піднебесся  -
В  краси  одвічної  поезії  слова...

Моя  ти  музо,  з  дотиком  натхнення
І  з  усміхом  ліричним  на  устах,
Думок  моїх  ти  світло  і  проміння
Тих  віршопомислів  моїх,  що  на  листах
Лежать  катренами...  Фрагментами  у  снах
Твою  красу  я  бачу  й  кличу  на  імення...
...З  тобою  інший  я:  ти  -  крила,  я  -  мов  птах.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2013


Єдиний син…

Єдиний  син  -  це  вся  її  утіха,
Розрада  у  житті,  її  любов.
Виховує  сама  без  чоловіка:
Покинув  їх,  в  чужу  сім"ю  пішов.

Ростить  свого  синочка  бідна  мати,
На  ринку  заробляє  кровний  гріш.
Готова  всю  себе  йому  віддати
Аби  від  інших  він  зростав  не  гірш.

І  хлопчик  виростав  усім  на  славу  -
Здоровим,  повноцінним,  а  вона
Незрячою  була  на  око  праве
І  саме  в  цім  була  її  вина...

Соромився  син  матері  своєї,  
Мовляв  -  "Сміються  з  мене  друзі  всі!
Ти,  мамо,  з  одноокістю  своєю,
до  мене  не  приходь  у  школу,  ні!"

Скорилась  бідолашна  просьбі  сина:
-  "Гаразд,  не  буду,  синку,  не  хвилюйсь..."
А  у  самої  серце,  мов  жарина,
У  ту  хвилину  запекло.  "Ні,  я  не  злюсь..."  -

Подумала.  -  "Кровиночко  єдина,  
Усе  зроблю  на  краще  щоб  жилось,
Віддам  останню  з  себе  я  свитину  -  
Не  глузував  би  тільки  з  тебе  хтось..."

Навчитись  не  зумів  він  цінувати
Турботи  найріднішої  в  житті:
Син  матір  став  ще  більше  зневажати
І,  зрікшись  -  залишив  на  самоті.

Тужило  серце  матері  за  сином.
Донесли  люди  -  наче  одруживсь...
Дізнавшись,  що  і  в  нього  є  дитина,
Подумала:  "...Побачу  ще  колись?"

І  зважилась...  Розвідавши  адресу,
На  поспіх  у  що  було  зодяглась,
Надії  вплівши  в  сиво-русу  косу  -
Із  острахом  до  сина  подалась.

Зустрів  з  порога  зрілий  син  і  тато
Все  тим  же  зневажаючим  слівцем:
-  "Знайомити  з  сім"єю  я  не  стану!
Дитину  ще  злякаєш  оком  цим!

Вертайсь  туди  звідкіль  сюди  прибула!
Адресу  хто  дав,  як  мене  знайшла?!"
-  "Та  я  ж...  Та  я..."  -  Побачила  й  зітхнула,
Що  син  живий-здоровий  і  пішла.

Ішли  роки,  минали  дні  і  ночі.
Син  був  проїздом  в  рідному  селі.
Сусідку  стрів:  -  "...На  вік  зімкнулись  очі...
Три  роки  мати  вже  лежить  в  землі.

А  тут,  ось,  на,  візьми,  вона  просила:
Коли  бува  навідаєшся  ти..."  -
Листа  вручила  матері  до  сина.
Він  прочитав  й  закляк,  не  міг  іти.

"...Коли  ти  був  маленьким,  любий  сину,
Ти  сильно  травмував  свою  голівку:
Потрапив  під  колеса  ти  машини...
...Я  віддала  тобі  свою  рогівку..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432231
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.06.2013


Русявка-німфа". Присвячений кумі Ірині (на фото)

Сидить  вона,  мов  квітка  в  зелен  травах,
Там  розмовля  з  ромашками  в  саду.
Лірично  так  душа  її  кіфара  -
Співає  піснь  про  вроду  молоду.

І  повняться  зіниці  мрій  безкраїх,
Розлитих  між  суцвіть  і  щебетань,
Купають  трави  ніжки  в  росах  ранніх..,  -
Впіймало  фото  мить  її  зітхань.

Вона  ж  сама  -  гармонія  в  пейзажі
З  ромашковим  букетом  у  руках,
Немов  русявка-німфа,  на  колажі:
Мрійливий  погляд,  усміх  на  вустах.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431186
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.06.2013


До тебе лиш… За будь-що…

У  кронах  верховіть  твоєго  саду
Я  вітром  шепотітиму  в  листах;
Весною  -  цвіто-,  в  осінь  -  листо-падом..,
Кружлятиму,  неначе  долі  птах.

Улітку  стану  пухом  тополиним
І  ароматним  шлейфом  цвіту  лип...
До  тебе  лиш  я  звідусіль  прилину,
За  будь-що  віднайду  ясний  твій  лик.

А  взимку  прилітатиму  я  завше
У  вихорі  танцюючих  сніжин,
Рожевість  щік  твоїх  собі  узявши,
Я  снігопад  -  в  слідах  твоїх  стежин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2013


ВІНОК СОНЕТІВ «ЗОРЕПАДОМ ЦІЛУНКІВ МЕДОВИХ»

1.

 

Зорепадом  цілунків  медових

 Уст  моїх  ти  торкалася  ніжно...

Не  забуду  ночей  тих  чудових,

Як  же  солодко  нам  було  й  грішно...

____________________________________

 

Вже  край  ночі  зорить  світанково,

Ми  ідемо  за  руки  узявшись.

Твоя  ніжність  така  пелюсткова,

Прагну  я,  в  ній  увесь  розченинившись,

 

Свіжим  вітром  гайнути  за  обрій.

Зі  склепіння  ранкового  дива

Позбирати  останнії  зорі:

 

Так,  щоб  сріблом  усе  зазоріло...

Поцілунками  в  росах  у  борі  –

Моє  тіло  вкриваєш  уміло.

 

2.

 

Моє  тіло  вкриваєш  уміло

Чаром  шарму  предивної  вроди,

Мене  пестиш  ти  поглядом,  діво:

Зореглядом  на  лоні  природи.

 

Посміхаєшся  ніжно,  цнотливо

І  єство  моє  трепетним  торком,

Мов  пір’їнним,  солодко-вразливо  -

Гладиш  пальцями  рук,  наче  шовком.

І  туман  огортає  свідомість...

З-поміж  хвої  дерев  смерекових

Сходить  Сонце  всім  зорям  натомість,

 

Блідне  місяць  у  формі  підкови.

Вкрилась  росами  наша  інтимність,

Наче  цвітом  із  гілок  бузкових.

 

3.

 

Наче  цвітом  із  гілок  бузкових

Розмережилось  небо  над  нами.

Світле  щастя,  у  снах  веселкових,

Нас  леліє  своїми  руками.

 

Ароматами  трав,  що  довкола  -

Просякнулося  наше  сплетіння,

З-поміжтрав’я  у  вись  серпанково

Розливалося  щире  кохання.

 

І  зітхання  луною  витали,

Розтинаючи  тишу  сонливу:

Еро-піснею  лісу  ми  стали...

 

Знову  ніжних  цілунків,  як  злива

Мене  вкрила  палкими  вустами  -

Шкіри  шовк  осипаєш  пестливо.

 

4.

 

Шкіри  шовк  осипаєш  пестливо,

Мов  крізь  сито  просіюєш  ніжність.

Звідусіль  лине  піснь  щебетлива

Про  пташине  кохання  і  вірність.

 

На  тілах  наших  ледь  мерехтливо

Сонце-зайчики  –  відблиск  намиста:

Поміж  нас  вони  скачуть  грайливо,

Їх  ти  ловиш  вустами  навмисне.

 

Твої  радість  і  щастя  барвисті  -

Ти  спіймала  неначе  одного:

Дотик  губ...  Моя  блаж  –  пломениста...

 

Мов  ті  зайчики  –  в  тілі  судоми

І  вся  сутність  стає  враз  периста  -

Себе  чую  в  числі  невагомих.

 

5.

 

Себе  чую  в  числі  невагомих,

Мов  піщинкою  фатуму  щастя,

Що  між  хмар  там,  де  небо  аж  сьоме;

Наче  з  вітром  у  вихорі  лист  я...

 

І  зімкнулася  мить  у  долонях  

У  полоні  солодкого  болю.

І  пульсють  в  напружених  скронях

Вже  позбавлені  самоконтролю

 

Шал  і  пристрасть.  Із  тіла  на  волю  -

Перламутрові  заструменіли...

Я  зробити  тобі  це  дозволив

 

В  час  конвульсій.  Клітини  тремтіли...

Я  сп’янілий,  кохана  тобою

І  в  очах  моїх  посутиніло.

 

6.

 

І  в  очах  моїх  посутиніло,

І  горіли  зімкнуті  повіки...

Ми  обоє  цього  так  хотіли.

Вогняні  розливалися  ріки

 

У  моєму  єстві.  Трепетливо

Билось  серце  шаліючим  ритмом.

Мою  блаж  ти  волоссям  прикрила.

Між  скуйовджених  локонів  вітром,

 

В  ароматах  солодкого  квіту,

На  палітрі  з  відтінками  в  змові

Наша  пристрасть  пливла...  Ніби  цвітом

 

Привертали  твій  лик  знову  й  знову

Забаганки  мої  в  травах  й  квітах  -

В  поцілунках  твоїх  метелкових

 

7.

 

В  поцілунках  твоїх  метелкових

Я  і  сам,  мов  барвистий  метелик,

Що  із  квітки  на  квітку  –  по  колах

Тих  вінків,  котрих  разом  наплели.

 

...Сонце  згасло  у  хмарах  раптових:

Гнав  їх  вітер  з  північного  краю.

Ниті  сліз  їх  прозоро-коштовні

В  центр  маленького  нашого  раю

 

Опустилися.  Небо  ридає.

Ми  негоду  цю  слізно-хмарливу

Неодмінно  десь  перечекаєм.

 

Зодягнувшися  хутко  щосили...

Між  дерев,  там  де  зливи  немає,

Мене  в  казку  ведеш  надчутливу.

 

8.

 

Мене  в  казку  ведеш  надчутливу,

Де  ледь  чутний  поривчастий  вітер.

День  ясний  заховався  ледь  зримо

За  дощем.  Ми  сховались  від  світу

 

В  кронах  липи.  Мить  щастя  зваблива:

Мокрий  одяг  окреслив  принади

І  в  емоціях  надто  бурхливих,

Ми  тулились  зігрітися  ради.

 

Краплі  з  липи,  немов  цвітопади;

Крони  нас,  мов  корони  вінчали.

Ти  і  я  –  два  коштовних  смарагди:

 

Сяйвом  пристрасті  там  знемагали.

Завела  мене  в  липові  меди

І  доводиш  до  болю..,  до  шалу.

 

9.

 

І  доводиш  до  болю..,  до  шалу

У  сплетінні  (і  руки,  мов  віти).

Вже  ось-ось  без  усякого  чару,

Ми  з  весни  переступимо  в  літо

 

І  налиті  кохання  нектаром,

В  унісоні  зі  світом  щосили

Себе  випленем  пристрасним  жаром.

Ситі  щастям  і  в  щасті  знесилі,

 

Стали  бранцями  враз  ми  лісними.

Прислонившись  до  липи  змокрілі,

Ми  у  близькості  чуєм  припливи:

 

(Від  любові  своєї  сп’янілі)

В  ритмі  зливи  бажання-пориви  -

Конвульсують  судоми  у  тілі.

 

10.

 

Конвульсують  судоми  у  тілі,

Біотоки  єство  розривають;

Твоїх  перс  я  торкаюся  білих,

А  їх  центри  той  торк  відчувають.

 

І  уста  в  поцілунках  зомлілі,

Опускаються  вниз  до  нірвани,

Де  жагою  бажань  збубнявілі

Насолоди  пелюстя  багряні.

 

Цілуванням  своїм  полум’яним,

Я  до  квіту  коханої  кану

І  у  цвіті  липневім,  духм’янім

 

На  вустах  квітка  пристрасті  тане.

Доведу  тебе  ніжно,  бажана,

До  безумства..,  -  солодкого  стану.

 

11.

 

До  безумства..,  -  солодкого  стану,

Підіймає  котрий  нас  у  висі

Із  імлистого  еро-туману

У  витання  в  захмарному  трансі,

 

Де  ніщо  і  ніхто  не  дістане,

Там  де  ми  у  своїй  насолоді

До  одного  причалу  пристанем.

В  гожу  пору,  а  чи  при  негоді

 

Закружляємо  ми  в  хороводі

Неба  сьомого  в  хмарах  ванілі

В  неземному  звучанні  мелодій.

 

...Осідають  думки  захмелілі.

На  новому  етапі  прелюдій  -

Відчуваю  наближення  цілі.

 

12.

 

Відчуваю  наближення  цілі

В  час  прояснення  хмарного  неба:

Сонця  захід;  інтим  звечорілий  -

Ти  і  я  й  більш  нічого  нетреба.

 

Та  край  неба  вже  місяць  дозрілий

У  твоєму  сріблився  волоссі,

Оксамитом  торкаючи  шкіру...

Він,  як  я  знайшов  рай  на  узліссі:

 

Із  німим  почуттям  стоголосся

Небосхил  свій  зірнистий  покинув

Із  зорею,  сховавшись  в  колоссі.

 

Був  опорою  я  твого  стану,  -

З  його  вигином  злився  у  русі

 ...У  розливах  блаженства  розтанув.

 

13.

 

...У  розливах  блаженства  розтанув

Переливами  в  місячнім  сяйві:

Наші  тіні  у  еро-виставі  -

Розмережили  роси  осяйні.

 

Поцілунок,  неначе  востаннє

Напуває  і  тіло,  і  душу.

Я  заплющую  очі  вустами;

Знаю  вмієш  ти  бачити  тишу.

 

Вітер  трави  ледь  чутно  колише,

Нам  розчісує  зімкнуті  вії,

Гомін  лісу  все  тихше  і  тихше…

 

Почуваюся  легшим  за  мрію..,

Своє  тіло  у  снах  я  полишив,  -

Я  фантом  у  своїй  ейфорії

 

14.

 

Я  фантом  у  своїй  ейфорії

В  лоні  лісу,  немов  на  долоні,

В  лоні  неба  вже  місяць  зоріє,

Оксамитом  цілуючи  скроні.

 

Догорить  ніч  невдовзі,  зітліє,

Ми  ж  її  пам’ятатимем  завжди…

Небокрай  вже  ось-ось  засіріє,

Свій  світанок  нам  подарувавши.

 

Свою  пристрасть  на  трохи  приспавши,

Ми  прокинемось  в  травах  шовкових.

І  в  кохані  обійми  упавши,

 

Припаду  я  до  уст  пурпурових

Твоїм  тілом  розсиплюся,  ставши  -

Зорепадом  цілунків  медових.

 

МАГІСТРАЛ

 

Зорепадом  цілунків  медових

Моє  тіло  вкриваєш  уміло,

Наче  цвітом  із  гілок  бузкових

Шкіри  шовк  осипаєш  пестливо.

 

Себе  чую  в  числі  невагомих  -

І  в  очах  моїх  посутиніло:

В  поцілунках  твоїх  метелкових.

Мене  в  казку  ведеш  надчутливу

 

І  доводиш  до  болю..,  до  шалу:

(Конвульсують  судоми  у  тілі),

До  безумства..,  -  солодкого  стану.

 

Відчуваю  наближення  цілі...

...У  розливах  блаженства  розтанув:

Я  фантом  у  своїй  ейфорії.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427999
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.05.2013


СТЕЖИНАМИ СУМЛІННЯ (107 FM - ТРК "ВЕЖА"/ програма "Поезія зі спеціями")

Передзвони,  перегуки,  переливи,
Переспіви,  перемовини  в  мені:
Тарабанять  в  шибки  серця  думи-зливи;
В  протиріччях  б"ються  мої  "так  чи  ні".

І  чи  "бути  чи  не  бути",  як  в  Шекспіра  -
Розривають  мою  душу  на  шматки.
Від  терпких  сліз  на  обличчі  терпне  шкіра;
Нитка  Долі  потрапляє  у  пастки.

Але  скільки  б  не  скитався  я  стежками
Власних  сумнівів  з  провиною  в  душі,
Скільки  б  раз  не  сперечався  я  з  думками,  -
Всі  мої  вони,  а  не  чиїсь..,  чужі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013


Я_ТЕБЕ_ЛЮБЛЮ (107 FM - ТРК "ВЕЖА"/ програма "Поезія зі спеціями")

Намалюю  тобі  я  весну.
Первоцвітом  рясніє  стежина
Аж  до  дерева  мого,  єдина,
Що  бубнявіє  соком  любові  зі  сну.

Намалюю  тобі  літні  дні.
Сонцепадом  у  травах  шовкових
Доторкнуся  твоїх  вуст  медових.
Мов  на  ложі  ми  вдвох  на  квітковім  рядні.

Між  осінніх  дерев  я  і  ти:
У  обіймах,  в  палкому  цілунку.
У  багряних  тонах  на  малюнку,  -
Ми  зуміли  кохання  своє  віднайти.

Намалюю  я  зиму  тобі.
Залишивши  папір  сніжно  білим,
Стану  враз  я  тобі  зрозумілим:
В  трьох  зізнання  словах  між  пробіл.

Я_ТЕБЕ_ЛЮБЛЮ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2013


НЕ ДАМ ЗАМЕРЗНУТИ ТОБІ Я, МОЯ МУЗО! (107 FM - ТРК "ВЕЖА"/ програма "Поезія зі спеціями")

Не  дам  замерзнути  тобі  я,  моя  Музо!
На  зло  морозу  розведу  багаття-фраз
Із  теплих  слів,  котрі  зігріють  тебе  враз:
В  катрен  складу  строфу  до  строф  із  рим-галузок.

Не  дам  торкнутися  я  рук  твоїх  морозу:
Напою  чаєм  з  теплих  віршів,  з  імбирЕм;
До  чаю  тортик  дам  із  лірики,  а  в  крем  -
Додам  із  образів  п"янку  інтиму  дозу.

Не  дам  замерзнути  тобі,  кохана  Музо!
Ти  ж  обіцяй,  що  зігріватимеш  й  мене.
Життя  без  тебе  надто  марно  промайне.
...Зав"яже  в  пам"ять  нитка  Долі  вірші  в  вузол.

http://vkurse.ua/ua/health/imbir.html

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2013


Ми - ЛЮБОВ!

Вимріяна  безліччю  думок,
Викликана  з  найсолодших  снів  -
Ти  в  моє  життя  зробила  крок,
Музика  душі  і  серця  спів.

Пада  зорепадом  у  долонь  
Наша  двох  гармонія  крізь  ніч;
Виплеканий  почуттям  вогонь  -
Полум"я  в  зіницях  наших  віч.

І  з  тих  пір  навіки  я  і  ти:
Дві  зорі  сузір"я  ми  немов.
Зорі  навкруги  -  чиїсь  світи,
Ми  ж  -  світила  вічного:  ЛЮБОВ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2013


З-поміж трав"я - в захмарно-безкрайнії сині…

За  руки  узявшись,  ввійдемо  в  нескошені  трави,
Вдихнувши  п"янкий  аромат  їх,  пірнемо  в  зело.
У  нім  розчинившись,  полинемо  тілом  й  думками
В  захмарні  простори,  куди  нас  бажання  вело.

А  там  з-поміж  трав"я  -  в  захмарно-безкрайнії  сині...
В  імлистій  мережі  повітря  землі  і  небес  -
Кульбабки  сніжинка  ти,  я  ж,  наче  пух  тополиний.
На  крилах  кохання  вітрів  ледь  торкнемося  плес
Мрійливих  озер  і  по  сходинках  Сонця  у  висі
Так  ніжно  і  трепетно  зійдемо  знову.  І  знов
Зіллємось  в  єдине:  у  свому  гніздечку  у  стрісі,
Де  в  затишку  завше  леліємо  вічну  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2013


СВЯТЕ КОХАННЯ (107 FM - ТРК "ВЕЖА"/ програма "Поезія зі спеціями")

Зустрілися  два  погляди  ясні:
Між  Інь  і  Янь,  мов  іскрою  сяйнуло
Святе  кохання,  що  колись  заснуло...
Насправді  це  усе,  чи  в  моїм  сні?
І  в  дотику  зустрілись  два  тепла:
Пульсуючі  енергії  в  долонях;
Дві  посмішки  й  рум"янці,  що  на  скронях,  -
Зустрілися.  Немов  до  джерела:
Припав  вустами  спраглими  до  губ
Твоїх,  таких  жаданих  -  поцілунком,
Що  став  воднОчас  трунком..,  порятунком,  -
Початком  справжньо-вічного,  без  згуб.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2013


"…хочу ТЕЛЕВІЗОРОМ я стати…"

Учителька  втомилася  зі  школи...
З  роботи  чоловік  також  прийшов.
Побачивши  в  дружини  сльози  болю,
Сахнувся:  -  Мила,  трапилося  що?!

Долів  з  очей  котились  сльози  в  жінки:
-  Сьогодні  в  класі  заданий  був  твір
На  тему  "Ким  я  стану..."  -  на  сторінку...
Я  плачу...  На  ось...  -  й  простягла  папір.

З  серйозністю  в  обличчі  став  читати:
"Сьогодні,  Боже,  прошу  в  Тебе  те,
Що  хочу  ТЕЛЕВІЗОРОМ  я  стати,
Бо  вдома  телевізор  -  це  святе.

Так  само  хочу  мати  своє  місце,
Приковане  увагою  батьків.
Почутим  і  побаченим,  корисним,
Як  телевізор,  -  із  усіх  боків..."

У  чоловіка  руки  затремтіли:
-  Це  просто  жах!  Ну  що  ж  це  за  батьки?!
Вуста  тремтячі  жінки  відповіли:
-  Це,  милий,  сина  нашого  рядки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425337
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.05.2013


Сплав інтимних почуттів

Немов  метали  злиті  у  один,
Єдиний  сплав  інтимних  почуттів  -
Інтиму  вечір  декілька  годин.
О,  як  я  марив,  прагнув  як,  хотів:
Упитись  чаром  із  медових  уст,
Втопити  погляд  в  мареві  очей,
Тавром  спокуси  цілувати  глузд...
_____________________________
Тремтіли  тіні  в  мерехті  свічей
Зболілих  тіл  від  жару  насолод,
Губився  в  ритмі  шалу  кожен  рух.
Сягнувши  надчутливих  нагород,
Металів  сплав  перетворився  в  брухт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424998
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.05.2013


* * *

Злиття  в  словосполучення  двох  слів,
Як  течій  -  у  бистрінь  життя  ріки...
Складає  пазл  ніч  із  моїх  снів,
А  день  стирає  лінії  з  руки.

Сплелись  Інь  Янь  в  контраст  із  двох  начал,
А  руки  їх,  немов  гілля  дерев
І,  ложе  -  двох  човнів  один  причал.
І  знову  ніч...  І  знову  день...  Порив

Бажань,  як  мрій  у  втілення  свої,
В  одну  мету  -  задовільнити  плоть...
Не  винні  в  цьому  ніч  і  сни  мої.
...Слова,  мов  ртуть,  день  -  часу  мого  тать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013


P. S.

Візьму  до  рук  свою  печалі  скрипку,
Зроню  на  струни  сльози  серця  під  смичок.
Усе  життя  перед  очима...  Лист.  Рядок
З  прощальним  словом-пострілом  постскриптум.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2013


ПОВЕРТАЮЧИСЬ В БЕРЕЗЕНЬ З ТРАВНЯ…

Розмалюй  мені  небо  травневе
Найніжнішими  барвами  снів.
Я  так  прагнув  та  все  ж  не  зумів  -
Це  ще  в  квітні  зробити  для  тебе.
____  ____  ____  ____  ____  ____  ____
Щоб  свою  трохи  згладить  провину,
Я  розсипав  між  травами  квіт:
Різнобарв’ям  змінив  цілий  світ
Під  ногами  твоїми,  єдина.

І  серпанок  у  променях  Сонця  
Розмережив  я  шалом  вітрів...
____  ____  ____  ____  ____  ____  ____
Небосхил  надвечірній  зорів,
Я  ж  крізь  шибки  твоєго  віконця,

Проливаючись  місячним  сяйвом  -
Поцілунками  стан  твій  сріблив.
Повертаючись  в  березень  з  травня,
Мов  Весною,  тобою  я  снив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423586
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.05.2013


ДО-РЕ-МІ-ФА-СОЛЬ-ЛЯ-СІ-ДО

До  болю  солодко-терпкого  доведене  тіло,                    

Рельєфи  на  шкірі  покрились  росою  немов:

Між  наших  галактик  назустріч  яскраво  зоріло

Фантом-почуття  у  сузір’ї,  що  зветься  "Любов".

Сольфеджіо  враз  збагатилось  інертністю  звуків,

Лягли  паралельно  орбіти,  немов  нотний  стан...

Сірів  небокрай,  ми  з  тобою  тримались  за  руки  -

До  краю  світів,  де  гармонія  вічна  й  проста.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422323
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.05.2013


Цвітопад

Узятий  в  пригорщі  Весни,
Налитий  Сонцем,
(Дозріє  плодом  восени)  -
Фруктовий  цвіт.
А  поки,  Весно,  твоїх  чар
Лишаюсь  бранцем,
Лечу  пелюстям  аж  до  хмар  -
Цілую  світ...

Мережу  з  Півдня  вітру  шаль...
І  снігом  наче
Вкриваю  я  землі  печаль;
Торкаю  скронь
Всім  перехожим  й  стиха  так
Сміюсь  і  плачу...
Весни  я  радість  й  смутку  знак  -
Цвіт  і  вогонь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2013


Коли торкне край неба Сонце-обруч…

Коли  торкне  край  неба  Сонце-обруч,
Пустивши  струни-промені  між  хмар  -
Твоїм  світанком  я  прокинусь  поруч.
На  фоні  звуків  сонячних  кіфар  
Тебе  розбуджу  ніжним  поцілунком,
Південним  вітром  пеститиму  всю
І,  визрівши  з  світанку  -  твоїм  ранком...
(Затримати  б  на  довше  мить  оцю).
А  потім  стану  днем  твоїм  супутнім..,
І  сутінком  торкнувши  твоїх  пліч,
Обернуся  у  вечір  незабутній,
Моя  ти,  зореока  диво  ніч.

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421897
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.04.2013


Дозволь…

Дозволь  розлитися  в  тобі  нектаром  квітів,
Палким  пилком  торкнути  ніжний  шкіри  шовк
І,  опинившись  в  центрі  пломеня  софітів,
Пізнати  разом  найсолодший  в  світі  шок.

Дай  розчинитися  нам  в  мареві  блаженства,
Барвистим  щемом  затремтівши  поміж  зір
В  палахкотінні  згуби-пристрасті  шаленства
Під  звуки  місячних  сонат  на  струнах  лір.

Іскрити,  вибухнути  і  горіти-тліти,
Повітря  гріючи  припливами  в  єствах..,
Тобою  впитися  і  довго  так  хміліти
З  солодким  присмаком  спокуси  на  вустах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421813
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.04.2013


Два келихи з вином до половини…

Два  келихи  з  вином  до  половини...
Вуста  смакують  спрагло,  -  п"єм  до  дна.
Багрієм  барвом  стиглої  калини...
Одна  на  двох  любов  ...І  ти  -  одна.

Тіл  наших  шовк  торкнувсь  постелі  ложа,
Усипану  пелюстками  троянд.
Зоріла  ніч.  Свіча,  немов  сторожа
Двох  пристрастей  у  шалі  між  гірлянд

Незримих  у  повітрі  феромонів.
Сльоза  воскова...  Трепет...  Сплеск  судом...
Звідќільсь  лунала  гра  на  саксофоні.
...Тіла  пашіли  від  солодких  втом.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421031
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.04.2013


Світлофор…

Я,  наче  світлофор:
В  трьох  вимірах,  в  трьох  стартах...
Дорога  -  коридор,
На  ній  я  руху  варта.

Веди  своє  авто
Ти  крізь  тунелі  Долі...
Моя  ж  бо  Доля  -  той
Сигнал  на  світлофорі.

Червоний  я  -  один:
Спинятися  повинен...
Спинити  б  часу  плин,
Хоча  б  на  половину?!

Як  Сонце  жовтий  я:
Нов́і  щоранку  старти...
З  рестартами  щодня
Рахую  свої  кванти.  

Сигнал  мій  третій  -  все-
дозволеність  у  вени...
Проте  в  житті  я  все  ж
Такий  іще...  -  зелений...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2013


("Я - КАТЕР!") …

Я  всього  лиш,  мов  той  паперовий  маленький  кораблик:
Недописано-списаний  аркуш,  що  склався  й  поплив...
Долі  вітер  у  тил  проти  течії  (я,  наче  равлик),
Пнусь,  долаючи  хвилі,  назустріч  з  одною  зі  злив,
Що,  змочивши,  розправить  на  плесі  складний  мій  характер
І,  розмивши  рядочки,  мов  душу  очистить  мою
Від  гучно  написаних  слів  у  поривах  ("Я  -  КАТЕР!").
...Життєплинній  ріці  всю  віддам  паперовість  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2013


Пломенисті жар-птиці

Пломенисті  жар-птиці  покинули  Сонце-планету,
Крізь  намиста  сузірь  мчать  на  крилах  космічних  вітрів,
Обганяючи  в  просторі  кожну  зловіщу  комету,
Курс  міняючи  їхній  подалі  від  курсу  Землі.

І  на  хвилях  повітря,  проникнувши  у  атмосферу,
Крізь  туманність,  між  айсбергів  -  вогневітрильні  між  хмар,
Ставши  Сонця  промінням,  повітряну  гріючи  сферу,
П"ють  жар-птиці  росу  (дар  Землі),  як  блаженства  нектар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2013


Пінисте кохання в пелюстках троянд

Ванна  повна  п́іни;
Мерехтить  свіча,
Мов  гойдає  стіни...
Я  в  твоїх  очах...

Аромат  троянди  -
На  снігу  немов
Пелюстќи-гірлянди...
Поміж  нас  -  любов...

Пестять  п́іну  хвилі
Наших  почуттів.
Пелюстќи  чутливі
Доторкнулись  тіл

Наших  у  гойданні.
Перса-острівці...
Піниться  кохання
У  троянд  вінці.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420582
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.04.2013


"у стрибку_вище звуку_аж до неба"…

Слова  заримувати  "у  стрибку"  і,
Маб́уть  як,  опинитись  у  стрип-клубі:
Піддатись  чарам  танців  диво-муз,
Прекраснішим  за  пластику  медуз.    

Слова  заримувати  "вище  звуку"
І  з  Мрією,  тримаючись  за  руку  
Годинами,  десь  ген..,  вбивать  нудьгу.
Вона  ж  бо  перед  нами  у  боргу.

Слова  заримувати  "аж  до  неба"...
Та  на  землі  ком́усь  ми  т́акож  треба!
Себе  абстрагувати  вміти  слід!
Клонуй  себе,  фантазій  клоун,  плід!..
                                                         
                                                                                                                                                           
                                                       
                                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419137
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2013


Поезія і Вірш

                             Вірш  -      
Поезіє,  я  твій  на  віки  вічні,
Нас  творчість  узяла  під  свій  покров...
Сьогодні  я  верлібр,  а  завтра  -  інший.
...Одна  на  двох  з  тобою  в  нас  любов.

                             Поезія  -  
Єдиний,  вірний,  мій  коханий,  Вірше  -
В  тобі  моє  життя  із  віку  в  вік...
Сьогодні  ти  верлібр,  а  завтра  -  інший.
...В  житті  моїм  єдиний  чоловік.

У  венах-строфах  безліч  римотечій...
Твій  ритму  хід  в  катренах  я  ловл́ю

                             Вірш  -        
Сьогодні  я  верлібр,  а  завтра  -  інший,
Та  все  ж  тебе  єдину  я  любл́ю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2013


В ніч срібнострунних тремтінь.

Вилилось  небо  у  землю
Нитями  срібло-дощу  -
Дихає  всесвіт  срібло-зірками...
В  слід  метеорам  кричу

Несамовито  в  захмари:
Ниті  б  порвати  оті..,
Рветься  ж  натомість  голос  мій,  кане  -
В  ніч  срібнострунних  тремтінь.

Мчу  я  думками  назустріч
Метеоритних  падінь,
Їх  упіймати  прагну  роками,
В  тьми  зазираю  глибінь.

Дурень  в  безглузді  своєму
Музику  чую  небес...
Те,  що  сягнути  важко  руками  -
Все  ж  за  межею  чудес.
                                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2013


Ватерлінія

Кораблем  у  обіймах  прозорих
Розтинаю  імлисті  шляхи.
Зорі-очі  з  глибин  неозорих..,
Над  вітрилами  линуть  птахи,
І  луною  дзвінке  відголосся
Заблукало  немов  поміж  хвиль  -
В  шумовинні  твоєго  волосся.
Я  в  тобі...  Не  одну  іще  миль
Ти  нестимеш  мене  до  причалу,
До  припливів  блаженства  -  туди,    
Ватерлінія  де  в  стані  шалу,
Насолоду  де  зможем  знайти.
Бризом  вибухне  пристрасть  піниста..,
Плескіт  наших  розгойданих  тіл..,
Ейфорія  туманом  імлистим,  -
В  зойках  чайок,  що  кружать  довкіл.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418491
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.04.2013


Мені тебе так мало…

Мені  тебе  так  мало,  моя  Весно!
Бубнявію  тобою  до  знемог  -
Живу  тобою!  Вмру  я  і  воскресну,
Щоб  стати  твоїм  Лелем...  Бачить  Бог  -
Як  прагну  бути  поруч  із  тобою:
Вливатися  у  бруньки,  наче  сік;
Скресати  ледом,  пливши  за  водою;
Палким  пилком  пелюсток  (твоїх  щік)  -
Цілунком  припадати  й  пропадати
Промінням  Сонця  блиском  на  вустах.
Твоїм  першозелом  я  хочу  стати:
В  тобі  родитись  й  жити  у  листах.
О,  як  же  мені,  Ладо,  тебе  мало!
Моїй  такої  рідної  душі...  
Зимова  біль  засипала,  приспала,
Вже  скоро  Літо  вкутає  в  дощі.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417868
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.04.2013


Ніжно-ніжно…

Полотнище  безмежного  неба
Нам  розшиє  сузір"ями  ніч.
Сяйвом  місяця  лину  до  тебе:
Поцілунками  срібними  пліч
Доторкнуся  твоїх  -  ніжно-ніжно.
До  світанку  кохатиму  всю...
Неба  край  спалахне  дивовижно  -
Знай,  це  я  твою  пещу  красу.
Розкроївши  небесну  імлистість,
Сонце-променем  виткаю  день.
У  твоєму  відбившись  намисті,
Припаду  до  твоїх    я  грудей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417039
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.04.2013


Поетові в поезії і прозі (Олександру Букатюку)

Білолика  Зима,
Стоголоса  Весна,
Спека  й  Злива  духм"яного  Літа,
Золотава  коса
Осінь-діви  в  сльозах..,  -
Це  Поезії  вічна  еліта!

З-під  твойого  пера
Кожна  року  пора  -
Неземної  краси  юна  панна.
(Шлях  поета  обрав...)!
В  хвилях  світла  й  добра
Течія  твоїх  рим  -  бездоганна.

Вірші  повні  життя,
В  ритмі  серцебиття  -
Стала  цьому  любов  в  допомозі:
Щирих  слів  почуття;
Білих  снів  відчуття...
Ти  -  поет  у  поезії  й  прозі!

09.04.2013  р.

P.S.  З  Днем  народження!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416965
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.04.2013


Вірш, мов пілігрим…

Виплекані  ритмом  рими,
Виплакані  без  провини
Зверху  вниз  віршовані  рядки
Щемні  аж  до  сліз  сюжетом.
Ще  не  раз  на  біс  поетом
Зазвучать.  За  придбані  квитки
Піснею  зі  сцен  під  ноти
Й  знов  на  біс  тим,  хто  навпроти  -
Справжнім  поціновувачам  рим.
Суть  щоб  донести  одвічну
Мови  слів  могуть  величну...
Всюди  сущий  вірш,  мов  пілігрим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013


Протиріччя думок гласу серця

Шовкогривими  кіньми  мої  мчать  думки  полем  віри  незораних  мрій,
Перешкоди  долаючи  всі  на  шляху  крізь  пориви  неправди  вітрів.
На  поверхні  землі  об  каміння  зневір  розбивають  підкови  надій,
Самоствердження  щоб  віднайти  в  цім  житті  ...Кожній  слід  бути,  мов  дикий  звір?!

Протиріччя  думок  гласу  серця,  що  мов  вправний  вершник  в  руці  з  батогом...
Прислухатися  все  ж  до  наїзника  слід  -  бо  ж  керманич  він  і  поводир
І  при  цьому  також  пам"ятати:  щоб  лиш  не  порушити  ритму  свого!..
...В  унісон  думки  з  серцем;  з  галопу  у  рись  -  відображення  в  плесі  води.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013


Мріяли колись…

Мабуть  з  тобою  мали  все  ж  зустрітись
На  перехресті  двох  самотніх  Доль:
У  третім  вимірі  життя  в  єдине  злитись,
Себе  сховавши  від  дощу  (без  парасоль).

Покров  альтанки  в  парку,  край  алеї,
Став  прихистком  і  свідком  водночас.
Свої  писали  там  ми  ямби  і  хореї;
Подарував  там  свої  крила  нам  Пегас.

Вдягли  на  себе  крила  ті  любові,
Взялись  за  руки  і,  здійнялись  в  вись...
...Переплелися  наші  думи  паперові
У  спільній  збірці  віршів  "Мріяли  колись..."      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2013


Еро-міраж?!

З  двох  протилежностей  в  один  злились  світи,
Зімкнулись  щільно  і  схрестились  паралелі
І  Раєм  став  оазис  у  пустелі...
Багаття  іскра,  грань  вогню  мого  -  лиш  ти.

Піщинки-ніжності  поглинули  тіла,
Переростаючи  в  піщану  пристрасть-бурю...
Еро-міраж?!  Себе  в  єство  твоє  занурю.
...Нас  заховає  у  собі  інтим-імла.

Коли  ж  до  тла  згорить  вогонь  і  згасне  грань,
Останню  зронить  мить  піщаний  наш  годинник,  -
Нас  ненадовго  розведе  життя  будильник,
Щоб  поєднати  згодом  в  мареві  жадань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415408
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.04.2013


Налита березовим соком…

Красуня  білявка  налита  березовим  соком,
Їй  вітер  Південний  вплітає  у  коси  весну,
Кожнісінька  брунька  цілована  Сонцем  звисока,
Таке  довгожданне  "цвірінь"  прокидає  зі  сну:

З  зимового  сну  прокидається  гілочка  кожна,
А  босії  ноги  цілує  весни  первоцвіт.
Співала  б  вона,  танцювала  б,  якби  було  можна  -
Судилося  ж  мавці  березою  бути  на  вік.  

Квітневим  розмаєм  зіллюся  із  вродою  тою:
Напивишися  соку,  я  поряд  корінням  вросту.
Назавжди,  красуне,  залишуся  поряд  з  тобою  -
Твоїх  чар  я  бранець,  твій  страж  на  одвічнім  посту.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414958
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.04.2013


«Дитяча мрія»

         Усі  ми  були  колись  маленькими  і  в  усіх  нас  були  свої  дитячі  мрії.  Ми  мріємо  і  зараз  і,  мабуть,  мріятимемо  все  своє  життя.  А  хіба  ж  у  цьому  є  щось  погане?  Вміння  мріяти  –  це  прекрасно!  Адже  мріючи  –  ми  наближаємо  себе  до  цілі.  Та  дитячі  мрії  відрізняються  від  того,  про  що  ми  мріємо  вже  у  дорослому  віці.  Ех,  якби  ж  то  можна  було  повернутися  в  дитинство,  у  свої  дитячі  мрії?..  
         «4-А  клас.  Урок  української  мови.  Тема  уроку  –  твір  «Моя  найзаповітніша  мрія».
-    Дорогі  діти!  Зараз  я  попрошу  вас  зібратися  з  думками  і  уважно  прислухатися  до  свого  серця.  Я  певна,  що  у  кожного  з  вас  є  чимало  мрій.  Та  вам  необхідно  зараз  буде  зробити  наступне:  обрати  серед    них  усіх  ту  єдину,  найзаповітнішу  мрію  і,  звісно  ж,  написати  про  неї  твір.  Тож  хай  вам  щастить  і  до  справи.  –  «Настанови  вчительки  дуже  і  дуже  доречні»  -  подумав  я  і  одразу  ж,  не  замислюючись,  приступив  до  написання.  І  справді  -  думки  і  серце  в  унісон  запрацювали  чорнильною  ручкою  у  моїй  правиці  по  розграфлених  в  лінійку  рядочках  зошита.
         «…-  Привіт  вам,  мої  мрії!  Даруйте,  що  звертаюся  до  вас  усіх  і  одразу,  та  так  склалися  обставини…  І  ще,  вибачте  мені,  будь  ласка,  проте  зараз  я  просто  змушений  написати  про  найголовнішу  із  вас.  Вам  усім  вона  відома,  адже  ви  живете  у  одній  голові  і,  мабуть,  не  раз  спілкуєтесь  між  собою.  І  так,  почну…
         Мріє,  моя  найзаповітніша  мріє,  а  чи  здійснишся  ти  колись?  Можливо,  коли  я  допишу,  на  твою  честь,  цього  твору,  щось  трапиться?!  Щось  прекрасне!  Можливо  не  одразу,  та  хоча  б  трішки  наблизить  до  твого,  моя  люба  мріє,  здійснення.
         Де  ти  зараз,  татку?  Де?  Чому  ж  не  бачишся  зі  мною:  як  я  росту,  як  навчаюся,  як  мрію?  Чому  так  сталося,  що  ти  -  і  є,  сьогодні,  та,  найзаповітніша  моя  мрія?..»
         Саме  цей  уривок  твору,  що  писався  мною  в  десятирічному  віці,  згадався  мені,  коли  до  рук,  випадково,  потрапила  «Газета  по-українськи»  зі  статтею  на  головній  сторінці  про  дітей  сиріт,  а  точніше  про  те,  як  важко  їм  приходиться  долати  життєві  рубежі  без  батьківської  любові.  Та  найбільше  вразили  опубліковані,  виділені  жирним  шрифтом,  слова  одного  хлопчика,  котрі  мало  не  дослівно  повторили  те  найголовніше,  про  що  тоді,  майже  25  років  тому,  було  написано  мною.
         «Дивовижно»  -  Подумав  я,  перечитуючи  мрію  хлопчика  на  ім’я  Дениско.  –  «Я  ж  так  само,  як  і  він,  мріяв  тоді,  та  й  досі  продовжую  мріяти,  про  зустріч  з  батьком.  А  втім,  хіба  ж  я  кращий  за  свого  батька?  Я  ж  повторив  його  долю!  Хоча  ні,  -  повторив  його  помилку.  Зараз  десь,  мабуть,  так  само  росте  без  рідного  татка  моя  дитина.  Я  навіть  не  знаю  хто  це:  хлопчик  чи  дівчинка?  Не  знаю  нічого.
         -  Агов!  Михайле,  це  ти?!  –  раптом  почув  позад  себе.
         -  Я!  Саня?!  Ти?!  Скільки  років...?!  –  Дружбан  юності  моєї.  Несподівана  зустріч.
         -  Як  воно?  Відпустили?  Давно  на  волі?  –  Запитав  він  мене.
         -  Тиждень  як…  От  намагаюся  призвичаїтись  до  вільного  життя.
         -  Про  Настю  свою  чув?
         -  Віриш,  нічого?!  Геть  нічого.  За  всіх  десять  років  у  в’язниці  –  жодної  звісточки.  А  що?  Де  вона,  як,  що  з  нею?  Тобі  щось  відомо?
         -  Спилась  твоя  Настя…  І..,  немає  її  вже  в  живих,  давно  немає.  Три  роки  як  загинула  під  колесами  автівки.  Чув,  що  й  тоді  вона  була  геть  у  не  тверезому  стані.  Ти  ж  покинув  її  і  ще  вагітною,  правда?
         -  Так.  Вона  через  мене  почала  пити?  А  дитина?...
         -  Вона  важко  переживала  свою  долю  без  тебе.  Не  впоралась.  Одразу  ж  після  народження  сина,  в  знемозі  впоратися  самотужки,  почала  знаходити  розраду  в  оковитій.  Хлопчика  звісно  ж  у  неї  невдовзі  відібрали.  Сам  розумієш:  мати  п’яничка…  От  і  позбавили  батьківських  прав...
         -  То  у  мене  син!  Де  він  зараз?
         -  Не  знаю.  Це  було  давно.  Скоріш  за  все  у  одному  із  сиротинців,  якщо  не  усиновили  до  нині.  Шукати  марно.  На  скільки  мені  відомо  сліди  твоєї,  так  би  мовити,  сім’ї  –  загублено,  причому  вже  давно.  На  жаль…  Співчуваю.  
         -  Все  гаразд.  А  ти,  як  ти?  Де  ти  зараз,  ким  працюєш?
         -  Я,  Мішуня,  працюю  юристом,  виховую  двох  дітей.  Не  скаржуся.  Наче  все  добре.
         -  Юрист,  кажеш?..  –  Промовив  я,  а  по  руці,  в  котрій  тримав  газету,  ніби  заструменіло  і  мої  очі  опустилися  знову  на  жирно  виділені  рядочки  безбатченка.  І  я  все  ж  спитав?  –  Слухай,  коли  ти  юрист,  то  ти  маєш  знати..?
         -  Запитуй,  чим  зможу  -  допоможу.
         -  Такий,  як  я,  що  лише  вийшов  на  волю,  міг  би  звернутися  з  питанням  про  усиновлення  дитини?  
         -  Ти  що!?  –  Всміхнувся  товариш.  –  Яке  усиновлення?  Ти  ж  іще  молодий,  ще  своїх  дітей  заведеш.
         -  Та  кому  я  з  такою  історією  потрібен  буду?
         -  Та  ну,  що  ти  –  у  тебе  ще  все  життя  попереду,  повір!  А  щодо  усиновлення,  -  на  жаль  особам,  що  були  засуджені,  наше  законодавство  не  дозволяє  бути  усиновлювачами.  А  в  тебе  ж  і  ще  й  вбивство,  наскільки  я  знаю.
         -  Та  не  навмисне  вбивство.  Не  хотів  я  його  вбивати.  Так  сталося.  Боляче  згадувати.
         -  Вибач.  На  жаль,  тут  тобі  я  нічим  допомогти  не  можу.
Ми  із  ним  ще  трохи  постояли,  побазікали  і,  обмінявшись  деякими  контактами,  розійшлися  кожен  у  своїх  справах.  Я  ще  раз  перечитав,  те  що  зачепило  мене  за  живе  і  відкрив  газету  на  сторінці,  де  пропонують  роботу.  –  «А  що  я  вмію?»  -  Запитав  у  самого  себе.  І  просто  в  очі  кинулось  оголошення:  «Терміново  потрібні  робочі  на  будівництво…»  І  я  не  вагаючись  подався      в  офіс  за  вказаною  адресою.
         Приємна  молода  секретарка,  звеліла  мені  зачекати,  пояснивши,  що  шеф,  прибувший  звідкись  з  далеку,  зараз  саме  зайнятий  співбесідою  і  як  тільки  людина  вийде  з  його  кабінету,  я  зможу  увійти.  Я  подякував  і  лише  було  хотів  присісти,  як  двері  кабінету  начальника  відчинилися  і  молодий  чолов’яга  покинув  стіни  офісу.  Я,  не  зволікаючи,  постукав  і  увійшов.
         -  Доброго  дня.  –  Привітався  я  до  солідного  пана  років  п’ятдесяти.
         -  Добрий  день  Вам,  присідайте  будь  ласка.  Назвіться  і  розкажіть  мені  про  себе:  хто  ви,  звідки,  де  і  ким  раніше  працювали?
         -  Савчук  Михайло  Валерійович.  Я…
         -  Хто?!  –  Несподівано  перервав  мене  раптово  зблідлий  директор,  підводячись  зі  свого  стільця.  –  Савчук  Михайло  Валерійович?!  –  І  коли  він  ще  раз  перепитав  моє  ім’я,  я  несподівано  для  себе  зрозумів,  що  моя  найзаповітніша  мрія  дитинства  –  здійснилася.  Передімною  був  –  мій  батько.  
         Ця  співбесіда  була  мабуть  найдовшою  у  нашому  з  ним  житті.  Як  з’ясувалося,  він  як  і  я  в  свій  час  помилився,  обравши  шляхи  злочинності.  Проте  йому,  на  відміну  від  мене,  вдалося  уникнути  покарання  і  неволі.  
         -  Пожалкував  я  про  все,  що  сталося  згодом.  Проте  надто  пізно,  щоб  бути  прощеним  тобою,  твоєю  матір’ю,  царство  їй  небесне.  Я  тільки-но,  як  приїхав  сюди  поцікавився  вами.  Та  спізнився…  на  п’ять  років  спізнився.  Саме  стільки  минуло,  коли  вона  померла  у  знемозі,  що  мене  немає  поряд,  а  ти  в  неволі...  Вибач.  –  І  він  заплакав.  
         -  Ти  спізнився  не  на  п’ять  років,  на  значно  більше.  Та  це  тепер  немає  значення.  Я  спізнився  теж.  Щойно  дізнався  про  смерть  матері  свого  сина,  котрого  тепер  не  знайти,  та  й  навіть  як  би  знайшов,  колишньому  в’язню  сина  не  вернути.
         -  Поїхали.  –  Раптом  промовив,  батько  і  рішуче  встав  із-за  столу.  Я  підвівся  теж.
         -  Куди?  –  Спитав,  пильно  вдивляючись  йому  в  вічі,  котрі  опинились  за  крок  до  мене.
         -  Дай  тебе  обійняти,  синку?  –  Він  міцно  стиснув  мене  у  своїх  обіймах  і  продовжуючи  плакати  сказав:  -  Вибач  мені,  будь  ласка,  якщо  зможеш?  Вибач?
         Ми  їхали  і  розмовляли  кожен  про  своє.  Ми  знайомилися,  як  чужі  та  обоє  розуміли,  що  рідні  і  що  тепер  ми  –  сім’я.    
           Ми  приїхали  під  мою  школу.  Батько  звелів  зачекати  біля  машини,  а  сам  увійшов  всередину  закладу.  Через  хвилин  десять  він  вийшов  за  руку  із  хлопчиком  років  десяти.  «У  мене  є  молодший  братик»  подумав  собі  я  і  всміхнувся  хлопчині,  що  йшов  невпевненими  кроками.  Коли  вони  наблизились  до  мене,  перше,  що  спитало  мене  це  хлопча  було:
         -  Ви  читали  мій  уривок  твору?  –  Його  допитливі  очка  дивились  просто  мені  в  очі,  а  ручка  показувала  на  газету,  котру  враз  від  почутого  далі,  я  випустив  з  рук.
       -  Це  твій  син,  Михайле,  Дениско.  Я  тільки-но,  як  довідався  -  розпочав  процес  його  усиновлення.
       «Дитячі  мрії  –  збуваються!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414679
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2013


Присвячується колезі по перу і просто чудовій людині – Лесі Геник з нагоди Дня Народження!

В  оправі  срібній  місяць-діамант,
У  золотій  янтарний  сонця  обруч;
Весна  десь  у  смарагдах  ходить  поруч...
Коштовнішим  за  них  є  -  твій  талант!

Сапфірами,  рубінами  горить,
Палахкотить  зеленим  малахітом;
На  поетичних  сайтах  самоцвітом  -
Поезія  мереживом  зорить.

Нанизуєш,  мов  перли  ти  слова
І  ювелірно  твориш  кожен  образ...
Нехай  твоєї  творчості  жнива  -
Вражають,  зачаровують  раз-по́-раз.


30.03.2013  р.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013


Тебе…розпаролю

Крихта  солодкого  болю
Бубнявіє  в  тобі  весною.
Тебе  я  усю  розпаролю
Дозою  квітня  рясною.
Променем  пристрасті  в  тобі
Розлию  мереживо  щастя.
Я  травня  розбуджу  у  собі
Пломенем  течій  в  зап"ястях.
В  мареві  пахощів  літа,
Спекотними  днями  й  ночами  -
Моїм  ти  коханням  зігріта...
Згадую,  як  ми  кричали
В  сплесках  осінньої  румби;
Нам  листя  було  покривалом...
В  час  холоду,  сніжної  згуби  -
Танго  нас  двох  зігрівало.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413537
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.03.2013


Нематеріальність…

Сила  віри,  глиба  думки,
Трепет  в  серці,  почуття...  -
Вагоміші  за  будь-яку  реальність
Ту  предметну,  повсякденну,
Що  засмічує  життя...
Виразніша  все  ж  -  нематеріальність.

Сила  волі,  велич  слова,
Прагнень  мрії  навздогін,
У  віршах  філософія  незрима...
Неосяжне,  надчутливе,
Як  луна  ударів  в  дзвін...
Мораль  міцніша  сталі,  незгорима.

Зерна  істин,  справедливість,
Щирість,  людяність,  добро..,  -
У  кожнім  пророста  на  правди  полі...
...Є  важливим  не  згубити  -
Суті,  справжньої,  ядро!
Для  того,  щоб  іти  на  зустріч  Долі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413368
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2013


Загублена Рима

Розчесана  віями  Спокою  Тиша
В  тандемі  у  танці  із  ним...
Гітарнії  струни  Нірвана  колише
У  звуках  з  Акордом  одним...

Самотність  в  кайданах  дзвенить  ланцюгами...

У  білі  засніжених  зим,
Ледь  зримо,  поволі,  крокує  снігами
Самотняя  Рима  без  рим.

Із  вірша  у  вірш  вона  ходить  кругами...

Ну  де  ж  ти  її  Пілігрим?!

-  У  білому  вірші  сховавсь  між  словами,
Де  спокій  і  тиша  -  мій  грим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013


Лист-зізнання Зимі

Закружляй  мене,  Зимонько,  ти  у  своїй  сніговерті
І  скажи,  хто  для  тебе  я  -  Єті,  а  чи  Сніговик?
Чи  судилось  від  Сонця  діждатися  талої  смерті,
Чи  ж  податись  де  вічні  сніги,  до  яких  уже  звик?

Встиг  тебе  покохати,  моя  білосніжная  панно.
Долю  випроси  в  Неба,  щоб  снігом  міг  стати  твоїм.
Прикрашатиму  завше  тебе  у  мережний  серпанок,
Буду  поряд  з  тобою  на  вік,  там  де  сніжні  краї.

Я  тебе  одягатиму  лиш  в  оксамитові  шати,
Купуватиму  в  Сонця  найкращу  коштовність  буруль.
Буду  вічно,  ти  чуєш,  тебе  Білосніжко,  кохати,
Стану  шлейфом  сніжинним  твоїм...  Я  -  твій  сніжний  король.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411281
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.03.2013


Роман життя

В  епіграфі  описано  весну:
Життя  роман  свій  розпочав  зі  слова  "Ранок..."
Крізь  призму  пам"яті  пролив,  немов  серпанок,
На  чистий  лист,  історію  свою.

У  розділах  всі  осені  й  літа  -
Насичені  як  сонцем,  так  грозою,
Вітрами  змін  і  буревіями...  Росою
Карбовані  в  три  крапках  -  ціль,  мета...

Допише  хто  початий  епілог...?!  
Спинив  свій  час  холодною  рукою,
Подавшись  хмарою  у  вись  за  супокоєм.
...Обірваний  з  зимою  діалог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013


Ми разо́м - країна "Оз"

Повітря  -  подих  твій  ловлю  корою  тіла
Разо́м  з  цілунками,  мов  ніжний  трепет  рос.
Підземна  річки  течія́,  немов  горіла...
Моя  ти  -  Мрія!  Ми  разо́м  -  країна  "Оз".

Спекотне  літо  поміж  нас,  зима  ж  грішила:
Екватор  березня  сховавши  у  снігах.
В  країні  нашій  же  фонтанами  у  жилах
Б"є  фатум  щастя,  наче  синьоперий  птах.

Свій  мікросвіт  зімкнули  в  сфері  насолоди,
Що  випромінюючи  ауру  жадань  -
Круг  себе  гріє  епізоди  прохолоди,
Подібно  Сонця  променистих  цілувань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410714
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2013


Пізнай мене…

Пізнай  мене  із    віршів:      

В  них  я  -  справжній.

Вловити  спробуй  хід  моїх  думок...

Повір,  не  буде  гірше...

Шлях  відстеж  мій:

Склади  пароль  зі  слів,  зламай  замок...

Вичитуй  моє  тіло  -

Поклітинно:

Фіксуй  усі  вразливості  місця

І  еро-зон  уміло,

Беззупинно

Торкай,  щоб  в  шалі  билися  серця...

У  ліриці  інтимній

В  унісоні  -

Зливаються  всі  образи  в  один

Потік  думок  чарівний...

Ми  в  полоні

Солодких  римотечій  між  судин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409701
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.03.2013


…ЗБИРАТИ ЧАС РОЗКИДАНЕ КАМІННЯ.

Зболілі  очі  від  прозорих  кровотеч...
Здоровий  глузд  звернувся  до  терпіння;
Втомилась  совість  від  щоразу  нових  втеч
Від  своєчасних  докорів  сумління.
Закляк  в  знемозі  відчай  між  повік,
З  глибин  душі  благаючий  розради
І  без  жалю  марнує  дні  зухвалий  вік...
Серцебиття  жде  від  життя  поради
З  ударом  кожним  все  ще  сповнене  надій
Та  з  вірою  на  краще,  на  спасіння...
Куди  ж  подівся  той  натхненний  лицедій?
...Збирати  час  розкидане  каміння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013


Щоб збагнути…

Замість  вен,  капілярів,  судин  -
Строфи.
В  них  пульсує  ритмічно  не  кров,  -
Рими.
Сіті  з  образів,  фраз-павутин  -
Стропи,
Все  гойдають  уяву,  немов
Прими,
Що  чарують  так  легко  і  так
Ніжно.
В  голові  визріває  в  катрен  
Думка,
Полиши́вши  увесь  той  бардак      
(Смішно)...
Між  рядками  подібно  сирен  -
Лунко,
Хоч  незримо  та  все  ж  зазвичай
Влучно,
Проявляє  себе  кожна  з  тих
Сутей,
Ненаписаних...  Ти  прочитай
Гучно,
Щоб  для  себе  збагнути  й  для  них..,  -
Всоте!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2013


Ніжністю підсніжника…

Ніжністю  підсніжника  цілунком
Трепетно  торкаю  твоїх  уст...
Як  весна  -  ввірвалась  в  серце  лунко:
Нотками  бажань.  Поміж  пелюст
(Наших  пальців  рук),  немов  суцвіття,
Струменем  чуттів  пульсує  кров.
Стегна-стебла  сонце  з-поміж  віття  
Пестить.  Тіло  прагнуче  обнов...
Повниться  бажаннями  любити  
Все  навкруг  нас.  Розчинімось  в  цій
Магії  природи.  Мов  весна  -  ти,
Я  ж  -  підсніжник  у  руці  твоїй.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408786
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.03.2013


Безперешкодно…

Впіймати  хвилю  у  житті  за  течією,
Попутно  з  вітром  Долі  мчати  в  майбуття,
Двобій  завершити  з  собою  -  нічиєю,
Завжди  іти  у  ритм  свого  серцебиття...

Безперешкодно  всі  долати  перешкоди,
Страхи  полишивши  усі  між  перемог;
Бува,  нікому  щоб,  не  завдавати  шкоди  -
Собою  бути  й  залишатися  дай,  Бог.

На  перехресті  між  теперішнім  і  вчора
Свою  тривимірність  знайти  серед  вагань;
Спинити  фальш  у  грі  поганого  актора:
Над  власним  ЕГО  взяти  першість  без  змагань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2013


ЧУТЛИВА МИТЬ РОЗЛИЛАСЯ В ХВИЛИНІ…

Тендітний  стан  дурманить  ніжністю  жасмину,

Зелом  весни  чарує  трепет  у  очах...

Пурхливим  ластівом  в  гніздечко  твоє  лину...

Поміж  пурпурних  насолод,  що  в  пелюстках

Жаги  твоєї,  наче  полум"я  тюльпану,

Пилок  спокуси  я  збираю,  мов  той  джміль

І  з  назріваючою  лавою  вулкану,

Торкає  розум  зваб  твоїх  духмяних  хміль.

То  б"є  фонтаном  у  кожнісінькій  клітині,

То,  наче  сік  з  беріз  сочиться  феромон...

І  розливається  чутлива  мить  в  хвилині

У  відчуттях  барвистих,  мов  хамелеон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407078
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.03.2013


Всім жінкам…

Тюльпановим  цвітом  запахла  сьогоднішня  днина
В  суцвітті  з  парфумом  жіночої  ніжної  вроди.
Подібно,  як  тягнеться  в  небо,  до  світла  рослина,
Сьогодні  складають,  кохані,  на  честь  Вашу  -  оди.

Бо  ж  кожна  із  вас  є  достойна  єдиної  пісні...
І  в  по́ру  весни,  котра  та́кож  жіночого  роду,
Кладу  я  на  аркуш  паперу  рядки  ці  предвісні
Про  вашу,  співаючи  в  ві́рші,  предивну  природу...

І  хай  за  тим  шармом  чарівності  трепетна  сутність,
Тендітна  душа  все  ж  краси  неймовірної  повна.
Всесильною  буде  во  вік  ваша  ніжна  могутність,
Що  діє  на  суть  чоловічу  завжди  безвідмовно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406935
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.03.2013


Сяючими гранями таланту…

Кожен  з  нас,  подібно  діаманту:
Прагне  видозмінень  у  житті
Сяючими  гранями  таланту,
Сяяла  щоб  навіть  власна  ж  тінь.

Кожен  з  нас  несе  в  собі  коштовність:
Власних  самовиражень  посил.
Та  тверезо  мисляча  свідомість
Цілей  досягне,  приклавши  сил.
_______________________
І  в  якій  не  були  б  ми  оправі,
Кванти  світла  призмою  душі
Щедро  сіймо  в  кожній  добрій  справі,
Бо  своїх  талантів  МИ  рушій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013


Діаманти 06. 03. 2013. mp3 - ссилка на наше інтерв"ю)

http://vk.com/audios16406546

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406665
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.03.2013


… (Луна човна-гітари) …

Я,  мов  акорд,
Що  пальцями  руки
Затиснений  у  музиці  кохання;
Човна  я  борт,
Де  хвиля  ти  ріки
І  пристань  для  човна  мого  гойдання.

Неси  мою,
Любові  течія,
Акустику,  що  повниться  весною...
Свою  зорю
Знайдемо  ти  і  я
На  березі,  де  березень  з  водою

Заводять  спів,
Подібно  солов"я,
Зімкнувши  в  горизонті,  мов  в  долонях.
Не  треба  слів,
Бо  тій  зорі  ім"я..,  -
(Луна  човна-гітари),  щастя  Сонях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2013


Налитий чарами Весни…

Березень  -  Впливай  на  мене  звабами  своїми,
                     Розтоплюй  рештки  скованих  чуттів
                     Під  кригами  холодних  почуттів...
Весна  -  Я  сповнена  рестартами  твоїми,
               Приливами  тепла  твоїх  долонь...
               Торкайся  сміло  стегон,  персів,  скронь..,
               Вход́и,  налитий  чарами  моїми...

Березень  -  Бубнявію  в  тобі,  моя  вродлива,
                     Джерелами  пульсуючих  судин,
                     Магнітом  мов,  притягуюсь  туди...
Весна  -  Яка  ж  твоя  пульсація  мінлива...
               Мій  Березню,  давай  же,  сміливіш..:
               Бруньки  мого  зела  мерщій  розріж,
               Щоб  спрага  втамувалась  надчутлива.

Березень  -  О,  Весно  моя,  доленько  жадана,
                     Твоїх  я  вічний  бранець  насолод.
                     Немає  мені  більших  нагород,  -
                     В  тобі  згорати  тлінно,  довгождана.
Весна  -  Й  цим  самим  завод́ить  мене  нов́у,
               В  цілунках  первоцвіту,  у  траву...
               ...Яка  ж  ця  твоя  ніжність  бездоганна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405906
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.03.2013


Нотатник мрій

Записую  мрії  свої  у  нотатник  ілюзій.
А  може  -  в  щоденник  моїх  заповітних  бажань?
І  линуть  луною  вони  у  весняному  блюзі
Відлунням  в  моїй  голові  все  нових  сподівань.

Із  вітром  в  вікно  до  кімнати  ввірвалось  натхнення:
Блукає  Весна  сторінками  нотатника  мрій.
Подекуди  записи  скреслені  -  втілень  знамення.
Всі  ж  решта  і  досі,  між  строфами,  повні  надій.

Можливо  Весна  їх,  гортаючи,  зараз  читає?
З  приходом  тепла  завітає  здоров"я  у  дім...
На  всі  запитання  у  відповідь  віттям  хитає.
Ну  що  ж,  зачекаймо,  терпіння  в  собі  віднайдім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013


Усім поетам…

Задумаймось,  навіщо  пишем  вірші,
Чому  пірнаєм  в  океани  рим?
Поезія  у  нас  на  місці  першім,
Змиваєм  чим  з  облич  рутини  грим.

В  оправах  словотворень  кожен  образ;
Між  строф  знаходим  спокій  свій  щодень,
Читаючи  і  творячи  раз-по-раз  -
Несемо  силу  слова  до  людей.

Для  нас  усіх  поезії  світ,  наче
Безмежний  купол-щит  від  буднів,  мов
Життя  усе,  надія,  віра  й  значить:
До  слова  українського  -  любов!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405034
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013


Поцілунків зорепад

В  суцільній  темряві,  на  ложі,  серед  ночі  –
Пальцями  рук  веду  по  контуру  лиця,
Торкаю  вуст  палких  і  шиї,  перс  дівочих…
Усе  б  віддав,  щоб  це  тривало  без  кінця.

Аж  раптом  місяць  з-поза  хмари  пролив  срібло
На  всю  шовковість  твоїх  трепетних  принад,
А  потім  знов  кудись  у  небі  зник  безслідно.
…На  твому  тілі  поцілунків  зорепад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404219
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.02.2013


Скиталець

Мов  ворон  білий,  вовк  в  овечій  шкурі,
Чужий  серед  своїх,  на  чужбі  -  свій.
Скиталець  світом,  з  ним  же  -  в  непокорі
Із  зору  точкою  своєю  з-поміж  вій.

Згубився  в  часі,  а  чи  прагнеш  істин
В  їх  пошуках?  Нанизуєш  на  нить
своєї  долі  злети.  Радше  лізти
трав  нижче  і  тихіш  води,  що  снить.

Та  ні  ж  бо!  Гордий!  Сам  собі  керманич!
Що  нам  синиця?  Журавлиний  ключ
в  руці  тримати  б...  Манить  висі  далеч
і  з  власним  поглядом  на  все  з-поміж  колюч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403947
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2013


Бранець шалу…

Тремтячим  подихом  торкаюсь  твоїх  уст
В  не  менш  тремтячих  торках  цілувань.
Хвилюється  у  памороці  глузд,
Єство,  мов  грань  -  судомить  від  згорань.

Згорає  трепет  між  пошерхлих  губ
Від  палко-спраглих  ніжності  єднань.
Вуста  в  полоні  надчутливих  згуб,
Я  ж  -  бранець  шалу  пристрасних  пізнань.
________________________________________
І  враз  десь  ділась  трепетність  тривог:
Згоріла,  наче,  у  бажань-вогні,
Розтанула  у  поцілунках  двох.
Які  ж  вони  солодкі  і  хмільні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403816
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.02.2013


Прилину…щастям…поруч…

Крізь  засніжені  хмари  Пегасом  до  тебе  прилину.
В  пасма  гриви  моєї  вплетеш  ти  барвистих  стрічок.
Пір"ям  тим,  що  зроню  я  із  крил  своїх,  наче  провину,
В  знак  прощення  прикрасиш  ти  скрипки  своєї  смичок.

Пам"ятаєш,  як  в  тому  житті  весь  окрилений  щастям,
Прилітав  птахом  Феніксом  я  у  небесну  блакить,
В  нотах  скрипки  твоєї  витав  і  що  раз,  мов  Причастям  -
Напувався  красою  очей  твоїх,  прагнучи  жить?

Нині  ж  Бог  удостоїв  мене  (за  любов)  бути  поруч,
Пір"ям  крил  своїх  душу  твою  зігрівати  до  вік.
Мов  зі  струн  переплавлених  вдів  на  правицю  свій  обруч  -
В  цім  житті  я  твій  янгол  хранитель  і  твій  чоловік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2013


Ніч і Сонце

Яснозора  Ніч  зимова  в  місячній  імлі
Закохалась  в  Сонце-обруч.  Горизонт  землі
Все  ховав  його  від  неї.  Радість  і  печаль  -
Їх  побачення  вечірні  й  вранішні  "Прощай".

Стали  місяць  із  зірками  -  ранами  в  душі,
Що  ятрились  Сонця  сяйвом  на  тілах  чужих
І  покров  зими  сріблили  -  сніжний  оксамит.
Ніч  тужила  у  чеканнях  Сонечка  візит.

-  Не  журися,  Нічко  люба,  разом  ми,  повір!
Сяє  погляд  мій  у  світлі  незлічимих  зір,
В  срібній,  місячній  оправі  -  тобі  усміх  мій:
Лиш  в  тобі  горю  насправді  у  пітьмі  німій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2013


Від себе самого – чужого…

В  постзимовії  дні,  на  порозі  весни,  небо  снігом  густим  сипле  знову.
В  сніговіях  отих  заблукав  десь  і  зник  в  вічних  пошуках  чогось  нового.
Я,  мабуть,  сам  собі  той  придумую  сніг,  щоби  в  ньому  ховати  утому
Від  Буденності  днів  та  холодних  Ночей  і  від  себе  самого  –  чужого.

І  здавалося  б  мить,  наче  фатум,  ось-ось  доторкнеться  до  слабкості  волі,
Змінить  сутність  мою,  розманіжену,  вкрай,  допоможе  знайти  себе  в  Долі...
Але  губиться  мить  та  між  тисяч  сніжин.  Я  ж  бо  шлях  свій  тримаю,  поволі
Ідучи  навмання  без  надій  в  самолжі,  від  Життя  всі  забувши  паролі.

З  дня  у  день  вишиває  Буденність  Рушник  на  чекань  і  терпінь  полотнищі
Веселковими  нитками  Долі.  Горить,  зігріваючи  Ночі  імлисті  
В  порожнечі  самотній,  той  Вогник  надій  –  слідопит  цілей  тих,  що  найвищі.
Та..,  ніколи  не  пізно  вернути  назад,  щоб  до  зір  аж  крізь  терни  тернисті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2013


Яблуневе божевілля

Духмяний  аромат  твоєї  шкіри
Приємно  так  мою  торкає  пам»ять:
Такий  же  запашний,  як  яблунь  зрілих
Плоди,  (до  себе,  впавши  в  трави,  манять).

А  я,  мов  промінь  сонця  той  уранці  -
Торкаючи  зіпрілість  росянисту
На  твому  ніжно-шовковому  ґлянці,
Вдихаю  яблук  юність  рум»янисту.

Цілунком  напуваюсь,  мов  нектаром…
Моє  ти  –  яблуневе  божевілля!
Затьмарена  свідомість  твоїм  чаром
Від  шалу  –  до  блаженного  безсилля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402037
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.02.2013


Хмаринки у вигляді сердець

Два  погляди  зустрілися  в  любові,
Цілунки  два  злилися  у  один,
Сплелися  пальці  в  зімкнутих  долонях,
Кохання  крила  ринули  в  порин
Двох  поглядів,  що  стрілися  в  любові.

Любов  безмежна,  наче  синє  небо
З  хмаринками  у  вигляді  сердець:
У  пошуках  прекрасного  «далеко»
Кохання-веж  торкає  всіх  фортець
Безмежністю  своєю,  наче  небо.

Пливуть  над  людством  ті  любові-хмари,
Закохані  лиш  бачать  в  них  серця.
Щасливі  ті  з  них,  хто  любов»ю  марить.
Хай  лине  вище  неба  пісня  ця
Й  розвіє  над  людьми  любові  чари.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2013


…Щастю назустріч…

Замружена  молодість  човником  плине  за  часом
Услід  за  майбутнім  своїм  по  тривожній  ріці.
В  човні  музикант,  у  душі  увесь  сповнений  джазом,
В  реаліях  же  -  шестиструнка  в  убогій  руці.

А  хвилі  щоразу  розгойдує  змінності  вітер,
А  струни  гітари  сміються,  то  ридма  ревуть.
Спасіння  канати  немов  -  верболозові  віти
Пориви  вітрів  тих  полощуть,  ламають  і  рвуть.

Майбутнє  скоріш-бо  за  все  заховалося  в  старість:
У  першому  класі  Титаніка.  Грає  оркестр...
Та  якби  не  було,  не  варто  винити  реальність...
Ми  (щастю  назустріч)  чинімо  вітрам  злим  протест.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013


Для тебе, одної…

Я  впізнаю  тебе  з  розмаїття  безмежного  квітів,
Незабаром  які  із  собою  весна  принесе.
З-поміж  злив,  гроз,  дощів,  котрі  небом  даровані  в  літі,
Я  плекатиму  тільки  краплину  твою  над  усе.

Віднайду  тебе,  доле,  між  листям,  що  скинула  осінь,
В  своїй  книзі-життя  берегтиму  тебе,  як  листок.
Твого  личка  зима  в  своїй  білі  сховати  не  в  змозі;
Ти  сніжинка,  що  впала  на  мого  волосся  виток.  

І  у  безлічі  зір  лиш  твоє,  моя  зоре,  єдина,
Мерехтіння  -  маяк,  наче  пристань  моєї  душі.
І  одна  на  віки  моя  вірність  тобі  лебедина
І  для  тебе  одної  мої  про  кохання  віршІ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2013


Ти… - ВІЧНІСТЬ

Я  -  талий  сніг,  а  ти  -  моя  Земля,
Я  -  вітер,  ти  -  хмаринка  сніжно-біла,
Промінчик  Сонця  я,  ти  -  брунька  на  гіллях,
Я  -  в  небі  птах,  а  ти  -  моя  пір"їна.

Ти  -  лірика,  я  -  автор  твоїх  слів.
Коли  ж  я  простір,  ти  -  моя  всебічність.
Я  твій,  свідомосте,  політ  барвистих  снів,
Я  просто  час  твій,  ти  ж  бо  -  моя...  ВІЧНІСТЬ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2013


Тату зі "стрекозою"

Твоє    малесеньке    тату    зі    "стрекозою",

Своїми    крильцями    вуста    мої    манило

Разом    із    родимкою    поряд,    мов    сльозою,

Що    під    сережкою    за    вушком.    Розвесніло

Палке    бажання    у    мені,    забилось    соком:

Жагуча    пристрасть    у    крові    текла    по    венах.

Крізь    капіляри    губ    моїх,    мов    біотоком,

Торкалась    крилець    "стрекози"    жага    шалена.

 

В    полоні    спраги    опинивсь    між    зон    чутливих;

Десь    там    губилася    уся    моя    свідомість...

Знайшов    спасіння    у    цілунках    я    сміливих.

Пізнав  з  твоєю  "стрекозою"    невагомість...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400138
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.02.2013


Тінь

Ми  насправді  є  тінями  наших  же  тіней,
Голограмами  власного  "Я".
Наші  тіні  не  відають  ким  у  житті  є  
Кожен  з  нас.  В  них  єдине  ім"я.

Однотонні  вони,  невагомі,  без  болю,
Здатні  форму  міняти  свою,
Невловимі,  позбавлені  самоконтролю,
Невразливі  у  жоднім  бою.

Моя  ж  тінь,  як  і  я  її  тінь  -  надчутлива,
Відчуває  в  повітрі  полинь,
Гіркоту  розмива  її  поглядів  злива,
Почорнілу  від  власних  гординь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013


Подихом…

Я  смакую  тебе,  розігріту  бажанням  кохати.
Видихаючи  палко,  цілунки  висушую  свої  ж  одразу,  твоє  зігріваючи  тіло
Своїм  пристрасним  подихом,  що  не  уміє  чекати.
Твій  же  подих  з  глибокими  нотками  стогону  простір  пронизує,  пристрасть  посилює  вміло
У  вібраціях,  здатних  для  ночі  сонатами  стати.
Сама  ж  ніч,  мов  полотнище,  наче  в  цілунках,  із  крапками  зір,  свідком  місяцем  -  палахкотіла
Крізь  запрілі,  від  спраги  до  пристрасті,  шибки  в  кімнату,
Там  де  просто  на  килимі  в  дотиках  й  подихах  наше  сплетіння  багріло,  мов  ягода  спіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399748
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.02.2013


Межа "безнадій"

Крізь  засніжену  біль  скрижаніла  печаль
Сипле  стужу  в  горнило  душі.
Не  діждавшись  весни  там  замерзли,  на  жаль,
Доленосні  мої  спориші.

У  заметах-снігах  лихотворних  часів
Опинивсь  на  межі  "безнадій".
І  свідомість  блука  лабіринтами  снів
(Босонога)  в  марі  сніговій.

Звідусіль  мерзлота!  Крига  серце  щемить,
А  душа  на  морозі,  мов  пар.
Не  замерзнути  б  лиш..!  Дорога  кожна  мить,  -
Доки  світить  надії  ліхтар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013


Роздягаючим поглядом…

ОголЮ  я  тебе  роздягаючим  поглядом,
В  вир  фантазій  своїх  заведу.
Зачарований  наче,  лише  твоїм  виглядом,
Я  з  тобою  цю  ніч  проведу.

Ложа  постіль  осяяна  вся  сріблом  місяця,
А  єства  наші,  наче  вогонь.
Пристрасть  двох  у  цім  мареві  пломенем  світиться
З-поміж  тіл  і  зімкнутих  долонь.

З  головою  пірнем  в  одне  одного  пестощі
(У  шаленстві...),  до  вранішніх  зір.
Нам  заграє  світанок  гармонію  лестощів
Променистими  струнами  лір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398649
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.02.2013


Допоки б"ється серце…

Кохаю  я,  допоки  б’ється  серце.
Романтик  невиправний...  Знову  й  знов
Кричу  я  про  кохання  в  мегагерцах
З-поміж  рядків,  віршуючи  любов.

Я  лірику  в  катрени  заримую,
Із  образів  узори-почуття:
Словами  нам  кохання  намалюю
У  ритмі  в  унісон  серцебиття.

Для  більшості  це  просто  гарні  вірші
І  думка  паперова  без  промов...
Для  мене  ж  римо-строфи  –  значно  більше...
Допоки  б’ється  серце  -  це  любов.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013


Купити таткову любов…

Увечері  прийшов  з  роботи  тато.
Не  встиг  як  слід  переступити  ще  й  поріг,
В  чеканнях  син  маленький  кинувся  до  ніг
З  питанням  про  його  у  день  зарплату.

"-  Чого  тобі?!  Відстань!  Я  злий,  голодний
З  роботи,  втомлений  і  тільки-но  прийшов!
Ну  сотню  гривень  в  день!  Тобі  із  того  що?!"
Упав  додолу  погляд  татком  жадний

Й  промовили  вуста  маленькі  "-  Тату,
Позич,  будь  ласка,  мені  гривень  двадцять  п"ять?"
...А  оченятонька  надією  горять.
"-  Які  ще  гроші?!  Марш  в  свою  кімнату!"

Похнюплений  пішов  маленький  спати.
Загризла  совість  батька,  стало  йому  жаль:
Почав  шукати  в  просьбі  сина  він  мораль.
І  з  гаманцем  подався  до  кімнати.

"-  Ти  спиш,  синочку?  Ось,  візьми.  І..,  вибач."
"-  Не  сплю,"  -  несміло  взявши  гроші,  відповів.
Доклав  купюри  з-під  подушки  й  погляд  звів
До  татка,  ледве  стримуючи  розпач.

"-  Ти  ж  маєш  гроші!"  -  батько  вскипів  знову.
"-  Тут  разом  сотня,  тату.  Знаєш,  я  б  хотів...
Не  цілий  день,  хоча  б  годинку  почуттів
Твоїх  купити,  татку,  твоє  слово."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2013


На клавішах життя…

"Звичайний  рояль  -  є  уособленням  життя.
                     І  тільки  гра  на  ньому  в  4  руки  -  його  гармонія".



В  свій  мікросвіт  тебе  украв  у  Світу,
А  може  став  частиною    твого...
Сім"ї  багаття  захисти  від  вітру,
Ти  ж  берегиня  вогнища  його.
_________________________

Підвівши  риску  під  своїм  "учора"  -
Про  наше  "завтра"  дбаймо  сьогодень.
Контрастний  Світ:  то  біла,  а  то  чорна  -
Дві  смуги  вічності,  все  прагнучі  натхнень.

Черпаймо  вдвох  натхнення  ми  у  Світу,
Терпимістю  шматуймо  чорноту,
Зшиваймо  білі  смуги  в  щастя-свиту...
Цінуймо  дану  манну  й  гіркоту.
 
На  клавішах  життя,  немов  роялю,
Хай  твориться  гармонія  одна.
Вклонившися  священному  Ґраалю,
Ми  випили  колись  його  до  дна.
_________________________

В  мій  мікросвіт  дарована  ти  Світом,
Нас  поєднав  на  віки  Господь  Бог.
Тож  бережім  любові  тої  світло,
Творім  своє  майбутнє  ми  удвох.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013


Полуниця з вершками

Твоїм  солодким,  найніжнішим  буду  кремом
Моя  ти,  полуничко  полум"яна.
Чуття  наповнім  до  знемог  оскомним  щемом
До  слюнотеч,  до  паморочень...  П"яно
Від  першодотиків...  У  сплеску  насолоди  -
Вершки  мої  торкнуться  полуниці...
У  кремі  соку  пролиття  без  перешкоди...
Слід  пристрасті  залишмо  на  тарілці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397972
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.02.2013


А що, як…?

А  що,  як  на  перетині  віків,
На  перехресті  вічностей,  мов  фатум  -
Прозріння  в  кілька  писаних  рядків  
Кінця  початком  стане?  Нову  дату
Проставить  і  почне  зворотній  біг
Нестримний  час  в  прискореному  стані  -
Життя  ріки  змінивши  русло  вбік:
Супроти  плину  течії.  Останнім
Тоді  буде  мабуть  наше  життя
У  всесвіті  без  права  перероджень.
Врятує  тільки  щире  каяття...
Прозріння  -  є  епохою  відроджень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013


З глибин аж вище неба…

Я  прагну  розчинитися  в  тобі.
Хоч  ні  -  тебе  в  собі  втопити  хочу,
З  тобою  опинитися  на  дні
Блаженства  моря.  Втіха  там  лоскоче,
Доводячи  тіла  до  насолод,
Підносячи  з  глибин  аж  вище  неба
Релаксу  стан  в  рай  плотських  нагород.
Я  знаю  -  нам  обом  це  зараз  треба.
Давай-но  вдвох  зануримося  в  блаж,
А  звідти  линьмо  в  висі  самоцвітів
Тілесних  задоволень.  Свій  пейзаж
Там  намалюєм  з  ейфорії-квітів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396828
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.01.2013


Квітка-щастя "Ренесанс"

На  згарищі  надій,
На  попелищі  мрій  -
Свій  паросток  пустила  квітка-щастя.
Пилок  торкнувся  вій
І  аромат  п"янкий
Проник  у  кров  і  вдарив  у  зап"ястя
Жагою  до  життя.
І  я,  мов  те  дитя  -
По  новій  вчусь  по  світу  крокувати.
І  світосприйняття
З  новим  серцебиттям
Стараюсь  обережніше  вживати.
Дарунок  Долі  -  шанс:
Крихкий,  наче  фаянс,
Як  проблиск  в  майбуття  на  тлі  зневіри.
А  поки...  резонанс
У  квітці  "Ренесанс"
Тієї  крихти  щастя  з  грамом  віри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013


Ні, це не сльози, просто…

Пробач,
Та  в  тім,  що  різні  ми  не  винен  з  нас  ніхто.
Не  плач,
Твоїм  сльозам  не  вірю  я  уже  давно.
Мов  м"яч  -
Слова  образ  розбили  наших  днів  вікно,
Як  меч,  
Розтяли  навпіл  часу  "разом",  мов  рядно.  

І  все  ж,
Тримати  пам"ять  буде  завше  "нас"  -  на  вік.
Авжеж,
Для  тебе  рідним  стане  інший  чоловік.
З  мереж
Життєвих,  з  часом,  кожен  з  нас  найде  свій  лік.
Облиш...
Ні,  це  не  сльози,  просто  біль  торкнувсь  повік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013


Твоє "прощай!"

Біль  скронь  моїх  торкнувся,  мов  оскома
(Полинь-сльозою  робиш  крапку  з  коми);
Долонь  сховати  прагне  всі  судоми  -
Вогонь  лиця,  як  маска  несвідома.  

Твоє  "прощай"  розбило  усі  мрії,
Мов  той  кришталь.  І  смутком  поміж  вії,
Похмурий  жаль  з  душі  крізь  погляд  тліє.
Мою  печаль  твоя  сльоза  не  гріє.

_________________
Леліє  теплий  подих  крихту  Долі;
Жевріє  грам  надії...  Мимоволі
Ще  гріє  пам"ять  дотики  схололі  -
Радію  новим  проявам  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013


… між віршувань

Світанок  сон  мій  геть  розвіяв  у  вікно,
Серпанок  виткав  променистий,  мов  рядно.
Коханок  місячних  (зірчасте  полотно)
Вкрав  Ранок  в  Ночі,  заслонивши  неба  дно

На  видноколі  диском  Сонця.  Визрів  День.
Моєї  Долі  нитка,  поміж  Доль  людей,
Мов  у  неволі  -  у  клубочку  одкровень.
...Там  дотик  болю,  браком  кисню,  між  легень.

Вже  на  долонях  звечорілих  сподівань
Небесний  Сонях  зігрівав  останню  грань.
В  нічних  зітханнях  серед  крику  міркувань,  
Знайшов  мовчання  я  своє  між  віршувань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013


На відстані серцебиття

На  відстані  подиху  простір  між  нас
Зімкнувся  у  дотику  фраз
І  схоже  на  мить  зупинився  весь  час
І  подих  частішав  щораз

Цілунок  на  відстані  дотику  вуст
В  чеканні  торкання  завмер
На  грані  шаленства  затьмарився  глузд
Горю  між  твоїх  двох  озер

В  обіймах  уже  наші  два  почуття
Сплелися  в  тандемі  "Інь-Янь"
З  тобою  на  відстані  серцебиття
Ми  переступили  ту  грань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395603
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.01.2013


На гобелені

Вся  в  шатах  з  найдорожчої  парчі,
Зійшла  ти  у  мій  світ  із  гобелену.
Сидів  мій  янгол  в  тебе  на  плечі.
Йому  звеліла,  щоб  до  мене  линув.
Здійнявся  ввись  мій  янгол,  наче  птах.
Мені  подарувавши  свої  крила,
Десь  зник  у  гобеленових  світах.
Ти  руки  розвела,  немов  вітрила
Й  в  лебідку  перекинулася  враз.
Дарунок  янгола  був  вдягнутий  на  мені.
...З  тобою  в  парі  опинився  між  оаз  -
На  віки  лебедем  твоїм  на  гобелені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2013


Легкий інтим…

Легкий  інтим  навіюють  парфуми
В  єднанні  із  жіночності  єством.
В  менІ  бажання  плотські,  мов  тайфуни,  -
Перед  твоїм,  вирують,  божеством.

Аромо-шлейф  в  полон  брав  і  дурманив,
В  обіймах  ложа  (в  мареві  свічі)
Нас  огортав,  леліяв,  пестив,  гладив  -
Єднав  дві  наші  пристрасті  вночі.

Парфумів  нотки  -  аура  інтиму,
Незримого  блаженства  аромат
Із  вмістом  феромонів  (збудник).  Стриму
нема  вже  -  це  інтиму  результат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395325
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.01.2013


ЧАС

Дні  календаря  гортає  час.
Світ  все  той  же,  змінні  тільки  -  люди,
Творячи  історію  повсюди;
Більшість  з  них  шукає  свій  прованс.

Плинний  час  безжально  ниті  Доль
Змотує  в  клубки  людського  "вчора".
Сутність  його  надто  вже  прозора...
Все  ж  для  нас  важлива  часу  роль.

Час  -  мірило  нашого  "тепер",
Вірний  лік  для  будь-якої  рани.
Ми  ж  -  його  зневажливі  тирани!
Лиш  для  неживих  -  ...спинився,  вмер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013


Повість "МЕТЕЛИК" Ч. IV "Кактус"

Частина  ІV.  «Кактус»

       Доки  Віктор  сидів  у  своїх  помислах,  гортаючи  сторінки  свого  минулого,  його  вірний  пес  Роккі,  котрого  здавалося  ніщо  не  може  розбудити  після  нещодавньої  прогулянки  на  снігу,  раптово  підскочив  на  лапи  і  рвучко  ринувся  в  бік  вхідних  дверей.  Так  само,  як  і  собачий  сон,  Вікторові  думи  були  перервані  наближенням  когось  до  дверей  їхньої  квартири.  Перш  ніж  пролунав  дзвінок,  собака  подав  у  півтону  свій  голос,  допитливо  вдивляючись  у  зачинені  двері.  
       -  Хто  там?
       -  Замовлення!  –  Пролунала  відповідь  приємним  жіночим  голосом.
«Замовлення?»  -  спантеличено  подумав  Віктор,  відчиняючи  двері,  водночас  наказуючи  собаці  зайняти  своє  місце,  щоб  бува  не  злякати  несподівану  гостю.
       Перед  ним  постала  молода  вродлива  жінка  років  тридцяти.  ЇЇ  норкові  шуба  та  шапка  від  вже  розталого  снігу  просились  увійти,  просохнути:  поближче  до  каміну,  котрий  одразу  ж  кидався  в  очі  будь-кому,  хто  стояв  на  порозі  його  однокімнатки.  Нафарбовані  очі  жінки  вже  не  були  такими  нафарбованими,  а  дещо  розмитими    від  того  ж  снігу.  В  руках  жінка  тримала  чорну  лаковану  сумочку,  звабливо  поскрібуючи  по  ній  яскраво  червоним,  в  колір  її  губної  помади,  манікюром.
       -  Замовляли?  –  Щиро  посміхаючись  запитала  молода  жінка  і  одночасно,  не  очікуючи  відповіді,  впевнено  переступила  поріг.  В  цю  ж  мить  вона  на  відстані  подиху  затримала  на  Віктору  спокусливий  погляд  та  так  само,  як  і  по  сумочці,  провела  вказівним  пальцем  правої  руки  по  його  обличчю:  від  скроней  вниз  до  підборіддя,  а  далі  вздовж  ряду  гудзиків  сорочки  і  схоже,  що  тільки  бряжка  ременя  на  його  штанях  спинила  рух  її  руки.  
       -  Даруйте  пані,  та  схоже  Ви  помилилися.  Я  не  робив  жодних  замовлень.  –  Відказав  Віктр.  
       -  Що?  –  Дещо  спантеличено  перепитала  з  пів  обороту  до  нього  вродлива  леді.  –  Хіба  Вас  не  Віктором  звуть?
       -  Віктор...  –  Ще  більше  спантеличено  відповів  художник.
       -  Ну  ось  і  прекрасно!  Я  Міла!  Вибачте  та  коли  Ви  пожартували,  що  я  помилилася,  я  на  мить  і  справді  вирішила,  що  це  так,  піддавши  сумнівам  надзвичайну  точність  нашого  Кактуса.  Допоможіть  мені,  будь  ласка?  –  Промовила  жінка  розвернувшись  до  Віктора  спиною  та  розвівши  на  тридцять  градусів  руки,  аби  той  допоміг  їй  зняти  шубу.  Віктор  звісно  ж  галантно  прислужився  їй  в  цьому,  все  прокручуюючи  в  голові  останню  її  фразу:  «...«Кактус»,  «Кактус».
       -  Кактус?!  –  Раптом  гучно  перепитав  її  художник,  своїм  тоном  домагаючись  пояснень.
       -  О,  так!  Ви  ж  мабуть  його  не  знаєте?  Це  мій  шеф!  Саме  до  нього  поступають  усі  замовлення,  а  він  вже  тоді  зв’язується  з  нами  і  дає  точні  координати.  До  речі  даний  виклик,  як  він  мені  сказав,  відбуватиметься  по  передоплаті,  тому  не  хвилюйтеся,  плати  я  з  Вас  не  братиму.  А,  заждіть!  Геть  забула!  Це  ж  Вам  подарунок  від  Ваших  колег..,  чи  що?  –  Намагалась  пояснити  йому  жінка,  добуваючи  зі  своєї  пам’яті  потрібну  інформацію.
       -  Заждіть!  Ви  мене  геть  заплутали!  Які  колеги?  І  хто  такий  цей  Ваш  шеф  Кактус?
       -  О,  так,  згадала!  –  Продовжила  Міла,  розглядаючи  картини  та  паралельно  знімаючи  взуття  в  напівприсівшій  позі.  Та  схоже  і  тут  вона  потребувала  його  чоловічої  допомоги:  блискавка  на  чоботі  ніяк  не  хотіла  розстібатися.  –  Не  допоможете?  –  Благальним  голосом  запитала  молода  жінка,  підвівши  на  нього  не  менш  благальний  погляд.  Віктор  звісно  ж  рвучко  кинувся  на  підмогу.  –  Я  побачила  у  Вас  картини  і  згадала...  Ви  ж  художник,  вірно?
       -  Так,  але...
       -  Так  от:  Ваші  друзі  по  пензлю,  чи  як  ви  там  себе  між  собою  називаєте,  зробили  Вам  такий  от  сюрприз?
       -  Який  сюрприз?  –  Продовжуючи  не  розуміти,  що  відбувається,  перепитав  свою  несподівану  гостю  Віктор.
       -  Мене!  Я  зі  «Цвіту  кактусу»!  Чули  про  такий?  Наш  девіз  –  «Втіха  й  насолода  -  можна  в  нас,  а  можна  й  дома»  –  Міла  граціозно  підвелася,  зняла  з  голови  шапку  і  разом  із  сумочкою  поклала  на  поличку  прихожої.  Помітивши  своє  відображення  в  дзеркалі,  одразу  ж  взялася  поправляти  зачіску.
       -  А..,  так..:  «Цвіт  кактусу».  –  Запинаючись  та  з  легким  усміхом  на  вустах,  відповів  Віктор.  –  Тепер  мені  дещо  прояснюється  ситуація.  Ото  вже  й  товариші  в  мене,  хай  їм...  –  Вже  зовсім  сміючись  продовжував  він.  –  ...От  жартівники!  
       -  Ви  ж  у  нас  не  бували,  правда?  Я  б  запам’ятала  такого  красеня,  як  Ви?  –  Промовила  «жінка  на  замовлення»,  продовжуючи  розглядати  себе  в  дзеркалі,  час  від  часу  кидаючи  погляд  на  Віктора,  що  стоїть  позаду  і  не  перестає  посміхатись.
       -  Ні!  Не  доводилось  ще!  Давайте  пройдемо  в  кімнату?
       -  Залюбки.  –  Міла  за  лічені  секунди  із  маленького  тісного  коридору  ввійшла  до  кімнати  і,  не  перестаючи  розглядати  картини,  котрими  наче  хизувалися  стіни  не  надто  просторої  кімнатки,  присіла  на  край  розкладеного  дивану.  Віктор  кинув  поглядом  на  свою  недопиту  кружку  чаю.
       -  Може  чаю?  –  Запропонував  художник  вродливій  леді.
       -  Мммм..,  а  міцнішого  нічого  не  знайдеться?  –  Дещо  непевно  спитала  вона,  а  потім  продовжила:  -  Хоча,  знаєте,  від  кружечки  гарячого  чаю  все  ж  не  відмовлюся.
       -  Я  тоді  поставлю  чайник.  Я  миттю.  –  Переповнений  хвилюваннями  Віктор  метнувся  на  кухню.
       -  Вікторе,  а  Ви  дуже  гарно  малюєте.  –  Голосно  сказала  Міла  і  підвівшись  наблизилась  до  однієї  із  картин.
       -  Дякую.  Це  мало  не  єдине,  що  я  вмію  добре  робити.
       -  Ви  хочете  сказати,  що  я  даремно  до  Вас  прийшла?  –  Жартівливо,  все  так  же  голосно,  спитала  гостя.  Віктор  вдав,  що  не  почув  її  запитання.  Коли  Віктор  увійшов  до  кімнати  то  побачив,  як  Міла  захоплено  розглядає  його  роботи.  Йому  було  приємно,  проте  в  його  голові  все  продовжувало  прокручуватись  оте  прізвисько  «Кактус».
       -  Міла,  Ви  сказали,  що  Ваш  шеф  –  Кактус?  У  нього  ж  мабуть  є  справжнє  ім’я  чи  не  так?  –  І  не  дочекавшись  відповіді  Віктор  поспішив  з  уточнюючим  запитанням:  -  Скажіть,  а  його  бува  не  Валерієм  звуть?
       -  Саме  так!  Ви  знайомі?  –  Здивувалася  Міла.
       -  Неймовірно!  –  Не  приховуючи  своєї  радості,  вигукнув  піднесено  молодий  художник.  –  Чи  ми  знайомі?  Я  буквально  перед  Вашим  приходом  загадував  його.  Губився  в  здогадках  де  він  і  що  з  ним?  А  тут  Ви  –  нагадали  мені  його  прізвисько.  Саме  так:  в  дитинстві  його  кликали  «Кактусом»!  Просто  містика  якась!  –  Радості  Віктора  не  було  меж.  Він  ніколи  б  не  міг  собі  подумати,  що  так  швидко,  несподівано  для  себе,  довідається  про  свого  найкращого  друга-дитинства.
       -  А  Ви  вірите  в  дива,  Вікторе?  –  Вочевидь  поділяючи  його  радість  раптово  запитала  Міла.
       -  Мабуть  все  ж  таки  більше  «Так»,  ніж  «Ні».  А  чому  Ви  питаєте?
       -  Та  так,  -  для  себе.  –  Дещо  сумно  відповіла  молода  жінка  і  продовжила,  побачивши  зацікавленість  у  Вікторових  очах.  –  Я  просто  давно  вже  втратила  віру  в  дива  і  щиро,  по  білому  заздрю  тим,  хто  в  них  і  досі  вірить,  хто  з  нетерпінням  чекає  на  них  і..  –  Вона  хотіла  ще  щось  сказати  та  її  слова  перервав  свисток  чайника  на  плиті,  сигналізуючий,  що  зараз  буде  очікуваний  гарячий  чай.
       -  Даруйте.  Зараз  питимемо  чай.  –  Промовив  величаво  Віктор,  продовжуючи  схвильовано  радіти  чудовій  новині.  Він  готував  чай,  а  в  голові  роїлася  сила-силенна  запитань  до  Міли.  Йому  кортіло  якнайшвидше  та  якнайбільше  довідатися  про  свого  товариша  Валерія.  Доки  Віктор  барився  у  своїх  приготуваннях  на  кухні,  Міла  продовжувала  роздумувати  над  недосказаною  фразою  про  віру  в  дива.  З  її  виразу  обличчя  було  видно,  що  ця  тема  їй  не  байдужа,  якась  дуже  близька  і  дещо  болюча.  Вона  скла  руки  в  долоні  і,  застиснувши  їх  між  ніг,  застиглим  поглядом  задивилася  у  вже  нічне  вікно.  Її  очі  почали  наповнюватися  слізьми  і  вже  за  якусь  мить  по  щокам  пролились  тонесенькими  струмками  чи  то  печалі,  чи  жалю.
       -  Що  з  Вами?  –  Запитав  подивовано  Віктор,  ніби  застигнувши  від  несподіваних  сліз  вродливої  жінки.  В  його  руках  вже  зігрівали  повітря  дві  кружки  чаю  на  блюдцях  з  чайними  ложечками  та  зі  шматочками  лимона  і  плястерками  кореня  імбиру  (по  кілька  біля  кожної  дихаючої  парою  кружки).  Він  мовчки  поставив  їх  на  журнальний  столик,  на  котрому  вже  стояла  цукерничка  до  половини  наповнена  цукром,  присів  поряд  Міли  і,  взявши  її  за  руку  промовив:
       -  Не  хвилюйтеся,  Міло!  Дива  на  те  і  є  дивами,  аби  ними  дивуватися.  Їх  ніхто  ніколи  не  чекає,  мабуть,  по  великому  рахунку,  в  них  ніхто  і  не  вірить.  Вони  геть  несподівано  втручаються  в  наше  життя,  своєю  феєричністю,  роблячи  його  яскравим.  –  І  Віктор  фрагментально  згадав  свою  дівчину-метелика.  І  так  само  замислився  над  своїми  словами,  вважаючи  ту  неймовірну  новорічну  ніч,  а  саме  той  дивовижний  танцювальний  номер  «Метелика»  -  справжнім  дивом  в  його  житті.
       -  А  ви  воістину  митець,  Вікторе.  –  Перервала  його  помисли  Міла.  –  Правду  кажуть:  творчі  люди  -  творчі  в  усьому.  –  Жінка  хутко  змахнула  з  очей  обома  руками  сльози  і,  взявшись  за  кружку  продовжила:  -  Розкажете  мені  про  дитинство  Кактуса?
       -  Дитинство  наше  з  ним  було  не  легким:  ми  його  провели  в  будинку  для  сиріт.  Ми  були  найкращими  друзями  та  коли  нам  виповнилось  по  12  років,  його  усиновила  одна  заможна  сімейна  пара.  Від  тоді  жодних  відомостей  про  нього  в  мене  не  було.До  речі,  а  знаєте,  чому  ми  кликали  його  «Кактусом»?  –  Всміхаючись  запита,  Віктор.  Було  очевидним  з  його  виразу  обличчя,  що  історія  цього  прізвиська  була  кумедною.
       -  Дуже  цікаво!  Ні,  не  знаю.
       -  Від  коли  його  пам’ятаю  він  всюди  носився  із  вазоном  кактусу,  дбав  про  нього...  На  якому  лише  підвіконні  нашого  будинку  той  кактус  не  стояв?  Валерій  завжди  чекав,  коли  той  зацвіте,  а  він  якби  навмисне  не  давав  жодного  навіть  натяку  на  цвітіння.  Та  з  Вашої,  Міла,  розповіді  –  йому  все  ж  таки  вдалося  діждатися  від  життя  того,  свого  цвіту  кактусу.  Можна  детальніше  про  Ваш  заклад  і  коли  саме  я  можу  застати  там  Валєру?  –  Допитувався  у  Міли  художник.
       Вони  пили  чай,  мило  бесідували.  Міла  йому  дала  точні  координати  «Цвіту  кактусу»,  ба  навіть  більше,  вона  дала  прямий  номер  мобільного  телефону  Валерія.  З  їхньої  розмови  Віктору  стало  відомо  чимало  про  свого  колишнього  друга.  Як  з’ясувалося  Валерій  років  три  як  займається  подібним  родом  діяльності.  В  його  колективі  налічується  близько  десятка  дівчат,  котрих  він  запросив  спочатку,  як  танцівниць  у  свій  заклад,  а  згодом  більшість  із  них  переконав  у  більш  пристойному  заробітку  за  надання  саме  плотських  інтимних  послуг  як  клієнтам  закладу,  так  і  за  їх  викликами  чи  то  особисто  додому,  а  чи  в  будь-яке  інше  місце.  Дівчата  постійно  наражалися  на  небезпеку,  адже  у  такий  спосіб  заробляючи  собі  на  життя,  жодна  з  них  не  мала  ніяких  гарантій  з  боку  самого  закладу.  Як  повідомила  Міла,  Валерій  одразу  ж,  коли  приїхав  із  свого  закордонного  життя,  заробивши  там  чималі  статки,  шукав  легкого  та  надійного  збагачення  тут.  Саме  підтримавши  занепадаючий  танцювальний  клуб  в  місті  своїми  капіталовкладеннями,перетворивши  його  на  популярний  стрип-куб  із  назвою  «Цвіт  кактусу»,  Валерій  стрімко  розбагатів.  Проте  на  думку  Міли,  він  надто  сильно  захопився  своїм  збагаченням:  перестав  думати  про  інших,  погрузнувши  у  розкошах  та  насолодах  –  у  всьому  тому,  з  «на  голову  вище»,  чого  бракувало  йому  в  дитинстві.  «Але  ж  я  теж  провів  таке  саме  дитинство,  ба  навіть  довше  за  Валєру»,  -  думав  собі  молодий  художник.  
       Насправді  ж  Віктора  було  також  усиновлено  однією,  вже  в  літах,  жінкою.  Вона  любила  живопис:  в  своє  задоволення  й  сама  малювала,  проте  так  склалася  її  доля,  що  бідолашна  залишилася  геть  одинокою.  Особисте  життя  все  ніяк  не  складалося,  а  далі  вже  й  далеко  не  молодий  вік  давався  в  знаки.  Якийсь  час  опорою  в  житті  була  важко  хвора  мати,  котра  невдовзі  геть  злягла  і  потребувала  турботи  від  єдиної  доньки.  Батько  давно  як  помер,  а  через  кілька  важких  для  них  обох  років  –  хвороба  забрали  з  життя  і  мати.  Жінка  знаходила  розраду  лише  у  живописі.  Абсолютно  сама  на  білім  світі  жінка  в  розпачі  звернулася  за  допомогою  в  будинок  сиріт  з  надією  поєднати  свою  самотність  зі  ще  однією,  позбавленою  батьківського  тепла.  Вона  хотіла  –  дівчинку.  Та  коли  раптом  побачила  малюючого  Віктора  –  її  серце  розтануло.
       Саме  в  такий  спосіб  молодий,  а  тоді  і  ще  зовсім  юний  чотирнадцятирічний,  художник  Віктор  знайшов  своє  місце  у  житті  за  межами  притулку.  Вони  були  потрібні  одне  одному,  подібно  повітрю.  Їхнє  спільне  захоплення  малювати  –  допомогло  швидко  знайти  спільну  мову,  мову  творчості,  котра  щодень  допомагала  кожному  з  них  повертати  душевний  спокій  на  фоні  нелегкого  минулого.  
       Коли  Віктору  виповнилось  двадцять..,  його  названа  мати  –  несподівано  померла...
       З  того  часу  минуло  десять  років.  І  наш  герой  зараз  в  приємному  товаристві  Міли,  подумки  забігав  на  перед  у  своє  майбутнє  -  зустріч  зі  справжнім  другом  свого  дитинства  Валерієм  на  прізвисько  «Кактус».
       З  розмови  із  чарівною  Мілою  йому  відкрилась  і  ще  одна  деталь  з  Валерієвого  теперішнього  життя,  про  яке  сам  Валерій,  мабуть,  і  не  підозрює  –  це  те,  що  ця  його  несподівана  гостя  до  нестями  закохана  у  свого  шефа.  Вона  вилила  Віктору  свою  душу  по  тій  простій  причині,  що  відчула  в  ньому  тепер  і  свого  друга  теж.  І  ті  дива,  про  які  вона  говорила  з  ним  -  без  сумнівів  стосувалися  тих  очікуваних  нею  від  життя  див,  що,  можливо,  колись  Валерій  подивиться  на  неї  не  просто,  як  на  тіло,  здатне  дарувати  втіху,  але  й  як  на  жінку,  здатну  по  справжньому  любити.
       Звісно  ж  після  таких  одкровень,  вони  обоє  забули  задля  чого  Міла  прийшла.  А  зрештою,  навіть  якби  й  згадали  –  все  рівно  б  не  торкнулися  уже  одне  одного  інакше,  оскільки  тепер  були  спорідненими  душами,  котрих  єднала  одна  і  та  ж  людина  –  Валерій.        
       Перш,  ніж  піти,  Міла  щиро  подякувала  Віктору  за  чудово  проведений  час.  Віктор  теж  не  тямився  від  щастя.  Несподівана  поява  цієї  жінки,  впритул  допомогла  наблизитись  художнику  до  своєї  мрії  –  знайти  друга  Валерія.  Зараз  було  надто  пізно,  щоб  йому  телефонувати,  хоч  Віктор  і  прекрасно  розумів,  що  саме  ця,  нічна  пора  нині  і  є  Валерієвим  життям.


ДАЛІ  БУДЕ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394828
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.01.2013


Хочеш казку. . ?

Хочеш  казку  тобі  розповім  я  про  наше  майбутнє,
У  якій  проживемо  разом  ми  щасливе  життя?
Пронесемо  крізь  час  почуття  наші  щирі  й  могутні,
Бо  лише  у  любові  є  сила  найбільша,  свята!

Ми  відкриємо  вдвох  в  потаємне  усі  його  двері,
Всюдисущно  за  руки  тримаючись  будемо  йти
І,  залишивши  світу  частинку  себе  на  папері,  -
Свого  щастя  залишимо  спадщину  світові  ми.

Неважливо  чи  це  буде  казка,  роман,  а  чи  повість,
Чи,  можливо,  збереться  у  віршах-суцвіття  життя.
Все  ж  це  нашої  юності  скарб  на  майбутнє,  на  старість
І  для  когось  ще,  може,  в  житті  путівник  в  почуттях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2013


І десь там край зими…

Кришталева  зима,  мов  крізь  призму,  розсіює  погляд.
Знаю  "нас"  вже  нема  в  цій  зимі,  залишився  лиш  слід
Тих  палких  почуттів  на  снігу,  що  завжди  ішли  поряд.
Зараз  наші  стежки,  мов  каток  для  охочих,  вкрив  лід.

Білосніжна  зима  заховала  тебе  в  снігопадах
Тих  оманливих  дум,  полонивших  твій  погляд  на  "нас".
Крізь  замети  тривог  (у  руці  правди  й  віри  лампада),
Я  нестиму  любов  до  кінця,  щоб  вернути  наш  час.

І  десь  там  край  зими  розвесніє  засніжене  небо,
В  сонце-променях  дня  розіллється  любові  ручай.
Щебетанням  птахів,  теплим  вітром  прилину  до  тебе,
Первоцвіту  цілунком  торкнуся  твойого  плеча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2013


Мамі (з нагоди Дня народження)

Двадцяте  січня.  Усміхнувся  ранок,
Струсивши  з  ночі  зорі  у  сніги;
В  світанку  барвах  простелив  серпанок
На  видноколі  -  райдужні  круги.

Двадцяте  січня.  День  торкнувся  скроней
В  обіймах  щирих  близьких  Вам  людей.
Гортала  пам"ять  ролі  без  паролей,
Подібні  цвіту  ніжних  орхідей.
____________

Двадцяте  січня.  Звечорілі  мрії,
Зірковим  небом  сяють  у  вікно.
На  денці  серця,  де  живуть  надії,
Росте  любові  мамине  зерно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393463
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.01.2013


Вічність

За  межами  всіх  меж  -  спокій;
За  тим  спокоєм  друге  життя.
Так  триватиме,  аж  доки  -
Своїх  меж  не  досягне  буття.

Та  на  те  ж  бо  й  вона  Вічність:
Без  обмежень  снує  поміж  меж.
Розгадати  б  ту  безкінечність,
Щоб  рубіж  той  не  бачити  все  ж.

Життєдайність  така...  -  цінна!..
Ниті  Доль  все  ж  за  надто  тонкі...
Вічність  мабуть  також  тлінна,
Бо  всі  межі  буття  не  стійкі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013


Німфи насолоди

Тремтить  від  біотоків  насолоди,
Що  пломенями  кров  гарячу  рвуть,
Єство  моє,  чутливе  від  природи  -
Пульсує,  конвульсує,  наче  ртуть.

І  руки  рвучко  так  за  простирадло
Вхопились,  тіло  стримавши  на  нім.
Воно  ж  пручалось;  в  вись  неоднократно  -
За  летом  ейфорійних  диво-Німф.

Інтим-контакти  всі  здетонували
У  вибухи:  емоцій  сплеск,  оргазм.
В  блаженство  Німфи  браму  відкривали.
Летів  туди  релакс  мій,  мов  Пегас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393112
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2013


Повість "МЕТЕЛИК" Ч. ІІІ "Сон"

Частина  ІІІ.  «Сон»

       Ніч.  Гроза.  Картинна  галерея.  Безліч  картин,  серед  яких  вона,  єдина  й  неповторна  –  «МЕТЕЛИК».  І  раптом,  то  вже  не  витвір  мистецтва,  а  жива  дівчина  –  та  сама,  що  зачарувала  Віктора  тієї  новорічної  ночі.  Вона  так  само,  як  і  тоді  –  в  масці,  проте  звабливо  посміхається  до  нього,  помахуючи  тендітними  крильцями  з  випромінюванням  всього  найпрекраснішого,  що  здавалося  б,  тільки  може  бути.
       Раптовий  спалах  блискавки,  одразу  за  ним  гучний  громовий  гуркіт,  і  ось,  уже  картини  обабіч  «МЕТЕЛИКА»  оточені  полум»ям.  Гарячо-червоні  язики  безжального  вогню  наближаються  до  тендітних  крилець  дівчини-метелика.  Художник  бачить,  як  вже  горить,  потріскуючи,  рамка;  чує  стогін  дівчини,  а  згодом  і  зболілий  крик.  Віктор  бачить  її  страждання.  В  голосі  красуні  чується  страх  перед  неминучою  загибеллю.  Вона  кличе  свого  творця  на  допомогу  –  благає  вирвати  з  рук  безжального  вогню.  Дівчина  задихається  від  диму.  Віктор  тягне  до  неї  свої  руки,  прагнучи  обхопити  тендітний  стан  і  визволити  своє  творіння.  Проте  раптовий,  схоже,  сердитий  на  його  намагання,  вогонь  –  обпікає  йому  руки  і  художник  вже  нічого  не  може  вдіяти;  він  почувається  безсилим.  Схоже  залишається  тільки  одне  –  спостерігати  за  муками,  за  повільною,  страшною  смертю  «МЕТЕЛИКА».  Віктор  з  усіх  сил  намагається  відвернути  голову,  проте  та  ніяк  не  повертається;  силоміць  прагне  заплющити  очі,  але  й  вони,  наче  закляклі  від  жару  вогню  –  не  слухаються.  Повне  безсилля…
       Всепоглинаючий  вогонь  дібрався  крилець  дівчини,  котрі  враз  спалахують  та  раптово  гаснуть.  Суцільна  темрява…  Та  не  надовго.  За  якусь  мить  перед  очима  Віктора  тільки  вона  одна  –  його  муза  у  вогні,  котра  уже  немає  сил  ані  кричати,  ані  пручатися  –  непритомна  вона  згорає,  як  і  всі  інші  картини,  як  і  вся  галерея  –  до  тла.
       Щоразу  бачачи  цей  сон,  Віктор  прокидається  із  криком  в  холодному  поту,  з  невиносимим  калатанням  в  грудях  страху  та  переживання.  І  на  фоні  цього,  нещасний  художник  знову  поринає  у  жахливі  спогади  тієї  доленосної  грозової  ночі,  продовжуючи  безпощадно  її  ненавидіти:  проклинати  ту  грозу,  Котра  пекучим  болем  затаврувала  ся  в  його  пам»яті  та  важким  осадом  оселилась  в  душі  холодним  попелом  його  ж  мистецтва.
       Минали  дні.  Страхіття  все  ніяк  не  покидали  молодого  художника.  Віктор  вже  навіть  поволі  почав  було  звикати  до  них.  Та  все  ж  ніяк  не  міг  змиритися  з  палаючим  «МЕТЕЛИКОМ».  Цей  страшний  сон  і  справді  переслідував,  наступаючи  йому  на  горло:  Віктор  прокидаючись  також  задихався,  наче  від  того  самого  диму,  що  й  його  картина.  Задихався  від  самотності,  від  болю  втрати,  що  вкотре  волало  в  ньому  незримими  найщирішими  почуттями  до  тієї  дівчини-загадки.
       День  за  днем,  ніч  за  ніччю,  молодий,  талановитий  художник  творчо  зростав  та  набирався  нових  сил.  Він  свідомо  розумів,  що  коли  перестане  писати  свої  твори,  то  помре.  Чи  мало  не  щодня  автору  доводилося    виносити  свої  роботи  на  ринок:  ставати  десь  у  кутку  під  відкритим  небом  і  продавати  їх  за  мізер,  -  щоб  прожити.  Часом  все  ж  вдавалося  вставати  на  ноги,  періодично  забуваючи  те,  що  трапилось.  Проте  кожна  наступна  гроза  знову  і  знову  повертала  у  минуле,  змушуючи  щоразу  переживати  події  тої  страшної  ночі:  чути  голос  власника  картинної  галереї  в  телефонній  трубці,  а  що  найгірше,  то  це  –  уявляти  загибель  власних  полотен…  
       Що  ж  стосується  «МЕТЕЛИКА»,  то  Віктор  ніколи  не  забував  той  неповторний,  для  нього,  образ.  Він  навіть  кілька  разів  намагався  його  відтворити:  воскресити  із  мертвих.  Та  дарма.  Шедевр,  він  і  був  шедевром  –  неповторним!  І  щоразу  безрезультатно  намагаючись  написати  його  знову  –  художником  оволодівала  страшенна  лють.  Віктор  злився  на  самого  себе,  називаючи  себе  «нездарою»,  «поганим  художником»,  зневажав  та  ненавидів  своє  безсилля  повернути  втрачене.  В  ті  моменти  з  його  підсвідомості  виринали  страхітливі  сни  і  керували  його  розумом,  доводячи  до  божевілля.  Віктор  не  знав,  як  їх  позбутися.  Та  все  ж  йому  це  вдалося.  Згадка  про  одну  золоту  приказку  «Клин  клином  вибивають»  допомогла  йому.  Митець  почав  працювати  над  своїми  кошмарами.      З-під  його  пензлів,  одна  за  одною,  почали  з»являтися  страхітливі  сни,  котрі  він  вправно  розпродував  на  ринку  за  безцінь.  І  хоча  в  це  важко  повірити,  та  вони  один  за  одним,  з  кожною  проданою  картиною-жахом,  –  ніби  стиралися  з  його  підсвідомості.  Для  когось  це  неймовірність,  містика…  Проте  Віктор  в  це  глибоко  вірив  і  ця  віра  додавала  йому  сил.  Наче  народжений  заново,  оновлений,  з  новим  дихання,  молодий  художник  продовжував  жити  та  творити.  Єдине,  що  не  давало  йому  спокою,  так  це  –  гроза,  котра  щоразу  повертала  у  спогад  про  «МЕТЕЛИКА».  Художник  так  само  намагався  позбутися  і  її.  Проте  неодноразово  відтворена  на  полотні  гроза,  котра  мало  не  на  «ура»  продавалася  справжнім  поціновувачам  живопису,  -  не  могло  загоїти  рану.  Намальований  образ  грози  ніяк  не  стирав  з  пам»яті  тавро  минулого.  Грозу  не  спиниш.  Проти  природи  –  не  підеш.  І  тоді  художник  зрозумів,  що  знущання  грози  –  це  її  помста…  Митець  збагнув,  що  поквапився  з  прокляттям.  І  тепер,  що  би  догодити  грозі,  потрібно  просто,  як  і  раніше,  її  полюбити.  Він  це  зробив…  І  тепер,  коли  за  вікном  палюче  сонце  заслоняють  грозові  хмари,  молодий  художник,  переживши  чимало  страждань,  усідається,  як  і  колись,  у  своє  м»яке  крісло  і  з  превеликим  нетерпінням  очікує,  щоби  помилуватися  природним  явищем  –  грозою.  Вникнути  в  неї  і  поринути,  як  він  це  зазвичай  робив,  у  спогади.  Та  цього  разу  у  геть  інші:  приємні  –  того  періоду  життя,  коли  в  його  серці  розквітали  оті  перші  пелюстки  незримого  щастя,  кохання,  котра  випромінювала  ота  єдина,  прекрасна  дівчина-метелик.
     Для  Віктора  врешті-решт  наступила  мить  істини.  Він  знайшов  себе,  переборов  усі  страхи  і,  нарешті,  повернувся  до  нормального  життя.  Усе  наче  стало  на  свої  місця,  налагодилося.  Художник  знову  полюбив  грозу  і  на  віки  зберіг  у  своєму  серці  любов  до  «МЕТЕЛИКА».  Віктор  ще  не  раз  згадував  оті  страшні,  пережиті  ним,  моменти,  проте  щоб  страждати  –  цього  вже  н  було.  
       Після  всього  цього,  у  житті  Віктора  відбулося  чимало  змін.  Ним  було  зроблено  немало  висновків,  проте  все  ж  спокою  дещо  не  давало.  І  цим  дещо  була  дівчина  з  «МЕТЕЛИКА».  Автор  навіть  ще  до  кінця  не  усвідомлював  наскільки  сильно  закохався  в  неї  –  в  її  образ.  Так,  Віктор  вперто  не  дозволяв  собі..,  та  й  і  не  міг,  -  закохатися  в  іншу.  Митець  кожен  раз  переконував  себе,  що  це  все  не  справжнє,  в  минулому,  що  варто  задуматись  про  майбутнє,  про  сім»ю…  Та  все  ж  із  глибини  його  тонкої,  творчої  душі,  щось  ніби  підказувало,  що  оте  його  минуле  іще  повернеться.  Віктор  постійно  поневіряв  тим,  що  шепотіло  його  сере.  Та  серцю  не  накажеш…
       І  от,  одного  разу,  а  це  було  взимку:  за  тиждень  до  Нового  року,  Віктор,  не  полишаючи  улюбленої  справи  –  посидіти  в  любимому  кріслі,  попиваючи  гарячий  чай  та  спостерігаючи  за  падаючим  снігом,  прислухався  до  потріскування  дров  у  каміні.  Вдивляючись  у  темряву  він  вкотре  роздумував  над  чимось.  Навіть  не  підозрюючи,,  що  цим  самим,  близиться  до  свого  минулого.
       Молодий  художник  думав  про  підтримку  –  дружню  підтримку,  яка  саме  так  потрібна  була  в  ті,  не  легкі  його  часи.  Опора,  вірне  дружнє  плече  –  ось  чого  бракувало  Віктору.  Саме  про  таке  плече  зараз  згадував  художник.  Та  він  і  гадки  не  мав  де  зараз  може  бути  його  друг  дитинства.  Не  знав:  чи  живий  він,  чи  пам»ятає  ще...  Де  він,  що  з  ним?  Ось,  що  турбувало  тепер  нашого  героя.  І  в  ці  хвилини,  Віктор  будь  що  заприсягся  собі  прикласти  максимум  зусиль  для  пошуків  свого  друга.  
       Дитинство  –  чудова  пора:  у  ній  багато  радості,  хоча  і  чимало  своїх  труднощів.
       З  дитинством  у  Віктора  пов»язано  немало  спогадів.  Проте  найбільше  закарбувався  в  пам»яті  останній  день,  коли  він  бачився  зі  своїм  товаришем.  Чому  останній?  Та  тому  що  саме  того  дня  –  припинилася  їхнє  спілкування,  а  отже  і  дружба.  Та  не  з  їх  це  було  вини,  не  з  їх  волі.  Їх  просто  було  відібрано  один  від  одного,  як  дитину  від  матері…
       Мати…  Він  ніколи  її  не  знав,  на  відміну  від  свого  друга.  В  день  їх  розлуки,  Вікторів  товариш  почав  нове  життя  –  за  межами  будинку  для  сиріт  у  нього  з»явилися  батьки,  свій  інший  дім.
       Так,  усе  їх  дитинство  вони  провели  у  дитячому  будинку.  І  Віктор  тепер  згадує  зрідка  щасливі,  здебільшого  нещасні  дні,  роки  свого  перебування  там.
       Віктор  задумливо  поринув  у  спогади  і  незчувся,  як  впритул  наблизився  до  свого  нещодавнього  минулого…

ДАЛІ  БУДЕ…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392836
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.01.2013


МЕТЕЛИК (за мотивами однойменної повісті)

В  моє  життя  метеликом  барвистим
ВпорхнУла  ти  у  новорічну  ніч,
Залишившись  шедевром  у  намисті
Картин  моїх,  що  тисячами  свіч  -
Одної  ночі  стали  попелищем,
Розбивши  мої  мрії  об  мольберт.
І  смуга  смутку  чорним  рукавищем,
Поглинула  мій  авторський  портрет...

Та  це  була  всього  лише  картина.
Не  мріяв  вже  зустріти  її  знов.
...В  метелику  згорала  павутина
Барвистих  мрій  на  крилах,  терпла  кров.
В  прогнившій,  почорнілій  життя-рамці,
Живий  шедевр  з  середини  згорав.
Крізь  мереж,  наче  сітку,  на  фіранці  -
Зболілий  погляд  волю  визирав.

Була  маріонеткою..!  Путана
З  тавром  лілеї-згуби  на  крилі.
...З  мого  дитинства  відголоском  рана,  -
Дитинства  другом,  завдана  тобі.

Подібно  згусткам  фарб,  що  на  палітрі  -
Художник  божеволів  і  кричав...
Підібрані  життя-відтінки  світлі  -
Змінили  цілий  світ  в  її  очах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013


Вечір інтимної лірики (

Арт-кафе
Бомонд  зібрав  -
Вечір  надчуттєвих  творів.
Грав  оркестр.  Безліч  страв.
Ґніт  свічі  згорав  поволі.
Дегустація  віршІв.
Еротизм  проник  в  повітря.
Єдність  вишуканих  слів
Жадних  
ЗлИтися  в  палітру
Із  вершками  почуттів,
Їх  в  оправу  взято  вправно
Й  
Кожен  автор  приодів  
Лаври  -  "Браво",  "Вау"  і  "Славно"!
Між  рядків  -
Незримість  фраз
Оріоном  задоволень:
Пристрасть,  шал,  екстаз,  оргазм.
Рай  від  римо-поневолень  
Серед  всіх  присутніх  
Там.
У  сплетінні  
Феромонів
Хвиля  щастя:  
Цвіт,  нектар  -
Чаші  повні  слів  любові.
Шлейф  інтиму  там  витав,
Щік  торкавсь  його  багрянецЬ
Ювелірних  рим-октав...
Я  був  ночі  тої  бранець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392233
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.01.2013


Лист самому собі

Собі  самому  ти  писав  цей  лист  ще  вчора,
Щоби  дізнатися  про  свій  минулий  день.
Тебе  звуть  Роман  і  ти  зовсім  не  потвора,
Хоч  і  далеко  не  з  обкладинки  модель.

Та  поголитися  прийдеться  перш,  ніж  підеш
На  хліб  насущний  зароблять  в  поті  чола.
П"ятдесят  другим  ти  автобусом  доїдеш;
Деталі  й  ключ  від  кабінету  -  край  стола.

Тебе  вітаю,  бо  сьогодні  -  день  зарплати.
Тут  у  додатку  твоє  нинішнє  меню
Та  необхідні  всі  щомісячні  витрати.
На  кріслі  одяг  -  не  виходь  у  стилі  "НЮ"!

Всі  твої  логіни  й  паролі  -  у  блокноті.
Блокнот  -  у  сумці:  в  коридорі,  де  й  взуття.
Весь  список  справ  знайдеш  у  себе  на  роботі.
...Таке  твоє  вже  є  "за  графіком"  життя.

А  це  ось,  бачиш,  не  забудь  прийняти  ліки.
Вчора  забув,  тому  й  читаєш  зараз  це.
Перш,  ніж  на  сон  твої  заплющаться  повіки  -
Собі  залиш  тут  про  цей  день  нове  слівце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2013