| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
З квітня по червень співа соловей
у зоряну ніч, де місяць і хмари
в обіймах блідих закликає людей
заснути, забути про болісні рани.
У пазухах сну мрійливої тиші,
крізь терни уяви і химерних бажань
до серця доноситься щебет пташиний,
збудити він має занедбаний край.
Співай, соловейко! наснаги не маю
читати шевченків для нас заповіт,
вже третій рік поспіль країна блукає
в долині страждань, без надії на світ.
Війна карколомна на землях палає,
нищить росток молодих поколінь,
старих цькує, обличчя минає,
бо очі не втримають болі людей.
Огидно і бридко! Терпіння спливає,
о скільки вже можна тих клятих сварок!
Як за віконцем тремтить моя мати,
як божевільно вмирає народ.
І тихо, тихенько, у старому парку
затьохкав вночі молодий соловей.
І, дай мені боже, зустріти світанок,
почути твій спів у кронах алей.
Болить серце, журиться, мовчки страждає,
хоче сказати, але хіба слів вистачає,
щоб цілу країну закуту у смутку
зорати думками, засіяти пустку?
Співай, соловейко, співай до нестями,
ти пісня країни, пісня держави,
що жити хотіла й не встигла почати,
а має вже йти і за волю вмирати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2025
Це треба так туди напхатись,
(пробачте за мою нахабність)
що змушена жалітись на побої
і мати щастя вийти в світ живою.
Отож було це з ранку пів на восьму,
чудовий настрій, кава з ароматом рому,
людей неначе й не так багато,
зупинка вільна, ну хіба не свято.
Хвилина щастя, далі бог зна що,
я пам'ятаю галас, лікоть і гальмо.
Водій кричить, колеса скачуть:
"Агов, а ну віддайте мою здачу!"
Ще трішки, і мене роздавить,
не маю змоги протягнути палець
до вуха, бо почухать треба,
а дихать як? Аби я тут не вмерла!
Ну годі, люба, вистачить сатири,
вони і так все добре розуміють,
бо смішно має бути тільки тим,
хто звідти вибрався до нас живим!
13.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
Перлами небесними, сонячними пензлями
зранку небо крилами пригорнуло світ.
Сльози ще не висохли на обличчі ніжному,
впала з крісла хустка за руками вслід.
Де ти, зоре, граєшся з долею печальною,
чом ти не цураєшся нашої журби.
Сяєш ти над хмарами, як буває з храмами
тихо у середині, але дзвін в душі.
Сумно мені, зоренько, світ горить у полум’ї
невігластва хитрого, лінощів дурних.
Як казати правду аби в серці зойкнула,
бо немає ліків від віршів глухих.
Мовчки зорі танули у світанку хмарному,
перлами бриньчали вогники малі,
як проміння падає на хустину плакану,
так надія барвами запалає в тьмі.
10.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025