| Сторінки (5/452): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Приходить час дітей хрестити.
Кумів потрібно вибирати.
Не просто , щоб горілку пити.
На все життя ,це треба знати.
Бо слово кум , батько хрещений.
Це для твоєї , для дитини.
І це обов"язок священий,
Він стане часткою родини.
Духовно хреснику повинен
Він по життю допомагати.
І участь в творенні-Людини,
Активну роль він має брати.
Обітницю свою священу,
Він перед Богом в церкві каже.
Порушити не має права,
Бо гріх тяжкий на душу ляже.
Буває й так, що час приходить
Завчасно нам до Бога йти.
То спрвжній кум , дітям поможе,
Свій Хрест із честю пронести.
Бажаю всім не помилитись
У виборі своїх кумів.
Разом дружити і трудитись.
І не боятися штормів!
21.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
В прабабусі у селі , скриня є велика.
Вона здорове-е-нна у кутку стоїть
Коли я сам в дома , в хаті дуже тихо.
Іноді я чую , як вона скрипить.
Я підходжу ближче , пробую відкрити,
Ні, не піддається , там секрет-замок.
Ключ у прабабусі, вона там ховає,
Скарб якийсь великий...золота кусок.
А іще можливо, там хтось проживає
І цю таємницю , бабця береже,
Бо коли у скрині кришку відкриває,
З кимось розмовляє.
Так, ну досить вже!
Я підбіг із заду, обійняв:-Бабуньо,
Покажи будь-ласка нам свої скарби!
Вона повернулась , я побачив сльози,
На лиці усміхненім , по щокам текли...
-Щож, мій любий внучику, бери тоді стільчика,
Ставай біля скрині ,я все покажу.
Ось поглянь, це бабине життя тут заховане.
Я тобі за нього трохи розкажу.
Бачиш старі фото у кутку приклеяні.
З часом пожовтіли-це мої батьки.
У часи холодні , у роки голодні
Стала я сиріткою...а ось ту́фельки,
Їх подарували , як школу кінчали.
На останній дзвоник...танцювали вальс.
І на них бувало , хлопці наступали,
Потім вибачались , червоніли враз.
Потім , якось вийшло , що я заміж вийшла...
Ось весільна сукня , навіть є фата.
Петра полюбила, доньок народила...
Пожити не встигли , бо прийшла війна.
Ось листівок купа , мотузкою скута,
Це вони із фронту, від прадіда твого.
Про бій з ворогами , любов між рядками...
Три роки чекала, Петруся свого.
І от- небо впало, бо його не стало.
Прийшла похоронка...думала кінець,
А ще двоє діток, як же далі жити.
Серце зачерствіло , наче камінець.
Діти виростали, роки пролітали.
Я вся у роботі , не жаліла сил.
Грамоти, медалі , а от три похва́ли.
Ох і назбирала , припадає пил.
Це відріз на плаття, так і не пошила,
Це сукно для по́льта теж нема часу...
Все кудись спішила , не жила-летіла.
Срібло заплелося в русую косу.
-Що це за малюнки? :- в баби я питаю,
-І навіщо в скрині , всі вони лежать?
Це все подарунки , від моїх онуків,
Я не маю права їх повикидать.
І твої листівки тут я зберігаю,
Бо вони для мене дуже цінний скарб.
Кожен день поштарку в вікна виглядаю...
Шліть бабі малюнки , не жалійте фарб...
-А на дні , в глиби́ні, два вузли й хустина.
З маками червоними, то чиї вони ?
-Ой моя дитино!!!Та нова хустина...
У останню подорож, де чарІвні сни...
Зачинили скриню , прабабця з онуком.
Спогади притихли і клацнув замок...
І такі скарби ,є в кожної людини,
Із минулим їхнім , тоне-е-сенький зв"язок...
8.11.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
На краю села стояла хата.
Довга , довга , ніби паровоз.
Задня стінка була , мов горбата
Її мучив клятий сколіоз.
Двір широкий , витоптана стежка.
Весь заріс ковровим споришем,
А на арці виноградній , мов сережки,
Плоду грони мились під дощем.
Літня злива завжди коротенька.
Зразу вітер,куряву здійме.
Починає мити помаленьку.
Потім , мов з відра лине.
Може граду сипанути , мов гороху.
І враз стихне , далі понесе.
З чорних хмар веселку видно трохи.
Як не як вологу принесе.
У дворі калюжі поставали.
З хати вивалила шумна дітвора.
Плигали у воду , жартували,
Як прекрасна нинішня пора.
Бабця вийшла , враз перехрестилась,
Слава Богу , бурі не було.
Спереду на призьбі примостилась,
Щоб на сонечку тепліш було.
Сонце припікає . Липень місяць.
Душно , аж не має чим дихнути.
На полях вже золота пшениця,
Йдуть жнива , комбайни чути.
З дерева старого грушки впали.
Жовті , жовті прямо на спориш.
Дітвора їх швидко позбирали,
Повпивалися зубами в них скоріш.
Вітерець розніс по всьому двору
Аромат грушевий , аж п"янить.
І на призьбі баба посміхнулась.
Молодість згадала у ту мить.
Як вона була ще молодою,
Грушку ту саджала із Павлом.
А в війну залишилась вдовою...
Ой біда була тоді кругом.
І щоб душу якось заспокоїть,
Що з ума її чуть не звела.
З грушею почала розмовляти.
Уявляла в ній свого Павла.
Разом з ним потрошечку старіла,
Він скрипить , та і вона крехтить.
Вже волосся в баби посивіло,
А на груші гілку засушить.
Баба щовесни його білилом,
Аж до пояса рівненько підведе.
То заплаче тихою сльозою,
То з любов"ю міцно обійме.
Як засуха , рясно поливала
І під грушею сиділа в холодку.
А коли зима , переживала,
Що він там , надворі на вітру.
Баба вірила , що поки жива груша,
То й вона на світі поживе.
На весні всі родичі чекали,
Що вона не всохла, зацвіте.
І коли бруньки зазеленіють,
Бабця їсть вареннячко із груш.
-Слава Богу! Значить поживемо.
Дев"яносто із тобою нам , Павлуш!!!
21.05.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
На полі пшеничнім корови блукають,
Замучені , втомлені , без пастуха.
Від болю молочного вим"я страждають,
Їх декілька днів не торкалась рука.
Он свині у вирві, від смерчу , в болоті.
Навкруг купи глини , в минулім-хати.
Подякувать треба російській сволоті,
Яких до нас в гості чорти занесли.
Асфальту на вулицях не залишилось.
Їх танками геть перерили усі.
Село наче вмерло , тут пекло творилось,
Російське нутро у великій красі.
Хто транспорта мав , ті тікали із дому.
Лишивши нажите, могили батьків.
Але й були ті, що не треба нікому,
Здавалося їх , навіть Бог залишив.
Спочатку без газу , без світла лишились.
А далі без ліків, без хліба , води.
Усім , що у погребі , теж поділились
Із тими , що в танках приперлись сюди.
Щоранку:-Дай гроші , пожерти , голілку!
І очі звірячі у тебе впились.
Для оргії хочуть знайти собі дівку.
Гарячой смоли б ви усі напились.
І так від знущань, від страху , та від смутку,
На цвинтарі стало ,ще більше горбів.
В оградці на лавці , курив самокрутку
Старенький дідусь , що дружину зарив...
Могила до пояса (сили не було)
Над нею в сльозах Отче наш прочитав.
У ковдру закутав...а з неба линуло.
І сам мокру землю руками згортав...
До них приєднався бездомний собака.
Худющий , аж шкіра на ребрах висить.
Дідусь покурив і тихенько заплакав.
-Де ж правда на світі? Як можна так жить?
Яка ж ота мати , що вас наплодила?
І ваші нащадки прокляті ростуть.
Знов треба потоп , щоб вода вас накрила.
І хвилі над вами біду рознесуть.
26.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Суне хмара грозова
Затягує з сходу.
В землю блискавки кида.
Тільки робить шкоду.
Вітер , клятий бусурман.
Верби гне , ламає.
І пилюка , мов дурман,
Очі забиває.
На все небо грім гримить,
Аж земля ридає.
Страшно. Наче іще мить...
І Бог не впізнає.
Біля річки три верби
І хата маленька.
На горищі голуби ,
А в хатинці ненька.
Вітер хвилі підійма,
Берег розмиває.
Верби косами шмага.
Ще трохи й зламає.
Чорна темінь з неба впала
І лізе до хати.
Свічку стрітенську дістала
Старенькая мати.
У надії підпалила
На коліна стала.
-Заступися Божа Мати!!!
В сльозах заблагала.
-Не згуби нас за гріхи,
Що ми наробили.
Заступися , поможи!
Дай віри та сили!
Освітила та свічечка
Лик Марії Діви .
І засяяла ікона
Світлом , що не гине.
Засліпила всю кімнату,
Крізь віконце сяє.
Хмару кляту грозовую,
Назад проганяє.
Гроза зникла. Дощ пішов.
Хмари розступились.
На веселці кольори,
Разом заіскрились.
В небо взмили голуби,
Друзяки крилаті.
Посміхнулась на порозі ,
Старенькая мати.
21.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
В степах спекотних , що на півдні України.
За обрієм , де видно край серпанка.
Де кавуни росли , та жовті дині,
Колись давно , з"явилася Баштанка.
Хоча спочатку мала назву іншу,
Село Полтавка , так от нарекли.
Переселенці , ті що були перші.
Всі родом із Полтави козаки.
І дух свободи , теж тут оселився.
Він в людях і донині прожива.
І є у кожного , хто жив , чи народився.
Він мов рушник , що мати вишива.
Баштанка має колір золотавий,
Пшеничні колоски на полотні,
Червоні квіти , то є слід кривавий,
Це ті страждання, що рвуть душу у ці дні.
І чорні візерунки теж присутні.
Це подарунки , що москва нам запуска.
А є нитки , що вишиєм майбутнє,
Усе нове , крім того колоска.
Де б я не був на рідній Україні,
На все життя я буду пам"ятати
Місто БАШТАНКУ в сонячнім промінні.
Де народила мене рідна Мати.
Які б шляхи були не довгими у світі,
Але коли вертаєшся додому,
З Баштанкою , ти ніби оповитий.
Йди зустрічай , свою стару знайому.
12.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
Двоє знайомих зустрілися разом.
Дружна розмова пішла поміж них.
Але в одного жит"єві образи.
Інший здається , проходив повз них.
-От я недавно ішов до лікарні.
Господе правий! Яка там краса!
Крони дерев так ростуть величаво.
Запах трави , де торкнулась коса.
Там молодята гуляють по парку,
Діти , здувають з кульбаби пушок.
Добре , що щастя приходить із малку...
От би гайнути в дитинство разок!
-Це ти кудою ішов до лікарні?
Там де дерева , немов чагарник?
А ті стовпи, стоять чорні , ліхтарні?
Я до краси до такої не звик .
Діти гасають , немов навіжені.
Ті , безсоромні , в цілунку сплелись.
От , як на мене, вони всі скажені!
Краще б у Польщу усі подались.
Чом так виходить?Ми бачимо різне,
Погляди різні, картинка ж одна.
Правило є , як то кажуть залізне,
Бачити плюс , як в душі є весна.
Ну а коли в тебе осінь вселилась,
Мокрі дощі , ніби сльози течуть.
Радість в тобі , просто не помістилась.
От і вдається , лиш мінус відчуть.
Хочу звернутись , до всіх в кого осінь:
-Досить дивитись занудно в дощі.
Трошки зими запустіть собі в душу,
А там не довго уже й до весни.
26.01.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Ну от. Жертовна чаша повна крові.
Таємний орден мантри промовля.
Цнотливі діви і вінки тернові,
Бо знову на кону свята земля.
Одвічна боротьба іде у світі.
Спочатку там була , на небесах.
За владу первенства, щоб нею володіти.
Для того , щоб вселити Божий страх.
Свята земля , уже було не раз тонула
В крові свого жертовного народу.
Але постійно голос чула
І виринала , бо жадала про свободу.
Народжувала у сльозах та муках.
Герої лиш після страждань бувають.
Як і пісні, які блукають в звуках,
Крізь стіни із печалі залунають.
Де ніч - там день, де зло - добро буває.
Де лютий холод-там тепло прийде.
Один німий-другий кричить , співає.
Один загубить-інший підійме.
Прийде той час, сини землі своєї,
Той орден клятий у підземеллях віднайдуть.
Жертовну чашу , Матушки-рассєї,
Об їхню ж голову двулику розіб"ють.
Геть! Ніч проклята.Наступай вже ранок!
Наш час прийшов, давай сонце, СВІТИ!
Ми не забули , що таке світанок,
Хоча у темряві усе життя росли.
21.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Страшні казки про ліс , болото,
Де нечість повзає , літає.
Вночі химерная істота
На цвинтарі людей лякає.
Але то все казки дитячі.
Насправді , відьми живуть з нами.
Вони ж бо родичі чортячі,
Зникають з першими півнями.
І обертається на жінку,
Таку просту , що й не впізнати.
Має дітей і чоловіка.
Із боку глянеш -добра мати.
Але ж нутро не заховати.
І око кляте ,що зурочить.
Ще й діток буде лікувати.
Якийсь прокльон під ніс бурмочить.
Отак живе собі між люди.
Буває й так , до церкви ходить.
А у ночі сідає в ступу,
Й летить на Лису , хороводить.
А зранку знов селом гуляє.
В кишені дулю всим сує.
Сусідів пеклом проклинає,
Усім навкруг життя псує.
Удома діток нагодує,
Попестить, ніжно обійме.
Ще й чоловіка помордує,
А потім куряву здійме.
Як хвора яблунька,кривенька,
То й яблука у ней червиві.
Хоча на вид вони смачненькі,
Ну а на смак , гидкі й фальшиві.
Таких же діток відьма плодить.
Усе нутро у них падлюче.
Поки малі , нічим не шкодять.
Дитинство і у них квітуче.
Але з роками кров відьмацька,
Над тілом зверху запанує.
Душа зачерствіє , зненацька.
Ще й під горілку залютує.
Вже до розпусти тягне тіло.
Не укради , не вбий -сміється.
Усе у них осатаніло.
Душа до пекла продається.
Заїли батька бідолаху.
Сконав, без сил тримати муки.
Жив без гріха і за повагу
Чорний граніт , дали у руки.
І стара відьма захворіла.
Бо скільки можна панувати.
У стелі дірку просверлили,
Без неї тяжко помирати.
Коли земля , ще не приймає,
До неба доступ теж закрито.
А чорт на тебе вже чекає:
-Нумо, давай, стрибай в корито!
Таке ж і діточок чекає.
Бо хоч-не-хоч , а край приходить.
З нечистим дружба , кожен знає,
Не до хорошого приводить.
19.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Кому вірші сьогодні присвятити?
Хто їх читати буде через рік?
Їх вже давно не хочуть в школі вчити.
І тренд на вечори поезії десь зник.
Талант пера сьогодні вже не в моді.
І видання сміються у твій бік,
Коли твої вірші присвячені природі,
Чи про кохання ти писав весь рік.
Все те , що не приносить швидко гроші,
Відкинуто назад , аж за куліси.
Хоч ти і знаєш , що вірші хороші,
Але нема часу на компроміси.
Бо в голові вже склалася картина
І новий твір із під пера звучить.
Я звісно не Шевченко , не Тичина,
Але мій вірш , теж має право жить.
Коли пишу , я все це уявляю.
І в мене серце іноді болить.
І я , як ви, теж плачу і страждаю,
Бо мушу у собі все пережить.
У мене є велике коло друзів.
Я надсилаю їм свої вірші.
Їхні оцінки , накладання резолюцій,
Дають підтримку і бальзам моїй душі.
Я чув вони пересилають мої твори.
Хто друзям шле , хто дітям , чи батькам.
Летять вірші через поля і гори
Я щиро вдячний нашим землякам.
Якщо читаючи мого вірша , ти посміхнувся,
Задумався про сенс свого життя,
Або в думках до Господа звернувся
І в тиші ти відчув серцебиття.
Це значить моя праця не даремна.
Поезія і далі буде жити.
Вірші писати буду я щоденно,
Щоб в тобі полум"я душевне запалити.
18.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Почуй Господь! До тебе я взиваю!
Прости мене, що довго не молився.
Крім Отче Наш я молитов не знаю…
Хоч я міцний , але в душі втомився.
Прошу , благаю допомоги!
Ні, не за себе, за мою сім"ю,
Що у підвал біжать під час тривоги,
За батька хворого, за матінку мою.
Прошу тебе, допоможи дружині,
Щоб поборола страх, тривогу.
Дитинство поверни моїй дитині,
Щоб у майбутнє бачила дорогу.
А ще, молю за хлопців тут в окопі,
Бо поки молоді соромляться молитись.
Дай розум тим, що зараз у Європі
Чогось чекають, а не їдуть битись.
Я чув, що треба ворога любити...
Допоможи це розумом сприйняти.
Бо зараз я готовий задушити,
Руками голими на частки розірвати.
А що для себе, прошу лише сили,
Лише на тебе, Боже, уповаю.
Мене ж батьки для чогось охрестили.
Так що твою підтримку я чекаю.
Пробач , не має свічки. Я в напрузі,
А в темряві гудуть ворожі танки.
Натомість підпалю " Бандери смузі",
Нехай палають - вранішні серпанки!
28.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Табун залізних коней з номерами,
Табличку " ДІТИ" написали на боках.
Туди де не стріляють , їдуть мами.
Дитячий страх у батьківських руках.
Ракет ревіння, вибухи , розруха.
Звук літака , істерика і плач.
В Ім"я Отця і Сина І Святого Духа
Шепочуть губи-Господи пробач.
У погрібах неділями сиділи.
Російську мову чули крізь душник.
Від танків банки на полицях торохтіли,
Тихенько плакали, заткнувшись у рушник.
Тікати кинулись , як постріли затихли.
Залізні коні вишикувались в ряд.
Зібрали цінне все, дітей , батьків і зникли.
Поїхали туди , де зорепад.
Позаду залишили свої мрії
І спогади про мирне існування.
А так не легко залишать своє коріння...
Попереду блокпост і знов страждання.
Катюги із цигарками в зубах,
В дітей направили свою погану зброю.
Для них цей шмон, найкращий із розваг.
Він завойовник і командує тобою.
Перетрусив всі речі у машині,
Дорослих роздягнув , шукав татуювання.
Дав бублика, заляканій дитині,
А у думках вже бачив катування.
Забрали цигарки і дві обручки.
Ще триста баксів , за проїзд оплата.
В дітей від страху побіліли ручки,
Нарешті опустили автомата.
І кінь залізний , так невпевнено і тихо,
Їхав спочатку і боявсь спіткнутись.
Він ніби крався, щоб не розбудити лихо.
А потім полетів, не всилах обернутись
Він наздогнав своїх і трохи зменшив біг.
І стихло калатання серця в грудях.
Табун залізний проліта уздовж доріг,
Нема іржання , тільки стогін в людях...
14.04.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
На перехресті польових доріг.
Де колія від транспорту в коліно.
Стара чаклунка , яку чорт зберіг,
Пішки придибала, мішок принесла з сіном.
Палюче сонце бабу припіка.
З під чорного платка , аж піт стікає.
Суху клюку трима стара рука.
В пилюці креслить те , що добре знає.
Нема нікого у таку пору.
Мішок відкрила , висипала сіно.
Лисиця злякано залізла у нору,
Шипить чаклунка , щось про Україну.
Дістала ляльку , цілий жмут ниток,
До неба стала руки простягати.
На шиї ляльки робить завиток,
Плює на сіно, починає замовляти:
-Не я плету , не я в"яжу,
Хай давить вас і мучить!
Хай прийде той , кому служу,
Вам прямо в серце влучить!
Ніколи вам по цій землі,
Ногами не ходити.
Хай язви вас покриють всіх,
Не їсти вам, не пити.
Хай кров у венах загустить,
Черва хай тіло точить.
Хай куля в голову влетить
І рани кровоточать!
Не я плету , не я в"яжу,
Кінець вам скоро буде.
Як зможу , так допоможу,
Країна не забуде.
Хай буде так , як я скажу.
Слова мої , мов камінь.
Хай і не тому я служу,
В кінці скажу я АМЕН!!!
Дістала баба з під поли
Пляшку горілки , хліба.
На сіно ляльку, хліб туди,
А зверху сама сіла.
Кілька хвилин казала , щось,
Що нам не зрозуміти,
А у кінці:-Ну все кацапи!
Вам тепер не жити!
Зубами пляшку відкрива,
Ковток зробила , другий.
На сіно далі вилива:
-Гори , вороже любий!
Сірник до сіна долетів
І спалахнула купа.
Давлючий дим враз полетів ,
Туди , де вибух чути.
А потім , полум"я язик
Ніби до неба рвався.
І слід від ляльки теж десь зник.
Мабудь туди подався
Де вороги до нас прийшли,
Нас мучити , вбивати
-Нехай Господь мене простить ,
Та мушу проклинати.
На перехресті копійки ,
У сторони кидала.
У стару хустку різних трав
Додому назбирала.
За Україну піднялись
Не тільки світлі сили,
А й ті , що у собі колись,
Каміннячко носили.
24.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Згоріло поле. Вітер сажу роздуває.
На згарищі поодинокі острівки.
Потрошку ще димить і не палає,
Лежать згорілі від пшениці колоски.
Листя дерев , що поле розділяли,
Від того жару муку прийняли.
Старі й сухі згоріли , впали.
І паліїв на віки прокляли.
А сонце заховалося за хмару,
Щоб не сказали:-це воно спалило!
І знову затріщали звуки від пожару.
І вітром полум"я , ще далі підхопило.
Летять давлючі хмари диму.
Запечена земля ридає.
І проклинає ту людину,
Що смерть вогнену присилає...
18.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Тільки діти істину розкажуть.
Запитають прямо , точно в лоб.
І секрети всі свої розкажуть,
Лиш твою увагу привернути щоб.
Найміцніші тільки їх обійми.
І пекучі сльози , теж у них.
Ручки тягнуть , ти мене підіймеш ?
Подарують свій дитячий сміх.
Поки молоді , ми не цінуєм
Ті хвилини щастя дорогі.
Лиш коли обіймемо онуків,
Розумієм , що були ми не праві.
Золоте дитинство босоноге,
Вічності і Господа урок.
Кожному дароване для того,
Щоб до істини зробити перший крок.
Обіймайте діточок частіше.
Поки змога є і є ще час.
Бо вони усі повиростають.
І їм буде тоді не до вас.
Кожну мить свою разом цінуйте.
Для душі , вони найкращі ліки.
Обнімайте діток і цілуйте.
Це - Любов! Без неї ми- каліки.
13.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Кажуть горілка , змінює людину.
Чим більше вип"є , тим лихіш стає,
А іноді він схожий,на тварину.
Себе не контролює , тільки п"є.
Горілочка язик завжди розв"яже
І линуть з рота клятії слова.
З багном і матюками перев"яже,
От коли правда на поверхню виплива.
Але наука істину доводить,
Що алкоголь, не змінює особу,
А навпаки, нам приклади приводить,
Яку людина у собі тримає злобу.
Зелений змій, контроль жене з людини
І викриває нам його єство.
Тоді і бачимо замашки , як в тварини.
Насильство ,свинство і багато ще чого.
Так , щоб людину розпізнати , треба мало.
Горілку у стаканчик підливай.
Тоді й злетить із нього покривало.
Дивись. Вирішуй. Вибирай .
От хто не п"є, або закодувався,
Тут треба якось обережно.
Ти ж не мінер , щоб взяв і підірвався,
Напийся сам! Нехой побачать протилежне!
17.07.2022Р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Один з вовків в овечій шкурі
Любив прийти до баранів.
То грав пісні їм на бандурі,
По їхньому він гомонів.
Ще, щоб його не розпізнали
Жував траву , соломку гриз.
Було , що лоб у лоб бодали,
Оце для вовка був сюрприз.
Старався вовк, щоб був він схожий
На племінного барана.
Усих в бою він переможе!
Башка міцна , але дурна.
І от турнір вже розпочато,
По черзі б"ють усі лоби.
І вовка луплять так завзято,
Той впав , не довго до біди.
-Ну , що хитрюго вовче , досить ?
Чи ще надати стусана?
А той уже пощади просить,
Один удар і все , хана.
-Як ви мене усі впізнали?
Яж цілий місяць так скривався,
Для вас співав , грав на бандурі,
У полі бігав , з вами пасся...
А барани дружно сміються:
-Ну ти й баран, їй богу правий .
В нас ззаду "кульки" зостаються,
А ти насрав , як вовк миршавий!
Ми тридцять днів всі споглядали,
Як ти жував суху траву.
Вже всім сісідам розказали,
Що в тебе в голові , ку-ку!
І твої родичі зубаті,
Від тебе дурня відреклись.
А було б весело, якби ти ,
Ще й ср*ть по нашому навчивсь!
9.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
Живеш , живеш, пливеш за течією...
Повз тебе пролітає дивний світ.
Тобі здається , що ти йдеш дорогою своєю
І в цьому бачиш певний колорит.
Усе беззмінно і здається пречудово.
На дотик так приємна течія.
На перший погляд виглядає кольорово.
За все спасибі, доленько моя!
І тут удар! Посеред того блаженства.
Мов ляпас по щоці , а то й не раз.
Усе змінилось, погляд на братерство.
Удар під дих , повітря зникло враз.
Навколо тебе інші пропливають.
Ти тягнеш руку просиш помогти,
Але вони тебе не помічають.
Їм головне за течієй пливти.
Якось до берега доплив і ледве дихав.
Верба спустила коси до води.
У зарощах густих тебе хтось кликав.
І в голові лунало:-Йди сюди!
Високі трави виросли по плечі,
А ти хитаєшся , бо довго не ходив.
Весь голий , бо вода забрала речі.
Пов"язку з листя ти на себе причепив.
Навкруг росли дерева величаві,
Плоди свої до рук тобі спускали.
Птахи , мов в казці, всі такі яскраві
І звірі дикі , що тебе не помічали.
Все не відоме. В грудях калатало.
Місця ударів, вже не так боліли.
А щось тебе до річки повертало,
Бо течія забрала усі мрії.
Дійшов туди із звідки ледве виліз,
Але як кажуть:-В одну річку не війдеш!
Ти ніби кіт шкідливий, що хазяїн вивіз
І шлях назад навряд чи ти знайдеш.
А в хащах знов тихенько хтось покликав.
Пішов де кличуть, раз не треба тут.
Під ніс ,якусь мелодію мугикав
І шелестів на стегнах з листя атрибут.
А голос ніби грався із тобою.
Гукав , манив і рвався у перед.
М"якенький мох пружинив під ногою.
Летіли бджоли, що несли квітковий мед.
І раптом , стало чути звуки водоспаду.
Ти з лісу вибіг і побачив водограй.
І засміявся голос вже позаду:
-Вітаю! Ти прийшов у Дивокрай!
Води краплини, міріадами летіли.
Веселку розкидали тут і там
І між камінням води гуркотіли
І дзеркалом ставали небесам...
А потім води в рукава ділились.
З десяток їх течуть , немов брати.
Одні стрімкі, другі розлились:
-Он вибирай , в який зайти.
Іди в тихенький, якщо любиш спокій.
Бач , він такий з якого ти прийшов.
А ні , то йди в отой широкий,
Багато хто у нього вже війшов.
А якщо хочеш , щось нове відчути,
Ступай в стрімкий,холодний та вузький.
Всі біди зможеш легко там забути.
Цей шлях тяжкий , та іноді слизький.
Як вибір є, навіщо поспішати...
На теплий камінь ліг і задрімав.
Під шум води так добре спати,
Де водограй тебе з веселкою єднав...
16.07.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
Святкові дні народження , чудові
Їх дуже полюбляють всі жінки.
Слова кохання , признаки любові,
Бажання до вершини досягти.
Із кожним роком , більше подарунків.
Бажання свято в ресторані провести.
Вже більше квітів ...менше поцілунків...
Кар"єрний рост продовжує рости.
Але з роками більше розумієш,
Що день народження це просто дата.
І час назад ти повернуть не вмієш.
А пожила , пережила...багато.
Навчилась спокій , тишу цінувати.
Здоров"я рідних, більше ніж своє.
Усю себе, готова ти віддати,
Аби всміхалось, сонечко твоє.
Попереду життя , воно чудове.
І будуть ще великі дати.
На смак життя , ледь-ледь медове,
Хоч іноді воно і гіркувате...
5.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
Старий пацюк , на купі гною,
Кричав , що він є цар- царів.
І основной його метою,
Є принести-" Крисячій мір".
Навкруг там миші проживали.
Своїм життям вони жили.
Трохи крисячой розмовляли,
Бо дальні родичі були.
У них була своя культура
І чистота була навкруг.
Ще іноді гівно збирали,
Яке пацюк кидав навкруг.
Своїм пищанням розвеселим,
Бісили того пацюка.
І той бажав їх відгамселить.
Кричав , гарчав, думав зляка.
Та миші , з реготу котились.
Пищали , що пацюк-МУРЛО!
Всі танцювали , веселились.
І слали пацюка в кубло.
І той пацюк пристаркуватий
Від злості вздувся мов пузир,
Такий великий волохатий,
Цареподібний , як упир.
А миші, падають від сміху.
В серцях у них нема страху.
Кидать голки собі за втіху.
Взялись на бойовом шляху.
І тут одна соснова голка,
Влетіла у пацючий зад.
І той взірвавсь , неначе бомба.
І розпочався хвостопад.
Його шматки на купі гною
Під сонечком лежать й смердять.
Хто зна ,що буде із тобою,
Як того миші захотять!
І дійсно ,зразу тихше стало,
Прийшов нарешті , отой мір,
Як пацюки царя збирали
Ніхто не плакав , от повір.
А миші , далі славно жили.
Дружили з іншими звірми.
Бо лиш разом ми маєм сили ,
Для існування й боротьби!
4.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
У небо , задивившися між хмари,
Де зграя голубів , крилом б"є об блакить.
Як би ж на світі були такі чари,
Для себе крила ,як у голуба зробить...
Є мить коли говорять :-Ти літаєш!
Хто в мріях, хто від щастя лине в вись.
А ще летиш , коли по справжньому кохаєш...
Я пам"ятаю ...В мене було це колись.
Усі кричать:-Спинись! Ти розіб"єшся!
Краще на землю швидше опустись.-
От через них, в собі ти признаєшся,
До страху висоти, що був в тобі колись.
Отак і ходим , човгаєм ногами,
Об землю стерли п"яті постоли...
А у горі ширяють поміж хмари,
Свободолюбні , білі голуби.
19.06.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
На морі я бував разів із сорок.
Ніколи не питав себе , чому,
Назвали море синє Чорним?
Хоч влітку має колір полину.
Чорне тай Чорне , нам яка різниця ?
На карті назва є, так звуть в піснях.
Ще древні греки проїзжали в колісницях,
Його назвали Чорним , через страх.
Постійно море було неспокійне,
Топило дуже часто кораблі.
І скіфи , коли сипали кургани,
На морі видивлялись ворогів.
І от тепер, коли тисячоліття пролетіли,
Як завжди ворог з моря підплива.
Нащадки скіфів Україну боронили.
На берегах гуляла ковила.
Війна з росією така тяжка , пекуча.
Це ворог підлий , що дітей вбива.
Міста ридають: Маріуполь , Буча
І вибух від ракет в ночі луна.
То море наше Чорне не даремно.
Це є жалоби колір за людьми.
Воно на дотик в літку так приємне.
І так далеке в дні проклятої війни.
Прошу тебе , благаю , Чорне море!
Втопи в собі російські кораблі.
Полегши наше українське горе,
Бо забагато його стало на землі.
12.06.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
Нові вінки могилу прикрашали.
Їх ціла купа.Здалеку -гора.
І хрест з портретом з чорного металу.
А біля нього , злякана душа.
Вже сорок днів , так швидко пролетіло.
І так страшних , у темноті ночей.
А душу , всі ці дні , тримає тіло.
Хоч вічний сон , та не зімкнув очей.
Про нього не забули,пам"ятали.
І друзі приїзжали пару раз.
Навіть горілку у стаканчик наливали.
І бутерброд з ікрою, на показ.
Цигарку підкурили і втикнули
В могильну землю, нашо отой жест?
Потім самі по три стаканчики хильнули.
Позад почулося:- Христос Воскрес !
Місцевий , тут на цвинтарі, п"яничка,
З бажанням швидко горло промочить.
Ім"я побачив, на хресті ж табличка.
Бажав йому спокійно тут спочить.
Пласмасовий стаканчик із горілкой.
Налитий доверху , аж л"ється через край.
В руках безхатька ,що чита молитву:
-Прости його Господь і не карай...
Нехай це сказане в подяку за налите,
За кусень хліба з маслом і ікрою,
Перед душею пролетіло все прожите
І жалкування , за самим собою.
Чомусь ніхто за нього не молився.
І не просив за нього , про гріхи.
Можливо жив не так і помилився.
Раніш було плювать , тепер страхи...
Що маєш говорить , як станеш перед Богом?
Чому не готувався все життя?
Хто був для тебе ворогом , чи другом?
Чому часу ти не знайшов для каяття ?
Тепер кричи до друзів , не почують.
Вони глухі , а ти зараз німий.
Та прийде час і всі вони відчують,
Який на смак ,кінець життя гіркий...
16.05.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Ще сонце не світить , зоря не зійшла ,
А ворог зненацька ударив.
Здригнулись міста , застогнала земля,
Як з неба ракетами вдарив.
Народ український на захист вставай!
Бо ворог братерський підходить.
З отрутой йому коровай випікай,
До родичів в пекло хай зходить.
Ідуть добровольці на південь , на схід,
Піднялась великая сила.
Як прадіди наші ходили в похід,
Їх Діва Марія хрестила.
Ми божий народ і не любим війни ,
Але за свободу повстанем.
Щоб діти в майбутньому бачили сни ,
Стіною безсмертною станем.
По небу летять України сини ,
То привида нашого друзі.
Кінець приближають цієї війни,
Горять вороги по заслузі.
Хай воїнів наших Господь збереже.
Ми шлемо молитву у небо.
Гаплик окупантам приходить уже,
Стріляймо , тому що так треба.
Хай швидше до нас мирне сонце прийде
І висушить сльози солоні.
А горе з бідою , кудись пропаде,
Від зброї спочинуть долоні.
Єднаймося браття в родину одну!
Коли ми разом , то ми сила,
Збудуємо в серці квітучу весну.
Нас Діва Марія хрестила!
15.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Один юнак , мав божий дар,
В людину заглядати.
Але то був тяжкий тягар,
Про кожного все знати.
Бо рідко хто до нього йшов,
Щоб щастям поділитись.
Все в основному із бідой,
Душею , щоб зцілитись.
Багато друзів відійшло,
Бо тяжко бач дружити.
З тим , що тебе , немовби скло
Він може просвітити.
Можливо зараз час такий,
Всі вигоду шукають.
От і зв"язок в людей слабкий,
Так швидко розривають
Забавно було юнаку
Душі людські читати.
Ікони , свічки , молитви,
Любив допомагати.
Ще й телефон дзвенить весь час,
Усим скажи пораду.
Бо вони звикли раз по раз,
Шукали в цім відраду.
Роки минули , час летів
Змінилось все довкола.
Прийшла війна , а хто хотів?
Така життєва школа.
І знов дзвінки на телефон.
На Вайбер шлють світлиці.
І просять ніби в унісон,
Поглянути на лиця .
-Поглянь будь ласка на мого,
Довго зв"язку немає,
У Маріуполі пропав.
Як далі жить не знаю.
І інша просить:- Подивись,
Моя невістка , внуки.
Були під Києвом колись...
Розлука , то є муки.
І кожен день , як ритуал,
Юнак читає душі.
В думках спускається в підвал,
Шука на морі , суші.
Він бачить місто у вогні.
В будинках люди гинуть.
І душі мертвих у вікні .
До неба , що полинуть...
На полі бою теж в думках.
Як на таке дивитись?
А потім всі приходять в снах...
Від сліз можна вдавитись.
Полон, тортури, кайдани,
Течуть річки криваві,
Але ж вони іще живі!
Жива й надія далі.
Сказати правду ,що нема?
Загинув не чекайте...
А у думках кричить душа:
-В собі надію майте!!!
Це дар , щоб бачити таке?
Чи може покарання?
Яке ж життя на смак гірке ,
В хвилини виживання...
13.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Біда людей згуртовує.
Горе-спонукає.
Після щастя заздрість біга,
Та злобу гукає.
Тільки стало комусь краще
жити -поживати,
Зразу ж знайдеться падлюка,
Щось лихе сказати.
От є люди,що очима
Поїдом з"їдають,
Та сичать ,як ті гадюки,
Брудом поливають.
Інша ходить, усим "Здрасте"
Головой киває.
А в кишені скрутить дулю,
У слід наставляє.
Та , на цвинтарі щоночі
Обряди проводить.
Із нечистим хороводи
На могилах водить.
Потім землю ту могильну
По дворах кидає.
Хто зачепить ,чи уступить,
Хворіє...всихає.
Як подивишся навкруг,
Прокльон на прокльоні.
Напаскудить, нагиде
Й потера долоні.
Ми гріхом всі одержимі,
Нечистими хворі.
Страдаємо , мучимось,
Згораєм поволі.
Звикли люди до біди.
В душі всі змінились.
Навіть віри до Бога,
Майже не лишилось...
Хрестик носять для краси,
Ікони для моди.
А до церкви й не проси,
Та хто туди ходить ?
Дітей хрестять , щоб кумів
На п"янку гукати.
Хресних батьків обов"язок
Стали забувати.
Самі себе люди
До пекла штовхають.
Служать Мамоні,
Срібло заробляють.
А в неділю храм відкритий,
На людей чекають.
Молять Бога во спасіння.
За весь мир благають.
Де- не -де молитви в дома
Вечірні читають.
Цураються віри...
Потроху згасають...
Але доки в церкві буде
Хоч один молитись,
Господь Бог, за всих людей,
Зможе заступитись.
Тож взиваю я до Тебе:
-Душу свою відчини!
Впусти Господа до себе,
Темінь світлом розчини!
І спасіння іскру свою,
Ти додому принеси.
Весь свій рід , рятуй Собою!
Храни Господи й Спаси!
16.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Писання віршів -це невдячна справа,
Хоча сюди не ці слова підходять.
Одні вважають це дитинство, чи забава,
А інші сенс життя у них знаходять.
Візьміть пісні, вони ж були віршами,
Про радість говорили , чи про горе.
Це потім до них музику додали.
І зазвучали так , що затримтіли гори!
Бувають вірші , мовби стимулятор,
До кожного потрібний свій читач.
І навіть ,як читає автор,
Його почує правильний слухач.
Ніхто не бачить, як течуть пекучі сльози.
Ніхто не чує стогін,скрип зубів.
У кожному рядку метаморфози
І сенс , який я передати захотів.
Незнаю в кого як, але до мене муза
Із арфою своєй не прилітала
Бо в основном пишу коли у вухо
Чиясь душа від болю закричала.
Бува й моя шепоче , а то й плаче.
І от для того, щоб їй спокій дати ,
Пишу вірші , переробляю прозу,
З надією , що будуть їх читати.
Пишіть вірші, себе в душі почуйте.
Душа шукає з вами свій зв"язок.
Себе і близьких римами здивуйте.
І не соромтесь власних помилок.
8.05.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
За нами Бог слідкує із гори,
Щоб ми щасливі були і багаті.
А щоб у кожного були ще й вороги,
Їх нам із низу подають чорти рогаті.
І ворогів цих безліч ,не злічити.
На смак і колір , тільки подавай.
Без них було б напевно сумно жити,
А так будь-ласка,Боже помагай!
Є вороги маленькі і непевні.
За них усих я може й не згадаю.
У них є імена , такі душувні,
Хоча при зустрічі , я кожного впізнаю.
А є такі , що згадую частенько,
Ще полюбляю їм кістки помити.
І проживають не далеко , а близенько,
Ще й у минулому зі мною могли дружити.
Але завжди є самий більший ворог.
Його (із низу) довго підбирали.
Він запальний , як димний порох,
І хоче ,щоб його на все життя запам"ятали.
Він в голові стирчить і день і ніч,
Тебе за очі поливає брудом.
Всю свою злобу він питає з потойбіч,
А сам стікає брехнями і блудом.
На цей момент він перший серед "цих"
Він ніби путін ,що є зло для України.
На вид нормальний, а в середині він псих.
Від крику сенсу мало , та багато піни.
І так у всих людей є вороги.
І путін є маленький , та крикливий.
І дай нам Боже всіх перемогти,
Ми всі чекаємо,народ ми терпеливий.
Прийде той час, що спокій у душі,
Розільється по тілу мов блаженство.
І в голові будуть лунать пісні,
Про радість, щастя і дитинство.
29.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Із язика слова гарячі ,
Мов стріли , що у ціль влітають.
Куди пішов "русский корабль",
Через одного посилають.
Це дійство массово проходить
І досих пір , ще не звершилось.
Мені здається ,що у морі
Вже майже місця не лишилось.
Один товариш дуже мудрий,
Він любить з гумором дружити.
Казав , що йти де йшов корабль,
То це потрібно заслужити.
А ворогів своїх запеклих,
Потрібно , в дупу посилати.
Це так звучить по- українські!
І весело другим казати.
7.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Якось було, в пізню пору ,
Скажений пес забіг до двору.
Очі світяться, як вовчі,
З пащі валить біла піна.
Покусав усе хазяйство.
-Ой рятуй !-кричить дружина.
На той гвалт сусіди збіглись.
Хто із чим , допомагати.
Хто з дрином окаційовим,
В руках вили та лопати.
Бо всі знають,сказ проклятий,
Дуже важко лікувати.
Краще довбнею торохнуть,
На смітник і закопати.
Так і сталося в ту пору,
Кожен шваркнув по разочку.
Пес сконав, труснув ногою
І застиг у холодочку.
Так то пес, а є ще й люди,
У нутрі й на вид- скажені.
Влізуть в душу , як паскуди
І кричать ,мов навіжені.
В них нема на грам святого.
Очі вирячать собачі.
Дуже ласі до чужого,
Ще й прокльони шлють гарячі.
Дуже шкода , що не можна
Їх дрином , та по макітрі...
Чи то совість неспроможна?
Може справа у півлітрі ???
Та і церква ...проти цього,
Гріх тяжкий на душу брати.
А так хочеться порою,
Як собачку...прикопати!
29.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Ти в снах приходиш,
Посміхаєшся і йдеш.
Не розмовляєш , лиш киваєш головою.
Своїм приходом ти надію подаєш,
Що ти живий і все гаразд з тобою.
Уже два тижні ти додому не дзвонив.
Можливо глушать, чи зв"язку не має.
Нам інтернет про Маріуполь розповів,
Тепер від сина телефон ховаю.
Вночі , від тебе я листи пишу.
Кидаю вранці у поштову скриньку.
Назар прокинеться і я спішу
Від тата принести йому новинку.
І він танцює, щоб листа заполучить.
Сам обережно відкрива конверта.
-Читай скоріш:-до мене підбіжить...
В собі я плачу, я в душі роздерта.
Але при синові ні-ні, я посміхаюсь.
Читаю голосно,твій копіюю голос,
Що ти не дзвониш,перед сином вибачаюсь.
І лагідно йому куйовджу волос.
Розказую:-В нас тихо,не стріляють.
Учора ми каталися на танкі.
От іншим повезло, у літаку літають.
Яка смачна тушонка ,у залізній банці.
Про те , як дуже скучив ти за нами.
Частенько фотки наші розглядаєш.
-Рости великий, слухай мамку.-
Нас любиш, зустрічі чекаєш.
Назар прибіг, приніс твою зимову шапку:
-Понюхай! Вона пахне , мовби тато!-
Душа наповнена любов"ю змалку.
Для щастя треба зовсім не багато.
Весь день для тебе ми листи писали.
Малюнки малювали разом.
Свою любов в конверт поклали,
Його ти прочитаєш , з часом...
Малий заснув із шапкою в обіймах.
Легка усмішка розтягнулась на лиці
А я дивлюсь на свій мобільний...
Пекучі сльози покотились по щоці.
Молю я бога. Хай нам допоможе.
Тебе від лиха і від кулі захистить.
Я вірю! Знаю ! Це він зможе.
Бо як без віри ,нам на світі жить.
4.04.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
В малого ангела було імя Дитинство.
Пухкенькі щічки , крильця у пушку.
В руках тримав із перлами намисто,
Руденьке ведмежа - м"якеньку іграшку.
Він підлітав легенько над землею
І маму кликав , дзвінко сміючись.
Її любив душею всею,
Ще квіти нюхав , ледь торкаючись.
На зустріч йшла сестричка Юність.
Немов між квітами пливла.
Пилок на носику Дитинства,
Легенько хусткой витерла.
І запитало янголятко:
-Ти маму бачила , чи ні ?
Йому всміхнулося дівчатко,
-Шукай десь там, у далині.
І полетів янголик наший,
Де промінь сонця мерехтить.
Зустрівся з братом своїм старшим,
Зрілість під деревом сидить.
-Привіт! Привіт! Чого блукаєш?
Не страшно з дому відійти?
-Шукаю маму. Може знаєш,
Куди пішла і де знайти?
-Мама доросла , в неї справи,
Краще додому повертай.
А ні , то йди на захід сонця.
В найстаршої сестри спитай.
-Спасибі братику!-мов дзвоник
Лунав дитячий голосок.
Між трав літав зелений коник
І приземливсь на колосок.
Чим далі бігло янголятко,
Ставало все темніш кругом.
На стежку вийшло , козенятко.
За ним йшла бабця із ціпком.
-Сестрице Старість! Добрий вечір!:-
Дитинства голос пролунав.
-Не діло швендять тут малечі,
А якби тебе хтось впіймав?
-Вже скоро ніч ,кінець дорозі.
Ану мершій додому йди.
Он чуєш , хтось у верболозі ?
О чуєш ? Уже йде сюди...
Із диких заростей розлогих
Постать мов темінь , до них йшла.
Повітря дихання вологе...
І у руках косу несла.
-О ! Мамо, мамо! Ти знайшлася!-
Підбігло ангельське дитя.
-Ти вся у чорне зодяглася,
А де твоє нове взуття ?
-Ти вранці не вдягла намисто.
Воно у мене , я приніс:-
Матусі перли дав Дитинство,
Від його сяйва посвітлішав ліс.
-Привіт , маленький! Мама працювала,
Он бачиш ,як стежина заросла ?
Щоб доня Старість тут не заблукала ,
Щоб не забути свого ремесла.
Ну раз прийшов , то будем йти додому.
Скажи своїй сестрі прощай.
Радій часу своєму молодому.
Біжи вперед , гляди не заблукай.
Залопотіли босі ноги по дорозі.
Щастя в дитинстві, кожен так вважа.
І не страшний нам , хтось у верболозі.
Коли тебе трима , руденьке ведмежа.
3.07.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
Хто хоче слухати , той вуха відкриває.
Хто хоче бачити , той дивиться на все.
А хто совітує , мабуть усе він знає.
А хто мовчить...нам не відомо це.
Усе життя -це наше сподівання.
У когось діло , а у когось помилки.
Навряд чи буде золотом мовчання ,
Коли об тебе б"ються тарілки.
Можливо все , потрібно лиш ризикувати.
От можна двері відчинити на ходу.
І плигнути , можливо вмієш ти літати?
А ні , тоді впадеш у борозду.
І проростеш, можливо ти насіння,
Як знати ,хто ти є і що робить?
Бо кажуть у людей ще є коріння.
І ним потрібно вміти дорожить.
Як прийде хтось ,пол"є, обробить землю,
То зацвітеш, даси плоди.
А ні , тоді пропав даремно.
І не лишив на світі цім сліди.
Нам кажуть , що написане майбутнє.
І мало ,що від нас залежить.
Це кажуть ті у кого людяність відсутня.
І майже все на світі їм належить.
Нас ставлять в рамки вибору сьогодні.
Можливо так ,отак і тільки так.
Життя умови майже ,як похідні.
А вибираєш те , що на дурняк.
А треба було знов ризикувати
І вибирати те , що по душі.
Бо будемо колись ми жалкувати
І тихо плакати в нічній тиші.
Ті люди ,що не йдуть, як всі по стежці,
Здаються дивними не так , як ми,
Але по своєму вони є переможці,
А ми для них немовби барани.
Я не скажу , що в них все буде добре.
Та й в нас, чи вийде, теж не ясно.
У них відзнака, серце є хоробре
І бачення майбутнього прекрасне.
Так повелось , чим більше працювати,
Не значить більше грошей заробить.
Щастить тому , хто буде ризикувати,
А не комусь , за копійки служить.
Можливо та помилка , що боявся,
Для тебе була вихід з колії?
Але про це , ти так і не дізнався...
Так і пропали , мрії всі твої.
14.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Молоденький вітерець в місті народився.
У парку він полюбляв розкидати листя.
То пакет пустий візьме і задує в небо.
Вранці свіжість принесе у вікно , як треба.
Нагасається за день ввечері спочине.
Заховається на клен, у гніздо пташине.
А вночі , біда прийшла. Летіли ракети ,
Цілу ніч стогнало місто,взривались касети.
Майже цілий місяць так, в місті громихало.
Вітерець із клена зліз , бо листячко впало.
Невпізнати рідний дім,все розбите , чорне
І розвалля навкруги, страшне , та потворне.
Налякався вітерець , полетів із міста.
На горбах сів відпочити ,де квіти барвисті.
Тихо тут, страху немає, вибухів не чути.
Навіть бджоли не гудуть, так не може бути.
Розігнався вітерець і квіти лоскоче,
А вони всі неживі,лиш стрічки тріпочуть.
На горбочку у квітках , хрести стоять чорні...
І безкрайні ті сади , ростуть рукотворні.
Засмутився ,зупинивсь, в собі все шматує.
Потім в гору полетів , реве та лютує!
Враз змінився, виріс він, справжній вітер виє!
Хмари в купу позганяв,нехай гроза змиє!
Стогне небо. Грім гримить. Блискавки шмагають!
Вже не дує , а штормить,дерева лягають!
Як душа в нього болить... а серце ридає...
Тепер вітер не спинить. Всіх порозкидає.
14.06.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Упавши в трави серед поля,
Немов в дитинстві , руки в різні боки.
І небо синє і безмежне і глибоке.
І птах завмер ,який літав високо.
І біль пропав.Затихли різні звуки.
Нема страху,провини,каяття.
Є навіть радість, що скінчились муки.
І тихого блаженства відчуття.
Хоча сяйнула думка десь далеко:
-А як донька ,дружина, а війна ?
Куди поділася тривога ,небезпека?
З трави піднявсь ,нікого вже нема...
-Агов!-він закричав на повні груди,
А вирвалось , якесь шипіння.
Із буйних трав іще піднялись люди.
Від несподіванки в руках тремтіння.
Усі знайомі ,друзі ,побратими.
Як сталось так..?Про нас забули?
Хоча в собі всі добре розуміли,
Що вічним сном вони разом заснули.
-Ну що ж,Братерство , нумо до походу.
Шикуйсь!Рівняйсь! До неба кроком руш!
Ми полягли за волю для народу,
Можливо там, для нас зіграють Туш!
8.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
Ковток повітря , зхоплений губами,
На повні груди , прям до хрипоти.
Усе пливе в очах кругами,
Як добре було випірнуть з води.
Легені ,аж риплять від насолоди
І кисень кров по венах розганя.
Пульсують скроні, ну а темна во‘да ,
До берега тебе вже піднесла.
Відчувши дно із глини під ногами,
Вже навіть серце стало менше калатать.
На берег впав , немов зв"язали ланцюгами.
Бо так прекрасно ,на твердій землі лежать.
Хвилин із п"ять минуло, просто дихав...
Спокій прийшов.Все стало , як колись.
Запах трави,уже давно не нюхав.
І за життя тихенько помоливсь.
Здається вітер дмухнув геть не схоже.
І небо стало більш синіше.
А думки в голові , якісь ясні і не ворожі
І на душі на радість спокійніше.
Загроза зникла, впевненість прийшла.
Можливість дихати іде ,як за потрібне,
А десять лиш хвилин назад,
Ковток повітря був життю подібний.
І так усім , ми дорожим лише тоді,
Коли без нього зовсім не можливо.
Та й то на мить , бо у собі
Не розумієш ,Що ? Коли важливо ?
Тож вранці , пробудившися від сну,
Зроби ковток повітря на всі груди.
Закривши очі, думай про весну,
Бо кожна мить життя- це ніби чудо.
8.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
-Чом мовчиш ти любий,засмутився?
Дивишся крізь мене в далечінь.
В чорному граніті примостився
І під ноги кинув свою тінь.
-Як тобі тут,на Алеї Слави,
Біля хлопців бравих,як і ти?
Не питаєш ти ,як мої справи?
Як на світі цим,мені живти?
-Чом ти став такий не балакучий ?
Ніби рідний,але вже не мій.
Знаєш ,який в серці біль пекучий?
Дуже тяжко все робить самій.
-Чом мовчиш? Соромишся сусідів?
Хоч би взяв наснився у ночі.
Біля мене із донькой посидів,
Пам"ятаєш,де кладу ключі?
-Знов ні слова,тишину лиш чую.
Старі квіти з вази приберу.
У холодний камінь поцілую,
Через тиждень знов сюди прийду.
Тай пішла.Злетіла чорна хустка.
Сльози ріками лелися по щоках.
Так хотілося заповнить в серці пустку
І почути голос ,хоч у снах.
Невеличка хмарка прилетіла.
Курячим спустилася дощем.
І плита гранітна помокріла...
Просушило сльози ...вітерцем.
23.06.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Вночі ми часто так дивилися на небо
Бажали , коли падала зоря.
Не завжди ті бажання були треба.
За пів секунди повністю згоря.
А зараз навпаки, летять у гору,
До неба в вись маленькі зірочки ,
То душі Українського народу,
Яскраво сяють наші діточки.
Тримай, Маріє Діво ,наших діток.
Даруй їм спокій,мир і теплоту.
Їх обійми,малесеньких сиріток.
Вже не болить , пішли у висоту.
За вами на землі усі сумують.
Щодень ридають мами,татусі.
З надією говорять ,бо їх чують...
Ще більше посивіли дідусі.
Війна погана ,вас від нас забрала.
Хай прокляті всі будуть вороги.
Вас тільки но в колисках колисали,
А зараз на розваллях іграшки.
Ви в снах до нас приходите рідненькі.
Говорите ,що все у вас гаразд.
Тепер, ви наші янголи маленькі
Із неба споглядаєте на нас.
Як тяжко нам у небо подивитись,
Коли вночі зірки нам мерехтять.
За вас рідненькі будемо молитись,
А зірочки летять...усе летять.
3.06 2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Ходила Смерть по Україні,
Косу тримала у руках.
Збирала душі ,що блукали
По незнайомим їй стежкам.
Багато тисяч їх набралось.
Позаду смерті йдуть в пітьму.
До них коса і не торкалась,
Бо руський мір- вина всьому.
Під Харковом примкнули люди,
Під Маріуполь-ціла тьма.
Житомир,Суми та Чернігів,
З Херсона теж потік прийма.
І от дійшли вже до столиці.
Із Бучі чути стогін , плач...
Косу впустила Смерть безлика,
Заплакав вічності палач.
-Ні , ви не люди,не тварини,
Нема тих слів ,щоб вас назвать.
Для вас і в пеклі нема місця,
Вас будуть вічність проклинать.
А я до вас ідти не буду,
Щоб вічність ви в собі гнили.
Ще прийде час ,весь біль відчути,
Який ви людям завдали.
Прийняла душі українців,
Мов мати всіх обійняла.
Раніш вона була байдужа,
А тут любов своє взяла.
-Не плачте любі:- Смерть сказала.
-Не бійтесь буде все гаразд.
Усе минуло, ви страждали,
Господь уже чека на вас.
Мов іскри душі засіяли
І вознеслись на небо в вись.
А Смерть з коси скрутив тризубця
Сказала:- Ну москаль, ДЕРЖИСЬ !!!
6.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Ало ! Привіт ! Як ваші справи?
Ці репліки палкі для сьогодення.
У відповідь:-Все добре,не стріляли.
Дає заряд,енергію й натхнення.
А чи помітили ви скільки номерів у вашій телефонній книзі?
Вони були записані і так важливі,
А почалась війна,вони немов замерзли в кризі.
Немов ті спогади ,про дні щасливі.
Зате є номери ,що часто набираєш.
Це ніби ритуал для спілкування.
І кожен день,на той дзвінок чекаєш.
І розумієш, це частина виживання.
Як дуже тяжко чути в телефоні,
Що абонент знаходиться не в зоні.
Мовчать в Баштанці, Миколаєві , Херсоні.
Як тяжко бути у червоній зоні.
Але минає час і знову чути :
-Ваш абонент із кимось розмовляє.
-Ало ! Привіт! Як ваші справи ?
-Живі! :-у відповідь лунає.
1 .04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Яка вона , любов до України?
Коли ти бачиш різні кольори.
Коли весняне небо синє,синє
І чути сміх у лузі дітвори.
Коли поля у літку жовті,жовті,
Як соловей у гаю тьох та тьох.
А верба в косах своїх довгих
Закоханих заплутала удвох.
Коли калини ягоди червоні
З піснями в коси чорні заплели.
Чи коли хлопці браві ,та моторні
Орати землю тракторами почали.
Любити можна українську їжу
Борщ ,галушки,вареники у ряд.
А ще горілочку , холодну,свіжу,
А ще чудовий є вишневий сад.
Ліси розлогі де зозуля накувала,
Старий Дніпро ,що в далечінь біжить.
А є любов ,що мрії зруйнувала,
А є така ,що треба заслужить.
Бо Україна є і чорнобіла
От ти її такою полюби.
Є чорна , бо чотири місяці горіла.
І у сльозах,бо розривали щодоби.
Ти полюби , коли нема надії,
Коли дитячі очі і без дна.
Від полум"я згоріли вії,
А на чоло упала сивина.
Ти полюби, коли від крові липнуть руки.
Коли будинки падають на бік.
Коли кричать , бо розривають муки,
Коли лікарні переповнені калік.
Ти полюби ...бо вона твоя рідна.
Без осуду на помилки- люби!
Південна,західна,північна ,східна,
Як матір рідну,просто - полюби.
А кольори прийдуть , нехай із часом.
Ти тільки не лишай її саму,
Бо розквітати легше завжди разом.
Любіть всім серцем Рідну Сторону!
22.06.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
За селом ставок із очеретом.
З ранку гладь води туман встелив.
На одній нозі стоїть лелека
Дзьобом клюнув ,дріб"язок зловив.
В очереті кладка розляглася,
Старі дошки збиті на стовпах.
Враннішня рибалка почалася,
Вже танок пішов по поплавках.
Біля вудок Дід старий на кладці .
З під бриля , з цигарки, йде димок.
Полюбляє тишу,коли вранці ,
Тягне від ставочка холодок.
Поплавок у сторону заплигав
І під воду різко потягнув.
Дід вудилищем швиденько смикнув...
Гарного карасика хапнув .
Із годину добре так клювало ,
В сітці три десятки карасів.
Сонце вище встало,засіяло.
Пролунав десь гомін косарів.
Кльов пропав,але Дід не збирався,
Сумно дома,двір майже пустий.
Син у добровольці записався
І онуки ,теж пішли у стрій.
Невістки до Польщі подалися.
Бабу теж з собою прихопили.
Діда вговорить не спромоглися,
-Тільки тут помру:-тож залишили.
Погляд Діда трохи мутнуватий,
Мов завмер,як глянув до води
Згадував він сина,онучаток,
Як вони приходили сюди...
Як навчав рибалити спочатку.
Потім раки у кулі ловити.
Залишились спогади на згадку,
Задля цього мусимо ми жити.
Як пішли на "фронт",а Дід не плакав,
Щоб не бачили і серденько не рвали.
Це вже потім вив у хаті,як собака.
Майже в кожнім домі так страждали.
Добре, що придумали мобілки.
Якже Дід чека на ті дзвінки...
Від внучат,від сина,та від жінки.
Іноді ,ще й дзвонять невістки.
Ввечері лампаду запаливши,
Господа навколюшках благає:
-Прости Боже їм гріхи і заступися.
По старій щоці сльоза стікає.
Поки вони Батьківщину захищають,
В нас тут тихо...ловля карасів.
Вони мир собою підпирають.
Сльози витер,на край кладки сів.
І старі долоні,що у зморшках,
Випустили рибу до ставка.
Скрип пішов по старих,старих дошках...
Ніби проводжали рибака.
Завтра вранці знов його чекають.
Очерет маха йому у слід.
Води ставкові журбу ту знають,
Яку носить у собі старенький Дід.
17.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
Святий Петро! Відкрий ворота!
До раю Українці йдуть!
Це на землі по ним скорбота,
Як в землю у сиру кладуть.
А тут,на небі,сурми грайте.
Усі їхні гріхи простіть.
Їх поіменно всіх пізнайте
У книгу вічності впишіть.
Життя поклавши за свободу,
За свій народ і за країну,
Свою здобули нагороду.
За рідну неньку Україну!
Не думали і не гадали,
Що знов кроваві будуть ріки.
Але збулося ,як писали,
Бо откровення,то навіки.
Прийшла війна, вночі з косою
Не братовбивча, хай не брешуть.
Була історія сліпою,
Тепер лиш язиками чешуть.
Твої вірші ,Шевченко любий
Про москалів,царя падлюку.
Ти ніби знав ,що знову буде
Від того шобла людські муки.
Ці дні дали нам зрозуміти,
Що ми одні у боротьбі.
Сусіди хочуть лиш дружити.
Хто друг пізнаємо в біді.
Із нами Бог ,за нами правда!
Поставим всі крапки над І.
Б"ємось сьогодні,щоб узавтра,
Підняти голови свої.
Хай лине-Слава Україні!!!
Нехай луна по всіх містах!
А відгуки -Героям слава!!!
Почуєм десь у небесах.
26.02.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
-Мамо,ми поїдемо на море?
-Звісно сину ,весну б пережити.
-А як ні, тоді гайнем у гори?
-Дай нам Бог і до зими дожити...
-Мамо, ти навчиш мене пірнати?
На спині триматись у воді?
-Звісно любий:-обіцяє мати,
Витирає сльози у пітьмі.
-Мамо,мені сумно у підвалі,
Вже не страшно,ні я не боюсь.
Руки мами до грудей його стискали
-Я ж за тебе кожну мить молюсь.
Тихо стало,вибухи завмерли.
І сирени зникли у ночі.
-Мамо.ми іще живі? Не вмерли?
Ну скажи щось ,тільки не мовчи.
Давай вийдемо,поглянемо на зорі.
Я до Бога в небо закричу!
Сльози по щоках течуть прозорі
-Добре мамо ,тепер я мовчу.
Розкажи мені,тільки не казку,
А як будем ми всі далі жити.
Про майбутнє розкажи будь ласка.
Бо мені так хочеться вціліти.
16.03.2022.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Поверталися люди додому.
Хоч боялися смерті, війни.
За кордоном душевную втому,
Уночі відчували вони.
Ніби все там гаразд і чудово.
Помагають,приймають усіх.
А вкраїнське коріння раптово ,
Тебе тягне у думках твоїх.
Нам чужі не потрібні будинки.
У нас є хоч побиті,свої.
Нам не треба ці кедри, ялинки.
В нас чудові вишневі сади.
І нам море чуже не потрібне
Хай нам наше лише повернуть.
Україна до раю подібна,
Вона хоче нас всіх пригорнуть.
Поверталися люди додому...
Цілували дерева ,паркан.
Були раді розбитому дому
І торкались обвуглених ран.
Довго плакали рідних зустрівши
І надію плекали одну.
Батьківщину любов"ю зігрівши,
Відбудуєм,скінчивши війну!!!
17.06.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022
Кричить луна протяжно між ярами
-Тарасе !Хлопчику ,додому йди.
Далеко чути голос мами
-Скоріш, пора обідати.
-Біжу!- кричить у відповідь синочок
І що є духу ,не біжить, летить
Із квітів польових для мами зплів віночок
Прибіг ,подарував, яка щаслива мить,
Коли цілує мати сина
До серця ніжно пригорта
Ще трошки й поведе його стежина
Туди ,де юність кличе золота
А поки час дитинства забарився
Вона мов джерело йому дає
Добра, любові гідності напився
Уже не хлопчик ,парубком стає.
Так швидко виріс, матері опора
В плечах широкий,у руках міцний
Але війна прийшла ,бо ворог вчора
В ночі напав ,як вовк страшний
І син пішов ,залишив свою маму
Один із перших в пекло поспішив
Тому що треба захистить державу
Дорослий, тому так і вирішив
Страшні бої, тряслися руки
Здавалося земля горіла
Свист від ракет, снарядів звуки
І від морозу ломить тіло
Багато ворогів побили
Але і наших...полягло
Яка їх мати породила?
Знов з неба градом понесло
Залізо з пекла, розриває,
Рве на шматки усе кругом
З землею душі обєднає.
Ніби збиває потягом.
І от юнак лежить в окопі,
Застиглий погляд в неба вись.
Мов заблукав, збився з дороги,
Як у дитячих снах колись.
І тиша все заполонила…
Невже це все? Кінець мені?
Яскраве сяйво засліпило ,
А десь почулось в далині:
-Тарасе! Хлопчику! Вернися!
Летіли матері слова.
Серце забилося у грудях,
Прийшла до тями голова.
В думках кричав він
-Чую мамо! Уже біжу ,лечу ,стрічай!
Обіймів хочеться так само
І сльози льються через край.
І мати кожен вечір виглядає
Йде за село, гукає в далечінь
Молитву кожен день читає
-Спаси і збережи! АМІНЬ!!!
29.06.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022
У багатьох людей ми можем запитати:
-Що для вас щастя може означати?
Всі в основному кажуть :
-Це стан душі,емоції
Клітини мозку роблять якісь метаморфоції...
Хто віком вже не юний
Рівняє це з грошима
Щасливий коли в нього
Новенька є машина
Коли в новобудові купив собі квартиру
Коли усі здорові
І всим бажаєш миру
А інший із роботи
Прийшов ,так заморився,
Що сівши на дивані
Відразу відключився.
Але і він щасливий,
Тому що сон приснився
У ньому він освідчився,
А потім одружився.
З кавярні гурт дівчаток
Щасливих вибігає
Зустрілись,набалакались
І кожна ,аж взлітає.
Мабуть нема на світі,
Хто не відчув би щастя,
Воно буває різне і в основному класне.
Є миті коли тяжко
Коли болить ,аж ниє
І мозок у напрузі
Не реагує , виє
Ти ,як струна гітари,
Ще мить і розірвешся
Стій. Зупинись.Навколо
Є те чим ти "спасешся"
Шукай шматочок щастя.
Воно завжди й повсюди.
Просто потрібно вміти
Його серцем відчути
Та мить коли щасливий
Відгонить смуток,тугу
І той хто був плаксивий
Всміхнеться без напруги.
Я теж ,як інші люди
По своєму щасливий
Щасливий-маю внука!
Батьки живі-щасливий!
Є дах над головою
Є любляча дружина
Є син,дочка, є друзі.
Моє життя- щасливе!
Живу сьогодні-щастя!
Дасть Бог,так буде й далі
І не спіши,не квапся
Не тисни на педалі
Смакуй кожну хвилину
Жени страхи і біди
Бо ,щоб щасливим бути-
Навчись життю радіти!
28.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Йде Грицько з школи додому
Голосно ридає
Крізь ревіння із сльозами
Школу проклинає
Дід Василь почув те діло
Онука питає:
-В тебе десь щось заболіло?
А той завиває:
-Не болить в мене нічого,
Це школа проклята.
Напридумали уроків,
Ну дуже багато
-А навіщо вони треба?
Сльоза ,аж іскриться
-Хіба можуть у житті
Потім знадобиться?
Дід у вуса посміхнувся
-Теж мені морока.
Ти навкруг от подивися.
Де не плюнь-уроки.
От із ранку дід устав-
Урок фізкультури
Нахилявся,присідав,
Водні процедури.
Потім у сарай пішов
Там ,аж три яйця знайшов
А ця техлогія,зветься -
Зоологія!
Кози кури і качки...
На город по кабачки
Там сапати буряки,позбирати огірки.
Біологія браток! А там моркви ,ще рядок.
В онука сльози висихають
Та і соплі десь зникають
-А іще уроки є?
-Звісно,золотце моє!
Шепче:-Бачиш,у кутку
Причаївсі апарат?
Це для діда наймиліший,
Найрідніший агрегат!
Тут у воду у гарячу цукор розбавляєм,
Щоб реакція пішла-дріжді добавляєм.
Майже тиждень воно бродить.
То це хімія виходить!!!
А от завтра,у обід
Пенсію получе дід
У поштарки розписаться-це урок граматика.
Ну а гроші рахувати,так це математика.
Баба з кухні вигляда
І обом рукой маха
В діда настрій враз піднявся,
Навіть трошки засміявся.
-Хочеш супу чи котлет?
То гайда в шкільний "БУФЕТ".
24.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Заплітала мати донькі коси,
І бажала доленьку легку́.
Хай в дитинстві ноги твої босі
Топчуть в травах пахучих стежку́.
А та стежка біжить десь далеко,
Завиляє убік понад річку.
Над водою крилатий лелека
Зустрічає тебе, мов сестричку.
Заплітала в коси цвіт калини,
Щоб життя не самотнє було.
І бажала для своєї дитини,
Щоб відчула любові тепло.
Щоб кохання зустріла взаємне,
Щоб у серці дівочим кипіло,
І бажання усі потаємні
Немов струни в душі забриніли.
Доню доню, нехай твоя доля
Буде краще, ніж мо́я була.
Одинока стою, як тополя,
А навкруг поросла ковила.
Я бажаю тобі моя люба
Поміж люди завжди проживати.
Але інколи згадуй стежину,
Що веде у те місце де мати.
Ой ви коси, мої любі коси,
Заплелися, як доля в стежках.
Материнські, немов срібло, сльози
Запеклись в кольорових стрічках.
Тихо вітер гуляє по сте́пу,
Підіймає затоптані трави.
А десь доня гуляє далеко,
Але мати як завжди чекає…
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022
Сьогодні в школі малювали діти маму,
Таке завдання на уроці вчитель дав.
Усі швиденько в руки взяли фарби,
Весь клас завзято малювати став.
Було цікаво дуже споглядати,
Коли дитяті очі так палають.
Бо маму дуже легко малювати,
Всі риси мами діти пам’ятають.
Овал лиця, червоні губи, ніс тоненький,
Відкриті очі, брови, як лоза,
Волосся кольору чи чорне, чи сіреньке,
Щоб фарби розвести скінчилася вода
Один до одного в малюнки заглядають
Усміхнені, щасливі дітлахи,
Бо мама краща в світі, діти знають.
Шумлять, щебечуть, ніби ті птахи.
Лише на задні парті якось тихо,
І білий лист лежить так одиноко…
Із краю крапельки сльози уже впитались,
І фарби не розведені стоять із боку.
-Чому ти плачеш так, моя дитино?
Тихенько вчитель запитав.
-Як малювати маму я не знаю,
Її давно Господь від нас забрав…
Бабуся каже вона ангел,
Завжди із неба споглядає.
Як малювати мені маму?
Яка вона, не пам’ятаю.
Учитель пригорнув дівча до себе,
Рука тремтяча окуляри зняла
І вчительська сльоза тихенько,
На аркуш дівчинки упала.
У класі зразу тихо стало,
Всі зрозуміли, що то за біда.
Дитяче серце в грудях калатало.
Від сліз і хвилювання, аж бліда.
Учитель підійшов до свого столу,
Коробку витягнув з шухляди.
Нові мілки посипались додолу.
-Давайте, діти, будем разом малювати!
Він сам почав виводити на дошці
Обличчя жінки, ніби всим знайоме
Легка усмішка, під очима зморшка,
Волосся в’ється, наче невагоме.
Діти підбігли, крейду в руки взяли,
Гуртом взялися всі допомагати.
Хто плаття малював, хто квіти,
За декілька хвилин на дівчинку дивилась мати…
Учитель взяв дівча на руки,
-Ось крейда, намалюй для неї крила!
По дошці крейда видавала тихі звуки
І два крила немов затріпотіли.
У ангела засяяло обличчя
Їх погляди на мить зустрілись.
Вуста немов шепнули «Здравствуй, люба!»
З малюнка тихо сльози покотились…
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022
Дитячий садочок в нас є дуже гарний
В нім затишно, добре, усе для дітей
Вони ніби бджоли на запах нектарний
Шоранку збігались до наших дверей.
То щастя колиска, навчання маленьких
Єднання духовності в дружню сім’ю
Окремо чужі всі, а разом рідненькі
Щороку зростав їхній рівень IQ
Тут час зупиняється, йде потихеньку
І діти маленькі наповнюють світ
У ясельній групі - вони ще слабенькі,
А старша - напам’ять чита «Заповіт»
І так кожен рік, нові діти приходять
Зростають ідуть у щасливою путь
А потім своїх діточок, що народять,
В садочок рідненький до нас приведуть.
А нинішній рік особливо почався,
Смертельна хвороба, а потім війна
Народ український увесь об’єднався
І горя з бідою ковтнули сповна
Садочок спустів, вікна сльози пустили
У групах так тихо, не чуть дітвори
Проклята війна, всіх дітей розпустили
Гасають між гойдалок буйні вітри
Раптовий дзвінок: «Швидко всім на роботу»
Іздалеку їде до нас дітвора
Ніхто не дивився, що завтра субота
Який вихідний, працювати пора
Вже кухня каструлями марш вибиває
Котлет аромат і компотик кипить
Натоплено, прибрано, діток чекаєм
Вже чутно як хвіртка тихенько скрипить
В садочок зайшли… дуже змучені діти
Кому 19, кому 25
Всю ніч на броні їм прийшлося сидіти
І видно .що важко так було стоять
Усі вихователі сльози пустили
Бо діток таких дуже раді прийнять
Сніданком смачненьким усих пригостили,
А потім до ліжка, хай дітки посплять
І так кожен день їх садочок приймає
Спочинуть, відійдуть, з’являється сміх
І кожен солдатик себе уявляє
В дитинстві, в садочку і друзів своїх
Хай дні ці тяжкі поскоріше минають
До нас Перемога пошвидше прийде
Живі повертайтесь, вас вдома чекають
І горе з бідою нехай пропаде
Хай мир буде скрізь і любов забуяє
Народжують люди маленьких дітей
Рідненький садок буде завжди чекати
І вас зустрічать тихим скрипом дверей.
28.05.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022
Стають по черзі в селах на коліна
В містах стають, пошану віддають
Дітей везуть додому в домовинах
А там дощі за ними сльози ллють
На цвинтарі вже місця не лишилось,
Червона глина прибрана в вінках
В страшному сні такого б не наснилось
І грім гримить далеко в небесах
Загинути на своїй Батьківщині…
Ще з молоду покинув ти життя
Не всю любов відкрив своїй дружині,
Недолюбив ріднесеньке дитя.
Батьки, немов у пеклі побували,
За день посивіли, добавили роки.
До раю сина свого проводжали
І сльози тихо капали з щоки
Собою ви закрили побратимів
Пішли у вічність, щоб ми тут жили.
Вже чуєте пісні від херувимів,
Тепер між нами розвели мости.
Лунають постріли угору з автоматів
Від горя стиснулись серця на мить.
Нехай настигне Божа кара гадів!
Нехай земля під ними загорить!
Яку ціну потрібно заплатити,
Щоб мир прийшов і скінчилась війна?
Як горе нашим людям пережити,
Біди багато, мрія лиш одна.
21.06.22р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022