| Сторінки (2/109): | « | 1 2 | » |
Переведіть мене через майдан...
(В. Коротич)
Волошки між гіркого полину
Про очі твої сині нагадають.
І спогад, через відстань і війну,
До тебе, в Київ, знову повертає.
Живий ще був Серьожка Нігоян
І беркутня свинцем не заряджала.
- Переведи мене через Майдан, -
Мене ти несміливо попрохала.
Вже дні у них відлічені були
І шини вже палаючі диміли.
Ми площу неспокійну перейшли,
Але розстатись так і не зуміли.
Нам все відтоді ділиться на двох,
І чорні дні відміряні війною.
Ти навіть в непривабливий окоп
Волошкою заглянеш голубою.
Я вже не пригадаю кожен бій,
І кожну перемогу і невдачу,
А тебе, в сірій курточці твоїй,
На фоні диму барикади бачу.
Я згадую несмілий голос там,
Під грізний шум палаючої ночі,
- Переведи мене через Майдан, -
І погляд твій чекаючий, жіночий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2017
Летить по небу, крутиться планета,
Кружляє із супутником своїм,
І на орбіті круглим силуетом
Відблискує промінням голубим.
Зима зміняє літо з кожним колом,
Веде світила оберт по кривій,
І всього не дізнатися ніколи
Що бачити доводилося їй.
Пливуть сусідки поряд - ледь жевріють,
Планети безнадійно неживі,
А ти, Земля, лісами зеленієш
І тонеш в океанській синеві.
В тобі одній, у зоряній безодні,
На рідній, на єдиній і своїй,
Біліє сніг на Півночі холодній
І в тропіках хлюпочеться прибій.
Лиш ти гудеш постійними штормами
В ревучій сороковій широті.
І ти одна над стиглими хлібами
Ганяєш вітром хвилі золоті.
Для нас ти, обертаючись, плането,
Відводиш час для щастя і біди,
І вміло підбираючи сюжети,
Ти зводиш двох в єдино назавжди.
Ми день з тобою знову зустрічаєм
В надії, що сьогодні пощастить,
А поле диким маком розцвітає
І бір сосновий кронами шумить.
З тобою, лиш єдиною на світі,
Загублені в космічній глушині,
Ми по своїй проходимо орбіті,
Кружляємо у Всесвіті одні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
Летять хмаринки тихо вдалину,
По небу пропливають без упину,
Одна наздоганяючи одну,
Міняючись грайливо щохвилини.
Куди, хмаринки, разом біжите?
З яких країв несетесь, легкокрилі?
І як у вас дізнатися про те,
Від чого ви, пухнасті, побіліли?
Мовчать хмаринки в синій висоті,
Не хочуть ні про що розповідати:
Їм на смішні запитання оті
Звисока краще мудро промовчати.
Про колір свій і напрямки шляхів
Купчасті теревенити не стануть.
До всіх материків і островів
Вони тягають воду з океану.
З них кожна по висотах голубих
Дістанеться призначеного краю.
Вони, хмаринки, зовсім не із тих,
Хто просто так по небу пролітає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2017
Не нам розкрили цвіт каштани
Післявоєнної весни.
Без нас травнева ніч настане,
Ми не вернулися з війни.
Вирує море бурунами,
Не спиться в темінь солов'ям.
Подруги наші йдуть не з нами,
Все не для нас і все не нам.
Для нас - тюльпани на граніті
І розцвітає в полі мак,
Нам небеса навстіж відкриті,
Нам все небесне - просто так!
Тоді весною, в рік кривавий,
Коли горів зі Сходу шлях,
Нас прийняли в обійми трави,
Ми залишилися в полях.
І вже знайомими стежками
Росистим лугом не пройти,
І тільки вас під небесами
Безмовно бачим з висоти.
Ми з вами радість розділяли
І ваші болі у свій час;
І поряд з вами пролітали,
Коли сумні ви йшли без нас.
Тепер не нам цвітуть каштани,
Ми залишились у війні;
І лиш пташиними клинами
Летим над вами навесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло,
Не змели тебе хани могучі.
Ти мій Звягель стоїш, гордо тягнеш увись
Свої мури з гранітної кручі.
Древні контури веж, як на фоні пожеж,
На зорі відбиваються в плесі.
Пахне хлібом п'янким і Вітчизною дим
На казковому березі Лесі.
Тут хмаринки в обід, а вночі оксамит
Покривають квартали на схилі.
Ріже промінь пітьму і горять у йому
Діамантами крапельки білі.
Ти тривожно за нас бив у дзвони не раз,
Потім знову світився вогнями.
Йде весільний кортеж - і святкуючи теж,
Ти мовчазно блистиш куполами.
На косі річковій, рідний Звягеле мій,
Ще дитячі малюнки не змились;
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
А в осінній порі білі хмари вгорі
Вітер тягне тихенько над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин,
Жовте листя лягає намистом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2017
Піднявся над обрієм місяць,
Синіє уже далечінь.
В вечірньому стихлому лісі
Лягає під соснами тінь.
Густіють, повзуть таємниче
Молочні тумани з боліт.
І манить, знайти себе кличе
Ніким ще не бачений цвіт.
Ще з древності ходить Поліссям
Повір'я, легенда про те,
Що папороть в темному лісі,
Вночі, на Купала цвіте;
І хто наодинці посміє
В пітьмі залишитись нічній,
Щасливо здійснить свої мрії,
Зірвавши ту квітку мерщій.
Шукали слов'яни спрадавна
Тих квітів бутон чарівний,
Та все безнадійно і марно -
Нема їх, хоч вовком завий.
Злукавили предки, можливо,
Чи плітку пустили дарма -
Не так уже нині й важливо
Чому того цвіту нема.
Нема тут помилки, насправді,
Й ніколи її не було.
Все знали по справжньому давні,
Їх мудрістю плем'я жило.
Гуляв на Івана Купала
Народ, позабувши про сон.
А молодь тихенько тікала,
Шукала щасливий бутон.
Звичайно ж, одне не посміє
Забратися в хащу дівча;
І квітку побачити мріє,
Тримаючись друга плеча.
Для того легенда й гуляє,
Як привід почати свій путь.
А квітки там зовсім немає,
Ніколи її не знайдуть.
Там в темряві бродять олені
І місяць над лісом пливе.
А цвіт, що придумали древні,
Лиш тільки в легенді живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2017
Шумить вода азовська голуба,
Об берег розбивається прибоєм.
Недавно ще біліючі хліба,
Не зібрані, горять на полі бою.
А поряд, між окопаних гармат,
Задимлені, обпалені війною,
Цвітуть в полях ромашки невпопад,
За бруствером біліючи стіною.
Стоять в степу, де точаться бої,
Заплямлені мастилами і кров'ю,
І пелюстки обсмалені свої
Здіймають ввись до неба Приазов'я.
Не раз зім'яті подихом війни -
Під танком і під чоботом бували -
Щоразу підіймаються вони,
Нескорені атаками навали.
І мовчки, біля квітів польових,
Сидять бійці в окопах після бою,
Під плескіт хвиль азовських голубих
В обойми заганяючи набої.
Приймає смерть і щирить зуби в ряд,
А зовсім безтурботно перед нею
Цвітуть на полі бою невпопад
Ромашки, заглядаючи в траншею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017
Над лісами північного краю,
Над рікою і гладдю полів,
Мимоходом вгорі пролітає,
З криком тягнеться клин журавлів.
Йдуть за старшими юні на крилах,
Бездоганно тримають політ;
Біля хмарок летять посивілих,
І все далі від рідних боліт.
Їхні зови, пташині, їх кличуть,
Тільки їм зрозумілі, свої,
І по небу пливуть і курличуть,
Покидають холодні краї.
Може трапитись все в перельоті -
Тільки сумнів не лізь у думки.
До життя, по прямій від болота,
Свою зграю ведуть вожаки.
Їх кордон не тримає і межі,
І ми дивимось, діти землі,
З теплим сумом захоплено стежим,
Як летять і кричать журавлі.
Кличуть нас із собою, можливо,
Чи жаліється іншому птах,
Що вже холодно вранці і сиво
Від туману в сирих болотах.
Їхній крик не збагнути пташиний,
Лиш на хатки боброві і гать,
На покинуті гнізда-купини
Пожовтілі листочки летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016
Знову небо ранкове над степом
Креслить ніжно стрижами весна.
Знову бродять у лузі лелеки,
Де гриміла недавно війна.
Вже відбито ворожі атаки,
Вже на Схід розміновано шлях.
І цвітуть над окопами маки
На притихлих південних поляк;
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись,
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись.
Що вам ранок наспівує сонно,
Що вам сниться на тихих вітрах?
Ви все бачили, квіти червоні, -
Біль і відчай, відвагу і страх.
Вам бої переможні відомі
І розірваний ворогом фланг;
В вашім кольорі - полум'я в домі,
З екіпажем палаючий танк.
Червоніє в пелюстках багряних
Кров полеглих в атаці бійців,
Пролітаючий трасер фатальний
І на мить спалахнувший розрив.
Всі жахіття пронісши вогнями,
Відгриміла і стихла війна.
І покровом лежить над полями,
Знову мирно дзвенить тишина.
Лиш на вітрі шумлять пелюстками
Квіти-символ палаючих днів,
Квіти-пам'ять про тих, хто не з нами,
Хто не вийшов з смертельних вогнів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016