| Сторінки (3/270): | « | 1 2 3 | » |
Я відправляю свої мрії у політ.
Летіть, наздоганяючи літа.
Шукайте долю, пізнавайте світ.
І серце відкривайте для життя.
Як мало ми кохали і любили,
Як мало володіли почуттями.
Тепер і мрії наші полетіли
Наздоганяти щастя разом з нами.
Веселкою до неба посміхались.
Купались в хмарах навперейми з вітром.
З зірками в вальсі радо зустрічались.
І думали, що завжди були з літом..
Не все у мріях буде блискавично.
Не все пташиний спів по світу рознесе.
Залишить спогад романтично.
В безкрайність метушливу занесе.
Летіть, змагайтесь з вітром.
Шукайте в тьмі ту зірку вогняну,
Яка завжди обніме мрії цвітом
І не залишить у чужому тім краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2026
Пусти мене у непідкупний світ,
Де хочу себе вільною відчути.
І де кружляє в вальсі яблунь цвіт,
Де соловкйка спів хочеться чути.
Де пити хочеться лишень джерельну воду.
Ковток повітря свіжого із гір.
Де так хотілося, щоб не питавши броду,
Пливсти із течією, пірнати в вир.
Пусти мене у ті прийдешні ранки,
Де трави умиваються росою.
Де гомін бджіл розбуджує світанки.
Де ллється щастя чистою рікою.
А ще якщо разом, взявшись за руки.
Бігти по полю і вклонятись квітам.
Лиш в унісон ми будем чути звуки
І розкидаєм їх по всіх орбітам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2026
На камінні я квіти посію,
Притрушу свіжим попелом з ран.
І сльозою черствою умию
Не запрошений в гості туман.
Розпорошивсь навколо каміння,
Хоче квіти мої загубити.
Загубилась в тумані дорога.
Як без напрямку в світі прожити.
Темні ночі лягають повсюди.
Камінь треба нагріти промінням.
Порозчісувать хмари пророчі.
І туман розігнать без сумління.
Стікло під ноги сиплеться із неба.
Каміння засипає крутізною.
А нам в дощі, повірте, є потреба.
Та ще й якби з*єднатися з землею.
Тоді ж насіння точно проросте.
Каміння уквітчається весною.
Розвіється туман і поле оживе.
Все навкруги умиється росою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2026
Дощ мрійливо спускається на землю
І я з ним в спогадах літаю.
В калюжах він купає свою мрію.
А я в них просто забавляюсь.
Ловлю краплини хитрі невпізнанні.
Вони торкаються обличчя, шиї.
Такі дзеркальні, чисті і бажані.
Та й танці їхні у розгулах дивні.
І дивлячись на краплі ці чудові.
Немов в вікно я бачу свій вертеп.
Лоскочуть мене спогади тужливі.
І з ними я ховаю свій секрет.
Адже в житті була краса і горе.
Цвіли найкращі паростки душі.
І роздумами колихалось море.
Думки ховали хвилі молоді.
Отак і дощ ховає все у собі.
А потім зливою розкаже про минуле.
Розгулює він мріями по небі.
І з тихим шелестом пірнає у минуле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2026
Ми забуваємо, чиї ми діти.
І землю- матінку сплюндровуєм підчас.
І хочем все і зразу і без волокіти.
Й поменше мозолів, щоб було на хребтах.
Думки свої ми розпорошуєм гламуром.
Базіканням нікчемним душу травим.
А спокій заробляємо розгулом.
І про багатство в снах прийдешніх марим.
Згадаймо маму, татуся, бабусю.
Вони для нас жили, садили квіти.
Так і земля для нас цей рай будує,
Щоб ми уміли на землі цій жити.
Де діти ростуть дружніми і дружать із красою.
Які уміють вербам коси заплітати.
Які у жмурки граються з судьбою.
І вміють з вітром до зірок літати.
Земля розкриє їм свої обійми,
Запеленає в райдужне вбрання.
Навчить , як з правдою у світі жити.
Й яке коріння треба для життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2026
Дерева знов на подіум зібрались,
Щоб показати одяг свій прекрасний.
Обновками своїми запишались.
Весь колорит душі задіяв власний.
Порозкидали золото по травах.
В червоний оксамит вдяглась осина.
Берізка засіяла в жовтих барвах
Залюбувалася намистом горобина.
Красу осінню важко передати.
То листя золоте кружляє в вальсі.
А то плакствий день бажає нагадати,
Що він також в калюжах водить танці.
Замрійливо стоять дуби і клени.
Їхній наряд повагу надають.
В коричневих костюмах - джентельмени.
Спокій і затишок наш бережуть.
Красується земля в осінніх барвах.
Щедроти сипле з запашних садів.
Роса вже заховалася у травах.
Дощі заплакані вертаються з струмків.
Щоб землю напоїти досхочу.
Щоб всі дерева в різнобарвї заквітчались.
З зимою розпрощались на бігу.
І весну- красну в щасті дочекались.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2026
Летів до тебе тихо над полями,
Де зеленіло жито молоде,
Де ліс шепоче ніжно із гаями.
І вісточку лиш про кохання шле.
Я так бажав зустрітися з тобою
На вушко розказать про мрійливі дощі.
Пірнути в хмари прямо з головою.
І з ними нестись у щасливі й добрі дні.
Я знов і знов в думках до тебе линув.
Торкався з вітром твої груди молоді.
І квіти ніжності до серця кинув
Бажав потішити думки свої
Я так хотів зустрітися з тобою
Вогонь кохання спопеляв мене.
Бажав сльозинку витерти рукою,
Щоб у наявності побачити тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2026
Іржа точить мозок кремлівського біса,
Холодні ручища весь світ обіймають,
В лещата заковують, морок бажають.
По трупам розгульні танці витають.
Пелена чорна - в майбутнє завіса.
Хто ж народив цю іуду мерзенну.
Дозволив над світом круком літати.
Хто посмів сонячні дні спопеляти,
Рани кроваві цвяхами зшивати
І каламутити воду джерельну.
Яка важка ноша Вкраїну тяжіє.
Пазурі вбивці в тіло впиваються.
Розбиті міста слізьми умиваються,
Перекошені душі в хмарах ховаються.
А серце розтріпане в конвульсіях мліє.
Ми зможемо залюбувати рани.
Цю саранчу кремлівську зможем задушити.
Розкішним ланцюгом їм вдих перехопити.
Ми так бажаєм цю тварюку вбити,
Щоб сонце лагідне тепло несло над нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2026
Розгульний вітер вщент ламає корінь.
Розгульний вітер всім негодам гріє спину.
Він лихоліття перевертає у повінь.
І крає серце журбою без зупину.
Розгульний вітер, хто зумів спинити?
Хто з ним посмів вступити в суперечку7
Хто як не він пів світа міг скорити?
Хто, як не він скрутити зміг балачку.?
Адже слова він просто всі розносить.
По полю білому шукає колорит.
І допомоги він ніде не просить.
Вигулює напів прозорий квіт.
Розгульний вітер без зупинку хлеще
Всі якості людського майбуття.
Останні проблески свідомості він нище.
В безкрайній "рай" несе усе життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2026
Мені сказали, що завтра буде рай.
Закінчиться війна, розквітнуть квіти.
Заметушиться поле, ліс і гай.
Щоб у нових нарядах день зустріти.
А птахи хор свій милозвучний заведуть,
Щоб прославляти неньку Україну.
Лелеки вісточку хорошу принесуть,
Щоби зібрати в коло всю родину.
З чужих країв повернемо дітей,
Теплом сердець обнімем на світанку,
Щоби ніколи із замріяних очей.
Сльоза краси не гасла у серпанку.
Закінчиться війна, застигне лихоліття.
В розкішне убрання одягнеться країна.
А весь непотріб викинем на сміття,
Щоб лиш красою світилась Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2026
Минають дні, минають ночі.
Губляться тіні, зваблюють очі.
Непросто байдужість сховати в собі.
Непросто знаходити зірку в імлі.
Цей простір не просто омріяний нами
Повинні ходити прямими стежками.
Знаходити суть молодого буття.
Не нести ті вогники у забуття.
Ловити промінчики в темній порі.
Вони найяскраві, бо тільки твої.
Хотіти впиватись медами із трав.
Коли найцінніше в природи ти брав.
Коли шепотів ти у лузі з квітками.
Коли збирав роси своїми руками.
Як тільки душею наповнював світ.
Чарівні проміння лягали до ніг.
Магічною силою щастя шукали.
А тільки тоді аж кохали, кохали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2026
Схотілось просто пройтися по стежках
Де босоніж ми бігали в пилюці.
Де в космос долітали у думках,
Де із мечами з дерева - у лузі
Де так хотілось полежати під вербою..
Дивитись, як хмарки малюють казку.
І ми в цей світ пустилися з тобою
В світанок закохатися із ранку.
Пливли, чіпляли сонячне проміння.
Розгойдували хмари мов човни.
Блудили мріями у візирунчатих сплетіннях.
Які нам сонце дарувало з висоти.
А потім знову цілувались під вербою.
Верба розлогим віттям прикривала.
Ми упивалися блудливою красою
Вечірня зірка з нами в жмурки грала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2026
Яка прекрасна мить, коли плекаєш мрію.
Коли ти з нею хочеш в майбуття.
Коли впродовж життя не гаснуть ці надії.
В минуле не буває вороття.
Коли ти знов і знов шукаєш долю.
Й бажаєш, щоб вона була завжди.
Щоб власна думка рвалася на волю.
Чіпляла хмари, розводила мости.
Людині в щасті зовсім мало треба.
Дбайливість рідних, усмішка дітей.
Ловити чистий промінь з неба.
Душею вболівати за людей.
Дружити вміти, серцем відчувати,
Бо це природою закладено у нас.
Життя любити, вірність зберігати.
Дбати про ближнього завжди і повсякчас.
Тоді забудемо про війни про незгоди.
Бо чисті помисли нас будуть осявати.
Тільки для нас щедроти від природи
Земля українська нам буде дарувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2026
Слова розбіглися по світі
Їх не знайти у тернах зла.
Як ми навчились говорити,
А суті тої та й нема.
Нема обіцянок правдивих,
Немає здійснених бажань.
Слухати брехні - нема сили.
Нема найкращих сподівань.
Останні проблиски живої суті
По світі ходять, миють руки,
Що в ланцюгах були закуті,
Щоб побороти всі ці муки.
Хвороби ходять по землі,
Розчесані на всіх вітрах.
Щоби дорослі і малі
Сиділи нишком в закромах.
Сиділи мовчки і раділи стінам.
Для них подачка, кинута у сні
Дороговказом стане у руїнах,
Словами в запорошеній землі.
Отак словами і життя пройде,
Якщо ми спати будемо ще й досі.
А дітям ми залишимо лиш зле,
Яке гадюкою зустрінем на порозі.
Слова є різні, вибираєм сильні,
Які потужний голос мають.
Щоб запорошені не були землі,
Пусті слова хай в небесах гуляють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2026
Своїх вбиваєм, мігрантів завозим,
Державу спустошуєм в сонячні дні.
Знищуєм націю , з корінням виносим
На смітники у країни чужі.
При владі немає українця жодного,
Щоб захищав український народ.
Немає любові до самого рідного:
Землі багатющої, її недр і щедрот.
Зганьбили мову і закони права.
Навчились обходити все стороною.
Де ж ділася та слава і хвала,
Яка лилася із брехливих вуст рікою.
Все виміряє час і зле здолає,
Але ціна це буде завелика.
Любити слід своє, бо рід вмирає.
Й любов потрібна лише материнська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2026
Як грізно небо подивилось навкруги.
Господарем став вітер на роздоллі.
Завмерли всі поля, сади, луги,
Захвилювалася пшениця в полі.
Сплелися хмари грізно в одне ціле.
Нависли над землею вкрай зловіще.
Сховали сонце в чорні лабіринти
І тільки вітер навперейми свище.
Чатують зливи, ждуть своєї черги,
Але вітрисько їх по світу гонить.
Запрошує в свої хитрі маневри
І цвіт яблунь затанцювати просить.
І білий цвіт кружляє разом з вітром.
Красою вабить зір їхній танок.
Всі насторожені цим чудодійством.
Вже до примирення веде цей крок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2026
Стоїть, мов наречена, абрикоса.
І білим цвітом запрошує гостей.
Заплетена рожева стрічка в косах.
Приваблює замрііяних людей.
Хитрих листочків, які скрізь і всюди
перші з'являються в деревах і кущах,
Ії тут нема, бо абрикоса любить
Спочатку квіткою засяяти в очах.
А потім у танок запрошує листочки.
І зелен-фарбою скропили білий стан.
На голову вдягла веснянії віночки.
Щоб не порушити весільний план.
І все кругом пелюсточками вкрилось.
Затанцювало в білім хороводі.
Пташиним співом небо зворушилось.
Що так чудово жити всім на волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2026
Згадай про ті роки,
Коли кохання линуло рікою.
Коли співали на світанку солов'ї,
А ми замріяно блудили по душі весною.
Розкішно постіль квітами встеляли.
Розгойдували щастя в вранішній росі.
А потім тихо в мріях завмирали,
Лоскочучи усі прийдешні дні.
Ми могли птахами із хмарами літати.
Могли збирати зорі уночі.
А потім знову й знову так кохати,
Немов це перше кохання на землі.
З роками ми міцніємо корінням.
Та й дозрівають на деревах вже плоди.
Ми перехоплюємо почуття умінням.
І можемо до мрії донести.
А можемо ми просто відпустити
У вирій з журавлями всі слова.
Які могли нас у запалі спопелити
Або залюбувати жартома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2026
етюд
День народження... Хто з іменинників не радіє в цей день більш за всіх.Адже це прекрасний день в усьому. А скільки він несе емоцій для кожного із нас. Тріпоче серце, коли знову одержуєш букет гарних квітів. А в квітах ще й привітання. А коли ще й подарунки - то щастю немає меж. Хочеться сміятись, веселитись. Хочеться, щоб усі навколо знали, що у неї сьогодні особливий день. І ти приймаєш ці квіти, ці подарунки і на душі так легко, так прекрасно. І ти летиш мріями, щоб тебе почули, побачили, полюбили.
Море емоцій..
- Надійко! Надійко, а йди но сюди, - на вулиці недалеко від Надійкиного будинку стояв чоловік і гукав її. Поблизу нікого більше не було і вона невпевненими кроками підійшла до незнайомця.
Біля неї стояв гарний, високий чоловік. Чорний кожаний плащ гарно облягав його тіло.
Кучеряве волосся великою шевелюрою красувалося на голові. Він усміхався і Надя навіть не злякалася його, а навпаки підійшла ще ближче.Мама завжди говорила не підходити до незнайомих людей, бо це вкрай дуже небезпечно. А так , як Надійці було лише шість років, то вона повинна слухатися своїх батьків.
Але тут чомусь дуже захотілося підійти до цього незнайомого чоловіка і почути, що ж він їй скаже.
- Я оце йшов лісом і побачив зайчика і він попросив мене, щоб я передав тобі оцей пакуночок, самій слухняній дівчинці. Ти ж слухаєшся маму?
- Так , слухаюсь,-відповіла вона і зашарілася, адже зараз вона не послухалась маму і підійшла до незнайомця.
- А допомагаєш мамі?- знову запитав чоловік.
-Допомагаю. Вчора я навіть посуду помила.
- От бачиш, зайчик дізнався, що в тебе день народження і передав тобі гостинець.
- Надю, ти де там тиняєшся, йди додому,- Надя здригнулася, сказала дякую і побігла на голос чоловіка.
Василь ще довго стояв і дивився вслід цій гарненькій кучерявій дівчинці, яка ніби метелик випорхнула із його рук.Він не встиг навіть обійняти її. А так хотілось пригорнути до себе таке дороге і рідне дівча. Ледь помітна сльозинка скотилася на край носа. Але це все швидко минулось і він, неоглядаючись, пішов все далі і далі від цього двору.
Обома ручками, вхопивши пакунок, вона швиденько ввійшла в хату.
- А це що за пакунок,- батько стояв над нею, як чорна хмара,- де це ти взяла?.
- Це мені зайчик передав на моє день народження.
- Який ще зайчик?- він вирвав пакунок із рук дівчинки і почав хвацько його розмотувати.
Ніжно біле плаття з червоними маками, немов пташкою випорхнуло з пакунка. Закивали голівками маки, ніби привіталися з цими людьми. Особливо вони усміхалися до Надійки. Вона стояла заворожена такою красою, такого гарного плаття у неї ще ніколи не було.
Надійка стояла мовчки , дивилась, як татусь махав перед нею цим платтям і щось кричав. Але вона тільки заворожено дивилась на ці гарні маки і більше світ для неї не існував. А от коли він уже з цим платтям вибіг з хати, вона ніби прокинулась.
Все це було ніби сон. Все промайнуло швиденько перед її очима і зникло і вона не знала, чи плакати за платтям, чи все це маревом пробіглось по її душі.Стало важко. Підійшла мама , взяла на руки, погладила по голівці.
- Ми купимо тобі таке ж платтячко. Адже я тобі говорила, що від незнайомців не потрібно нічого брати. От татусь і розсердився, що ти не послухала.
Надійка почала заспокоюватись. Вона навіть не плакала, просто десь з глибини душі, виринались похлипування. Вони рвались назовні, звільняючи душу від зайвого щему, від зайвої напруги, від зайвого маленького горя.
- Я ж вам говорив, що нам не потрібно ніяких подарунків від вас. В неї є батько - це я і більше ніякого батька. Він відказався від неї ще коли її не було на світі, то хай не лізе зі своїми подарунками.
Вітчим кричав, як несамовитий. Він жбурнув плаття в жінку похилого віку, яка стояла перед ним, як школярка і вислуховувала цю терраду понівечених слів, цю лайку, на яку жінка не заслуговувала. Але вона стояла мовчки.
- Він же їй не сказав, що батько. Хай би дитина порадувалась, що тут поганого? Чому ти такий навіжений?
- Я сказав ні. Ще раз підійде до неї, я його уб'ю,- в його очах світилася така лють, що жінка повірила його словам.
Вона тихо присіла край стола, тремтячими пальцями перебирала це злощасне плаття. Він ще раз подивився по сторонам, ніби шукаючи когось. А потім різко повернувся до дверей і вийшов, хлопнувши ними так сильно, аж вікна затремтіли в цій тихій, спокійній хаті.
Йшли роки... Пробігали разом з дитинством і юністю. Вчилася Надійка на відмінно.
Мама гордилася своєю дівчинкою і душі в ній не чаяла. Вже й поступати потрібно. Мати хотіла в медичний, але Надя тільки на вчителя. Недаремно її ще в школі заміняла вчителів в менших класах.
Поруч на одній вулиці, але в різних кутках жила її рідна бабуся. Вона ніколи про неї не знала, бо ніколи ніхто про неї її не розказував. Лиш завжди на святах, чи на якихось урочистостях, вона відчувала цікавий допитливий погляд жінки. Жінка дивилась на неї, немов хотіла запам'ятати на все життя.. Так це була її рідненька бабуся, яка не могла до неї ні підійти, ні пригорнути, ні погладити по голівці. Це були муки старенької і Надійки вони зовсім не стосувалися.Вона просто з цікавістю ловила цей погляд.. Вітчим заборонив навіть говорити про них. І вони з мамою мовчали і ніколи на цю тему не підіймали розмови.
Вона вже виросла. Її бентежили думки про рідного батька. Мама вже не могла втекти від цієї розмови. Їй все важче і важче ставало зберігати від Надійки цю таємницю.
Прийшла пора поступати . Мрія про нове життя, про нові вподобання. нові казкові світи - все це захоплювало дівчинку і вона як скоріше хотіла вирватись до самостійного життя. Так уже не хотілося слухати вічне невдоволення вітчима, крикливі його звинувачення, на які вона не заслуговувала.. А коли вітчим був п'яним, то всі розбігалися хто куди, щоб тільки не попадати на ці п'яні очі і не слухати криків, а то і побиття.
Надя з розпростертою душею бігла до педагогічного училища. Школу вона закінчила з похвальною грамотою, то і поступати в училище їй було легко , без екзаменів.. Здавши документи, вона з подругою пішли на автостанцію, щоб їхати додому і радувати всіх, що вони вже є зараховані в училище. Автобус уже чекав ніби тільки на них.. Люди сиділи на своїх місцях. І тільки задні сидіння були пусті. Вони сіли на передостанні і почали чекати, коли автобус відправиться. Було гамірно і весело. Обговорювались різні теми.
На передні двері автобуса ввійшов гарний , статний чоловік з кучерявою шевелюрою. Ступивши на сходинки, він оглянув все навкруги, всіх людей.Мимоволі погляд зупинився на дівчатах, адже місце було лише позаду їх. А потім він немов завмер, його погляд прикипів до Надійки . Не то посмішка, не то смуток появився в очах. Надійка сиділа і дивилась на чоловіка. Вони зустрілись поглядами і немогли відвести очей одне від одного. Надійка штовхала подругу і тихо говорила:- "Люба, це мій батько. Люба, чуєш - це мій батько". Серце, як пташечка тріпотіло в душі. Воно так хотіло вискочити і зупинитися біля нього.
Автобус рушив. Чоловік повільно пішов сідати позаду їх. Він сів за Надією. На той час в Наді було дуже гарне довге волосся. Воно кучерявою хвилею розпадалося по її плечах. Автобус давно вже їхав, але вони цього не відчували.. Надя, як мишка, сиділа тихо, боялась поворухнутись. А він сидів також мовчки і перебирав пальцями її волосся. Ніхто не бачив, як його очі були повними сліз, як він тихо витирав їх, а потім знов і знов перебирав пальцями її волосся. Німа тиша..Не сказано ні слова.
Вона вдчувала лише дотик до шиї і не розуміла, чи то відштовхнути його, чи так і відчувати його тепло і мовчати, боячись злякати цю ніжність.
Автобус зупинився. То була їхня зупинка. Дівчата швиденько вийшли, він тихо ступав за ними.
- Надійко, не спіши, я хочу поговорити з тобою.,- не то крикнув, не то застогнав чоловік. Вона зупинилась. Серце калатало, в голові стукотіло. Подруга мовчки йшла , не проронивши ні слова. Підтримки не було. Зупинилась. Він підійшов ближче і обійняв її за плечі.
- Я твій батько. Я хочу з тобою поговорити. Ці теплі обійми, цей ніжний голос - все це було предвісниками довгої розмови. А йти до села було три кілометри...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2026
Не перейти життя, його не обминути.
З ним просто разом треба йти.
І що судилося сягнути,
Ти можеш з гідністю з собою пронести.
Спочатку ти живеш і розкошуєш.
Під маминим крилом спокійно й тихо.
У дитсадок, до школи чимчикуєш.
І не спіткало тебе жодне лихо.
А потім юність - гарна це пора.
Закоханість, любов, розчарування.
Думками різними забита голова.
Як важко нам дається це навчання.
Але ти уперед крокуєш впевнено.
Всі горизонти в світ тобі відкриті.
І скарб життя в землі своїй збережено.
Тобі дано його знайти і зрозуміти.
Життя одне і суть його одна:
Квітує лан , навкруг- краса.
Лишень потрібно випити до дна,
Все що дарує матінка земля.
Життя прекрасне - вмій це віднайти.
Бо так любити вміє лиш людина.
Той скарб повинен дітям зберегти.
Щоб завжди в щасті квітувала Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2026
Весна вже дихає на повні груди.
Роздухарилась, усміхнулась сонцю.
Заметушились на городах люди.
В коханні признаються незнайомцю.
Дерева пишними бруньками запишались,
І квітами заполонили душу.
Красою й барвами вони змагались.
І розсипали долю по землі квітучу.
Птахи свій хор зібрали дуже швидко.
Співали тенором, співали басом.
Вітер розносив спів повсюди хутко,
Аж хмари в небі танцювали вальсом.
Уже і бджілки заціловують медами
Кожну рослинку, що вітається із ними.
А квіти сонце пелюстками зустрічають.
І діляться обіймами палкими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2026
Війна. Здається небо розірвалось на куски.
Вогнями загорівся небокрай.
І чорні хиари згарищ навкруги,
Запеленали в темряві той нездійсненний рай.
Обіцянки лилися з вуст рікою.
Казали будемо шикарно жити.
Цвіт нації засипали землею.
А матерів пустили у світи блудити.
Один іуда землі хоче вдосталь,
Але це "вдосталь" він не може зрозуміти.
Другий по світу ходить, як король,
Рахує, що він має право вчити.
Два старці Україну молоду
Розмінюють на золоту монету.
Краще б дивились на свою біду,
Де кров'ю затопили всю планету.
Де звірство захопило людство все.
Де совість загубилась у грошах.
Де у пітьмі блукає щось живе.
Зухвалий погляд блимає в очах.
То ж зупиніться. Мізки розрівняйте.
Залиште дома чвари і розбрат.
Вам Україну не зламати, знайте.
Ніколи вже вона не буде вам , як брат.
В розкішному вбранні повстане Україна.
І сотнями вогнів засяє на світи.
Здобудем перемогу- в людях наша сила.
І не зганьбити вам її віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2026
І от прийшла весна , умивана дощами.
По полю розстелила зелене полотно.
Й запахло поле теплими хлібами.
І голубим серпанком зацвіло.
Курличуть журавлі, летять до краю.
Де їм найкраще, де завжди розмай.
А я стою і тихо їх встрічаю.
Розкотисте курли летить за небокрай.
Вітри розгульні по полях блукають.
Шукають затишку в дібровах і лісах.
Вони себе так в іграх забавляють.
І ніжать теплі промені в руках.
А сонце тим вітрам підморгує ігристо.
То за хмарки втече і знов скаже привіт.
І вітер ловить те проміння променисте.
І теплотою знов наповнюється світ.
Оце весна. Життя початок.
Бо все, що спало вже прокинулось давно.
Все жити хоче і щоб був достаток.
Щоб мир з красою були заодно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2026
Народе мій, де в тебе стільки сили,
Щоб протидіяти двом ворогам.
Цим оркам підлим, які ледь не вбили
І внутрішнім, які розбили храм.
Храм вічності, ідеї, волі.
Храм самобутності і світлої мети,
Коли ми здобували кращі долі,
Коли могли за правдою іти.
Іти до світлих днів, до перемоги.
Іти до гідного щасливого життя,
А нам скували залізяччям ноги,
Щоб ми не мали у полоні майбуття.
Хіба не бачите, що гине Україна,
Хіба не чуєте, як стогне вся земля.
Чому подобається вам лишень руїна.
Чому не має в вас ні каплі каяття.
Ви роздягли її до нитки.
Тепер будемо зшивати довгії роки.
І заплітати коси її чисті,
А вас ганьбити будем всі віки.
Плекаймо мову дивну солов'їну,
Борімося за УКраїну неньку.
Любім її відважну, добру, сильну.
Щоб тільки в мирі була наша ненька.
Ми переможемо і ми це знаєм,
Бо наші воїни найкращі в світі.
І ворогів усіх здолаєм.
Це розуміють і дорослі й діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2026
Кажуть весна пора кохання.
Бо все пробуджується , хоче жити.
Весна народжує палкі бажання.
Кохати, мріяти, любити.
ЯК той росточок тягнеться до неба,
Як квіточка, що розпускає пелюстки.
Так і у нас в коханні є потреба.
Воно народжується все із теплоти.
Спочатку обійняв і приголубив ніжно.
Потім вуста солодкі пригубив.
Затріпотіло в грудях спішно.
Останні мерехтіння волі розгубив.
Щебечуть птахи, звуть на парування.
Бо рід продовжувати- то святе.
Замріяність в природі, милування.
Як птахів в вирій стрімко нас несе.
Ми летимо, окрилені коханням,
Хмарки всміхаються назустріч нам.
А в душах наших лиш одне бажання:
Це все моє. Нікому не віддам.
Живіть, любіть природу.
Ми врощені у неї навіки.
І тільки з нею і в вогонь і в воду.
Ми ж люди, бережім її завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2026
Місяць по небі тихо гуляє,
Діток щасливих до сну зазиває.
Спіть мої любі, година прийшла,
Щоб вгамувати ваші серця.
Щоб відпочити ви в мирі могли,
Щоб татусі ваш сон берегли.
Щоб ви ніколи не знали війни.
Щоб Україну любили завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2026
От ми вже й попрощалися з зимою.
Промінням гладимо останні кучугури.
Струмки останні з дзюркотом пробігли.
І у світи незвідані майнули.
І перші квіти із відкритою душою,
Замріяно вітання шлють землі.
Заполонили світ незвичною красою.
Почали фарбувати світлі дні.
Весна всі кольори з любов'ю позбирала,
Ввібрала в себе запахи духмяні.
Замріялась, в свої тенети зажадала.
Все в кольори вдягнути різнобарвні.
Пішла в поля все зеленню накрила.
В ліса - позичила у неба голубінь.
Теплом з любов'ю землю всю скропила.
І в гості запросила веселеє " цвірінь".
Заманила птахів хоровод кружляти.
І смак весни солодкий ми відчули.
І діток не заманиш вже до хати.
Про зимоньку давно уже забули.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2026
А десь під снігом уже дихає весна,
Штовхає землю пролісок весняний.
Підсніжник ковдру теплу вже скида,
І піднімається до сонця ряст духмяний.
Зніми цю ковдру, сонечко, зніми.
Красу звільни із білого полону,
Ми так втомилися від сніжної зими.
Ти прожени від нас цю сонну втому.
Промінчиками шлях нам покажи.
Й ми з радістю зустрінемось з весною.
Розкажеш, як ми в темряві жили
До волі йшли упертою ходою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2026
Тишком- нишком навмання,
Втікати почала зима.
Спочатку позбирала діаманти
З усіх дерев- були такі моменти.
А потім розпустила річку,
Озера і калюжу невеличку.
Борульки плачуть чистою сльозою.
Не хочуть розставатися з зимою.
Сердита трохи зимонька- зима.
Ще трохи сніг ховає в закрома.
Насупив брови, хукає морозом.
Дзвенить, лякаючи, хрустальним льодом.
Але весна дівча не із лякливих.
Нарвала пролісків красивих,
Та ще й у сонця попросила теплоти,
Щоб людям у долонях принести,
Як тільки зимонька тепло почула,
На всі чотири сторони чкурнула.
І стала весна господарювати,
Тепло і затишок нести до хати.
Вклонялася землі низенько,
Роздарювала квіти всім хутенько.
А ми її з любов'ю зустрічаєм,
Всім людям миру й спокою бажаєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2026
Коли ми народилися без крил,
То по життю їх треба наростити.
Для цього не потрібно більше сил.
Спочатку слід серцем свій край любити.
З усім навколо радістю ділитись,
Допомагати в горі і тривозі.
Хто стукає у серце, слід відкритись.
Подих повітря запустити в змозі.
Для крил багато розуму не треба.
Вони ростуть від щастя і тепла.
Тому і хочеться летіти швидш до неба,
І звідти мріями ділитися сповна.
Розхитувати сплячі душі в серці.
Обнявши світ, родарювати рай.
І воду пити в чистому джерельці.
Кохання у тумани не пускай.
Крила ростуть і хмари разом з вами
Літають у незвідані краї.
Лоскочуть сонце й голими руками
Ловлять проміння в темній білізні.
Ми проживаєм вік, в нас виростають крила,
Ми ними зберігаємо наш рід.
Бажаємо, щоб Україна мила,
Ніколи не зазнала більше бід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2026
Весна проснулась. Вмилася дощами.
Пустила сніг гуляти у світи.
І вирішила зиму разом з нами
З почестями на відпочинок провести.
Дала можливість ще погратися сніжками.
В останній раз дерева одягла
В свої шикарні шати й над полями
Пустила димку сиву навмання.
Довго зима супроти йшла весні.
То злісно кине морозець в обличчя.
То теплі випусте із сховок дні.
То знову закує у дзеркало узбіччя.
І вже весна борульки загострила,
Завербувала всі річки в окрузі.
І сонячне проміння запросила,
Щоб просипалися всі найщиріші друзі.
Зацвірінчав горобчик до синички
Зове її на грище у садок.
Приєдуються ще й веснички.
Життя ж прекрасне- ігри без турбот.
О так і ми - ще трошки подрімаєм,
Відпустим холод у далекий вирій.
І до весни з любов'ю завітаєм,
Щоб люди були всі щасливі в мирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2026
Слова є легкі, але є й важкі.
І зміст у кожного - своя сила і мова.
Ми бачимо, коли руйнуються мости,
Але ми бачимо, коли будується основа.
Слова не просто- взяв, сказав і все.
В них є той мудрий і живильний корінь.
Який людину до небес несе,
Або всі звуки перетворює у стогін.
І по життю нам хочеться усім,
Щоб слово пестило наші бажання.
Щоб переймалося краплинами душі.
Або запалювало вогнище кохання.
Слова,як мед- послаблюють чуття
Перетворитись можуть у гірку отруту.
Можуть людину повернути до життя,
А можуть заморозити у зиму люту.
То ж перш, чим говорити всі слова,
Потрібно виміряти їх на дотик волі.
Куди летіти їм і чи сповна
Їх можна розсипати на роздоллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2026
Один мудрець колись сказав:-
Не захищає старість від кохання.
І думку свою далі нав'язав:
Кохання захищає від зітхання.
Як тільки про кохання мова йде,
То забуваєм ми , що сивина в волоссі.
Що осінь краєм зачепила серце вже
Й живильну силу , що тріпоче й досі.
Кохання старість нашу береже.
Зітхає по невипитим медам.
Думки сполохані вже стереже
І на поталу каже:-не віддам.
Думки летять, як в вирій журавлі,
Тріпочуть крилами, щоб розігнать журбу.
Вирує старість: - Ми ще молоді
І ми ще вмієм говорить люблю.
Це щастя, коли поряд стільки літ,
Билося серце в унісон з тобою.
Коли сім'я - кремезний моноліт.
І все це називається судьбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2026
Пішли зі мною, я тобі покажу
Казковий вечір в затишку беріз.
Я про кохання тут тобі розкажу.
І де росте зелений верболіз.
Як очерет шепоче в теплу ніч.
Крадеться хвилями ріка назустріч долі.
Щоб ти подарувати мені зміг
Своє серденько в рідному роздоллі.
Я трепетно його візьму із рук,
Запеленаю ласкою своєю.
Щоби звільнити з недоречних мук.
І об'єднати з долею моєю.
Кохання лиш на двох красу дає.
Кохання не зникає у обіймах.
Кохання щастя у віночок заплітає.
І множиться й росте у сонячних проміннях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2026
Я ж тебе , синочку, давно вже поховала.
І посадила дуба в дворі біля воріт.
Три роки довгих я тебе чекала.
А ти тоді зустрітися не зміг.
Приблудою ходила я по лісі.
Кричала, щоб ніхто мене не чув.
З війни приходили лише жахливі вісті.
Немає. Ждіть. Не було, Не прийшов.
Я рвалась в край незвіданний, далекий.
Тільки скажи, де нам тебе шукати.
Я пташкою прилину в світ широкий,
Щоби тебе до серця пригортати.
А ти не чув, ніразу не озвався.
Усі казали:-Відпусти. Хай спочива.
До мене в снах ти щиро усміхався:
Матусю жди, пройде і ця біда.
Татусь мовчав, перебирав долоні.
Згорьований сидів- ні пари з вуст.
Лиш часто очі протирав безсонні.
А від людей ховався, як той вуж.
Нераз і небо плакало із нами.
Зорі тебе чекали у чужім краю.
Якби ми знали, якби ж ми тільки знали.
Де губиш кращу молодість свою.
Привезли - хата бех єдиного віконця.
Не відкривали, щоб світу показати.
Хай би ще раз побачив промінь сонця.
Хай краще б з хмарами навчився він літати.
Ну все, земля прийми дитину,
Ти завжди щедрою для нас була.
Стели м'яку перину ти моєму сину.
Хай спочиває, наробився він сповна.
Отак три роки- цвинтар, дім, робота.
Отак проходили журливі дні.
Коли я чую: полонені дома,
По обміну приїхали вони.
Вдивлялась довго- очі запотіли.
Вони навколішках стояли на землі.
І цілували землю ту єдину.
Що зрощена була на совісті й добрі.
Я маю сина , кричало моє серце.
Я вірила, я знала, хто, щоб не говорив.
Невже для них також засвітить сонце,
Це ж є земля, що кров'ю він скропив.
Настануть мирні дні, земля загоїть рани.
Сини вернуться до життя.
Ми знищим цю орду, надінемо кайдани.
І до війни не буде більше вороття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2026
Жінка -це келих недопитого вина.
І кожен її хоче випити до дна.
Не всім це,прямо скажемо , вдається-
То сил нема , то келих розіб'ється.
Один розкаже , що йому гірчить,
А хтось ковтне і тихо промовчить.
Хтось пальцями обійме келих той.
І докінця зіграє свою роль.
Ніжно губами надіп'є ігристе.
І в помислах звучатиме все чисте..
Чисте, прозоре, райдужне вино.
Воно наскрізь з душею заодно.
Навіть, коли ти тільки надіп'єш,
Розслабишся і зразу ж тут сп'янієш.
А там уже, не володіючи собою,
Ти будеш жити жадібно з душою.
Ніколи жінку нам не розгадати.
ЇЇ не випити до дна і не впіймати.
Вона загадка із спокон віків,
Як келих доброго вина ще з тих часів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2026
Яке це щастя просто в світі жити!
На ліво подивись- там ростуть квіти.
На право- ліс загадками прикритий.
Зеленою пашнею луг залитий.
Вклоняються квітки траві доземно.
Трава росою їх вмиває на взаємно.
Нектар п'є бджілка із акації і липи,
Щоб медом нас солодким накормити.
А дощ грайливий річку напуває.
Без нього світ щасливим не буває.
Сонце дарує всім своє проміння,
Щоб не гойдало у життя сумління.
З неба хмаринки привітання шлють,
Бо там чарівні казочки живуть.
Замріяні стоять дуби і клени.
Все приміряють листя те зелене.
Живіть і розкошуйте, не губіть природу.
Не лізте в річку, не спитавши броду.
Хай вас чарує солов'їна мова.
Доріжку стеле рушниками доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2026
Як же гарно танцює сніг.
Діамантами сипле додолу.
Він щасливий, що все- таки зміг
Покохати дерева навколо.
Обнімає їх ніжним торканням,
ТО кружляє у вихрі навколо.
Лише чує томливе зітхання.
Від цілунків в їх душах хололо.
Сніг берізки так щільно закутав,
Що вони, як царівни стояли.
І коштовностей стільки навішав.
Брязкіт їх той сніжок забавляли.
Гарно взимку природа гуляє.
З рукавів своїх сипле щедроти,
Але ми за теплом вже скучаєм.
Ждем з любов'ю весняні красоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2026
Згадалось, як ти мене кохав!
Як милував мої карі очі!
Як з ніжністю в серце моє заглядав.
Медові обійми дарував опівночі..
Як пташка в обіймах твоїх тріпотіла.
І так не хотілось тебе відпускати.
Я ж в мріях з тобою до щастя летіла.
А ти бажав знову - кохати, кохати.
Коханням наскрізь наші долі схрестились.
Прикривши туманом ті грішні моменти.
Згадала і знову серденько забилось.
А тіло жадало нові аргументи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2026
Уже самотність в душу заглядає.
Хоче , мабуть, у гості завітати.
А ти стоїш і дивишся на неї,
Не знаєш, як і що її сказати.
Чи може не потрібно ще просити.
Хай ще поблудить десь там у долині.
А я ще з друзями так хочу потусити!
А може ще зустріну очі сині.
Моргають зорі:-" Дійсно ще зарано."
Колишуть в озері свій неповторний блиск.
І небо світиться у променях багряно.
Шепоче:-"Не спіши- це не останній зиск".
З самотністю також хочу дружити.
Подобається інколи в думках,
Слова чарівні з радістю ловити
Й минуле колихати у віршах.
Не бійся, проганяти я не буду.
Ти інколи на каву завітай.
Але назавди не збирайся тут селитись.
Бо ще в душі клекоче водограй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2026
А діти мріють, щоб закінчилась війна,
Щоб чисте небо з ними говорило.,
Щоб хмари усміхалися здаля.
І сонце з ласкою своє проміння лило.
Як важко дітям зрозуміти це "Чому7".
Чому усмішкою не можна поділитись.
Навіщо розпочали цю війну,
Щоб так бездумно темрявою вкритись.
А діти мріють, щоб закінчилась війна.
І щоб шахеди в небі не літали,
Щоб світло не наздоганяла тьма.
Щоб в школі тільки мудрості навчали.
Чому ж не можемо ми жити в мирі?
Чому нас владарі не можуть захистити?
Ми ж люди і ніякі ми не звірі.
Адже в нас мова є і можем говорити.
А діти мріють, щоб закінчилась війна.
Ракети, бомби нашу планету гублять.
Для цього нам потрібна розумна голова.
А діти наші цю планету люблять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2026
Всі тихо мирно спали , як завжди.
І колискову матінка співала.
Горіло небо, розривалось на куски-
В одну хвилину темрява настала.
Це був приліт. Навкруг і жах і стогін.
Навколо порозкидані тіла,
Несамовитий крик дитячих голосінь-
Бабуся, внук, матуся, немовля...
І матері горнули діток до грудей.
Хотіли серцем їх життя прикрити.
І так залишаться у спогадах людей,
Закам'янілі, горем заповиті.
Ви покидьки завмерлої країни,
Хто вас навчив стріляти у дітей.
Невже ви так в болотах здичавіли,
Що геть не схожі стали на людей.
Ви орки, й цим все сказано давно.
Не вмієте ні жити , ні любити.
Ви п'янь рашистська - бражка і вино
В судини ваші із кровлею влиті.
Яку цинічну душу треба мати,
Щоб діточок малесеньких вбивати,
За що вони ці милі янголята,
Повинні в небо птахами злітати.
Блукало сонце в хмарах почорнілих,
Шукало спокій для пташок маленьких,
Невже вони таке життя хотіли,
Щоб із-за хмар любити Україну -неньку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2026
Мороз заціловує шибки на віконці.
Малює химерні узори свої.
І сяють вони діамантом на сонці.
Дорожку проторюють в світлії дні.
І день разом з сонцем спішить показати,
Дарунки, які їм мороз готував.
Як він постарався дерева прибрати.
Накинув на них діамантову шаль.
Пошив їм усім мережковії сукні.
Немов наречених вдягнув до вінця.
Забули дерева про сірії будні.
Залюбувались мистецтвом творця.
Від тої краси навіть вітер затих.
Боялись синички цей рай сколихнути.
А ми всі чекаєм приходу весни,
Щоб в сонячні промені тихо пірнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2026
І знову небо колишуть зорі.
І знову вітер біянить в горах.
І знову сонце усмішку шле.
І все що краще тобі несе.
Сніжок лоскоче повітря в небі.
Мереживом стеле перину пухку
Дерева за дійством з цікавістю стежать.
І ловлять сніжинки на шубку свою.
А потім одівшись у шуби пухові,
Стоять на сторожі в розкішнім вбранні.
І їм не страшні навіть зими суворі.
Вони стережуть діамантові дні.
Бо скоро весна покраде ці кристали.
Відпустить їх в річку, озера, моря.
Оголить дерева, заплутає хмари
І знову пошиє їм нове вбрання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2026
Клаптики землі. Ракети, меч, ножі.
Клаптики землі - і все уже в пітьмі.
Не зібрати в купу ноги , руки, сміх.
Радіють ворони,сковується лід.
Гостра стріла в серці, дух волі в вогні.
Зап'ястя в кайданах, голова в петлі.
Іржа точить душу, земля просить рай.
Кістки травлять звіра, горить небокрай.
Все в пащах приблуди заніміє, зникне.
Все тіло і м'язи горем тим проникне.
Розквітне вже потім вся доля козацька.
І воля нахлине зі світлом зненацька.
Клаптики землі- обійми, сліз море.
Клаптики землі і усміхнене горе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2026
Я вся твоя , прекрасна і вродлива.
Я світ тобі новий відкрила.
Заполони мене, дай мені сильні крила,
Щоб я завжди тебе кохала і любила.
Щоб мріяла лише про тебе.
Зірки кохання обіймали тебе з неба.
Водили навкруг тебе хоровод.
А я у мріях твоїх жила без турбот.
Краплинами кохання душу гріла.
То тихим водограєм в серці мліла.
Розбурхувала ночі колискові.
Відкрила очі я твоїй любові.
Від твоїх ніжних слів в душі тепліло.
Жадало більше слів тих моє тіло.
Впиватися медовими вустами.
І щоб кохання палахтіло разом з нами.
Коли два серця в однім тілі б'ється.
Коли навкруг усе радіє і сміється.
ТОді ми разом з хмарами літаєм.
Жагу кохання в серці спопеляєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2026
Добро і зло - два вічних розуміння.
Добро і зло це є бажання, це- стремління.
Добро ми хочемо завжди творити,
А зло бажаємо у зародку убити.
Якщо добро не повернути нам до долі,
То й особистість ми втрачаємо поволі.
І зло тоді заполонить усі куточки.
І заморозить ніжності шматочки.
Тоді людина смак життя втрачає.
І поїдом сама себе з'їдає.
І висохне в душі живильне джерело,
Що ненавистю в серці обросло.
Нам безкорисливо добро творити треба.
У всього людства є така потреба.
Бо в тому досконалість є людини
На скільки корисною може бути нині.
Людина зла себе із середини обкрадає.
Любити ближнього - вона цей дар втрачає.
У час важкий ми живемо понині.
І сіяти добро постійно ми повинні.
Воно зійде, поборе зло в корінні.
І квітами добро розквітне в Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2026
Прости, что ласки попросила я чуток,
Прости, что думаю о нежности с любовью.
Ведь так хотела к звездам на чуток,
А оказалась просто за кормою.
Плыву, барахтаюсь-темным-темно вокруг
Не зги не видно, чувства притупились.
А мысли чередой собрались в круг.
В душе мятежной горечью забились.
Ласкала берег гордостью своей
И не могла утешиться я в сказке
Но виден огонек из ясных дней
И слышен зов Владычицы прекрасной
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2026
Повірила словам, повірила рукам.
Повірила збентеженій любові.
Що соромно ввірвалася в мій дім.
Заметушилась ласкаво у нім.
Заграла струнами тривожними.
А в тім... сама я в нім...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2026
Краю мій, тебе , мабуть , прокляли.
За що не розумію і понині.
Може за те, що ми голів не підіймали,
І всяк міг їздити по нашій спині.
Ми голови схиляли низько, низько.
Про все, що діялось не бачили й не чули.
А до землі вже залишилось близько.
І скоро б зовсім до багна пригнулись.
Та знявши пута,що обвили тіло.
Піднялись ті, кого ,здавалося, приспали.
За всі віки, що в серці наболіло.
Катам своїм обличчя заплювали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2026
МИ часто починаєм суперечку
З людиною, яка того не варта.
Ми їй про щастя, а вона про гречку.
Чи мова ваша не буде їй марна.
І як би ви не намагались їй це пояснити,
Вона не чує вас, а чує лиш своє.
Вона не може навіть зрозуміти,
Що різне думка у людини є.
Є люди замкнені лиш у своєму колі.
Й побудувати не можливо діалог.
Всі судження її доволі кволі.
Переростають знову в монолог.
Реальність є така, як хоче вона бути.
Не намагайтеся її переконати
Людина чує те , що хоче чути.
Нам залишається її тільки вітати.
Коли розмова більш немає сенсу.
Спокій душі буде дорожчий за бажання.
То краще відкладіть розмову ту відверту.
Хай ця людина поживе в своїх ваганнях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2026
Це ми ,Україно, діти твої,
Безсилі, безмрійні, без майбуття.
Залишились на грішній цій землі
Без долі, без любові , без життя.
Життя, яке могло б нам силу дати,
Навчило б мріяти, кохати.
Навчило б край свій рідний боронити.
А так для чого на цім світі жити.
А діти наші - це ж бо твої долі,
Навчаються у дитсадку і в школі,
Яке ж їм слово можна передати,
Щоб могли гідно за Відчизну дбати.
Як же навчити їх, таких відвертих,
Що правді в вічі слід дивитись вперто,
Щоб не схилятися від подиху неправди,
Любов до України в серці нести завжди.
(14.10. 1998року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2026
Ви бачили ,як грається туман,
із горами величними в Карпатах
А візерунки в димці як обман,
народжує й несе до хати.
Спочатку він кордони намалює,
Для кожної гори скує кайдани білі.
Заполонить, заграє, зацілує.
І забере в обійми ніжно сірі.
А гори у кайданах не бували
Для них неволя- неминуча смерть.
Свої вершини знов до хмар підняли.
Й кайдани розлетілися ущент.
І вирішив туман - ті змагання.
Із горами величними вести
І просто димкою туманною ізрання
Припорошив гірські хребти.
Ви тільки гляньте:
із найвищої гори
Немов потоки рік туман спадає
Розпірханий, кошлатий.
Хто б міг подумати, що він літає.
А ось уже з усіх боків,
Заполонив гору високу.
Він стелеться в підніжжі гір
Залюбувати одиноку
І виривається вона
З туману білого до неба.
До хмар розгульних в вишині,
Щоб плескотіти день при дні
У їх розкішному вбранні.
Розсердившись почав у жмурки грати
З малими горами, що поруч тут ростуть.
Фонтанами дим розкидати,
Алмазами встеляти путь.
Порозкида джерела попід гори,
Розгойдує зелену полонину
І димку сизу розганя у доли.
Розчісує, як білу павутину.
От і до сонечка добрався
Скупався в променях ясних.
А потім темно загойдався
Й спустивсь до квітів запашних
Втомився. Ліг спочить.І враз гора,
Побачивши перину цю пухову.
Лягла рядком. Обнявшись і здаля
Вони гонили в даль свою утому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2026
Замок в душі.
Може спитаєте: -За що, навіщо, скільки?
Замок в душі-
Потайки від людей.
Замок в душі-
Чим кращий, чим лосніший,
А ще якщо узорчатий і більший;
І позолочений, алмазний на всі груди.
І не достукаються в наші душі люди.
І не почуєм ми благання ні мольби.
І не побачим ми дітей загальнохворих.
Людей знедолених, убитих горем.
Ну це ще не біда.
Біда, що сонечка ми не побачим.
Як брунька набухає на весні.
Якого кольору ми квіти садим,
Чи зеленіють запашні сади.
При замкнутій душі не варті злата.
Вони любові вам не принесуть.
Сама природа буде гальмувати.
Свій світлий , райдужний весняний путь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2026
Холодный расчетливый ум
Он бьет похлеще кнута.
Он жизнь превращает в ад.
Как камень его рука.
Нет ласки в нем, нет любви.
Лишь только презренный смех.
И сразу твердеют уста.
От горьких его утех.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2026
Не говоріть,Що всі дерева голі.
Голих дерев на світі не буває.
У різну пору , різні їхні долі.
І у вбрання різне земля їх одягає.
Весною їхній одяг коротенький,
Що ніжки видно і стрункі й коряві.
Ще й біжутерію чіпляють веселеньку,
А то квітки розвішують яскраві.
А літом майже всі в зеленому вбранні.
Хизуються відтінками своїми,
Пташині слухають пісні.
І ловлять трелі солов'їні.
Осінь своїх нарядів не жаліє.
Одягнені дерева в різний оксамит.
Така краса, що й небо їм радіє.
Не превершити осінній колорит.
Дерева, як на подіумі файні
І фарби осінь їм підкинула сама.
Червоні, золоті, зелені, жовті, страстні.
Усі свої моделі на конкурс привела.
Зима розсердилась- тут кольорів замало.
У хмар позичила перину пухову.
В розкішні шуби всі дерева повдягала.
І пробудила кожного від сну.
Стоять дерева всі замріяні, поважні
Нитками срібними виблискують в імлі,
І вирішили, що змагання тут не важні.
Кожна пора прекрасна на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2026
Бездолля, бездолля гуляє по полю
І котить бездолля сваволю, сваволю.
Кружляє народжений лист кучерявий.
Полинням гірким напоєні трави.
Розбурхана ніч береже чорну темінь,
У вічній задумі дуби, наче кремінь.
Яку ж то зорю треба враз запалити,
Щоб ясним вогнем темноту освітити.
Чи буде те щастя і радісна доля?
Чи хтось покарає колись ту сваволю?
Чи зносить вона те нікчемне вбрання?
Щоб лиш добротою вдяглася земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2026
Коли половіє у полі пшениця,
Коли ждуть покосів стиглі жита.
І, здається, що все назавжди вже забуто,
І летять у далеч літа.
Ти візьми запорошені мрії,
Затисни їх у сильний кулак.
Хай не гаснуть останні надії,
Закричи на весь світ, просто так.
Ти розлукою довго не бався,
Сивий дим хай не стелить туман.
Ти на віттях журби розгойдайся.
Спопели неприйдешній обман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2026
Спіймай мою любов і пригорни до себе,
Вона, як пуп'янок в обіймах розцвіте.
Плекати всіх надій я не буду на тебе.
Нехай кохання те наш вітер збереже.
Нехай несе в поля , діброви веселкові,
Розпушує підгрунтя для зерна,
А я буду ловить промінчики ранкові,
Що посилаєш ти мені щодня.
Я так тебе кохаю, що здається-
Мене нема - є тільки ти і світ.
І я боюсь, що казка ця минеться.
А я зів'яну, як ромашки цвіт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2026
Ловить місяць у небі сніжинки,
І з любов'ю всім людям дарує.
А вони, немов тії хмаринки.
З ними місяць в обнімку мандрує.
Заглядає у парк - там кохання.
Він сніжинок туди запустив.
Жаль цілунками до розтавання
Від любові не захистив.
Дмухнув вітер і знов ціла зграя
Закрутилась у місячнім сяйві.
Заіскрились, як зіроньки зрання.
Й танцювати пустилися жваві.
Підхопили той місяць й на небо
Понесли на кружавній перині.
Обминули хмаринки далеко.
Щоб світити міг всій Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2026
Любіть, живіть в коханні.
Коханням дихайте і мрії хай не гаснуть.
Лише кохання заставляє жити.
Лише з коханням квіти медом пахнуть.
Ми можемо любити до нестями.
А можем просто поцілунками жевріти.
Любити можемо усмішку мами,
А можем батькові премудрості ловити.
Коханням спопелити душу можем,
А можем льодом заморозити вуста.
Кохання- це не просто заворожем.
Кохати - це робота клопітка.
Кохання- це разом літати в мріях,
Які одні на двох в душі живуть.
А потім заколисувать в надіях
Свої думки , які на волю ждуть.
Кохати- це дар божий від природи.
І як його зустріти- це лиш мить.
Як тільки глянув в очі й всі незгоди
Розбіглись, й ти почала жить.
Про все кохання можна говорити
Багато гарного і без прикрас.
Адже воно приходить в різні роки,
Якщо в очах ще вогник не погас.
Якщо ви просто не бажаєте жевріти,
І лише в полум'ї цілуєте вуста,
Тоді вам довго у коханні жити.
І впоратись з коханням - ціль одна.
Любіть, кохайте, час пливе рікою.
Несіть цей вогник, хай він буде ваш.
Хай перегукується серце із душою
Вогник кохання, щоб ніколи не погас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2026
Ось і зима прийшла на наш поріг.
Спочатку закувала всі річки, озера.
Одягла в шуби всіх дітей своїх.
Припорошила пудрою дерева.
На кожний кущик діаманти начепила.
Ялинці блискітками всипала в гілля.
Стоїть, красується пишнотами своїми.
Щоб всі могли полюбуватися здаля.
Весь цей земний зимовий хоровод
Немов руками з хмарами схрестились.
То підіймались до небес висот,
То візерунками химерними крутились.
Сніжинки незвичайної краси
Їх душі з'єднували в просторі величнім.
Їх помисли білюсінькі і чисті,
Кружляли з хмарами у танці вічнім.
А потім тихо опускались до землі.
Лягали ковдрою, заколисавши трави,
Щоб щедра наша матінка- земля
Спочила в теплоті долонь і слави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2026
Как часто мы не замечая сами,
Обиды легкие наносим маме.
То огрызнемся вдруг, а то порой кричим.
Надуемся и по часам молчим.
То поздней ночью вдруг заявишся домой.
А то в похмелье окунешся с головой.
На все укоры ты готов плевать.
К своим друзьям бежиш ты вновь гулять.
И не подумаеш: а как она.?
Сидит, печалится и ждет одна.
Досада грудь переполняет через край.
И только мысли прошлые заглядывают в май.
Вот ты на ноги встал, держась за пальчик мамы.
А вот уже шажок ступаешь под столами.
И радости предела в мамы нет,
Она хохочет маленькому вслед.
А вот с букетом полных лет,
Переступил науки свет.
И ты уже за руку маму взял.
Науке должное отдал.
И вновь она сияет вся.
Не вянет светлая краса.
Так почему же ты сейчас
Надумал на нее серчать.
Опомнись и в глаза взгляни.
Ведь там должны гореть огни.
И только ты должен смотреть подчас,
Чтоб он у мамы не погас.
Жизнь коротка, года проходят.
И мамы тоже вдаль уходят.
Уже за руку не возьмут.
И не укажут светлый путь.
Не опоздай сказать спасибо.
Дай ей пожить с тобой красиво.
Чтоб все морщины разошлись.
Чтоб счастьем наполнялась жизнь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2025
Як же все красиво стало!
Снігу намело чимало.
Розгулялася зима-
Все в перина загорта.
Щоб не мерзли квіточки,
В сніжки грались діточки.
Тепло й гарно одягайтесь!.
На каток біжіть, сковзайтесь!
Зустрічайте зиму сніжну.
Білу, з морозцем, величну.
Закалятись треба всім.
То ж хвороби відпустім
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025
Ви бачили небо голубе над нами?
У голубі шати місяць жовтий йде.
А навколо нього зірочки рум'яні
Запрошують в царство ніжне й молоде.
Ви бачили в полі золоту пшеницю?
Це скарби найбільші, що є на землі.
Під голубим небом буде колоситься ,
Допоки ми будем берегти її.
Все це Україна красою розкішна.
В вишитій сорочці, в райдужнім вінку.
Все це Україна - наша рідна й пишна.
Вільна і щаслива на своїм віку.
Важко підіймалася із колін на волю.
Важко здобувала своє слово - сталь.
Сама, одинока боролась за долю.
Сама боронила український край.
І дітей родила мужніх і хоробрих,
Що в вогонь і в воду за неї підуть.
Мають добру славу і хоробре серце.
І з шляху козацького повік не звернуть.
І солдат наш також козацького роду!
Воля в козакові ніколи не вмре.
Ніколи в житті він не зрадить народу.
Україна в серці у нього живе.
Титанічну силу мають наші хлопці.
Не дозволять в рабстві бути матерям.
Точать гостру зброю вірні охоронці
Дати гідну відсіч нашим ворогам.
Вірим, зараз важко, рани гублять душу.
Гнів тече по жилах у руйнує сон.
Але жити треба і боротись мусять.
Нищити орду цю, не здавшись у полон.
Україна мила, любов'ю багата.
Ти живильний корінь для кожного з нас..
У твоїх обіймах будем будувати.
Казку добру й гарну, тільки дай наказ.
Будеш процвітати вільна і щаслива.
Прилинуть всі птахи з далеких країн.
Виростуть дубочки і розгорнуть крила,
Щоб ніякий ворог напасти не смів.
Щоб небо із полем в коханні зростали.
Відчували разом сердечка биття.
Дощами рясними поля поливали..
А сонце теплом зігрівало життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025
Запитайте в світу, що таке є щастя?
Світ розкаже - це є небо і земля.
Це без чого неможливо жити.
Це коли земля із небом розмовля.
Це коли їм зорі про кохання шепчуть.
Хмари підставляють сильнеє плече
А земля розказує про свої принади.
І проміння сонячні в обійми зове.
Запитай в матусі, що таке є щастя?
Зразу ж пригадає діточок своїх.
Бо без них до повного щастя не буває.
І кохання ділиться порівно на всіх.
А ще щастя матері, щоб були здорові,
Зростали у мирі, любили свій дім.
щоб завжди вертали до свого порогу.
Шанували матір голосом своїм.
Запитай у батька, що таке є щастя?
Батько зразу скаже: "Синочка люблю.
Хочу, щоб надійна була в мене зміна.
Отоді я виконаю місію свою."
Запитай в кохання, що таке є щастя?
І кохання гордо стане на весь зріст
Щастя- це кохана, щастя- це коханий
А серце єдине і єдиний міст.
Щоб зустрітись разом посеред місточка.
Обійнятись міцно, аж в грудях палахтить.
А в очах спокуса, а в очах бажання.
У обох єдине тільки б не згоріть.
Так будьте щасливі в миттєвості кожній.
Кохайтесь у щасті, будуйте його.
Хай плине в простори, розказує волі.
Як щастя з коханням у нас заодно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2025
Вовченя (Продовження)
_ Сергійко, я тебе прошу , не треба.
_Що не треба, ти зараз почуєш, який буде вибух,- злорадно, з насолодою говорив Сергій. Не довго думаючи, Сергій підняв із землі насос, який був приладнаний до пояса, трохи тугіше затягнув мотузку до шиї кота. Вадим закрив очі долонями. Все тіло його тремтіло від напруги, комок підкочувався до горла. Ставало млосно. Він востаннє намагався поговорити з Сергієм.
_ Ех ти, хлюпік! Дивись., і він почав підносити насос до заднього проходу кота.
Вадим , закривши вуха, кинувся тікати. Сльози котилися з очей. Раптом його зупинив глухий вибух., і Вадим остовпів. Здавалосб,що якщо він ще раз зробить крок, то все його тіло розлетиться на маленькі частинки. Закрутився світ , задзвеніло у вухах.
Щоб не впасти ВАдим повільно почав присідати до землі. А голубе небо всміхалося, сонце лагідним промінням висушувало краплини сліз.
***********************************************************************
_ Як ти не розумієш, хлопчику потрібна мати, він дуже сумує, - крізь пелену сліз, зх болем вимовляючи кожне слово говорила бабуся.
_ Мамо, я не можу. Він залишається з тобою, оформляй опіку, я відмовляюсь від нього, і ти будеш повністю мати на нього права.,- запевняла Настя. Вона вже була одружена за другим чоловіком. У неї була донечка, і вона розуміла і знала свого чоловіка, що він ніколи не згодиться, щоб такий великий син жив разом з ними. Це неможливо.
І залишився Сергій разом з бабусею. Він стояв мовчки. Вже давно відпустив мамині руки. Стояв, втупивши погляд в підлогу. Цей погляд був пустий. Сергійко не знав, що йому робити. ВІн не міг усвідомити, чому мати( його рідненька мати) не забирає його з собою, Чому він їй не потрібний. Адже йому так хотілося мати маму, ловити погляд її сумнах очей, відчувати дотик її лагідних рук на своїй голові..І ось тільки пригорнула і зародила в луші зернятка ніжності, як тут же вбила все це, посівши льодяний дощ. І закралась образа в його сердечку на увесь цей несправедливий світ, де залишають матері своїх дітей, де панує така немилосердність, де тпк важко зрозуміти дорослих. Сергійко сидів у куточку і мовчав. Не хотілось іти гратись, не хотілось навіть ні з ким розмовляти.
**********************************************************************
_ ТИ лазив сьогодні знову у мій гаманець.? -запитала суворо бабуся.
_ нічого я не брав у тебе. Це може баба брала, - огризнувся Сергій
_ А навіщо бабі ці гроші. В неї все є.,- в свою чергу знову запитала бабуся. Серце застукотіло. Хотілось кричати. Вити. Але марно. Гроші вже не вернеш, а з Сергія нічого не виб'єш.
_ Я сьогодні їду в місто, повернусь о Десятій годині вечора. Прийди, до поїзда, зустрінеш мене, бо в мене будуть важкі сумки..
Уже давно бабуся не тримала у хаті великої суми грошей, все було заховано по сусідах, по родичах, але тільки не вдома. За онуком уже давно помічала, що він краде у неї гроші. І не раз сама собі ставила важкі запитання: " Що йому не вистачає? В нього все є; телевізор, магнітофон, одягнений по- моді. Що йому потрібно ще?." Відповіді не знаходилось. А зараз вона надіялась, що заберуть в армію і там перевиховають. Ось уже скоро.
Приїхавши на вокзал, онука не знайшла. Її ніхто не зустрічав. Вирішила, що речі залишаться на вокзалі, бо додому вона їх не донесе. Враз побачила знайомий профіль і здивувалась. Адже брат ніколи її не зустрічав. Ніби лещатами стиснуло серце, занило під грудьми. Якесь недобре передчуття заполонило душу..
_ Що сталося, Моколо?- ледь чутно запитала.
_ Ти тільки не переживай, все що сталось, то сталось.
_ Ну що, що? - вже з окриком почала запитувати.
_ Наша мама померла. Я знайшов її біля газової плити. Коли я прийшов, то вона вже була холодна. Сергія знайти ніде не вдалось. в хаті все порубано, побито.
Ні криків, ні стонів Микола не почув. Вони йшли мовчки і кожен думав про своє. Життя довге і ніхто не знає, де воно зупиниться і яка смерть чекає кожного з них. Дійшовши, до будинку, вони на якусь хвилину зупинились перед дверима.
Був тихий вечір, навіть собаки мовчали. Стало якось мотошно. Зайшли в кімнату. мати нерухомо вже лежала на ліжку.
_ Я залишив в хаті все так, як було. Може ти захочеш викликати міліцію, - сказав притишено Миколаю.
_ Не потрібно ніякої міліції. Самі розберемось. Мати наша була вже дуже стара, на розтин вести не потрібно. Якось воно буде.
_ Так це ж він задцшив нашу матір, хіба ти не розумієш?- взявши голову руками, він не сказав, а простогнав ці слова з такою невимовною тугою.
_ Мовчи, Колю, мовчи, не бери гріх на душу. Поховаємо мовчки та й усе.
_ Як ти будеш його захищати, то він і тебе скоро задушить, або зарубає, -уже з усією запальністю кричав Микола.
Аж тепер вона оглянула кімнату. Подушки були порубані, пір'я літало по хаті, немов боялось розбудити маму.
_ Ну, що будемо робити? Подивись, він задушив її її ж хрестиком. Подивись, яка смуга на шиї. І більше ніяких ознак. Я прошу тебе , не захищай його, бо це тільки початок. Може ти покажеш його лікарям? Може в нього не все гаразд з психікою, - уже з біллю в серці говорив Микола.
_ Сестричко моя, що ж ми будемо робити? Ти гадюку пригріла на своїх грудях, - він гірко заплакав. А як жалко було матір, хоч і старенька, але моглаб ще трохи пожити.
_ Мати наша була стара,- немов продовжуючи думку брата, проговорила сестра, - Сергій ще молодий, як він буде жити з цим п'ятном. Заберуть ось його в армію і все буде добре. Давай приберемо тут трохи і подумаємо, як нашу маму поховати. Я тебе прошу мовчи. Адже це ж я так виховала. За це я з себе вини не знімаю, - і вона гірко заплакала. Сльози лилися рікою,здавалось,що вони хочуть опустошити всю душу. Щоб враз разом із ними вийшов весь непотріб із її душі, із її серця.. І не знала, за ким вона більше плаче ; чи за мамою, чи за своїм непутящим онуком.Одне вона знала, що онук - це її син, її душа, її серце. І своєю любов'ю, вона ніби хотіла прикрити його від цього шаленого світу.
Сергія знайшли на другий день. Він мовчав і, мабуть, ніякі тортури не заставили б його говорити. Він мовчав, і лише своїм чорним поглядом зазирав у душу тих, хто прийшов на похорон. Ні сльозинки не було в його очах, ні каяття. Прсто хижа лють і якась невимовна біль.
Життя йшло своїм непомірним кроком. Вже підходили дні, коли заберуть Сергія в армію. В селі було спокійно.. Кожен розглядав цю смерть на свій розсуд. Версій було багато, але доказів не було. Не було ні позивача, ні відповідача. Уже й сорок днів справили. І вже було забуто, той жахливий вчинок. На якій він совісті був, то було відомо одному лише Богу.
**********************************************************************
_ Люди! Людоньки! Зарубав! Зарубав!- ехом розливався Миколин голос по селі.Хто жив поблизу, позбігалися на крик. Але в хату ніхто не заходив. Всіх проймав страх.
_ Я ж казав, що не діждешся ти добра від нього. Я ж казав, а вона не слухала. От і тобі...- лементів Микола.
_ Що робити , людоньки?
Приїхала міліція. Зайшли в хату. На підлозі, біля телевізора лежала скуцюрбившись жінка . В її голові була загнана по самий обух сокира. Микола дивився своїми майже безжиттєвими очима на свою єдину сестру і тихо плакав.
А життя продовжувало свій рух...
( Це я писала 20 років назад. Відбулося в нашому селі. Все в точності на реальних подіях.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2025
Вовченя.
_ Мамо, пробач, пробач свою не розумну дитину!- Настя стояла на колінах біля матері, занурившись обличчям в пелену, і голосно навзрид плакала. Біля столу сиділи два міліцірнера. Їхні обличчя нічого не виражали, очі тупо дивилися на край столу, руки мимоволі перебирали край скатертини.На високому ліжку, уквітченому вишитими подушками, лежало немовля і, як не дивно, мовчало. Лише зрідка щось белькотіло на своїй мові. Може своєю крихітною душею, а може просто сердечком, відчувало затишок, що віяв від цих вишитих подушок, від ікони, яка висіла у кутку над ліжком, і материнською ласкою спостерігала за розмовою в кімнаті.
Мати сиділа мовчки. Здавалось, що вона на мить заніміла в своїй позі і ніщо, ніяка сила не підніме її з цього стільця. Її сухорляві руки ледь торкалися волосся своєї доньки. Але цей рух був зовсім байдужий, нічого не значущий, байдужий.. Немов це був страшний сон, який бурхливою хвилею влився у відчинене вікно і вже затоплює всю кімнату, уже сягає грудей, шиї, і от-от вона захлинеться цією водою і більше не проснеться ніколи.
Настя плакала, обвиваючи коліна своєї матері і ждала... Ждала неможливого, незбуванного. В її думках ще жевріла жаринка прощення, але й та поволі згасала. Мати мовчала.
- От і все. Досить. Піднімайся,- один міліціонер підвівся з-за столу і рушив до Насті.
Він підводив її з колін, а вона пручалася, знову хапала маму за коліна і кричала:" Пробачте". І знову глухе мовчання, тиша...
З опущеною головою, з очима повними сліз, Настя піднялася на ноги. Її повели до дверей, підштовхуючи раз- у- раз в спину, немов якийсь непотріб, який хочуть як найшвидше викинути з хати..
Глухе мовчання заполонило всю кімнату, забралось на стелю, де стало повновладним хазяїном, проникло і на долівку, де, здавалось, що лише один мимовільний жест заставить здригнутися світ. Мовчання і все...
Немовля на ліжку заворушилось, а потім голосно заплакало. Мати стрепенулась. Взявшись за голову руками і, обвівши німим поглядом кімнату, вона підвелася із стільця.. Несмілими, лякливами кроками приблизилась до ліжка. Щось тепле заворушилося в душі, щось застукотіло в грудях. Якесь давно забуте почуття прокинулось, стрепенулось, і розлилося по всьому тілі.
Взяла на руки маленький теплий згорточок. Дитина перестала плакати і дивилась круглими оченятами на зовсім незнайоме обличчя. Плакати малюку вже зовсім не хотілося. Він відчував тепло душі і тіла цієї жінки і лежав мовчки..
Бабуся довго і вперто придивлялася в онукове обличчя, мабуть, хотіла знайти щось знайоме, рідне. Може, лоб такий високий і чистий. Волосся ледь помітно відділяло його від голови. Але це була плоть і кров її дитини і вибору не було.
*****************************************************************
- А мені татусь купив трактор і він заводиться ключем, - хвалився Андрійко, хлопчик років п'яти, переступаючи поріг дитячого садка.
- А мені мама купила новий костюмчик. Подивіться, який гарний,- перебив Костик, піднімаючи штанці до колін.
Сергійко стояв мовчки, з- під лоба іскрилися хижі оченята і недобрим поглядом дивилися на діток. Засунувши руки в кишені, він тупцював на місці. Нелюдська посмішка перекосила обличчя, але він уперто мовчав.
Роздягнувшись, діти кинулись займатись своїми справами. Ось Петрик уже осідлав свого дерев'яного коня і гей...! За гори , за ліси.. А Миколка хотів би стати пілотом.
Глянеш з висоти і здається, Що ти найголовніший, найбільший, і що всі повинні підкорятися тільки тобі, бо тільки тобі підвладне небо і зорі і ти над усіма старший.. А люди маленькі , бігають , немов ті комашки по вулицях і не розуміють, що над ними є я - пілот, Микола Вернидуб.
Так за іграми та розвагами тихою ходою прийшов сонний час. Не дуже його полюбляють діти. Кому хочеться залишати свої ігри, своїх героїв. Але, коли огорне тепла постіль дитяче тільце, коли заблудиться душа в сонному мареві, і всі мрії і сподівання прийдуть із казки в буття, отоді й не хочеться прокидатися, а волієш просто продовжити той казковий сон.
Сон змінюється на дійсність. І вже хлюпоче вода, розбризкуючи свої бархатисті краплини по заспаних обличчях, уже дзвінкий сміх наповнює кімнату і переливається різними голосами. В роздягальні за шкафчиком стояв Костик і голосно плакав. Костюмчик, яким він хвалився вранці, був розірваний до колін і ніякими нитками його більше не зашити. А в Андрійкового трактора були викручені всі колеса і знайти їх було неможливо. А Сергійко стояв в кутку й посміхався.
_ У мене є всі підстави думати, що це ваш Сергійко скоїв такі жахливі речі. Але він мовчить і не зізнається. Може ви дома з ним поговорите,- говорила вихователька бабусі Сергійка.
- Чому ви нападаєте на мою дитину. Ви думаєте, як у нього немає ні батька, ні матері, то і захистити його нема кому. Залиште мою дитину в спокої.
Він не робив цього. Він не такий.,- з відчаєм в голосі кричала бабуся. І Сергійко був переведений в інший дитячий садочок.
**********************************************************************
_ У тебе, що батька немає?- сміючись запитав хлопчик років шести.
_ А кажуть, що мати у нього за гратами, сміявся інший і з усієї сили смикав Сергійка за чуба.
_ А як це ти живеш з бабою? Вона тобі що замісць мами, чи як?_ цікавилася дівчинка.
Проте ці питання залишалися без відповіді. Хотілося просто втекти десь у поле, де ніхто тебе не образить, ніхто не бачитиме твоїх сліз. І не тільки на дітей був сердитий Сергійко. Він був сердитий і розлючений і на бабусю, яка гладила його по голівці і жаліла. Не хотів він ніякої жалості, він просто хотів душевного спокою, який могла йому дати лише мама. І він воченям дивився на кожного хлопчика, за якими приходили батьки.
**********************************************************************
Море квітів вкотилося на шкільне подвір'я.Загойдалися різноцвіттям і заполонили голови присутніх п'янким ароматом лугу, поля і навіть якогось терпкуватого, напівсолодкого запаху моря. Цей святковий одяг учнів, білі банти, різнобарв'я квітів - все зливалося в єдиному потоці нової хвилі і заколисувало буденщину.
Перший клас зустрів Сергійка гамірно. З під великого букета ледь виднілися оченята, що з цікавістю оглядали все довколо.
Але від бабусі не відходив ні на крок. Вчителька підійшла непомітно.
_ А ти хто такий?- лагідно запитала вона.
_ Сергійко, - ніяковіючи відповів він і знову заховався за бабусю.
_ Подобається тобі наша школа? А читати ти умієш?
_ Мене бабуся навчила читати,- з гордістю і задеркуватістю відповів Сергійко.
_ А є в тебе товарищ?
_ Ні не має. Я не хочу ні з ким дружити,- і його усмішка зникла, голова похилилась, посуворішав погляд, потускніли очі..
_ Ну добре, пішли я покажу тобі клас, де ти будеш навчатися і парту, за якою ти будеш сидіти, - її лагідний погляд, простягнена рука, заставила відірватися від бабусі, і він повільно, озираючись, попрямував до класу.
_ Може ти будеш сидіти з кимось?- Запитала вчителька.
_ Ні я буду сидіти сам,- відповів Сергійко і сів біля вікна.
Потік машин заполонив всі його думки. Він уже уявляв , як сидить за кермом автомобіля, як на шаленій швидкості мчить лише вперед..
Він уже забув, що сидить за партою, його руки міцно стискають кермо і мимовільний гудок виривається із сладених трубочкою губ.
Спостерігаючи за Сергієм, Ніна Матвіївна лише посміхнулася і залишила його в його мріях, в леті думок.. протягом навчання вона і сердилась і хотіла пересадити за іншу парту, але Сергійко вередував, тікав зі школи.. І завжди бабуся просила залишити його в спокої і не травмувати душу дитини. Вчився він не погано. Читати він вмів, математикою теж захоплювався. Недаремно бабуся пропрацювала вихователем в дитячому садочку все життя. І тепер на пенсії вона присвятила онукові. А от з поведінкою в Сергійка була біда. Жодна бійка не обходилася без нього. Чи його поб'ють, чи він стане на захист когось. Так чи інакше, але бійка була завжди.
**********************************************************************
_ Сергійко, що ти робиш? Ти ж задушив кота.- Вадим біг за Сергійком і ледь не плакав, а той на мотузці волочив за собою кота.
Голубизною всміхалося небо, трава набиралась соковитості. Цвіли каштани своїми білими, піднятими вгору гронами. Вони ніби запрошували небо пригорнутися до них, заглянути в їх зеленкуваті очі з жовтими прожилками і запитати:" Чи добре вам живеться на цій щедрій землі?". Але небо мовчало. Його усмішка гладила верхівки дерев, сягала десь далеко за гори купчастих хмар, які своїми химерними візерунками заполонили простір неба.
Уже котик харчав, уже піна густою цівкою котилася з рота, а жалю не було.
_ Чому ти рюмсаєш? Ти ж мужчина чи хто?. Кота якогось йому стало шкода. Що з ним станеться? Перестань плакати, бо зараз розірву твого кота на частинки..
ВАдим занімів, прикусивши нижню губу. Він круглими оченятами дивився на Сергійка. В його уяві стояв роздертий кіт. Чим більше розбурхувалась його уява, тим щільніше він закривав очі, потім різко струснув головою і знову відкрив їх широко.
(виключають світло вибачайте допишу завтра)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2025
Щирість думок заплетіть у вінок.
Ще й колоссям доспілим притрусіть.
Щоб роду вашому не було переводу,
Щоб лише в щасті всі могли ви жить.
Щирість від серця йде, вгамовує ту спрагу,
Яка заполоняє душу у невтішні дні.
Щирість розмов поборить ту досаду.
Яка змією копошиться в голові.
Щирість ніколи підкупити не можливо.
Так, як кохання, не можливо підкорить.
Вона немов струмок в'ється звабливо.
І заглядає в очі, аж болить.
Від неї не сховаєшся, не зникнеш.
Наздожене і від тривоги збереже.
І ти, як в казці, у красу полинеш.
В обійми щирі заполонить тебе.
То ж не ховайте щирість у куточки.
Дайте їй крила, хай летить.
Хай закохає в себе всі росточки,
Які ще тільки починають жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2025
Думки, в житті досягнень, ви не зупиняйтесь.
Летіть у вись, сягаючи зірок.
Де б ви не були, життям своїм пишайтесь.
І вірте - ваш оцінять крок.
Навчіться слухати свої бажання,
Розпеленайте, дайте волю їм.
І щоб думки мали своє зізнання
Й поширювались в даль світів.
Летіли за моря і гори,
Перепливали б швидкії річки.
Щоб не змогли спіймати їх ніколи.,
Щоб вчасно й приголубити могли.
А їм шаленим тільки треба волі,
Й повітря чистого потік.
Завжди думки шукали кращі долі.
Й для них тепер відкритий цілий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2025
- Мамо, я вже додому повернулась.
Голосило небо, голосила річка, голосив той гай.
- Мамо, я в сорочку вишиту вдягнулась.
Я була у пеклі, повернулась в рай.
Не питайте люди, що я пережила.
Де була, що чула, чи могла любить.
Летючи додому крила розгорнула,
Щоб нелюдський жах той від людей закрить.
Подивись навколо - сонце, небо, вітер.
І зірки моргають - шлях нам осява.
Я ж лежала гола в кам'яному склепі.
Й не могла повірити, що іще жива.
Я жива, я вижила, хоч спалені крила.
Та й душа від болю рветься в небокрай.
Але в нас залишилась титанічна сила.
То ж Враїно мила, ти мене встрічай.
Не дивись, що зараз в ранах і розбита.
Що живого місця на душі нема.
Я ще зможу нелюду показати вістря.
Я ще зможу, чуєш, адже я жива.
Не зможуть зламати гордість України.
Не зможуть втопити в багнюку свою.
То ж скажімо слава донькам всій родині..
Що зростила ангелів в рідному краю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2025
Кажуть, що наша зимонька- зима,
вже дуже хоче в гості завітати.
Вже навіть жменю снігу крадькома.
Махнула, щоб хоч трохи налякати.
Жбурнула, хизуватись почала.
Аж тут осінній дощ, як уперіще.
То вона знов злякалась і сама
Побігла річкою, аж тільки вітер свище.
Засіла за кущами у саду,
ПРипорошила кетяги калини.
Морозцем обняла красу нічну.
Скувала грони недозрівшої малини.
От -от пообіцяла шуби покупляти.
Уже і перли в скринях віднайшла.
Тепер ми будем її скоро зустрічати.
Уже давно її пора прийшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2025
Якби мені сказали, що я вільна.
Я б запитала від чого і чому?
Хіба від того, що сьогодні я двужильна.
Чи, може, що сама натягую струну.
А вона от- от візьме й урветься
Та ще й зачепить болісно кадик.
Так просто це ніколи не минеться.
Бо дихати легенько ти не звик.
Все вертиться, все крутиться навколо.
Тягаєш- шепчеш, а лежиш- мовчи.
І наяву десь там за видноколом.
Тобі уже намічені сліди.
Йдеш по слідах, а думаєш про волю.
Хіба, що мрія перескакує горби.
Память в пучки збирає мою долю.
Може і дійсно вільна я, скажи?.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2025
Везуть наших дітей з кривавої війни.
І хустки чорні матерів вже приросли до голови.
Вже очі сухо дивляться на домовини,
Де перемішані тіла лежать і ждуть хвилини,
Щоб їх хоч мати рідна поховала
І образ рідний у душі поцілувала.
А скільки їх додому не вернули,
На полі-бою ви їх там забули.
І записали "Без вісті пропали".
Мабудь у Лондоні чи в Польщу загуляли?
Так легше з матерями говорити,
Та й дітям не потрібно копійки платити.
Краще наповнити кишені свої зможем
А дітям-сиротам уже не допоможем.
Ви, владарі, зганьбили всю країну.
Прославились крадіжками вже навіть на руїнах.
Придумали, що загребете все в могилу.
Та маєте лишень трухняву силу.
Сидіти, спати, кнопки натискати,
Закони фігові для людства роздупляти.
Так, схаменіться , гине Україна,
Вона втрачає оборонця- сина.
Вам, бездарям, країни не спасти.
Це зроблять тільки вірнії сини,
Які відчули теплоту землі в долонях,
Які багатші стали сивиною в скронях.
Які не в ресторанах бій встрічали,
А рани зрадників кревлею заживляли.
Це тільки наш народ крізь терни буде жити,
А вас ми будемо паплюжити й ганьбити.
Ви для країни ниці і здрібнілі,
А хлопці виживуть, бо рани на їх тілі
Розкажуть більше , чим закони ваші
Ганьбою ляжуть на дужі плечі наші.
Ми закликаєм вас, віддайте награбоване країні.
Верніть синів живих вгорьованій родині.
Адже країна виживе й без вас
І квітувати буде повсяк час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2025
Солдати не говорять про війну.
Вони нею живуть в годину злу.
Вони її криваву проклинають.
Життя своє із нею розміряють.
Вони бажали б вдома в ліжку спати,
А не в багнюці щем душі долати.
Вони бажали б райдугу встрічати.
А не шахеди в небі рахувати.
Бажали б діточок носити на руках,
А не гармати грізні на плечах.
В крові , в багнюці, в берцах, босоніж,
Хто перший вихопить кровавий ніж.
Хто перший відсіч дасть іудам,
Які прийшли до нас , як ті приблуди,
Що замахнулись на наше, на святе.
На землю рідну, серцю дороге.
Солдат живе у цій війні тепер.
Дух воїна у битвах ще не вмер.
Він діток бачить, як вступає в бій.
Він бачить матір, адже сила в ній.
В ній затишок, в ній воля, в ній наснага.
А у солдата - перемога і відвага.
Він переможе, він знає це й мовчить.
Бо він не вміє про війну цю говорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2025
Скажи прощай і більш не говори нічого.
Махни рукою в розпачі і йди.
Невже ти думаєш, що у пориві горя
Я кинусь через тебе на дно моря,
Або надумаю накоїти біди. Не жди...
Такої радості не заслужив.
І не питайся ти мене вернути.
Я вже не та. Тебе переросла,
Переболіла, перетліла, з небес зійшла.
Не хочу більш про тебе навіть чути.
Я мала крила, ними хизувалась.
Я мала спокій, ніжність і печаль.
Я так тебе коханням огортала.
Обожнювала, вірила і в душу запускала.
А ти мене розкрилену пустив в самітню даль.
Я лиш скажу тобі спасибі,
За те що гартувалась у вогні.
За те, що я не впала й не схилилась,
А ,може, просто я дуже помилилась.
Своє життя, даруючи тобі.
Я вільна, я щаслива, я багата.
Мої думки не мають меж.
Я можу птахою літати,
А можу просто так кохати.
І вірити в майбутнє теж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2025
Так потихенько крадькома
Прийти зібралася зима.
Спочатку страху напустила,
Потужні зливи запросила.
Не притаманні геть зимі
Ці мрячні і сльозливі дні.
Скажи, де своє плаття діла?
Невже ти так розледачіла,
Що одягатись перестала,
В осінніх мандрах заблукала?
Свої пишноти розгубила
Й по світу іншому пустила?
Давай не будемо хитрити,
Почнемо білий шлейф стелити.
Туман розбризкаєм усюди
Й повернем у сім'ю приблуди.
Вже повертатись їм пора,
Поки не кінчилась зима.
Одягнем їх у білі шати,
Щоби могли похизувати,
Свої наряди показати.
Ще й діаманти почіпляєм.
Отак ми зимоньку встрічаєм!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2025
Я б сказала тобі спасибі.
І усмішку тобі б послала.
Якби ж тільки клята війна
На слова ці не наступала.
Якби в чистому плесі ріки,
Ми пливли б лише вдвох з тобою.
Якби ключ журавлиний в небі,
А не чорні шахеди юрбою.
Я б сказала кохання слова
І до твого сердечка припала .
Якби ця ненависна орда
Всі слова найрідніші не вкрала.
Повертайся до мене живим
Всі слова повернуться з тобою.
Ми затопчим цю кляту війну.
Нашу долю ми скропим сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2025
Ми мріями живемо кожен день.
Ми ловим подих завтрішнього ранку.
Співаєм ще не складених пісень.
Закоханому віримо світанку.
Цей день прийде в розкішному вбранні.
Розстелить килим , вишитий зірками.
Щоб тіні наші, розполохані в тіні.
По світу розійшлися світлими стежками.
Без ирій, яке ж то буде в нас життя?
Не досягнем висот, не зазирнем у море.
Не покуштуєм всіх земних щедрот.
І не зап'єм медами наше горе.
Мрії завжди розкішні і сумні.
Вони колишуть світанкові зорі.
Вони, неначе в небі журавлі,
Летять, розгойдуючи, заблукавші долі.
Ой, мрії, мрії, розкажіть усім,
Хто живить серце запахами квітів.
Постукайте з любов'ю в кожен двір,
Щоб жили в мирі любі наші діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2025
казка про орла
Легенди, міфи,- як цікаво.
Дізнатися про все й про всіх.
У школі ми вивчаємо замало.
Але ж який багатогранний світ!
Природою ми можемо гордитись.
Одне чаклунство - все що не візьми
Так хочеться в цих тайнах заблудитись.
І щоб цей скарб для світу принести.
От і орел- цей птах увесь чарівний.
Пов'язаний із небом вогняним.
Святий вогонь приносить цей птах дивний.
І ми почнем спостерігать за ним.
Орел - є символ перемоги.
І перед битвами, як бачимо орла,
То війську нашому відкриті всі дороги.
І перемога жде його сповна.
З знаменами орлами Світовидами,
Йшли римляни на війні доленосні.
Зевс посилав орлів з візитами,
Щоб ті приносили лиш гарні вісті.
Дітей виховувати ви в орлів повчіться.
Я вам повідаю науку цю.
Орлиця батька вибирає, як годиться.
Ще з малечку навчає малишню.
Ламає гілку і у небо злітає,
Орли навколо неї, і до речі.
Хто гілці не дасть впасти раз і вдруге.
Той батьком стане для її малечі.
І подарує гілку без напруги,
Дзьоб в дзьоб освідчиться в коханні так.
Летять на скелі, щоб ніхто навкруги.
Не потривожив їх щасливий брак.
І от разом вони гніздо будують.
Спочатку з прутиків роблять каркас.
А потім з себе скубуть пір'я і мурують
Щоб це гніздечко було тепле, в самий раз.
Годують повсякчас свою малечу.
І від дощів крильми оберігають.
Любов'ю оготрають і до речі
Поки пір'їнки в них повиростають.
А потім батько так гніздом трясе.
Що пір'я вилітає все додолу.
Один каркас лишається і все
І жити геть не хочться у ньому.
Кормити також їх перестають.
Сидять у засідці - спостерігають.
Малеча їсти хоче - не дають.
Тоді самі з цього гнізда злітають.
Тут на сторожі батько постає.
Своє пташа він у повітрі ловить.
Й показує йому, де їсти є.
І де він сам собі її заробить.
Отак вони навчилися літать.
І самі їжу здобувати стали.
Батьки могли лишень допомогать,
Поки орлами не повиростали.
Тому майже завждм.
Одне дитя виховують батьки.
70 років живе орел в природі.
Але не все так просто у житті.
У 30 років ростуть гнучкіші й більші пазурі.
І вже хапати здобич він не в змозі.
І дзьоб стає і довгим і гнучким
І їсти це йому не дозволяє.
Та й пір1я робиться густим й важким.
Літати це йому страшенно заважає.
І вибір перед ним цей постає,
Чи вмерти, а чи знову жити.
Сильніший вибирає саме те,
Саме життям повинні дорожити.
Тоді орел лікує сам себе.
150 днів триває лікування.
Летить на скелю, там де він живе.
І дзьоб свій розбиває об каміння.
А потім він чекає: дзьоб росте.
Тоді ним він вириває свої кігті.
Як відростуть- висмикує оперення своє.
І жде, коли це все відродиться на місці.
П'ять місяців він терпить ції муки.
Відроджується пір'я, дзьоб і кігті.
Найцікавіший факт цей для науки.
І може він тепер ще 30 років жити.
Мораль таку візьмем:
Часто, щоб вижити і жити,
Ми всі себе повинні вкрай змінити.
Часто ми не віримо собі,
Що можемо змінитися на крвще.
Легенду розповім одну тобі.
Щоб завжди вибирав, не тільки важче.
Одного разу із гнізда орла.
Яйце упало й покотилось в двір.
І там його спинила курка молода.
Теплом зігріла й вилупився він.
І от орла, як півня виховали там.
Повірив, що літати він не вміє.
Ходить, як півень він не по рокам.
Від крику курки просто шаленіє.
Одного разу пролітав орел.
Побачив родича внизу: -"Що він там робить,,"
- Чому ти з нами не літаєш, що ти ждеш,
Що полетіти з нами тобі шкодить?
Орел сказав, що півень тепер.
І що літати він не вміє.
- Не вір нікому ти орел. Роби, як я.
Ніхто тобі і заперечити не сміє.
Розправив крила свої могучі
І полетів в небо , сягаючи кручі.
Орел- це хижий птах, з родини яструбових.
І водиться він в горах і степах.
Він є один із сильно гонорових.
Літає він один по всіх світах.
17 видів є орлів у світі.
І шість кіло вага їх досягає.
80см. довжина у його тілі.
Самка орла в два рази більшою буває.
Крила кремезні, великі і сильні.
З розмаху до трьох метрів досягають.
Голова й хвіст лиш тільки білі.
А лиш самі коричневі бувають.
У нього дуже виразні і злісні очі.
І зразу бачимо хижацьке маяття.
Статеве дозрівання у 6 років.
Сімейна пара на усе життя.
Отак природа нам показує життя.
А ми знайомимося з нею.
Вивчаєм птахів, звірів, їх буття.
Шукаємо подібність з течією.
А разом ми пливем у глиб душі.
З природою і дихаєм й живемо.
Лиш у природі живільні б'ють ключі.
І лиш з природою життя своє несемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2025
Не знаю я,чи вмієш ти кохати,
Щоб так: побачив і приворожив.
Щоб не було ніяких сил тікати.
А просто серце взяв й розворушив.
І не за щось ти граєшся в кохання.
І не за щось ти полониш думки.
А просто хочеш з вечора до рання
З трояди в душу кидать пелюстки.
Співати мелодійні звуки моря,
Розхитувати щастя у її думках.
Блаженну мить ловити у долонях,
А потім милуватись у її очах.
Зачарувати голосом простори.
І щоб вона відчула подих трав.
Щоб їй хотілось слухати ці мови.
Які б ти вічно на проміннях грав.
А сонце розкидало б це проміння.
І полонило б всю її красу.
Бо так любити вміє та людина.
Яка вгамовує коханням спрагу цю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2025
.Ми не навчились на землі, як люди жити.
Не вмієм ненавидіти, дружити і любити.
Не вміємо з природою на ти.
Лиш позолочені шукаємо мости.
Розум наш може сягнути до зірок.
Та й інтелект наш є також високий.
А ми купаємся у морі всіх пліток.
Вбачаєм щастя лиш у сумі грошей.
Та й розум наш зашкалює висот.
Краса природна нам з народження дана.
Ми ж матюки виловлюєм з щедрот.
Накачуєм обличчя і бока.
Можливість маємо за розумом іти,
Збагачувати край новаціями крутими.
А ми ідем не знаємо куди.
Лиш за сусідом тягнуться новини.
Маєм мету і ціль у нас живе.
Здавалося б, хотіння не погані.
Але лінь наша в голові верхи бере,
Підсовуючи нам мізерні плани..
Отак і живемо, отак існуєм всюди.
Пронизуєм нікчемністю життя.
Просніться, ми ж , здається, люди.
І ми ж крокуєм з вами в майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2025
І знову ти одна...
Красуєшся в польоті мрій,
Вільною птахою ти тягнешся до зір.
Несешся з вітром райдугу зустріти,
А потім квіти, як маленькі діти,
Пестощами твої уста голублять.
Вони, непевно, пелюстками люблять,
А серцевину залишають в глибині
Розтерзаної, але вільної душі.
І знову ти одна...
І знову ліс стоїть замріяний, глибокий.
Він береже твій спокій однобокий.
Він пнеться з сонечком поцілуватись,
А,може, просто у світи податись...
Але проросле у землі коріння,
Трима на прив'язі не тільки це створіння,
А все, що може до тепла тягнутись.
А не в пітьмі десь дертися і пнутись.
І знову ти одна... І тишина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025
На яку вершину гори
Піднесу я свої почуття.?
Щоб ніколи мої вороги,
Не віднесли їх в забуття.
Щоб не згасла та зірка, яку
Ти шеленим вогнем запалив.
В моїм серці зорав толоку,
І посіяв, і рясно скропив.
За роботу твою заплачу,
Я щедротами з моїх садів.
А захочеш, я птахом злечу-
Оберегом я стану для снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025
Світить сонце, квітують квіти,
Краса навколо, сміються діти.
Вітерець тихо шепоче з полем,
А народ плаче, пройнявшись болем.
Як лячно в небо дивитись стало-
Зірок не видно, усе пропало.
Заполонив небо їдючий дим.
Як тепер бути, як жити з ним.?
Як зберегти планету нашу?
Як зупинити нелюдів рашу?
Як в голови втлумачити дурні,
Що все живе, допоки ми живі.
Що кожна квіточка і кожен пелюсток,
Лиш до живого тягне свій роток.
А ми що робимо? І хто ми є?
Щоб так нівечити усе живе.
Перетворились ми в ходячі трупи.
Не відчуваємо ні радості , ні муки.
А ворог шаленіє по -звірячому.
Оскал зубів показує незрячому.
Вся Україна попелом повита,
Розтерзана, розбита і роздіта.
Хрести й могили залишаєм внукам.
Коли ж засвітить нам тая наука,
Що треба всю планету зберегти,
В любові й мирі жити і рости.
Наїстися не можна людям ситим.
Не можна одягнутись в диряві оксамити..
Не можна міряти без дна мірилом.
Не можна війни подружити з миром.
Потрібно просто жити, розгорнувши крила,
Щоб з квітами зростала Україна мила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2025
Ти ніжність свою збережи,
Не віддавай примхливій осені.
Адже вона твоя, що не кажи.
Не хоче буть покірною у просині.
Літали ми в незвідані краї,
Кохалися в невипитому морі.
Тоді, здавалось, ми ще молоді,
Для подорожі в хмарному роздоллі.
А зараз зустрічаємо зорю.
Вона тепер підморгує лиш нам.
Запроошує на танець у гаю.
І стелить мерехтливу постіль вдаль.
Біжимо з річкою, куди не знаєм.
Прямої стежки нам тут не знайти.
Може до літа в гості завітаєм.
А може зиму зустрічати будем ми.
Я лиш міцніш до тебе пригорнуся.
Відчую на губах смачний нектар.
Ти залюбуй мене і я проснуся.
Твоє кохання - це прекрасний дар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025
Запеленайте мої мрії,
Запеленайте в райдужнім саду.
Як важко в Україні милій.
Дивитись на фашистську цю орду.
Спокійно жили, колисали хмари в небі,
Розгойдували зорі , вклонялися вітрам.
Чому ж так сталось- Україна в зраді?
Чому розколота, розбита пополам.?
Одні воюють, захищають рідну.
І це звичайні бідні трударі,
Які із малечку її багату й плідну
Підносили у величі, любові і добрі.
А другі - папині синки розгульні.
Танцюють на крові бідних дітей.
Нема війни для них - є"інтереси шкурні":
Побільше б грошиків і радісних ідей.
Несправедливість цю природа не сприймає.
Стогне земля, ридає і кричить.
Безжально градом б'є, то сонцем спопеляє,
Обугленим гілляччям шелестить.
І просить: "Схаменіться , люди добрі.
Чому не можете ви в мирі жити?
Ви ж козаками були ви хоробрі.
Чом розучились рідний край любити?
Чому так хочеться руїни будувати?
Чи кулями засієте поля?
Чи хліб тоді людина принесе до хати?
Чи звір вам заколише немовля?"
Втрачаємо ми Україну милу.
І поки будем у роздорі жити.
Будем шукати рідную могилу
З сусідами і рідними ділити.
Всі, як один, на цьому світі люди
Й не за інстинктами ми живемо.
Ми мріємо, ми говорити з сонцем будем.
Розвіємо над морем вітром зло.
Полюбимо країну пречудову,
Загоєм рани, все збудуєм знов.
Розпеленаєм нашу рідну мову.
Й покажем світу всю красу дібров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025
Ви бачили небо голубе над нами?
У голубі шати місяць жовтий йде.
А навколо нього зірочки румяні.
Запрошують в царство ніжне й голубе.
Ви бачили в полі золоту пшеницю?
Це найбільші скарби, що є на землі.
Під голубим небом буде колоситься,
Допоки ми будем берегти її.
Все це Україна красою розкішна.
В вишитій сорочці, в райдужнім вінку.
Все це Україна наша рідна й пишна.
Вільна і щаслива на своїм віку.
Важко підіймалася із колін на волю.
Важко здобувала своє слово-сталь.
Сама одинока боролась за долю.
Сама боронила український край.
І дітей родила мужніх і хоробрих.
Що в вогонь і в воду за неї підуть.
Мають добру славу і хоробре серце
Ніколи з козацького роду не звернуть.
Україна мила любов'ю багата.
Ти живильний корінь для кожного з нас.
У твоїх обіймах будем будувати
Казку добру й гарну на твоїх полях.
Вірим, зараз важко, рани ятрать душу.
Кров тече по жилах і хвилює сон,
Але жити треба і боротись мушу
І нікому в рабство тебе не віддам.
Будеш процвітати у вільному краї,
Прилинуть всі птахи з далеких країв.
Виростуть дубочки з кремезної сталі,
Щоб ніякий вогрог напасти не смів.
Щоб небо із полем в коханні зростали
Відчували разом сердечка биття.
Дощами рясними поля поливали.
А сонце теплом зігрівало життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025
Ми дружимо з природою завжди.
Вона і в лузі й там біля калини.
Люблять природу дорослі й дітлахи.
Ми разом з нею кожної хвилини.
Її чарівність в морі й на річках.
Краса її оспівана піснями.
Найпотаємніше шукаєм в закромах.
Прекрасний світ природи разом з нами.
Про птахів любим говорити між собою.
І про тварин ще більш хочем пізнати.
Сьогодні з вами погуляємо рікою.
Про мешканців її будем питати.
Ріка розкаже тайну її дна,
Як риби всі у неї проживають.?
Яке життя проходить тут сповна.?
Які легенди й тайни зберігають?
Почнемо із грози річок.
І як ви здогадались- це про щуку.
Берем уявний в руки ми сачок
Ловити будемо ми цю науку.
І як ми знаємо-це риба не проста.
Це символ сили, хитрості і виживання.
По всьому світі мешкає вона.
Ця риба- майстер маскування.
Вона красива, тіло мускулисте.
Нагадує торпеду для атак.
Міняє колір шкіри в променисте.
Буває світла, темна просто так.
А комуфляжний візерунок- невидимою робить.
Під водоростями- привид у тумані.
Отак вона і здобич свою ловить,
Стараючись побільше, на обмані.
У довжину півтора метра має.
І самка завжди більша за самця.
700зубів гострющих вона має.
Її щелепи- справжня зброя ця.
Оновлюються зуби ці постійно
І здобич цілою вона ковтає.
Є ікла основні, і сточуються дивно.
Які вона, як в крокодилів має.
Є зуби-щіточки- нагадують гачок.
І вже ніколи здобич не втече.
Ці зуби покривають піднебіння й язичок.
Для щуки зуби- це святе.
Ще є цікава новина,
Якщо вона втрачає або плавник, або хвоста.
Відроджується це сповна.
І зветься регенерація.
А ще ви знаєте, що щука канібал?
Своїх же родичів вона і поїдає.
За здобиччю не гониться вона
Щука у засідці її чекає.
До ста тисяч ікринок відкладають щуки,
І лиш один процент дорослими стає.
Впадає в напісплячку- доказують науки.
Але хижачити вона не перестає.
Щука- це зірка легенд.
У Скандінавіїї -це втілення злих духів.
В казках словянських- істота чарівна.
В Європі -подавали на банкетах.
А в Азії, як символ довголіття.
Якщо вода холодною стає,
А їжі стає досить мало.
Вона життя сповільює своє
І місяцями ворушиться замало.
Я вам відкрию таємницю,
Що ікра щуки для їжі не годиться.
Що паразитами напічкана вона.
Термообробку слід робить сповна.
Щука у рості не зупиняється.
І кожен рік три сантиметра має
Тому росте постійно й не вагається.
До сорока кіло зростає.
Вона з'їдає все що попадеться:
І птахи, видри, родичі свої
І черв'яків, і п'явок нажереться.
ВСе що в горлянку упихнути в змозі.
Цікава дуже казочка про щуку.
А ми візьмемо її за науку..
Будем вивчати ці повадки достеменно.
Казку про щуку вивчим неодмінно.
Природа клад нашої землі.
Тварини, риби, в небі журавлі.
Це все природи витвори- ми знаєм.
Тому цей клад завжди оберігаєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025
Неначе хмари взялися за руки
Вечірній хоровод для зірочок ведуть.
Для них немає голоду й розрухи.
Вони завжди з любов'ю стелять путь.
І місяць й сонце їм постійно світять.
І зігрівають ніжністю й теплом.
Чому ж у нас тепла немає дітям.
Сидять осиротівші під прицілом.
І не любуються зірками вечорами.
Не обіймуть берізку у гаю.
І не пригорняться ріднесенької мами.
Серця закам'янілі і душі без жалю.
На світ вдивляються завмерлими очима.
Серед розвалів шукають кошенят.
А за плечима лиш одна руїна.
І тільки дзвони гучно дзеленчат.
Блудять, шукаючи хоч десь притулку,
Хто їх пригорне й казку розповість.
І чують тільки, як ракети гулко
Знову у небо хмарне піднялись.
І знов підвал, знову закрите небо,
Осиротіло стукають серця.
Куди іти, запитувать не треба.
Як повернути спокій і буття.
Як їм, маленьким, долю дарувати.
Щоб лиш для них водили хоровод.
Як розказати, де подівся тато.
І як сміятись, коли в річках потоп.
Не скоро ще земля загоїть рани.
Сади не скоро сміхом зацвітуть.
Дітей не скоро познаходять мами.
Не скоро сина свого обнімуть.
Вечірній час хлюпочеться водою,
Вмиває згорені домівки і сади.
Щоб дітки грались дружною юрбою.
Щоб все розквітло в нас і на завжди.
Щоб прапор наш звивався аж до неба.
Щоб райдугою доля розцвіла.
Щоб в мирі й дружбі були всі , як треба.
Життям прекрасним Україна зажила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2025
Ми дружимо з природою щодня,
Піклуємось про птахів, про тварин.
Вони віддячують любов"ю нам сповна.
ТО піснею, то щебетом дзвінким.
Вони такі прекрасні, добрі і веселі,
Милують око одягом своїм.
В"ють гнізда біля нашої оселі.
Піклуються про своїх діток чарівних.
Ось є така пташина пречудова,
В селі без неї не буває дім.
І треба, щоб вона обов"язково
Звила гніздо під стріхою у нім.
Ви правильно її всі відгадали-
Це ластівка, це щастя всіи родині.
Ніколи діти гнізд не розоряли,
Бо вірили, що буде гріх людині.
Якщо яєчка ластів"ячі драти,
То все веснянками усіється обличчя.
Яких не кожен їх захоче мати
И почне вмиватися і чепуриться.
Але, щоб вивести з обличчя ластовиння,
То, коли вперше ластівку побачиш,
Вмитися треба молоком із рання
І втертись рушником, в якому паску святиш.
Не можна ластівку із дому виганяти,
Бо тоді лиха неодмінно слід чекати.
Бо ластівка- це щастя повен двір.
У дружбу і коханні живуть в нім.
Колись у сиву давнину жив страшнии зміи,
Живився він кров"ю тварин.
І от послав він комара у біи,
Щоб тои покуштував ту кров один.
А потім змієві про все це доповів,
У кого кров наикраща в світі.
Язик у комара на тои час довгии був.
Що наисолодша кров в коня, сказав в своєму звіті.
Зміи не поварив, знов послав шукати.
Комар пізнав, що це людини кров
Розмову ту він не встига скінчати,
Як ластівка язик иому укоротила знов.
Комар пищати став ізгаряча.
Зміи схватив ластівку за хвіст і розлютився.
А вона вирвалась, залишивши середину хвоста.
І такии хвіст, як нині в неї залишився.
У Чехії и Німеччині"пташкою Божою" там називають.
І якщо ластівка влітає у вікно-
Це знак добра - її оберігають.
Піклуються про неї вже давно.
Ластівка домівки хазяїв оберігає
Від грому,блискавки, пожеж.
Наче молитвою, щебетом Бога прославляє.
Закоханим сприяє у коханні теж.
Ця божа пташка створена з землі.
Благословив її Господь за те,
Що крала цвяхи, і великі, і малі.
Коли Христа та и розпинали за святе.
Про ластівок кохання, складалися легенди.
По світу їх розносили вітри.
У кожну хату,де була у них потреба,
Злітались парою прекрані ластівки.
Одна з легенд до нас приишла з вітрами,
Про їх кохання, нерозлучність пар.
Тепер вона живе у серці з нами,
Показуючи приклад у коханні нам.
Жили на Росі у самісінькому гирлі,
Молодят двоє - Мил і Лепа.
На їх весілля всі Боги злетіли.
Із синьоокого замріяного неба.
Їх називали нерозлииводою,
Міткі в стрільбі із лука вдвох були .
Палали очі невимовною любов"ю.
Одне до одного це щастя берегли.
Мали серця і добрі, і ласкаві.
Здобуток віддавали все немічним, старим.
Боги для них оселю збудували,
Де зараз є Хрещатик- все було молодим.
Сам Громотворець попросив у МИла,
Щоб в Перуновіи пущі вбити вепра..
Якии багато наробив там шкоди,
Повивертав коріння аж до неба.
Один ходив у Перунову пущу,
Бо заборона для жінок була.
І ось він сам заишов у саму гущу.
Нічого бідна Лепа зробити не змогла.
Хоч назирці гаине з своїм коханням.
Передчуття біди тривожать її душу:
"Ніколи сам він не ходив на полювання,
Я разом з ним тут полювати мушу".
Так думала вона , сховавшись за кущі.
Тим часом Мил уже вепра поранив.
І вепр розлючении- вогонь із пащі.
Оскаженілии він на Мила сунув.
Завмерла Лепа. Скрикнула вона.
Тут Мил відскочив у бік вчасно.
Сікач гострющі ікла в дуба засадив.
А Мил відтяв головоньку завчасно.
Кров бризнула на груди Мила,
А Лепа плакала і міцно обнімала.
"Ои, пташечка моя, моя ж ти мила"
Кохана в очі любо заглядала.
Розсердився Перун_порушили закон.
Тепер летіть ви ластівками в небо.
Любіть людеи, будьте завжди разом.
Добро несіть у світ, як треба.
Так і залишилася плямочка червона
На грудях ластівок- помітка від Богів.
Нагадують всім людям, щоб родина жодна,
Ніколи не втрачала ні дочок, ні синів.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2025
Як ти мене кохав,
Знають сади зелені.!
Шепчуть поля і гаи.
Навіть замріяні клени.
Як ти мене кохав ,
Снам розповім маибутнім.
Як ти мене шукав,
В зорянім небі шлюбнім.
Як ти мене кохав,
Вітри туманом прикриють.
Адже тоді вже знав-
Дощі полузрячі змиють.
Змиють слова пусті,
Що лилися в душу рікою.
А я, щоб у них плести,
Барахталась за тобою.
Які ж то були слова!
Хаи серце моє розкаже.
І пісню ту в унісон.
Хаи спомин у літі зав"яже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2025
Не шукаите долю на чужому полі.
Не кажіть, що краще там на видноколі.
Не губіть останню воленьку святу.
Залишіть, плекаите у годину злу.
Важко, вірю, важко зберегти святе.
Та на то ж ми и люди - ми можемо все.
Можемо кохати.коли ятрать душу.
Можемо сміятись, а плакати мушу.
Можемо летіти з хмарами до неба.
И на коліна впасти, коли є потреба.
Та не можем просто коритися долі.
Адже сильні духом - ми ж не зовсім кволі.
Не можем країну свою не любити.
Тут ми народились- нам у ніи і жити.
Течію джерельну нам не зупинити.
Чиста вода в річці- нам же її пити.
Ліс рубають- щепки летять всі по свту.
Жаль, що ми не знаєм, де кого зустріти.
Де б ми не блукали, де б не знали втому.
Рідна та стежина поверне додому.
Де квітують мальви, де зоря не гасне,
Де завжди хлібина на рушнику пахне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2025
Я навчилась стримувати сльози.
Я навчилась жити у ві сні.
Всі митарства в світі і незгоди,
Я ховать навчилась у душі.
Заховаю глибоко до болю.
Замурую в серці кам"янім .
Я не буду плакать за тобою
Ти живии, а це понад усім.
Нагороди горю не поможуть.
Та и навіщ обтяжувати груди.
Руки, ноги, голова - все зможуть.
Збережуть надовго ці незгоди.
І згадають, як степи пахали.
І собак, які блудили всюди.
Здобич свою у тілах шукали.
И вороння, що рискали повсюду.
Вижили - розтерзані,розбиті,
Серце зжали в кам"яніи руці.
Як хотіли вони ще любити!
Дарувати квіти жінці чи дочці.
Зрозуміти їх поможе кредо.
Лиш кохана збереже тои смак.
Коли разом з журавлями - в небо
Обіинявши вітер, літали в небесах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2025
Розбіглись мрії по полю,
Шукаючи плекану долю.
І тільки чорні згарища
Зустрічають їх і пожарища.
Горіли думки збентежені,
Шукали шляхи обмежені.
Ховали ясні промінчики
У річці і під камінчики.
Блудили по лісі темному,
Містками ходили підземними.
Рвались на волю -воленьку,
Прикрившись листочком кволеньким.
Ои мрії, куди ви рветесь,
Куди стрім- голов несетесь.
Там далі поля не кошені
Та и в гості ви не запрошені.
Може на трошки в друзі,
Поки трава росте в лузі.
Бо треба її косити,
Прибрати і поносити.
А далі мріи більш не треба.
Згубилась у них потреба.
То ж мріите на свому полі,
Шукаите в рідні свої долі.
Ви ж мрії думками багаті.
Ростіть в українськіи хаті.
Тут вас любити будуть.
Ніколи про вас не забудуть.
А мрії по полю гуляють,
Зернинки на весну збирають.
Щоб колосилося жито,
Водою джерельною вмито.
Забудуть про чуже поле.
Полинуть на небо прозоре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2025
Мамо, а коли сонце вииде з-за хмар?
Мамо,коли вітер розчеше моє волосся?
Мамо, а це правда, що брат із Росії на нас напав,
І що нам тепер жити тут довелося.?
Мамо, сестричка моя із Москви.
Більше не хоче до нас приїздити.
Невже чимось провинилися ми.
І вже не будемо більше дружити?
Мамо, а брат наш, що десь там аж в Орлі
Він старшии, иому вже десь 18.
Невже він ходить по нашіи землі
И домівки в пожарах иому не сняться?
Мамо. як жити нам треба тепер.
Тут темно і холодно- нам би віконечка.
Невже ми тут , як тваринки помрем
І не побачим більше сонечка.
Мамо, хаи скаже сестричка з Москви,
Всім тим, що стріляти не можна.
Адже жити хочуть всі діти землі,
Бо і вона на нас також похожа.
Мамо, невже всім потрібна віина?
Де ж тоді миру взятися,
Адже сонечко світить усім зрання,
Даваи навчимо їх всміхатися.
Щоб злими не були ніколи и ніде,
Щоб ближнього поважали.
Щоб мали серце своє золоте.
И віини, щоб ніколи не знали
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2025
Зима зустріти осінь захотіла.
Припудрилась, підмалювала личко.
Дзеркала по дорозу прикріпила.
І діамантами засипала травичку.
Розпушила зеленую ялину,
Яка сказала, що морозу не боїться.
Вона не скине свого плаття до загину,
Хоч взимку в моді все їи покориться.
Бо тільки в неї пишні и кольорові
Плаття з припудреними рюшами прекрасні,
А всі дерева розпустили віти кволі,
Стоять засмучені и такі нещасні.
І надивившись на усе це згодом,
Осінь заплакала, дощами залилась.
Їи стало соромно перед своїм народом.
Але зморилася і спати приинялась.
Свою прекрасну ковдру простелила.
Зимі сказала тільки не шуміти.
Зима ж її сніжком припорошила.
Позаганяла в хату свої діти.
Взялась тоді хазяинувати вправно.
Прикрила димкою дерева голі.
Розвішала на них намисто гарно.
Щоб навесні були щасливі долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2025
Чи знаєте ви щось цікаве про Трипілля?
Цивілізація ця виникла давно.
7 тисяч років існувало це довкілля.
Наибільшим містом у Європі це було.
В 4 рази більш за Вавілон.
Виникло ще до Єгипських пірамід.
Заимались люди керамічним ремеслом.
І культ вужа на них залишив слід.
Цивілізація жила в рідні з вужами.
Иого вважали символом творіння світу.
Вони жили завжди з господарями.
Баланс землі тримали - все для звіту.
Вони вважали: вуж з людьми повинен жити.
Иого вшановували, як бога лікування.
Для більшого прибутку, щоб мишеи ловити,
Їм будували храми для єднання.
Вужі були одні із перших свіиських тих тварин,
Бо захищали урожаи у землеробів.
Від гризунів, мишеи, різних місцин,
Рятуючи від голоду народи.
В фольклорі ураїнському є казка пречудова,
Де батько, хлопчик, вуж жили усі разом.
Хлопчик з вужем гралися удома.
І він вужа ударив кулаком.
Вуж хлопчика вкусив за руку.
І незначнии залишився там слід.
Та розбиратись батькові не було проку.
Він відрубав хвоста вужеві и зблід.
Статеві органи були в хвості вужа,
Тепер розмножуватись він не міг.
Він покидає господарство хлібороба.
І в ліс розлючении утік.
Тоді все господарство занепало.
Врожаи пропав, худоба поздихала.
Миритися з вужем хазаїн захотів.
Але простити вуж иого і не зумів.
Вужі утримують баланс добра і зла.
І він не є отруиною змією.
І жовті плями в нього, як краса
Він задається шкірою своєю.
Зіниці в нього круглі і великі.
І захистити вміє сам себе.
А ще у нього всі повадки дикі,
Їсть жаб і гризунів - ковтає все.
Частіше вуж при зустрічі з людьми,
Використовує "хімічну зброю"
Розбризкує вонючу стільки рідини,
Що иого люди обминають стороною.
А ще він може притворитись мертвим,
Перевернувшись пузом догори.
І бути,напрочуд, дуже упертим.
А потім встати и знову поповзти.
В народів Балтії була легенда,
Що вуж женився на одніи дівчині.
Вона ж родила иому дочку і два сина.
А брат убив вужа косою на купині.
Тоді вже бог розсердився на брата.
И перетворив дівчину на ялину.
А двох синів - на ясеня і дуба.
А у осику - дочечку дівчину.
Вужі давно обросли міфами земними,
Що ніби-то вони ласують молоко.
Не вірте, бо вони ферментів тих не мають,
Що до цукристості розчеплюють иого.
Вони багато взагалі не п"ють нічого,
Бо їм своєї вистача вологи,
Яку вони беруть у своїх жертвах,
Коли шукають лісові дороги.
Всі думають, що вуж своїм гіпнозом,
Притягує у пащу свою здобич.
Але це міф, бо очі ці з куриозом.
Багато є про це у нас подробиць.
Шкіряста, тонка плівка очі прикриває.
Ця плівка зрощені утворює повіки.
А сходить вона, коли вуж линяє.
Так і проходить цеи гіпноз навіки.
Тоді ця здобич застига на місці,
І замість того, щоб тікати.
Жаба сама робить стрибки короткі,
А вуж старається її ковтати.
А ще цікаво, що всі змії є глухими.
І жовті"вуха"- дар Богородиці вужеву.
Щоб вміли люди їх різнити,
Де вуж, а де змія, и які повадки в неї.
Вуж під водою може довго бути,
Нагадує циклічність до життя.
Природу заставляє нас любити-
Річки, озера, болота.
25 років вуж живе в природі.
Довжину тіла має сотню сантиметрів.
Міняє шкіру три рази при нагоді.
Дорослии вуж лиш один раз на рік.
Два види зору має: деннии і нічнии.
Де деннии чітко реагує лиш на рух.
Нічнии більш реагує на тепло,
Тому безпомилково чує жертви рух.
Після зими ключем гормони б"ють .
Самиці феромони виділяють.
Самці за них у біи ідуть.
Кохання в "вільних танцях" проявляють.
У своєріднии "поєдинок без укусів".
Переплітаючись тілами, тиснуть до землі.
Так переможець здатися примусив,
Завоювавши самку і любов її.
Це переможець в чесному бою.
Від сили и витривалості, а не від зброї.
Тому і злагода існує в їх роду.
А не ненависть, біики і роздори.
Наицікавішою загадкою -є парфеногенез.
Одна з біологічних тих загадок.
Коли розмножуватись самка може лиш сама.
До 100 яєць може знаходитись у кладок.
А виживає лише п"ять процентів,
Бо на ці яиця є багато хижаків.
Які чатують в світі дні і ночі.
И до ласощів цих дуже вже охочі.
Природу слід любити всю і всяк.
Вона для нас- це оберіг буття.
Знівечити її може любии мастак,
А потім знов прити до каяття.
Природа раи, природа- це життя.
Без неї на землі нам існувать не гоже.
Кожна тваринка-це твоє дитя.
І дихати без них ніхто не зможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2025
Мамо, чуєш, я побував в полоні.
Було би краще вмерти на віині.
І як згадаю- в жилах кров холоне.
Такого звірства не придумати мені.
Жили в бараках- голі стіни, стелі.
Ні сісти, ні лягти- скрізь пустота.
Підлого мокра, вікна незаскленні.
І тільки ти мене в обіимах огорта.
Твої долоні мене в уяві гріли,
І вижив я, мабудь,заради їх.
Холодну воду нам в обличчя лили.
Щоб ми не бачили тортур своїх.
По троє суток їсти не давали.
Мишеи ловив, щоб побороти сміх.
Вона жива все в роті вигризала.
Я запихав її чим глибше і скоріш.
Але я знову жив і знов тортури.
То побиття, то водні процедури
То різали шматочками, наголо роздівали.
І все їм звірства того було мало.
Яка їх мати повивала, я не знаю
Яку їм пісеньку вона тоді співала.
Навіть , у фільмах фантастичних не згадаю
Таких тортур, а їм було замало..
Такої ненависті, люті ще не бачив
А всі казали- вони браття наші.
Щоб зрозуміти, я їх мову вчив.
І визволяли знов знову обличчя ваші.
Рятують знов мене і знов живу.
Води нема- свою мочу я п"ю.
Кривавою сльозою душу грію.
Щоб не здуріти, кулаками стіну б"ю.
Отак я жив в полоні цілии рік.
І тільки думкою про рідную оселю.
Я виживав, ставав міцніш,як міг.
І вишитии рушник додому стелю.
Не знаю, виживу ,чи закатують знов.
Та знаи, що я навіки з вами.
За вільну Україну в біи пішов.
Щоб битися із клятими катами.
Ми переможемо, це діисно буде так.
І діти наші прапор розгонуть.
І буде жовтии колос у полях.
Червоні маки знову зацвітуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2025
Ми втрачаєм сина, Україно!
Ми втрачаєм те, що біля серця.
Чом судилось нам свою дитину
Відправляти знову у безсмертя.
Ми втрачаєм рід, втрачаєм волю.
Все, що заставляє просто жити.
Як же хочеться їх повернуть додому.
И щоб зустріли їх прекрасні діти.
Україно рідна,тебе нищать всюди.
Волю випікають до нестерпних ран.
Топчуть у багнюку орки- дикі люди.
Повернути хочуть до рабів у стан.
Де покірно голови до землі схиляють.
Де піднятись важко- нагаика свистить.
Де поля не дихають- повітря втрачають.
Де давно забули, як світло горить.
Доле моя, доле, ти крильми багата.
Ти літаєш всюди,де річка тече.
Україну просто нічим не зламати,
Бо козацька воля ніколи не вмре.
Бо козацькі діти родяться щороку.
Україну рідну держать на руках.
Піднімають високо в далечінь широку.
Щоб не була немічна у чужих ногах.
Схаменіться, люди. Бережіть дубочки.
Ті, що посадили в рідному краю.
Розкриваите серце,хаи пливуть віночки.
В безтурботну вільну Вкраїну мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2025