| Сторінки (2/116): | « | 1 2 | » |
Де це мале с т е р в о заховалося? Пищить же ж десь поруч. Не довго тобі пищати залишилось. Скоро будеш там, де й твоя матір. Ах ось ти де! Думала, не знайду тебе в шафі? Сюди йди! Реви, реви, люблю, коли ви страждаєте. Обожнюю водити ножем по ваших обличчях, тоді ви стараєтеся не плакати, притихаєте, але щосекунди здригаєтеся від схлипувань, що вириваються зсередини. А якщо ніж ще й притиснути трохи сильніше, так, щоб проступила кров, то тоді ви своїм виглядом мене заводите ще дужче. А не треба було ховатися від мене! За це я розмалюю твоє ніжне личко. Ось так. Все, годі прелюдій, час розважатися. Прирізати її зараз чи після? Краще після, мертву трахати не цікаво. Маму можеш не гукати, вона тебе не почує. Добре… Боже, як добре…
- Ваша честь, я лише хочу сказати, що щиро розкаююсь в скоєному. Я знаю, мені нема прощення і я заслуговую вищої міри покарання, але якби у мене був ще один шанс, ще одна, хоч і найменша можливість все виправити, я обов’язково б нею скористався.
Передісторія
12.04.12 «Маніяка спіймано?
Сьогодні міліція затримала чоловіка, якого підозрюють у вбивстві і зґвалтуванні своїх дружини та дочки. Напередодні в його будинку було знайдено їх знівечені тіла, самого ж чоловіка оголосили в розшук. Впізнав його і повідомив у внутрішні органи продавець супермаркету, в якому підозрюваний вирішив купити продукти харчування. Наразі слідство продовжується, але всі ми сподіваємося, що затриманий є тим маніяком, якого намагаються спіймати вже близько року.»
14.04.12 «Вбивцю ідентифіковано
Як повідомляють наші джерела у внутрішніх органах, ДНК затриманого два дні тому громадянина Д. за підозрою у вбивстві і зґвалтуванні власних дружини та дочки співпало з тим, що знайшли у статевих органах жертв. Таким чином, прокуратура має неспростовні докази його причетності до цього жахливого злочину. Причетність підозрюваного до інших подібних злочинів, що трапилися раніше, встановлюється.»
26.04.12 «Жителі досі в небезпеці
Розслідування причетності громадянина Д., якого обвинувачують у вбивстві і зґвалтуванні власних дружини та дочки, до інших дванадцяти подібних злочинів, що трапилися протягом останнього року, зайшло в глухий кут. Міліція не має жодних доказів стосовно цього, а у підозрюваного до того ж є алібі. Тому, на жаль, місто не може видихнути з полегшенням.»
Епілог
- Що сталося, доню?
- Мені приснився кошмар. Мені приснилося, що у мене під ліжком сидить монстр.
- Ходи я тебе обійму. Ти ж знаєш, що ніяких монстрів не існує.
- Так, але уві сні він був таким страшним, таким справжнім. Він вхопив мене за ногу і хотів з’їсти.
- Ну не бійся, не бійся. Це всього лиш сон. Монстри живуть лише у тебе в голові. Просто перестань про них думати, і вони зникнуть.
- А можна я піду спати до вас з мамою?
- Ну гаразд, тільки тихо, щоб маму не розбудити.
- Татку, ти у мене найкращий у світі тато!
P.S. Найстрашніші монстри живуть у нас в голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385268
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2012
Про що співає в сутінках цвіркун?
Нема в мелодії його тужливих нот.
Він покровитель незрадливих струн,
Позбавлений подяк шумних і нагород.
Щоночі новий грає він концерт,
Солодку пісню непідвладну часу.
Ніхто не зробить барду комплімент
За колискову ніжну та прекрасну.
А що в житті є в цього оптиміста?
Лиш боротьба за власне існування.
Та він співає бездоганну пісню,
Майстерні звуки видає до рання.
І не потрібні цвіркуну овації, аншлаги,
Ні божевілля публіки, фальшиві крики «Браво!».
Так, він талант, та лиш простий трудяга,
Невизнаний маестро в росовитих травах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385200
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2012
Випий зі мною отрути
Й цілунком союз наш скріпи.
Випий зі мною отрути
Й до смерті мене полюби.
Хотіла вогонь ти відчути,
Що груди до виску пече,
Так випий зі мною отрути
І разом до раю втечем.
Ти можеш байдужою бути
До слів моїх, дій і думок,
Та вип’єш зі мною отрути
Й відчуєш між нами зв’язок.
Ей, випий зі мною отрути,
Це наш чарівний еліксир.
Бо поруч з тобою заснути
Завжди тільки мріяв, повір.
Якщо мене хочеш забути,
То тут в нас дорога одна:
Випий зі мною отрути,
Випий отрути до дна.
І навіть якщо ти не вип’єш,
Я сам до гарячки нап’юсь.
Мене наостанок окликнеш,
Та я уже не повернусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2012
На мертвій висохлій землі,
В радіаційній сірій млі,
Стоять, позбавлені життя,
Самотні привиди-міста.
Скриплять іржаві каруселі,
Мовчать покинуті оселі,
Гнила білизна на балконах.
Для всіх тепер це мертва зона.
Тут не гуляє більше свято,
Тут заросли стежки прокляті.
На ці місця примара смертна
Свої накинула тенета.
Повітря тепле, промінь грає,
Та холод тут, тепла немає.
Й в спекотну сонячну погоду
Тут тіло студить прохолода.
Цей край забув про сміх дитячий.
Тут тиша. Лиш тополі плачуть.
На місці вулиць нині пустка.
Ця територія бездушна.
В повітрі кисню тут нестача.
Місцини ці тепер відлячні.
На цій, колись квітучій, зоні
Тепер стоїть клеймо «Чорнобиль».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012
Так мало сонця світить нам.
Світило тускле чи то ми сліпі?
Ми не потрібні більш богам,
Бо молимося лиш собі.
Дощ падає не зручно і невчас,
Свої тіла гнилі сташимось намочить.
Ховаємось під ліжко кожен раз,
Коли почуєм як гроза гримить.
Залежаний ненавидимо сніг.
О, Господи! Зимі ж начхать на календар!
Забитись любим в свій барліг
І плакать, нити, що життя не рай.
А може досить все винить навкруг?
Планета ж не працює нам на втіху.
Тому, хто й сам собі не друг,
Й в могилі ж-бо не буде тихо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323804
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2012
Як тільки сонце з неба піде
І землю темрява пройме,
Виходять гратись ночі діти,
Там, де ніхто їх не займе.
Суспільні виродки, одначе.
Сволота. Інших слів нема.
За ними матері не плачуть.
У них тепер своя сім’я.
Ніхто ніколи не згадає,
Що і вони були людьми.
Цукерки їли з теплим чаєм,
Допоки з дому не втекли.
І не злочинці, не бандити,
Голодні будуть – не вкрадуть.
Обличчя мурзані, розбиті –
Їх люди боком обійдуть.
Смітник їм кухня і оселя.
Їх доля – руку простягать.
А недочитаний бестселер –
В вогонь сторінки підкидать.
Ходити босим по асфальту,
Бути суспільства вигнанцем…
Чи пам’ятають рідну хату?
Вони відчужені Творцем.
Та ніч приходить – всі веселі,
Лунають реготи з пітьми.
Скриплять тихенько каруселі, -
В душі залишились дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312186
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2012
Маленький хлопчик сидів у калюжі. Йшов сильний дощ й легка маєчка, в яку він був одягнений, щільно прилипла до мініатюрних грудей дитини. Хлопчик черпав пісок з дна калюжі і просіював його у себе крізь пальці. Поруч не проходили люди, не проїжджали машини, й малий був щасливий просто насолоджуватись шумом падаючої води. І ще ці маленькі сірі камінчики, які час від часу застрягали між його пальцями, були такими приємними на дотик, що він стискав долоню в кулак і довго-довго потирав кожним із них по своїй гладенькій шкірі. Дощ був теплим, травневим, і ніжно лоскотав хлопця за вухами.
Щоночі він йшов додому з побачення із задертою догори головою. Дорога була нерівною, юнак постійно вступав у які-небудь ями чи спотикався об горби, проте відвести погляд від яскравих зір не міг. Кожного разу хлопчина перераховував їх кількість і кожного разу в нього виходило різне число. Потім він переводив очі на залиті місячним сяйвом околиці і робив декілька глибоких вдихів свіжого нічного повітря. Легкий серпневий вітерець пестив його волосся і він не помічав, як опинявся біля власного дому.
Чоловік середнього віку збирався на роботу. За вікном густо сипав мокрий листопадневий сніг і мужик проклинав цілий світ за те, що сьогодні йому потрібно висовувати свого носа на вулицю. Вшубкавшись у два светри і ледве натягнувши поверх них теплу куртку, він стрибав на одній нозі, натягуючи на другу чобіт. Все тіло ломило і трусило в передчутті майбутньої зустрічі із холодним повітрям і мокрими дотиками сніжинок. В голові крутилась лиш одна думка: швидше б дістатись теплого притулку, швидше б вмоститись за свій персональний комп’ютер.
Він ніколи не пропускав схід сонця. Дідусь мав багато років життя за плечима й тільки краса переходу між ніччю і днем досі справляла на нього неймовірне враження. Вранішній лютневий мороз, який дід пропускав через свої легені, підігрівав запал старого до майбутнього видовища, і він зручно вмостився у снігу на своєму звичному місці під старою березою. Дід одягнув лише легку свитину, й дрижаки холоду проймали його до кісток. Та це був приємний, бажаний холод. Тут старий відчував єднання з природою. Він згадував, як ще зовсім малою дитиною хлюпався у калюжах під дощем, як зачаровано розглядав нічне небо у підлітковому віці, і пам’ятав чи не кожен свій схід сонця. Світило показало чоло на горизонті. Сльоза покотилася по щоці дідуся. Він завжди мріяв померти саме на цьому місці, під його березою. Бажання збулось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310200
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2012
Кого ти все життя кохала?
Кого ласкала ти теплом?
Для кого ніч недосипала,
Співала пісню перед сном?
Кого тримаєш в себе в серці?
Хто став частиною душі?
Кого ховала ти під крильцем
Від снігу, спеки і дощів?
Чиї лякливі оченята
Щоночі бачиш уві сні?
Хто міг «Люблю» за так сказати,
В обійми тиснувся міцні?
Хто був найбільшим твоїм скарбом?
Хто завжди в щоку цілував?
Кого казать навчила правду?
Хто вперше мамою назвав?
Кого постійно виглядаєш?
Для кого місце за столом?
Багато років вже чекаєш,
Та він не йде, не йде додом.
Хто не провів у путь останню?
Хто не зронив від сліз краплин?
Він щирим був твоїм коханням.
Кого забув, забув твій син?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308924
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2012
Вуса сиві, ніс червоний.
Несе казку на долонях.
Не простий долає шлях
Із мішками на плечах.
Він працює ніч єдину
Для дітей, що вірять в диво.
Під ялинку новорічну
Покладе він річ незвичну.
Хоч старий вже, хвора спина,
Та чекає там дитина.
Дід залазить у димар -
І почнеться цей кошмар.
Підкрадеться він до ліжка,
Обійме малого ніжно.
Скаже хлопець: "Справжній ти!"
Дід: "Так. Тихо, хлопче, спи".
Далі ласки, плач і сміх.
Дід - проклятий педофіл.
А дитина щиро вірить,
Що дідусь її не скривдить.
В ніч казкову, в ніч чарівну,
Дід гвалтує їх, наївних.
Перед тим, як дім покинув,
Ще й гостинності відвідав:
З'їв із медом смачний пряник.
Хлопець плакав цілий ранок.
Це із пам'яті не змити.
Як із цим надалі жити?
У один всі злились дні.
Він закрився у собі.
Все малює той малюнок...
Дід зробив такий дарунок.
Вірш не ставить за мету змінити
уявлення про Діда Мороза чи заперечити факт
його існування, а лише звертає увагу на проблему
насилля над дітьми, яка особливо гостро постала
у сучасному суспільстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299527
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.12.2011
Тоді я вперше з ним зустрівся. Те почуття незрозумілого, роздираючого тіло зсередини страху було мені ще незнайомим. Звичайно, я і раніше з ним перетинався, але так, щоб обличчям до обличчя, такого ще не було. Мій мозок всіляко намагався заблокувати спогади про нього і я вигадував різноманітні версії, аби тільки заперечити факт його існування. Але тепер, коли він стояв на відстані якихось десяти метрів від мене... Всередині мене все похололо, а по тілу бігали гігантські мурашки. "Не видавати страх, тільки не видавати свій страх" - подумки повторював я, а сам тремтів і ледве перебирав ногами. Тоді мені вдалося з ним розминутися, вдалося вижити...
- Не вигадуй, це все твоя фантазія! - а я так благав, так просив їх переїхати, втекти з цієї чортової місцини. Я навіть погрожував податися в монастир. Посадили під домашній арешт. Його не ув'язниш...
В ту ніч я проснувся від холодного подиху, який студив моє обличчя. Відкрити очі я не наважився. Так і лежав години дві, боячись навіть повернутися на інший бік. Я чув, як роздуваються його ніздрі, як він сопе. Від переляку кинуло в жар. Господи, я ледве не втопився у власному поту! Тоді я вперше почав молитися. Молився як вмів. Головне - подумки. Не знаю, чи почув Бог мої молитви, але треті півні заспівали на диво рано. Вдалося вижити...
Коли вони прийшли по мене, я сидів у кутку і колихався. "Звільнив, я просто їх звільнив". Вони не питали, навіщо я це зробив, не дивувались, що саме я їх викликав. Один з них підійшов і запропонував води. Як же хотілося витягнути пістолет у нього з кабури і застрелитися! Та я знав, що так просто він мене не відпустить. Він би й батьків моїх не відпустив, а значить я зробив все правильно. От тільки ніж виявився не таким гострим, як я розраховував, трішки помучились. Але то нічого, живими б вони мучились більше. З будинку виводили під руки з двох сторін. Його не втримаєш...
Його присутність я відчував навіть у ванній кімнаті. Незрозуміле відчуття, ніби тисне щось на мене з усіх сторін. А він завжди стояв за спиною. Я ніколи не обертався. Дзеркал старався уникати. Одного разу я не втримався і поглянув назад. Очі нічого не зафіксували, та він був там, я це точно знаю. Він нічого не говорив, нічого не робив, та сама його присутність робила з моїм мозком жахливі речі. Уява розігрувалась і я вже не міг контролювати свій страх. Емоції стримував, а страх не міг. Хтось колись розказував, як втікав від нього, та я в це не вірив. Тому й не пробував. Якось я закрився від нього в темній вузькій кладовці. Стіни ледь мене не задушили. Я бився в них, ліз на стелю, кричав, а двері знайти не міг. Тоді я вперше покаявся, вперше зізнався у своїх гріхах. Бог мене не почув. Кладовку залив промінь світла, він пробивався у щілину між дверима і стіною. Мабуть, протягом відкрило двері. Вдалося вижити...
- Ти можеш його описати? Намалюй його, - я не знав, як це зробити. Він стояв у лікаря за спиною, а я не пам'ятав, як він виглядає. Лікар ще довго щось буркотів, та я його не чув, я занурився у власні думки. Це було єдине місце, де я почувався вільним. Та я не був там щасливим, там прокидалась моя совість і я починав плакати. Я плакав за батьками, плакав за попереднім життям. Я ридав, тому що мені було себе шкода. Не знаю, чи плакав я насправді, але в думках я заливався слізьми. Мене відводили в палату, і я знову опинявся під його впливом. Я почав з ним говорити. Я більше його не боявся, я мовчки йому підкорявся. Приходили санітари, давали ліки. Скоро санітарів не стане. Його не вилікуєш...
Інколи він приходив у мої сни. Він кликав мене за собою, а коли я не йшов, він просто виривав мою душу. Він її виривав і викидав. Я бачив, як вона опирається йому, я чув її крик, відчував її муки, та нічого зробити не міг. Тоді він залазив на місце душі, і я прокидався. Прокидався де-інде, але тільки не вдома. За селом, у лісі, біля річки... Майже завжди руки були у крові. У крові і землі. Я приходив додому тільки під ранок, а пізніше знаходили жертви. Його жертви. Якось я проснувся раніше потрібного. Я руками заривав труп. Тоді вдалося втекти, вдалося вижити...
Я лежав у труні, на похорони майже ніхто не прийшов. Волосся сиве, весь змарнілий, помітно, що заляканий. А мені всього 25. Священника не було - самогубців не відспівують. Я був надзвичайно розгніваним з цього приводу: я не самогубець - це він мене убив! Закопали на окремому кладовищі, ніби я в чомусь винен. Його поруч не було, мертвим я був йому не цікавим. Після смерті я намагався його знайти - не вдалося. І навряд чи вдасться, хоч у мене попереду і ціла вічність. Я знав, що він десь є. Його не уб'єш...
Дякую за натхнення Наталку Чопик(Ilsa) і її твір "У цьому домі геть порожньо…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291427
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 07.11.2011
Де ділись генії-поети?
Де ділись генії-митці?
Що карбували, як монети,
Слова, тримаючи в руці
Не паличку чарівну палко,
А звичайнісіньке перо,
Любили мову рідну змалку,
Плекали в серці, як добро.
Де ділись генії великі?
Де ділись ті, що в туги час,
В години розпачу і крику
Слівцем підтримували нас?
І в майже мертвій вже країні
Лиш чулись вільні їх слова,
Слова прекрасні, солов’їні, -
Жива ще мова, ще жива!
То не слова були – перлини,
А мова – чистий діамант.
Творили задля України.
Де дівся зараз той талант?
Де ділись поклики надії?
Де ділись щирі голоси?
Над ними зараз вітер віє,
Їхні могили заросли.
Бо їх нема, пішли у вічність,
Пішли давно у забуття.
Та не померла їх величність,
Та не забуте їх життя.
Але чи варто пам’ятати,
Якщо не можем оцінить?
Ми мову стали забувати,
В чужій країні стали жить.
Батьків ми славу в бруд втоптали,
На рідний край вдягли ярмо.
Самі у себе все покрали,
Так скоро й матір продамо!
Сліпі ми стали, безпорадні,
У душах жадібність кипить.
Де ділись генії-таланти,
Хто словом все це міг спинить?
І поки ще мовчать багнети,
І стали черствими не всі,
Озвіться, генії-поети!
Озвіться, генії-митці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286846
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2011
Птаху Щастя тримаю в руці.
Вустами сміюся, сльоза на щоці.
"Ну все, переможець! Нарешті впіймав!"
Зміню на квартиру свій сірий підвал.
Геть треники брудні - джинси куплю,
Не буду більш їсти траву і смолу.
Помиюсь нарешті, зніму десь дівчат.
Схожу у театр, на бал-маскарад...
Думки полетіли, понеслись уверх...
Я стиснув міцніше в руці револьвер.
Лиш "Бах!", маса диму, - прокинулась Птиця,
Кулею ржавою рознесло обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285714
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.10.2011
Цілий день на ногах, всі руки у крейді,
Злипаються очі і горло хрипить.
Вкладаєш у голови лінивим студентам
Науки складної надійний граніт.
Працюєш натхненно, ведеш за собою,
Навчаєш як слід уникати невдач.
Ми кажем тобі величезне "Спасибі!",
Наш змучений, рідний, дорогий викладач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283729
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 01.10.2011
Доволі знайомі обличчя навкруг.
Та зовсім не радий чомусь я їх бачить.
Присутній тут навіть найкращий мій друг,
А он і любов моя перша маячить.
Без настрою всі, і губи надуті.
Ніхто ні про що ні з ким не говорить.
Згадались раптово образи забуті,
Зціпивши зуби кожен носом воротить.
Пройшовсь поміж них, заглянув їм в очі,
У пам’яті зразу усе промайнуло.
Як ми веселились, аж серце тріпоче.
Та що ж такі милі ми в пеклі забули?
Ми тут всі свої, з того покоління.
Ми спільної долі, бо з часу одного.
І як не пручайся, та з нашим корінням
У рай нам усім закрита дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278261
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.09.2011
Я б зістрибнув із скелі у безодню,
Я б утопився в водах річкових,
Убив би силу я земну, природню,
Навіки мій би голос стих,
Якби нічого я не чув про них,
Якби нічого я не знав про мрії,
Що живлять розум і жагу до дії,
І затуманюють людські серця.
Із ними йтиму, йтиму до кінця,
Не розгублю їх, в полі не посію,
А збережу їх в себе у душі.
Усе життя я лиш роблю, що мрію
Про щиру душу й волю без межі.
Бо хто не мріє, той гниє в іржі,
І той не знає радості земної,
І не приємний тому запах хвої,
І не оцінить той оцих рядків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278114
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2011
Шпалери обдерті, вікна побиті,
І тиша сповідує страх.
У зеркалі облік кров`ю розмитий.
В кімнаті у темних тонах.
І тисне на скроні повітря задушне,
І сльози від болю в очах.
І ніде сховатись від спогадів смутних
В кімнаті у темних тонах.
Порожня, здається, та ніде ступити,
Повсюди розруха і крах.
Як зміг я життя все своє тут прожити?
В кімнаті у темних тонах.
Її мертві стіни і труби-убивці
Мене переслідують в снах.
І скільки людей безслідно тут зникло.
В кімнаті у темних тонах.
І погляд байдужий її оглядає,
І награний жах на вустах.
І сцени насильства в думках виникають.
В кімнаті у темних тонах.
Там дім мені рідний, там світ мій коханий,
В якому я вільний, як птах.
Це плід бездоганний моєї уяви,
Кімната у темних тонах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248145
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 19.03.2011