| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
якийсь недобрий осад
залишився у
душі
абощо
після шикарного позорища
жалобних процесій
п*ятьох президентів
генсеків
whatever
після щоденнних переворотів
курбетів висмичків і вискочнів
нездорово на серці
як туристу, що
заплатив за вояж по екзотичних країнах
склав список на закупівлю сувенірів
а йому показали
дітей, що попухли з голоду
на ніжках, тонших сірника
та непотрібних арабів
що копирсаються у розвалених будинках
поминаючи незлим і тихим
пані моніку
і хочеться
недобро та глумливо
служити свідком і надалі, скільки стане:
щоби стіна упала й не піднялась
хоча б і сам загинув під золотими цеглинами
безглуздого й жахливого охота
щоб люди, що далеко вже не
натовп, не чернь
а просто протоплазма
і цю корону розірвали на шматки
обважнілу до рівности перед законом
легку до пролиття крови
обалаганену в новинах замість
совісти - гідности -
не мої це слова
мені
спектаклю хочеться
епічного як хліба та видовищ
заломлення стовпів яким би храми
святим богам не правили - падіння
пихатих праведників - шабашу для грішних
щоб знову час
стискав на горлі ікла
і чутно тріскали
хрящики та кістки
але не мої, звичайна річ
або до певної міри
який же інакше
то спектакль,
якщо замість гамлета
божевільний актор зіскакує зі сцени
починає рубати глядачів
і виявляється, що шпага в нього
зовсім не картонна
а кров ллється не фарбована
чи ж за те
заплачено за квиток
і не малі, сказати, гроші
але ще кілька років
в цім
раю
і
зголосився би
мабуть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2026
Сказавши всі слова
у тім порядку,
в якому їх сполучили
батьки батьків батьків батьків,
що зробити мені,
щоб не згоріти з сорому?
Чи повторити всі
слова ще раз у тім же
порядку? Чи
вимовити їх
тій
людині,
що впорядковує
порядок порядку, щоб вона
сказала:
“Все не так.
Все неправильно.
Губи твої кривляться і
горло народжує гарчання
замість мелодичного
співу
прадавніх слів.
Не роби так більше.”
Я став
так робити менше.
Але як же хочеться мені
відкусити свого язика й виплюнути
в миску для пожертви,
наче людожеру,
що наминає капусту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2025
Я сів за стіл. Узяв до рук бобину,
де Оннегер записаний. Скрутив
один виток розмотаної плівки,
липкий червоний кінчик притискав
я другим пальцем. Тільки не чіплявся
він за сусіду, тож його відклав,
щоб вивільнити місце перед себе.
(Скажу в лапках, що зараз на машинці
передруковую, це все, що написав,
а в текст оцей удруге я устряв
лише для того, щоб унести ще краплину
реальности, та ще приготувать
таке-от дивне вторгнення в минуле -
неначе петлю часу зав'язать.)
Ще на "Вечірці" там лежала карта.
Її перевернувши на лице
дізнався я, що це була дев'ятка -
дев'ятка пік - не дама і не туз.
(Я перепрошую, що вмішуюся знову
до плину тексту - нічого втрачать
в такому тексті. Просто попрохати
хотів я вибачення - дещо претензійна
здалася ця алюзія. Отож
я краще розповім коли із братом
ми до Москви поїхали в посольство,
зустрів він друга та мене залишив
і з ним усеньку ніч проговорив.
Усе нормально. Хай би. Тільки - спека.
(Я вже писав про неї). Ти зустрінеш
це вже в майбутньому - для мене то минуле.
Тож я лежав, бісився та пітнів,
нам'явши гулю сумкою з грошима,
а потім кинув, і стояв до ранку
у тамбурі - вікно було та вітер.
Ми грали в карти. Я погано грав,
як завжди, ув обидві набирав
руки - а хлопці посміялись
напевно потім. Добре. Я замовк.)
Тоді, на чистий аркуш подивившись
(я перепрошую, іще одна хвилина -
я, може, зводжу тако нанівець
усю концепцію цього неначетвору,
адже це суперечило б ідеї -
та до ідеї ви ще не дійшли.)
Тоді, на чистий аркуш подивившись,
я завагався - може ліпше нам
блокнота взяти, чи чого такого й
подумав, що не того я хотів -
відкрити б нам щоденника і слово
мережати за словом, і шукать
піднесення та відкриття осяйні...
Але... І знову завагався я і став
шукати зошита, де зараз ми й зустрілись,
читачу мій, з тобою - я, живий
у миті поруху моєї самописки,
і ти, що маєш вузол зав'язать -
і час провисне... Я шукав і думав -
і відчував, точніше, як та мить,
коли я рішення прийняв узяти в руку
перо та сісти і поговорить
від мене до минулого тікає
та наче мул - хвилин нашарування
лягає на початок - і прозоро
я бачу ще - його не помічаю
і намагаюсь охопити й пов'язать -
щоб знов почати з тої ж само миті,
коли знайду щоденника. Аж ось -
я знову вигулькнув (нарешті!) на поверхню.
Відкинувся. Поклавши самописку,
відсунув окуляри, та в замок
завівши руки, кілька раз порухав,
щоб нерозроблені суглоби потріщать
і біль легкий відчути враз у ліктях.
І знов подумав я: Чи буде справедливо,
коли усе рядками попливе
не стримане, бездумне та відверте?
Нехай. І руки тріснули. Вперед.
Нам заважає, друже, тільки віри
нестача, бо все інше маєм ми.
Я чую - стукає дитина за городом -
чи то біжить - чи палицею лупить
у землю - може б'є палас,
або доріжку хтось од пилу -
але навряд - то бігає дитя.
(Це гикавка якась - не можу всидіть.
Я знову тут і вашої уваги
ліхтар вельмишановний вимагаю
на цю ж останню фразу спрямувать.
Ви відчуваєте - "то бігає дитя"...
"То бігає дитя" - тут промайнуло
щось вічне, символічне щось,
якщо завгодно. Годі. Замовкаю.)
Але навряд - то бігає дитя.
І як завжди собаки брешуть, брешуть,
і жалібне, і тріснуте шось є
у їхніх голосах. Забувся - щось
хотів сказати, думку застарілу -
та вилетіло, поки розбирався.
А взагалі, швидкі мої думки -
їх імпульси проходять паралельно -
а взагалі-то я сказати хтів,
чому узявся всю цю базгранину
(красиве слово!) тутки виливать.
Лежав, читаючи "Епохи та ідеї"
А. Барга та підкреслював цікаве,
і трошки намагався порівнять
(о - що там - дикий гавкіт басовитих
сірків сусідських і малий собачка,
ще пискля заплелася в їхній хор...
Все стихло. Тільки ще сусіда,
Сергій, цей обговорює випадок,
своїм дивнющим, правда, голоском -
зіжмаканим - чи, радше, напівп'яним.
Сказати б, голос - начебто стілець,
в якого ніжку куцо вкоротили -
тож і хитається. Розхлябаний. Ну добре.)
Я повертаюся до наших до баранів.
Подивимося. Лікоть як болить...
Ще трохи вправ. Проїхала машина -
я певен - "Жигулі" - отож, читав -
і наштовхнувся. Родова свідомість.
Антиномічне мислення тоді
не дозволяло всі життя дрібниці
в життєписі зобразити до денця -
от зараз - пригадав Челліні -
яка людина! (Знов завалували!
Чи хтось іде? О, раптом тихо знов -
і вітерець посипався з тополі.)
Отож Челліні. (Ще один момент
і присягаюся, нарешті, що встрявати
не буду та спокійно друкувати
вже маю намір до печального кінця.
Я просто, друзі, хочу попередить,
що деякі зі слів у цих дужках
не є пізніші вставки - я по ходу
звертав увагу до речей назовні,
і спільного у них нема нічого
з коментарями цими. Бачте, я
не планував таких часу накладок -
не хочеться всю форму зіпсувать.
До вас була це репліка востаннє.)
Отож Челліні. Як було яскраво
і чисто надиктовано життя.
(Пляшками стукає, здається, там сусіда -
він приманив до себе під паркан,
під кущики - там ящика поставив -
там п'ють вони. З Сергієм гомонять -
що всі ми чуємо. А він пляшки збирає -
та має гроші.) Тож, якщо завгодно -
це є ублюдочне продовження епохи
Відродження. Ідея тут така -
найвищої реальности дістатись
і вийти (тра-ля-ля-ба-ля -
із натиском сказало немовля,
сорока скреготнула, знов собаки,
Сергій із жінкою, тополі шум сухий -
ось "мама" крикнули - і жінка напустилась:
"От, господи, і там... (щось)... не працюють" -
цебро, собаки побудило знов - і тихо -
і тричі ав-ав-ав, як причавили -
тінь комаря майнула по столу
і через аркуш над моєю тінню,
ось навіть ластівки - несе мене, несе -
чи повернуся знову я додумки,
якщо згадаю, як рукою я тернув,
почухався та випростався.) Знову -
скоріше, поки тихо, до думок -
отож реальности сказать найвище слово -
щоб не бліді з'явили словеса -
все, як було, як є й віднині буде -
як спеку я відчувши на лиці,
подумав - це од лампи - чи від столу -
і різко викрикнув хлопчина вдалині,
і гучно чхнув Сергійко на городі,
а з кухні телевізор все лунає,
про нього я не згадував. Куди
іде цей вірш - сказать інакше, вірша -
чи не приречена лишитися вона
простим літописом собак, сусідів, спеки,
птахів і вітру?.. Знову від думок
нікуди не втечеш - о ні, нікуди -
от пригадав, як їхав я кудись
і думав: Добре, що міста безликі -
уся увага людям, до людей -
якщо не хочеш навіть, а прилипне,
пригорнеться увага. На землі
(так думав, проїжджаючи хрущоби)
нема нічого в нас, окрім обличч -
похмурих, правда, брезклих і спітнілих -
у некрасі - таких радянських лиць -
як, взагалі, ці спогади приходять?
Чому сучасний спорожнів момент?
Але ж, як пишеш, то хіба можливо
переживати інше щось, і буть
у вихорі, або ж хоча в кюветі
життя. Писати - існувать
ув інших вимірах. Чи просто дрейфувать
і час життя у різне фарбувати -
як музика.
Цей нескінченний вірш -
а я мастак на нескінченні вірші.
Зупинимося. Замість реалізму
тут вечір спогадів намітився. Чи знов
сказати? Хтось від'їхав. Б'ються відра -
вони трусили щось - я чув цей звук,
як падають - як ляпають об землю -
не яблука ж? - морелі, мабуть так.
І я сьогодні двічі їв морелі.
Та хто там їздить? Пискнули гальма.
Сміялася, от пригадалось, мама
(і довгий-довгий ненатужний писк)
що може і вона тоді писати
про тріщини хіба на стелі кухні,
чи ще (газує) там аби про що.
Це зараз роблю я. Завжди я роблю
те, що засмучує, що сам я зневажаю
ув інших. Треба вікна зачинать -
вікно, точніше. Комарі летять -
чи можуть - буду знов ховатись
під простирадло з головою. Треба встать
і відірвати руку від паперу.
Ось дивне щось намітилося: Так
дорослішають - думка - просто фраза
з'явилась. Голова уже важка -
так нахиляюся та розчепірив лікті -
ну годі, крапку ставимо. Усе.
Я знову сів. Ну що вже тут поробиш,
що у житті повтори на повторах -
собаки гавкають, неначебто годинник,
а я написане (уважно?) продивися -
і знову рушив. Може прийде ціль,
як відбувалося з думками. Ось одною
ділюся з вами. Вже пішла вона в
минуле -відчуваю - відчуваю
прозорість хати звукам звідусюд,
та уявляю, як поїду завтра
до Львова. (Чи поїду взагалі?)
Як Семенко уп'явся у модерн -
я навпаки відпочиваю серцем -
мов за кордонами СРСР,
за рамками поезії. У ритму
одноманітних хвилях. Уперед!
Якою ж думкою хотів я поділитись
із вами, друзі милі. От хіба -
що є насправді млявий цей віндсерфінг.
На хвилях ковзаюся. Добре, уперед.
Усі вагання нецікаві. Анекдот.
Такий от спогад - якось коридором
я біг у школі на перерві. Ще малого
за шкірки директриса ухопила -
я зараз уявляю наче ноги
у мене одірвались од землі -
і ніби лантухом порожнім потрусила,
немов злочинця, наче кошеня
та насварилася. Її, здається, звали -
як ся не помиляю - Дроговоз.
Чи, може, я неправильно чиню й
портачу - й треба починати
життєписа з початку, як годиться?
З найперших спогадів. А що, це варіант -
хоча це, звісно, будуть мемуари -
"написані шизофренічним стилем",
як каже Воннегут. Втомився я. Піду.
От тільки що востаннє занотую,
що знову спека в тілі, думав тут,
чи варто базгранину друкувати -
аж ось раблезаянськії рядки! -
Я комаря убив! Голодного! На "-ськії"!
А це не смішно. Ні, це вже не смішно -
це як життя - не важко і не легко -
а просто те, що є, і так, як є
сьогодні - чи було те вчора -
я прочитав - забувся вже про що -
бо думка перебила, як інверсій
багато більше у художників, поетів,
і творчих хлопців, жужми, взагалі.
Помовчу трохи. Дайте пригадати.
Аж, ось, нарешті. Знову загубив.
Чекай-но... Ні, тепер же точно.
І знову втратив у потоці слів.
І ще - тепер обачливо та чітко:
Не пишемо ми, людоньки, про те,
що нам важливе. Відбуваються пориви -
і землетруси в нашому житті,
буває, дригом догори перевертає
усю світобудову, ба слова
блідою тінню тільки відбивають
саму фактуру, навіть не думки -
а де вже там те справжнє, невимовне,
що у підвалини закладено глибкі.
(А що, це нагадало Леопарді -
це, може, й добре. Може й непогано.)
(А в окулярах краще. Я хотів
спочатку написати про сей намір -
та не пішло, тож вирішив я кризу,
спочатку окуляри почепивши
на носа. Так у творчости моїй,
називаній умовно, всі проблеми б
перестановкою збивати зразу з ніг.)
Тож, Леопарді. Хоч і глибини
і громадянського тут пафосу немає -
хіба що пафосик, як хочеш, пафосунчик
простої екзистенції (просто-о-ї?)
Отож назад. Аххх, потягусі -
чим істинніша буде, важливіша
для долі річ - блідішою вона
як тінь у плетиві словесному загине.
Так, може бути, що Самійленко відчув
багато вищу річ (багато вищу?),
ніж розповів.
А я повторююсь і тут -
вже і думки зациклились. І мозок
весь кров'ю наливається. В очах
постали сльози. Спека. Спека. Спека.
Водички випити? Умитися? Чи кинуть?
О, наче проясніло ув очах,
полегшало - та руки, щоки, груди
ще хвилі відчувають - я кажу -
і нібито словами викликаю
відвищення в собі температури.
Але вже варто зупинитися. Сьогодні.
Година котра? Дев'ять сорок п'ять
нам пасувало би - та незабаром десять
без дев'яти хвилин. Цікаво, як
я озирнуся на дурну дорогу,
що в півтори години протоптав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2025
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Ха[b]ре[/b]! Ха[b]ре[/b]! Ха[b]ре[/b]!
Ха[b]ре[/b]! Ха[b]ре[/b]! Ха[b]ре[/b]!
Нехай тепер
таке тобі зазнай,
роздрібнення, замилування й рай.
Пішов у храм, але там
грали Палестріну.
Дзвонив Юрку –
від’їхав в Палестину.
Перехрестився –
А він каже в інший бік.
Отак тобі ні пшик, ні бздик.
Я не живу, але ніяк не гину
та неможливо спроста відійти.
Він запитав у мене,
скілько врем’я;
А я сказав, що десять без п’яти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2025
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами ([i]майже[/i]) . Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера, 6 - стиль, більше - хвороба.
[b]1.1. [/b]Більше двох - уже цикл (3-5 віршів?). Це вже дослідження теми.
Розширення та поширення. Як-от "Демон" Осьмачки, скажімо. Отже треба
думати циклами.
[b]1.2. [/b]Більше за цикл - напрямок, манера, стиль і повне спрямування народної літератури на певний час.
[b]1.3. [/b]З точки змісту це є - дослідження й розгортання образу.
Найкраще це викладено в Епштейна "Природа, мир, тайник вселенной..."
Безкоштовний повний текст:
https://imwerden.de/pdf/epshtejn_priroda_mir_tajnik_vselennoj_1990_text.pdf
Це прочитати, як на мене, is a must. Так само, як "Строфіка" Качуровського.
[b]2. [/b]Треба спиратися на українське. Тексти пов"язані з культурою ([i]яка б вона не була[/i]).
Мають бути натяки на "Енеїду" Котляревського, на ТГШ, на неокласиків, на будь-кого,
щоби виникла основа. Виводити власні тексти не з реальності, а від попередніх текстів.
[b]2.1. [/b]Тому писати треба не від дикого почуття, а від
[i]«Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.» [/i]
Або ж:
[i]«Осатаніла вража баба
І крикнула, як на живіт»[/i]
Або Зеров:
[i]« Та мудрий цар не дав лишитись нам
І силоміць нас повернув отчизні —
В науку іншим людям і вікам. «[/i]
[b]2.2. [/b]Писати не про життя, а про вже написане. Отож на додачу далі.
[b]2.3.[/b] Початково була "котляревщина", за нею "шевченківщина". Маса людей, не здатних ні до чого. Так буде й далі. Цього треба й бажати. Багаторічне копирсання в стилі. Щоби наслідували тебе. Або про це треба ще подумати.
[b]3. [/b]Текст спирається на попередній текст (або культурне явище). Це не вірш про життя, але вірш про (чужий, або свій) вірш. Наприклад: кіно "Орфей" Жана Кокто (1950 рік). Кіно про кохання, смерть, кохання, містику, фантастику, що завгодно. Кіно про поета.
Спираючись на це, можна написати ціле життя.
Так само, як Ліна Костенко мимоволі та побічно вклалася у вірші Кнехта ([i]Гессе. "Гра в Бісер"[/i]).
3.1. Спиратися можна й варто на екзотику. Ірландський Mabinogion. Або "Біла богиня" Грейвса. Абощо-тощо. Сільвія Плат. Серпське любавне песніштво. Татарські тексти... Не має ріжниці.
[b]3.2.[/b] Звісно, варто взятися за (досить) рідкісні джерела. Ніхто не використав досі "Доктора Гальванеску". Ніхто не взяв "Велику рідню", хоча й мені це виявляється неможливим, але... Або ж, хоча би "Почесний легіон", хто б його не написав. Моніка, сексуальна тітка радянських часів... просто проситься у вірші. У ліжку з Романом Шамраєм.
4. Збудувати на головному - "Енеїда".
"Комічних" слів в "Енеїді" - мізерна частка процента, як я виявив, розібравши текст скриптом, хоча загальне враження, що це суцільний балаган та екзотична лексика.
Якщо не читати, а шукати рядки чи звороти, які можна вирвати, вкрасти, вжити, цитувати і теде, - випливає просто алмазна висока класика. Або елементи до того придатні.
Якщо зняти стильове зниження.
Ну, наприклад,
[i]"І душі смутку предались" [/i](Ч.5)
[i]"Огонь розкладений горів"[/i] (Ч.3)
[i]"І до остатнєй каплі крові
Свою свободу боронить"[/i] (Ч.5)
[i]"До кого, як, про що, за ким..." [/i](Ч.3)
[b]4.1.[/b] Можна - як бажано - брати структури. Виникає деякий архаїзм - або у словоформах, або в граматиці.
[b]4.2.[/b] Ніхто, здається, не брав за прийом і засіб ([i]маю на увазі великими циклами і стильовими послідовними пасмами[/i]) найпомітніші шматки "Енеїди".
Як-от:
[i]"Один єсть Турнус ворог меус,
Сам, ерго, дебет воювать;
Велять так фата, ут Енеус...[/i] і т.д."
Або ж, звісно:
[i]"Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить...[/i] і т.д." (Ч.4)
[b]4.2.1. [/b]Ніхто не брав - а жаль. Таке яскраве. Перший приклад - дуже простий: вмонтувати іноземні слова та вирази. Не латинкою, щоби не стирчало чужорідним. Латинкою - буде просто гонорування своєю "ерудицією", що вшиво та вбиває враження.
[b]4.2.2. [/b]Брати можна будь-які пендехо мови. Навіть суахілі: "[i]полє-полє[/i]" значить "потроху, помалу". Поле-поле. Турецька - бо козаки з ними стільки воювали, Туреччина варта введення. Я спробував тільки раз, правда - щось типу "О милий друже-аркадаш! Биз ми багато пережили... і т.д." Англійська - бо ми живемо в англомовному переважно світі.
[b]4.2.3.[/b] Брати найперше варто фрази, досить відомі в масах.
Процитую себе, шо ж:
"[i]Пора блаженства проминула,
прийшла - замішань і тривог.
Я йду від вас туди, де небу
дерева роблять хендехох[/i]."
(Маючи на увазі, що гілки простягнені вгору до неба. Хто не знає цю німецьку фразу, підніміть руку. Мені подобається така "штучка". Поезія, можна сказати, - це виробництво цікавних мовних "штучок". Поряд з іншим.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2025
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, рибки в акваріумах; а далі, нарешті, такі-сякі звірі, голуби, гуси та нутрії - та, нарешті, коти й собаки…
Давно-давно звідти ми вже купили ящірки-тритони. В результаті, акваріум, де вони попередньо вільно плавали, поступово позаростав водоростями настільки, вщерть запакувавшися травою, що на той час, коли виникла гадка почистити, ящірки розчинилися в гущині та просто зникли в нікуди. Вони ніби розплавились і пішли в ніщо, не лишивши сліду. Такий-то дивний випадок. Нікого не знайшлося в масі вичерпаної підводної трави. Та, втім, велика справа ящірки. То ніби черв’яки з лапками.
«Пташиний базар», утім, завжди відчувався небезпечним джерелом спокуси.
Так, саме, раз ми з матір’ю піддались і раптово придбали песика.
І в нас з’явився Пушок.
Не можу сказати, якої породи.
Після нього в нас була Пальма, пінчер. Все життя своє до смерти. Свавільне й цілком осібне створіння з власними пристрастями та механічними – здавалося – потягами. Як жерстяна іграшка на пружинках, поки її назавжди не прип’яли на прив’язь. У старости вона була невидна, непомітна, забута й байдужа. Десь батько її поховав-закопав, що теж ключове питання – про законні місця та способи поховати звірятко в ріжних часах і державах…
Пушок був зовсім інший і живий.
Він раптом і несподівано сам задружився зі мною та вперто бігав поряд. (Як із рівним? Бо ж ми обидва – щенята, з його погляду? Скільки мені тоді було? Три? Чотири? Не п’ять, напевно).
Ба я не звик, що хтось іще зі мною є. На той час, як я пригадую, я ще потерпав од переповторної та впертої батьківської обіцянки відправити мене в дитбудинок за непослухи – та все подальше значення не мало. Я був один, мене лишили в самоті. Я сам – і тільки сам це мусив побороти.
І раптом тут з’являється Пушок.
До мене він же по-дурному причепився. Цей злам набридав мені(?), чи він заважав(?) присутністю, вимагав уваги(?), нищив самоту(?) – і звідси(?)
виникали спроби “відштовхнути” – налякати (не виходило), чи відбити.
Раз якось я посадив Пушка у кошика та вкинув у суху канаву, що була серед нашого городу, аби лишитися насамодин.
Після чого він захворів.
Я був упевнений, що після, а то значить ВНАСЛІДКУ цього вкидання в канаву. Я мовчки терпів і мовчав наскільки змога, впевнений, що саме я призвів Пушка до тяжкої хвороби, та нестерпно мучився виною деякий час, поки нарешті зізнався матері про страшний злочин,
Сльози-соплі, звісно. (Мабуть, мені було не старше 4-х?).
Вони щось робили, намагалися врятувати щеня, десь – пам’ятаю туманно – якась-то наче переказана сцена, як у хірургічній палаті. З нього пішли глисти, ніби, так багато, що задушили його, та Пушок помер.
По тому батько поклав його в картонну коробку та закопав на городі під найстаршою морелею межи покручених коренів. В тому кутку росла така трава: дрібні жовті квіточки, жовто-помаранчевий ядучий сік стікає, якщо зірвати стебло – як це називається, блін, уже не пригадаю).
Я бачив і знав ДЕ то стало.
Я поклав там цеглину за надгробок і відвідував (певно, мені було не більше 4-х).
Я тужив за Пушком, якого погубив.
Одного разу я побачив, що земля провалилася – та видно дірку. Я розкрив її, розтягнув потрухлий картон і зирнув усередину – й виразно добачив дрібне зогниле тільце мертвого Пушка, в якому густо кипіла біла трупна черва. Я закрив і прикопав його, але побачене вже не відбачиш.
Звідси можна, за бажання, пояснити в мені все подальше - від чотирьох до кінця років.
І страх, і ставлення, й “ідеї” – увесь подальший розумовий мотлох.
Звідси, можливо, для мене – і ви певно зрозумієте – НАЙЖАХЛИВІШИЙ твір укр. літератури – “Жучок”, оповідання Підмогильного (мда, яке вже вдале прізвище…).
Тут можна висловитися про те, як і чому, на прикладі, насправді йде “критична оцінка” твору, абощо… Це нічого не міняє.
Коли мені заманеться щось сказати про вами написане, пам’ятайте.
Пушок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052724
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2025
Стояла ти і чухала в потилиці,
й мені обидні вещі говорила.
Я, больше, дорогая, не прийду
ні пішки, ні в кареті, ні на милицях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2025
Ви спросите, пуркуа я не Свирид?
Бо я Сємьон насправді плодовитий.
Уже коли цю загадку розкрито,
дозвольте ваш поцілувати вид.
Дозвольте я прільну до губенят,
тремтливу Проню цілував оп'ять,
слова нашіптуючи пристрасно нескушні.
Я ваш навєкі пристрасний вар"ят.
Стидатися не нада, мон амур,
і сукнею тривожно ворушитити.
Усе в нас, так би мовити, тужур
Усьо понятно та усе розкрито.
[b]Посилка.[/b]
Нехай могутня пісня зарізбить
На всяк усюд, коли кому ця мить.
Немов турецьке я чаликушу,
рожеве вушко Проні закушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2025
В пучині потопаючи тоски
моя душа здригається востаннє.
Сиджу тепер і штопаю носки
я на любві руйновищі печальнім.
Кораблік мій кохання залатой!
Слєзу тяжку роняючи на чолку,
я сам один у комнаті пустой
і пальці мені коле ржава голка.
І це - награда за мою любов?
Ви жлобському повірили наклепу?
Ваш папінька мене розбив у кров
і ледве не загнав мене до склепа.
Тобі я нікогда писать не буду.
Пускай твоє забудеться ім'я!
Хай пропаде Прокопова сім'я
за мій позор, якого не забуду.
[b]Посилка.[/b]
Жестокая! Я чув ваш звонкий сміх,
як на Поділ котився колобками,
і розірвав прочуствований стих
оцими-то кривавими руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2025
Пісьмо до Вас пишу сьогодні я,
бо вчора Ви мені порвали жилу,
тому прошу простіть мєня,
що нині я прийти не маю сили.
Серед обітєлі щасливого життя,
пока ми з папінькою мирно говорили,
в болючім недержанні почуття
Ви каблуком Семена придушили
і змусили мене сказати вещ
правдивого не варту джентольмена.
Я прошу більше не калічить мене.
Я не хотів би знов пугати тещ.
[b]
Посилка.[/b]
Причина ета вийти погуляти
не позволяє день мені оден.
Безумен од любві. Закрит у хаті.
Каблучкою прохромлений Семен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа, час заходити у тромвай і врем'я платити штраф, час бухнути і врем'я здавати пляшки, час давати по пиці і врем'я отримувати бланж, час їсти цукерки і врем'я вставляти зуби.
Чому з'явився цей відгук? - виникає слушне питання, що має, між тим, просту відповідь.
Бо врем'я тому настало.
Стиль це людина, людина звучить гордо, гордість смертний гріх, а горбатого могила править.
Писати треба просто, за вийнятками тих випадків, коли краще писати складно. Слова вживати короткі й зрозумілі, крім тих, коли доречні довгі й науковидні. Образи добирати меткі та влучні, крім тих випадків коли ліпи абищо. Лінії розвитку треба дотримуватись неухильно, крім тих випадків коли радше так-сяк-абияк.
Пишучи тра добре дбати. Чим клясичний твір відріжняється од усякої халяви? Тим, що наприкінці дає крилатий вислів, коротку і влучну характеристику, яка відсумовує, по-перше, світогляд автора, покоління та суспільної свідомости кількох поспільних епох, по-друге свідчить співбесіднику про обізнаність мовця, придатна служити заключним акордом до балачок на інтелектуальні теми, лишаючи при тому вражіння приємного туману в голові, та по можливости сприяє травленню.
Пишучи тра зважати, що мозок складається на 1 відсоток із сірої речовини, та на 99 - із жовтої. Сірою писар думає, жовта ж відповідальна за все інше. І добре, що людина використовує тільки 5% мозку, бо інакше мирне співіснування було б неможливе.
Кожна порядна книжка має починатися якими-небудь святими словами. Як-от, наприклад: У початку сотворив Бог небо і землю. Або ж: У почині було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово. Привид ходить по Європі. Нєлєпо лі бяшет, братіє. Можна так: На початку треба зазначити про який предмет трактує ця книжка й до якої науки належить. Чи твоя, наприклад, книжка - порядна?
Книжка має містити глибокі прозріння людської натури та трактувати про події небуденні, дивовижні та актуальні водночас. У ній мусять бути виведені особи, наділені високими морально-етичними якостями, що мають слугувати еталоном святости грішникам, каменем підпори праведникам, напученням для дітвори, зразком для підлітків, порадою людям середнього віку та розрадою - похилого. От, наприклад, твоя книжка - про кого?
Кожна значна книжка має витирати білі плями. Витирати плями бажано прокладаючи консеквентні стежки до решти культурних племен. Нота бене: є інші племена, крім тих, що допіру сюсяли в колисці братніх народів-сестер. Прокладання стежок відбувається засвоєнням клясичніх творів, як-от "Альфа-Ромео і Джульєтта", "Сажотрус і Попелюшка", журнал "Джигун", "Артюр Рембо-2", "Капричос" Поганіні і "Роман про чортяче бздо"; знакомитих текстів, придатних до цитування, як-от "Дойче зольдатен, Дойче офіцірен! На хаус, на хаус, Ніхт капітулірен!", "Ой, як буйно квітне черемшина, Я без тебе, як пробита шина...", "Ой, лихо, не Петро, В нього пика, як відро...", "Блакитне - то любов, а жовте - то журба...", та видатних персон - д-р Бенджамін Будьспок, генерал Ів. Франко, Максим - матрос Магнітний Залізняк, цар Вухогорлоніс, співачка Сара Сенбернар; Атос, Портос, Араміс і сестриця Констанція, тощо.
Засвоювати гідні північноазіатські тексти та реалії недоцільно, через відсутність таких. "Я б радше був у Філядельфії", каже про них В.С.Філдс.
Письменник не мусить шкутитьгати за епохою. Він має передкувати, заздалегідь склавши власний план "Барбариска" - так би мовити, працювати з випердженням. Приклад вірного передкування - романи "Хилороб" (Вадим Совко) та "Пригоди доктора Гальванеску". Пишучи тра, втім, зважати: література, як химерна молодиця, вимагає великої роботи над собою. Єдина порада молодим літераторам: залізь і куй, поки гаряча. Тільки тоді є шанц, що вона запросить вас на білий гопак.
Кадри вирішують все, як казав відомий кінорежисер. Це треба розуміти так, що суб'єктивна творчість є тільки "шліфування" народної творчости. Як той казав: "Телеграфний стовп - це добре відредагована ялинка". Аби твір ваш не лишився, як глас Діогена, волаючого з бочки; ви мусіте не лише вживати слова стограматично правильно, а винищувати слова-покручі. Недаремно нашу мову називають пташиною. Прислухайтесь-но : жджид, жджіхад, бжджоли, жджужджелиця, жджлоб, жджджигун... Вона дійсно співучіша за італійську. Пильнуйте та не забувайте: на кожну Марту Богачевську-Хом'як знайдеться своя Магдалена Вишневецька-Пацюк!
Най, як поставити двокрапку, слівце заохочення. Ти, гунцвот доста мудрий, пишеш? Аво жи зачне хтос допитуват, не бій си, ніч ти си не стане, - жи се Божий палець!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052160
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2025
я, Проне, Вас просіл би не грустіть,
як це не личить молодій малжонці
і подождати, хай настане мить,
когда з гітарою ми станем під віконце,
щоб на м’якій Ви лежачи тахті
сльозу мучительно і сладко проливали,
коли зачну я кидати прості
слова до Вашої непуганої зали.
Розважить усєгда Семен готов
і серце нєжноє акордом розтривожить:
не може дєвушка прожити без цвітов
і без стихов прожить она нє может.
[b]
Посилка.[/b]
Дзвени, моя баска віолончєль!
Історгни плач із юного сердечка.
Лети, ідеже спить Прокопа дочка,
аби їй уші лобизнула трєль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2025
я Вам приньос канфетку в кулаці
і хитро гнутий бублічок із ятки.
Сьогодні будемо кататись по ріці
і ворковати, наче голуб’ятка.
Гудить і кашля пароходная труба,
качається на хвилях наша лодка:
яка солодка нижняя губа
і верхняя губа яка солодка!
Моя голубко, я Ваш голубець
на човнику межи води слизької!
О, не соромтеся, далеко Ваш отець
і не блудіть під волнами рукою.
[b]Посилка.[/b]
Пістрявенька бумажка шарудить
і шкабарчить карманная собачка.
Клянуся вєчно, Проне, з Вами плить
словами твердими, які не ходять рачки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2025
Був я бундючен, був я гоноров
і презирав і многоє, і многих.
Бував я весел, і бував здоров -
але напала на мене Любов
і невмолимо стала до порога.
Я вже не той - мене змінила ти:
я став сумний і я почав боліти.
В мої Ви увірвалися мечти
і я щодня пишу до Вас листи
і посилаю пурпурові квіти.
Не зневажайте пристрасті цвіти -
вони зросли у глибині сердечній.
Як я хотів би з Вами буть на "ти"
і в мирний дом за правом увійти -
я ж Вас кохаю вірно й безконєчно.
[b]Посилка.[/b]
О Проне, посмотрите на мене!
Моря засохнуть, города зникають,
зів’яне младость, гроші пропадають,
хотя моя любов - не промине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2025
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Не можу спати, а якщо засну -
то сладкий сон щоразу проживаю.
І віжу: обнімаю, Проне, Вас,
кладу на губи цілування тресугубне
і серця Вашого бурхливий ватерпас
до мене говоріт і мене любіт.
І канареєчка високої любві
мене зовьот, мов рицаря на подвиг,
прославити волнєніє в крові
і розтрощити недругів позорних.
[b]Посилка.[/b]
Чудєсная Прісцилло, серця Дамо!
На вдохновенні поетичні гами
штовхнули палікмахтєра птахи.
І я пишу до Вас тепер стихи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2025
"З усміхненими ліцами ми почали ніжно товкти його кулаками, одначе він уперто співав."
(Е. Берджес)
"Суржиком, суржиком!.."
(П.Г. Тичина)
"А то шкварчала ваша папіроска..."
(Ясний пень то звідки)
***
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2025
Вирвало цвяхи іржаві
із труни.
Встали кості й заіржали
ворони.
Землю вирвало гробами
після свят
і летить над головами
кісткопад.
Дзвінко грають ксилофони
золоті.
В кого мертвого корона
на меті?
Дзвінко грають ксилофони
черепків.
Музика слугує фоном
тиші шкіл.
Над могилами полеглі
де були
квіти смертю перемерли
відімкни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2025
Ніч варила пелюстки
Чорного тюльпана,
Кидала слова жорсткі,
Пісню розривала.
І пливли по казану
Хмари та сльозини.
Ложкою шкребла по дну
Відьма, та трусила
Перли, що з ріки вона
Місячно збирала,
Щоб тепер до казана
Вкинуті, заграли.
Ніч варила на любов,
На кохання вічне,
Щоб ніхто не поборов,
Душу не скалічив.
Ніч варила на любов,
Скільки є на віці.
Тільки хто ж туди додав
Зілля чемериці?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2025
Серед падолисту золотого
прокладу Гарольдову дорогу,
прокладу дорогу проти сонця
і до міста, зниклого за церкву.
Серед падолисту круговерті
прокладу Гарольдову дорогу,
Серед падолисту золотого
прокладу дорогу віри й смерти.
Покладу Хрещатика в основу
і церков пласмасові скелети.
Повінчаю із хрестом сосновим
Княжу гору на усю кебету.
Повінчаю Гейгера й Марію,
повінчаю гейзер телевежі
із нічним Подолу трясовинням,
повінчаю винних і невинних.
У союз небесний поєднаю
Господа гіркого та п"яницю,
Богоматір та останню маху,
і свої дві долі - божу й ницю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2025
Така пітьма, хоч око виколи й
на білу шворку прив"яжи.
Ти не прийшла. Тобі, бач, ніколи.
А я вкладайся та лежи
вже ні на що не сподіваючись
неначе смажений карась.
Тебе нема. Ти десь у далечі.
Нащо вона тобі здалась,
моя зачухана компанія,
убого спільний трапезунд...
Ну що сказати можу, пані, я
про це тепер-таки і тут?
Котився я своїми рейками,
немов бучний локомотив,
піснями сумніви загейкував
і віршами загелготів.
Любов розкішною палітрою
намалювала твій портрет.
I от, обставлений півлітрами,
сиджу, засмучений поет.
Я думав, що ми гвинт і викрутка,
чи капелюх і голова,
але дубина правди прикрої
розбила мрії та слова.
Шукавши радості навпомацки,
мені вдалося, я боюсь,
не з вами тісно зазнайомиться,
але отримати гарбуз.
Красою вашою заплутаний
даремно довго потерпав:
я виявляється опудало,
а не судьби прекрасний пан.
І от лежу, слова мережаю,
чергово хлепчучи пузир
та мріючи, коли та де вже я
сердечний запізнаю мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2019