Дашавський поет

Роздум

                           
Згадав  сьогодні  я  колишнє
Життя  й  зрівняти  захотів,
Бо  не  буде,  напевно,  лишнє  
Торкнутись  давнини  часів.
                         Отих  далеких,що  минули
                         Й  лягли  в  історію  усі,
                         Коли  загарбники  в  нас  були
                           Господарями  на  землі.
Але  з  давен  таким  порядкам
Ми  не  мирилися  завжди,
Бо  мріяли,щоби  нащадкам
Прийшлось  на  волі  на  волі  рости.
                               Щоби  ті  зайди,вороженьки
                               Собі  багатство  не  гребли,
                               А  наші  внуки  молоденькі
                               Не  гнули  спини,як  раби.
І  не  стогнали  кожні  днини
Й  не  були  чорними  людьми.
І  не  дивились,як  над  ними
Стоять  й  жиріють  ті  пани.
                                 Але  я  вірю  –  так  не  буду!
                                 Не  прийде  ворог  у  наш  Дім!
                                 Бо  ми  єдині  й  духом  люди,
                                 Й  нам  Богом  дана  воля  всім.
Вже  вільною  є  наша  держава
На  віки-вічні  на  Землі.
Полине  світом  її  слава
І  в  щасті  житимуть  усі.
                                 Але  також  не  забуваймо,
                                 Що  є  в  нас  друзі  й  вороги,
                                 Тому  і  міць  свою  тримаймо,
                                 Щоби  не  сміли  до  нас  йти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018

Як радо на серці мені й на душі

     
Як  радо  дивитись  тепер  на  онуків,
Коли  ти  старий  і  діди  вже  сини.
І  слухати  щебет  маленьких  правнуків,
Що  в  гості  до  тебе  з  батьками  прийшли.
                                   А  їх  так  багато  моїх  ангеляток,
                                   Веселих,рухливих,як  пташок  в  саді.
                                   Ажен  шість  хлопчиків  і  сім  дівчаток,
                                   І  всі  такі  милі,як  квіти  рясні.
Між  нимия  гублюсь  в  якусь  невідомість
Й  кружляє  від  радості  моя  голова,
Немов  в  космонавта,що  став  в  невагомість,
Але  промовляю  ласкаві  слова.
                                           Присів  я  на  лавку  і  взяв  книжку  в  руки
                                           І  став  їм  читати  із  неї  байки,
                                           А  мої  найменші,шумливі  правнуки,
                                           Побігли  ловити  на  квітах  жучки.
Я  радо  всміхався,читав,любувався,
Що  в  мене  потомство  велике  росте…
Вже  й  вечір  помало  з-за  гір  насувався,
А  моя  дітвора  до  хати  не  йде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2018

Своє повинен кожний знати

Багато  я  чого  не  знаю,
Бо  не  маленький  Божий  світ,
Але  я  добре  пам»ятаю
Звідкіль  коріння  і  мій  рід.
                     Де  мої  предки  народились,
                     Де  працювали  й  де  жили.
                     Й  хоч  до  чинів  не  дослужились,
                   Та  патріотами  були.
Лбили  землю  й  свою  хату,
Були  господарі  усі.
А  Україну  нашу  злату  –
На  волі  бачили  і  в  сні.
                         Бо  вільною  вона  не  була,
                         Завжди  корилася  чужим.
                         Та  голови  й  спини  не  гнула
                         І  не  мирилася  із  тим.
Здавен  вставали  за  свободу  
І  молоді  і  старики,
Бо  ми  усі  із  того  роду,
Що  наші  предки  –  козаки.
                             І  цю  історію  всі  знають.
                             Воа  живе  і  у  світах.
                             А  чи  коріння  пам»ятають
                             Своє  з  давен  і  його  шлях.
А  треба,треба,щоби  знали
Кожний  родинне  деревце.
І  покоління  научали
Звідкіль  їх  рід  прийшов  й  росте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2018

Юність минула

               
Про  що  би  мені  написати
Для  вас,мої  земляки,
Щоб  з  радістю  могли  читати
Й  згадали  юнацькі  роки.
                         Бо  молодість  тепер  лиш  сниться
                         І  то  не  завжди,-  деколи.
                         Хоч  часом  у  ночі  й  не  спиться,
                         Вона  не  хоче  до  нас  йти.
Пішла,як  весна  стоголоса,
Як  пташині  ключі  в  осени,
Як  трава,що  лягла  у  покоси
Й  залишила  життя  назавжди.
                         Та  рівняти  з  весною  не  можна
                         Й  з  прельотом  пернатих  також,
                         Бо  весна  йде  щороку  і  кожна
                         Розцвіта,а  людині  не  мож.
Але  ми  не  жаліймо  за  нею,
Не  горюймо  й  не  лиймо  сльози,
Бо  ми  –  люди  й  під  Божов  зорею
І  нам  треба  ще  й  в  старість  іти.
                               А  у  кожного  з  нас  своя  доля,
                               Кожний  має  свій  шлях  у  житті,
                               Хтось  і  горе  прийме,знаю,стоя,
                               Є  й  такий,що  зігнеться  в  біді.
Але  все,все  проходить,минає,
Піся  нічки  настане  і  день.
Хто  душею  і  серцем  кохає,
Тому  й  Бог  посилає  пісень.
                                     То  любім  ми  життя,милі  друзі,
                                     І  шануймо  в  погоду  любу.
                                     Воно  буде  й  на  старість  в  заслузі,
                                     Як  згадаєм  прожиту  добу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018

Моя земля

             
Моя  прикарпатська  землице,
Казкова  красуне  моя,
Ти,наче  чарівна  дівиця,
Що  манить  свого  козака.
                       На  твоїх  просторах  квітучих
                       Розкинулись  села  й  міста.
                       З  них  людей  твоїх  співучих
                       Признала  Вкраїна  уся.
Ти  була  і  є  для  народу
Джерельцем  наснаги  й    любві.
Ти  завжди  давала  й  погоду
Для  тих,що  були  в  боротьбі.
                           Не  лиш  тим,що  в  праці  і  в  пісні,
                           А  й  тим,що  за  волю  ішли.
                           Бо  й  зараз  в  селі  і  у  місті
                           Є  твої  відважні  сини.
Що  стануть  і  словом  і  ділом
За  волю  і  правду  свою.
Й  стоятимуть  твердо  і  сміло
Й  проженуть  ту  нечесть  усю.
                             Ти  завжди  таких  родила
                             Відважних  вкраїнських  синів.
                             То  була  і  є  твоя  сила,
                             Щоб  гнати  з  землі  ворогів.
Хотілось  би,земле  кохана,
Щоб  більше  писали  книжок,
Щоб  кожна  людина  пізнала
Історію  твоїх  стежок.
                                 Бо  в  грізні  години  навали,
                                 Ти  з  піснею  жила  також.
                                 У  праці  й  в  бою  теж  співали,-
                                 Інакше  нам  жити  не  мож.
Такий  ми  народ  твій,любима,
Таких  породила  ти  нас.
Так  мати  нас  завжди  учила,-
Людиною  бути  весь  час.
                                         Тому  ми  тебе  всі  кохаєм
                                           І  в  душах  й  в  серцях  ти  живеш.
                                           Ти  частка  Вкраїни,ми  знаєм,
                                             І  вічно  у  неї  будеш.
Цвіти,розвивайся,мій  краю,
Моя  прикарпатська  земля.
Про  тебе  я  вірші  складаю
І  вірю  в  твоє  майбуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018

Моєї юності село

       
Рідне,хороше,любиме,  
Найкраще  ти  моє  село!
Моє  дитинство  щасливе
У  тобі,як  весни,  пройшло.
                     А  дальше,-і  юність  буяла
                     Й  характер  твердішим  ставав.
                     Природа  ще  сил  додавала
                     Щоб  я,як  козак  виростав.
Нев»януча  моя  перлино,
Рідненьке  квітуче  село,
Ти  в  серці  моєму  єдине,
Домівкою  завжди  було.
                       Тебе  я  до  нині  кохаю,
                       Живучи  в  другому  селі.
                       Повір,я  усе  пам»ятаю,
                       Тому  низько  вклонюсь  тобі.
За  все  й  за  любов,що  ти  дало
І  серцю  моєму  й  душі,
Й  за  те,що  пішов  у  світ  рано
Здоровим  з  твоєї  землі.
                             Тому,моє  Довге  любиме,
                             Ти  будеш  в  мені  все  життя,
                             Як  в  світі  найкраще,єдине,
                             Де  казкою  сяє  й  земля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018

Слово до читача

                   
Дорогий  мій,шановний  читачу,
От  з  тобою  зустрілися  знов.
Бачиш  –  слів  я  даремно  не  трачу,
А  пишу  про  життя,  про  любов.
                             Бо  душа  моя  й  серце  радіють,
                             Що  спілкуюся  з  вами  щодня.
                             І  сидіти  тихенько  не  сміють,
                             Коли  в  нас  ще  є  мало  добра.
Де  б  не  був  ти:  в  селі,чи  у  місті,
На  заводі,на  полі,  будь  де,-
Скрізь  відчуєш  і  радісні  вісті
І  побачиш,як  край  наш  живе.
                               Та  не  все  так  гладенько  на  волі,
                               І  не  всі  ще  щасливо  живуть.
                             Не  усім  усміхаються  й  долі
                             І  не  всім  щастя  в  хату  несуть.
А  тому  тем  багато  є  нині
І  писати  потрібно  про  все.
Щоб  пани  були  з  нами  єдині
Й  повернули  до  люду  лице.
                             Йшли  з  народом  в  єдиному  строю
                             Будувати  щасливе  життя.
                             І  на  тому  тверезо  я  стою,
                           Бо  така  і  в  народа  мета.
А  писати,шановні,я  буду
Поки  серце  у  грудях  стучить.
І  я  Музу  свою  не  забуду,
Будем  разом  народу  служить.
                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018

Я задумався сьогодні

     
Коли  помру  –  того  не  знаю,
Коли  скінчу  земне  життя?
Поки  живу  –  я  всіх  кохаю,
Бо  так  велить  серце  й  душа.
                       Люблю  я  матінку  природу,
                         Друзів  люблю  й  сім'ю  без  меж.
                         Йду  з  щирим  словом  до  народу
                           І  з  ним  спілкуюся  все  теж.
Ліричні  вірші  викладаю,
Коли  землею  йде  весна.
Найперш  дружині,хоча  знаю,
Її  давно  уже  нема.
                         Бачу  і  день  не  раз  в  майбутнім.
                         Пишу  життєвий  в  віршах  звіт,
                         Щоб  залишився  незабутнім,
                         Хоч  на  папері,і  мій  слід.
Не    раз  вже  чую,як  тривожно
Стукоче  серце  і  душа,
Але,поки  живий,то  можна
Мені  творить  й  писать  вірша.
                             Тому,що  я  твердої  волі
                               І  не  корюся  тим  рокам.
                               За  те  і  вдячний  своїй  долі,
                               Хоча  живу  тепер  вже  сам.
Правда,сім'я  моя  велика,
Котра  підтримує  мене.
Вже  навіть  є  своя  музика.
Так  що  заміна  мені  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018

Проводи коляди

             
(Такі  свята  в  Дашаві  проводять  уже  десятий  рік.  На  нього  з'їзджаються  колядники  з  навколишніх  сіл.
Воно  проходить  в  кінці  січня  в  Палаці  культури  селища  Дашава.)
Зима.  Скрізь  снігу  намело,
Та  свято  у  нас  буде.
Співатиме  наше  село
Й  гостей  також  прибуде.
                                 І  проводи  колядок  всіх
                                 Пройдуть,як  завжди,в  славі.
                                 Й  це  торжество  прикрасив  сніг,
                                 Що  випав  і  в  Дашаві.
Люди  веселі,не  сумні,
Спішать  в  Палац  культури,
Бо  там  колядників  пісні
Сколишуть  душі  й  мури.
                                     Зібрались  й  з  сіл  колядники  –
                                     З  Ходович  і  з  Підгорець,
                                     І  з  Довгого  представники,
                                     Й  хористи  з  Йосипович.
Є  теж  ансамблі  і  шкільні,
Є  співаки  й  дорослі.
Й  здаються,як  артисти  всі,
Усі  і  наші  любі  гості.
                                     В  почесній  ложі  з  сіл  отці
                                     І  представники  влади,
                                     Бо  то  є  свято  на  землі,
                                     Що  кожний  йому  радий.
Почалось  воно,як  завжди,
З  благословень  й  вітання,
А  дальше  виступи  пішли
І  щирі  віншування.
                                         І  так  усі,що  прибули
                                       На  свято  у  Дашаву,
                                       Змогли  колядки  піднести
                                       З  любов'ю  і  на  славу.
В  кінці  господар  торжества,
Як  прийнято  в  народі,
Подякував  наш  голова
Усім  й  навіть  свободі.
                                       Ще  й  за  гостинці  не  забув,
                                       Як  плату  за  колядки,
                                       Бо  у  фойє    для  тих,    хто  був,-
                                       Пампушки  й  мармеладки.
Як  добре,що  є  влада  в  нас,
Котра  не  забуває
Різдвяний  цей  святковий  час
Й  людей  в  дружбу  єднає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018

Роки не вернуться уже

Роки  мої  уже  промчали
І  аж  не  віриться  мені,
Що  я  стою,як  на  причалі,
Й  мов  проводжаю  кораблі.
                       І  виглядаю,як  дитина,
                       Що  закохалася  в  моря,
                       Як  одинока,та  зернина,
                       Що  впала  зріла  з  колоска.
Дивлюсь  у  далеч  неозору,
Любуюсь  всім,що  на  землі.
Навіть  частиночки  простору
Душу  наповнюють  мені.
                         Й  я  радий  дійсно,як  людина,
                         І  споминаю  ще  й  життя.
                         Яка  ж  то  рада  ця  хвилина,
                         Бо,наче  юність  би  прийшла...
Та  холод  в  душу  заглядає
І  вік  нагадує  себе.
Про  це,напевно,кожний  знає,
Що  вдруге  юність  не  прийде.  
                           Й  я  з  тим  змиривсь  і  сів  у  хаті,
                           Узяв  свій  зошит  і  перо,
                           І  запишу  думки  крилаті,
                           Котрі  несуть  мене  й  в  село.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018

Наша Земля

Як  гарно  світиться  Земля
Усім,хто  в  небі  на  ракетах.
Вона  сіяє,як  звізда,
І  тим,що  на  других  планетах.
                         Це  наша,матінка  Земля,
                         Що  Бог  створив  її  для  людства.
                         І  в  Всесвіті  є  не  одна,
                         Та  для  землян  ще  темна  пустка.
Хоча  вже  космос  бороздять
Ракети,спутники  роками.
Й  до  нас  тарілочки  летять
З  других  світів,що  є  над  нами.
                           А  може  то  посланці  є,
                           Що  хочуть  нам  добра  бажати,
                           Щоб  ми  любили  все  живе
                           Й  навчились  Землю  вберігати.
Бо  ми  так  нищимо  її,
Ту  Землю,на  котрій  живемо.
Вже  навіть  збурились  святі,
Що  ми  її  не  бережемо.
                             Трясуть,аж  корчиться  Земля,-
                                   Гудуть  вулкани,землетруси,
                                 Летить  на  суші  і  вода,
                                 І  все  змиває,усе  крушить.
А  може  справді  ми  другі,
Не  ті,як  предки  наші  були.
Занадто  мудрі  стали  всі
Й  земні  закони  вже  забули?
                                       Трощим  озонову  межу,
                                       Північний  полюс  нагріваєм,
                                       Засмічуєм  Землі  кору,
                                       Й  як  результат  -  самі  конаєм.
Тому,народе,обернімсь
Лицем  до  матінки  природи,
Й  круг  себе  добре  подивімсь,
Й  даймо  Землі  трохи  свободи.
                                         Вона  жива  і  без  гріха
                                         Й  має  закони  свої  може.
                                         І,як  світило  в  небесах,
                                         Другим  світам    ясніє  тоже.      
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018

Моя Дашава

Виходом  з  хати  не  в  танок
І  не  в  садок,де  краса,
Працею  кожний  світанок
Стрічає  Дашава  моя.
                   Бо  люди  її  -трудолюби
                   І  всі  на  роботу  спішать:
                   Одні,щоб  наповнити  труби
                   Газом  й  в  домівки  подать,
А  інші  -хто  в  поле,хто  в  місто,
А  дехто  свій  бізнес  відкрив,
Але  по  крупиночці  в  дійство
Кожний  в  Дашаву  вложив.
                     Тому  вона  так  процвітає
                     І  в  лідерах  була  й  буде.
                     Бо  навіть  Європа  те  знає,
                     Що  газ  їм  з  Дашави  іде.
Той,що  за  селом  на  узліссі
В  підземній  коморі  лежить,
Де  зверху  будівлі,  як  в  місті,
А  в  них  творча  праця  кипить.
                       Та  я  би  хотів  ще,Дашаво,
                       Крім  слави,котра  в  тебе  є,
                       Щоб  слово  й  в  піснях  зазвучало,
                       Й  полилось  у  наші  краї.
Ти  варта  й  таку  нагороду,-
За  людей,за  їх  труд,за  знання.
Й  ти  маєш  тепер  вже  свободу,
Як  і  наша  Вкраїна  уся.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

Дашавська музична

Тобі,дорогенька,лиш  п"ятьдесять  років,
Як  ти  появилась  на  нашій  землі.
Отут,в  самім  центрі,де  шлях  на  всі  боки
Розкинув  стежки  у  села  другі.
                                 Не  знаю,любима  з  ким  тебе  рівняти,
                                 Кого  мені  в  приклад  тобі  подати,
                                 Щоби  кожний  рочок  так  зміг  випускати
                                 Прекрасні  таланти,немов  голуби.
І  в  цьому  заслуга  всього  колективу,
Що,наче  сім"ю,згуртував  керівник.
Й  немає  тут  місця,повірте,і  диву,
Бо  кожний  наш  житель  до  цього  привик.
                                 Що  його  дитина  росте  у  тих  стінах,
                                 З  котрою  щоденно  сидять  вчителі.
                                 Вкладають  в  їх  душі  знання  і  уміння,
                                 Щоб  вийшли  із  школи  з  знаннями  усі.
По  всій  Україні  є  твої  таланти
І  навіть  в  столиці  є  твої  плоди...
А  які  вчителі,співаки,музиканти!-
Пишайся  ти  ними  і  далі  рости.
                                 Бо  музика  й  пісня  лунатиме  вічно.
                                 Повірте,-це  дійсно  пророчі  слова.
                                 Ти  нашу  Дашаву  підняла  велично
                                 Й  до  слави  додала  духовність  сповна.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

ДРУЗІ МОЇ

                                   
Ох,любі  мої  і  шановані  друзі,
Куди  ж  ви  поділись  ,мої  дорогі.
Росли  ми  під  сонцем,як  квіти  на  лузі,          
Та  всі  розійшлися  по  рідній  землі.
                     Ми  жили  й  навчались  однією  сім»єю,
                     Д  ружили,любились,як  рідні  брати.
                     Не  раз  і  не  два  із  ясною  зорею
                     Нам  треба  було  на  навчання  іти.
Не  було  маршрутокні  авта  гучного,
Не  було  розкошів,які  тепер  є.
Не  знали  життя  ми,повірте,другого
Й  не  чули,як  молодь  у  світі  живе.
                         Нам  випала  доля  рости  із  війною,
                         А  після  –  розруха  і  голод,і  страх,
                         Бо  й  нічки  тяглись  в  нас  ще  довго  грозою,
                         Що  не  раз  і  сьогодні  тягар  на  плечах.
Та  ми  пережили    буремні  ті  роки,
Здобули  освіту  й  в  світи  подались.
Напевно  ніякі  тодішні  пророки
Не  повірили  б  в  те,чого  ми  досягли.
                                 Між  нами  був  лікар,поет  і  художник,
                                 Був  льотчик,моряк,сталевар  і  шахтар;
                                 Був  добрий  кравець  і  наіть  таможник,
                               І  токар,і  зварник,й  мастак-кулінар.
Хотів  би  сьогодні  із  вами  зустрітись,
Й  згадати  і  юність  й  минулі  роки.
Хоч  ми  вже  в  літах,та  нам  треба  радіти,
Що  ми  свого  віку  тепер  дожили.
                                       І  маємо  зараз  вже  вільну  державу
                                     І  можем  співати  всі  свої  пісні,
                                   Й  трудитись,творити  на  честь  її  й  славу,
                                   Щоби  піднімати  і  теж  рубежі
А  де  ж  вас  найти,коли  ви  всідалеко.
Розвів  нас  тоді  наш  радянський  союз.
Хоч  рідну  домівку  лишати  не  легко,
Та  всіх  направляли  пиказом  на  мус.
                                       Можливо  невсі  вже  із  нас  і  дожили
                                       До  вільного  часу  на  нашій  землі.
                                       І  вірю  і  тим,що  так  гірко  тужили
                                       За  рідним  гніздечком  своєї  сім»ї.
То,друзі  мої,хто  живий  є  між  нами,
Хто  рідну  домівку  іще  не  забув,
Давайте  зберемось  –  ні,ні,не  для  слави,
А  просто  розкажем  чого  хто  здобув.
                                         Нап»ємося  кави,згадаєм  всіх  друзів,
                                       Й  мертвих  пом»янем  у  молитві  також.
                                       І  з  піснею  підем,як  раньше,по  лузі,
                                       Бо  ми  українці,нам  інакше  не  мож.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Мамо

Які  я  слова  відшукаю
У  серці  своєму  й  в  душі
Й  чи  знайду,кохана,не  знаю,
Щоб  за  все  заплатити  тобі:
                       За  твої  турботи  й  опіку,
                       За  щиру  і  світлу  любов,
                       За  ласку,матусю,без  ліку,
                       За  те,що  тече  в  мені  кров.
За  твої  недоспані  ночі,
За  руки  твої  золоті,
За  твої,як  зірочки  очі,
За  душу  і  серце  твої.
                         За  те,що  за  мене  молилась,
                         Коли  я  й  дорослим  вже  був,
                         За  те,що  до  внуків  хилилась
                         Й  просила,щоб  дім  не  забув.
Я  знаю,що  я  є  дитина
У  тебе,моя  дорога,
Хоч  я  маю  дочку  і  сина,
Тобі  є  синочком  все  я.
                         Тому  я  напевно  довіку
                         Боржник  залишуся  тобі.
                         Бо  ніхто  ще  не  знає  ліку
                         Того,що  дали  матері.
Тепер  я  стою  на  могилі
І  за  душу  молюся  твою.
Обняти  тебе  я  не  в  силі,
Земля  на  заваді  з  гробу.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Роки спішать

Кудись  спішать  мої  роки,
А  чом  летять,я  й  сам  не  знаю.
Вони  зі  мною  все  були,
Я  їх  до  краплі  пам"ятаю.
                             І  не  прошу,щоб  звали  вдаль,
                             Й  не  кликали  туди,де  були,
                             Бо  мені  й  так  за  ними  жаль,
                             Хоча  в  душі  є,  й  не  заснули.
Але  приходить  такий  час,
Що  ми  самотніми  стаємо.
Батьки  лишають  на  все  нас,
А  ми  з  їх  долею  ідемо.
                               Життя  -  не  ниву  перейти,
                               Не  прямувати  рівним  шляхом.
                               У  нього  є  й  круті  стежки
                               І  негаразди  є  й  під  дахом.
Але  людина,як  живе,-
Усе  долає,усе  може.
Її  і  горе  не  зімне,
Вона  всесильна,переможе.                                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2018

Я пишу завжди від душі

Мені  завжди  легко  писати
Про  все,що  шле  серце  й  душа,
Бо  чи  наш  край,  а  чи  Карпати,-
Скрізь  недоспівана  краса.
                               Слова,мов  квіти  виростають
                               Й  в  рядочки  сиплються  з  душі,          
                               А  я  в  вінок  їх  заплітаю
                               І  викладаю  у  вірші.
Бо  почуття  і  мої  мрії
Завжди  ідуть  всі  до  людей.
І  я  стараюся  й  події
Нести  доступно  й  для  дітей.
                               Я  знаю,-мріяти,писати
                               В  поетів  вжилося  давно,
                               То  не  подумайте  вважати,
                               Що  то  моє  якесь  вікно.
Що  я  відкрив  щось  дивне  в  світі
Й  якусь  новизну  написав?
Я  не  Петро  й  не  Колумб  в  звіті,
Котрий  Америку  промчав.
                                 Я  так  пишу,-  про  все  що  бачу,
                                 Що  відчуваю  у  душі.
                                 Хоча  буває,що  й  заплачу,
                                 Коли  згадаю  сумні  дні.
А  їх  чимало  було  всюди
Й  немало  я  також  відчув.
Та  ми  терплячі,  видно  люди,
Але  ніхто  те  не  забув.
                                   І  в  старості  усе  сплелося:
                                   І  спів,і  радість,і  журба,
                                   І  навіть  те,що  не  збулося,
                                   Бо  перекреслила  війна.
Але  в  нас  є  вже  Україна  -
Свобідна,вільна  на  віки.
І  ми  не  станем  на  коліна,
А  в  світ  будем  до  людей  йти.          




   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2018

Сім"я-то щастя на Землі

Яке  то  щастя  в  світі  жити,
Коли  у  тебе  є  сім"я,
Коли  ти  вмієш  всіх  любити,-
Тоді  радіє  і  душа.
                               А  ще  як  звуть  онуки  дідом
                               Й  малі  правнученьки  також,
                               А  ти  стаєш  для  і  гідом
                               І  не  любити  їх  не  мож.
І  ти  розказуєш  про  роки,
Про  ті  прожиті  на  землі,
Свої  далекі  і  глибокі,
Що  залягли  в  твоїй  душі.
                               Хай  не  повторяться  на  світі
                               Такі  роки,як  в  нас  були.
                                 Дитинство  не  буяло  в  цвіті,
                                 Тинялось  в  затінках  війни.
А  дальше  й  юність  не  сіяла,
Бо  ще  продовжилась  війна.
Вкраїна  мирною  не  стала,
У  спалахах  була  вона.
                                 Вся  Західна  в  борні  страждала
                                 Десь  десять  літ  ще  по  війні,
                                 Поки  та  сила  не  сконала,
                                 Що  нас  так  нищила  тоді.
Пропав  давно  Берія  й  Сталін
І  їх  поплічники  усі.
В  людей  донині  є  печалі
У  тих,що  жили  в  нас  тоді.
                                   Тому  я  прошу  милість  в  Бога,
                                   Щоб  не  було  вже  більш  війни.
                                   А  молодим  світла  дорога
                                   Безхмарна  була  назавжди.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2018

Батьківська хата

З  любов"ю  згадую  хатину
Де  народився  й  малим  ріс.
Я  ту  протоптану  стежину
Через  усе  життя  проніс.
                             Туди,як  з  вирію  лелека,
                             Я  повертався  всі  роки.
                             Не  раз  мені  було  з  далека
                             Не  легко  пішки  в  село  йти.
Але  там  ждали  батько  й  мати,
Котрі  життя  мені  дали,
Котрі  навчили  працювати
І  жити  в  злагоді  з  людьми.
                               Там  пахла  завжди  рута  м"ята,
                               Цвіла  калина,сад  знімавсь,
                               А  яка  мила  була  хата,
                               Коли  до  неї  я  вертавсь.
Навіть  тепер,коли  згадаю  
Те,рідне  родичів  гніздо,
Я,наче  знов  у  нім  співаю,
Й  спішу  до  друзів  у  село.
                                 Ох,думи,думи,ви  з  утіхою
                                 Принесли  мені  давнину,
                                 Щоб  я  зустрівся  з  батьків  стріхою,
                                 Хоч  я  давно  там  не  живу.
Нема  там  батька,ані  мами
І  хата  виросла  друга,
Але  як  пісню  над  ланами,
Все  зберегла  моя  душа.
                                   Тому  з  глибин  душі  черпаю
                                   Давні  свої  усі  роки,
                                   Й  по  них  думками  шкандибаю.
                                   Інакше  вже  мені  не  йти.        
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2018

Етюд

Звеличую  правду  і  волю  народу,
Стараюсь  і  в  віршах  подати  її.
І  низько  вклоняюсь  борцям  за  свободу,
Що  віками  боролись  на  своїй  землі.
                               Забути  не  можна  величну  ту  славу,
                               Вона  має  жити  у  наших  серцях.
                               Ми  горді  за  предків,горді  по  праву
                               За  той  не  легкий  і  тернистий  їх  шлях.  
У  них  у  душі  була  Україна
І  з  маминим  ім"ям  жила  у  серцях.
Та,наша  Вітчизна,на  світі  єдина,
І  наш  непобідний  тризуб  і  стяг.
                                 Сьогодні  ми  маєм  омріяну  волю,
                                 Й  нам  жити  із  нею,трудитись,рости.
                                 Онукам  й  правнукам  окрасити  долю,
                                 Щоби  у  майбутньому  щасливі  були.
Та  мусим  зробити  ще  дуже  багато:
Найперше  прогнати  усіх  ворогів,
У  січні  провести  з  радістю  св"ята,
Й  вернути  в  домівки  дочок  і  синів.
                                   Сміло  узятись  й  будувати  державу
                                   Від  низу  до  верху  усім  і  уся.
                                   Трудом  піднімати  величність  і  славу,
                                   Щоб  наша  Вітчизна  у  першості  йшла.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018

Доля моя

На  долю  свою  я  не  нарікаю
Вона  для  мене  вірною  була.
А  чи  зробив  я  все  в  житті  -  не  знаю.
Нехай  аналіз  зробить  і  душа.
                                 Та  я  старався  жити  в  мирі,в  дружбі,
                                 Йти  з  колективом  разом  за  одне.
                                 Хоча  не  раз  підносили  по  службі,
                                 Але  людиною,напевно,був  я  все.
Бо  і  сьогодні  є  у  мене  друзі,
З  котрими  я  пройшов  довгі  роки.
І  Всі  вони  в  моїй  душі  в  заслузі,
Та  й  згадуєм  не  раз  наші  стежки.
                                     Слова  ті  пишу,вірте,без  лукавства,
                                     Без  лишньої  емоції,без  зла,
                                     Бо  не  було  в  нас  фальшу,ані  хамства,
                                     Завжди  лунали  з    щирістю  слова.
Візьму  любого  -  Васю,чи  Миколу,
Зеновія,чи  Славу,-  будь  кого.
Ми  вірні  всі  завжди  своєму  слову,
І  в  помислах,і  в  думах  за  одно.
                                       Такі  ми  є,така  у  нас  закалка,
                                       Бо  всі  трудились  ще  із  малих  літ,
                                       Коли  війни  гриміла  перепалка,
                                       Що  захлиснула  цілий  божий  світ.
В  таких  умовах  ми  жили,  учились,
Росли  й  мужніли  душі  і  серця,
А  перед  труднощами  також  не  хилились.
Такою  була  молодість  й  моя.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018

Мій край

Отут  мій  край,де  є  моя  хатина,
Де  мої  прадіди  і  прабабці  жили,
Де  народилась  і  моя  дитина,
Звідкіль  і  паростки  роду  мого  пішли.
                         Вузька  стежина  в"ється  аж  до  хати.
                         По  ній  ходив  я  більше  двадцять  літ.
                         Тепер  не  раз  усе  хочу  згадати
                         Навіть  і  те,як  юним  ішов  в  світ.
Села  поля,діброви,сади,луки
Майже  усі  описані  в  віршах.
Вони  й  сьогодні  несуть  в  душу  звуки
Так  мелодійно,любо  у  словах.
                           Вечірнє  сонце  вже  спішить  за  гори,
                           А  там  і  нічка  скоро  надійде.
                           Покриє  темінь  всі  наші  простори,
                           Поки  аж  вранці  сонечко  зійде.
А  я  присяду  трошечки  на  латі
Й  думками  піду  у  своє  село.
І,наче  знов,побуду  в  батьків  в  хаті,
Де  моя  юність  й  дитинство  пройшло.
                             Тому  дивлюсь  й  замислююся,друзі,-
                             Яке  прекрасне  все  ж  таки  життя.
                             То  не  чорнім  його,тримаймо  у  заслузі,
                             Й  кажім  про  нього  лиш  гарні  слова.    
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018

Я з такого краю

Я  з  того  краю,де  Карпати
Високо  гори  підняли,
Де  розтяглись  рядами  хати,
Де  люди  в  щасті  зажили.  
                           Я  з  того  краю,де  газ  й  нафта
                           Із  підземелля  в  верх  іде,
                           Де  не  одна  солена  шахта
                           Продукцію  здавен  дає.
Я  з  того  краю,де  і  води
Фонтанами  цілющі  б"ють,
Де  скрізь  видніються  заводи,
Куди  на  працю  люди  йдуть.
                             Я  з  того  краю,де  опришки
                             Колись  ганяли  паничів,
                             І  не  давали  передишки
                             Всім  ворогам  давніх  часів.
Я  з  того  краю,звідки  Гасин
З  мечем  на  недругів  пішов,
І  щоб  трощити  зуби  ласим,-
Силу  в  Конюхові  знайшов.
                             Я  з  того  краю,де  і  нині
                             Воюють  хлопці  на  війні,
                             Бо  в  боротьбі  ми  всі  єдині,
                             Щоб  гнати  ворогів  з  землі.
Я  з  того  краю,де  співають
В  містах  і  в  кожному  селі,
Де  Батьківщину  всі  кохають:
Старі,дорослі  і  малі.
                               Я  з  того  краю,де  зоріє
                               В  всіх  Україна  у  серцях,
                               Де  ворог  більше  не  посміє
                               Зламати  волю  і  наш  стяг.
Я  з  того  краю,де  до  Бога
Ми  молимося  за  наш  рід,
Й  щоби  була  світла  дорога
І  процвітав  у  мирі  цвіт.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018

Дума повстанця перед боєм

Мамо,  як  виростуть  діти,  онуки  твої,
А  ти  ще  на  світі  будеш,  мила,  жити,
Всю  правду  про  нас,  усю  розкажи,
Щоб  вміли,  як  ми,  Україну  любити.
           Бо  ми  не  корились  усім  ворогам
           Й  не  хтіли  терпіти  ні  злидні,  ні  муки,
           Й  молились  Одному,  не  іншим  богам,
           І  з  нами  у  серці  були  ваші  звуки.
Нехай  пам"ятають  і  нас  молодих
І  наші  тернисті  нелегкі  дороги.
Як  йшли  ми  за  волю  за  себе,  й  для  них,
Хоч  кров"ю  росили  шляхи  перемоги.
         Я  знаю,  любима,  не  буде  мене,
         Бог  ворог  по-звірськи  на  нас  наступає,
         Але  Україна  уся  розцвіте,
         Й  загарбник  проклятий  назавжди  сконає.
А  поки  у  грудях  ще  серце  живе
І  поки  зі  мною    друзі  по  зброї,
Повір,  що  нас  ворог  живих  не  візьме,
Ми  в  землю  підем    в  боротьбі,  як  герої.
           Так  було  завжди,  ще  із  давніх  часів,
           Бо  нам  не  давали  в  спокою  всім  жити.
           Кожний  чужинець  Україну  хотів,
           Як  ласий  кусочок  собі  підкорити.
Тому  ,  любі  друзі,  шануйте  ви  й  тих,
Що  століттями  йшли  в  борню  за  свободу.
Віддайте  поклін  їм  й  моліться  за  них  -
Це  дочки  й  сини  козацького  роду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018

Наш сусід

І  що  ми  винні  і  кому,
Повірте,  я  і  сам  не  знаю?
Шукаю,риюсь  й  не  найду,
А  от  що  нам  -  то  пам"ятаю.
                       Коли  розпався  наш  Союз
                       І  стали  вільними  держави,
                       Скільки  добра  взяли  на  мус
                       І  залишили  нас  без  слави.
І  кораблі,і  літаки,
Й  ракети,й  атомні  головки...
Усе  багатство  для  Москви
Пішло  за  даром  без  відмовки.
                         Я  не  кажу  вже  про  друге,
                         Що  залишилось  без  оплати.
                         Хай  їм,як  пам"ятка  буде,
                         Щоби  могли  і  нас  згадати.
Але  не  лізьте  у  наш  Дім
І  не  нав"язуйте  ідеї,
Бо  ми  вам  скажем  гордо  всім:
"Та  стукайте  хоча  у  двері!"
                             Бо  в  нас  держава  вільна  вже,
                             Та  й  не  мала  і  не  є  ваша.
                             І  сила  в  нас,  і  міць  росте
                             І  в  світі  буде  завжди  наша.
То  будьте  друзями  й  людьми
І  жийте  в  мирі,  як  з  сусідом.
Не  закидайте  нам  борги
І  не  старайтесь  бути  гідом.
               Живіть,  працюйте  і  творіть
               У  себе,  у  своїй  державі.
               Народ  до  світлості  ведіть
               Щоб  і  Росія  була  в  славі.

                                                                       2012  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018

Любов і дружба

Як  гарно  жити,  хоч  в  роках  ти
І  радо  дуже  на  душі,
Бо  все  життя,  неначе  слайди,
Не  раз  приносять  сни  мені.
                     І  я  іду  щасливий  знову
                     До  своїх  друзів  у  село.
                     З  ними  знаходжу  спільну  мову,
                     Яке  б  питання  не  було.
Бо  ми  ровесники,  як  браті,
Й  прожили  вже  не  мало  літ.
На  спогади  також  багаті,
Хоч  пережили  досить  бід.
                       То  жиймо  й  далі  в  мирі,  в  згоді,
                       Й  шануймо  дружбу  цю  і  все.
                       Бо  так  ведеться  в  нас  в  народі,-
                       Любов  і  дружба  -  головне.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018

Роздум (Моя сповідь)

Біжать  роки,неначе  коні.
Промчала  й  молодість  моя.
Уже  й  в  синів  біленькі  скроні...
Невже  й  життя  моє  пройшло?
                     Вісімдесят  вже  на  порозі,
                     Тай  їхній  третій  теж  добрів.
                     А  ще  недавно  я  був  в  змозі
                     Перестрибнути  навіть  хлів.
Тепер  присів  я  тай  думаю,
Яке  коротке  те  життя.
Неначе  вчора,пам"ятаю,-
Росло  собі  мале  дитя.
                       Пробігло  все  так  непомітно:
                       Навчання,праця,мов  в  кіно...
                       Оглянувся,-а  я  дід  літній,
                       Й  пенсіонер  уже  давно.
Але  я  радий  за  прожиті
Усі,усі  свої  роки.
Тому  й  слізьми  очі  налиті,
Бо  всі  щасливими  були...
                         Стоїть  хатина  серед  саду,
                         Діти  дорослі,внуки  є.
                         Важке  залишилось  позаду,
                         Нове  життя  землею  йде.
Дивлюсь  -й  правнуків  ціла  зграйка:
Дівчатка  й  хлопчики  мої.
І  це  для  мене,наче  байка...
Я  віх  кохаю  від  душі.
                           І  хоч  життя  ніби  й  коротке,
                           І  непомітно  вже  пройшло,
                           Але  воно  й  тепер  солодке,
                           Бо  все  у  злагоді  було.
То  не  ганьбімо  свої  долі
Й  не  нарікаймо  на  життя,
Бо  ми  діждалися  і  волі
Й  прожили  не  малі  літа.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018

Людям у білих халатах (працівникам урологічного відділу Стрийської ЦРЛ)

Для  вас,люди  в  білих  халатах,
Я  шлю  найщиріші  слова,
Бо  в  ваших  серцях  є  палата,
Де  хвора  людина  жива.
                       Ви  всі,як  ангели  ходили
                       І  в  день,  і  в  ночі  довгий  час,
                       І  все  від  душі,  все  робили,
                       Щоб  вирвати  з  недуги  нас.  
Не  раз  ми  стогнали,як  діти,
Знеболені  встать  не  могли,
А  вам  приходилось  сидіти,
Щоб  ліками  нам  помогти.  
                       Я  знаю,-  є  різні  хвороби,
                       Їх  безліч  на  нашій  Землі.
                       Та  ви,як  і  ті  хлібороби,
                       Що  боритесь  з  ними  усі.
Усі,-від  старшин  до  сестриці,
Усі,-хто  в  халатах  ходив.
Уколи  давали  й  водиці,
Щоб  тільки  той  хворий  ожив.
                         При  вашім  умінні  й  завзятті
                         Недуги  зникали  у  нас.
                         Тому,мої  любі,як  браті,
                         Я  Господу  молюсь  за  вас.
За  ваше  старання,за  руки,
За  ваше  уміння,за  фах,
За  те,що  зчезають  і  муки,
І  люди  ідуть  під  свій  дах.
                           Прийміть  ті  слова,як  подяку,
                           Від  серця  мого  й  від  душі.    
                           За  те,що  вернувся  у  хату
                           Здоровим  до  свої  сім"ї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

Ведуть мене мої роки

Так  хочеться  тепла,  спокою
В    тих  днях,  що  вічністю  стають,
Бо  вже  прийшли  літа  за  мною
Ті,  що  у  зиму  поведуть.
             Журба  полонить  душу  мою.
             Друзі  відходять  в  інший  світ.
             Та  я  ще,  певно,  міцно  стою,
             Бо  і  думки  зовуть  в  політ.
Тому  я  буду  в  русі  жити
І  переборю  журбу    всю.
І  в  себе  вірити,  любити  -
Природу,  друзів  і  сім"ю.
             Бо  не  лишає  й  Муза  хати
             Й,  як  вірний  друг,  щоденно  є.
             Й  мене  підбурює  писати
             Про  все,  що  з    згадками  іде.
А  тем  багато  є  сьогодні:
І  про  минуле,  й  про  село,
І  про  традиції  народні,
Про  все,  що  славилось  давно.
               І  я  стараюсь  записати
               Все  те,  що  йде  з  грудей  моїх.
               Хоч  може  й  не  будуть  читати,
               Але  сказати    -  це  не  гріх.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

Дороги юності (Моїм далеким друзям)

Колись  ми  на  з"їзді  в  столиці  зустрілись
З  всієї  Вкраїни  такі  молоді,
Й  здружитись  в  єдинство  щиро  зуміли,
Неначе  би  були  з  одної  сім"ї.
                       Не  було  в  нас  чванства,ані  огуди,
                       Не  чув  я  образ,ні  насмішок  ніраз.
                       Ми  жили  спокійно,як  і  всі  люди,
                       Й  та  дружба  з"єднала  донині  всіх  нас.
А  я  пригадав  настанови  й  поради
Ті,що  звучали  на  з"їзді  тоді,
Для  всіх  делегатів  тодішньої  влади,
Щоб  ми  всі  трудились  на  рідній  землі.
                       Ішли  й  будували  щасливе  майбутнє
                       Для  мирного  люду,для  всіх  трударів.
                       Несли  в  маси  правду  і  слово  їх  путнє
                       Й  вселяли  ненависть  до  злих  ворогів.
І  те  я  до  нині  усе  пам"ятаю
І  кожний  свій  крок  тих  далеких  доріг.
Це  з  мого  життя  є  частинка,-  я  знаю,
Й  тому  я,напевно,забути  не  зміг.
                         А  з"їзди  не  буду  ганьбити  колишні,
                         На  котрі  ми  з"їзджались  такі  молоді.
                         Повірте,не  були  вони  тоді  лишні,
                         Бо  зближали  і  молодь,  і  наші  краї.            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017

Найдорожче слово

Ох,скільки  раз  в  житті  казав  -  "люблю",
А  скільки  ще  я  буду  говорити.
Бо  я  в  душі  те  слово  бережу
Надійно,вірте,  поки  буду  жити.
                     Люблю,люблю,  -  мамі  казав  й  не  раз,
                     А  вже  потому  дівчині  й  дружині.
                     Слова  ці  милі  були  на  запас
                     І  є  вони  всі  лагідні  до  нині.
"Люблю,люблю"  -  вони  горять,
Немов  та  зірка  серед  хмарок  неба.
До  внуків  ці  слова  летять,
Бо  їм  любові  й  дідової  треба.
                       А  для  правнуків,то  самі  вершки,
                       Що  так  таїлись  в  серці,як  нектари...
                       Від  радості  аж  сльози  потекли,
                       За  те  багатство,за  ті  Божі  дари.
Тому,поки  я  на  землі  живу,
Слово  "люблю"  для  мене  найсолодше.
Його  на  вітер,знайте,не  пущу,
Воно  для  мого  серця  найдорожче.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017

Прийшла осінь вже й до мами

                     Побіліла  наша  мама,  
                     Ручки  стали,  як  земля.
                     На  лиці,  та  що  й  казати,
                     Видно  років  борозна.
                     
                     Але  очі,  ті  зіниці  –
                     Чисті,  світяться  завжди.
                     А  думки,  немов  з  криниці,
                     Мудрі  мамині  –  бери.
                   
                     Бо  вона  для  нас  є  мати,
                     Й  цілий  вік  для  нас  горить.
                     Звжди  хоче    нас    кохати
                     І  на  зов  до  нас  летить.

                     І  хоч  втома  кості  ломить,  
                   Осінь  холодом  мете,
                   Серце  матері    промовить
                     І  в  біді  тебе  спасе.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017

Моєму тезку, товаришу ( Скоблик Миколі Григоровичу)

Миколо,  мій  тезку,  мій  любий  читачу,
Тобі  я  найперше  читаю  вірші.
Бува    телефоном  й  тебе  я  не  бачу,
Та  ти  все  промовиш  підтримку  мені.

Хоч  мої  куплети  не  раз  ще  не  зрілі,
А  часом  сирі,  як  не  спілі  сливки,
Та  ти,  мій  товариш,  може  і  при  ділі,
Але  все  говориш  –  хороші    вони.

Я  заю    тебе  як  друга  й  людину,
І  знаю,  як  доля  водила  в  світи.
Ще  юним  хлопчинов  коротав  ти  днину,
Бо  мусів  з  батьками    Сибірами  йти.

Не  за  покликом  серця  ви  мусіли  бути
У  нетрях  далеких  чужої  землі.
І  хоч  у  кайдани  не  були  закуті,
Неволя  точилась  у  серці  й  в  душі.

Ти  все  пержив  і  вернувся  додому.
З’явилась  сім’я,  а  там  діи  пішли.
І  ти  не  жалівся  ніколи  нікому,
А  сміло  ішов  до  своєї  мети.

У  праці,  у  дружбі  збудував  хату.
Діждався  онуків  й  правнуків  своїх.
Вже  несуть  і  пенсію  наче  зарплату,
І  щастя  з  дружиною  тепер  на  двох.

То  жий  і  радій,  мій  любий  товариш,
Й  гордись,  що  в  Вкраїні  ти,  друже,  живеш.
Хоч  може  куліш  вже  козацький  не  звариш,
Та  недруга,  вірю,  за  пояс  запхнеш.

Не  дивись,  що  роки  дороздять  наше  тіло,
Не  слухай  думок,  що  ми,  друже,  старі.
Ми  ходим,  Миколо,  землею  ще  сміло
І  душі  й  серця  в  нас,  немов  молоді.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017

Моє село

Моє  село  дитинством  оповите
І  мамирим  і  татовим  слівцем.
Воно  людьми  й  природою  розшите
І  кожним  кущиком  в  саду  і  деревцем.
                           В  ньому  найперше  я  ступив  ногою
                           На  рідну  землю,родившись  на  світ.
                         За  ним  душа  наповнена  снагою,
                       Бо  я  живу  не  в  ньому  копу  літ.
Зовуть  мене  туди  поля  і  луки,
І  навіть  річка  дзюрчить  –  «приїзжай  !»
А  соловейка  такі  ніжні  звуки
Підтверджують,  -  «приїдь,  не  забувай!»
                           Так  хочеться  посидіти  в  садочку
                           Під  грушею,де  я  колись  сидів,
                           Де  й  перший  вірш  дитячий  на  листочку
                         Надряпати  ерографом  зумів.
А  роси,роси  –  чисті,  як  сльозина,
Їх  й  нині  чую  на  своїх  ногах.
Так  все  зганяла  з  трав  кожна  дитина,
Коли  корів  ми  пасли  на  лугах.
                             А  скільки  щастя  й  радості  в  нас  було,
                             Коли  свята  приходили  в  село.  
                             Тоді,напевно,все  зі  сну  проснулось,
                             Бо  веселились  пок  сонце  зайшло.
В  моїй  душі  живе  та  ясна  смуга
Й  вона  буе  у  мені  до  кінця,  -
Моє  село,  й  за  ним  не  згасне  туга,
Бо  це  частинка  мойого  житя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017

Як гарно було б жити

Знов  весна  у  село  завітала,
Забрела  на  поля  ,на  сади,
А  мені  ще  і  рік  вдарувала,
Щоб  я  міг  із  собою  нести.
                       Та  я  в  голос  чомусь  не  рахую
                       Скільки    їх  є  на  моїх  плечах,
                       А  напевно,  що  бодрість  ще  чую,
                     Хоч  не  лечу  ,як  юним,  як  птах.
Йду  ,працюю,  співаю,  не  гнуся,
Зустрічаюся  з  друзями  все.
І  на  світ  із  любов'ю  дивлюся
Й  на  потомство  своє,  що  росте.
                   Щастя  бачу  у  роках  прожитих,
                   Й  в  результаті,  котрого  достиг.
                   Пам'ятаю  й  героїв  убитих
                   І  молюсь  за  їх  душі,  за  их.
Та  не  думав,  що  в  час  такий  світлий,
Сколихнеться  в  Вкраїні  війна.
Що  «друзяка»  з  Кремля  зовсім  підлий,
Йнавалиться  на  нас  зпідтишка.

Тут  словами  нічого  не  скажеш
І  не  стримаєш    болі  свої.
І  у  ліжко  спокійно  не  ляжеш,
Коли  гинуть  сини  на  війні.

Тут  потрібно  узятись  за  зброю
І  лавиною  рухнути  всім.
Й  поламати  всі  ікла  ізгою,
Й  захистити  Вітчизну  й  свій  дім.  

Бо  земля  наша  всіх  пригортала,
Хто  був  другом  і  гостем  також.
А  от  ворога  всі  віки  гнала,
І  інакше  нам  жити  не  мож.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017

ВЕСНЯНІ ДУМИ

Повільні  дні  ідуть,  минають.
Стають  все  довшими  також.
А  мені  рочок  добавляють
І  цього  стримати  не  мож.
Надворі  легкий  вітер  віє.
Весна  іде  давно  уже.
Кругом  цвіте  все,  зеленіє
І  на  очах  у  вись  росте.
Йдуть  й  усміхаються  прохожі,
Радіючи  новій  весні,
Бо  дні  стають  теплі,  погожі,
Це  значить  будуть  врожаї.
А  я  присів  в  траву  духм”яну,  
Що  виросла  в  нашім  саду,
Й  думками  в  молодість  загляну,
Бо  більше  там  вже  не  буду.
Пройдуся  по  стежках  знайомих,
Згадаю  й  те  що  не  зробив,
Бо  знаходити  невідомих
Задач  й  ідей  я  все  любив.
Тепер  в  душі  переглядаю
Прожиті  роченьки  свої.
І,  наче  з  книжки,  їх  читаю
Ті  всі  далекі,  давні  дні.
А  вена  йде  і  поспішає,
Щоб  не  прогавити  пору,
Бо  десь  вже  літо  теж  чекає,
Щоби  принести  нам  красу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017

Мій рідний край

Пішов  я  сьогодні  у  гори  Карпати
Й  присів  відпочити  на  поляні  одній.
І  глянув  у  низ,  де  як  вулики  хати,
Де  все,  наче  казка,  -  дивись  і  радій.
Тут  кожен  куточок  покритий  красою,  
У  світлім  серпанку  блищить,  мов  цвіте.
Тут  кожна  билинка  омита  росою,
Немов  в  дендропарку,  віками  росте.
Проходять  тут  грози,  дощі,  заметілі
І  весни,  і  літа  бушують  щораз.
І  осінь  не  спить,  а  завжди  при  ділі,  -
Малює  картини  свої  на  показ.
Це  край  мій  любимий,  земля  моя  рідна.
Це  частка,  Вкраїно,  твоєї  краси.
Ти  Матінка  наша  велика,  погідна,
З  тобою  нам  жити,  творити,  рости.
Ніколи,  ніхто  вже  тебе  не  здолає,
Й  не  буде  господарем  в  тебе  чужий,
Бо  всі,  хто  живий,  тебе  любить  й  кохає.
І  навіть,  хто  вродиться,  буде  такий.
Тебе  не  забули  й  нащадки  тих  предків,
Що  в  різні  роки  залишили  свій  край.
Вони  привітали  свободу  найперші
Твою,  моя  мила,  про  це  пам”ятай.
Живи,  процвітай,  Україно,  на  волі!
Хай  слава  твоя  облітає  весь  світ!
Бо  ми  дочекались  щасливої  долі,
То  хай  росте  в  мирі  і  в  щасті  наш  рід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017

У даль ідуть наші роки

Дивлюсь  і  згадую  свої  роки,
Ті,    всі  далекі,  що  давно  минули.
За  ними  стежки  усі  заросли,
Але  їх  серце  й  душа  не  забули.
                   Стає  на  чати  мій  похилий  вік.
                   Мороз  вкриває  мене  сивиною,
                   А  я  живу  й  не  хилюся  у  бік,
                   Іду  і  далі  стежкою  прямою.
Живу  з  людьми  у  злагоді  завжди
І  розумію  болі  їх  й  тривоги,
Бо  ми  чекали  кращої  доби,
І  думали  досягнем  перемоги.
                     Та  купка  лідерів  вчепилась  за  кермо
                     І    з  підтишка  знущалися  над  нами,
                     А  ми  чекали  й  стогнали    давно
                     І  думали,  що  зникне  зло  з  вітрами.
А  час  ішов.  Ішли  й  роки.
Росли  й  онуки,  слава  Богу.
І  їм  би  жити  і  рости
І  мати  кращу  нас  дорогу.
                     Й  тому  повстав  народ  не  як  раби,
                     Як  мирний  люд,  без  зброї  з  прапорами.
                     Й  очистив  скрізь  наші  усі  верхи
                     Й  поставив  тих,  що  будуть  іти  з  нами.
Бо  в  них  душа  і  серце  молоде.
Вони  зуміють  край  свій  будувати.
І  Україна  наша  розцвіте,
А  цілий  світ  буде  нас  поважати.
                         Тоді  і  пісня  в  труді  прозвучить
                         І  майорітиме  наш  стяг  навіки  буде.
                         І  кожний  схоче  в  Україні  жить,
                         Бо  в  ній  щасливо  заживуть  всі  люди.  
                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017

Моїй найпершій

І  чому  я  не  можу  забути
Ту  давнішню,  найпершу  любов?
Й  хоч  хвилинку  із  нею  побути,
Й  постояти  в  садочку  ще  знов.
                   Я  б  і  зараз  поклав  тобі,  мила,
                   Своє  серце  й  свою  сивину,
                   Щоб  ти  трошечки  їх  притулила,
                   Поки  я  ще  на  світі  живу.
Ти  любила  мене,  я  це  знаю,
І  не  менше  кохав  тебе  я.
А  тепер  тільки  все  споминаю,
Бо  пройшла  вже  давно  та  пора.
                     То  нехай  хоч  в  думках  видається,
                     Що  ми  юні  і  ще  молоді.
                     І  в  серцях  назавжди  збережеться
                     Та  любов,  що  була  в  нас  тоді.
Бо  вона  і  пошани  вартує,
Й  не  згасає  у  нашій  душі.
Щиро  думкою  теж  повіншує,
Щоб  ми  в  щасті  жили  на  землі.
                         І,  як  бачиш,  живем  ми  не  мало,
                         Із  любов"ю  у  наших  серцях.
                         Й  наше  щастя  в  житті  не  згасало
                         І  не  раз  навіть  було  в  піснях.
І  тому,  дорога,  -    пам"ятаймо,
Бо  то  наше  й  лише  на  двоїх.
І  нікому  те  щастя  не  даймо
Та  й  згубити  його  -  буде  гріх.
                         Хай  живе  у  серцях  наших  вічно,
                         Поки  ми  ще  живем  на  землі.
                         І  носімо  любов  цю  велично,
                         Й  передаймо  нащадкам  її.                                                    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017

Осіння думка

Жбурляє  вітер  жовтим  листям
І  розстеляє  по  землі.
А  ще  недавно,  як    намистом,
Дерева  вкриті  були  всі.

Світило  сонечко  в  блакиті,
Співало  птаство    у  гаю,
Цвіли  скрізь  в  полі  маки  в  житі,
Діти  гуляли,  як  в  раю.

А    ввечері  пісні  лунали
В  кожнім  куточку  до  зорі.
Так  із  давен  в  нас  проводжали
Свій  вечір  пари  молоді.

В  мойому  серці  все  злилося:
І  цвіт  весняний,  й  літа  рань,
Усе,  усе,  що  відбулося,
Поки  прийшла  осіння  дань.

Тепер  стою  я  й    споминаю,-  
Не  тільки  місяці,  а  й  дні
Бо  кожну  пору  я  кохаю,
Й  її  красу  тай  і  пісні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017

Свойому товаришу, тезку ( Скоблик Миколі Григоровичу)

Ну,  як  скажи  мені,  мій  друже,
Не  спом"януть  тебе  в  вірші,
Коли  ми  вірно  дружбі  служим
І  ти  прихильний  є  мені.
               Бо  скільки  років  ми  з  тобою
               Спілкуємось  й  в  мирі  живем.
               І  ділимось  навіть  бідою
               Й  одною  стежкою  ідем.
У  нас  і  погляди  однакі,
Й  любов  Вітчизни  та  сама.
Подібні  відчуття  і  смаки,
Котрі  живуть  у  нас  здавна.
                 Зустрілись  ми,  коли  в  Дашаву
                 Прибув  я  зовсім  молодий.
                 Не  здобувати  собі  славу
                 І  не    ходити,  як  чужий.
А  працювати  без  проблеми,
Бо  всі  ішли    туди,  де  ждуть.
Дали  диплом  й  нема  проблеми,  -
Іди,  працюй  куди  пошлють.
                 Й  так  долі  нас  звели,  Миколо,
                 Згадай,  згадай  коли  і  де.
                 На  пустирі,  де  ліс  довкола,
                 Там  наша  молодість  пройде.
Бо  ми  з  тобою  будували
Новий  завод  для  майбуття.
Здружились  там  і  працювали,
Поки  аж  пенсія  прийшла.
                 Тай  і  тепер  шануєм  дружбу
                 Й  не  залишаєм  почуття.
                 Частенько  згадуємо  службу,
                 Де  майже  пів  пройшло  життя.
Шановний  тезку,  вірний  друже,
Будьмо  такими  до  кінця.
Хай  наша  дружба  нам  послужить,
Поки  жива  у  нас  душа.
                   Бо  в  дружбі  краще  і  живеться
                   І  веселіше  час  іде.
                   А  бесіда  завжди  знайдеться,
                   Якщо  твій  друг  все    вірним  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017

Воля

Скільки  дум  перелилося,
Скільки  років  протекло,
Щоби  те  усе  збулося,
Що  нам  з  волею  прийшло.

Скільки  воєн  відгриміло,
Скільки  люду  полягло,
Щоби  сонечко  пригріло
Й  нам  свободу  принесло.

Зараз  в  нас  -  своя  держава,
Своя  мова  всюди  є.
Скрізь    уже  й  своя  управа,
Й  нова  зміна  рам  росте.

І  балакаєм,  що  хочем,
Рот  ніхто  нам  не  замкне.
Навіть  й  з  верхів  порегочем,
Якщо    хтось  не  туди  йде.

І  заслуга  ця  народу,
Бо  боровсь  він  все  життя.
За  ту  волю,  за  свободу,
Що  до  нас  віками  йшла.

То  молімся,  любі  друзі,
Й  Україну  бережім.
Й  пам"ятаймо,  що  в  окрузі
Є  ще  повно  ворогів.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017

Таке ніхто не забуває ( 1932-1933 роки)

Ну,  як  таке  мож  забувати  
Усі  оті  страшні  часи,
Коли  людей  гнав  голод  з  хати,
Хоч  нікуди  було  іти.
             Бо  вся  Зазбручна  Украіна    
             Кипіла    в    голоді  тоді.
             Села    стояли,  як    руїна,
             Й  страждали    гірше,  як  в  війні.
так  спланував  катюга  -  Сталін
Понищити    наше    село.
Погнав    солдат    з    штиками    з    сталі,
Щоб    відбирали    все    зерно.
               Мішечки,    горшки    витрісали,
               Усе    докрихітки    гребли.
               Люди    від    голоду    вмирали,
               Вони    вагонами    везли.
А    от    куди    ніхто    не    бачив,  -
Чи    за    кордон,    а    чи    в    склади.
Бо    він    політику    тлумачив,
Щоб    виживали,    як    раби.
               Мільйони    душ    забрав    катюга
               І    у    дорослих,    і    в    дітей.
               По  селах  йшла    та  страшна  смуга
               Вже  без  рахунку  тих  смертей.
Вмирали    в    хатах  й  на  подвір"ях,
Лиш    одиниці  ще  жили,
А  діточки,  опухлі  в  пір"ях
Діждатись  мами  не  могли.
               Вона  бідненька  десь  на  фосі
               Богові  душу  віддала...
               Напевно    там,  на  сході  досі
               Ще  стогне  скровлена  земля.
І  як  диявол  міг  тримати
На  землі  ката    стільки  літ?!
Невже  і  Бог  не  міг  те  знати,
Чи  може  кару  пустив  в  світ?
             Щоби  той    деспот  нагулявся
             І  більше  злочинів  зробив,
             Бо  перед  смертю  сам  валявся,
             Пок  чорту  душу  відпустив.
 А  є  ще  досі  одиниці,
 Що  славлять  ката  на  землі.
 Видно  їм    шепче  небелиці
 Диявол,    що    сидить    в    душі.
               Але  історія  все  знає.
               І  людську  пам"ять  не  зітруть.
               Бо  й  мертвий  теж  те  пам"ятає
               Й  Сталіна  в  пеклі  віднайдуть.
 І  буде  в  муках  там  конати
 І  проклинати  чортів  рід,
І  у  смолі  весь  вік  качатись,
Поки    існує  Божий  світ.



   
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017

Моїм подрузі і другу юності

Ти  ходиш  шукаєш  його  серед  квітів,
Що  колись  загубила  весною  в  саду.
Ти  навіть  буваєш  зимою  і  в  літі,
Бо  хочеш  згадати    й  себе  молоду.
       А  роки  летять,  як  і  води  рікою,
       І  вас  віддаляють  щораз  в  далечінь.
       Можливо  не  буде  він  більше  з  тобою,
       А  тільки  в  душі  мигне,  наче  тінь.
Я  знаю,  згадаєш  його  й  на  світанку,
Як  вийдеш  послухати  спів  солов"я,
Або  як  постоїш  не  раз  і  а  ганку,
Аж  поки  не  зійде  вечірня  зоря.
           Ще  може  почуєш  і  голос  здалека,
           Й  пізнаєш  мотив,  що  колись  він  співав,
           Коли  йшов  до  тебе,  мов  сірий  лелека,
           І  не  раз,  і  не  два  у  садочку  чекав.
То  постій,  не  спіши,  чуєш  вітер  колише
Буйні  віти  весняні,  що  в  твоїм  саду,
А  листя  шепоче,  неначе  щось  пише,  -
Тобі  хай  здається,  він  каже  -  прийду.
           Не  сердься,  подруго,  що  ви  не  є  разом,
           Що  долі  розвели  вас  в  різні  кінці,
           Бо  серцю  не  скажеш  кохатись  наказом,
           Й  душі  не  нав"яжеш  любові  в  житті.
Якщо  ваша  доля  у  парі  двом  жити
Й  ходити  в  любові  по  рідній  землі,
То  він  повернеться  і  буде  любити
І  вірним  до  смерті  буде  все  тобі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017

Дашава

Чомусь  нема  історії  Дашави,
Й  ніхто  не  пише  й  в  теперішні  дні,                                                                                                                                    Невже  
 Невже  забулась  її  давня  слава
І  всі  багатства  щедрої  землі.
         В  її  масиві  були  заводи
         І  хімпостач,  і  МТС,
         І  милі  кутики  природи,
         І  геовишка  до  небес.
Була  лікарня  районова
І  споживспілка,  й  дім  кіно.
А  ти  й  тепер  не  гонорова,
Хоча  вже  місто,  не  село.
       Росла  пшениця  й  сільпродукти
       І  цегла,  й  плитка,  сажа,  й  хліб.
       Вони  давали  надприбутки
       І  прославляли  людський  рід.
Ти  не  село,  моя  Дашаво.
В  тебе,  як  місті,  усе  є.
Я  не  кажу,  повір,  лукаво,
Що  кожен  кутик  твій  цвіте.
       Із  твоїх  стін  йдуть  музиканти,
       А  скільки  вчених  є  також.
       Багата  ти  на  всі  таланти,
       Тому  й  пишатись  тобі  мож.
До  нині  можеш  і  гордитись
За  те  усе,  що  в  тебе  є.
А  що  вартує  подивитись
На  ту  підземку,  що  живе.
       Вона  гуде  безперебійно,
       Бо  дні  і  ночі  газ  дає.
       Але  крім  того  ще  надійно
       Запаси  газу  береже.
Яка  ж  велика  і  багата
Наша  Дашава  наяву.
Гляньте,  як  писанка  і  хата
У  неї  кожна  і  в  ряду.
       Усе  у  неї,  все,  як  в  місті:
       І  вулиці,  і  тротуар,
       І  школи,  й  пошта  -  все  на  місці,
       Та  й  в  магазинах  є  товар.
Є  дитсадки  й  дитячі  ясла,
Палац  культури    й  стадіон.
Й  церковця  Божа  світла,  ясна,
Все  є  -  чим  славить  й  регіон.
         То  розцвітай  й  мужній,  Дашаво!
           Ушир  і  ввись  іще  рости.
           Свою  традицію  у  славу
           Й  в  віхи  історії  неси.
Я  думаю,  що  ще  напишуть
Усю  історію  твою.
Тебе  без  книги  не  залишуть,
Піднімуть  істину  давню.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017

Хоч не поет я, але пишу

Друзі  зовуть  мене  поетом,
Хоч  не  стараюсь  бути  ним,
Щоб  потім  із  моїм  портретом
Пішли  всі  спомини  у  дим.
         Та  я  пишу  лише,  бо  муш,
         Свої  думки  заколисати.
         Вони  мою  лоскочуть  душу
         І,  мов  дитя,  не  хочуть  спати.
Ведуть  мене  і  на  простори,
І  у  дитинство,  і  у  юнь,
І  на  Полісся,  і  у  гори,
І  у  степи,  немов  тайфун.
         Й  так  з  ними  я  завжди  і  всюди,
         Як  вірний  друг,  що  в  ногу  йде.
         Напевно  ще  й  тому,  що  люди          
         В  моєму  серці  -  головне.
Я  відчуваю  їхню  радість
І  бачу  успіхи  в  житті.
Знаю  й  таких,  що  йдуть  у  старість,
А  хочуть  бути  молоді.
         Завжди  сприймаю  й  людське  горе
         І  не  люблю  пліток  й  образ.
         Хоча  й  моя  душа  не  море
         І  теж  кипіла  і  не  раз.
Люблю  дітей,  тих  ангеляток
І  молодь  нашу  бойову,
Бо  то  вона  всьому  початок
На  світлім  новому  шляху.
         Тому  пишу  й  буду  писати
         І  про  минуле,й  про  нове.
         І  завжди  буду  величати
         Тебе,  Україно,  тебе.

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017

Подрузі юності

Нам  не  судилось,  бачиш,  разом  йти,
Ділитись  поглядами,  хлібом  і  водою,
Але,  як  друг,  в  моїй  душі  є  ти
І  я  не  раз  в  думках  ходив  з  тобою.
         Хотів  би  й  зараз  сісти  до  стола
         З  тобою  вдвох,  неначе  би  у  класі,
         І  потеребити,  як  горсточку  зерна,
         Оті  роки  далекі,  юні  наші.
Щоб  ми  відчули  давній  жар  душі
Й  тепло  сердець  палких  наших  завзятих,
Як  ми  трудились  на  своїй  землі,
Щоби  духовно  були  всі  багаті.
         Ти  поселилась  у  своїм  краю,
           А  я  вернусь  в  прославлені  Карпати,
           Але  коли  по  горах  не  раз  йду,
           Тобі  привіт  все  мушу  передати.
Хоча  не  так,  як  люди  на  словах,
Чи  у  листі  ,  в  відкритці,  телеграмі.
Мій  все  летить  думками,  ще  й  в  піснях,
Бо  ми  прості  і  в  світі  ми  незнані.
         Я  вірю,  ти    у    школі,  як    колись,
         Й    продовжуєш  ще  молодь  научати.
         Але    й    на    шлях,  подруго,  оглянись-
         Ми    теж    уміли    вчитись    і    кохати.
Ти  може  ще  й  в  поети  подалась.
Твої  вірші  душевні  і  глибокі.
Ти,  мов  та  зірка,  що  в  степу  знялась
І  засіяла  над  краєм  широким.
           Твоя  брошурка  досі  в  мене  є
             Найперша  вже,  як  поетеси.
             То  пісня  юності,  котра  в  серцях  живе
             І  як  маяк  в  майбутнім  є  принцесам.
Я  теж  пишу,  може  не  так  як  ти,
Бо  не  ходив  я  й    в  помислах  поетом.
Мені  прийшлось  другим  шляхом  іти.
Моя  душа  не  раз  чекала  вета.
             Тепер  ми  вільні,  наче  ті  птахи,
             Що  на  душі  -  те  пишем  на  папері
             Ніхто  не  скаже  де  нам  треба  йти
             І  що  писати,  і  в  якій  манері.
Тому  пиши,  поки  ще  сила  є,
Поки  душа  жива  й  світом  мандрує.
А  Україна  -  хай  в  віках  цвіте
І  хай  біди  ніякої  не  чує.
             Нам  би  зустрітись  на  берегах  Дніпра,
             Чи  в  чарівних  і  гомінких  Карпатах,
             Ото  була  би  радість  не  проста,
             Була  б  розмова  щира  і  багата.
Ми  би  згадали  друзів  й  не  одних
І  курси  київські,  що  нас  тоді  з"єднали.
Напевно  випили  б  і  чарочку  за  тих,
Що  у  світи  кудись  невідані  подались.
             Але  роки,  роки  не  ті  у  нас,
             Не  та  й  душа,  щоб  рватись  до  польоту.
             Хоч  чується  у  неї  ще  запас,
             Тому  слова  і  мають  позолоту.  
Нам  у  житті  не  легко  було  йти,
Бо  все  дитинство  зморене  війною.
Та  ми  учились  й  жили,  як  могли,
Щоб  залишити  слід  і  за  собою.
               Тепер  Вкраїна  у  нас  вільна  є,  -
                 Пиши  що  хочеш  і  нема  цензури.
                 Друга  вже  молодь  зріє  і  росте
                 І  навіть  у  людей  друга  натура.
Може  читатимеш  цього  вірша,  
Повір,  -  роки  самі  прийшли  до  мене.
Хоч  знаю,  що  і  ти  уже  не  та,
Та  не  забув  я,  подруго,  за  тебе.


 

             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017

Наснилося дитинство

Дитинство  знову  завітало,
У  сні,  як  казочка  прийшло.
В  моє  село  мене  забрало
І  посадило  у  вікно.
           Щоб  я  побачив  давну  зиму,
           Що  так  буяла  на  землі,
           І  спом"янув  би  про  людину,
           Що  працювала  ночі  й  дні.
Бо  молодь  всю  війна  забрала.
На  ню  пішли  батьки  й  діди,
А  мати  із  дітьми  осталась
І  повно  різної  біди.
             Усе  звалилося  на  неї:
             І  праця,  діти,  і  нужда,
             Та  в  неї  серце,  як  у  феї,
             Котра  бажає  всім  добра.
І  дітям,  і  тим,  що  воюють,
І  тим,  що  в  плену,  в  засланні...
Мами  душею  усе  чують,  -
Такі  ,  такі  в  нас  матері.
               А  я  побув  знову  в  дитинстві,
               Й  згадав  тривожні  давні  дні.
               Й  вклонюся  низько  материнстві,
               Котре  живе  в  моїй  душі.
І  свою  доленьку  дитячу
Ніколи,  знайте,  не  ганьблю,
Батьків  також  я  не  судачу,
Бо  і  по  смерті  їх  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017

Відпочиваймо в Україні

     Я  би  не  радив,  друзі,  в  літі  
     На  чужину  літати,
     А  в  Україні  серед  квітів
 Жити  і  все  кохати.
 Бо  своє  рідне,  таке  миле,-    Серце  й  душу  зігріє.
   Надасть    тобі  здоров"я  й  сили,
   Й  вселити  радість  вміє.
               Тому  не  треба  нам  Канарів,
               Ані  заморських  берегів.
               Ми  у  Карпатах  сягнем  хмарів
               Й  також  побачим  цвіт  лугів.
Бо  та  природа,  що  в  Вкраїні,
Не  кожній  землі  надана.
Тут  є  усе  живій  людині:
Ландшафт,  рослинність  і  вода.
               Поїдь  в  любий  куток  країни,  -
               Чи  на  курорт,  а  чи  в  турне
                 Тут  все,  усе  є  для  людини
                 Й  щиро  обслужать  ще  тебе.
І  ти  є  вдома,  в  Україні,
Де  рідна  мова  й  всі  свої.
І  ми  будем    в  сім"ї  єдиній,
Хоч  є  в  нас  гості  і  чужі.
               Я  не  нав"язую  рекламу,
               Та  правда  тут  таки  моя.
                 Зрівняйте  з  грішми,  друзі,  гаму,
                 Й  побачите,  що  правий  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017

Мої дороги

     
Я  не  шукав    легесенькі  дороги
Може    тому,  що  молодим  ще  був.
Не  раз  долав  їх  навіть  до  незмоги,
Щоб  до  своєї  цілі  досягнув.
         І  ті  дороги  добре  пам"ятаю.
         Вони  вели  мене  і  в  майбуття.
         Тепер,  як  казочку,  онукам  вповідаю
         І  про  стежки,  дороги,  й  про  життя.
Я  не  кажу,  що  було  їх  без  ліку,
Але,  повірте,  досить  їх  було.
Бо  як-не-як,  а  для    мойого  віку,
Таки  не  мало  всього  протекло.
           То  не  дивуйтесь,  друзі,  й  мої  діти,
           Що  я  кажу  не  раз  про  це  й  не  два.
           Мені  тепер  на  схилі  літ  радіти,
           Що  я  прожив  на  цій  землі  не  зря.
Хоча  не  раз  ще  ходжу  у  снах  ними.
Навіть  відвідую  давні  місця,
Але  насправді  коротаю  днини,
Бо  вже  й  не  та  енергія  моя.
           А  от  душа  оспівує  простори,
           Й  не  піддається  прихоті  рокам.
           Несе    мене  думками  і  у  гори
           Й  навіть  туди,  де  шкодить  ворог  нам.
Тому,  кохані,  я  так  вперто  пишу
І  вже  другим  не  стану  на  землі.
Перо  і  ручку  певно  не  залишу,
Поки  живий,  -  буду  у  боротьбі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017

Сиджу і думаю

         Не  раз  тепер  сиджу  один  у  хаті
         І  згадую  прожите  все  життя.
         Пройшло  воно  у  праці,  а  не  в  златі,
         Та  ним  я  задоволений  сповна.
         Найперше  вдячний  матері  і  тату
         За  їх  любов  і  дорогі  слова:
         Щоб  не  забув  ані  сім"ю,  ні  хату,
         Яка  би  ранга  в  мене  не  була.
       Вони  мене  навчили  і  молитись
       І  жити  в  згоді  й  в  дружбі  із  людьми.
       А  перед  недругом  ніколи  не  хилитись,
       Бо  з  ним  наберешся  хіба  біди.
       Я  вдячний  їм  за  всю  щиру  науку,
       Котру  проніс  через  своє  життя,
       Бо  я  ще  й  нині  повторяю  внуку
       Ті,  наймудріші,  прадіда  слова.
       Їх  світлий  образ  не  згаса  у  мені.
       Він  вічно  буде  у  моїй  душі.
       Бо  так  Господь  вселив  любов  людині,
       Щоб  в  мирі  й  в  праці  жити  на  землі.
       А  я  пройшовсь  ще  раз  літами  тими,  
       Котрі  прожив  свідомо  на  землі.
       І  я  відчув,  що  не  були  пустими,
       Бо  й  результат  видно  тепер  й  мені.
       Але  про  це  не  буду  вже  писати,
       Щоб  не  подумали,  що  я  хвалюсь
       Про  це,  шановні,  критик  мав  сказати,
       Хоч  я,  повірте,  й  того  не  боюсь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017

Є таке село

Є  село  чарівне,  друзі,
Довге  його  звати,
Біля  Моршина  в  окрузі,
Де  видно  й  Карпати.

Не  широке,  а  вузеньке,
Наче  стрічка  в’ється.
Воно  в  записах  давненьке,
В  лідери  не  пнеться.

Там  живуть  прекрасні  люди,
Славних  предків  діти.
Чистота  й  порядок  всюди,
У  дворах  скрізь  квіти.

Як  у  казці,  в  садах  хати
Від  весни  до  літа.
Тут  лиш  солов’ям  співати
На  многая  літа.

А  які  дівчата  милі,  –
Наче  цвіт  калини,
Й  парубки  усі  при  силі  –
Легені  правдиві.

А  зайдеш  ти  в  любу  хату  –
Пригостять  як  гостя,
Не  за  гроші,  не  за  плату,
Ще  й  піднімуть  тоста.

Отаке  село  є,  друзі,
З  давнини  давної,
Й  хоч  воно  не  є  в  заслузі,
Миле  в  серці  моїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2017

Вітчизна й мати є одна

У  кожного  мама  є  одна,
Й  одна  Україна  є  в  світі.
У  серці,  як  вічна  весна,
І  вся  у  калиновім  цвіті.

Це  наша  батьківська  земля,
Це  наша  святиня  від  Бога.
На  ній  нам  воля  вже  прийшла,
Й  відкрилась  в  майбутнє  дорога.

Про  неї  складають  вірші,
Балади,  поеми,  романи,
Співають  душевні  пісні,
Бо  Бог  і  любов  завжди  з  нами.

На  світі  Вітчизна  одна,
І  кожний  про  це  пам'ятає.
Вона,  як  і  мати  одна,
Що  любить  тебе  і  кохає.

Гойдала  колиску  твою,
Й  молилась  за  долю  до  Бога,
Додала  і  сил  у  бою,
Коли  була  грізна  тривога.

За  неї  і  ти  йшов  би  в  бій,
Й  готовий  життям  заплатити,
Бо  вірний  і  серцем  одній,
Й  з  одною  тобі  тільки  жити.

Такі  українці  ми  всі.
Ми  діти  козацького  роду,
Що  волю  бажаєм  землі,
Й  всьому  трудовому  народу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742859
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.07.2017

Наступає уже осінь

Скоро  осінь  змалює  на  жовто
Всі  дерева,  траву  і  кущі.
І  вже  птахи  замовкнуть  на  довго,
Бо  полетять  у  теплі  краї.

Вона  дощиком  скропить  нам  землю,
Й  то  холодним,  як  душ,  і  не  раз.
І  продовжить  і  ніченьку  темну,
І  наблизить  зимовий  ще  й  час.

Будуть  в  сумі  синички  стрибати,
У  барлогах  ведмеді  заснуть,
А  малеча  полетить  до  хати,
Бо  вхід  казки  від  бабці  підуть.

Потемнішають  зорі  на  небі,
Місяць  більше  у  хмарах  буде.
Скоро  й  грудень,  у  своїй  потребі,
Дід  –  Мороза  дітям  приведе.

Підуть  свята  й  зимові  забави…
Й  так  весь  січень  мине  в  торжествах,
Та  в  господарів  зрояться  справи,
Бо  думками  будуть  на  полях.

Й  так  роки  всі  проходять  в  людини,
Й  ми  безсилі,  щоб  їх  зупинить.
Хоч  ми  в  русі  щодня,  щохвилини,
Та  життя  є  із  вічністю  –  мить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2017

Сиділо двоє

Сиділо  двоє  у  садку,
Земля  у  квітах  вся  сіяла,
Не  було  чути  й  вітерку,
Весна  любов  їм  дарувала.

Серця  сприймали  цю  красу
Й  складали  ніжно  її  в  груди,
Щоби  потому  ту  весну
Нести  з  собою  вже  усюди.

Згорав  під  сонцем  ясний  день,
В  саду  запахло  ніжним  цвітом,
Лилась  мелодія  пісень
Співучих  пташок  понад  світом.

Вони,  неначе  брат  й  сестра,
Сиділи  в  парі  і  тулились.
Природа  дала  їм  тепла,
Щоб  жили  в  щасті  і  любились…

Та,  мов  гроза,  –  прийшла  війна.
Горіло  все  –  земля  і  води…
Вона  залишилась  одна,
А  він  поповнив  бійців  взводи.

Минали  роки.  Йшли  бої.
Давно  святкуєм  й  Перемогу…
А  жінка  сива  у  вікні
Глядить  в  чеканні  на  дорогу…

А  їм  би  жити  у  любві,
Дітей  ростити,  працювати,
Та  він  загинув  на  війні,
Як  не  одні  наші  солдати.

Вона  в  чеканні  його  жде.
Літа  не  стримають  надії…
Онук  невістку  вже  веде.
В  сім’ї  будуть  нові  події.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2017

Земле моя

Земле  моя,  дай  мені  сили,
Подаруй  ще  наснаги  моїй  душі,
Щоб  я  описав,  дочекавшись  хвилини,
Коли  вже  не  буде  ворогів  на  тобі.

Щоб  вийшов  я  вранці  на  твої  простори,
І  бачив  жита  й  пшениці  на  полях,
А  не  жінок  в  чорному  й  в  горі,
І  в  тузі  печальній  у  їхніх  серцях.  
 
Бо  досить  того,  що  боролись  віками
Діди  і  прадіди  кожного  з  нас.
Їх  душі  і  нині  літають  над  нами,
Щоб  ми  незабули  грізний  той  час.

Й  тому  кожне  серце  твойого  народу,
Рідна  землище,  бажає  одне:
Миру,  спокою,  любові,  свободу,
Й  жити  під  сонцем  щасливо  усе.

Щоб  були  при  владі  лише  твої  діти
Ті,  що  ти,  земле,  на  світ  привела.
Щоби,  хто  живе,  могли  все  радіти,
Й  Україна  на  тобі  віками  цвіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2017

В моєму селі

В  моєму  рідному  селі,
Де  все  красиве  і  зимою,
Писав  найперші  я  вірші,
У  тій  хатині,  де  я  стою.

Тут  я  складав  в  вінок  рядки
Ще  по  дитячому  всі  мрійні.
Мені  хотілося  іти
Й  збирати  звуки  мелодійні.

Бо  в  день,  чи  в  вечір  –  все  рівно,
Природа  дихає,  палає.
І  чи  пожовкло,  чи  цвіло  –  
Вона  живе  і  не  вмирає.

Бо  знає,  що  після  зими
Прийде  весна  така  кипуча,
Що  розмете  усі  сніги
І  буде  вся  земля  квітуча.

Прилетять  з  півдня  і  птахи,
Зашелестять  і  буйні  трави.
І  нам  не  треба  десь  іти,
Щоби  почути  ті  октави.

Бо  з  всіх  сторін  линуть  пісні
На  всі  лади  пташок  співучих…
Такий  концерт  іде  в  селі
Й  то  без  маєстро,  без  ведучих.

Тут  вечорами  молоді
Сидять  на  лавочках  по  парах,
Й  співають  радісні  пісні,
Мов  цвіркуни  в  своїх  забавах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2017

Летять літа

Роки  пролітають,  як  хвилі  на  морі,
Як  повінь  весняних,  розбурханих  рік,
А  я  підкоряюсь  завжди  своїй  волі
І  буду  писати  може  й  цілий  вік.

Про  вас,  мої  друзі,  мої  дорогенькі,
Душа  й  моє  серце  хоче  творить.
Вони  відчувають,  як  ви  веселенькі
І  з  сумом  сприймають,  коли  вас  болить.

Я  вами  гордився  й  горджусь,  любі  друзі,
І  з  вами  ходив  я  завжди  у  строю.
Був  в  праці  і  в  горі  і  навіть  на  лузі,
Коли  ми  не  раз  там  варили  уху.

Бо  нас  так  учили  і  батько  і  мати
Й  наше  покоління  з  давен  таке  є,  -
Не  тільки  трудитись,  а  вміти  й  кохати
Усе,  що  на  світі  росте  і  живе.

Й  роки  не  зітруть  і  не  знищать  любові,
Ми  палке  кохання  в  серцях  несемо.
Ми  вірні  у  дружбі  і  щирі  у  слові
І  так  по  життю  із  роками  йдемо.

Хоча  не  весняні  у  нас  уже  роки,
Тай  по-осінньому  нам  сонце  горить,  -
Ми  дружбу  не  лишим,  буде  у  нас  поки
У  грудях  у  кожного  серце  стучить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2017

Лети привіт

Лети,  привіт  мій,  із  Дашави,
Неси  окрилені  слова.
Твій  газ  давно  тебе  прославив,
Коли  ще  Польща  тут  була.

Тебе  й  тепер  шанують  люди
Всі  чесні  на  нашій  землі,
Бо  газ  даєш  ти  скрізь  і  всюди,
Навіть  в  Європу  йдуть  струї.

Ти  щиро  усіх  зогріваєш,
Кожну  хатину  у  зимі.
Й  своїх  героїв  пам’ятаєш,
Що  перші  газ  взяли  з  землі.

Нині  підземка  є  у  тебе.
Вона,  як  серце  на  землі.
Безперебійно  куди  треба
Пульсує  газ  завжди  її.

Лети,  лети  привіт  з  Дашави,
Неси  окрилені  слова.
Тебе  віками  будуть  славить
За  твої  надра  і  діла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2017

Колиска юних музикантів

[b][i](Дашавська  музична  школа)[/i][/b]

Знайомі  мені  майже  всі  музиканти,
Що  тут,  на  Дашавських  теренах  були.
Це  дійсно  артисти,  народні  таланти,
Котрі  з  кожним  роком  у  гору  росли.

В  них  руки  магічні  і  серце  орлине,
Гаряча,  співуча  і  світла  душа.
А  праця  і  пісня  –  злились  во  єдине
Й  в  музичному  темпі  проходить  життя.

Вони  розійшлися  по  рідній  країні
І  дехто  у  Києві  знайшов  собі  дах,
Але  пам’ятають  Дашаву  до  нині,
Бо  тут  починали  музичний  свій  шлях.

Їх  в  школі  навчали  поваги  й  любові
Й  майстерно  тримати  і  свій  інструмент.
Щоби  кожна  нота  дзвеніла,  як  в  слові,
І  радий  глядач  був  і  сам  диригент.

Тому  пам’ятаймо  і  тих,  хто  освіту
Давав  їм  щоденно,  щоб  діти  росли.
І  кожну  хвилину,  любов’ю  зігріту,
Вони  були  з  ними,  неначе  батьки.

Роки  ти  існуєш  у  нашій  Дашаві.
Не  одним  поколінням  ти  дала  і  фах.
І  є  вже  заслужені,  є  і  у  славі.
Тепер  ти  узяла  ще  більший  розмах.

По  всьому  районі  є  твої  дільниці.
І  скрізь  дітей  учать  музичні  майстри.
Знання  набирають,  як  воду  з  криниці,
Щоб  потім  у  душі  людям  занесли.

То  жий  й  розвивайся,  музична  колиско!
Ти  крила  розкрила  на  волі  свої.
Багато  людей  поклоняється  низько
Тобі,  за  таланти,  що  ти  дала  такі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741046
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.07.2017

Мій Моршине

Моє  гніздечко,  краю  милий,
Моє  містечко  між  лісів!
Я  і  сьогодні  весь  щасливий,
Бо  знов  по  парку  твоїм  брів.

Напивсь  джерельної  водиці,
Що  сил  і  бодрості  дає.
Пройшовсь,  неначе  по  столиці,
Бо  тут  краса  усюди  є.

Будинки,  корпуси  сучасні,
Усі  у  зелені  стоять.
Алейки  й  скверики  прекрасні,
Тому  до  тебе  так  летять.

Щоб  спочити,  взяти  сили,
Вдихнуть  Карпатської  краси,
Бо  ще  коли  пани  тут  жили,  –
Цілющі  води  віднайшли.

А  ти  зростав  у  нас,  в  окрузі  –
І  в  шир,  і  в  вись,  і  по  красі.
Й  тому  в  Вкраїні  є  в  заслузі
Всі  санаторії  твої.

Мій  Моршине,  мій  любий  краю,
Моє  гніздечко  на  землі!
Тебе,  повір,  я  все  кохаю,  –  
Ти  світлий,  рідний  є  мені.

В  тобі  провів  я  юні  роки.
З  тобою  спогади  мої.
А  душу  кормлять,  наче  соки
Донині    панночки  твої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2017

Давненькі зошити мої

В  старенькі  зошити  дивлюся
Й  аркуш  за  аркушем  кладу.
В  душі  гортаю,  не  сміюся,
І,  мов  тоді,  землею  йду.

Й  рік  за  роком  перед  очима
Проходить  все  моє  життя.
Он,  я  іще  мала  дитина,
А  скрізь  гримить  страшна  війна.

Два  деспоти  взялись  ділити
Не  лиш  Європу,  але  й  світ.
Спокійно  не  дали  нам  жити,  
Забрали  в  армії  наш  цвіт.

А  я  не  міг  в  душі  тримати,
Ті  людські  болі  на  замку,
Коли  уже  не  одна  мати
Віддала  сина  на  війну.

І  я  почав  вірші  писати
Ще  по  дитячому  -  сяк  так.
Тай  і  не  думав,  що  читати
Колись  їх  буде  мій  земляк.  

Хоч  пам’ятаю  –  в  тяжкі  роки
Не  раз  сходились  старики.
Ні,  не  кричати,  як  сороки,
А  друг,  щоб  другу  помогти.

Й  мене  садили  під  віконце,
Щоб  я  своє  щось  прочитав.
І  поки  зайшло  ясне  сонце,
Не  раз  ті  зошити  листав.

Я  не  поет,  те  знайте,  друзі,
Й  ніколи  ним  я  і  не  був.
Але  душа  моя  в  заслузі,
Бо  я  нічого  не  забув.

Ішли  роки,  життя  мінялось
І  ми  мужніли  і  росли,  –  
Творили,  вчились  і  кохались
І  так  до  старості  дійшли.

А  я  писав,  хоч  не  так  часто,
Про  все,  що  в  серці  залягло.
Не  раз  в  душі  було  і  важко,
Та  в  зошитах  воно  жило.

Тепер  я  знову  їх  листаю,
Й  кожний  листок  –  то  давнина…
Й  в  душі  по  полочках  складаю,
Щоб  збереглась  в  мені  вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2017

Безіменна могила

[i][b]Партизанам[/b][/i]

Тут  ніхто  уже  не  плаче,  
Не  співає,  не  кричить.
Тільки  ворон  в  горі  кряче
Й  часом  вітер  шелестить.

А  в  могилі,  серед  лісу
Спочивають  вічним  сном
Ті,  що  ворогу  завісу
Утворили  тут  кругом.

Вони  бились  до  останку,
Не  жаліли  і  життя.
Бо  підмога  аж  до  ранку
Так  до  них  і  не  прийшла.

І  лежать  вони  донині
Ті  герої  без  імен.
На  самісінькій  вершині
Спочивають  ніч  і  день.

Вже  пройшли  десятки  років.
У  могилах  й  їх  батьки.
А  скільки  ще  пройде  тих  строків,
Щоби  імена  знайти?

І  віддати  їм  всім  шану
За  їх  подвиг  хоч  тепер.
Й  загоїти  в  душах  рану
Тим,  хто  ще  живе,  не  вмер.

Бо  людей  ішло  не  мало,
Щоб  боротись  до  кінця.
Та  багато  їх  не  стало
Поки  кінчилась  війна.

То  живі  ми  –  пам’ятаймо  
Тих,  що  згинули  в  борні
І  могили  відшукаймо
Й  зробім  знаки  на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740615
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.07.2017

Серце й душа все береже

Той,  хто  не  був  давно  в  селі,
А  жив  далеко  десь  від  дому,
Завжди  тримав  любов  в  душі
Й  не  віддавав  її  нікому.

Він  бачив  навіть  і  у  снах
Батьківську  хату  і  подвір’я,
Родюче  поле  у  хлібах
І  в  зелені  Карпат  підгір’я.

Вигони  з  сміхом  дітвори,
Ряднини  виткані  мамами,
Чистенькі,  прибрані  двори
Й  хатки  уквітчані  садами.

І  де  б  не  був  і  де  б  не  жив,
Й  яке  добро  також  не  було  б,
Не  раз  ще  згадував  й  тужив
За  тим,  що  вже  давно  минуло.

Навіть  той  каганець  в  війні,
Що  блимав  з  гільзи  замість  лампи,
Не  раз  привидівся  тобі,
Хоча  є  давно  електролампи.

Світять  у  місті  і  в  селі
Навіть  на  вулицях  щоночі.
Тай  і  доми  зовсім  другі,
Від  красоти  аж  сліпнуть  очі.

Але  дитинство  й  роки  всі,
Що  промайнули  –  слід  лишили
У  серці  твоєму  й  в  душі
Любов’ю  все  вони  накрили.

Тому  не  раз  ти  спом'янеш
Де  ріс,  де  жив  і  де  родився
І,  хоч  думками,  та  підеш
Де  може  й  слід  твій  залишився.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2017

Довге село – моє село

Хто  був  хоч  раз  в  нашім  селі,
Й  побачив  всю  красу  природи,
Той  без  вагання  у  душі,
Чекатиме  іще  нагоди,    

Щоби  побути  в  тім  єстві,
Пройтись  травою  понад  річку,
Коли  співають  солов’ї
І  звеселяють  день  і  нічку.

Не  даром  й  Моршин  тут  стоїть,
Межа  в  межу,  в  однім  масиві,
Й  стоятиме  ще  много  літ,
На  тій  природонці  красивій.  

Сюди  з’їжджається  народ
З  усіх  кінців  Вітчизни  мої,
Бо  тут  й  повітря  йде  з  висот
Карпатської  ялини  й  хвої.

Джерела  скрізь  цілющі  б’ють.
Вода  із  них  –  здоров’я  й  сила.
Її  з  давен,  як  ліки  п’ють
Бо  їх  природа  породила.

Моє  село  -  це  мама  й  тато,
Котрі  життя  мені  дали.
Моє  село  і  в  будень  свято,  -
Його  нам  треба  берегти.

Моє  село  -  це  спів  пташиний,
Це  запах  трав,  це  шум  полів,
Це  труд  трудящий,  незборимий,
Й  колиска  дочок  і  синів.

Село  моє  -  не  розхвалене,
Таких  в  Вкраїні  вдосталь  є.
Воно  в  садах,  усе  зелене,
І  вже  століттями  живе.

Моє  село  було  і  буде
В  віках  на  вкраїнській  землі,
Бо  в  нім  живуть  й  працюють  люди,  -
Славні  господарі  свої.

Моє  село  -  частка  держави,
Це,  як  цеглина  дому  є.
Хоча  не  видно  його  слави,
Та  силу  й  міць  краю  дає.

Моє  село  -  нас  всіх  гуртує
У  дружню  вкраїнську  сім'ю,
Й  підтримку  тих,  хто  воює
За  долю  нашу  і  свою.

Село  моє,  -  не  раз  я  мару
Тобою,  миле,  і  у  сні.
Тому,  хоч  так,  надам  я  славу,
Сказавши  слово  у  вірші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2017

Пам’ятаймо і їх

У  низу  розшумілись  бори,
Хмари  в  небі  забули  про  спокій,
А  на  самій  вершині  гори
Стоїть  хрест  березовий  високий.

І  схилились  дерева  над  ним,
Наче  хтось  би  поставив  їх  в  варту.
А  кущі,  що  ростуть  поза  ним,
Нагадали  сумну  давню  дату.

Тут  лежать  у  холодній  землі
Партизани,  що  вбиті  зрадливо.
Хай  це  знають  дорослі  й  малі
І  проходячи  вклоняться  щиро.

А  колись  їх  встрічали  вітри
І  вогні  над  стежками  досвітні,
Коли  в  бій  молоденькі  ішли
І  не  гірше,  як  воїни  літні.

І  не  спали  вони  по  ночах,
Боронили  наш  край  від  руїни.
І  тернистим  був  кожний  їх  шлях
В  боротьбі  за  життя  України.

Як  згадаю,  аж  серце  щемить,
Ті  роки  бойові  і  далекі.
Їх  скосили,  коли  у  блакить
Піднімались  у  вирій  лелеки.

Поховали  в  землі  їх  в  своїй,
Хоч  не  дали  у  той  час  їм  шани,
Бо  ішли  не  одні  ще  у  бій
По  лугах,  по  лісах  партизани.

Змовкли  битви,  розвіявся  жах,
Відсвистіли  смертельні  і  кулі,
А  у  пам’яті  й  в  наших  серцях
Оживають  походи  минулі.  

Спіть  спокійно,  Вкраїни  сини,
Бо  ви  з  нами  у  кожній  хвилині,
А  хотілось,  щоб  бачили  ви
Україну  й  які  ми  щасливі.    

І  вже  маєм  навіки  її  –  
Самостійну  квітучу  державу.
Й  не  забудемо  тих,  хто  в  землі
Й  поплатився  життям  не  за  славу.
                                                                                       1992  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740401
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.07.2017

В моїй душі квітує літо

Колише  вітер  не  спіле  жито,
В  лузі  зозуля  роки  кує,
В  моєму  серці  квітує  літо,
Хоча  вже  осінь  мене  зове.

Та  я  її  не  піддаюся,
А  йду,  де  трави  буйні  в  росі.
Життям  радію  й  не  раз  сміюся
Й  тому  щасливий  я  на  землі.

Зі  мною  доля  –  моя  кохана,
Як  та  лебідка,  завжди  іде.
Вона  для  мене  Всевишнім  дана
І  аж  до  смерті  певно  буде.

А  пори  року  були  і  будуть,
Бо  так  в  природи  воно  і  є.
Любов  в  людини  цвіте  не  блудить,
Коли  у  згоді  вона  живе.

Така  людина  завжди  є  мила,
Навіть  негода  не  схибить  шлях.
Хоч  буде  літня  –  буде  щаслива,
Бо  її  серце  й  душа  в  піснях.

На  мене  іній  посипав  краску,
Й  хоче  зманути  мене  в  зиму.
Та  я  не  схилюсь  на  її  ласку
І  ще  не  скоро,  певно,  піду.

Покосять  жито,  опаде  листя,
Примчить  і  вітер,  підуть  дощі,
А  в  моїм  серці  все  урочисто
Будуть  лунати  літа  пісні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2017

Моя землячка Катерина

І  згадав  я  Катерину  з  нашого  села,
Ні,  не  ту,  не  ту  дівчину  з  книги  Кобзаря.
А  ту  юну,  молодую,  писану  не  з  слів,
Що  подалась  на  навчання  в  інститут  у  Львів.  

Бо  Шевченка  Катерина  через  яр  пішла,
Де  летіли  теж  лелеки,  шукати  добра.
Не  дійшла  вона  небога  й  не  знайшла  тепла.
Скрізь  стрічала  пана  злого  й  наймитом  була.

А  от  наша,  Катерина,  теж  краса  села.
Вона  хлопця  полюбила  й  в  науку  пішла.
І  тепер  та  гарна  пара  -  приклад  молодим.
Навіть  тим,  що  лиш  гітара  крутиться,  як  дим.

Бо  відкриті  усі  двері  для  навчання  тим,
Хто  не  тільки  на  папері  змалює  килим.
Але  вперто  йде  до  цілі,  йде  вперед  завжди.
В  нього  думи  й  руки  вмілі  й  досягне    мети.

А  Шевченка  Катерина  вмивалась  слізьми,
Бо  на  нашій  Україні  скрізь  були  пани.
І  людей  не  поважали,  (ми  для  них  раби).
І  над  дівами  глумились  їх,  панів  сини.  

Отаке  то  на  тім  світі  в  нас  колись  було,
Поки  сонце  на  Вкраїні  волі  не  зійшло.
Й  освітило  наші  землі  й  кожного  ім’я,
Й  понеслось  з  Карпат  до  Дону  слово  Кобзаря.

І  тепер  вже  Катерини  будуть  в  щасті  всі,
Бо  не  буде  більш  поганців  на  нашій  землі.
Зникне  зло,  пропадуть  юди,  погань  впаде  вся.
І  зміцніє  Україна  й  розцвіте  краса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2017

У селі, як на війні

На  північ  дні  зимові  відступили,
Весна  дощами  землю  омива,
А  з  півдня  вже  й  лелеки  загостили
Й  земля  від  сплячки  знову  ожила.

В  селі,  як  на  війні,  –  кипить  робота,
В  руках  лопати,  вили,  молотки…
І  кожний  зна  –  прийшла  нова  турбота,
Іти  на  фронт  кипучої  весни.

Он,  і  на  полі  люду,  мов  солдатів,
Готують  лан  під  ярі  зернові.
Бо  не  дай  Бог  погожі  дні  проспати,
Тоді  й  мізерні  будуть  врожаї.

А  у  дворах  стоять,  немов  в  дозорі,
Сівалки,  фіри,  щоб  йти  на  полігон.
Навіть  зерно  не  є  уже  в  коморі,
Його  забрав  в  повозки  гарнізон.

Села  завжди  у  русі  і  в  поході
Й,  немов  полки,  по  розкладах  живуть.
І  в  любий  час  і  навіть  в  не  погоді
На  мирну  працю,  як  у  бій  ідуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2017

Мій краю

Не  знаю,  чи  я  відшукаю
У  серці  і  в  душі  слова,
Щоби  красу  твою,  мій  краю,
Зумів  відкрити  у  вірша.

Бо  де  не  глянь,  з  якого  боку
На  твій  кусочок  на  землі,
Ним  залюбуєшся  нівроку,
Й  на  довго  лишиться  в  тобі.
           
Любе  село,  любе  містечко,
А  чи  гайок  і  чи  лісок,
Чи  навіть  поле  з  житом,  з  гречков  –  
Це  твій,  Україно,  вінок.

А  велетні,  старі  Карпати,  –  
Це  Богом  створена  краса.        
Щоби  їх  бачити,  пізнати,
Треба  приїхати  туда.

Побути  хоча  раз  у  горах,
Й  добратись  на  вершини  їх.
Там,  на  незайманих  просторах,
Лежить  весь  травень  білий  сніг.

Або  поглянь  на  полонину,
Коли  в  цвіту  вона  уся,
Ти  не  покинеш  ту  картину,
Пок  не  засвітиться  зоря.

Підеш  при  місяці  до  низу,
Поміж  смерек,  поміж  буків.
Наткнешся  і  на  купу  хмизу,
Бо  хтось  ще  й  ватри  захотів.

Тоді  весь  вечір  на  поляні,
Біля  вогню  просидиш  й  ти.
А  із  кущів  можуть  і  лані,
За  любопитства,  надійти.

Тут  флора  й  фауна  багата.
Й  охороняється  людьми.
Усім  живим  є  тепла  хата,
Тому  не  страшаться  й  зими.

Поїдь  у  Трускавець,  чи  в  Моршин,
Пройдись  Яремчем  вздовж  плата...
Захочеш  ще  побути  довше,
Бо  скрізь  оспівана  земля.

І  де  не  ступиш  ти  ногою,
Куди  лиш  зором  осягнеш,
Кругом  зустрінешся  з  красою
І  все  у  душу  покладеш.

А  ми  живем  на  тім  ландшафті.
Працюєм,  любимось  і  йдем.
Навіть  туди,  де  солі  в  шахті,
Бо  ще  багато  що  знайдем.

У  надрах  всього  є  в  достатку:  
Є  газ  і  нафта  й  мін.  вода.
Ще  й  хім.  таблицю,  по  порядку,
Має  в  собі  наша  земля.

Лиш  не  подумайте,  кохані,
Що  я  звеличую  свій  край.
В  нас  кожна  область  має  грані
Свої  красиві.  Пам’ятай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2017

Я знову у минулім

І  знов  мені  згадались,
Давні  мої  роки
І  у  душі  зібрались
Ще  й  мами  рушники.

Прийшли,  неначе  в  гості,
Всі  вишиті  вони,
Котрі  так  прикрашали
На  стінах  образи.

І  руки  милі  мами
І  батькові  слова.
Вони  понині  з  нами,
Хоч  їх  давно  нема.

А  чом  ми  споминаєм
Тепер  усе,  усе?
Напевно,  бо  кохаєм
Й  завжди  у  нас  живе.

Й  хоч  дошкуляють  болі,
Й  не  ті  уже  роки,
Та  часу  є  доволі,  
То  можем  й  з  давним  йти.  

Щоправда,  лиш  думками
І  згадками  йдемо,
Але  в  душі  з  піснями,
Ми  все  те  несемо.

Бо  в  юні,  наші  роки,
Ми  другими  були.
Літали,  як  сороки,
Й  щасливими  росли.

В  сім’ях,  де  батько  й  мати,
Нас  завжди  берегли.
Вони  могли  й  не  спати,
Щоб  ми  росли  людьми.

Тому  не  забуваймо
Батьків  своїх  старих.
Хоч  їм  на  небі  файно,
Молімося  за  них.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2017

Наші Карпати

Карпати,  Карпати,  чарівні  Карпати!
Про  вас  ще  з  давен  складають  пісні.
Вас  треба  всім  серцем  й  душею  кохати,
Бо  ви  є  красою  на  нашій  землі.

Ви  завжди  даєте  пісенні  таланти,
Що  гордо  по  світі  пісні  їх  звучать,
А  гучні  трембіти  й  гірські  музиканти
Не  раз  у  забавах  всю  нічку  не  сплять.

Бо  вас  прославляють,  милі,  квітучі,
І  так  певно  буде,  я  вірю,  завжди.
Ви  вільні,  високі,  веселі,  могучі
Й  народу  на  ваших  просторах  рости.

Он,  глянь,  як  співає  Софія  Ротару,
Чи  Іван  Попович,  чи  навіть  мій  сват,
Не  кажу  вівчар,  що  стежить  отару,
То  голос  народу,  то  відгук  Карпат.

Тут  все  таке  миле,  привітне,  ласкаве,
А  кожний  куточок  -  то  казка  своя.  
Тому  знатні  люди  у  тебе  бували
Й  їх  твоя  зарядка  на  подвиг  вела.
 
Одних  в  боротьбу,  а  других  творити.
І  в  тих  і  в  других  ви  в  серці  були.
Бо  з  вами  нам  треба  співати  і  жити
Й  від  всяких  напастів  вас  берегти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2017

Спорт – здоров’я й сила

Я  карпатської  породи,
Їв  свій  хліб  і  пив  вино.
Не  шукав  в  житті  вигоди,
Щоб  злетіти  високо.  

Жив  з  людьми,  як  і  годиться,
Мав  і  друзів  й  не  одних.
Бідам  тоже  не  хилився,
А  йшов  сміло  все  на  них.

Не  кажу,  що  жив  в  розкошах,
Як  синки  й  то  не  одні.
Ходив  босий  і  в  калошах,
Так  подобалось  мені.

Зате  сила  і  здоров’я
Прибували,  як  вода.
І  тому  у  спорт  пішов  я,
Й  так  збулась  мрія  моя.

Не  згинав  я  чемпіонів
Й  за  границю  не  літав,
Але  трохи  медальйонів
І  десяток  грамот  мав.

Не  подумайте,  що  хвалюсь,
Й  випинаюсь  між  людьми.
Спорт  люблю  і  я  не  каюсь,
Що  ми  дружбу  з  ним  знайшли.

Бо  лиш  рух  і  гартування
Робить  мускули  міцні.
А  тому  потрібно  зрання
Не  робити  вихідні.

Ні  зарядці,  ні  пробіжці,
Ні  гантелям,  ні  воді.
Сполоснутись  хоч  у  діжці,
Або  навіть  у  відрі.

Тоді  й  день  пройде  весь  мило
Й  бодрість  дух  весь  підніме.
Й  виглядатимеш  красиво
Й  цілий  день  в  труді  пройде.

А  пишу  тому  я,  друзі,
Хочу  юним  довести,
Щоб  в  них  спорт  був  у  заслузі,
А  з  ним  й  бодрість  назавжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2017

Відпочивайте в Україні

Я  на  траву  в  саду  приліг                            
Й  під  голову  поклав  щось  з  вати
І  думкою  чомусь  побіг
Туди,  де  вже  прийшлось  бувати.

Он,  Шацьк  з-за  лісу  завиднів,
Наліво  озеро  є  -  Світязь.
Там  риби  повно  і  вугрів,
Та  ще  і  острів,  наче  вітязь.

Полісся  –  край  мавок  й  чудес,
Край  різнобарвної  природи.
На  нього  глянути  з  небес,  -  
На  ті  поля,  ліси  і  води,

То  кращого  ти  не  знайдеш,
Тільки  шукай  собі  нагоди,
Щоби  побачить,  що  росте
Ніким  незаймане  природи.

Тут  скрізь  Червона  Книга  є,
І  це  заслуга,  знай,  народу.
І  через  те  усе  росте
В  любу  пору,  в  любу  погоду.

Тому,  шановний,  не  барись
І  не  просидь  відпустку  в  хаті,
На  заграничне  не  дивись,
Хай  туди  їдуть  наші  знаті.
 
Бери  путівку,  чи  сідай
В  свою  машину,  ще  й  з  сім’єю,
І  з  Богом  їдь  в  чудесний  край,
Де  там  зустрінеш  може  й  фею.

Побачиш  казку  наяву,
Відчуєш  смак  тої  природи,
Й  захочеш  бути  в  тім  краю
Й  чекатимеш  знова  нагоди.

В  нас,  в  Україні  вибирай
Любий  куток  на  свої  смаки.
Хоч  –  по  Карпатах  політай,
А  хоч,  то  їдь  собі  у  Саки.

І  скрізь  краса  й  люба  пора
По  своєму  вона  красива.
І  чи  то  осінь,  чи  весна,
Людина  завжди  в  ній  щаслива.

Не  треба  їхать  в  чужий  край,
Не  треба  гроші  витрачати.
У  себе  вдома  віддихай,
В  своїй  країні,  біля  хати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2017

Він не один поліг за волю

Сину  мій  коханий,  сину  дорогий,
Ти  поліг  за  волю  такий  молодий.
Я  тебе  родила  і  тя  берегла,
Богу  ся  молила  за  твоє  життя.

І  ти  ріс,  миленький,  як  квітка  в  саду,
А  тепер  до  тебе  на  могилу  йду.
Я  стара  вже  й  сива,  немічна  така,
Та  в  мойому  серці  дитина  жива.

Він  пішов  боротись  з  хлопцями  з  села,
Де  кипіла  всюди  світова  війна.
Вони  йшли  за  волю  для  людей  усіх
Й  полягли  на  полю,  де  лежав  ще  сніг.

Вже  минули  роки  й  не  одна  зима.
Відійшли  пророки  й  матері  нема.
Та  прийшла  нам  воля,  воля,  як  з  небес,
Тільки  жаль,  що  воїн  жоден  не  воскрес.

Щоб  побачив  прапор  і  волю  відчув,
Але  він  на  віки  у  землі  заснув.
А  ми  пам’ятаймо  і  вчім  молодих,
Щоби  не  забули,  хто  поліг  за  них.
                                                                                       1950  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739419
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.06.2017

Весняна думка

Дивлюсь  в  вікно,  а  там  дерева  білі,
Бо  квітень  місяць  на  дворі  давно.
Вже  й  солов’ї  прилетіли  теж  сірі
І  у  саду  кругом  все  розцвіло.

Я  довго  так  стояв  й  дивився
На  ту  красу,  що  весна  принесла.
Потому  сів  й  над  столиком  схилився,
Щоби  вона  і  в  зошиті  жила.

На  проти  мене  дзеркало  у  хаті
Й  я  ненароком  глянув  у  нього.
І  не  повірив,  що  то  я  в  кімнаті,
І  що  весна  так  скрасила  всього.

Біленькі  вуса,  голова  й  навіть  брови,
Не  кажу  вже  про  зморшки  на  лиці,
Що  теж  з'явились,  наче  для  обнови,
Щей  під  очима  плями,  мов  синці.  
       
Я  знову  встав  й  відкрив  у  сад  віконце,
Й  вдихнув  у  груди  свіжі  запахи.
А  над  садом  сіяло  ясне  сонце,
Так,  як  колись,  у  юні  ще  роки.

Як  скоро  час  проходить,  ще  й  у  русі…
Минають  весни,  з  ними  і  краса.
А  от  людина  все  трудитись  мусить,
Навіть  тоді,  коли  уже  зима.

Сприймати  весну,  літо  й  свою  осінь.
І  у  труді  все  красити  життя.
Бо  ще  ніхто  не  знає  певно  досі
Свого  земного,  шановні,  кінця.

Тому  живім  й  радіймо  кожній  днині.
Любім  життя,  яке  би  не  було.
Бо  воно  дано  Господом  людині,
Тому  шануймо  й  бережім  його.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2017

І сад не вічний

Вмирає  сад,  бо  став  старенький.
Посохли  яблуні,  грушки.
Він  ріс  красивий,  чепурненький
І  кожний  рік  давав  плоди.

Але  минають  й  його  строки,
Проходить  і  його  життя.
Не  в’ють  вже  гнізда  там  сороки,
Й  пропала  у  дворі  краса.
 
Навіть  метелики  не  гості,
І  не  гудуть  в  травні  хрущі,
Бо  стовбури,  неначе  кості,
Повисихали  геть  усі.

А  ще  не  давно  грались  діти,
Й  збирали  яблука  й  грушки.
На  бруньках  розцвітали  квіти,
Коли  пора  була  весни.
 
Він  посаджений  прадідами.
Тепер  із  нього  купа  дров,
Але  онуки  й  діти  з  нами,
Новий  посадять,  щоб  ріс  знов.
 
Бо  все  міняється  на  світі,  –
Старе  відходить  в  інший  бік,
А  молоде  зросте,  як  з  квітів,
Й  буде  красою  жити  вік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2017

Ми кожний грішний на землі

Господи!  Прости  мені  за  вчинки,
Ті,  що  погані  я  робив.
Хоч  на  Землі  нема  й  билинки,
Щоб  без  гріха  роки  прожив.

Але  тепер,  коли  вже  старість
Стала  господарем  моїм,
Коли  минула  юність,  радість,
Я  знов  пройшовсь  життям  своїм.

Щоправда,  тільки  не  ногами
Й  не  на  машині  я  пробіг,
А  скрізь  топтав  уже  думками
Кілометри  життя  доріг.

І  все  прожите  викладаю,
Усе  до  капельки  з  душі.
І  мов  із  книжечки  читаю
І  бачу  промахи  свої.

Та  я  не  буду  їх  чіпати,
Не  буду  давне  ворушить.
Тай  і  кому  потрібно  знати,
Що  в  моїх  грудях  десь  лежить.

А  за  гріхи  будем  в  отвіті
Перед  Суддею  в  небесах,
Бо  тільки  Бог  єдиний  в  світі,
Зважить  усе  на  терезах.

А  молодь,  друзі,  ми  навчаймо,
Щоб  оглядалися  завжди.
Бо  лишній  раз  не  буде  зайво,
Провірити  свої  стежки.

Тоді  й  гріхів  стане  поменьше,
А  більше  віри  у  собі.
І  йти  у  старість  буде  легше,
Щасливим  кроком  по  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738875
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2017

Мій вечір

Вже  село  відпочиває,
Спить  і  птиця  у  гнізді.
Тільки  місяць  не  дрімає,
Світить  з  зірками  мені.

Щоби  я  сідав  за  столик
І  свій  вечір  зустрічав.
І  писав  знов  новий  ролик,
Поки  сон  не  завітав.

На  столі  стоїть  чорнило,
Ручка,  зошит  і  перо,
А  думки  несуть  так  мило
Навіть  те,  що  вже  пройшло.

Й  я  рядочками  складаю
В  зошиті  усі  слова.
Не  спішу  відпочиваю,
Так  велить  моя  душа.

За  вікном  садок  вишневий,
Весь  освічений,  як  вдень.
А  мій  твір  ще  не  скінчений,
Жде  мелодію  пісень.

Бо  я  пишу  і  співаю,
І  наповнюю  рядки,
І  думками  йду  по  краю
Весь  у  спалахах  весни.

Постою  ще  і  на  ганку,
Й  не  сидітиму  дарма.
А  як  сонце  блисне  зранку,
Вийде  тема  вже  сповна.

Буде  в  ній  краса  природи,
І  сади,  що  скрізь  цвітуть,
І  полів  зелені  сходи
В  моїм  творі  оживуть.

Й  так  мине  весняна  нічка  –
То  в  роботі,  то  у  сні.
Й  вийде  знову  нова  стрічка,
Що  дали  думки  мої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2017

Живе дідусь один тепер

Давно  на  пагорбах  зелених,
Де  річка  в’ється  унизу,
Живе  дідусь  на  тих  теренах
Й  щодня  щось  нишпорить  в  саду.

А  кругом  нього,  наче  казка,  –  
Кущі,  дерева  і  квітник.
Та  ще  й  букетів  ціла  в’язка,
Котрі  складає  на  рушник.

Бо  хто  прийде  до  нього  в  хату,
Чи  в  гості,  а  чи  мимохіть,
Дарує  квіти  не  за  плату,
За  щире  слово,  –  наш  той  дід.
 
Він  перейняв  любов  в  дружини,
Котра  кохалася  в  квітках.
Те  згадують  і  старожили,
Як  їх  життю  був  радий  й  птах.

Бо  від  весни,  аж  до  морозів
Їх  двір  все  раєм  виглядав.
Навіть  сусід  був  на  порозі
І  цілий  вечір  не  дрімав.

А  слухав  пісню  солов’їну
Й  вдихав  цілющі  запахи…
Здавалось,  що  на  всю  Вкраїну
Летять  карпатські  голоси.

Роки  ідуть,  а  дід  старіє,
Та  не  здається  долі  він.
Плекає  сад  і  квіти  сіє,
І  тішиться,  що  не  один.

Бо  він  під  Божов  благодаттю
Живе,  хоч  кашляє  не  раз,
Та  на  дворі  й  роботу  хатню,
Можна  покласти  на  показ.

І  не  одні  за  приклад  брати
Хотять  у  діда  зміст  життя.
Бо  скоро  з  сотнею  вітати
Зійдеться  дружна  вся  сім’я.

І  сад  зростатиме  із  дідом,
І  квітники  будуть  цвісти,
І  він  ще  довго  буде  гідом,
Й  плести  правнукам  ще  вінки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2017

Село моє, мій краю рідний

[b][i]село    Довге[/i][/b]

В  селі  не  був  я  під  запретом,
Спокійно  жив  все  на  землі.
Не  називав  себе  поетом,
Хоча  писав  й  пишу  вірші.

Але  за  те  я  вдячний  Богу,
Бо  і  прожив  вже  много  літ.
Вклонюсь  низенько  і  порогу
Батьківському  за  милий  світ.

Звідкіль  злетів  у  край  незнаний,
Долаючи  й  важкі  шляхи.
Та  я  вертавсь  завжди  коханий,
Де  вся  родина  і  батьки.

Де  мої  друзі  і  знайомі,
Де  земляки  з  мого  села,
Де  славні  люди  в  кожнім  домі,
Бо  то  моя,  моя  земля.

Ох,  краю  рідний,  веселковий,
Моя  перлино  дорога!
Ти  був  і  є  завжди  чудовий,
Ти  неописана  краса!

А  я  для  тебе,  як  зернятко,
Що  виросло  на  тій  землі.
Як  не  одне  таке  дитятко,
Що  вдячне  за  життя  тобі.

Тому  радію  і  милуюсь
Тобою,  земленько  моя.
І  поки  в  силі  таки  чуюсь,
Напишу  ще  не  раз  вірша.

Бо  ти  вартуєш  дяки  й  слави
І  за  людей  твоїх  й  за  все.
Ти  є  частиночка  держави,
Й  в  тобі  нам  зміна  вже  росте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2017

Шануймо Землю для майбутніх

Що  не  кажіть,  але  природа
Чомусь  не  лагідна  до  нас,
Бо  вчора  скрізь  була  погода,
Сьогодні  знов  зимовий  час.

За  одну  ніч  таке  зроблено,  –
Не  видно  сонечка  в  горі.
На  обрію,  як  забілено,
Усе,  неначе  би  в  муці.

Вітри  намели  кучугури
По  селах  й  навіть  по  містах.
Дерева  стали,  як  фігури,
Обліплені  снігом,  –  аж  жах.

В  такий  період  повертають
З  теплих  країв  до  нас  птахи.
Свій  шлях  й  домівки  пам’ятають,
Оті  провісники  весни.

Здавен  народи  усі  знають,
І  то  не  видумка  є  в  нас,
Коли  лелеки  прилітають,
Сніжком  потрушує  не  раз.

Але  отак,  як  цього  року,
За  одну  добу  намело,
Напевно  навіть  і  пророку
Ніколи  б  й  в  думку  не  прийшло.

А  ті,  лелеченьки  бідненькі,
Присіли  зграйками  на  сніг.
Промерзлі,  мокрі,  голодненькі,
Немов  поставлені  на  сміх.

Щоправда,  декуди  по  селах,
Народ  підкормлював  птахів.
Хоч  зустріч  не  була  весела,
Бо  то  не  радість  і  не  спів.

А  чом  терплять  пернаті  всюди?
За  що  на  них  таке  прийшло?
Чи  не  вина  тут  наша,  люди?
Чи  ми  той  світ  не  нищимо?

Ми  свою  Землю  всю  скресали,
Вже  й  космос  нашпигали  злом…
Колись  провидці  ще  писали,
Що  це  не  кінчиться  добром.

І  ми  те  бачимо  сьогодні,
Що  з  кожним  роком  щось  нове.
Бо  й  дні  стають  різні  погодні
Й  Земля  міня  своє  лице.

То  може  вже  пора  нам  стати
На  захист  рідної  Землі.
Й  якесь  добро  для  всіх  шукати,
Й  не  шкодити  самі  собі.

І  досить  атоми  чіпати,
Що  йдуть  невидимо  на  нас,
Й  ракети  в  космос  запускати,
Бо  це  не  їжа  про  запас.              

Пора  задуматись  нам,  друзі,
Над  тим,  що  робимо  самі.
Хоч  вчені  ходять  і  в  заслузі,
Але  ж  хворіємо  усі.

Нас  вже  й  святі  попереджають,
Щоб  не  творили  лиха  ми.
То  смерчі  всякі  посилають,
То  землетрусами  трясли.

І  то  не  жарт,  бо  ми  безсилі
Всі  ті  події  зупинить.
Видно  планети  Богу  милі
Й  за  них  Його  душа  болить.
           
Тому  ми  будьмо  всі  скромніші,
А  особливо  -  ви,  верхи.
І  пам’ятайте  –  ви  не  вічні,
Бо  є  над  вами  ще  Верхи!

Тому  подумайте  й  за  завтра,
І  за  людей,  що  на  землі.
А  випиратися  не  варта,  –  
Перед  Всевишнім  рівні  всі.

Господь  створив  нашу  Планету
Всьому  живому  в  всій  красі.
І  тим,  що  в  водах  й  тим,  що  в  лету
Жити  щасливо  на  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738564
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2017

Юність не вернеться ніколи

Куди  роки  пішли,  не  знаю,
Куди  поділися  вони,
Але  я  добре  пам’ятаю
Пахучі  паростки  весни.

Тої  весни,  як  ми  зустрілись  
Із  милою  уперший  раз.
А  після  неї  ще  зуміли
Стрічати  весни  і  не  раз.
 
От  і  тепер,  хоч  роки  сплили,
Весна  для  мене  -  торжество.
Я  згадую,  де  колись  жили,
Й  коли  кохання  нам  прийшло.

І  поселилось  в  душі  наші
І  залягло  на  все  життя,
Бо  роки  ті  були  найкращі,
В  них  юність,  як  весна,  цвіла.

Як  мило  те  все  пригадати,
Як  любо  стає  на  душі.
Від  цього,  вірте,  аж  співати
Знов  захотілося  мені.

Та  я  присів  в  саду  під  вишню
І  в  мріях  в  юність  завітав.
І  в  зошит  може  й  строфу  лишню
Я  ненароком  записав.

Бо  роки  злетіли,  як  води
Летять  з  землі  після  зими.
Й  вже  не  повернуться  ніколи
І  юними  не  станем  ми.

Таке  зі  мною  нині  було,
Як  я  по  саду  сам  гуляв.
Знов,  наче,  молодість  вернуло,
Хоч  я  її  й  так  пам'ятав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2017

Дашава перед ювілеєм

[b][i]На  згадку  нашому  голові  Греськіву  Т.В.  [/i]  [/b]          

Лунає  на  вулицях  пісня  дзвінка,
Бо  праця  і  пісня  злились  воєдино.
У  нас,  у  Дашаві,  іде  толока,
Й  село  виглядатиме  ще  більше  красиво.

Бо  лідер,  наш  війт,  іще  молодий,
Й  енергії  в  нього  багато.  
З  ним  мову  все  знайде  старий  і  малий
І  в  труд  увіллється  завзято.

Щоб  радість  й  веселість  були  у  селі,
Щоб  гордо  ішли  ми  по  ньому,
Тому  на  толоку  вийшли  усі
І  зроблять  красу  й  біля  дому.

Он  красять  забори,  метуть  тротуар,
Білять  дерева  і  хати,
Погода  гарненька,  не  видно  і  хмар,
А  серце  ще  хоче  співати.

Як  добре,  що  маєм  людину  таку,
Що  може  народ  наш  підняти,
Щоб  свою  Дашаву,  немов  молоду,
До  свята  успіли  прибрати.

Хоч,  правда,  що  є  ще  лже  друзі  у  нас,
Що  вміють  язики  чесати
І  замість  з’єднатись  в  один  дружній  клас,
Привикли  добру  заважати.

Таким  нагадаю  простенькі  слова:
Не  плюйте  у  чисту  криницю,
Бо  всім  нам  Дашава  завжди  дорога,
Й  її  бережем,  як  зіницю.

Й  ніхто  очорнити  її  не  посміє,
Не  зганьбить  її  давної  слави.
Вона,  наче  сонце,  хатки  усім  гріє
І  є  вірна  частинка  держави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2017

Сліди життя

Давно,  давно  наші  сліди
Усі  до  капельки,  давнішні,
Роки,  як  бурі,  замели,
Осталися  хіба  торішні.

За  ними  нам  уже  не  йти,
Їх  не  знайдем,  певно,  ніколи.
Вони  в  історію  лягли
І  залишили  життя  поле.

Засіяне,  та  й  зібране
Усе,  що  виросло  щороку.
Воно  в  душі  не  пропаде
І  серцю  не  завдасть  мороку.

Поглянь,  мій  друже,  подивись,
У  нас  вже  й  осінь  закохалась.
Правда  не  та,  де  жовтий  лист,
А  людська,  справжня  розгулялась.

Забрала  роки  молоді,
Забрала  зрілі  і  недавні.
Нам  залишила  хіба  ті,
Що  в  старості  будуть  ще  славні.

А  щоби  туга  на  очах
Не  мала  місця  в  нас  ніколи,
Робім  собі  веселий  шлях
У  те  осіннє,  наше  поле.

Милуймось  дниною  усе,
Радіймо  тим,  що  вік  прожили.
Бо  життя  вдруге  не  прийде,
Але  сліди  щоб  ми  лишили.

Сліди  від  ніг  всі  заростуть,
Й  наш  вік  собою  їх  накриє,
А  ті,  –  від  розуму  й  від  рук,
Ніхто  у  землю  не  зариє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2017

Бережім Землю

Сумно,  сумно,  сумно,
Сумно  на  душі,
Бо  падуть  вже  довго
Проливні  дощі.
 
Не  видно  ні  сонця,
Ні  зірок  вночі.
Сидиш  у  віконця,
Наче  у  тюрмі.

Піднялися  води  
В  потоках,  в  річках,
Й  понеслись  по  полю,
Долаючи  шлях.  

Нищать  й  все  ламають
На  своїм  шляху.
Такого  не  знають  
Й  старики  в  роду.

Та  останні  роки
Бачим  чудеса.
І  то  не  на  жарти
Збурилась  Земля.

Йдуть  на  нас  цунамі,
Штормові  вітри…
Вже  гримить  й  під  нами,
Й  валяться  доми.

Сніг  й  мороз  гостює
Навіть  в  тих  краях,
Де  зиму  зимує  
Перелітній  птах.

Де  весь  рік  сіяло
Сонечко  й  тепло,
Де  людство  не  знало,
Щоб  таке  було.

Видно  щось  не  теє
В  наших  душах  є,
І  небесна  Сила
Знак  нам  подає.

Щоб  ми  жили  в  мирі,
В  дружбі  на  Землі.
Трудились,  любились  
Й  були  щирі  всі.

А  ми  все  мудруєм,
Творим  чудеса,  
Й  не  бачим,  не  чуєм,
Що  іде  біда.

Вибухнув  Чорнобиль,
Хімія  пішла…
Вже  дійшло  до  того,
Що  не  та  й  вода.

Їмо  що  попало,
П’ємо  –  чорт  зна  що.
Замість  їсти  сало,
Ми  їмо  гім…мно.

Отож,  спам’ятаймось,
І  будьмо  Людьми.
Господу  признаймось,  –  
В  чомусь  винні  й  ми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737916
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2017

Полісся – чудовий край

Як  давно  не  ходив  я  по  поліськім  селу,  
По  тім,  де  дружина  моя  народилась,
Де  хвилі,  як  хмарки,  летять  по  Сейму,
Де  гетьманська  столиця,  як  сон  з’явилась.

Стояла  вона  не  одну  сотню  літ,
Як  слава  і  гордість  козацькому  роду.
Й  понині  лишила  в  історії  слід
І  житиме  в  душах  і  в  серцях  народу.

Лежать  у  могилах  козаки  і  гетьмани,  
Ті  славні  герої  тодішніх  часів.
Не  прийдуть  ніколи  ворожі  ті  хани,
Щоб  нищити  дочок  і  наших  синів.  

Нам  й  воля  з’явилась,  як  ранок  весняний,
Як  день,  що  змінив  темну  ніч  на  землі.
Й  ми  стали  б  горою  за  край  свій  коханий,
Як  предки  стояли  за  його  рубежі.

Он,  навіть  столиця  -  Батурин,  ожила
І  стала  містечком  красивим  знова.
Цю  славу  вона  в  віках  заслужила,
Коли  була  в  війнах  Україна  уся.
 
Я  радий  за  край,  де  родилась  дружина,
За  славних  людей,  патріотів,  звитяг,
В  котрих  у  серцях  жила  Батьківщина,
Як  щось  найдорожче,  й  побідний  наш  стяг.

А  так  ще  хотілось,  разом  із  дружиною,
Побути  в  тих  славних  поліських  краях.
Як  ми  колись  їздили  в  відпуск  машиною,
Але  не  здійсниться  напевно  мій  шлях.

Бо  в  вічність  пішла  вже  моя  дружина,
І  мої  роки  не  ті,  що  були.
Прийдеться  послухати  дочку  і  сина  –  
Писати  вірші  й  читати  книжки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2017

Я не міг спокійно читати

Як  важко  жити  й  бути  в  самоті,
Коли  нема  кому  й  слова  сказати,
Коли  живеш,  неначе  в  пустирі,
І,  крім  кота,  ніхто  не  йде  до  хати.

І  то  є  правда,  вірте  ви  мені.
Я  прочитав  про  те  в  газеті,
Що  є  село  на  вкраїнській  землі,
Котре  колись  сіяло  й  було  в  злеті.

А  зараз  все  пусте,  -  і  хати  і  двори.
Не  чути  крику,  не  речить  скотина
І  не  побачиш  ігор  дітвори…
Така  в  селі  страшна  є  там  картина.

Та  в  трьох  хатинах  коротають  вік
Старенькі  люди,  що  колись  трудились,
Хоч  вже  забули  і  рокам  тих  лік,
Як  після  вибуху  вони  лишились.

І  так  у  двох  хатах  живуть
Діди  із  бабками  своїми,
А  он  до  третьої  й  не  видно  путь,
Через  кущі  і  зарості  кропиви.

Але  живе  старенька  там  одна
Й  щось  нишпорить  щодня  біля  хатини.
Невже  вона  для  всіх,  для  всіх  чужа  –  
І  для  держави,  родичів  й  дитини?...

Я  не  берусь  судити,  але  жаль,
Що  є  ще  в  нас  таке  на  цьому  світі.
Хіба  від  міста  величезна  даль,
Щоби  ті  люди  не  були  зігріті?

Я  не  вникав,  бо  хто  я  є  такий,
(Мені  самому  вже  восьмий  десяток,)
Чи  є  у  них  хтось  з  родичів,  дітей,
Але  для  влади  цей  розказ  –  завдаток…
                        2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2017

Іде весна

Прийшла  весна  до  мого  краю,
Принесла  співи  голосні.
Я  кращої  пори  не  знаю,
Щоби  раділи  так  усі.

Скрізь  зацвіли  сади  і  луки,
Зазеленіла  вся  земля.
І  понеслись  пташині  звуки
З  Карпат  до  сходу,  до  Дінця.

Лунають  пісні  солов’їні
І  трелі  жайворонків  теж.
По  всій,  по  всій  моїй  країні
Весна  іде  й  не  знає  меж.

А  вечори,  то  ціла  казка,
Бо  й  світить  місяць  й  зорі  всі.
А  ти  ходи  собі,  будь  ласка,
Й  любуйсь  на  рідненькій  землі.
 
Вона,  як  мати,  й  все  прекрасна,
У  наших  душах  була  й  є.
Любов  ніколи  в  нас  не  гасла
І  так  напевно  все  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2017

Мої думки

Як  добре,  що  ви  є  зі  мною,
Мої  думки,  моя  розрадо.
Я  з  вами,  наче  за  горою,
Й  для  мене  завжди  ви  порада.
   
От,  знов  прийшли  студентські  роки,
І  так  неждано,  геть  -  усі,
І  поселились,  наче  соки,
Весняні,  у  моїй  душі.

Видно  весна  їх  заманила
І  завела  мені  у  дім,
А  може  то  якась  ще  сила
Розпорядилася  у  тім.

Щоб  я  писав  і  утішався
Природою,  що  кругом  нас.
І  хоч  в  роках,  але  пишався
Й  життям  своїм  і  ще  не  раз.

Бо  кожний  день,  то  є  від  Бога
Й  даний  людині  на  Землі.
І  кожному  своя  дорога
Ним  оприділена  в  житті.

Мені  дано  на  склоні  років
Не  мучитись  у  самоті,
Й  душі  не  дати  спокій,
Писати  ще  нові  вірші.

А  тем  –  чи  мало  є  сьогодні,
Й  чи  мало  радості  є  в  нас.
Глянь  на  дівчаток,  які  модні.
Такі  в  Вкраїні  є  весь  час.  

Пригадую  й  своїх  подружок,
Що  з’їхались  з  різних  кінців.
Тут  обійдешся  і  без  дужок,
Бо  то,  неначе,  сад  зацвів.

Усі  в  простих  ситцевих  платтях
І  в  кофточках  білих,  як  сніг,
А  краса,  немов  багаття,
Заполонила  хлопців  всіх.

І  то  прості,  діти  селянські:  
І  з  гір,  з  низів,  і  з  Стрийщини.
Трудящі,  милі  і  не  панські.
Такі  студенти  з  нас  були.

А  те  ще  з  давнини  ведеться,–
Наші  дівчата  –  то  краса.
Кожний  прохожий  усміхнеться,
Ними  пишається  й  земля.

Або  візьміть  ви  хлопців  тоже,  -
Які  орли  вони  усі.
Їх  зганити  ніхто  не  зможе,
Тих  лицарів  різних  часів.

А  я  пишу,  пишу  й  любуюсь
Нами,  вкраїнці  дорогі,
Й  повірте,  милі,  не  дивуюсь,
Що  вас  би  зманили  й  чужі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2017

Дашава святкує

Який  сьогодні  гарний  день
Нам  видався  на  славу,
А  свято  молоді  й  пісень
Прийшло  і  у  Дашаву.

Скрізь  повно  молоді  у  нас
На  вулицях  і  в  клубі,
Ще  й  стадіон  є  про  запас
Найбільший  у  окрузі.

Ми  вмієм  піснею  й  трудом
Життя  всі  величати.
І  ми  пишаємось  селом
І  можем  заспівати.

А  скільки  в  нас  талантів  є!!!
Та  що  тут  ще  казати.
Їх  кожний  рік  росте  й  росте.
Їм  жити  і  співати.

Вони,  хоч  вихідці  з  села,
Прості  вкраїнські  діти,
Їх  знає  Україна  вся,
А  нам  за  них  радіти.

І  свята  в  нас  завжди  гучні,
Бо  й  люди  не  байдужі.
Навіть  старенькі  не  сумні,
Сидять  собі,  як  ружі.

От  і  почалось  торжество
Біля  кринички  тоже,
Бо  тут  цілюще  джерело
І  святе  місце  гоже.

Тут  Матір  Божа,  як  жива,
Над  джерельцем  схилилась.
Вона  нам  щастя  принесла
Й  певно  за  нас  молилась.

Тому  всі  свята  й  торжества
Звідтіль  і  починаєм.
Тут  і  дитинонька  мала
Головочку  схиляє.

А  дальше  вже  і  клуб  й  село
Гуде,  дзвенить  піснями.
Кругом  від  всіх  несе  тепло,
Бо  Бог  і  воля  з  нами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737483
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.06.2017

Згадайте і нас

Ми,  діти  війни,  шановні  пани,
Хотіли  б  вам  слово  сказати:
Чому  ви  забули  до  нас  всі  стежки
Й  не  хочете  навіть  нас  знати.

Та  ми  ж  пережили  страхіття  війни  –  
І  холод,  і  голод,  й  наругу,
А  наші  брати,  діди  і  батьки
Всі  ворога  гнали  до  Бугу.

А  з  нас,  хто  був  старший,  –  ставав  до  станка,
До  тачки,  носилок,  лопати…
Таке  в  нас  дитинство  і  юність  була,
Вам  треба  було  б  про  це  знати.

А  ви  нас  лишили  старих  на  потал,
На  мізер  тих  пенсій  нещасних.
Не  вже  в  ваших  грудях  не  серце  –  метал,
Чи  з  роду  батьків  нема  власних.

Бо  ми  не  живем,  а  існуєм  хіба.  
Видатки  і  ліки  усіх  добивають.
За  те  вас  затьмарили  навіть  небеса,
А  води  Канарів  щораз  обмивають.

Й  тому  я  пишу  вам  цього  вірша,
Щоб  згадали,  шановні,  ви  землю
І  силу  людей,  що  вас  підняла,
Й  їх  долю,  як  ніченька,  темну.

Бо  ми  ж  то  трудились  на  своїй  землі,
На  благо  Вітчизни,  народу.
А  ви  загребли,  без  гріха,  все  собі.
За  яку  ж  то  таку  нагороду?!

Тому  спам’ятайтесь,  керівні  паничі,
Не  раньте  серця  нам  і  душі.
Ми  люди  країни  й  своєї  землі
Й  живем  ще  не  в  небі,  –  на  суші.

Невже  ми,  старі,  заслужили  на  те,
Щоби  так  роки  доживати?
Чекати  на  радість,  що  може  прийде,
Й  загляне,  як  сонце  до  хати?...

Повірте,  не  просим  багатства  у  вас,
Не  хочем  ні  лаврів,  ні  злата,
Але  пам’ятайте,  що  є  такий  клас,
І  є  не  одна  бідна  хата…    
                             2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736116
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.06.2017

Моя любов

Я  не  даю  душі  своїй  ще  спокій,
Бо  й  в  роздумах  всі  вечори  і  дні.
І  так  буде,  напевно,  аж  допоки                  
Стукоче  серце  в  грудях  у  мені.

Моя  любов  ніколи  не  згасала  -
Ні  для  родини,  ні  для  друзів  теж.
А  Україна  зіркою  сіяла,
Бо  я  кохав  завжди  її  без  меж.

І  від  життя  багато  не  чекаю.
Я  жив,  як  люди,  мріяв  і  в  політ.
Тепер  до  Господа  молюсь,  благаю,
Щоб  жив  народ  у  щасті  многа  літ.

А  я  ще  вишиваю  словом  для  краю,
Мов  рушничок,  маленького  вірша.
Замість  ниток,  з  душі  віддам  що  маю,
Для  тебе,  Україно,  без  гроша.  

Бо  ти  давала  й  даєш  мені  все  силу
Любити  всіх,  хто  з  миром  до  нас  йде.
І  ненавидіти,  хто  не  бажає  миру,
А  тільки  зло  і  прикрощі  несе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2017

Борці за свободу

Про  край  наш  розкаже  й  маленька  дитина,
Не  тільки  дорослий,  повірте  мені,
Бо  тут  його  діда,  й  прадіда  могила,
Що  йшов  захищати  свої  рубежі.

Лежать  у  могилах  і  стрільці  і  повстанці,
Й  не  тільки  у  горах,  але  й  в  низині.
Ішли  і  бувалі  й  молоді  новобранці,
Вони  не  схилялись  в  смертельній  борні.

У  тінях  дерев  високі  могили,
Котрі  вже  роки,  як  сторожі  стоять.
А  колись  ті  герої  живими  ходили,
Та  зараз  без  слави  в  могилах  лежать.

Вітер  журливу  наспівує  пісню,
Ворон  кружляє  високо  вгорі,
А  в  грудях  моїх  становиться  млісно,
Коли  споминаю  усі  ті  бої.

Чистою  хвилею  внизу  б’ється  річка,
І  води  несе,  як  роки,  в  Дністер,
А  тут  не  згасатиме  ніколи  і  свічка,  -
Горітиме  завжди,  не  тільки  тепер.

Світитиме  сонце,  радітимуть  люди,
Бо  воля  навіки  до  нас  вже  прийшла,
Але  у  серцях  і  в  душах  все  буде
Й  та  сила,  що  волі  віддала  життя.

Вони  полягли  за  Вітчизну  у  бою,
Бо  кожний  її,  як  матір  кохав.
Не  дали  чужинцям  трощить  свою  долю,
Хоч  ворог  землею  ще  довго  гуляв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736015
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.06.2017

Дружині

Тобі  б  я  оду  написав,
Зірвав  би  квітку  навіть  пізню,
Бо  я  тебе  завжди  кохав
За  твоє  серце  й  душу  ніжну.

Але  тебе  уже  нема,
Бо  ти  лежиш  давно  в  могилі,
А  на  землі  знову  весна,
І  пори  року  йдуть  у  стилі.

Цвітуть  гаї,  луги,  сади,
Буяє  й  в  осені  природа.
Діждались  світлої  доби
Народи,  бо  прийшла  свобода.

А  ти  у  вічність  відійшла,
І  вже  не  будеш  більше  з  нами.
Видно  прийшла  твоя  пора,
Іти  у  Світ  ніким  не  знаний.

Мені  лишилось  в  самоті
Жити  на  склоні  літ  одному.
Але  найважче  у  зимі,
Бо  рідше  сам  виходжу  з  дому.    

Але  душа  моя  не  спить
І  не  дрімає  моє  серце.
Вони  будуть  Музі  служить,
Хоч  може  творять  гірш,  як  перше.

Але  про  тебе  я  пишу
І  згадую,  як  ми  дружили.
І  тему  цю  не  залишу,
Бо  ми  в  любові  вік  прожили.

Ох,  як  не  легко  в  давнину
Мені  сьогодні  знов  вступати,
Бо  то  не  згладить  сивину
І  не  верне  тебе  до  хати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017

Наші матусі

У  кожного  мати  одна,
Котра  родила  нас,  -  ми  знаєм.
Крізь  роки  йде  з  дітьми  вона,
Й  любов  у  серці  зберігає.

У  роздумах  спливають  дні.
Проходять  роки  й  не  вертають,
А  матері  сидять  одні
Й  на  наші  зустрічі  чекають.

Сумують,  згадують  життя
І  нас  малих  в  своїй  оселі.
Яка  то  радість  в  них  була,
Коли  ми  бігали  веселі.

Вона  колисочку  твою
Гойдала  й  пісеньку  співала.
Душу  віддала  би  свою,
Щоби  дитина  не  страждала.  

Молилась  Господу  за  нас,
За  наше  щастя,  світлу  долю.
Не  спала  ніченьку  не  раз,
Бо  і  любов  була  до  болю.

Такі  є  наші  матері:
Вони  віддали  б  все,  що  мають.
Навіть  тепер,  коли  старі,
Нас  щиро  люблять  і  кохають.

Не  забуваймо  ми  за  них.
Торуймо  стежку  до  їх  хати.
Просім  здоров’я  в  всіх  Святих,
Щоби  ще  довго  жила  мати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2017

Вже минуло моє літо

Пролетіло  моє  літо,
На  порозі  уже  осінь,
А  роки  лягли  прожиті,
Наче  трави  у  покоси.

Тільки  в  згадках  йдуть  ще  весни
І  квітучі  і  співучі.
Вони  щирі  радість  нести,
Й  не  хотять  бути  пекучі.

То,  мої  осінні  днини,
Будьте  милі  і  веселі.
Й  подаруйте  ті  хвилини
Пожилому  у  оселі.

Щоби  моя  душа  й  серце
Ще  сіяла  чистим  цвітом,
Щоби  я  радів,  як  перше,
Й  любувався  білим  світом.

І  тому  в  мені  сплелося,
Може  й  дивне  те  бажання,
Щоб  й  на  старість  не  здалося,
А  жило  в  душі  кохання.

Щоби  серце  не  прив'яло,
А  душа  не  остивала,
Щоби  сонечко  сіяло,
А  любов  все  зогрівала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2017

Рушники над образами

Згадалась  хата  й  рушники,
Котрі  творила  колись  мати.
А  щоб  убрати  образи,
Навчала  й  дітей  вишивати.

Тепер  другий  вже  настав  час.
Зовсім  й  не  ті  порядки  в  хаті:
Стіни  розкрашені,  як  клас,
І  всі  не  білі,  а  строкаті.

А  от  колись  уся  стіна
Сіяла  в  рамках  з  образами,
І  виглядала  дорога,
Бо  вкрита  була  рушниками.

Попід  стіною  стіл  стояв,
За  ним  довгенька  лавка  була.
Ніхто  нікого  не  штовхав,
Бо  й  дисципліна  таки  була.

Давно  нема  тих  рушників,
Що  вишивала  сестра  й  мама.
Я  б  й  зараз  бачити  хотів,
Але  друга  доба  настала.

Бо  вже  онуки  є  батьки,
Й  правнуки  малі  підростають,
А  так  я  хочу,  щоб  вони
Хай  своїх  предків  пам’ятають.

Й  не  забувають  давнину
І  звичаї  й  обряди  тоже.
Може  колись  ту  істину
З  них  не  один  створити  зможе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2017

Давненькі зошити мої

Дивлюсь  я  в  зошити  з  віршами,
Котрі  колись  давно  писав
І,  наче  знов,  іду  стежками,
Як  в  юності,  де  я  гуляв.

Усе  знайоме,  усе  миле,
Бо  писане  ще  й  від  душі.
Воно  здалека  знову  лине
І  несе  радості  мені.

Й  так  хочеться  в  весну  пірнути,
У  ту,  що  гарно  так  цвіте,
Щоби  ніколи  не  забути
Своє  минуле,  дороге.

Бо  роки  йдуть  і  все  минає:
Дитинство,  юність,  а  любов
В  серці  живе  і  не  зникає,  –  
Вона  завжди  буде  зі  мнов.

Здихне  не  раз,  хоч  глухо,  в  грудях,
Й  сльозинкою  теж  заблищить.
Не  випинається  на  людях
Й  в  далекі  мандри  не  летить.

А  є,  як  гарна  молодиця,
На  схилі  літ  в  серці  й  в  душі,
Як  вірна  щира  помічниця,
Й  всьому  порадниця  мені.

Тому  я  згадую  прожите
Своє  життя  й  давні  часи.
Воно  любов’ю  оповите
Було  і  є  й  буде  завжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2017

Мій Моршине

Знову  ти,  Моршине,  мені  чомусь  снився
Й  усі  твої  сквери,  котрі  я  любив.  
Й  по  них  я  сьогодні  вночі  находився,
Й  під  ручку,  як  раніше,  дружину  водив.

А  сонце  світило,  весна  ж  бо  надворі,
І  вітру  не  чути,  пташок  лунав  спів.
Як  гарно,  любимий,  на  твоїм  просторі,  –  
Що  й  зараз  побути  в  тобі  захотів.

Пройтися  по  парку,  згадать  юні  роки,
Напитись  водиці  з  твого  джерела,
Бо  ти  в  моїм  серцю  будеш  певно  поки
Налита  любов’ю  і  моя  душа.

Ох,  Моршине  мій,  народна  перлино!
Ти  гордість  країни,  ти  слава  її!
В  курортнім  звені  стоїш  не  єдино,
Бо  є  ще  красунь  не  одних  на  землі.

Така  наша  рідна,  квітуча  держава,
Й  багата  на  гарні  куточки  свої.
Візьміть  ви  озера  Полісся  –  то  слава,
Або  осягніте  Карпати  усі.

Та  мушу,  шановні,  ще  й  те  нагадати,
Що  в  кожній  окрузі  є  славні  місця,
Де  мож  відпочити  і  сили  набратись,
І  то  не  за  євро,  -  за  мізер  гроша.

Така  Україна  на  нашій  планеті  –  
Квітуча,  родюча,  красуня  Землі.
Вона  уже  вільна,  й  в  майбутньому  злеті,
Тому  бережім  і  шануймо  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735561
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.05.2017