| Сторінки (3/203): | « | 1 2 3 | » |
Набридло жить наполовину
У напівтемнім закутку
І в напівзаткнуту шпарину
Півправду бачити гірку.
Набридло йти у напівстрої,
Чеканить крок у півноги.
І брати участь в напівзмові
Ну аж ніяк не до снаги.
Цікаво знать мені, панове,
За кого маєте мене,
Наполовину знову й знову
В розумнім бачачи дурне?
На тих правах, що я – людина,
Питаю вас: хто привід дав
Мене тримать за півскотину,
Позбавить половини прав?
За напівтемним склом салону
Напівслужбового авто
Не чути вам народу стогін.
Ви – півбоги, а ми – ніхто.
У чім різниця поміж нами?
Ті ж руки, ноги й голова.
То хто ж вас наділив правами
Нам половинити права?
Той “хтось” навчив вас володіти
Напівмистецтвом ворожби –
Лиш обіцяти поділити,
А залишати все собі.
Та знайте, що одного разу
На повні груди ми вдихнем,
Згадаєм вам усі образи
І всіх до одного зметем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Пусто наодинці з самотою,
Надто – якщо порожньо в душі…
Ти живеш не з тим, і я – не з тою,
Запізнилась ти, я поспішив.
Пустка та лякає вечорами,
Бо, коли додому повернусь,
Не твоїх я губ торкнусь губами,
Не тобі у очі подивлюсь…
І в ту мить собі я уявляю,
Як десь ти стрічаєш не мене,
Не мені шепочеш ти “кохаю”,
З нетерпінням ждеш, що ніч мине.
І коли украдене кохання,
Ніби трунок, п’єм на двох до дна,
Обіймаємось, немов в останнє.
А душа – пуста, душа – сумна…
Прирекли себе на вічну зраду,
Вічну пустку в душах і серцях.
Загубилась у брехні розрада,
Щастя заблудилось в манівцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023
У душі із вечора до рання
Мурував я стіни від кохання –
Вибудував замок кам’яний.
Із-за муру я волів не бачить,
Чи сміється в світі хто, чи плаче,
Ніби серце – то калач черствий.
Я не підійняв на башті стяга,
Бо уже в минулім вся звитяга,
А тепер – лиш спогадів тягар.
Винний погріб помага забути,
Як закоханим судилось бути
І який він є – любові жар.
Виє десь за ґратами завія,
Тільки я вже ні про що не мрію…
Біле й чорне – всенькі кольори.
Лиш портрети у камінній залі
Замок смутком тихо заповняють
У зимові довгі вечори.
Як весняний дух злетить над муром,
Пам’ять завдає мені тортури,
Нагадавши молодість душі.
І воскреснуть спогади чудові,
Сни насняться різнокольорові…
Може, я із муром поспішив?
Я портретам заглядаю в очі,
І, буває, попросити хочу,
Щоб вони мені допомогли
Зруйнувати ненависні стіни,
Перед Богом впасти на коліна,
Щиро закохатись, як колись…
Але знаю наперед: недоля…
На неволю обернеться воля,
Ніби сам себе замурував.
Лиш в задумі дивляться з портретів
Ті, в чиї я потрапляв тенета,
Ті, кого колись я так кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023