| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Я відмовляюсь від тебе мені від тебе нічого не треба,
Мені достатньо смутку на душі перекипіло.
Я просто хочу знову побачити того неба,
Якого бачила коли ще не знала, “більше не треба”.
Я була маленька, я вірила у чудо, що там, на краєчку неба.
Я думала, що тато, більше ніколи не піде,
А виявилось, що тато як кочова птиця, летить, відлітає
А з тим, і смутку ниті у моє серце заплітає.
Він летить, він просто ще не знає, які нитки він заплів,
Він, бідний, не знає що в житті за все треба платити,
І за те що ти зробив, і за те, що не хотів і не зробив.
За це не прощають, не прощають, за серце скалічене чорними нитками.
За це в пеклі, тебе до розпуклої землі, прикують цвяхами.
Мені все одно, що в серці моїм кипить незгасимий гнів,
А хіба, це не справедливо?
Хіба не справедливо ненавидіти, того
Хто мав тебе любити передусім?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
Моє тіло хоче лише його рук,
І мені однакові сотні спокут,
Яких міг зазнати кутик його губ.
Я з-під полу бажаю лиш його рук,
Не зважала я на дотик інших рук,
Бо лиш в його я відчула серця звук.
Це була мить коротша ніж звук.
Коли я збагнула що моя смерть від твоїх рук.
Іди, іди, і не вертай, я постараюсь знайти свій рай
Я спробую пройти сотні доріг не бачачи твоїх повік.
І я готова зректися всіх разючих спокус,
Пройти всі дороги й перерізати кожен кущ,
Готова спалити все дотла і зібрати знов,
Але достоту не готова, бачити тебе знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025
Я подарувала тобі оберіг,
Тебе нема, і я не знаю чи ти його беріг.
Тепер, коли тебе нема, то я - одна.
Падаю все глибше і не бачу дна,
До якого може дотягнути, хоч чиясь рука.
Проте, спогад про себе ти в мені зберіг.
Отак бува, коли не вистачає слів,
Коли слова, бережеш як оберіг,
Ти захищаєш людину від доріг,
Де не ступало твоїх ніг.
У серці бережеш той оберіг,
Який від мене ти зберіг,
Але мене для себе ти не оберіг
У цьому плані,
не бачили мої ноги твоїх доріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
Моє серце обурене шумом цього міста
Воно не може у місті, знайти собі місця
Воно, бідне, думає що всі з одного тіста.
Моє серце живе, в ньому пульсує кров
Як йому жити в місті, де не пульсує бетон?
Чи йому перебратись у покуту церков?
Ні, воно не може, бо воно живе!
Воно відчуває, що під бетоном ще є
Те, що наче серце, пульсує, живе.
Моє серце все ще обурене белькотінням міста
Але воно більше не шукає такого самого тіста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
На наші серця накладають ліміти,
Беруть, зживають, і змушують тліти.
З кожним постом в них закладають міни,
Які з часом вибухнуть і будуть зміни.
Програмування проходить на диво тлінно,
Як і життя людей що проходить позмінно
Вносять код, дають маску і формують думки
І роблять так майстерно, що наче й не вони.
Ми перестаємо відчувати так швидко
І не помічаємо що від всього нам гидко
І з усього цього найстрашніше лиш те,
Що багато хто не помічає як живе.
А тим часом проростають квіти мінних зон
Зустрічаються шукачі нейтральних зон
Всі починають говорити в унісон,
Що вони прокинулись, і це не сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Я у постійних пошуках рим,
Щоб описати холод тих зим.
Ми обидва хотіли в Рим
Але зустрічаємось в рядках цих рим.
Чому ж коли один одного зрим,
Забуваєм навіть за той Рим ?
Ти біжиш мов пілігрим,
А я від тебе, мов той грім.
Останнім часом, світ зі мною нелюдим,
І я переходжу в енергоощадний режим.
Бачу Колізей, а тебе затим
Чорт, не треба було їхати в той Рим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Голосні фрази й тихі обіцянки,
Бува, туманять голос і пам'ять,
Змушують розгортати сторінки печалі.
Сторінки усіма забуті,
Ніким не зіпсу́ті,
Сторінки, що пережили голос і пам'ять,
Але не забули слова́ обіцянки.
Слово живе поза часом.
Воно не має смерті
І має властивість
Згадуватись ча́сом.
Чи то час його згадує,
Чи то просто такий час.
Здається, що палітурка вже занадто жовта,
І сторінки, наче розсипаються до́́тла.
Таке враження, що світ перевертається,
́́
Хмари під компресором стискаються,
Хочеться повірити, що минуле не вертається,
Але слово, не щадить, воно не розпадається,
Воно крізь час, від своєї структури не відмовляється.
В нашому, такому мінливому світі,
Є слова, що наче ниті,
Обплітають всю душу, до тієї самої миті,
Коли ми всі зрозуміємо, що у світі,
Є не тільки фрази й миті,
А й слова що обтяжують наче ниті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025