| Сторінки (2/116): | « | 1 2 | » |
Танцює осінь в золотому шалі,
Все сипле жовтолистям з висі крон,
І вітер навіва пісні печальні...
Час віщий, ніби той Лаокоон:
Ще мить — і сад впаде у сон-дрімоту,
Туман огорне крони в срібний дим,
І ранок прохолодний безтурботно
Полине понад світом непростим.
Вже й сонце вийде крізь важкі завіси,
Розсипле промінь із холодних хмар,
А осінь все танцює й сипле листям,
Так, ніби фея, що вдалась до чар.
Час бачить все: прийдуть сніги й морози,
Мов змії, сад затиснуть, сонний ліс,
Танцює осінь — «Що нам ті прогнози?» —
Й дарує золотий свій бенефіс.
29.09.2026 р. ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2026
***
Піду у ліс — грибну здійснити требу.
Я їм несу свій кошик. Кругом хмиз,
І сосни мовчазні аж десь з-під неба
Кидають краплі головою вниз.
Гриби стоять у травах безголосо,
Між золота черлено клен багріє,
А серед гаю осінь жовтокоса
Сумує, змокла... І мовчить, і мріє.
Тут, між мохів і вересу, як пустка…
Тут вересень отримав одкоша,
Несе ж бо осінь жовтню жовту хустку
І вже йому назустріч поспіша...
26.09.2026 р ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2026
***
Упав на роздоріжжі жовтий лист.
Прогортана ним книга часоплину.
Шукати в цій події сенс — мій хист,
Я озираюсь на минулі днини.
Там місто, мов здичавілий вампір,
Здирає з тіла літню одежину,
Облудним сяйвом труїть кругозір
Й спокусами кидає щохвилинно.
За глянцем вулиць, в сяйві площ і скла,
Відлунює тривога, свист і вибух,
Й тремтить і стоне нерв... В омані зла
Бруднить думки і труїть димом цибух...
Упав той лист із крони та й лежить.
Йому до людських дум немає справи.
Мабуть, уже й забув, що була мить,
Коли змінив смарагд на цвіт заграви.
26.09.2026 р ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2026
Коли темрява ночі нависла скалою,
і холодні тумани повзуть із долин,
серед жаху нічного я марю тобою,
і вимолюю в неба хоч кілька годин.
Тут навколо руїни, воронки та шанці,
і тривожно рука затиска кулемет,
серед сну я шукаю сліди, ніби вранці,
щось шукає у росах незрілий поет.
Я шукаю тебе, і мовчу безкінечно,
віриш, стільки не мав я розлогих розмов,
говори ти зі мною, і ніжно й сердечно,
поки я ще живий, поки ставка — любов.
Говори ти зі мною, допоки ще тихо,
доки вранішній коник сюрчить у траві,
поки спить у тумані смертельнеє лихо,
й не дістало свій козир, що десь в рукаві.
Ти вимолюй мене у небесного війська,
і проси, щоб дожив я до наших розмов,
не уявних, в реалі... підведена риска,
під словами моїми... до бою ізнов...
©Ігор Штанько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2026
Поглянь навколо — ось хвилясті ниви,
Де зріле жито вітер колихав.
А десь у небі — хмари білогриві
Везуть краплини чисті, без гріха.
Мереживо міцного павутиння,
Прозора тиша в затінку дерев,
Які ховають гіллям попідтиння,
Де спить спокійно день — кудлатий лев.
А ми йдемо з тобою по стежині,
Що серед поля-лану за селом,
Радіємо цій рідкісній картині,
Мов птахи, що постали на крило.
Обабіч синь волошок мріє в житі,
Ти їх вплітаєш у ясний вінок...
О, як вони відтінюють блакиттю
Твою красу — найкраща із жінок!
А маки, що в руках твоїх дрімають,
Палахкотять черлено, як вогонь,
Й цілунками медвяно зацвітають,
І манять теплі доторки долонь...
Ідуть літа, і жито знов дозріло,
Як в день, коли зустріли чудо-мить
Того благословення, що зуміло
Кохання наше вічне освятить.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2026
Байдужість і криваве зло
Мені не притаманні з віку,
Усе, що в серці розцвіло —
Любов звичайна чоловіка.
Я знаю: стежки непрості
Лежать щомиті перед нами,
Якісь нам вказують святі,
Якісь блукають ген ярами.
І я шукаю ті шляхи,
Які біжать поперед мною,
Де кропива та лопухи,
Де корінь трісне під ногою.
Але я шляхом тим іду,
Громи та зливи — за думками,
Вимірюю оцю ходу
Не днями — тижнями, роками.
Несу надію з краю в край,
Хоч світ довкола б'є без тями,
І, наче вірний самурай,
Бороню небо почуттями.
Ніколи заздрість не беру
В ознаку сили чи поваги.
Я розумію серцем гру
Сумну, бо повен світ зневаги.
А час летить — і край ось-ось,
Дорога все стає складніша,
Вантаж думок... Що зосталось?
Залишу лише найцінніше.
Карбую словом та рядком
На полотно паперу вірші,
Стелю соломою й піском,
Щоб людські стежки були інші.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2026
Це війна — як безжальна, німа шахівниця,
Скрізь розбиті фігури... чути крики сирен.
Тут везе в невідоме людей залізниця,
Тут на стелах сумних додається імен...
Ми — як ті пішаки, ще тримаєм клітинку,
Та за мить можуть здати усіх нас під бій,
І загубляться спогади впертого вчинку,
Що геройським назвуть на могилі твоїй.
Отже нині гамбіт на війні-шахівниці,
Під прицілом — будинки, і села, й міста.
Ми у пеклі руїн, чуєм тільки дзвінниці,
Де надія, як сповідь, з попелищ пророста.
Ще жевріє вогонь у фортечних бійницях,
Там, де світло не гасне у солдатських серцях.
Нас все меншає нині, кров’ю скроплені лиця,
Але вперто тримаєм синьо-жовтий наш стяг.
©Ігор Штанько
Зображення генероване ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2026
Іще пече серпневе ясне сонце,
І швидко засихає цвіт троянд,
І пада рано промінь у віконце
Відблисками фіранок, мов гірлянд.
Іще збираю у душі скарбницю:
Росу ранкову, подих теплих днів,
І затишок, і складені копиці,
І прайд лелечий серед жовтих нив.
Відкриє осінь новий розділ долі,
Вже зовсім скоро, просто через мить,
Й затихне ратна праця в чистім полі,
Хоч ще зелений хміль десь майорить.
Дочитую рядки... Ще літня повість
Не все повідала в спекотні дні,
І ратує усе про винятковість,
Яка лиш притаманна їй одній.
04.08.2026 ©Ігор Штанько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2026
Це дивно, як диво арен та вистав,
По колу ішов день манірно в покорі.
Амур нас обох запримітив і став —
Стрілою поцілив... Чи ж були готові?
Присів я до тебе — випадок чи шанс?
Ти поруч була... відмахнулась рукою...
Та раптом спинився назавжди і час,
Й розмова лилася, немовби рікою...
Що буде, як погляд в минуле звернуть?
Знайти оті межі, де дати минають?
Як знати, що знайде прийдешня майбуть?
Які нас дороги на завтра чекають?
А час просто йшов, стежки — врізнобіч,
Десь в кутик очей приховали зажуру.
А берег кохання сумних межиріч
Причалом постав прибережного муру.
Хай перший той смуток з роками минув,
Та він розгорнув моїм мріям вітрила.
Я вдячний за світло, що в серці почув,
За те, що коханню мене ти навчила...
12.05.26 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2026
Стою. Дивлюсь. Світанок йде в долини,
І день цвістиме, сипле вишень сніг.
Я ще жива чи випалена глина?
Куди той слід, що вийшов за поріг?
Збираю зорі, наче зерна жита,
Їх мало вранці, пусто в капшуку.
Хто скаже, скільки ще дано прожити?
Мо' п'ять пелюсток білого бузку?
Стоять сади, мов попелища босі,
І тиша запеклась, як давній біль.
Ми ще живі. Але чи є ми досі,
Якщо в серцях лишилась гірка сіль?
Простіть усім — сади, поля, тополі,
Що світ тріщить, мов глечики старі...
А у зіницях — згоїни від болю,
А на губах — молитви вівтарів.
Та з попелу, з розчахнутого глека,
Крізь гірку сіль, крізь біль та пустоту,
Зростуть жита, та прилетить лелека,
Й освятить світло нашу німоту.
30.07.26 р. ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2026
«Можливо, знову загримлять гармати...»
(Василь Симоненко)
І знову герць, і знову б'ють гармати,
І пнеться зло та рушить все навкруг,
І знову плаче у молитві мати,
Коли війна й сини ховають плуг.
Тріщить навколо світ, мов скло на вікнах,
Ракети землю ставлять сторчака.
І кожна мить — це вибір: вижив, зникнув,
Згубивши страх під гуркіт літака.
Хтось вичавить прощальне слово милій,
Хтось серед буднів заховає страх,
А хтось, незнаній підкорившись силі,
Втече до долі на семи вітрах.
Але не ми! Доволі сил незламних,
Коли і біль шматує лезом плоть,
За цюю землю, рідну та кохану,
Ми станемо, мов щит, що не збороть.
За тих дітей, що вчаться під сирени,
За матерів, змарнілих від тривог,
За наші верби, схилені й зелені,
За кожен день, що нам дарує Бог.
І хай тріщить той світ, де зло-амеба
Плодиться з кожним днем із краю в край
І жити вчить не для людей, для себе:
«Живи й радій, на інших — не зважай!».
Але війна — тут час розлук і неба,
Тут вже не місце страху й каяттю.
Ми втримаєм щити, і скільки треба,
Надію тут виборюєм життю.
28.07.2026. ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2026
В розкриту книгу білу, ніби в землю,
Ми сієм знаки під гливке «стерно».
Зерном слова зростуть. Я ж відокремлю
Їх чисте, неплямоване єство.
Хтось креслить гнівом сторінки щоденні
І сипле бруд на дзеркало води,
А хтось плекає ниви борозенні,
І в тиші неба — золоті плоди.
Не оскверняй рядків сліпою люттю,
Не дай душі зневіритись в письмі,
Хай світла текст не змиє каламуттю,
Коли навколо плин густої тьми.
Бо кожен знак — цеглина, думка, сповідь,
На білих аркушах — розлогий світ.
Хоч без полови й речення не мовлять, —
Все зайве зникне з часом лихоліть.
А знаки стануть ДНК нетлінним,
Знання і думи проростуть крізь час,
А далі — знов засяють поколінням,
Щоб світ живущих в майбутті не згас.
18.07.2026. ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2026
Життя́ украї́нців — не цѝфри у зві́тах,
Це рѝтм, що пульсу́є в ао́ртах землі.
Нам пра́во тут жи́ти — вибо́рюєм в би́твах,
У ча́сі триво́жнім, в дима́х та імлі́.
Для ко́жного з на́с, так важли́ва свобо́да —
Це пра́во на мо́ву під не́бом свої́м,
Це пра́во істо́рій, виши́ваних ко́дів,
І зна́ти, що во́рог не спа́лить твій ді́м.
Живе́ Украї́на під ти́ском стати́стик,
Незла́мний наш ду́х проганя́є пітьму́.
Ми хо́чемо жи́ти — без су́му софі́стик,
Які́ нам вичи́тує Сві́т. Та чи йму́?
Дай, Бо́же, нам сте́жки свої́ ще прокла́сти
В зеле́них поля́х, у роздо́ллі лані́в.
Дай, Сві́те, нам жи́ти і ду́хом не впа́сти,
Спини́ти раши́стських солда́т-дикуні́в.
Бо пра́во вже впи́сане кро́в’ю наро́ду
В рядки́ конститу́цій, зако́нів ОО́Н...
Та ли́ше наш во́їн стої́ть за свобо́ду
І наш недото́рканий, ві́чний кордо́н.
Дай, Сві́те, нам жи́ти у вла́сній держа́ві,
Її́ здобули́ ми, це — наш бастіо́н!
Де ві́льні і го́рді, де гі́дні і пра́ві,
Де во́ля наро́ду, й осно́ва — зако́н!
26.06.2026 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2026
У вирі війн, де час летить незримо,
Шукаємо для мрії шлях з імли.
Крізь жар пожеж та постріли у спину
Ми всупереч надію зберегли.
Руйнує ворог всі міста й дороги.
Де спокій наш? Де тихий день і сад?
Не грім липневий — слухаєм тривоги,
Здригаючись від гулу канонад.
У просторі, де кривда править світом,
А час не гоїть шрамів глибину,
Душа тремтить, мов квітка білоцвітна,
І скрізь в пітьмі шукає все ж весну.
І день чекає тиші й перемоги,
Коли сльоза відновить барви гру,
І рушниками побіжать дороги
У нову, світлу й зоряну пору.
17.07.2026 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2026
І знову чорне й біле — розмальовки,
Сам деміург накидав нам штрихи.
Здається, що наш світ — це заготовки,
Де алгоритми, цикли, код, гріхи...
Готую барви — акварелі болю,
Щоб в сіре поле випала гроза,
Щоб чорна ніч — Морфеєве роздолля,
Вела тумани низом, де лоза.
Зеленобарв'я листя йде до неба,
Здіймаючись між трави й спориші.
Чи зможу всі знайти? Чи це — плацебо
Для спокою сумління і душі?
Реклами всюди — колір і фантоми,
У їх дзеркалах — холод, півтони,
Й повільність метушливої утоми,
Й упертість незворушної стіни.
Шукаю квіти й кольори в природі,
Навколо бджоли й люди, гіркий мед,
І крізь роки, рутину й перешкоди
Готую власний фарбовий сюжет.
Вливаю світле в сніжний аркуш долі,
Вживляю силу мирних кольорів,
Щоб чорна тінь розмилася поволі,
А простір — жити й дихати хотів.
17.07.2026 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2026
***
Скільки
чекати дива?
Знову в «Радар»
дивлюсь…
І виглядаю
зливу,
кличу її
чомусь...
Новий Бульвар
жбурляє
Сонцю каміння
гріти.
Тінь у дворах
шукаю,
сів
у затінку мліти.
Зникну в журбі
між літер,
в білий пірну
пергамент...
Де ти,
жаданий вітре!
Десь там
летиш морями?
Чи підганяєш
хмари,
сиплеш
у жмені
дощ?
Щоб уночі
бульвари
вмились
для світлих прощ.
Зранку щоб
свіжий подих
дмухав
з провулків знов,
спеки
сховались духи,
і кава
лиш гріла кров…
В тишу,
ще до відбою,
сквер закликав двори...
Вивчу маршрут
з тобою,
спустимось із гори.
Там де
дрімають хвилі,
Тетерів
мріє мляво.
Місяць
вчепив на шпилі
зірку
собі яскраву...
Тисне життя
на мізки,
знову
гуде тривога...
Знову
гроза десь близько —
трапить
в ранкові блоги...
З лілій
впадуть діадеми
в тишу трави
та натхнень...
Ми ж
по росі підемо
в новий
липневий день...
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2026
Крізь прозорість небес проглядає тривога,
Розсипаються в небі уламки зірок.
Наче човен-пірога — вітри та пороги,
Всесвіт йде увсебіч в невідомий виток.
Ми — як трави в отаві, що знов зацвітають,
Хоч вогонь від ракет обпікає поля.
Де нам шлях крізь війну? — навіть зорі не знають,
Де пристане пірога? Бодай вгледіть здаля.
Я схилюся й долонями трави порушу,
Полетить, як метелики, жовтий пилок...
Рани й болі війни, що висушують душу,
Життєдайно любов’ю зцілю між квіток.
Хай летять десь світи, сонця, діри й комети,
Я на рідній землі віднайду спокій свій,
Бо любов — це життя, від початку й до злету.
Живемо у красі, де панує розвій!
030626
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2026
***
Війна як шахівниця — біле й чорне,
Та замість пішаків — бійці в броні.
І не фігури, а оскал потворний
Стрічає нас у вічній грі-війні.
Ходи ворожі на раптовість снили,
Зненацька розбомбили сонну ніч...
І мирний мій народ війною вкрили,
Скрізь біль і розпач сивих попелищ.
Сирени виють, «Град» летить підступно,
І «КАБи» розбивають край мій вщент.
Ми цю війну не починали мутну,
А ворог — підібравши час, момент.
Шалений вир вогню та канонади
Несли ворожі танки в рідний дім.
Мов круки з неба падають армади
Несучи смерть у полум’ї руїн.
Та скільки ж можна жертвою страждати?
Рабів у рай не пустять, звісно, ні!
Ми випалим із пам’яті всі дати,
Зійшовши з московитських тих орбіт.
Бо в нас є віра, є міцний фундамент,
Є воля в генах, є жага життя.
Історії ми пишемо пергамент,
Окреслимо нащадкам майбуття.
Там не знайти ні згарищ, ні розрухи,
Там неба океан, над полем — цвіт.
Ми розірвемо ці ворожі пута
Й збудуємо країну на весь світ.
А в тиші, що настане після воєн,
Відновимо дерева смоківниць.
І миром завершатимем двобої
На полі дерев’яних шахівниць.
16.06.26
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2026
Цвітуть півонії, мов з дерева розп’яття,
Немов сузір’я й зорі із небес,
Як спалах наднової серед плес —
Космічного червоного багаття.
Летить весна над росяним світанком,
Там, де ракети випалили сни,
І забира невинних чад війни
Під канонаду цю кривавим ранком...
Стою. Вдихаю аромат тривожний,
А квіти — рани, мов червоний крик.
У кожній — всенепрощення повік
Й ціна любові, що знайде не кожний...
А світ цинічно збоку споглядає,
У Відні чи у Гізі сипле сміх,
Але ж мовчання світу — то є гріх —
На злочини він ката не зважає...
Пелюстка пада, мов завмерле слово,
Мов крапля крові у холодний пил.
Але крізь хмари, десь з останніх сил,
Життя із коренів повстане знову,
Розверзне серце ввись вулкани болю,
Червоним цвітом, ніби щит від орд,
І знайде вихід з пекла та скорбот —
В країну, де народ врятує волю.
24.05.26 ілюстрація створена з доп. ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2026
Заводимо хмелини на дроти,
щоб він до сонця плівся та до неба.
Десь там, крайнеба, чубляться світи,
Земля згорає, мов свіча на требі.
Мечі трави нашіптують псалми
й ламають панцир оптоволоконний,
а вітер із завзяттям рве дими
і серед ночі бухає спросоння...
Розквітне день, як золотий горіх,
розкриють хмари нам терпкі долоні,
і теплий дощ — небесний пересміх —
застигне сріблом на квітках півоній...
Вбирає силу з неба, не з дротів
зелений хміль здіймаючись до сонця...
Чи мир знайдемо десь серед світів? —
вдивляюсь із надією у сон цей.
Роз'ятрений метал, вогонь та смерть
сьогодні знову вніч несуть "шахеди"...
Із хмелем ми пірнаєм в круговерть,
допоки світло йде від Андромеди
і знаю: зла сплановану ходу
добро здолає, попри всі зусилля...
Йдемо по зелен-травах у саду,
у літо тепле — мріюче розкрилля...
18.05.26 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2026
Черемхи цвіт, як молоко упріле...
Десь в серці розливається утіха
І цідяться крізь сито крон горіхів
Думки, що линуть в небо розімліле.
Тоді зустрілись погляди несмілі
Сплелися в суміш, наче день та ніч,
Там, де кохання перше нам навстріч
Пливло у черемховій заметілі.
Ми пили ніч, мов трунок, аж до ранку,
Солодкий мед цілунків, мов туман,
Горів у небі зоряний майдан
І тісно огортав, як шовк серпанку.
Хмільна пора розкрила теплі крила
А млосний аромат проник ускрізь,
Вдивлявся місяць у зіркову вись,
Яку весняна нічка полонила.
Зродилася ця магія світанням,
Зросла з пелюсток черемхових мрій.
І з тиші ночі, з глибини надій,
Зайшла в серця незвіданим коханням.
15.05.26 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2026
У саду розгулялася віхола
І рожева, і біло-зелена.
Зарум’янилась, медом задихала
Пізня яблуня, мов наречена.
Закрутились, мов дивні сніжинки,
Пелюстки із оцвітин дерев
І відблискують, мов намистинки,
У траві краплі зоряних мрев...
І на крилах зеленої віхоли
Травень, мов наречений, прямує...
У ту мить вони мріють, невідь-коли,
Що весна увесь світ порятує,
Плани-мрії одно́ вершитиме,
І не буде ні горя, ні сліз,
Тільки сонце сад зігріватиме
І в розвої вкриватиме ліс...
Та за землями десь за далекими
Зло кинджали торує в пітьмі
І ракетами, зграями дикими,
Хоче весни тримати в тюрмі.
Хоче знищити мрії розвою,
Розтоптати до волі жагу,
Світ, де віхоли снять добротою,
Покорить у безмрійну юрбу.
Та дарма воно люттю впивається
В сатанинському танці зими —
Їх паради на попіл стираються,
Канібалів болотної тьми.
Не здолати весну навіть танками,
Розлетиться на порох се зло,
Світ засяє велично співанками,
Щоб життя на землі зацвіло!
09.05.26
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2026
Світів глибинних визрів вже початок, —
Земля скидає саван небуття.
Весна нефритом сповнює узяток
Мов соком вічності та силою життя.
Розлита в небі істина прозора,
А вітер десь звучить, мов полонез.
І так втішає ця палітра неозора —
Як благодать, що падає з небес.
У росах сонце — спогад золотистий,
Малює радість, як вітражний храм.
І день, мов келих, повний і пречистий,
Причастя тепле розлива лісам.
Співають жайвори в безодні неба,
Де синь незрима розстеля шатро.
Там у цвітінні слухали ми треби,
Які звучали вірою в добро.
Священна віра кольору ясного,
Мов тиха сповідь вічного митця.
Весна — це вихід з кола поземного,
Дорога світла, що іде в серця.
04.05.26
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2026
Готую каву чорну на сніданок,
Мов дрібку гіркоти у цій безодні.
Де в кожному ковтку є той світанок,
Який зустріли разом ми сьогодні...
Додам я крихту цукру й ніжних слів
В гіркий густий нектар, що б’є у скроні.
Щоб швидше аромат це розповів,
Несу на таці все, мов на долоні.
Розтане в круасані шоколад.
А кожен крок, мов код мого кохання.
Спиняє час старенький циферблат,
У полум’ї цілунків поєднання.
У шовку розпашілих простирадл,
Де пульс озветься ритмом неспокійним,
Замре мій вдих між звуками рулад,
А видихи з твоїми — нероздільні.
Розріже ранок промінь боязкий,
Мов провідник між «зараз» і «ніколи»,
Щоб ти відчула в гіркоті палкій:
Ми — дві душі, що сплетені у коло.
Смакуєм каву чорну на сніданок…
Все більше гіркоти в людській безодні…
Та кожен день — так буде, як світанок,
Що житиме коханням від сьогодні.
23.04.2026 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2026
Врятує світ незрима таїна,
Якщо знімемо ми з очей полуду,
За все у суєті своя ціна,
І за красу, що бачимо усюди.
А нині зрію — як замерзлу твердь,
Мов щит списами, пробиває днина.
Навколо так багато, ніби вщерть,
Шафранами заллята полонина.
Прозорі їх пелюстки, наче крильця
Метеликів, готових до польоту.
А світ навколо — ніби храм тубільця
Відлунює об гори синь-скорботу.
Спинись у ньому — тут роса небес,
Вдихни у груди велич досконалу.
Хай серце тут, під сонцем, в ложі плес,
Здійме в душі криштальні п'єдестали.
18.04.2026
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2026
Будинок рідний знов наснивсь мені,
Лелече коло у небесній сині,
Сади квітучі, хмари весняні,
Навколо вишень гомони бджолині...
Роки минали, стежки йшли поволі,
Ген за полями линули в тумани,
Лиш осокори й трепетні тополі
Їх поглядом впускали за екрани...
А десь далеко виривався джин
З пустот своєї атомної лампи,
Страшний напіврозпадом всіх множин
І подихом розпеченої рампи.
Життя — як спалах... Пекла круговерть,
Де сталь пливла, згорали ідеали...
А руки того джина несли смерть
І атомне пилюччя — радикали...
Сади цвітуть... Лелеки в небі знов
Свої одвічні кола нарізають...
За сорок років запеклася кров,
Та рани не загоїлись безкраї...
Земля мовчить, приховуючи біль,
Ховає сльози у іржаві трави,
Бо замість хліба родиться кукіль
І ягоди гіркі — не для потрави...
Земля жива! Доокіл тиша тиш...
(Підступно тут фонить іще плутоній...)
Але ховає пісню під комиш
Маленька пташка в метушні колоній...
Прокинусь я — навколо вже розсвіт,
За стежки день береться мимоволі...
Сьогодні зрозуміти має світ —
Яка ціна помилок в нашій долі...
Нехай ще тиша ранами болить —
Чорнобиль — наче пам’ятки-естампи:
Щоб джин, що може землю спопелить,
Повік не вийшов зі своєї лампи.
25.04.2026 р.
Ілюстація створена з допомогою ШІ за мотивами вірша
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2026
Де Черемош сріблиться наче плай,
Стрімкий, мов думка, що крізь час біжить.
У кожній хвилі вічність гомонить —
Відлуння розкидає водограй.
Над ним застигли гори в сивині,
Мов мудреці в убранні золотім,
Де схилами літає херувим,
Коли тумани мріють в далині.
А течія іскристься, б’є потік,
Між гострих скель вишукує шляхи...
Все промине. Каміння, мов страхи,
З води ростиме, зсунуте убік.
О, Черемоше! Дивні кольори!
В твоїх купелях — чистота і хащі.
Давно десь тут гукали бокораші*,
Коли дараби** плавили згори.
Черемош миє стомлені сліди,
Гартується природи дух та сила.
Щоб висота давала знову крила
Для вічного життя, як плин води.
Бокораші* - плотогони на гірських річках у Карпатах;
Дараби** - традиційні гуцульські плоти, які використовували для сплаву лісу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2026
Чому стаємо інші після гір?
Чи скелі і вершини нас міняють?
Невже оця гора чи косогір,
Магічну силу нам переливають?
Тут зайве все розчиниться на мить:
Всі наші ролі, маски та тривоги.
Стає спокійно, більше не щемить
Смиренне серце, де гірські дороги.
Коли іду вперед, на самий пік,
Зближаючись, відвертий та спокійний.
В розмові з Богом - щирий мандрівник:
Крокую в простір, що пливе морфійний.
Тут розуміння ллється із висот,
Й краса змиває всіх гріхів порошу,
Тут Всесвіт зупиняє мій цейтнот,
Змиваючи з душі буденну ношу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2026
Свіча горить, блукає кіптява здіймаючись,
і вечір в тишу одягаючись,
іде на зустріч дивним снам.
Я сенс шукаю думками захоплений,
зігрітий тільки свічкою окопною,
в засло́ні, залишившись сам на сам...
Хтось сенс шукає в ідеальних замках,
Хтось «встигнути усюди», бути в «дамках»,
Й повісити гардини до шпалер.
Хтось в тиші книг знаходив мудрий світ,
Хтось скарб, а хтось всевладдя моноліт,
Вишукував його, немов філер.
А сенс — не в гаслах, не в папері глянцевім,
не у кар'єрних сходах, у граніті й сланцеві...
не в тому, щоб доводити комусь...
Він — просто вдих, що в грудях розливається,
у слові, що в молитві проривається,
коли за рідних поночі боюсь.
Він у листах, що перечитані до дір,
у вірі в те, що скоро запанує мир,
у вмінні бути чесним перед Богом.
Щоб потім, озирнувшись на шляхи,
де курява сідає в реп’яхи,
сказати: добре жив... до некрологу.
Дивився сміло в очі, без обману,
І спокій в серці жив серед туману,
й любов, і віра вічному письму...
І хай свіча чадить, а миті стишаться,
та світло є, і у душі залишиться,
сильніше за навколишню пітьму.
*зображення створене за допомогою ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2026
Є люди, мов проміння золоте,
Їх теплий погляд зігріває в холод.
І сад розкішний в душах нам цвіте,
і трави духмяніють всім довкола.
Вони — мов літо, виткане з тепла,
Що розкриває квіти та суцвіття.
Хоч крижана байдужість їх сікла
й незгоди міжлюдського лихоліття.
У їхніх душах — промінь-тятива,
І небо розвидняється над ними.
У них любов — не тільки лиш слова,
А весни, із розвоєм, сік живильний.
А є — мов зими. В панцирі слюди
Ховають іскри, що колись горіли.
Там, де проходять — холод та льоди
Й порожня ніч та сутінь посивіла.
Вони із тих, хто залишив сніги,
Засуви душ скували онімінням...
Зуміти зиму їм здолати до снаги
у просторі весняного спасіння.
Ми можем заміняти в душах настрій,
І кожен подих вартий, щоб світити.
Нехай життя дорогу вибрав Майстер,
Та нам дано: йти в зиму чи у літо.
Бо щастя — не випадок, і не фарт,
Нам в силі віднайти людське та світле.
І зустрічати день, немов то старт,
Де майбуття садів навколо квітне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2026
Кожна епоха, мов крах імпульсивності,
Свій часоплин забирає в історію,
Більшість людей у просторах пасивності
день проживає в затоптаній колії.
Їм все одно, хто на лаврах, хто знизу,
долю свою у комфорти сховали:
- «Тільки би стало для юшечки хмизу…
Тільки б поменше, отих маргіналів!»
Що про держави якісь там мудрують,
Про власну долю і правди порив.
Але отих волелюбців гуртує
спрага життя серед спалених нив.
Гей, прокидайся від сну та байдужості!
Годі пливти течією, мов лід!
Станем пліч-о-пліч, згуртовані в мужності,
Честь щоб пронести крізь вихри століть!
20.02.2026
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2026
Схилився журавель над небом у криниці,
Його старе плече німіє від журби.
Розсохлося відро, не хлюпотить водиця,
І не дізнатись вже, де зоряні скарби.
Просіла стріха вниз, до самого порогу,
Вклоняється землі за прожитий свій вік,
Не чути слів отут, де сходились дороги.
Високі бур'яни їй підпирають бік.
Там, де лились пісні, хлібина пахла свіжа,
Тепер лише спориш, мовчання та полин.
Господаря нема, тож похилилась хижа,
Сховавши у загаті зажуру давніх стін.
А хміль зелений щемно ту стріху обнімає,
Вчепився ген гачками за спогад соломин,
Він спеленає дім, і горе те безкрає
Сховає поміж листя, мов хрестик сорочин.
Лиш білий бусол зрідка, край димаря присяде,
Розправить крила сильні, погляне на подвір:
Чи не вернуться люди? Чи в нетрях непроглядних
Навік заснула хата у глибині зневір.
25.03.2026 р.
Зображення згенероване ШІ на основі теми віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2026
Спинюсь на мить: панує тиша всюди,
Така глибока, чиста навкруги...
Вона звучить, як вирок правосуддя,
Від неба, що скидає ланцюги...
Ця тиша — ні, не мертва, — жиє звуком
Таємних хвиль, що линуть у серця.
Вона — це хор відлунь та перегуків,
Що в зелені блукає без кінця.
У кожній стебелині звуки дивні
Звучать протяжно, ніби камертон...
Весняного порубу сни — стокрильні,
Підносять чисті ноти в унісон...
У Майстра грає скрипка бездоганно.
Небесний вигин — згусток вітру й мрій.
І пальці в танці ноти філігранно
Кидають дивній тиші лісовій.
І музика звучить — найкраща в світі,
Стакато і легато поміж дум...
Смичок танцює впевнено й привітно,
А коморебі* звучить нам без струн...
Квартетами проміння пада в трави,
У вічність моху, в стовбури дерев...
Затихне звук... А серце все чекає,
Що знов смичок у тиші оживе...
коморебі* — (япон.) означає сонячне світло, що проходить крізь листя дерев.
15.03.2026 р.©Ігор Штанько
Зображення створено з допомогою ШІ за мотивами віршів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2026
Провісник білий, ніби з порцеляни,
Пробився крізь льодовий щит зими,
І заяснів, звіщаючи туманам,
Що ніч тривожну подолали ми.
Він дух незламний проявляє світу,
Де небо розриває гул сирен,
Він — наче іскра, біла іскра світла,
народжує мелодії пісень.
Весна прийшла, хоч гуркотять ракети,
Струмки синіють в чорноті ріллі,
Вони змивають рани і тенета,
та струпи огрубілі на землі.
Збігають в ліс, де тиша, мов молитва,
Де кожен корінь — сила та пролог.
Там над пітьмою виграна вже битва,
Бо в світ прийшов провісник перемог.
На ніжних квітах, що зігріті небом,
Бринить вогонь відновлення життя.
Нам іншого для щастя і не треба,
Лиш мирне небо й світле майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2026
О, ця весна! Ці миті перероджень!
Опівночі на приспаній землі
Ми — свідки дивних зоряних розходжень,
Що пустять вплав небесні кораблі…
Там, де пульсують нескінченні хвилі,
Там пілігримів сім постали в ряд.
Небесне притягання — чин по силі,
Що із планет будує свій парад.
Воно орбіти вибрало та осі
Залежно від зірок, ваги систем.
На дальній космос зорим у хаосі,
Шукаючи розгадки всіх дилем.
А теплий ранок сходить після хуги,
І б'є світило крізь льодів печать.
Хай креслять зорі золотії дуги,
Щоб шлях весни зелений розпочать.
01.03.26.©Ігор Штанько
зображення створено з допомогою ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2026
Ще спав уранці мовчазний Ротило,
В гірські сніги він стежки заховав.
В смереках вітер десь дрімав стокрилий,
Лише струмок бурхливий нас стрічав.
Не дивина у квітні сніг у горах.
Та ми завзяті! Вже ж цвіте шафран!
Із Верховини, вийшовши упору,
Піднятись на вершину мали план.
Крутим підйомом, через давній вируб,
Ми йшли вперед, де сніг ще панував.
А лід під берцями, мов крихкий виріб,
Хрустів, як скло, заховане між трав.
На стовбурі, поваленій колоді,
Привал зробили, щоб забити втому...
Смак чаю (це здавалось на природі)
Солодший за напої біля дому.
Іще зусилля — постає картина:
Спокійно полонина в ковдрі спить,
Весняне сонце зігріває днину,
й шафран націлив списи у блакить.
Біля колиби ми обід зварили,
Зігрілися полтавським вишнячком...
І котики вербові, ніби крила,
Весна принесла з вірою й теплом.
Там, де Ротило доторкнувсь блакиті,
Хребет високий мріяв у снігах.
Величні піки, що вітрами вмиті,
Ловили сірі хмари в небесах…
Зліпили ми із снігу побратима —
І сніговик до гурту нам пристав.
Здивовано дивився в світ очима,
Неначе дух високих, сивих трав…
Прощай, гора Ротило! Ми — донизу!
Долати в лісі стежки, хмиз та сніг,
Ковзатися по талому «сюрпризу»,
Де рівчаків прудкий, холодний біг…
Здійснилась мрія! Посміхались гори,
І вітерець торкався ледь вершин
Везли на згадку снігові простори
Й світлини із квітучих полонин.
26.02.2026 ©Ігор Штанько
Зображення створене ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2026
Ще сніг лежить, і ночі ген морозні,
Та час готує зміни кожну мить.
Весна вивчає ноти віртуозні,
І звук її трембіт уже летить.
В природі розпочато сокорухи,
Бруньки чекають на розвою час.
І нам відкрилась нині ця наука
щоби вогонь кохання не погас.
Бо наші почуття — не гра й не звичка,
Не випадковість, не фальшивий тон.
Вони — як істина, проста й одвічна,
Як подих світла, що долає сон.
Без них цей світ здається механічним,
Він сенс втрачає в марній суєті.
Та варто серце сповнити тим вічним —
І тануть межі смутку у житті.
Не бійся ти кохання у морози,
Відкрийся серцем, будь вразливим знов!
Бо справжня є весна — не у прогнозах,
А в мить, коли зродилася любов.
Тоді весна приходить сміливіша,
А кожен погляд — ніжності приплив.
З любов’ю день життя стає світлішим,
Відкриті двері в світ чудес та див.
14.02.26.
©Ігор Штанько
зображення створене ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2026
Коли
Коли до тебе сте́жки заросли,
коли і подих-видих між пере́рвами,
коли від серця спокою посли
побігли по артеріях із нервами,
коли вже стихли біль та відчуття,
ріка коха́нь знесла́ камінні пере́мілі,
коли небесні впали накриття
дощем і градом, вишнями дозрілими…
Тоді вже ви́дих, змі́ряно часи,
і годі мати гадку про пове́рнення.
Усе пройшло... замовкли і баси...
Згоріло, як болід у час зате́мнення…
18.02.2026 ©Ігор Штанько
Зображення створене за мотивами віршів ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2026
Ох, злилась зима — снігом кидала всюди,
і тріщала морозами, зовсім невпору,
бо в нас тут війна, і бомблять нас «іуди»,
бо у нас «руський мір» перейшов до терору...
Ох, і злилась зима... залицялась до площ...
Але нині не так — прилетіла відлига,
передмістя сніги обернулись на дощ,
що наразі застиг, перейшовши у кригу.
Крила хмарні летіти ніби не в силі —
пообмерзли льодами і стрижні, і пір'я...
У тяжкому знесиллі долі присіли
й розлилися туманом густим підвечір'я.
Ухопились бурульки за стріху щосили.
біле скло під ногами хрустить, як у йогів —
облетіли донизу прозорі берили
і прикрасили блиском зимові дороги...
16.02.2026.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2026
Виблискують зорі. У небі тривога,
Бо холод безжальний пливе на екран.
Мороз хазяйнує. У місті знемога.
Та гірше за нього — ракет караван.
Їх ворог запекло у ніч випускає,
Щоб викрасти світло, тепло із осель.
Він думає — в темряві волю здолає
І знищить нас в клітці сибірських пустель.
Хоч зорі над нами захоплені рухом,
Та світло здолає задуми орди.
Ми станем стіною, гартовані духом,
За кригу сильніші й навалу біди.
Нехай він у вікна шахед запускає —
Та нас зігріває жага майбуття.
Вже сонячний промінь пітьму розрізає,
Лишивши для ворога лиш забуття.
Бо зло, ніби тіні, зника за лаштунки.
Ми ж маємо корінь, доволі снаги.
Весна в бойових вже іде обладунках,
Щоб стерти у космосі чорні сніги.
На літо Земля повертає між зорі,
І Сонця проміння вже гріє бетон.
Ми вистоїм гордо під небом просторим,
Здолаєм нарешті нестерпний полон.
17.02.2026 р.© Ігор Штанько
Зображення згенероване ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2026
***
Розлютився лютневою дниною вітер
І несе від лісів до села сніговій…
І у душу знічев’я навіює літер,
І складних довгих слів, а ще речень сувій…
І летять, як у вирі, сніжинок потоки,
Огинаючи крони дерев, димарі,
Ні на що не зважаючи, білять потроху,
Сіро-чорні поля та сумні мочарі…
Скам’янілі скелети, міста спорожнілі...
Слід пожарищ укриють, мов білим рядном…
Лише круки над луками й тать знавісніла…
Лише вибухи скрізь й цокотить метроном…
Біла книга зими... Чорних вирв, наче пір’я
Порозкидано скрізь на сторінках землі…
І вихриться лютневого вітру зневір’я
У рядках нових текстів «беерок»* її…
*«беерок», мн. – (бойове розпорядження)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2026
Човником Місяць у небі пантрує
поміж зірками, мов катер патрульний,
часом пірнає у хвилі, хитрує —
в хмари ховається з вітром дошкульним.
Поряд чекає на мить, на нагоду
в Місяць поцілити сам Оріон,
щоби прибрати до рук нагороду,
до Бетельгейзе вчепити погон…
Та не вдається йому диво-чайку
ні упіймати, ні збити з орбіт…
Так і пливе, і пантрує на шайки
зір у сузір’ях… Мовчить цілий світ,
хоч і хитає його ця мандрівка,
хоч не до шмиги небесний кульбіт,
бо на Землі йде Весна — ця чарівка,
й лине кохання під звуки трембіт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2026
Нам з тобо́ю так ди́вно, напе́вно,
у широ́тах помі́рних зустрі́ти
Це палання небесного цвіту,
перели́ви й тони́ напівте́мні...
Вже тако́ї не бу́де ж обма́ри —
в ніч спада́ла пала́юча зли́ва,
виграва́ла танцю́юча Жи́ва...
Ще тако́ї не ви́дів прима́ри!
Ми ж з тобо́ю опівніч погля́ньмо
на звича́йне небе́снеє чу́до,
яке ти вже пові́к не забу́деш —
це зеле́но-роже́во-багря́не...
Дивува́лись карти́ні небе́сній
та про ми́р замовля́ли болі́ди,
проклина́ючи о́рди «сусі́да»
та благали: «О, ве́сно! Воскре́сни!»
2026 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2026
Коли́ у серці роздратовано кипи́ть,
Й душа готує вибухи від гні́ву, —
Важливо лише стриматись на мить,
бо це звитяга впевнена й красива.
Коли́ у гніві швидко на отвіт гото́в,
Але змовчи, щоб тьма не полонила...
Позбавиш зло його першооснов, —
розкриється в тобі незрима сила.
І ти в душі збудуєш храм, аж до небес,
Коли вгамуєш помсти враз бажання.
Внесеш у храм той віру ясних плес
І світло невгасиме без вагання.
Коли у серці роздратовано кипить,
в твоїй душі іде незрима битва,
І сила тиші у звитяжну мить,
тобі щитом постане, мов молитва.
І це не слабкість ница. Це — твоя могуть,
Уразити ж бо легше... Ти ж спокоєм
й любов’ю в тиші ворога здобудь!
І буде перемога за тобою.
2026 ©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2026
Аутро*
Не питай, чому пальці завмерли остиглі,
і вібрація й звук зупинили свій біг...
Я давно вже згорів у цім герці, як в тиглі,
за прадавні гріхи, за скривавлений сніг...
Над потоком холодним зимового ранку
цей поламаний світ, мов стеблина дрижить,
і заглядає зло у розбиту фіранку,
і з пронизливим свистом... і куля, мов мить...
Десь лишився мій світ — ще не зірваний цвіте,
там, де ніжність квіток, що вишневі сади,
розкривали бджолі в переддень теплоліття,
й віддавали на Спас бурштинові меди...
Це було, як симфонія мирного жита,
а чи просто відлуння старезних століть,
що злітала у вись — несміливо розлита
з давньоглеків у небо, де ангел сурмить...
Але нині молитва... у мертвому штилі...
Чи врятує ще Бог наш поламаний світ?
Бо вже зло наступає, шахеднії хвилі,
як вогненні рої, нищать наш медоцвіт...
Чи то вже не молитва? А лише відлуння
мого світу, що вже не сумісний з буттям.
Я лишився десь там, ген під тим повнолунням,
спершись спиною в сніжну стіну забуття...
Аутро* — закінчення музичного твору
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2026
Вико́чує Місяць, немов помара́нч,
на небо сумне темнота вечоро́ва,
а він, у засма́зі, у шрамах невдач,
стежки прокладає в моря́ та діброви,
де кров’ю стіка́ розіп’я́та земля,
напружені нерви, тривоги в повітрі,
розкра́яне небо – ні но́чі, ні дня́,
і арії вибуху, вирв на палітрі…
І він, той всеви́дець, шугає космі́чний,
у ша́нці лиша́ючи бли́ски містерій,
так схожі на знаки чужинців рунічні,
як заклик вогню у розвилках артерій…
Не можу заснути, відбли́ски всю ніч
Блукає мій сон в лабіринтах окопів,
в обчухраних ребрах садів та узбі́ч
у пошуках істин, БеКа, гіроско́пів…
Не спатиму знову, пантрую на ру́х,
в секреті, еСПе, у завалах будинків…
Хай думають всі – я солдат-відчайду́х.
Я ж марю про мир і про мить відпочи́нку…
Так хочу відчути під Місяцем тишу,
без струсів і вибухів, свисту відла́мків,
чекаю – він світ весняний заколише
у променях світлих омріяних замків…
Та сплинула ніч, помара́нчевий шар
уже заховався в досві́тньому мре́ві,
непевні стежини, ще мить і уда́р…
Так важко знайти укриття втікачеві…
Так важко сховати життя від війни,
його захистити від плем’я чужи́нців…
Та свято ми віримо – справдяться сни.
За нами ж бо світло… Прогнавши ординців,
у наших серцях ми і кривду осилим,
і сльози гіркі та рубці від утрати
загоїм… Злетімо, мов птах вогнекрилий,
бо нас українців повік не здолати!
02.06.24
©Ігор Штанько
Картина Віктора Іваніва (Viktor Ivaniv) "Помаранчевий місяць"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
***
Бузкові намиста омиті та чисті
хрещато, мов перли, зоріють у вись,
і падають дзвінко краплини іскристі
у трави та зелень, що змокла наскрізь…
Несу парасолю, здіймаю над нами,
мов щит від дощу, від атаки краплин,
Під ним, сподіваюсь, добігши до брами,
сховаємось в дім, ще сухі до колін…
А дощ все сильніше і б’є в барабани
дахів жерстяних і хай-хетить стрімкий…
А нам вже не лячно… Лиш смішно, як в джбані
сполохана жабка пірнула в напій…
І нам вже не мокро, зігрілись в обіймах
сухих і надтеплих моїх одежин
і чаю, що в чашці димить, як снодійне,
й злітає над нами, міфічний, мов джин…
І нам вже так солодко… плед на дивані,
картини графічні… Об’ємність тепла
тече від каміна, п’янке до нірвани,
як гілка бузку, що у вазі зі скла…
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2024
Півонії заквітли у саду,
розкрили діамантові корони,
мов чаші із настоєм на меду
і золотом пилку на серці лона…
Півонії заповнюють сади –
вельможні, дуже чинні в осипанні.
У білі та рожеві їх меди
пірнають ярі джмелики, в нірвану…
Півонії розкрились у саду…
Який вже рік вони у нас від мами?
Плекаємо їх вроду до ладу,
щоб сипали квітчасто пелюстками…
Кохана, ось півонія пажем
підносить діамантову корону
для тебе - найкоштовнішу. Візьмем?
Бо падає під ноги безборонно?
І стежкою підемо, де дріади,
півонії й дерева вечорами
весняні будуть слухати рулади,
які летять услід за цвіркунами…
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2024
Входжу в сад квітучий, в хмару яблуневу,
що рожевим квітом яро пломенить…
Запущу у серце цю красу квітневу
та відкрию душу яблуням на мить.
В квіти зазирну їх, слідом за бджолою, ‒
знайдемо глибоко некта́ри смачні,
хай несе у вулик ласощі розвою,
хай меди сховає в соти запашні…
Я ж чекаю нині у весняні зливи,
сад аби до літа полетів вперед,
щоб любов зродилась в яблучні розливи,
щоб така ж солодка визріла, мов мед.
Вірю, що вже зараз яблуневі хмари
розплескають дивні чари і для нас,
звабою та медом в місяці нектарні,
в яблука дозрілі, що освятить Спас.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2024
***
Сьогодні ми знову у травні зустрілись.
І знов, як тоді, цвів хрещатий бузок,
І знов, як тоді, ти ледь-ледь зашарілась,
А погляд з-під вій – мов повітря ковток…
Згадалось минуле і кожна дрібниця…
Світанок на двох, цілий день без турботи,
Шампанського келихи та полуниця
У мисочці кольору «як теракота»…
Та нам не судилось, дороги, мов віття,
Розбіглись у небо, в міста до квартир…
І там десь зів'яли бузкові суцвіття –
Так, ніби кохання засох еліксир…
Сьогодні ж, напевно, та зустріч даремна –
Ніщо не вернеться в квітучі сади,
Де без той хрещатий сумує, непевний,
Де верби схилились в журбі до води…
Минулось, не збувшись… пройшли знову мимо,
Обмежені віжками – вічні турботи…
Не вернеш кохання, не зліпиш очима,
Мов миску розбиту «а-ля теракота»…
10.06.24.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
***
Знову черемха у біле вдяглась…
Десь посміхаються зорі гранжеві
та Оріон, ніби той ловелас,
кидає погляд красуні квітневій…
Пахощі линуть – п’янкий аромат
аж застигає вином у тумані,
стрілка летить і вже час-циферблат
стрімко цю ніч нам до ранку вертає.
Скільки ж тих зір, – не злічиш на небі,
Скільки ж тих квітів черемха відкрила?
Стільки цілунків даруєш, далебі,
що і від них ти сама вже сп’яніла.
Знову черемха у біле вдяглась,
Знову дарує нам щастя та квіти.
Як у ту мить, коли ти присяглась,
з юного віку назавжди любити.
17.04.24.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
Сьогодні всі справи на завтра залишу.
Зверну із дороги – і в ліс, навпрямки, –
збирати у ньому, заплутані в тишу,
ранковії трелі, що сіють шпаки,
і дихати хвоєю, прілістю листя,
ловити в повітрі цілющий озон
і слухати пісні птахів голосистих,
які весняний зачинають сезон.
Я лісом зцілюся – в потоках ефірів
знайду сокорухи березових мрій,
ключі піднебесні, що наче сапфіри,
скарбами спадають з пелюсткових вій.
Я тут задивлюсь у смарагди відро́джень,
в зародження трав, у тремтіння стебел,
знайду для душі благовіст* перероджень
і теми нові для життєвих новел.
*благовіст - церковний дзвін
25.03.2024.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
***
Ти знов прийшла, моя печальна музо…
Ліна Костенко
Печальна муза вибрала мене
(І як скажи, за картами якими?).
І щось навіяла, ну зовсім незбагненне,
словами ніби бавлячись скупими,
і запросила фарбувати разом
довкіль: і землю й небо … (як же мило!),
і за небесним величавим перелазом
шугати вдвох – і вільно,
і двокрило.
Печальна муза в камуфляжі
мене покликала до герцю,
туди, де куриться над кряжем
Донбасу пил… Без нот, як скерцо
гримить мелодія військова, –
шалена, вбивча, нагломовна…
І змовкли струни… безголово
літає смерть лиш невгамовна…
Печальна музо! Що ж робити?
Як тут знайти натхнення жити?
А як творити й фарбувати,
коли тут чорне в біле вшито…
- Ти все згадай, усе й одразу, –
як то – шугати під вітрилом,
там за небесним перелазом, –
свобідно, високо й двокрило!
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2024
18 березня під час евакуації поранених на Донеччині загинула бойова медикиня
1-го стрілецького батальйону 67-ї ОМБр Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Анастасія Мар'янчук з позивним Троя.
Сьогодні лелеки із далей далеких
додому ключами у небі ячать,
ще провесінь… місяць… А тут небезпека
чигає бійців звідусюди, мов тать,
що викрасти хоче у них оповідки,
і волю, й життя, нашу землю та світ…
З’являлася, наче той ангел, нізвідки, –
коли так потрібно, коли вже ліміт…
Не раз витягала поранених з поля –
ти зупиняла «кістляве» шугання…
Чи цю ти чекала, хотіла си долю?
В бій, медикиня! Та цей бій - останній…
Сакури квітка, дівчина ранку…
Місячний ангеле… Що ж наостанку?
Краще б тобі ще співати веснянки,
десь під зірками з коханим на ганку…
О, Троє! О, Небо! Сонячні ангели
шати свої розкривайте дитяті.
Скільки змогла… з добровольчими рангами
землю свою до кінця захищати…
19.03.24 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2024
***
І, крадучись у передхмар’ї неба,
не радісно, а сумно, без «курли»,
потомлені й безсилі, мов до треби,
вертають у цю провесінь бусли…
А в небі гуркіт, вибухи і кулі,
і замість лісу й саду – сторчаки…
- Де ж наші гніда? - буслики прибулі, -
Куди ведете, наші «вожаки»?...
Тривожні сни, що в ирії наснились, —
з димів* розбитих – трутою імли,
туманами накрили крутосхили
змели все за пожежами війни…
Налякані навіянням і снами,
не всі насміють з далей повернуть…
Десь там журливі поклики ночами
до рідної землі їм душу рвуть…
А ті, що повернули до домівки,
посмаглі від вітрів, огню війни,
збудують гнізда – гілка до лозинки,
й плекатимуть буселиків малих…
І тишу розірве весняний клекіт
птахів біляво-чорного крила,
а небо прийме перші їхні злети,
як символ, що війна уже спливла.
*димів, множ. – істор. – житло
05.03.2024 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2024
***
Змінив сьогодні березень одежі,
надів до бою білий маскхалат,
коли циклон, прорвавши теплі межі,
весні холодний кинув постулат,
що має поступ свій вона спинити,
підняти прапор білий… Мов, не час
бруньок розвоєм, квітами радіти…
- Складай зелений свій боєприпас!
Та як би ти, холодне зло, не пнулось,
Твоя пора цьогоріч вже пішла,
хоч і під снігом проліски нагнулись
та сила до розвидня ще жива.
І зелень буйнолиста в бій ввірветься,
і гілля стане гнучким та міцним,
і птах з піснями, вгору вознесеться,
весняний простір звільнить нам для рим…
І жовтий лан, і сине небо літнє
зросте із брості березневих днин,
й забудуться сьогоднішні страхіття,
й спадковий спокій втрима хроматин*.
*Хромати́н — комплекс молекул ДНК та специфічних білків, що складає хромосоми
13.03.2024 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2024
Завари собі кави, мій друже, далекий.
Заварю і собі якомога міцну…
Чи за чаєм згадаймо… Сьогодні ж лелеки
Принесли до порогу чергову весну.
Промайне у думках світлошвидкісний спогад
Про чудові, грайливі дитячі роки,
Про історії дивні, юнацький той погляд,
Що із книг добував всі скарби залюбки.
А в повітрі витали епохи та злети,
Поряд, наче болід, обгоряла їх тінь…
Крокували паради, писали поети…
Покоряли ракети космічну глибінь…
А знаєш, мій друже, не такий ти й далекий,
Бо з тобою пройшли ми свій шлях нелегкий.
Десь далекі світи пролітають в парсеках…
А ми йдемо наверх по щаблях громіздких…
Ти побудь ще хвилинку, мій друже! Дрімаєш?
Ми в розмову вплетемо ще теми сумні
та згадаємо тих, кого поряд немає,
хто назавжди в строю, не дожив до сих днів…
Що скінчилася кава? То може, вина у
чарчину плеснемо? Бо іскристе, мов кров,
істин нам наховало… Їх навіть Ландау
у ядрі надпровіднім шукав. Чи знайшов?
Істин тих, як зірок, на Чумацькому шляху…
Чи ми встигнемо всі, хоч частину пізнать?
Бо летять ті епохи незвично до краху,
призиваючи зрідка небесную рать …
04.03.2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
F. 63. 9. (Жарт про хворобу ЛЮБОВ)
О, Боже, що сталося з серцем сьогодні? –
У грудях тріпоче, підвищує тиск…
Усе ж було добре, зі спокоєм Сходу,
аж раптом біда і у приладі писк.
Розладились враз всі події і звички…
Симптоми хвороби? Бо настрою – нуль,
горю у вогні і не сплю цілу нічку,
пронизує щем, наче постріли куль.
А думка одна – все про неї, про неї…
Вже аж алергія і руки тремтять…
Тож швидше до лікаря – хай панацею
шукає мені, а то буду вмирать.
Всі скарги мої лікар вислухав пінні,
У вуса мугикнув і мовив таке:
«Цієї хвороби не знали до нині…
Призначим аналіз, рентген, ЕКГ…»
А потім, читаючи всі результати,
всміхнувся і в книгу «Діагноз» поліз.
І в мій бюлетень записав: «Лікувати?»,
«Еф шістдесят три. Крапка. Дев’ять» заніс.
А я, ледь не втративши думку й свідомість,
у жилах штовхнув занімілую кров,
й тривожно спитав: «Буду жити?».
Натомість:
«О, дурню, у тебе діагноз – ЛЮБОВ!!!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
***
Збираючи з молитви на вітрила,
тріпоче, якби-то колібрі крила,
серцевий м’яз надривом важким втрати,
коли не повертаються солдати
від териконів чорного Донбасу, –
розбитого доще́нту рай-шинквасу
що лихварів та зрадників поїв…
А тут, земля і вільний дух полів,
невгнутий, незалежний і розкутий,
панами і «совєтами» роззутий,
що над степи несе, немов би вітер,
як ніби заповіт із давніх літер,
назавжди вбитих подихом свободи
у їх спіралескручені обводи
всіх наших генів, мічених мечами,
освячених правічними кошами,
козацьких нездоланних тих епох…
Обабіч ми зросли в чортополох
на ро́зтанях доріг і євротра́си,
де гречкосії та іконостаси
знайшли собі причастя оберіг…
Якби ще хто, то все злюбити міг…
Збираючи з молитви на вітрила,
тріпоче, якби-то колібрі крила,
серцевий м’яз надривом важким втрати…
А ми, хто полюбив, то всі - солдати…
25.02.2024 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024
Склепіння неба тут підперте димом
й обрубками скалічених дерев,
які, яча́ть зболіло наче нерв,
як свічі за загиблим побратимом…
Тут горизонт над бру́ствером у хмари
впирається невидимим плечем…
І лише промінь місяця мечем
шукає світлу стежку для Стожа́рів…
Тут страх свинцево прорізає душу,
і свист оско́лків, наче флейти різь,
впивається у спину…
зи́мно скрізь…
Але я тут… я вистояти мушу…
О, як дістали ворога візити…
Він з ночі вилізає, мов щурі…
Ми їх жбурнемо в пекло до зорі!
Дай, Боже, лиш атаку цю відбити!
Прийдіть на поміч, всі Святі небесні!
Молись за мене, рідна сторона!
Бо скоро Перемога, всім одна, –
в Різдво Марія родить. – Син у теслі!...
Склепіння неба нам тримає віра,
молитви рідних, сам Ісус Христос…
А руки побратимів крізь хаос
все ж виривають нас із пащі звіра.
Ні, все не марне. Небо буде світле.
Молись за мене, рідна. І чекай.
І вір, що повернуся. Просто знай,
що наша Україна ще розквітне.
24.12.2023 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
***
Знов у небі туман, сірі хмари стіною.
Знову осінь шугає в полях та лісах,
обриваючи листя з його таїною,
що дозріла за літо на теплих вітрах.
Що ж за осінь така? - Невимовно незвична.
Мовчазна, ніби тіні, пошерхлих алей,
ніби світло Аврори в парсеках одвічних,
ніби храму туга, яко неба єлей…
Що ж за осінь така? – Куполи без відблиску.
На дорогах до храмів – пустельна жура.
А під ними стежини – підведені риски,
а під ними хрести в камуфляжних тонах.
А над тими хрестами – блакить посіріла,
над тими хрестами – жовтизна, наче віск.
А під тими хрестами – свіча обгоріла,
а над ними журить габро й сонячний диск.
Куполи без відблиску… Небесні озера
віддзеркалюють тіні рокадних доріг
і хрести перехресть, що сурмлять в атмосферу,
ніби знову тривога – здіймається МіГ…
Тільки вчора, так тихо лелеки у вирій
відлетіли сумні, від гучних потрясінь.
А сьогодні дощі все оплакують щиро,
аж до щему, до болю сердечних корінь.
8.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023
«Я только ходил по следам,—…»
М.Светлов
Я тільки за слідом твоїм пильнував,
твій образ у небі в хмаринках шукав,
та іноді в душу таємно впускав
принадливим его нечутних октав.
Я пахощі тво́ї ускрізь відчував,
ті ніжно-квіткові, пряні любистку,
і наче «нюхач» я його зберігав,
лишивши потай у сховку-прихистку.
Я вітер з волосся твого пантрував,
ловив його в сіті обіймів легких,
щоб він не згубився у плетиві трав,
в їх пі́снях і в звуках іще боязких.
Я тільки за слідом твоїм пильнував,
ні друг, ні коханий, просто колега.
Я стежок повір, не одну проблукав,
де слід твій ловив між альфа й омега.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2019
Нара́зі твої очі, наче не́бо –
сірі, і блаки́тні, і тума́нні,
я їх собі вимолюю, мов тре́би,
дії укриваючи рахма́нні.
Небесні очі зрів і лазурові,
сапфірові, розмитий електри́к,
але в твоїх прозоро-барвінкових,
тону, як у безодні мегакри́к.
Вгрузаю серцем, як в озера чисті,
що кришталеву ніжність джере́лять,
дурманом вщерть наповнені імли́стим,
незрозумілим, наче древня «ять».
Але у них сьогодні насоло́да,
індіго ледь приправлена блакить.
В сумний осінній день – це нагоро́да,
яку дарує небо, щоб любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2019
А ти знову сьогодні наснилась мені…
Вся спокуслива, ніжна, гаряча…
Твоє русе волосся – нитки́ вогняні,
що запалюють серце тремтяче,
твої рухи – пантери легенький по́ступ -
граціозні, управно-хвилясті…
Аж захоплює дух твій розмірений вступ
і в обійми манить вогнестрастю…
Знову сонмище зле намалює тебе –
диво-гожу, сподобну, звабливу,
і солодко-хмільну, наче східний шербет,
і чарівно-легку, і вродливу…
І ти знову сьогодні наснилась мені,
знову збурила серце бажанням…
Знову ми́лощі в снах, як ефір – неземні…
А цей сон – то немов покарання, -
бо кохати тебе – не дозволено, ні…
Відчуваю тебе лише в думах…
Бо чужа ти сьогодні…
Поетові ж сни –
У вірші переллються і струни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2019
Ти знов прийшла, моя печаль.
Я радий.
Ти знов прийшла, як завше уві сні.
Сьогодні ніч серпнева, моя ладо,
пірнула ніжно в осені пісні.
А ти з’явилась ввечері, наспіх,
уся іще заквітчана, в прикрасах,
і тихо щось співала, а твій сміх,
збудив Ериду сонну в космотрасах.
Ти попливла по місячній доріжці,
мені навстріч, мов фея вітрова,
що виникла казково з тої книжки,
із юності, де мрія ще жива…
А ти прийшла, в легенькій сукні білій,
босоніж, ледь торкаючись роси.
Навколо лиш тумани захмелілі
та ледь прив’ялі листяні ліси…
І я сп’янів, огорнутий в півнеба,
в обіймах рук і любощів твоїх…
Моя печаль, мені так треба
тебе кохати.
Хоч би в снах своїх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2019
Паралельні намічені вектори
для тужавих ілюзій хмарин.
Вивіряли їх дні-архітектори
вересневих осінніх хвилин,
що проносяться вітром окрилені,
спричиняючи скрізь падолист,
пошматовані, наче закинені
із небесних арктичних баліст.
Пролітають небесними трасами
і хмарини, й вітри, і журба,
над містами, лісами-терасами,
де дерев пожовтіла юрба,
наче тулиться, віття ховаючи,
під опіку величних дубів,
що корінням глибоко вгрузаючи,
перешкодою є для вітрів.
А вони все прискорюють вектори,
і свистять, і шугають з висот…
Найняли ж бо їх ті архітектори
із далеких холодних широт,
щоб вітрами затятість ще літнюю
подолати у теплих армад
і в цю пору, ще сонно-досвітнюю,
збудувати для осені град.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848697
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2019
Скільки раз ми латали стосунки і ме́жі,
що між нами проходили „до“ і „опі́сля“?
Та, сьогодні, щось знову незвично бенте́жить
і в душі захлинається зроджена пі́сня.
Затупились від цього вже леза ножів,
бо доволі ми різали навпіл епохи,
що назустріч летіли, а стрімкі віражі
нас кидали обабіч у чортополохи.
І сьогодні ми знову, немов на кана́ті,
цей місточок хиткий нас розгойдує виссю,
ніби маятник, стрілку штовха цифербла́тну,
ніби вітер-шугайстер викохує тиси,
і так хоче звалити, канат розірвавши,
що поєднує наші світи невгамовні,
всі спектаклі–трагедії щиро зігравши,
ми ідемо на дно у безпаруснім чо́вні…
Поділивши навпіл наші будні та свята,
їх ліпили і клеїли, кожного разу,
коли знову за нами згорали завзято
мости і місточки, рубежі й перелази…
Ми осібно ішли до натхненного „після“,
хоч із нотного стану зникали дієзи,
що тонули разом в какофоніях міста,
наче давній Париж під хорал марсельєзи.
В нас багато так „МИ“, бо рвемося в обі́йми,
наче два намагнічених тіла коханням,
а при зміні полів, мов дві кулі з обо́йми,
вилітаємо в простір з орбіт обертання…
Загрубіли до шрамів сердечності м’язи
від таких ось стосунків між „до“ і „опі́сля“,
та, кидаючись в них, ми згораємо разом
під пасажі небес, що стікають… так пі́зно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2013
Відлітали лебеді парами …
Слався дим і шукав комиші.
Вечоріло. Десь поза хмарами,
засвітило вже небо ковші…
Так і є… відлетіли у вирій
і навіяли смутку довкруж…
Полетіли мої білокрилі, –
не чекаючи віхол і стуж…
Ми ж ніяк не визріли парою, –
чи з–за впертості, чи то вдачі
і мелодія наша карою
в холоди манила неначе…
Відлітали лебеді парами…
Душу смутком печатала тінь
теплу осінь дощами старила,
до зимових ішла сновидінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2013
Блукаю в снах пророчих і космічних,
шукаючи незнане, що в світах
залишила сучасність архаїчна,
хронічна і комічна (в комі)…
Жах! –
Бо вже не чую крил я за плечима, –
спалено всі пера до очину,
які ледь вчора згашено сльозима…
Як дощем…
А трута нікотину
клубиться у легенях незборимо,
немов туманів яра густина…
Блукаю в снах,
чекаючи екстриму…
Навколо спокій…
Гу-гу!
І стіна.
Довкруж її, мов розпач темінь сива…
Рисунками на скелях натепер
кохання малювали б ми фальшиво…
Так добре,
що у снах
його зітер…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2013
Учора визбирав насіння чорнобривців
(дозріло ж, бо листопад при дорозі).
А як цвіли! І передать не в змозі –
в саду, в городі,
в квітнику, що вздовж криниці
розбила мати (видко ж на порозі!).
Червінько́ві квіти, златом окантовані,
(немов зірок на небі – незліченно)
красою осінь славили щоденно
і, смиренністю своєю зачаровані,
мережили натхнення нескінченно…
А мати сонячної днини, присівши ледь
(перепочити й випити водиці),
нарвавши тут же квітів у десницю,
осінню фарбу вчила, – вашу круговерть,
щоб вишити на рушниках дзвіницю
й шлях до неї, щільно квітами усте́лений, –
і пролісками, й маками, і вами…
…ті рушники, намоле́ні роками,
оберегами в світлиці порозсте́лені,
благословенням ві́чності… від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013
Морозний ранок серед жовтня,
тремтить кришталь замерзлих трав,
немов хвороба незворотня,
як облямівка із розправ.
Сьогодні вірусом холодним
проникла подихом зими -
чи то на полювання Одін
прийшов, зачувши звук сурми,
що осінь в хмарах розбудила,
прощальним клином журавлів,
чи то Стрибога вітросила
прогнала сніжні кораблі…
Морозний ранок… але ж осінь,
ще руна пише теплоднем
й шукає в парках жовтокосих
кандзі* розкішних хризантем,
які, зберігши силу літа,
зігріли пензлеву пастель,
в перлини бісеру розшиту…
Як жаль, що програно дуель…
кандзі* - ієрогліфічні знаки японського письма
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458484
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.11.2013
Як добре: осінь відмиває бруд,
зчищає пил, нанесений вітрами,
й кохання очищає від облуд
своєю зверхністю над бур’янами.
Вигукують і тихнуть голоси
усіх прощань закоханого літа…
Крокує до загибелі краси,
ця осінь, - златовласа Афродіта,
з солодкою усмішкою в устах,
злегка сп’яніла пристрастю прощання…
За нею пролітає суєта
луною журавлиного гортання…
І тільки геть знеможена душа
чекає на очищення до Віри,
заглибивши в коріння лемеша,
готова все віддати на офіру…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455961
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2013
Одягли намисто часу на стоянках попелища
і накрилися землею і кургани, й племена…
Протитечія історій (кожному із нас найближча)
віднаходить в порохняві нові дати й імена…
Вже давно у світлі деннім проржавіли раритети,
розірвалися намиста, продірявились миски…
У степу пливуть так тихо у туманах силуети,
іноді пірнають в часі, ніби міражі в піски…
Тут кургани й ковила… мерехтливий цвіт янтарний…
Кукутень, Трипілля давні, крізь століття линуть славні,
із глибин каміння й міді, згадки шлють орнаментарні,
візерунки душам рідні, загадкові й стародавні.
Тут із келихів лилося дзвінко-срібне стоколосся
трав’янисто-медове, що по колу йшло до вен…
Десь ховалось покотьоло і під тихе двоголосся
розбігалася піснями пам'ять давнішніх племен…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455121
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2013
Сьогодні знову дощ
тривимірні півсфери
розкидав в калюжі́,
в подвір’ї й на дорозі,
і край затихлих площ
стоять, немов торшери,
бетонні сторожі́
у крапельній облозі.
Сьогодні знову дощ…
Насуплені хмарини
витрушують із тіл
дипольний дистилят…
Чекає місто прощ,
рахуючи хвилини,
розчахнуте навпіл
гріхами грошенят…
Сьогодні знову дощ…
Розкриті парасолі
об’єднують по двох
закохані серця́…
Немов би мокрий хвощ
в самотнім ореолі
один з небагатьох
нагадую ченця…
Сьогодні знову дощ…
І буде зайвий привід
набрати телефон
і голос твій почути…
Покину тишу площ,
де ніч неначе привид
краплинний камертон
захоче роздобути…
Сьогодні знову дощ…
Але сьогодні завтра…
Ранкова кава й тост,
і ніжний поцілунок…
І знову гамір площ, -
щоденна моя мантра,
блукає серед хост,
шукає порятунок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
Позолотила і кармінно-міддю
оздобила всі клени та дубки…
Накинувши легесенько повіддя,
коня піймала, – в яблуках боки…
Чаклунка Осінь, - легковажна пані,
що на коні баскім своїм летить
і напускає холоду й туманів,
а часом хоче сонечком зігріть…
І настрій в неї, ох який мінливий, -
то радість навіває, а то щем,
то відчуваєш миті сиротливо,
а то натхнення ллється, мов дощем…
Учора вітром обідрала листя,
з горіхів, мов би з дощок для об'яв,
й засипала всю стежку на обійстя
(її граблями довго визволяв)…
А нині розпашіла до розхристя,
летить, нагріта сонцем, над поля,
кидає павутиння в передмістя
і веселиться, ніби янголя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454902
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.10.2013
Гілки очистити від зайвих потрясінь,
в осінній час холодного жовтіння,
так квапився мій сад, здобувши неба синь
і переправивши її в коріння…
Спадають яблука із гілля у росу,
в траву ховаючи зернівки спілі…
Плоди дозрілі бережно перенесу,
і схороню від зимніх заметілей.
Скуштую в холоди полум’я бальзаму
всю силу вересневого проміння,
що сонце слало із-під склепіння храму
небесного колінопреклоніння.
В ту мить відчую, тісно з ними зв'язаний, -
в нездолану енергію творіння,
у ланцюгу любові зобов’язання -
спинити хід свого гріхопадіння…
Навкруг думки висаджую… як яблуні…
Щоб світ відмити, зайве відірвати,
зцілити душі листям продірявленим,
із сонцем-яблуком зайти у хати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453687
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2013
Моя душа так проситься в Карпати,
Так проситься вернутися у юність,
В обійми їх лісів… Ти, знаєш брате!
Тоді були ми чесні і безумні
І рвалися до волі через терни,
Крізь буревії політичних гасел,
у русі очищаючи від скверни,
свою країну, змучену окрасу…
Десь там, високо, ми зловили вітер,
і вільнодумства гір гіркий озон…
Це варто знов згадати, саме звідти,
бажання змін імперських забобон…
Моя душа так проситься в Карпати.
Бо знову щось не так і не туди…
Гайда, ковтнемо знову волі, брате,
й очистимо країну від орди!
І звільнимо її від казнокрадів,
від знахабнілих вкрай міліардерів…
Вставай, мій брате, і в селі, і в граді,
Не треба нам чужих місіонерів.
Нам вдосталь сили віднайти в собі,
І зрушити фортеці «темнолісся»,
Достатньо в наших генах боротьби,
Ще зазвучить і наша нова пісня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2013
Натягнуті нитки проміння небес
в мені вишивають ікони хрестами,
знамення лишають стьожками-пластами
Софії і римських забутих адрес.
Знаме́ння, хрести і пе́рстів нерозлучність…
Тремтять на колінах у світлі та блу́ді,
Змивають з душі інкарнації бу́дніх,
Спихаючи в храми приховану штучність.
Складаю свої терикони словес,
і їх, мов руду, відділяю у простір,
і дум концентрат я виводжу на розстріл,
щоби віднайти: «Він для чого воскрес?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
Серед тепла зняла́ся завірю́ха,
і наче справжній сніг, навколо пух,
а вітер, вітер снігом-пухом дму́ха,
тополі розриваючи кожух.
Навколо хати снігу натрусило,
сади і ліс вдяглися в бахрому,
а вітер напинає їх вітрила,
про зиму повідає їм сумну…
Лягає пух в твоє волосся білим,
ти в літі, мов принцеса зимова…
Таємний блиск виловлюю на віях,
глибінь очей відтінку бурштина.
І раптом серце защемить любов’ю,
руки торкнуся ніжно, наче пух…
Я про кохання розкажу без слова
допоки завірюхи вальс не вчух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
Не зачіпа́й журли́вого всевла́ддя,
Що ви́зріло в обі́ймах мокроти́,
Коли́ кроку́є се́рце від безла́ддя
У я́блучні розли́ви доброти́.
Пожухли в полі полинові хвилі,
Колише вітер безнадій журбу.
Минуло літо, досягнувши цілі,
Зачала ж нині осінь ворожбу.
Загас вогонь серпневого буяння,
Розта́нули наді́ї, душ надло́м.
Тужлива пісня журавлів остання
Усе при́спить й розта́не за село́м.
І тільки вечір cпеленає думи,
Жури́ розкри́лля тихо обгорну́...
Не зачіпай її пожовклі струни, -
Я пі́сню лі́та в сни нам заверну́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
Холодний вітер кидає, мов хвилі,
свої пориви в крони золоті,
кружляє лист поволі і безсило
мозаїку складає на воді.
Здалека мчать, мов коні розпашілі,
і з опалу обтрушують сади,
Вітри й дощі… Дощі осточортілі!
(Уп’ялися, мов роги череди!).
Пора забутку… Миті невловимі,
мов постріли у запізнілих айстр,
Мені про Вас співають невмолимо.
Про Вас і літо… Тихий блюз чи джаз?
А може й вальс. Осінній вальс! Як мило.
Кружляння падолисту і небес…
І час минув… І вже перештормило.
Та знову невмолиме «… я тебе…».
Холодний вітер розрива вцілілі,
запінені хмарини дощові…
Вітри й дощі… Жоржини відгорілі,
немов заціпенілі вартові…
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
В тобі троянд краса і пломінь,
і сакури ефір пахучий,
і трелі солов’я плакучі,
і весняна квітуча повінь.
Ти зіткана з туманів літа,
із плетива зимових снів,
із тих ночей, коли зустрів,
я цноту ранішнього світла.
Для мене створена ти Богом,
Одна така на сто світів,
І добре, що тебе зустрів,
Не оминув твою дорогу.
Він для чарівності й любові
створив, додавши неповторність,
краси живу непереборність
і ніжність в полі волошковім.
Дурманом вечорів травневих
Наповнив подих твій медовий,
А в голос тихий колисковий
Додав звучання кришталеве.
Для мене створена ти Богом
із тисяч загадкових тем.
Ти - найсвятіший мій тотем,
частинка раю неземного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2013
Густі тумани, наче два струмки,
стікають під ногами у долину,
а стежка, пробиваючи шпарину,
веде нас за собою крізь роки…
Тут рідина повітря так п’янить
і д̕горі вітер майталає хмари,
і заблукалий промінь, мов стожари,
трембітно полониною дзвенить…
Спитав тоді я друга напрямки:
- Хіба йдемо ми перші до Говерли?
Чому ж сюди? Тут золото чи перли?
Чому вершина? – Іншим невтямки.
Він посміхнувся щиро і сказав,
поправивши рюкзак:
- Побачиш скоро!
Розмокла стежка рвалася у гору
крізь кам’яну навалу, пишність трав…
Прогнав хмарини вітер, мов експрес…
І ось вона – вершина. Тут чудово!
Здається, просто відбирає мову
від світла і покірності небес.
Тут відчуваєш – видно край землі.
Він близько зовсім – десь за Піп Іваном,
а мо̕ за Чорногори караваном,
ховається в туманнім киселі…
Кришталь повітря лине до легень,
тут відчуваєш Божі благодаті
і стрілка завмира на циферблаті,
коли ти вже чекаєш одкровень,
коли ти вже шугаєш угорі,
відчувши за спиною крила волі,
а над тобою, ген на видноколі,
зіркові десь палають ліхтарі…
Куди подіти спогадів синдром?
А, скільки ж знала юність та крилата
того, що є вагоміше від злата,
того, що не опишеш і пером…
9-10.04.2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013
Розіллялись акварелі на весняному мольберті
і побігли фарби-хмари в березневу хлюпотінь,
завертілись, розплескались у струмковій круговерті,
запросивши сонце-пломінь у душевну глибочінь.
Теплим пензликом торкнулись тла снігів, що донедавна
панували навкруги.
І тепер інакший колір –
пролісковий і вербовий, швидкотанно-сніго-плавний
розливається край хат.
Звеселяючи поволі,
веселкові акварелі розбудили менестреля
і Олекса теплий-теплий завітав до нас у сад.
Під мелодію сопілки бджілка-матка-мудрагеля
облетіла все навколо (необхідний променад!).
Розіллялись акварелі на весняному мольберті,
проростивши в душах радість, мов весняний дивосвіт,
і до рідної шпаківні два шпаки із коловерті
повернулися і славлять теплий день, неначе цвіт.
31.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Відболіла душа, відболіла.
Все надію на щось берегла
і чекала на диво сп’яніло,
спопеляючи біль той дотла.
То кохання її наче вірус,
наче недуг солодкий п’янкий,
полонили і білий папірус
вже відчув перший вірш боязкий.
То кохання її охопило
І на крилах своїх підняло…
Але згодом воно ж обпалило
і засохло немов джерело.
Відболіла душа, відболіла.
Все надію на щось берегла
і чекала на диво сп’яніло,
відмоливши ті болі дотла.
Відболіло давно … Інші зорі
Кличуть погляди разом зійтись.
Ти ж до тих повертаєш історій
…де спалило кохання колись.
5.04.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
В мовчанні затаєних дум січневласті
я чую дрижання небесних річок
і знов пропускаю крізь себе причастя,
мов звуки, що вирвав із неба смичок.
Проходжу у світло, крізь морок спокуси,
крізь вибір земний кармоточних мечів,
а небо душі все кида землетруси,
а небо збирає своїх слухачів.
Крізь мене проходять дванадцять енергій,
крізь мене проходять іще і твої,
бо я відчуваю аксонами нервів
тремтіння води і Господні бої.
Готую для слів із небес переховок,
готую для світла у серці тайник…
І чую дрижання дерев-зарисовок,
що врізав мороз у нічний путівник.
Злітають у небо смичкові сонати,
виблискує світло далеких зірок,
що просять із неба: «кохати…, кохати…»
Та після причастя у гріх новий крок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394536
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.01.2013
Злітає мить прийдешнього тепла,
зника за грань, закутана в тумани,
Незрозуміла, нерозкрита, зла,
кида пісок за вітром по барханам.
Ловлю я в підсвідомості стежки,
що засівають досвід, наче поле.
І не зайти в тлумачні словники,
щоб взнати – нині що готує доля,
що падає з журбою у траву,
у мить вогню палаючого листя…
Натягнуто тремтячу тятиву
твого жертвоприношення. Молися.
Коли нестерпно тими манівцями,
через колючі рватись чагарі,
за тими владовольними сліпцями,
що долі продають, мов лихварі.
Їм не прозріти вже – їх мрія зблідла,
їм не дано від нині воскресать.
А ти іди дорогами до світла,
яке так щедро сіють небеса.
І хай хитає вітер гілля голе,
та зерно вже озиме проросло,
і пагін, ще тоненький, трохи кволий,
весною враз підніметься в стебло.
І ти не полишай своєї ролі,
вживаючись у світло. Неспроста
пожухне листя, кінчаться гастролі,
й воздвигне кожен власного хреста,
Й тоді, коли доведені до краю,
ми станем перед вибором шляхів:
летіти вниз і потрапляти в зграю…
Ти вверх злітай, бо вільний від страхів.
4.10.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
Зима. Мороз. І місяць ліхтарем,
Над містом, що сховалося за стіни.
І не скажу, що душить тягарем,
та якось не облегшують провини.
Зима. Сніги. Крокую по узбіччю
Куди - не знаю. Напрямок? – Я йду.
Назустріч різнопланові обличчя
і я у їх безкластернім ряду.
Зима. Камін. І на паркеті шкіра,
І тіні на світлинах, наче жах.
А ще кинджал, на перехрест рапіра…
Нам тепло від вогню, що на дровах.
Зима. Кімната. Ложе. Погляд твій…
Сьогодні ми разом. О, як несміло
Ми розгортали згорнутий сувій
нових відносин. Як же неуміло…
Зима. Сніжинки. Вогник в небесах.
Тріщать в мороз дерева серед ночі.
Я загубив свій подих у лісах
твого волосся. Чари ж бо дівочі.
Зима. Сніги. Сьогодні знову пустка
і наче сон, зринає в пам'ять ніч.
А далі? Розійшлися. І відпустку
Коханню надали… без протиріч.
18.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307560
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.01.2012
Січневе надвечір’я – що краси! –
Змішалося все білим фарбострунням…
З далеких вулиць гавкотіли пси,
зриваючись до хрипу попідлунням.
Сусідський сивий здичавілий сад
здригався, промерзаючи до лубу,
в обійми затискала виноград,
старенька слива, мріючи про шубу…
Майнули крила хмар, мов вітряки
змололи з-переляку ніч до пуху,
що полетів з небес. Сухі гілки
ловили веретеном білі мухи
і гаптували біле полотно,
а потім, сорочки у хрестик білий
вдягали на хати і, заодно,
співали колисанку – щоб спочили…
Поснули враз під ковдрою поля,
сховавши житні стріли від морозів,
і лише ліс сосновий окриляв
своєю вічнозеленню в облозі.
18.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2012
Мій сад сьогодні, мов магніт,
кристалів льоду наморозив, -
на кожній гілці, ніби цвіт, -
голчасті квіти. Я – в тривозі,
бо велич зимно-льодова
для мене й саду особлива, -
важка корона снігова
і сила в неї – нещаслива.
Мій світ, мов брость, чекав весни,
у саду також мрії схожі.
Зве ця пишнОта – спи, засни…
Радіють їй лиш перехожі.
Твій погляд – холодом мечів.
Квітучий жах – оскліло гілля.
Кого ти вгледіла вночі?
Яке наварено чар-зілля?
Я знаю – дзеркало зими…
Тобі у серце лід поцілив,
тому і «Ні». А як же «Ми»?
Невже, Амуре, сплутав стріли?
Мій світ сьогодні, мов магніт,
Кристали-голки наїжачив…
Зима кохання вбила цвіт.
А сад все спав. Йому пробачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2012
Тихий, тихий лет ночей
крізь тремтячі тіні свічок,
що упали край стіни.
Сніжний погляд. Ліс. Борей
вже примчав і зиму кличе,
звуть морози в гості сни.
Ти давно вже не моя,-
різні стЕжки нам дістались
в тихім леті злих ночей.
Я ж не твій. Та звідкіля
думи дивні позбігались?
Дух Гекати морок цей.
Задрімає привид ночі,
сніг біліє, йде зима.
Я ж весну намріять хочу,
ту, де стежка нам одна.
Заспівав би солов’ям би,-
полетіли в даль незриму.
Серце ж витліло в імлі.
Розкладу печаль на ямби,
вбитий ніж розлуки вийму.
Зими визріли на склі.
Сніг ховає мерзлий страх.
Серце ж знов коханням мліє, -
жде його всю ніч в журбі.
Долі-зорі в небесах
світять трепетно й сп’яніло,
ніби знов мені й тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2012
Стихає довкола. Ялинові смоли
уже відчуваю у хвіртці бажань.
Між суміш туманну ступає спроквола
дух світлого січня, різдвяних чекань.
О, місяце-друже! Вогнем срібнорогим
очисть край порогу стежки на руці.
Зоря Віфлеємська. На сході – тривоги
у діжки думок розкладуть камінці.
На вишивці неба вмикалися зорі,
гірлянди-сузір’я в Чумацькім шляху.
А мрії, мов спалах, здіймуться і д’горі
замерзнуть в сніжинку – кристально-стрімку.
Впокоєна ніч у покроях сріблястих
Зведе воєдино початки-кінці.
І тіні підуть. А сніги передчасно
у Альпах впадуть на чужі манівці.
Стихає довкола. Впокорені душі.
Колядники хором віншують Христа.
Десь трісне гілля від морозу на груші, -
А як цьогоріч? – Коляду запита.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306228
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.01.2012
Мої тебе шукають сновидіння
і, як сновида, все іду навстріч
у білий біль – зимове білопіння,
де місяць – віддзеркалення облич,
де тіні заблукали тугоплавкі,
де, мов тумани, туга струменить.
Вони тебе шукають. Роблю ставки
на те, що віднайдуть.
Мені б на мить,
лише на крапелиночку від часу,
узріти твої очі, їх глибінь…
А далі – в поміжзоряні тераси,
тебе кохати – пломінь сновидінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2012
Сьогодні сніг, довкола сніг.
Зима розклала полотно
в мороз білити. Все одно,
іще не все – його ще міх,
тому розкидано ускрізь –
у полі, лісі, оболоні.
Гарцюють коні на припоні
і в очі б’є сліпуча різь.
Зима чіпляє волокно
і одночасно шиє шати,
всьому, що мало замерзати.
У квіти вділося вікно.
А за прогнозами відлига.
Збирай-но, зимонько, сніги,
що враз розтануть навкруги
і перетворяться на кригу,
а то і зовсім пропадуть.
Полотна вітер аж до неба
на хмари кине. Наче треба,
вдягнути їх у довгу путь.
Сумує сніг, сумую я.
І тільки стрімко мимо нас,
Вчепившись в часу тарантас,
Несеться грудень, мов хлоп’я.
22.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301587
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.12.2011
Завмерло все, чекаючи зими,
Затихли хмари, звісившись на сосни,
і щиро умиваються слізьми.
- Дивися у калюжу не шубовсни!
А в надвечір’ї місяць, наче жнець,
розтяв собі прогалину на небі.
Для тебе я заварюю чебрець.
- А цукру скільки?
Скажеш: «Ні, не треба».
Він блиснув і сховався. Білий сніг
посипався із неба, наче пір’я.
Я погляд упіймав очей сумних
і трепет гілки вени. Перемир’я?
- Нарешті ми діждалися зими.
І може чистий сніг зверне на краще.
Бо, знаєш, важкувато із крильми,
Коли кохання наше непутяще.
Завмерло все, побілене в сніги,
Закуте у льоди калюж провалля.
- І стало дуже сумно від нудьги,
що вигнала кохання в задзеркалля.
21.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2011
П’яніли трави й ніч, медовії, налиті,
цвіли сади навкруг, наповнені теплом.
Знайшли любов свою у ці чудові миті,
коли весна летить, мов вітер над селом.
Адже вітрила їй напнуті до розриву,
хмарини-буруни – безмежний океан,
що іноді впаде, розгромлений у зливу,
та згодом розверне довкола свій екран.
Згорали свічі всі, над нами у ті ночі,
у травах ми могли зустріти і росу,
ти віддала мені секрети всі дівочі,
а я свій подих вплів квітками у косу.
Наш травень майорів джмелями край півоній,
стрічав нас у лісах сережок передзвін,
а ми з тобою йшли в кохання мимоволі
і сонце, наче м’яч, котилось навздогін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2011
Зима. Вікно. Немає снігу,
а лише дощ в Андріїв день.
Моя душа – розкрита книга, -
як збірка віршів та пісень.
Сьогодні в ній – сторінка суму.
Без тебе я всякчас такий.
Холодний день і крила-думи
несуть у простір говіркий.
Та світлий сум душі поета
завжди веде за грані снів.
Летить у небо зла монета:
орел чи решка. – Що хотів?
Андріїв день. Гадання близько
і час магічних забавлянь,
коли підкажуть зорі блиском,
що ми з тобою – Інь та Янь.
І струм полів нас поєднає.
Все ж в протиріччі є душа.
А дощ іде. Все пил змиває.
Вона ж на прощі вируша.
13.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301204
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2011
Засіяли дороги відблиском зірок,
що несли свій вогонь крізь космічні парсеки.
Все готове для тебе – зроби лише крок,
розверни своє серце й прогнози ацтеків.
Ти – людина, твій – всесвіт, божественна суть.
Лише душу наповнює щем і тривоги:
що ж ті зорі назавжди до нас принесуть,
як плеяди складуть гороскоп допомоги?
Протиріччя небес. Ти вглядаєшся в них.
Хочеш зріти знамення, ідилію щастя,
перебравши всі знаки шифрованих книг,
віднайшовши вівтар тайнопису причастя.
Він пройшов крізь туманності зла і облуд,
проникаючи в серце, щоб темінь все ж зникла.
Все готове для тебе. Забути про суд,
розігнати в душі наночастки до світла.
То ж підтримай старання божественних сил.
Розтають як льоди, пролітають хвилини.
Засіяли дороги від сонячних стріл.
Квантопромінь з небес – закодовані зміни.
20.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2011
Ти зрозумієш - літо не зима,
Вже котрий день тепла не фіксували.
І знову поміж нами ті вокзали.
Нічого не кажи. Міркуй сама.
Холодний вітер розкида дими.
І ми з тобою наче рикошетом, -
Летим у різні боки. Спів дуетом?
Ні нам не чути й посеред зими,
І в травні, серед літа, й восени.
Вже котрий день любов ми поховали.
І опустіли в парку п’єдестали.
Намріяні. Шепочуть ясени,
Мов літні та досвідчені мужі
Під крилами вітрів у безнадії,
Бо свідками були, як наші мрії
Розбились об каміння на Ужі.
Ти зрозумієш – зими, ох і злі,
Коли самотність виїсть до останку.
Коли тепло в розхристану альтанку
Не завітає, здавши вензелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
Захід багряний (мороз обіцяють на ранок).
В тиші завмерли навколо дороги й міста.
Падає зірка, свій вектор націливши в ґанок.
Темно у вікнах, бо хата давно вже пуста.
Місто в тумані, а смог на душі ще щільніше.
Час помолитись. Вже час. О, люди зневіри.
Гадки не мають. Все думають – буде пізніше
час для розплати. Та сурми вже чути в подвір’ї.
Страхи довічні в біблійних листах, як спокута,
Напрям для пошуку, компас. І мучить сльоза.
Шляху свого, нам ніколи повір не минути.
Мчать вже вітри і над світом зібралась гроза.
Темно у душах, бо душі давно вже на попіл
Витліли в полі зневір і облуди гріхів.
Наша Земля вже на старті. У полум’ї сопел
Двері до неї відкрито.
Зайде хто хотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011