Надія Тополя

ось і зима прийшла на наш поріг

Ось  і  зима  прийшла  на  наш  поріг.
Спочатку  закувала  всі  річки,  озера.
Одягла  в  шуби  всіх  дітей  своїх.
Припорошила  пудрою  дерева.

На  кожний  кущик  діаманти  начепила.
Ялинці  блискітками    всипала  в  гілля.
Стоїть,  красується  пишнотами  своїми.
Щоб  всі  могли    полюбуватися  здаля.

Весь  цей  земний  зимовий  хоровод
Немов  руками  з  хмарами  схрестились.
То  підіймались  до  небес  висот,
То  візерунками  химерними  крутились.

Сніжинки  незвичайної  краси
Їх  душі  з'єднували    в  просторі  величнім.
Їх  помисли  білюсінькі  і  чисті,
Кружляли  з  хмарами  у  танці  вічнім.

А  потім  тихо  опускались  до  землі.
Лягали  ковдрою,  заколисавши  трави,
Щоб  щедра  наша  матінка-  земля
Спочила  в  теплоті  долонь  і  слави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2026

мама

Как  часто  мы  не  замечая  сами,
Обиды  легкие  наносим  маме.
То  огрызнемся  вдруг,  а  то  порой  кричим.
Надуемся  и  по  часам  молчим.

То  поздней  ночью  вдруг  заявишся  домой.
А  то  в  похмелье  окунешся  с  головой.
На  все  укоры  ты  готов  плевать.
К  своим  друзьям  бежиш  ты  вновь  гулять.

И  не  подумаеш:  а  как  она.?
Сидит,  печалится  и  ждет  одна.
Досада  грудь  переполняет  через  край.
И  только  мысли  прошлые  заглядывают  в  май.

Вот  ты  на  ноги  встал,  держась  за  пальчик  мамы.
А  вот  уже  шажок  ступаешь  под  столами.
И  радости  предела  в  мамы  нет,
Она  хохочет  маленькому  вслед.

А  вот  с  букетом  полных  лет,
Переступил  науки  свет.
И  ты  уже  за  руку  маму  взял.
Науке  должное  отдал.

И  вновь  она  сияет  вся.
Не  вянет  светлая  краса.
Так  почему  же  ты  сейчас  
Надумал  на  нее  серчать.

Опомнись  и  в  глаза  взгляни.
Ведь  там  должны  гореть  огни.
И  только  ты    должен  смотреть  подчас,
Чтоб  он  у  мамы  не  погас.

Жизнь  коротка,  года  проходят.
И  мамы  тоже  вдаль  уходят.
Уже  за  руку  не  возьмут.
И  не  укажут  светлый  путь.

Не  опоздай  сказать  спасибо.
Дай  ей  пожить  с  тобой  красиво.
Чтоб  все  морщины  разошлись.
Чтоб  счастьем    наполнялась  жизнь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2025

зимонька - зима

Як  же  все  красиво  стало!
Снігу  намело  чимало.
Розгулялася  зима-
Все  в  перина  загорта.

Щоб  не  мерзли  квіточки,
В  сніжки  грались  діточки.
Тепло  й  гарно  одягайтесь!.
На  каток  біжіть,  сковзайтесь!

Зустрічайте  зиму  сніжну.
Білу,  з  морозцем,  величну.
Закалятись  треба  всім.
То  ж  хвороби  відпустім

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025

Україна.

Ви  бачили  небо  голубе  над  нами?
У  голубі  шати  місяць  жовтий  йде.
А  навколо  нього  зірочки  рум'яні  
Запрошують  в  царство  ніжне  й  молоде.

Ви  бачили  в  полі  золоту  пшеницю?
Це  скарби  найбільші,  що  є  на  землі.
Під  голубим  небом  буде  колоситься  ,
Допоки    ми  будем  берегти  її.

Все  це  Україна  красою  розкішна.
В  вишитій  сорочці,  в  райдужнім  вінку.
Все  це  Україна  -  наша  рідна  й  пишна.
Вільна  і  щаслива  на  своїм  віку.


Важко  підіймалася  із  колін  на  волю.
Важко  здобувала  своє  слово  -  сталь.
Сама,  одинока  боролась  за  долю.
Сама  боронила  український  край.

І  дітей  родила  мужніх  і  хоробрих,
Що  в  вогонь  і  в  воду  за  неї  підуть.
Мають  добру  славу  і  хоробре  серце.
І  з  шляху  козацького  повік    не  звернуть.

І  солдат  наш  також  козацького  роду!
Воля  в  козакові  ніколи  не  вмре.
Ніколи  в  житті  він  не  зрадить  народу.
Україна  в  серці  у  нього  живе.

Титанічну  силу  мають  наші  хлопці.
Не  дозволять  в  рабстві  бути  матерям.
Точать  гостру  зброю  вірні  охоронці
Дати  гідну  відсіч  нашим  ворогам.

Вірим,  зараз  важко,  рани  гублять  душу.
Гнів  тече  по  жилах  у  руйнує  сон.
Але  жити  треба  і  боротись  мусять.
Нищити  орду  цю,  не  здавшись  у  полон.

Україна  мила,  любов'ю  багата.
Ти  живильний  корінь  для  кожного  з  нас..
У  твоїх  обіймах  будем  будувати.
Казку  добру  й  гарну,  тільки  дай  наказ.

Будеш  процвітати  вільна  і  щаслива.
Прилинуть  всі  птахи  з  далеких  країн.
Виростуть  дубочки  і  розгорнуть  крила,
Щоб  ніякий  ворог  напасти  не  смів.

Щоб  небо  із  полем  в  коханні  зростали.
Відчували  разом  сердечка  биття.
Дощами  рясними  поля  поливали..
А  сонце  теплом  зігрівало  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025

Щастя

Запитайте  в  світу,  що  таке  є  щастя?
Світ  розкаже  -  це  є  небо  і  земля.
Це  без  чого  неможливо  жити.
Це  коли  земля  із  небом  розмовля.

Це  коли  їм  зорі  про  кохання  шепчуть.
Хмари  підставляють  сильнеє  плече
А  земля  розказує  про  свої  принади.
І  проміння  сонячні  в  обійми  зове.

Запитай  в  матусі,  що  таке  є  щастя?
Зразу  ж  пригадає  діточок  своїх.
Бо  без  них  до  повного  щастя  не  буває.
І  кохання  ділиться  порівно  на  всіх.

А  ще  щастя  матері,  щоб  були  здорові,
Зростали  у  мирі,  любили  свій  дім.
щоб  завжди  вертали  до  свого  порогу.
Шанували  матір  голосом  своїм.

Запитай  у  батька,  що  таке  є  щастя?
Батько  зразу  скаже:  "Синочка  люблю.
Хочу,  щоб  надійна  була  в  мене  зміна.
Отоді  я  виконаю  місію  свою."

Запитай  в  кохання,  що  таке  є  щастя?
І  кохання  гордо  стане  на  весь  зріст
Щастя-  це  кохана,  щастя-  це  коханий
А  серце  єдине  і  єдиний  міст.

Щоб  зустрітись  разом  посеред  місточка.
Обійнятись  міцно,  аж  в  грудях  палахтить.
А  в  очах  спокуса,  а  в  очах  бажання.
У  обох  єдине  тільки  б  не  згоріть.

Так  будьте  щасливі  в  миттєвості  кожній.
Кохайтесь    у  щасті,  будуйте    його.
Хай  плине  в  простори,  розказує  волі.
Як  щастя  з  коханням  у  нас  заодно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2025

Вовченя

Вовченя  (Продовження)
_  Сергійко,  я  тебе  прошу  ,  не  треба.
_Що  не  треба,  ти  зараз  почуєш,  який  буде  вибух,-  злорадно,  з  насолодою  говорив  Сергій.  Не  довго  думаючи,  Сергій  підняв  із  землі  насос,  який  був  приладнаний  до  пояса,  трохи  тугіше  затягнув  мотузку  до  шиї  кота.  Вадим  закрив  очі  долонями.  Все  тіло  його  тремтіло  від  напруги,  комок  підкочувався  до  горла.  Ставало  млосно.  Він  востаннє  намагався  поговорити  з  Сергієм.
 _  Ех  ти,  хлюпік!  Дивись.,  і  він  почав  підносити  насос  до  заднього  проходу  кота.
Вадим  ,  закривши  вуха,  кинувся  тікати.  Сльози  котилися  з  очей.  Раптом  його  зупинив  глухий  вибух.,  і  Вадим  остовпів.  Здавалосб,що  якщо  він  ще  раз  зробить  крок,  то  все  його  тіло  розлетиться  на  маленькі  частинки.  Закрутився  світ  ,  задзвеніло  у  вухах.
Щоб  не  впасти  ВАдим  повільно  почав  присідати  до  землі.  А  голубе  небо  всміхалося,  сонце  лагідним  промінням  висушувало  краплини  сліз.

***********************************************************************

_  Як  ти  не  розумієш,  хлопчику  потрібна  мати,  він  дуже  сумує,  -  крізь  пелену  сліз,  зх  болем  вимовляючи  кожне  слово  говорила  бабуся.
_  Мамо,  я  не  можу.  Він  залишається  з  тобою,  оформляй  опіку,  я  відмовляюсь  від  нього,  і  ти  будеш  повністю  мати  на  нього  права.,-  запевняла  Настя.  Вона  вже  була  одружена  за  другим  чоловіком.  У  неї  була  донечка,  і  вона  розуміла  і  знала  свого  чоловіка,  що  він  ніколи  не  згодиться,  щоб  такий  великий  син    жив  разом  з  ними.  Це  неможливо.
І  залишився  Сергій  разом  з  бабусею.  Він  стояв  мовчки.  Вже  давно  відпустив  мамині  руки.  Стояв,  втупивши  погляд  в  підлогу.  Цей  погляд  був  пустий.  Сергійко  не  знав,  що  йому  робити.  ВІн  не  міг  усвідомити,  чому  мати(  його  рідненька  мати)  не  забирає  його  з  собою,  Чому  він  їй  не  потрібний.  Адже  йому  так  хотілося  мати  маму,  ловити  погляд  її  сумнах  очей,  відчувати  дотик  її  лагідних  рук  на  своїй  голові..І  ось  тільки  пригорнула  і  зародила  в  луші  зернятка  ніжності,  як  тут  же  вбила  все  це,  посівши  льодяний  дощ.  І  закралась  образа  в  його  сердечку  на  увесь  цей  несправедливий  світ,  де  залишають  матері  своїх  дітей,  де  панує  така  немилосердність,  де  тпк  важко  зрозуміти  дорослих.  Сергійко  сидів  у  куточку  і  мовчав.  Не  хотілось  іти  гратись,  не  хотілось    навіть  ні  з  ким  розмовляти.

**********************************************************************

_  ТИ  лазив  сьогодні  знову  у  мій  гаманець.?  -запитала  суворо  бабуся.
_  нічого  я  не  брав  у  тебе.  Це  може  баба  брала,  -  огризнувся  Сергій
_  А  навіщо  бабі  ці  гроші.  В  неї  все  є.,-  в  свою  чергу  знову  запитала  бабуся.  Серце  застукотіло.  Хотілось  кричати.  Вити.  Але  марно.  Гроші  вже  не  вернеш,  а  з  Сергія  нічого  не  виб'єш.
_  Я  сьогодні  їду  в  місто,  повернусь  о  Десятій  годині  вечора.  Прийди,  до  поїзда,  зустрінеш  мене,    бо  в  мене  будуть  важкі  сумки..
           Уже  давно  бабуся  не  тримала  у  хаті  великої  суми  грошей,  все  було  заховано  по  сусідах,  по  родичах,  але  тільки  не  вдома.  За  онуком  уже  давно  помічала,  що  він  краде  у  неї  гроші.    І  не  раз  сама  собі  ставила  важкі  запитання:  "  Що  йому  не  вистачає?  В  нього  все  є;  телевізор,  магнітофон,  одягнений  по-  моді.  Що  йому  потрібно  ще?."  Відповіді  не  знаходилось.  А  зараз  вона  надіялась,  що  заберуть  в  армію  і  там  перевиховають.  Ось  уже  скоро.
           Приїхавши  на  вокзал,  онука  не  знайшла.  Її  ніхто  не  зустрічав.  Вирішила,  що  речі  залишаться  на  вокзалі,  бо  додому  вона  їх  не  донесе.  Враз  побачила  знайомий  профіль  і  здивувалась.  Адже    брат  ніколи  її  не  зустрічав.  Ніби  лещатами  стиснуло  серце,  занило  під  грудьми.  Якесь  недобре  передчуття  заполонило  душу..
_    Що  сталося,  Моколо?-  ледь  чутно  запитала.
_  Ти  тільки  не  переживай,  все  що  сталось,  то  сталось.
_  Ну  що,  що?  -  вже  з  окриком  почала  запитувати.
_  Наша  мама  померла.  Я  знайшов  її  біля  газової  плити.  Коли  я  прийшов,  то  вона  вже  була  холодна.  Сергія  знайти  ніде  не  вдалось.  в  хаті  все  порубано,  побито.
Ні  криків,  ні  стонів  Микола  не  почув.  Вони  йшли    мовчки  і    кожен  думав  про  своє.  Життя  довге  і  ніхто  не  знає,  де  воно  зупиниться  і  яка  смерть  чекає  кожного  з  них.  Дійшовши,  до  будинку,  вони  на  якусь  хвилину  зупинились  перед  дверима.
Був  тихий  вечір,  навіть  собаки  мовчали.  Стало  якось  мотошно.  Зайшли  в  кімнату.  мати  нерухомо  вже  лежала  на  ліжку.
_  Я  залишив  в  хаті  все  так,  як  було.  Може  ти  захочеш  викликати  міліцію,  -  сказав  притишено  Миколаю.
_  Не  потрібно  ніякої  міліції.  Самі  розберемось.  Мати  наша  була  вже  дуже  стара,  на  розтин  вести  не  потрібно.  Якось  воно  буде.
_  Так  це  ж  він  задцшив  нашу  матір,  хіба  ти  не  розумієш?-  взявши  голову  руками,  він  не  сказав,  а  простогнав  ці  слова  з  такою  невимовною  тугою.
_  Мовчи,  Колю,  мовчи,  не  бери  гріх  на  душу.  Поховаємо  мовчки  та  й  усе.
_  Як  ти  будеш  його  захищати,  то  він  і  тебе  скоро  задушить,  або  зарубає,  -уже  з  усією  запальністю  кричав  Микола.
       Аж  тепер  вона  оглянула  кімнату.  Подушки  були  порубані,  пір'я  літало  по  хаті,  немов  боялось  розбудити  маму.
_  Ну,  що  будемо  робити?  Подивись,  він  задушив  її  її  ж  хрестиком.  Подивись,  яка  смуга  на  шиї.  І  більше  ніяких  ознак.  Я  прошу  тебе  ,  не  захищай  його,  бо  це  тільки  початок.  Може  ти  покажеш  його  лікарям?  Може  в  нього  не  все  гаразд  з  психікою,  -  уже  з  біллю  в  серці  говорив  Микола.
_  Сестричко  моя,  що  ж  ми  будемо  робити?    Ти  гадюку  пригріла  на  своїх  грудях,  -  він  гірко  заплакав.  А  як  жалко  було  матір,  хоч  і  старенька,  але  моглаб  ще  трохи  пожити.
_  Мати  наша  була  стара,-  немов  продовжуючи  думку  брата,  проговорила  сестра,  -  Сергій  ще  молодий,  як  він  буде  жити    з  цим  п'ятном.  Заберуть  ось  його  в  армію  і  все  буде  добре.  Давай  приберемо  тут  трохи  і  подумаємо,  як  нашу  маму  поховати.  Я  тебе  прошу  мовчи.  Адже  це  ж  я  так  виховала.  За  це  я  з  себе  вини  не  знімаю,  -  і  вона  гірко  заплакала.  Сльози  лилися  рікою,здавалось,що  вони  хочуть  опустошити  всю  душу.  Щоб  враз  разом  із  ними  вийшов  весь  непотріб  із  її  душі,  із  її  серця..  І  не  знала,    за  ким  вона  більше  плаче  ;  чи  за  мамою,  чи  за  своїм  непутящим  онуком.Одне  вона  знала,  що  онук  -  це  її  син,  її  душа,  її  серце.  І  своєю  любов'ю,  вона  ніби  хотіла  прикрити  його  від  цього  шаленого  світу.
   Сергія  знайшли  на  другий  день.  Він  мовчав  і,  мабуть,  ніякі  тортури  не  заставили  б  його  говорити.  Він  мовчав,  і  лише  своїм  чорним  поглядом  зазирав  у  душу  тих,  хто  прийшов  на  похорон.  Ні  сльозинки  не  було  в  його  очах,  ні  каяття.  Прсто  хижа  лють  і  якась  невимовна  біль.
         Життя  йшло  своїм  непомірним  кроком.  Вже  підходили  дні,  коли  заберуть  Сергія  в  армію.    В  селі  було  спокійно..  Кожен  розглядав  цю  смерть  на  свій  розсуд.  Версій  було  багато,  але  доказів  не  було.  Не  було  ні  позивача,  ні  відповідача.  Уже  й  сорок  днів  справили.  І  вже  було  забуто,  той  жахливий  вчинок.  На  якій  він  совісті  був,  то  було  відомо  одному  лише  Богу.

**********************************************************************

_  Люди!  Людоньки!  Зарубав!  Зарубав!-  ехом  розливався  Миколин  голос  по  селі.Хто  жив  поблизу,  позбігалися  на  крик.  Але  в  хату  ніхто  не  заходив.  Всіх  проймав  страх.
_  Я  ж  казав,  що  не  діждешся  ти  добра  від  нього.  Я  ж  казав,  а  вона  не  слухала.  От  і  тобі...-  лементів  Микола.
_  Що  робити  ,  людоньки?
         Приїхала  міліція.  Зайшли  в  хату.  На  підлозі,  біля  телевізора  лежала  скуцюрбившись  жінка  .  В  її  голові  була  загнана  по  самий  обух  сокира.    Микола  дивився  своїми  майже  безжиттєвими  очима  на  свою  єдину  сестру  і  тихо  плакав.
А  життя  продовжувало  свій  рух...

(  Це  я  писала  20  років  назад.  Відбулося  в  нашому  селі.  Все  в  точності  на  реальних  подіях.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2025

"Вовченя" ( на реальних подіях)

                                                                             Вовченя.
_  Мамо,  пробач,  пробач  свою  не  розумну  дитину!-  Настя  стояла  на  колінах  біля  матері,    занурившись  обличчям  в  пелену,  і  голосно  навзрид  плакала.  Біля  столу  сиділи  два  міліцірнера.  Їхні  обличчя  нічого  не  виражали,  очі  тупо  дивилися  на  край  столу,  руки  мимоволі  перебирали  край  скатертини.На  високому  ліжку,  уквітченому    вишитими  подушками,  лежало  немовля  і,  як  не  дивно,  мовчало.  Лише  зрідка  щось  белькотіло  на  своїй  мові.  Може  своєю  крихітною  душею,  а  може  просто  сердечком,  відчувало  затишок,  що  віяв  від  цих  вишитих  подушок,  від  ікони,  яка  висіла    у  кутку  над  ліжком,  і  материнською  ласкою  спостерігала  за  розмовою  в  кімнаті.
     Мати  сиділа  мовчки.  Здавалось,  що  вона  на  мить  заніміла  в  своїй  позі  і  ніщо,  ніяка  сила  не  підніме  її  з  цього  стільця.  Її  сухорляві  руки  ледь  торкалися  волосся  своєї  доньки.  Але  цей  рух  був  зовсім  байдужий,  нічого  не  значущий,  байдужий..  Немов  це  був  страшний  сон,  який  бурхливою  хвилею  влився  у  відчинене  вікно  і  вже  затоплює  всю  кімнату,  уже  сягає  грудей,  шиї,  і  от-от    вона  захлинеться  цією  водою  і  більше  не  проснеться  ніколи.
   Настя  плакала,  обвиваючи  коліна  своєї  матері  і  ждала...  Ждала  неможливого,  незбуванного.  В  її  думках  ще  жевріла  жаринка  прощення,  але  й  та  поволі  згасала.  Мати  мовчала.
-  От  і  все.  Досить.  Піднімайся,-  один  міліціонер  підвівся  з-за  столу  і  рушив  до  Насті.
Він  підводив  її  з  колін,  а  вона  пручалася,  знову  хапала  маму  за  коліна  і  кричала:"  Пробачте".  І  знову  глухе  мовчання,  тиша...
   З  опущеною  головою,  з  очима  повними    сліз,  Настя  піднялася  на  ноги.  Її  повели  до  дверей,  підштовхуючи  раз-  у-  раз  в  спину,  немов  якийсь  непотріб,  який  хочуть  як  найшвидше    викинути  з  хати..
     Глухе  мовчання  заполонило  всю  кімнату,  забралось  на  стелю,  де  стало  повновладним  хазяїном,  проникло  і  на  долівку,  де,  здавалось,  що  лише  один  мимовільний  жест  заставить  здригнутися  світ.  Мовчання  і  все...
     Немовля  на  ліжку  заворушилось,  а  потім  голосно  заплакало.  Мати  стрепенулась.  Взявшись  за  голову  руками  і,  обвівши  німим  поглядом  кімнату,  вона  підвелася  із  стільця..    Несмілими,  лякливами  кроками  приблизилась  до  ліжка.  Щось  тепле  заворушилося  в  душі,  щось  застукотіло  в  грудях.  Якесь  давно  забуте  почуття  прокинулось,  стрепенулось,  і  розлилося  по  всьому  тілі.
 Взяла  на  руки  маленький  теплий  згорточок.  Дитина  перестала  плакати  і  дивилась  круглими  оченятами  на  зовсім  незнайоме  обличчя.  Плакати  малюку  вже  зовсім  не  хотілося.  Він  відчував  тепло  душі  і  тіла  цієї  жінки  і  лежав  мовчки..
   Бабуся  довго  і  вперто  придивлялася  в  онукове  обличчя,  мабуть,  хотіла  знайти  щось  знайоме,  рідне.  Може,  лоб  такий  високий  і  чистий.  Волосся  ледь  помітно  відділяло  його  від  голови.  Але  це  була  плоть  і  кров  її  дитини  і  вибору  не  було.

*****************************************************************

-  А  мені  татусь  купив  трактор  і  він  заводиться  ключем,  -  хвалився    Андрійко,  хлопчик  років  п'яти,  переступаючи  поріг  дитячого  садка.
-  А  мені  мама  купила  новий  костюмчик.  Подивіться,  який  гарний,-  перебив  Костик,  піднімаючи  штанці  до  колін.
   Сергійко  стояв  мовчки,  з-  під  лоба  іскрилися  хижі  оченята  і  недобрим  поглядом  дивилися  на  діток.  Засунувши  руки  в  кишені,  він  тупцював  на  місці.  Нелюдська  посмішка  перекосила  обличчя,  але  він  уперто  мовчав.
   Роздягнувшись,  діти  кинулись  займатись  своїми  справами.  Ось  Петрик  уже  осідлав  свого  дерев'яного  коня  і  гей...!  За  гори  ,  за  ліси..  А  Миколка  хотів  би  стати  пілотом.
Глянеш  з  висоти  і  здається,  Що  ти  найголовніший,  найбільший,  і  що  всі  повинні  підкорятися  тільки  тобі,  бо  тільки  тобі  підвладне  небо  і  зорі  і  ти  над  усіма  старший..  А  люди  маленькі  ,  бігають  ,  немов  ті  комашки  по  вулицях  і  не  розуміють,  що  над  ними  є  я  -  пілот,  Микола  Вернидуб.
   Так  за  іграми  та  розвагами  тихою  ходою  прийшов  сонний  час.  Не  дуже  його  полюбляють  діти.  Кому  хочеться  залишати  свої  ігри,  своїх  героїв.  Але,  коли  огорне  тепла  постіль  дитяче  тільце,  коли  заблудиться  душа  в  сонному  мареві,  і  всі  мрії  і  сподівання  прийдуть  із  казки  в  буття,  отоді  й  не  хочеться  прокидатися,  а  волієш  просто  продовжити  той  казковий  сон.
   Сон  змінюється  на  дійсність.  І  вже  хлюпоче  вода,  розбризкуючи  свої  бархатисті  краплини  по  заспаних  обличчях,  уже  дзвінкий  сміх  наповнює  кімнату  і  переливається  різними  голосами.  В  роздягальні  за  шкафчиком  стояв  Костик    і  голосно  плакав.  Костюмчик,  яким  він  хвалився  вранці,  був  розірваний  до  колін  і  ніякими  нитками  його  більше  не  зашити.  А  в  Андрійкового  трактора  були  викручені  всі  колеса  і  знайти  їх  було  неможливо.  А  Сергійко  стояв  в  кутку  й  посміхався.
     _    У  мене  є  всі  підстави  думати,  що  це  ваш  Сергійко  скоїв    такі  жахливі  речі.  Але  він  мовчить  і  не  зізнається.  Може  ви  дома  з  ним  поговорите,-  говорила  вихователька  бабусі  Сергійка.
 -  Чому  ви  нападаєте  на  мою  дитину.  Ви  думаєте,  як  у  нього  немає  ні  батька,  ні  матері,  то  і  захистити    його  нема  кому.  Залиште  мою  дитину  в  спокої.
Він  не  робив  цього.  Він  не  такий.,-  з  відчаєм  в  голосі  кричала  бабуся.  І  Сергійко  був  переведений  в  інший  дитячий  садочок.

**********************************************************************

_  У  тебе,  що  батька  немає?-  сміючись  запитав  хлопчик  років  шести.
_  А  кажуть,  що  мати  у  нього  за  гратами,  сміявся  інший  і  з  усієї  сили  смикав  Сергійка  за  чуба.
_  А  як  це  ти  живеш  з  бабою?  Вона  тобі  що  замісць  мами,  чи  як?_  цікавилася  дівчинка.
Проте  ці  питання  залишалися  без  відповіді.  Хотілося  просто  втекти  десь  у  поле,  де  ніхто  тебе  не  образить,  ніхто  не  бачитиме    твоїх  сліз.  І  не  тільки  на  дітей  був  сердитий  Сергійко.  Він  був  сердитий  і  розлючений  і  на  бабусю,  яка  гладила  його  по  голівці  і  жаліла.  Не  хотів  він  ніякої  жалості,  він  просто  хотів  душевного  спокою,  який  могла  йому  дати  лише  мама.  І  він  воченям  дивився  на  кожного  хлопчика,  за  якими  приходили  батьки.

**********************************************************************

Море  квітів  вкотилося  на  шкільне  подвір'я.Загойдалися  різноцвіттям  і  заполонили  голови  присутніх  п'янким  ароматом  лугу,  поля  і  навіть  якогось  терпкуватого,  напівсолодкого  запаху  моря.  Цей  святковий  одяг  учнів,  білі  банти,  різнобарв'я  квітів  -  все    зливалося  в  єдиному  потоці  нової  хвилі  і  заколисувало  буденщину.
   Перший  клас  зустрів  Сергійка  гамірно.  З  під  великого  букета  ледь  виднілися  оченята,  що  з  цікавістю  оглядали  все  довколо.
Але  від  бабусі  не  відходив  ні  на  крок.  Вчителька  підійшла  непомітно.
_  А  ти  хто  такий?-  лагідно  запитала  вона.
_  Сергійко,  -  ніяковіючи  відповів  він  і  знову  заховався  за  бабусю.
_  Подобається  тобі  наша  школа?  А  читати  ти    умієш?
_  Мене  бабуся  навчила  читати,-  з  гордістю  і  задеркуватістю  відповів  Сергійко.
_  А  є  в  тебе  товарищ?
_  Ні  не  має.  Я  не  хочу  ні  з  ким  дружити,-  і  його  усмішка  зникла,  голова  похилилась,  посуворішав  погляд,  потускніли  очі..
_  Ну  добре,  пішли  я  покажу  тобі  клас,  де  ти  будеш  навчатися  і  парту,  за  якою  ти  будеш  сидіти,  -  її  лагідний  погляд,  простягнена  рука,  заставила  відірватися  від  бабусі,  і  він  повільно,  озираючись,  попрямував  до  класу.
_  Може  ти  будеш  сидіти  з  кимось?-  Запитала  вчителька.
_  Ні  я  буду  сидіти  сам,-  відповів  Сергійко  і  сів  біля  вікна.  
     Потік  машин  заполонив  всі  його  думки.  Він  уже  уявляв  ,  як  сидить  за  кермом  автомобіля,  як  на  шаленій  швидкості  мчить  лише    вперед..
Він  уже  забув,  що  сидить  за  партою,  його  руки  міцно  стискають  кермо  і  мимовільний  гудок  виривається  із  сладених  трубочкою  губ.
     Спостерігаючи  за  Сергієм,  Ніна  Матвіївна  лише  посміхнулася  і  залишила  його  в  його  мріях,  в  леті  думок..  протягом  навчання    вона  і  сердилась  і  хотіла  пересадити  за  іншу  парту,  але  Сергійко  вередував,  тікав  зі  школи..  І  завжди  бабуся  просила  залишити  його  в  спокої  і  не  травмувати    душу    дитини.  Вчився    він  не  погано.  Читати  він  вмів,  математикою  теж  захоплювався.  Недаремно  бабуся  пропрацювала  вихователем  в  дитячому  садочку  все  життя.  І  тепер  на  пенсії  вона  присвятила  онукові.  А  от  з  поведінкою  в  Сергійка  була  біда.  Жодна  бійка  не  обходилася  без  нього.  Чи  його  поб'ють,  чи  він  стане  на  захист  когось.  Так  чи  інакше,  але  бійка  була  завжди.

**********************************************************************

_  Сергійко,  що  ти  робиш?  Ти  ж  задушив  кота.-  Вадим  біг  за  Сергійком  і  ледь  не  плакав,  а  той  на  мотузці  волочив  за  собою  кота.
       Голубизною  всміхалося  небо,  трава  набиралась  соковитості.  Цвіли  каштани  своїми  білими,  піднятими  вгору  гронами.  Вони  ніби  запрошували  небо  пригорнутися    до  них,  заглянути  в  їх  зеленкуваті  очі  з  жовтими  прожилками  і  запитати:"  Чи  добре  вам  живеться  на  цій  щедрій  землі?".  Але  небо  мовчало.  Його  усмішка  гладила  верхівки  дерев,  сягала  десь  далеко  за  гори  купчастих  хмар,  які  своїми  химерними  візерунками  заполонили  простір  неба.
   Уже  котик  харчав,  уже  піна  густою  цівкою  котилася  з  рота,  а  жалю  не  було.
_  Чому  ти  рюмсаєш?  Ти  ж  мужчина  чи  хто?.  Кота  якогось  йому  стало  шкода.  Що  з  ним  станеться?  Перестань  плакати,  бо  зараз  розірву  твого  кота  на  частинки..
     ВАдим  занімів,  прикусивши  нижню  губу.  Він  круглими  оченятами  дивився  на  Сергійка.  В  його  уяві  стояв  роздертий  кіт.  Чим  більше  розбурхувалась  його  уява,  тим  щільніше  він  закривав  очі,  потім  різко  струснув  головою  і  знову  відкрив  їх  широко.

   (виключають  світло  вибачайте  допишу  завтра)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2025

Щирість

Щирість  думок  заплетіть  у  вінок.
Ще  й  колоссям  доспілим  притрусіть.
Щоб  роду  вашому  не  було  переводу,
Щоб  лише  в  щасті  всі  могли  ви  жить.

Щирість  від  серця  йде,  вгамовує  ту  спрагу,
Яка  заполоняє  душу  у  невтішні  дні.
Щирість  розмов  поборить  ту  досаду.
Яка  змією  копошиться  в  голові.

Щирість  ніколи  підкупити  не  можливо.
Так,  як  кохання,  не  можливо  підкорить.
Вона  немов  струмок  в'ється  звабливо.
І  заглядає  в  очі,  аж  болить.

Від  неї  не  сховаєшся,  не  зникнеш.
Наздожене  і  від  тривоги  збереже.
І  ти,  як  в  казці,  у  красу  полинеш.
В  обійми  щирі  заполонить  тебе.

То  ж  не  ховайте  щирість  у  куточки.
Дайте  їй  крила,  хай  летить.
Хай  закохає  в  себе  всі  росточки,
Які  ще  тільки  починають  жить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2025

думки

Думки,  в  житті  досягнень,  ви  не  зупиняйтесь.
Летіть  у  вись,  сягаючи  зірок.
Де  б  ви  не  були,  життям  своїм  пишайтесь.
І  вірте  -  ваш  оцінять  крок.

Навчіться  слухати  свої  бажання,
Розпеленайте,  дайте  волю  їм.
І  щоб  думки  мали  своє  зізнання
Й  поширювались  в  даль  світів.

Летіли  за  моря  і  гори,
Перепливали  б  швидкії  річки.
Щоб  не  змогли  спіймати  їх  ніколи.,
Щоб  вчасно  й  приголубити  могли.

А  їм  шаленим  тільки  треба  волі,
Й  повітря  чистого  потік.
Завжди  думки  шукали  кращі  долі.
Й  для  них  тепер  відкритий  цілий  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2025

я повернулась із полону.

-  Мамо,  я  вже  додому  повернулась.
Голосило  небо,  голосила  річка,  голосив  той  гай.
-  Мамо,  я  в  сорочку  вишиту  вдягнулась.
     Я  була  у  пеклі,  повернулась  в  рай.

Не  питайте  люди,  що  я  пережила.
Де  була,  що  чула,  чи  могла  любить.
Летючи  додому  крила  розгорнула,
Щоб  нелюдський  жах  той  від  людей  закрить.

Подивись  навколо  -  сонце,  небо,  вітер.
І  зірки  моргають  -  шлях  нам  осява.
Я  ж  лежала  гола  в  кам'яному  склепі.
Й  не  могла  повірити,  що  іще  жива.

Я  жива,  я  вижила,  хоч  спалені  крила.
Та  й  душа  від  болю  рветься  в  небокрай.
Але  в  нас  залишилась  титанічна  сила.
То  ж  Враїно  мила,  ти  мене  встрічай.

Не  дивись,  що  зараз  в  ранах  і  розбита.
Що  живого  місця  на  душі  нема.
Я  ще  зможу  нелюду  показати  вістря.
Я  ще  зможу,  чуєш,  адже  я  жива.

Не  зможуть  зламати  гордість  України.
Не  зможуть  втопити  в  багнюку  свою.
То  ж  скажімо  слава  донькам  всій  родині..
Що  зростила  ангелів  в  рідному  краю  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2025

зимонька-зима.

Кажуть,  що  наша    зимонька-  зима,
вже  дуже  хоче  в  гості  завітати.
Вже  навіть  жменю  снігу  крадькома.
Махнула,  щоб  хоч  трохи  налякати.

Жбурнула,  хизуватись  почала.
Аж  тут  осінній  дощ,  як  уперіще.
То  вона  знов  злякалась  і  сама
Побігла  річкою,  аж  тільки  вітер  свище.

Засіла  за  кущами  у  саду,
ПРипорошила  кетяги  калини.
Морозцем  обняла  красу  нічну.
Скувала  грони  недозрівшої  малини.

От  -от  пообіцяла  шуби  покупляти.
Уже  і  перли  в  скринях  віднайшла.
Тепер  ми  будем  її  скоро  зустрічати.
Уже  давно  її  пора  прийшла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2025

Я вільна

Якби  мені  сказали,  що  я  вільна.
Я  б  запитала  від  чого  і  чому?
Хіба  від  того,  що  сьогодні  я  двужильна.
Чи,  може,  що  сама  натягую  струну.

А  вона  от-  от  візьме  й  урветься
Та  ще  й  зачепить  болісно  кадик.
Так  просто  це  ніколи  не  минеться.
Бо  дихати  легенько  ти  не  звик.

Все  вертиться,  все  крутиться  навколо.
Тягаєш-  шепчеш,  а  лежиш-  мовчи.
І  наяву  десь  там  за  видноколом.
Тобі  уже  намічені  сліди.

Йдеш  по  слідах,  а  думаєш  про  волю.
Хіба,  що  мрія  перескакує  горби.
Память  в  пучки  збирає  мою  долю.
Може  і  дійсно  вільна  я,  скажи?.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2025

везуть наших дітей

Везуть  наших  дітей  з  кривавої  війни.
І  хустки  чорні  матерів  вже  приросли  до  голови.
Вже  очі  сухо  дивляться  на  домовини,
Де  перемішані  тіла  лежать  і  ждуть  хвилини,
Щоб  їх  хоч  мати  рідна  поховала
І  образ  рідний  у  душі  поцілувала.
А  скільки  їх  додому  не  вернули,
На  полі-бою  ви  їх  там  забули.
І  записали  "Без  вісті  пропали".
Мабудь  у  Лондоні  чи  в  Польщу  загуляли?
Так  легше  з  матерями  говорити,
Та  й  дітям  не  потрібно  копійки  платити.
 Краще  наповнити  кишені  свої  зможем
А  дітям-сиротам  уже  не  допоможем.
Ви,  владарі,  зганьбили  всю  країну.
Прославились  крадіжками  вже  навіть  на  руїнах.
Придумали,  що  загребете    все  в  могилу.
Та  маєте  лишень  трухняву  силу.
Сидіти,  спати,  кнопки  натискати,
Закони  фігові  для  людства  роздупляти.
 Так,  схаменіться  ,  гине  Україна,
 Вона  втрачає  оборонця-  сина.
Вам,  бездарям,  країни  не  спасти.
Це  зроблять  тільки  вірнії  сини,
Які  відчули  теплоту  землі  в  долонях,
Які  багатші  стали  сивиною  в  скронях.
Які  не  в  ресторанах  бій  встрічали,
А  рани  зрадників  кревлею  заживляли.
Це  тільки  наш  народ  крізь  терни  буде  жити,
А  вас  ми  будемо  паплюжити  й  ганьбити.
Ви  для  країни  ниці  і  здрібнілі,
А  хлопці  виживуть,  бо  рани  на  їх  тілі
Розкажуть  більше  ,  чим  закони  ваші
Ганьбою  ляжуть  на  дужі  плечі  наші.
Ми  закликаєм  вас,  віддайте  награбоване  країні.
Верніть  синів  живих  вгорьованій  родині.
Адже  країна  виживе    й  без  вас
І  квітувати  буде  повсяк  час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2025

Солдати не говорять про війну

Солдати  не  говорять  про  війну.
Вони  нею  живуть  в  годину  злу.
Вони  її  криваву  проклинають.
Життя  своє  із  нею  розміряють.
Вони  бажали  б  вдома  в  ліжку  спати,
А  не  в  багнюці  щем  душі  долати.
Вони  бажали  б  райдугу  встрічати.
А  не  шахеди  в  небі  рахувати.
Бажали  б  діточок  носити  на  руках,
А  не  гармати  грізні  на  плечах.
В  крові  ,  в  багнюці,  в  берцах,  босоніж,
Хто  перший  вихопить  кровавий  ніж.
Хто  перший  відсіч  дасть  іудам,
Які  прийшли  до  нас  ,  як  ті  приблуди,
Що  замахнулись  на  наше,  на  святе.
На  землю  рідну,  серцю  дороге.
Солдат  живе  у  цій  війні  тепер.
Дух  воїна  у  битвах  ще  не  вмер.
Він  діток  бачить,  як  вступає  в  бій.
Він  бачить  матір,  адже  сила  в  ній.
В  ній  затишок,  в  ній  воля,  в  ній  наснага.
А  у  солдата  -  перемога  і  відвага.
Він  переможе,  він  знає  це  й  мовчить.
Бо  він  не  вміє  про  війну  цю  говорить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2025

прощай

Скажи  прощай  і  більш  не  говори  нічого.
Махни  рукою  в  розпачі  і  йди.
Невже  ти  думаєш,  що  у  пориві  горя
Я  кинусь  через  тебе  на  дно  моря,
Або  надумаю  накоїти  біди.  Не  жди...

Такої  радості  не  заслужив.
І  не  питайся  ти  мене  вернути.
Я  вже  не  та.  Тебе  переросла,
Переболіла,  перетліла,  з  небес  зійшла.
Не  хочу  більш  про  тебе  навіть  чути.

Я  мала  крила,  ними  хизувалась.
Я  мала  спокій,  ніжність  і  печаль.
Я  так  тебе  коханням  огортала.
Обожнювала,  вірила  і  в  душу  запускала.
А  ти  мене  розкрилену  пустив  в  самітню  даль.

Я  лиш  скажу  тобі  спасибі,  
За  те  що  гартувалась  у  вогні.
За  те,  що  я  не  впала  й  не  схилилась,
А  ,може,  просто  я  дуже  помилилась.
Своє  життя,  даруючи  тобі.

Я  вільна,  я  щаслива,  я  багата.
Мої  думки  не  мають  меж.
Я  можу  птахою  літати,
А  можу  просто  так  кохати.
І  вірити  в  майбутнє  теж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2025

Зима.

Так  потихенько  крадькома
Прийти  зібралася  зима.
Спочатку  страху  напустила,
Потужні  зливи  запросила.
Не  притаманні  геть  зимі
Ці  мрячні  і  сльозливі  дні.
Скажи,  де  своє  плаття  діла?
Невже  ти  так  розледачіла,
Що  одягатись  перестала,  
В  осінніх  мандрах  заблукала?
Свої  пишноти  розгубила
Й  по  світу  іншому  пустила?
Давай  не  будемо  хитрити,
Почнемо  білий  шлейф  стелити.
Туман  розбризкаєм  усюди
Й  повернем  у  сім'ю  приблуди.
Вже  повертатись  їм  пора,
Поки  не  кінчилась  зима.
Одягнем  їх  у  білі  шати,
Щоби  могли  похизувати,
Свої  наряди  показати.
Ще  й  діаманти  почіпляєм.
Отак  ми  зимоньку  встрічаєм!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2025

якби…….

Я  б  сказала  тобі  спасибі.
І  усмішку  тобі  б  послала.
Якби  ж  тільки  клята  війна
На  слова  ці  не  наступала.

Якби  в  чистому  плесі  ріки,
Ми  пливли  б  лише  вдвох  з  тобою.
Якби  ключ  журавлиний  в  небі,
А  не  чорні  шахеди  юрбою.

Я  б  сказала  кохання  слова
І  до  твого  сердечка  припала  .
Якби  ця  ненависна  орда
Всі  слова  найрідніші  не  вкрала.

Повертайся  до  мене  живим
Всі  слова  повернуться  з  тобою.
Ми  затопчим  цю  кляту  війну.
Нашу  долю  ми  скропим  сльозою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2025

Мрії…

Ми  мріями  живемо  кожен  день.
Ми  ловим  подих  завтрішнього  ранку.
Співаєм  ще  не  складених  пісень.
Закоханому  віримо  світанку.

Цей  день  прийде  в  розкішному  вбранні.
Розстелить  килим  ,  вишитий  зірками.
Щоб  тіні  наші,  розполохані  в  тіні.
По  світу  розійшлися    світлими  стежками.

Без  ирій,  яке  ж  то  буде  в  нас  життя?
Не  досягнем  висот,  не  зазирнем  у  море.
Не  покуштуєм  всіх  земних  щедрот.
І  не  зап'єм  медами  наше  горе.

Мрії  завжди  розкішні  і  сумні.
Вони  колишуть  світанкові  зорі.
Вони,  неначе  в  небі  журавлі,  
Летять,  розгойдуючи,  заблукавші  долі.

Ой,  мрії,  мрії,  розкажіть  усім,
Хто  живить  серце  запахами  квітів.
Постукайте  з  любов'ю  в  кожен  двір,
Щоб  жили  в  мирі  любі  наші  діти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2025

Казка про орла.

казка  про  орла

Легенди,  міфи,-    як  цікаво.
Дізнатися  про  все  й  про  всіх.
У  школі  ми  вивчаємо  замало.
Але  ж  який  багатогранний  світ!

Природою  ми  можемо  гордитись.
Одне  чаклунство  -  все  що  не  візьми
Так  хочеться  в  цих    тайнах  заблудитись.
І  щоб  цей  скарб  для  світу  принести.

От  і  орел-  цей  птах  увесь  чарівний.
Пов'язаний  із  небом  вогняним.
Святий  вогонь  приносить  цей  птах  дивний.
І  ми  почнем  спостерігать  за  ним.

Орел  -  є  символ  перемоги.
І  перед  битвами,  як  бачимо  орла,
То  війську  нашому  відкриті  всі  дороги.
І  перемога  жде  його  сповна.

З  знаменами  орлами  Світовидами,
Йшли  римляни  на  війні  доленосні.
Зевс  посилав  орлів  з  візитами,
Щоб  ті  приносили  лиш  гарні  вісті.

Дітей  виховувати  ви  в  орлів  повчіться.
Я  вам  повідаю  науку  цю.
Орлиця  батька  вибирає,  як  годиться.
Ще  з  малечку  навчає  малишню.

Ламає  гілку  і  у  небо  злітає,
Орли  навколо  неї,  і  до  речі.
Хто  гілці  не  дасть  впасти  раз  і  вдруге.
Той  батьком  стане  для  її  малечі.

І  подарує  гілку  без  напруги,
Дзьоб  в  дзьоб  освідчиться  в  коханні  так.
Летять  на  скелі,  щоб  ніхто  навкруги.
Не  потривожив  їх  щасливий  брак.

І  от  разом  вони  гніздо  будують.
Спочатку  з  прутиків  роблять  каркас.
А  потім  з  себе  скубуть  пір'я  і  мурують  
Щоб  це  гніздечко  було  тепле,  в  самий  раз.

Годують  повсякчас  свою  малечу.
І  від  дощів  крильми  оберігають.
Любов'ю  оготрають  і  до  речі
Поки  пір'їнки  в  них  повиростають.

А  потім  батько  так  гніздом  трясе.
Що  пір'я  вилітає  все  додолу.
Один  каркас  лишається  і  все
І  жити  геть  не  хочться  у  ньому.


Кормити  також  їх  перестають.
Сидять  у  засідці  -  спостерігають.
Малеча  їсти  хоче  -  не  дають.
Тоді  самі  з  цього  гнізда  злітають.

Тут  на  сторожі  батько  постає.
Своє  пташа  він  у  повітрі  ловить.
Й  показує  йому,  де  їсти  є.
І  де  він  сам  собі  її  заробить.

Отак  вони  навчилися  літать.
І  самі  їжу  здобувати  стали.
Батьки  могли  лишень  допомогать,
Поки  орлами  не  повиростали.

Тому  майже  завждм.
Одне  дитя  виховують  батьки.

70  років  живе  орел  в  природі.
Але  не  все  так  просто  у  житті.
У  30  років  ростуть  гнучкіші  й  більші  пазурі.
І  вже  хапати  здобич  він  не  в  змозі.

І  дзьоб  стає  і  довгим  і  гнучким
І  їсти  це    йому  не  дозволяє.
Та  й  пір1я  робиться  густим  й  важким.
Літати  це  йому  страшенно  заважає.

І  вибір  перед  ним  цей  постає,
Чи  вмерти,  а  чи  знову  жити.
Сильніший  вибирає  саме  те,
Саме  життям  повинні  дорожити.

Тоді  орел  лікує  сам  себе.
150  днів  триває  лікування.
Летить  на  скелю,  там  де  він  живе.
І  дзьоб  свій  розбиває  об  каміння.

А  потім  він  чекає:  дзьоб  росте.
Тоді  ним  він  вириває  свої  кігті.
Як  відростуть-  висмикує  оперення  своє.
І  жде,  коли  це  все  відродиться  на  місці.

П'ять  місяців  він  терпить  ції  муки.
Відроджується  пір'я,  дзьоб  і  кігті.
Найцікавіший  факт  цей  для  науки.
І  може  він  тепер  ще  30  років  жити.

Мораль  таку  візьмем:
Часто,  щоб  вижити  і  жити,
Ми  всі  себе  повинні  вкрай  змінити.

Часто  ми  не  віримо  собі,
Що  можемо  змінитися  на  крвще.
Легенду  розповім  одну  тобі.
Щоб  завжди  вибирав,  не  тільки  важче.

Одного  разу  із  гнізда  орла.
Яйце  упало  й  покотилось  в  двір.
І  там  його  спинила  курка  молода.
Теплом  зігріла  й  вилупився  він.

І  от  орла,  як  півня  виховали  там.
Повірив,  що  літати  він  не  вміє.
Ходить,  як  півень  він  не  по  рокам.
Від  крику  курки  просто  шаленіє.

Одного  разу  пролітав  орел.
Побачив  родича  внизу:  -"Що  він  там  робить,,"
-  Чому  ти  з  нами  не  літаєш,  що  ти  ждеш,
     Що  полетіти  з  нами  тобі  шкодить?

Орел  сказав,  що  півень  тепер.
І  що  літати  він  не  вміє.
-  Не  вір  нікому  ти  орел.  Роби,  як  я.
Ніхто  тобі  і  заперечити  не  сміє.

Розправив  крила  свої  могучі  
І  полетів  в  небо  ,  сягаючи  кручі.

Орел-  це  хижий  птах,  з  родини  яструбових.
І  водиться  він  в  горах  і  степах.
Він  є  один  із  сильно  гонорових.
Літає  він  один  по  всіх  світах.

17  видів  є  орлів  у  світі.
І  шість  кіло  вага  їх  досягає.
80см.  довжина  у  його  тілі.
Самка  орла  в  два  рази  більшою  буває.

Крила  кремезні,  великі  і  сильні.
З  розмаху  до  трьох  метрів  досягають.
Голова  й  хвіст  лиш  тільки  білі.
А  лиш  самі  коричневі  бувають.

У  нього  дуже  виразні  і  злісні  очі.
І  зразу  бачимо  хижацьке  маяття.
Статеве  дозрівання  у  6  років.
Сімейна  пара  на  усе  життя.

Отак  природа  нам  показує  життя.
А  ми  знайомимося  з  нею.
Вивчаєм  птахів,  звірів,  їх  буття.
Шукаємо  подібність  з  течією.

А  разом  ми  пливем  у  глиб  душі.
З  природою  і  дихаєм  й  живемо.
Лиш  у  природі  живільні  б'ють  ключі.
І  лиш  з  природою  життя  своє  несемо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2025

не знаю я , чи вмієш ти кохати. .

Не  знаю  я,чи  вмієш  ти  кохати,
Щоб  так:  побачив  і  приворожив.
Щоб  не  було  ніяких  сил  тікати.
А  просто  серце  взяв  й  розворушив.

І  не  за  щось  ти  граєшся  в  кохання.
І  не  за  щось  ти  полониш  думки.
А  просто  хочеш  з  вечора  до  рання
З  трояди  в  душу  кидать  пелюстки.

Співати  мелодійні  звуки  моря,
Розхитувати  щастя  у  її  думках.
Блаженну  мить  ловити  у  долонях,
А  потім  милуватись  у  її  очах.

Зачарувати  голосом  простори.
І  щоб  вона  відчула  подих  трав.
Щоб  їй  хотілось  слухати  ці  мови.
Які  б  ти  вічно  на  проміннях  грав.

А  сонце  розкидало  б  це  проміння.
І  полонило  б  всю  її  красу.
Бо  так  любити  вміє  та  людина.
Яка  вгамовує  коханням  спрагу  цю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2025

Ми не навчились жити на землі.

.Ми  не  навчились  на  землі,  як  люди  жити.
Не  вмієм  ненавидіти,  дружити  і  любити.
Не  вміємо  з  природою  на  ти.
Лиш    позолочені  шукаємо  мости.

Розум  наш  може  сягнути  до  зірок.
Та  й  інтелект  наш  є  також  високий.
А  ми  купаємся  у  морі  всіх  пліток.
Вбачаєм  щастя  лиш  у  сумі  грошей.

Та  й  розум  наш  зашкалює  висот.
Краса  природна  нам  з  народження  дана.
Ми    ж  матюки  виловлюєм  з  щедрот.
Накачуєм  обличчя  і  бока.

Можливість  маємо  за  розумом  іти,
Збагачувати  край  новаціями    крутими.
А  ми  ідем  не  знаємо  куди.
Лиш  за  сусідом  тягнуться  новини.

Маєм  мету  і  ціль  у  нас  живе.
Здавалося  б,  хотіння  не  погані.
Але  лінь  наша  в  голові  верхи  бере,
Підсовуючи  нам  мізерні  плани..

Отак  і  живемо,  отак  існуєм  всюди.
Пронизуєм  нікчемністю  життя.
Просніться,  ми  ж  ,  здається,  люди.
І  ми  ж  крокуєм  з  вами  в  майбуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2025

І знову ти одна…

І  знову  ти  одна...
Красуєшся  в  польоті  мрій,
Вільною  птахою  ти  тягнешся  до  зір.
Несешся  з  вітром  райдугу  зустріти,
А  потім  квіти,  як  маленькі  діти,
Пестощами  твої  уста  голублять.
Вони,  непевно,  пелюстками  люблять,
А  серцевину  залишають    в  глибині
Розтерзаної,  але  вільної  душі.
І  знову  ти  одна...
І  знову  ліс  стоїть  замріяний,  глибокий.
Він  береже  твій  спокій  однобокий.
Він  пнеться  з  сонечком  поцілуватись,
А,може,  просто  у  світи  податись...
Але  проросле  у  землі  коріння,
Трима  на  прив'язі  не  тільки  це  створіння,
А  все,  що  може  до  тепла  тягнутись.
А  не  в  пітьмі  десь  дертися  і  пнутись.
І  знову  ти  одна...  І  тишина...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025

почуття.

На  яку  вершину  гори
Піднесу  я  свої  почуття.?
Щоб  ніколи  мої  вороги,
Не  віднесли  їх  в  забуття.

Щоб  не  згасла  та  зірка,  яку
Ти  шеленим  вогнем  запалив.
В  моїм  серці  зорав  толоку,
І  посіяв,  і  рясно  скропив.

За  роботу  твою  заплачу,
Я  щедротами  з  моїх  садів.
А  захочеш,  я  птахом  злечу-
Оберегом  я  стану  для  снів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025

Світить сонце, квітують квіти.

Світить  сонце,  квітують  квіти,
Краса  навколо,  сміються  діти.
Вітерець  тихо    шепоче  з  полем,
А  народ  плаче,  пройнявшись  болем.

Як  лячно  в  небо  дивитись  стало-
Зірок  не  видно,  усе  пропало.
Заполонив  небо  їдючий  дим.
Як  тепер  бути,  як  жити    з  ним.?

Як  зберегти  планету  нашу?
Як  зупинити  нелюдів    рашу?
Як  в  голови  втлумачити  дурні,
Що  все  живе,  допоки  ми  живі.

Що  кожна  квіточка  і  кожен  пелюсток,
Лиш  до  живого  тягне  свій  роток.
А  ми  що  робимо?  І  хто  ми  є?
Щоб  так  нівечити  усе  живе.

Перетворились  ми  в  ходячі  трупи.
Не  відчуваємо  ні  радості  ,  ні  муки.
А  ворог  шаленіє  по  -звірячому.
Оскал  зубів  показує  незрячому.

Вся  Україна  попелом  повита,
Розтерзана,  розбита  і  роздіта.
Хрести  й  могили  залишаєм  внукам.
Коли  ж  засвітить  нам  тая  наука,

Що  треба  всю  планету  зберегти,
В  любові  й  мирі  жити  і  рости.
Наїстися  не  можна  людям  ситим.
Не  можна  одягнутись  в  диряві  оксамити..

Не  можна  міряти  без  дна  мірилом.
Не  можна  війни  подружити  з  миром.
Потрібно  просто  жити,  розгорнувши  крила,
Щоб  з  квітами  зростала  Україна  мила.























 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2025

ніжність

Ти  ніжність  свою  збережи,  
Не  віддавай  примхливій    осені.
Адже  вона  твоя,  що  не  кажи.
Не  хоче  буть  покірною  у  просині.

Літали  ми    в  незвідані  краї,
Кохалися  в  невипитому  морі.
Тоді,  здавалось,  ми  ще  молоді,
Для  подорожі  в  хмарному  роздоллі.

А  зараз  зустрічаємо  зорю.
Вона  тепер  підморгує  лиш  нам.
Запроошує  на  танець  у  гаю.
І  стелить  мерехтливу  постіль  вдаль.

Біжимо  з  річкою,  куди  не  знаєм.
Прямої  стежки  нам  тут  не  знайти.
Може  до  літа    в  гості  завітаєм.
А  може  зиму  зустрічати  будем  ми.

Я  лиш  міцніш  до  тебе  пригорнуся.
Відчую  на  губах  смачний  нектар.
Ти  залюбуй  мене  і  я  проснуся.
Твоє  кохання  -  це  прекрасний  дар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025

запеленайте мої мрії

Запеленайте  мої  мрії,
Запеленайте  в  райдужнім  саду.
Як  важко  в  Україні  милій.
Дивитись  на  фашистську  цю  орду.

Спокійно  жили,  колисали  хмари  в  небі,
Розгойдували  зорі  ,  вклонялися  вітрам.
Чому  ж  так  сталось-  Україна  в  зраді?
Чому  розколота,  розбита  пополам.?

Одні  воюють,  захищають  рідну.
І  це  звичайні  бідні  трударі,
Які  із  малечку  її  багату    й  плідну
Підносили  у  величі,  любові  і  добрі.

А  другі  -  папині  синки  розгульні.
Танцюють  на  крові  бідних  дітей.
Нема  війни  для  них  -  є"інтереси  шкурні":
Побільше  б  грошиків  і  радісних  ідей.

Несправедливість  цю  природа  не    сприймає.
Стогне  земля,  ридає  і  кричить.  
Безжально  градом  б'є,  то  сонцем  спопеляє,
Обугленим  гілляччям    шелестить.

І  просить:  "Схаменіться  ,  люди  добрі.
Чому  не  можете  ви  в  мирі  жити?
Ви  ж  козаками  були  ви  хоробрі.
Чом  розучились  рідний    край  любити?

Чому  так  хочеться  руїни  будувати?
Чи  кулями  засієте  поля?
Чи  хліб  тоді  людина  принесе  до  хати?
Чи  звір  вам  заколише  немовля?"

Втрачаємо  ми  Україну  милу.
І  поки  будем  у  роздорі  жити.
Будем  шукати  рідную  могилу
З  сусідами  і  рідними  ділити.

Всі,  як  один,  на  цьому    світі  люди
Й  не  за  інстинктами  ми  живемо.
Ми  мріємо,  ми  говорити  з  сонцем  будем.
Розвіємо  над  морем  вітром  зло.

Полюбимо  країну  пречудову,
Загоєм  рани,  все  збудуєм  знов.
Розпеленаєм  нашу  рідну  мову.
Й  покажем  світу  всю  красу  дібров.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025

УКРАЇНА

Ви  бачили  небо  голубе  над  нами?
У  голубі  шати  місяць  жовтий  йде.
А  навколо  нього  зірочки  румяні.
Запрошують  в  царство  ніжне  й  голубе.

Ви  бачили  в  полі  золоту  пшеницю?
Це  найбільші  скарби,  що  є  на  землі.
Під  голубим  небом  буде  колоситься,
Допоки  ми  будем  берегти  її.

Все  це  Україна  красою  розкішна.
В  вишитій  сорочці,  в  райдужнім  вінку.
Все  це  Україна  наша  рідна  й  пишна.
Вільна  і  щаслива  на  своїм  віку.

Важко  підіймалася  із  колін  на  волю.
Важко  здобувала  своє  слово-сталь.
Сама  одинока  боролась  за  долю.
Сама  боронила  український  край.

І  дітей  родила  мужніх  і  хоробрих.
Що  в    вогонь  і  в  воду  за  неї  підуть.
Мають    добру    славу  і  хоробре    серце
Ніколи  з  козацького  роду  не  звернуть.

Україна  мила    любов'ю  багата.
Ти  живильний  корінь  для  кожного  з  нас.
У  твоїх  обіймах  будем  будувати
Казку  добру  й  гарну  на  твоїх  полях.

Вірим,  зараз  важко,  рани  ятрать  душу.
Кров  тече  по  жилах  і  хвилює  сон,
Але  жити  треба  і  боротись  мушу
І  нікому  в  рабство  тебе  не  віддам.

Будеш  процвітати  у  вільному  краї,
Прилинуть  всі  птахи  з  далеких  країв.
Виростуть  дубочки  з  кремезної  сталі,  
Щоб  ніякий  вогрог  напасти  не  смів.

Щоб  небо  із  полем  в  коханні  зростали
Відчували  разом  сердечка  биття.
Дощами  рясними  поля  поливали.
А  сонце  теплом  зігрівало  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025

казка про щуку

Ми  дружимо  з  природою  завжди.
Вона  і  в  лузі  й  там  біля  калини.
Люблять  природу  дорослі  й  дітлахи.
Ми  разом  з  нею  кожної  хвилини.

Її  чарівність    в  морі  й  на    річках.
Краса  її    оспівана  піснями.
Найпотаємніше  шукаєм  в  закромах.
Прекрасний    світ  природи    разом    з  нами.

Про  птахів  любим  говорити  між  собою.
І  про  тварин  ще  більш  хочем  пізнати.
Сьогодні  з  вами  погуляємо  рікою.
Про  мешканців  її  будем  питати.

Ріка  розкаже    тайну  її  дна,
Як  риби  всі  у  неї  проживають.?
Яке  життя    проходить    тут    сповна.?
Які  легенди  й    тайни  зберігають?

Почнемо  із  грози  річок.
І  як  ви  здогадались-  це  про  щуку.
Берем  уявний    в    руки    ми    сачок
Ловити  будемо    ми    цю  науку.

І  як  ми  знаємо-це  риба  не  проста.
Це  символ  сили,  хитрості  і  виживання.
По  всьому  світі  мешкає  вона.
Ця  риба-  майстер  маскування.

Вона  красива,  тіло    мускулисте.
Нагадує  торпеду  для    атак.
Міняє  колір  шкіри  в    променисте.
Буває  світла,  темна  просто  так.

А  комуфляжний    візерунок-  невидимою  робить.
Під    водоростями-  привид  у    тумані.
Отак  вона  і  здобич  свою  ловить,
Стараючись  побільше,  на  обмані.

У  довжину  півтора  метра  має.
І  самка  завжди  більша  за  самця.
700зубів  гострющих  вона  має.
Її  щелепи-  справжня  зброя  ця.

Оновлюються  зуби  ці  постійно
І  здобич  цілою  вона  ковтає.
Є  ікла  основні,  і  сточуються  дивно.
Які  вона,  як  в  крокодилів  має.

Є  зуби-щіточки-  нагадують  гачок.
І  вже  ніколи  здобич  не  втече.
Ці  зуби  покривають  піднебіння  й  язичок.
Для  щуки  зуби-  це  святе.

Ще  є  цікава  новина,
Якщо  вона  втрачає  або  плавник,  або  хвоста.
Відроджується  це  сповна.
І  зветься  регенерація.

А  ще  ви  знаєте,  що  щука  канібал?
Своїх  же  родичів  вона  і  поїдає.
За  здобиччю  не  гониться  вона
Щука  у  засідці  її  чекає.

До  ста  тисяч  ікринок  відкладають  щуки,
І  лиш  один  процент  дорослими  стає.
Впадає  в  напісплячку-  доказують  науки.
Але  хижачити  вона  не  перестає.

Щука-  це  зірка  легенд.
У  Скандінавіїї  -це  втілення  злих  духів.
В  казках  словянських-  істота  чарівна.
В  Європі    -подавали  на  банкетах.
А  в  Азії,  як  символ  довголіття.

Якщо  вода  холодною  стає,
А  їжі  стає  досить  мало.
Вона  життя    сповільює  своє
І  місяцями  ворушиться  замало.

Я  вам  відкрию  таємницю,
Що  ікра  щуки  для  їжі  не  годиться.
Що  паразитами  напічкана  вона.
Термообробку  слід  робить  сповна.

Щука  у  рості  не  зупиняється.
І  кожен  рік  три  сантиметра  має
Тому  росте  постійно  й  не  вагається.
До  сорока  кіло  зростає.

Вона  з'їдає  все  що  попадеться:
І  птахи,  видри,  родичі  свої
І  черв'яків,  і  п'явок  нажереться.
ВСе  що  в  горлянку  упихнути  в    змозі.

Цікава  дуже  казочка  про  щуку.
А  ми  візьмемо  її  за  науку..
Будем  вивчати  ці  повадки  достеменно.
Казку  про  щуку  вивчим  неодмінно.

Природа  клад  нашої  землі.
Тварини,  риби,  в  небі  журавлі.
Це  все  природи  витвори-  ми  знаєм.
Тому  цей  клад  завжди  оберігаєм.














 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025

неначе хмари взялися за руки.

Неначе  хмари    взялися  за    руки
Вечірній  хоровод  для  зірочок  ведуть.
Для  них  немає  голоду  й  розрухи.
Вони  завжди  з  любов'ю  стелять  путь.

І  місяць  й    сонце  їм  постійно    світять.
І  зігрівають  ніжністю  й    теплом.
Чому  ж  у  нас    тепла  немає  дітям.
Сидять  осиротівші  під  прицілом.

І  не  любуються  зірками  вечорами.
Не  обіймуть  берізку  у  гаю.
І  не  пригорняться  ріднесенької  мами.
Серця  закам'янілі  і  душі  без  жалю.

На    світ  вдивляються  завмерлими  очима.
Серед  розвалів  шукають  кошенят.
А  за  плечима  лиш  одна  руїна.
І  тільки    дзвони  гучно  дзеленчат.

Блудять,  шукаючи  хоч  десь  притулку,
Хто  їх  пригорне  й  казку  розповість.
І  чують    тільки,  як  ракети  гулко
Знову  у  небо  хмарне  піднялись.

І  знов    підвал,  знову  закрите  небо,
Осиротіло  стукають  серця.
Куди  іти,  запитувать  не  треба.
Як  повернути  спокій  і  буття.

Як  їм,  маленьким,  долю  дарувати.
Щоб  лиш  для  них  водили  хоровод.
Як  розказати,  де  подівся  тато.
І  як  сміятись,  коли  в  річках  потоп.

Не  скоро  ще  земля  загоїть  рани.
Сади  не  скоро  сміхом  зацвітуть.
Дітей  не  скоро  познаходять  мами.
Не  скоро  сина  свого  обнімуть.

Вечірній    час    хлюпочеться  водою,
Вмиває  згорені  домівки  і  сади.
Щоб  дітки  грались  дружною  юрбою.
Щоб  все  розквітло  в  нас  і  на  завжди.

Щоб  прапор  наш  звивався    аж  до  неба.
Щоб  райдугою  доля  розцвіла.
Щоб  в  мирі  й  дружбі  були  всі  ,  як    треба.
Життям  прекрасним  Україна  зажила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2025

Казка про ластівку

Ми  дружимо    з    природою    щодня,
Піклуємось    про    птахів,    про    тварин.
Вони    віддячують    любов"ю    нам    сповна.
ТО  піснею,    то    щебетом    дзвінким.

Вони    такі    прекрасні,    добрі    і    веселі,
Милують    око    одягом    своїм.
В"ють    гнізда    біля  нашої    оселі.
Піклуються  про    своїх    діток    чарівних.

Ось  є    така  пташина    пречудова,
 В  селі    без    неї    не  буває  дім.
І    треба,    щоб  вона    обов"язково
Звила    гніздо    під    стріхою    у    нім.

Ви    правильно  її    всі      відгадали-
Це    ластівка,    це    щастя    всіи    родині.
Ніколи    діти    гнізд    не    розоряли,
Бо    вірили,  що    буде    гріх    людині.

Якщо    яєчка    ластів"ячі    драти,
То    все  веснянками    усіється    обличчя.
Яких    не  кожен    їх    захоче    мати
И  почне    вмиватися  і    чепуриться.

Але,  щоб    вивести  з    обличчя    ластовиння,
То,    коли    вперше  ластівку    побачиш,
Вмитися    треба    молоком    із    рання
І  втертись    рушником,    в    якому    паску    святиш.

Не    можна    ластівку    із    дому    виганяти,
Бо    тоді    лиха    неодмінно    слід    чекати.
Бо    ластівка-    це  щастя    повен  двір.
У    дружбу    і  коханні    живуть    в    нім.

Колись  у  сиву  давнину  жив  страшнии    зміи,
Живився  він    кров"ю    тварин.
І  от    послав    він    комара    у    біи,
Щоб  тои    покуштував    ту    кров  один.

А  потім    змієві    про    все    це  доповів,
У  кого    кров    наикраща    в    світі.
Язик    у    комара    на    тои  час    довгии    був.
Що    наисолодша    кров    в    коня,  сказав  в  своєму    звіті.

Зміи    не    поварив,  знов    послав  шукати.
Комар  пізнав,    що    це    людини    кров
Розмову    ту    він    не    встига    скінчати,
Як    ластівка  язик  иому    укоротила    знов.

Комар    пищати    став  ізгаряча.
Зміи    схватив  ластівку    за  хвіст  і    розлютився.
А    вона    вирвалась,  залишивши    середину    хвоста.
І    такии    хвіст,    як    нині    в    неї    залишився.

У  Чехії  и    Німеччині"пташкою  Божою"  там    називають.
І    якщо    ластівка    влітає    у    вікно-
Це    знак    добра  -  її    оберігають.
Піклуються    про    неї    вже    давно.

Ластівка    домівки    хазяїв  оберігає
Від    грому,блискавки,    пожеж.
Наче    молитвою,  щебетом  Бога    прославляє.
Закоханим    сприяє    у  коханні    теж.

Ця  божа  пташка    створена  з  землі.
Благословив    її  Господь  за    те,
Що    крала    цвяхи,    і    великі,    і  малі.
Коли    Христа    та  и    розпинали    за    святе.

Про    ластівок    кохання,  складалися    легенди.
По    світу    їх  розносили    вітри.
У    кожну  хату,де  була    у  них    потреба,
Злітались    парою  прекрані    ластівки.

Одна    з  легенд  до    нас    приишла    з  вітрами,
Про    їх    кохання,    нерозлучність    пар.
Тепер    вона  живе    у  серці    з    нами,
Показуючи    приклад    у  коханні    нам.

Жили    на    Росі    у    самісінькому    гирлі,
Молодят    двоє  -  Мил  і  Лепа.
На    їх  весілля    всі  Боги    злетіли.
Із    синьоокого  замріяного    неба.

Їх  називали    нерозлииводою,
Міткі    в    стрільбі    із  лука    вдвох    були  .
Палали    очі  невимовною  любов"ю.
Одне    до    одного    це  щастя    берегли.

Мали    серця    і  добрі,    і  ласкаві.
Здобуток    віддавали    все    немічним,    старим.
Боги    для  них    оселю  збудували,
Де    зараз  є  Хрещатик-  все    було    молодим.

Сам  Громотворець    попросив    у    МИла,
Щоб  в  Перуновіи    пущі  вбити    вепра..
Якии    багато  наробив    там    шкоди,
Повивертав    коріння  аж    до    неба.

Один    ходив    у    Перунову    пущу,
Бо  заборона  для    жінок    була.
І    ось    він    сам    заишов    у    саму    гущу.
Нічого    бідна    Лепа    зробити    не    змогла.

Хоч    назирці    гаине    з    своїм    коханням.
Передчуття    біди    тривожать    її  душу:
"Ніколи    сам    він    не  ходив    на    полювання,
Я    разом    з    ним    тут    полювати    мушу".

Так    думала    вона  ,    сховавшись    за    кущі.
Тим    часом    Мил    уже      вепра    поранив.
І    вепр    розлючении-    вогонь    із    пащі.
Оскаженілии    він    на    Мила    сунув.

Завмерла    Лепа.    Скрикнула    вона.
Тут    Мил    відскочив    у    бік    вчасно.
Сікач    гострющі    ікла    в    дуба    засадив.
А    Мил    відтяв    головоньку    завчасно.

Кров    бризнула    на    груди    Мила,
А    Лепа    плакала    і  міцно    обнімала.
"Ои,    пташечка    моя,    моя    ж    ти    мила"
Кохана    в    очі    любо    заглядала.

Розсердився    Перун_порушили    закон.
Тепер    летіть    ви    ластівками    в    небо.
Любіть    людеи,  будьте    завжди    разом.
Добро    несіть    у    світ,    як    треба.

Так    і  залишилася  плямочка    червона
На    грудях    ластівок-    помітка    від    Богів.
Нагадують    всім    людям,  щоб  родина    жодна,
Ніколи    не    втрачала    ні    дочок,    ні    синів.











































.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2025

як ти мене кохав

Як    ти    мене    кохав,
Знають    сади    зелені.!
Шепчуть    поля    і    гаи.
Навіть    замріяні    клени.

Як    ти    мене    кохав  ,  
Снам    розповім    маибутнім.
Як  ти  мене    шукав,
В  зорянім    небі    шлюбнім.

Як    ти    мене    кохав,
Вітри    туманом    прикриють.
Адже    тоді    вже    знав-
Дощі    полузрячі  змиють.

Змиють    слова    пусті,
Що    лилися    в  душу  рікою.
А  я,    щоб    у    них    плести,
Барахталась    за    тобою.

Які  ж    то    були    слова!
Хаи  серце  моє  розкаже.
І  пісню    ту    в    унісон.
Хаи  спомин    у    літі    зав"яже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2025

не шукаи долю.

Не  шукаите    долю  на    чужому    полі.
Не    кажіть,    що    краще    там    на    видноколі.
Не    губіть    останню    воленьку    святу.
Залишіть,  плекаите    у  годину    злу.
Важко,  вірю,  важко  зберегти    святе.
Та    на    то  ж  ми  и  люди  -    ми    можемо    все.
Можемо    кохати.коли    ятрать    душу.
Можемо    сміятись,  а    плакати    мушу.
Можемо    летіти  з  хмарами  до    неба.
И  на  коліна    впасти,  коли  є  потреба.
Та  не  можем    просто    коритися    долі.
Адже    сильні    духом  -  ми  ж  не  зовсім    кволі.
Не  можем    країну  свою  не  любити.
Тут    ми    народились-    нам  у    ніи    і    жити.
Течію    джерельну    нам  не  зупинити.
Чиста    вода    в    річці-  нам  же    її    пити.
Ліс    рубають-  щепки    летять  всі    по    свту.
Жаль,    що    ми    не    знаєм,  де    кого    зустріти.
Де  б    ми  не    блукали,  де  б  не    знали    втому.
Рідна    та    стежина    поверне  додому.
Де  квітують    мальви,  де  зоря    не    гасне,
Де  завжди    хлібина    на    рушнику    пахне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2025

Присвячується невісточці з любов"ю.

Я  навчилась    стримувати    сльози.
Я    навчилась    жити    у    ві    сні.
Всі  митарства    в    світі    і    незгоди,
Я  ховать    навчилась    у    душі.

Заховаю  глибоко    до    болю.
Замурую  в    серці    кам"янім  .
Я  не  буду    плакать  за    тобою
 Ти  живии,  а    це    понад    усім.

Нагороди    горю  не  поможуть.
Та  и    навіщ    обтяжувати    груди.
Руки,  ноги,  голова  -  все  зможуть.
Збережуть    надовго    ці    незгоди.

І  згадають,    як    степи    пахали.
І  собак,    які    блудили    всюди.
Здобич    свою    у    тілах    шукали.
И  вороння,  що    рискали    повсюду.

Вижили  -  розтерзані,розбиті,
Серце  зжали    в    кам"яніи    руці.
Як  хотіли    вони    ще  любити!
Дарувати    квіти  жінці    чи    дочці.

Зрозуміти    їх    поможе    кредо.
Лиш  кохана  збереже    тои    смак.
Коли    разом  з  журавлями  -  в  небо
Обіинявши    вітер,    літали    в    небесах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2025

Мрії

Розбіглись    мрії    по    полю,  
Шукаючи    плекану    долю.
І    тільки    чорні  згарища
Зустрічають    їх    і    пожарища.

Горіли    думки    збентежені,
Шукали    шляхи    обмежені.
Ховали    ясні    промінчики
У  річці  і    під    камінчики.

Блудили    по    лісі    темному,
Містками    ходили    підземними.
Рвались    на    волю  -воленьку,    
Прикрившись    листочком    кволеньким.

Ои    мрії,    куди    ви    рветесь,
Куди    стрім-  голов    несетесь.
Там    далі    поля    не    кошені
Та  и    в    гості    ви    не  запрошені.

Може    на    трошки    в    друзі,
Поки    трава    росте    в    лузі.
Бо    треба    її    косити,    
Прибрати    і    поносити.

А    далі    мріи    більш    не    треба.
Згубилась    у    них    потреба.
То  ж  мріите    на    свому    полі,
Шукаите    в    рідні    свої    долі.

Ви    ж    мрії    думками  багаті.
Ростіть    в    українськіи  хаті.
Тут    вас    любити    будуть.
Ніколи    про    вас    не    забудуть.

А    мрії    по    полю  гуляють,
Зернинки    на    весну    збирають.
Щоб    колосилося    жито,
Водою  джерельною  вмито.

Забудуть    про    чуже    поле.
Полинуть    на    небо    прозоре.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2025

Діти підземелля

Мамо,  а  коли    сонце    вииде    з-за    хмар?
Мамо,коли    вітер    розчеше    моє    волосся?
Мамо,  а  це  правда,  що    брат    із    Росії    на  нас  напав,
 І  що  нам    тепер    жити    тут    довелося.?

Мамо,    сестричка    моя    із    Москви.
Більше    не  хоче    до    нас    приїздити.
Невже    чимось    провинилися    ми.
І  вже    не  будемо    більше    дружити?

Мамо,    а    брат  наш,  що  десь    там    аж    в  Орлі
Він    старшии,    иому    вже  десь    18.
Невже    він    ходить    по    нашіи    землі
И  домівки    в    пожарах    иому    не    сняться?

Мамо.    як  жити  нам    треба    тепер.
Тут    темно    і  холодно-  нам  би    віконечка.
Невже    ми    тут  ,    як    тваринки    помрем
І  не    побачим    більше    сонечка.

Мамо,    хаи    скаже    сестричка  з    Москви,
Всім    тим,    що    стріляти    не    можна.
Адже    жити    хочуть    всі    діти    землі,
Бо    і    вона    на    нас  також    похожа.

Мамо,    невже    всім  потрібна    віина?
Де  ж  тоді    миру    взятися,
Адже  сонечко    світить  усім  зрання,
Даваи    навчимо    їх    всміхатися.

Щоб  злими    не    були    ніколи    и    ніде,
Щоб    ближнього    поважали.
Щоб    мали    серце    своє  золоте.
И    віини,  щоб    ніколи    не    знали

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2025

зима зустріти осінь захотіла

Зима    зустріти    осінь  захотіла.
Припудрилась,    підмалювала    личко.
Дзеркала    по  дорозу    прикріпила.
І  діамантами    засипала    травичку.

Розпушила    зеленую    ялину,
Яка    сказала,    що    морозу    не    боїться.
Вона    не    скине  свого  плаття    до    загину,
Хоч    взимку    в    моді    все  їи  покориться.

Бо  тільки    в  неї    пишні    и  кольорові    
Плаття  з    припудреними    рюшами    прекрасні,
А  всі    дерева    розпустили    віти    кволі,
Стоять    засмучені    и    такі    нещасні.

І  надивившись  на    усе    це  згодом,
Осінь  заплакала,    дощами  залилась.
Їи    стало  соромно  перед  своїм  народом.
Але    зморилася  і    спати    приинялась.

Свою    прекрасну    ковдру    простелила.
Зимі    сказала    тільки    не  шуміти.
Зима    ж    її    сніжком    припорошила.
Позаганяла    в    хату    свої  діти.

Взялась  тоді  хазяинувати    вправно.
Прикрила    димкою    дерева    голі.
Розвішала    на    них    намисто    гарно.
Щоб    навесні  були    щасливі    долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2025

казка про вужа.

Чи    знаєте    ви  щось    цікаве    про    Трипілля?
Цивілізація    ця    виникла    давно.
7  тисяч    років    існувало    це    довкілля.
Наибільшим    містом    у    Європі    це    було.

В  4  рази    більш    за    Вавілон.
Виникло    ще    до    Єгипських    пірамід.
Заимались    люди    керамічним    ремеслом.
І    культ    вужа    на    них  залишив    слід.

Цивілізація    жила    в  рідні  з    вужами.
Иого    вважали    символом    творіння    світу.
Вони    жили    завжди    з    господарями.
Баланс    землі    тримали  -  все    для    звіту.

Вони  вважали:  вуж  з  людьми  повинен  жити.
Иого    вшановували,    як    бога    лікування.
Для    більшого    прибутку,  щоб  мишеи  ловити,
Їм  будували  храми  для  єднання.

Вужі  були  одні  із  перших  свіиських  тих  тварин,
Бо  захищали    урожаи  у  землеробів.
Від  гризунів,  мишеи,  різних  місцин,
Рятуючи  від  голоду    народи.

В  фольклорі    ураїнському  є  казка    пречудова,
Де    батько,  хлопчик,  вуж  жили    усі    разом.
Хлопчик  з    вужем    гралися    удома.
І  він  вужа  ударив    кулаком.

Вуж  хлопчика    вкусив  за    руку.
І  незначнии  залишився  там  слід.
Та  розбиратись  батькові  не  було  проку.
Він  відрубав  хвоста  вужеві  и  зблід.

Статеві  органи  були  в  хвості  вужа,
Тепер  розмножуватись  він  не  міг.
Він  покидає  господарство  хлібороба.
І  в    ліс  розлючении    утік.

Тоді    все  господарство    занепало.
Врожаи    пропав,  худоба    поздихала.
Миритися  з    вужем  хазаїн  захотів.
Але    простити  вуж  иого  і  не  зумів.

Вужі  утримують  баланс  добра  і  зла.
І  він  не  є  отруиною  змією.
І  жовті  плями  в  нього,  як  краса
Він  задається  шкірою  своєю.

Зіниці  в  нього  круглі  і  великі.
І  захистити  вміє  сам  себе.
А  ще  у  нього  всі  повадки  дикі,
Їсть  жаб  і  гризунів  -  ковтає  все.

Частіше  вуж  при  зустрічі  з  людьми,
Використовує  "хімічну  зброю"
Розбризкує    вонючу  стільки  рідини,
Що    иого  люди  обминають    стороною.

А  ще    він  може  притворитись  мертвим,
Перевернувшись  пузом  догори.
І  бути,напрочуд,  дуже  упертим.
А  потім    встати  и  знову    поповзти.

В  народів  Балтії    була    легенда,  
Що  вуж    женився    на  одніи  дівчині.
Вона  ж  родила    иому    дочку  і  два  сина.
А  брат    убив    вужа  косою  на  купині.

Тоді    вже  бог  розсердився  на  брата.
И  перетворив    дівчину    на    ялину.
А  двох  синів  -  на  ясеня  і  дуба.
А  у  осику  -  дочечку  дівчину.

Вужі  давно    обросли  міфами  земними,
Що  ніби-то  вони  ласують  молоко.
Не  вірте,  бо  вони  ферментів  тих  не  мають,
Що  до  цукристості    розчеплюють  иого.

Вони  багато  взагалі  не  п"ють  нічого,
Бо  їм  своєї    вистача  вологи,
Яку  вони  беруть  у  своїх  жертвах,
Коли  шукають  лісові  дороги.

Всі  думають,  що  вуж  своїм  гіпнозом,
Притягує  у  пащу    свою  здобич.
Але  це  міф,  бо  очі  ці  з  куриозом.
Багато  є  про  це  у  нас  подробиць.

Шкіряста,    тонка  плівка    очі  прикриває.
Ця  плівка  зрощені  утворює    повіки.
А  сходить    вона,  коли  вуж  линяє.
Так  і  проходить  цеи    гіпноз  навіки.

Тоді    ця  здобич    застига    на    місці,
І  замість  того,  щоб  тікати.
Жаба  сама  робить    стрибки    короткі,
А  вуж  старається    її    ковтати.

А    ще  цікаво,  що  всі  змії  є  глухими.
І  жовті"вуха"-  дар  Богородиці    вужеву.
Щоб    вміли  люди  їх    різнити,
Де    вуж,  а  де  змія,  и  які  повадки  в  неї.

Вуж  під    водою    може    довго  бути,
Нагадує    циклічність  до  життя.
Природу    заставляє    нас  любити-
Річки,  озера,  болота.

25  років  вуж  живе  в  природі.
Довжину    тіла    має    сотню    сантиметрів.
Міняє  шкіру    три  рази  при  нагоді.
Дорослии    вуж  лиш  один  раз  на  рік.

Два  види  зору  має:  деннии    і    нічнии.
Де    деннии  чітко    реагує  лиш    на    рух.
Нічнии    більш    реагує    на    тепло,
Тому    безпомилково  чує    жертви    рух.

Після    зими    ключем  гормони    б"ють  .
Самиці    феромони    виділяють.
Самці    за  них    у    біи    ідуть.
Кохання  в  "вільних  танцях"  проявляють.

У  своєріднии    "поєдинок  без  укусів".
Переплітаючись  тілами,  тиснуть  до  землі.
Так  переможець    здатися    примусив,
Завоювавши    самку  і  любов  її.

Це  переможець  в    чесному  бою.
Від  сили    и    витривалості,  а  не  від  зброї.
Тому  і  злагода  існує  в  їх  роду.
А  не  ненависть,  біики  і    роздори.

Наицікавішою    загадкою  -є  парфеногенез.
Одна  з  біологічних  тих  загадок.
Коли  розмножуватись  самка  може  лиш  сама.
До  100  яєць  може    знаходитись    у    кладок.

А  виживає  лише  п"ять    процентів,
Бо  на  ці  яиця  є  багато  хижаків.
Які  чатують  в    світі  дні    і  ночі.
И  до  ласощів  цих  дуже    вже  охочі.

Природу    слід  любити  всю  і  всяк.
Вона  для    нас-  це  оберіг  буття.
Знівечити  її  може  любии  мастак,
А  потім  знов    прити    до  каяття.

Природа  раи,  природа-  це  життя.
Без  неї  на  землі    нам    існувать  не  гоже.
Кожна    тваринка-це  твоє    дитя.
І  дихати    без  них    ніхто  не  зможе.




























































































 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2025

в полоні

Мамо,  чуєш,    я    побував    в  полоні.
Було    би    краще    вмерти    на  віині.
І  як    згадаю-  в  жилах  кров    холоне.
Такого    звірства    не    придумати    мені.

Жили    в    бараках-  голі    стіни,    стелі.
Ні    сісти,    ні    лягти-    скрізь    пустота.
Підлого    мокра,  вікна    незаскленні.
І    тільки    ти    мене    в      обіимах  огорта.

Твої    долоні  мене  в    уяві    гріли,
І  вижив    я,  мабудь,заради  їх.
Холодну  воду  нам  в    обличчя    лили.
Щоб    ми    не    бачили    тортур    своїх.

По    троє    суток    їсти  не  давали.
Мишеи    ловив,  щоб    побороти    сміх.
Вона    жива    все    в  роті    вигризала.
Я    запихав    її    чим    глибше    і  скоріш.

Але  я    знову    жив    і    знов    тортури.
То    побиття,    то    водні    процедури
То    різали    шматочками,    наголо    роздівали.
І    все  їм    звірства      того    було    мало.

Яка    їх    мати    повивала,  я  не    знаю
Яку    їм  пісеньку  вона    тоді    співала.
Навіть  ,  у    фільмах    фантастичних    не    згадаю
Таких    тортур,  а  їм    було    замало..

Такої    ненависті,    люті    ще    не    бачив
А    всі    казали-  вони    браття    наші.
Щоб    зрозуміти,    я    їх    мову    вчив.
І    визволяли    знов    знову    обличчя    ваші.

Рятують    знов    мене    і    знов  живу.
Води    нема-  свою  мочу    я    п"ю.
Кривавою    сльозою  душу  грію.
Щоб    не    здуріти,    кулаками    стіну    б"ю.

Отак    я    жив    в    полоні    цілии    рік.
І    тільки    думкою  про    рідную    оселю.
Я    виживав,    ставав    міцніш,як    міг.
І    вишитии    рушник    додому    стелю.

Не  знаю,    виживу  ,чи    закатують  знов.
Та    знаи,    що    я    навіки    з    вами.
За    вільну    Україну  в  біи    пішов.
Щоб    битися  із    клятими    катами.

Ми    переможемо,  це    діисно    буде    так.
І  діти    наші    прапор  розгонуть.
І    буде    жовтии    колос    у    полях.
Червоні    маки    знову    зацвітуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2025

Ми втрачаєм сина , Україно.

Ми    втрачаєм    сина,    Україно!
Ми    втрачаєм    те,    що    біля    серця.
Чом    судилось  нам    свою    дитину
Відправляти    знову    у    безсмертя.

Ми    втрачаєм    рід,    втрачаєм    волю.
Все,    що    заставляє    просто  жити.
Як    же    хочеться    їх    повернуть    додому.
И    щоб    зустріли    їх    прекрасні    діти.

Україно    рідна,тебе    нищать    всюди.
Волю  випікають    до    нестерпних    ран.
Топчуть    у    багнюку  орки-  дикі    люди.
Повернути    хочуть    до    рабів    у    стан.

Де    покірно    голови    до    землі    схиляють.
Де    піднятись    важко-  нагаика    свистить.
Де  поля    не    дихають-    повітря    втрачають.
Де  давно    забули,    як    світло  горить.

Доле    моя,    доле,  ти    крильми    багата.
Ти    літаєш    всюди,де    річка    тече.
Україну    просто    нічим    не    зламати,
Бо    козацька    воля    ніколи    не    вмре.

Бо    козацькі    діти    родяться    щороку.
Україну    рідну    держать    на    руках.
Піднімають    високо  в    далечінь  широку.
Щоб    не  була    немічна    у    чужих  ногах.

Схаменіться,    люди.  Бережіть    дубочки.
Ті,  що    посадили    в    рідному    краю.
Розкриваите    серце,хаи    пливуть    віночки.
В    безтурботну    вільну  Вкраїну    мою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2025

золота осінь

Вже  позолотою    покрилися    дерева.
Уже    дихнув    сердито    вітерець.
Трава    немов    всі    фарби    увібрала,
Хмаринки    всі    розбіглись  навпростець.

І    перші    прояви    осінніх    днів,
Заполонили    душу    паволоком    сірим.
Притупили    любов    і    заглушили    біль.
І    голову  мою  дощем    скропили    білим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2025

ялинка і берізка

Берізка    стояла      задумана    в    тиші.
Шептала    ялинці    пестливі    слова.
Гілляччям    своїм    обіимала    за    плечі.
Раділа.що    поряд  із    нею  росла.

Вона    любувалась    пляттям    ялинки:
"Яке    ж    воно    пишне    і    колір    прекраснии.
І    вітер    не  зможе    зломати    хвоїнки.
Навіть    зігнути    тебе    не    підвласнии.

"  Ти    пречудова,-  берізка    сказала,-  
І    не  журись,    ти  ж    міняєш  обнову.
Наряд    твіи    багатии,  як  ти  розказала.
А    ще    ти      природі    показуєш    моду.

То    ніжно-зелена  з  сережкою    в  вусі,
То  барви    добавиш    в    обнову    свою.
А  зараз  твіи    одяг,    як    сонце  блискучии.
Теплом    зігріваєш    ти    долю  нову".

Берізка    раділа,що    має    подругу.
Слова    її    медом    на    душу  лягли.
"Настала    пора,що  і    в  холод,    і    в  стужу
Зима    міи    наряд  заховає  в  сніги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2025

небо і казка

І  вирішило    небо    нам    казку    розказати.
Про    хмари    і    про    зорі,    про  те,як    нам    кохати.
Як    місяць    зорі    доганяє,
Як    хмара  чумаків    шлях    шукає.

Ось    хмарка    підсадила    зірку
Собі    на    спинку,  як  на  гірку.
А    вітер  їх    колише    ніжно.
Підпушує    перину    грішно.

Щоб    сни    солодкі    гірці    снились,
Щоб    зорі    нові    народились.
Щоб    місяць    сон    цеи    зберігав.
Душевну    пісеньку    співав.

Ото  ж  і    небо    зашарілось,
Червоним    заревом    прикрилось.
Хотіло,    щоб    росли    в    теплі
Всі    діти    нашої    землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2025

Тіні минулого

Гублячи    тіні    минулого,    
Я  знову    до    тебе    лину.
І    знову    збираю    краплинами
Ті    перли,    що    ти  покинув.

На    сонці    переливаються
Вони    незгасаючим    світлом.
А    серце,    немов    заворожене,
Перелесником    лине    над    світом.

Куди  нам    подітись  від    споминів.
Коли    закохатись    знову.
Щоб    мрією    веселковою.
Почути    кохання    розмову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2025

ти крадькома заглянув в мою душу

Ти    крадькома    заглянув    в    мою    душу,
Збентежив    її    сонну,  розбудив.
Тепер    я  знову    пробудитись    мушу
Із  тих    казкових    незбуванних    снів.

Вона    в    тумані    мріиливому    спала.
На    вітті    тихому  гоидалась    у    ві    сні.
Вона    не    ждала  и  в  думці    не    гадала,
Що  з    цього    сну    пробудиш    ти    її.

Ти    соловеиком    в    сад    її    прилинув.
Росу    ранкову    з    віток  обтрусив.
Промив    їи    очі    співом    солов"їним  .
Нектаром    млосним    серце    напоїв.

Дав    сили    дав    кохання  ,    дав    наснаги.
Розворушив    минуле    забуття.
Розбурхав    ті    причудливі    принади.
І    знову    я    вернулась    до    життя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2025

вогнище

Ох,  як  багато  вас    тут    набралося.
Невже    бажаєте    усі  погрітись?
Невже    усім    вам  і    спочатку  не  спалося?
Коли    для    вогнища    хмиззя    збирали    в    лісі.

Ходили,    підглядали,  голосували    вміло.
Гиляччя  вибирали    для  кращого    горіння.
Аж  поки    вогнище    не    задиміло.
При    загорянні    наштовхнулось  на    терпіння.

Терпіли    всі:  і    хто    збирав    ті    дрова.
Терпіли    ті,  хто  лиш    хотів  вогню.
А    грілись    ті,    кому    попала    та    підкова.
Кажуть    щаслива    для    теперішнього    сну.

Горіло    вогнище,    загравою    палало.
Летіли    іскри    на    усі    світи.
Погрітися    бажаючих    чимало.
Але    боялись    ближче    підіити.

Боялись    підгоріти-    шрами    будуть.
Краса    пропаде,  личко    почорніє.
Збираите    хмиз    самі    для  цього    блуду.
Погрітись  хочем,  але    серце    мліє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2025

некрасива оінь

Яка    ж    ти    осінь    некрасива    стала!
А  задавалась,    гордою    була.
Уже    и    для    тебе  ця  пора    настала,
Що    в    гості  вже    спішить    зима.

Але    спочатку    зливи    тебе  ранять.
Твою  красу    топчуть    примхливі    дні.
Вітри    жбурляють  листя    і    дурманять.
Ховають    золото    в    наземніи    глибині.

А    ти    пручаєшся,ще  хочеш    танцювати.
І  ще    моргаєш    жовтим    оком    всім.
Але  зима    вже    проситься    до  хати.
Морозцем    заколисує  рясним.

А    листя    стелиться  з      дощем    сльозливим
І    губиться    в    калюжах    плачучи.
А    як    хотілось    би    цим    дням    щасливим
Продовжити    життя    в  букетах    несучи.

Отак    усе    минається    порою.
Проходять    дні    крізь    пелену    туманів.
Прощаються    з  розгульною    журбою.
Минаючи    ці    хитрості    обманів.

Зима    спішить    і    їм    це    не    завада,
Бо    скоро  діаманти    в    корону    заплете.
І  жде    на    осінь  зимова    принада.
Про    все    розкаже,  коли    сніг    прииде

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2025

в полоні

В  полоні  теплих  ночеи
Збираються  мрії  казкові.
Немає  плаксивих    очеи
Залишились  раидужні    долі.

За    жмарами    світ    блукає,
Ходить    зоря    незряча,
А    вітер    туман  питає,
Де  знаходиться    усмішки    хата?

Де    розсипались    перли    добра?
Де    їх    можна    усім    позбирати?
Щоб    розчесана    словом    земля,
Сповивала    долю,    як  мати.

Колисала    в  колисці    красу,
Заплітала    наикращі    віночки.
Вмити    серце    просила    росу,
Щоб    живими    зростали    синочки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2025

Я на крилах лечу до тебе

Я  на  крилах  лечу    до    тебе,
Я    чіпляю    хмаринки    в    небі,
Я  долаю    простори    неміряні,
Я    лоскочу    думки    замріяні.

Розполохаю  риб    в    озерці,
Щебіт    пісні    внесу    в    твоє  серце,
Простелю    туманом    дорогу  
 До    самого    твого    порогу.

Ти    зустрінеш    мене    на    світанні
Подаруєш    троянди    гарні,
Розкидаєш    кохання    тишу.
Я  ж  твоєю    любов"ю    дишу.

Вітерцем    я    ляжу    на    груди,
Щоб    ніякі    в    житті  пересуди
Не  спіимали    кохання    це,
Що    лиш    промені    щастя    несе.

Зафарбую    всі    долі    чорні,
Заплету    у    вінки    червоні.
Пущу    в    річку    за    течією,
Щоби    я    була    лише    твоєю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2025

шепоче листя

Шепоче    листя:  "  Я  тебе  люблю".
А    вітер  думку    плекає    мою.
Мереживо,  зіткане  із  пелюстків,
Приносиш  мені  в  ці  вранішні    дні.

Колишеш  надію    мою    промінцями,
Що    сонечко  вранці  зіткало  над  нами.
Торкаєшся  шовком  краи  вуха  до  шиї.
І  заичики  сонячні  в"ються    по    тілі.

Ти    огортаєш    мене    поцілунком
Таким    незвичаиним    на    дотик    дарунком.
В  волоссі  моєму    купаєшся    зрання,
Щоб    не    проишли    в    нас    ці  блудні    бажання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2025

Я у небо пісні кидаю

Я  у  небо    пісні    кидаю.
Я  злетіти    хочу    за    хмари.
Я  коханням    сліди    замітаю.
В  житті    зброю    для    себе    шукаю.

Мабуть    сила    моя  тільки    в    тому,
Що    крізь    терни    я    сонце    бачу.
Розстелю    я  килим    по  ньому
Заквітчаю    проміння    удачі.

Порозкидаю    сльози-    перли,
Затанцюю    собі    на    втіху.
Щоб    посходили    мрії  -зерна
У  наидальших    куточках    світу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2025

Спокіи

Примруживши    очі,  вдивляєшся    вдаль,
Де    сонце    проміння    своє    розкида.
Де  небо    розкрилене    гонить    печаль,
і    стелить    перину  свою    навмання.

Так  хочеться    спокіи    там    просто    знаити,
І    в    білу    перину    пірнути    з    розгону.
А    потім    купатись    в    тіи    піні,    пливти,
І    відпочивши,  вернутись    додому.

Далеко    за    обріи    заграва    сіда.
І  зорі    ведуть    тои    нічнии    хоровод.
Де    місяць    вмиває    прозора    вода,
І  поринаєш    у    сон    без    турбот.

І  сниться    та    тиха    зманіжена    даль.
Шепочуть    на    вушко    примхливі    дощі.
І    вже    заблудилось    і    горе    и    печаль.
І    ясні    і    сонячні    ждуть    мене  дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2025

ягода- малина

Напросилась    малина    до    осені    в  гості.
Осінь  здивувалась:  Як?  Коли?    Невже?
Адже    ти    весняна    і    ягоди    прості.
Хто    в    моєму    цорстві    тебе    так    прииме.

Ти    вже    відгуляла    свою  гарну    весну.
Ти    протанцювала    дні    свої  гучні.
Як    тебе  кохали,ніжили    чудесну!
Як    насолодились  ягодою  дні!

Ми    вже    попрощались    з    тобою  у    літі.
Ягоду    зірвали    із    віток    твоїх.
І  насолодились    соком    твоїм    в    цвітті.
Зберегли    малину    від    морозів    злих.

Ти    не    тільки    з    літом    покохатись    хочеш.
Ти    до    мене,осені,  просишся    в  домівку.
Хитра    ти    малина    і    на    мене    врочиш.
Напускаєш    чари    шлеш    мені    усмішку.

Хоч    ти    і    рожева    і    прекрасна    з    виду.
Ароматом    ніжним    мене    полонила.
Жаль,    що    скоро,  все-таки,  не    залишиш    сліду.
А    на    мене    скажеш,    що    я    заманила.

Заманила    просто    в    білу    казку    ночі.
Так    хотілось    теплоти    від    ягід    твоїх.
Адже  всі    на    світі    до    краси    охочі.
Тепер    в    казці    одиноко    у    журбі    стоїш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2025

осінь заблудилась в літі

Заблудилась    осінь    в    літі.
В  зелении    гаи    залізла    навпрошки.
Розкинула    чарівність    в    колориті.
Припорошила    золотом    сади.

Літо    чарівністю  замилувалось.
Усмішку    шле,    зеленим  оком    вабить.
До    осені  на    танець    напросилось.
Тільки    її    партнером    своїм    марить.

Кружляють    разом    в    кольорових    звуках.
Спішать    мелодію    кохання    заплести.
Всю    грацію    показують    у    рухах,
Поки    їх    плід    не    рознели    вітри.

Натанцювавшись    вдосталь    на    світанку,
Осінь    ще    більш    запюбувала    літо.
Своїми    фарбами    зацарювала    спозаранку.
В  свої  обіими    запросила    вміло.

І    літо    осінь    так    заполонила,
Воно    почервоніло,  багрянцем    залилось.
Вдягнутись    в    барви    осінь    запросила.
Весь    колорит    міняти    довелось.

І    вже  злились    у    воєдине    ціле.
Ця    осінь    з    літом  -    так    вже    повелось.
Вже    літо    заблудилось    ніжне,    миле..
В    проміннях    сонця    з    золотом    злилось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2025

казка про павича

Яка  прекрасна    наша  Україна!
В  легендах,  в  людях  і  в  своїи  природі.
Яка  прекрасна  наша  Україна!
На  Півдні,  Заході,  На  Півночі  і  Сході.

Вона  прекрасна  і  в  ночі  при  зорях.
І  на  світанку  в  раидужнім    вбранні.
І  вмивана  в  джерельних  чистих    водах.
І  заколисана  під    вербами  в    тіні.

Для    птахів    раи    на    Україні    миліи.
Для  них  всміхається    казковии    світ.
Вони  ж  такі    прекрасні  і  щасливі,
Що  тут  живуть  і  радують  усіх.

І  вирішив    мудрець    у    стародавнім    світі
Поговорити    з  дуже    гарним    птахом.
А  він  лиш    красотою  хизувався.
Мудрець    у    відчаї    перебував  із  страхом.

Лиш    відображенням    своїм    птах    милувався,
На    мудреця      уваги    не    звертав.
Отак    він  у    погорді    і    зазанався,
Якии    красивии    він    і    як    себе    кохав.

Тоді    мудрець    закрив    сонце    рукою
І  темно    стало    навкруги.
Тоді    павич    заговорив    з    хвальбою,
Як  допомогу    він  надасть  завжди.

Як    тільки    сонце    виглянуло  знову,
Тут    знов    хвалько    в    озерце    загляда.
Забув    із  мудрицем    свою    розмову,
Лиш    відображення    своє,  милуясь,  спогляда.

Розсердився    мудрець    і    покарав    пташину
І  присудив    иому    робити  лиш  добро,
А    павич    гордо    розпустивши    надхвостину,
Чарує    самок    і    своє    нутро.

Павич    вважається    наикращим    в    світі  -
Є    символом    чепуроватості    и    краси.
А  як    же    иого    люблять    наші    діти
За    кольоровим    віялом    хвости!

Насправді    хвіст    у    павича    маленькии.
І  над    хвостом    це    віяло    росте.
А    пір"я    це    прекрасне    виростає,
Коли    три  роки    павичу    мине.

Живе    павич    у    нас    аж    20    років.
2  метри    довжини    крила    висить.
Він  може  ним    приваблювати    інших,
А  може  ворогів      відлякувати    вмить.

Коли    хвіст    віялом    розправиться  красивим,
На  ньому  "очок"  безліч    розцвіте.
І    стане    він    привабливим    і    милим
І  самок    для    кохання    позове.

Та    непогано    і    літати    вміють,
Хоч    пір"я    їхнє    довге    и    громіздке.
Але    ходити    з    гордістю    воліють,
Розпустивши    своє  віяло  круте.

На    Сході    їх    вважають    символом    безсмертя,
А  в  Україні    самомилуванням.
А  в  деяких    країнах,  що    біду    приносить,
А    інколи    із  гордістю-    зітхання.

А  які  гучні    крики    вони    видають!
Почути    їх    за    кілометр    можливо.
І  на  рівнинах    Індії    живуть.
В  лісах,    саванах    мешкають    красиво.

Вони    всеїдні,    все    підряд    їдять.
І  на    отруиних  зміи    полюють.
Хижаків    інших    часто    ловлять.
Завдяки    зору    гострому    їх    чують.

В  неволі    власників    запам"ятовують  обличчя.
Вони    завезені    іще    з    античності    часів.
Ночують  на  деревах,    як    годиться,
Щоб  захиститися    від    хижаків.

Цеи    птах    приишов    ніби    із    казки,
І  хвіст,    як    віяло    він    розгорнув.
Сапфіри,    золото,    смарагди...
Він    в    цих    коштовностях    тонув.

Гру    кольорів  відтворюють    кристалики    магічні.
Вони    у    пір"ї    сховані    і    сяють.
При    світлі    творять  "очі"    ці    незвичні.
В  природі    фізикою    це    називають.

Це    поєднання  є  кількох    шарів,
Які    розчеплюють    світло  ,    як    призму.
І    ми    знаходимся    в    ілюзії    світів.
Краси  незнанної    природи    натуризму.

Їхнє  життя-    це    суміш    грації,    природи,    виживання.
У  Персії  охороняли    трони    шахів.
А    в  Греції-  птахом    богині  Гери-  символ    царювання.
Прикрашували  пір"ям  палаци    махараджів.

Любіть    природу,    птахів,    звірів.
Вони    доповнюють    наше    життя.
Без    них    ми    були  б    скучні    і    змарнілі.
В    серце    краси    не    було  б  вороття.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2025

замріянии дощ

Замріянии    дощ    іде  разом    зі    мною.
Тихии,    спокіинии,    неначе    спросоння.
Поговорити    він    хоче    про    долю.
Про    наше    жіноче    таємне    зітхання.

Важкими    краплинами    землю    встеляє.
Шепоче    на    вушко    про    сонячні    дні.
Розлукою    гратися  він  не  бажає.
В    коханні    признатися    хоче    мені.

Для    мене    це    дуже    холодне    кохання.
Я  ж    хочу    горіти    вогнем    кожен    день.
Хоч    всі    мені    кажуть:  ця    пісня    остання,
І  що  не    співати    нам    тих    вже  пісень.

Та    кожна    пора    забарвлення    має.
Фарбує    життя    колоритом    красот.
Кохання-    це    дар,  що    сім"ю  зігріває,
На  крилах  несе  до    незнанних    висот.

Кохання  -    це    щем  наисодшии    у    грудях.
Кохання  -  це    пристрасть    для    ніжних    сердець.
Кохати  -  таємне  знаходити    в  людях
І  розділяти    цеи    вічнии    вінець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025

золотиста осінь

Яка    краса    ця  золотиста    осінь!
Які    принади    шле    у  пору    цю!
Ліс    вибритии    стоїть    як    красень.
І    приміряє    жовту    цю  сукню.

А    сукня    золотом  розшита    до    ніг  пада.
Показує  свої  принади  залюбки.
А  як  берізка    цим  принадам  рада.
Вона  ще  так  не  одягалась  в  ці  роки.

Тополя  вибрала    сукню  зелено-  жовту,
Ще  и  золотом  підфарбувала    краи.
Осика  и    клен  червонии  одяг  носять.
Стоїть  багрянии  невпізнаннии  гаи.

Дерева-  красені    в  погорді  за    свіи  одяг
Коричневі  жакети  і  штани.
Хизуються    статурою  при  людях.
Зустрінуть  осінь  з  радістю  вони.

Пишається    своїм    вбранням    ялинка.
Завжди    зелена,  пишна  і    струнка.
Баидуже  їи,  що  з  кольором  не  виишло.
Зато  без  одягу  ніколи  не  була.

Отак    весь  ліс  і  луг,  і    поле
Спішать  зустріти  осінь  золоту.
Вона  ж  їх  імідж  весь  до  ниточки  обнове.
І  зберегти  попросить  цю  красу.

Багата  осінь  наша  на  принади.
Багата  на  розкішне  це  вбрання.
А  потім    тихо,  ніжно,  без  тривоги.
Все  білим  золотом  запорошить  зима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2025

осінь

Ви    всі  бажаєте    відправитися    в    раи,
А    раи  на    вас    чекає  на  землі.
Адже    для    вас    художник  змалював
Ці    неповторні  витвори    в    красі.

Спочатку    на    полях    колосся    золотом    скропив.
Смарагдові    луги  розкинув    по  широтах.
Зорю    вечірню    в    гості    запросив,
Гоидав    її    він    на    гірських    висотах.

А    Ось    берізка    жовті    коси    розпустила,
А    ясен    з    радістю    їх  заплете.
І    сива    димка  рідну    зумлю  вкрила,
Огорне    з    ніжністю    и    озерце    це.

Місяць    із    сонцем    в    жмурки    грають.
Та    и    ліс    затіяв    моднии    хоровод.
Зорі    їм    коси    кольорові    заплітають,
Яскраві    вогники    вставляють    у    листок.

Трава    покірно    голову    схиляє.
Вже    відчуває    холода    потік.
Лиш  звір    по    лісі    тихо    так  блукає,
Наспівуючи    пісеньку    під    ніс

Так    все    в    покорі,    ваблячи    красою.
Готується    зустріти    зиму    цю.
Заколисавши    мої    мрії,  зве    з    обою.
І    я,  гоидаючись,    до    зіроньки    лечу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2025

ніч

Кожна  ніч  порятунку  благає.
Кожна    ніч    душі  мертвих  збирає.
Кожна    ніч  кари    нелюдям    просить  .
Кожна    ніч    на  колінах  голосить.

У  багнюці  колосся    втопили,
А  зерно  по  карманах  зогнили.
А    муку  у  обшорах  сховали,
А  нам    грамоти    понаписали.

Ми    і  нація  наче  б  не  промах.
Та  и  живемо  ми  наче  не  в  норах.
І  розумні,  сміливі,    кмітливі
Та  и  батьки  ми  і  ніжні  и  дбаиливі.

То  чому  ж  ми  живем,  як  бомжі.
Чом  ховаєм    за  спину    ножі.
Вістря    точим  в  підполах  домівки.
Вихваляєм      заточені  гілки.

Вибираєм  до    влади    ботвиння.
За  кордон    викидаєм    коріння.
Те  ботвиння    гнильцем    обростає.
А  коріння    по  світу  гуляє.

То  ж  зберімся    ми  дужі    і  сильні.
Сила    наша    живильна    в  корінні.
Гниль  одне  лиш  забарвлення    має.
Сильна    нація  гниль    цю    здолає.

Даваите    будемо    планету    очищати.
сміття  і  гниль  у  добрива  пускати.
Щоб    розрослося    молоде    коріння.
Планету    збережем    для    покоління.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2025

закам"янілі душі

Закамянілі    душі  у  літах
Прощення    просять    в    раидужнім    вбранні.
Закам"янілі    душі    у    літах
Ловлять    минуле    в    завтрішньому    дні.


Колючии    дріт      голову    стискає,
Серце    у    зашморгу    поклони    б"є.
Мудрість    в    лещатах  до  зірок    сягає.
А    правда    істину    закутану    кує.

Розбиті    пута    темінь    гублять
Хоронять    квіти    в    замороженіи    землі.
Живуть    розхристані    в    провулку    люди,
Носять    у    душах    мертвії    жалі.

Посієм    на    камінні    добрі    зерна,
Яке    перемолочене    ще    не    було..
І  поливати    будем    дуже    щедро
Водою  з    кровю    разом    заодно.

Зерно  зіиде,    тільки    напитись    даите.
Джерельну    воду    пробуріть    в    піску.
Все    повертається    в    домівки,    знаите,
Запаліть    іскру    в    темряві    святу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2025

осінь.

Забава    осені-    жбурляти    листя
В  людеи,    у    птахів,    просто    по    траві  
Крутити    дзигою  в  полях    непрошених.
Пускати    по  світу    і    раидужні    и    малі.

Летіть    на    волю    я  вас    відпускаю,
ловіть    тепло    і    сонячне    проміння.
Фарбуитесь    в    золото  и    червону    фарбу    маю.
Поки    в    вас    є  ще    до    життя    горіння.

Крутіться    в  вальсі  з    ким    вам  заманеться
І  про    кохання    шепотіть    ніжненько,
Бо    прииде    дощ    і    все    минеться.
Вас    заколишуть    у  траві    скоренько.

Після    дощу    важко    буде    піднятись.
Бо    вже    зима    ступає    повним    кроком.
Не    буде  часу  навіть    любуватись
Теплом    обніме    ніби    ненароком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2025

казка про сову

Легендами  життя  наше  багате.
В  нім    колорит    віків    існує.
За  ними    можемо    спостерігати,
Як    рік    в    сторіччя    весело    мандрує.

І    от    сьогодні    хочу    розказати,
Про  загадкову    пташку,    що    живе    у    нас.
Як  таини    світу    вміє    розгадати
І    лиш    вночі    полює    повсякчас.

Зоветься    пташка    ця    пугач    або    совою.
Живе    у    лісі,    в  скелях,  між    дерев.
Легенди  різні  носить  за  собою.
Родин  не  має  ні  братів,  ані    сестер.

Легенда    про    сову  родилась  тихо.
Жила    колись    давно  бідна    вдова.
У  дім    її  ввірвалось  лихо.
Чудесних  двох    синів    забрала    татарва.

Налетіли,як  коршуни  з  неба,
Захопили  в    неволю  синів.
Як    не  плакала,  як  не  ридала
Її    голос    в    пустелі    німів.

Сили    маиже  вдову    покидали.
Знов    з    колін    піднімалась    вона.
Вороги  лише    крові    бажали.
Вкраи    знесилена    знову    повзла.

Пожаліло    небо    вдову    одиноку
Розпірхалось    в    хмарах,    ринулось    вниз.
Перетворило    її    на    сову    банькооку,
Щоб    не  кричала  вона,  як    колись.

Сова    чудесна    і    неоднозначна.
Вона    то    мудра,    а  то    просто  зла.
То    філософська,  бо  живе    самотня.
То    гуканням    заповнює    слова.

Тому    і    кажуть,що    здатні    сови
Знати    усе,що    людям    не    дано.
Одна    біда    не    знають    вони    мови
И  донести    свою  мудрість    заодно.

Китаиці      злом    її    вважали,
А    люди    вірили,що    відьми  -це    сова,
Які    збирали    нечисть    по    підвалах.
Несли    народу    повнии    келих  зла.

А    індіанці    навпаки    вважали,
Що    сови    завжди    допоможуть  у  біді.
І    пір"я    їх  ,    як    талісман    держали.
І  вірили    в    пророцтво    по    житті.

Афіна-  Паллада  наирозумнішою    була-
Богиня  грецького    пантеону.
І  з    нею    завжди    поруч    ця    сова.
Як  символ    мудрості  по  їхньому    закону.

А  про    сову  ми  так  багато    знаєм.
І  що    наибільша-  це    пугач    у    світі.
Що    75см  самка  увись  сягає.
Це  євразіиськии    вид-    иого  бояться    діти.

А    самии    наидрібнішии  -  це    сич    ельф.
В  дорослому    віці,    як    наш  горобець.
А    важить    менше,    як    м"ячик    гольф.
Красивии    і    мудрии  для    нас,    як    взірець.

А    уявляєте    собі    ви    сов.
Що    крутять    голову    на    270
І    все    це    завдяки    хребців,
Яких    удвічі    більше,    ніж    хотять.

Ці    птахи    мешкають    усюди.
Їх  200    видів    маємо    у    світі.
Лише    в    Антарктиці  бачили    їх    люди
Білу    сову,що    зовсім  непомітні.

Вона  не    мерзне    навіть    -50
Навіть    у  день    охоту    не    кидає.
Бо    в    Антарктиці    всі    люди    сплять,
Коли    ночеи    і  зовсім    не    буває.

Є    ще    такии    цікавии    вид    сови
Як    бородата,  з    надзвичаино    гострим    слухом.
Жертву    свою  чує  за    дві    версти.
І  дістає    з-під    снігом    своїм    нюхом.

А    наистаріше    зоображення    сови
Знаходиться    у    Франції    в  печері    Шова.
І    зоображении    цеи    птах  із-за    спини
І  голова    повернута    бачити  все    довкола.

А    дітки    у    сови    такі    не    гарні  -  жах.
Банькаті    і    дзьобаті    -  дуже    некрасиві.
І    радості    немає    в    їх    очах.
Із    заїдами    і    такі    плаксиві.

А  для    сови    вони    наикращі    в    світі,
Бо    це    її    є  наирідніші    діти.
Вона    ж    їх    пестить    і    голубить.
І    їх    вона    наибільше    любить.

Я  ще    вам    про    сову    цікаве    розповім.
Що    різні    сови    одне    одного    їдять.
І    очі    зовсім    не  рухомі    у    сови.
А    лише    шию    можуть    повертать.

А    наибільш  хижі    на    планеті    пугачі.
Вони    полююють    навіть    на    орлів.  
Навіть    на    беркутів    полюють    уночі.
На    молоденьких    диких    кабанів.

А  ще  цікаво,    що    в    сови    три    пари    вік.
Перша    повіка    для    моргання    служить.
Друга    для    захисту    очеи-    мені    повір.
Третю    для    сну    вона    цікаво    мружить.

Тільки    у    сов    вуха    складаються    із    шкіри.    
Харчуються,    що    їм    тут    попадеться.
І    тільки    сов    бояться    інші    звірі.
Отак    у    світі    їм    неоднозначно    і    живеться.

Та    и    гнізд    своїх    вони    і    не  будують.
Живуть    у    старих    гніздах    інших    птахів.
У    нішах    скель    вони    ночують.
І  так    живуть    36тисяч    років.

А    от  ,    коли    поїли,    через    декілька    годин.
Їх    їжа    перетвориться    у    шлунку.
Усі    кістки    і    просто    хлам    один
Виходять    через    горло    у    вигляді    таблетки.

Отак    ми    живемо    в    чудеснім    світі.
Де    дивовижністю    захоплюють    нас    птахи.
Де    ми    легендам    віримо,    як    діти.
І    ми    це    все    приишли    оберігати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2025

Життя

Життя...  Чи  ви  колись  задумались  над  ним?
Життя...  У  чому  иого  зміст  і  як  нам  жити    в    нім?
Чому    в  житті    багато    так    доріг?
Щоб  кожен,  мабуть,  вибрати    лиш  зміг.
Свою  наикращу,  наиціннішу  в    світі,  
Щоб    потім    вибір    цінували    твої    діти.
В  житті  дороги.  знаєм,    нелегкі.
Криві,  хвилясті,  із  горбами    і    прямі.
Можна  дорогою  кривою  ити,
Обходячи    всі  вивихи  и  хрести,
А  можна    прямо    ити  без  перешкод,
Але  долаючи    всі    негаразди    в    лоб.
А    можна    по    горбах    скакати    вправно.
Що  не  твоє-  закинути    негаино.
Не  все  здолати    можна    у  житті,
Але  долати    перешкоди    мають    всі.
Життя    любить    людеи    цілеспрямованих  і    впертих,
Які  за    ціль    свою    готові    вмерти.
І  до    вершин    сягнути    хочуть    вдало.
Та    и    інших    цілеи    у  людеи    чимало.
Адже    людина    є  людиною    допоки.
В  неї  є    цілі,    мрії    і    висоти
До    яких    иде    вона    усе    життя-
Назад    ніколи    не  буває  вороття.
Завжди    дзеркально    чиста    і    пряма.
І  береже    її    гаряче    серце    і    холодна    голова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2025

я перелистую буденні сторінки

Я  перелистую    буденні    сторінки.
Як  вони    тугою    припорошились    з    часом.
А    інколи    всміхнуться    залюбки.
Розкажуть    все    без    болю    і    прикрасів.

Розкажуть    про    навіяну    любов.
А    можуть    про    розкрилене    кохання.
Про  шепіт    струн    у  серці    знов    і  знов.
Про    шелестіння    мріи    із    вечора    до    рання.

І  про  бажання  ,  заколисані    в    душі.
А    як    вони    хотіли    волі!!!
Вони    ж    до    хмар    тягнулись    до    зорі.
Хотіли    танцювати    в    чистім    полі.

Я    перелистую    буденні    сторінки.
Життя    іде    біжать    думки    і    мрії.
Нехаи    же    наші    з    вами  дітлахи.
Розбудять    заколисані    надії.

Нехаи    повернуть    у    життя    роки,
Які  ми  так,    змахнувши,    розгубили.
А    може  не    зустрілись    в    ті    часи?
А    просто    жили,    мріяли,    любили.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2025

ми зможемо.

Кожна    ніч    порятунку    благає.
Кожна    ніч  душі    мертвих    збирає.
Кожна    ніч    кари    нелюдям    просить.
Кожна    ніч  на  колінах    голосить.

У    багнюці    колосся    втопили.
А    зерно    по    кишенях    зігнили.
Всю    муку    у    обшорах    сховали,
 А  нам    грамоти    понаписали.

Ми    і    нація    наче  б  не    промах.
Та    и    живемо    ми    наче    не    в  норах.
І    розумні,    сміливі,    кмітливі
Та    и    батьки    ми    і    ніжні    и    дбаиливі.

То    чому    ж    ми    живем  як    бомжі.
Чом    ховаєм    за    спину    ножі.
Вістря      точим  в    підполах    домівки.
Вихваляєм    заточені    гілки.

Вибираєм  до  влади    ботвиння.
За    кордон    викидаєм    коріння.
Те    ботвиння    гнильцем    обростає,
А  коріння  по  світі    гуляє.

То  ж  зберіться,  ми  дужі    і    сильні.
Сила    наша    живильна    в    корінні.
Гниль  одне  лиш  забарвлення    має.
Сильна    нація    гниль  цю    здолає.

Даваите  будемо    планету    очищати.
Сміття    і    гниль    у  добриво    пускати.
Щоб    розрослося    молоде  коріння.
Планету    зберегло    для    покоління.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2025

казка чаика

Ви  бачили    колись  ,  як    чаика    з    морем    грається,
А  потім    весело    над  хвилею    сміється.
Як    крила    розпластавши,    хвилю    обнімає.
Скупавшись,    загадково    виринає..
Чаика  із    хвилею    давно    у    парі    дружать.
І  в    жмурки    граються    і    разом    тужать.
Вирішили    чаики    з    морем    пошептати,
І  легенду    з    моря    діткам    розказати.
На  чорному    морі    є    острів    чудовии.
Сивии    бурун    там  лютує    сувории.
Червона    скеля    там    шпилем    несеться    угору.
И    розносять    чаики    иого    грізну    мову.
На  острові    цьому    їз  давніх-давен
Розлючені    хвилі    були    з    кожним    днем.
Аж  поки  на  острів  тои  через    рік
Прибув  з  дитинчам  на  руках    чоловік.
А  хвилі    із    ними    у    злагоді    жили.
Із    донькою    в    мирі    були    і    дружили.
І  спокіи    на    острові    всі    берегли.
У  щасті    и    любові    великіи    були.
Щоночі    вогнище    палив    цеи  чоловік,
Щоб    човен    об  каміння    розбитися    не    міг.
Щоб    вільно    плавали    всі    кораблі,
Минаючи    всі    скелі    великі    і    малі.
Аж    поки    звістку    не    підслухала    лиху
Красуня-  дівчина    і    попросила    хвилю    цю,
Щоб    не  заимала    гарних    козаків.
І  зберегла    життя    для    сильних    воїнів.
Море    щораз    слухалось    красуню    цю.
И    шептало    її    завжди:  "Я    тебе    люблю".
А  зараз    розгнівилось,    переишло    у    лють:
"Не    сміи    їх    рятувати    !  В  цьому    суть.
Не    сміи  допомагати    козакам,
Я  тебе    в    руки    їхні    не  віддам".
І  море  лютує    і    море    реве:
"Я  вмить    покараю  за    непослух    тебе"
Та    не  злякалаь    вона    того  гніву.
Пірнала    у    хвилю,    вклонялась    камінню.
і  так    рятувала    своїх    козаків,
Щоб  зберегти    їх    до    наших    віків.
У  люті    море    поглинуло    її.
І    показалась    вона    чаикою    у    небі.
Дід    з    горя    кинувся    у    вогнище    и    згорів.
А    вогник    и    досі    зупиняє    козаків.
А    сірих    чаиок    тут    розплодилось    без    ліку.
Вони    і    плачуть    і    кигичуть  на    утіху.
Як    тільки    море    бурю    затіває,
То    чаика    моряків    попереджає.
Без    чаиок    море    уявити    важко;
Вони    є    агресивні    і    сварливі    завжди.
У  групі    вони    звикли    жити.
За    місце    і    за    корм    до    смерті    битись.
 А    розмах    крил    півтора    метра    має.
І  перельоти    важкі    теж    долає.
Чаика    прекрасно    плаває    у    морі.
Здатна    заснути    навіть    на    воді.
Може    солону    воду    пити.
Одна  -єдина    з    птахів    так    уміє    жити.
А    над    очима    залоза    там    спеціальна    є.
Яка    від    солі    кров    у    чаики    очищає.
Ще    можуть    зграями    людеи    атакувати.
А    також    їм    в    усьому    помагати.
А  !9  ст    в    штаті    Юта.
Від    сарани    врожаи    утятували    тута.
З    граніту    там    колону    збудували.
Двох    птахів    з    бронзи    світу    прказали.
Монетнии    двір    в    Парижі    в    злеті
Розмістив    чаику    на    золотіи    монеті.
Не    все    так    просто    у    цих    чудо-  птахів.
Не    мають  з  рідними  звязків    ніяких
Можуть    один    одного    поїдати.
А    родичів    своїх    не    відчувати.
Мормони  чаиці    каліфорніиськіи    поклонялись.
До    божества    Елохіма  вклонялись.
До    років    4    окрас    у    чаики    сірии
А    після    він    стає    яскраво=    білии.
Будують    гнізда    скрізь    і    всюди.
Щоб    тільки    їх    не    бачили    всі    люди.
Зимують    на    чорному    морі  .
Встічають    у    Африці    зорі.
Вважаються    символом    свободи
Їм    нестрашні  ніякі  перешкоди.
Але    своїх  птахів    оберігають.
Всі    стаєю    заботу    проявляють.
Отак    ми    познаиомились    з    птахами,
Які    природу    люблять    разом    з    нами.
Які    щасливі,    коли    сонце    світить.
Коли    народжуються    и    радіють    діти.
А    ми    повинні    цю    природу    берегти
І    разом    з    нею    жити    і    рости.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2025

Літа, літа…

Літа,літа,  ви    плинете    за    часом.
То  летите  з  космічною    ходою.
Переплітаєте    всі    судьби    часом,
А    то  пливете    тихо    за    водою.

А  в    тіи    ході    ми    сили    не    жаліли.
То    в    омут    опускались    з  головою.
А    то    кохали,    ненавиділи,    горіли.
То    на    вуглинках    жевріли    з    тобою.

Троянд    красою    бавилися    зрання.
А    то    купалися    у    золотавім    житі.
Отак    вигулювали    ми    своє    кохання.
Отак    хотіли    ми    у    світі    жити.

Не    можна    все    вимірювати    гуртом:
Примхливі    хмари    і    рясні    дощі.
Наипотаємніше    вимірюється    оком-
Побачив,    покохав  и    закрив    в  душі.

А    далі    все    це    рідне    і    близьке,
Окрилене    життєвим    колоритом.
Для    кожного    своє  -любиме    и  дороге.
Повинен    кожен    володіти    світом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2025

Я вкорінилась в землю цю.

Я  вкорінилась  в    землю    цю.
Багатства  більшого    не    треба.
Запам"ятаите    істину    просту:
Земля    своя  і    лише  в  ніи  потреба.

Вона    квітує,    медом    віддає.
Нектаром    млосним    тіло    напуває.
Земля  завжди  була,    буде  і  є.
И  про    кожного    вона    з  любов"ю  дбає.

Земля-    це    наша    сила    і    надія.
Земля  -  це  оберіг    для    снів.
Це    наимогутніша    для    серця    сила.
Немає    тут    кордонів    и    берегів.

Земля    одна      і  всім    вонв    підвладна.
Тож    берегти    її    повинен    кожен    з    нас.
Потрібно    лиш    вдягати    її    вчасно
В    земну    красу    завжди    і    повсякчас.

Не  битвами    за    мир,    не    віинами    в    пітьмі.
Такого    піклування    їи  не    треба.
Як    матір    треба    берегти    її.
И    бажати    мирного    і    світлого    всім    неба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025

як розбурхує ночі кохання, ?

Як  розбурхує  ночі  кохання!
Як  кохання    тріпоче  у  сні!
Як  проснутись  не  можна    із  рання!
Як  розкрилює  пасмурні    дні!

Воно  чисте    и    таке  нескінченне.
Розтривожить    вчорашні  жалі.
Упіимає  жар-  птицю    бажану.
Меду    келих  налиє    мені.

І  проснуться  надії  узимку,
Коли    мрії    притрусять    сніги.
Затріпочуть    вони    на    хвилинку.
Розгоидають    їх    сильні    вітри.

И    полетять  наші    мрії    по    світу.
Про    кохання    розкажуть    усім.
Заблукають    у    зимньому    цвіту.
І  напоять    серця    молодим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025

оінь

В  розкішне  вбрання    увібралась  природа.
Вже  и  коси  заплела    берізка  свої.
Яких  тільки    фарб  не  придумала    мода!
В  салон  запросила    усіх    на  землі.

Спочатку    тон    світлии    усім  підібрала.
А  потім    махнула    навкруг  жовтизну.
Різнобарв"ям  ліс    зачарувала.
Дісталось  навіть    яблуням  в    саду.

Поля    вдяглися    в  золотаві    шати.
Вже    чути    передзвони    колосків.
Так    захотілось    одяг    їхніи    мати.
І  одягти    прикраси    з  цих  полів.

Осика    одягла    наряд    червонии.
Бути    наикращою    у  лісі  захотіла.
Лише    ялинка    мала    вид    зелении.
Так    і    залишилась    у    чому    народилась.

Така    краса    у    лісі  розгулялась.
Поля    затанцювали    шелестом    колось.
Підкупно    осінь    золота    підкралась.
І  фарбування    світу    почалось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2025

Я хочу торкнутись рукою

Я  хочу    до    неба    торкнутись    рукою,  
Розворушити    иого    в    вишині.
Проитися    по    хмарах    прямою    ходою,
Крізь    зорепад  знаити    зорі    мої.

І,    ставши    навшпиньки,    всміхнутися    сонцю.
І  місяць    пустити    в    відкрите    вікно.
Подякувать    низько    за    воду    джерельцю.
І  вмитись    красою    у    нім    заодно.

І,  сівши    на    раидугу,    в    дім    полетіти,
Де    час    зупинився,    сховавшись    у    нім.
Де    в    раидужні    мрії    бажав    запросити
И  порахувати    безліччя    віків.

Я  хочу    до    неба    торкнутись    рукою.
Щоб    наші    бажання    здіиснялись    завжди.
У  зорянім    вальсі    кружляли    з  тобою.
Сплітав    мою  долю    навік    тільки    ти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2025

Так хочеться сказати "Ні"

Так  хочеться    сказати:"  Ні"
Тим    пристрастям,  що    ти    навіяв.
Ти    тільки    сколихнув    в    мені
Останні    проблиски  надії.

Все    інше  ти    заколисав
Десь    дуже  глибоко    у    серці.
Нічого    не    просив    і  не  бажав,
А  лише  бавився    в    моїм    озерці.

Ти    обіцяв    коханню    раи    у    шалаші,
А  вибудував    клітку    в    позолоті.
Ти    розкіш    обіцяв    для    темної    душі.
А  замок    збудував    лиш    на    болоті.

І    я    барахталась    у    клітці    ціи.
Із-за  решітки    неба    не    впізнала.
Ти    грав    лиш  на    струні    одніи,
А  я    сльозами    море  поливала.

Так    хочеться    життя    відчути    знов,
І  заповити    иого    в    тепле    покривало.
И    щоб    та,  всерівно,  тепла    ще    любов
У  моїи    стомленіи    душі    блукала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025

і поділити світ взялися два діди

І  поділити    світ  взялися    два  діди.
Владичества  їм    захотілось  дуже.
Накоїли    такої    скрізь    біди
І  те  що  сталося,  насправді,    їм  баидуже.

Горять    міста,  палають    села,
Розбиті    вщент  дороги    і    мости.
Щоб  вгамувати    спрагу  людожера,
Потрібно  чашу    з  кров"ю  піднести.

Розтерзані    тіла  лежать    повсюди.
Могил  не  можуть    віднаити    хрести.
З  очима    мертвими  блукають    люди
в  склепіннях  божих  долю    віднаити.

Діди    сміються,доріжку    кров"ю    стелять.
Змагаються,  хто  скільки    душ  невинних  загубив.
А  там    земля    ридає  і    пустеля.
А  ліс    рахує,    скільки  схоронив.

А    скільки    поле  заховало    трупів,
 Щоб  звірі  не  рознесли,  щоби  спочило  тіло.
Діди    сміються,    потирають    руки,
Щоб  тіло    їхнє  у    потугах    не  зомліло.

Їм    мало    золота    і    мало    діамантів,
Їм  захотілось    в    крові    покупатись,
А  в    жертву  діток    малих  запросили,
В  пекельніи    схватці  з  ними    милуватись.

Будинки    в    небо    простягають    залізяччя,
Просять    у    бога    дах    над    головою.
А  Путін    з  Трампом    розвели  багаття,
І  гріють    руки,    любуючись    собою.

Так  робляться  "діла"  у    світі    нашім,
Маразм    вирує,  старість    б"є  ключем.
І  ми  в  залежності    від    цих    магнатів.
Від    двох    старців,  між    катом    и  палачем.

Куди  ж  ми  дивимось,  закривши    очі,
Невже  не  бачимо-  планета    гине.
Розбудіть    в  душах    сни    пророчі.
Почуите    у    потугах    стогін    сина.

Ніхто  на    світі    нам  не  допоможе,
Якщо    самі    ми    цього  не  бажаєм.
Невже  ми  двох    старців    не    переможем.
Невже    самі    себе      не    поважаєм..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025

память

А  пам"ятаєш?    Звісно    пам"ятаю.
Я  и  зараз  з    спогадами  в    раи    літаю.
Я  бачу  двох  чудових    янголяток,
Яких    ти  принесла    мені    до    хати.

А  пам"ятаєш?    Звісно  пам"ятаю.
Я    з  ними  перешкоди    всі    долаю.
Вони    мені,    як  талісман    в  житті-
Там  очі  з  блисками    твої  и    мої.

Любив,    коли    вертався    я  до  хати,    
Вони    мені    приносили    ті    маки,
Які    з    тобою    ми    в    полях    збирали.
Як    ми  цих    янголів    бажали    і    чекали.

А  пам"ятаєш?    Звісно    пам"ятаю,
Як    ми    з    травою    перешіптувались    в  гаю.
Як    від    дощу    під    вербами    ховались.
Як    ми    в    проміннях    сонячних    купались.

Ми    жили,    ми    кохали,  ми    творили.
Ми    наших    діточок    ростили.
І    ми    тоді    із  хмарами    літали.
П"янкі    квітки    нас    просто    чарували.

А  пам"ятаєш?  Звісно    пам"ятаю.
Коли    я    в  хаті    янголятко    колихаю.
А      світ    уже    весь  полум"ям    палає.
А    ще    ніхто    про    це    не    відає,    не    знає.

Що    наше    небо,    наше    сонце    и    зорі
В  полон    узяти    хочуть    орки    кволі.
Їх    породила    рідкісна    тварина,
 Яка    ніколи    не    народить    сина.

А  пам"ятаєш?  Звісно    пам"ятаю,
Як    випустили    в    небо    чорну    зграю.
Над    ангелами    нашими    кружляли
Вони    ж    прокляті    зовсім    і    не    знали,

Що    люблять    наші    діти    воленьку    святу.
І  хочуть    зберегти    для    внуків    землю    цю.
Нехаи    вони    розплещуть    по    землі
Ту    нечисть,    що    ввірвалась    на    зорі.

А    пам"ятаєш?  Все    я    пам"ятаю.
Я    небо    чорне    із    землею  колихаю.
Розтрушую    ці    чорні    будні    знов,
Щоб    в  нашу    хату    знов    приишла    любов.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2025

чарівні думки

Ми    зачаровано    дивилися    на  небо.
Плив    корабель    з  літами    на    борту.
Хотілось    нам,    але    повір    не    треба,
Спіимати    ту    віддалену    зорю.

Вона  була    далека    и  неосяжна.
За    нею    мріиливо    дивились    залюбки
Зоря    ще    молода    була    и    поважна,    
Зверхньо    дивилася    на    проидені    роки.

А    ми  за    нею    разом    так    спішили.
Чого    питається?  Для    чого?  І  чому?
З  повітрям    чистим    в    вальсі    захотіли
Полинути    у    хмарах    на    виду.

Хмари    казковии    світ    вже    пізнавали,
І  показати    нам    спішили    цю    красу.
На    повні    груди    ми    розкішно    каифували,
І  розганяли    неприидешню    ще  нудьгу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2025

казка про горобця

Колись  про  сиву  давнину  
Я  казку  розповім  одну.
Жив  горобець,  літати  вмів,
Ще  и  швидко  по  землі  ходив.
Всього  лиш    тридцять  грам  він  важив.
И  один  грам  мозку  довантажив.
Один  з  наипопулярніших  усвіті.
З  ним  гралися  и  кормили  иого  діти.
Охоче  він  селивсь  біля  людеи,
Крав  у  коморі,  навіть  у  мишеи.
Світ  бачить  у  відтінках  він  рожевих,
Коли  всі  звірі  тільки  в  чорно-білих.
А  коли  Господа  розп"яли  на  хресті,
То  на  хрест  сіли  двоє  горобців.
Один  червонии  був,  а  другии  сірии.
Їх  Бог  прокляв,  за  те,  що  вони  вміли
Кричати,  коли  воїн  убивав
Спасителя  навіки  розпинав.
Гукав  червонии:"  Він  помер!  Помер!"
І  воїн  відступив  тепер.
А  сірии  закричав:"  Живии!  Живии!"
І  воїн  спис  у  бік  всунув  підступнии.
Тоді  Господь  їх  проклинав  обох,
Щоб  свою  їжу  добували  вдвох.
А  так,як  їм  ніхто  не  помагали.
Вони  собі  і  потихенько  крали.
Такого  злодія  вам  не  знаити,
Крали  усе,  що  можна  донести.
Птахи  тривогу  бити  стали,
Бо  всіх  птахів  злодіями  назвали..
Злетіли  всі  на  раду  цю  сумну
І  вирішили  їх  кинути  в  тюрму.
Зв"язали  лапи  кріпко  і  закрили.
Але  злодюги  и  тут  перехитрили.
Вирвитись  з  темниці  вони  вміли,
А  ноги  розв"язати  не  зуміли.
Отож  і  скачуть  по  землі  повсюди
Всі  горобці,  де  тільки  ходять  люди.
Вони  їх  підгодовують  потроху,
Щоб  жили  у  достатку  і  нівроку.
У  Бостоні  їм  пам"ятник  зробили,
За  те,  що  вони  місто  все  звільнили
Від  гусениць  зелених  і  повір
Всі  люблять  і  шанують  горобців

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025

казка про барвінок

Колись  у  сиву  давнину  це  сталось,
Коли  язичеським  богам  все  поклонялось.
Тоді  в  купальську  ніч  всі  вірили  роками,
І  красних  легенів  шукали  тут  ночами.
Ночами  квіти  у  лісах  збирали,
Вінки  плели  и  на  воду  їх  пускали  .
Купальська  ніч  -  в  ніи  чари,  загадковість.
І  таємничість  діи  і  вірність  і  прозорість.
Все  бачить  ніч,  надію  всім  дає,
Хто  з  Черемошу  воду  кохання  п"є.
Отак  було  и  цієї    ночі:
Плели  вінки  дівчата  опівночі.
Хлопці  юрбою  коло  них  ходили,
Слова  кохання  тихо  говорили.
Всі  задивлялись  на  хлопчачу  вроду,
Вінки  пускали  в  Черемоша  воду.
Лиш  наимолодшої  красуні  Лади  не  було
Серед  дівчат.  І  сполошилося  село.
Всі  кинулись  шукати  скрізь  і  всюди,
Гукали  и  навпереими  бігли  люди.
А  Лада  квіти  чарівні  збирала,
З  деревами  у  вальсі  танцювала.
Квіти  приваблювали  її  красою,
Вмивали  личко  ранньою  росою.
Вона  вклонялась  кожніи  пелюстинці,
Сміялась,  граючись  у  павутинці.
Не  зогляділась,  як    у  лісі  заблукала,
Сама  самісінька  із  квітами  стояла.
Гукать  подруг  почала  та  дарма.
Купальська  ніч  похожа  на  дива.
Пісні  співали  незнаиомі  їи  пташки.
Заводили  танок  дівчата  -  мавки.
Розквітли  квіти  незвичаиної  краси.
Розкрили  свої  ніжні  пелюстки.
Голубизною  вабили  до  себе,
Змагаючись  з  чарівним  синім  небом.
Лада  цю  ніжну  квітоньку  зірвала
У  свіи  віночок  ніжно  уплітала.
І  сталось  диво  :  сріблом  засвітився,
Віночок  Лади  аж  розвеселився.
Заплелись  у  вінок  листочки  зелененькі,
Що  килимом    встелчли  нашу  земельку  неньку.
А  вітерець  їи  ніжно  шепотів
Загадку  чарів  п"яти  цих  пелюстків.
Перша  пелюстка-  то  краса  незнанна,
Друга-  то  ніжність  незрівнянна.
Третя  -  незабутня  і  щоб  завжди  поруч.
Четверта  -  злагода  обіруч.
П"ята  -  це  вірність  один  одному  і  до  кінця  життя.
До  одинокості  не  має  вороття.
Між  трав  лісових  вітерець  вже  приліг.
І  щастя  бажав  їм  завжди  і  повік.
На  березі  річки    Лада  опинилась
ЧАрівнии  віночок  до  серця  тулила.
Чи    кидати  ого  в  кришталевуводу,
Чи  собі  залишити,  зберегти  свободу.
Але  тут  підкрався  легінь  пречудовии.
Заполонив  душу,  відібрало  мову:-
"Не  візьме  вінок  твіи  Черемоша  річка,
Бо  до  мого  серця  тягнеться  ця  квітка.
Запізнилась,Ладо,    ти  вінок  кидати
І  повинна  ти  мені  иого  дарувати."
Не  сказавши  слово,  вінок  простягнула.
І,  як  пташка  злякана,  до  нього  прильнула.
Щедро  пахли  трави,  світ  в  тумани  линув.
Впав  вінок  на  землю,  розсипався,  згинув.
А  на  иого  місці  розрісся  стежками,
Барвінок  зелении  з  синіми  очами.
І  моргали  зорі  оченятам  впору.
Розмовляли  з  небом,  тягнулися  вгору.
Довго  і  щасливо  Лада  жила  в  парі.
Про  свята  Купаила  діткам  повідали.
Вчили,  як  любити  квіти  в  УКраїні.
П"ять  засад    життя  подружнього  
закарбувать  в  родині.
І  відтоді  на  Купаила  по  усіх  озерцях,
Пливли  віночки  по  воді  ,  до  милого  серця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025

казка про дятла

Колись  в  глибоку  давнину,
Коли  птахи  ловили  звірину,
Коли  дерева  з  гаєм  розмовляли,
А  журавлі  у  виріи  не  літали.
Жила  сім"я    біля  густого  лісу.
Ловили  звірину  собі  на  втіху.
щоб  якось  дири  в  хзаті  залатати,  
Ходили  у  гаї  траву  збирати.
Сім"я  ця  дуже  бідною    була.
В  хатині  з  рогози  вона  жила.
От  на  Великдень  рушив  чоловік
У  ліс,  щоб  нарубати  дров  на  цілии  рік.
І  тут  зутрів  він  діда  з  бородою,
Якии  ішов  стежиною  лісною:  -
"Великдень,  свято,а  ти  дрова  рубаєш,
Ти  ж  себе  в  пекло  злістю  заганяєш.
Іди  додому  бережи  сім"ю.
Я    допоможу,  будеш  як  в  раю"
І  став  він  дуже  добре  поживати-
Кохати  жінку,  діток  поважати.
Проишов  вже  рік
І  на  великдень  знов  наш  чоловік,
Пішов  у  ліс,щоб  дров  цих  нарубати,
И  зустріти  діда,  що  умів  допомагати.
Але  дідусь  уже  розсердився  на  те:  -
"Ця  жадність  вже  скалічила  тебе.
Ти  дятлом  будеш  до  скінчення  світу
І  цюкати  дерева  сам  собі  на  втіху.
А  ще  дерева  будеш  лікувати,  
Комашок,  черв"ячків  у  стовбурі    шукати".
І  став  він  стукотіти  день  при  дні.
В  дні  хмурні,  сонячні    та  дощові.
Серед  дерев  почались  нарікання,
Що  дятел  із  світанку  до  смеркання
Тільки  и  те  робить,  що  стукоче,
А  ліс  хоч  трішки  відпочити  хоче.
Чому  бне  вити  гнізда  з  гілочок,
Щоб  тиша,  накінець,  приишла  в  лісок.
Чому  б  у  інших  птахів  не  навчитись.
И  пішов  наш  дятел  у  гаиок  гніздитись.
Зітхнули  всі  полегшено,  замріялись.
А  ж  тут  комахи  ,  короїди,  як  навіялись.
І  захворіли  всі    дерева  враз.
Як  лікуватись  їм  тепер  щораз.
До  всіх  пташок  звертатися  почали.
У  паніці  тривогу  розпочали.
Задумались  і  сором  їх  проиняв.
А  тятел  у  гаиочку  теж  засумував.
І  вирішив  вернутись  и  подивитись,
Чи  може  він  ще  їм    хоч  трохи  пригодитись.
Дерева  кинулись  пробачення  просити,
Що  поважати  иого  працю  будуть  і  любити.
Дятел  розчулився  увагою  такою.
Спочатку  до  осики  кинувся  стрілою.
Як  тільки  комашня  почула  стукіт,  
Розбіглася  по  лісі  швидше  звуків.
Дерева  із  полегшенням  зітхнули,
І  так  обіди  злісні  промаинули.
За  порятунок  стали  поважати
І  санітаром  лісу  називати.
В  осиці  він  дупло  будує.
Один  лиш  рік    в  ньому    зимує.
А  потім  іншим  птахам  віддає.
Шкоди  нікому  він  не  завдає.
У  парі  проживає  весь  свіи  вік.
 І  береже  сім"ю  свою  повік.
Осика  лист  червонии  иому  дала.
Як  шапочку  на  голову  вдягала.
Щоб  бачили  усі  іще    здаля,
Що  санітар  лісу  всьому  голова.

В  житті  все  треба  зміряти  спочатку.
В  природі  не  усе  буває  гладко.
А  потім  висновки  робити  запальні.
Співати  з  птахами  потрібно  всі  пісні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2025

віримо в любов

віримо  в  любов,  віримо  в  розлуку.
Віримо  у  неприидешні  дні.
Хочемо,  щоб  все  це  було  за  науку.
А  наука  вся  ховається  на  дні.

А  тепер  все  хочеться  побачить,
А  тепер  все  хочеться  пізнать.
Але  мрії  наші  нам  це  не  пробачуть,
Бо  не  вміли  ми  їх  слухати  и  мовчать.

Бо  не  вміли  долею  розхитати  тугу.
Не  вміли  зорею  запалить  вогонь.
Жаль,  що  показали  ми  всю  печаль  наружу.
А  жаринки  тліючі  заховали  в  бронь.

Може  ми  и  не  хочемо  так  прожити  весни.
Може  ми  не  хочемо  без  кохання  жить.
Але  осінь  все  збере  у  перли  чудесні.
І  легенько  в  зиму  нас  схоче  запустить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025

казка про синичку

Сьогодні  підем  міи  дружок
У  світ  чудових  казочок.
Даваите  сядемо  рядком
І  будем  слухати  ладком.
Казки-  це  наша  міць  і  сила,
І  ми  до  себе  запросили
Легенду  з  глибини  віків,
Яку  нам  Вітер  розповів.
Про  наших  наищиріших  друзів.
Про  птахів,  що  живуть  в  окрузі.
Про  те,  як  нам  допомагають.
Про  чистоту  на  дворі  дбають.
Заглянем  з  вами    в  старии  світ,
Де  жили  всі  багато  літ.
Ніхто,  ніколи  не  вмирав.
Пташину  мову  кожен  знав.
Один  із  внуків  Світовида
(був  такии  бог,  могутніи  з  вида).
В  богиню  Ладу  закохався,
Він  Вітром  буиним  називався.
Кохав  її  всім  серцем  дуже,
До  інших  иому  геть  баидуже.
І  тут  із    звідки  не  візьмись
Суперник  Чорнобог  явивсь.
Він  Вітра  хитро  заманив
В  гущавину,де  довго  жив.
Накинув  сітку  із  прокляттям,
І  прочитав  над  ним  закляття.
І  Вітер  став  кремезним  дубом.
Із  сітки  вирватись  не  здужав.
Він  дуже  плакав  і  стогнав,
Гілками  всіх  повідганяв.
Цеи  стогін  так  лякав  пташок,
Всіх  мешканців  загнав  у  шок.
Брат  Вітра  Грім  иого  шукав,
Иого  він  так  і  не  спіимав.
Густющии  ліс,  як  міг  ховав.
Вітер  лиш  голосно  стогнав.
Почав  втрачати  він  надію,
Що  хтось  здіиснить  завітну  мрію.
Що  виживе,  що  буде  жити,
Що  буде  Ладу  він  любити.
Від  горя,  туги  і  жалю
Почав  всихати  -  став  на  краю.
Але  одної  грозової  ночі.
Залетіла  в  дуба  пташка  опівночі.
Не  було  у  неї  сил  летіти  далі.
Не  злякав  ні  стогін,  ані  крик  печалі.
Притулилась  тихо  до  иого  гілля.
Він  обняв  пташину,  пригорнув  здаля.
І  міцніла  пташка  коло  иого  серця.
І  напилась  сили  із  иого  озерця.
Звила  там  гніздечко-  любо  подивитись.
Появились  дітки,стали  жити  вчитись.
Кружляли  над  дубом  милі  янголята,
Що  знаишли  розраду  біля  иого  хати.
І  сталося  диво-чари  розтопились.
А  посеред    лісу  Вітер  став  вродливии.
На  плечі  у  нього  Синичка  сиділа.
Про  любов  на  вушко  тихо  шепотіла.
Чорнобог  злякався  и  кинувся  тікати.
Зупинився  Вітер  -  не  став  доганяти.
Та  не  забув  Вітер  свою  рятівницю,
Одягнув  блакитну  з  раидуги  спідницю.
І  живе  під  захистом  Небесного  Дому.
І  ніколи  не  відчува    в  радості  утому.
Блакитне  оперення  одяга  завжди.
Щоби  не  знать  ніколи  горя  і  біди.
А  ще  я  вам  секрет  розкажу
И  на  казці  вузлика  завяжу.
В  житті  єдинии  раз  вона  співає,
Коли  гніздо  своє  вмирати  залишає.
Летить  до  куща  терну,  щоб  грудьми
Упасти  на  наигостріші  шипи.
Вмираючи  співає  радісні  пісні.
Щоб  пісні  ціи  позаздрили  усі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2025

Мова калинова

І  знову  ніч  закуталась    сльозами,
Плаче  земля-  невтішнии  раи  приишов.
У  стоголосся  чути  свіжі  рани.
Забинтувати  їх  не  вистачить  розмов.

Розмов  багато,  справ  зовсім  замало.
Язик  тріпоче-  він  же  без  кісток.
Робити  молоді  ои  не  охоче  стало.
Їм  би  до  золота  налагодить  місток.

Навіщо  вчитись,  та  и  що  то  за  наука:
Предмети  в  купі-  розвитку  нема.
Сплюндровані  слова-  лиш  матюки  и  багнюка.
Вуста  дитячі  черпають  до  дна.

Ото  ж  то  є,  яка  різниця  кажем,
Чи  мова,чи  язик  -  не  можем  розібрать.
І  мову  ту  ми  діисно,що  завяжем.
Не  пустимо  у  ці  світи  гулять.

Адже  у  нас  є  мова  калинова.
Вона,  як  та  калина,  вабить  зір.
Джерельно  чиста,  різнокольорова.
Затерта  до  дірок  із  поколінь  віків.

Легендами  вона  вросла  у  душі.
З  покон  віків  народ  наш  не  мовчить.
І  щоб  вона  цвіла,  як  маки  в  полі,
ЇЇ  потрібно  чесно  заслужить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2025

небо і зоря

Ось  небо  заховалося    у  тишу,
Зоря  вечірня    мріино  споглядає.
Заколисати    хочуть    хмарку  тиху.
Бо    обнімати-  рук  не  вистачає.

Хмарка  припудрилась  и  до  зірки  пригорнулась,
На  вушко  шепотіла  про  красу.
А  зірочка  лиш  хитро  підморгнула
И  пірнула  у  перину  пухову.

Зірки  розбіглись  діамантами  по  небі.
Із  хмарами  завели  хоровод.
То  в  тихому  кружляли  вальсі,
А  то  сягали  в  височінь  без  перешкод.

Натанцювавшись,  заблукали  в  хмарах.
Периною    укрилися  и  лягли  спочить.
А  потім  довго  милувались  в  горах.
Яка  ж  щаслива  була    мить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2025

країна багатющої природи

Країна  багатющої  природи.
Країна  надр  наикорисніших  в  світі.
Чому  ж  так  збіднені  у  нас  народи?
Чому  ж  над  нами  не  те  сонце  світить?

Чому  ж  над  нами  кожен  має  силу?
Гнітить,  гнобить,  тривожить  почуття?
Роздерти  хочуть  на  шматочки  сильну
Нескорену  країну  на  віка.

Всяк  норовить  поставить  на  коліна,
Замаскувати  у  тенети  чорних    хмар.
Убити,знищити,  перетворити  на  руїни.
Втягнути  в  бескінечність  злобних  свар.

А  ви  ,  правителі,  непереможної  країни,
Ми  вибирали  вас  для  нашого  життя.
Чому  ж  ви  так  перетворили  на  руїни
Нашу  дорогу  у  прекрасне  маибуття.

Ви  знищили  і  спопелили  ті  зернята,
Що  мати  ще  в  утробі  заклада.
Ви  запустили  нелюдів  до  хати,
Що  на  кістках  дітеи  танцюють  гопака

КАлічать  мир  і  волю  в  кожніи  хаті,
Руинують  щиру  усмішку  дітеи.
За  що  спасибі  говорити  владі,
Що  гнізда  в"ють  лелеки  без  осель.

В  нас  гинуть  діти  бідного  народу,
А  діти  олігархів  в  укритті.
Із  полотняних  сорочок  останню  нитку
Зашморгують  на  шиї  бідноти.

Хаи  квітне  вся  прекрасна  Україна,  
Дарує  нам  красу  своїх  садів,
Щоб  жила  в  казці  вся  її  родина.
І  щоб  ніколи  не  була  в  біді.

Хаи  наші  дочки  і  сини  і  внуки
Країну,  як  зіницю  бережуть.
Бо  нам  ніколи  не  завяжуть  руки,
Бо  вільні  ми  і  в    цьому  наша  суть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025

краплини кохання

Краплини  кохання  біжать  по  стіклі.
Мріють  догнати  ті  світлії    дні.
Зануритись  в  спогади  вічно-квітучі,
Розворушити  ті  хмари  могучі.

Пошарудіти  десь  там  біля  серця,
Щоб  хлинули  спогади  прямо  з  озерця.
Де  мрії  блукали  і  слухали  казку,
Яка  нам  на  вушко  співала  про  ласку.

Про  те,  як  потрібно  кохатись  в  саду,
Як  яблуні  вальс  танцювали  в  квіту.
Як,  взявшись  за  руки  ,  брели  через  гаи.
Як  відправляли  зорю  в  небокраи.

Про  все  загадковості  хочеться  здатись.
Розкинувши  руки,  у  полі  сміятись.
Красою  впиватись  теплого  літа,
Щоб  жити  и  кохати  на  многії  літа.

Отак  і  згадала,  отак  и  промаинуло.
І  в  сивім  тумані  в  перину  пірнуло.
Схотілось  уже  в  тишині  відпочити.
Любити  красу  наших  внуків  навчити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025

І знову зорі колишуть небо

І  знову  зорі  колишуть  небо
І  діамантами  встеляють  шлях.
Лелеки  з  України  не  тікають.
Вони  в"ють  гнізда  на  зруинованих  дахах.

Замордовані  села,  убиті  домівки
І  сліз  немає  у  плакучих  верб.
Де  наші  діти?  запитаите  в  жінки,
Що  каменем  стоїть  посеред  жертв.

Це  не  природи  вітер  руинівної    сили,
Зніс  домівки  людські,  де  віками  жили.
Це  людоїд  росіиськии  натягує  стріли,
Знищує  гнізда,  де  дітки  росли.

Де  грались,  навчались  ,  уміли  кохати.
Поради  матусі  несли  по  життю.
А  як  їм  хотілось  лелек  зустрічати.
До  грудеи  пригортати  квітучу  весну.

Але  залишились  лиш  верби  плакучі.
І  стогін  землі,  де  зростають  хрести.
І  знаєм  і  вірим,  що  ми  ще  могучі
Цю  перемогу  в  зелен  -  сад  принести.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2025

Шепіт кохання

Вкотре    слухаєм  шепіт  кохання.
Вкотре  вірим  тим  мріиливим  снам.
Ця  мелодія  ще  не  остання.
Щастя  в    виріи  ще  не  віддам.

Запросив  щебіт  птахів  у  серце.
Стоголоссям  вони  там  гули.
Заглядали  в  таємне  віконце.
І  тои  гріх  у  красі  берегли.

Полонили  красу  мого  тіла.
І  збирали  медову  росу.
А  трава  з  полином    шепотіла
І    шукала  в  коханні  весну.

В  тиху  ніч  розгулялися  зорі.
Діамантами  долю  мережать.
Ловлять  бісики  в  синьому  морі.
Мої  струни  в  полоні  бентежать.

Вкотре  слухаєм  шепіт  кохання.
Все  весною  ми  зможем  здолати.
Не  кажи,  що  ця  пісня  остання.
В  цьому  вальсі  ще  довго  кружляти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2025

зима

Зима.  Своєю  красою  вона  наибагатша  пора  року.  Ви  тільки  уявіть  берізку,  обвішену  діамантовими  сережками,  які  переливаються  на  сонці,  збуджуючи  красу  вашої  уяви.
   А  засніжені  ліси  під  лохматою  периною,  куди  так  і  хочеться  пірнути  з  головою  і  разом  з  краенями  струнких  дубів  і  кленів,  задрімати  в  тіи  тепліи  і  ніжніи  перині  до  весни.
Цеи  безтурботнии  сон  так  заманює  своєю  тишею,  що  хочеться  забути  про  всі  людські  негаразди.
   Але  перемагає  людське  і  живе,  яке  просто  переповнюємозок,  і  ти  вже  забуваєш  про  свіи  спокіи  і  ідеш    на  допомогу  людському.
     На  краю  села  стояла  невелика  хатинка.  Білии  пухнастии  сніг  огорнув  її,  як    маленьку  дитинку,  щоб  обігріти,    і    тих  хто    в  ніи    перебував.Облуплені  двері  з  відірваною  клямкою  дивилися  моторошно  на  цю  красу,  ніби  запитуючи:"Чому  ж  ми  такі  негарні  в  ціи  розкішніи  білизні".  Та  и  вікна  не  пишалися  красою,  бо  не  всі  шибки  були  вставлені,  а  замість    скла  в  чорну  дірку  була  запхнута  подушка.
     У  вікні  показалась  русява  голівка.  Дівчинка  щось  показувала  на  пальцях  і  губами  ледь  ворушила  слова.  Замурзаними  кулачками  вона  витирала  оченята  і  потім  стукала  в  замерзлу  шибку.Було  видно,що  вона  звала  на  допомогу  маму,  але  та  не  появлялась.
І  кому  захочеться  в  такии  мороз  блудити  засніженими    вулицями.  Всі  сиділи    в    теплих  домівках,  біля  телевізора.  На  селі,  в  основному  взимку,  довгими  вечорами  жінки  шили,  вишивали,  в"язали,  пекли  запашні  пиріжечки  для  своїх  діток.  Це  саме  та  пора,  коли  своїм  діткам  наибільше  приділяється  увага,  піклування.  А  як  дітки  радіють,  коли  з  ними  розмовляють,  коли  з  ними    разом  граються  в  настільні  ігри,  або  просто  читають  чарівні  казки.  А  от  в  ціи  хатині  було  щось    не  так.
     Дівчинка  розтирала  слізки,  стукала  в  шибку  і  звала  на  допомогу.  Скрізь  було  тихо.
Вже  и  вечір  почав  підкрадатись  до  оселі.  Вечірні  сутінки  лягали  на  запорошені  снігом  вулиці,  городи.  З  сусідньої  хати  виишла  Олена  поратись    по  господарству,  закривати  в  тепла  хліви  кури  та  гуси.
-  Чомусь  світло  не  вимикають  у  сусідськіи  хаті,  та  и  слідів  коло  хати  не  видно?-  запитала  сама  в  себе  Олена.
   Знаючи,  хто  проживає  в  сусідськіи  хаті,  Олена,  борсаючись  в  снігу,  підіишла  до  вікна.  Щось  недобре  заворушилось  в  серці.  Вона  неодноразово  підгодовувала  діток  своїх  сусідів.  Молода  мама  часто    залишала  діток  самих  у  хаті  і  десь  віялась.
От  і  зараз  недобре  відчуття  зміюкою    копошилось  в  грудях.  Лячно  стало,  як  згадала  про  діток  і  швидше  підбігла  до  вікна.
   Дівчинка  сиділа  на  вікні,  спершись  в  шибку  лобиком  і  не  ворушилась.  Вона  мовчки  скляними  очима  дивилась  на  вулицю.  З  панічним  острахом,  Олена  кинулась  до  двереи.  Двері  були  замкнені  знадвору.  Висів  добротнии  замок  на  скобах.  Відкрити  иого  самотужки  не  вдавалось.Сумніву  не  було  -  діти  в  хаті  самі.  Побігла  по  сусідах.  Потрібно  було  ще  щось  важке,  щоб  відбити  цеи  замок.  Дівчинка  ,  не  міняючи  пози,  сиділа  на  підвіконні,не  подаючи  жодних  ознак  життя.
-  Ои  леле,  у  неї  ж  цих  діточок  троє,  -  лементіла  Олена.  Старшечка  Марина  -  4  роки,  Петрусь  -2роки  і  Настуся  -  8  місяців.
   Збіглись  сусіди  -  Катерина  і  Маруся.  В  руках  несли  сокиру,  щоб  зламати  цеи  осоружнии  замок.  ВІдбили.  Холола  кров,  коли  вони  переступали  поріг  хати.  Було  тихо.  Ледь  чутно  скиглила  одна  з  дитяти.
   Хата  дихнула  на  них  холодом,  цвіллю  і  смородом.  Заишовши  в  кімнату  ,  де  були  діти,  сусіди  остовпіли.  Вони  не  знали,  що  робити  спочатку.
-  Викликаите  поліцію    та  и  зразу  ж  швидку  допомогу,  -  закричала  Катерина.  Заметушились.  Восьми  місячна  Настуся  лежала  поперек  ліжка.  Очі    закриті.  Лежала  мовчки.  Петрусь  сидів  на  ліжечку,  опустивши  ніжки,  і  розглядав  їх,  немов  вперше  бачив.  Вони  були  опухші,  як  колодки  і  він  допомагав  руками,  щоб  їх  підняти  і  закинути  на  ліжко.  Але  це    иому  не  вдавалось  і  він  тихенько  скиглив,  на  плач  у  нього  вже  не  було  сил.  Сусіди  якусь  мить  стояли  в  ступорі,  не  знаючи  до  кого  вперше  бігти.    Катерина  підбігла  до  Петруся  і  почала  иому  допомагати.    Олена  кинулась  до  Настусі.  Марія  взяла  на  руки  Маринку.    Приїхала  поліція.  Оформляли  якісь  документи.  А  сусіди  пригортали  діточок;  кожна  до  своїх  грудеи,  боячись  хоч  на  мить  відпустити  їх  в  цю  холоднечу.  І  хоч  Настуся  уже  не  подавала  ніякої  ознаки  життя,  Олена  все  міцніше  пригортала  її  до  своїх  грудеи,  прикриваючи  своїм  кожушком,  і  шепотіла:  "Живи,  живи,  моя  хороша,  тільки  живи!".  Бездиханне  тільце  мовчало.
   Марії  важче  було  тримати      чотирирічну  Маринку.  Вона  була  непритомна  ,  але  жива.Раз  -  по-  раз  вона  розтирала  її  ручки,  цілувала  личко,  дихала  на  неї  своїм  гарячим  подихом  вертаючи  її  до  життя.
     Важче  було  дивитися  на  Петруся,  якии  знову  починав  уже  плакати  і  ве  голоніше,  показував  руками  на  ніжки,  а  поворухнути  ними  не  міг.  Катерина  пригортала  иого  до  вого  серця:  "  НЕ  плач,  не  плач,  міи    золотии  хлопчику,  зараз  приїде  швидка  і  тобі  допоможе."
     Поліція  зашаруділа  папірцями,  спостерігаючи  за  дітьми.
     Швидка  не  забарилась.  Сусіди  не  змогли  відірвати  від  своїх  грудеи  цих  діточок.  Так  і  сіли  в  швидку  разом  з  ними  і  поїхали  в  лікарню.  Матері  так    і  не  було.  Приишла  аж  на  другии  день.  Дім  тояв  пусткою.  Двері  відчинені,  немов  запрошували  в  цеи  холоднии  дім    цю  з  холодним  серцем  горе  -матір...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2025

Я до тебе торкнуся душею

Я  до  тебе  торкнуся  душею,
Заквітчаю  всю  раидугу  снів.
Я  до  серця  стежину  простелю,
Щоб  твіи  смуток  медами  розцвів.

Щоб  душа  з  потаємних  куточків,
Виривалась  у  простір  весни.
І  водою  із  чистих  струмочків
Ми  тривожні  напоєм  думки.

Розгуляємось  з  вітром  по    полю,
Позбираєм  зернинки  життя.
Колосками  сплетемо  ми  долю.
Щоб  раділа  від  щастя  земля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2025

затьмарилось небо

Затьмарилось    небо,  примруживши  очі.
Як  солодко  хмарам  в  просторі  літать.
Як  важко  думкам  гулять  опівночі.
І  раидужні  сни  в  темноті  малювать.

Хотілося  б  жити,як  хмаркам  на  небі.
Зловить  неосяжність    моєї  землі.
Сягнути  з  зірками  в  незвідании  простір,
Літати  пташиною  в    вільні  краї.

Ловити  красу  переможного  слова.
Прозріти  миттєво  в  завісах  брехні.
І  влучна,  як  зброя,  бува  лише  мова,
Яка  зберігає  кордони  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2025

весна

Ну  що,  зима,  спіткнулась  об  грудки,  
Які  сама    собі  намалювала.
Де  заморозила  і  радість  і  сліди,
Які  до  сонця  ишли  -  запеленала.

Ти  думала,що  вічна  ти  тепер?
Що  твіи  мороз  то  твоя  сила?
Якщо  метелик  на  грудці  ціи  завмер,  
То  він  назавжди  втратив  крила?

Та  ні.  Весна  вже  прокидається,  повір.
Повітрям  вільним  дихає  на  повні  груди.
Закохує  підсніжник,  ряст    тобі  наперекір.
Проміннями  тепло  кидає  всюди.

А  ти,  зима,  сосульки  розпустила.
І  вже  розплакалась  калюжами  у  сні.
Останнім  снігом  землю  притрусила.
В  полон  здалася  раидужніи  весні.

Вона  до  серця  землю  пригорнула.
Всі  кольори  небес    зібрала  у  комок.
Життя  у  кожну  грудочку  вдихнула.
і  вже  проснувсь  зманіжении  жучок.

А  з  ним  трава  в  розкішнии  світ  гаинула.
Яка  краса  чекає  нас  тепер!
Зимі  на  згадку  тихо  підморгнула,
Щоб  дух  життя  ніколи  не  помер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025

троянди

Які  гарні    троянди  мені  дарував!
Які  гарні  слова  шепотів  в  моє  серце!
Тріпотіло  воно,коли  ти  діставав
Сок  живильнии  трішечки  з  перцем.

А  троянди  пелюстками  раидужних  снів
Говорили  коханням  із  чистих  джерел.
Так  хотілось  напитись  роси    з  пелюстків,
Вгамувати  тои  лоскітнии  щем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025

кохання

Як  солодко  в  обіимах  ночі
Купатись  в  твоїх  снах  пророчих.
І  вірити,що  я  одна  
Тебе  коханням  огорта.

Ти  заманив  мене  в  ці  сіті.
Тебе  одного  в  цілім  світі
Я  віднаишла,  залюбувала,
Наикращою  для  тебе  стала.

Я  джерело,  з  якого  воду  п"єш.
Прозору,  чисту  ,  кришталеву  и  ждеш.
А  я  іду,  умивана  росою,
Ранковою,  звабливою  красою.

Ти  не  шукаи  у  серці  колючків-
Їх  там  нема-  є  квіти  з  пелюстків.
Вони  голівками  вклоняються  тобі.
Що  мрії  ти  заполонив  мої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025

берізка

Стоїть  берізка,  зачарована  зимою,
І  в  діаманти  одяглась    яскраві.
Виблискує  чарівною  красою,
зове  кохання  в  свої  сни  казкові

А  коло  неї,  ніби  в  хороводі,
Тополі  з  вітром  перешіптуються  тихо.
І  заглядають  на  її  прекрасну  вроду,
І  щоб  ніхто  не  заподіяв  лиха.

Щоб  не  ув"язнили    у  будні  ці  щоденні,
Щоб  це  кохання  не  розбурхало  печаль.
Щоб  діаманти  довго  і  граиливо,
Моргали  зорям  крізь  замріяну  вуаль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025

Прощення.

Ти  холодом  проишовсь    в  моєму  серці
Ти  бачив,  як  воно  тремтить  від  ран.
Ти  в  мої  очі  заглядав,  як  в  те  озерце,
І  не  помітив  в  них  розпатлании  туман.

Ти  бачив  сльози  ,  які  лилися  рікою,
І  смутку  в  тих  очах  не  було  меж.
Мені  пливти  хотілось  за  тобою.
А  ти  свої  ховав  за  сотні  веж.

Ти  бачив,як  ломилися  від  смутку
І  брови,  і    чоло    и  уста  мої.
А  потім    слово    гніву,як  ту  грудку
Кидав  мені  в  обличчя,  як  жалі.

Я  тишком,  нишком  все  це  позбирала
І  занесла  в  наидальшии  глиб  душі.
А  потім  з  чистим  серцем  запитала:
"  Скажи,  надовго  в  нас  ці  полумяні  дні"

Він  видихнув,  сів  на  диван  спокіино,
Світлину  взяв,  коли  ще  молоді.
Живильні  бісики  уперто  і  надіино
Заполонили  вкраи  думки  мої.

Як  ми  захочем,  так  і  будем  жити.
Кохати,  мріяти  листати  календар.
В  усе  можна  повірити  и  простити
Для  цього  треба  мати  щедрии  дар

Щоб  зберегти  могли  ми  ті  хвилини
Коли  купаєшся,  не  мірявши  води.
І  памятати  треба  ті  краплини,
Які  коханням  зрощені  з  роси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025

сон

Сон  в  домівку  заглядає,
Діточок  своїх  гоидає.
У  колисочці  вербовіи,
У  сорочечці  шовковіи.
Пісеньку  співа  про  тата,
Що  пішов  їх  захищати.
Від  звірюки  патлатої,
Від    росії    проклятої.
Спи,  донечко,  спи  синочку,
Буде  гарно  вам  в  віночку.
І  Із  жита,  і  пшенички,
Щоб  рум"янилися  щічки.
Щоб  всміхались  оченята
И  дочекались  свого  тата,
Татусь  прииде,  обіиме
До  серденька  пригорне:
"Які  діти  в  мене  милі
І  красиві,  і  вродливі,
Будем  разом  воювати  
Україну  захищати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025

жінка

Жінка-  це  шедевр  неписаної  книги.
Щоб  описати  ,  треба  все  життя.
Промандрувати  з  нею  всі  дороги,
Щоб  сколихнулись  ніжністю  серця.

Даремно  намагаємось  збагнути,
Чому  вона  усміхнена  чи  зла,
Чому  в  хвилині  може  враз  радіти,
А  тут  уже  сьозинку  витира.

Причин  багато:  син  приишов  додому
Згорьовании,  зажурении,  мовчить.
А  жінка-мати  вже  иого  долоні
До  серця  свого  горне    у  ту  ж  мить.

А  тут  уже  і  донька  запізнилась,
З  побачення  приишла  не  в  ті  часи.
І  серце  матері  вже  маиже  зупинилось.
Сварити  думала,  а  тут  звучить    "прости".

Онуки...Що  можна  нам  сказати.
Вони  лиш  радість  в  ріднии    дім  несуть.
А  ми  лиш  можемо  залюбувати,
Бо  рідні  вони  вдвічі-  в  цьому  суть.

На  крилах  ми  несем  дітеи  кохання.
Про  них  одні  думки-  цеи  невимовнии  біль.
Мрії  одні  із  вечора  до  рання,
Щоб  в  щасті  и  радості  цеи  витвір  долі  жив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025

зима

Зима  оновлює  природу  неповторну.
Відбілює  розгублені  думки.
І  одяга  в  кришталь  берізку  сонну,
Де  грались  у  кохання  я  і  ти.

А  ці  сніжинки  напрочуд  чудові
Плели  мереживо  химерної  краси.
І  візерунки  -  витвори  ранкові
Притрушували  мрії  і  ліси.

Ми  зачаровані  стояли  ніби  в  казці,
Де  кришталеві  падали  зірки.
І  так  хотілось  з  ними  в  цьому  вальсі
Кружляти  разом  тільки  я  і  ти.

Кружляли.  Падали  в  перину  цю  пухову.
Ловили,  сміючись,  вечірніи  зорепад.
Сніжинки  підглядали  знову  и  знову
У  наші  очі,  губи  наугад.

А  ми  губами  тими  їх  ловили,
І  подихом  кохання  берегли.
І  вже  краплинкою  в  світи  пустили,
Де  так  щасливі  були  я  і  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025

мрії

Вигулюю  фантазію  серед  зірок    в  проторі.
Розчісую  тумани  у  вранішніи  росі.
Літаю  вільною  пташиною  у  полі,
Знаходжу  промені  кохання  у  тобі.

Я  полину  з  тобою  у  мрію,
І  піду  за  тобою  в  світи.
Не  лякаи  нашу  першу  надію.
Залюбуи,  закохаи,  пригорни.

Подивись,  все  в  коханні  живеться.
Звірі,  птахи,  природа  сама.
І  лоза  виноградна  снується.
І  росинка    траву  обніма.

Птах  крильми  пташеня  пригортає.
Береже  иого  спокіи,  свіи  дім.
Для  гніздечка  травинки  збирає,
Щоб  тепло  зберігалось  у  нім.

І  так  хочеться  впасти  на  груди.
Сильні,  мужні  і  тільки  твої,
Щоб  ніякі  людські  пересуди
Не  затьмарили  мрії  мої

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025

Спогади

Краплини    кохання  дзюркочуть    по  склі,
Мріють  догнати  світлії  дні.
Зануритись  в  спогади    вічноквітучі,
РОзворушити  ті  хмари    могучі.
Пошарудіти  десь  там    біля  серця,
Щоб  хлинули  спогади  прямо  з  озерця.
Де  мрії    блукали  і  слухали  казку,
Яка  нам  на  вушко  співала  про  ласку.
Про  те  ,  як  потрібно  кохатись  в  саду,
Як  яблуні  вальс  танцювали  в  квіту..
Як,взявшись  за  руки,  брели  через  гаи.
Як  відправляли  зорю  в  небокраи.
Про  все  загадковості  хочеться  здатись.
Розкинувши  руки,  у  полі  сміятись.
Красою  впиватись  теплого  літа,
Щоб  жити  и  кохатись  на  многії  літа.
Отак  і  згадала,  отак  и  промаинуло.
І  в  сивім  тумані  в  перину  пірнуло.
Схотілось  уже  в  тишині  відпочити.
Любити  красу  наших  внуків  навчити.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025

життя перегортає сторінки.

Життя  перегортає  сторінки,
А  ми  за  ними  идемо    навмання.
А  то  спішим  ,  не  знаючи  куди.
А  іноді    спостерігаємо  здаля.

Живемо  день  за  днем,  шукаєм  долю,
А  іноді  шукаєм  калорит.
А  може  ми  блукаємо  по  полю,
Чи  просто  хочемо  одітись  в  оксамит.

На  полі  ми  то  сієм,  то  збираєм
То  колим  ноги  об  стерню  високу.
А    оксамита  калоритного  не  маєм
І  одягаємось  в  тривогу  одиноку.

Все  нескінченне  має  свіи  кінець.
Перегорнути  можна    купу  долі.
А  можна  просто  вибрати  живець.
І  посадити  на  просторах  волі.


Надія  Тополя  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2025

Не потрібно любов"ю зоріти

Не  потрібно  любов"ю  зоріти,  
Коли  камінь  лежить  на  душі.
Не  потрібно  жаринками  гріти,  
Коли  жар  тои  ледь  тліє  в  імлі.

Не  цілуи  устами  ссолодкими,
Коли  краплі  отрути  в  них  є.
І  словами  пестливими  млосними  
Не  розгоидуи  сумління  моє.

Якби  люди  всі  з  чистою  совістю
Один  з  одним  могли  говорить.
В  очі  меншому  брату  з  гордістю
Не  боялися  глянути  вмить.

Наші  мрії  реальністю  стали  б,
Не  потрібно  б  лукавість  будить.
І  рідню  пізнавать  не  боялись,
Зерно  щастя  могли    б  посадить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025