| Сторінки (2/117): | « | 1 2 | » |
До 90-річчя газети « Дворічанський край»
Як давній друг в мій дім вона приходить.
Тим зустрічам я радий за звичай.
У вир життя району мене вводить
Газета наша, «Дворічанський край».
Той рік нелегким був для нашої країни,
Коли газета ця на, Богом даних, теренах
З‘явилася, щоб про події і новини
Розповідати людям на газетних сторінках.
Її чекали в селах і, з цікавістю, читали,
Тлумачили на свій лад надруковані рядки.
Газету згодом акуратно шматували,
На цигарки собі, кмітливі мужики.
Кореспондентам випадало по району роз‘їжджати
Як доведеться, на попутках, і перекладних.
Аби дістатись, для газети матеріал зібрати,
До сіл далеких і до хуторів глухих.
І в цю річницю, я вважаю будуть усі згодні,
Доречно пригадати все, без «помпи» і прикрас,
Про що, із давніх тих часів і по сьогодні,
Повідомлялося в газетних номерах для нас.
Про кукурудзяні лани, та перспективність сої.
Ще, про врожайність ранніх зернових.
Що у занепаді молочні є надої.
Та хто є лідер на роботах польових.
І як тоді міняли вигляд сіл новобудови.
Скільки з‘явилось клубів, дитсадків і шкіл.
В степу тягли шляхи асфальтові чудові.
І як побудували красень міст через Оскіл.
А ще про постанови, директиви і закони.
У світлі зверху вказаних ідей.
Та все ж, долаючи всілякі перепони,
Більш намагалися писати про людей.
А тут героєм можна кожного назвати.
У полі від зорі і до зорі, без вихідних
Бо на землі робити - це не язиком тріпати.
Тож варті того трударі, аби вшановувати їх.
Як Батьківщину відстояли - з гордістю писали
А ще не раз, як Дворічанщини сини,
В боях жорстоких перемогу здобували.
І згадували тих, що залишились на війни.
А про жінок, шкода, що оди не складали.
Бо як солдати ті, що б‘ються на фронтах,
Своєю працею в тилу день перемоги наближали .
Тягнучи господарство на своїх плечах.
Газет пожовклих номери тепер історією стали.
Але один з них бережу як раритет.
Колись, давно, про мене в ньому написали,
А ще до того ж, розмістили мій портрет.
День промайнув. За обрій сонце вже сідає.
Чудовий вечір. Настрій добрий, хоч співай!
Бо бачу, в скриньку листоноша знов вкладає
Мені газету «Дворічанській край».
4.06.2021 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2023
На світанку зорі в небі одночасно згасли.
Смужкою червоною неба край горить.
На смарагдову траву роси впали рясні.
У журбі, всю ніч на ганку, дівчина стоїть.
Кричить горлицею, плаче, тая молодиця.
За коханим чоловіком серце їй щемить.
Спалахи її лякають, коли блискавиця
І з гармати постріл наче, грім прогуркотить.
Другий рік минув як в неї - не життя, а муки.
Захищати рідну землю пішов любий в бій.
Приголубив на прощання, зброю взявши в руки.
Тож і молиться вона, аби був живий.
І благає, серденько, щоб небесні сили
Вгамували біль, що душу заповнює вщерть.
Де Дніпро у море Чорне несе свої хвилі,
Там її коханий б’ється з ворогом на смерть.
А іще, аби Господь, дарував їй крила.
Полетіла б птахою там де січа йде.
І з його смертельних ран, кров сльозами змила
І притиснула б до грудей тіло молоде.
Скільки їх, тих бідолашних, по всій Україні?
То така жіноча доля упродовж віків.
І як Ярославні, випало коханим нині,
З війн, страждаючи, чекати на своїх чоловіків.
Федір Балєв 27.08.2023 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2023
Хліба під сонцем вздовж дороги достигають.
Топо́лі у вбранні зеленім виструнчились в ряд.
У різних напрямках авто по магістралі роз‘їжджають.
Хтось з дому їде, хтось вертається назад.
Легенько стьобаю мотор педаллю газу.
Кермо чутливе на найменший порух рук.
У печенізькому краю не був я ще ні разу,
А от сьогодні маршрут випав у Бурлук.
Обабіч шляху краєвиди мальовничі оглядаю.
Стіною ліс. Вода під сонцем, в річці, як срібло.
І раптом - на дорожнім знакі «Кицівка» читаю.
С такою назвою зустрілось на моїм шляху село.
Не розумію в назві тій ні значення, ні суті.
Та посміхаюся чомусь. І тепло на душі.
В уяві кішечку вбачаю, що муркоче на покуті.
І про ласкаву кицю, пригадалися вірші.
Дивлюсь уважно навкруги і порівняння виникає.
Поміж полів, село на пагорбку вмостилось високо́.
І наче росяні тумани вранці з яру випиває,
Як зголодніле кошеня, п‘є з блюдця молоко.
І той, хто першим став село так називати,
Був чолов‘яга явно , на мій погляд, жартівник.
А тим, хто в Кицівкі живе, хочу сказати: -
Хай сонце світить вам усім повік.
10.06.2021 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2023
Все ,що існує на землі –то є творіння божі.
Собі подібне, в порівнянні, можна віднайти.
Мені здається, що жінки чимось на квіти схожі.
Щасливим можеш бути лише з ними у житті.
Є як троянди, пелюстки з росою.
Або як квіти польові, що у степах ростуть.
Усі вони завжди чарують нас красою,
І закохатись просто в них, коли вони цвітуть.
Кохати - значить приректи себе на муки.
І ті, хто каже так, то може і праві.
Я квіти рвав не раз, поранив собі руки,
Бувало, що шипами, й серце краяв до крові.
Я подумки, усіх хто був, хоч іноді згадаю,
Бо, Слава Богу, з плином часу , жодну не згубив,
Як квіти їхні імена, я у вінок сплітаю.
І вдячний всім жінкам, що я колись любив!
1.02.2021 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2023
На честь спорудження пам’ятника
вченому в селищі Дворічна.
Святково вдягнені дорослі йдуть і діти .
Сади травневі теж в квітчастому вбранні.
Прийшли на площу земляки тебе зустріти,
В руках несучи квіти весняні.
Причепурились гори крейдяні травою.
І степ зелений простягнувсь за виднокіл.
Здається сонце інше тут над головою.
Та свої води в далечінь струмить Оскіл.
І досхочу на цю красу не надивиться.
Бо ще такого місця в світі не знайти.
Лише на цій землі талант твій мав з’явиться.
І тобі дати сил до перемоги йти.
Так сталось, доля до тебе була немила.
Та подаяння ти від неї не чекав.
Завзятість, праця. Безумовно, духу сила!
От чим висоти у житті ти брав.
Спливає час. Та твоя слава не минає.
В науці золотом ім’я написано твоє.
І Дворічанщину тепер увесь світ знає.
Тож цим пишаються усі хто тут живе.
Під тягарем знегод ніколи ти не гнувся.
Не забував про край чудовий свій.
І ось нарешті ти додому повернувся.
Нажаль у бронзі. От якби живий!
07.08.2019 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2023
“За даними перепису 1926
року
Тернянська сільска рада нараховувала мешканців:
хут.Абашкино 178,хут.Мальцовка 168, хут. Насєдкіно118,
хут. Терни 504, хут.Шаповалівка 373, хут.Шпіль 1
Сьогодні в с.Терни менше ста мешканців
Нема села.
Степна дорога наче стрічка в’ється.
Через яри веде, біжить поміж ланів.
А от і край, де серце дужче б’ється.
Тут народився я колись. І жив.
Немало років, як села мого не стало.
Нема на мапі навіть цяточки його.
Життя тут триста років вирувало,
А нині не лишилось нічого.
Подались люди у світи далекі .
І дошки збиті на вікні, немов хрести.
Не повертаються сюди вже на весні лелеки,
Бо їм немає діточок кому нести.
Де були хати , немов спіймані в тенета
Сади зелені . Так їх хмелем обвило
Немов уламки, де розбилася планета.
Якою я завжди вважав своє село.
Все поросло бур’яном і травою.
Ступаю там, де була вулиця раніш.
Як у дитинстві, сонце манить за собою
І я біжу за ним по травам босоніж.
Як і тоді тут нива золотиться.
Такий духмяний різнотрав’я аромат!
Нема села. Мені натомість сниться
Живе воно! Все повернулося назад.
Блукаю в хащах наче я тут щось шукаю .
Чому сюди так манить? Аж болить.
Бо Батьківщину я свою не забуваю.
Тому і їду щоб побути тут хоч мить.
Нема села .Така його вже доля.
І сонце хилиться кудись за неба край.
Гіллям махає на вітру тополя.
Немов услід мені шепоче : « Прощавай.»
Вже вкотре я край рідний покидаю.
Землі цій, Богом даній , уклонюсь.
Щоб не було в житті, одне я твердо знаю.
На Батьківщину я не раз ще повернусь.
23.09.2018 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023
Бої запеклі ще кругом гриміли,
На площу до сільради йшов народ.
Бійців загиблих тут сьогодні хоронили,
Було, чисельністю, їх майже цілий взвод.
Зібрались всім селом, старі й малі.
І голосили жінки не ховаючи обличь.
Солдат в могилі братській поховали,
Як у бою вони стояли, пліч-о-пліч.
Залп пролунав, воєнних правил згідно.
Тоді сказав, ще зовсім юний, командир.
- Ми пам‘ятник вам зробим, неодмінно.
Коли скінчим війну і знов настане мир.
Пройшли роки, нарешті все це сталось.
Їх імена увічнено в граніт.
На колір його дивлячись, здавалось
То кров загиблих запеклася в моноліт.
До узголів‘я посадили кущ бузковий.
Загиблим - деревце для кожного, як сад!
А поруч, пост зайнявши безстроковий,
Став з автоматом бронзовий солдат.
Жара чи холод. Йому не звикати.
Ще з фронту звик він до погодних примх.
Біля полеглих йому випало стояти,
Щоб вічний спокій зберігати їх.
Про що він думав? Про часи майбутні?
Щоб більше воєн в світі не було?
А може дні згадав воєнні, незабутні,
Схиливши до низу зажурене чоло?
А може роки ті буремні нагадала,
Що гуркотіла канонадою, гроза?
Дощу краплинка, на лице йому упала
І по щоці вона стікала, як сльоза.
Травень 2020 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2023
Втомившись сонце, десь за обрій, впало.
Панує тиша, що здається аж дзвенить!
Вже розгорнула ніч зіркове покривало.
Село заснуло. Й степ широкий спить.
І лише зорі, у холоднім мерехтінні,
Нагадують про тлінність нашого буття.
Зірвалась зірка вниз згораючи в падінні.
То люди кажуть, що це хтось пішов з життя.
Через усе небо, між галактик, в’ється
Чумацький шлях. І я по ньому йду.
Та є межа, де вмить все обірветься.
Я в степ широкий зіркою впаду.
25.02.2019 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2023
Спалахує у небі дивовижне дійство.
Коли у серпні землю осипає зорепад.
Сьогодні Спас. Чомусь згадалося дитинство
І яблук, з батьківського саду, аромат.
Нас пригощало літо щедрими дарами.
Схиляв до низу гілки яблучний врожай.
Вони, здавалося, до рук просились самі.
Тож , які будуть до вподоби, ті й зривай.
Зелені, жовті. Та з червоним боком.
Як намальовані. В барвистих кольорах.
Під сонцем повнились вони солодким соком.
І ми їх гризли до оскоми у зубах. збирати
Мені із сестрами подобалось ті яблука збирати.
Долонями торкаючись дбайливо тих плодів.
І їхній запах стійкий, що витав у хаті,
Нас вельми тішив до зимових холодів.
Коли згорає зірка -загадай бажання.
Можливо нині тобі випаде на фарт.
Уже встає на сході зоря рання
І голову кружляє стиглих яблук аромат.
Федір Балєв 13.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
Це достеменно невідомо і донині.
Чому. І у якому році це було.
Тут, на краєчку Слобідської України,
Хтось з моїх предків заснував в степу село.
Спитайте, де це? Скажуть: в глухомані.
І час і сили треба, щоб знайти його.
Для мене ці степи кохані та бажанні.
Мені здається - тут центр всесвіту всього.
Ні Батьківщину ми собі не вибираєм.
Ні матерів нам обирати не дано.
Але всім серцем ми їх по життю кохаєм.
Бо два поняття ці сприймаєм як одно.
19.08.2019 год
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2023
Духмяний запах квітів матіоли
П’янить. І діамантами зіркі у вишині .
Вважають, що від них залежать наші долі.
Тож я їм вдячний, що ти суджена мені.
Серед усіх жінок на світі ти обрана
Єдиною. Для мене раз і назавжди.
Захоплено я називав тебе «кохана».
І був щасливішій, на світі всім, тоді.
Таким чарівним був твій голос ніжний.
Від поцілунків ішла кругом голова.
Ми більш мовчали у той вечір дивовижний.
Хіба ж замінять почуття слова ?
Нажаль недовгі серед літа ночі.
Вже купол неба від зорі горить.
На синь небесну схожі твої очі.
Шкода, що промайнула ніч як мить.
Та що та ніч. Життя летить нестримно.
Не зупинити. І нічого не змінить.
Та і не треба. Бо зі мною, неодмінно,
Завжди ти поруч. Навіть кожну мить.
Стрічаєм разом сорок п’яте літо .
Я обійму тебе і серце знов тремтить.
І, як в ту ніч, духмяно пахнуть квіти.
І поцілунок палкий голову кружить.
13.01.2020 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2023
Немов зі мною дощ сьогодні плаче.
І як сльозинки краплі на вікні.
Чомусь так серцю боляче, неначе
Ти, щойно, кинула мені в обличчя «Ні».
На склі тебе серед краплинок бачу.
А може ти то, під дощем до мене йдеш
Та вже ніколи, навіть як заплачу,
Мене до себе ти не пригорнеш.
Спливає час, та я все сподіваюсь,
Що телефон зупинить мій відчай.
Ти скажеш: «Любий, я до тебе повертаюсь!
Нема життя без тебе, зустрічай!»
Колись, я знаю, туга за тобою мине.
Відкрию щастю двері я свої.
Шкода, що інша жінка до грудей прилине.
І будуть пестить мене губи не твої.
Печаль дощем на землю знову ллється.
Та суму не побачиш ти мого.
На все життя кохання раз дається.
Тому втрачати важко нам його.
22.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2023
Від часу потьмяніла позолота
У тій портретній рамці на стіні.
Де мить життя. На кольоровим фото
Привітно мама посміхається мені.
Зростає лік, від той сумної дати.
Немало років відтоді спливло.
Хоча б на день, дитиною знов стати,
Аби відчути материнських рук тепло.
Хоча б на мить, до них склонитись головою.
І, без вагань би, на коліна став.
Бажав би, мама, бути прощенним тобою,
За прикрощі, що я тобі завдав.
Життя доросле рано для мене настало.
І, наче тріску, понесло на бистрину.
Журба за сином, що ти в усмішці ховала,
Вплітала в твої коси сивину.
Пробачте, мамо, що гостив удома зрідка.
І , лише інколи , писав до Вас листи.
Не розуміючи, що все минає швидко
У нашому житті. За все прости.
І кожний раз, до батьківської хати,
Вертаюсь - наче в ті щасливи дні.
І так хотілось, щоб на ганок вийшла мати,
Привітно посміхаючись мені.
15.08.2017 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2023
Від хатнього порогу до низини,
Немов прикраса нашого села,
Квітучий сад. То гордість нашої родини
Впродовж всіх поколінь була.
Як снігом вкрило землю пелюстками.
Так схоже з сивиною моїх скронь.
Торкаюсь кори дерева руками.
А відчуваю шорсткість батьківських долонь.
Він змалку вчив мене за садом доглядати.
Там дивний світ для себе я відкрив.
Нащо їм`я, як людям, деревам давати?
Я довгий час того не розумів.
Тоді дідусь, ту тайну, розтлумачив.
Нас сад стрічав в квітчастому вбранні.
Здавалось, я на власні очі бачив,
Все те, що він розповідав мені.
« Лише трава, колись , у цих степах буяла.
У ті часи тут люди не жили.
Пекуче сонце небом, день у день, кружляло.
Та вітер, граючись , гойдавсь на ковилі.
Отут на пагорбі , ріс терен з дерезою.
А у низу- струмилось джерело.
Погомоніли поселенці між собою
І заснували в місці цим село.
І зразу прадід наш, не гаючи години
Дістав із возу саджанці-дичок
Садив по деревцю - для кожної дитині
Та називав їх іменами діточок.
І стало то за звичай, так робити.
Коли на світ з`являлось немовля.
То батько яблуню в саду мав посадити,
І називати її іменем маля.»
Як і колись, співає птах у тиші.
І знову сад наш, як тоді, цвіте.
Я не забуду, як до яблуні підвивши.
Сказав дід « А оце твоє.»
Нічого вічного у світі не існує.
Життя неначе довге, а як мить.
Тепер мій син в саду вже хазяйнує.
Та і онук зібрався яблуньку садить.
Про кожне дерево в саду багато знаю.
І аромат цвітіння не вдихаю, - п`ю.
Іду по саду й нібито читаю
Я родовідну книгу про сім`ю.
Що віджило, то новим проростає.
Над степом знову сонечко встає .
І з роду нашого його хтось зустрічає.
А сад родинний - квіткою цвіте.
13.06 2018 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
В степу, що Диким полем зветься,
Тут сотні років сонця схід стріча
Моє село. До пагорбка горнеться
Немов до мами ще маленьке дитинча.
І наші пращури, село що заснували,
Життя в цей степ безлюдний принесли.
А що вони його Терни назвали,
Так всі яри тут терном поросли.
Кругом села лани лежать широкі.
І, споконвіку, біля хати сад.
Пливуть по небу хмари і, як роки,
Вони не мають вороття назад.
Село як рай, коли дерева квітнуть.
Не херувими – шаленіють солов‘ї.
Аж до світанку. Коли зорі бліднуть
І день вертає на круги свої.
Тут навіть тиша наче пісня ллється.
Така родюча й щедра ця земля.
Як жито сонця променів нап’ється,
То наче золото насипане в поля.
Здається землю цю я серцем відчуваю,
Коли ступаю в росяну траву.
Мабуть тому про степ я і співаю
Пишаюсь тим, що в цім краю живу.
Федір Балєв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
Пекуча спека. У розпалі літо.
Як хвилі, марево тремтить у далині.
А на ланах вже дозріває жито.
І жайворонок, з неба, щось наспівує мені.
Поля безкраї, наче золотом їх вкрило.
Високо в небі розплескалася блакить.
Сама природа прапор наш створила.
Що в Україні гордо майорить.
Федір Балєв 14.06.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023
В обіймах річок двох красується Дворічна,
Причепурившись зеленню дібров.
Я вдячний долі, що зв’язала нас навічно,
Подарувавши мені, першу у житті, любов.
Ніхто не скаже, звідкіля вона береться.
Не просто зрозуміти - випадковість то, чи ні.
Коли її зустрінеш, то шалено серце б’ється.
Лише про неї думки, наяву і уві сні.
Очей блакитних не забути, що так чарували.
Хмільну солодкість поцілунків тих палких.
Коли, рука в руці, щасливі ми блукали
До сходу сонця, на цих схилах крейдяних.
З їх вишини здавалось в небі ми парили.
Поміж зірок, що в срібній мерехтять імлі.
Ті літні ночі стільки дивовижного таїли,
І наче ми удвох лишились на землі.
Дбайливо ложе ніч нам з трав духмяних слала.
Так гулко билися серця в дзвінкий тиші.
Любов свої нам таємниці відкривала
І відкликалась ураганом почуттів в душі.
І кожний раз, коли до рідних місць вертаюсь,
Спішу стежинами знайомими пройти.
Зустріти юну дворічанку сподіваюсь,
Моє кохання перше у житті.
17.11.2021 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023