| Сторінки (2/115): | « | 1 2 | » |
Я вгамував бурхливі почуття,
Мій вік такий, що вже не до кохання,
Та світить з неба зіронька моя,
І надсилаю їй сумні зітхання.
Хороша згадка хмарою спливе,
Всесильний час загоїть всі обрàзи...
Лише твій образ у душі живе,
Та тільки в спогадах з тобою разом...
Вже не болить за втраченим душа,
І сліз не можуть назбирати очі -
Це старість невблаганная прийшла
І замиритися зі мною хоче.
В далеких небесах чекай на мене,
Мій спогад, мрія, світло променеве...
03.01.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Клода Моне "Враження. Схід сонця", 1872
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025
Як той актор, що роль свою забув,
Стоїть на сцені, острахом сповитий,
Чи божевільний лють свою відчув
І нею захлинувсь, несамовитий,
Так я мовчу, забув усі слова
Кохання досконалих церемоній -
Здається, що безсиліє, зника
Саме кохання в вогнищі невтомнім:
Дозволь книжкам, словам їх красномовним,
Провісником освідчитись тобі
В любові, що горить в душі жертовно,
Слова ж мої даремні та слабкі...
Навчись читати відгук почуттів:
Очима чути - то й не треба слів.
23-24.04.2022
© Тетяна Даніленко
As an imperfect actor on the stage,
Who with his fear is put besides his part,
Or some fierce thing replete with too much rage,
Whose strength′s abundance weakens his own heart;
So I, for fear of trust, forget to say
The perfect ceremony of love′s rite,
And in mine own love′s strength seem to decay,
O′ercharged with burden of mine own love′s might:
О let my books be then the eloquence
And dumb presagers of my speaking breast,
Who plead for love, and look for recompense,
More than that tongue that more hath more expressed.
О learn to read what silent love hath writ:
To hear with eyes belongs to love′s fine wit.
William Shakespeare
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
Каким вас ядом матери вскормили,
С какой отравой выпекали хлеб,
От дьяволов каких вас народили,
Чтоб целый мир вам слал проклятья вслед?!
Вы - нелюди, вояки из россии,
Кто бомбы и ракеты посылал
На Харьков, Мариуполь, Сумы, Киев
И драгоценность жизни разрушал!
Остановитесь! Вы - в аду безумства,
Где подлости нет края и границ,
Где вы злодейство возвели в искусство,
Где человеческих не видно глаз и лиц!..
Вояка из россии, не надейся,
Что грех убийства спишется тебе -
За каждое растерзанное сердце
Ответишь ты на Праведном Суде!
И души всех, тобою убиенных,
Вовек тебе покоя не дадут!
Ты на земле не вымолишь прощенья -
Здесь и в аду тебя мученья ждут!
16-18.03.2022
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030663
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2025
Поэт был в гости приглашён,
Какой-то повод там случился,
Он шел, успехом окрылён -
В поэты он на днях"пробился":
Стихов на целый том собрал -
Квартоны, рондо, триолеты...
Мечтал сразить всех наповал
Одним красивейшим сонетом...
Народ в гостях был непростой:
Один технический профессор,
Невнятный парень деловой,
Врач-психиатр и автослесарь,
Один певец, киноартист,
Ну, остальные все попроще.
Поэта ж волновала мысль:
Что прочитать, когда попросят?..
Уж праздник в апогее был,
Веселье смехом разливалось,
Поэт же как-то приуныл,
К себе испытывая жалость...
На этом празднике мечтал
Прославить звание поэта
И за себя поднять бокал,
После прочтения сонета.
Но как-то всё не так пошло,
И для прекрасного сонета
Как ни старался, не нашёл
Он подходящего момента...
Там каждый интересен был
И для кого-то был полезен:
Артист о фильмах говорил,
О технике вещал профессор,
Певец исполнил свой романс,
А психиатр диагноз ставил,
Играли группой в преферанс,
Придерживаясь строгих правил...
И только бедный наш поэт
Был ни к чему не приспособлен,
Всё повторял в уме сонет
И школьнику тем был подобен.
Он сам не вызвался читать,
И гости все о нём забыли,
Но на судьбу не стал роптать
И незаметно пир покинул...
Решение созрело в нём:
Себя надеждой не тиранить
И не читать своих стихов,
Хоть умолять об этом станут.
Но, вновь готовясь к торжеству,
Ну, просто так, на всякий случай,
Он книгу пролистал свою
И выбрал стих, возможно, лучший...
* * *
Не зря же говорят о том
(И жизнь нещадно подтверждает),
Горбатого с его "горбом"
Могила разве что исправит.
22.06.2024
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030582
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2025
МОЖЕ Я, МОЖЕ ТИ
Може я, може ти
Світ змінити б змогли -
Шлях підкаже душа,
Що блукає в пітьмі.
Може я, може ти
Знайдем ключ до зірок,
Серце щоб зберегти -
До спасіння це крок.
В небо дивишся ти,
Щоб пораду знайти,
А потрібно лише
Чути серце своє.
В світі болю і зла
Є кохане ім'я -
В це повіримо ми,
Може я, може ти...
Може я, може ти
Творим мрійні світи,
Де у душах сніги
Розтопити б змогли.
Може я, може ти
В світ холодний прийшли,
Щоб зігріти його
Сяйвом серця свого...
В небо дивишся ти,
Щоб пораду знайти,
А потрібно лише
Чути серце своє.
В світі болю і зла
Є кохане ім'я -
В це повіримо ми,
Може я, може ти...
29-31.10.2024
© Тетяна Даніленко
MAYBE I, MAYBE YOU
Maybe I, maybe you
Can make a change to the world
We're reaching out for a soul
That's kind of lost in the dark
Maybe I, maybe you
Can find the key to the stars
To catch the spirit of hope
To save one hopeless heart
You look up to the sky
With all those questions in mind
All you need is to hear
The voice of your heart
In a world full of pain
Someone's calling your name
Why don't we make it true
Maybe I, maybe you
Maybe I, maybe you
Are just dreaming sometimes
But the world would be col
Without dreamers Ilke you
Maybe I, maybe you
Are just soldiers of love
Born to carry the flame
Bringin' light to the dark
You look up to the sky
With all those questions in mind
All you need is to hear
The voice of your heart
In a world full of pain
Someone's calling your name
Why don't we make it true
Maybe I, maybe you
НМ ОКТАВА і "АП Творчої групи Злива" за цим перекладом пісні "Maybe I, maybe you" групи SCORPIONS створено її COVER (авторські права Тетяни Даніленко):
https://youtu.be/THTdvBz2DuM?si=eMKOl8r1SwTAm-Aa
Можна знайти також в ютубі на сайті "Творча група Злива"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
ТИША
Я тишу зачиню на сім замків,
Цілющий спокій зберегти в ній мушу -
Ввійти сюди ніхто щоб не зумів,
Моє єднання з ранком не порушив.
Мовчання тиша, знаю, збереже,
Залишим візитерів в їх турботах.
Своїй я тиші сповіщу про те,
Що я почула у нічних висотах.
Про що нікому я не розкажу -
Ця таїнà народжена сльозами,
У тиші я секрет заворожу,
І не озвучу зайвими словами.
Це натяк, і нема для нього слів,
Як вітерець прозріння загадковий -
Що доторкнутись істини зумів,
Як сонця промінь, що не знає мови.
І тільки тиша зрозуміє це,
Знайдè в словах і чари, і спокуси,
Хай не пояснить все, та натякне,
І написати вірш мене примусить...
Мовчання я у роздумах прийму...
05-06. 12. 2024
© Тетяна Даніленко
ТИШИНА
Я тишину закрою на замок
И с чаем в ней расположусь уютно,
Чтобы никто войти сюда не смог
И нас не потревожил в это утро…
В молчаньи нам не надо никого,
Всех посетителей оставим в их заботах,
Я тишине поведаю про то,
Что нашептал неведомый мне кто-то,
О чём мне никому не рассказать –
То тайна за волшебными замками,
Лишь тишина поможет распознать,
Что не способна передать словами…
То – как намёк, в котором мало слов,
Как дуновенье лёгкое догадки,
Приподнятый над истиной покров,
Как зайчик солнечный
со мной играет в прятки…
И только тишина меня поймёт
И знаки препинания расставит,
Пусть всё не объяснит, но намекнёт
И вновь стихи писать меня заставит.
Я помолчу в раздумьях с тишиной…
21.09.2021
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0046823220241206
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація - картина Дениса Саражина
На цей вірш створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. Авторські права належать Тетяні Даніленко
https://oktava.me/song/6737a19672c0851f75667f4f
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
ТАНЕЦЬ СМЕРТІ
В спідниці куцій смерть прийшла до мене,
Неначе кошенятко, боязка,
І мовила: "Я - флірт твій променевий,
Ти не чекав цього в кінці життя?
Кажу: "З найсміливішої причуди
Тебе такою я не уявляв,
Ти - жнець похмурий, говорили люди,
А тут - зухвала міс скорботних справ..."
"Тобі подібних бачила немало,
Їх підкоряла усмішка моя,
Як ельф, своїми жартами я грала,
Їх вабила таємності межа."
"О, я прошу, кивни і йди повз мене -
Ще в зàдумі поеми, і пісні,
І є стежки, непройдені, зелені...
Ти не цікава поки що мені."
"Замовкни, любий, і не побивайся!"
Всю граціозність вклала у стрибок,
Сплела з моїми хижі свòї пальці
Й прошепотіла: "Ну ж бо, у танок!"
15-16. 11. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина швейцарського художника Арнольда Бекліна "Автопортрет
зі смертю, що грає на скрипці", 1872
DANSE MACABRE
Death came to me in a mini skirt
As skittish as a kitten ,
And said : " I am come - for your final flirt " ,
But added : " You don't seem smitten ".
Says I : " Well - not in my wildest whim
Did I picture you looking like this ,
I'd been told that you were a reaper grim
And behold - a saucy miss ".
" Ah - many a one is like yourself
Surprised by my winning smile ,
I have jokes and jests like a playful elf
And I know the way to beguile ".
" But - please just pass me by with a nod
I've poems and plays unwritten ,
There are footpaths I have never trod
As you say - I'm not much smitten ".
" Oh hush my darling - and don't repine ",
And she gave a gracious prance, but
Then she twined her fingers into mine
And whispered : " Shall we dance ? "
Ian Emberson
Ян Емберсон - англійський письменник і художник, книжковий ілюстратор, народився у 1936 році. Заробляв на життя садівництвом і бібліотечною справою. Опублікованими є 12 його книжок, остання електронна книга "Зигзагоподібний шлях" (2010 р.).
Автор п'єс, лібрето для опери, є пісні за його віршами.
(Відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
Вже так набридли ці поети,
Віршовані їх "піруети"!
Останній день тут доживу...
Вже одягали-роздягали,
І по кістках всю розібрали,
І фарбами розмалювали -
Залиште вже мене саму!
Ну, це я так... поганий настрій.
Пече сьогодні смуток власний,
Бо завтра буде в вас Зима,
Сніжинок випаде пітьма,
А вам робота чимала -
Прискіпливо їх розглядати
І їх усі порахувати,
І віршувати, віршувати...
Про холоди і білий сніг,
Як гололід збиває з ніг,
Про фарбу білу пречудову
Розкажете ви словом "новим"...
Мені ж - адью і за поріг!
На мене ви не ображайтесь -
Це я від заздрощів бурчу,
Тому і в різнобій пишу...
В рядках склади вже не рахую,
Ну, рими хоч якісь знайшла,
А стиль, яким оце пишу я,
Не визначу я вже й сама...
Та й ви його не визначайте -
Не ображайте й ви мене...
На цьому, друзі, прощавайте!
Он вже Зима до Вас іде...
30.11.2024
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0046790220241201
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація - картина американського художника Еdward Alfred Cucuel
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
ПИЛ
Як білий пломінь в нас помре,
Байдужість до життєвих втіх,
І темрява до нас прийдè -
В ночах розсипемось сумних;
Стрімке волосся стихне теж,
І крізь вуста прорветься тлін,
І диханням вже не живеш -
Коли ти пил, коли ти пил!
Не мертві і бажàні ще,
І все ще чуйні в почуттях,
Літатимемо ми лише,
Де ми померли, в тих місцях,
І буде танець наш легким,
Бо вільним порохом ми є,
У сяйві сонця золотім,
Грайливий вітер нас несе
Небесним світом і земним
У майбуття далекі дні,
Пил, як невтомний пілігрим,
Шляхи здолає всі свої.
Ні відпочинку, ні брехні,
Де смерть панує, сплять думки,
Зійдуться атомів шляхи,
Один - то я, а другий - ти...
Тоді у тихому саду,
Ще теплому від сяйва дня
Знайдуть коханці чарівнУ
Рослину в квітах небуття,
Яка зросла із мрійних снів,
І їм відкриється краса,
Дарує Всесвіт диво їм,
Їх сяйвом стрінуть небеса.
В обіймах дивної краси
Їм не збагнути, чи то спів,
Чи полум'я, чи смак роси,
До світла світлом дух злетів?..
Все вище, вище в небеса,
І там зустрінуть мить одну -
Горітимуть слабкі серця
В екстазі нашого вогню!
Вже в непритомних і слабких,
Де світла рух не зупинить,
Прозрінням спалахне для них
Любові мить... любові мить...
20-22. 12. 2024
© Тетяна Даніленкo
Свідоцтво про публікацію: №0046983220241223
© Тетяна Даніленко, 2024
Ілюстрація з інтернету
DUST
When the white flame in us is gone,
And we that lost the world's delight
Stiffen in darkness, left alone
To crumble in our separate night;
When your swift hair is quiet in death,
And through the lips corruption thrust
Has stilled the labour of my breath --
When we are dust, when we are dust! --
Not dead, not undesirous yet,
Still sentient, still unsatisfied,
We'll ride the air, and shine, and flit,
Around the places where we died,
And dance as dust before the sun,
And light of foot, and unconfined,
Hurry from road to road, and run
About the errands of the wind.
And every mote, on earth or air,
Will speed and gleam, down later days,
And like a secret pilgrim fare
By eager and invisible ways,
Nor ever rest, nor ever lie,
Till, beyond thinking, out of view,
One mote of all the dust that's I
Shall meet one atom that was you.
Then in some garden hushed from wind,
Warm in a sunset's afterglow,
The lovers in the flowers will find
A sweet and strange unquiet grow
Upon the peace; and, past desiring,
So high a beauty in the air,
And such a light, and such a quiring,
And such a radiant ecstasy there,
They'll know not if it's fire, or dew,
Or out of earth, or in the height,
Singing, or flame, or scent, or hue,
Or two that pass, in light, to light,
Out of the garden, higher, higher. . . .
But in that instant they shall learn
The shattering ecstasy of our fire,
And the weak passionless hearts will burn
And faint in that amazing glow,
Until the darkness close above;
And they will know -- poor fools, they'll know! --
One moment, what it is to love.
1911
Rupert Brooke
Руперт Брук (1887-1915) - англійський поет, відомий своїми сонетами воєнної тематики, написаними в період першої світової війни, учасником якої він був (служив на флоті) і на якій загинув.
Найвідоміша робота Руперта Брука - цикл "1914 and other Poems».
У вірші "Dust" автор протиставляє фізичну смерть людини (перетворення на прах) природі любові і душі.
(Відомості з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
Фантазія невтомна лине
У простір неба чарівний,
Де зорями сплелись сузір'я,
Що сум прикрасили нічний...
Млина вітрила крутять зорі -
То Всесвіту невпинний рух...
Дивись - там степ небесний Оре
З зірок палких небесний Плуг,
Криниця з чистою водою,
З обов'язковим журавлем,
Воли, що тягнуть за собою
Візок чумацький день за днем...
Там сяйво зоряне Стожарів,
Як оберіг, вночі веде
Крізь пасма зоряних туманів,
Життю надію подає.
І Пасіка тут притулилась,
Лелека зоряний летить -
Несуть його невтомні крила
У вічну цю небесну мить...
Дай щастя, Боже, Україні!
Летить в майбутнє дивний птах!
Хай посипають правди сіллю
Нам чумаки Чумацький шлях...
05. 08. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина з серії "Український космос" Заслуженого художника України Олега Шупляка
Даю посилання на пісню на вірш " Український космос", музика та виконання НМ ОКТАВА. Авторські права належать Тетяні Даніленко:
https://oktava.me/song/66e9c95f6d1ec952dfc8dd80
Запрошую прослухати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2025
ДЕ ЦІЛУВАЛИ СТЕП КУРГАНИ
Світ ловив мене, але не спіймав
Автоепітафія Григорія Сковороди
Де цілували степ кургани,
В траві обличчям, горбуни,
Де зчаста били в барабани
І пил клубили табуни,
Воли на рогах колихали
Мандрìвне сонце чумака,
Журбою патока лягала
Від чаду ватри з кізяка,
Де кам'яні дрімали баби,
Що вічності здолали тлін,
Ночами де збирались жаби
До ніг пласких їх, на уклін,
Я прокрадався до Азову:
Стогнав невтомний суховій,
На південь йшов я, босоногий
За долі покликом і мрій,
Чебрець топтав, брав у долоні,
Нічліг знаходив, хліб, води -
Я був нащадком мимоволі
Григорія Сковороди,
Я гриз його благословенний,
Священний, кам'яний сухар,
Та всесвіту батьківські землі
До мене він пройшов, як цар;
Ваблива перед ним мережа
Міняла марно кольори -
Мене ж лякали дум бентежних,
Життя свободного вітри.
Вражає величчю вершина
Щасливих помислів його -
Мені даруй же піснь пташину
І степу батьківське крило,
Твої для того й сяють зорі -
Як шлях земний увесь пройду,
Щоб тіло цвинтар упокоїв
У степі цім, яким я йду...
30-31.12. 2024
© Тетяна Даніленко
Свідоцтво про публікацію: №0047152020250101
© Тетяна Даніленко, 2025
Ілюстрація - картина І.К.Айвазовського "Український пейзаж з чумаками при місячному світлі"", 1869
ГДЕ ЦЕЛОВАЛИ СТЕПЬ КУРГАНИ
Мир ловил меня, но не поймал.
Автоэпитафия Гр.Сковороды
Где целовали степь курганы
Лицом в траву, как горбуны,
Где дробно били в барабаны
И пыль клубили табуны,
Где на рогах волы качали
Степное солнце чумака,
Где горькой патокой печали
Чадил костер из кизяка,
Где спали каменные бабы
В календаре былых времен
И по ночам сходились жабы
К ногам их плоским на поклон,
Там пробирался я к Азову:
Подставил грудь под суховей,
Босой пошел на юг по зову
Судьбы скитальческой своей,
Топтал чебрец родного края
И ночевал - не помню где,
Я жил, невольно подражая
Григорию Сковороде,
Я грыз его благословенный,
Священный, каменный сухарь,
Но по лицу моей вселенной
Он до меня прошел, как царь;
Пред ним прельстительные сети
Меняли тщетно цвет на цвет.
А я любил ячейки эти,
Мне и теперь свободы нет.
Не надивуюсь я величью
Счастливых помыслов его.
Но подари мне песню птичью
И степь - не знаю для чего.
Не для того ли, чтоб оттуда
В свой час при свете поздних звезд,
Благословив земное чудо,
Вернуться на родной погост.
1976
Арсений Тарковский
Цікаві відомості:
Тарковські та Україна - UAHistory
https://uahistory.com/topics/famous_people/5100
Арсеній Тарковський: «Родною землей для меня всегда была земля украинская…» — З перших уст
https://www.zpu.kr.ua/shche/istoriya/1316-arsenij-tarkovs-kij-rodnoyu-zemlej-dlya-menya-vsegda-byla-zemlya-ukrainskaya
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2025
МОРСЬКА МУШЛЯ
Немов Шекспір, довірюсь монологу
Тій мушлі, що ховалася в землі:
Ти слугувала морю молодому -
Його звучання поверни мені.
Ні, древній череп не взяла б я в руки,
В нім вічний сум, страждань земних тавро,
У мушлі ж ніби воскресають звуки,
В глибинах моря сховані давно.
Як келія ченця, дала притулок
Розмовам хвиль і шепоту вітрів,
Благанню кораблів, вже затонулих,
І їх колись яскравих прапорів...
О мушля мòя, голос твій провісний
Хотіла б в серці зберегти моїм,
І сіль морів, і всі людськії пісні
Зібрати під крилом твоїм крихким.
І серед гомону почути милий
Дитинства гомін в мушлі чарівній.
Хай буде так! Він навіть в домовині,
Здолавши смерть, звучатиме в мені...
Нехай твій келих звуки розливає -
Я питиму ті спогади, як сни,
І тішать хай мене і розважають
Приховані чаклунства давнини...
9.10.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Дениса Саражина
МОРСКАЯ РАКОВИНА
Я как Шекспир, доверюсь монологу
в честь раковины, найденной в земле.
Ты послужила морю молодому,
теперь верни его звучанье мне.
Нет, древний череп я не взял бы в руки.
В нем знак печали, вечной и мирской.
А в раковине — воскресают звуки,
умершие средь глубины морской.
Она, как келья, приютила гулы
и шелест флагов, буйный и цветной.
И шепчут ее сомкнутые губы,
и сам Риони говорит со мной.
О раковина, я твой голос вещий
хотел бы в сердце обрести своем,
чтоб соль морей и песни человечьи
собрать под перламутровым крылом.
И сохранить средь прочих шумов — милый
шум детства, различимый в тишине.
Пусть так и будет. И на дне могилы
пусть все звучит и бодрствует во мне.
Пускай твой кубок звуки разливает
и все же ими полнится всегда.
Пусть развлечет меня — как развлекает
усталого погонщика звезда.
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2025
СКАЗАНЕ ПІД ЧАС БОМБАРДУВАННЯ
В тій давнині, у тих часах умовних,
чим був я - може, зіркою, хто зна?..
Чаклунством не пробуджений любовним -
алгетський камінь*, чистий, як вода?
Відкуплений у вічності коханням,
народженням був вилучений з тьми.
Людина я! І це моє зізнання
хотів співати я перед людьми.
Я, мудрий і обізнаний в мистецтвах,
у день той** крикнув: Земле ти моя!
Даруй хоч тінь від кущика на серце -
то буде милість захисту твоя!
Там, в небесах, не схильний до затримки,
націлений блискучий окуляр,
щоб я пізнав беззахисність хвилинки,
яку зупинить перпендикуляр.
Я майже весь в загибелі обіймах,
задуху вже моя відчула плоть -
опам'ятайся, учень божевільний,
убивчої прямої не проводь!
Людина я! Горить коштовний пломінь
в душі моїй! О ні, не хочу я
Згоріти! Я - алгетський камінь,
Господь, не дай згоріти як свіча!
І віддалилось гуркотіння смерті,
і дихав кущ, і я під ним лежав,
і ангел*** у своєму милосерді,
убогості моєї не прийняв.
І в світ оцей, де пахло і жовтіло,
співало і осяявало путь,
своє врятоване я виніс тіло,
його родиму, жалюгідну суть.
Заплакав я, близький всьому живому,
зітхаючий, тримтячий, сам живий.
О, величе молитвеного слова,
вмісти в собі і лепет мій низький!
Я бачив і велике, і самотнє
своє обличчя. З полум'я того
себе я виніс, як дитя господнє,
як тінь живу продовження свого.
Не за свою молився довговічність
у ту хвилину, в темній німоті -
а за людське, дароване навічно,
що випадково мешкало в мені.
І вижило воно. І над водою
стояв я довго. Я втомивсь тоді.
Хотілось стати хмарою, травою,
алгетським чистим каменем в воді...
5-6.01.2025
© Тетяна Даніленкo
* Алгет - річка, що тече по території Алгетського національного парку в Грузії
** день, коли ЛГ потрапив під бомбардування
*** Ангел, який забирає душу померлого
(коментарі мої)
Ілюстрація - картина львівської художниці, яка працює під псевдонімом Kinder Album
СКАЗАННОЕ ВО ВРЕМЯ БОМБЕЖКИ
В той давности, в том времени условном
что был я прежде? Облако? Звезда?
Не пробужденный колдовством любовным
алгетский камень, чистый, как вода?
Ценой любви у вечности откуплен,
я был изъят из тьмы, я был рожден.
Я — человек. Я — как поющий купол,
округло и таинственно сложен.
Познавший мудрость, сведущий в искусствах,
в тот день я крикнул:
— О земля моя!
Даруй мне тень!
Пошли хоть малый кустик -
простить меня и защитить меня!
Там, в небесах, не склонный к проволочке,
сияющий нацелен окуляр,
чтобы вкусил я беззащитность точки,
которой алчет перпендикуляр.
Я по колено в гибели! По пояс!
Я вязну в ней! Тесно дышать груди!
О школьник обезумевший! Опомнись!
Губительной прямой не проводи!
Я человек! И драгоценен пламень
в душе моей!
Но нет, я не хочу
сиять заметно!
Я — алгетский камень!
О Господи, задуй во мне свечу!
И отдалился грохот равномерный,
и куст дышал. И я дышал под ним.
Немилосердный ангел современный
побрезговал ничтожеством моим.
И в этот мир, где пахло и желтело,
смеркалось, пело, силилось сверкнуть,
я нежно вынес собственного тела
родимую и жалостную суть.
Заплакал я, всему живому близкий,
вздыхающий, трепещущий, живой.
О высота моей молитвы низкой,
я подтверждаю бедный лепет твой.
Я видел одинокое, большое
свое лицо. Из этого огня
себя я вынес, как дитя чужое,
слегка напоминавшее меня.
Не за свое молился долговечье
в тот год, в тот час, в той темной тишине
за чье-то золотое, человечье,
случайно обитавшее во мне.
И выжило оно. И над водою
стоял я долго. Я устал тогда.
Мне стать хотелось облаком, звездою,
алгетским камнем, чистым, как вода.
1947
Белла Ахмадулина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2025
БАБИНЕ ЛІТО
Здається, літо не пішло -
Воно за осінь зачепилось,
Для нас в крамницях зберегло
Щедрот своїх забутих милість...
Взяло у назву силует
Від спеки літньої і волі,
І недописаний сюжет
Про непросту жіночу долю.
У днях осінніх промайне
Опалим помаранчем листя,
Вогняним променем блиснè
В своїй дрімоті золотистій.
Так жінку може теж знайти
Кохання пізня нагорода
І відродити спів весни
Яскравим почуттям недовгим.
Цього коротка щастя мить
І ненадійна і мінлива,
Та багатьох вартує літ,
І тільки восени можлива...
22.09.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина американського художника
Edward Alfred Cucuel
БАБЬЕ ЛЕТО
Нет, лето вовсе не ушло –
Оно за осень зацепилось
И всей земле преподнесло
Щедрот своих забытых милость…
назвалось оно вослед
Жаре своей, беспечной воле,
Как не сложившийся сюжет
О несчастливой бабьей доле.
Оно мелькнёт в осенних днях
Опавших листьев позолотой,
Сверкнувшей в солнечных лучах,
И вновь прикроется дремотой…
Вот так и к женщине придёт
Любовь нежданною наградой,
И напоследок зацветёт
Букетом ярким листопада.
И так недолог счастья миг,
Так призрачен и ненадёжен,
Но стоит долгих лет иных,
И только осенью возможен…
09.10.2021
© Тетяна Даніленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2025
Коли цвіте нікотіана
Коли цвіте нікотіана,
Неначе світить із туману
Яскрава зірка чарівна,
Бліда у пристрасті таємній,
Здається, підкорИть вона
Усе на світі владі темній.
І ви, якщо удвох тоді,
І сяють поряд з вами очі,
Як втаємничені вогні,
Як зоряної привид ночі,
І голос любий поряд чути,
Кохання сповнений отрути,
Він - найчарівніша омана...
То поспішайте геть від чар,
Вони сильніш з усіх примар,
Коли цвіте нікотіана!
Коли цвіте нікотіана,
Все обіч сповнене обману,
Таке затишшя рокове...
В нім зріє наче божевілля,
Де береже підступна хвиля
Своє мовчання гробове.
Ось, ось нахлине звуків рій
І стрепенеться думка птахом,
Засяє в темряві отій,
Де спогад йде таємним шляхом,
Неначе приятель раптово
Сторінки перегорне знову
Давно забутого роману, -
О, якщо прагнете спокОю
То не торкайтесь їх рукою,
Коли цвіте нікотіана...
05.03.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина "Сад в цвіту". Клод Моне. 1866
На цей вірш створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. Авторські права належать Тетяні Даніленко. Запрошую послухати:
https://oktava.me/song/66f82bbd6d1ec952dfcaa28a
Impromptu
Когда цветет никотиана
И точно светит из тумана,
Как будто падшая звезда,
Вся бледная от тайной страсти,
Все вкруг становится тогда
Покорно непонятной власти.
И если вы тогда вдвоем
И возле вас сияют очи, –
Горя таинственным огнем,
Как отраженье звездной ночи,
И голос милый вам звучит,
Как будто в тишине журчит
Струя волшебного фонтана,
Бегите прочь от этих чар,
Они зажгут в душе пожар,
Когда цветет никотиана.
Когда цветет никотиана,
Всё, всё тогда полно обмана,
Опасна ночи тишина,
Как то затишье роковое,
Когда коварная волна
Хранит молчанье гробовое.
Вот-вот нахлынет звуков рой
И встрепенётся мысль, как птица,
И вспыхнет в темноте порой
Воспоминания зарница,
Как будто неизвестный друг
Страницы развернёт вам вдруг
Давно забытого романа, –
О, если дорог вам покой,
Не прикасайтесь к ним рукой,
Когда цветёт никотина.
1899
Леся Українка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2025