| Сторінки (2/180): | « | 1 2 | » |
Вже позолотою покрилися дерева.
Уже дихнув сердито вітерець.
Трава немов всі фарби увібрала,
Хмаринки всі розбіглись навпростець.
І перші прояви осінніх днів,
Заполонили душу паволоком сірим.
Притупили любов і заглушили біль.
І голову мою дощем скропили білим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2025
Берізка стояла задумана в тиші.
Шептала ялинці пестливі слова.
Гілляччям своїм обіимала за плечі.
Раділа.що поряд із нею росла.
Вона любувалась пляттям ялинки:
"Яке ж воно пишне і колір прекраснии.
І вітер не зможе зломати хвоїнки.
Навіть зігнути тебе не підвласнии.
" Ти пречудова,- берізка сказала,-
І не журись, ти ж міняєш обнову.
Наряд твіи багатии, як ти розказала.
А ще ти природі показуєш моду.
То ніжно-зелена з сережкою в вусі,
То барви добавиш в обнову свою.
А зараз твіи одяг, як сонце блискучии.
Теплом зігріваєш ти долю нову".
Берізка раділа,що має подругу.
Слова її медом на душу лягли.
"Настала пора,що і в холод, і в стужу
Зима міи наряд заховає в сніги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2025
І вирішило небо нам казку розказати.
Про хмари і про зорі, про те,як нам кохати.
Як місяць зорі доганяє,
Як хмара чумаків шлях шукає.
Ось хмарка підсадила зірку
Собі на спинку, як на гірку.
А вітер їх колише ніжно.
Підпушує перину грішно.
Щоб сни солодкі гірці снились,
Щоб зорі нові народились.
Щоб місяць сон цеи зберігав.
Душевну пісеньку співав.
Ото ж і небо зашарілось,
Червоним заревом прикрилось.
Хотіло, щоб росли в теплі
Всі діти нашої землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2025
Гублячи тіні минулого,
Я знову до тебе лину.
І знову збираю краплинами
Ті перли, що ти покинув.
На сонці переливаються
Вони незгасаючим світлом.
А серце, немов заворожене,
Перелесником лине над світом.
Куди нам подітись від споминів.
Коли закохатись знову.
Щоб мрією веселковою.
Почути кохання розмову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2025
Ти крадькома заглянув в мою душу,
Збентежив її сонну, розбудив.
Тепер я знову пробудитись мушу
Із тих казкових незбуванних снів.
Вона в тумані мріиливому спала.
На вітті тихому гоидалась у ві сні.
Вона не ждала и в думці не гадала,
Що з цього сну пробудиш ти її.
Ти соловеиком в сад її прилинув.
Росу ранкову з віток обтрусив.
Промив їи очі співом солов"їним .
Нектаром млосним серце напоїв.
Дав сили дав кохання , дав наснаги.
Розворушив минуле забуття.
Розбурхав ті причудливі принади.
І знову я вернулась до життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2025
Ох, як багато вас тут набралося.
Невже бажаєте усі погрітись?
Невже усім вам і спочатку не спалося?
Коли для вогнища хмиззя збирали в лісі.
Ходили, підглядали, голосували вміло.
Гиляччя вибирали для кращого горіння.
Аж поки вогнище не задиміло.
При загорянні наштовхнулось на терпіння.
Терпіли всі: і хто збирав ті дрова.
Терпіли ті, хто лиш хотів вогню.
А грілись ті, кому попала та підкова.
Кажуть щаслива для теперішнього сну.
Горіло вогнище, загравою палало.
Летіли іскри на усі світи.
Погрітися бажаючих чимало.
Але боялись ближче підіити.
Боялись підгоріти- шрами будуть.
Краса пропаде, личко почорніє.
Збираите хмиз самі для цього блуду.
Погрітись хочем, але серце мліє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2025
Яка ж ти осінь некрасива стала!
А задавалась, гордою була.
Уже и для тебе ця пора настала,
Що в гості вже спішить зима.
Але спочатку зливи тебе ранять.
Твою красу топчуть примхливі дні.
Вітри жбурляють листя і дурманять.
Ховають золото в наземніи глибині.
А ти пручаєшся,ще хочеш танцювати.
І ще моргаєш жовтим оком всім.
Але зима вже проситься до хати.
Морозцем заколисує рясним.
А листя стелиться з дощем сльозливим
І губиться в калюжах плачучи.
А як хотілось би цим дням щасливим
Продовжити життя в букетах несучи.
Отак усе минається порою.
Проходять дні крізь пелену туманів.
Прощаються з розгульною журбою.
Минаючи ці хитрості обманів.
Зима спішить і їм це не завада,
Бо скоро діаманти в корону заплете.
І жде на осінь зимова принада.
Про все розкаже, коли сніг прииде
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2025
В полоні теплих ночеи
Збираються мрії казкові.
Немає плаксивих очеи
Залишились раидужні долі.
За жмарами світ блукає,
Ходить зоря незряча,
А вітер туман питає,
Де знаходиться усмішки хата?
Де розсипались перли добра?
Де їх можна усім позбирати?
Щоб розчесана словом земля,
Сповивала долю, як мати.
Колисала в колисці красу,
Заплітала наикращі віночки.
Вмити серце просила росу,
Щоб живими зростали синочки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2025
Я на крилах лечу до тебе,
Я чіпляю хмаринки в небі,
Я долаю простори неміряні,
Я лоскочу думки замріяні.
Розполохаю риб в озерці,
Щебіт пісні внесу в твоє серце,
Простелю туманом дорогу
До самого твого порогу.
Ти зустрінеш мене на світанні
Подаруєш троянди гарні,
Розкидаєш кохання тишу.
Я ж твоєю любов"ю дишу.
Вітерцем я ляжу на груди,
Щоб ніякі в житті пересуди
Не спіимали кохання це,
Що лиш промені щастя несе.
Зафарбую всі долі чорні,
Заплету у вінки червоні.
Пущу в річку за течією,
Щоби я була лише твоєю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2025
Шепоче листя: " Я тебе люблю".
А вітер думку плекає мою.
Мереживо, зіткане із пелюстків,
Приносиш мені в ці вранішні дні.
Колишеш надію мою промінцями,
Що сонечко вранці зіткало над нами.
Торкаєшся шовком краи вуха до шиї.
І заичики сонячні в"ються по тілі.
Ти огортаєш мене поцілунком
Таким незвичаиним на дотик дарунком.
В волоссі моєму купаєшся зрання,
Щоб не проишли в нас ці блудні бажання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2025
Я у небо пісні кидаю.
Я злетіти хочу за хмари.
Я коханням сліди замітаю.
В житті зброю для себе шукаю.
Мабуть сила моя тільки в тому,
Що крізь терни я сонце бачу.
Розстелю я килим по ньому
Заквітчаю проміння удачі.
Порозкидаю сльози- перли,
Затанцюю собі на втіху.
Щоб посходили мрії -зерна
У наидальших куточках світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2025
Примруживши очі, вдивляєшся вдаль,
Де сонце проміння своє розкида.
Де небо розкрилене гонить печаль,
і стелить перину свою навмання.
Так хочеться спокіи там просто знаити,
І в білу перину пірнути з розгону.
А потім купатись в тіи піні, пливти,
І відпочивши, вернутись додому.
Далеко за обріи заграва сіда.
І зорі ведуть тои нічнии хоровод.
Де місяць вмиває прозора вода,
І поринаєш у сон без турбот.
І сниться та тиха зманіжена даль.
Шепочуть на вушко примхливі дощі.
І вже заблудилось і горе и печаль.
І ясні і сонячні ждуть мене дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2025
Напросилась малина до осені в гості.
Осінь здивувалась: Як? Коли? Невже?
Адже ти весняна і ягоди прості.
Хто в моєму цорстві тебе так прииме.
Ти вже відгуляла свою гарну весну.
Ти протанцювала дні свої гучні.
Як тебе кохали,ніжили чудесну!
Як насолодились ягодою дні!
Ми вже попрощались з тобою у літі.
Ягоду зірвали із віток твоїх.
І насолодились соком твоїм в цвітті.
Зберегли малину від морозів злих.
Ти не тільки з літом покохатись хочеш.
Ти до мене,осені, просишся в домівку.
Хитра ти малина і на мене врочиш.
Напускаєш чари шлеш мені усмішку.
Хоч ти і рожева і прекрасна з виду.
Ароматом ніжним мене полонила.
Жаль, що скоро, все-таки, не залишиш сліду.
А на мене скажеш, що я заманила.
Заманила просто в білу казку ночі.
Так хотілось теплоти від ягід твоїх.
Адже всі на світі до краси охочі.
Тепер в казці одиноко у журбі стоїш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2025
Заблудилась осінь в літі.
В зелении гаи залізла навпрошки.
Розкинула чарівність в колориті.
Припорошила золотом сади.
Літо чарівністю замилувалось.
Усмішку шле, зеленим оком вабить.
До осені на танець напросилось.
Тільки її партнером своїм марить.
Кружляють разом в кольорових звуках.
Спішать мелодію кохання заплести.
Всю грацію показують у рухах,
Поки їх плід не рознели вітри.
Натанцювавшись вдосталь на світанку,
Осінь ще більш запюбувала літо.
Своїми фарбами зацарювала спозаранку.
В свої обіими запросила вміло.
І літо осінь так заполонила,
Воно почервоніло, багрянцем залилось.
Вдягнутись в барви осінь запросила.
Весь колорит міняти довелось.
І вже злились у воєдине ціле.
Ця осінь з літом - так вже повелось.
Вже літо заблудилось ніжне, миле..
В проміннях сонця з золотом злилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2025
Яка прекрасна наша Україна!
В легендах, в людях і в своїи природі.
Яка прекрасна наша Україна!
На Півдні, Заході, На Півночі і Сході.
Вона прекрасна і в ночі при зорях.
І на світанку в раидужнім вбранні.
І вмивана в джерельних чистих водах.
І заколисана під вербами в тіні.
Для птахів раи на Україні миліи.
Для них всміхається казковии світ.
Вони ж такі прекрасні і щасливі,
Що тут живуть і радують усіх.
І вирішив мудрець у стародавнім світі
Поговорити з дуже гарним птахом.
А він лиш красотою хизувався.
Мудрець у відчаї перебував із страхом.
Лиш відображенням своїм птах милувався,
На мудреця уваги не звертав.
Отак він у погорді і зазанався,
Якии красивии він і як себе кохав.
Тоді мудрець закрив сонце рукою
І темно стало навкруги.
Тоді павич заговорив з хвальбою,
Як допомогу він надасть завжди.
Як тільки сонце виглянуло знову,
Тут знов хвалько в озерце загляда.
Забув із мудрицем свою розмову,
Лиш відображення своє, милуясь, спогляда.
Розсердився мудрець і покарав пташину
І присудив иому робити лиш добро,
А павич гордо розпустивши надхвостину,
Чарує самок і своє нутро.
Павич вважається наикращим в світі -
Є символом чепуроватості и краси.
А як же иого люблять наші діти
За кольоровим віялом хвости!
Насправді хвіст у павича маленькии.
І над хвостом це віяло росте.
А пір"я це прекрасне виростає,
Коли три роки павичу мине.
Живе павич у нас аж 20 років.
2 метри довжини крила висить.
Він може ним приваблювати інших,
А може ворогів відлякувати вмить.
Коли хвіст віялом розправиться красивим,
На ньому "очок" безліч розцвіте.
І стане він привабливим і милим
І самок для кохання позове.
Та непогано і літати вміють,
Хоч пір"я їхнє довге и громіздке.
Але ходити з гордістю воліють,
Розпустивши своє віяло круте.
На Сході їх вважають символом безсмертя,
А в Україні самомилуванням.
А в деяких країнах, що біду приносить,
А інколи із гордістю- зітхання.
А які гучні крики вони видають!
Почути їх за кілометр можливо.
І на рівнинах Індії живуть.
В лісах, саванах мешкають красиво.
Вони всеїдні, все підряд їдять.
І на отруиних зміи полюють.
Хижаків інших часто ловлять.
Завдяки зору гострому їх чують.
В неволі власників запам"ятовують обличчя.
Вони завезені іще з античності часів.
Ночують на деревах, як годиться,
Щоб захиститися від хижаків.
Цеи птах приишов ніби із казки,
І хвіст, як віяло він розгорнув.
Сапфіри, золото, смарагди...
Він в цих коштовностях тонув.
Гру кольорів відтворюють кристалики магічні.
Вони у пір"ї сховані і сяють.
При світлі творять "очі" ці незвичні.
В природі фізикою це називають.
Це поєднання є кількох шарів,
Які розчеплюють світло , як призму.
І ми знаходимся в ілюзії світів.
Краси незнанної природи натуризму.
Їхнє життя- це суміш грації, природи, виживання.
У Персії охороняли трони шахів.
А в Греції- птахом богині Гери- символ царювання.
Прикрашували пір"ям палаци махараджів.
Любіть природу, птахів, звірів.
Вони доповнюють наше життя.
Без них ми були б скучні і змарнілі.
В серце краси не було б вороття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2025
Замріянии дощ іде разом зі мною.
Тихии, спокіинии, неначе спросоння.
Поговорити він хоче про долю.
Про наше жіноче таємне зітхання.
Важкими краплинами землю встеляє.
Шепоче на вушко про сонячні дні.
Розлукою гратися він не бажає.
В коханні признатися хоче мені.
Для мене це дуже холодне кохання.
Я ж хочу горіти вогнем кожен день.
Хоч всі мені кажуть: ця пісня остання,
І що не співати нам тих вже пісень.
Та кожна пора забарвлення має.
Фарбує життя колоритом красот.
Кохання- це дар, що сім"ю зігріває,
На крилах несе до незнанних висот.
Кохання - це щем наисодшии у грудях.
Кохання - це пристрасть для ніжних сердець.
Кохати - таємне знаходити в людях
І розділяти цеи вічнии вінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025
Яка краса ця золотиста осінь!
Які принади шле у пору цю!
Ліс вибритии стоїть як красень.
І приміряє жовту цю сукню.
А сукня золотом розшита до ніг пада.
Показує свої принади залюбки.
А як берізка цим принадам рада.
Вона ще так не одягалась в ці роки.
Тополя вибрала сукню зелено- жовту,
Ще и золотом підфарбувала краи.
Осика и клен червонии одяг носять.
Стоїть багрянии невпізнаннии гаи.
Дерева- красені в погорді за свіи одяг
Коричневі жакети і штани.
Хизуються статурою при людях.
Зустрінуть осінь з радістю вони.
Пишається своїм вбранням ялинка.
Завжди зелена, пишна і струнка.
Баидуже їи, що з кольором не виишло.
Зато без одягу ніколи не була.
Отак весь ліс і луг, і поле
Спішать зустріти осінь золоту.
Вона ж їх імідж весь до ниточки обнове.
І зберегти попросить цю красу.
Багата осінь наша на принади.
Багата на розкішне це вбрання.
А потім тихо, ніжно, без тривоги.
Все білим золотом запорошить зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2025
Ви всі бажаєте відправитися в раи,
А раи на вас чекає на землі.
Адже для вас художник змалював
Ці неповторні витвори в красі.
Спочатку на полях колосся золотом скропив.
Смарагдові луги розкинув по широтах.
Зорю вечірню в гості запросив,
Гоидав її він на гірських висотах.
А Ось берізка жовті коси розпустила,
А ясен з радістю їх заплете.
І сива димка рідну зумлю вкрила,
Огорне з ніжністю и озерце це.
Місяць із сонцем в жмурки грають.
Та и ліс затіяв моднии хоровод.
Зорі їм коси кольорові заплітають,
Яскраві вогники вставляють у листок.
Трава покірно голову схиляє.
Вже відчуває холода потік.
Лиш звір по лісі тихо так блукає,
Наспівуючи пісеньку під ніс
Так все в покорі, ваблячи красою.
Готується зустріти зиму цю.
Заколисавши мої мрії, зве з обою.
І я, гоидаючись, до зіроньки лечу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2025
Кожна ніч порятунку благає.
Кожна ніч душі мертвих збирає.
Кожна ніч кари нелюдям просить .
Кожна ніч на колінах голосить.
У багнюці колосся втопили,
А зерно по карманах зогнили.
А муку у обшорах сховали,
А нам грамоти понаписали.
Ми і нація наче б не промах.
Та и живемо ми наче не в норах.
І розумні, сміливі, кмітливі
Та и батьки ми і ніжні и дбаиливі.
То чому ж ми живем, як бомжі.
Чом ховаєм за спину ножі.
Вістря точим в підполах домівки.
Вихваляєм заточені гілки.
Вибираєм до влади ботвиння.
За кордон викидаєм коріння.
Те ботвиння гнильцем обростає.
А коріння по світу гуляє.
То ж зберімся ми дужі і сильні.
Сила наша живильна в корінні.
Гниль одне лиш забарвлення має.
Сильна нація гниль цю здолає.
Даваите будемо планету очищати.
сміття і гниль у добрива пускати.
Щоб розрослося молоде коріння.
Планету збережем для покоління.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2025
Закамянілі душі у літах
Прощення просять в раидужнім вбранні.
Закам"янілі душі у літах
Ловлять минуле в завтрішньому дні.
Колючии дріт голову стискає,
Серце у зашморгу поклони б"є.
Мудрість в лещатах до зірок сягає.
А правда істину закутану кує.
Розбиті пута темінь гублять
Хоронять квіти в замороженіи землі.
Живуть розхристані в провулку люди,
Носять у душах мертвії жалі.
Посієм на камінні добрі зерна,
Яке перемолочене ще не було..
І поливати будем дуже щедро
Водою з кровю разом заодно.
Зерно зіиде, тільки напитись даите.
Джерельну воду пробуріть в піску.
Все повертається в домівки, знаите,
Запаліть іскру в темряві святу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2025
Забава осені- жбурляти листя
В людеи, у птахів, просто по траві
Крутити дзигою в полях непрошених.
Пускати по світу і раидужні и малі.
Летіть на волю я вас відпускаю,
ловіть тепло і сонячне проміння.
Фарбуитесь в золото и червону фарбу маю.
Поки в вас є ще до життя горіння.
Крутіться в вальсі з ким вам заманеться
І про кохання шепотіть ніжненько,
Бо прииде дощ і все минеться.
Вас заколишуть у траві скоренько.
Після дощу важко буде піднятись.
Бо вже зима ступає повним кроком.
Не буде часу навіть любуватись
Теплом обніме ніби ненароком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2025
Легендами життя наше багате.
В нім колорит віків існує.
За ними можемо спостерігати,
Як рік в сторіччя весело мандрує.
І от сьогодні хочу розказати,
Про загадкову пташку, що живе у нас.
Як таини світу вміє розгадати
І лиш вночі полює повсякчас.
Зоветься пташка ця пугач або совою.
Живе у лісі, в скелях, між дерев.
Легенди різні носить за собою.
Родин не має ні братів, ані сестер.
Легенда про сову родилась тихо.
Жила колись давно бідна вдова.
У дім її ввірвалось лихо.
Чудесних двох синів забрала татарва.
Налетіли,як коршуни з неба,
Захопили в неволю синів.
Як не плакала, як не ридала
Її голос в пустелі німів.
Сили маиже вдову покидали.
Знов з колін піднімалась вона.
Вороги лише крові бажали.
Вкраи знесилена знову повзла.
Пожаліло небо вдову одиноку
Розпірхалось в хмарах, ринулось вниз.
Перетворило її на сову банькооку,
Щоб не кричала вона, як колись.
Сова чудесна і неоднозначна.
Вона то мудра, а то просто зла.
То філософська, бо живе самотня.
То гуканням заповнює слова.
Тому і кажуть,що здатні сови
Знати усе,що людям не дано.
Одна біда не знають вони мови
И донести свою мудрість заодно.
Китаиці злом її вважали,
А люди вірили,що відьми -це сова,
Які збирали нечисть по підвалах.
Несли народу повнии келих зла.
А індіанці навпаки вважали,
Що сови завжди допоможуть у біді.
І пір"я їх , як талісман держали.
І вірили в пророцтво по житті.
Афіна- Паллада наирозумнішою була-
Богиня грецького пантеону.
І з нею завжди поруч ця сова.
Як символ мудрості по їхньому закону.
А про сову ми так багато знаєм.
І що наибільша- це пугач у світі.
Що 75см самка увись сягає.
Це євразіиськии вид- иого бояться діти.
А самии наидрібнішии - це сич ельф.
В дорослому віці, як наш горобець.
А важить менше, як м"ячик гольф.
Красивии і мудрии для нас, як взірець.
А уявляєте собі ви сов.
Що крутять голову на 270
І все це завдяки хребців,
Яких удвічі більше, ніж хотять.
Ці птахи мешкають усюди.
Їх 200 видів маємо у світі.
Лише в Антарктиці бачили їх люди
Білу сову,що зовсім непомітні.
Вона не мерзне навіть -50
Навіть у день охоту не кидає.
Бо в Антарктиці всі люди сплять,
Коли ночеи і зовсім не буває.
Є ще такии цікавии вид сови
Як бородата, з надзвичаино гострим слухом.
Жертву свою чує за дві версти.
І дістає з-під снігом своїм нюхом.
А наистаріше зоображення сови
Знаходиться у Франції в печері Шова.
І зоображении цеи птах із-за спини
І голова повернута бачити все довкола.
А дітки у сови такі не гарні - жах.
Банькаті і дзьобаті - дуже некрасиві.
І радості немає в їх очах.
Із заїдами і такі плаксиві.
А для сови вони наикращі в світі,
Бо це її є наирідніші діти.
Вона ж їх пестить і голубить.
І їх вона наибільше любить.
Я ще вам про сову цікаве розповім.
Що різні сови одне одного їдять.
І очі зовсім не рухомі у сови.
А лише шию можуть повертать.
А наибільш хижі на планеті пугачі.
Вони полююють навіть на орлів.
Навіть на беркутів полюють уночі.
На молоденьких диких кабанів.
А ще цікаво, що в сови три пари вік.
Перша повіка для моргання служить.
Друга для захисту очеи- мені повір.
Третю для сну вона цікаво мружить.
Тільки у сов вуха складаються із шкіри.
Харчуються, що їм тут попадеться.
І тільки сов бояться інші звірі.
Отак у світі їм неоднозначно і живеться.
Та и гнізд своїх вони і не будують.
Живуть у старих гніздах інших птахів.
У нішах скель вони ночують.
І так живуть 36тисяч років.
А от , коли поїли, через декілька годин.
Їх їжа перетвориться у шлунку.
Усі кістки і просто хлам один
Виходять через горло у вигляді таблетки.
Отак ми живемо в чудеснім світі.
Де дивовижністю захоплюють нас птахи.
Де ми легендам віримо, як діти.
І ми це все приишли оберігати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2025
Життя... Чи ви колись задумались над ним?
Життя... У чому иого зміст і як нам жити в нім?
Чому в житті багато так доріг?
Щоб кожен, мабуть, вибрати лиш зміг.
Свою наикращу, наиціннішу в світі,
Щоб потім вибір цінували твої діти.
В житті дороги. знаєм, нелегкі.
Криві, хвилясті, із горбами і прямі.
Можна дорогою кривою ити,
Обходячи всі вивихи и хрести,
А можна прямо ити без перешкод,
Але долаючи всі негаразди в лоб.
А можна по горбах скакати вправно.
Що не твоє- закинути негаино.
Не все здолати можна у житті,
Але долати перешкоди мають всі.
Життя любить людеи цілеспрямованих і впертих,
Які за ціль свою готові вмерти.
І до вершин сягнути хочуть вдало.
Та и інших цілеи у людеи чимало.
Адже людина є людиною допоки.
В неї є цілі, мрії і висоти
До яких иде вона усе життя-
Назад ніколи не буває вороття.
Завжди дзеркально чиста і пряма.
І береже її гаряче серце і холодна голова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2025
Я перелистую буденні сторінки.
Як вони тугою припорошились з часом.
А інколи всміхнуться залюбки.
Розкажуть все без болю і прикрасів.
Розкажуть про навіяну любов.
А можуть про розкрилене кохання.
Про шепіт струн у серці знов і знов.
Про шелестіння мріи із вечора до рання.
І про бажання , заколисані в душі.
А як вони хотіли волі!!!
Вони ж до хмар тягнулись до зорі.
Хотіли танцювати в чистім полі.
Я перелистую буденні сторінки.
Життя іде біжать думки і мрії.
Нехаи же наші з вами дітлахи.
Розбудять заколисані надії.
Нехаи повернуть у життя роки,
Які ми так, змахнувши, розгубили.
А може не зустрілись в ті часи?
А просто жили, мріяли, любили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2025
Кожна ніч порятунку благає.
Кожна ніч душі мертвих збирає.
Кожна ніч кари нелюдям просить.
Кожна ніч на колінах голосить.
У багнюці колосся втопили.
А зерно по кишенях зігнили.
Всю муку у обшорах сховали,
А нам грамоти понаписали.
Ми і нація наче б не промах.
Та и живемо ми наче не в норах.
І розумні, сміливі, кмітливі
Та и батьки ми і ніжні и дбаиливі.
То чому ж ми живем як бомжі.
Чом ховаєм за спину ножі.
Вістря точим в підполах домівки.
Вихваляєм заточені гілки.
Вибираєм до влади ботвиння.
За кордон викидаєм коріння.
Те ботвиння гнильцем обростає,
А коріння по світі гуляє.
То ж зберіться, ми дужі і сильні.
Сила наша живильна в корінні.
Гниль одне лиш забарвлення має.
Сильна нація гниль цю здолає.
Даваите будемо планету очищати.
Сміття і гниль у добриво пускати.
Щоб розрослося молоде коріння.
Планету зберегло для покоління.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2025
Ви бачили колись , як чаика з морем грається,
А потім весело над хвилею сміється.
Як крила розпластавши, хвилю обнімає.
Скупавшись, загадково виринає..
Чаика із хвилею давно у парі дружать.
І в жмурки граються і разом тужать.
Вирішили чаики з морем пошептати,
І легенду з моря діткам розказати.
На чорному морі є острів чудовии.
Сивии бурун там лютує сувории.
Червона скеля там шпилем несеться угору.
И розносять чаики иого грізну мову.
На острові цьому їз давніх-давен
Розлючені хвилі були з кожним днем.
Аж поки на острів тои через рік
Прибув з дитинчам на руках чоловік.
А хвилі із ними у злагоді жили.
Із донькою в мирі були і дружили.
І спокіи на острові всі берегли.
У щасті и любові великіи були.
Щоночі вогнище палив цеи чоловік,
Щоб човен об каміння розбитися не міг.
Щоб вільно плавали всі кораблі,
Минаючи всі скелі великі і малі.
Аж поки звістку не підслухала лиху
Красуня- дівчина і попросила хвилю цю,
Щоб не заимала гарних козаків.
І зберегла життя для сильних воїнів.
Море щораз слухалось красуню цю.
И шептало її завжди: "Я тебе люблю".
А зараз розгнівилось, переишло у лють:
"Не сміи їх рятувати ! В цьому суть.
Не сміи допомагати козакам,
Я тебе в руки їхні не віддам".
І море лютує і море реве:
"Я вмить покараю за непослух тебе"
Та не злякалаь вона того гніву.
Пірнала у хвилю, вклонялась камінню.
і так рятувала своїх козаків,
Щоб зберегти їх до наших віків.
У люті море поглинуло її.
І показалась вона чаикою у небі.
Дід з горя кинувся у вогнище и згорів.
А вогник и досі зупиняє козаків.
А сірих чаиок тут розплодилось без ліку.
Вони і плачуть і кигичуть на утіху.
Як тільки море бурю затіває,
То чаика моряків попереджає.
Без чаиок море уявити важко;
Вони є агресивні і сварливі завжди.
У групі вони звикли жити.
За місце і за корм до смерті битись.
А розмах крил півтора метра має.
І перельоти важкі теж долає.
Чаика прекрасно плаває у морі.
Здатна заснути навіть на воді.
Може солону воду пити.
Одна -єдина з птахів так уміє жити.
А над очима залоза там спеціальна є.
Яка від солі кров у чаики очищає.
Ще можуть зграями людеи атакувати.
А також їм в усьому помагати.
А !9 ст в штаті Юта.
Від сарани врожаи утятували тута.
З граніту там колону збудували.
Двох птахів з бронзи світу прказали.
Монетнии двір в Парижі в злеті
Розмістив чаику на золотіи монеті.
Не все так просто у цих чудо- птахів.
Не мають з рідними звязків ніяких
Можуть один одного поїдати.
А родичів своїх не відчувати.
Мормони чаиці каліфорніиськіи поклонялись.
До божества Елохіма вклонялись.
До років 4 окрас у чаики сірии
А після він стає яскраво= білии.
Будують гнізда скрізь і всюди.
Щоб тільки їх не бачили всі люди.
Зимують на чорному морі .
Встічають у Африці зорі.
Вважаються символом свободи
Їм нестрашні ніякі перешкоди.
Але своїх птахів оберігають.
Всі стаєю заботу проявляють.
Отак ми познаиомились з птахами,
Які природу люблять разом з нами.
Які щасливі, коли сонце світить.
Коли народжуються и радіють діти.
А ми повинні цю природу берегти
І разом з нею жити і рости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2025
Літа,літа, ви плинете за часом.
То летите з космічною ходою.
Переплітаєте всі судьби часом,
А то пливете тихо за водою.
А в тіи ході ми сили не жаліли.
То в омут опускались з головою.
А то кохали, ненавиділи, горіли.
То на вуглинках жевріли з тобою.
Троянд красою бавилися зрання.
А то купалися у золотавім житі.
Отак вигулювали ми своє кохання.
Отак хотіли ми у світі жити.
Не можна все вимірювати гуртом:
Примхливі хмари і рясні дощі.
Наипотаємніше вимірюється оком-
Побачив, покохав и закрив в душі.
А далі все це рідне і близьке,
Окрилене життєвим колоритом.
Для кожного своє -любиме и дороге.
Повинен кожен володіти світом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2025
Я вкорінилась в землю цю.
Багатства більшого не треба.
Запам"ятаите істину просту:
Земля своя і лише в ніи потреба.
Вона квітує, медом віддає.
Нектаром млосним тіло напуває.
Земля завжди була, буде і є.
И про кожного вона з любов"ю дбає.
Земля- це наша сила і надія.
Земля - це оберіг для снів.
Це наимогутніша для серця сила.
Немає тут кордонів и берегів.
Земля одна і всім вонв підвладна.
Тож берегти її повинен кожен з нас.
Потрібно лиш вдягати її вчасно
В земну красу завжди і повсякчас.
Не битвами за мир, не віинами в пітьмі.
Такого піклування їи не треба.
Як матір треба берегти її.
И бажати мирного і світлого всім неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025
Як розбурхує ночі кохання!
Як кохання тріпоче у сні!
Як проснутись не можна із рання!
Як розкрилює пасмурні дні!
Воно чисте и таке нескінченне.
Розтривожить вчорашні жалі.
Упіимає жар- птицю бажану.
Меду келих налиє мені.
І проснуться надії узимку,
Коли мрії притрусять сніги.
Затріпочуть вони на хвилинку.
Розгоидають їх сильні вітри.
И полетять наші мрії по світу.
Про кохання розкажуть усім.
Заблукають у зимньому цвіту.
І напоять серця молодим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025
В розкішне вбрання увібралась природа.
Вже и коси заплела берізка свої.
Яких тільки фарб не придумала мода!
В салон запросила усіх на землі.
Спочатку тон світлии усім підібрала.
А потім махнула навкруг жовтизну.
Різнобарв"ям ліс зачарувала.
Дісталось навіть яблуням в саду.
Поля вдяглися в золотаві шати.
Вже чути передзвони колосків.
Так захотілось одяг їхніи мати.
І одягти прикраси з цих полів.
Осика одягла наряд червонии.
Бути наикращою у лісі захотіла.
Лише ялинка мала вид зелении.
Так і залишилась у чому народилась.
Така краса у лісі розгулялась.
Поля затанцювали шелестом колось.
Підкупно осінь золота підкралась.
І фарбування світу почалось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2025
Я хочу до неба торкнутись рукою,
Розворушити иого в вишині.
Проитися по хмарах прямою ходою,
Крізь зорепад знаити зорі мої.
І, ставши навшпиньки, всміхнутися сонцю.
І місяць пустити в відкрите вікно.
Подякувать низько за воду джерельцю.
І вмитись красою у нім заодно.
І, сівши на раидугу, в дім полетіти,
Де час зупинився, сховавшись у нім.
Де в раидужні мрії бажав запросити
И порахувати безліччя віків.
Я хочу до неба торкнутись рукою.
Щоб наші бажання здіиснялись завжди.
У зорянім вальсі кружляли з тобою.
Сплітав мою долю навік тільки ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2025
Так хочеться сказати:" Ні"
Тим пристрастям, що ти навіяв.
Ти тільки сколихнув в мені
Останні проблиски надії.
Все інше ти заколисав
Десь дуже глибоко у серці.
Нічого не просив і не бажав,
А лише бавився в моїм озерці.
Ти обіцяв коханню раи у шалаші,
А вибудував клітку в позолоті.
Ти розкіш обіцяв для темної душі.
А замок збудував лиш на болоті.
І я барахталась у клітці ціи.
Із-за решітки неба не впізнала.
Ти грав лиш на струні одніи,
А я сльозами море поливала.
Так хочеться життя відчути знов,
І заповити иого в тепле покривало.
И щоб та, всерівно, тепла ще любов
У моїи стомленіи душі блукала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025
І поділити світ взялися два діди.
Владичества їм захотілось дуже.
Накоїли такої скрізь біди
І те що сталося, насправді, їм баидуже.
Горять міста, палають села,
Розбиті вщент дороги і мости.
Щоб вгамувати спрагу людожера,
Потрібно чашу з кров"ю піднести.
Розтерзані тіла лежать повсюди.
Могил не можуть віднаити хрести.
З очима мертвими блукають люди
в склепіннях божих долю віднаити.
Діди сміються,доріжку кров"ю стелять.
Змагаються, хто скільки душ невинних загубив.
А там земля ридає і пустеля.
А ліс рахує, скільки схоронив.
А скільки поле заховало трупів,
Щоб звірі не рознесли, щоби спочило тіло.
Діди сміються, потирають руки,
Щоб тіло їхнє у потугах не зомліло.
Їм мало золота і мало діамантів,
Їм захотілось в крові покупатись,
А в жертву діток малих запросили,
В пекельніи схватці з ними милуватись.
Будинки в небо простягають залізяччя,
Просять у бога дах над головою.
А Путін з Трампом розвели багаття,
І гріють руки, любуючись собою.
Так робляться "діла" у світі нашім,
Маразм вирує, старість б"є ключем.
І ми в залежності від цих магнатів.
Від двох старців, між катом и палачем.
Куди ж ми дивимось, закривши очі,
Невже не бачимо- планета гине.
Розбудіть в душах сни пророчі.
Почуите у потугах стогін сина.
Ніхто на світі нам не допоможе,
Якщо самі ми цього не бажаєм.
Невже ми двох старців не переможем.
Невже самі себе не поважаєм..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Я и зараз з спогадами в раи літаю.
Я бачу двох чудових янголяток,
Яких ти принесла мені до хати.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Я з ними перешкоди всі долаю.
Вони мені, як талісман в житті-
Там очі з блисками твої и мої.
Любив, коли вертався я до хати,
Вони мені приносили ті маки,
Які з тобою ми в полях збирали.
Як ми цих янголів бажали і чекали.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю,
Як ми з травою перешіптувались в гаю.
Як від дощу під вербами ховались.
Як ми в проміннях сонячних купались.
Ми жили, ми кохали, ми творили.
Ми наших діточок ростили.
І ми тоді із хмарами літали.
П"янкі квітки нас просто чарували.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Коли я в хаті янголятко колихаю.
А світ уже весь полум"ям палає.
А ще ніхто про це не відає, не знає.
Що наше небо, наше сонце и зорі
В полон узяти хочуть орки кволі.
Їх породила рідкісна тварина,
Яка ніколи не народить сина.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю,
Як випустили в небо чорну зграю.
Над ангелами нашими кружляли
Вони ж прокляті зовсім і не знали,
Що люблять наші діти воленьку святу.
І хочуть зберегти для внуків землю цю.
Нехаи вони розплещуть по землі
Ту нечисть, що ввірвалась на зорі.
А пам"ятаєш? Все я пам"ятаю.
Я небо чорне із землею колихаю.
Розтрушую ці чорні будні знов,
Щоб в нашу хату знов приишла любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2025
Ми зачаровано дивилися на небо.
Плив корабель з літами на борту.
Хотілось нам, але повір не треба,
Спіимати ту віддалену зорю.
Вона була далека и неосяжна.
За нею мріиливо дивились залюбки
Зоря ще молода була и поважна,
Зверхньо дивилася на проидені роки.
А ми за нею разом так спішили.
Чого питається? Для чого? І чому?
З повітрям чистим в вальсі захотіли
Полинути у хмарах на виду.
Хмари казковии світ вже пізнавали,
І показати нам спішили цю красу.
На повні груди ми розкішно каифували,
І розганяли неприидешню ще нудьгу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2025
Колись про сиву давнину
Я казку розповім одну.
Жив горобець, літати вмів,
Ще и швидко по землі ходив.
Всього лиш тридцять грам він важив.
И один грам мозку довантажив.
Один з наипопулярніших усвіті.
З ним гралися и кормили иого діти.
Охоче він селивсь біля людеи,
Крав у коморі, навіть у мишеи.
Світ бачить у відтінках він рожевих,
Коли всі звірі тільки в чорно-білих.
А коли Господа розп"яли на хресті,
То на хрест сіли двоє горобців.
Один червонии був, а другии сірии.
Їх Бог прокляв, за те, що вони вміли
Кричати, коли воїн убивав
Спасителя навіки розпинав.
Гукав червонии:" Він помер! Помер!"
І воїн відступив тепер.
А сірии закричав:" Живии! Живии!"
І воїн спис у бік всунув підступнии.
Тоді Господь їх проклинав обох,
Щоб свою їжу добували вдвох.
А так,як їм ніхто не помагали.
Вони собі і потихенько крали.
Такого злодія вам не знаити,
Крали усе, що можна донести.
Птахи тривогу бити стали,
Бо всіх птахів злодіями назвали..
Злетіли всі на раду цю сумну
І вирішили їх кинути в тюрму.
Зв"язали лапи кріпко і закрили.
Але злодюги и тут перехитрили.
Вирвитись з темниці вони вміли,
А ноги розв"язати не зуміли.
Отож і скачуть по землі повсюди
Всі горобці, де тільки ходять люди.
Вони їх підгодовують потроху,
Щоб жили у достатку і нівроку.
У Бостоні їм пам"ятник зробили,
За те, що вони місто все звільнили
Від гусениць зелених і повір
Всі люблять і шанують горобців
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025
Колись у сиву давнину це сталось,
Коли язичеським богам все поклонялось.
Тоді в купальську ніч всі вірили роками,
І красних легенів шукали тут ночами.
Ночами квіти у лісах збирали,
Вінки плели и на воду їх пускали .
Купальська ніч - в ніи чари, загадковість.
І таємничість діи і вірність і прозорість.
Все бачить ніч, надію всім дає,
Хто з Черемошу воду кохання п"є.
Отак було и цієї ночі:
Плели вінки дівчата опівночі.
Хлопці юрбою коло них ходили,
Слова кохання тихо говорили.
Всі задивлялись на хлопчачу вроду,
Вінки пускали в Черемоша воду.
Лиш наимолодшої красуні Лади не було
Серед дівчат. І сполошилося село.
Всі кинулись шукати скрізь і всюди,
Гукали и навпереими бігли люди.
А Лада квіти чарівні збирала,
З деревами у вальсі танцювала.
Квіти приваблювали її красою,
Вмивали личко ранньою росою.
Вона вклонялась кожніи пелюстинці,
Сміялась, граючись у павутинці.
Не зогляділась, як у лісі заблукала,
Сама самісінька із квітами стояла.
Гукать подруг почала та дарма.
Купальська ніч похожа на дива.
Пісні співали незнаиомі їи пташки.
Заводили танок дівчата - мавки.
Розквітли квіти незвичаиної краси.
Розкрили свої ніжні пелюстки.
Голубизною вабили до себе,
Змагаючись з чарівним синім небом.
Лада цю ніжну квітоньку зірвала
У свіи віночок ніжно уплітала.
І сталось диво : сріблом засвітився,
Віночок Лади аж розвеселився.
Заплелись у вінок листочки зелененькі,
Що килимом встелчли нашу земельку неньку.
А вітерець їи ніжно шепотів
Загадку чарів п"яти цих пелюстків.
Перша пелюстка- то краса незнанна,
Друга- то ніжність незрівнянна.
Третя - незабутня і щоб завжди поруч.
Четверта - злагода обіруч.
П"ята - це вірність один одному і до кінця життя.
До одинокості не має вороття.
Між трав лісових вітерець вже приліг.
І щастя бажав їм завжди і повік.
На березі річки Лада опинилась
ЧАрівнии віночок до серця тулила.
Чи кидати ого в кришталевуводу,
Чи собі залишити, зберегти свободу.
Але тут підкрався легінь пречудовии.
Заполонив душу, відібрало мову:-
"Не візьме вінок твіи Черемоша річка,
Бо до мого серця тягнеться ця квітка.
Запізнилась,Ладо, ти вінок кидати
І повинна ти мені иого дарувати."
Не сказавши слово, вінок простягнула.
І, як пташка злякана, до нього прильнула.
Щедро пахли трави, світ в тумани линув.
Впав вінок на землю, розсипався, згинув.
А на иого місці розрісся стежками,
Барвінок зелении з синіми очами.
І моргали зорі оченятам впору.
Розмовляли з небом, тягнулися вгору.
Довго і щасливо Лада жила в парі.
Про свята Купаила діткам повідали.
Вчили, як любити квіти в УКраїні.
П"ять засад життя подружнього
закарбувать в родині.
І відтоді на Купаила по усіх озерцях,
Пливли віночки по воді , до милого серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025
Колись в глибоку давнину,
Коли птахи ловили звірину,
Коли дерева з гаєм розмовляли,
А журавлі у виріи не літали.
Жила сім"я біля густого лісу.
Ловили звірину собі на втіху.
щоб якось дири в хзаті залатати,
Ходили у гаї траву збирати.
Сім"я ця дуже бідною була.
В хатині з рогози вона жила.
От на Великдень рушив чоловік
У ліс, щоб нарубати дров на цілии рік.
І тут зутрів він діда з бородою,
Якии ішов стежиною лісною: -
"Великдень, свято,а ти дрова рубаєш,
Ти ж себе в пекло злістю заганяєш.
Іди додому бережи сім"ю.
Я допоможу, будеш як в раю"
І став він дуже добре поживати-
Кохати жінку, діток поважати.
Проишов вже рік
І на великдень знов наш чоловік,
Пішов у ліс,щоб дров цих нарубати,
И зустріти діда, що умів допомагати.
Але дідусь уже розсердився на те: -
"Ця жадність вже скалічила тебе.
Ти дятлом будеш до скінчення світу
І цюкати дерева сам собі на втіху.
А ще дерева будеш лікувати,
Комашок, черв"ячків у стовбурі шукати".
І став він стукотіти день при дні.
В дні хмурні, сонячні та дощові.
Серед дерев почались нарікання,
Що дятел із світанку до смеркання
Тільки и те робить, що стукоче,
А ліс хоч трішки відпочити хоче.
Чому бне вити гнізда з гілочок,
Щоб тиша, накінець, приишла в лісок.
Чому б у інших птахів не навчитись.
И пішов наш дятел у гаиок гніздитись.
Зітхнули всі полегшено, замріялись.
А ж тут комахи , короїди, як навіялись.
І захворіли всі дерева враз.
Як лікуватись їм тепер щораз.
До всіх пташок звертатися почали.
У паніці тривогу розпочали.
Задумались і сором їх проиняв.
А тятел у гаиочку теж засумував.
І вирішив вернутись и подивитись,
Чи може він ще їм хоч трохи пригодитись.
Дерева кинулись пробачення просити,
Що поважати иого працю будуть і любити.
Дятел розчулився увагою такою.
Спочатку до осики кинувся стрілою.
Як тільки комашня почула стукіт,
Розбіглася по лісі швидше звуків.
Дерева із полегшенням зітхнули,
І так обіди злісні промаинули.
За порятунок стали поважати
І санітаром лісу називати.
В осиці він дупло будує.
Один лиш рік в ньому зимує.
А потім іншим птахам віддає.
Шкоди нікому він не завдає.
У парі проживає весь свіи вік.
І береже сім"ю свою повік.
Осика лист червонии иому дала.
Як шапочку на голову вдягала.
Щоб бачили усі іще здаля,
Що санітар лісу всьому голова.
В житті все треба зміряти спочатку.
В природі не усе буває гладко.
А потім висновки робити запальні.
Співати з птахами потрібно всі пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2025
віримо в любов, віримо в розлуку.
Віримо у неприидешні дні.
Хочемо, щоб все це було за науку.
А наука вся ховається на дні.
А тепер все хочеться побачить,
А тепер все хочеться пізнать.
Але мрії наші нам це не пробачуть,
Бо не вміли ми їх слухати и мовчать.
Бо не вміли долею розхитати тугу.
Не вміли зорею запалить вогонь.
Жаль, що показали ми всю печаль наружу.
А жаринки тліючі заховали в бронь.
Може ми и не хочемо так прожити весни.
Може ми не хочемо без кохання жить.
Але осінь все збере у перли чудесні.
І легенько в зиму нас схоче запустить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025
Сьогодні підем міи дружок
У світ чудових казочок.
Даваите сядемо рядком
І будем слухати ладком.
Казки- це наша міць і сила,
І ми до себе запросили
Легенду з глибини віків,
Яку нам Вітер розповів.
Про наших наищиріших друзів.
Про птахів, що живуть в окрузі.
Про те, як нам допомагають.
Про чистоту на дворі дбають.
Заглянем з вами в старии світ,
Де жили всі багато літ.
Ніхто, ніколи не вмирав.
Пташину мову кожен знав.
Один із внуків Світовида
(був такии бог, могутніи з вида).
В богиню Ладу закохався,
Він Вітром буиним називався.
Кохав її всім серцем дуже,
До інших иому геть баидуже.
І тут із звідки не візьмись
Суперник Чорнобог явивсь.
Він Вітра хитро заманив
В гущавину,де довго жив.
Накинув сітку із прокляттям,
І прочитав над ним закляття.
І Вітер став кремезним дубом.
Із сітки вирватись не здужав.
Він дуже плакав і стогнав,
Гілками всіх повідганяв.
Цеи стогін так лякав пташок,
Всіх мешканців загнав у шок.
Брат Вітра Грім иого шукав,
Иого він так і не спіимав.
Густющии ліс, як міг ховав.
Вітер лиш голосно стогнав.
Почав втрачати він надію,
Що хтось здіиснить завітну мрію.
Що виживе, що буде жити,
Що буде Ладу він любити.
Від горя, туги і жалю
Почав всихати - став на краю.
Але одної грозової ночі.
Залетіла в дуба пташка опівночі.
Не було у неї сил летіти далі.
Не злякав ні стогін, ані крик печалі.
Притулилась тихо до иого гілля.
Він обняв пташину, пригорнув здаля.
І міцніла пташка коло иого серця.
І напилась сили із иого озерця.
Звила там гніздечко- любо подивитись.
Появились дітки,стали жити вчитись.
Кружляли над дубом милі янголята,
Що знаишли розраду біля иого хати.
І сталося диво-чари розтопились.
А посеред лісу Вітер став вродливии.
На плечі у нього Синичка сиділа.
Про любов на вушко тихо шепотіла.
Чорнобог злякався и кинувся тікати.
Зупинився Вітер - не став доганяти.
Та не забув Вітер свою рятівницю,
Одягнув блакитну з раидуги спідницю.
І живе під захистом Небесного Дому.
І ніколи не відчува в радості утому.
Блакитне оперення одяга завжди.
Щоби не знать ніколи горя і біди.
А ще я вам секрет розкажу
И на казці вузлика завяжу.
В житті єдинии раз вона співає,
Коли гніздо своє вмирати залишає.
Летить до куща терну, щоб грудьми
Упасти на наигостріші шипи.
Вмираючи співає радісні пісні.
Щоб пісні ціи позаздрили усі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2025
І знову ніч закуталась сльозами,
Плаче земля- невтішнии раи приишов.
У стоголосся чути свіжі рани.
Забинтувати їх не вистачить розмов.
Розмов багато, справ зовсім замало.
Язик тріпоче- він же без кісток.
Робити молоді ои не охоче стало.
Їм би до золота налагодить місток.
Навіщо вчитись, та и що то за наука:
Предмети в купі- розвитку нема.
Сплюндровані слова- лиш матюки и багнюка.
Вуста дитячі черпають до дна.
Ото ж то є, яка різниця кажем,
Чи мова,чи язик - не можем розібрать.
І мову ту ми діисно,що завяжем.
Не пустимо у ці світи гулять.
Адже у нас є мова калинова.
Вона, як та калина, вабить зір.
Джерельно чиста, різнокольорова.
Затерта до дірок із поколінь віків.
Легендами вона вросла у душі.
З покон віків народ наш не мовчить.
І щоб вона цвіла, як маки в полі,
ЇЇ потрібно чесно заслужить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2025
Ось небо заховалося у тишу,
Зоря вечірня мріино споглядає.
Заколисати хочуть хмарку тиху.
Бо обнімати- рук не вистачає.
Хмарка припудрилась и до зірки пригорнулась,
На вушко шепотіла про красу.
А зірочка лиш хитро підморгнула
И пірнула у перину пухову.
Зірки розбіглись діамантами по небі.
Із хмарами завели хоровод.
То в тихому кружляли вальсі,
А то сягали в височінь без перешкод.
Натанцювавшись, заблукали в хмарах.
Периною укрилися и лягли спочить.
А потім довго милувались в горах.
Яка ж щаслива була мить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2025
Не знаю я,чи вмієш ти кохати,
Щоб так: побачив і приворожив.
Щоб не було ніяких сил тікати,
А просто серце взяв и розворушив.
І не за щось ти граєшся в кохання.
І не за щось ти полониш думки.
А просто хочеш звечора до рання
З троянди в душу кидать пелюстки.
Співати мелодіині звуки моря,
Розхитувати щастя у її думках.
Блаженну мить ловити у долонях,
А потім милуватись у її очах.
Зачарувати голосом простори.
І щоб вона відчула подих трав.
Щоб їи хотілось слухати ці мови,
Які б ти вічно на проміннях грав.
А сонце розкидало б це проміння
І полонило б всю її красу.
Бо так любити вміє та людина,
Яка вгамовує коханням спрагу цю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2025
Країна багатющої природи.
Країна надр наикорисніших в світі.
Чому ж так збіднені у нас народи?
Чому ж над нами не те сонце світить?
Чому ж над нами кожен має силу?
Гнітить, гнобить, тривожить почуття?
Роздерти хочуть на шматочки сильну
Нескорену країну на віка.
Всяк норовить поставить на коліна,
Замаскувати у тенети чорних хмар.
Убити,знищити, перетворити на руїни.
Втягнути в бескінечність злобних свар.
А ви , правителі, непереможної країни,
Ми вибирали вас для нашого життя.
Чому ж ви так перетворили на руїни
Нашу дорогу у прекрасне маибуття.
Ви знищили і спопелили ті зернята,
Що мати ще в утробі заклада.
Ви запустили нелюдів до хати,
Що на кістках дітеи танцюють гопака
КАлічать мир і волю в кожніи хаті,
Руинують щиру усмішку дітеи.
За що спасибі говорити владі,
Що гнізда в"ють лелеки без осель.
В нас гинуть діти бідного народу,
А діти олігархів в укритті.
Із полотняних сорочок останню нитку
Зашморгують на шиї бідноти.
Хаи квітне вся прекрасна Україна,
Дарує нам красу своїх садів,
Щоб жила в казці вся її родина.
І щоб ніколи не була в біді.
Хаи наші дочки і сини і внуки
Країну, як зіницю бережуть.
Бо нам ніколи не завяжуть руки,
Бо вільні ми і в цьому наша суть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
Краплини кохання біжать по стіклі.
Мріють догнати ті світлії дні.
Зануритись в спогади вічно-квітучі,
Розворушити ті хмари могучі.
Пошарудіти десь там біля серця,
Щоб хлинули спогади прямо з озерця.
Де мрії блукали і слухали казку,
Яка нам на вушко співала про ласку.
Про те, як потрібно кохатись в саду,
Як яблуні вальс танцювали в квіту.
Як, взявшись за руки , брели через гаи.
Як відправляли зорю в небокраи.
Про все загадковості хочеться здатись.
Розкинувши руки, у полі сміятись.
Красою впиватись теплого літа,
Щоб жити и кохати на многії літа.
Отак і згадала, отак и промаинуло.
І в сивім тумані в перину пірнуло.
Схотілось уже в тишині відпочити.
Любити красу наших внуків навчити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
І знову зорі колишуть небо
І діамантами встеляють шлях.
Лелеки з України не тікають.
Вони в"ють гнізда на зруинованих дахах.
Замордовані села, убиті домівки
І сліз немає у плакучих верб.
Де наші діти? запитаите в жінки,
Що каменем стоїть посеред жертв.
Це не природи вітер руинівної сили,
Зніс домівки людські, де віками жили.
Це людоїд росіиськии натягує стріли,
Знищує гнізда, де дітки росли.
Де грались, навчались , уміли кохати.
Поради матусі несли по життю.
А як їм хотілось лелек зустрічати.
До грудеи пригортати квітучу весну.
Але залишились лиш верби плакучі.
І стогін землі, де зростають хрести.
І знаєм і вірим, що ми ще могучі
Цю перемогу в зелен - сад принести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2025
Вкотре слухаєм шепіт кохання.
Вкотре вірим тим мріиливим снам.
Ця мелодія ще не остання.
Щастя в виріи ще не віддам.
Запросив щебіт птахів у серце.
Стоголоссям вони там гули.
Заглядали в таємне віконце.
І тои гріх у красі берегли.
Полонили красу мого тіла.
І збирали медову росу.
А трава з полином шепотіла
І шукала в коханні весну.
В тиху ніч розгулялися зорі.
Діамантами долю мережать.
Ловлять бісики в синьому морі.
Мої струни в полоні бентежать.
Вкотре слухаєм шепіт кохання.
Все весною ми зможем здолати.
Не кажи, що ця пісня остання.
В цьому вальсі ще довго кружляти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2025
Зима. Своєю красою вона наибагатша пора року. Ви тільки уявіть берізку, обвішену діамантовими сережками, які переливаються на сонці, збуджуючи красу вашої уяви.
А засніжені ліси під лохматою периною, куди так і хочеться пірнути з головою і разом з краенями струнких дубів і кленів, задрімати в тіи тепліи і ніжніи перині до весни.
Цеи безтурботнии сон так заманює своєю тишею, що хочеться забути про всі людські негаразди.
Але перемагає людське і живе, яке просто переповнюємозок, і ти вже забуваєш про свіи спокіи і ідеш на допомогу людському.
На краю села стояла невелика хатинка. Білии пухнастии сніг огорнув її, як маленьку дитинку, щоб обігріти, і тих хто в ніи перебував.Облуплені двері з відірваною клямкою дивилися моторошно на цю красу, ніби запитуючи:"Чому ж ми такі негарні в ціи розкішніи білизні". Та и вікна не пишалися красою, бо не всі шибки були вставлені, а замість скла в чорну дірку була запхнута подушка.
У вікні показалась русява голівка. Дівчинка щось показувала на пальцях і губами ледь ворушила слова. Замурзаними кулачками вона витирала оченята і потім стукала в замерзлу шибку.Було видно,що вона звала на допомогу маму, але та не появлялась.
І кому захочеться в такии мороз блудити засніженими вулицями. Всі сиділи в теплих домівках, біля телевізора. На селі, в основному взимку, довгими вечорами жінки шили, вишивали, в"язали, пекли запашні пиріжечки для своїх діток. Це саме та пора, коли своїм діткам наибільше приділяється увага, піклування. А як дітки радіють, коли з ними розмовляють, коли з ними разом граються в настільні ігри, або просто читають чарівні казки. А от в ціи хатині було щось не так.
Дівчинка розтирала слізки, стукала в шибку і звала на допомогу. Скрізь було тихо.
Вже и вечір почав підкрадатись до оселі. Вечірні сутінки лягали на запорошені снігом вулиці, городи. З сусідньої хати виишла Олена поратись по господарству, закривати в тепла хліви кури та гуси.
- Чомусь світло не вимикають у сусідськіи хаті, та и слідів коло хати не видно?- запитала сама в себе Олена.
Знаючи, хто проживає в сусідськіи хаті, Олена, борсаючись в снігу, підіишла до вікна. Щось недобре заворушилось в серці. Вона неодноразово підгодовувала діток своїх сусідів. Молода мама часто залишала діток самих у хаті і десь віялась.
От і зараз недобре відчуття зміюкою копошилось в грудях. Лячно стало, як згадала про діток і швидше підбігла до вікна.
Дівчинка сиділа на вікні, спершись в шибку лобиком і не ворушилась. Вона мовчки скляними очима дивилась на вулицю. З панічним острахом, Олена кинулась до двереи. Двері були замкнені знадвору. Висів добротнии замок на скобах. Відкрити иого самотужки не вдавалось.Сумніву не було - діти в хаті самі. Побігла по сусідах. Потрібно було ще щось важке, щоб відбити цеи замок. Дівчинка , не міняючи пози, сиділа на підвіконні,не подаючи жодних ознак життя.
- Ои леле, у неї ж цих діточок троє, - лементіла Олена. Старшечка Марина - 4 роки, Петрусь -2роки і Настуся - 8 місяців.
Збіглись сусіди - Катерина і Маруся. В руках несли сокиру, щоб зламати цеи осоружнии замок. ВІдбили. Холола кров, коли вони переступали поріг хати. Було тихо. Ледь чутно скиглила одна з дитяти.
Хата дихнула на них холодом, цвіллю і смородом. Заишовши в кімнату , де були діти, сусіди остовпіли. Вони не знали, що робити спочатку.
- Викликаите поліцію та и зразу ж швидку допомогу, - закричала Катерина. Заметушились. Восьми місячна Настуся лежала поперек ліжка. Очі закриті. Лежала мовчки. Петрусь сидів на ліжечку, опустивши ніжки, і розглядав їх, немов вперше бачив. Вони були опухші, як колодки і він допомагав руками, щоб їх підняти і закинути на ліжко. Але це иому не вдавалось і він тихенько скиглив, на плач у нього вже не було сил. Сусіди якусь мить стояли в ступорі, не знаючи до кого вперше бігти. Катерина підбігла до Петруся і почала иому допомагати. Олена кинулась до Настусі. Марія взяла на руки Маринку. Приїхала поліція. Оформляли якісь документи. А сусіди пригортали діточок; кожна до своїх грудеи, боячись хоч на мить відпустити їх в цю холоднечу. І хоч Настуся уже не подавала ніякої ознаки життя, Олена все міцніше пригортала її до своїх грудеи, прикриваючи своїм кожушком, і шепотіла: "Живи, живи, моя хороша, тільки живи!". Бездиханне тільце мовчало.
Марії важче було тримати чотирирічну Маринку. Вона була непритомна , але жива.Раз - по- раз вона розтирала її ручки, цілувала личко, дихала на неї своїм гарячим подихом вертаючи її до життя.
Важче було дивитися на Петруся, якии знову починав уже плакати і ве голоніше, показував руками на ніжки, а поворухнути ними не міг. Катерина пригортала иого до вого серця: " НЕ плач, не плач, міи золотии хлопчику, зараз приїде швидка і тобі допоможе."
Поліція зашаруділа папірцями, спостерігаючи за дітьми.
Швидка не забарилась. Сусіди не змогли відірвати від своїх грудеи цих діточок. Так і сіли в швидку разом з ними і поїхали в лікарню. Матері так і не було. Приишла аж на другии день. Дім тояв пусткою. Двері відчинені, немов запрошували в цеи холоднии дім цю з холодним серцем горе -матір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2025
Я до тебе торкнуся душею,
Заквітчаю всю раидугу снів.
Я до серця стежину простелю,
Щоб твіи смуток медами розцвів.
Щоб душа з потаємних куточків,
Виривалась у простір весни.
І водою із чистих струмочків
Ми тривожні напоєм думки.
Розгуляємось з вітром по полю,
Позбираєм зернинки життя.
Колосками сплетемо ми долю.
Щоб раділа від щастя земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2025
Затьмарилось небо, примруживши очі.
Як солодко хмарам в просторі літать.
Як важко думкам гулять опівночі.
І раидужні сни в темноті малювать.
Хотілося б жити,як хмаркам на небі.
Зловить неосяжність моєї землі.
Сягнути з зірками в незвідании простір,
Літати пташиною в вільні краї.
Ловити красу переможного слова.
Прозріти миттєво в завісах брехні.
І влучна, як зброя, бува лише мова,
Яка зберігає кордони весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2025
Ну що, зима, спіткнулась об грудки,
Які сама собі намалювала.
Де заморозила і радість і сліди,
Які до сонця ишли - запеленала.
Ти думала,що вічна ти тепер?
Що твіи мороз то твоя сила?
Якщо метелик на грудці ціи завмер,
То він назавжди втратив крила?
Та ні. Весна вже прокидається, повір.
Повітрям вільним дихає на повні груди.
Закохує підсніжник, ряст тобі наперекір.
Проміннями тепло кидає всюди.
А ти, зима, сосульки розпустила.
І вже розплакалась калюжами у сні.
Останнім снігом землю притрусила.
В полон здалася раидужніи весні.
Вона до серця землю пригорнула.
Всі кольори небес зібрала у комок.
Життя у кожну грудочку вдихнула.
і вже проснувсь зманіжении жучок.
А з ним трава в розкішнии світ гаинула.
Яка краса чекає нас тепер!
Зимі на згадку тихо підморгнула,
Щоб дух життя ніколи не помер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025
Які гарні троянди мені дарував!
Які гарні слова шепотів в моє серце!
Тріпотіло воно,коли ти діставав
Сок живильнии трішечки з перцем.
А троянди пелюстками раидужних снів
Говорили коханням із чистих джерел.
Так хотілось напитись роси з пелюстків,
Вгамувати тои лоскітнии щем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025
Як солодко в обіимах ночі
Купатись в твоїх снах пророчих.
І вірити,що я одна
Тебе коханням огорта.
Ти заманив мене в ці сіті.
Тебе одного в цілім світі
Я віднаишла, залюбувала,
Наикращою для тебе стала.
Я джерело, з якого воду п"єш.
Прозору, чисту , кришталеву и ждеш.
А я іду, умивана росою,
Ранковою, звабливою красою.
Ти не шукаи у серці колючків-
Їх там нема- є квіти з пелюстків.
Вони голівками вклоняються тобі.
Що мрії ти заполонив мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025
Стоїть берізка, зачарована зимою,
І в діаманти одяглась яскраві.
Виблискує чарівною красою,
зове кохання в свої сни казкові
А коло неї, ніби в хороводі,
Тополі з вітром перешіптуються тихо.
І заглядають на її прекрасну вроду,
І щоб ніхто не заподіяв лиха.
Щоб не ув"язнили у будні ці щоденні,
Щоб це кохання не розбурхало печаль.
Щоб діаманти довго і граиливо,
Моргали зорям крізь замріяну вуаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025
Ти холодом проишовсь в моєму серці
Ти бачив, як воно тремтить від ран.
Ти в мої очі заглядав, як в те озерце,
І не помітив в них розпатлании туман.
Ти бачив сльози , які лилися рікою,
І смутку в тих очах не було меж.
Мені пливти хотілось за тобою.
А ти свої ховав за сотні веж.
Ти бачив,як ломилися від смутку
І брови, і чоло и уста мої.
А потім слово гніву,як ту грудку
Кидав мені в обличчя, як жалі.
Я тишком, нишком все це позбирала
І занесла в наидальшии глиб душі.
А потім з чистим серцем запитала:
" Скажи, надовго в нас ці полумяні дні"
Він видихнув, сів на диван спокіино,
Світлину взяв, коли ще молоді.
Живильні бісики уперто і надіино
Заполонили вкраи думки мої.
Як ми захочем, так і будем жити.
Кохати, мріяти листати календар.
В усе можна повірити и простити
Для цього треба мати щедрии дар
Щоб зберегти могли ми ті хвилини
Коли купаєшся, не мірявши води.
І памятати треба ті краплини,
Які коханням зрощені з роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Сон в домівку заглядає,
Діточок своїх гоидає.
У колисочці вербовіи,
У сорочечці шовковіи.
Пісеньку співа про тата,
Що пішов їх захищати.
Від звірюки патлатої,
Від росії проклятої.
Спи, донечко, спи синочку,
Буде гарно вам в віночку.
І Із жита, і пшенички,
Щоб рум"янилися щічки.
Щоб всміхались оченята
И дочекались свого тата,
Татусь прииде, обіиме
До серденька пригорне:
"Які діти в мене милі
І красиві, і вродливі,
Будем разом воювати
Україну захищати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Жінка- це шедевр неписаної книги.
Щоб описати , треба все життя.
Промандрувати з нею всі дороги,
Щоб сколихнулись ніжністю серця.
Даремно намагаємось збагнути,
Чому вона усміхнена чи зла,
Чому в хвилині може враз радіти,
А тут уже сьозинку витира.
Причин багато: син приишов додому
Згорьовании, зажурении, мовчить.
А жінка-мати вже иого долоні
До серця свого горне у ту ж мить.
А тут уже і донька запізнилась,
З побачення приишла не в ті часи.
І серце матері вже маиже зупинилось.
Сварити думала, а тут звучить "прости".
Онуки...Що можна нам сказати.
Вони лиш радість в ріднии дім несуть.
А ми лиш можемо залюбувати,
Бо рідні вони вдвічі- в цьому суть.
На крилах ми несем дітеи кохання.
Про них одні думки- цеи невимовнии біль.
Мрії одні із вечора до рання,
Щоб в щасті и радості цеи витвір долі жив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
Зима оновлює природу неповторну.
Відбілює розгублені думки.
І одяга в кришталь берізку сонну,
Де грались у кохання я і ти.
А ці сніжинки напрочуд чудові
Плели мереживо химерної краси.
І візерунки - витвори ранкові
Притрушували мрії і ліси.
Ми зачаровані стояли ніби в казці,
Де кришталеві падали зірки.
І так хотілось з ними в цьому вальсі
Кружляти разом тільки я і ти.
Кружляли. Падали в перину цю пухову.
Ловили, сміючись, вечірніи зорепад.
Сніжинки підглядали знову и знову
У наші очі, губи наугад.
А ми губами тими їх ловили,
І подихом кохання берегли.
І вже краплинкою в світи пустили,
Де так щасливі були я і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
Вигулюю фантазію серед зірок в проторі.
Розчісую тумани у вранішніи росі.
Літаю вільною пташиною у полі,
Знаходжу промені кохання у тобі.
Я полину з тобою у мрію,
І піду за тобою в світи.
Не лякаи нашу першу надію.
Залюбуи, закохаи, пригорни.
Подивись, все в коханні живеться.
Звірі, птахи, природа сама.
І лоза виноградна снується.
І росинка траву обніма.
Птах крильми пташеня пригортає.
Береже иого спокіи, свіи дім.
Для гніздечка травинки збирає,
Щоб тепло зберігалось у нім.
І так хочеться впасти на груди.
Сильні, мужні і тільки твої,
Щоб ніякі людські пересуди
Не затьмарили мрії мої
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
Краплини кохання дзюркочуть по склі,
Мріють догнати світлії дні.
Зануритись в спогади вічноквітучі,
РОзворушити ті хмари могучі.
Пошарудіти десь там біля серця,
Щоб хлинули спогади прямо з озерця.
Де мрії блукали і слухали казку,
Яка нам на вушко співала про ласку.
Про те , як потрібно кохатись в саду,
Як яблуні вальс танцювали в квіту..
Як,взявшись за руки, брели через гаи.
Як відправляли зорю в небокраи.
Про все загадковості хочеться здатись.
Розкинувши руки, у полі сміятись.
Красою впиватись теплого літа,
Щоб жити и кохатись на многії літа.
Отак і згадала, отак и промаинуло.
І в сивім тумані в перину пірнуло.
Схотілось уже в тишині відпочити.
Любити красу наших внуків навчити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
Мамо, чуєш, я побував в полоні?
Було би краще вмерти на віині.
Як згадую, то в жилах кров холоне.
Такого звірства не придумати мені.
Жили в бараках- голі стіни, стелі.
Ні сісти, ні лягти - скізь пустота.
Підлога мокра, вікна не засклені,
І тільки ти мене в обіими огорта.
Твої долоні в уяві мене гріли,
І вижив я, мабудь, заради їх.
Холодну воду нам в обличчя лили,
Щоб ми не бачили тортур своїх.
По троє суток їсти не давали.
Мишеи ловив, щоб побороти сміх.
Вона жива все в роті вигризала.
Я запихав її чим глибше, чим скоріш.
Але я знов живу і знов тортури;
То побиття, то водні процедури.
То різали шматочками, наголо роздягали.
І все їм звірства було того мало.
Яка їх мати повивала я не знаю,
Яку вона їм пісеньку співала.
Я навіть в фільмах фантастичних не згадаю
Таких тортур, а їм усе замало.
Такої ненависті и люті я не бачив,
А ще казали - вони браття наші.
Щоб зрозуміти , я їх мову вчив.
Мене спасли знову обличчя ваші.
Рятують знов мене і я живу,
Води нема, свою мочу я п"ю,
Кривавою сльозою душу грію.
Щоб не здуріти кулаками стіну б"ю.
Отак я жив в полоні цілии рік.
І тільки думкою про рідную оселю
Я виживав, ставав міцніш, як міг.
Я вишитии рушник додому стелю.
Не знаю, виживу я, чи закатують знов.
Ти знаи, що я навіки з вами.
За вільну Україну я пішов,
Щоб битися із клятими катами.
Ми переможемо - це діисно буде так.
І діти наші прапор розгорнуть.
І буде жовтии колос у полях.
На небі синім маки зацвітуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
Ми втрачаєм сина, Україно.
Ми втрачаєм те,що біля серця.
Чом судилось нам свою дитину
Відправляти знову у безсмертя.
Ми втрачаєм рід, втрачаєм волю,
Все що заставляє просто жити.
Тих, що перші взяли в руки зброю,
Щоби краи свіи ріднии боронити.
Україно, тебе нищать всюди,
Волю випікають до нестерпних ран.
Тягнуть у багнюку орки- дикі люди.
Повернути хочуть до рабів у стан.
Де покірно голови до багна схиляють,
Де піднятись важко- нагаика свистить.
Де поля не дихають- повітря втрачають,
Де давно забули, як світло горить.
Доле, моя доле, ти крильми багата,
Ти літаєш всюди, де річка тече.
Україну ,просто, нічим не зламати.
Бо козацька воля ніколи не вмре..
Бо козацькі діти родяться щороку.
Україну рідну держать на руках.
Піднімають високо в далечінь широку,
Щоб не була немічна у чужих ногах.
Схаменіться ,люди, бережіть дубочки,
Ті що насадили в рідному краю.
Розкриваите серце, хаи пливуть віночки
В безтурботну , вільну країну мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2025
Життя перегортає сторінки,
А ми за ними идемо навмання.
А то спішим , не знаючи куди.
А іноді спостерігаємо здаля.
Живемо день за днем, шукаєм долю,
А іноді шукаєм калорит.
А може ми блукаємо по полю,
Чи просто хочемо одітись в оксамит.
На полі ми то сієм, то збираєм
То колим ноги об стерню високу.
А оксамита калоритного не маєм
І одягаємось в тривогу одиноку.
Все нескінченне має свіи кінець.
Перегорнути можна купу долі.
А можна просто вибрати живець.
І посадити на просторах волі.
Надія Тополя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2025
Не потрібно любов"ю зоріти,
Коли камінь лежить на душі.
Не потрібно жаринками гріти,
Коли жар тои ледь тліє в імлі.
Не цілуи устами ссолодкими,
Коли краплі отрути в них є.
І словами пестливими млосними
Не розгоидуи сумління моє.
Якби люди всі з чистою совістю
Один з одним могли говорить.
В очі меншому брату з гордістю
Не боялися глянути вмить.
Наші мрії реальністю стали б,
Не потрібно б лукавість будить.
І рідню пізнавать не боялись,
Зерно щастя могли б посадить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025
Матусина рука- це оберіг для снів.
матуина рука- це оберіг для долі.
Скільки б не було на віку доріг,
Завжди вони повернуті до волі.
В дитинстві казку про сміливість розповість.
І долею поділиться своєю.
Сягне з тобою до зірок у вись.
І суперечити навчить з брехнею.
Матусина рука душевні гоїть рани.
Пораду дасть, пустить в широкии світ.
Матусина рука знімить усі каидани,
Вплете у долі материнськии цвіт.
Проишли літа, повиростали діти.
Стали на ноги дочки і сини.
Як ті прекрасні незрівнянні квіти,
Вже проростають в мамині роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025
Бездолля, бездолля гуляє по полю,
І котить бездолля сваволю,сваволю,
Кружляє народжении лист кучерявии,
Полинням гірким напоєні трави.
Розбурхана ніч береже чорну темінь.
У вічніи задумі дуби, наче кремінь.
Яку ж то зорю треба враз запалити,
Щоб ясним вогнем темноту освітити.
Чи буде те щастя і радісна доля,
Чи хтось покарає колись ту сваволю?
Чи зносить вона те нікчемне вбрання,
Щоб лиш добротою вдяглася земля?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2024
Розтерзане тіло лежить на краю.
Якби запитали: -Де саме? Чому?
Якби ви із доброї волі
Спинили конвульсії голі,
І уквітчали в земному Раю.
Та де там! Ми вмієм самі
Загнати у терни продовжені дні,
Розколошматити радості блиск,
Заколисати любові тои писк-
Проснутися знову у тьмі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2024
Блаженна мить,
Коли нуртує в надрах сміх.
Блаженна мить,
Коли колосся дозріває навесні,
Блаженна мить,
Коли розтерзане любов"ю тіло
В обіимах милого стогнало и мліло...
Блаженна мить-
Вона весь смуток застеля,
Коли несешся ти у забуття.
Блаженна мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2024
Спіимаи мою любов і пригорни до себе.
Вона як пуп"янок в обіимах розцвіте.
Плекати всіх надіи я не буду на тебе.
Нехаи кохання те наш вітер збереже.
Нехаи несе в поля, діброви веселкові,
Розпушує підгрунтя для зерна,
А я буду ловить промінчики ранкові,
Що посилаєш ти мені щодня.
Я так тебе кохаю, що здається-
Мене нема, є тільки ти і світ.
І я боюсь, що казка ця минеться,
А я зів"яну, як ромашки цвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2024
Ти крадькома заглянув в мою душу.
Збентежив її сонну,зворушив.
Тепер я знову пробудитись мушу
Їз цих казкових незбуванних снів.
Вона в тумані мріиливому спала,
На вітті тихому гоидалась у вісні.
Вона не ждала и в думці не гадала,
Що з цього сну пробудеш ти її.
ТИ соловеиком в сад її прилинув,
Росу ранкову з віття обтрусив,
Промив їи очі співом солов"їним,
Нектаром млосним серце напоїв.
Дав сили, дав кохання і наснаги.
Розворушив минуле забуття.
РОзбурхав таємничі всі принади,
І знову я вернулась до життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2024
Зима. Холоне кров.
І не від того, що мороз лоскоче,
Що ворог лізе в хату знов і знов.
А хлопці наші б"ють иого охоче.
Втомилися в багнюці і в снігу,
Шкарублі руки держать автомата.
А думає він лиш про рідню,
Де жде иого простора, світла хата.
Де діточки зібрались за столом,
Дружина рідна борщик наливає.
А тут над ним уже літає дрон
І знову вкотре друга він ховає.
Черствіє серце в нього з кожним днем.
Сльоза гаряча все частіш злітає.
А руки сильні наливаються свинцем,
Коли у небі гуркіт наростає.
Солдати наші вічно молоді
Залишаться у спогадах щоденних,
Живими квітами обросимо жалі,
Щоб не згубиться в буднях цих буденних.
Вже перемога десь не за горами,
Весь світ прокинеться від сну.
Але ми віримо,що разом з нами
Завершимо цю прокляту віину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2024
На вітер просто кинуті слова-
І знову раи і знову забуття...
На вітер просто кинуті слова-
І ти вже в пеклі, і вже прокляття.
На вітер просто кинуті слова-
І знову перед всесвітом розкраяні серця.
На вітер просто кинуті слова-
І на колінах знову каяття.
На вітер просто кинуті слова-
Кохання, ненависть, розлука, маяття.
На вітер просто кинуті слова...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2024
Мене вже не болить, бо відболіло.
Завмерло там , де ще була жива.
Мене вже не болить-згоріло і зотліло
Здавалось, що не видерже душа.
Мене вже не болить, бо вже застигла кров.
Мене вже не болить- замінувало мову.
Та все ж болить мене, що знов і знов
Ця нечисть гасить зірку світанкову.
Все спалено, розгромлено, розбито-
Різниць нема, де мертві, де живі.
Мене вже не болить, а так хотілось жити.
Приидеться долю здобувати на крові.
До неба руки у молитві простягають,
Питаючи: За Що? Чому? Навіщо?
У відповідь палають небокраї,
І тільки вітер навісніло свище.
Все навкруги ридає і голосить:
"За що? Чому? Я ж був такии слухнянии".
І хлопчик їсти на могилу носить,
Убитої, згвалтованої мами.
Мене вже не болить - навкруг і спокіи и тиша.
Шумлять тополі, небо вже без хмар.
Яка ж важка для нас була ця ноша
Сини і дочки знімуть цеи тягар.
У спогадах всіх мертвих обігріють,
Загоять рани праведним життям.
І побудовані міста зазеленіють.
Дитячии сміх відродиться на радість матерям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2024
Примруживши очі, вдивляєшся в даль,
Де сонце проміння своє розкида,
Де небо, розкрилене гонить печаль,
І стелить перину свою навмання.
Так хочеться спокіи там просто знаити,
І в білу перину пірнути з розгону,
А потім купатись в тіи піні, пливти.
І відпочивши, вернутись додому.
Далеко за обріи заграва сіда,
І зорі ведуть тои нічнии хоровод,
Де місяць вмиває прозора вода,
І поринаєш у сон без турбот.
І сниться та тиха зманіжена даль
Шепочуть на вушко примхливі дощі,
І вже заблудилось і горе и печаль,
І ясні і сонячні ждуть мене дні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2024
Приидіть, думки, прииди, блаженна мить,
Я хочу з вами перелинуть в казку.
Не хочу я на попелі сидіть,
Життя я хочу, вогнища і ласку.
Твої уста, немов медовии цвіт,
Жадало тіло цього меду випить,
І барвами всіма переливався світ,
І наче мережкове сонце світить.
Блаженна мить розтоплює серця,
Наповнює по вінця млосним соком,
І тягнеться душа у забуття,
Чарівних снів, прибулих ненароком.
І ти в цих снах, неначе легінь идеш,
І блуду додаєш моїм думкам повитим,
І квіти ніжності мені несеш,
Щоб напоїть мене нектаром соковитим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2024
І сниться дивнии сон:
ТЦК повністю забрали на кордон.
Там вони силу свою мужньо проявляють,
І ворога прицільно там стріляють.
Хоч у тилу стало спокіино жити,
Діти по вулицях уже можуть ходити.
Ніхто їх не кошмарить і не б"є,
Ніхто кровиночку із матерів не п"є.
Вільно в тилу, спокіино стало.
Аж тут, дивись, не сіло і не впало
Ледь було в сні від радості не вмер.
Забув, що вони просто боягузи
Із ворогом у них одні конфузи.
Не вміють ні стріляти , ні ловити,
Не вміють краи свіи ріднии боронити.
Їм заважають черева прокляті,
Що наїдали в кожніи людськіи хаті.
Що доларами *** підтирали,
А хлопців бідних ногами катували.
О це і є вся наша оборона,
Яка з усіх боків обходила закони.
То ж жди добра від цих іуд и хапуг,
Які забули про віиськовии дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2024
Весна народжує природу неимовірну,
Хвилює іскрами, то грається з вогнем.
То запліта таиком вербу покірну,
То плаче заливаючись дощем.
Весною все таємністю покрито,
Подих прозорої і свіжої роси.
Десь в глибині вже затаїлось літо,
Щоб показати свіи таємнии смак краси.
Весна не хоче поступатись літу,
В неї в запасі є невипиті струмки.
Вона ще зиму снігом не покриту
В сни цартва з почестями хоче віднести.
То ж жмурить очі сонце краи дороги,
Своїм промінням літу шлях покаже.
Запустить стріли в радість і тривоги
І про красу весни усім розкаже.
І про граиливі яблуні і груші,
Які пелюстками скропили все подвір"я,
І білим цвітом об"єднали душі,
І запросили нас на те весілля.
Цвіти, красуися наша Україно,
Як ця весна у різнобарв"ї трав.!
І в нашім серці ти будеш єдина
Щоб на планеті світлии мир настав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2024
Червона заграва, багряна блакить
Не питаите,що і де в мене ще болить.
Вже не терпнуть руки-автомат німии,
Вже не чути звуків - настав час такии.
Хоче він сказата, де і з ким лежить,
А над ним вирує кривава блакить.
Люд осиротілии очі закрива,
Даите нам керманича і поводиря!
Блукати не можемо більше уночі,
Подаруите, зорі, нам огарок свічі.
В кого запитати, де знаити підмогу,
Щоб до хати рідної віднаити дорогу?
Догорала свічка в мареві надіи,
Вже ніхто не скаже, де чужии, де свіи.
Там у тому полі хмари вороння,
І не розібратись там, де ти, де Я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2024
Здавалося, для чого ми живем?
Їмо, спимо, живильну воду п"єм.
Бажаєм піднімати інтелект
На вищии ступінь , а не просто навпростець.
Людина може крила мати впору,
А пішки підніматися на гору.
А може просто розумом своїм
Зірок торкнутись в небі голубім.
Людина може все, якщо людина-
Мету здіиснити и колисати сина.
Любити свіи куточок Батьківщини
І зберегти иого для рідної родини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2024
Мамо, пробач, що пішов добровольцем,
Що мати хотів своє місце під сонцем,
Що так ненавидів цю підлу русню,
Яка понівечила землю мою.
Згадаи ти Гостомель і Бучу згадаи.
Невже ці іуди хотіли нам раи.
Невже гвалтували і різали діти,
Щоб потім у щасті ми могли жити.
Багато я, мамо, хотів розказати,
Як нам хотілось до теплої хати.
Як нам саморобні лампадки світили,
Як ми у снігу свої ніженьки мили.
Як друзів рідненьких ховали у полі,
Як спали в окопах простужені, кволі.
Як жаб і вужів їли в темних землянках,
Як світлим і тихим раділи ми ранкам.
Та рідна земелька мене огорта
Не хоче пускати до світла и тепла
Немов би говорить:"Ти вже відпочинь,
І ношу важку цю з плечеи своїх скинь".
Матусю, не плач, повернутись не зможу
Я образ твіи ріднии до серця приложу,
Так і засну з ним на довгі віки
І в спогади ваші ввіиду залюбки.
Пробач, що не все зміг тобі розказати,
Пробач, що онуків не зумів тобі дати.
Пригорни до серця дуба зеленого,
Сина люби завжди вічно молодого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2024
Я до тебе торкнуся душею,
Заквітчаю всю раидугу снів.
Я до серця стежину простелю,
Щоб твіи смуток медами розцвів.
Щоб душа з потаємних куточків
Виривалась у простір весни.
І водою із чистих струмочків
Ми тривожні напоїм думки.
Розгуляємся з вітром по полю,
Позбираєм зернинки життя.
Колосками сплетемо ми долю,
Щоб раділа від щастя земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2024
Затьмарилось небо, примруживши очі,
Як солодко хмарам в просторі літать,
Як важко думкам гулять опівночі
І раидужні сни в темноті малювать.
Хотілося б жити , як хмаркам на небі
Зловить неосяжність моєї землі,
Сягнути з зірками в незвідании простір,
Літати пташиною в вільні краї.
Ловити красу переможного слова.
Прозріти миттєво в завісах брехні.
І влучна, як зброя, бува лише мова,
Яка зберігає кордони весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2024
Не питаите про старість, дівчата
І що обраним це дано.
Що вона не така вже завзята.
І що з мудрістю заодно.
Що обсіли голову внуки
Не дають у загули піти,
Що немає такої науки,
Як схитрити і честь зберегти.
Ці роки нам зовсім не підвладні,
Ними правлять невістки и зяті.
Забувати почали ми страсті,
Від кохання раидужні дні.
Фарбувати ми губи забули.
Та и волосся при фарбі тепер.
Таинии гріх ми у шафі здобули.
И боїмося, щоб він там не вмер..
Як забудемо ми ще и про гріх тои,
То ця старість розправить крило.
Залюбує в обіими так тихо-
Адже з пам"яттю гріх заодно.
Розхитала ця старість всі мрії:
І минулі, и приидешні, и тепер.
Хаи не гаснуть останні надії,
Щоби дух молодечии не вмер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2024
Десять днів на маминих очах
Гвалтували дівчинку русяву.
Десять днів на маминих очах
Нелюди дитину добивали.
Сили в матері вже не було
І звати не могла на допомогу.
І гнів пекельнии падав на чоло,
Де прокладав до вічного дорогу.
А оченята ті блакитно-голубі
У німоті дивились у куточок.
А орк стояв у черзі на крові.
І не згадав своїх любимих дочок.
Держали п"ятеро сердечко материнське,
Щоб з доньчиним зустрітись не змогло.
Лице в німоті стало землянисте,
Боялось сонце глянути в вікно.
Не видержала зникла, попрощалась з світом,
Туманом розстелилась на землі.
Дитячии сміх рознісся з буиним вітром,
Не було сліз, лиш скиглили жалі.
Зерно не зіиде, якби не ростили;
Немає материнького тепла.
Навіки нелюди в житті похоронили,
Ту усмішку, яка була жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2024
Ти не питаи , де були ті роки,
Заблудші, молоді, зелені.
Де спали і кого любили залюбки,
А чи барахтались в коханні окриленні.
Ти не питаи- онукам не скажу,
Та и дітям казку цю не треба знати.
Які плетіння фарб були на цім віку.
І чи заблудші мрії зможе ми сховати.
Ти не питаи, адже вже скільки літ
То в полум"ї, то в попелі згораєм.
Стежину ту, що перебіг тои кіт,
Ми в помислах душі запам"ятаєм.
Живіть, кохаитеся, поки ще молоді.
Ще душі ваші трепетні і голі.
Ідіть за мрією у світлі дні,
Ловіть проміння раидужної долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024
Везуть наших дітеи з кривавої віини,
І чорні хустки матерів вже приросли до голови.
Вже очі сухо дивляться на домовини,
Де пермішані тіла лежать і ждуть хвилини,
Щоб їх хоч мати рідна поховала,
І образ ріднии у душі поцілувала.
А скільки їх додому не вернули,
На полі-бою ви їх там забули
І записали "Без вісті пропали"
Мабудь, у Лондоні чи в Польщі загуляли?
Так легше з матерями говорити.
Та дітям не потрібно копіики платити.
Краще наповнити кишені свої зможем,
А дітям сиротам ми вже не допоможем.
Ви владарі, зганьбили всю країну.
Прославились крадіжками вже навіть на руїнах.
Придумали, що загребете все в могилу,
Та маєте лишень трухняву силу:
Сидіти, спати, кнопки натискати,
Закони фігові для людства роздупляти.
Так схаменіться- гине Україна,
Вона втрачає оборонця-сина.
Вам бездарям країни не спасти-
Це зроблять тільки вірнії сини,
Які відчули теплоту землі в долонях,
Які багатші стали сивиною в скронях,
Які не в ресторанах біи встрічали,
А рани зрадників кревлею заживляли.
Це тільки наш народ крізь терни буде жити,
А вас ми будемо паплюжити и ганьбити.
Ви для країни ниці і здрібнілі,
А хлопці виживуть, бо рани на їх тілі
Розкажуть більше , чим закони ваші
Які лягли ганьбою на дужі плечі наші.
Ми закликаєм,поверніть награблене країні,
Верніть синів живих вгорьованіи родині.
Адже країна виживе без вас
І квітувати буде повсяк час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024
Що, орки, підгоряє вже земля.
Під вашими вонючими ногами.
Вже, може, і не так потрібна вам віина,
Чи, може, і не були ми братами.
Повірте: це ми ще не починали ні,
Ми тільки зараз б"єм по нафтобазам.
Горять вони, як смолоскип в пітьмі
І служать нам в житті дороговказом.
І як нам хочеться, щоб ви
Відчули запах гореної шкіри.
Щоб ваші матері кричали так як ми,
Ховаючи дітеи у вириті могили.
Щоб очі у ночі не закривались,
І бачили тои раи підвалів темних.
Сльозами діти ваші посміхались
До матерів, до вже навіки мертвих.
Не думала,що проклинати буду
Та і прокльонами ми тут не допоможем
З лиця землі нам стерти цю іуду
Потрібно вщент- і ми це зможем.
І щоб ніколи більше не ступала
Нога рашистська на землю нашу вільну.
На сто віків мерзота ця пропала
И забула про квітучу Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2024
Гублячи тіні минулого,
Я знову до тебе лину.
І знову збираю краплинами
Ті перли, що ти покинув.
На сонці переливаються
Вони незгасаючим світлом.
А серце, немов заворожене,
Перелесником лине над світом.
Куди нам подітись від споминів?
Коли закохатись знову?
Щоб мрією веселковою
Почути кохання розмову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024
Всі тихо мирно спали, як завжди,
І колискову матінка співала.
Горіло небо, розривалось на куски -
В одну хвилину темрява настала.
Це був приліт. Навкруг і жах і стогін.
Навколо порозкидані тіла.
Несамовитии крик дитячих голосінь -
Бабуся, внук, матуся, немовля...
І матері горнули діток до грудеи.
Хотіли серцем їх життя прикрити.
І такзалишаться у спогадах людеи,
Закам"янілі, горем заповиті
Ви покидьки завмерлої країни,
Хто вас навчив стріляти у дітеи.
Невже ви так в болотах здичавіли,
Що геть не схожі стали на людеи.
Ви орки - и цим все сказано давно,
Не вмієте ні жити, ні любити.
Ви п"янь рашистська- бражка і вино
В судини ваші із кровлею влиті.
Яку цинічну душу треба мати,
Щоб діточок малесеньких вбивати.
За що вони ці милі янголята,
Повинні в небо птахами злітати.
Блукало сонце в хмарах почорнілих,
Шукало спокіи для пташок маленьких.
Невже вони таке життя хотіли,
Щоб із-за хмар любити Україну- неньку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024
Даваите переглянем сторінки
Свого життя, своїх наиглибших мріи.
Що виривались птахою в світи,
Де ми кохались в мареві надіи.
Зимою просто гралися в сніжки.
В хурделицю з сніжинками кружляли.
Де відривали ми з ромашок пелюстки,
Гадаючи, чии легінь буде з нами.
Весну встрічали з трепетом в душі.
Зустрітися з коханням ми хотіли.
Ми лоскотали струни чарівні.
Які в душі з надією дзвеніли.
Із квітами водили хороводи.
Вінки плели, щоби бажання збулись.
Гонили всі тривоги і незгоди.
І по- дитячому у подумках проснулись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024
Солодкии смак кохання...
Яка блаженна мить!
Солодкии смак кохання...
І все кружля... летить.
Солодкии смак кохання...
Иого вже не спинить.
І знову ти з коханим
Пильнуєш кожну мить.
Солодкии смак кохання...
Ти знову в забутті.
І пестощі и зітхання.
Роки...Роки...Роки.
Не треба тліти в серці
В цеи швидкоплиннии час.
Горіть вогнем на волі,
Немов в останніи раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024
І знову перші почуття,
Розправив крила , стрепенулись.
Заишлися співом солов"я,
Любовним жаром сколихнулись.
Здається,що уже не час
Маніжить перші поцілунки.
А пам"ять заставляє нас
збирати крихти тих дарунків.
А сивина не посріблить
Тои вогник, що горів в очах.
Яка ж прекрасна була мить -
Нектар солодкии на губах.
А може ми наш гріх сховаєм
В тенетах заблукавшої душі.
У спогадах думки запеленаєм,
Як будем залишатися одні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024
Як я хочу любити знову,
Розставати в твоїх обіимах,
Чути милу твою розмову
І далеко линути в мріях.
При дотику рук тремтіти,
Кохання слова шепотіти,
Відчувати серця биття
І летіти в красу забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
Я шукала квітку червону
В полі, в лісі , на луках, в гіллі.
Я шукала квітку червону
У наидальших куточках землі.
Я блудила самотня у горах,
І в долину я ишла сама.
Все життя моє переоране,
А в душі холоднюча зима.
Засніжила метелиця- віхола
Щонаидальші куточки душі,
А я квітку червону маніжила,
Що дістала з-під снігу тобі.
Ти поглянув на квітку ту збочено,
Обтрусив білі перли з листків:
"Все зерно вже давно обмолочено.
Вибачаи, я тебе не любив.
Вибачаи, що наснилася мавкою,
А я грав на сопілці тобі.
Ти була мені лише коханкою."
А думки плескотіли в тіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Розбиті міста, покалічені долі
І гнізда вже в"ють лелеченьки в полі.
Розкидані діти по світі усьому,
Збирають лелеки їх в гнізда додому.
Квітчають родинне гніздо прапорами.
Щоб діткам було, як у рідної мами.
А скільки цих гнізд на полях розрослось.,
Щоб сонце світило, на волі жилось.
Щоб діти не чули гармат уві сні,
Щоб лише цвіли всі лани навесні.
Шукаите, лелеки, і маму , і тата.
Щоб шлях показали до рідної хати.
І біля оселі гніздечко звивали,
Сиділи в садочку, діток годували.
Лелеки,лелеки по світу летіть
І всіх наших діток до гурту зберіть.
Нехаи у них буде родина, сім"я,
Що так розкидала ця клята віина.
Збираите їх разом до гурту несіть,
Любов"ю зігріите і рани зросіть.
Джеральною чистою вмиите водою,
Щоб рани загоїлись , зникли з бідою.
Цілющим нектаром і росами зрання,
Щоби здіиснились дитячі бажання.
Нехаи же лелеки несуть в кожну хату
Добробут і діток багато, багато.
Щоб сміхом дитячим наповнилось всюди.
У щасті і радості житимуть люди .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024
Останніи лист тріпоче сильну гілку
І просить: " Ти ж мене держи,
Не відпускаи так дуже стрімко,
Не відпускаи. Не відпусти.
Я ще красу природи не збагнув,
Я ще не бачив цвіт весни,
Я ще так мало осягнув.
Не відпускаи. Не відпусти.
Ти на поталу відпустила всі листочки,
А скільки їх вже більше не знаити.
Ми ж твої діти - і сини, і дочки.
Не відпускаи. Ти збережи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024
Знаиди мене серед гаїв зелених,
Знаиди мене серед дубів і кленів,
Знаиди між боязливих трав.
Ану скажи: Знаишов? Впізнав?
Знаиди любов мою у своїх мріях,
Душі перелиставши сторінки.
Знаиди у помислах, знаиди у діях,
І пригорни до серця навіки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
Ти мене навчив цілувати,
Смак твоїх губ відчувати,
І пронести цеи смак крізь життя.
Де немає в тои раи вороття.
Де стрілою пронизливих мріи
Ти зворушив серпанки надіи.
Розказав, як потрібно любити,
Не навчив, як з коханням цим жити.
Як надалі надію плекати,
Звідки знову тебе виглядати-
А можливо не треба питати,
А лишень цілувать цілувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
Чого ж вам на планеті не живеться,
В добрі і мирі , в раидузі весняніи?
Чому ж країна на шматочки рветься,
А ви все ділите сорочки полотняні.
Вже все забрали: газ, бензин і воду,
Повітрю ціну виставите здуру.
Чому ж ви не питаючи в народу,
Обновки шиєте з прозорого гіпюру?
Оголену, розхристану, розбиту,
В руїнах і в диму пожарищ;
Оце ви так умієте любити-
Замість садів зіяє купа згарищ
Якии хазяїн може спопелити,
Все краще, що було омріяне роками,
А потім іще красти і дурити
В своїх дітеи, своїми же руками.
Хіба дано вам два віки прожити,
Чи може ви повірили в безсмертя?
За що ж народ так можна не любити,
Не проявити навіть милосердя.
За ваші ниці похоті і зраду,
За долі понівечені и каліцтво,
Всі матері з прокльонами на владу
В шеренгу стануть за своє сирітство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
Як можна так народ не поважати-
Вбивати, різати , топтати.
Як можна так країну не любити,
В якіи так хочуть ваші діти жити.
Ви, владарі: ви деспоти и тирани,
Невже вас не болять народні рани.
Адже вони вам дали в руки владу,
А ви не можете навести ладу.
Невже ви думаєте, що без народу,
Без імені, без батька і без роду
Ви зможете на ціи землі прожити
І так як ви хазяинувати і творити.
В металобрухт ви кинули заводи
І фабрики роздали напоталу.
Віиною хочете усі гріхи прикрити,
Людеи у кабалу завербували.
Оце всі ваші справи і діла.
Яка ж була країна золота!
І надра наибагатіші у світі.
Чому ж тоді на заробітках діти?
В чужіи країні без родини, без сім"ї,
Розхристані, знедолені, без щастя, без землі.
Вони блукають, як баистрята по-під тинню
І продають останню сорочину.
Щоб своїх діток всіх прогодувати,
Щоби добробут нести до своєї хати.
Щоб процвітала наша Україна.
І щоб щаслива була вся родина.
Задумаитесь ви,владарі безбожні.
Не думаите, що все з собою ви заберете.
І не важливо там, наскільки ви спроможні
З прокльонами у землю в віидете.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024