Ель Демір

Що вартий гривень для людини?…

Аліна  вже  тривалий  час  захоплювалась  модою.  Це  була  б  не  вона,  якби  економивши  гроші,  хоч  раз  на  місяць  щось  собі  не  купила.  Це  не  про  Аліну!  Вона  по  два  рази  на  тиждень,  а  то  й  по  три,  забігала  до  крамниці  з  одягом  та  виходила  завжди  з  пакунками.  Їй  здавалось,  що  не  має  що  вдягнути!  А  насправді,  у  домівці  було  так  багато  одягу,  що  можна  було  б  одягнути  цілу  країну.  На  вулиці  був  літній  день,  він  дуже  радував  Аліну,  адже  завтра  їде  з  батьками  на  море.

Тому  вже  вкотре  зможе  накупити  собі  дрібниць  та  зробити  магазину  виторг.  Проте  забігши  у  крамницю,  Аліни  очі  відразу  кинулись  на  трилітрову  банку,  в  якій  були  гривні  з  монетами,  а  на  ній  було  наклеєно  фотографію  трирічного  хлопчика  з  проханням:

–  Допоможіть  добрі  люди,  врятувати  життя  малюку.  Пожертвуйте  на  операцію  хто  скільки  зможе.  Подаруйте  мені  радіти  цьому  світу  та  перебороти  лейкоз.

Аліна  хутчіш  відкрила  гаманця  та  кинула  до  банки  гривню,  але  в  собі  задавала  питання:

–  Що  вартий  гривень  для  людини?...  Адже  сучасна  медицина  така  дорога...  Та  пошепки  промовляла:

–  Гривня  ця  мене  не  спасе,  але  хлопчику  нехай  поможе.  Дай  Боже  вилікуватись  цьому  дитяті.

Нові  купальники,  засмага  на  сонці,  плавання  на  морі,  швидко  перетворились  у  гарний  спогад  на  фотографіях.  Почалися  буденні  дні,  Аліна  знову  прибігла  до  крамниці  за  чимось  свіженьким,  проте  свою  увагу  всю  сконцентрувала  на  те  місце,  де  стояла  банка  допомоги.  Її  там

вже  не  було.  Минув  майже  місяць  з  того  випадку,  коли  студентка  жертвувала  гривню.

–  Як  його  здоров’я?  –  засинаючи,  думалось  Аліні.

І  Бог  подарував  їй  відповідь.  Цієї  ночі  їй  наснилось,  що  вона  стоїть  на  зупинці,  а  ось  наближається  автобус.  Та  навпроти,  на  іншому  боці  тротуару,  стоїть  той  хлопчик,  біля  нього  банка,  а  в  рученятах  він  тримає  апельсинку,  й  дитячим  голосом  кричить:

–  Алінко  постривай!  Не  сідай  в  автобуса!  –  я  ще  не  подякував  тобі!  –  Я  вилікувався  і  тепер  здоровий!  –  стрибав  у  біло-синіх  кросівках  хлопчик.  –  Ось,  тримай,  будь  ласка,  це  тобі!  –  й  передав  Аліні  апельсинку.

–  Дякую  за  твою  пожертву!  З  усмішкою  взяв  свою  банку,  та  попрямував  кудись  у  бік  храму  Христового  Воскресіння!  Різко  зірвавшись,  Аліні  аж  подих  перехопило!

–  Ой!  Що  це?  –  у  руках  в  Аліни  була  апельсинка  подарована  хлопчиком.  –  Тепер  я  знаю,  що  означає  гривень  для  людини!  Ласувавши  апельсину  думала  Аліна.

28  серпня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017

Дід Семен та урожай

Цей  рік  був  дуже  важким,  тому  дідусь  Семен  не  зміг  засадити  городню  ділянку  раніше,  як  це  робив  завжди,  через  несприятливі  погодні  умови  приходилось  довгенько  погоду  чекати...  Пізно  відійшла  зима,  а  потім  рясні  та  часті  дощі  падали  три  тижні  майже  безперестанку,  і  все  дальше  на  календарі  відтягували  садибу...

Дружини  дід  не  мав,  а  родичі  давним  давно  його  забули,  проте  він  не  жалівся  долі,  у  свій  старенький  вік  він  дав  би  фору  й  молодим,  та  цього  року  щось  й  здоров’я  підводити  уже  почало,  то  спину  протягнуло,  то  ноги  крутять...  Та  він  завжди  й  за  все,  і  навіть  за  цей  біль,  вранці  та  у  вечері  дарував  подяку  Богу,  аж  тоді  сідав  за  стіл.  Сусіди  жили  далеченько,  інколи  старенький  їх  провідував,  приносив  мед  та  яйця,  адже  був  щедрим  й  добрим  чоловіком.  Часом  сам  цукерку  не  з’їсть  –  сусідським  дітлахам  віднесе...  За  це  ніколи  допомоги  в  чомусь  не  чекав,  йому  було  б  достатньо  "дякую"  і  все...  Дехто  з  односельчан  побачивши  старого  –  жаліли  та  частенько  запитували  чому  не  розшукає  родичів,  щоб  на  старість  води  склянку  подали...  А  то  живе  вже  довго  сам..  А  дідусь  Семен  завжди  однаково  на  це  відповідав:  "Ну  що  ви,  як  це  я  сам  живу?...  Мені  самому  було  б  сумно,  нас  двоє  вже  давно  живе,  навіщо  мені  тоді  було  б  два  ліжка?  Ми  з  Богом  живемо  у  згоді!"

Місяці  проходили  й  старенький  все  обсапував  та  підливав,  від  спеки  огірки  й  капусту  рятував,  а  як  починає  підростати  урожай,  радіє  мов  мала  дитина.  Бувало  прийде  з  городу  як  стемніло,  втомлений,  та  стане  на  коліна,  схилить  голову  до  низу  та  розмовляє  з  Богом.  Питається  поради,  просить  захистити  помідори  від  всихання,  картоплю  від  жуків...  Помолиться  та  промовляє:

–  Але  нехай  буде  не  моя,  а  Твоя  воля  Господи!

Переживає...  Щоб  був  урожай,  а  то  що  буде  бідним  роздавати...  Йому  картоплі  мішок  на  рік  стає,  а  решту  всім,  тим  хто  немає  свого  обійстя  роздає,  тому  що  їжа  біднякам  перш  за  все  потрібна.

Настала  осінь...  Подібна  дуже  на  весну  –  дощі,  а  дальше  приморозки...  Та  дідові  Семену  немає  часу  грітись  в  хаті,  старенький  весь  брудний  та  мокрий  збирає  урожай,  й  потрібно  за  сьогодні!  Адже  завтра  передають  вже  сніг,  й  усе  насаджене  може  позамерзати...

–  Я  тобі  поможу,  не  переживай  ти  так,  –  промовив  Бог!

–  Ні,  я  сам,  Боже!  Я  не  хочу,  щоб  ти  змок  та  застудився,  й  ще  й  одежу  забруднив,  а  завтра  ж  Тобі  присутнім  бути  на  Службі  Божі,  я  сам  Боже,  я  встигну,  до  вечора...  Без  голосу  відповідав  Всевишньому  дідусь  Семен.

Й  над  урожаєм  так  трудився,  що  забув  про  біль  в  спині  і  в  ногах.  Щосили  кидав  на  воза  кабачки,  квасолю,  буряки...  Й  кобилою  відвозив  на  подвір’я,  та  й  як  би  не  старався  працьовитий  цей  господар,  все  ж  почало  смеркатись,  й  сніжок  легенький  пролітати  починав.

–  Вйо!  Ну-бо,  Краса,  уперед!  Нічого,  ми  ще  встигнемо  все  зібрати  та  завезти  на  подвір’я!  Вйо!  –  запевняв  себе  й  свою  тварину  дід!

Поки  пішов  складати  до  січкарні  все  привезене  із  воза,  надворі  трохи  вже  стемніло!  Старенький  вийшов  на  подвір’я  та  заплакав...  Зима  засніжила  все  довкола...

–  Як  же  так...  Передавали  ж  на  завтра...  Я  не  встиг...  –  промовив  дід  Семен  й  хотів  сідати  на  віз,  щоб  їхати  на  городню  ділянку  знову,  та  Бог  затримав  зі  словами:

–  Семене,  як  це  ти  не  встиг,  зайди  в  свою  січкарню  ще  раз  й  глянь!

–  Але  ж  це  не  можливо!  –  зрадів  господар.  –  Звідки  воно  взялось?  Я  лиш  половину  позбирав?!...

А  Всевишній  на  що  старенькому  і  відповів:

–  Ти  хоч  наполягав,  та  я  не  міг  сидіти  просто  так,  я  допомагав  твій

урожай  збирати  за  тобою.  Просто  ти  не  озирався...

Дідусь  Семен  став  прямо  подвір’ї  на  коліна  і  байдуже  що  сніг,  та  з  всієї  вдячності  промовив:

Спасибі  Тобі  любий  Боже,  тепер  усі  бездомні  не  будуть  голодувати!

3  серпня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017

Урок житя!

Вчорашній  день  надовго  запам’ятається  одній  компанії,  яка  гуртуючись  на  площі  біля  Тараса  Шевченка,  галасливо  обговорювала,  який  саме  напрям  музики  найбільш  кому  до  серця.  Розпивавши  жваво  пиво  та  сучасні  енергетики.  Один  із  них,  першим  спорожнивши  своє  "Оболонь",  жбурнув  понтово  у  смітник.

–  От  бачите,  який  талант  без  діла  дурно  пропадає!  –  піднявши  руки  догори  вихваляв  себе  юнак.

–  То  й  що  з  того,  що  пляшка  розбилась,  але  із  8-ми  метрів,  я  влучив!

–  Та  ти  справжній  баскетболіст!  –  продовжувала  свої  балачки  весела  компанія.

Але  побачивши  на  протилежному  боці  стару  згорблену  від  літ  жінку,  всю  розмову  та  зір  перевели  на  неї.

–  Ну  от,  звідки  й  зараза  береться!  Це  живий  доказ!  Усі  хвороби  від  таких  як  вона!

–  Вештаються  хтозна-де,  сплять  де  попало,  знайдуть  якийсь  нещасний  гривень,  і  лізуть  до  магазину  з  ним,  або  з  пляшками!  От  і  заражають  нас!  –  з  нестерпною  злістю  висловлювалась  думкою  за  зростом  невеличка  дівчина.

–  От,  зараз  буде  з  чого  посміятись!  –  продовжив  хлопець.  –  Як  захоче  моєї  пляшки,  –  а  тут  облом!  Вона  розбита!

–  Хай  бере  та  по  частинках  складає  як  мозаїку  –  вигукнув  ще  хтось.

Й  усі  почали  реготати  та  ще  більше  кепкувати!

–  Я  вже  з  того  всього  їсти  перехотів,  –  ледь  розбірливо

промовив  найстарший  юнак  з  компанії  та  підвівшись  на  ноги  пішов  та  кинув  їжу  у  смітник.  А  та  старенька  жінка  й  справді  витягала  зі  смітника  пляшку  від  пива,  а  якщо  попадеться,  то  ще  й  від  якогось  спиртного.  Не  минаючи  ні  одного  смітникового  баку  потрохи  наближалась  до  останнього!

–  Друзі  погляньте,  зараз  пришморгає  до  нас,  кому  купити  ще,  протигаз?  –  римою  заговорив  один  з  компанії  й  міцно  обійнявши  дівчину,  через  сміх,  ледь  стримуючись  додав:

–  Шоу  починається!

Й  жінка  підійшла  до  їхнього,  запхавши  руку  в  нього,  витягнула  половину  пиріжка  з  серветкою,  навіть  трішки  порізалась  до  пляшки.

–  Ти  ба!  Я  тільки  викинув,  а  вона  вже  підібрала  й  буде  доїдати!  –  натякнув  до  друзів  той  хвалько,  й  захекано  із  себе  вичавив:

–  Смачного!  А  потім  тихо:  –  Дивись  не  подавись!  А  то  ще  будемо  по  плечах  гамселити  тебе!

В  половину  компанії  стояли  на  обличчі  сльози  від  сміху  та  після  її  слів  вони  вже  були  не  від  цього.

–  Доброго  здоров’я  вам!  От,  хтось  напевне  їв,  а  неслухняний  пиріжок  впав  до  смітника,  а  той  забув  напевне  про  нього...  Чи  засоромився  витягти...  Я  ж  не  вірю,  щоби  Божий  хліб,  він,  зі  своєї  сили  волі  викинув.  Та  якщо  йому  не  має  можливості  вернутись  та  підняти  його  –  це  я  за  нього  зроблю.

Ніхто  із  компанії,  ані  пари  з  вуст  не  пускав,  і  якби  поряд  пролітала  муха,  то  би  було  чутно  її  дзижчання  точно.  Старенька  розгорнула  викинула  до  смітника  серветку,  притулила  до  своїх  губ  й  здувши  пилюку  з  пиріжка  його  поцілувала.

–  Хай  Господь  вас  милує  та  заступить!  Сподіваюсь  тепер  він  гріха  не  буде  мати...  –  промовила  ставлячи  на  лавку  пиріжок,  та  зауважила:

–  Тепер  й  горобчики  компанію  вам  складуть,  й  попрямувала  в  бік  театру.

А  всі  хто  був  у  цій  компанії  отримали  урок  життя!  Та  все  ж,  найбільше  вчинок  цей  запам’ятається  тому,  хто  не  думаючи  таке  вчинив...

14  грудня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2017

Cила молитви!

Щось  запізнюється  мама,  дивлячись  на  годинник  зітхала  Марічка.

–  Ще  й  пообіцяла  що  до  заходу  сонця  буде,  а  вже  і  темна  нічка...  Не  хочеться  самій  вечеряти,  ну  де  ж  вона?  –  ставши  поблизу  балкону,  Марічка  дивилась  із  надією  в  бік  автобусної.

–  Ой,  напевне  це  вона,  –  зраділа  дівчинка,  побачивши  такої  ж  подоби  когось,  хто  наближався.  Та  це  було  лиш  схоже  пальто,  і  та  жінка  минала  Марійчин  дім.  Надворі  почало  дощити,  здійнявся  вітер,  загриміло  та  проснулась  блискавиця.

–  Ой,  –  заховалась  за  тюль  дівчинка  від  чергового  удару  грому.

–  Ну  де  ж  мама  так  довго?...  –  й  заслонивши  в  себе  у  кімнаті  штору,  стрибнула  на  ліжко  накрившись  ковдрою  із  головою,  чекала  кінця  грому.  Дівчинка  згадала,  що  на  вулиці  киця  Аня  та  собака  Містер  Чет  не  мають  парасольки,  і  не  одівши  навіть  верхній  одяг,  вибігла  на  подвір'я  і  забрала  домашніх  улюбленців  в  хатину,  повитирала  лапки  та  дала  згоду  щоб  піднімались  на  ліжко.  А  тоді  відкрила  верхню  шухлядку,  витягла  свій  молитовник,  відкрила  на  п’ятій  сторінці  та  погладивши  тваринок  повідомила:

–  Це  молитва  дитини  за  маму,  вона  буде  більш  цінною,  якщо  ви  теж  будете  молитись.

І  хоч  спочатку  Містер  Чет  не  виявляв  бажання,  крутився  мов  клубочок,  шукавши  собі  місця,  й  напевне  ще  не  бажав  тому,  що  не  вміє  гарно  читати!  Але  коли  дівчинка  вгостила  друзів  печивом,  собака  тихо  та  покірно  став  поблизу  молитовника  та  разом  з  кішкою  Анею  й  Марічкою  немов  би  справді  починав  молитися.

–  Мій  любий  Боже,  я  складаю  свої  рученята  та  в  Твоєї  милості  благаю!  Охорони  від  лиха  матір.  Закрий  рукою  від  повеней,  хвороб,

незгод.  Дозволь  її  потрапити  під  Твою  ласку  та  прийми  мою  маленьку  молитву,  яку  зі  щирим  серцем  та  душею  промовляю.  Амінь!

І  лиш  поставила  Марічка  молитовника  в  шухлядку,  як  почувся  стукіт  у  вхідних  дверях,  з  голосом  мами:

–  Доню,  я  вдома,  відкривай!

–  Ой,  це  мама,  –  бігла  Марічка,  спускаючись  по  сходах  на  перший  поверх,  а  за  нею  і  Містер  Чет.

Та  відчинивши  двері  кинулась  в  її  обійми,  і  байдуже  що  мама  була  мокрою,  головне,  що  вона  вдома.

Мама  переодягнувшись,  поралась  на  кухні,  а  Марічка  розкладавши  тарілки  на  стіл,  в  думках  говорила  з  Богом:

–  Мій  Боже,  хоч  я  не  знаю  який  Ти  на  вигляд,  та  я  знаю,  що  Ти  мою  подяку  чуєш  і  так!  Сила  Твоєї  молитви  найсильніше  явище.  Мама  говорить,  що  коли  я  виросту,  щоб  завжди  ступала  по  Твоїй  дорозі,  тоді  все  буде  добре,  а  я  собі  задаю  питання:  Невже  я,  можу  ступати  по  іншій?  Ти  мені  Любий  Боже  так  допомагаєш!  –  і  витягнувши  з-під  футболочки  Хрестика  поцілувала  розп’яття  Ісусика,  та  знову  у  думках  промовила:

–  Святий  Ісусику  будь  завжди  зі  мною!

12  грудня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725604
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2017

І звір буває вірним…

-  Хммм...  Ще  такого  не  було  при  моїй  пам'яті...  -  Чухаючись  в  чуба  зітхав  мисливець.  Ледь  не  Цілий  день  ходжу  броджу

по  засідках,  та  перевіряю  свої  капкани  що  ніколи  не  підводили,  та  усе  без  здобичі  на  превеликий  подив...

Нема  чим  похвалитися  досвідченому  вже  мисливцю.  А  так  вже  хочеться!  Бо  ж  сьогодні  вперше  взяв  з  собою  сина.  І  толку

з  того  що  всі  засідки  він  пам'ятає  навіть  з  заплющеними  очами,  як  вже  вкотре  в  них  всіх  пусто...

Мисливець  дуже  любить  своє  хобі  та  дуже  прагне  від  сьогодні  передавати  поступово  свої  навики  та  вміння  Андрійкові.

Й  надіється  що  син,  теж  буде  ще  кращим  вдвічі  у  цій  справі.  Бо  і  підтвердження  є,  що  разу  коли  мисливець  задає

питання  синові  про  будь  які  дрібниці  із  мисливства,  Андрійко  все  підтакує  та  стверджує  що  виросте  мисливцем!

Й  радіє  батько  від  цих  слів.  Але  не  знає  правди,  тому  що  син  говорить  тільки  так  щоб  не  образити  при  цьому  тата.  Тому

що  їхні  погляди  відверто  протилежні...  І  хлопчина  залюбки  би  зараз  спускався  на  санчатах  із  високої  гори,  та  обіцяв

що  піде  з  батьком...

Й  коли  стоячи  поблизу  звірячої  пастки  чоловік  без  слів  розводив  руки  в  боки  знову,  від  розчарування,  в  Андрійка  на

душі  було  навпаки,  він  тихесенько  радів  про  себе,  і  тут  все  зрозуміло.  Адже  його  улюбленою  передачею  по  телебаченні

є  відома  передача  всьому  світові  Діскавері.  Й  він  дуже  любить  всіх  без  винятку  сильних  та  слабких  тварин  і  жаліє  їх.

-  Нічого  не  второпаю,  точно  не  траплялося  мені  такого!  Повторювався  чоловік  -  щоб  в  домівку  повертатися  ні  з  чим...

Та  мама  нас  у  дім  не  пустить  -  всміхнувшись  жартував  з  цієї  ситуації.  Як  тут  почулось  скавуління...

Ану  Андрійку  цить!  Тссс...  Прижав  до  свого  роту  вказівного  пальця  батько  й  шепотом  ледь  зрозуміло  синові  сказав:

-  Ось  там  десь,  щось  шарудить!  І  вже  прицілившись  чекав  на  слушну  мить  щоб  натиснути  курок.

-  Е  ні,  це  точно  не  заєць!  "вухатого"  я  нюхом  чую!  -  Жартувавши  підкрадався  блищи

чоловік.

-  Татуууу,  що  там!?  Стривожено  спитав  Андрійко.

Та  батько  промовчав.

А  із  притрушеного  снігом  гілля  щось  і  справді  шаруділо  й  наче  плакало.

-  Це  напевне  вовк  сто  процентів  вовк!  Ну  зараз  ти  взнаєш  "братчику",  як  людям  шкоду  робити!  -  До  себе  ледь  чутно

мовив  чоловік,  й  цим  хоч  трохи  розвеселившись  натякнув:  -  ЕХ,  й  будуть  гарні  капці,  із  твоєї  шкури!!!  Тримавши

пальця  на  курку,  мисливець  враз  нажав  та  скавуління  припинилось...

Від  цього  пострілу  Андрійка  аж  трохи  приглушило,  та  щоб  не  бачити  померлу  тварину  він  вмить  заплющив  очі  й

відвернувся.

-  От  і  все,  ти  будь  Андрійку  тут,  а  я  перезаряджу  рушницю  та  піду  перевірю,  чи  застрелив  "сіроманця"  того!

Та  обережно  підійшовши  на  те  місце  куди  спрямовував  кулю  чоловік,  почулось  знову  тихе  та  невиразне  скавуління!

-  Не  влучив  значить,  старість  й  в  правду  не  радість...  -  пробурмотів  мисливець.

А  Андрійко,  видихнув  з  полегшенням  та  аж  присів  із  того  всього.

-  Ура!  тричі  шепнувши  під  свого  носа,  забувши  про  вказівку  батька  залишатись  там,  підбіг  до  того  місця.  А  коли

побачив  що  батько  витяг  з  під  ялинки  маленьке  сіре  вовченя,  почав  просити  щоб  воно  із  нами  теж  поїхало  до  дому.

-  Я  його  буду  годувати  доглядати,  татку,  будь  ласка!  Добре!?  А  мамі  його  і  татові  напишем  записку  щоб  не  хвилювались,

з  ним  все  буде  добре,  бо  воно  в  надійних  руках!  Ну,  будь  ласка,  тату!...  Як  міг  випрошував  на  згоду  хлопчик.

Й  хоча  мисливець  на  це  прохання  сина  споглядав  вже  більш  ніж  суворо,  але  все  ж  погодився.  І  те  голодне  та  налякане

маленьке  вовченя  уперше  стало  пасажиром!

Не  завжди  так  буває  з  дітьми!  Проте  Андрійко  своє  слово  перед  батьком  дотримував.  Годував,  вигулював,  грався  з  ним,

та  усіляко  піклувався  про  те  вовченя.  А  коли  воно  доросле  стало,  Андрій  весь  день  просидів  в  батькові  майстерні,

стукав,  пиляв,  тесав,  та  свого  все  ж  добився,  хлопчина  обладнав  санчата  запряг  свого  "чотирилапого",  й

цілісіньку  зиму,  сам,  та  ледь  не  всіх  дітлахів  зі  свого  округу,  катав.

Й  давно  подейкували,  що  багато  хто  та  навіть  із  сусідів  дивувався  про  дружбу  не  свійського  звіра  й  хлопця!  Та

нічого  в  цьому  доброго  досить  хто  з  селян  не  вбачав!  Та  хай  там  як,  а  батьки  все  ж  мали  значно  іншу  думку.

та  цього  року  коли  закінчувалась  вже  зима,  все  селище  "оточив"  сильний  мороз,  й  Андрій  на  радощах  запряг  оцього

сіроманця,  покликав  приятелів  з  вулиць  та  гайда  кататися!  Потрібно  користатися  моментом  зима  вже  через  кілька  днів

залишить  землю...

Але  не  пройшло  і  двох  годин  як  біля  Андрієвого  паркану  чутно  було  сумне  тривожне  виття.  Це  було  виття  справжнього

вовка!  Що  за  час  життя  на  подвір'ї  було  чути  в  перше.

-  Щось  трапилось?  Кинувши  усе  на  кухні,  вибігла  з  хатини  Андрія  мама.  Та  сунучись  у  хатніх  тапочках  побігла

до  паркану.  Й  відкривши  фіртку  жінку  аж  струсило.  На  поламаних  санчатах  лежав  весь  мокрий  та  обвитий  морозом

непритомний  син.  А  з  боку  сидів  із  закривавленою  лапою,  виснажений  вовк,  він  тихо  плакав...

-  Ех  ти  волоцюго!  Де  ти  завіз  сина?!  Ану  забирайся  геть!  Вийшовши  із  себе  копнула  ногою  жінка  вовка,  -  бачу  справді

люди  добре  говорили,  що  між  звіром  і  людиною  немає  спільного  нічого!  А  тоді  взяла  ніж  повідтинала  всю  упряжку,

що  придумав  Андрій,  забрала  сина  в  хату.  Та  із  навіть  нецензурними  словами  прогнала  вовка,  -  І  не  думай

повертатись,  зрозумів!?  І  опустивши  хвіст  вовк  пішов...

А  відігрівшись  під  теплою  периною,  й  кількома

кружками  гарячої  малини  Андрій  в  першу  чергу  запитав  у  мами,  -  Матусю,  вибач,  мамо...  ааа...  а  як  там  Сірий?

Сподіваюсь  він  не  захворіє  після  цьогооо?!...

А  вже  не  така  збентежена  мама  поцілувала  в  щоку  сина  та  промовила:

-  Сину  я  й  колись,  не  дуже  цьому  пройдисвітові  довіряла,  та  терпець  від  сьогоднішнього  випадку  ввірвався!

-  Не  тямлячи  нічого,  Андрій  обурено  піднявся  з  ліжка  та  спитав:

-  Мамо,  ти  про  що?  Мам  ти  хоча  йому  лапку  перемотала?  Схвильовано  спитав  ослаблений  хлопчина.

Й  не  встиг  почути  відповіді,  як  у  дверях  пролунав  дзвінок:

-  Доброго  дня!  пані  Ніно,  а  Як  там  Андрійко?

Це  був  Женя  із  сусідньої  вулиці.  Кращий  приятель  Андрійка!  -  От,  не  знаю  звідки  він  навчився,  але  це  дуже  добре  що

ваш  вовк,  всіє  плавати...

Схвильована  мати  наче  й  все  її  зрозуміло,  та  що  і  як  поняття  враз  нестало!  Й  почала  розпитувати  хлопця:

-  Ану  Женю,  розказуй  все  як  було,  бо  щось  не  зрозуміло  нічого  мені  тепер!

І  приятель  все  від  початку  й  до  кінця  без  поспіху  і  розказав:

-  Ми  катались  на  Надрічній.  Й  в  вашого  Андрія  на  кригу  річки  впав  ліхтарик.  А  він  за  ним  спустився,  бо  казав

що  то  подарунок  тата.  А  коли  вертався  назад  на  берег,  крига  що  на  вигляд  була  грубою,  такою  не  виявиласььь...  Й

почала  тріскотіти,  та  ламатись.  А  потім  трісла  під  ним  і  Андрій  впав  у  воду...  Всі  порозбігались  за  допомогою

лишився  тільки  я...  але  я  плавати  не  вмію  і  мотузки  не  мав  біля  себе...  Але  ваш  Сірий  справжній  друг!  Відразу

кинувся  його  рятувати.  Схопив  Андрія  за  куртку  і  тягнув,  що  трохи  роздер,  а  собі  поранив  до  криги  сильно  лапу...  й

далі...  й  далі...  наповнився  слізьми  хлопчина,  та  продовжив:  -  далі  вовк  тягнув  Андрія  на  трьох.  Він  у  вас,  кажу!

І  вже  своїм  батькам  розказав,  він  у  вас  справжній  герой!

В  очах  у  хлопця  мами  стигли  від  такої  розповіді  сльози!  Вона  кільки  хвилин  помовчала  тримаючись  руки  Андрія  що

заснув,  а  потім  вичавила  через  сором  з  себе:

-  А  я,  то  думала,  що  це  його  робота...  А  тоді  одівшись  тепло  як  слід,  вибігла  за  пошуками  "рятувальника".  Спочатку

бігла  по  слідах  де  були  краплини  крові,  а  коли  вони  закінчились.  Жінка  розгубилась,  бо  не  так  то  все  є  просто  в

нашому  житті  як  здається...

-  ...  вовче,  де  ж  ти?  О  Господи!  Поможи!  Андрій  мені  цього  не  пробачить!

Як  тут  на  вулиці  що  вела  в  ліс  почулось:

-  Вовк!  Вовк!  Тривога!  Стріляйте!  Вовк!  Лунали  вигуки  людей.

-  О,  Господи,  НІ,  тільки  не  це...  З  плачем  бігла  за  людським  галасом  до  тієї  вулиці  жінка.

Падала  по  кілька  раз  на  коліна,  та  волею  Божою  борола  ожеледу...

Й  коли  була  за  рогом  вже  до  Лісової,  чула  як  завив  від  болю  вовк!  А  тоді  почувся  постріл  від  рушниці...

-  Господи  Ісусе,  ні,  заливалася  сльозами  жінка,  ...засліпи  будь  добрий,  на  мить  стрільцю  отому  очі,  щоб  тільки

вовка  нашого  не  ранив...

-  Вовче,  вже  добігаючи  не  плакала,  а  просто  ридала  жінка,  й  побачивши  стоячого  мокрого  на  трьох  ногах  вовка

кинулась  на  нього  й  закричала  до  "стрільця".

-  Не  стріляйте!  Я  прошу  вас!  Це  мій  вовк.

Й  забравши  вовка  до  будинку  в  знак  благодаті  та  подяки  за  спасіння  сина,  йому  пошила  жінка  чобітки.  І  якщо  не  на

цю  вже  зиму,  то  на  наступну  вони  обов'язково  знадобляться...

31  жовтня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2017

Лелека

Зима  на  календарі  минула  вже  майже  буде  місяць.  Проте  на  вулиці  сніжить,  й  напівсуворий  мороз  своїм

холодним  подихом  не  дає  прийти  по  справжньому  весні...  Багато  хто  вже  нарікає  й  злиться  що  цьогорічна

зима  вже  набридла,  а  дехто  навіть  жартує  що  зараз  51  грудня,  та  пора  міняти  календар.  Але  хай  там  як,

та  Оленці  й  Софійці  це  на  руку.  Томущо  дівчатка  можуть  знову  кататись  на  ковзанах  на  краю  озерця,  й

летіти  на  санчатах  стрімголов  з  височенного  горба  поміж  рідких  й  струнких  дерев.  Такий  рясний  сніг  це

маленький  земний  рай  для  щасливих  дітлахів.  Була  п'ятниця.

-  О,  на  вулиці  знову  свіжий  сніжок!  Викрикнули  в  один  голос  дівчатка.

І  після  школи,  вдягнулись  потеплішши  та  побігли  насолоджуватись  білими  сніжинками.  Кататись,  сніжками

кидатись...  Та  коли  доліплювали  вже  й  сніговика,  Оленка

докачувала  останню  кульку  щоби  мала  бути  головою,  її  "напарниця"  Софійка  побачила  що  там  на  озері  хтось

неначе  то  стоїть,  і  чимось  бє  у  лід.  Дівчаток  дуже  зацікавило,  хто  ж  це  може  бути.

-  Піду  погляну  що  там.  І  хоч  мама  то  наказувала  не  ходити  взагалі  по  озері,  я  їй  не  скажу...  Відчувши

героїзм  у  собі  промовила  Оленка.

Та  набравшись  сміливості  покрокувала  маленькими  кроками  по  льоду.  Та  вже  до  чогось  незнайомого  підходити

почала  несміливо.

-  Ой,  та  це  лелека!  Вигукнула  дівчинка.  Та  куди  ж  ти!  Не  тікай!  Дай  погладити  тебе!  Прохала  дівчинка.

А  це  і  справді  був  великий  птах,  що  лиш  недавно  повернувся  з  сонячних  країв.  Цей  "крилатий  велетень"  шукав

собі  їжі  в  озері.  Та  озеро  на  жаль  укотре  вже  замерзло...  Проте  птах  не  втрачав  ніякої  надії  дзьобом

роздовбати  невблаганний  лід,  та  нічого  позитивного  із  цього  не  виходило...

-  Тобі,  мабуть,  холодно?!  запіклувалась  Оленка.

Та  хутчіш  зняла  шубку,  й  завинула  птаха.  Їй  величезна  радість  що  сніг,  а  для  лелечого  то  існування  це

нежиттєва  мить  є  взагалі...  Зовсім  безсильний  лелека  навіть  й  не  хотів  тікати,  та  своїм  виглядом  не

відмовлявся  від  допомоги  дівчинки.  А  навіть  навпаки,  хоч  і  рук  людських  й  не  відчував  ніколи.  Й  Оленка

взяла  зробила  коло  з  рученят,  притулила  до  обличчя  обернулась  в  бік  подружки  й  закричала:

-  Софійко!  Софійко!  Бери  санки  й  біжи  до  мене.  Самій  дівчинці  здавалось  що  вона  насправді  дуже  голосно

кричала,  але  Софійці  ці  слова  не  дуже  добре  долинали.  Але  подружка  все  ж  з  великою  цікавістю  вхопила  в

рукавичку  шнур  від  санок  та  побігла  на  лід  озера.  А  коли  побачила  однокласницю  роздягненою,  зразу  ж

вигукнула:

-  Ти  що,  Оленко!  Ти  застудишся,  одягнись!

-  Ні,  не  застуджусь,  я  для  доброго  діла  її  зняла.  я  віддала  шубку  йому!  Руками  показувала  дівчинка  на  сумного

птаха.

-  Йому  вона  потрібніша!  Ось  для  нього!  З  дитячим  жалем  відповідала  на  Софійчине  питання  Оленка.

А  тоді  відкрила  один  рукав  від  шубки,  й  показала  виснаженого  від  голоду  і  холоду  лелеку,  що  лежав  мов  лялька.

Тихо  та  покірно.  Дівчатка  підняли  вдвох  важкого  птаха,  поклали  на  санки,  та  потягли  з  озера.

Та  тим  часом  вже  смеркалось.  Дівчатка  поспішали.  Й  дорогою  до  дому  Оленка  вже  усе  обдумала,  вона  попросить

маму  його  відгодувати.  -  Лелека  буде  жити  з  курами  й  качатами.  Він  такий  ж  як  і  всі  вони.  Познайомиться  й

привикне!  А  коли  набереться  всіх  сил  відпустимо  до  його  родини.  Вона  напевне  за  ним  сумує  дуже?!...

І  так  і  сталось.  Мама  в  дівчинки  була  доброю,  тому  і  без  вагань  погодилась  допомогти  лелеці.  Він  був  до  їжі,

не  вибагливий,  хоч  інколи  і  їсти  дещо  відмовлявся.  Та  майже  їжею  і  не  перебирав.  А  Оленка  навіть  якось  й  жабку

для  нього  на  "десерт"  знайшла.  Приносила  молоко  йому.  Та  звикала  вже  до  нього  як  до  друга.  Й  коли  недужий  птах

вже  зовсім  сил  набрався,  прийшов  час  його  відпустити.  Хоч  так  не  хотілось  цього,  його  рятівницям...  Але  все  ж

прийшлося!

-  Прощай  лелеко!  Прощалась  першою  Софійка,  -  прощай,  та  нас  не  забувай!

А  Оленка  присіла  на  колінка,  обняла  лелеку  за  шию,  та  зі  сльозами  на  оченятах  дивилась  на  вже  наче  й  рідного

птаха,  та  промовляла:

-  Колись  мені  мама  казала,  що  дітей  приносите  ви!  Я  знаю  що  це  так,  але  я  дуже  хотіла  братика,  та  коли  мама

ходила  в  лікарню  щоб  оформити  документи,  то  відразу  ж  віддала  папку  із  ними  комусь  з  твоїх  родичів,  а  вони

сказали  що  лелека  той  що  мав  принести  мені  братика  раптом  захворів.  Він  дуже  хотів,  та  не  приніс...  Я  дуже

хочу  братика,  може  ти  принесеш  мені  братика,  я  скажу  мамі  щоб  ще  раз  пішла  до  лікаря  і  зробила  папери.

Принеси  мені  братика,  будь  ласка!  Й  піднявши  руки  в  гору  плакала  Оленка.

-  Лети  мій  любий  друже,  лети.

Минуло  вже  більше  ніж  пів  року,  а  дівчатка  ще  до  сьогодні  згадують  та  випадок  з  лелекою.  А  коли  вже  знову

наближалась  зима  Оленці  мама  повідомила  новину.

-  Доню!  В  тебе  буде  братик!

-  Мамо,  мамо!  Радісно  підбігла  Оленка,  та  обняла  матір.

-  Ура  ура,  в  мене  буде  братик!  Без  перестанку  святкувала  цю  новину  кружляючи  по  хаті  дівчинка.

І  коли  лягала  спати,  стала  но  колінка  та  молилась:

-  Боже,  ти  пам'ятаєш  того  лелеку?  Що  жив  тієї  зими  в  мене!  Знайди,  будь  ласка,  його  Божечко  та  подякуй  йому  дуже

за  братика.

29  березня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2017

Господь завжди дає нам шанс!

За  календарем  був  піст.  Та  тільки  не  для  Софії!  Для  неї  віра  в  Господа,  а  тим  більше,  в  піст,  це  було  не  більш
ніж  просто  маячня.  
 -  Правителя  світу,  як  це  багато  хто,  твердить,  ж  нема!  Це  ж  вигадка!  Якщо  Бог  є!  Тоді  чому  його  
ніхто  не  бачить?  От  в  чому  й  суть!  Чому  він  не  живе  на  землі?  Бо  відповідь  тільки  одна!  Кожен  сам  собі  Бог!  
Та  навіть  доказів  нема  що  він  існував  би!  Але  чому  всі  поводяться  як  ті  справді  маленькі  діти,  моляться  до  фотографій?
Та  ще  називають  їх  іконами!...  Ходять  в  храм  та  б'ють  поклони,  а  хтось  отой  що  видумав  це  все  десь  собі  живе  
багато  і  нічого  не  відказує  собі.  "Зрубав  зелені"  на  наївних,  та  регоче,  мало  і  не  трісне  з  цього  всього.
 Такі  думки  не  полишали  Софію  ні  намить!  Куди  б  не  йшла,  а  вони  усе  за  нею!  Здавалось  що  в  ній  і  справді  як  то
кажуть  не  було  Святого  нічого!  Ні  в  думках,  ні  в  поступках  ні  на  ній...  Та  думки  думками,  і  твердження  твердженням,
а  час  на  місті  не  стояв  і  не  стоятиме  ніколи,  хіба  що  лиш  на  фотокартці...  Не  минув  він  й  Софію  Олегівну,  засивіли
наче  через  дим  пройшлася  волоски,  але  на  превеликий  жаль  в  думках  нічого  не  змінилось,  а  напрочуд  життя  потрохи  
на  все  впевненіших  швидкостях  котилось  в  прірву.  Це  було  видно  неозброєним  оком,  простому  навіть  перехожому  що
бачив  бабцю  в  перший  раз...  Але  шкода  що  лиш  вона  не  помічала  цього  зовні!  Не  щира,  а  душі  завжди  на  когось  зла,  
пихата  та  "всезнаюча"  літня  жінка  і  не  думала  мінятися  ніколи.  Їй  і  так  добре  було,  й  на  хліб  людей  що  пригощали  
вона  завжди  відповідала  "вдячністю"  у  відповідь  лиш  простягала  камінь!...
 Був  січень.  Й  потрібно  було  терміново  за  вказівками  найбільш  "великих"  українських  медиків,  добиратись  в  Штати.  Бо
на  Україні  ще  таких  методик  не  придбали.  А  похилу  жінку  вже  більш  ніж  місяць  без  зупинки  як  боліла  голова.  
Відкладати  політ  неможна,  бо  час  грає  навпаки!
 -  Ось  тримай,  -  в  аеропорту  проводжавши  маму  наполягав  син.  Це  Образок  Пресвятої  Родини!  Він  допоможе  в  будь-яку  
годину!  
 -  Ні,  синку,  ти  що  теж  за  ними!  Відвертаючись  від  образка  руками  все  розмахувала  наче  мухи  відганяє  жінка.  
 -  Дивлюся  дарма  я  тебе  не  контролювала  так  часто!  Але  як  повернуся  то  розтолкую  що  й  до  чого!  Бо  це  певне  твої  
друзі  так  тобі  понаплітали,  бачу.  Бо  більше  і  ніхто  й  не  міг...  Ти  слухаєшся  тільки  їх...  От  батька  вже  переубідила,
а  от  ти  дивлюсь  що  ростеш  із  розумом  не  так  як  треба!
 -  Мамо,  що  ви  починаєте!  -  Знаючи  характер  мами  син  все  одно  намагався  всунути  образка  до  кишеньки  у  плащі!  -  це
оберіг,  мамо!  Ну  візьміть!  -  наполягав.
 Та  мама  усміхнувшись  витягла  із  сумочки  Домовика,  та  відповіла:  
 -  Ось,  Юро  оберіг!  І  Він  зі  мною,  береже  і  нашу  оселю  і  нас!  Якщо  він  зі  мною  то  все  буде  гаразд!  Не  переживай!
Та  це  ж  літак,  а  не  якась  незрозуміла  штука  що  може  хто  зна  де,  приземлитись!  Теревенила  жінка  все  на  своєму,
вже  і  не  дававши  синові  слова  вимовити.
 Що  той  лиш  встиг  поцілувати  в  щоку  маму,  й  літак  закрив  шасі,  і  незабаром  рушив  та  понісся  в  хмари.
 І  все  було  наче  добре,  та  повертаючись  до  дому,  сидячи  в  маршрутці,  Юру  охоплювало  якесь  доволі  тривожне  відчуття.
Він  наче  відчував  що  щось  не  так  може  відбутись...  І  навіть  заспокоюючи  себе  маминими  словами  "Що  все  буде  гаразд"
це  відчуття  чомусь  не  покидало.
 А  там  високо  заховавшись  між  пухкими  хмарами,  і  справді  було  не  так  просто,  летючий  об'єкт  ні  з  того  ані  з  сього
почав  враз  різко  падати...  І  вже  через  годину  всі  канали  зашуміли  свіжою  та  неприємною  новиною,  -  що  розбився  ТУ-1,
який  лиш  дві  години  був  в  повітрі,  причини  чи  якісь  хоча  подробиці  нікому  не  відомі...  
 А  Софії  Олегівні  тим  часом  раптово  потемніло  в  очах,  а  потім  жінка  відокремилась  зі  свого  тіла,  й  почала  летіти  в
якісь  доволі  дивний  тунель,  що  був  схожий  на  печеру.  Тільки  зроблений  чи-то  із  пластику  чи  зі  скла...  Та  яка  
різниця  взагалі?!  Але  дихати  у  ньому  було  все  важче  і  важче...  Лиш  старості  не  було  чути  так,  не  боліли  ноги,  а  ні  
руки,  які  ще  пів  віку  тому  простудила,  ані  голова.
 Та  враз  все  стало  сіро-сіро,  й  політ  припинився.  А  жінка  впала  у  якесь  помешкання.  В  якому  було  тихо-тихо.  
Й  оглядаючись  в  кожні  боки  враз  опустила  голову  до  низу,  й  побачила  там  вдалині  людей  які  літали,  але  були  всі  
одіті  в  чорному.
 -  Де  я?  Збентежено  промовила  безвірна  жінка.  -  Це  розіграш?  Ау!  Де  я,  ей  ви!  Летючі  люди,  де  яяяя!  Хотіла  хоч
в  когось  дізнатися  нарешті  куди  приземлилась  жінка.  Та  навкруги  було  так  само  тихо-тихо...  От  хто  лиш  говорив
крім  неї  це  тільки  власне  відлуння!  Витягла  свій  телефон  набрала  сина,  чоловіка,  проте  мережа  хоча  є,  а  оператор
все  твердить  що  номерів  таких  вже  більше  не  існує...
 -  Ну  й  виставу  придумали...  Це  напевне  сон,  або  я  й  справді  збожеволіла...  Падала  в  паніку  обурена  жінка.
 І  вже  мало  не  заплакала,  та  враз  із-за  плечей  почула  чиїсь  голос.
 -  ...ти  дома,  донько  моя!  
 Хто  ви?...  Різко  озираючись  запитувала  знову  Софія  Олегівна.  
 А  перед  нею  стояв  суворий  сивуватий  чоловік,  що  чимось  нагадав  її  місцевого  суддю.  Такої  самої  статури,  невисокий.
Проте  лише  з  хрестом  в  руках.
 -  ...ти  що  Бог?  Якось  жартівливо  висловилась.  
 -  Тебе  ж  не  існує?  Розводячи  руками  кепкувала  жінка.
 Та  від  погляду,  оцього  чоловіка,  стареньку  в  піт  аж  кинуло.
 -  Я  дав  заповіді!  Ти  про  них  чула?  Спокійно  та  водночас  і  суворо  запитував  цей  чоловік.
 -  Ні,  в  мене  їх  не  було.  Зачервонівшись  Софія  Олегівна  відразу  опустила  очі.  І  враз  прокрутила  у  своїй  пам'яті  ще
коли  була  малою,  як  приїхала  до  бабусі,  а  та  вчила  її  10  заповідей  та  молитви...  Але  запам'яталися  не  всі...
 Цієї  миті  жінці  так  стало  соромно,  що  вже  й  годі  було  щось  казати.  Вона  навіть  слово  мовити  якесь  боялась  вже.
 -  Підійди  сюди!  Попросив  цей  чоловік,  що  не  назвався  навіть!  Та  запитати  як  його  ім'я  невірна  жінка  не  насмілилась.
 Лиш  із  цікавості,  невпевнено  зробила  кілька  кроків  в  інший  бік.  Отець  відкрив  віконце,  та  мовив:
 -  Подивися  на  будинок  свій  з  гори,  дивись  як  гарно  там!
 Поглянувши  на  це  все,  Софія  Олегівна  враз,  наче  забулась  де  дона  і  з  ким,  й  так  замилувалася,  такою  гарною  
природою.  Що  й  очей  відвести  не  могла.  
 -  Але  гарно!  Лапалась  за  голову,  продовжувала  про  себе  в  голос  говорити  -  Справжня  весна,  а  аромат  квіток  не  
зрівняється  із  запахом  навіть  найдорожчими  парфумами.  А  їх  стільки  туттт...    І  то  багато  таких  що  й  з  роду  не  бачила,  
а  вона  ж  то  взагалі  квіткарка,  й  щей  яка!  Адже  на  цьому  як  хвалилась  всім  що  "зуби  біла"!  Й  половину  правди  в  цих
словах  то  було.
 -  нічого  собі...  Які  ряснющі  яблука,  а  он  і  такі  самі  груші...  Невірячи  своїм  очам  продовжувала  бабця.
 А  Отець  додав:
 -  Це  лише  частинка  того  що  ти  бачиш,  на  все  інше  я  тобі  очей  не  відкриваю  ще!...
 -  ну  але  де  це!  Поясніть!  Це  що  рай?  Закидувала  питаннями  бабуся,  мов  мала  дитини.  -  Я  майже  нічого  не  пам'ятаю,  
останнє,  як  сідала  в  літак,  оце  і  все!
Отець  не  посміхаючись  все  так  же  із  неприродною  загадковістю  продовжив:
 -  Це  там  де  ти  маєш  жити,  донько  моя!
 -  Донько?!  Повторила  за  Отцем  бабуся.  Але  враз  не  стримавшись  сплеснула  в  долоні.
 -  Я  хочу  туди!  А  коли  можна?  
Та  Отець  не  зважаючи  на  її  емоції  простягнув  руку  та  показав  на  одну  оселю  що  була  розміщена  за  невеличкою  обсадженою
квітками  схожими  на  ромашки,  горою.
 -  Ось  твій  будинок,  в  якому  мала  жити  ти.
Й  ставши  на  "п'ятки"  жінка  побачила  що  за  горою  було  безліч  таких  гарних  осель,  що  були  дуже  гарними...  Проте  в  всіх
інших  двері  були  відчинені,  а  в  отій  де  вона  має  жити  чомусь  закриті  на  колодку...
 -  ...  пане!  Схвильовано  звернулась  бабця,  даруйте  -  а  чому  моя  закритий  на  колодку.  Як  мені  зайти  до  середини?!
 -  У  вас  є  ключ  до  моєї  оселі?  Якось  наче  вискочка  промовила  старенька.
А  Отець  чекавши  наче  цього  запитання,  уточнив:
 -  Його  ще  не  скував  коваль!
 -  А  коли  скує?  Хто  він?  Можна  телефон  до  нього!  Зажеврілася  переживаннями  ця  жінка.
А  Бог  Отець  поглянувши  її  в  очі  відповів:
 -  Він  все  життя  кував  ключа  на  іншу  вулицю...  І  показавши  пальцем  на  ту  вулицю,  що  була  справжнім  пеклом  де  люди  
кричали  та  вищали  гіркими  вересками  й  криками...  
 -  Я  стільки  раз  намагався  навернути  коваля!  Та  він  не  вірив...  
 -  Ні,  я  туди  не  хочу!  Впала  втомлена  з  плачем  на  свої  коліна  жінка.  -  Божеее,  прости...  -  вперше  в  житті  промовила,
невірна  грішниця.  
 І  в  розкаянні  почала  каятись,  й  благати.  Що  хоче  ну  ту  вулицю!
 -  Подаруйте  мені  шанс!  Я  все  виконаю  Господи!  Я  чесно  кажу...  
Вона  цілувала  ноги  Богу,  та  він  був  мов  із  хмар...
 Проте  Бог  любить  кожного  із  нас  не  зважаючи  на  наші  всі  жорстокі  й  нежорсткі  вчинки.  І  пожалів  Всевишній,  та  
покликав  Архангела  Гавриїла  щоби  той  приніс    до  Божого  престолу  книгу  життя  з  бібліотеки.  Що  стояла  на  самій  
нижній  полиці.  Й  уважно  їй  потрактував:
 -  Ось  слухай,  Ти  будеш  бідна  жінка,  яка  була  схожа  на  тебе  і  зараз  в  комі,  вона  кує  той  ж  самий  ключ  що  ти.  
Її  вже  час  з  землі  прийшов...  Але  тепер  її  тіло  твоє!  Це  твій  шанс,  і  все  залежить  тільки  від  тебе!  Добро  плавить  
ключ  в  колодку  тих  зачинених  дверей!  А  зло  продовжує  виготовляти  ключ  у  ту  страшну  та  злісну  вулицю!  
 -  Я  змінюся,  змінюся,  -  ридаючи  ощасливлено  кричала  жінка.  Й  підвівшись  з  колін  вона  й  відправилась  на  світ  у  тіло
тієї  жінки  що  лежала  у  реанімації.  
 Господь  дуже  добрий!  Він  дає  нам  завжди  шанс!  Та  лиш  не  завжди  ми  його  хочемо  використовувати...
                                                                                                                                                       22  січня  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017

Скринька без жодної копійчини

На  українських  землях  вже  давно  нема  роботи  ні  в  містах  ні  в  селах.  А  тут  така  можливість  випала!  До  
одного  селища  приїхав  пан  із  Польщі,  та  купив  відразу  два  подвір'я.  Одне  давним  давно  вже  заросло  великими  
бур'янами  та  деревами,  пустувало!  А  інше  ще  більш  менш  на  ньому  ще  стояла  хата,  та  напіврозвалені  хлівці...  
 Ледь  не  на  кожному  слупі  
в  селищі  була  розвішана  об'ява!  Та  це  й  не  дивно!  Адже  на  вулиці  закінчувалось  літо,  а  вже    узимку  господар  
хотів  новий  рік  святкувати  на  новому  місці.  Й  іще  на  перший  день  у  ранці,  назбиралось  стільки  народу,  що  на  
вибори  так  не  приходило.  Проте  усім  їм  пан,  на  превелику  дивину  знайшов  роботу.  Хто  громадив,  хто  зрізав  
дерева,  інші  тягали  на  купу,  спалювали,  розбирали  хату  і  т.д...  А  вже  як  діло  то  дійшло  до  котловану,  господар
з  Польщі  показав  де  має  бути  об'єкт,  залишив  план  майстрам  та  кудись  поїхав  в  справах!  
 Робота  йшла!  Екскаватори  вправно  слухались  своїх  "начальників",  копали,  й  так  захопились  що  й  вечоріти  
починало  та  день  прощаватися  приходив.  
 -  На  сьогодні  все!  Вигукнув  спітнілий  бригадир,  та  зачинивши  двері  трактора,  махнув  рукою  всім  щоб  йшли  в  
вагончик  переодягатись.
 А  тут  один  із  них,  застрибнув  в  яму,  та  притуливши  вказівного  пальця  до  своїх  губ,  пошепки  до  інших  двох  
промовив:  
 -  Тсссс!  Ей,  заждіть!  Дивіться.  Тут  щось  є!  Сиджу  в  екскаваторі  копаю,  та  щось  пару  раз  відблискує  в
вікно,  спочатку  думав  сонце,  але  ні!  Потрібно  подивитись  що  там!  Ей,  кинь  но  лопату,  зараз  розкопаю!  А  ви  
двоє  стійте  на  варті!
 Та  тишком  нишком  щоб  ніхто  не  запідозрив,  взявся  екскаваторник  розкопувати.  
 -  І  справді  не  дарма  світило  в  очі  щось!  Й  піднявши  на  весь  свій  зріст  золотисту  скриню,  додав:
 -  Дивіться  що  сиділо  під  землею!  Сусіди  мої!  Зараз  зробим  так!  Дочекалися  коли  всі  інші  підуть  
по  домівках,  якось  обманемо  вартового  та  поки  зовсім  не  стемніло  подамося  в  ліс!  А  колодку  навіть  каменем  вже
розіб'ємо.
 І  так  ці  троє  сім'янинів  і  вчинили.  Заховались  за  технікою,  обманули  охоронця  та  зі  вигуками  -  Ми  багаті!
попрямували  ліс.  Раділи,  -  мільярдери  ми  на  решті!
 -  Ну  вже  пора!  По  дорослому  хіхотали,  -  Ех  дружина  моя  то  зрадіє!
 -  А  моя  як!  Глузували.  
Але  коли  розбили  колодку,  то  дуже  вже  розгнівались  побаченим  в  тій  скрині.  В  ній  були,  Образок  Пресвятої  
Родини,  підкова,  та  стареньке  деревинне  розп'яття!
 -  Не  зрозумів!!!...  Це  що  жарт?!  Розлючено  почав  кричати  перший.
 -  Та  нас  пошили  в  дурні!  Немов  озвірівши  кричав  другий.  
 А  третій  ще  дуще  розлютившись  вдарив  ногою  в  скриньку,  й  та  відлетіла  метри  на  чотири  та  закривсь...
 -  От  і  розбагатіли!  Дорогою  виходячи  із  лісу  нарікали...  
 -  А  я  ще...  Баран  наївний!  Думав  авто  собі  купити!  Сердито  кепкував  один  із  них...  -  А  тут  замість  золота  
якась  підкова...  Це  взагалі!  В  газетах  пишуть  що  знаходять  ложки  та  прикраси  золоті...  А  нам  навіть  і  
копійчинки  золотої  не  дісталось...
 Засмучено  виходячи  із  лісу  все  теревенили  "щасливці",  та  враз  ні  звідки  перед  ними  появився  чоловік.
 -  Не  сильно  поспішаєте?  Запитав.
 -  Чого  тобі!  Заблудився?  Обізвався  з  них  найзліший  робітник.  -  Он  дорога!  Й  показавши  пальцем    у  бік  гір,
строго  в  відчаї  й  відповів!
 -  Зовсім  ні!  Розважливо  відповідав  подорожній.
 -  То  що  від  нас  потрібно!?  Облиш,  бо  ми  не  в  настрої!...  Я  тобі  їй  Богу  чоловіче  кажу!  насупивши  брови  
відповідав  той  самий  робітник.
 Та  чоловік  промовчав  глядячи  на  кожного  із  них,  звернувся:
 -  Чому  ви,  не  ділились  тим  добром  що  було  в  скриньці?!
 -  Ей,  Стривай,  стривай!  Ти  що  негіднику  за  нами  слідкував?  Ледь  не  з  кулаками  кинулись  на  нього!
 Та  він  не  злякавшись  ані  трохи  звернувся  знову:  
 -  Чому  ви,  не  ділились  тим  добром  що  було  в  скриньці?!
 -  Кожен  з  вас  великих  статків  не  зазнав,  тому  діти  мої  я  відгукнувся  на  щоденні  просьби  в  молитвах  дружин  й  
батьків.  Я  вам  дав  роботу,  прикинувшись  паном  із  Польщі  я  вашими  руками  будуватиму  не  великий  дім...  Ви  не  
здогадуєтесь  чому  план  об'єкту  є  таким  великим?  -  Це  буде  храм!  І  вам  роботи  вистачить  на  три  приблизно  роки!  
Ваші  діти  будуть  мати  чобітки,  куртки  на  зиму,  дружини  будуть  обдаровані  квітами  й  різними  забаганками,  ви  
зможете  й  батькам  допомогти!  
 А  сім'янини  пороззявлявши  свої  роти  тихо  слухали  й  не  перебивали.  Їм  вмить  злість  повідбирало,  та  глядячи  один  на  
одного,  і  самі  до  себе  не  могли  нічого  з  себе  вичавити...  Та  після  цієї  оповідки,  зустрічний  чоловік  промовив  
знову!
 -  Чому  не  поділилися  добром  що  було?...  Для  одного  з  вас  до  скриньки  я  поклав  Святу  підкову!  Ця  підкова  є  з  
ноги  коня  Архангела  Михаїла,  що  переміг  зло  та  нечисть!  Для  іншого  я  приготував  Образок  Пресвятої  Родини,  який
за  земного  життя  носив  отець  Миколай  Чарнецький.  Для  третього  найбільш  не  віруючого  я  віддав  своє  розп'яття!  Ці
всі  дари  зараз  мали  бути  з  вами!  Та  мене,  й  мої  святі  дари,  на  жаль  ніхто  з  вас  не  прийняв!  Вони  для  вас  мали  
стати:  Вірою!  Надією!  Любов'ю!  Та  гарним  оберігом  від  нещасть  та  невезінь...  
 І  після  слів  цих  чоловік  цей  зник...  
 О  Господи!  Розкаялись,  -  що  ж  ми  накоїли...  Зловившись  за  свої  голови  мало  не  заплакали...
 Й  хутчіш  туди  де  були  ці  дари,  наввипередки  один  одного  побігли.  Та  скриньки  там  на  жаль  вже  не  було...  Але,
зате  кожен  з  них  переконався,  що  Бог  Господь  таки  є,  та  що  він  є  Всемогутній!  І  що  він  є  наша  Віра!  Надія!  
Та  любов!
                                                                                                                                                                                       21  листопада  2013  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017

Не забуваймо Бога!

Не  забуваймо  Бога!
Як  їдем  крізь  капличку,
кудиб  не  йшла  дорога
сідаймо  лише  в  Божу  електричку!

Не  забуваймо  Бога!
Коли  розбагатіли,
вкинем  в  прірву  духа  злого!
Щоб  недобрі  наміри  згоріли...

Не  забуваймо  Бога!
Коли  в  житті  зазнали  втрат,
й  коли  прийшла  тривога,
візьмімо  й  далі  Божий  "автомат",

тай  жмімо  на  курок  добра!
Молитва  це  -  найбільша  сила,
коли  у  світі  ситуація  є  будь-яка!
Ця  "зброя"  ще  не  підводила!

Не  забуваймо  Бога!
Деб  не  були,  й  з  ким
молитва  сама  краща  є  облога!
Йдімо  завжди  з  нею!  Та  за  ним!!!

21  вересня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2014

Колишньому главарові держави!

Маєш  мов  говерла  гроші,
і  керуєш  зверхньо  світом...
Купуєш  дорогущі  "воші"  
дерева  з  "срібним  цвітом!"

В  "палаці"  тисячі  прикрас,
купа  всім  відомо  антиквару,
в  тоалеті  золотий  лайно  приймає  унітаз!
Думаєш  купити  в  Бога  хмару...

Ти  можеш  все  придбати.
Землю!  Найманців!  Рабів!
Ти  лиш  це  на  той  світ  забрати,
не  зможеш!  Якби  цього  не  хотів!

Ти  марудив  всі  закони
і  щиро  прагнеш  України  крах,
покланник  зла,  й  Тутенхамона
щоденно  бєш  в  Ісуса  цвях...

Путінський  огидний  задолиз!
паршивий  кнур,  зечара,
тебе  б  спалить  на  хмиз
та  справедлива  буде  Божа  кара!!!

В  людей  ти  викрав  мир,
життя  прекрасного  позбавив
виставив  за  манекенів  в  тир!
Себе  ти  дбалим  президентом  славив!

Сидиш  жереш  французький  сир
вино,  що  нам  не  по  кишені,  попиваєш
а  за  вікном  тече  в  річі  червона  кров
але  до  цього  діла  ти  не  маєш...

28  серпня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2014

А чи кохаєш ти…

ЇЇ  серце  троянди  зігрівали
свіженькі,  ніжні  та  колючі
і  очі  добрим  сяйвом  засіяли
Кохання  квіти  так  були  "пахнючі"

Приходиш  до  мене  ночами
я  хочУУУ...  Так!  Бути  завжди  з  тобою,
нехай  щастя  вселится  між  нами
та  незникає  ніколи  з  порою...

Ми  будем  щасливі,  маленька!
Як  будемо  разом,  повірррр...
І  навіть  ти  коли  будеш  сивенька
тай  в  мене  зпортится  зір...

Мії  почуття  будуть  такими
як  вперше  побачив  тебе
для  мене  ці  митті  будуть  золотими
кохана!  Лиж  покохай  теж  мене...

Давай  сьміятись  у  мовчанні
і  тишу  зорів  ясних  зустрічати
та  признаватись  без  слів    у  коханні
й  стосунки  наші  ці  цінувати!  

Чуєш!  ...я  ти  ..я  мого  життя!
Знай!  Я  тебе  кохаю!
Палає  в  серці  сильне  почуття
А  чи  кохаєш  ти?!...  Цього  незнаю...  

11  липня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014

Маленький капітан!

Буяє  вітер  над  степами,
скривилось  сонце  в  горі.
І  щастя  десь,  там  за  горами
шукає  вперто  Зевса  в  морі!

Стоїть  мов  вкопаний  маяк!
І  наче  й  рук  не  має,
та  не  спинити  взагалі  ніяк!
Весь  день  він  хвилями  хитяє...

Підносить  вітер  догори  пісок
кваплячись,  руйнує  замки  свіжі
і  падає  оранжевий  листок,
немов  не  витерпів  без  їжі...

Пірацький  човен  вперто  "їде",
але  погода,  стрімко  все  міняє
проте  з  "дороги"  він,  не  зїде
адже  тверду  мету  він  має...

Так  вирішив  маленький  капітан!
Що  граєтся  у  дощовій  калюжі
і  мріє,  що  колись  поїде  у  Іран
адже  сумує  за  братами  дуже  дуже...

2  червня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2014

ВОНИ ТЕПЕР ГЕРОЇ

Хто  ви  такі,  народе  цього  світу?
Лихослови  ми  не  вірим  в  альтруїзм!!!  
Перестаньте  "Москалі",  дуріти!!!
Нехай  нарешті  здохне  комунізм!

Прокляті  сволочі,  єретики,  паскуди...
Продали  волю,  віру,  за  рублі  россії.
Лихого  царства  захотілось  люде?  
Зрадники,  між  нами  завелись  повії!

Душа  гниє  живцем  у  вас  кацапи!
тхне  з  рота  злостю  й  чортом!!!
Заберіть  від  України  свої  лапи,
розкайтесь,  над  "спричиненим  абортом".

Від  ваших  "рук  кривих",  лягли  ГЕРОЇ!
Вониж  то  свою  землю  берегли  "нічим"!
...ви  винні,  суки!  Що  за  матінки  сльозою
прийшов  душевний  біль,  гіркий  полин.

...ви  бачили  що  руки  чисті  були!
До  вас  майданівці  ішли  з  добром!!!
...та  пострілом  смертельним  біль  почули.
птах  написав  пером.

Та  що  медаль  та  варта...  Без  життя?!
Це  через  тебе,  москалю  бунтливий!!!
В  землі  ГЕРОЇВ  СВІТЛА  там  буття
лиш  в  душах  кожен  не  щасливай...

Склонили  голови  за  мир  та  за  свободу!
Піднялися  на  небо,  віддастся  добре  Їм!
А  Україна  є  одна  від  заходу  до  Сходу
Героям  Слава!  Прогремів  гремучий  грім!

2  червня  2014  року...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2014

Голос в телефоні залунає…

Голос  в  телефоні  залунає:
Добродію,  ходіть  служити!
Лиш  трус  землі  не  захищає,  
годі  байдики  вже  бити!

Прощаєтся  юнак  з  родиною
він  жеш  іще  хлопчина!
Доля  розлучає  з  батьківщиною
і  журится  в  садку  калина...

Чи  він  повернется  до  дому...
Чи  ще  буде  мамі  помогати,
чи  впаде  десь  невідомо,
цього  солдатові  не  знати.

18.03.14  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014

Зі святом жінки білочко Наталко! -)

 Кохана,  змучився  я  трішки
метушився,  всюди  всюди
 та  знайшов  таки  горішка!
Лиш  його  підняли  люди...(

 Та  прийми  оцю  фіалку,
це,  кращий  буде  подарунок!
 З  коханням,  білочко  Наталко!
Милу  квіточку  та  поцілунок!

 Ти  моя  лапко  золотенька!
Пухнаста,  добра  та  ніжненька,
 Жадана  сама  та  маленька,
Вибач,  що  збудив  тебе  раненько!  -)

07.03.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2014

Сьогодні сумно…

 Сьогодні  сумно,  небо  дощить
героїв  проводять  у  путь
 в  неодного  на  серці  болить
їх  сьогодні  прощатись  несуть...

 Ніяка  сума  життя  незаміне
ніякий  вірш  не  заставить  зубути
 рука  чорну  стрічку  надіне
щоб  героїв  всіх  помянути!

 Рахує  Господь  сльози  мами
за  кожну  краплю  неньки  пролиту
 та  жде  вбивців  розплата  з  роками
кожного  "ката"  зможе  нагородити.

22.02.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014

Далі буде…

Для  нього  та  для  неї  це  був  справді  історичний  момент,  коли  вони  зустрілись!
Запитаєте  чому  історичний.?  Тому  що  доля  з  того  дня  їх  разом  пов`язала.
І  ви  знаєте,  все  розпочалось  отак:
Того  дня  падав  рясний  сніг,  лютий  мороз
трохи  пощипував  за  щоки.
З  університету  вийшло  четверо  дівчат  приємної
зовнішності.....
Які  дуже  галасливо  обговорювали  свого  нового  вчителя
фізкультури.
Погомоніли  ще  з  хвилинку  і  почали  прощатись...  Трьом  було  в  одну
сторону  а  героїні  нашого  оповідання  зовсім  в  іншу.  Довге  шовковисте  волосся  легко
і  непомітно  поплило  у  своєму  незрозумілому  танці  при  перших  кроках  засніженим
тротуаром......
Христина  дуже  любить  зиму,  а  особливо  таку!
Чи  то  вона  замріялась  чи
про  щось  задумалась  і  не  помітила,  як  із  за  її  спини  раптово  вискочив  той  самий
вчитель.
Куди  ви  так  поспішаєте?  запитала  ввічливо.
-  Ой  даруй,  та  сьогодні  в  центрі
міста  виставка  картин  буде  прододитись.
-  О  не  знала)  а  що  за  стиль?....  Допитувалась  учениця.
Вона  ж  колись  в  дитинстві  гарно  малювала.  Давайте  не  буду  вам  казати  і  .....
чи  не  бажаєте  зі  мною?  До  маршрутки  ще  ціла  була  година,  та  й  стовбичити  так  довго
дівчині  справді  не  хотілось.  Бачу  ви  вмієте  брати  бика  за  роги)  Згодна  за  умови  що  ви
...проведете  мене  додому.  Все  виглядало  доволі  кумедно,  допоки  дівчина  не  перейшла  на
ти.  -  Спілкуючись  з  Вами,  розумієш,  що  життя  набагато  цікавіше,  ніж  думаєш..........
її  мова  була  легкою  і  невимушеною.  Така  вже  вона  є  ,  Христина)  Їй  подобалось  усе  що  він
показував  та  говорив,  і  те  що  мати  буде  нерада  запізненням  з  навчання  відійшло
на  другий  план.
Їй  хотілось  взяти  пульт  й  зупинити  світ  на  паузі.
-  Я  захоплена  Вашим
професіоналізмом!  Навколо  Вас  ореол  мудрості  і  розуміння!  Наче  жартома  а  наче  й  ні,
похвалила  вчителя  студентка.  Й  сама  собі  поставила  діагноз  -  Закохалась...
Незабаром  опинились  на  місці....затеревенили  про  картини,  а  там  і  справді  було  чим  намилуватись.
ви  не  повірите  )  ......наближались  сутінки...  Це  шедевр  да  Вінчі,  показав  рукою
вчитель  на  одну  з  картин,  й  обнявши  легко  студентку  за  плечі  повів  ближче.  Що  ти  бачиш
в  ній  як  добре  б  придивилась?  Вона  відповіла  ,вас;-)  І  осомившись  враз  опустила  голову
до  низу.  Їй  задавалось  що  вона  зараз  трісне  з  сорому.  Або  застрибає  від  радощів.  Слухай
щось  ми  топчемось  на  місці  -  давай  пройдемось  -  вчитель  запропонував.  І  усміхнувшись
різко  з  себе  вичавив  -  я  зголоднів!  А  ти  як?  З  мене  все  що  забажаєш!  То  як....  згода?
Так  теж  є  трохи  ....і  що  ви  пропонуєте,  але  не  радила  б  вам  казати  так  раптом  забажаю  неможливого  -  кепкувала  наша  героїня!  Та  Максим  Петрович  запевнив:  Ловлю  тебе  на  слові.
І  якщо  виконаю  це  твоє  бажання,  тобі  загадаю  щось.  з  чого  то  маю  виконувати  ваші  бажання...,?
ми  так  не  домовлялись)  а  от  ви  повинні  відповісти  за  свої  слова...вона  говорила  з  ним  так
наче  він  не  її  вчитель  а  .....  близький  друг,  з  яким  з  дитинства  ще  дружила.
Він  запросив
її  в  кафе,  але  вона  відмовилась  .
Вже  було  пізно.  Знаю  що  ви  голоденький  але  мені  пора...
пробачте,  хіба  що  ви  мене  поцілуєте  тоді  погоджусь.  Вчитель  відверто  зніяковів  від  такої
прямолінійності.  Але  від  радості  аж  засвітився  наче  ліхтарик.  Нагнувся  й  мило  поцілував
в  щічку,
Ну  ви  хам)  чому  ви  так  вчинили?  пожартувала  ж  просто.  ви  негідник....ви  ...ви...ви
мов  забула  слова...
Христю  ти  дуже  вродлива!
-Ви  ще  й  смієте  з  мене  насміхатись)
-Ні  ні  зовсім  ні,  я  не  те  хотів  сказати,-  від  непорозуміння  вчитель  намагався  викрутитесь  квіткою.
Зачекай  тут,  сказав  й  побіг  до  жіночок  що  продавали  квіти  .  Але  коли  він
повернувся  З  червоною  трояндою  в  руці,  не  побачив  дівчини  на  місці,  не  дочекалась  значить...
Засмутився  й  опустив  вниз  троянду...
Отакий  невдаха  пробурмотів  собі  під  носа.  А  тут  враз
хтось  позаду  шепнув:
-  Ви  сподівались  що  мене  немає?  Максим  Петрович  зрадів
і  даючи  квітку  сказав
Це  за  те  що  ти  не  зникла  .....

16.02.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2014

Ця квіточка буля для тебе…

 Ця  квіточка  була  для  тебе...
Вона  собі  в  пакетику  чекала.
 Щоб  прямо  серед  неба,
моя  рука,  тобі  її  подарувала.

 Вона  невпинно  сяяла  коханням,
пелюстки,  свої  мило  розпустила
 покарана  своїм  "чеканням"
листочками  красу  свою  розкрила.

 Цю  квітку  взяв  ще  у  четвер
поїв,  колюче  стебельце  водою
 і  салафанчик  з  неї  здер
та  в  пятницю  не  взяв  з  собою...

 Хоч  з  ранку  витяг  з  вази
одівся  та  поїхав  в  Зарваницю
 а  квітка  мріяла  все  без  образи
що  потрапить  у  нову  "криницю".

 Може  ваза  інша  вже  чекала
минав  обід  і  ніч  минала
 мій  стан  ця  квітка  відчувала
та  на  моїй  подушці  сумно  спала...  

 Пелюсти  з  квітки  опадали
вонаж  була  то  не  для  того
 Цю  квіточку  розчарували
тепер  її  не  буде  для  нікого!

16  лютого  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2014

Загадка -)

 На  своїх  санчатах
наче,  той  літак!
 Я  продовжую  ганяти
та  не  всядуся  ніяк.

 Адже  я,  не  звик
сидіти  де,  мене  зліпили
 загубив  я  черевик
тай  шукаю  я  що  сили!

 Деж  то  він  подівся?
На  домах  розвішав  я  ярлик.
 Лиш  зимі  я  пожалівся
Мене  звати?  ........

09.12.2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014

Мощар Наталі -) (Вірш моєї сестрички Наташки)

Ще  дуже-дуже  предавно!
30  грудня    у  85  рік,
лапато  падав  білий  сніг.
Та  прекрасного  оцього  дня,

народилась  і  вона.
Ніжним  криком  закричала,
та  країна  людину  більша  стала.
А  там  усе  за  планом

дитинство  закінчилось  рано.
Школа,  уроки,  ледаче  навчання  -)
перші  кроки  першого  кохання!
Розчарування  різного,  по  трохи

кабаки  корпоративи  та  горілки  блоки!
Але,  чесно  кажучи  між  нами
дружила  Наталя  лише  з  пацанами.
Воєводів  грались  під  вербою

ядерну  виготовляли  зброю!  -)
Через  те  і  друзів  так  багато
спокою  то  не  мала  повна  хата.
Та  в  2000  р.  мрія  нарешті  настала

екзамени  здала  й  швидко  змотала!  -)
Забула  про  "склад"  і  вербу
І  долю  свою  звязала  із  ВПУ!
Підхід  до  серця  Павлюка  знайшла

та  вчитись  завзято  прийшла!  -)
Асом  співбесіду  на  повара  здала.
Тай  успіхи  у  навчанні  здобувала.
Як  мити  підлоги  й  каструлі  вже  знала.  -)

Навчилась  гарно  готувати
і  хлопців  стравами  пригощати.
"Український  борщ",  "курку  Табака".
"Ажол",  "Зрази  по  Переходецьки"  салат  "Весна".

В  кешені  вітер  свище...
 -  Де  взяти  ті  грошище?
Пішла  у  місто  працювати
на  підприємця  Польову  "пахати".

Місила  тісто,  пироги  ліпила,
молола  фарш,  чибуреки  крутила,
але  все  таки  освіту  вищу  захотіла!
Й  в  Індустріально-Педагогічний  поступила.

Навчалась  щиро!
йшовши  на  пари  неквапливо!
Стала  "заводилом"  у  крузі
й  назбирала  кучу  друзів.

Тусувалась  темними  ночами
але  скучала  за  рідними  краями...
За  працю  здобула  нагороду
медаль  за  чарівність  та  вроду.

А  за  любов  до  немовлят
грамоту  за  старосту  дівчат.
Ставши  "Королевою  банди"
Гароїчно  вела  всіх  в  мандри.

Та  настав  час  подій  нових!
Коли  диплом  забирати  кожному  з  них.
З  вечора  до  ранку
вчили  заліки  та  переходило  у  пянку.

З  всіма  була  в  згоді
точно  знаю!  Не  в  роді!
А  Вітьок  як  бухнув,
на  її  колінах  крепкий  сон  хапнув.  -)

Й  після  напруженої  ночі
командою  пролупили  очі,
дружно  всі  повставали
і  гривні  на  зіліки  зріхували  )))

дата  не  відома  2009  рік...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014

Кохання

 Приємно  жити.  Життю  радіти!
Тобі,  кохана,  дарувати  квіти...
 Складать  К.О.Х.А.Ю  з  літер,
коли  "співає"  теплий  вітер.

 Радіти  що  примчались  журавлі,
"гратись"  в  схованки,  повз  фанарі!  
 Вмиватисья  любовю  мов  водою...
Та  милуватись  Зайченя  лише  тобою!

 Й  далеко  від  "проблем"  подітись,
запалить  свічу,  та  нею  грітись!
 І  від  душі  Тобі  шептати:
-  Я  так  люблю,  Тебе  кохати!

05.03.2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014

На зміні на заводі -)

 Темно  за  вікном,  
це  друга  ночі,  
 по  пресі  їде  жом
крізь  мої  сонні  очі.  

 Підкладай  хоч  сірники
жара  пітніють  плечі,  
 немов  за  мною  женутся  вовки
з  двох  різних  течій.  

 Чи  в  сауні  я  віддихаю
при  змінених  умовах,  
 попарусь  жом  попідкидаю
що  йде  з  родини  бурякових.  

 Мій  перший-другий  поверх
а  батька  третій,  
 іще  так  довго,  
тривати  буде  вечір.

 Спущуся  до  друга...  
Ігор!  Як  там  справи?
 Години  йдуть  так  довго,  
він  сидить  та  попиває  каву.
 
 -  Давай  на  яблука  зганяєм!  
-  В  жолудок  кинем  вітаміни!
 Хаваєм  та  8-мої  чекаєм,  
 щоби  закінчилась  зміна.

 Він  справу  має  із  водою,  
затопить  крани  відкриває
 перемагає  в  бою,  
коли  все  добре  віддихає.

 Приблизно  десь  о  шості,  
світати  починає
 загляне  батько  в  гості,
пакети  з  хавчиком  збираєм.

 Тут  мрія  всіх  єднає,  
прийти  і  зі  смаком  поспати
 нестерпно  восьмої  чекаєм,  
щоби  зміну  здати.

27.10.2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014

Сиджу я на кріслі -)

 Сиджу  я  на  кріслі,  
і  думку  гадаю,  
 чи  яблука  їсти
чи  вже  на  сьогодні  хватає.

 Четверта  24-ри
ще  наче  й  не  багато,  
 завод  рулит  на  всю  силу
а  ми  чекаєм  8-мої  з  татом.  

 Тай  не  тільки  ми
а  щей  Ігор,  
 щоби  грюкнути  дверми
та  йти  до  дому  сьміло.  
 
 Ігор  хоче  до  Машки
щоб  подарити  їй  рози,  
 а  я  без  Смагляшки
тоже  не  можу.  -)

24.09.2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014

Маленькі рибаки! -)

-  Дивітся  грайтесь  гарно!
Дітям  мати  приказала:
 -  Щоб  одяг  не  стірався  марно!
-  І  я  вам  прочухана  не  давала!

 -  Он  гумачки  у  коридорі!
-  Щоби  не  зявились  замазури!
 -  А  то  накажу  вас,  говорю!
-  Ідіть,  а  я  поїду  куплю  кури!
 
 -  Добре,  мамцю  ми  почули!
Одноголосно  братчики  відповідали,
 вибігли,  тай  гумачки  забули,
на  вулиці  ж  то  зовсім  "сухо"  стало.

 А  тут  іщей  знайшли  калюжу.
-  Але  ж  мама  наша,  нами  то  зрадіє!
 -  Коли  наловимо  багато  риби  дуже!
 Хто  ж  її  ж  то  лапати  не  вміє?!

 Та  як  не  ловили  ці  маленькі  рибаки!
Всеж  залізли  в  цей  "ставок"  дарма,
 і  не  поможуть  навіть  тут  вудки
 тому  що  рибок  тут  нема...
 
08.02.2014  року...


   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014

Моє серце…

Серце  так  радо  билось,  при  кожній  зустрічі  із  нею,  воно  танцювало  в  грудях,
воно  так  дякувало  рукам,  що  її  обнімають,  воно  так  дякувало  губам  що  її  цілують,  воно  так  дякувало  думкам  що  лише  про  неї  думають...  Воно  так  дякувало  очам  що  лише  на  неї  дивлятся...  Воно  так  радо  до  її  грудей  тулилося,  наївне  закохалося...  Я  спав  міцним  сном  а  воно  ні  на  мить  не  відпочивало,  дивилось  сон,  про  неї...  Й  лише  тихесенько  моєму  язику  шептало:
-  Не  обідь  її,  не  роби  їй  боляче,  будь  з  нею!...  
 Тепер  його  не  впізнаю...  Воно  уже  не  просить,  та  не  дякує  нікому  за  ніщо...
-  Що  сталось?  Запитаю  в  серця.  Проте  нічого  не  розказує,  замкнулось,  й
плаче  тихо  щоби  я  не  чув...  Вімкнув  улюблену  музику,  проте  не  танцює...  
Написав  ще  один  вірш  про  неї  не  радіє...  Лише  коли  зайшов  на  її  сторінку  та  вімкнув  фото,  воно  на  мить  затихло,  замріялось...  А  потім  знову  почало  плакати...  Воно  дуже  розчарувалось...  ЇЇ  серцю  було  не  затишно  з  моїм,  воно  терпіло  скільки  могло  а  потім  не  витримувало  та  ні  з  того  ні  з  сього  починало  сварки...  Накипіло...  Воно  не  ревнувало  довіряло...  Воно  так  раділо  коли  уявляло  про  дім  гніздечко,  а  поряд  літають  ластівками  дітки...  
Хлопчик  й  дівчинка,  навіть  думали  я  називатимуть...  Значить  не  судилось...
 Вже  сьгодні  хотіло  покласти  харчі  до  торбинки  й  почати  шукати  ту  вже
дійсну  другу  половинку  серця!  Але  ні,  не  може...  Тому  що  кохає...  

06.02.2014р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2014

Сповідь моєї душі про Майдан…

Багато  хто  вірить  в  Бога,  і  навіть  ті  хто  не  охоче  визнають  що  Господь  існує.  Всеж  на  свої  очі  переконуются,  що  життя  не  вічне...  А  коли  душа  покине  тіло  вонаж,  куди  йде?  Якщо  була  вірна  творцеві  то  до  нього!  А  якщо  ні,  її  чекають  вічні  муки...  Де  казан  безрозміру  готовий  приняти  грішну  нерозкаянну  душу...  Злі  правителі  радіють  в  них  поповнення...  А  Господь  плаче...  Скільки  разів  він  різними  способами  оберігав!  Скільки  разів  він  намагався  навернути...  Через  Ангела  Хоронителя,  через  Матінку  Божу,  через  себе...  Та  голосу  його  не  хочуть  вперто  чути...  Їх  спокушає  злий  правитель...  Не  можливо  служити  двом  царям!  Сказав  якось  Ангел  Хоронитель!  Ісусикові  який  недавно  лише  народився  дуже  прикро,  коли  йому
лише  показово  радіють...  Він  готовий  своїми  рученятками  обійняти  весь  світ!
Та  своїм  новонародженим  плачем  з  усіма  нами  святкувати  день  народження!  
Та  зараз  Ісусик  плачеть  сумним  плачем...  Чому  йому  не  всі  радіють?...  Та  забирають  у  своїх  братів  життя!  Вони  ж  його  братам  не  дали!  Скільки  разів  Господь  наголошував:  -  Щоб  заслужити  Царство  вічне  в  небі,  потрібно  на  землі  земні  скарби  збирати!  А  не  тіла  братів!...  Та  багато  хто  вибирає  земне  царство  і  гроші...  Вкладає  гроші,  в  будинки,  авто,  басейни  й  таке  інше...  І  чим  більше  накрадає  грошей  тим  більше  стає  скупішшим,  злішшим...  Господь
не  пускає  таких  до  себе!  Але  він  кожного  дня  надієтся  на  щире  розкаяння,  томущо  ніхто  з  нас  не  має  права  судити  один  одного,  тому  що  хто  з  нас  без  гріха?  Як  і  я  не  маю  права,  і  я  не  суджу...  Просто  боляче  нам  спостерігати  за
Майданом,  тільки  годину  постояти  це  вже  є  щось,  а  люди  стоять  тижнями  і  більше!...  Ці  слова  будуть  багато  для  кого  сьмішними!  Та  я  б  хотів  порадити  президенту,  роздати  все  своє  майно  бідним  і  так  заслужити  в  Господа  прощення!  Та  забрати  силовиків  з  Майдану...  Ці  люди  що  борятся  за  свободу  вже  є  Героями  України!  Нехай  свої  нагороди  вони  отримають  живими!  Пане  президенте,  будьласка...  Неповага  до  власного  народу  це  не  є  добро...
Ваші  силовики  не  є  катами...  Ісус  віддав  життя  за  нас,  щоб  спасти  наш  весь  рід!  Не  зневажаймо  його  смертюю!  Співчуваю  родиним  загиблих...  
Шкода  дуже,  як  подивитись  на  відео,  на  їхні  фото,  здаєтся  що  вони  живі,  і
зараз  знову  буде  озвучений  інший  вірш  Шевченка,  Сергієм...  Що  зараз  майдан  буде  насолоджуватись  смачною  їжею  Юрія...  що  після  гарних  новин  Білорусь  та  Біла  Церква  буде  гордитись  Михайлом...  Що  місто  Турць
буде  пишатись  Романом...  Нехай  земля  їм  стане  пухом...  Боляче  взагалі  таке  "переварювати"...  А  що  вже  казати  про  родину!  Кожен  день  молюсь  щоб  Господь  змінив  дії  президента  на  добрі!  Пане  Президенте,  Ви  не  є  бездушна  людина,  припиніть  будьласка...  В  Америці  10-річний  хлопчик  що  дивився  телевізор,  побачив  побитих  українців,  та  звернувся  до  Б.Обами  й  попросив  допомогти  Україні...  Вікторе  Федоровиче  будьласка  дайте  наказ  покинути  силовикам  майдан...  Слава  Україні!!!  

27  січня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014

Пінгвін цілує!

 -  Твоєї  мови,  я  не  знаю!
-  Та  ти  такий  сьмішненький
 ти  добрий,  я  це  відчуваю,
але  такий  маленький.

 -  Та  перестань!  Мене  чіпати!
Сьміялась  дівчинка  з  пінгвіна
   і  як  почала  реготати,
що  аж  прибігла  тьотя  Зіна.

   -  Тьотю  він  мене  щипає!
 -  Зїв  від  мене  половину  вати!
   А  тьотя  Зіна  їй  відповідає:
-  Він  намагаєтся  тебе  поцілувати.

 -  Он  при  вході  вивіска  висить
 "Цей  пінгвін  усіх  здивує
кожен  хто  до  нього  прибіжить
 того  й  в  щічку  поцілує"

21  січня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2014

Мс. та Мр. Бонд (Собача версія)

 Місіс  й  Містер  Бонд
як  ваші  справи?
 Ви  занесли  гроші  в  фонд?
Для  розквіту  держави!

 Ласкаво  просим  Вас!
В  прекрасну  Україну!
 -  А  де  поет  Тарас?
що  проти  героїну!

 -  Йому  б  я  руку  то  пожав!
Його,  я  дуже  поважаю!
 Те  що  він  давно  ще  написав,
вже  5-тий  раз  читаю!

20  січня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2014

Губка Боб, ЕМО!

 Куди  ми  йдемо?!
Ніяк  не  можу  зрозуміти,
 навіть  Губка,  став  вже  Емо
теж  втомився  вже  терпіти!

 Волосся  своє  відростив,
у  бік,  у  ранці  причесався
 тай  на  човні  кудись,  поплив
чи  не  стежуть,  оглядався.

 Мусі  на  фамілію  Цеце
таки  напевне  не  пробачив,
 за  те  що  кинула  яйце
а  він,  усе  прекрасно  бачив!

 Образився  що  не  цінує
в  його  чудовім  класі  дошки!
 Його  старання  всі  руйнує
розкидає  яйця  та  горошки.

 -  А  я  лиш  маю  прибирати!
-  Чому  її  ніхто  не  ставить  в  кут?
 Розізлився.  Та  давай  ридати
так,  що  аж  почув  його  когут!

20  січня  2014  року...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2014

Я Іншопланетянин (Кавер версія на Вітальку, вкрай не вдала -) ! )

 -  Привіт!  Я,  іншопланетян
прилетів  до  вас  погостювати,
 звуть  мне  Місьє  Грожан!
-  А  тебе  як  мила  звати?

 Звенислава?  Маїна?  Аврора?
Орина?  Гелена?  Артемія?
 Ярина?  Пелагея?  Лора?
Раїна?  Устина?  Аркадія?

 Февросія?  Вілена?  Броніслава?
Юхимія,  Секлита?  Судислава?
 Ядвіга?  Мокрина?  Борислава?
Харитя?  Рогніда?  Ярослава?

 ...питав-пивтав  він  бідолаха!
Аж  вже  ніч  настала...
 Ох  й  гигикали  комахи,
імен  не  світі  то  не  мало!  -)

16.01.2014  року...
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2014

Німа річниця

 Я  заплутався,  жалію
що  хтось  човном  проплив
 та  злагоди  розмів  надію
нам  воду  сварок  лиш  лишив.

 Своїми  поглядами  злими
заздрісно,  врікли  стосунки,
 зробили  на  річницю  нас  "німими"
такі  ж  то,  щедрі  ви  на  "подарунки"...

 Та  ми,  вам  зла  бажать,  не  будем!
Тай  вас  судити,  теж!
 Цю  "добру"  щедрість,  ми  забудем
і  будемо  назавжди  разом  всеж!

19  січня  2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2014

Нічка й місяць

 Нічого  кращого  немає,
як  на  це  спостерігати,
 як  місяць,  нічку  обнімає
цю  мить  не  описати.

 Він  цілий  день  чекає,
зховаєтся  за  хмари
 та  коли  кохана  завітає,
й  розсипить  свої  чари.

 Закохано  в  обійми  поспішить
Вони  вже  разом  знову!
 Всі  походеньки  їй  простить
Та  подарує  казку  кольорову!

15.01.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014

Моя дитяча мрія

 Хтось  хотів  машину  мати,
інший  бути  полісменом
 хтось  людей  спасати,
хтось  успішним  інженером.

 Багато  в  кого,  це  реально.
Мрії  є  для  всіх  досяжні,
 незнаю,  чи  це  є  нормально?
Та  послухайте  мене  уважно.

 Бо  я,  коли  наступить  літо,
та  день  що  народився,
 хотів  у  космос  полетіти,
тодіб  я  на  планети  подивився.

 І  завітав  до  іншопланетян
побачив  б  як  вони  стрічають,
 гостей  невіданних  землян,
чи  чимось  добрим  то  вгощають?

 Як  говорять!  Та  чи  дружелюбні?
І  чи  є  в  них  дитсадок?
 Чи  вдягаются  в  костюми  шлюбні,
і  чи  теж  далеко  до  зірок?

 Яке  у  них  життя  й  розваги,
й  чи  вміють  грати  у  футбол?
 І  чи  достатньо,  буде  їм  уваги,
щоб  не  пропустити  гол.

 Чи  носять  окуляри  та  лисіють?
Й  чи  мають  нежить  в  носі?
 Й  чи  писати  гарно  вміють?
Я  про  це  незнаю  досі?...

15.01.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014

Кіт та мунітор!

 В  хаті  була  тиха  тиша  –
та  в  мить  почалася  війна,
 кіт  побачив  на  екрані  мишу
і  швидко  стрибнув  із  вікна.

 По  моїх  джинсових  штанах
видерся  до  мунітору,
 тепер  комп'ютер  просто  жах...
Мало  того,  що!  Подер  ще  й  штору!

 Ще  й  обцарапав  весь  екран!
Так  Міккі  Мауса  ловив,
 а  коли  з'явився  вже  кабан,
кіт  нарешті  мунітор  лишив.

 Всівся  звіром  й  заглядає,
наче  мультик  зацікавив,
 а  насправді  мишеня  чекає,
немовби  хтось  його  заставив.

 -  О  ні,  ні...  Знову  починає!
Я  шнура  витягнув  з  розетки.
 -  Годі!  Все!  Щура  уже  не  має!
-  Тобі  уже  проїлися  котлетки?

 -  Якщо  мишей  ловити  закортіло,
тоді  на  вулицю  шуруй...
 Крикнув  я:  -  Що,  вдома  надоїло?
-  Там  хоч  цілий  день  полюй!

 А  кіт,  неначе  не  до  нього,
немов  нічо  не  відбуваєтся!
 Ох  не  люблю!  Я  вже  цього,
як  цей  бешкетник  придобряєтся!

 Екран  немов  після  хокею...
Та  щоб  такої  ситуації  не  мати,
 я  папірець  на  лоб  приклею:
"Мультики,  котові  не  включати"!

12.01.2014  року...  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014

Малюй мені Ісус дорогу!

Прийшов  до  Тебе,  Боже,
з  молитвою  я  на  коліна  став,
бо  Ти,  єдиний  хто  поможе,
і  хто  не  раз  мене  спасав.

Ось,  Тобі  я  пензлика  лишаю
і  фарбу  білу  в  банці  теж,
й  Тебе  Спасителю,  благаю:
-Веди  до  райських  веж!

Малюй  мені,  Ісус,  дорогу!
На  Тебе  Господи,  я  уповаю,
даруй  щоденно  допомогу,
нехай  буденне  зло  перемагаю!

Стомився  жити  я  гріхами...
Банка  10  літер  має,
так  каюся  за  чорні  плями,
а  фарби  на  усе  життя  хватає!

Малюй  мені,  Ісус,  дорогу!
-Я  хочу  жити  із  Тобою!
Прямо  до  Твого  порогу,
рятуй,  Всевишній,  душу  мою!

11.01.2014  року...  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014

В таксі!

 Це  звісно,  є,  не  моє  діло.
-  Та  куди  подівся  той  водій?
 В  таксі  уже  сидіти  надоїло!
Ох,  і  зачекаєтся  Андрій.

 -  Навіщо  на  перед  платила
прийдестя  тож  чекати...
 Але  увічливою  бути,  мама  вчила
гаразд,  не  буду  нарікати.

 -  Алеж  водій  би  совість  мав!
-  Я  вже  чекаю,  три  години!
 -  Куди  він  все  ж  то  потиняв?
-  За  які,  делекі  гори  й  полонини?!

 Отак  би  й  цілий  день  чекала!
Якби  один  юнак  не  підказав:
 -  Що  ця  машина,  вже  забастувала!
-  Вчора  теж,  в  ній  пять  годин  чекав.

10.01.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014

Оцінки вовка!

 Якось  вовк,  щоденник  показав.
-  Хвалитись  я,  бажань  не  маю!
 -  Та  собі,  й  усьому  лісу,  доказав,
шо  у  школі  шорти,  я  не  протираю!

 Зустрівши  біля  дуба  Круть  та  Верть,
почав  він  сторінки  гортати,
 які  оцінки  получив  за  чверть:
-  Мені  не  сором  показати.

 -  Ось,  чотири  з  математики.
-  Так  само  й  з  малювання.
 -  Три  із  інформатики,
та  зауважте!  -  Пять  з  читання!

 -  Лиш  історію  потрібно  підтягнути,
ось  відмінно  з  мови  та  писання!
 -  Навчатися,  для  мене  стало  круто
цікаві  в  школі  всеж  дають  завдання.

10.01.2014  року...
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014

Котик учень!

 -  Я,  розумним  хочу  бути!
-  Я,  розумним  хочу  стати!
 Нарікання  киці  всюди  чути
-  І  диплома  хочу  мати!

 -  От  уже,  здивуєтся  і  світ,
коли  читатиме  в  газеті.
 Що  в  вузі,  вчится  кіт...
Ще  й  пише  прози  в  інтернеті.

 Узяв  цей  котик  книгу,
ще  вранці,  а  уже  й  обід
 й  пробити  це,  мов  сонце  кригу  
ніяк  не  вдастся  так  як  слід!

 Старався...  Аж  увесь  спітнів,
ааа...  Ось  у  чому  суть!
 -  Яж  вранці  ще  нічо  не  їв!
-  Тому  і  справи  то  не  йдуть.

 Але  і  ситому  вже  кошеняті,
наука  вперто  не  давалась...
 Проте  в  сторінці  95-ті,
книга  "учневі"  піддалась.

 Щоб  читати  вміло  "Первоцвіт"!
Та  грамотно  писати.
 Потрібно  вчити  алфавіт!  
а  потім  вже  навчатись  починати!

 Мммурр...  Замуркав  котик,
а  за  вікнами,  вже  вечір  був
 розкрив  від  позіхання  ротик,
та  й  на  книжці  і  заснув!  -)

09.01.2014  року...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014

Супер-собака!

 Світом  правлять  лихослови!
Єретики,  у  владі  вкорінились!
 Псують  вселюдно  нашу  мову!
Пузані!  Ще  красти  не  втомились?

 Усе!  Остання  капля!  Розізлили!
-  Господаю,  поший  мені  костюм!
 -  Зберу  у  кулаки,  всі  свої  сили!
-  Й  пороздераю  їх  неначе  "Каракум"!

 На  них,  вже  зуби  нагострив!
Кілька  рухів  вивчив  з  карате,
 одяг  вдівся,  що  Алі  пошив
тепер  життя  їх,  точно  стане  золоте!

 Адже  тепер!  На  них  чатую!
Начувайтесь,  злощого  Супер-собаки!
 Який  кусає  добре,  й  чує!
Буде  їм  відомо,  де  зимують  раки!

09.01.2014  року...
 
   
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014

Про ялинку!

Не  Різдво  же  без  ялинки!
Хоч  й  далеко  той  лісок,
 узяв  Сашко  свою  Христинку
одів  себе  й  її  у  кожушок

 за  пазуху  поставив  сукирчину,
тай  подалися  з  сестрою,
 за  слідом  тим  мишини,
що  вчора  розвозила  хвою.

 Хоч  й  не  дорого  хотіли
й  привозили  під  саму  хату!
 Та  саме  краще!  Це,  є  діло
самим  собі  ялинку  вибирати!

 -  Ось-ця-ця!  Ось-цю,  рубай!
Сестричка  брата  попросила.
 -  Але...  цю  ні,  ще  постривай!
-  Ось  інша  теж...  Є  дуже  мила.

 -  А  може,  оту!  Онту!  Давай!
І  лиш  Сашко  хотів  рубати,
 як  знову  чути:  -  Почекай!
-  Ще  може  будем  вибирати?!

 Та  з  цього  вибору  такого,
Христинка  навіть  засмутилась.
 А  коли  вже  змерзла  в  ноги
тоді  ідея  в  неї  появилась.

 -  Всі  вони  такі  красиві!
-  Втомилась  я,  вже  вибирати
 кожна  з  них,  це  диво
можеш  братику  любу  рубати!  -)

08.01.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014

Смачний кавун!

 Поїхав  я,  одного  разу  в  місто,
завжди  охайним  був!
 Та  захотів  так  кавуна  поїсти,
що  й  шкуру,  ледь  не  проковтнув.

 Смачний  кавунчик,  слів  нема!
Проте  ніхто  смачного  не  бажає,
 лиш  підбігає  дівчина  одна
та  грошей  за  щось  вимагає.

 -  Ех,  нахабний  ти  хлопчисько!
-  Не  годится  із  прилавку  брати!
 -  Татку!  А  чому  оте  дівчисько
так  накинулось  на  мене  лютувати?  -)

08.01.2013  року...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014

Колядник -)

 Уже  потрібно  рахувати,
скільки  вчора  назбирав
 а  ще  дасть,  мама  й  тато
не  дарма  ж  я  їм  колядував!  -)

 Що  купити,  я  вже  знаю!
Бачив  гарну  розмальовку,
 та  чи  на  неї  грошей  вистачає?...
Журисвя  хлопчик  Вовка!  -)

 Проте  як  родичі  іще  додали
получились  олівці  в  придачу!
 Ура!  Ура!  Хлопча  кричало!
От  розвязувались  так  би  всі  задачі!  -)

08.01.2013  року...

 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014

Для коханої тьльпани!

 -  Для  коханої  тюльпани!
Беріть!  Горлає  сніговик
 -  Ей,  візьми  юначе  для  Тетяни,
пропонує  добрий  садівник.

 -  А...  Звідки  друже  знаєш?..
-  Як  мою  дівчину  зовуть?
 Відповідає:  -  Щей  питаєш?
-  Такі  як  ти,  сотні  біля  мене  йдуть!  

 -  Для  тебе  я  лиш  просто  сніговик!
простенька  з  снігу  кучугура...
 -  А  я,  насправді  щей  і  чарівник!
і  подавати  квіти  моя  процедура!  -)))

07.01.2014  року...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2014

Я теж в контактах!

 Свіженкі  друзі  факти:
-  Тепер  я  теж,  сторінку  маю
 зареєструвався  у  контакти,
сиджу  та  каву  попиваю.

 Знайшов  сусіда  Тома,
колишню  дівчину  Софію,
 тепер  господар  Рома,
про  другий  Ноут  Бук  вже  мріє.

 Томущо  треба  вже  ділитись!
і  привичку  треба  вже  міняти,
 тепер  щоб  за  компа  всадитись,
потрібно  чергу  занімати!

07.01.2014  року...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2014

Славлю Господа!

 Коли  вже  спати  я  лягаю,
помолюсь  щиро,  від  душі
 та  щиро  Бога  прославляю
і  так  спокійно  робится  мені.

 Славлю  Господа,  за  день!
Славлю!  За  щасливу  ніч,
 за  нові  написи  віршів,  пісень!
Славлю!  Щоб  звязатись  віч-на  віч.

 Славлю  Господа,  за  маму
за  батька  й  за  сестру
 за  свою  маленьку  даму
й  теж,  за  її  усю  сімю.

 Славлю  Господа!  За  брата
й  за  його  родину
 Славлю!  Навіть  і  за  хату
Славлю!  Що  твоя  дитина.

 Славлю!  За  усесь  наш  рід
за  землю  матінку  рідненьку
 Славлю!  За  Хрестовий  хід
за  Україну  нашу  неньку.

 Славлю  Господа,  за  квіти
за  воду,  за  усе  прекрасне
 Славлю!  За  усе  на  світі
За  сонечко  що  всітить  ясно.

 За  місяць  і  за  зорі
Славлю  Господи,  за  тебе
 за  твою  щирість,  наче  море
за  твоє  прекрасне  небо!

 Слава  Господи!  Тобі  за  все!
Тихенько  промовляю:
 -  Нехай  слова  мої  тобі  несе.
Слава  Господи!  Я  засинаю.

06.01.2014  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014

Справжній друг!

 Справжній  друг,  не  кине!
Навіть  тоді  коли  безсилий,
 на  війні  з  тобою  він  загине!
Й  коли  настане  світ  не  милий,

 він  завжди  допоможе!
Нехай  потрібно  кровю  заплатити,
 коли  зневірився,  в  єство  ти  Боже
наверне  з  Господом  на  віки  жити.

 Останні  гроші  друг  віддасть,
коли  потрапив  у  скрутну  халепу...
 Щоб  урятувати  від  нещасть
від  боргового  тягучого  вертепу!

 Він  зробить  все,  що  в  силах!
І  навіть  більше  трохи,  знай!
 Хоч,  не  ангел  він  на  крилах
але  його  ти  теж,  так  поважай!

 Адже,  як  заставити  згадати
скільки  друг  поміг!
 Томами  книги  можна  випускати,
дгуг  ніколи  не  мине  поріг!

 Коли  хвороба  причепилась,
ті  ліки  не  поможуть  так...
 Як  друга  постать  появилась
-  Брат  здоров,  ти  як?

 Розкаже  кілька  анекдотів
і  біль  немов  кудись  діваєтся,
 про  Вітальку  як  з  своїх  колготів
 банк  обчистити  збираєтся...  -)

 Весело...  -  Виздоровлюй!  Побажає.
-  Буци  свої,  що  дарма  купив?
 Підбадьорить,  що  без  тебе  гри  не  має!
-  Памятаєш  як  ти  переможний  гол  забив?

 -  Та  і  риба  буде  ображатись!
-  На  гачок  твоєї  вудки  хоче!
 Ці  слова  заставлять  усьміхатись
Скажу:  -  Що  сидітимемо  як  завжди  до  ночі?

-  Одужуй  швидше!  -  Це  наказ!
-  Тоді  рекорд,  поставимо  з  уловом!
 І  справді,  через  невеликий  час
був  день  із  гарним  кльовом!

 Я  радів  немов  дитина,  памятаю
скільки  риби,  ще  то  не  ловили
 сиплю  з  сітки  на  траву,  складаю
самі  себе  приємно  удивили.  -)

 А  друг  всьміхаючись  сказав:
-  Головне  здоровя  друже!
 -  Сьогодні  Бог  улов  нам  дав,
і  справді  гарний  дуже-дуже!  -)

 Спасибі  Господи!  Тобі,  за  нього!
В  думках  звязатись  намагаюсь,
 неначе  набираю  номер  скайпу  Бога
Спасибі  Господи  за  друга,  усьміхаюсь...  -)

06.01.2014  року...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014

Котик Вася!

 Ой,  дивина  яка,
мене  болить  животик,
 я  перепися  молочка
іди  до  мене  бегемотик.

 Не  хочу  анальгіну!
Я  лікарям  не  довіряю,
 цілий  день  чекаю  на  Аліну!
-  Де  ж,  із  ким?  Вона  гуляє?!

 Мене  поніжити  ж  то  обіцяла...
за  вушком  та  під  шийкою,
 можливо...  Телефон  не  взяла,
а  я  б  її  замуркав  коломийкою...

 Як  завжди!  По  сучасному  не  вмію.
Хоча  б,  то  постарався
 але  із  скромності  почервонію,
щоб  ніхто  то  не  злякався.

 Як  муркатиму  пісню  "Кадилак"!
Сьмішно  б  получилось!
 Котик  Вася  я  Чувак...
-  Ой,  Алінка  появилась!

 -  Бегемотику  не  ворушись!
-  Давай,  що  ми  спимо  вдавати!
 -  Ой  матусю  подивись,
-  як  Вася  з  іграшкою  може  спати!

04.01.2014  року...


 

   

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014

містер Чорний Кіт!

 -  Я  містер  Чорний  кіт!
-  Моя  спіцяльність  браконьєр,
 нехай  ще  не  відомий  на  весь  світ,
томущо  не  актор  і  не  премєр!

 А  лиш  мисливець  я  маленький
швидко  бігаю,  та  люблю  гратись...
 -  Куди  біжиш?  -  Стривайно  дорогенький!
Цим  тоном  з  мишами  обожнюю  так  спілкуватись!

 -  А  де  права,  на  цей  мішок  з  пшеницею?
-  Чому  без  дозволу  заліз  у  хату?
 Миш,  перелякано  як  драпане  жарптицею
щоб  проблем  з  законом  то  немати.

 А  я  із  другого  куточку,
спритно  кинувся  і  от  й  злапав,  
 лиш  забруднив  господаря  сорочку
але  ковбаски  всеж  мені  він  дав.

 -  Мені  медалів  не  потрібно,  знайте!
-  Мені,  лише  платіть  ковбаскою  чи  молочком,
 коли  в  вас  шкідники,  то  замовляйте
я  зараз,  телефон  ван  нацарапаю  бігом.

 -  +8093123456,  дзвоніть  в  любу  годину!
Або  в  контакті  пошукайте:
 Сornuj_Kit@nail.ua?,  обереже  родину
якщо  миші  докучають,  часу  ви  не  гайте!

04.01.2014  року...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014

Хрест на небі

 Сьогодні  мав  зустрітись  з  мамою,  зайшов  на  продуктовий,  й  примружив  свої  очі  її  я  шукав.  Але  ні  світло-жовтуватої  шапки  ні  чорної  куртки  помітити  не  зміг.  Минув  перший  ряд  прилавків  й  уже  хотів  минати  другий,
та  натрапив  на  тітку  Стасю!
 -  Добрий  день!  Дай  Боже  щастя!  -  Привітався  й  ми  розговорились.
 Здебільшого  по  владу.  Не  сильний  в  політиці  та  те  що  зараз  робится  видно  і  малесенькій  дитині!  -  Наш  народ  втомився,  і  йому  тепер  не
збрешеш!-  Почав  розмову...
 А  тітка  Стася  розповіла,  що  вчора  десь  о  6-й  вечора,  вийшла  з  хатини  подивитися  яким  є  небо,  чи  зачервонілося  чи  ні.  Погоді  що  по  телевізорі  передають  не  довіряє.  А  тут  почула  галас.  Не  сильний  так  щоби  аж  дуже  та  всеж.  Підняла  голову  до  неба,  та  в  думках  питала:    
 -  Господи  яким  буде  завтрашній  день?  
 Та  тут  сусід  із-за  паркану  відізвався:
 -  Стасю,  подивись  туди  на  небо,  там  на  небі  хрест...
 І  тітка  Стася  глянула,  та  своїм  зором  лиш  могла  угледіти  блискучий  силует...
 -  А  й  справді  щось  там  є,  шкода  що  не  бачу  добре.  -  Засмутилась.
 Та  стало  ясно  що  увесь  цей  галас  що  почула  жінка  був  через  це  необясненне  явище.  Усі  кому  вдальсь  бачити  одразуж  кликали  родичів  та  друзів  на  балкони  чи  у  подвіря,  робили  знімки  на  телефони,  а  хто  мав  можливість  
і  на  камери.  Скільки  хрест  стояв  на  небі  тітка  Стася  не  зауважувала.  
Та  слова  сусіда  вже  коли  лягала  спати  заставили  задуматись:  >  Й  вона  згадала
випадок,  коли  ще  будучи  малою,  бабуся  щось  подібне  їй  казала.  Але  як  всім  нам  у  такому  віці,  в  різні  явища  то  вірится,  ще  є  це  казка  чи  легенда.  Або  якщо  і  сприймемо  і  щось  в  серйоз  то  або  забудемо  або  
залишимо  далеко  у  минулому...  Та  всеж  згадала,  що  золотистий  хрест  на  небі,  означає  кровопролиття...
 -  Й  воно  уже  почалося...  -  Продовжувала  тітка  Стася.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2013

Лиш тобі!

Лиш  тобі  вірші  я  пишу,  
тобі  лиш  їх,  я  хочу  присвятити,  
ти  мої  хвилі  моя  тиша
тебе  повір  не  розлюбити.  

Почути  хочу  я  твій  дотик
відчути  твої  губи,  
ти  є  мій  наркотик,  
потрібна  завжди  будеш.

Тобою  дихаю,  живу,  існую,
із  думкою  про  тебе  засинаю,
твій  голос  милий  чую,
і  усьміхнусь  коли  згадаю.

Візьму  у  руку  телефон,  
тебе  наберу,
виходь  до  мене  мила  на  балкон
вічного  кохання  відчинімо  двері!

29  серпня  2012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2013

Мати

Все  віддасть  мати  за  сина,
яким  він  б  не  був.
Останню  хліба  крихтину
свої  очі,  тіло,  душу,  вуха  щоб  чув.

Любовю  ще  в  утробі  зігріває.
Носить  в  собі,  під  серцем
і  радість  на  обличчі  не  зникає
не  налякати  навіть  й  перцем!
 
Щослива  як  народится  малятко,
й  зробить  перший  подих  в  світі,
Божим  Духом  всилене  те  Янголятко,
в  душі  палає  справжнє  літо.

-  Я  буду  завжди  з  тобою!
-  Від  пелюшок,  до  кінця  життя!
Охрещене  священною  водою:
-  Ти  назавжди  моє  будеш  дитя!

17  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013

Куряча команда

-  Ми  з  курочкою  постарались!
Із  гордістю  казав  когут.
Працювали  та  не  зупинялись
щоб  стояти  зараз  тут.

-  Отож  тепер,  ці  наші  діти,
у  повному  вже  складі,
будуть,  на  чемпіонаті  світу
й  покажуть  всій  верховні  раді,

та  усій  ріднесенькі  країні
як  в  футбол  потрібно  грати,
працьою!  Без  ні  проценту  ліні,
адже  тренери  є  тато  й  мати!

17  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013

Кіт та сніговик!

Сьогодні  вранці  прокидаюсь!
Сонно  позіхаю  після  ночі,
якомога  більше  витягаюсь
і  спати  наче  вже  не  хочу.

Та  лиш  поглянув  в  бік
так  із  несподіванки  злякався!
До  господаря  під  новий  рік,
кіт  сніговик  підкрався.

Як  справи,  друже?  Вибіг  й  запитав!
А  він,  нічо  казать  не  каже,
лапу  навіть  не  пожав!
Все  стоїть  й  не  ляже.

А..  А  може  ти  що  солдат?
Й  виконуєш  якесь  завдання?
А  деж  тоді  твій  автомат?
О!  А  в  мене  є  прохання!

Чи  можна  в  армію  з  тобою?
Я  добрий  нюх  і  кігті  маю,
миттю  застосовую  цю  зброю
кросом  шкідників  лапаю.

А  сніговик  усе  мовчить...
На  питяння  не  відповідає!
Та  годі,  тобі  Васю!  Цить!
Пташина  біля  них  сідає.

-  Послухай  котику  стару  синицю:
-  Цей  містер  говорить  то  вміє,
-  та  він  приїхав  з  заграниці
-  й  тебе  на  жаль,  не  розуміє!

 -  О!  Придумав  та  вже  знаю,
-  як  мені  вчинити
-  вдам  своїм  що  засинаю,
-  й  побіжу  сову  просити.

Радісно  підстрибнув  кіт,
та  побіг  швиденько  спати,
бо  коли  наступить  ніч  на  світ
він  піде  Англійської  навчати!

16  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2013

Афганістан

Я  збираюсь  на  присягу,  учора  світ  неначе  підмінили...
 На  тілі  порізи  немов  від  бляхи,  боротись  до  кінця  нас  вчили.
Я  присягаю  Україно!  Тобі  у  вірності  служити,  ти  терпиш  ті  руїни
 а  українець  нею  ситий.  За  тебе  я  боротись  буду!
І  тіла  свого  не  буду  жаліти,  я  хочу  миру  люди...  
 Я  вже  не  можу  це  терпіти.  Мамо.  Батьку.  Я  іду  в  Авганістан
сестро  не  плач  все  добре  буде,  неважливий  біль  тих  ран
 аніж  страшна  війна  повсюди.  Приняв  присягу,  із  ріднею  попрощався
і  не  шукав  відвагу,  закону  в  вірності  я  присягався.
 Уже  і  вишикувана  рота,  стоїть  нас  90-сто,  і  наближаєтся  субота
минає  5-тий  день  вже  посту.Течуть  червоні  ріки  крові
 в  кармані  фото  дівчини  своєї,  не  знаю  чи  признаюсь  їй  іще  в  любові
чи  іще  я  буду  з  нею...  Солдати  падали  убиті,  товариш  мій  помер  від  ран
 а  так  хотів  ще  жити.  Та  ворогу  попав  в  капкан.  
Земля  здригалась  від  гранат,  міняла  чорний  колір.
 А  скільки  вже  на  вічно  сплять?  За  Україну  і  за  волю.

 В  очах  я  бачу  мами  сльози,  молилась  відпускаючи  в  дорогу
я  повернусь!...  Подарю  білі  рози,  вона  побачить  сина  свого.
 У  грудях  закололо,  переді  мною  ворог  з  автоматом...  Я  бачу  Бога
батьківщину,  хату.  Упав  за  тебе  Україно!  У  небі  ворони  літають
 і  піднімаются  у  небо  тіні,  і  тіло  душі  покидають.
А  мати  посивіла  від  переживань,  плакати  немає  чим
 все  вийде  на  стежину  й  дивится  у  даль,  чи  не  повертаєстя  ще  син.
Сусідський  Коля  повернувся,  із  раною  в  руці,  та  сум  очей  відчувся
 та  появились  сльози  знову  на  щоці.  А  тут  і  телеграма  прилетіла
худенькими  руками  рідна  розкривала,  а  серце  тьохкало  та  мліло
 його  війна  забрала.  Той  біль  той  сум  не  передаш...
Він  життя  віддав  за  Україну!  А  через  тиждень  чути  переможний  марш
 та  він  для  неї  сина  не  замінить.  Засмучені  сестра  та  батько
сивенькі  матері  із  урожаєм  помогають,  а  мати  гірко  плече
 ні  одні  розради  їй  не  помогають.

 Стоїть  черешня,  а  наді  мною  троє,  усе  болить  невідізвешся
в  руках  тримаю  зброю,  та  марится  шкільна  та  стежка.
 В  носілках  піднімають,  і  зараз  кинуть  у  машину
я  живий...  Не  вбитий!...  Я  так  хочу  до  родини.  Допомогли  піднятись
 брат  брата  обнімали.  Ми  вільні!  Так  хотілось  закричати
та  із  боків  оце  уже  лунало.  Болить  у  грудях,  роздерте  те  лахміття
 ледь  іду  і  плачуть  люди...  Шукають  батька  діти.  Я  повертаюся  до  дому
я  ж  обіцяв,  далеко  в  полі  хтось  бере  солому,  я  бачу  батьківщину,  став.  
 Домівка  вірий  друг  собака,  моя  рідненька  мати.  У  нас  сьогодні  свято
підбіг  обняв  нас  тато.  Сестра  та  дівчини  зраділа,  я  живий!
 Лиш  Хрестик  що  на  тілі,  допоміг  спастись.  Неправду  написали  у  конверті
стріляли  в  груди,  та  розпяття  не  дало  померти.  Я  памятити  завжди  буду.
 Є  Бог  на  світі,  від  загибелі  він  врятував,  нікому  не  сказавши  я  пішов  по  квіти
на  8-ме  березня  ті  рози  білі,  як  і  обіцяв.  Я  рідні  матері  подарував.  

6  березня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2013

Осінь

Був  на  вулиці  дощ,  визирнувши  в  вікно  замріявся  дивлячись  на  хмари,як  це  воно...  Дощ...  Напевне  Ангелики  з  відерцями  наливають  в  хмарини  воду  
а  тоді  Господь  дає  вітер  й  так  починаєтся  дощ!  Цікаво...
Щей  гремить,  це  напевне  Бог  проїжджає  на  колісниці  роздивляючись  чи  хмарини  повні...  Сьогодні  десь  у  центрі  міста  буде  "Парад  парасольок".  
Це  вже  для  мене  25-та  осінь...  Як  вернути  час  назад...  Яб  зараз  міряв  гумаками  глибину  калюж,  пускав  кораблики  з  паперу  по  воді...  Збирав  руками  листя  із  горіха  та  підкидав  у  гору,  чи  граблями  би  громадив  
я  на  купу,  а  потім  впав  немов  би  на  перину...  Шкода  що  фотографій  
то  не  залишилось,  лише  замріявшись  я  бачу  хлопчика  який  так  осені  радіє,  в  зелених  тих  штанцях  в  зелено-білі  кофті  в  сьмішненькі  шапці  що  закрила  майже  очі...  Безтурботне  дитинство  минуло  наче  дощ...  
А  осінь  залишилась...  тепер  із  кожним  роком  вона  інша...  Бо  зустрічаємо  
її  вже  старшими...  багато  хто  з  нас  любить  осінь...  За  урожай,  за  чарівний  жовтий  листопад,  за  дощ  й  гриби,  за  спогади  дитинства,  
й  за  щасливі  ті  роки  що  подарувала  ця  пора...  За  вірші,  казки,  поеми...  Вщухає  дощ  в  вікні,  й  несьміло  визирає  сонце  неначе  променем  чепляє  хмарину,  щоб  запитати  чи  вже  все...  А  я  продовжую  стояти  та  дивитись,  
яка  красива  осінь,  який  чудовий  світ!  

13  жовтня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2013

Чергою до Сповіді

Це  було  в  Монастирі.  Одразу  після  Богослужіння  8-меро  людей  й  у  тому  числі  я,  вишикувались  в  ряд  до
сповіді.  Я  був  шостим  в  ці  шерензі.  Ну  ось  і  підійшов  священник.  Й  покликав  першу  жінку  до  сповідальні.
Всі  інші  слухали  Хрестидиякона  що  правив  Службу  Божу  за  померлих.  Жінка  довгенько  щось  розповідала
Отцеві,  радилась  про  щось  із  ним,  якщоби  засікти  можливо  і  годинник  показав  хвилин  з  15-цять.  А  вже
друга  й  третя  змогли  в  оцих  15-цять  двоє  вкластись.  Та  ніхто  нікого  на  осуд  не  брав,  а  чекав  лиш  своєї
черги.  В  церкві  раптом  стало  тихо.  Люди  молились  та  виходили.  Лишились  тільки  ми,  та  сестриці  з
браттями.  А  до  Святої  Сповіді  приступала  вже  трошки  старша  жінка  з  милицею,  кульгаючи  на  болючу  ногу
стала  сповідатись.  Коли  відправа  ще  йшла  то  шепоту  нечутно  було.  Це  й  ж  не  дивно.  А  от  зараз  до  вух
долинали  деякі  слова,  які  жінка  гріхи  розповідала.  Ще  коли  був  маленьким  і  Сповідь  взагалі  не  міг
розуміти  то  бабуся  казала:  -  Онучку,  в  Церкві  є  таке  місце.  Де  ти,  через  священника  розкаюєшся
перед  Богом  та  виказуєш  всі  гріши!  Це  називаєтся  Сповіддю!  І  все  що  лунало  з  твоїх  уст
Отцю,  повинно  залишитись  між  вами!  Ця  сповідь  особиста!  І  підслуховусати  чи  виказувати  комусь  її  не
можна!  Якось  одразу  і  промиготіли  ці  бабусині  слова  у  голові.  Я  стоячи  в  черзі  старався  відволіктись,
відходити  на  зад,  одним  словом  робити  те  щоб  ані  слова  не  почути...  Ця  жінка  вже  по  сповіданні
йшла  молитись,  і  до  Отця  пішла  молоденька  жінка  що  була  переді  мною,  ну  ось!  Вже  і  зараз  мій  час  буде!
Думав  я.  Ця  жінка  сповідалась  так  тихенько,  що  навіть  й  якби  хтось  хотів  підслухати,  це  би  не  вдалось.
Отець  пояснював  як  непотрібно  чинити  в  тих  чи  інших  ситуаціях.  я  не  хотів  чути  те  чого  неможна,
він  ж  її  пояснює  особисто,  та  всеж  почув  фразу  яка  неначе  вкорінилась  в  голові  моїй:  -  Послухайте,
ви  за  свої  власні  гроші,  самі  собі  псуєте  життя!  Це  маразм!  В  сигаретах  зараз  тютюну  немає!  Там  лиш
одна  є  хімія  і  все...!  -  Я  просто  не  вірю  що  ви  не  сильні!  Отець  продовжував  повідомляти  про  наслідки
та  я  якось  аж  зніяковів...  Який  же  він  правий,  от  заробимо  тих  пару  гривень,  тай  купуємо  собі  хвороби...
Хіба  ж  ми  справді  є  слабкими?  Хіба  сигарета  краще?!  Ніж  -  морозиво,  чи  ще  якісь  солодощі?
Хіба  алкоголь  краще?!  Ніж  -  сік  домашній  яблучний  чи  з  груш!  Хіба  наркотики  краще?  -  Ніж  життя  без
сніду!...  Хіба  нецензурна  лексика  наближає  до  Бога?  Ні!...  Вона  лиш  тішить  Злого  духа!...
Ми  сильні!  Задумаймось!  Якщо  відкинемо  ці  погані  звички  наблизимось  до  Церкви!  Й  промовимо  молитву,
Господь  це  шлях  до  Раю!  Із  господом  життя  є  вічне!  А  з  Злим  це  пропасть!  Станьмо  друзі  військом
Архангела  Михаїла!

Слава  Ісусу  Христу!  14  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013

Лише з тобою…

 Забули  холоди  стосунків,
удвох!  Ми  дні  листаєм.
 У  світі  це  найкраще  з  подарунків
томущо  щастя  разом  ми  шукаєм!

 Листя  в  літку  осінню  оділись,
а  ми  на  лавочці  сиділи
 закохано  любовю  грілись,
любому  дню  раділи.

 Говориш  що  зі  мною,  зручно,
добре  та  спокійно.
 -  А  я  з  тобою  теж,  не  штучний
хоча  поводжусь  трішки  комедійно.  -)

 Тобі  я  сильно  мила  довіряю!
 -  Давай  змайструємо  драбину,
 таку  якої  ще  нігде  не  має
та  разом  підіймемось  на  хмарину.

 -  І  будемо  за  руки  взявшися  стрибати,
щоби  наповнити  її  водою,
 а  потім  крапелькою  забажаєм  стати
й  на  замлю  будемо  летіти  із  тобою.

 Упадемо  неначе  з  гірки  у  калюжу,  
тепер  ми  капітошки
 і  хоч  то  холодно  не  дуже
та  щоб  не  змерзла  ти  у  ножки,

 щосили  по  калюжі  вдару  я  руками
й  візьмуть  у  круг  нас  хвилі
 і  своїми  хвилинними  ривками
зігріють  твої  ніжки  мила.

 Тоді  ми  вхопимось  листочка,  
й  без  шуму  запливем  на  нього
 відірвемо  шматок  кульочка
та  зробим  корабля  нового.

 І  стане  вітер  за  штурвал!
 -  Неси  у  даль,  нас  капітане!
 -  Туди  у  той  величний  зал,
де  чес  розлуки  не  настане!

11  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2013

Смс

 Ранок  з  неба  вкрав
зорю  останню,
 тебе  у  снах  чекав.
Моє  палке  кохання.

 Як  спалось,  мила?
Тримай  мій  подарунок
 ти  Смс  відкрила,
а  там  мій  поцілунок.

 Відписуєш:  -  Контрольна,
і  що  теж  кохаєш
 а  я  читаю  це,  довольний
продовжую,  -  Котусь  а  знаєш,

 що  ти,  це  радості  хвилина
що  ти,  це  щастя  рік
 що  ти,  романтики  година
що  ти,  життя  є  вік.

 Відправлю,  прочитаєш,
набереш  номер,  хоть  іще  урок
 і  бадуже  про  що  розповідаєш
я  закриваю  рот  свій  на  замок,

 й  милуюсь  просто  голосом  твоїм
для  мене  він  є  особливим
 а  як  побачу,  то  тебе  я  зїм
і  повторю  це,  навіть  уже  сивим!

10  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2013

Зима

Зима  зима,  
 паде  снігом  до  вікна,  
біло-біло  навкруги,  
 грають  сніжки  дітлахи.

Слизько  на  дорогах,  
 до  нас  прийшла  зима,
малеча  ноги  мочить
 ліпивши  з  снігу  сніговика.  

Батьків  так  просять,  
 щоб  на  санках  покатали
адже  на  дорозі,  
 гарна  траса  стала.  

Лиш  розбігу  набирай  та  розганяйся
 всюди  світять  фонарі,  
під  звук  рипкий  катайся,  
 це  сніжинки  падають  не  комарі.

Мороз  малий  щипає,  
 сніжинки  падають  на  все
лиш  феєрверку  не  хватає,
 та  ще  не  довго  й  він  буде  :-)))

Спершу  Миколая,  
 свято  подарунків  для  дітей
число  яке  усі  на  світі  знають,  
 малята  всіх  сімей.

Тоді  і  14-тий  загляне,  
 рік  новий,  поміняє  календар
й  забереть  все  погане
 й  осипить  щастям  Бог  із  хмар.  

8  листопада  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2013

… такого бачити не хочу!

 ...  Який  театр  такі  актори,  
крадуть  коли  не  темно
 і  чхати  їм  на  наше  горе,  
стали  позахмарними  купівлі  землі!

 Зима  готуєтся  з  морорзом,  
та  одяг  нічим  поновити
 той  що  з  того!  Що  у  голові  є  розум,  
як  немає  в  нас  де  заробити.

 Холод  бє  у  пальці,  
людські  серця  розбиті
 і  новини  свіжі  в  ранці!
 -  Хтось  незміг  так  жити...

 Ми  не  є  собаки!  
Та  владі  аж  ніяк  не  соромно
 крадуть  і  все  не  хватить,  
ділившись  між  собою  порімно.
 
 Сьогодні  друг  до  смерті,  
а  завтра  плюне  в  очі
 і  голос  із  душі  відверто,  
такого  бачити  не  хочу!

 Всі  люди  як  люди,  
і  для  всіх  один  закон
 чомуж  тоді  споруди?  
Будує  той  хто  має  трон!

 Країна  наша  процвітає?
Чути  з  вуст  Регаонала,
 узяв  цекерку  й  пригощає
й  за  це  його  чекає  щей  пошана...

 Але  чує  Бог  молитви  наші!
Вічно  тим  неробам  так  не  буде!
 Нехай  не  думають  що  заварили  кашу
й  не  зможуть  покарати  люди...

 Суддя  все  бачить  з  неба,
від  його  очей  не  заховатись
 і  хоч  то  їм  цього  не  треба
прийдется  перед  Богом  здатись!

24  листопада  2011  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2013

Весна

 Незадовго  прийде  весна.
Сонце  промінням  стопить  сніг,
 неохоче  піде  зима
та  переступить  поріг.

 Повернуться  птахи  з  далекого  краю.
Проснутся  трави  та  квіти,
 зашумлять  щасливі  дерева  у  гаю,
і  будуть  весні,  щиро  радіти.

 Пісні  із  лісів  будуть  лунати,
народного  співака  соловя-отамана,
 про  те  яка  земля  є  красою  багата.
То  відродится  то  зівяне...

 Але  не  настане  ніколи  пустою!
Дасть  Бог,  знову  холод  й  тепло,
 а  ми  любий  друже  з  тобою
згадувать  будем,  як  то  було...

27  жовтня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2013

Господь не запитає…

 Господь  не  запитає...
Скільки  фільмів  ти  передивився,
 і  якої  серії  ще  не  хватає
щоб  сезоном  то  задовольнився!

 Господь  не  запитає...
Скільки  треків  є  в  твоєму  телефоні,
 та  як  голосно  мобілка  грає
й  скільки  наворотів  у  айфоні!

 Господь  не  запитає...
Скільки  ігор  переграв,
 чи  спроможних  вже  тобі  не  має
й  скільки  Босса,  на  коліна  клав!

 Господь  не  запитає...
Скільки  ти  положиш  кулаками,
 та  який  крутій  пробачення  благає
й  як  хвалитись  будеш  перед  пацанами!

 Господь  не  запитає...
Скільки  сигарет  скурив,
 й  скільки  сигарета  нікотину  має
та  за  яку  ціну  ти  їх  купив!

 Господь  не  запитає...
Скільки  друзів  зможеш  перепити,
 та  чи  потім  будуна  немає
і  чи  у  ночі  не  хочется  води  попити!

 Господь  у  тебе  запитає!
Чому  ти  фільм  дивився?
 От  брат  твій,  мамі  помогає!
Чому  стареньку  поважати  не  навчився?

 Господь  у  тебе  запитає!
Чому  сидів  в  своєму  телефоні?
 А  батько  грядку  сам  копає!
Й  збрехав  що  в  тебе  щось  печуть  долоні!

 Господь  у  тебе  запитає!
Чому  в  компютері  ти  грав?
 Як  друг  твій  буряки  збирає!
Чому  на  СмС  не  відповідав?

 Господь  у  тебе  запитає!
Чому  ти  із  братами  бився?
 А  дівчина  тихенько  сльози  проливає,
а  ти  на  неї  накричав  та  розізлився!

 Господь  у  тебе  запитає!
Чому  почав  курити?
 А  дідусю  на  хліб  не  вистачає,
проте  вагаєтся  тебе  просити...

 Господь  у  тебе  запитає!
Навіщо  з  змієм  то  звязався?
 Він  все  більше  притягає,
та  хоче  щоби  ти  йому  навіки  здався...

6  грудня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2013

Про Улянку -)

Улянка  дівчинка  така.
Яка  не  полюбляє  хавати  лимони!
Яка  не  любить,  танцю  гопака
а  любить  солодощів  міліони.

Саме  більше  апельсини!
Я  неначе  грався  в  жмукри,
рахував  до  третьої  хвилини!
А  поблизу  біля  неї,  тільки  шкурки!

Лише  аромат  то  залишився
о,  придумав  куплю  майку!
Вибирав,  ходив,  дивився...
Купив  із  написом  Солотконаминайко  -)

Це  якраз  для  неї,  точно!
Лиш  щоб  сердитись  не  захотіла...
А  то  піду  за  неї  вчитись  я  заочно,
от  таке  ще  може  бути  діло.  -)

Але  ні  не  дуду,  поступлю  інакше
піду  в  книгарню,  куплю  байку
тай  розкажу  я  Улянці  якже
поживає  то  її  герой  Солотконаминайко!  -)  

02.12.2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2013

Слава Ягільницькому козацтву!

 ...  Поселення  відважних  козаків,  
що  здобули  славу
 всіх  здолали  ворогів,  
вибороли  незалежність  для  держави.

 А  скільки  впало  назавжди,  
і  все  за  Україну
 щоби  рідну  землю  зберегти,  
не  дати  перевтілити  її  в  руїни.

 Про  вас  ми  память  завжди  бережемо,  
вічні  ви  герої
 стежиною  легенди  ми  пройдемось,  
де  навічно  зхвані  кістки  та  зброя.

 На  вашу  честь  капличку  збудували,  
калину  посадили
"Козаковою  долиною"  назвали,  
ваші  мощі  освятили...

 Слава  честь  вам  та  пошана!
Убір  із  голови  перед  капличкою  знімаю
 земля  Ягільницька  жадана
про  своїх  визволителів  незабуває!...

28  червня  20111  року...
 


 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013

Піст Ісуса [Із книжечки Стежичка в рай]

 До  виступу  іще  недовго,  
потрохи  наближався
 Ісус  іде  в  пустиню  та  молитву  молить,  
щоб  люд  весь  навертався.

 Молитвою  та  постом,  
до  публічної  діяльності  він  готувався
 щоб  зрозуміли  ті  хто  проти,  
і  дух  нечистий  не  підкрався.

 Принявши  Хрещення  із  рук  Йоана,  
народ  навчає
 Богочоловік  людського  роду,  
науку  божу  промовляє.
 
 За  виступом  іде  людей  багато,  
приймають  цю  науку  в  серці
 а  він  продовжує  читати,  
щиро  та  відверто.

 -  Зберігайте  Слово  Боже!  
У  житті  своєму,  
 і  Бог  вам  допоможе!
Від  прірви  він  наверне!

 -  Хто  живе  з  добром,
і  Боже  Слово  зберігає,  
 не  запливе  до  нечисті  човном!
Той  попаде  до  раю!  

 -  В  премудрій  книзі,  
Боже  слово  всемогутнє!
 Здатне  відвернути  лихо,  
та  зробити  Райські  будні.

 -  Воно  людей  міняє,
навертає  розум  на  добро
 небо  відкриває,  
і  перемагає  зло.  

 -  Навертає  думку  у  людини
на  небесне  Царство,  
 щоб  лиш  в  добрім  жили
не  хворіли  й  не  йшли  гроші  на  лікарство.

 -  Одного  Бог  бажає,
щоб  частіше  була  з  ним  людина!
 Він  з  Ікони  закликає:  
-  Будьте  добрі  й  неробіть  провини!

 Йому  не  лячні  привиди.  
Не  страшні  істоти.
 Що  хотіли  кривдити,  
він  іде  у  гори  самоту  знаходить.

 Без  шматочка  хліба  40  днів...
Постить  й  нас  навчає
 без  краплиноньки  води  і  без  плодів,  
на  землі  він  проживає.

 З  дикими  звірятами,  
тіло  впорядковане  лиш  духом...
 Гріха  нематиме,  
у  небі  Господа  він  слухав.

 І  всі  ми  маємо  старатись,  
ми  ж  є  люди  Божі!
 Йому  потрібно  підкорятись!  
Якщо  захочемо...  Усе  ми  зможем.

 Молиттися  від  серця!  Ненасилу!  
Уважно  жертвувати  жертву,
 не  ганьбити  Бога,  
як  б  життя  із  нами  не  вчинило.
 
09.10.2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013

Мить кохання

 Доля  щастя  дала,  
і  любов  подарувала,  
 і  це  не  сон!  Не  вигадка  історії!  
А  впевнений  щаслива  казка,  

 що  радість  на  очах  відтворює,  
це  є  від  Бога  ласка.
 Душа  навколо  розквітає,  
наче  в  полі  квіти,  

 усе  погане  значення  немає
а  на  вулиці  сьміются  діти.  
 І  розквітають  вишні.
Любов  неначе  пташкою  співає,  

 прислухатись  до  цього  співу  тишком  нишком
що  й  серце  в  грудях  загуляє.
 І  кожен  з  нас  це  відчуття  пізнає
коли  когось  так  палко  покохає!

20  квітня  2012  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2013

Який красивий дощ…

 Настоло  тепле  літо
й  минув  вже  піст
 змінилось  щось  можливо  в  світі
хтось  пізнав  життєвий  зміст...

 На  вулиці  товпа  народу
у  кожного  свої  дрібниці
 а  я  сиджу  і  вгадую  погоду
біля  старенької  крамниці...

 Проходять  пари  біля  мене
щось  шепочуть,  насьміхаются
 аж  кипить  у  венах...
-  Ти  дивись  в  поета  граєтя!

 Та  я  у  них  поваги  не  шукаю
хай  думають  як  заманется
 та  зла  на  них  я  не  тримаю
любовю  моє  серце  бєтся.

 Буде  дощ  бо  небо  затягає
та  лишусь...  тут  буду  сидіти
 дивитимусь  як  бруд  з  доріг  змиває
як  краплі  обнімають  квіти...

 Як  миють  листячко  дерева
як  трава  радіє,  та  шумить
 та  як  дощик  дражнить  лева
що  із  сталі  поряд  мене  спить.

 А  люди  парасолями  накрились
все  кудись  то  поспішають
 неначе  парашутики  заметушились
лиш  но  не  літають.

 Я  буду  мокнути,  спостерігати
хоча  й  вразливого  нема  нічого
 та  скільки  в  світі  сожна  проживати
й  не  бачити  старання  Бога...

 Це  ж  лише  дощ!  А  що  зробив...
невтримавшись  я  вийду  із  калини
 хоча  я  завжди  дощ  любив
а  може  й  справді  половину...

 Я  буду  мокнути,  під  ним  крутитись
по  траві  зелені
 я  зможу  цими  краплями  напитись
бо  ці  краплі  з  неба,  є  свячені!

5  квітня  2011  рік...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013

Трава…

 ...  і  топчуть  ногами
її  невинну  ні  в  чому,  красиву
 дощ  прийде,  підніме,  догляне
поселеть  нову  зелену  ниву.

 Вона  краса  природи
вода  та  сонце  ясне  друзі
 росте  собі  без  згоди
в  гайку,  у  лісі,  в  лузі...

 До  неї  варто  просто  придивитись
та  побачиш  як  вона  сьмієтся
 щедра,  дасть  росою  вмитись
тай  у  даль  собі  повєтся...

 Вона  ще  може  говорити
та  лише  мовою  птахів
 бува  почне  горобчика  просити
щоб  поблизу  неї  сів.

 Та  розказав  які  новини  в  небі
її  про  небо  слухать  так  цікаво
 і  й  крил  не  треба
як  горобець  усе  розкаже  жваво...

9  липня  2009  рік...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013

Магазин ІнтерБуд!…

 ІнтерБуд!  Інтербуд!
Замовляйте  вікна,  двері!
 ІнтерБуд!  Інтербуд!
Якісно  прикрасить  всі  оселі!

 Зайшовши  очі  розбігаются  -)
потрібні  двері,  та  їх  стільки  видів
 не  брешу,  повірте!  Голова  вагаєтся
такий  великий  вибір.

 Й  ці  такі  хороші!
Тай  і  інші  ті  що  треба!
 Й  за  цілком  спроможні  гроші,
з  вибором  стає  проблема!

 Світлі,  сірі,  білі,  темні,
красуются  усі  немов  веселка,
 заходи!  Побачиш  не  даремно
телефон  рекламний  здер  ти!

 Якість  друзі  гарантована,
сер  Рехау  та  місьє  Вінтек,
 без  підробки  програмовано,
це  вже  знає!  Поляк,  грек!...

 Росіянин  та  пів  світу,
що  у  цьому  магазині,
 гроші  в  добре  діло  зможеш  діти,
й  легко  буде  мити  господині!

 Замовляйте!  Я  уже  замовив  сам!
Якщо  вікна  то  лечу  у  Інтербуд!
 І  всім  друзі  раджу  вам
замовляйте  тут!  Для  своїх  споруд!  -)

7  листопада  2011  року...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2013

… давай розлуку цю забудем

 Таня  давай  розлуку  цю  забудем
я  хочу  все  це  повернути,
 та  більш  сваритися  не  будем,
я  хочу  лиш  з  тобою  бути!

 Ти  теж  страждаєш  знаю...
Мені  потрібна  ти  одна!
 Знай  що  я  тебе  кохаю,
більше  за  своє  життя.

Ніж  ти,  розради  більшої  не  має!
Прости,  прости  за  все,
лиш  з  тобою  моє  серце  оживає
бо  без  тебе  не  живе...

25.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013

Сама найпотрібніша мені людина!

 Ти  одна  єдина!
Сама  найпотрібніша  мені  людина!
 Сама  найпотрібніша  моя`-моя`!
Без  якої  вже  не  можу  я!

 Ти  різною  буваєш...
Веселою  та  загадковою,
 любові  сторінки  гортаєш
очами  я  тебе  змальовую.

 Ти  ж  моя  муза,
а  я  лиш  твій  поет
 стою  навпроти  ВУЗу
й  малюю  твій  портрет!

 Моя  смачна  цукерка
солотша  стиглої  клубніки
 скажу  тобі  відверто:
-  Ти  мій  бальзам!  Та  ліки!

 Моя  розрада  та  натхнення,
пухнаста  наче  киця,
 апетитна  наче  абрикосове  варення,
приїжджай  скоріше  у  столицю  -)

23.02.2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2013

Вітання із святом. Св. Павла й Петра

 Цей  день  усім  і  всьому  світові  нам  добре  знаний
сьогодні  пам'ять  про  святих
 святкуєтся  народами  та  різними  церквами
на  цій  святій  землі.  

 Державами,  святих  Петра  й  Павла  ми  славимо.
Завдячуємо  їм  як  скарб,  Христору  віру,  
 яких  Господь  колись  сам  вибирав
вселивши  в  них  добро  й  довіру.  

 Та  Божий  дух  у  їхнє  тіло.
А  ще  вони  дали  Христа  науку,  
 "Євангелиє"  книгу  Бога
"Біблію"  на  руки,  

 апостольство  та  добре  слово.
Апостоли  немов  батьки  у  вірі,  
 саме  через  них  життя  пізнали
що  біле  а  що  сіре,  

 без  допомоги  наші  очі  розрізняли.
Ми  знаємо,  
 що  з  їхніх  слів  та  рук  все  святе  ми  маємо.
Святий  Павло  доніс  в  серця  науку,  

 святим  проповіданням
Святий  Петро  сидів  в  кайданних  муках,  
 непросивши  покарання.
Зробивши  перше  скликання  собору,  

 що  відбулось  в  Єрусалимі
проповідник  з  духом  божим,  
 народ  навчивши  жити  з  миром.
Святий  Павло  ночами-днями  гуртував  народ  
 
 "Євангелиє"  їм  проповідав,  
до  Хреста  любов  не  знала  перешкод
 за  Всевишнього  життя  б  відав.  
Організовував  походи-місії

 зводив  нові  Храми,  
навчання  здійснював,  
 щоби  люди  лише  правду  знали.  
Був  письменником  та  богословом,  

писав  в  щоденниках  про  Боже  слово.
 Святий  Петро  початок  християн,  
верховний  учень
 звільнившись  від  кайдан,  

 в  серця  добром  він  влучив.  
Вас  славимо  та  прославляємо,  
 що  передали  писання
вас  поважаємо.  святе  в  душі  залишимо.

 По  різному  вас  величають  в  храмі,  
кормителями  світу  називають  
 сильна  віра  наче  камінь,  
і  зараз  із  небес  допомогає.  
 
 Світлими  окрасами  Риму,  
основами  самого  божества
 що  донесли  науку  до  людини,  
щоб  наш  світ  пізнав  Христа.

 В  цей  день  Святих  Петра  й  Павла,  
що  святкуємо  у  Храмі
 я  хочу  привітати  Свого  батька  й  свою  маму.
Та  усіх  хто  є  Павлом  чи  Петром,  

 та  хто  по  Батьку
нехай  прийде  у  дім  добро,  
 та  на  все  життя  палає  щастя.
 
08.07.2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013

Цей вірш! Це моя мрія…

 Багато  вже  віршів  я  написав...
Та  так  багато  не  хотів  писати.
 Усе  життя  один  лиш  вірш  писав,
про  те  ніяк  не  можу  долю  йому  дати...

 Пішло  багато  тих  ночей
та  народилось  стільки  же  віршів
 я  не  жалів  своїх  очей
та  не  жалів  емоцій  слів...

 Із  глибини  душі  себе  спитаю:
-  Чи  я  хотів  отак  писать  багато?
 -  Чи  до  снаги  мені  що  я  не  досипаю...?
Я  пишу  в  будні!  Пишу  в  свята!

 Дам  відповідь  собі  самому!
Дивно...  Та  не  хотів  ніколи!
 Лишаю  чорновик  у  дома,
я  зачиняю  із  думками  штори.

 Усе  життя  я  намагався,
лише  один  єдиний  вірш  створити,
 й  за  стільки  років  він  не  вдався...
про  що  тут  говорити...

 Та  мабуть  він  іще  в  моєму  серці
його  створити  я  ще  не  готовий
 вже  20  з  лишнім  років  я  шукаю  дверці
на  глузд  життя  зжоровий.

 Він  напевне  просто  ідеальний
Стоїть  чекає  свого  часу
 Чи  про  Україну?  Чи  про  Кобзаря  Тараса?
Чи  якісь  там  кримінальний!

 Вже  скільки  я  не  намагався,
цей  вірш  наївно  написати,
 вірш  значно  іншим  получався...
Собі  самому  я  хотів  збрехати.

 Та  й  я,  занадто  сильний
щоб  перестать  писати
 можливо  і  не  стильний
та  я  не  буду  припиняти...

 А  цей  вірш,  це  мрія!
Він  немов  серед  пісків  міраж...
 Дає  в  майбутньому  надію,
що  буде  у  книзі,  новий  екіпаж!

 Цей  вірш  занадто  досконалий...
щоб  жити  зараз  серед  нас!
 Й  коли  народится?  Чи  буде  вдалий!
на  ці  питання,  відповість  лиш  час...

07.06.2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013

А дівчинка Улянка -)

 А  дівчинка  Улянка
солотке  сильно  полюбляє
 її  віддать  всі  гроші  з  банку
так  мить,  і  їх  немає!  -)

 Вони  усі  у  магазинах
за  них  Улянка  ласощі  купила
 і  по  "ТееСеНівських  новинах"
вона  всій  Україні  сповістила!

 Хто  ще  стільки  може  зїсти?  -)
Як  не  дівчинка  Улянка
 її  до  лампочки  ті  комуністи
що  брешуть  кожні  ранки!

 Їй  лиш  ласощі  ти  дай!  -)
Без  них  вона  сумує...
 А  тут  приніс  мішочок  Миколай
і  дівчинки  прохання  чує.

 Улянка  сіла  й  наминає
радощам  немає  міри
 цукерочки  охоче  розкриває
і  дивится  "Дискавері"  про  звірі.

 Ростуть  обгортки  у  кульочку
неначе  у  пекарнях  тісто
 уже  животик  у  Улянки  як  та  бочка  -)
а  тут  щей  бабуся  їде  в  місто.

 Одразу  ж  шоколатку  заказала
та  печива  ще  трохи
 усю  б  степендію  віддала
щоб  поїхати  у  Скоморохи!

 Адже  там  маленькі  ціни
на  усе  солодке
 самі  нищі  в  Україні
вона  вдягнулась  у  колготки,

 шапочку  наділа
куртку,  рукавички
 батьки  кричать:  -  Ти  що  здуріла!
Вона:  -  Віддайте  черевички!

 -  Не  їдь  Улянко  будемо  скучати!
-  Та  я  лише  на  день!  -)
 -  Тобі  по  дупі  треба  надавати!
Тетянка  вперлась  наче  пень!  -)

 Але  подумала  тай  всім  сказала
що  лишаєтся  всеж  в  дома
 тому  що  грошей  має  мало
але  степендію  получить  по  любому!

 Й  поїде  скупить  цілу  тону
і  буде  ласувати  скільки  хоче
 а  той  смачненького  вогони
та  їстиме  всі  дні  та  ночі!  -)

09.10.2012  року...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013

В чистилищі…

 Я  бідно  по  простому  жив.
Коли  ще  мав  земне  життя,
 та  знаю  що  Ісус  мене  любив,
і  вірив  в  мої  почуття.

 Любові  віри  покаяння,
в  молитву  щиру  та  правдиву.
 Моє  з  чистилища  зітхання,
гірке,  колюче  мов  кропива.

 Ох...  Як  багато  тут  людей
усі  на  щось  чекають,
 я  відкидаю  тисячі  ідей
цікавості  в  думках  згорають.

 Із  шепоту  зумів  дізнатись
це  суд,  кому  куди,
 не  хотілось  так  боятись,
кадрами  перегортав  життя  сліди.

 Боліли  ноги,  хотілось  спати
крісел  не  було  в  цьому  залі,
 та  всеш  продовжував  стояти
і  черги  все  зростали  далі  й  далі...

 Ось  моя,  іду  вже  до  Ісуса
підняти  голову  свою  боюся,
 не  хотів  я  Біблію  мотать  на  вуса
думав  що  я  сам  життя  навчуся...

 І  хоч  молився  й  вірив  в  Бога...
та  жив  не  так  як  треба,
 не  хотів  я  в  книги  допомоги,
думав  що  ітак  попаду  в  небо!...

 Ох,  як  я  жалую,  про  це...
Щой  посіяв  тей  пожав
 з  встиду  засмутилося  моє  лице
прости  Ісусе...  Я  не  знав...

04.09.2012  року...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013

Ти моя леді

 Ти  моя  леді,  солодка  наче  кава,  солотша  меду
своїм  ти  подихом  мене  причарувала.  Ароматом  твоїх  уст
 солотких  наче  апельсина,  за  сотні  миль  його  б  почув
до  тебе  лину.
 1  куплет:
Сиджу  біля  вікна  та  відчиняю,  лунає  у  колонках  пісня  Басти
 холодний  вітер  у  квартиру  опускаю,  та  незнаю  нащо.
Забути  біль  душі  цей  намагаюсь,  слова  твої  жортокі
 що  душу  на  шматочки  розривають,  а  на  душі  якись  неспокій.
Мовчить  навколо  все  лиш  вітер  чути,  ковток  повітря  в  мене  віднімає
 не  можу  заспокоїтись  й  заснути,  про  накіпіле  я  ніяк  не  забуваю.
Та  навіть  тут  існують  варіанти,  змиритися  та  вкотре  це  зтерпіти
 обіда  серце  ранить,  чому  не  можем  ми  порозумітись.
Хотів  слова  свої  назад  забрати,  погоджують  я  теж  не  був  правий
 та  незумів  тобі  у  очі  це  сказати,  за  все  мене  прости.  
Я  схаменусь  та  іншим  стану,  зміню  себе  не  хочется  сваритись
 учора  завітав  до  тебе  пяний,  сьогодні  хочу  вибачитись  й  знову  помиритись.
Для  тебе  я  лиш  хочу  існувати,  для  мене  ти  моя  принцеса  
 рай  у  кухні  будеш  смачно  готувати,  щастя  в  дім  принесеш.
Приспів:
 Ти  моя  леді,  солодка  наче  кава,  солотша  меду
своїм  ти  подихом  мене  причарувала.  Ароматом  твоїх  уст
 солотких  наче  апельсина,  за  сотні  миль  його  б  почув
до  тебе  лину.
 2  куплет:
Забуті  миті  та  я  в  душі  поет,  лишив  в  віршах  ті  запитання
 що  з  нами  є  прожиті,  ті  привіти  та  прощання.
Прозорий  контур  наших  мрій,  на  аркуші  паперу  застигає
 згадає  скільки  ще  надій,  що  й  сторінок  не  вистачає.
Скільки  присвятив  тобі,  та  їх  усіх  памятаю,
 повір  ти  варта  іще  більше  слів,  ніж  слова  прості  кохаю.
Залишити  перо  не  всилі,  думки  не  можу  зупинити
 на  світі  музи  не  буває  мила,  як  творив  так  буду  я  творити.
Відкривши  двері  нашої  довіри,  очіківав  твою  зустріти
 та  вона  кудись  пашла  з  туманом  сірим,  і  хоч  якби  не  шукала  не  помітиш.
Та  я  зустрів  давно,  в  числі  20  цятім,  як  виграв  той  квиток
 з  тобою  прогулятись.  Моя  мила  світла  та  жадана  в  світі
в  вікні  тебе  я  бачу,  зорею  світиш,  чомуж  ти  плачеш.
 Без  тебе  я  нудьгую,  звик  з  тобою  бути  так  що  вже  неможу
без  тебе  інших  я  не  чую,  без  тебе  у  душі  морозить.

24  січня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2013

Служитель небес

 Він  чув  у  снах  чиїсь  голоси,  
багато  бачив  тих  облич
 що  падали  з  гнилих  сходин,  
з  сам  з  собою  залишавшись  віч-на-віч.

 Від  знесилення  очі  розтирав,  
подихом  наповнював  легені
 настроював  себе  на  битву  проти  зла!  
Самотній  діла  свого  геній...

 Давно  іще  він  був  святим,  
для  мешканців  поселі
 на  світі  лиш  добро  творив,  
розбивавши    нечисть,  об  за  камянілу  скелю.

 Священним  зіллям  біса  виганяв,  
від  тіл  що  потрапляли  у  полон
 щоб  спасти  всі  сили  віддавав...  
І  часто  виходило  зло,  в  вікно.

 В  очах  у  нього  гордості  ні  крихти,  
лиш  погляд  мудреця  сумний
 та  серце  як  і  душа  такі  чисті,  від  жаллю...  
Що  інколи  комусь  неміг  допомогти.  

 У  той  день  сонце
бліду  картину  малювало.  
 Неначе  щось  недобре  відчувало.
Лиш  трохи  виглядавши  з-поміж  хмар,  

 що  темним  кольром  ставали
в  хатину  мати  принесла  диття,  
 де  в  неї  зло  у  закутку  прилаштувалось.
Благаючи  спасти  від  пропасті  дитину,  

 старець  кволимим  руками
на  стіл  свій  Святі  мощі  розкинув.  
 Промовляючи  якийсь  обряд  словами
йому  у  відповідь:  хижаки  сапіли  в  спину.

 Піднявши  руки  у  гору,  
продовжував  шепіт  свій
 в  дитяті  біс  тіло  розривав,  
вона  мучилась  падавши  з  ніг

біс  злим  ураганом  вирував.  
 Мов  на  вогнищі,  кипіли  вени
в  мудреця  блідла  шкіра,  
 зло  кричало:    -  Мучишся  старий  даремно...

Вже  звідси  нікуди  не  піде.  
 Її  тілом  розмовляли  голоси  пекла
міняли  слова  на  заклинання,  
 кричавши  то  поруч  то  далеко

мов  терпить  за  свою  родину  якесь  покарання.
 Стискаючи  зуби  рвала  шнури,  
руками  себе  душила
 Служитель  небес  поклав  їй  розпяття  на  груди
 
та  у  святу  воду  шматок  хліба  кинув.
 Змочивши  чоло,  
помало  йшов  до  старенької  шафи
 ледь  відсуваючи  скло,  щоб  Біблію  взяти.
 
Мати  над  образом  щиро  молилась  без  перестанку
 сильно  стискавши  дівчинки  руку
просивши  в  небес  Щиро,  -    Будьласка...!!!
 -  Нехай  біль  цей  мене  не  диття  мучить.  
 
Старець  взявши  книгу  Божу
 змощеними  руками  від  літ,  
важко  пересуваючи  до  столу  ноги
 запалив  недогорівший  свічі  гніт.
 
Перехестившись  у  3  кути  убогої  хатини,  
 Біблію  відкрив  на  потрібному  псалмі,  
матері  здавались  вічністю  ті  години
 що  переживає  на  Господній  землі.  

Диття  з  мотузок  виривалось
 невтомно  прагнучи  шнури  перекусити
зло  в  ньому  на  волю  виривалось
 де  за  планом  людям  відчай  планувало  зробити.
 
Намагалось  усьмішку  намалювати  на  обличчі
 словами  лагідними  просило  підійти,  
руками  Біблію  схопити
 що  читалась  земним  святим.

-  Божі  слова  вічні  
як  і  вселився  та  так  і  підеш...!!!  
 -  Перед  Господом  всі  рівні
-  Лиш  ти  Демон  тут  притулку  не  знайдеш.
 
-  Покинь  ти  невинну  нівчому  душу,  
 сила  Творця  нашого  сильна                  
тобі  не  здолати!!!".  
 По  всьому  тілі  Демон  сховатись  намагався
 
та  душу  собі  забрати.  
 Жахом  зоговив:  -  Старий  ти  безсилий!
-  Пусти  невинну!  Закривав  клочем  сві  замки
 та  з  непрагненням  покидав  дитину.  
 
Покрите  чорним  фелоном
 переможене  розпустило  червоні  крила
покружляло  над  Стареньким  домом,  
 та  стрімко  об  скелю  розбилось...
 
Юна  дівчинка  заплющила  очі,  
 в  скромну  хатину  зазирало  літнє  сонце
мати  Дякувала  в  молитві  сидівши  в  куточку,  
 та  дивилась  в  віконце.
 
В  перше  в  житті  плакала  від  щастя,  
 вії  стіклились  з  синіми  очами
сум  перетворився  в  настрій,  
 коли  маля  розплющило  очі,

та  промовивши  МАМА...  
 Ця  мить  подарувала  радість
яку  усі  колись  відчули,  
 диття  ручками  міцно  матір  обняло
 
та  знесилене  на  руках  заснуло.  
 Знахар  завершав  вже  обряд
тричі  хрестившись  біля  Божественних  ікон,  
 клавши  Книгу  у  її  ряд
 
та  ховавши  Священний  кулон.  
 Він  врятував  іще  одне  життя
яке  лиш  починало  жити,  
 йакеб  пішло  у  небуття
 
де  темнотою  сонце  світить.  
 Зміцнивши  те:  -    Що  добро,
завжди  перемагає  зло!!!  
 Лиш  потрібно  вірити  у  це...

08.05.2010  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013

Дитя природи

 1  куплет:
Змалку  життя  на  виживання,  він  скавулів  під  вечори
 та  засинав  під  ранки.  Ніхто  не  зжалився  хоч  бачив,
що  цуценя  на  снігу  плаче...  Миле  лиш  бродяче.
 Така  його  вже  вдача,  воно  слухать  буде  всі  вказівки
очами  просить  лиш  візьміть!!!.  Та  люди  йдуть  минавши  сітку
 де  скулившись  воно  стоїть,  холодний  сніг  морозить  лапки
мерзне  замерзає.  \"...  Хоч  крихту  киньте  дьядьку!!!\"
 покинене  благає.  Щулить  вуха  лапками  танцює
і  чоловік  поліз  в  карман,  від  холоду  смаку  нечує
 і  щиро  промовляє  \"Гав\".
Але  старий  на  жаль  не  мав  нічого  у  пакеті
 з  карману  витяг  сигарету,  хрипло  закурив
та  за  ногами  вщухнув  дим.  Тоді  воно  побігло  по  стежині
 де  паркувалтсь  магазини,  можливо  крихту  тут  хтось  кине.
-  Боже!!!!!!!!  -  Чому  такі  жорстокі  перехожі???...
 Сіло  на  сходинку,  заплакавши  мов  мала  дитинка,
грались  з  ним  сніжинки,  та  на  мить  забувалась  покинута  тваринка.
 В  ті  очі  сонце  зазирнуло,  променем  обняло
воно  лягло  засумувало  тай  заснуло.  І  снится  песеняті  тепле  одіяло
шуба  матері  що  накриває,  до  себе  пригортає
 і  як  красиво  воно  спало  сміялось,  пригорталось.
Та  гавчало  МАМО....!!!.
 Приспів:
Час  так  іде,  а  йому  притулку  все  нема  ніде
 Як  же  можеш  так...  Пожаліти  крихту  хліба  для  собак.
2  куплет:
 Йому  здавалось  що  на  яву,  що  хось  його  почув
віднайшовши  найдорожче,  ту  що  народила,
 адже  рідні  -  це  за  все  дорожче,  тому  що  це  родина.
Та  ішла  година,  із  радості  хвостом  виляло  в  боки
 не  чувши  злючі  кроки,  господині  дому
вдарила  ногою,  з  сходів  зіштовхнула.  Стара  була  жорстока
 і  жалю  нечула,  мабуть  теж  її  доля  обманула,  та  як  би  там  небуло
мале  від  болю  закричало...  І  проснулось.
 Це  був  сон  і  ніщо  не  збулось....  Воно  ще  постояло
так  мило...  наче  промовляло,  можливо  господиня  щось  поїсти  кине,
 зачинились  двері,  хоча  воно  нікуди  не  спішить
ще  почекає  а  вже  потім  побіжить,  оснанньою  надія  помирає
 хвилинами  стікає  мить,  а  її  немає....  І  замарзле  з  голоду  
пішло  в  низ,  опустивши  голову.
 Замерзали  сльози  на  лютому  морозі,  вуха  опустило  і  кудись  подалось
жаліло  сонце,  з  жалю  закривалось,  більш  ніхто.
 І  навіть  той  хто  бачив,  він  не  розумів  як  рости  одному  значить.
У  малесенькій  душі  так  важко,  коли  у  всіх  є,  
 а  у  нього  небуває  казки  щастя  недає  йому  підказки,  
куди  податись  краще.  І  замарзле  з  голоду  
 пішло  до  низу  опустивши  голову.
Приспів:
 Час  так  іде,  а  йому  притулку  все  нема  ніде
Як  же  можеш  так...  Пожаліти  крихту  хліба  для  собак.
 3куплет:
Ніч  в  очі  зазирала,  темно  вже  ставало  сонне  сонце  заховалось  
 та  морози  ще  лютішші  підкрадались...  Воно  весь  день  голодне
сівши  в  парку  поглядом  проводить,  хтось  щось  їсть  а  воно  теж  хочеть
 та  люди  жадні  ходять.  Мале  не  судить  що  недали
лиш  щиро  просить,  щоб  таких  як  він  незабували.
 Вірить  в  щедрість  і  що  щедрості  не  мало.
Підбігло  до  вітрини  у  крамницю,  а  там  такі  гостинці...
 Є  все  що  забажає,  та  лиш  грошей  воно  немає!.
Тут  двері  відчинились,  і  вийшла  мама  із  дочкою
 багато  бачив  ласощів  що  й  неснились,  гавчав  стрибавши  за  ногою.
Попав  на  ту  людину,  що  була  щедра  всередині,
 дівчинка  весело  усміхнулась,  найбільшу  цукерку  розгорнула,
кинула,  воно  вхопило,  мама  засміялась:
 -  Це  не  цуценя  А  просто  диво.  -  Мамо  воно  ж  таке  миле
-  заберемо  його  в  квартиру,  -  буду  доглядати
 більш  не  будеш  на  морозі  замерзати.
Із  апетитом  лапками  тримало  подарунок,  
 та  як  про  слова  гаразд  почуло,  найщасливіше  було.  
Собака  друг  людини,  він  розуміє  все,  охоронець  у  родини
 і  серце  в  нього  теж  живе.  Мала  взяла  його  на  руки
і  як  у  вісні  мама,  міцно  так  обняла  
 і  воно  ще  довго  сімї  радість  дарувало.

20  січня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2013

Злоба та ненависть у катів…

Злоба  та  ненависть  у  катів,
тебе  на  хрест  підняла.
І  кожен  так  тебе  ропять  хотів
тебе  штовхали,  били,  зневажали...

Ти  був  для  них  взірцем!
Сьогодні  ворогом  їм  став...
Із  закривавленим  лицем,
наш  хрест  за  нас  приняв...

Щосили  батогами  били,
плювали  тобі  в  очі,
тих  половину  що  любили!
Тепер  твоєї  смерті  хочуть...

Докажи,  що  ти  Син  Бога?
Що  ти  насправді  є  Мессія!
Ах...  Скільки  було  злого,
одна  лиш  всіх  тримала  мрія...

Розпяти  на  Хресті  Ісуса,
немов  розбійника  страшного,
сліпий  народ  тебе  примусив,
на  Хрест  покласти  руки  й  ноги.

Зкуйовджилось  волосся,
скрутилось  наче  під  дощем.
Мовчиш,  нічого  їш  не  просиш...
Лише  не  серці  біль  та  щем.

Вінок  із  терню  дали,
кольки  у  голову  впинались,
тебе  невиного  жорстоко  катували
та  твоє  тіло  підкорялось.

Хай  буде  твоя  воля  Боже!
Крізь  біль  ти  промовляв...
Щоб  легший  ніс  Хрест  кожен
ти  цього  лиш  бажав.

22  квітня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2013

Жебрак

З  високих  гір  ховається  долина,  
 захована  в  красі  природи  
там  неподалік  стоїть  хатина,  
 а  в  ній  панує  тиша-спокій.
 
Убога-глиняна,  
 вкрита  дахом  із  соломи,  
тут  живе  старий  жебрак
 забутий  усіма.  Непотріб  він  нікому.  

Він  ріс  без  мами-й-батька
 ніколи  в  очі  їх  не  бачив,  вічний  сирота
душа  не  чула  що  життя  це  казка,  
 лише  у  серці  сильна  віра  у  Христа.
 
Босоніж  шукає  місце  своє  в  світі,  
 та  часто  ноги  заливає  кров
напевне  всім  по  іншому  у  небі  сонце  світить,
 скільки  марно  часу  вже  пройшло.

Дертий  одяг  тіло  ледь  ховає,  
 інколи  в  хатині  чути  сльози...
Ключі  до  щастя  днями  підбирає,  
 і  колять  в  душу  шипи-рози.

Світ  давно  уже  ховаєтся,  
 від  жадібно-похмурених  людей
одинаково  усе  від  юності  до  старості,  
 співає  Дежа  Вю  холодна  ніч  та  теплий  день.  

Розвіяв  вітер,  ті  дитячі  мрії.
 Будовані  іще  малим,  тепер  даремні,  
даремно  грати  на  великій  сцені.
 Музику  писав  коли  на  дворі  було  темно.  
 
Наділений  талантом
 йому  цінніший  дар  за  діаманти.  
Сивиною  голову  житя  покрило,  
 Всевишній  дай  же  сили!  

Ранком  торбу  кволо  кидає  на  плечі                            
 дорогою  на  ярмарок  моливсь
спасибі  Господи!!!  "За  день",  "За  вечір"!!!
 Захисти  Нас  Захисти!!!.
 

Народ  є  добрий  а  є  злий!!,  
 Хто  розуміє  -  той  кидає                                                                    
І  благословляє  молячись-старий,  
 а  серце  в  грудях  стогне-та-ридає.

В  очах  у  нього  гордості  ні  крихти,  
 сидить  біля  Костьолу.
І  підкрадаєтся  до  нього  хтось-так-тихо.
 І  просить:  -  Беріть  дідусю!!!.  

Тягне  малечі  рука  морозиво.
 Дитячим  голосом  дитя  старого,  
щедро  просить.
 -  Мені  ще  купить  моя  Мамуся.  

Тоді  з  очей  його  
 покапали  солоні  сльзи.  
Мала  не  мала  ні  копійчини
 та  в  неї  вже  є  добре  серце,  

і  щедро  буде  житись  цій  людині
 що  вже  змалку  відчинила  Богу  дверці.
І  скільки  того  дня  люди  грошей  некидали,  
 вони  не  були  так  жадані

як  ласощі  дитини,  
 обняв  старенькими  руками
та  поглянув  на  глибоке  небо  синє.  
 Мале  побігло  до  родини                                      

a  старець  іще  сидів,  
 і  рученятами  махало  із  машини
старому  світ  осінню  розцвів.  
 Та  наступав  вже  вечір

і  рідко  хто  вже  кидав  в  капелюх,  
 ховалась  у  домівки  вже  малеча
та  непомітним  ставав  рух.  
 Старець  зайшов  до  середини  храму

хоча  і  втомлений  та  на  душі  так  легко,  
 ледь  пересуваючи  ногами
кинув  гроші  на  пожертву.  
 За  тих  у  кого  замість  серця  камінь

впавши  наколіна  в  Церкві.  Помоливсь.  
 І  зі  скрипом  двері  зачинив.
Бож  довга  дорого  іще  його  чекає,  
 потрохи  меншало  народу  за  ним

Хто  йде  а  хто  кудись  поспішає...
 Старий  жебрак  не  мав  нічого,  
одягнений  в  лахміття
 з  малку  у  карманах  віє  вітер,  

він  один  у  світі,  
 з  чистою  душею.
Летять  ті  гуси  роки,  
 вкриті  змошками  старого  щоки.
 
А  він  сидить  і  досі,  
 на  східцях  Костьолу  щиро  просить...
Доля  це  велике  поле,  
 у  житті  приносить  безліч  болю!!!

28  січня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2013

Ліс

На  вулиці  веселе  сонце
 ясними  променями  сяє
пташки  зазирають  в  віконце
 зозуля  ку-ку  співає.

Усе  таке  зезене  зелене
 літо  взяло  краски  фирбувати
любуются  собою  клени
 липі  теж  не  хочется  чекати.

Ліс  шумить,  емоційно  любо
 він  знову  гарний  із  листками
нехай  завжди  таким  він  буде
 красивим  до  нестями.

Немов  запрошує  пташок
 цьвірінькайте  а  ми  будемо  грати
дуби  вклонившись  просять  ластівок
 щоби  концерт  в  неділю  влаштувати.

Забезцінь,  лісу  грошей  не  потрібно
 він  лиш  просить  щоб  не  зневажали
на  людей  його  концерт  хоч  не  подібний
 та  його  неслухали...  папірці  літали.

Він  не  втомився  замітати
 йому  лиш  варто  вітру  подзвонити
все  швиденько  зможуть  позбирати
 та  навіщо  шкоду  цю  робити...

Він  гратиме  романтику,  для  пар
 пісні  веселі  як  забава  буде  
студентів  заховає,  як  втечуть  із  пар
 без  білетів,  лиш  його  не  зневажайте  люди!...

17  липня  2009  рокеу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013

Кран

Дощ  краплями  віконце  вмиває,
 сирість,  та  стоїть  туман,
чому  сьогодні  сонечка  не  має?
 Пустуватиме  сьогодні  кран.

Не  буде  цеглу  подавати...
 розчин,  балки,  перемички,
він  хоч  працює  без  зарплати,
 та  бити  байдики  йому  нема  привички.

Якби  він  міг,  тоб  річ  одну  зробив
 пішов  би  в  швейну  й  дав  заказ!
Щоб  зонтик  величезний  хтось  пошив
 тобі  б  ніхто  не  мок,  посеред  нас.

Його  таке  життя  така  робота,  
 та  він  безмежно  радий  цьому
і  подавати  матеріли  є  охота,
 він  служить  вірно  дому!

Потрібний  на  усіх  будовах,
 він  силою  рівняєтся  з  Вірастюком,
стоїть  оббитий  знизу    у  підковах,
 та  із  новесеньким  гачком.

Чекає  сонця,  та  працівників
 а  то  уже  нудьгує,  він  вже  чистий
ніхто  не  дочекаєтся  від  нього  слів
 він  німий,  та  хочеть  бути  так  корисний!

22  квітня  2009  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013

Коли кохаєш…

Коли  кохаєш  то  живеш
 і  щастя  якір  ти  тримаєш
із  усьмішкою  днями  ти  пливеш
 та  десь  далеко,  думкою  літаєш!

Коли  кохаєш  ти  щасливий
 світ  на  паузі  неначе  завмирає
і  кожен  рух  твій,  такий  красивий
 що  ти  поряд,  Богу  дяку  я  складаю.

7  лютого  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2013

Весна настала!

Ще  вчора  прилетіли  лелеки,
 над  нашими  кружлявли  гаями,
прокидалось  сонечко  на  небі,
 піднімалась  травичка  полями.

У  ліску  підсніжники  білки  збирали,
 їжачки  колючками  усіх  будили,
дерева  віти  пишно  розпускали,
 зайчики  галявини  кропили.

-  На  вулиці  весна  настала!
 -  Тож,  усі  давайте  будемо  радіти!
Задоволена  дітвора  галасувала:
 -  Весна  тепленька  наче  літо!

15  березня  2010  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2013

Прилітай зіронько

Знову  вечір,  сонечко  сховалось
 виступив  місяць,  губивши  зорі  на  небі
немов  торкаюсь  я  них,  так  здавалось
 а  сонні  хмаринки  шепочуть,  не  треба.

Крізь  бінокль,  вечером  я  милуюсь
 місто  вже  спить,  тихо  пугач  милу  шекає,
спостерігавши  крізь  скло,  все  ж  дивуюсь!
 Як  місяць  зорів  імя  усіх  памятає?...

Он  та  кудись  полетіла:  -    Стривай!
 Крикнув  нестримавшись  я  до  нього.
А  потім  у  собі.  Батьку  місяцю:  -  Доганяй!
 Зірочка  впала,  на  серці  моєму  тривога.

Боже,  не  дай  щоб  розбилась!
 Дай  вапасти  її  на  травичку  чи  сіно,
не  дай  залетіти  в  криничку,
 не  дай  впасти  поблизу  каміну!

А  що  як  вона  заблукала,  
 охоче  швиденько  одяг  вдягаю,
вона  над  Тернополем  десь  запалала
 беру  ліхтарик,  йду  її  пошукаю!
   
Вонаж  то  не  знає,  життя  то  земного
 он  там  десь  за  домом,  напевне  лежить
задихавшись,  молюсь  до  Бога
 надіявшись  що  не  розбилась,  й  досі  горить!

Де  ж  ти?  Зіронько!  Виглянь,  я  не  злий!
 Знімаю  куртку  та  кепку,  тримай!
Не  ховайся,  бери,  я  не  скупий,
 погрійся,  а  я  попиняю  зараз  трамвай!

Ось  розклад,  дивись,  тобі  пощастило
 ще  три  хвилини  чекати
ой  зіронько  ти  собі  ніжки  змастила
 може  хочеш  душ  ти  у  мене  приняти?

Ех,  жаль  що  місяць  мобілки  не  має
 тоді  б  йому  подзвонив
голову  в  верх  піднамаю,  й  зітхаю
 прямую  із  зіркою  на  східний  масив.

Трамваєм  до  метро  вже  добрались
 ну  щож  щасливо  тобі  в  аеропорт,
немов  давні  друзі  на  прощання  обнялись
 прощай,  залітай  на  каву  й  на  торт.

Як  добре  мріяти,  собі  фантазувати
 нехай  і  про  таке  яке  не  може  бути
пора  вже  спати  то  лягати,
 вжей  пугача  гукань  не  чути...

Зануруюсь  під  тепле  одіяло,  класс!
 Собі  під  ніс  губами  промовляю.
Зіронько,  прилітай  хучіш  до  нас
 на  печиво,  й  на  доброго  мятного  чаю...

10  квітня  2013  року...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013

Люблячий Боже

Cпасибі  Господи  тобі,  за  цю  роботу
 яку,  ти  вклав  у  мою  долю,
спасибі,  за  ці  радісні  життєві  ноти
не  ображайся  тільки  молю...

Чесно!  Не  забули  дім  твій  ноги,
робота  так  виснажує,  та  дає  втому
та  я  не  забуваю  Хресної  дороги,
її  тепер  я  відмовляю  вдома.

Молитись  твої  стації  не  припинив.
Ти  на  хресті  помер  за  нас!
Мій  любий  Боже,  я  згрішив
а  ти  жалів,  від  злиднів  спас.

Який  ти  добрий,  милосердний
терплячий,  люблячий,  гріхи  прощаєш
а  я  то  злий,  поганослов,  то  вредний
а  ти  піклуєшся,  не  забуваєш.

Усе  мені  віддав,  і  навіть  свою  маму
а  я  це  навіть  не  цінив
візьму  я  молот,  розібю  у  серці  каміть
Господи,  пробач...  Щож  я  наробив...

Цією  Хресною  дорогою  тобі  віддячу
прийми  її,  яку  я  духом  відмовляю
тебе  розпяли,  й  серце  твоє  плаче
пробач,  я  жити  із  тобою  лиш  бажаю!

5  квітня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013

Не така як усі

Не  така  як  усі,
 у  очах  я  зупинився,
тепло  відчув  в  душі,
 вічність  би  дивився.

На  твоє  личко  миле
 і  не  переставав!  
Як  ти  прекрасно  заговорила,
 собі  на  диктофон  я  записав.

Продовжуй  ти  співати!
 Я  буду  нерухомістю  сидіти,
щоб  ніжний  спів  не  перервати,
 одна  єдина,  та  жадана  в  світі.

Ти  та,  кого  шукав!
 Про  кого  палко  мріяв,
кого  у  снах  я  малював,
 сімейного  життя  надія.

Моє  щастя  із  тобою
 дуже  шира,  й  не  пихата,  
живеш  лиш  добротою,
 важливіша  за  усі  карати!

24  травня  2010  року...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013

Мова кохання…

Я  тебе  кохаю  і  для  тебе  жити  хочу,
 цей  день  коли  тебе  зустрів.
Дерева  кидали  у  нас  листочки,
 і  не  потрібно  було,  слів.

Сонечко  промінням  зігрівало,
 соловей  пісні  співав,
щастя  нас  коханням  обвінчало,
 ох,  якби  цей  день  завжди  тривав.

Я  не  чув  себе,  це  наче  сон.
   Радісно  тримав  тебе  за  руки,
життя  потрапило  не  мов  в  полон,
 любові,  било  серце  звуки.
 
Дивились  один  одному  у  очі,  
 я  так  хотів,  торкнутися  тебе  губами,
собі  в  думках  шепочу...
 Хай  кохання  буде  завжди  поміж  нами.

А  вітер  хороводом  закружляв,
 тихенько,  щоб  не  перервати  миті.
Листки  дерев  не  поспішаючи  збирав
 а  ми  продовжили  мовчанням,  говорити.

Від  мого  погляду,  ти  очі  опускала,
 а  я  усе,  не  наставав  дивитись.
Я  мовчав  і  ти  мовчала,
 і  не  могли  мовчанням  ми  наговоритись...

Ми  танцювали  під  дощем.
 Я  цього  не  робив  іще  ніколи!
Нам  завжди  вистачає  тем,
 без  слів  поговорити,  як  ніколи...

Ніколи  і  в  думках  то  не  літало,
 що  мова  ця,  така  красива!
Та  лиш  з  тобою,  словника  не  бракувало,
 ти  її  напевне  в  школі  вчила?...

Я  якось  в  Гуглі  прочитав.
 Це  без  цікавості.  А  просто  так.
Що  мовою  кохання  із  тобою  розмовляв,
 і  що  це  взаємно,  це  є  мови  знак.

9  січня  2010  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013

Його нема…

Холодно.  Дощ  краплями  обмиває  вікно,
 він  поряд  лиш  в  фотоальбомі...
На  першій  сторінці  фотокартка  його
 на  фоні  колишнього  дому.

Гірке  в  душі  почуття
 іще  раз  ворушить  минуле
написане  на  аркуші  його  імя
 божились  бути  разом,  та  доля  обманула.

Трусится  від  літ  рука
 і  потекли  з  очей  солоні  сльози
в  альбомі  вічно  його  постать  жива
 та  лиш  обняти  він  більше  не  зможе.

А  тут  неначе  було  вчора
 у  памяті  блукає  згадка  про  Канари
романтичні  вечори  на  дворі
 медаль  з  1-ше  місце  як  найкраща  пара.

Тобою  так  гордився,  кохав  і  ти  кохала
 доказував  любов  сотні  раз  на  годину
віддав  за  неї  душу,  і  вона  б  віддала
 хотіла  так  із  ним  родину.

У  чому  суть  життя?
 в  ненависті,  любові,  добрі,  смерті
чекає  всіх  нас  небуття
 як  не  старався  двері  хтось  підперти.

Світ  є  милий  є  жорстокий
 є  добре  є  погане
радіють  плачуть  очі
 та  краще  не  настане.

Та  так  жахливо  хочется
 бачити  живим,  вчепитися  обійняти
а  дощ  сльозою  по  віконцю  котится
 й  не  може  сонечко  хмаринку  подолати.

На  цій  сторінці  фото  особливе
 трішки  сьмішне,  у  двох  на  слоненяті
після  цього  маля  ходило  криво
 віддячило  його  ротом  у  салаті.

Ці  дні  що  разу  дарували  безліч  щастя
 купалась  ласощами,  від  щастя  літала
не  знала  що  доля  може  так  вкрасти
 ні  на  метр  його  то  не  відпускала.

Нема  його,  наступне  фото  є  найкраще
 просиш  в  Бога  час  на  зад  вернути
самі  йти  в  перед,  це  важче
 хоч  би  голос  раз  б  його  почути...

Ніхто  не  знав  що  він  покине
 що  світ  тепер  цей  не  для  нього
тепер  росте  над  ним  калина
 не  зробить  кроку  до  порогу.

6  травня  2008  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013

Вавилонська вежа

-  Що  там  дієтся  на  небі?
 -  Який  на  вигляд,  Бог?
-  Давайте  вежу  зведем!
 Жильці  вели  щоденний  монолог.
 
Тримавши  кожен  у  своїй  уяві,  
 що  всеж  таки  то  доберутся
гуртувалися  самі  цікаві,  
 думали  що  хмари  розійдутся.
 
Постукають  Всевишнього  у  двері,  
 їм  щиро  ангели  відчинять
дорогу  килимами  встелять,  
 взаємно  їм  проявлять  милість.
 
А  іншим  і  не  так  здавалось,  
 що  хмари,  це  простий  обман!
Не  вірили  у  Біблію  яка  століттями  писалась,  
 Мовляв:  -  Нікого  там  нема.

Та  всеж  цікавість  не  давала  спати,  
 багатьом  хотілось  слави!
Рукою  Бога,  досягати,  
 робити  там  гучні  забави.
 
Деякі  боялись  другого  потопу,  
 який  пророком  віщувався
думали  що  не  сягнуть  їх  там  хвороби,  
 так  вірили  й  ніхто  не  серечався.

Якщо  Всевишній  знов  захоче  покарати,  
 нашле  на  землю  кару
своє  життя  там  зможуть  врятувати,  
 найдуть  спасіння  чари.
 
Тоді  земля  одною  мовою  лиш  розмовляла,  
 небуло  там  перекладачів
всім  зрозуміла  мова  існувала,  
 з  небагатьох  та  зрозумілих  слів.
 
Цеглин  йшли  міліони,  
 єдналися  смолою,  
на  плодовитих  землях  Вавилону
 поверхи  росли  горою.  

Будова  поколіннями  тривала
 старійнини  так  прадіди  й  діди,  
і  працю  батька  діти  починали
 на  будування  йшли  роки...

Мінялися  правителі,  царі,
 і  вежа  височіла
немов  би  равлик  у  руці,  
 потрошки  піднімаєтся  уверх  так  сміло.

Велике  скупчення  народу,  
 хто  в  вежі  а  хто  зовні
носили  цеглу,  подавали  воду,  
 тривало  так  усе  змістовно.

А  вежа  височіла  й  височіла,  
 сягнула  метрів  девяносто
труд  людей  перетворявся  в  діло,  
 хоча  й  було  не  дуже  просто.

У  середині  поверхи  ділили,  
 вищий  чин  розпоряджався
на  стінах  правила  вчепили,  
 щоб  кожен  як  в  домівці  почувався!    

Та  самий  височенний,  
 був  поверхом  Мардука
усіма  шанований  змиренний,  
 до  нього  то  складали  руки...

Придуманий  самим  народом,  
 його  словами  величали...      
Його  то  називали  Богом!  
 -  Ти  земний  правителю  кричали.

Цей  поверх  золотом  оббили,  
 щоб  бачив  кожен  із  людей
щоб  все  більше  приходили,  
 поглядом  скликав  мов  соловей.

Для  величання  божеству  Мардуку,  
 усі  надіялись  на  нього
що  докажуть  свою  Всевишньому  науку,  
 вежа  буде  дверями  до  Бога!

Та  розгнівався  землі  творець,  
 Отця  небес  це  дуже  засмутило!
тоді  промовив  до  людських  сердець:
 -  Щож  ви  тут  зробили?

-  Хіба  вам  мало  було  всього?  
 -  Що  на  землю  я  вам  дав!
 -  Для  іншого  в  вас  розум,  руки  й  ноги,  
 -  Чому  ніхто  мене  не  запитав?

-  А  самовільно  будувать  почали...
 Та  люди  цього  звернення  не  чули
мрію  свою  вперто  не  лишали,  
 щоб  поверхи  Всевишнього  сягнули.

Й  зійшов  Отець  з  святими,  
 пожалів  людей  не  покарав
лиш  різними  думками  перекинув,  
 та  їхню  мову  помішав.

Тоді  розсіяв  будівельників  немов  пшеницю,  
 по  всіх  куточках  світу
заніс  у  інші  лиця,  
 щоб  не  будували  вежу  їхні  діти.

А  ті  що  залишились,  
 стали  одне  одного  не  розуміти,
із  здивуваннням  на  товариша  дивились,  
 думки  про  вежу  перестали  гріти.

Й  прийшлося  їм  лишити,  
 так  й  вони  зробили
розбіглися  почавши  іншим  жити,  
 а  роки  із  часом  вежу  розвалили.

Та  слід  про  неї  залишився,  
 в  історії  земної  нашої  планети
а  місто  в  Вавелон  перетворився,  
 про  це  нагадують  художники  й  поети.
     
2  квітня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013

Овен

Овен  це  такий  знак  зодіаку!
 Що  прихід  весни  символізує,
він,  несе  привіт  весни  й  зими  подяку
 й  трави  кольором  зеленим  то  фарбує.

Незалежно  на  усі  падіння  й  злети
 овен  добрий,  не  лінивий
його  улюбленими  сонце  з  марсом  є  планети
 в  житті  цей  зодіак  щасливий.

Уподобань  йому  хватає:
 -  Любить  воду,  хоч  не  водолаз
дорогоцінних  каменів  колекцію  складає
 та  самі  кращі:  аменіст,  рубін,  алмаз.  

Він  самий  перший  знак
 характер  все  чогось  нового  прагне
якщо  і  щось  піде  не  так,
 він  все  одно  до  перемог  потягне!

Енергійності  йому  не  позичай
 своїх  емоцій  не  ховає
й  коли  вирішувать  потрібно  вкрай
 він  своїми  вчинками  всіх  надихає.

Музику,  й  тонке  мистецтво  полюбляє
 лимонад,  клубніку  й  мандарини
в  житті  ніжний  пристрасний  буває
 обожнює  весілля,  празники  й  христини.

Життя  його  вир,  настрою  та  сьміху
 нудьгу  до  себе  ні  на  крок  не  підпускає
він  наче  Миколай,  приносить  настрій  в  міху
 для  нього  кожному  веселощів  хватає.

Ніколи  за  медалями  не  буде  гнатись
 лиш  в  центрі  б  бути  всіх  подій
не  егоїст,  буде  чужим  так  перейматись
 щоб  досяг  той  друг  здійсненних  мрій.

Він  планету  хочеть  щастям  заразити
 Добрим  настроєм  й  теплими  лиш  днями
для  нього  не  буває  миті
 коли  він  засумує  разом  з  нами.

1  квітня  2013  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013

…

За  вікнами  дощ,  вітер  віє,
 любов  моя  тебе  не  гріє...
Для  тебе,  серцем  наче  чув
 що  іграшкою  лиш  я  був.

Якою  в  вільний  час  ти  гралась,
 в  моїх  грошах  лише  кохалась.
А  я  ж  по  справжньому  кохав
 і  подарунки  щиро  дарував.

Я  думав  що  й  ти  теж  кохаєш!
 А  ти  лиш  роль  свою  то  граєш!
Вигадувала  лиш  кохання...
 Настала  мить  прощання

Не  слухав  що  про  тебе  говорили
 ти  лиш  зі  мною  будеш  мила!
Прощать,  тобі  знаходив  сили
 коли  до  іншого  ходила...

Тобі  я  все  на  світі  пробачав
 кипів  від  люті,  та  мовчав...
Я  хотів  тебе  змінити
 з  тобою  я  хотів  життя  спинити...

Щоб  на  тебе  лиш  дивитись
 та  перестала  ти  ночами  снитись.
Не  мов  сказала  моїм  снам
 що  я  тепер  вже  сам.

Проте  я  радий,  що  так  сталось.
 Моє  життя  так  добре  склалось!
Що  з  тих  зустрічей  тепер  сміюся
 і  тими  горами  пройдуся

де  зустрічались  із  тобою
 тепер  іду  з  дочкою
І  згадую  оті  кумедні  миті
 що  для  мене  не  були  розбиті.

Як  я  тебе  на  завжди  відпустив
 Тому  що  розлюбив
Хотів  лиш  щастя  я  для  тебе
 Я  врахував  усі  твої  потреби.

Будь  щасливою!  Живи!  Кохай!
 Та  лиш  із  нього  ти  не  користай.
Та  жаль  тебе  мені  тепер.
 Що  не  лишилося  у  тобі  вже  манер

яких  тебе  батьки  навчали
 щоб  на  дорогу  добру  стала.
Ти  далі  бігаєш  по  клубах
 наче  мавпочка-циркач  по  трубах

І  залицяльників  годинами  міняєш
 тому  що  так  бажаєш!
А  світ  не  є  лише  для  цього
 ти  спробуй  помолитися  до  Бога!

І  він  тобі  поможе
 життя  не  є  таке  вороже
Щоб  комусь  лиш  мститись
 зумій  по  іншому  на  долю  подивитись

Якщо  тебе  покинув  хтось
 ти  не  кидай  от  просто  так  когось!
Любов  для  того  щоб  сімю  творити
 й  дітей  ростити...

08.07.2009  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013

"Замок"

Закинутий  віками,  
 де  нога  людини  не  ступала
стояв  напіврозвалений  в  Історії  блукавший  замок
 там  у  ньому  підземні  сили  існували.
 
Іще  давно  оповідали,  
 прадіди  й  бабусі
в  цьому  замку  жертви  катували,
 відтоді  там  вселились  мертві  духи.

Іще  нікому  не  вистачало  духу
 наблизитись  у  володіння,
з  далека  було  чути
 стогони  померлих  душ-покійних.
 
Що  втрачали  голови  у  війни.
 4-ри  поверхи,  у  собі  тьму  ховали
заковані  в  колотку,  
 тисячоліттями  іржою  припадали

просилися  на  волю  розбудженні  створіння.
 Плач,  вигуки  та  насьміхання,
кайданів  звуки,  ще  від  столітніх  ранків
 народ  поблизу  живший  слухав.

Засипаний  каміннями  довкола
 деревами  плоджений,  говорили:
тут  жила  Альгона,  Грекиня  за  походженням.
 Вдова  королева,  присвятила  себе  Богу

була  неживою  знайдена  у  власних  скелях
 кричала...  Та  ніхто  нечув  про  допомогу!!!
А  після  цього,  замок  спасу  немав
 стратники  приймали  там  свої  закони

ніхто  вже  не  повертавсь,  
 стояв  зачинений  він  до  сьогодні!!!
Наш  час,  11-та  ранку,  
 місцевий  екскурсовод  Тарас
 
взявши  з  собою  компас  та  карту,
 не  голосним  свистом,  
до  себе  покликав  туристів.
 Зачаровані  гарним  краєвидом,  

бачили  в  Неті
 в  живу  поглянути  хотіли,  
на  гори  князівства  Хорнеті.
 Сонячно  було,  передавали  погоду

40-рок  бажаючих  прибуло,  
 йшли  за  екскурсоводом.
На  память  фотографії,  знімали  відео
 вчені  географії,  

планували  репортери  у  розповідях  втілити.
 Ніхто  нежалів,  бачивши  гори
митець-провідник  їх  вів,  
 показував  природою  створені  узори.

Здавалось  іще  не  пізно,  
 і  люди  ще  не  втомились
та  на  вулиці  зробилось  сіро,  
 коли  на  ту  галявину  спустились.
 
Із  камяноі  споруди,  
 почались  дивні  звуки  чути
та  злі  голоси  немогли  слух  обманути.
 Комусь  яке  до  цього  діло,  шум  голосів

можливо  поміж  інших  почулось
 Тарас  мову  й  надалі  у  розповіді  вів.
Древні  історії  розповідав,  
 та  признався  чесно
 
тут  іще  не  бував,  тут  як  і  усі  в  перше!!!.
 Повіяв  вітер,  дощ  почав  крапіти
небо  зачорнілось,  і  лиш  єдиний  варіант
 був  від  дощу  подітись!

Заховатися  у  цій  фортеці...
 Розбили  колотку,  
важкі  двері  відчинили
 туристи  різного  народу,  

та  краще  цього  б  не  робили.
 В  замку  все  це  збереглося,  
стіл,  колишній  телефон
 королеви  трон.  Тягнула  темрява  в  кімнати

видно  було  свіжу  кров,  
 що  досі  залишилась
чи  можливо  свіжа.  
 Повз  них  привиди  ходили

шукали  їжу.Затянули  жінку  на  балкон
 ненависники  Церкви.  
Готували  все  для  страти
 довго  тут  чекали,  

щоб  знову  їх  вбивати.
 Чоловік  номер  набирав,
деж  ти  поділась???...!!!...
 Небезпеку  відчував,  

сходами  у  верх  побіг
 увесь  спітнілий.  Згадав  що  в  дитинстві  
ще  розповідав  дідусь.  Кинувся  шукати,  
 в  почорнівших  темряви  кімнатах  голос  її  чувся:  

"Я  тут...  тікай  вони  й  тебе  стратять".
 Він  з  гаманця  витяг  Образ  Святої  родини
зняв  футболку  і  кинув  в  камін,
 помоливсь  до  розпяття  на  шиї

і  пелюка  посипалась  з  стін!.
 Почав  Замок  колотись,  
взяв  дружину  на  руки
 спустився  на  вихід  по  сходах,  

поспішив  з  народом.
 Один  вчинок  вбив  Історію,  
про  те  там  ще  легенди  ходять
 а  Замок  знесли  його  вже  немає,
 
Ті  люди  всі  живі.  
 Врятувались,  
Тепер  дітям  розповідають!.
 Цю  історію  ніяк  не  забувають...

22  березня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013

''Божий суд'' (Правдива історія що сталась колись в одному поселенні)

Колишній  час.  Роки  далекі.  
 Кому  відомо  серед  нас
як  жити  то  було  нелегко...  
 Скільки  ж  в  душах  мали  зла

зайди,  іноземці,  яничари,  
 кровю  обмивалася  земля
не  своєю  смертю  люди  помирали.
 Ненависть  в  грудях  аж  кипіла,  
 
людей  вбивали  за  ніщо!
 І  тіла  падали  та  назавжди  німіли,  
такої  смерті  то  незаслужив  ніхто.
 Старенький  селянин,  

що  в  Бога  сильно  вірив
 залишився  один,  під  небом  сірим.  
Тремтячими  руками
 маленьку  шопку  збудував,  

поклав  під  перевязку  камінь
 а  в  середині  статуйку  Богородиці  поклав.
-  Нехай  відводить  лихо  та  біду,  
від  села  й  хатини.

-  Нехай  не  дасть  журбу,  
 відчути  іншим  тим  родинам.
Та  навіть  Божа  мати,  
 під  свій  покров
 
незмогла  побожних  дідів-прадідів  узяти
 струмками  проливалась  кров.  
Багато  стратили  народу
 та  вигнали  у  чужину,  

до  заходу  до  сходу,  у  невідому  далину.
 Тут  ворог  повз  ікону  проходив,  
ішов  та  не  хрестився
 у  серці  з  вірою  не  жив!  Жорстокий  вбивця.
 
А  хрестятся  всі  то  наші  люди,  
 малі  і  ті  що  старості  зазнали
очами  проводила  Богородиці  споруда,  
 про  наміри  його  не  знала.

-  Де  тут  Бандери?  
 Крикнув  до  старого
селянин  промовив  що  не  знає,  
 і  не  бачив  тут  нікого.
 
Та  через  мить  від  жаху  чуть  не  впав,  
 пришелець  вистрелив  у  Матір  Божу
у  собі  совісті  не  мав,  
 світились  люттю  очі  лиш  ворожі.
 
Він  пішов,  
 та  хвилею  морською  мов  котилась
вистрелила  міна.  
 І  серце  ворога  спинилось.
 
Якраз  під  ним,  
 за  те  що  руку  на  Святе  підняв!  
Розвіявши  життя  його  у  дим,  
 для  нього  Божий  суд  настав.
 
А  Богородиця  і  до  сьогодні  збереглася.
 Заквітчана  стоїть  дбайливими  руками,  
не  для  прикраси
 а  береже  людей  роками.  
 
Посилає  милосердя  й  Божу  благодать
 на  тих  хто  вірить.  
Оберігає  від  проклять,  
 силою  святині  цілить.
 
Тільки  шрам  від  кулі  то  не  заживає...  
 Напевне  це  за  нас  її  болить
в  наш  час  то  ворогів  хватає,  
 та  можливо  ця  історія  когось  із  нас  навчить!  

17  листопада  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013

Опавший лист…

Осінь,  дозрівають  фрукти
 зриває  невблаганно  листя  вітер,
кидає  на  дорогу  швидко
 не  будуть  більше  шелестіти.

Лягають  на  тротуари
 не  мов  замащені  у  жовті  красці
і  дощ  навіє  хмари
 для  них  закінчилось  життя  у  касці.

Хто  з  них  обнімется  за  руки
 інший  вчепится  за  ногу,
немов  не  хоче  він  розлуки
 та  нема  назад  дороги...

Ми  всі  по  них  пройдемся,
 не  будем  думати  що  їх  болить.
Від  дощику  під  парасольою  замкнемся
 і  не  будем  чути,  як  опавший  лист  кричить...

-  Мені  так  боляче  й  обідно...
 -  Ну  давай  ти  парашутик  розкривайся!...
-  Я  хочу  знов  злетіти  на  цю  липу  рідну
 парашутик  не  ламайся!...

-  Могутній  дубе  тату!
 -  Поглянь  що  роблять  люди?...
-  Вони  вже  розтоптали  мого  брата
 ...не  маю  дітись  я  уже  нікуди...

-  Мене  багнюкою  змаслили
 Я  перекрашуватись  їх  то  не  благав...
-  Попроси  у  вітру  сили,
 щоб  мені  хоч  крила  на  секунду  дав...

-  Злетіти  та  прилипнути  до  тебе
 -  Я  куплю  супер  клею!
-  Я  буду  завжди  вдячний  небу!
 -  Я  буду  мріяти  з  вечірньою  зорею!

Про  вічне  літо,  без  прощання
 я  буду  музикою  шелестіти,
я  буду  віяти  шепотом  кохання
 і  буду  всіх  радим  настроєм  лиш  гріти.
 
14  жовтня  2009  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013

Королева! (Вірш дівчини мого друга)

Вона  була  дочкою  імператриці,
все  решта  неважливо  прості  дурниці.
Подумаєш  розкішне  життя  забезпечене
вона  ж  принцесса  на  щастя  преречена.

Та  доля  інакше  розпорядилась
і  життя  по  іншому  скінчилось.
З  дитинства  пішаком  була
в  дорослих  справах

вдягнули  королівську  мантію
щоб  зіграти  саму  блискучу  партію.
Змалку  виховували  майбутню  королеву
не  цілі  ставити

а  наказувати  і  ні  в  чому  собі  не  відказувати.
Потратила  тисячі  ночей
щоб  мати  впевненість  серед  тисячі  очей...
Незмінна  переконаність

підтримувала  її  коли  
відправлялась  в  далекий  край,
що  чарівність  її  і  краса.
Замінять  те  чого  в  неї  нема!

На  заздрість  всім
покинула  свій  рідний  дім!
І  тільки  раз  вона  оглянется,
бо  більше  ніколи  туди  не  вернется.

Іде  від  дому  не  знає  куди
не  знає  до  кого,
з  ким  повяже  її  доля...
Юна  принцесса  чарівна  та  наївна...

Розкішно  одіта
чекає  на  появу  свого  чоловіка.
Насильно  поєднали  дитячі  долі
і  вони  пристали  на  королівському  престолі.

Королева  не  знала  що  їй  робити
вона  ще  дитина...
Так  минала  її  кожна  хвилина  та  днина,
театри  розваги,  костюмовані  бали...

А  люди  за  стінами  з  голоду  вмирали
та  не  довго  лафа  ця  тривала...
І  доля  її  вогнем  запалала.
Весь  світ  здригнувся.

Париж  кровю  захлиснувся!
недавно  тільки  йшла  під  вінець,
а  сьогодні  настав  королівський  кінець
З  сімєю  король  побув  останні  години,

до  смерті  лишились  лічені  хвилини.
Що  тепер  робити  молодій  королеві?
Чекати  кінця  який  теж  прийде  за  нею!
Біле  плаття  наділи  на  неї.

Настав  час...
Час  піти  вдові-королеві...
Полетіло  до  долу  біляве  волосся
потускнівше  від  смутку,

мов  зчорнівше  волосся.
Натовп  в  слід  їй  кричав  обідні  слова,
наче  душі  і  серця  в  неї  нема...
Наступивши  на  ногу  бездушному  кату

з  останніх  сил  зуміла  сказати:
-  Вибачте  я  не  хотіла!  Сказала  вона
це  були  останні  слова,
пред  тим  як  покотилася  її  голова!

З  гордо  піднятою  головою,
вона  прощалась  сама  з  собою...
Ставши  жертвою  революцій
попала  під  впоив  екзекуцій.

Народившись  не  в  тому  місці
не  в  той  час
доля  може  погубити  вас...

в  день  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013

Батькам

Минуло  20-цять  з  лишнім  років,  
 багато  я  вже  розумію
коли  на  світім  Божім,  
 у  життя  втілилась  ваша  мрія.

Народити  сина  й  дочку,  
 виховати  як  годится
дати  їм  усе  що  схочуть,  
 трутуари  покриває  жовте  листя.

А  тут  так  добре  на  землі,  
 за  цим  спостерігати
ми  вже  дорослі  не  малі,  
 спасибі  хочемо  сказати.

Рідні  мої  батьку  й  мамо,  
 роки  лелеками  летіли
нашими  краями,  
 а  ви  все  більше  в  нас  вселяли  віру.

Складати  руки  до  небес,  
 сиділи  поряд  і  навчали  як  молитись
любов  моя  до  вас  чепляє  за  живе,  
 у  всіх  життєвих  митях.

Усе  турбуєтесь  ви  двоє.  
 Діти  як  там  наші  справи?
про  нас  з  сестрою.  
 В  нас  все  добре  батьку  й  мамо.

Уроки  ваші  не  забув,  
 і  що  неділі  я  іду  у  церкву
і  прошу  щоб  душі  слова  Госпадь  почув,  
 свічі  свічу  за  пожертви.

Щоб  ви  не  хворіли,    
 і  щоб  ви  довго  жили
так  буде  я  надіюсь.  Вірю.  
 Сама  найрідніша  ви  моя  родина!

При  зустрічі  усі  такі  щасливі,  
 я  приїжджаю  в  вечір
лечу  немов  на  крилах  до  родини,  
 і  міцно  обніму  за  плечі.
 
До  вас  любові  сила  наче  не  земна,  
 ви  в  житті  для  всіх  найголовніше
для  вас  батьки  лунають  ці  слова,  
 для  нас  ви  є  найважливіше.  

Грієте  батьківською  турботою,  
 і  все  для  сина  та  дочки
важко  трудитесь  за  не  легкою  роботою,  
 скільки  вже  поради  ваші  помогли.

Спасибі  вам  за  все  мої  батьки!  
 Скільки  ви  рідненькі  пережили
жалію  що  егоїстом  був  колись,  
 я  перед  вами  винен.

Робив  не  так  як  радили,  
 а  ви  ж  добра  хотіли
немов  заплющив  очі  хотів  бачити,  
 а  ви  образи  не  тримали  що  не  вірю.

Робили  важко  щоби  одягнути,  
 ваші  руки  рідні  в  мозолях
часто  втомлені  могли  заснути,  
 родина  ви  моя  свята.

Усі  збираємось  лиш  на  вечері,  
 історії  рохповідаєте
лунає  сьміх  у  вікнах  і  у  дверях,  
 вони  такі  цікаві  самі  знаєте.

А  як  хворіємо,  
 від  ліжка  не  відходите  переживаєте
про  здоровя  разом  мріємо,  
 немов  птахи  біля  гнізда  літаєте.  

Наче  голуби  сивенькі,  
 ваші  щирості  немає  меж
я  вдячний  вам  за  все  мої  батьку  й  ненько,  
 останній  шматок  хліба  віддаєш.

Останню  краплю,  
 завжди  з  Всевишнім  Богом
мамо  й  батьку,  
 ви  проводжаєте  в  дорогу.  

З  приїздом  ви  вітаєте,  
 чекаєте  і  на  зупинці  зустрічаєте  
я  вечорами  молю  Бога,  
 щоб  жили  ви  довго.

21  вересня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013

"Історія лісової кішки" (ця історія відбулась в Василя Шпільки)

Ця  історія  відбулась,  
 ще  два  роки  тому
коли  у  лісі  все  проснулось,  
 пішов  лісник  на  полювання  з  дому.
 
Який  здобуде  він  трофей  сьогодні,  
 мислив  з  настроєм  чоловік
та  підійде  що  завгодно,  
 лиж  щоб  не  промахнувся  й  звір  не  втік.
 
Та  в  буреломі  між  корінням,
 пня  від  літ  старого
тримавшого  ліс  поколінням,  
 почув  чомусь  тривогу.
 
Натрапив  він  на  лігво  рисі,  
 а  на  ковдрі  з  моху
на  тлі  легкої  тиші,
 кошеня  присило  допомогу.
 
Згнесилене  таке  маленьке,  
 мабуть  його  сімю  вовки  позагризали
сиділо  в  нірці  цій  тихенько,  
 і  на  батьків  напевно  вже  давно  чекало.
 
Таке  кумедне,  кліпало  очами,  
 пожалів,  вонож  замерзне
серце  тож  не  камінь.  
 Та  коли  приніс  в  домівку
 
жінка  ледве  з  хати  і  не  виганяла
 сварилась:  -  Де  же  твої  мізки?
-  Тобі  надокучань  вовків  ще  мало?!
 -  Схаменись,  лиходій  лисиці,  

-  А  тут  твоя  щее  рись!
 Передавить  усю  птицю.
Та  всеж  з  годом,  
 рись  здобула  її  серце,  

і  дала  дружина  дозвіл
 відчинити  до  любові  дверці.  
Як  рись  була  маленькою
 в  хаті  ночувала  біля  печі,  

смакувала  атсосферою  терленькою
 і  тепло  було  як  і  в  день  так  і  у  вечір.  
А  коли  дорослою  вже  стала
 потрібно  було  більше  місця,  

на  соломі  лігво  влаштувала
 щоб  не  було  тісно.  
Та  їй  ще  досі,  хочется  на  вогнище  дивитися
 іще  не  досить,  продовжує  листитися.  

Дивитись  як  палає  в  печі
 вогонь  який  весь  час  горить,  
ніхто  їй  не  перечить
 та  відвикла  і  уже  не  спить.  

Хоча  вона  і  мясоїд,  
 та  не  задавить  жодну  курку
коли  підходить  вже  обід,  
 всідаєтся  поблизу  кішки  Мурки.

Ласує  сиром  молоком,  
 а  як  мяса  то  захоче,  
просить  поруч  зі  столом
 щиро  дивится  господарю  у  очі.  

Тоді  ідуть  до  лісу  полювати
 раніше  чоловік  стріляв,  
а  рись  бігла  трофеї  забирати
 та  вже  з  годом  зір  підводити  почав.  

У  всіх  рисів,  слух  та  зір  чдовий
 вміє  добре  орієнтуватись,  
як  ще  більше  підросте  кабанів  наловить
 лиш  потрібно  дочекатись.  

Обережно  підкрадаєтся
 великми  стрибками  нападає,  
їй  все  більше  получаєтся
 все  завжди  з  малого  починає.  

Вторішнього  ще  року
 вовки  хазяйського  Сірка  загризли,  
відколи  рись  тут  із  ніякого  боку
 не  нарушить  сіроманець  тиші.  

навіть  не  потикаются
 в  тому  що  вже  переконались,  
що  не  те  щось  відбуваєтся.
 Браконьєри  забоялись,  

як  почнется  гін,  
 як  заведено  в  природі
чекає  погодніх  гарних  змін,  
 із  оселі  стрімголов  виходить.
 
Рись  кілька  днів  блукає  в  горах,  
 шукавши  пару
чоловік  розповідає  як  було  на  морі,  
 а  у  віконце  раптом  щось  як  вдарить.
 
Це  рись  з  прогулянки  вернулась,  
 іщей  з  гостинцем  на  порозі
не  дарма  господврю  почулось
 отож  спокійно  спати  може.

Погладить  похвалить
 дасть  він  їй  цукерку,  
в  хатині  вогнище  горить,  
 і  не  задує  вітер  впертий.
 
Велика  кицька  з  плямами,  
 на  довгих  лапах,  
обережно  кроками  цікавими
 чує  шоколади  запах.  

Крадькома  на  чоловіка  поглядає
 трикітні  вуха  непокоєння  ледь  видають
а  на  сіро  попелястім  кожушку  сніжинки  тануть,  
 що  не  люблять  теплоту.
 
Схиливши  голову  цукеркою  ласує,  
 а  господар  гладить  по  спині
рись  любов  цю  чує,  
 і  дивится  в  вікно  як  пролітає  сніг.
 
Лиш  любовю  можна  звіра  приручити,  
 тоді  він  стане  добрим  охоронцем
тваринами  потрібно  дорожити,  
 як  небо  любить  сонце.    

10  жовтня  2011  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013

"Cкрипаль"

Міська  площа,  окружена  сидінням,  
 люди  йдуть  кидавши  гроші
і  серце  скрипаля  заняте  творінням.  
 Малий  на  скрипці  грає
 
пальці  втоми  біль  не  чують,  
 по  струнах  ковзають
світу  музику  дарують.  
 І  грає  та  старенька  скрипка,  

засіяли  щирі  очі
 таким-же-бачить  звикли,  
в  метушні  задумані  перехожі.
 Місту  музику  дарує,  
 
на  гарячому  асфальті,  
 скрипка  плаче-та-сумує
граючи  Вівальді.  
 За  пару  тих  монет,  
 
грає  у  осінній  день
 літньо-сонячну  мелодію,  
вгадавши  із  погодою.  
 Вчора  була  дощова
 
лишила  хмара  лиш  калюжі,  
 та  наранок  вже  пішла  гроза
і  голос  скрипки  тишу-рушив...
 Скрипаль  на  скрипці  грав
 
та  музика  розказувала  душу
 про  те  яким  він  світ  пізнав
про  те  як  вірить  він  в  Ісуса!
 Таке  життя  він  вже  приняв
 
це  хрест  його  на  цьому  світі
 інакшого  не  уявляв
він  радий,  що  це  тепле  літо.
 А  скрипка  із  таким  життям

не  хотіла  лиш  миритись
 вона  не  дивувалася  людським  сльозам
скрипалю  хотіла  назавжди  коритись.
 Малий  ледь-бачить,  народився  він  сліпим,  

кинула-дитя  мати
 не  потрібен-їй  такий  син.  
Кинувши-втекла,  
 не  бачила  як  підростав

не  давши  материнського-тепла,  
 не  чувши  вперше  як  мамо  він  сказав.
Бабуся  лиш  його  родина,  
 за  пенсію  малого  одягає,  

один  онук  у  неї,  одну  лиш  її  має.  
 Скрипка  тільки  вірний  друг,  теж  єдиний
бабусин  подарунок,  на  іменини.
 Грає  скрипка  мовою  душі,  

веселою-сумною
 мов  розповідає  долю  у  житті,  
зігріту  лиш  старенької  любовю.
 Поруч  безліч  тих  дітей,  

що  виростали  без  сімей
 Бог  таланти  нам  дарує,  
та  не  всі  цінують.
 Хоча  і  темно  у  очах,  

та  душа  малого  світла
 і  хто  тямить  котиться  сльоза,  
як  важко  жити  в  світі.
 В  центральних  магазинах,  

завжди  світла  є  багато
 та-у-розкішних  вітринах,  
метушиться  натовп.
 І  тепла  там  не  буває,  

від  людей  нічого  не  чекає,  
 далі  хай  собі  минають
якщо  серце  небажає,  
 чути  звуки  музики  що  долинають...
                                                                                                                                                                                                               2  лютого  2011  року...                                                                      .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013

"Сповідь"

Лише  коли  у  відчай  попадаю,  
 тоді  до  тебе  руки  я  складаю
коли  душа  ридає,  
 лше  тоді  тебе  благаю.  

Жадаю  допомоги
 та  прошу  Боже  в  тебе,  
подай  мені  дорогу,  
 щоб  вела  в  рай  у  небо.

Щось  роблю,  і  неаналізую.  
 Як  живу...  Чому  існую?  
А  світ  цей  лише  мить,  
 ми  є  тут  гості,  

не  помітиш  як  життя  згорить
 і  непоможуть  кошти.  
В  душі  не  уявляю,  скільки  нагрішив...  
 Як  тебе  я  Боже  ображаю,  

Службу  Божу  у  неділю  пропустив.  
 А  ти  усе  прощаєш,  
і  голосом  Священника  говориш
 людей  навернення  чекаєш.  

Питавши:  Друже  що  ти  робиш?  
 Я  каюсь  Боже  за  свої  провини.  
Прости  мої  гріхи...  
 Підніму  очі  в  небо  синє,  

пробач  Всевишній  захисти.
 Скільки  забував  молитись.  
Без  "Отче  наш"  я  засинав
 коли  погані  сни  почали  снитись,  

під  свою  руку  ти  мене  сховав.
 Від  бід  ти  захищаєш,  
все  бачиш  з  неба,  а  декого  й  караєш
 як  виникне  потреба.  

Моя  душа  є  творена  тобою...  
 і  ти  створив  мене  таким.  
Та  сам  обрав  я  долю,  
 лише  не  повністю  зумів  себе  знайти.

Та  я  стараюсь.  
 Частіше  в  Дім  твій  приходити,  
за  гріхи  посповідаюсь
 і  хочу  в  мирі  жити!  

У  вірі  Боже  все  зростати,  
 прагну  серцем  та  душею
цінити  інших  поважати,  
 жити  в  світі  із  тобою.  

Ти  є  мій  лікар.
 Надія.  Порятунок.  
Та  життя,  і  я  старатимусь  до  віку,  
 обирати  тільки  добрий  шлях.

Добром  я  хочу  ласку  засоужити,  
 я  гріхи  неначе  у  колекцію  збирав
неможу  вже  так  більше  жити,  
 жалію  що  про  Бога  забував.

Забув  про  Біблію,  
 у  голові  куріння  алкоголь  та  дискотеки
тепер  молитвою  себе  я  звільнюю,  
 рятуючись  від  пекла.

Не  можу  бути  більше  егоїстом,  
 я  аж  тепер  цю  істину  пізнав
що  я  зі  своїм  містом,  
 тебе  гріхами  своїми  я  Господи  розпяв...

26  березня  2012  року...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013