| Сторінки (3/203): | « | 1 2 3 | » |
Босоніж по пустині
По розпеченій долині
З біллю в серці, спека у душі
Перед очима підступні міражі.
Та досить вже, досить!
Неначе малеча, мрія голосить
Надія і та, навколішки впала
Віра від спраги й собі заридала.
Та краще б в безодню спуститись –
Знав би що марно чекати світанку
Чи б у раю вже душі опинитись
Там спокій - так вчили ще змалку.
Та неможливо сховатись в печалі
Трикляте кохання радість дарує
Підсолоджує сльози солоні
Поцупивши спокій, нагло вирує.
І не напитись, бо спрагла можливість
Пустелею стелиться шлях до зірок
Та міражами кохання ще манить
І я безнадійно роблю таки крок.
Чи довго блукатиму мов навіжений?
Прагнучи щастя краплинку ковтнути
Неначе той пес, старий і скажений,
Вп’ялось кохання – не можу забути.
І сонце пустельне надію спалило
Зів’яла вже мрія від спеки тяжкої,
Та справжню любов ніщо не убило
Бо неможливо позбутись такої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2013
Де щастя живе, що радість дарує?
Де фею знайти, що його начарує? -
Запитала я в мами, що читала казку
Вона лише мовчки подарила ласку.
Де щастя живе? - запитала у друга
Він усміхнувшись подав свою руку.
В закоханих теж запитала:
Дивись - вона ніжно його цілувала.
Облиште – озвався вельможа –
Щастя у кількості грошей!
Неправда, усе це не так, –
Знедолений мовив жебрак –
Радість дивитись на захід сонця.
Ні, головне щоб було здоров’я –
Озвався каліка, шкутильгаючи мимо -
Щоб тіло твоє не боліло.
Щастя це молодість! – крикнув хлопчина
І гора цукерок – підказала дитина.
Це ніжки маленькі, що стукають в лоні -
На животик жінка поклала долоні.
І служитель церкви проходив мимо –
Щастя – як біль відлітає незримо,
Це віра, любов і надія
Коли із попелу воскресає мрія…
Де щастя живе,що радість дарує?
Мудрець відповів, що зветься Життя:
Щастя – цінностей людських дитя,
Твоє серце, твоя доля цей дім будує,
І тобі обирати що в нім запанує!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2013
Палахкотіла свічка під куполом старого храму
Перед престолом навколішках юнак стояв
Під спів церковний молодого хору
Тремтячий голос молячись благав:
Прости,та перед нею я безсилий
Без неї серце завмирає.
Ангел Твій скидає крила
Кохання ради більше не літає.
Карай - нехай я втрачу вічність,
Життям людським я спотикатимусь до краю.
Земний пізнаю біль заради пари літ любові
Дозволь…Свідомо обираю.
Нехай і місяць, день, чи навіть і годину,
Але дозволь кохану обійняти
Не хочу я без неї жити.
Не можуть крила вже літати.
І покотилася сльоза, віск на руки капав
І загриміло в небесах - ангел, молячись, заплакав.
Пронеслась блискавиця, біля храму впала
Отримав відповідь юнак, коли свіча вже догоряла.
І вийшов ангел з храму, ступаючи босоніж по землі
І скинув плащ тоді як дзвони залунали
Він вже звичайним юнаком зникав у далині
А поруч із плащем крила білі впали.
Хтось скаже що дарма,
Напевне той, хто ще ніколи не кохав.
А хтось лиш сумно усміхнеться –
Хто від любові без крил у вись злітав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2013