| Сторінки (2/116): | « | 1 2 | » |
Зима покрила Вінницю в горби
Шляхи розбиті замела снігами
Жовнірська варта сонної юрби
Озброїлась іржавими клинками
Загін святково ряджених гусар
Стрічав на плаці свого воєводу
У шумі бургомістрових фанфар
Магнати готувались до походу
Допоки брід на тихому лимані
Шукали в леді перські скакуни
Летіли в бій три коники булані
Верхом на них дворяни Богуни
Раптово тьма упала по діброві
На дикий гул татарських нагаїв
Напились кров'ю зорі вечорові
В полон загнали шляхту і панів
Заледве втік побитий воєвода
Орда схопила Вінницю в аркан
"Насипете монет коли не шкода
Покуштувати ханський ятаган!"
Дарма татари ждали на послів
Із дня у день безжалісні конвої
Вели на страту родових князів
Старих магнат вбивали у покої
Гарячі стріли рвалися до міста
Озлоблий хан напалював вогні
"В Криму гусар ніяка реконкіста
Не відшукає на морському дні!"
Тягли ясир на схід до Перекопу
Богун покинув батька у степах
Кафа, галери - море до Синопу
Чи де йому скитатися в рабах?
Південна ніч бродила по туману
Томила плавні хриптом голосів
І ханська юрта сита від дурману
Хропіла сном столітніх праотців
Богун не спав - його глибокі рани
Вночі й удень кровилися в рубцях
Невже у сні привидились міщани
Що близились із шаблями в зубах?
"Ставай, сердего, треба працювати",
Хтось різав пута зламаним ножем
"Надходить час взаємної розплати
Нас не згуби під літеплим дощем!"
Скипів гусар та стримався у люті
Спадала темінь каменем з плеча
"Хмелем мене назвали на Славуті
Візьми собі шляхтянського меча!"
Богун життям завдячував громаді
Старе дворянство вибив з голови
І незабаром на старшинській раді
Промовив клятву в світлі булави.
29 січня 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019
1
Забряжчали копита об камінь
Тяжко грюкнув залізний засув
У старій давньо-кованій брамі
Хтось ключа золотого забув.
Винниченко, засівши до столу
Ледве справив на носі пенсне
"Не затягуйте нашу розмову
Пошкодуйте свій час і мене
Не сьогодні, так завтра комуна
Ціле місто утопить в вогні."
Він замовк і зітхнувши понуро
Тужний погляд провів по стіні
Пересмаглі обличчя потерті
Освітились в каміннім жару:
Козаку у бою краще вмерти
Ніж тікати в смутну чужину."
Попрощались у темряві сизі
Ледве теплі старі бурлаки
І коней засідлавши на кризі
Злопотіли в скрипучі степи.
Літератор примружив зіниці
Де він бачив одного із них?
Трибунали.. Багряні петлиці
Болбочан ухилитися встиг?
2
Тьмяні царські покої нарізно
Розійшлися раптово - в поклон
Перед людом громадженим тісно
Ухилився тактовний гарсон
"Чи вина чи шампанське прохали?"
Він підходив до вищих чинів
Задзвеніли криштальні бокали
Сіло панство до круглих столів
Голубович ministre із слами
Привітали німецьких колег
Документ комісарам подали
"Розійдемося миром, mon cher?"
Потиснувши порубцяні руки
Затиснули печатки в папір
Україно! Не виклюють круки
Твої очі ясніші від зір!
Довго Троцький шаліючи з люті
Розкидався погрозами вслід
"Знай піде по Дніпру по Славуті
Большевизм проти вас у похід!"
Та лиш землю весна обігріла
Горде птаство зірвалось в політ
Тільки де в них узялася сила
Розірвати нав'язаний гніт?
Київ кутався раннім туманом-
Зблизька чутно гарматні бої
Чи то рідні брати з отаманом
Йдуть вертати святині свої?
Взявши місто в ката Муравйова
Не спинялось козацтво на ніч
На Полтаву, на Харків, до Львова
Мчало вітром з шаблями з-за пліч
Сам Петлюра в столиці лишився
Постанови зіслав по військах
Де який старшина щоби бився
Хто в яких позостався б містах
Тільки мовив отаман:" Хоч втрати
Ми несемо по власних фронтах,
Зичу з честю вам Схід визволяти
Хай наш прапор зоріє в портах!"
3
Болбочан, загартований часом,
Пан полковник з південних країв
Добровольців своїх за наказом
Сам повів до таврійських степів
"Тут скінчились дороги додому,-
Починав він,- здобудемо флот!
Або згинемо всі- хай потому
Банда глумиться з наших чеснот."
Злегка тінь відкидаючи, крони
Заступали солоний Сиваш
Ген за ним зловорожі загони-
Крим далекий. Омріяний. Наш!
Перекоп зустрічав Болбочана
Синьо - жовті хоругви - нараз!
Зі столиці посли отама́на
Прочитали негайний указ:
"Нагороди і славні медалі
Передати панове стрільцям
І шляхи спорудити зі сталі,
Залізницю подати містам"
В Сімферопіль таки, до Джанкою
Увійшли запорізькі полки
І в степу, не злякавшися бою,
Знов дробили ворожі кістки
Того ранку, лишаючи справи,
Адмірал і прості вартові
Триколори із флоту скидали-
"Україно, ми діти твої!"
4
"Позбираю валізи. Світає,-
Літератор дихнув на вогонь,-
Більшовицькі скуйовджені зграї
Точно візьмуть мене у полон."
Як на фронті життя догорає?
Каземат, сині очі і тьма
"Ви навіщо мене розстріляли
Чи осліпли? Гарячка?Чума?"
Мідний цокіт карети. У склянці
Кілька крапель. Дешевий коньяк.
Починали гуртом у повстанцях,
Що ми далі зробили не так?
Винниченко, згорнувши газету,
Сонно глянув в розбите вікно.
Де згоріли всі пахощі степу?
Де загинула юність його?
9.08.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795048
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.06.2018
Вона царівна з вулиці каштанів.
Погляньте, друзі! Ген у тій юрбі
Як сонце рано мріє із туманів
Сяють очі ясно-голубі
Іде поволі, розсипає чари
А стан її! Закутаний в шовках
Чи чули ви? Чи бачили? Чи знали
Таку красу не тільки у казках?
Кидайте вірші, стомлені поети
Чи їй потрібні оди під шаблон?
Троянд! Троянд! Трояндові букети!
Ні слова більше ваших забобон.
29.03.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785101
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.03.2018
Посвята Л. Каденюку
Спіле небо осіннє ледь просвічують зорі
Смутно міниться місяць від буденних історій
Здичавілі комети перестигли у лід
Подивившись на Землю, усміхнулися вслід
Так шляхами - ярами усесвітніх орбіт
Коротали й планети свій невтомний політ
І вглядалися люди через призму небес
Як би їм доторкнутись до космічних чудес?
Сотні - тисячі сонць запліталися в косах
Засинали в лиманах, прокидалися в росах
І чекали нестямно, як шаленець Ікар
Знов дорогу до них прокладе серед хмар.
17.02.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777526
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.02.2018
Холодні Бендери. Сіра турецька зима
Україно моя далека! Як ти тепер сама?
Мріють села в тумані, срібно лиються зорі
Ех Полтава! Полтава! Ми би були на волі!
Хлопці бились як треба. Може зрадили нас?
Може я недогледів..Я не гетьман! Не князь!
В Дикім полі недобре. Всюди тіні татар.
Повезуть на галери - загрібатимеш жар
Я шведів не бачив. Хтось казав: з королем
Прощались вони попід шквальним вогнем
Ти не ремствуй даремно - сизооких орлів
Вбережу я ретельно від чужинських ножів
Пам'ятаєш Батурин? Люд палила орда?
Певно з ними на мурах там загинув і я.
7.02.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775879
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 08.02.2018
1
Як зістарілась Ольга літами
То покинувши Київ престіл
Свого сина юнця - Святослава
Позоставила князем князів
Захитались хозарські кага́ни
Пощербилась болгарська збруя
І тікавши в пустельні барха́ни
Знав суперник, де Руська земля
Скільки подвигів ратних буяло
Скільки слави добуто в боях
Ріки крові пролито і мало-
Грецьке море не взято в січах!
"Йду на полудень битися з вами
Потвердити старенький устав
Що ваш цісар якось із князями,
Із батьками моїми уклав"
Святослав так писав по- еллінськи
Для сусідів, ворожих вельмож:
"Так як вам наготовив я військо
Так мені наготовте також"
Поховались ромеї за стіни
Повтікали із скарбом на схід
Наче гунський володар Аттіла
Знов зібрався на Рим у похід
І дарма відмовляла княгиня
Легко справивши шаблю в сідлі
Полетіла князівська дружина
Здобувати царградські краї
Мужні вої дійшли до Дунаю
І зайнявши ромейські міста
Поспитали у князя:" Владарю,
Десять літ як палає війна
Десять літ погибаєм від криці
В чужині ми забули сім'ю
А як завтра обложать столицю
Хто бо стане з чужинцем на прю?"
2
Лунко билися хлопці сміливі
Тьму ромеїв їх вої сікли
Та послабла дружина і сиві
Їх відвідали якось посли
Святославу сказали:"Розлили
Знатно крові солдати в степах
То чи в серці бракує вам сили
Мирно сісти у власних краях?
Цісар князя взиває допіру
Завтра бути у гирлі ріки
Є розмова про війни і віру
В очеретах знайдете човни."
Довго радились русичі певно
Так чи варто згодитись на те
Чи боротись їм далі даремно
Може ворог у пастку веде?
В боротьбі обмінявшися горем,
Попрощалися два вороги
Буде Русь панувати над морем
І не зрушить Дунай-береги
На Дніпрі,в бойовищі з ордою
Князь зімкнув свої очі навік
І лишилась земля сиротою
Що за неї він врага посік
Так війну закінчивши криваву
Поверталися вої з Балкан
І легенди складали і славу
Понесли у дарунок синам.
2.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775618
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 07.02.2018
І
Старий Богдан вмирав із болем в серці
Погубить славу ж син його Юрась!
Тиміш був воїн та й загинув в герці
А цей.. І бою, і до зброї - зась!
Стара громада, потиравши руки
Як Хмелів гріб упав на чорну твердь
Сказала:" Отже, хлопцю до науки
Хто знав, що батька рано стигне смерть?
Хай набере лиш розуму і віку
А час прийде узяти булаву
То по уставу і по заповіту
Передамо її дорослому Юрку!"
Озвались радо козаки по тому
Й рекли старшини:" Писаря до нас!"
Й клейноди дали Йвану молодому
Що кликали Виговським повсякчас.
І вийшов Йван на дерев'яні сходи
І мовив твердо в збуджену юрбу:
"Хай буде слава кожнім козакові
І батькові, покійному Хмелю!"
Піднявся голос й забряжчала зброя
І шапки смушеві злетіли геть увись
І гетьмана звітавши по закону
Затихло військо й кожен зуби стис.
"Я сам простий, під Овручем родився,-
Почав Іван, піднявши булаву,-
Так само Богу, як і ви, молився
Так само й вмру, як личить козаку!"
І слухав нарід, ки́вав головою
А хтось спитав:" Тож, гетьмане, речи!
Чи битися буде́мо з татарвою
Чи, може, ляські ще́рбити мечі?"
І, звівши брови, смутно мовив Йван:
"З усіх усюд обсіли вороги
І хитрий лях і московитський пан
Були би раді, якби пощезли ми
Не будемо хилитись ні до кого
Щоб і сини не згорбились в ярмі
Хай Січ - і це останнє слово
Сама дасть лад на батьківській землі!"
І знову схвально загуділа рада
На коней свиснули і шляхом розійшлись
Та ще по колу раз пройшлась боклага
Й могилі Хмеля кожен поклонивсь.
ІІ
Іван на Січ прийшов шукати долі
А першим здибав гетьмана Хмеля́
Той був смутний, а у гарячих скронях
Неначе нуртувалася біда
"Чи ти до бою з нами ладен стати?-
Питав Богдан,- дорога на війну.
Заївся лях чужим добром пихатий
То я по частку повернусь свою"
Іван недовго мислив і мовчав
"Піду із вами, що мені втрачати?-
Він мовив стиха,- сам мазу́рів знав
І тямлю трохи з ними воювати
І того ж дня зізнався з Кривоносом
Опарою, Сильвестром, Богуном
Кричевським, Нечає́м, Рогозом
І сивим характерником Панько́м
А в травні Хміль пішов на Жовтоводи
Розбив Потоцьких разом з татарми́
І поробив під Корсунем їм шкоди
Й тікали ля́хи, аж гули шляхи
І Йван Виговський не цурався бою
Стискаючи старенький самопал
Він рвався першим битися з ордою
І сам власноруч Овруч визволяв
Хмельницький рік:"Збираймося, хлоп'ята!
Ми шаблі освятили у Дніпрі!
Сто літ мовчали й дали ля́хам знати
Козак - господар на своїй землі!"
...Виговський люльку докурив до краю
Тепер він гетьман, а не просто вой!
Тепер від нього подвигів чекають!
Старий Богдан пішов на упокой..
Дубові двері прочинились тихо
"Хто там до мене?"-смирно рік Іван
"Це я, гетьма́не!- мовив писар,-лихо!
На нас іде московський отама́н!"
"Чого б йому із нами воювати?
Він сам здається б'ється на Одрі́!-
Шарів Іван,- Та годі зволікати
Війська скликайте завтра ж на Січі́!
...Діди казали, Хмеля отруїли
Було кому! Та хоч би й Бутурлі́н!
А скільки раз татари люд поїли
Химерним зіллям, забиравши в плін?
А як старши́на ще була ворожа?
Згадати б того Йвана Брюховця
Його Хмельницький називав небо́жем
А сей йому плював на гробівця!
...Тільки но розвиднілось надворі
Сідлав Виговський ворони́х коне́й
"Чекай, Москва! Не знатимеш в покорі
Синів Вкраїни - Хмелевих дітей!"
ІІІ
Замайоріли стяги у Полтаві
"Лаштуй війська і сам не бійсь - ступай!
Ніколи писар овруцький над нами
Не пануватиме, речу, і край!"
Так гнівно мовив сотнику в світлиці
Старцю Мигурі, дивлячись увіч
Пушкар Мартин, полковник, син вдовиці
Що бивсь не раз з Гетьма́ном пліч-о-пліч.
Колись, юнком тікаючи од пана,
Нічну ватагу взрів він у степу́
Звітався перше із Хмелем Богданом
І побратимом вірним став йому
По наглій смерті гетьманській Мартину
Нелюбим став ураз весь білий світ
Осів в Полтаві разом з старшим сином
Онуків смутно бавив кілька літ
Та як Виговський військо став збирати
Могуть козацьку раптом на Січі́
Щоби на прю з царем московським стати
Мартин Пушкар, покинувши сім'ї
Малих онуків й згорблену дружину,
Ізнов вернувся у Полтавський полк
І сам собі поклявся до загину
Виговського потерти на пісок.
Мартинів полк минув останні мури
І тільки, як ввійшов у Чорний Ліс
Пушкар окликнув сотника Мигури
Спитати ві́стей може хто приніс
Мовляв Мигура, війська тьма іде
Залога в Гадячі здала Івану зброю
І краще певно їм усім буде
Як не ставатимуть із гетьманом до бою
"П'ять тисяч воїв,- додавав Мигура
А ще Богун і кілька сот шабе́ль
Якщо тепер не відійти до мурів
Вчадіє місто полум'ям осель"
Пушкар вагався, терся з ніг на ногу
Прогнав Мигуру, осідлав коня
Втекти від бою - найстрашніший сором
А на кону повстання - булава!
"Прийшли сланці від гетьмана Івана,-
Гукнув Мартина чорновус Богун-
Самі ножі складете й самопали
Чи підете із братом на війну?"
Богун вдивлявся в сивого Мартина
О скільки літ минуло, як вони
Під Пиляво́ю обливали пивом
Шиті златом польські жупани́!
"Дарма байки,- казали сли Івану,-
Пушкар старий - ніхто не перепре
Та діло друге - бивсь козак із паном
А що тепер - на батька син іде?"
ІV
Московська рать не зволікала з ходом
"Ще той Пушкар, бодай йому би грець!-
Мовляв Богун,- отут під Конотопом
Зустріньмо ворога. Він піде навпростець.
Вертався гетьман зранений у ногу
" Нічого,- каже,- скоро заживе
Нема Мартина - ну то й слава Богу
Скарали б все одно з Барабашем.
Старий неначе і хотів до бою
Та щось до яру з військом відступав
І десь під липами наклали головою
Полтавський полк і сам Мартин Пушкар
Під Конотопом запалало сяйво
Ішла Москва у світлі хоругов!
Чи хтось із них чекав, що це востаннє
Братається скупий боярин Львов?
Пішла січа гаряча і запекла
Ніхто набоїв врагу не жалів
І як Виговський одіслав до пекла
З десяток сот калмиків й москалів
Прийшов Трубецький і поважні сли
І мовили сяк так минемось з миром
При Хмелеві були ми-смо брати
І билися разо́м із Казимиром
Яка ж то буча впала з-поміж нас?
Та ж і одної віри з русина́ми!
В такий непевний і посмутний час
Хотіли б жити ми в ладу із вами
І рать тікати знялася із поля
Лишала зброю, коней і харчів
Хоругви рідні позабули вдолі
Й насіяли в багнюці дукачів
Трубецький царю потім жалкувався
Що та Вкраїна вибилась із рук
І як Виговський ними збиткувався
І скільки москалям подіяв мук...
Козацтво скликало громаду після бою
Сказало так:"Ведіть сюди Юрка́!
Іван тепер проститься з булавою
А ми ісповним заповіт Хмеля́!
***
Тяжкі часи ішли на нашу неньку
То лиш початок. Далі гірше всяк.
По правий берег сяде пан Ханенко
По лівий ж буде Юрко Хмельничак...
12-13.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737590
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.06.2017
Кроки по мокрому бруку.
Загублений погляд у даль
Хтось протягує руку.
Голос, як здавлений жаль
''Ви отаман Петлюра?
Я Нестор, батько Махно
Ми воювали колись, забули?
Скільки років по тому пройшло..''
''Я, мабуть, вас знаю,-
Озвався старий Симон
Цигарка, упавши, згасає
Тліє паризький газон
''Ви були на півдні,
Здається, взяли Перекоп,
А потім засіли в підпіллі,
То я чув, ніби й звели курок''
''Помиляєтесь, брате, багнети
Далі несли мої сини
Не здавались вони, померти
Завжди постигнемо ми
А далі так сталось
Мусили кинути дім
Хтось із живих продався
Хтось в зе́млі поліг сирій
Може злучимо сили
То вийде діло із нас
Ще герої не всі спочили
Надворі гарячий час
Піднімемо стяги угору
Серед багряних завій
Може кличе взиває нас доля
На смертний останній бій?''
''Зустріньмося влітку, сьогодні
Боюся, що хвилі нема
Минуть свята Великодні
То сядьмо тоді за стола
Поговоримо з військом-братами
Узгодимо термін і час
Зберемось нарешті з думками
Хай Бог береже тоді нас''
Помовчавши ще трохи, подали
Один одному руки й пішли
Два суворі старі отамани
Два запеклі колись вороги
А наступного дня на проспекті
Як п'янився Париж від весни
Петлюра зустрівся із смертю
..І Махно незабаром за ним.
13.04.17.
***
Ти з-за яблунь виходиш у білому цвіті
І гілля бринить на веснянім вітру:
"Чи десь є за тебе миліша у світі?
Чи є чарівніша за вроду твою?"
І лягають на плечі незаплетені коси
І горять неціловані зрання уста
І гаї шелестять, омиваючись в росах:
"Лиши нам на згадку ім'я!"
Погляд згубила серед зір і туману
А очі твої наче іскри, як жар
І ясен шепоче на вушко:"Кохаю.."
І никнуть слова його в шелесті трав
Мліють гаї ледь почувши твій подих
І схиляються вділ обійняти тебе
І тамуючи палкість бентежну і подив
Б'ється у грудях їм серце живе
І мруть солов'ї від солодкої муки
Їм дух забиває від сонця й краси
І ясен, твої приголубивши руки,
Благає - цілує:"Не йди..."
8.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2017
Мій народе! Доля тобі присудила
В боротьбі гартуватись як сталь
Звідки ж стільки століть в тебе сили
Палати у ватрах повстань?
Нескоре́нний! Ніколи не впадеш
І ніхто не розтопче твій дух
Мій народе! Бути назавжди
Вірним сином тобі клянусь!
Ти побачиш колись над Москвою
Після довгих жорстоких боїв
Як наш стяг обгорілий війною
Засяє ясніше від зір
Й на обвалах червоного муру
На рештках німих орлів
Обіймуться сини і забудуть
Яких мали колись "братів"
3.2.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2017
Замайоріла молодість нам стягом
Озвалась:"Хто живий, ставай!"
І стали ми, огорнені туманом
Й пішли вмирати за свій рідний край
І освятивши шаблі на зорі
Покинули заплакану кохану
Всміхаючись, хоч знали, що з війни
Нам не вернутись, та життями
Ніхто не дорожив і не жалів за домом
Й не плакав тихо, дивлячись на схід
Чого ж бо варте все, що є навколо
Коли на Батьківщину ворог гострить ніж?
Й чекали бою, копаючи окопи
В промерзлій наскрізь, та своїй землі
Щоб незабаром вщерть залити кров'ю
Її своєю і своїх катів
І день прийшов, морозний, безталанний
Надворі січень. Український цвіт
Закривши шлях на Київ власними тілами
Героями під Крутами поліг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2017
Героям України
Іде війна. А хто ми в ній? Солдати!
Мундирів темних шиковані ряди
Готові душу і життя віддати
Своїй Вкраїні, як віддані сини
Нам каже серце йти щодня до бою
Нам каже совість не жаліть себе
Ніхто! Ви чуєте? Ніхто перед ордою
Зброї з нас покірно не складе!
Й не змусить впасти долі, на коліна
Не змусить нас ніколи відректись
Землі тієї, де нас породили
Що щастям буде сяяти колись!
"Колись" те з кожним днем все ближче
І наша справа світла і ясна
Працюй! Живи! Борись і знищуй
Усе, що зичить Батьківщині зла!
27.12.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2017
''Зима - це доля, а не вирок'', -
Зітхнув кентавр, струснувши з голови
Сніг.Змовкали вулиці. Темнів будтнок
Зорі проглядалися з імли
Мигтів ліхтар, вслухаючись у звуки
Циферблат опівніч пробивав
В нечисленних перехожих терпли руки
Каштан останнє листя осипав
Спливла хвилина. Ще одна за нею
Збентежив вітер горобину ніч
І, досягнувши в тиші апогею,
Вона лишилась з містом віч-на-віч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2017
Роки ідуть і час минає
Й самі минемо ми колись
Чи хтось за нами пригадає
Серед сум'ять чужих облич?
Залиш питання всі бентежні
Літам старечим на споми́н
Іди із долею по стежці
Де не цвіте трава полин
Живи й впивайся юності, як чару
Хай квітне серце і не спить душа
Вперед дивися гордо і зухвало
Бо як на коси впаде сивина
Й безсилля стан зігне додолу
І врода всохне як роса
Захочеш знову стати молодою
Та іншим буде навкруги життя
18.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2017
Навесні ми будемо інші ніж зараз
Бо ж сьогодні не такі як учора
Кожен день наче спалах
Кожна мить, як епоха
Ми живемо у світі ілюзій
Де їх легко придбати
І складно позбутись
Коротаємо дні
Серед сірого натовпу
У морях метушні
Ми чекаємо змін
Замкнувшись всередині
Власних рамок і стін
''Час все змінить''- гадаємо ми
Ні, час придумали люди
А не́ навпаки
1.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2016
Пісня гір
Смарагди лісів захопили горді Карпати
Ріжуть небо вершини обвітрених гір
Де кінець де початок - не знати
В невідомості губиться зір
Лиш одна гора не як інші
При вершині тільки тліє полин
Чи дні на ній холодніші?
Чи спомин плекає лихий?
Звечоріє - заплаче трембіта
І прокотиться спів по хребтах
Щоб почуло його півсвіта
А почує самотній птах
Тут гуцул не буває ніколи
Навіть кінь не вертає сюди
Заросли за століття дороги
Засипались часом сліди...
Австрійці,як Польща упала
Ступили на землі нові
І рушили в пошуках слави
В непідкорені гори німі
Тиждень військо ішло.
Тільки перше село оточили
До вечора часу дали
Визначатись: народу в неволі жити
Чи на полі в бою лягти
На заході сонця заграла трембіта
Кров полилася, за нею спалах вогню
Українці у першу ніч літа
Боронили уперто свободу свою
Затихло село на світанку
Якого ніхто не стрічав
Говерлу далеку, немов полонянку
кутав холодний туман
Відтоді трембіта щовечора грає
Тужить неначе за полеглим селом
І кожен гуцул ті місця обминає
Якнайдалі, десятим шляхом.
18.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2016
сучасникам
Всі поети живуть, щоб написати одну поему
щоб до смерті її ніхто не читав
а потім ділили на цитати й морфеми
і кожен учень напам'ять вивчав
всі поети твори ховають
у темні шухляди столів,
їх при житті відцурались, не знають
опісля ж з них творять вождів
всі поети нещасні чи, може, здається
всі поети чекають чогось, що не прийде
всім поетам погано живеться
нам із ними, і що з того вийде?
4.12.16
Ти підписала ніжною рукою
Фатальний вирок назавжди мені
Усе забуду, а тебе не зможу
І перестріну тільки в мряці снів
І не скажу тобі, кохана,
Як страшно знати, що чужий я тій,
Що взявши серце - більше не віддала,
Що взявши душу - залишила тінь
Пройду повз дім твій, наче не бувало
Мину тебе і піду в нікуди
І не погляну в вічі, бо не знайду
Нічого там, крім холоду й журби
І відречусь я сто разів від тебе
І знову й знову в темряві ночей
Шукатиму твій погляд серед неба
Із-поміж зір, як в натовпі людей
Та я благати вже тебе не стану
Й тобі у ноги більше не впаду
Лиш побажаю: люби когось так само
Гаряче й палко, як я тебе люблю!
2.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2016