| Сторінки (2/104): | « | 1 2 | » | 
Живу  я,  лічачи  хвилини
До  наших  зустрічей  й  прощань,  
Я  марю,  мрію  ними  –  
Між  нами  відстань.
І  цим  все  сказано.
Не  спалося  цієї  ночі…
Уривки  снів…  Світанок…  Ти…
Якби  ці  сни  були  пророчі.
Якби…
Ти  спиш.  Не  хочеться  будити.
Зібрала  нишком  речі,  поцілувала
Й  накрила  теплим  покривалом.
Пішла.  Не  хочеться  тебе  будити.
Ці  дві  години-півтори,  немов  мара,  
І  знову  підле  місто  у  тумані
Підсуне  зламаний  маршрут.
Ти  знов  далеко,  не  вперше  й  не  востаннє  
Я  тут…  
Пора,  пора  вже  прокидатись
Від  вереснево-жовтневого  сну,
Листопад  готує  красу,  красу  дощу.  
Мандарини.  Знову  віщують  свято.
Гостей  в  нас  буде  небагато,  
Лиш    ти  і  я,  і  ми  з  тобою  вдвох,
Цією  ніжною  зимою  ми  вдвох.
Шампанське  –  це  не  банально,  а  класично:
Нам  так  добре,  нам  так  звично.
Холод  приковує  до  ліжка…
-  Заходьте.  Гарячий  чай  з  лимоном?!
-  Захворіла  трішки?  
-  Захворіла  грипом  і  тобою…
Приємно  бути  хворою  й  слабкою,
Коли  з  тобою  поруч  він,  один,
Коли  з  тобою  поруч  друг.
Він.  Один.  Коханий  друг.
Іще  один  тривожний  рік  переживань,
Припливів  і  відпливів,  бажань  і  небажань,
Неспокою,  невпевненості  у  вчинках,
Із  докорами  совісті,  без  сну  і  відпочинку.
-  Посміхнись,  ти  сильна  духом!
І  посміхаєшся,  бо  любиш,
Посміхаєшся,  бо  віриш  і  добре  знаєш,
Хто  шепоче  це  тобі  на  вухо.
І  підбадьорююсь,  цілую  і  прощаюсь,
Іду  вперед,  бо  знаю  –  повернусь!
-  Люблю,  –  це  слово  промовляю.
-  Я  втратити  тебе  боюсь,  Коханий!
Знов  ніч  з  думками  наодинці.
Я  не  сама  –  із  фото  у  руці,
З  твоїм  цілунком  на  щоці,
Із  думкою  про  тебе  в  серці.
-  Добраніч,  -  шепоче  вітер  за  вікном.
-  Спи  спокійно,  медовим  сном…
Медовим  сном.  Я  стережу  твій  сон,
Я  за  вікном,  я  за  вікном…
Засинаю…
Безмежний  водний  простір  –  океан!
Великий  суходіл  –  земля  обітована!
Ці  дві  стихії  поєднались
В  одне  єство,  в  одне  життя
Й  створили  світ,
Мене  й  тебе…
Вода  й  земля.
Туманний  ранок.  Спокій.  Сум.
Встаю  претихо,  не  хочеться  будити.
Узяв  за  руку.
–  Не  йди,  без  тебе  не  засну,
Не  їдь  сьогодні…  Схилила  голову,  мовчу.
-  І  я  без  тебе  також  не  засну,
Ніколи  більше  у  житті  без  тебе  не  засну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2014
Відтепер  у  дворі  твоїм  нарциси,
І  стоптана  земля  у  квітнику  –
То  сонячні  твого  обличчя  риси,
Що  щиро  так  нагадують  весну.
Все  в  мені  чомусь  перемінилось,
Щосили  рветься  суть  моя  й  душа,
І  заздрю    сам  собі  –  сьогодні  ти  наснилась
І  королю  зробила  шах.
Я  в  програші  чи  у  виграші,  кохана?
Навік  би  здатися  тобі  в  полон,
Аби  загоїла  важкі  сердечні  рани
Й  приходила  насправді,  а  не  в  сон.
І  знову  постаєш  в  очах-екрані,
Мов  марево  з  віддалених  країв,
Торкнутися  тебе  –  то  справи  марні,
Хіба  що  думкою  дістатись  Чернівців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2014
Відбитки  твоїх  пальців  знайдено.
Вони  порушили  спокій  мого  серця,
Зламаного  механізму  життя.
Ти  хотів  забрати  його  собі,
Проте  наслідки  жахали  тебе,
І  ти  лише  надірвав  його,
Залишивши  сліди  свого  втручання.
	
Твоя  втеча  з  місця  злочину
Не  залишиться  безкарною:
В  мене  є  докази  і  свідки.
Спитаєш  «звідки»?
Очі  мої  бачили,  душа  рвалася  від  болю,
А  серце  обмивалось  кров’ю!
Хіба  цього  мало?
Доказів  вистачить,
Але  чи  не  забракне  сміливості,
Щоб  відібрати  у  людини  свободу?
Чи  вистачить  образи,
Щоб  зненавидіти  назавжди?
Чи  достатньо  часу,
Щоб  пробачити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2014
Не  стримуй  слів,  не  треба  їх  тримати,
Коли  їх  струмінь  рветься  із  грудей.
В  неволі  їм  від  лиха  не  сховатись,
А  так  хоч  правду  проголосять  для  людей.
Бо  правда  –  то  святе  і  непорушне,
За  неї  віддавали  найцінніше,  
І  то  життя.  Що  може  бути  гірше,
Як  не  померти  мужньо?
  
Не  стримуй  сліз,  оплакуй,  мамо,  сина,
В  небесній  сотні  спочиває  він…
За  наш  «украй»  твоя  дитина
Умилась  кров’ю,  задля  змін!
  
Ми  весь  свій  вік  раби  одного  ката,
І  тягнемо  одне  і  те  ж  ярмо…
Та  «буде  син  і  буде  мати»,
Себе    неволить  не  дамо!
Не  стримуй  слів,  відтепер  наша  зброя  –
То  гостре  слово  правди  вогняне.
І  в  цьому,  хоч  нерівному,  двобої
Підтримаймо,  брати,  самих  себе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505294
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.06.2014