Ель Демір

"Третя зрада"

Сидить  він  в  парку,  
 на  лавці  після  сварки
ніщо  так  не  потрібно  як  вона,  
 та  яку  давно  вже  покохав.

Зустрілись  душу  ревнощі  ятрили,  
 одне  із  одним  посварились.
Вона  образилась  побігла  десь  далеко,  
 на  душі  обом  нелегко!

"Зачекай..."  Кричав,  
 побіг  за  нею  зупинився...  став.
Назад  пішов  на  лавку,  
 від  тепла  спітніла  майка

в  ній  засумнівався,  
 колись  навірність  присягався.
Вона  змінилась,  
 часто  без  причини  злилась.

А  він  кохав,  до  всіх  її  він  ревнував
 зраду  два  рази  вже  пробачав.  
Дівчина  зазналась
 ходила  з  іншим  з  нього  насміхалась.
 
Про  це  незнав,  
 до  неї  потяг  очі  зачиняв.
А  лавка  миті  збурігала,  
 де  вечорами  зустрічались
 
сімейні  плани  будували,  
 і  завжди  часу  було  мало.
Як  проводив  він  додому,  
 казав  що  невіддасть  нікому!,
 
буде  завжди  з  нею,  
 говорив  що  вона  вже  є  його  сімєю.
Таємниці  довіряв,  
 перед  нею  серце  відчиняв
 
негаразди  тамував,  
 а  час  3  роки  вже  нарахував.
Вже  2-гий  день  доходить,  
 а  телефон  усе  не  дзвонить

він  сидів  і  думав,  
 напевне  вже  забула.
Збрехала  що  до  нього  щось  відчула,  
 її  йому  не  вистачало

повітря  у  квартирі  бракувало.  
 Смутно  одягнувся
кудись  тянуло  наче  мусить.  
 Пішов  туди  до  парку

а  там  сиділа  пара,  
 обнявшись  щиро  так  сміялись
з  ним  почуття  уже  негрались.  
 Знайомий  голос

синій  куртки  колір,  
 він  немов  застиг
тихо  прошептав:  "Невже  це  ти...",  
 Невже  сидить  вона,  такої  більш  нема.  

Хотілось  підійти-спитати
 та  непішов  продовжував  стояти...
"Як  же  так...",  тихо  мовили  слова.
 "Як  вона  могла!!!".

Неміг  їх  бачити,  і  вирішив  піти,  
 обманений  з  опущеною  головою
пішов  назад  додому.  Не  друг  мені  вже  Рома...
 Важко  підніматись,  у  голову  все  не  вбивати.

Так  тиждень  вже  минає,  
 та  лиш  її  душа  бажеє!...
Серце  стогне  дивними  сльозами,  
 та  смутно  грають  всюди  чутні  гами.
 
Потрібно  сильним  бути,  
 її  кохає  та  відпустить
бачив  власними  очами,  
 звичну  вже  оману.
 
Вона  цього  не  бажає,  
 і  хоч  ток  боляче...  Всеж  відпускає.
Час  лікує  рани,  ти  лишає  за  собою  шрами.
 Пройшло  півроку,  він  закохався.  

З  іншою  вже  ходить.
 Вже  іншою  він  милувався,  
та  вжеж  остерігався
 зрад  важких,  блефувань  німих.  

Забув  про  ту  колишню
 на  вулиці  розквітли  вишні,  
а  вранці  СмС  прийшла:.
 "  Ти  мені  за  все  пробаЧчч...",  

в  нього  закрутилась  голова
 коли  читав  оті  слова.  
І  ще  більше  написала
 та  уста  його  вже  не  читали.  

Про  те  що  його  кохає
 він  давно  вже  втратив  віру...  Незавжає.
Дочитав  і  посміхнувся,
 до  неї  б  ні  за  що  він  не  вернувся.

Коли  кохають,  завжди  все  пробачають.  
 Та  лиш  не  3тю  зраду!!!...
Він  так  її  кохав...  
 Дві  зради  пробачав

Він  так  її  жадав...  
 Букет  тюльпанів  дарував.
Він  так  її  хотів...  
 Проте  любов  лиш  він  беріг.

6  квітня  2011  року  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013

Я тебе кохаю

Я  тебе  кохаю,  
 без  тебе  просто  задихаюсь,  
моє  серце  завмирає
 бо  тебе  не  вистачає.  

Лиш  моє  гарненьке  чудо
 нечемне  та  кохане,  
твою  усмішку  ніколи  не  забуду
 буду  вічно  памятати.  

Час  нас  розєднав,  
 та  хоч  дуже  важко  ми  його  здолаєм,  
десь  далеко  ти  одна,  
 з  думками  засинаєш!
 
Так  сумую  за  тобою,
 і  скоріше  б  було  літо,  
наші  плани  строю
 без  реклами.  Без  тебе  одному  зовсім  не  хочется  радіти.
 
Скучив  за  нашими  прогулянками  в  парку
 за  красивими  отими  вечорами,  
вони  іще  обовязково  будуть
 знаєш  ти  і  я  це  знаю.  

Цей  час  кохана  повернем
 я  приїду  знову  будем  поряд,  
тому  що  ми  одне  для  одного  живем,  
 ти  моє  серце  ти  мій  подих.  

Вода  повітря  та  кохання
 ти  мені  даруєш  крила,  
так  дорогі  з  тобою  вечори  і  ранки.
 Тебе  не  можливо  не  любити,  

тебе  не  можливо  забути
 з  тобою  хочется  жити,  
лиш  до  тебе  зумів  ці  почуття  я  відчути.
 З  тобою  моя  мила,  я  по  справжньому  щасливий.

В  красиві  ті  хвилини,  
 що  нічим  не  поясниш
нізчим  не  порівняєш,  
 запроси  і  я  прийду  до  тебе  в  сни.
 
Поцілую  в  губи  прошепочу:
 -  Я  тебе  кохаю.
Візьму  за  руку  і  кудись  поведу,  
 туди  де  будем  лиш  у  двох
 
туди  де  свідком  будуть  зорі  лиш  на  небі,  
 та  Всевишній  Бог.
Обніму  поцілую  в  щічку,  
 та  промовлю:  -  Я  кохатиму  вічно!
 
Хочу  бачити  твої  думки,  
 зазирнути  в  душу
з  тобою  світ  мов  Райські  сади
 бути  з  тобою  ніхто  не  примусив.  

Так  жадає  серце
 кохаю  усю  тебе,  
Тася  ти  моя  маленька,  
 ти  щастя  моє  неземне.

Бо  тільки  ти,  
 зумієш  мене  зрозуміти,  
зумієш  спасти
 будем  разом  плакати  й  радіти.  

Для  мене  ти  одна  єдина!!!
 Дорога  кохана  людина!.
Я  хочу  лиш  від  тебе  сина,
дочку,  і  з  тобою  лиш  родину!

30  квітня  2011  року...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412292
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013

''Чотирилапий друг'' (історія про мою собачку Джека)

Він  був  іще  маленьким,  
 як  нам  його  подарували
трішки  пузатеньким,  
 та  таким  цікавим.
 
У  літній  день,  
 як  сонце  у  кімнату  зазирнуло
наспівувало  радіо  пісень,  
 і  тепло  мов  на  морі  було.
 
Батьки  приємно  здивували,  
 що  для  нас  з  сестрою  є  сюрприз
що  саме  не  сказали:  Хочеш  знати?  
 Сам  йди  подивись!
 
Вибіг  із  квартири.  
 Де  саме?  Запитав.  
Там  де  кроленята  жили
 песик  ще  такий  маленький  спав.  

Лиш  очка  прорізались
 не  вмів  ще  пити  навіть  молока,  
це  така  була  для  мене  радість
 що  в  цьому  вірші  ні  защо  не  передам.  

Узяв  коробку  від  кросівок
 старою  кофтою  йому  я  постелив,  
одну  з  незвичних  для  собак  домівок
 цуценяті  я  зробив.  

По  буднях  йшли  ми  на  сусіди,  
 друзі  молоко  давали
а  воно  ще  дуще  стало  пузатіти,  
 та  гавчати  починало.

У  коробці  їло  спало,  
 і  собі  по  днях  сиділо  потрохи  підростало
і  сидіти  песеняті  то  вже  надоїло.
 А  ми  з  сестрою  голову  ламали,  

думали  над  цим  обоє
 та  думки  не  співпадали,  
як  назвать  собачку  мою.  
 Спочатку  Джекі  я  назвав,  

та  на  цьому  не  зійшлися
 а  він  замислено  чекав,  
коли  придумають  імя  й  залишать.
 Вирішили  буде  просто  Джек,  

і  так  і  досі,  прозиваємось  Джек-Глек
 для  нього  це  вже  8ма  осінь.  
Та  те  літо  закінчилось  й  треба  було  відїжджати
 оченята  так  світились,  без  нас  буде  він  скучати.
 
Вересень  дзвінок  уроки,  
 за  партою  сидіти  не  цікаво
нема  охоти,  слухати  те  право.  
 Із  нетерпінням  пятниці  чекаю
 
щоб  погратись  з  Джеком,  
 на  число  лиш  поглядаю  
чи  вихідні  вже  не  далеко.  
 Нарешті  дочекався
 
ми  вже  на  вокзалі,  
 песик  зустрічати  зачекався
ми  для  нього  подарунок  маєм.  
 Кісточки  та  хвости  рибини
 
а  він  іще  з  далеку,  
 радіє  мов  мла  дитина.
І  кулею  до  нас  біжить,  
 радощам  межі  не  має
 
а  поласувати  як  кортить,  
 вискакує  на  мене  наче  обнімає.
Нам  виспатись  потрібно,  
 в  нас  завтра  "Ліга  чемпвонів"
 
на  нашому  стадіоні,  
 ми  маємо  пробити  охорону.
Суперник  тазик  та  відро,  
 кошик  й  воротар  лопата
 
мусим  вигравати  в  будь  що,  
 не  маємо  ми  програти.
Ми  в  двох  а  їх  багато,  
 я  ногами,  пасую  Джеку  прямо  в  лапи.
 
Дальше  він  зубами.  
 Забиває  гол!  Ми  чемпіони!
А  коли  не  грали  у  футбол,  
 немов  би  це  сьогодні
 
пройшло  пів  літа,  
 в  Ягільницю  збираюсь
в  автобусі  з  цуценям  діти,  
 із  ним  грають.
 
Дивлюсь  і  думаю  про  Джека,  
 коли  приїду  я  з  гостинцем
вже  не  буде  спеки,  
 чого  чекає  ця  тваринка.
 
Увечері  він  тут  як  тут,  
 стоїть  чекає.  
Мовляв:  Давай  вже  солодощі.  Нуж!
 Скільки  ще  чекати  маю?  

На  ранок  грушки  захотів
 та  яку  ж  підняти,  
Джек  понадкушував  то  трохи  зїв
 єдиний  варіант  на  дереві  стрісати.  

А  з  хати  чути  крики
 чути  тата  де  носки,  
не  могли  їх  зісти  черевики,  
 джек  ходи  сюди  і  поясни.

А  він  стоїть  такий  веселий,  
 і  вертить  хвостом  біля  порога
всі  носки  які  були  в  оселі,  
 немов  дістали  ноги.

Тільки  залиши  їх  на  порозі,  
 так  їх  не  стане
Джек  поприбирати  допоможе,  
 господарює  рано.

А  якось  я  хотів  в  футбол  пограти,  
 куди  подівся  мяч?
знаю  це  питання  кому  саме  задавати.  
 В  мене  ж  зараз  матч.

Та  це  все  Джека  справа.  
 Сховав  мячі  і  ні  одного  не  існує.
Деж  вони?  Цікаво?  
 а  Джек  сидить  немов  не  чує.

Заглядає  із  куточка.  
 Ходимо  шукаєм
я  мяч  а  тато  носки  й  сорочку,  
 немов  у  жмурки  граєм.

Та  щось  глини  більше  стало,  
 потрібно  в  ній  ще  пошукати
а  Джек  замаскувався  вдало,  
 зараз  буде  получати.

Забіг  у  кухню  наче  їсть,  
 наче  він  тут  ні  при  чім  
наче  гість.  Що  прийшов  у  дім.  
 Один  носок  за  ним  йде  другий

з  глини  витягаєм,  і  таке  то  може  бути,  
 що  у  глині  ми  сарби  шукаєм.
А  він  собі  прибіг  лестится,  
 та  тільки  ніс  і  здав,  глиною  блистится

ми  вже  знаєм  хто  носки  сховав.  
 А  деж  мячі  то  мої?
в  глині  точно  їх  не  має,  
 хоч  бери  з  собою,  

бо  Джек  їх  всіх  десь  заховає.
 Та  крадькома  побіг  у  шопу,  
а  я  давай  за  ним,  а  тут  сюрпризів  то  нівроку
 заховані  розбишакою  малим.  

А  під  соломою  усе  що  схочеш
 наче  магазин,  лиш  за  кістку  не  за  гроші,  
Джек  тут  продає.
 Із  цього  всі  сміются,  він  настрій  піднімає

як  кури  бются,  він  швидко  справи  всі  рішає.
 нехай  лиш  заікнутся.  І  поросят  качок
справжній  озоронець  в  нас  господарює,  
 відгонить  від  циплят  сорок
 
щура  шкідливого  вполює.  
 Роки  збігають  непомітно
уже  і  друзі  в  Джка  появились,  
 кавальерка  показала  дійсність
 
як  у  Джека  песенята  народились.  
 Оце  були  тоді  ми  в  шоці
як  же  пояснити,  був  Джек  хлопець,
 як  ж  міг  дітей  він  народити?

Ми  віддали  хто  хотів,  
 десь  у  огось  там  живуть
яких  у  сьвіт  привів,  
 родичами  Джековими  звуть.
 
Та  було  й  не  до  сьміху,  
 нікого  з  нас  не  було  в  дома
Джек  збирав  горіхи,  
 і  носив  собі  в  солому.
 
Та  запутався  в  колючі  рози,  
 гавчав  та  скавулів
та  ніхто  не  допоможе,  
 аж  горіхів  перехтів.
 
Того  дня  і  голос  свій  зірвав,  
 добряче  поколовся
сил  гавчати  вже  не  мав,  
 та  герой  для  нього  то  знайшовся.
 
Неподалік  стояла  кістка,  
 а  кіт  хотів  забрати
а  Джек  як  стрибне  злісно,  
 й  кіт  давай  тікати.

Та  це  іще  не  все
 колись  щурі  пшеницю  крали,  
і  де  не  де  мішки  цілими  залишались.
 А  тато  всипав  тріла,  

щоб  з  щурами  закінчити
 щоб  нахлись,  
й  не  могли  пшеницю  вже  носити.
 А  Джек  ловити  полюбляв,  

і  часто  це  йому  вдавалось
 за  те  що  крали  він  карав,  
щоб  не  потикались.
 і  якось  ми  не  придивились,  

як  він  отрути  то  наївся
 та  лікаря  викликати  то  не  знадобилось,  
що  наш  песик  отруївся.
 Пішов  і  вирвав  все  погане,  

трохи  в  боки  і  носило
 та  на  ранок,  
гавкати  вже  вдосталь  було  сили.
 Тепер  уже  дорослий  завязав  з  футболом,

і  в  цю  осінь
 на  мене  трохи  злосний.  
Чому  не  приїжджаю,  та  сезон  не  позволяє
 я  теж  скучаю,  а  він  своєї  кісточки  чекає.  

Мій  чотирилапий  друг
 який  уже  старенький,  
який  заставить  усьміхатись  всіх
 жити  буде  ще  довгенько.

26  жовтня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013

"Живи добром"

Задумайся  навіщо  ти  існуєш!  
 Задумайся  над  тим  мій  друже.
Чому  ти  без  причини  ворогуєш?  
 Кидаючи  життя  в  калюжу.    
 
До  тебе  в  мене  є  прохання,  
 всі  ж  ми  люди,  
утворилося  миттьєве  запитання
 не  переживай  ти  так  все  так  не  буде.  

Чому  забув  своє  ти  існування?
 Житя  твоє  проходить  хмарне,  
можливо  ця  хвилина  є  остання
 знай  що  ти  живеш  не  марно.  

Народження  твоє  задумане
 добро  і  лиш  добро  творити,  
я  хочу  щоб  ти  чув  мене
 та  старався  не  грішити.  

В  відчаї  не  спитися,
 життя  солотке  не  завжди
мерзотником  не  залишитися,  
 в  серці  із  добром  іти.

Якщо  щось  іде  не  так  змиритися,  
 будуть  ще  гарні  миті
не  точити  зуби  і  не  треба  злитися,  
 коли  стали  мрії  всі  розбиті.  

Якщо  погані  вісті,  
 ти  почекай,  ще  потерпи  
у  когось  в  голові  чи  в  твоєму  місті,  
 це  не  назавжди!

Завжди  знайдется  вихід  з  ситуації,  
 яка  проблема  би  небула
ми  ж  є  дружна  Християнська  нація,
 життя  тебе  не  обмануло.
 
Хтось  як-не-як  та  стриматися  зміг,  
 а  ти  украв!
хтось  тебе  безсовісно  так  здав,
 а  хтось  інший  душу  свою  рятував.
 
Як  тим  часом  ти  вбивав,  
 хтось  із  друзів  залишився,  
а  ти  тікав
 Бог  на  це  дивився.  Очі  закривав...  

Ти  забрав  життя  в  людини!
 Що  з  тобою  сталося?  
Тепер  підсудний  ти  й  ти  винен
 вперше  мама  не  пишалася.  

Твоя  є  ціль  добро  ти  памятай!
 В  душі  ж  ти  не  не  такий,  
ти  атеїстів  навертай.
 Коли  протягне  руку  хтось  сліпий.  

Ти  кинь  хой  копійчину
 будь  щедрим  навіть  з  ворогами.  
Господь  оберігатиме  тебе  й  твою  родину
 довгими  роками.  

Непроходи  повз  храми,  
 Бог  тебе  чекає
де  церква  з  куполами.  
Там  стоїть  творець  невидимий  нам  вдері  віри  відкриває.

25  листопада  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013

"Серце мами…" ( Написано отцем Володимиром Ковалковським та мною)

Коли  ти  промовляєш  слово  мама,  
 якщо  твоя  душа  ще  не  зчерствіла
одразу  поринаєш  в  память,  
 як  ти  зявився  в  світі  білім.

У  ті  далекі  спогади  дитячі,  
 коли  вона  над  твоїм  ліжечком  схилялась  
гойдала,  веселила  як  заплачеш,  
 про  твою  долю  ніжно  піклувалась.

І  тільки  біля  тебе  серце  матінки  співало,  
 і  тільки  билосья  для  тебе
про  світ  свій  власний  мама  забувала,  
 просила  за  твоє  здоровя  із  молитвою  у  неба.

Відкинула  десь  щастя  й  свої  мрії,  
 її  весь  світ  то  був  лише  тобі
тобою  милувалась  як  мужнієш,  
 для  матінки  це  миті  золоті.  

ЇЇ  для  тебе  серце  яке  любити  ненастане,  
 руки  що  завжди  благословляють  
в  вечері  чи  рано,  
 в  дорогу  з  Богом  проводжають.

ЇЇ  для  тебе  очі  що  завжди  сьміялися,  
 коли  був  поруч  біля  неї
немов  би  просвітлялися,  
 як  світлячок  чи  добра  фея.

І  плакали  коли  ніхто  не  бачив,  
 як  серце  матері  боліло
та  воно  завжди  пробачить,  
 бо  по  інакшому  не  вміло.

Тому  що  добре  і  терпляче,  
 і  ми  повірили  у  Бога    
що  він  є  наша  вдача,  
 і  забиратиме  тривоги.

Ми  на  обличчі  матері  його  шукали,  
 і  вірили  так  палко
щоб  мама  неказала,  
 що  дорогі  санки  чи  дорога  скакалка.

На  неї  ми  не  ображались,  
 коли  до  школи  відводила  
хоч  інколи  і  сперичалась,  
 та  вона  тебе  й  таким  любила.

Коли  ти  виростав,
 закінчив  в  Вузах  вчитись,  
ти  дім  свій  покидав
 щоб  чогось  навчитись.  

Але  в  домівку  повертався
 лиш  тому  що  там  чекала  мама,  
до  неї  мов  дитина  пригортався  
 вона  допомагає  загоїти  шрами.  

Дім  це  серце  мами  
 і  поки  воно  бєтся,
ти  маєш  повертатисья  до  нього  різними  стежками
 мов  пташка  до  гнізда  так  вєтся.  

Й  завжди  дорогу  памятати
 бо  на  твій  приїзд  старенька  посивіла  так  чекає
і  невтомилася  чекати,  
 сидить  на  крісельці  у  даль  далеку  поглядає.

Ти  вжеш  недалеко,  
 твій  приїзд  вже  відчуває,  
вркужляють  у  вирії  лелеки
 та  материнсье  свято  звеселяють.  

На  мить  зникає...  
 Щось  там  носить...
Щось  шукає...  
 Про  щось  у  когось  просить...  

Для  неї  зустріч  із  тобою
 має  в  собі  щось  із  неба,  
вона  пожертвує  собою
 лиш  добре  все  було  у  тебе!  

Щось  із  Божого  дарунку
 дитинства  страву  твою  приготує,  
і  це  все  краще  подарунку
 як  же  добре  матінка  готує.  

Ти  снідаєш  а  дім  немов  би  топится
 стає  неначе  раєм,  
від  тепла  якого  всім  нам  хочется
 вона  тобі  свій  сон  розповідає.  

Який  її  занепокоїв
 який  тебе  стосуєтся,  
просить  щоб  комусь  щось  не  накоїв  
 ті  очі  рідні  мами  так  хвилюются.  

Завжди  похвалитися  не  забуває
 що  доброго  про  тебе  в  селищі  казали,  
тобі  годинами  розповідає
 неговорить  вслух,  та  пишаєтся  я  знаю.  

Дорога  мими  підпорядкована
 дорозі  своїм  дітям,  
немовби  в  серці  щось  вмонтоване
 любити  позасе  на  світі.  

Їх  життя  й  заплата  і  від  Бога  ласка
 любий  друже  в  тобі,  
ця  правдива  материнська  казка
 наших  буднів  є  подоба.  

Ви  стаєте  все  дорожчою  з  роками
 ближчою  такою  мов  Ікона,  
мила  та  старенька  мама
 мій  ангел  ви  земний  та  охорона.

23  серпня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013

"Це все…"

Я  свої  очі  віткриваю,  
а  тебе  поряд  уже  немає
 як  же  тепер  мені  бути...  
Знаю  що  не  зможу  я  тебе  уже  забути.

 Я  боюся  мріяти,  
бо  можу  з  розуму  зійти
 прокинувшись  у  ранці,  
в  серці  гаряче  на  дворі  холодно

 знайомий  біль  заляг  в  душі.  
Показував  любов
 над  очами  згадую,  
все  приємне  наче  сон

 називав  і  називатиму  кохання  "Зрадою".
Дерева  листя  розпустили,  
 вітер  розчісував  тебе  гілками
все  було  так  красиво,  

 та  хтось  розлив  брудну  воду  поміж  нами.
Сумує  та  лавочка,  
 ми  не  сядем  туди  уже  у  двох
сльозами  зараз  небо  обмиваєтся,  

 та  Амур  любові  нашої  промок.
Уже  не  ховатимось  від  дощу,  
 під  одною  парасолькою
не  ділитимо  вже  радість  й  сум,
 
 не  грітиму  тебе  в  морози  вечорами  коли  холодно.
Все  сильніше    серце  бєтся,  
 ділится  на  осколки
кровю  обливаєтся  тихо,  та  колить  в  нього  голка.
 
 Ще  трохи  й  розібєтся,  
не  легко  це  усе  забути
 твоїх  оченят  красивих,  
ніжного  голосу  не  бачити  не  чути

 повір  я  віддавав  тобі  усе  що  мав.  
Ні  наяку  іншу  у  житті  б  непроміняв.
 Набрид  один  сценарій,  
зустрічаєш  та  кохаєш

 думаєш  так  триватиме  завжди,  
одного  дня  втрачаєш
 та  залишаєшся  один.  
Можливо  літо  відійде

 та  з  собою  це  все  забере,  
я  піду,  і  лише  дощ  зітре  мої  сліди
 та  все  одно  скажу:  "Що  тебе  люблю".  
Тобою  однією  лиш  живу.

 Та  це  востаннє  я  тобі  пишу!  
Між  словами  багато  крапок  мокрих
 танцюють  прощальний  вальс  краплини
сьогодні,  мій  останній  до  тебе  дотик,  

 та  вже  нерідна  ти  мені  людина.
Останній  день  у  двох,  
 закриває  книга  списаний  роман
і  це  неначе  справжній  сон,  

 погрався  вкотре  вже  ще  одним  життям.
Це  останній  мій  трек,  
 складає  зброю  душевний  мій  поет
останній  раз  читаю  РЕП,  

 в  останнє  пишу  цей  куплет.
Не  повернусь  у  нього  вже  ніколи,  
 тепер  наші  вже  утрачені  шляхи
та  інша  в  кожного  відчинить  двері  доля
 
 незряче  поспішають  на  різні  береги.
Прощай  моє  кохання,  
 прощай  та  відлітай
Та  що  тебе  кохаю,  завжди  знай.

9  липня  2010  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013

"Яке майбутнє нас чекає?…"

Що  буде  дальше?.  
Як  будем  жити?
 Надії  розірвалися.  
Розбиті.  Питання  провальне

 і  що  тут  говорити!.  
Ми  всі  віддалені
 не  можемо  нічого  зробити,  
та  всеж  продовжуєм  ходити

 пусті  кармани  наче  спалені,  
забороняють  нам  потрібну  річ  купити.
 Спасибі  сожемо  сказати,  
лиш  за  намагання

 що  обсудила  Влада  хоч  питання.  
На  більше  їх  не  хватить,  
 перше  місце  без  участі  в  змаганнях.  
Єдині  переможці,  що  можуть  бути

 нам  цього  не  досягнути...  
Усьміхнені  в  журналах  на  обложці
 ростуть  все  більше  в  Футах.
А  ми  собі  живем,  мізерно  заробляємо

 якщо  роботу  маємо...  
І  так  як  було  так  і  буде
 що  за  нулі  вершини  підкоряємо!!!.
Будуєм  Україну,  без  цегли  без  цементу
 
 не  схожу  на  єдину,  
це  все  болісні  моменти.
 Тьма  народу  в  ВУЗах,  
по  закінченню  сидять  у  дома,  

 без  виходу  одного
що  дарма  3  роки  грузли?  
 В  навчальних  лексиконах!.
А  той  і  більше,  

 і  що  року  тисячі  людей  виходять
та  кого  це  тішить!!!.
 Кого  хвилює???
Ця  проблема  вже  хронічна,  

 засиділась  навічно.
Навіть  якщо  хтось  тебе  почує
 недасть  хорошу  звістку,  
ту  що  вуха  звикли  чути

 їхній  блеф  у  очі,  розставляє  точки.
Недобре  все  по  суті.  
 Проблеми  наші  призабуті.
Світ  тримають  гроші,  

 якщо  є  то  ти  живеш
а  якщо  нема  біднієш,  
 і  багато  схожих
свої  плани  у  життя  не  втілять!!!.

4  квітня  2011року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013

"Вітаю з днем Поезії!"

Для  тебе  і  для  вас!
Прийшло  маленьке  свято,
 яке  важливе  є  для  нас!
Отож  я  хочу  всіх  вітати.

Із  днем  Поезії,  вітаю!
 Його  святкує  цілий  світ
коли  лиш  21-ше  наступає,
 і  хоч  іще  не  розпустився  цвіт

й  травичка  ще  ховаєтся.
 Не  хоче  вилізати  із  перини
душа  немовби  сонцем  наповняєтся,
 неначе  у  маленької  дитини.

День  поезії,  я  повторяюсь!
 Отож  усі  поети.
З  подякою  до  вас  звертаюсь
 що  пишете,  тут,  журнали  та  газети

збірки  й  книги
 дай  Боже  лиш  здоровя  вам!
Щоб  не  чепляла  вас  відлига
 завжди  знаходилось  життя  думкам.

Музи,  творчості,  наснаги,
 щоб  ніколи  ручку  чи  перо,  не  покидали
ви  заслужили  вже  давно  поваги!    
 Своєю  творчістю  що  написали.

Творіть  не  зупиняйтесь!
 Ви  ж  рядками  мов  живете
й  у  дружбі  ви  єднайтесь
 нехай  існує  дружньою  уся  планета.

Нових  вершин,  віршів,  поем
 творчість  це  є  так  красиво,
нехай  ніколи  не  бракує  тем
 творіть  з  думок  ви  справжнє  диво.

Із  днем  Поезії  усіх!
 Прийміть  моє  маленьке  привітання.
Можливо  гарно  привітати  і  не  зміг
 та  день  Поезії  це  свято  не  останнє!

21  березня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013

Королева з снігу…

Грудень.  А  так  лютий
Все  лиш  то  лютує
 я  іду  по  вулиці  закутий
а  мороз  то  не  жартує.

Знову  снігу  так  багато
 і  дороги  вилиті  із  льоду
лиш  то  вийшов  з  хати
 але  холодно  нема  народу.

Всі  кудись  поділись
 я  блукаю  снігопадом
на  мені  сніжинки  всілись
 але  цим  хоч  радий.

Я  пройшовся  між  дерева
 і  побачив  білу  шубу
там  стояла  королева
 та  жадана  моя!  Моя  люба.

Всі  не  навидять  морозу
 я  то  теж  не  дуже
та  купив  їй  рози
 Та  чомусь  вона  так  туже.

-  Може  хочеш  ти  зігрітись
 на,  бери,  я  лише  з  хати.
-  Чи  тобі  нема  куди  подітись?
 -  Годі  вже  мовчати.

-  Я  це  просто  королева  снігу.
 -  Та  ніхто  я  для  народу
вже  нема  від  мене  втіхи
 лиш  багато  холоду  та  льоду...

-  Всі  мене  боятись  стали
мені  із  вікон  лиш  радіють
 за  компютерами  то  позасідали
та  прихильністю  не  гріють.

-  Не  хочуть  вже  кататись
снігових  людей  ліпити
 а  я  для  них  хотіла  так  старатись
сніг  біленький  сіяла  крізь  сито.

-  Засніжила  все  довкола
 щедро  думала  про  вас
щоб  не  сумували  в  зимку  лиш  ніколи
 та  настав  вже  інший  час...

Мене  не  хочуть  дітлахи  топтати
 падати  на  мене,  я  ж  пирина
вже  нічим  не  можу  здивувати
 скільки  заманется  снігу  скину.

-  Та  він  буде  нечіпаним  стояти
 тому  спустилась  подивитись  
чому  людей  багато
 раді  лиш  коли  буду  топитись?!

-  У  мене  Царства  вже  немає  
 для  всіх  я  лише  хуртовина
а  я  ж  то  так  співаю
 ніхто  мені  мелодію  не  кине.

-  Усі  лише  коли  піду  чекають
 ех,  якби  ж  ти  друже  знав
як  мене  то  люди  ображають
 брат  Мороз  мені  сказав.

-  Та  я  на  них  обіди  не  тримаю
 я  впевнена  вони,  є  добрі
на  другий  рік  я  знову  завітаю
 й  постелю  їм  до  ніг  ще  кращу  ковдру!

12  лютого  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2013

"Любов дорожча за життя"

Білі  тюльпани,  стоять  не  вянуть,  
даровані  від  нього
 десь  далеко  у  дорозі,
зітхаючи  тамує  подих.  

 Теж  сумує...  Бачить  хоче!.  
Рахує  дні  і  ночі,  коли  
 загляне  знову  в  очі
в  які  так  полко  закохався.  

 З  якими  засинав  та  прокидався.
В  Іспанії  длекій,  
 еСеМеСились  по  "Неті".  
Майже  що  години

 переживали  відстань  цю  далеку,  
по  "Скайпу"  довго  говорили.
 Доти  доки  очі  не  злипались,  
історії  розповідали  з  них  сміялись

 потім  сумували...  
Лиш  на  фото  обнімались,  
 що  стояло  в  неї  в  рамці
 а  у  нього  на  заставці.  

Така  щаслива  як  напише,  
 сидить  біля  колиски
як  СмС  напише,  
 радісно  дитя  колише.  

Кожнісінького  дня
 відправляє  фото  як  росте  маля.  
Як  хоче  гратись...  Як  хоче  тата...
 Він  трудится  великі  гроші  обіцяють,  

важко  заробляє
 все  до  копійчини  дружині  та  малому  відправляє.  
Скучає  і  за  нею  і  за  сином.  
 Робота  небезпечна,  
 
і  дні  тянутся  наче  бескінечно.  
 Завод  хімічний,  уже  йде  3-тій  січень
як  не  бачились,  це  наче  вічність,  
 важке  питання  значеність.
 
Що  дня  його  чекає,  
 в  віконце  виглядає,  
проте  він  веселить  родину
 говорить  про  хорошу  лиш  новину.  

-  5  місяців  і  я  приїду
 Змушував  сімю  радіти.
Зациклено  минають  дні,  
 вже  розтопився  сніг.  

І  до  зарплати,  довго  ще  чикати.  
 Сидів  із  нею  говогив,  
у  трубці  верещав  малий.
 В  них  почалась  злива,  

поганим  дивом,  закоротила  вежу
 зірвалася  мережа...  
Не  поговорили,  мов  обірвались  крила
 побіг  до  Банкомату,  звязок  шукати.  

Дощ  все  дуще  поливав
 а  він  вже  номер  набирав.  
Та  не  судилось  додзвонитись...
 серце  болем  билось,  

не  вдалось  поговорити.
 Замокший  повертався,  
заді  зграя  йшла  не  озирався,  
 спішив  в  домівку,  

де  винайняв  квартиру  в  тітки.
 та  голоси  все  ближче  підкрадались.  
Лаялись  єхидно  насміхались.
 Та  як  в  найжорсткіших  повістях,  

не  мавши  ані  граму  совісті
 напали  без  причини,  на  людину.  
Що  нічого  не  зробила
 із  ніг  звалили,  люто  збили.  

Спочатку  відбивався,  
 та  був  безсилий
проти  4-ох  змагатись.  
 На  мокрому  асфальті,
 
без  свідомості  пролежав  там  до  ранку.  
 Поки  перехочі  не  зустріли
важко  ворушився  рани  так  боліли.  
 Ледь  промовляв  якісь  слова

без  паспорту  і  гаманця.  
 Залишили  вмирати.  
Ледь  ворушивсь  хотів  сказати.  
 В  швидкій  втратилась  свідомість  знову,  

впавши  в  кому.
 Другий  день  дзвінка  не  має,  
дружина  вже  переживає.
 -  Де  же  ти  подівся...  в  своєму  місті!.  

Телефону  не  бере  він  поза  зоною...
 Сидить  молитву  промовляє  перед  Іконою.  
За  те  щоб  все  було  гаразд
 болить  та  колится  за  нього  голова.  

-  Де  ж  він  пропав...
Спокою  в  душі  нема.  
 Так  пройшов  вже  місяць
 сумні  думки  у  голову  все  лізуть.  

Не  хочется  нічого,  сидить  та  плаче
 просить  Бога.  Нехай  верне  її  живого.  
Стікає  куча  варіантів...
 Це  ж  чужа  крїна!!!.  

Там  вбивають  за  валюту  діаманти
 гірше  ніж  на  Україні.  
Та  сильну  має  віру,  що  повернется  приїде.
 Буде  чекати,  без  нього  не  зможе.  

Просить:  -  Приїдь...  Це  буде  свято
 їй  за  життя  дорожчий.  
Іде  вже  5ий  місяць,  не  має  звістки
 надієтся  всеж  і  чекає,  

не  міг  він  зрадити,  
 вірить  словам  що  довіряє.
Час  вибору  не  залишає.  
 А  він  лежить  в  лікарні,  
 
поки  намагання  марні,  
 закордонних  лікарів.  
Проте  стараются  вернути  в  дім.  
 Поставити  на  ноги
 
не  дають  гарантії  що  зможуть.
 Проте  за  тиждень,  прийшло
ускладнення  в  легені  не  доходив  кисень.  
 Лікарі  заметушились
 
все  що  від  них  залежало  робили,  
 а  десь  далеко  син  із  мамою
молились.  І  благали,  щоб  ангели  охороняли,  
 в  домівку  повернули
 
та  в  небесах  слова  почулись.
 Ще  пару  днів  минуло,  
як  прийшло  в  палату  чудо
 він  розплющив  очі,  о  четвертій  ночі.  

Важко  на  душі,  та  пусто  у  думках
 його  повернення  у  світ,  
малювало  радість  в  лікарях.  
 Допомогли  багато,  памяті  вернутись,  

він  згадував  що  вже  є  тато.
 Сидить.  Та  хочется  на  мить  забутись.  
Важко  працював  він  на  родину
 щоби  забезпечити  дитину,  

та  по  різному  все  є  на  світі
 шумить  тихенький  вітер...  
Пожовкле  листя  розкидає  
 як  й  ті  гроші  що  пішли  на  лікування,  

лиш  до  дому  добиратись  вистачає
 нехай  тим  крадіям  Господь  дасть  покарання.  
Багато  пересадок
 а  на  обличчі  шрами,  

лишили  про  Америку  сумний  осадок
 летить  над  рідними  гаями.  
Вже  рідне  міто,  змінилось  небагато
 іще  не  пізно,  постукав  в  рідну  хату.  

Старенька  жінка  відчинила.
 -  Ви  до  кого?  
Нічого  не  сказав  обняв  її  що  сили.  
 Та  дякував  до  Бога.

-  Мамо.  Рідненька...  Я  повернувся!  
 Рідна  моя  ненько...  Тут  шум  почувся.
З  кімнати  вийшов  хлопчик.  
 -  Синку  я  твій  тото!  

Сльозами  в  мами  заливались  очі
 від  радості  що  непереказати.  
А  тут  й  вона  прийшла  з  роботи
 невіривши  очам,  відпали  всі  турботи,  

поцілував  її  обняв.
 Отак  буває,  що  вадача  покидає.  
Та  дарує  шанс  почати  знову
 головне  не  гроші!  Головне  життя  прожити  у  любові.  

12  квітня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2013

''Ти маєш жити''

Ти  маєш  жити  якщо  не  для  себе,  
то  заради  близьких
 якщо  піднявся  аж  до  неба,  
чи  скотився  низько.

 Заради  рідних  що  ростили,  
та  заради  тих  кого  кохаєш
 тебе  для  світу  мати  народила,  
за  це  подякувати  маєш.        

 Заради  чуда  що  появится  у  тебе,  
та  заради  вірних  друзів
 які  завжди  з  тобою  за  усякої  потреби,  
розвеселять  як  ти  тужиш.

 Які  на  все  підуть,  
і  не  будуть  жаліти  кулаків  й  долонь
 які  в  складну  хвилину  руку  подадуть,  
заради  тебе  пройдуть  воду  та  вогонь.

 Заради  тої  що  так  душу  зігріває,  
та  заради  свого  щастя
 ти  жити  маєш,  
живи  і  недавай  собі  пропасти.

 Життя  так  швидко  пролітає,  
ти  маєш  жити!  
 немов  листок  із  дерева  злітає,  
не  сподівайсь  себе  убити.

 Якщо  проблеми  горами,  
почекай  ще  трохи  потерпи
 вибери  дорогу  із  світлиці  коридорами,  
я  кажу  тобі  живи.

 Не  дай  ти  темряві  себе  здолати,
кохання  зігріває  душу  
 ти  будь  в  душі  солдатом,  
який  всі  перепони  витерпіти  мусить.

 В  світі  то  не  легко  знаю,
та  свою  ти  наївність  залишай
 Бог  за  тебе  краще  знає,  
у  який  заходити  трамвай.

 Ти  головне  повір,  
як  вірив  ти  в  дитинстві  в  Миколая
 коли  писав  ти  подарунків  твір,  
і  думав  що  це  він  купляє.

 Так  цю  істину  ти  зрозумій,  
ми  всі  є  не  святими
 ну  і  нехай  незбулась  маса  мрій,  
та  у  душі  пройдуть  холодні  зими.

 Ти  після  себе  маєш  залишити,
дерево,  будинок  сина
 ти  маєш  так  багато  ще  зробити,  
та  створювать  свою  родину.

 І  це  лише  є  початками,  
прагнень  та  роботи
 живи  для  всіх  й  для  мами,  
живии  живи  і  памятай  пройдуть  скорботи!  

10  грудня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013

''реперу Шокку'' [Це не дісс а просто вигляд з боку]

В  такі  роки  солідні,  
щоб  життя  пізнати
 Шоок  тобі  тридцятка  світить,  
а  тобі  на  це  начхати.
 
Все  більша  куча  матів.  
 Де  ж  твій  друже  розум?
Слів  і  інших  є  багато,  
 і  без  них  читати  зможеш.
 
Вже  третій  альбом  дісс,
 всюди  лиш  себе  ти  вихваляєш
всюди  чути  твою  злість,  
 й  як  когось  ти  попускаєш.
 
Алеж  насправді,  
 правди  в  текстах  то  немає!
видумуєш  непотріб  завжди,  
 й  за  це  тебе  багато  поважають.
 
А  за  що  і  сам  не  знаю...
 За  думку  реп  цінують!
Та  те  що  ти  читаєш,  
 видумка!  Такого  не  існує.
 
В  одному  трекові  ти  Шок,
 задісив  сам  себе
країна  змучилась  від  твоїх  казок,  
 від  цього  рейтинг  не  росте.

Мовляв  ти  реп  суддя!  
 І  в  репі  розбираєшся
злому  духу  душу  ти  продав,
 в  респектах  ти  купаєшся.  

Та  коли  уже  нарешті  зрозумієш!
 Що  тексти  твої  є  погані!
За  одним  сценарієм  ти  дієш,  
 фанатам  цього  стане.  
 
Побійся  Бога!  
 Тобі  ж  не  десять!  
Якже  ти  так  можеш?  
 Когось  судити  тобі  це  точно  не  на  лежить!
 
Ніхто  такого  ще  не  чув,  
 женеш  на  все  що  тільки  і  існує
Збоку  ти  себе  би  чув...  
 Розуму  тобі  бракує.
 
Ти  думаєш  що  реп  ти  прикрашаєш,
 мовляв  крута  зачитка
насправді  ти  його  вбиваєш,  
 куча  матів  і  ніграма  смислу...

Лиш  діси  діси  діси,
 а  сенс  один,
вже  у  голові  зробилось  тісно
 від  твоїх  вигадливих  новин.
 
І  не  кажи  більше  що  ти  Шок  всевишній,
 лиш  Бог  Отець  є  ним
ти  хіба  що  всенижній,  
 тупиш  матом  поміж  рим...

7  жовтня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2013

"Хресна дорога"

Вирок  смертний  проголосили,  
а  він  усе  мовчить...
 Не  вірні  що  не  вірять  в  Божу  силу
чекають  на  таку  жадану  для  них  мить.

Терпить  і  лагідно  приймає,  
 Святе  Христове  серце.
І  злоби  нетримає,  
 а  звідусіль  кричали  вперто.

-  Розпни  його,  розпни...  Розпни...
 -  Який  ж  він  цар!?...
-  Розпни  пилат...  Розпни...
 -  Та  дай  йому  одну  з  найвищих  кар!

Та  він  не  слухав,  
 як  на  смерть  його  зсудили
і  люд  сповнений  Божим  духом,  
 дививсь  услід  йому  нещиро...

Поклали  Хрест  на  плечі,  
 тяжкий  його  тягар...  Аж  присідає...
його  безсонний  вечір,  
 наяву  все  викладає.

І  Хрест  його  на  землю  повалив,  
 та  думка  про  спасіння  підіймає
людей  Христос  так  полюбив,  
 проте  він  піднімаєтся,  йде  далі.

А  тут  його  встрічає  мати,  
 Марія  Діва
втрата  сина...  Найдорожча  втрата...
 Та  мало  хто  в  його  невинність  вірить...

І  спільний  біль  душі  єднає,  
 сповнена  жалю  картина
серце  кровю  обливає...
 Матінки  Марії  за  свою  дитину.

Ісус  упав...  
 Знесилля  наступило,  
кат  на  Семеона  показав
 та  виніс  варок.  

-  Підняти  Хрест  й  допомогати!
 Болять  Хрестові  руки...  
Та  він  за  нас  життя  віддати
 готовий  ці  терпіти  муки.  

Пригнітившими  словами  підганяють
 бють  у  спину  батогами,  
і  що  роблять  то  незнають!
 В  душі  немавши  тями.

Уже  піт  лізе  в  очі,  
 підбігла  Вероніка,  
помогти  Ісусу  хоче
 поступок  кращий  цей  за  ліки!

Із  шматочком  рушника,  
 лице  від  крові  обтирає
й  відбилась  голова,  
 червоним  кольором  кров  обтікає.

Тягар  із  ніг  збиває  вдруге,  
 дорога  довга  та  незтерпна
виснажує  та  мучить,  
 та  для  нього  головніша  жертва.

Ніхто  не  захотів  допомогти  піднятись...
 Усі  лиш  глузували!
засуджені  кати  сьміялись,  
 а  жінки  у  сумі  сльози  витирали.

Плачучи  над  ним,  
 Ісус  перед  ними  зупинився
-  Хто  буде  дорожити  Образом  Святим!    
 Тому  він  б  явився.

Казав  щоб  вірили!  
 -  І  будете  Святими  в  небі,
небесними  гуляти  лугами  та  плодами  спілими.  
 -  Віра  в  рай  приведе.

-  А  там  життя  є  вічне!
 -  Все  що  хочеш  буде  твоє.
-  Живіть  ви  в  мирі  і  непопадете  в  потойбіччя...  
 -  Тут  розум  ваша  зброя.

Утретє  впав  Христос,    
 товпа  з  боків  реве.  -  Розпни!  Розпни
і  пророцтво  Семеонове  збулось,  
 страшною  силою  у  плечі  бють  кати...

Виднієтся  Голгота,  
 хочется  води  напитись.  
Та  він  шахрай  є  для  народу...
 Ніхто  не  дасть  й  краплиною  обмитись.  

Знімають  одяг
 жорстокі  поряд  очі,  
і  додають  ще  більше  болю...  
 Ісуса  смерті  хочуть.
 
Принижений.  Трісе  все  тіло,  
 жовчю  напивають
ті  хто  йому  колись  так  вірив,  
 вінок  терновий  натягають.
 
Пилат  наказує.  -  Розпяти,  
 кладуть  на  Хрест  Ісуса
і  тіло  пробивають  цвяхи,  
 він  за  людські  гріхи  померти  мусив.

Били  цвяхи  в  руки!...  Ноги...  
 Поміж  розбійників  посередині
які  важкі  смертельні  муки,    
 на  себе  принімає  за  твої  й  мої  провини.
 
Простив  розбійника  який  розкаївся,  
 прибитий  на  Хресті  молився
за  тих  хто  навертаєтся,  
 без  злоби  на  людей  дивився.
 
-  Прости  їм  Господи!...  
 -  Вони  що  роблять  то  незнають
плакала  Марія  та  апостоли,  
 вони  Ісуса  вже  втрачають...
 
Тут  потемніло...  
 І  тьма  на  землю  впала,  
небо  з  жалю  посивіло
 й  хмари  вітер  люто  гнали.  

Ісус  піднявши  голову  сказав:
 -  Здійснилось!  І  помер...  
Декілька  людей  сльозами  вмились
 та  чи  є  такі  тепер?...  

Земля  тряслася,  
 бачивши  що  сталось
ненависників  юрба  потрохи  розійшлася
 а  небо  блискавкою  накривалось.  

Творилось  непередбачене
 і  той  хто  Бога  розіпяв,  
істинно  побачивши  побачене.
-  Це  справді  Божий  син  сказав.  

Померлого  з  Хреста  знімали
 а  мати  рани  цілувала,  
тулила  до  грудей  і  обнімала
 а  очі  сил  вже  плакати  не  мали.  

Поклали  в  гріб  та  каменем  закрили
 та  він  воскреснути  всім  обіцяв,  
та  мало  хто  в  його  повірив  силу
 та  він  обіди  не  тримав.  

І  так  і  сталось.  Він  Воскрес!
 На  третій  день  уранці-рано,  
його  любов  до  нас  без  меж
 любити  люд  свій  не  настане!
 
23  вересня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410034
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2013

"Господь зцілив" (Невигадана історія)

5-тий  клас  життя  лиш  починаєтся,  
відтоді  залишила  віру  в  Бога...
 Живе,  нічим  не  переймаєтся,  
нема  до  церкви  в  серці  вже  дороги.

 Нема  думок...  Що  в  небі  хтось  існує,
що  присутні  в  світі  вищі  сили!
 Що  нами  Бог  керує!  А  душі  мають  крила.  
Жила  сценарієм  невіри  егоїста,  

 через  рід  дійшла  до  алкоголю
не  турбувало  те  що  творится  у  місті,  
 котилась  в  пропасть  доля.
Спиртне  давало  насолоду,  

 втікала  вечорами  з  дому
щоб  з  друзями  біля  заводу,  
 розписати  кілька  пляшок  рому.
Так  через  рік  почалась  наркота,  
 
 не  думала  від  неї  відмовлятись
нова  розвага  все  розвіяла  в  очах...
 До  порошку  зуміла  швидко  вже  пристосуватись.
Світ  прекрасним  виявлявся,  

 метою  було  накуритись  та  напитись
навіть  сірий  день  у  сміх  перетворявся,  
 не  виникало  намірів  спинитись.
Уперше  над  життям  задумалась,  

у  одинокій  камері  вязниці
 та  серце  не  розчулилось,  
не  хотівши  перехрестившись  тричі.
 Після  дози  кайфу  чергової,  

магазин  пограбували
 та  викрали  горілчанні  напої,  
та  цього  було  замало...
 До  смерті  охоронця  збили,  

тієї  ночі,  та  на  наступний  день  зловили
 пізнавши  чий  це  "почерк".  
Дивилась  в  небо  через  грати
 так  хотілось  дозу,  та  лиш  де  небуло  взяти,  

жах  що  бачать  очі  Божі...
 Задумавшись  питання  задавала,  
сенс  її  життя  у  чому?
 Хвилина  відчаю  настала,  

і  хотілось  так  до  дому.
 Чому  в  15-цять  спробувала  так  багато,  
секс,  алкоголь  й  наркотики
 а  в  17  дивится  крізь  грати.  

Скільки  їй  іще  доводити.
 Три  місяці  минуло,  
вдалося  вибратись  з  вязниці,  
 тяга  знову  нюхати  та  пити  чомусь,  

і  тюрма  була  -  прості  дрібниці.
 Входила  в  колишнє  своє  існування,  
та  вчинки  стали  боком  вилізати
 наступило  покарання,  

за  те  що  незуміла  цінувати.
 Ноги  й  руки  виразки  покрили,  
завагатніла  незнаючи  від  кого
 волочилась,  пила  та  курила,  

непросила  допомоги  в  Бога.
 Чоловіки  неначе  слайдами  мінялися,  
життя  малечі  закінчилось,вона  тинялася,  
 стався  викидень  і  дитяче  серце  більш  не  билось.

Ще  за  рік  те  саме  повторилось,  
 лікарі  непліддя  діагностували,
життя  не  давало  милість,  
 й  це  ще  більше  напиватись  додавало.

Минали  дні,  роки  спливали,  
 здоровя  все  ставало  гіршим,
в  друзів  ночувала,  біля  біржі.  
 І  розтулив  Бог  хмари

нестерпів  розпустницю  жаліти,  
 послав  він  кару,  хворою  Віл  Снідом.
Різко  втратила  вагу,  лікарі  розводили  руками,
 два  місяці  і    край  життю,  це  уже  лякало.
 
Наважилась  батькам  все  розказати,  
 повернутися  додому.
"Пробачте...  Мамо.  Тату.  
 Я  хочу  жити  по  новому...
 
Батьки  простили  та  не  зразу,  
 зустріч  не  з  приємних:
"Як  же  сталось  дочко  наша,  
 що  живеш  даремно"
 
Жахливі  дні  настали,  
 боялася  заснути,  
сторінки  митєвостей  гортала
 і  лікаря  слова  так  важко  їх  забути.  

Про  наркоту  й  думок  не  було.  
 Сьогодні  1  березня,  весна,  
у  вікнах  цвіт  дерев  їй  чулось.  
 "Вона  остання...  Думала  вона".  

Мати  плаття  прасувала
 туфлі  пастувала  із  плачем,  
чорну  хустку  вже  приготувала
 і  на  душі  вселився  тихий  щем.  

Бачивши  на  власні  очі,  
 просто  жах...
спливають  ночі
 і  сльози  навернулись  на  устах.

Здавалось  що  життя  згорає,  
 мов  свічка  тліє
Всевишній  за  гріхи  карає,  
 немає  вже  надії.

Стукіт  на  наступний  ранок  розбудив,  
 в  дверях  стояв  старець
на  церкву  милостиню  він  просив,  
 хоч  кілька  копійчин  у  гаманець.

Розповідав  яким  Христос  є  добрим,  
 у  неї  серце  країлось
і  на  хресті  хоробрим,  
 в  думках  за  все  покаїлась.

І  так  у  церкву  потянуло,  
 в  неділю  з  мамою  пішла  на  Службу  Божу
серце  Богу  відімкнулось,  
 була  надія  Бог  нам  допоможе.

Переступила  поріг  храму,  
 і  холод  біг  по  тілу,  
від  свічів  із  вогнями
 ледь  зумліла.  

Посповідалась,  та  запричастилась
 на  душі  так  легко  видавалось,  
щой  не  снилось.
 Молилась  впавши  на  коліна,  

навіть  після  чергової  дози
 не  було  такої  переміни,  
щоб  співало  серце  й  розум.
 Почула  що  господь  із  нею,  

і  дає  її  лиш  шанс,  і  ніяка  фея
 їй  не  дасть  такий  аванс.  
Лише  б  невтратити  боїтся
 в  той  день  шбурляла  всі  напої  у  сьмітник,  

мовляв  котися  звідси
 в  душі  вже  демон  зник.  
Це  крок  до  щастя,  
 і  сподівання  в  чудо

що  виберется  з  пастки,  
 що  затянули  наркотичні  люди.
Пішла  на  перевірку,  
 медики  узяли  кров,  

в  дві  пробірки
 і  результатів  день  прийшов.  
А  ноги  наче  підкосились
 Вітаю!  Ви  будете  жити!

слова  неначе  снились,  
 які  це  є  щасливі  миті.
Результат  ви  цілком  здорова,  
 так  на  папірці  було  написано

немов  відняв  їй  мову,  
 і  підпис  лікаря  залишено.  
Це  чудо  наступило
 ніхто  із  медиків  не  вірив,  

що  сталася  то  Божа  сила
 її  очами  лікар  міряв.  
Здавалось  що  у  друге  народилась
 відвідувала  курси  реабілітації,  

по  іншому  вже  жити  вчилась
 старець  мав  рацію.  
Всевишній  добрий  пробачає
 сьогодні  в  неї  свято,  

та  до  кінця  життя  урок  свій  має
 Бога  не  потрібно  забувати!

29  травня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013

"Різні шляхи"

Життя  буває  солодке...  
Гірке...  Чарівне...  
 Добре  і  для  декого  тупе...
Проте  ми  усі  в  пошуку  себе.  

І  день  за  днем
 все  дальше  із  роками  йдем,  
для  когось  і  для  себе  ми  живем.
 Будуєм  плани  на  майбутнє,

де  блеф  із  зрадою  відсутні...
 Де  кращі  аніж  зараз  будні.  
Де  ніколи  кармани  не  худнуть
 а  лиш  массу  набирають,  

ближні  рідних  невтрачають
 і  все  добре  у  людей.  
Де  мала  здоровою  росте
 та  добро  у  дім  несе.  

Боляче  поглянути  у  бік
 коли  хтось  на  голку  сів,  
забув  уже  про  дім
 сам  у  кут  себе  завів.  

Де  темрява  зїдає  
 і  таким  як  він  очі  закриває
таких  сотні  випадків  буває.  
 Та  усі  ми  вибираєм

між  пеклом  або  раєм,  
 радієм  і  страждаєм
та  дорогу  неправильну  шукаєм.  
 Тобі  невказує  ніхто

ти  сам  собі  закон,  
 вибираєш  сам  собі  перон
береш  який  захочеш  телефон.  
 Над  питанням  один  сушиш  мізки

куди  відправитись  в  поїздку.
 І  долю  ти  міняєш
очами  правду  відкриваєш,  
 з  невдачою  себе  картаєш.

В  нас  довіра  сіра,  
 інколи  у  людях  будить  звіра
якщо  провіриш  і  програєш,  
 значить  нету  дружбу  вибираєш.

Вірний  друг  неначе  брат,  
 такого  інколи  у  пошуках  усе  життя
і  інколи  находять  іще  змалку,  
 який  підкине  допомоги  карту.

А  Всевишній  стежить,  
 яку  ти  будуєш  вежу.
Чи  згасиш  ти  пожежу,  
 чи  можливо  навпаки,

іще  підкинеш  патики!!!.
 Свій  альбом  я  відчиняю,  
сторінки  перегортаю.
 Все  колишне  пригадаю,  

коли  іще  ходив  у  дит-садок
 коли  на  безліч  слів  відповідав:
-  Не  знаю
 с  трудом  перекручував  замок.  

Та  і  порізному  бувало
 всі  колись  були  малими  вже  повиростали.  
Багато  з  того  часу  я  пізнав,  
 думками  в  снах  я  малював.
 
Знаю  чого  хочу  досягнути,  
 знаю  чому  плачуть  люди
розкрив  секрети  що  таке  життя,  
 знаю  якою  в  мене  є  мета
 
і  хоч  хтоб  там  щось  неказав.  
 Що  це  пусті  слова.
Щож  в  тебе  на  плечах  є  своя  голова
 навкруги  все  міняється,  

дерева  то  цвітуть  то  снігом  одягаються
 а  ми  тіж  самі,  
лиш  старшими  стаємо  із  роками.
 Фото  залишає  нам  на  згадку,  

слід  у  памяті  нащадкам
 ну  і  нам  самим,  
від  літніх  днів  до  холодних  зим.
 Творю  тексти  в  ці  роки,  

неправда  що  РеП  спалює  мости
 я  народився  щоб  з  ним  разом  йти.  
Тай  не  тільки  я!  Нас  міліони.  
 Реп  для  однодумців  це  життя

на  білому  фоні,  і  навіть  в  закордоні
 до  нього  ми  не  будем  посторонні.
Якщо  нечисть  сіла  в  середину,  
 значить  серце  зачерствіло  у  людини.
 
Ти  Розпяттям  совість  розбуди,  
 щиро  в  храмі  помолись!!!
На  інших  не  дивись,  
 нехай  собі  сміются!
 
Знай  не  всі  на  помилках  навчутся.  
 Усім  потрібна  допомога
щоб  знайти  у  собі  Бога.  
 У  чому  суть,  що  люди  пють
 
вкладають  гривні  в  сигарети,  
 стрягнуть  в  Гетто.
Знищують  культуру,  
 падавши  від  пулі,  та  як  би  там  небуло
 
Бог  суддя  i  їх  розсудить.  
 Він  просить  люди  зупинітся!!!!!
"-  Не  робіть  гріха-молітся"  !!!!  
 Він  за  нас  вмирав
 
щоб  дати  нам  життя,  
 Господь  сина  власного  розпяв!!!
дав  нам  Їжу  дав  нам  Дах.  
 Віддай  в  замін  хоча  шматочок  віри
 
знай  в  усьому  міру,  
 це  диво  що  гроші  роблять  до  кінця  щасливим.
За  них  щастя  некупити,  
 а  з  ним  краще  жити
 
коли  жебрак  руку  просягне,  
 скільки  зможеш  кинь  отих  монет
щедрість  це  багато  значить,  
 а  Бог  за  це  тобі  віддячить.

24  грудня  2010  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013

"Тільки спомин" (Невигадана історія…)

Іде  по  трутуарі  містом  тихим,  
жовте  листя  пролітає
 красиво  так  щой  не  опишеш,  
яка  красива  осінь  то  буває.

 Так  і  тихо  у  її  душі,  
усе  вцей  день  нагадує  про  нього
 заповнится  думками  світ,  
і  відійшли  у  бік  тривоги.

 Ледь  чути  перегук  каштанів,  
що  падають  до  долу
 невидимі  павутинки  літа  манять,  
дають  то  трохи  суму  то  трохи  болю.

 Колись  у  двох  каштани  ті  збирали,  
і  мріяли  по  те  як  будуть  разом
 як  дасть  дітей  їм  Бог,  
і  жити  будуть  у  гараздах.

 Та  розвіялася  ця  осіння  казка,  
розвіялась  неначе  дим
 що  забувалась  важко,  
спомином  самотнім  та  гірким.

 Батьки  ніяк  його  за  зятя  не  хотіли
як  могла  вона  так  опиралася,  
 плакала  не  їла
і  від  нього  ні  защо  не  відмовлялася.  

 Він  був  сиротою
з  бабусьою  лиш  проживав,  
 токарем  робив  по  коридорі
та  небагато  заробляв.  

 Оце  і  стало  на  заваді
тому  й  батьки  в  сімю  не  принімали,  
 не  були  раді
що  такого  вибирала.  

 Вони  міські  інтилігенти,  
мріють  про  зятя  мільйонера
 щоб  не  був  обдертий,  
й  був  майбутнім  мером.

 Переживала  потрапила  в  лікарню,  
день  і  ніч  рідні  чергувались
 хотів  побачити  та  марно,  
вся  рідня  проти  нього  згуртувалась.

 А  їй  брехали  що  забув  про  неї,  
що  хлопець  він  не  вдалий
 вже  інших  клеїть.  
Лягла  іще  у  грудні,  

а  вийшла  вже  як  яблука  дозріли
 спустошились  байдощами  будні,  
і  зовсім  не  було  до  сьміху  діла.
 Та  коли  вдалось  зустрітись,  

єдине  прошептіла
 нехай  так  буде  вже  як  є  на  світі,  
та  душа  так  цього  не  хотіла.
 І  досі  наче  бачить,  

ураз  його  обличчя  зблідле
 і  сум  в  очах  юначих,  наче  срібних.  
Він  гладив  її  схудлі  руки
 а  по  обличчю  текли  сльози,  
плакав  із  цієї  муки

 разом  бути  вже  не  можуть.  
Її  сильний  та  єдиний
 коханий,  найвірніший  друг,
невже  не  розуміє  це  родина

 як  спричиняє  скільки  мук.  
Розлучилися  батьки  обрали  того  що  хотіли
 одружилися...
І  таки  втілилась  батьківська  мрія.

 Чоловік  чудовий,  
дуже  сильно  поважає,  
 та  покохати  знову,  
вже  не  покохає.
 
 Всі  почуття  згоріли,  
тієї  осені  далекої,  
 коли  у  двох  вони  збирали  каштани  зрілі
так  згадує  це  деколи.  

 Він  виїхав  із  міста,  
у  Херсоні  одружився
 що  робити  ж  було  звісно,  
там  поселився.  

 Причому  жінка  була  із  дитиною
та  напевно  у  душі  не  було  того,
 щоб  не  марити  за  тією  єдиною
кохання  свого.  

 Якось  зовсім  випадково,  
на  весіллі  і  зустрілись
 в  день  такий  чудовий,  
а  почуття  нікуди  ж  то  не  ділись.

 Він  запросив  потанцювати,  
ніжні  звуки  музики  вели  в  їх  світ
 лиш  де  могли  вони  там  побувати,  
в  минуле  ласки  ніжних  слів.

 Минуле  яке  було  з  ними,  
серце  тріпотіло  поряд  біля  нього
 скучила  за  миттями  оцими  дорогими,  
і  самі  танцювали  наче  ноги.

 Їй  хотілось  плакати  сміятись,  
кохання  жило  поміж  ними
 та  як  не  перейматись,  
коли  спливли  мов  сон  години.

 Розсталися  без  слів,  
з  пекельним  болем  в  душах
 поглядом  так  не  хотів,  
та  мусив.  

 А  потім  в  місто  звістка  прилетіла
він  загинув,  
 душа  від  болю  мліла,  
та  які  важкі  були  хвилини.

 Пішов  рибалити  і  не  вернувся,  
тільки  тіло  розшукали  через  кілька  діб
 вже  не  проснувся,  
історія  ця  чулась  вже  від  багатьох  осіб.

 Що  сталося?...
Ніхто  не  знає  досі,  
 чому  життя  так  обірвалося
відтоді  і  вона  не  любить  осінь.

 Невеликим  горбиком  землі
навіки  заховав  безмовну  таємницю
 летять  у  теплий  край  ключем  журавлі,  
повз  їхню  з  ним  крамницю.

 Адже  казка  її  швидкоминуча,  
усе  навколо  скоро  забілієтся
 так  скучно,  
вкриває  сніг  що  на  очах  уже  виднієтся.

 Як  і  її  душу,  
без  нього,  
 та  жити  мусить,  
дала  Ісусу  слово.

 Лиш  усіх  благає,  
щоб  кохання  зберігали,  
 бо  хто  кохає
тому  часу  все  замало.  

 І  тоді  триватиме  для  всіх  осіння  казка
яку  не  зуміла  зберегти  вона,  
 не  кохати  це  не  важко
лиш  коли  не  проти  тебе  йде  життя.

18  жовтня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013

"Сумує парк"

Здається  ніби  ще  сьогодні,  
у  парку  грали  у  футбол
 зробивши  там  футбольне  поле,  
та  скільки  часу  вже  пройшло.

 Мріяли  в  уяві,  
що  слави  добємось,  
 ставши  професіоналом
і  десь  на  альбіоні,  місце  б  нам  знайшлось.

 Лиш  чекаючи  останнього  дзвінка,  
швидко  школу  покидали
 де  чекав  всіх  мяч,  
що  збирав  команду.  

Я  не  забуду  миті
 тих  маленьких  перемог,  
тоді  хотів  футболом  жити
 і  бачив  Бог.  

Щастя  різновіку  пацанів,  
 одягнених  футболками  кумирів,
кожен  бути  ним  хотів
 робивши  все  можливе,

і  було  не  важливо,  
 яка  на  вулиці  погода
день  сонячний  чи  злива,  
 на  стадіон  усе  одно  збиралося  народу.

Гравши  у  футбол  до  ночі,  
 ех  забула  вже  площатка  
я  так  малим  ще  бути  хочу,  
 про  це  лиш  залишилась  згадка.

Інколи  і  було  важко,  
 коли  суперник  був  сильніший
та  після  невдалої  поразки,  
 завжди  вигравати  цікавіше.

Командою  грали  проти  ВуЗу,  
 змагались  хто  сильніший
девізом  "Вигравати  мусим",  
 відкидаючи  сценарій  інший.

Тренували  точності  удари,  
 нікому  серед  нас
не  хотілдось  мати  гонорари,  
 та  з  роками  поміняв  все  час.

Все  іншими  ставали,  
 появлялись  інші  справи,  
підростали...  
 та  все  більше  про  команду  забували.

Сумує  парк,  
 ніхто  у  ньому  вже  неграє
все  зустрічі  чекає,  
 дуб  старий  все  памятає.(2рази.)

Нек  идав  вже  ніхто  навчання,  
 бажанням  грати  не  горіли
у  когось  появилось  перше  кохання
 і  рідко  іншим  вже  цього  комусь  хотілось...
 
Почався  перший  потяг  сигарети,  
 розпивалися  спиртні  напої
і  лише  увісні  сонного  поета,  
всі  залишились  самим  собою...

 Цього  вже  небуде,  
всі  навколо  так  змінились
 це  вже  інші  люди,  
вже  не  ті  що  грою  жили.

 Ніколи  не  буду  жаліти,  
про  ці  роки  дитячі,  
 та  лиш  дехто  розуміє
що  сумує  наш  майданчик.  

Хотів  виховати  футболістів
 видати  квиток  в  життя,  
та  доля  інколи  міняє  змісти
 провадить  інший  шлях.  

Сьогодні  в  парку  тихо
 листя  не  дарує  хвилю,
не  уболіває,  коли  хтось  із  нас  по  ньому  йтиме...  
 Сумно  лиш  зітхає,  своє  листя  опускає.
 
А  ми  колись  згадаєм
 і  ще  нераз,  
як  тут  себе  зірками  уявляли,  
 як  швидко  сплинув  час.

У  ньому  вже  неграють,  
 хто  вчиться  інші  на  роботі
та  він  всеж  зустрічає,  
 і  ніколи  нам  небуде  проти.  

Не  великий
 та  нас  всіх  поміщав,  
сторонні  уже  звикли,  
 що  гра  на  кубок  УЄФА

чи  Лігу  Чемпіонів,  
 нам  дерево  це  був  суддя,  
а  уболівальники  балкони.
 жаль  ще  вже  не  те  в  усіх  буття!...

10  лютого  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013

''Це останній Трек!!!'' Уже не відчуваєш…

Знову  все  рвется  та  нема  початку,  
знову  скочем  клею  вазу
 і  складаю  осколки  попорядку,  
та  звик  до  цього  з  часом.

 Я  серце  ділив  на  два,  
тобою  згадую  марив  та  тужив
 та    в  долі  твоєї  інша  сторона,  
і  не  приходжу  тепер  я  в  твої  сни.

 Tи  мною  перестала  жити,  
в  очах  твоїх  я  бачу
лиш  те  вино  не  позбирати  що  розлите,
 бо  для  тебе  вже  нічого  я  не  значу.  

Hе  чую  тих  палких  зізнань!
 що  інколи  ти  говорила,  
невже  між  нами  проростає  той  бурян
 що  обрізає  крила.  

Kолить  голкою  прямо  в  груди
 любов  перемагає  біль,  
та  серце  вже  не  всилі  все  забути
 лиш  кухня,  я  --  та  поруч  стіл.  

Що  пишу  це  на  ньому
 олівцем  виливаю  почуття,  
згадую  те  як  стояли  біля  твого  дому...
 Та  разом  поринали  в  майбуття.  

У  двох  сміялись  у  парку  зорі  рахували
 тисячі  кроків  разом  робили,  
сніжки  один  в  одного  кидали
 і  одним  цілим  жили.  

Зігрівав  тебе  в  мороз  холодний
 лапатий  сніг  згадай  так  чарував,
і  знай  для  тебе  все  зробив  б  що  завгодно
 та  мабуть  я  лиш  нашу  казку  малював.  

Зима  подарувала  безліч  днів
 красивих  ніжних  та  солоних,  
де  залишались  зорі,  я,  та  ти  --  одні
 що  щастям  перехоплювало  подих.
 
Я  думав  ти  і  є  та  сама  кохана  та  єдина
 маленьке  Янголя  що  будеш  завжди  ти  зі  мною,
сама  найпатрібніша  та  мила,  
 душа  ж  моя  наповнена  тобою.

 Між  нами  було  бечліч  таємниць,  
на  дереві  я  серце  витесав  ножем
 та  лиш  незнав  одне  --  що  прийде  та  мить,  
що  вбє  усе  одним  тим  днем.

 У  серці  тому  я  та  ти,  
моє  імя  обіймами  тримає  твоє
 тепер  лиш  тут,  ми  будемо  завжди,  
у  двох  с  тобою.

 За  це  тебе  я  невиню  що  розлюбила,  
чи  може  просто  захопилась
 любов  я  цю  убю!!!  
Лиш  нехочу  щоб  ти  іще  мені  наснилась.

 Тобі  іще  багато  потрібно  зрозуміти,  
в  своїх  15-надцять
 на  дворі  вже  весна  та  разквітають  квіти,  
а  мені  за  20-цять.

 Я  забив  на  це  і  був  для  тебе  всім,  
у  боках  інших  небачив
 лиш  не  був  повітрям  твоїм,  
тобі  на  світі  все  б  пробачив.

 Говорять  весна  несе  кохання,  
лелеками  кидає  із  небес
 та  в  тебе  воно  пішло  вже  загорами,  
і  невернется  вже  до  меж.

 Я  говорив  що  поряд  завжди  буду,  
до  тих  пір  поки  хочеш  цього  ти
 та  мої  почуття  ідуть  в  нікуди,  
і  ранятся  у  колючі  лиш  дроти.

 Знаю  ти  зараз  думаєш  про  мене,  
можливо  і  по  щоці  тече  сльза  
 та  на  дворі  світить  сонце,  на  деревах  листя  зелене
разом  говорять  що  в  тебе  мне  уже  нема.  

 Просто  так  уже  не  можу  
бачити  тебе  холодну,  
 а  я  все  тим  поглядом  тебе  проводжу
лиш  ти  нета  і  поглядом  ти  не  біля  мене,  десь  у  безодні.

 Можливо  ти  колись  це  взнаєш.  
Що  я  до  тебе  відчуваю...

29  березня  2010  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013

"Емігрант" (Шептицькому Андрюсі)

Ми  ділимось  на  емігранти,  
не  мавши  вибору  в  житті,  
 рушаючи  у  мандри
світу  непізнаного  в  душі.  

Стараємось  важким  трудом  та  мозолями,  
 і  все  це  для  сімї
щоби  батьку  й  мамі,  
 помогти  я  зміг.  

І  важко  то  приходится  у  цій  країні,
 та  що  ж  зробити,  
немає  перспективи  в  Україні,  
 а  на  щось  потрібно  жити...

І  попри  всі  старання,  
 лиш  сподівання  в  краще  залишаются,  
не  марні  мої  намагання
 у  щент  не  розбивиются.  

Поїхав  ще  у  18цять,  
 та  та  коліна  я  не  впаду
своїми  силами  роботи  добиватись,  
 дав  собі  сам  раду.  

Продовжую  і  далі  йти  лиш  Божим  шляхом,  
 щоб  оберігати  від  страждань
неначе  птахом,  
 полечу  кудись  у  даль.  

Щоб  побачитись  з  сімєю
 обняти  маму  та  пожати  батьку  руку,  
скучив  вже  за  нею
 я  це  пишу  під  тихий  серця  стукіт.  

Багато  хто  міняєтся
 чужа  країна  рідною  вже  стала,  
на  рідну  землю  іншим  повертаєтся
 таких  немало.  

Та  я  такий  як  був  то  залишився,  
 лиш  багато  зрозумів
із  репу  я  незбився,  
 на  Україну  зараз  б  так  хотів...
 
Я  хочу  так  на  батьківщину!  
 На  рідну  землю  полетіти,  
побачити  свою  родину
 так  хочу.  Понад  усе  на  світі.  

Заплющу  на  хвилину  очі,  
 у  рідний  край  я  полечу
у  теплі  дні  й  холодні  ночі,  
 скільки  потрібно  шоферу  я  заплачу.

Тут  інколи  й  невисипаюсь,  
 у  вас  там  ніч  а  в  мене  день,  
включу  репчик  й  забуваюсь
 послухаю  колись  записаних  пісень.  

Про  те  що  вже  давненько  було
 порою  й  забуваю,  
у  сні  рідні  голоси  я  чую,  
 про  рідну  Маму  й  Батька  завжди  памятаю!
 
Для  когось  час  летить,  
 та  лиш  не  в  мене,  
чекаю  нетерпляче  на  тумить
 коли  вже  знову  зашумить  трава  зелена.  

І  рік  почнется  знову
 літак  летіти  буде  в  українських  хмарах,  
туди  де  першу  колискову,
 співала  рідна  мама.  

Батьки  поставили  на  ноги,  
 дорогу  добру  показали
бути  завжди  з  Богом,  
 мене  малим  прохали.  

Країна  баскетболу  спочатку  дарувала  казку
 чудові  перші  дні,  
а  зараз  важко,  
 та  я  тримаюсь  не  згораю  в  самоті.  
 
Рядки  свого  життя  на  аркуші  паперу  я  лишаю,  
 і  просто  сам  для  себе
за  мною  теж  сумують  знаю,  
 так  хочу  клаптик  неба.  

Відчути  цвіт  вишень  
 своєю  вулицею  як  колись  пройтись,  
і  хоч  не  цілий  день
 кричати  хочу  2009  тий  повернись!  

Коли  із  друзями  в  футбол  ганяли
 по  вихідних  ходили  віддихнути,  
тепер  так  цього  не  хватає
 та  я  знаю  що  певернусь  і  це  колись  ще  буде!-)  

5  квітня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013

"Ностальгія"

Ніч  сторінки  вуличні  гортає
 сніжинки  кружать  в  танці  до  землі
чутно  ледь  голос  тихий.  Десь  лунає
 летять  до  нас  із  вирію  голодні  журавлі.

Останній  сніг.  Зима  уже  збираєтся
 вона  не  перша  не  остання,
на  милість  вітру  вже  несподіваєтся
 уже  не  просить  покаяння.

Палає  сонце  над  горою
 будить  все  що  міцно  спало,
прощається  мороз  складавши  зброю,
 для  нього  все  уже  пропало.

Тонувши  у  журбі,
 думки  наповнилися  в  ностальгію  за  зимою,
я  відпускаю...  Не  залишу  їх  собі,
 це  ж  лише  зима!!!...  Я  відпускаю  з  болем.

Сьогодні  новий  день.  Вчорашній  сніг
 розтанув  і  стопився
у  памяті  творця  картину  він  зберіг
 як  сніг  пішов,  і  знову  народився.

Картина  із  поетом  наодинсі  залишились
 він  ходить  днями  та  ночами,
за  тим  блукає  що  наснилось
 холодними  вулицями.

Шукає  ту  маленьку  крапельку  надії
 поміж  тих  бетонних  стін
закутаних  туманом  сірим
 тримавших  в  чомусь  злість.

Можливо  й  він  не  хоче  зиму  відпускати
 але  вони  у  цьому  світі  не  одні
вона  повернется!!!  Іще  недовго  нам  чекати
 розчинется  туман  в  росі.

 Пішла  зима.  За  нею  утворилась  ностальгія
у  тих  словах,  поет  тримає  ще  надію.
 Пішла  зима.  За  нею  утворилась  ностальгія
у  тих  словах,  поет  тримає  ще  надію.

 Поет  замучився.  Безсилений  сідає  на  диван
вчора  він  писав  про  те  що  збулося
 сьогодні  вже  не  зміг.
Зима  пішла...
 
 А  на  годиннику  пізня  вже  година
тишком-нишком  північ  вже  підкралась
 проте  вдалось  описати,  задуманого  половину
так  йому  здавалось.  
 
 Нова  не  та  що  вчора,  вже  картина
холодними  руками  обнімає  чашку  чаю
 це  щось  нове.  В  сьмітник  некине
міцно  олівець  в  руці  зжимає.
 
 Свою  душу,  свою  музу  він  знайшов
у  рядки  свої  емоції  немов  водою  ляє
 про  те  як  перший  і  останній  сніг  ішов
маленьку  розповідь  складає.
 
 Сидить  з  опущеною  головою
в  знаки  далася  втома
 та  не  за  написанням  не  за  словом
не  за  тим  що  робить.
 
 Крихтами  краплини  світить  лампа
тільки  видно  сонний  силует  поета
 вже  завершує  і  ставить  штампи
розповідь  закінчив.  І  вже  неведе.
 
 У  цих  світах,  у  різних  ерах
живе  душі  частинка  у  творця
 зєднується  олівець  з  клаптиком  паперу
як  єднаются  в  людей  серця.
 
19  березня  2011р....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013

"Cучасний стан футболу"

Фанати  Києва  радіють,  
якщо  "Динамо"  опонента  переграло.
 Згідний!  В  Києві  оболівати  вміють
та  для  перемоги  у  турнірі  виграшу  одного  мало.  

Прикро  та  це  факт
 якщо  задуматись  про  вид  цей  спорту
в  школах  України  молодь  вчать,  
 це  тішить  і  не  портить.
 
Та  їм  не  довіряють...  
 Все  більше  легіону  у  Чемпіонаті
аж  рідко  хто  з  них  грає,  
 приїжджають  щоби  гроші  заробляти.

 Легкою  працею  на  полі,  
два  рази  мяча  торкнувся
 та  задоволений  собою,  
що  контракт  халявою  відбувся.

 А  наслідки  украй  погані,  
гине  наша  школа
 і  пізно  всеж  таки  чи  рано,  
в  нас  не  буде  Збірної  з  футболу...

 Якою  б  не  була  вона,  
та  вона  є  наша,  
 тренери  вивчають  не  дарма
і  вірять  що  ті  учні  це  у  грі  докажуть.  

 Ти  подивись,  
на  сучасний  стан  футболу,  
 все  більше  опускаєтся  у  низ
всюди  люди  ці  слова  говорять.

 З  кращого  боку,  
про  наш  футбол  хотілось  б  говорити
 і  хочется  щоб  іщо  року,  
в  старті  Українці  лиш  почали  виходити.
 
 До  того  ш  і  на  Україні,  
не  так  багато  шкіл
 та  вчити  тренери  прекрасно  вміють,  
лиш  б  хтось  футболістом  стати  захотів.

 Міцні  традиції  потрібно  відновити,  
згадай  яке  колись  було  "Динамо",  
 як  на  контр-грі  могло  ловити,  
й  кубок  Кубків  виграло  не  даром.  

 А  зараз  все  не  так  як  було,  
ще  раз  це  констатую
 Українцями  вершин  сягнуло,  
бачиш  сам  що  Зарубіж  футбол  руйнує.

 Не  такі  вони  і  сильні,  
власний  футболіст  нічим  не  відрізняєтся
 навпаки  у  нього  більша  пильність,  
коли  до  воріт  суперника  він  підкрадаєтся.

 Тому  що  справді  грають  одиниці,
всі  ніші  це  ремісники
 Футбол  для  всіх  фанатів  є  скарбниця,  
тому  його  ціни.    

06.11.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013

"Рідний край мій Білобожниця" (На прохання дяді Колі)

У  Білобожниці  я  народився,
тут  мужнію  підростаю
 любити  край  навчився,  
тут  спогади  мене  тримають.
 
Не  розумію  тих  які  тікають,
 в  Америку,  Італію  далеку
на  призволяще  хату  батьківську  лишають,
 а  там  незавжди  легко...

Піднімлюся  на  дах  будинку,
 погляну  в  далину,  
і  серце  завмирає  нахвилинку
 побачивши  таку  красу.  

Тихенько  сяду,  
 візьму  я  ручку  в  руку
та  біля  винограду,  
писати  буду  про  батьків  науку.

 Любити  берегти  свій  край.  
Мені  він  дорогий    
 до  нас  ти  в  гості  друже  приїжджай.  
Побачиш  він  який.
   
 Інколи  неможу  зрозуміти,  
як  неможна  в  нього  закохатись...
 Батьківщина  сама  найрідніша  в  світі!  
І  в  цьому  не  потрібно  сперечатись.

 Я  радію  ранку  кожному  твоєму,  
й  тоді  коли  на  вулиці  туман
 хотів  би  написать  про  тебе  Білобожнице  поему,
про  твій  сучасний  стан.

 Ти  мов  співочий  птах,
виховуєш  поетів-співаків
 і  піднімаєш  дух  наш  та  ховаєш  страх,  
з  давніх  це  часів.

 В  моїх  словах  немає  блефування,  
тут  усе  знайдеш
 у  державах  ішних  неіснує  порівняння,  
як  ти  тут  живеш.  
 
 Тут  легко  й  вільно  ти  себе  відчуєш,  
й  злякаєтся  твоя  печаль
 тут  ніколи  не  нудьгуєш,  
лиш  поглянь  у  даль.

 Я  часто  біля  озера  сідав,  
коли  тихенько  бігли  хвилі
 за  прекрасним  заходом  спостерігав,  
як  там  чудово  то  на  небосхилі.

 А  скільки  народилосья  віршів,  
біля  цього  озерця
 свільки  вже  віддав  тобі  розкішних  слів,
душі  своєї  й  серця.

 Сидівши  на  хвилину  завмирав,  
я  слухав  голоси  людей
 тебе  я  краю  рідний  покохав,
чекаю  лиш  гостей.

 Щоби  розом  поділитися  красою,  
для  мене  ти  столиця
 за  тебе  я  піднімлю  зброю,  
якщо  на  тебе  нападуть  погані  лиця.

 Це  не  лють  в  мені  це  фраза  виховання,  
у  серці  совість  нерозбити
 моє  тобі  зізнання  й  покаяння,  
тебе  мій  краю  хочу  захистити.

 Друзі  я  до  вас  звертаюсь,  
любіть  та  поважайте  край
 і  до  вас  я  приєднаюсь,  
давайте  створим  рай.

 Поки  ви  ще  молоді,  
і  холоду  в  душі  ще  незазнали
 ви  його  любіть,  
недавайте  щоб  його  лиш  інші  ображали.

 Я  сьміливо  заявляю,  
що  тебе  буду  оберігати
 а  серце  моє  знає,  
що  таких  як  я  багато!

07.12.2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013

"Пузата хата "

Скай  молл,  
Ватутіна  2  те,
 місьє  леді  хлопці  та  дівчата
трек  лунає  про  "Пузату  хату".

Друже  часу  ти  не  гай,
 приходи  щось  замовляй,
у  "Пузаті  хаті"
 тут  є  вибору  багато.  

Якщо  ще  не  знає  мама  й  тато  
 де  смачненька  їжа,  
де  іще  з  "Ашану"  пахне  ароматом
 завжди  дуже  свіжим.  

Всіх  тягніть  до  нас,  
 бо  вареники  тут  вищий  клас.  
А  солянка  із  бульйоном,
 точно  на  змаганнях  переможе

не  зрівняєтся  з  чужим  районом,
 ти  переконатись  в  цьому  зможеш.
Як  попробуєш  на  смак,  
 рибу  курку  макарони,  

констатуєш  факт
 що  неправдою  ніхто  не  гонить.
Салати  на  всі  види,  
 з  моркви  та  селери

олівє  з  собою  можемо  закрити,  
 в  нас  для  вас  завжди  відкриті  двері.
Є  бажання  поправлятись,  
 чи  замовити  смачний  сніданок

завітай  в  "Пузату  хату",  
 на  вечерю  чи  у  ранок.  
За  доступні  ціни
 пообідаєш  та  зекономиш,

все  буде  відмінно.  
 Друже  ти  до  нас  заходиш?
Все  смачненьке  в  смак,  
 друзі  замовляйте,  

в  нас  найвищий  знак
 якість  нашу  споживайте.
Ватутіна  2те,  
 "Пузата  хата",  

наш  рейтинг  все  росте
 у  нас  смачненького  багато.
А  щой  там  говорити,  
 про  "Пузатівські"  десерти

їх  на  смак  заходьте  оцінити,  
 я  попрошу  вперто.  
Адже  лише  в  нас
 торти  чарують  смакотою,  

ви  не  гайте  час,  
 приходіть  й  беріть  дітей  з  собою.
З  ласощами  не  проблема,  
 тістечка  торти  на  вас  чекають

засолодить  кава  тему,
 і  з  карману  гроші  не  зникають.
Затишно  та  гарно,  
 дати  круглі  святкувати,

будьте  переконані  не  марно
 в  "Хаті"  наші  побувати.  
Якщо  мучить  спрага,  
 і  захочетсья  чогось  попити
 
не  якусь  там  брагу,  
 а  приємне  пиво  з  Оксамиту.  
"Преміум"  чи  "Білим"
 а  можливо  і  узваром,  

все  що  очі  захотіли,  
 на  роздачы  вам  подарим.
Знайте  що  в  нас  кращі  кухарі,
 менеджери  та  працівники

оцінили  це  журі,  
 заходіть  й  оцінете  і  ви.
В  русторані  у  "Пузаті  хаті"
 продовжуємо  вас  чекати!  -)
 
29  лютого  2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2013

20 (Історія з життя…)

1  куплет:
Тобі  сьогодні  було  б  20.
 Сьогодні  старшою  булаб  на  рік
нехочется  сьміятись...  
 Хоч  зараз  літо  та  у  серці  сніг.

Ти  так  троянди  любиш.
 -  Я  приніс  тобі.  Дивись.
Твої  очі  незабудеш,  
 якою  ти  красивою  була  колись...

Букет  красивий,
 але  дуже  вже  колючий
пройшли  роки  і  я  вже  сивий,
 та  спогади  про  тебе  досі  мучать.

Ти  пам'ятаєш  якось  сильний  був  мороз,
 і  ти  дуже  важко  захворіла
я  приносив  тобі  букети  з  роз,
 і  лікарям  в  твоє  одужання  так  вірив...

Я  пальцем  на  стіні  писав  кохаю,
 неначе  крейдою  так  получалось
ти  встанеш  з  ліжка  знаю,
 серце  від  безсилля  розривалось.  

Скупив  б  усі  на  світі  ліки,
 лиш  би  ти  була  здорова
в  той  день  була  у  тебе  Віка,  
 удвох  вивчали  ви  англійську  мову.

2  куплет:  
 Ти  пам'ятаєш  наш  останній  Новий  Рік?  
тобі  приніс  багато  шоколаду
 фруктів  та  із  апельсину  сік,  
в  твою  маленьку  затишну  палату.

 До  тебе  важко  пробирався,
всі  халати  розібрали
 я  ледь  прокрався,  
тихенько  стукав  в  двері  а  ти  міцно  спала.
 
 Я  просидів  дві  ночі  біля  тебе,
тримаючи  тебе  за  руку
 просив  так  щиро  в  неба,
нехай  забереть  Бог  від  тебе  муку.

 Ти  плакала  і  твоє  дихання  переривалось,
та  часто  плескала  в  долоні
 ледь  із  ліжка  піднімалась,
радісно  сьміялась  як  я  говорив  про  нашу  доню.

 Яка  вона  в  нас  мила  та  красива,
а  та  шептала.  -  Біди  вже  позаду...
 В  твої  слова  я  вірив  мила,
що  лікарі  дали  хворобі  раду.

 Й  нема  тривог  для  хвилювання,  
мені  сказала.  -  Завтра  приходи  до  мене.  
 я  виконав  твоє  прохання,
та  закіпіла  кров  у  венах.

 Побіг  до  тебе  навіть  не  побрився,
прийшов  іще  як  сонце  спало,
 та  провідати  вже  запізнився,  
того  дня  тебе  нестало....  

06.07.2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013

З днюхою братові

В  цей  день  святковий  брат
із  днюхою  вітаєм
нехай  життя  розквітне  наче  сад
та  буде  справжнім  раєм.

Бажаєм  радості  багато
та  ніколи  не  хворіти
в  "пропки"  не  встрягати
все  навчитись,  та  уміти.

Ніколи  не  журитись
та  проблем  не  мати
і  в  святвових  митях
на  двох  завжди  приходити  до  хати!  -)))

Нехай  завжди  бендзину  вистачає
зїздити  на  Добровідку
бажання  зачитати  не  зникає
ні  у  зимку  ні  у  літку!

Бажаєм  мрії  підкорити
і  різних  бід  не  знати
завжди  із  Богом  в  серці  жити
та  сімю  побудувати.

І  щоби  в  Інтербуді
черги  замовників  стояли
щоб  завжди  були  люди
а  гроші  все  більш  прибутки  додавали!

18.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013

Любов приходить (вірш дівчини друга!)

А  знаєш...
Любов  приходить  коли  не  чекаєш,
підпуступиш  до  себе
душу  відкриваеш!

Стараєшся  робити  все  для  кохання
натомість  ти  маєш  тільки  мовчання.
Капають  сльози  на  клаптик  паперу
сховатись  б  кудись  у  мальовничу  печеру!

Людина  кохана  найдорожча
стала  у  світі  чужою
куди  тепер  дітись?
життя  без  тебе  як  море...

Без  води  просто  не  існує
а  серце  так  плаче
і  сильно  сумує
бумала  в  нас  все  буде...

Інакше  і  щирість  кохання
все  якнайкраще
чого  так  буває.  Не  розумію
ночами  не  сплю.  Я  просто  дурію.

А  ти  собі  спиш  серце  зчерствіло
а  моє  б,  словечку  якомусь  зраділо.
Боюсь  вже  підносити  трубку
боюсь  буду  плакати  від  сильного  смутку.

Обідиш  словами,  ділами,
не  хочется  жити
лишаєтся  тільки  у  Бога  молити
щоб  розуму  дав  і  сили.

Терпіти...
А  малиб  вдвох  у  дома  радіти
Чим  закінчится  це  я  незнаю
думки  я  погані  далеко  ховаю.

Знову  сльози  навертаются
чому,  любов  так  довго  не  вертаєтся?
Чого  вона  узагалі  пішла?
Покинула  в  саму  погану  хвилину

гне  як  вітер  тонку  стебелину.
Хотілаб  я  знати  що  в  серці  твоїм
і  тяжко  справлятись  мені  зі  своїм.
Згадала  обітницю  свою

невже  ти  забув  з  голови  викинув
мене  обманув
словами  не  скажеш  не  передаш
в  голові  замість  мозку  робится  фарш!

Знаю  одне  -  тебе  я  кохаю
і  зла  нінашо  на  тебе  не  тримаю.
До  цих  пір  не  можу  збагнути
чим  заслужила  я  такі  муки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400959
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013

Чортків

Чортків  для  когось  вже  старий
 для  когось  скільки  випало  йому  і  неважливо
для  когось  він  є  молодий,
 для  когось  рідний  хто  тут  виріс.
 
 Та  він  прекрасний  в  зимку  і  у  літку
прислухайся  до  звуків  нашої  природи
 у  центрі  квіти  квітнуть
чудовий  ліс  -  дерева  різної  породи.

 Почуй  ревіння  фабрики  моторів,
шуркіт  матерялу  будування
 і  гудків  заводів,  
студентів  радісних  коли  закінчится  навчання.

 Він  завжди  квітне,
навіть  в  дощову  погоду
 на  вулицях  дерева  розпускають  віти,  
верби  закохались  в  воду.

 Чортків  хоч  не  великий,  
та  завжди  стійкий
 присядь  зі  мною  поруч  та  не  криви  пику,  
наче  самий  ти  крутий!

 Не  кажи!  Що  ти  не  знаєш  рідний  край,
в  якому  народився
 із  свого  словника  ти  більше  слів  виймай,  
так  щоб  турист  аж  розчинився.  -)

 Чортків  ти  наче  батько  й  мати,  
хочется  щоб  все  було  красиво
 для  мене  означаєш  ти  багато,
й  це  не  на  диво.

 Моїм  тектстам  і  необов'язково,
тебе  вставляти
 життя  для  мене  у  Чорткові  різнокольорове,  
традиції  твої  я  буду  поважати.

 Будований  з  піску  щебеню  та  глини,  
майстри  століття  будували
 тут  народится  моя  дитина,  
тут  родичі  коріння  брали.
 
 В  нас  усе  тут  гарне,  
будинки  та  мости,  
 життя  не  хмарне
Чортків  красивий  не  лиш  з  висоти.  

Дирева  височезні
 трава  зелена  та  кущі,  
дуби  в  нас  кремезні,  
 зелені  влітку  або  жовті  навесні.

Також  прекрасні  і  зимою,
 повір  словам  прислухайся  до  серця
пливуть  роки  з  водою,  
 під  гуркіт  грому  від  великих  терцій.

Не  жалій  на  місто  ані  сил  ні  часу,  
 дай  йому  дорогу  у  майбутньє
я  поставив  квіти  в  вазу,  
 тим  хто  вже  відсутній.
 
Тим  хто  місто  заснували,  
 хто  про  нього  дбав
щоб  ми  у  ньому  проживали,  
та  дбали  щоб  він  процвітав.

03.01.2013р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2013

для тебе

1  куплет:
Для  тебе  Зайченя  маленьке,
пухнасте  наче  небо  
саме  дорогеньке,
лише  скажи  й  мости  я  зведу.
 
У  зошиті  закарбував  пісень  багато,
та  це  іще  кохана  не  межа
буду  ще  більше  я  писати,
в  моєму  серці  ти  повір  одна.

Кохана  ніжна  мила,
кумедна  щира  та  красива
потрібна  наче  птаху  крила,
спасибі  що  мені  явилась.

У  день  коли  прийшла  зима,
накрила  землю  білим  одіялом
наповнила  моє  життя,
казково-білосніжним  балом.

З  тобою  я  про  все  забув,
і  не  хотілось  так  прощатись
коли  слова  почув,
завтра  в  школу  потрібно  йти  та  готуватись.

Я  з  нетерпінням  зустрічі  чекав,
і  рахував  години
щоб  той  жаданий  час  настав,
коли  усе  покину.

Й  помчусь  під  твій  будинок,
а  ти  уже  збігаєш
і  наступають  ті  хвилини,
які  на  все  життя  запамятаєш.

Приспів:
Без  тебе  я  не  можу,
без  тебе  все  не  є  таким  цікавим
при  зустрічі  тобі  подарю  рози,
лише  тобі  моя  кохана.

Скажу  що  я  тебе  кохаю,
і  ніжно  ніжно  поцілую  в  губи
і  сподіваюсь  ти  це  знаєш,
що  я  завжди  тебе  любити  буду.

 2  куплет:
Летить  той  час  та  нас  не  оминає,
нарахував  уже  два  роки
спасибі  що  взаємністю  мені  відповідаєш,
й  життя  зєднати  хочеш.

Скільки  всього  сталось,
за  день  не  стане  пригадати
якже  мило  ти  сьміялась,
коли  ходили  ми  гуляти.

А  зорі  наче  фанарі,
світили  сяйвом  ночі
і  це  являєтся  мені  у  сні,
кохана  я  до  тебе  хочу.

Ми  сніжками  кидались,
ковзались  падавши  на  сніг
в  домівку  мов  бурульки  повертались,
та  це  у  серці  я  зберіг.

А  ще  коли  ялинку  прикрашали,
бабуся  ти  та  я
герлянди  накидали,
і  готувалися  до  свят.

Вже  як  сімя,
як  гості  розійшлись  розсілися  й  будуєм  плани
ти  скарб  мого  життя,
і  назавжди  кохана.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2013

Мій рідний батьку!…

1  куплет:
Скільки  пишется  пісень,  
що  вже  й  і  незлічити  
та  наступає  день,
коли  надходять  в  душу  миті.
 
Про  батька  написати,
ажде  як  багато  реперів  читає
та  про  батька  зачитати,
рідко  хто  згадає...  

А  батько  для  сімї  стараєтся
не  легка  праця  на  заводі,  
замучений  в  домівку  поваертаєтся
переживає.  Не  веселий  ходить.  

А  я  малим  все  прошу,
машини  різні  пістолети
а  він  купляв  що  може,  
різні  диски  та  касети.  

Усе  що  очі  захотіли
нерозумів  як  берутся  гроші,
а  руки  батькові  пітніли,
щоб  не  були  діти  босі.

Заробить  та  сімєю  їдемо  скуплятись,
усе  лиш  нам,  
собі  не  купить  батько,
хоч  уже  й  не  має  сам...

А  щедрість  цю  потрібно  цінувати,
колись  мяча  хотів
хотів  як  інші  всі  ганяти,
набити  кучу  всім  голів.  

А  батько  скільки  не  питав
мовляв  бери  який  захочеш,
а  я  від  щастя  аж  сіяв  
головне  дитини  щастя  а  не  гроші.  

 Приспів:
Рідний  ти  мій  батьку,  
ти  навчив  нас  жити.
Рідний  ти  мій  батьку,  
ти  навчив  на  Богові  служити.

Рідний  ти  мій  батьку,  
у  пісні  ці  подяку  я  складаю
рідний  ти  мій  батьку...  
Твої  уроки  памятаю.

 2  куплет:
Замучений  у  дім  заходив,  
часто  біля  мого  ліжка  засинав
казки  читати  час  знаходив,  
такі  цікаві  я  відразу  засинав.

Навчив  хоробрим  в  серці  бути,
не  боятись  темноти
і  де  б  не  бути,  
завжди  залишати  добрі  лиш  сліди.

Пробоч  що  на  твої  поради  часто  неважав,
та  по  барах  я  тинявся
тоді  життя  не  розумів,  не  знав,
ти  сварив  щоб  я  злякався.

Тепер  жалію  що  так  поступав,
немов  розплющив  очі  в  цьому  світі
за  мене  вечорами  ти  переживав,
заставив  син  тебе  сивіти.

Навчив  ходити  на  рибалку,
тай  бувало  щой  не  висипались
в  напівтемні  прохолодні  ранки,
велосипедом  добирались.

У  літку  жарко,
ми  до  улову  готувались,
мій  рідний  батьку
ці  моменти  пригадались.

Хоч  інколи  й  ловилось  не  багато
тай  цього  ставало,  
на  обід  й  вечерю  хватить,  
я  дорослішав  помало.

08.07.2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013

Свіча кохання

Немає  бруду  в  коханні
є  радість,  яку  не  хватає  слів  пояснити,
та  коли  догорають  свічі  останні...
Вітер  жде,  щоб  погасити...

Ти  не  сумуй!  На  світі  є  багато  інших!
Все  що  робится!  На  краще!
Не  плач  у  подушку  більше,
не  муруй  що  ви  вдвох.  Повір  це  вже  казка...

Можливо  він  розлюбив.
Чи  сподобалась  інша...
значить  не  для  тебе  він  жив  (((
не  вернется  він  більше...

Винного  немає...
Та  серце  в  осколки  розбито
свіча  одна  повністю  вже  догорає
Як  без  нього  то  жити?!...

Багато  питать.  Чому  він  покинув
та  нема  кому  їх  задати...
Перчатку  даровану  скинув
прийшов  щоб  віддати...

08.01.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013

Чи здатні вони!

Політика  давно  вже  всіх  дратує!
Політика  неправильно  державою  керує.
Та  навіщо  гланди  собі  рвати,
нас  ітак  ніхто  з  них  не  почує...

Мені  на  неї  вже  начхати
Більш  ніколи  не  піду  голосувати.
Але  одне  цікаво!
Чи  люди  матимуть  на  життя  багатше  право?!

Чи  ще  довго  на  це  чикати!
Чому  вони  здатні  лиш  кешені  свої  поповняти!
На  що  люди  сподівалися?
Тепер  на  власні  очі  то  переконалися...

Не  буде  добра  в  країні...
Україну  розбивають  на  руїни.
Якого  біса  ви  за  такого  президента  голосували?!
За  тих  пару  гривень!  Що  за  нього  вам  дали?

Мабуть  життя  це  біла  й  темна  пляма,
та  ти  не  будь  таким.  Слухай  те  що  каже  мама!
Одним  словом  добитись  правди  просто  неможливо
Повстаньмо!  Бракує  нашого  прориву!

Прагнули  життя  хоч  трішки  кращого  ми
Прагнули...  Та  залишильсь  просто  прагнучими  людьми...
З  нас  політики  сьміются,
Вони  за  свої  гроші  бются...

Комуністичні  партії  розмножились  мов  мавпи  в  цирку!
так  би  взяти  пістолет,  та  у  голові  зробити  дирку.
Дивлячись  на  це  з  іншого  боку
Чи  варта  тюрма?  В  обмін  на  лідера  того  їхнього  ср.....  блоку!

Це  непотрібно,  та  хочу  знати  все!
Від  блефу  аж  трясе!
Як?  Чому?  Навіщо?  Я  так  не  звик,
Як  отим  собакам  нам  брехати  не  зламаєтся  язик?

Це  все  запитання,  та  знаю  є  негрішною  моя  уява
так  чи  все  не  так,  це  все  картина  млява.
Поглянь  що  все  тут  творится  потрохи!
Нехай  ідуть  до  біса  туди  їм  і  дорога!

Питання  хочется  задати:  Коли  у  церкву  ви  ходили?
Мабуть  востаннє,  коли  вас  ще  хрестили!
Чи  розуміють  вони  думку  життя  земного,
Чи  здатні  вони  навернутись  до  Бога.

Гріха  на  себе  більше  не  брати,
Наші  кошти  не  розкрадати!
А  справедливість  вчинити
щоб  і  ми  змогли  при  валюті  жити.

23.03.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2013

Ти моя голубка

Кохаю  до  нестями,
кохати  буду  завжди,
літаю  птахом  над  гаями
біля  віконця  твого  крилами  махавши.

Спущусь  та  зложу  крила
на  твоєму  підвіконні.
Постукаю.  Виходь  до  мене  мила!
Я  подарую  ночі  ті  безсонні.

Полетимо  далеко  в  гору
далеко  поза  хмари,
нам  дорогу  всвітять  діти  зорі
а  батько  місяць  всипить  чари.

Тебе  я  крилами  пригорну
і  подарую  гілочку  малини,
моя  голубка  я  твій  голуб
на  хмарку  нас  сніжинки  кинуть.

Ти  воркуватимеш  кружлявши  мов  танцюєш
а  я  присяду  буду  плескати  у  крила,
ти  ж  так  мене  чаруєш,
чаруєш,  голубко  моя  мила.

Твій  ніжний  спів  так  манить,
ні  це  не  сон!  Це  наяву
нехай  триває  ранок,
прокинусь  й  знов  засну.

12.02.1012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013

Песимістична сповідь (Авторські права Валерії)

...  і  ніч  шепоче  про  любов
шепоче  ніжно  про  кохання,
там  хтось  у  далині  її  знайшов
її  залишив  лиш  страждання.

Немає  митті  золотої,
лише  гірка  сльоза  на  віях,
а  деж  її  то  щастя  своє?
кудись  подалася  надія.

Уже  і  дощ  вщухає  
остання  крапля  впала  з  неба,
у  відчаї  згорає  
та  знає  жити  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013

Про любов. (вірш друга Андрюхи Головюка)

Стосунки  наші  пропадають,
і  струни  серця  вже  не  грають.
Та  я  не  можу  так  кохана  жити!
Щоб  без  тебе  щастя  не  любити.

Люблю  тебе  і  я  тоді  щасливий.
А  сваримося,  день  такий  мінливий.
І  в  серця  промені  вже  не  такі  щасливі,
Та  все  одно  тебе  я  не  покину!

Любов  це  дивна  штука!
Противниця  її  розлука.
Неможна  із  цим  довго  жити!
Треба  щось  уже  рішити!

І  серце  моє  гине  знову
Та  не  піду  я  вже  до  дому.
Та  я  найду  тебе  кохана,
і  загоїтся  в  серці  рана.

Так  багато  в  серці  болі.
Та  ти  його  звільнила  від  неволі.
Тепер  воно  тебе  кохає,
і  нічого  вже  не  памятає.

Ти  призналася  мені  в  коханні
незважаючи  на  вік  мій  ранній.
Рішили  ми  вже  свою  долю
І  одружилися  з  тобою.

26.06.2004р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013

Мої перші віршики… -)

Спотикався  вже  із  цим.  
Знайомі  букви  алфавіту
намагався  попадати  у  полони  рим,
та  красу  змальовувати  світу.

Якогось  сонячного  дня
я  вперше  написав,
про  чуже  сумне  життя
тоді  іще  нечасто  римував.

Усі  свої  вірші  я  памятаю.
Коли  іще  почав  писати,
роки  пройшли  та  я  не  забуваю.
Мій  новий  вірш,  для  мене  свято.

А  перший  в  другім  класі.
У  мене  й  досі  в  папці,
із  назвою:  "Не  давайте  квасу  Васі"
Я  казав  до  бабці.

"А  то  ще  усі  стіни  буде  обтирати,
дайте  краще  по  канапці.
Щоби  потім  не  збирати,
його  штани  та  капці".

А  другий  теж  як  антикваріат.
Коли  погляну  то  сьміюся
написаний  про  фотоапарат,
що  вкрала  дівчинка  Маруся!  -)

А  як  із  другом  прогуляли  пари.
Пішли  дивитись  на  футбол
вертаючись  ішли  ми  по  базарі,
а  я  посунувся  та  впав:  "У  солідол".

От  дивні  віршики  були  у  мене.
Та  якось  в  вечері  на  щось  дивився
неначе  щось  то  гостре  то  зелене,
а  там  то  Йожик  появився.

Наче  зонтіком,  лапухом  накрився
Голки  гострі,  можна  вишивати
на  мене  оченятами  дивився.
-  Ще  так  близько  Йожика  не  бачив.

Я  дав  йому  зефіру  й  соку,
а  він  скрутивя  у  клубок
оце  то  з  ним  морока,
я  взяв  його  й  пішов  в  садок.

-  Мамо!  А  що  Їжачки  їдять?
-  Ось  налий  в  тарілку  ломока!
Я  напевне  би  одержав  пять
що  нагодував  колючого  я  чувачка.

Зайшов  в  кімнату  закривши  двері
взяв  ручку  в  руки,
та  після  доброї  вечері
про  йожика  слова  я  сплутав.

А  згодом  пісня  появилась
на  етику  думок  з  життя,
в  журналі  куча  текстів  появились
де  душу  я  історіями  відкривав.

У  юному  ще  віці,
завжди  шукав  я  тишу
це  під  настрій  мої  ліки,
як  ти  думки  напишеш.

Сумні,  сьмішні,  веселі
вони  народжуются  де  завгодно,  
на  вулиці  чи  у  поселі
незнаю  чи  це  все  є  модно!

Та  я  безмежно  вдячний  долі
що  з  ручкою  не  розстаюся  
що  це  дальше  творю,
а  критики  я  не  боюся.

Я  завжди  пишу  від  душі.
І  це  вже  незалишу.
Це  сильніше  аніж  сила  волі
на  100  сходинок  вище!

Більше  аніж  хоббі!
це  і  є  моя  душа...
Спасибі  Богу!  Що  відвів  хворобу
й  віршований  мій  погляд  на  життя,  присутній  буде  до  кінця.
 
16.04.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2013

Україна…

Синє  небо,  жовта  пшениця.
Це  є  наша  держава,
жито  в  полі  колосится,
тричі  Україні.  Слава.

Не  здоланна  ворогами
сьпівана  милою  мовою,
засіяна  родючими  плодами
усі  художники  тебе  змальовують.

Твої  гаї  прекрасні,  веселкові
струмочки,  та  стрункі  дерева
ліси  в  осінній  час  ті  кольорові,
Земле  рідна!  Ти  мов  королева.

Які  родючі  землі  в  тебе
країна  хліборобів  працьовитих
та  короля  тобі  так  треба!
Щоби  стало  справедливо  жити.

Нового!  Того  що  дасть  мир
роботи  і  зарплати
а  цей...  Не  може  вимовити  навіть  сир
Як  це  бути  королем,  і  мови  нашої  не  знати...

Тебе  кайданами  він  хоче  закувати...
Та  залишаєшся  величною,  святою,
тебе  злочинцям  не  здолати!
Не  вмирай  ти  батьківщино  моя...

За  тебе  лялись  ріки  крові!
Здобули  козаки  свободу,
у  школах  сторінки  письмові
ще  донесуть  усе  народу.

І  ми  повстанем  проти  влади!
Ми  визволем  тебе  вкраїно
вернутся  люди  із  Італії,  Канади...
Не  переживай,  не  впадеш  на  коліна.

Ми  завжди  будем  із  тобою.
За  тебе  віддамо  життя!
Нехай  із  кулаками  та  без  зброї.
Та  будемо  боротись  до  кінця...

09.10.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398039
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013

Не дзвони!

Не  дзвони!  Не  шукай!
Все  давно  вже  втрачено  
не  повертай  між  нами  рай,
не  чую  я  твої  пробачення.

Моє  серце  більш  непотребує
тебе  й  брехні  твоєї,
за  тобою  не  жалкує,
ти  занапастила  всі  палкі  ідеї.

Я  вбивця  любові,  що  була  між  нами
за  тобою  вже  не  сумую,
не  проси...  Моє  серце  вже  камінь
вибачень  твоїх  не  чує.
 
І  лиш  на  фото  ми  будемо  вдвох
сидіти  на  одній  парті,
наше  щастя  заблудив  чоротополох
і  ще  раз  починати...  Вже  не  варто.

На  фото  лиця  усьміхаются,
Ми  там  такі  були  щасливі.
Тепер  такого  вже  не  відбуваєтся.
Шкеребеть  все  стало...  Та  жахливо.

Пробували  тричі  щось  мутити,
та  не  вийшло  як  завжди...
Про  що  ще  говорити,
я  не  тримаю...  Хочеш!  Йди...

Винен  з  нас  один  у  цьому
та  пройде  ще  трохи  часу,
ти  сумуватимеш  по  всьому
але  вже  не  буде  цього  разу.

Мене  торкнутись  ти  захочеш
захочуть  бачить  твої  очі,
та  нічого  вже  не  вдієш
будеш  плакати  що  ночі.

Я  тепер  залізний
і  до  тебе  вже  нічо  не  відчуваю!
Нехай  і  стану  у  душі  я  грізний
та  іншу  дівчину  уже  шукаю.

17.04.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013

Моя гарненька лялька -)

Подаруй  мені  душу,
розпали  моє  серце
і  скажи  що  ти  любиш,
в  жадані  моменти.

Люблю  ночами  й  днями
кохаю  палко,
тебе  гарненька  моя  дама
маленька  лялька.

Тебе  я  їсти  хочу
ти  мій  солоткий  крем,
випити  тебе  усю  не  можу
невистачає  тем,

щоби  описати
яка  насправді,
ти  в  мене  в  серці
залишишся  назавжди.

Я  п.ю  твою  красу
тамую  спрагу  в  спеку,
з  губ  твоїх  немов  здійму  росу
немов  Еспрессо  з  меду.

Ти  моя  полуниця
солотка  карамелька,
пухнаста  киця
муркаєш  тихенько.

Аромат  твоїх  парфумів,
без  чар  мене  чарує
щастя  ти  мені  даруєш,
доля  радість  фарбами  фарбує.

03.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013

Наші мрії

Всі  мають  мрії,
всі  присутні  серед  нас.
Надіємось  що  життя  їх  втілить
в  порядкований  роками  час.

А  мрій  так  багато,
навіть  більше  ніж  цілий  мішок.
В  кожного  їх  повна  хата,  -)
більше  ніж  в  бібліотеці  книжок.

Кожного  дня  все  новіші
захмарні,  дорогі  та  реальні
лиш  би  збувались  частіше
хоч  через  день!  Регулярно.
 
Негайно  нам  потрібні  гроші!
Стильний  одяг,  дорогі  тачки,
круті  тату.  Фірмові  кроси,
автограф  співака  чи  співачки.

Відпочинки  на  Мальтах
мальовничих  далеких  Мальдівах,  
і  щоб  на  перших  шпальтах
світилось  наше  фото,  у  насьпівах.

На  халяву  стрибати  з  батуту,
бачити  світ  з  висоти,
спуститись  із  парашута,
напитись  у  спеку  із  льодом  води.

Щоб  гачок  шбурнути  на  Кариби
і  була  тихенька  погода.
Часу  вдосталь  на  ловлю  риби.
І  щоб  не  було  народу.

Модний  статус  в  "Контактах".
Бути  кращим  баскетболістом!
Та  щоб  власний  батько,
багатенький  був  містер.

Щоб  хакери  паролі  не  ламали!
Комарі  не  кусали  по  ночах.
Щоб  дзвінки  не  діставали,
тих  з  ким  розмовляти  не  хочем.

Щоб  набиті  кармани
зарплата  ледь  не  розривала
та  щоб  під  маршові  барабани
іспити  й  екзамени  здавали.

Получити  степендію  студенту
отримати  велику  зарплату,
і  навіть  не  перечислив  я  проченту.
Адже  мрій  так  багато  -)

А  щоб  вони  збувалися
потрібно  їм  на  зустріч  йти.
Бажаю  всім!  Щоб  вдача  підкорялася,
і  мрій  жаданих  досягти.  -)

28.07.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013

Я вже не твій, а ти не моя мила!

Те  твоє  дихання,  і  же  твої  очі
яке  так  чути  бачити  їх  хочу.
Твій  дотик  й  ніжні  руки
я  хочу  зараз  чути,

такі  знайомі  ніжні,  
тепер  лише  розбіжність.
Те  як  добре  було  ти  забула,
коли  в  моїх  обіймах  ти  тонула.

Тепер  усе  уже  нетак
немає...  Тай  не  буде  цього,  
тепер  я  заєш  одинак,  
та  інші  є  у  нас  дороги.

Усе  кудись  поділось,  
те  кохання  у  багатті  роздимілось
на  серце  болем  всілось.
І  нам  нічого  не  лишилось...

Заходиш  у  квартиру  й  речі  забираєш,
все  дороге  мені  ти  бєш-ламаєш...
Роби  як  знаєш!
Жаль  що  так  вважаєш...  

Оті  слова  і  твої  губи...
я  ніколи  не  забуду...
Так  хочу  в  твоїй  памяті  лишитись...
та  у  твоєму  серці  знову  оселитись.

Ти  забирай  усе  що  дарувала!
І  ті  малюнки  що  мене  там  малювала!
Шматками  болі  розривай
у  тебе  інший  вже  трамвай...

Від  тебе  я  приховувать  не  буду,
що  до  кінця  тебе  я  не  забуду.
З  тобою  добре  було...
Ти  знаю  теж  це  чула.

Та  знаю  що  тобі  це  не  важливо  -(((
ти  все  назвала  лестощами  з  чорносливом.
Я  вже  не  твій,  а  ти  не  моя  мила!
Зустріч  нашу  давно  вже  не  вважала  дивом.

Якщо  захочеш  повернутись
на  тебе  я  чекать  не  буду!
Проте  ця  мрія  може  збутись.
Та  дякую  тобі!  За  цю  отруту.

Ти  викинь  люба  диски  із  піснями,
тепер  стіна  між  нами
давай  забудем  все  що  з  нами  було,
це  все  сімейного  життя  недосягнуло...

Собі  я  лишу  тільки  фото
нехай  стоїть  собі  навпроти.
Я  інколи  дивитимусь  на  нього
якщо  не  матиму  нікого.

Згадаю  те  як  добре  було.
Згадаю  як  ти  кинула  мене,  забула...
Йдеш?  Щож  бувай  Каріна  допобачення
мої  слова  для  тебе  вже  не  мають  значення!

07.12.2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013

Уже 2009-тий то на носі…

Уже  девятий  то  на  носі
а  щастя  наче  обминає...
Закінчуєтся  мокра  осінь,
природа  снігу  вже  чекає.

З  надією  на  краще  я  чекаю
у  цей  майбутній  рік,
стежина  хай  не  заростає
не  дивись...  На  мій  ще  не  багатий  вік.

Тебе  ще  втопчу  я  обовязково
дійти  по  тобі,  моє  є  завдання.
Я  обіцяю!  Вір  мені  на  слово
душа  так  хоче  миру  та  кохання...

Не  хочу  я  міняти  поле
буду  грати  на  привичних  струнах
та  лиш  не  попаду  у  коло
за  років  моїх  ще  юних.

Я  рву  колишнього  нитки
що  хтось  мене  заплутав.
Беру  вже  інші  я  квитки,
свою  ту  долю  десь  закутав...

В  ігри  різні  я  не  грав
і  не  реєструвався  теж  ніде,
проте  невдачі  тільки  вигравав.
Надіюсь  це  усе  колись  піде.

При  друзях  я  усьмішку  малював
веселим  бути  то  старався,    
та  в  серці  відчай  став
проте  із  ними  забувався...

Скільки  це  ще  терпіти!
Дивлюсь,  на  радощах  силуети
у  мріях  немає  крил...  Щоб  злетіти
народжуются  лиш  ці  куплети...

07.10.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013

Болить душа…

Болить  душа...
1  куплет:
 Я  ледь  вже  стримуюсь,  душа  болить-болить
в  неспокій  кинулась,  віднайдена  моя  забута  мить.
 Коли  слова  долинули,  в  які  повірити  незміг
вакциною  надії  я  прошу  коли-коли
 щоб  все  стопилось  наче  сніг.  Колись  можливо  і  інакше  стане
та  коли  і  гадки  сам  немаю,  від  непорозумінь  вже  пяний
 та  все  ж  стою  поруч,  і  зустрічі  чекаю.  Небриті  щоки
ти  чомусь  мовчиш,  важко  й  одиноко,  чогож  тобі  не  вистачає?
 Назви  чого  немає!  Я  дам  тобі  це  обіцяю.  лиш  не  спалюй
те  що  так  плекали,  надії  на  майбутнє  колисали.
 І  багато  що  єднало,  ще  непізно,  у  відкритім  залі
змінити  тип  цієї  пісні,  я  один  пороржній  зал,  толкую  слухачам
 душі  канал.
Приспів:
 Пробач  мені  кохана  мила,  тебе  я  прошу,  чому  ж  ми  так  зробили
що  боїмось  поглянути  собі  у  очі.  А  я  так  хочу
 щоб  ти  до  мене  повернулась,  щоб  народила  сина-дочку
і  негаразди  всі  забулись.
 2  куплет:
Стараюсь  всім  чим  можу,  повір  не  граюсь  почуттями
 я  ж  так  хочу,  бути  із  тобою  моя  дама.  В  моїй  душі  усе  горить
полумям  пекучим,  навчи  мене  навчи,  бути  сильним  чомуж  ти  душу  мучиш.
 Скільки  уже  можна,  надіюсь  це  востаннє,  
ти  ж  знаєш  що  для  інших  в  почуттях  порожній,  холодні  ранки.
 Всю  ніч  не  міг  заснути,  згадав  коли  тобі  на  вірність  клявся
ти  ж  знаєш  що  з  тобою  хочу  бути,  завжди  чуєш  мила  завжди.
 Давай  забудем  все  що  було,  почнем  усе  спочатку
я  йду  тебе  шукати  поміж  люди,  складавши  сварки  попорядку.
 Які  усе  це  спричинили,  забудь  усе  погане  і  я  забуду
згадай  моменти  як  любили,  невтече  любов  від  нас  нікуди.  
 Приспів:
Пробач  мені  кохана  мила,  тебе  я  прошу,  чому  ж  ми  так  зробили
 що  боїмось  поглянути  собі  у  очі.  А  я  так  хочу
щоб  ти  до  мене  повернулась,  щоб  народила  сина-дочку
 і  негаразди  всі  забулись.
3  куплет:
 Багато  що  тримає,  спогади  обручка,  нехай  свіча  згорає
серця  ітак  любовю  бются.  Удруге  запалю  від  вітру  заховаю
 із  губ  твоїх  зітру  сльозу  і  скажу  що  кохаю.  І  світ  розквітне  знову
завдяки  тобі,  без  тебе  все  не  кольорове,  як  твій  не  чути  сьміх.
 Не  так  красиво  світять  зорі,  без  тебе  нецікаво,  не  так  гойдаются  хвилі  в  морі
без  тебе  все  невдало...  

10.09.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013

Моє Янголя

Колись  у  Бога  ангела  просив.
Й  почули  це  прохання  хмари,
Всевишній  Янголятко  подарив
В  якого  оченятка  карі.

Таке  ніжненьке  та  красиве,
погляд  ніжно-загадковий.
-  Я  закохався,  в  тебе!  Миле,
який  же  світ  то  є  чудовий!  -)

Стояв  та  милувався  Янголям
сніжинки  падали  йому  на  вії,
це  Янголя  уже  нікому  не  віддам
Воно  моє!  І  моє  серце  з  льоду  розігріє!...

07.07.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013

Розлуки наче і не було.

Ніде  не  віднайти  потрібнішу  за  тебе!
Якщо  по  всьому  світі  пошукати
ти  лиш  скажи!  Мости  я  зведу,
та  буду  лиш  тебе  кохати!

Знайду  тебе,  ти  теж  допомогай.
Озернись!  Я  за  спиною.
Пробач  за  все...  Не  покидай...
Ти  щастя  в  світі  моє!

Кричав  що  не  кохаю.
Та  сам  собі  збрехав!
Без  тебе  і  мене  немає...
Без  тебе  тону...  Наче  пароплав.

Болить  душа  заглянула  печаль,
тебе  я  бачу  завмираю...
Мені  так  справді  жаль,
ти  знай:  -  Що  я  тебе  кохаю.

Ти  усьміхнулась,  підійшла,
та  мило  привіталась
і  більше  не  потрібні  ті  слова...
Обнялися.  Й  та  сварка  забувалась!

Розлуки  наче  і  не  було,
гуляли  на  стадіоні,
образи  всі  на  все  забули
ти  радо  хлопала  в  долоні

коли  про  щось  розповідав.
Забулись  всі  нерозуміння,
нам  Бог  любов  подарував
що  розібє  у  сварок  всі  каміння.

05.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013

Осколок від нього… (Невигадана історія)

Кожного  вечора  виливає  душу
з  ручкою  та  аркушем  паперу.
Життя  залишило  гіркі  укуси
радості  назавжди  зачинило  двері.

Втомилась  жити  болем,  та  сльозами
відчаєм...  Холодними  думками.
В  очах  любові  вогник  погазає
та  лиш  горе  память  нестирає...

Кохання...  так  несподівано  прийшло
в  той  новорічний  вечір,
красивим  почуттям  у  душу  увійшло,
для  описання  нехватало  слів  та  речень.

Неначе  під  зоряним  небом  сніжинки.
Вони  вальсом  кохання  кружляли,
любов  кидала  в  них  свої  краплинки
а  у  серці  квіти  розквітали.

Соромязливо  опускала  очі
зустрітись  поглядом  із  ним  боялась
та  щось  ніжне  серце  так  лоскочеть
відчувала  що  у  нього  закохалась.

При  зустрічах  клялись,  у  вірності  любові
а  розлуки  все  важкішими  ставали
життя  без  нього  їй  не  кольорове
тих  зустрічей  ім  не  хватало.

Без  нього  задихалась.
Він  немов  балончик  з  киснем
любові  вся  віддалась,
а  без  нього  в  грудях  тисне...

В  один  травневий  день
музика  у  селищі  колонки  рвала.
Це  Бог  єднав  закоханих  людей
а  в  ній  маля  уже  кричало.

Далі  все  як  і  у  всіх
багато  денних  вже  турбот
любов  із  ними  жила,  не  тікала  за  поріг
та  не  зраджувала  вулиці  той  поворот.

Разом  все  долали
йдучи  рука  об  руку
вище  всього  їхні  почуття  стояли
амур  їм  говорив  любові  звуки.

Хтось  заздрив,  інші  їм  раділи
незважали  на  них  просто
щасливими  були  та  дякували  долі
за  назавжди  зєднала  їх  в  любові.

З  кожним  днем  ставали  різні  перепони
несподіванки  нові  й  переживання
в  подружь  усім  таке  знайомо
та  у  них  іще  міцнішало  кохання.

В  один  літній  вечір
йшовши  разом  із  ним
сказала  що  найщасливіша  в  світі
й  його  вважає  просто  золотим.

Щасливою  такою  що  боїтся
дивлячись  на  зорі  що  яскраво  світять
ось  там  дві,  наче  недвоїтся
а  по  центрі  батько  охоронець  місяць.

Та  як  кажуть  щастя  довгим  не  буває
так  боїтся  втратить  дорогу  людину
понад  есе  його  кохає
та  час  ішов  невпинно.

У  день  неначе  грім  із  неба
прийшла  похмура  звістка  у  оселю
його  уже  нама,  у  тебе
між  ними  утворилась  мармурова  скеля...

Втратила  найдорожчого  чоловіка
з  тієї  миті  не  життя  а  порожнеча
в  очах  не  було  сліз,  кусала  лікті...
а  у  грудях  сумувала  і  малеча...

Тепер  життя  перетворилось  в  біль...
самотність.  Смуток.  Туга...
усуди  марится  його  усьмішки  тінь
і  голосу  красивого  ті  слухи.

Думками  повертаєтся  в  минуле
де  була  щаслива,  де  була  її  любов
"Час  лікує  рани"  але  як  його  забути
тепер  йому  уже  не  посьміхнется  у  вікно...

Пройшло  із  того  часу  20  років.
Живе.  Радіє,  успіхами  сина
дивлячись  на  нього  бачить  погляд,  щоки
немов  це  він  прийшов  у  гості  на  годину.

Все  більше  його  риси  помічає
кроки  та  усьмішку  красиву
ділить  з  ним  радість  та  знає
що  він  тепер  її  диво.

Горовять:  "Час  лікує  все"
та  несправді  не  так
і  кожен  день  цим  живе
лиш  зовні  не  подає  знак.

Час  їх  лиш  шрамить
та  вони  продовжують  боліти
Хоч  інколи  й  приходить  мить
десь  у  душі...  та  лиш  Всевишній  це  помітить.

Смерть  усе  може  вбити
та  незможе  знищити  те  почуття
коли  втратими...  Та  продовжуємо  ними  ми  жити
навіть  тоді  коли  пішов  хтось  з  життя.

Навіть  коли  поряд  їх  нема
ця  любов  іде  у  вічність  з  нами
у  любові  кожна  мить  є  дорога
і  нічо  не  вдієш...  що  грає  нами  мов  ляльками...

Незабаром  день  св.  валентина
день  закоханих.  Кохання
знову  буде  повертатися  в  минулого  частину
в  дні  щасливі  що  були  останні...

В  минуле  що  назад  не  поверне
лиш  піде  в  садок,  тульпанів  там  нарве
і  віднесеть  йому,  та  подарує
від  душі  заплечеть,  та  розкажеть  як  за  ним  сумує...

Прийде  втоптаною  стежиною
до  його  могили,  що  сама  втоптала
йому  теж  хочется  побути  із  дружиною
мить  дорогоцінна  ця  настала...

Прийде...  Щоб  порушить  його  спокій
і  тихенько  прошептати,  що  ту  осінь  памятає
той  танцпол  широкий
що  і  доцих  пір  його  кохає...

20.04.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013

Я довіряю Богові своє життя!…

Мені  ще  22  нема...
Та  наступає  мить,
що  замерзає  мова  у  словах
та  вся  душа,  вогнем  горить.

Мучить  із  середини.
Та  останньою  помирає  надія,
хочу  бачить  ще  над  собою,  небо  те  синє
що  все  буде  добре!  Я  вірю!

За  усі  гріхи  Господь  карає!
Він  будує  справедливість
як  життя  дає  так  і  забирає.
Й  існування  наше,  наче  і  наснилось.

Та  кожен  сам  свою  дорогу  вяже
секундами  міняєм  кучу  варіантів,
та  ніхто  не  скаже...
Скільки  в  нас  гарантій.

Все  гаразд!  Радієм.  Погано!  Заплечем
втрачаєм  енергії  кілограми
для  близьких  багато  ми  знечем.
Для  друзів,  батька,  сестри,  та  для  мами.

Вітер  дує  в  карман.  Та  не  всім
коли  нема  здоровя...  Гроші  тут  нідочого
я  хочу  вернутись  у  дім
Стаю  на  коліна  та  молюсь  до  Бога!

З  думками  тривоги  усеж  засинаю
від  репу  вже  тріскають  вуха.
На  вулиці  замучене  сонце  сідає
все  менче  стає  пішоходного  руху...

Та  від  тихенького  дощу
утворились  міленькі  калюжі  
веселка  малює  хвильку  малу
там  гарно  так  дуже...дуже...

Люди  розпустили  парасольки  крила
вони  немов  би  справді  летять
Боже!  Дай  мені  сили.
Одужати  й  з  ними  гулять...

Згадую  як  із  дівчиною  ходили
під  одною  парасолькою  ховались,
та  хоч  ноги  намочили
ми  не  сумували  а  сьміялись...
 
Та  яка  би  ситуація  не  була
Завжди  покладаюся  на  Бога,
головне  щоб  віра  вірності  сягнула
Він  врятує!  Й  забере  тривоги...

Я  довіряю  Богові  своє  життя.
Я  захворів  тому  що  нагрішив
навколішки  я  прошу  каяття,
та  прошу  щоб  оздоровив...

літо  2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013

Ломись пістолете…

Не  стріляй!  Пуле  в  життя...
Адже  кров  гірка  та  солона,
викидай  пістолете  набої  в  сміття
нехай  заклюють  їх  ворони...

Зірка  людини  має  світити!
Не  будь  ти  суддею!
людям  потрібно  ще  жити,
життя  непридатне  до  клею.

Ломись  телевізоре!  Від  того,
якщо  чуєш  що  в  тобі  стріляють...
Ми  тут  щоб  жити!  Разом  із  Богом
а  кулі  нам  смерті  бажають...

05.11.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013

Юна любов…

Сидить  у  кімнаті,
та  години  рахує
поглядом  бачить  її  у  весільному  платті
як  вона  всіх  присутніх  чарує.

Мріє  про  сімю,  про  дитину...
Наперед  кладе  у  майбутнє  дорогу
але  час  по  іншому  плине,
і  все  залежить  тільки  від  Бога!

Вони  ж  дві  половинки,
ще  з  малку  дружили.
Саша  й  Христинка
по  сусідству  жили.

Один  без  одного  ні  кроку
це  ж  на  все  життя!
Коли  іде  до  дому  то  цілує  в  щоки
кажеть,  що  вона  йому  так  дорога!

Так  роки  минали,
йому  й  її  вже  сім.
У  школу  вже  віддали
вона  тепер  неначе  рідний  дім.

Немов  живуть  у  двох
кохання  не  зникає
що  дав  їм  Бог
а  з  маленького  воно  в  велике  виростає...

04.09.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013

Мамі

Ромашки  у  полі  розквітли.
Піду  та  нарву,  їх  для  мами,
з  любовю  я  вручу,  найкращій  на  світі
скажу,  щоб  завжди  була  із  нами.

Щоб  сотні  років  жила
та  хоч  на  хвильку  відпочити  б  сідала
скільки  тепла,  терпіння  та  сили
ви  мамо  мені  віддавали.

Скажете:  -  Сьогодні  свята  то  немає!
Навіщо  ти  квіти  даруєш?
ітак  грошей  не  хватає
Не  траться  ти  чуєш!

Та  в  всеж  збираю
щоб  мамину  мрію  здійснити,
потрошки  купка  зростає,
я  хочу  пральну  машину  мамі  купити.

А  квіти  це  знак  поваги  й  любові,
подяки  та  радості  мить.
Я  їх  збиратиму  знову  і  знову,
щоб  мамі  їх  на  наступний  раз  подарить.

01.05.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013

… (Коли простудилась голова…)

Я  сиджу  у  парку
та  кидаю  монету  в  калюжу.
Усі  на  стіл  поставлі  карти...
Чепляють  за  душу.

Мучить  майбутнє
хочется  у  футбол  поганяти
але  як  і  всі  присутні
знаю...  Що  неможна...  Мені  покидати  палату.

За  мячем  так  уже  скучив
Що  тепер  че  вже  минуле?...
На  дорозі  постріл  вітру  у  голову  влучив,
температура  40-ка  сягнула.

Забруднене  повітря  чорне  мов  дим
радіація  осідає  в  легені!
Виживає  той  у  кого  багато  є  сил!
Або  той,  у  кого  валютою  набиті  кишені.

Мрія  на  майбутнє  іще  там  в  колоді
найважче  це  завжди  чекати...
Коли  від  думок  наче  з  розуму  сходиш,
незрозумілі  ковтаєш  лиш  припарати.

Усі  переконують  що  це  лиш  застуда!
І  ця  підтримка  так  дорога.
Я  вірю.  Надіюсь!  Що  прийде  від  Бога  те  чудо,
та  необірвется  моє  життя...

Та  страх  вищий  всі  ці  хвилини...
Життя  та  біль  зійшлись  у  дуелі,
неначе  в  шахах  ті  дві  людини,
чекають  хто  буде  суддею...

Ось  вже  лікарня  4-та  палата.
Уже  лежу  я  на  ліжку,
беруся  за  ручку,  щоб  щось  написати,
коли  засинає  вже  місто.

Та  чекаю  на  добрі  новини.
В  присутності  музи  подруги  таланту
рахує  годинник  години,  
й  колір  вікно  міняє  в  палаті...

літо  2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013

Сонячне проміння

Сонячне  проміння
падає  на  зошит  у  клітинку
зігріває  вулиці  каміння
струшує  холод  з  будинку!

Топить  в  серці  кригу
заставляє  квіти  розцвітати
завітає  у  віконце  тихо
перерве  твій  сон.  Бо  пора  вставати...

07.08.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013

Чому любов не цінять!

Чому,  ми  палко  так  кохаєм?
У  кого  запитати...
Чому  любов  палку  втрачаєм?
Коли  так  серце  звикло  довіряти.

Чому  ховаєтся  любов?
Лишаючи  важку  діру  в  душі!
Остуджуючи  ту  солону  кров,
залишився  один,  і  важко  так  мені...

Лиш  від  близьких  чую.
Все  буде  окей,  не  злись!
Та  вітер  почуття  усі  задує...
Не  буде,  як  було  колись.

А  я  і  вже  не  хочу
мучитись,  сидіти  та  чекати!
Я  розлюбив  ті  очі
не  буду  більш  її  кохати.

Чому  любов  не  цінять?
Я  відповіді  так  і  незнайду.
Проплине  час,  та  все  на  краще  змінить,
а  я,  своє  кохання  ще  знайду!

07.12.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013

В ту ніч…

Він  не  може  забути  ту  ніч
як  на  її  очах  сльози  незникали
серце  покладене  в  піч
на  куски  немов  сили  зла  розривали.

І  в  його  скромні  уяві
стояла  засмучена  ти
у  руках  бачила  рози  зівялі
та  пекельного  пекла  навколо  дроти.

Сум  неможна  скрити.
А  ти  забудь!  Постарайся!
Жожеш  що  хочеш  просити,
він  тепер  на  небі...  Живи  й  розважайся!

05.06.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013

Скучив за тобою!

Я  хочу  відчути  тебе  на  дотик,
твій  погляд  ловити.
Ти  є,  мій  життєвий  наркотик
не  надоїсть  тебе  любити.

Я  скучив  за  тобою
хочется  тримать  тебе  за  руки
бери!  Усе  що  моє,  твоє!
Лиш  не  відпливай...  Нехочу  я  розлуки...

Ти  в  мене  ранки  забираєш
сни  усі  про  тебе  снятся.
Так  радий  що  ти  теж  мене  кохаєш
а  не  просто  там  пограться!

Я  з  твоїм  фото  засинаю
на  подушку  його  кладу,
я  сильно  так  тебе  кохаю!
Я  серед  тисячі  людей  тебе  знайду.

Моє  маленьке  Зайченятко
я  все  тобі  пробачу!
Ти  моє  Янголятко
мій  скарб  землі,  та  моя  вдача!

09.09.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013

Забуть мене…

Дощ.  Я  думаю  про  тебе
краплі  сліз  стікають  по  твоїй  щоці,
і  сумно  літає  голубка  у  небі
не  палає  вже  кров,  як  колись,  у  твоїй  руці.

Кохання  справжнього  не  було  і  небуде!
Це  чиясь  вигадка  чи  маячня.
Забудь  мене.  І  я  тебе  забуду.
Я  хочу  щоби  ти  пішла  із  мойого  життя!

Щоб  уже  не  чути  твоєї  любові
Не  тонути  в  глибині  твоїх  очей
Не  цілувати  в  губи  знову
Не  відчиню!  Тобі  до  серця  вже  дверей.

02.09.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013

Я був іграшкою…

Лишаюсь  один.  Без  тебе,  знову
І  плаче  дощ  невблаганно  без  тями.
Краплями  змиває  казку  кольорову,
бєтся  в  вікно  прозорими  сльозами.

Згадую  тебе  кожну  хвилину...
В  твоє  життя  я  сам  війшов
але  знаю,  що  кохаєш  іншу  людину
а  я  іграшка...  Прийшов  та  пішов.

В  твоїй  душі  немає,  місця  для  мене
моя  радість  блукати,  де  сум  і  розлука
бачити  промокле  листя  зелене
серце  розчаровано  рахує  стукіт.

Та  всеж  голос  ніжний  твій  шукаю.
Хочу  твоє  тіло  зігрівати!
Твого  погляду  я  лиш  чекаю
Я  ж  непотрібний,  що  тут  казати...

Я  розрахувався  за  хвилини  щастя.
І  не  жалію!  Що  вони  були.
Не  жалію!  Що  прийшлося  здатись,
а  ти  до  мене  так  і  невідчула.

Останню  зустріч  до  дрібниць  пригадаю
Мої  ноги  не  чули  землі.
Коли  вказала  на  двері.  Поглядом  зневаги...
Це  відбувалось  наче  в  жахливому  сні...

10.23.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013

Думав…

Думав  що  ніколи  кохати  не  буду...
місяць  дружив  я  із  сумом,
наслухався  по  телефоні  різного  бруду!
Та  зустрівшись  з  тобою,  немов  вдарило  струмом!

20.01.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013

…

Проходили  дні  і  ночі
а  почуття  ще  більшими  ставали
я  дощовою  краплею  ростати  хочу
щоб  серце  стукіт  вже  не  рахувало...

Сумління  мучило
Й  душа  так  тугою  страждала
За  тобою  сильно  скучила
Що  зараз  павутиною  припала...

03.04.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013

Нічна тиша…

Нічна  тиша...  Манить.
Стою  біля  річки
телефон  душу  ранить
не  ті  слова  від  Марічки.

Любов  була,  горіла  вогнем.
-  Летіла  до  мене  на  крилах.
Тепер  тихий  щем.
-  Терпіти  це  далі,  більше  не  в  силах.

Вона  затихла.  Усе  сказала
А  телефон  ще  вухо  грів
з  її  очей  сльоза  тихенько  впала
і  сумно  заспівав  пташиний  спів.

Можливо  теж  він  розставався...
А  якщо  ні...  То  нам  співав...
В  останнє  голос  чув  що  не  сьміявся
коли:  Кохаю  я  казав...

Хоча  і  річка  ще  шумить
та  соловей  десь  зник
настала  тиша  знову  в  мить
Вона  тепер  мій  друг,  я  так  до  неї  звик...

07.08.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013

Тепер не вірится в любов…

Так  палко  і  не  покохав,
це  були  лиш  моменти.
Я  нікому,  болю  незавдав
не  ішов  під  аплодисменти.

Любов  народжує  лиш  зраду!
Хмарини  сонечко  закрили...
Чуєш!...  На  коліна  я  не  впаду!
хоч  почуття  немов  усе  убили...

Емоціям  не  дався
хоч  сильно  і  боліло...
Рук  не  опускав,  я  не  здавався,
шипам  недав  пронизить  тіло.

Самотній  вечір.  Лиш  зорі.
Холодний  вітер  розвіює  дим,
десь  кораблі  розійшлися  у  морі
сльози  лють  одне  за  одним.

Розлука  додала  більше  ще  сили
мою  душу  їй  не  зламати
кудиб  не  йшов,  рівно  чи  криво,
коханню  мене  не  здолати.

Тепер  не  вірится  в  любов,
все  вже  так  дістало!
Але  продовжую  закохватись  знов.
Коханння  йшло  й  мене  необминало.

Але  чи  на  довго?  Запитаю.
проте  лиш  час  покаже
я  із  думками  цими  засинаю
можливо.  Ниточку  надії  доля  звяже...

04.06.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013

Нічого вічного нема…

Нічого  вічного  нема...
Навіть  і  любові
сидить  одна  біля  вікна
і  сльози  капають  вже  знову.

На  вулиці  світить  сонце...
Хоч  на  календарі  лютий,
проміння  кидає  в  віконце
тиша.  Лиш  тікання  чути.

Серце  та  душа  поодинокі
нікому,  пригорнути,  зігріти
ніжне  сказать...  Щоб  усьміхнулися  щоки
і  почуватьсь  потрібною  в  світі.

З  ним  була  щаслива
та  вірилила  вперто  що  назавжди
та  доля  їх  розділила
лишивши  болючі  сліди...

20.09.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013

В очікуванні сонця…

У  чистому  полі
шумно  вітер  гуляє,
обличчям,  до  нього  я  стою
та  сонце  встрічаю.

Встає  воно  вранці
крутить  дальше  годину,
хмаринку  цілує...
З  Добрним  ранком!  вітає  вкраїну.

В  променях  настрій  кидає
непотребує  нічого  взамін
а  коли  дощ,  обличчя  ховає
із-за  хмаринчастих  стін.

Хоч  із  озер  попиває
та  небагато.  Чуть-чуть
пташина  радо  співає
квіти  повсюди  ростуть.

Трава  зелена,  дерева  цвітуть
настрій  сонечко  всім  піднімає
на  садибах  урожаї  ростуть
все  нетак  як  сонця  немає...

04.05.2009р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394578
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013