| Сторінки (2/144): | « | 1 2 | » |
Ваш голос — тінь, що сходить по зап’ястю
і не питає, хто ми тут й чому.
Бо скільки треба нам обом для щастя,
щоб не злетіти в прірви глибину.
Ви клали на уста перстеник слова,
і він розтанув, наче перший сніг.
І музика зронила з-під покрова,
палким зізнанням, мовбито пісні.
І Ваші руки — теплі, аж гарячі,
відлунюють ще дотиком в мені.
А серце щире, вперте й нетерпляче
так солодко запалює вогні.
Я не втекла — я просто розчинилась
у кожнім русі, в кожнім нашім «так».
Чи, може, це мені лише наснилось —
вогкий, як ніч, бентежний післясмак.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2025
З весняних снів — у літню спеку,
а звідти — в бронзу вечорів.
А там, гляди, і недалеко
у світ осінніх ліхтарів.
Там час сповзає з плеч поволі,
і кожен подих — як туман.
Стоять берізки злоточолі,
їм лист торкає ніжний стан.
Там сквер шепоче, наче свідок,
та загортає клен у шаль.
І ми — в палких обіймах світу,
де кожен закуток — Грааль.
Із ночі — в шепіт, далі — в змову,
де пахне первородний гріх.
Ми вигадали осінь знову —
таку, яку хто із нас зміг.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2025
Ви так легко торкаєтесь вен,
наче лагідним подихом раю.
Я про себе зову Вас «мій Дзен».
І в обіймах без бою згораю.
Хоч за шибкою вже листопад,
що краде найтепліші хвилини,
у шпаринах моїх простирадл
Ви шукаєте цінні перлини.
Пийте ранки мої й вечори,
ніби вперше, вдесяте, усоте,
до останньої краплі жаги,
як медово-розніжені соти.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2025
У кам’яницях дихають легенди,
і кола водять в небі журавлі.
Їм осінь щедро сипле компліменти
та разом з ними трохи і мені.
Під шепіт вітру, що зродив цитату:
«Моя жага — то небо голубе»,
сповзають тіні в пазуху строкату,
щоб не згубити в сутінках себе.
Понурі хмари, мов жіночі очі,
де кожен шторм — то згадка про тепло,
нашіптують обітниці пророчі,
здіймаючи обвітрене крило.
Снують дощі дахами неохоче.
Поріг пожовклим листям замело.
Такі холодні ці осінні ночі,
як світ, де Вас у ньому не було.
©О. Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2025
Хай світ міняє сотні своїх шатів,
а серце знову вірить у святе.
Бо тільки так вчимося ми кохати,
а значить — жити, як ніхто ніде.
Бо, попри все, любов — не тільки вирок,
вона й спасіння, вічний оберіг.
У темний час тримає наші крила,
щоб не блукали в хаосі доріг.
Ви — мій неспокій, тиша і тривога,
що не зникає навіть уві сні.
Я бережу цю мить, мов дар від Бога,
бо Ви в мені — мов спалахи ясні.
І хай вітри зривають наші плани,
та кличуть десь у безвість раз у раз,
любов коштовна навіть у оманах
і втомлене «болить» зникає враз.
Прийняти. Втратити. І знов здобути.
Повірити, що знову пощастить.
Торкнувшись пальців, наче струн забутих.
Все інше вже якось переболить.
©О.Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2025
Тепер я вирок, а не просто жінка,
що здатна цілі обнулить світи.
Мені не страшно, що я половинка,
якій не треба дозволу цвісти.
Де кожен запах — шлейфом спокушає,
бо тіло знає більше, ніж душа,
і мить мовчання зовсім не лякає,
а пульс тремтить, мов на краю ножа.
Не треба слів — вони усе розмиють.
Ви пили спрагу з вуст, немов напій.
Хай тіні ночі ніжно нас укриють,
немов сюжет, що вислизнув із мрій.
Немає меж — є тільки відстань пальців,
як струм між нами, з правом на розряд.
І крок наосліп — вибух двох зухвальців,
що вигадали теплий листопад.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025
Це буде потім — десь у листопаді
в опалім листі золотого клена,
під нотки сивого дощу й Шопена,
чи у відбитках тіней на фасаді.
Це буде скоро — десь у передмісті
із присмаком завареної кави,
у поглядах, що не шукають слави,
в розмові, що не вимагає змісту.
Це будеш ти — можливо знайдеш сховок,
де запізніле проросте зізнання,
де ніжність з диким присмаком кохання,
і в кожнім слові — трохи недомовок.
Це буде вчора — десь у теплім ліжку,
де сни торкають шкіри, як вітри.
Лишають дотики-сліди — зітри.
І попусти п’янкі жагучі віжки.
Це буде знову — мабуть, десь над ранком.
Або й не буде, може, це омана.
Лишились тільки наші талісмани,
і тихий вечір, що не стане ранком.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025
Пірнула ніч у вікна, наче змова,
розчахнувши завісу до зіниць.
Підкралась тихо змовницьки і знову
підслухала усю нашу розмову
до шепоту, до пауз, до дрібниць.
На стінах малювала наші тіні.
Вигадувала обриси обох.
Ковтнула трохи з келиха мартіні.
Вмостилась, наче кішка, при каміні,
і муркотіла спогади епох.
Вона вливала ніжність нам у вени,
роздмухувала жар у глибині.
Варила зілля — марення сирени,
вивільнюючи наші спраглі гени,
які не визнавали слова «Ні!»
І в цьому таїнстві осінньої весни
ніч усміхнулась, опустивши вії,
і розчинилась в сутінках без тіні —
як сон, що доторкнувся глибини,
лишивши риску на долоні ліній.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2025
«Не треба світла» — шепотіли Ви,
а я шукала полиск у зіницях,
у спогадах, у тінях, у дрібницях.
Ми заблукали в лабіринтах гри,
мов дві комети в темних блискавицях.
Не треба слів — розвіються, як дим.
Достатньо й тиші, щоб серця почути.
І миті — щоб ніколи не забути.
А ще цих трохи божевільних рим,
що зцілюють й водночас, як отрута.
«Не треба правил» — Ви зронили в такт,
мов із дитинства спраглі були волі,
зухвало випробовуючи долю.
Ви йшли крізь хаос без координат,
де кожен крок неначе сповідь болю.
«Не треба планів» — відказала я.
Ні меж. Ні масок. Ні чужих законів.
Ні тої правди, що постійно коле.
Ні страху. Ні жалю. Ні каяття.
Ні нарікань на непокірну долю.
Не треба часу — він лише межа,
що розділяє наші видноколи.
Він був у змові з вічністю відколи
ми танцювали на краю ножа.
Й кохали, як кохають раз в ніколи.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2025
У ніч, де хвиля місячного шовку,
смарагди сипала мені до ніг,
схилились зорі, наче у подолку,
замолюючи наш солодкий гріх...
Ми мовчки вчились сповідати тіло,
торкались так, що падав небокрай.
І навіть тиша знала, що несила
тримати серце, випущене в рай.
І розливався шлейф жасмину й кави,
а час тікав по лезу, наче тінь.
Світи були безсилі і лукаві
проти цієї віри і надій.
В обіймах мріли зоряні корали,
сплітались хвилі ніжності й інтриг.
Невидимі світи нас віншували,
підклавши трон із мармурових книг.
Ви — Всесвіт, ви — безмежне позачасся.
Ви — берег, що тримає океан.
І хай цей світ завалиться від щастя,
цитуючи осінній наш роман.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2025
Вона ступала, ніби між світів —
немов лише он-он зійшла з Едему.
Її несли обійми вечорів,
де ледь гірчать забуті хризантеми.
Минаючи мовчазні ліхтарі,
зайшла до невеличкої кав’ярні.
А там не стеля — зорі угорі,
неначе надруковані в друкарні.
І налила́ у келих не вино —
а спогад, що пекучий, як зізнання.
Де кожен спрагло випитий ковток
пробуджував у серці сподівання.
Мов марево, флюїди і вогні
пила з горнятка обрії кавові,
бо може істина й не у вині,
а в каві, де є прихисток любові.
Враз озирнулась, а позаду він.
Немов предтеча: під пахвою книги.
Аж трепетно затріскотів камін:
у тінях Раю криється інтрига.
І світ хитнувсь, як келих на краю́.
Він щось писав їй пальцями по спині
Таке палке, що пройняло усю,
неначе жар солодкої провини.
Бариста — що немов зійшов з ікон,
подав тістечко з присмаком жасмину.
А поруч хтось сказав: «Це тільки сон» —
і двері вже зникали в павутину.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2025
Не спини вогонь — хай догорає.
Не ховай сліди — хай будуть нам.
Бо життя не спить, воно чекає
на той рух, що зводить в тобі храм.
Не імла, а спалах — нам озветься.
Не дорога, а її межа.
І любов — не зірка в піднебессі.
а той жар, що в грудях не зника.
Запали не свічку — а кохання.
Погаси не світло — а печаль.
І нехай розквітнуть сподівання
поміж недомовлених мовчань.
Бачиш, он за обрієм світає.
на віконні жевріє свіча.
Тільки той хто любить, проростає.
Тільки той, хто вірить, не втрача.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2025
У тиші, де повітря — як обітниця,
де пальці — не слова, а інструмент,
де погляд — це не запит, а провісниця,
що знає кожен нерв і континент.
Там шкіра — не для одягу, а пам’яті,
а звук — не для розмов, а для межі.
І час одне для одного — незайнятий.
Вуста там не слова, а рубежі.
Там жести — як відлуння у артеріях.
Гори! Кричи! Ніхто тобі не зась.
І кожен дотик — запальна містерія,
де святість із пекельністю злилась.
Там небо — не над нами, а у кожному,
і небо те — не синє — пломінке.
Там ми були до божевілля схожими,
неначе прожили удвох віки.
«Ще ближче…» — шепотіли в миті марева
обпечені від подиху вуста.
Й тіла, мов ріки, там пускались берега,
щоб далі в прірву падати з моста.
©ОБереза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2025
Не все — про сенс. Не все — про висоту.
Є ще гірке, що вже не стає медом.
Є ще життя, що любить глибину,
і не питає, чи нам того треба.
«Ця осінь — тільки привід для журби»,
сказало листя, падаючи в руки.
Забувши про її палкі плоди,
і соки найсолодших її трунків.
А осінь відказала без жалю
із бурштином в горнятку замість чаю:
«Журба — це тільки привід для вогню.
Сміливим осінь — привід для «кохаю».
Вона вдягла на вечір аромат
з кори берези й стиглого варення.
І хутко заховала циферблат,
та календар, де мріло рівнодення.
А він прийшов, як вечір без дощу —
вологий, теплий, з запахом кориці.
Від світла в пальцях запалив свічу.
І проказав: «Чомусь мені не спиться».
Він не питав, чи можна увійти.
Він просто був, як тінь, що завжди поруч.
Його долоні — наче віщі сни,
що сняться нам в жовто-гарячу пору.
«Не все — про сенс. Не все — про висоту»,
— він прошептав, цілуючи долоні.
«Є ще любов, що має глибину,
і щирих сліз кришталики солоні».
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2025
У Ваших строфах я собі знайшла
не тільки тінь, а й вогнище для серця.
Мені хотілось дива і вина,
ще спалаху й, зізнаюсь, трохи перцю.
Смакую кожен дотик ваших слів,
і посмішку — що грає між вустами.
І Вашу щирість серед моїх снів,
і осінь, що зависла поміж нами.
Бо хтось комусь із нас — дороговказ.
Ховають зорі наші таємниці.
Долоні дотулися — і враз
вино зухвало хлинуло в зіниці.
І дотик уростає в дотик знов,
хоч і усе не те, яким здається,
мов полум’я, що увійшло у кров —
бо опіком кохання й пізнається.
А далі — хвиля, вибух, повінь тіл…
Усі табу, замки і рамки скресли.
Неначе розділилися навпіл,
коли ми вдвох згоріли і воскресли.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2025
Я не спиню тих невгамовних спиць
і не сповільню часу грізні жорна.
Хоч струм, мов спалах сотень блискавиць,
тече під шкірою, як хміль у кронах.
Нам би тепла, що лине від зіниць.
Нам би обіймів, що не зрахувати.
І байдуже, що час бистріше птиць.
Нам би прощати! Вірити! Кохати!
І буде крок у темряві новий,
немов молитва, писана на глині.
А шепіт стане музикою слів,
що струнами бринить у кожнім нині.
Бо не усі слова — лише для гри.
Є тиша, де тримтить і кров, і камінь.
Є погляд, що розхитує мури,
і мить, яка лікує давні шрами.
Вкривають сутінки чужі дахи,
навіюють у вушко колискову.
Ну а мені б — позбутися жаги,
кудись подіти тугу вечорову.
Та навіть, коли світ навколо спить,
я не засну — чекатиму рятунку.
Пізнати Вас — то наче відгоріть
і відродитися в новому поцілунку.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2025
Ви доторкніться — і тремтить рука,
мов струни, що самі себе озвали.
Я хочу, щоби довга ця ріка
впадала в надбуремні Ваші далі.
Ви не питайте, що мені болить,
і розумом не міряйте бажання.
Я у тендітнім «так» спалю мости,
згоряючи в коханні щосвітання.
Ви знаєте: пізнання — не вінець,
за родимкою — знов нова безодня.
І навіть найупертіший мудрець
схиляється, коли любов самотня.
Ховаю спраглий опік на вустах,
два келихи виношу на веранду,
де в тиші вечоровій, наче птах,
спадає сукня з брошкою смарагду.
Ми запливемо далі берегів,
де мова — дотик, а думки — безмовні.
Де наші душі — вільні, молоді,
і час для них уже стає умовним.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2025
У ніч, де слово — ключ до Ваших снів,
зійшло мовчання, як шовкова хвиля.
Воно торкнулось — не вустами, ні,
а тінню думки, що вогонь зросила.
Ви йшли крізь світ, неначе крізь пургу,
де кожен крок — як дотик до спокуси.
І місяць, мов мисливець на жагу,
прицілом міряв наші землетруси.
Я так любила смуток Ваш і сміх,
і кожне слово — одкровення раю.
І дотик Ваш — неначе перший гріх,
що восени так розквіту бажає.
Як палко падав оксамит одеж…
Як Ваше серце тріпотіло дужче.
Нас поєднали тисячі мереж,
неначе на землі немає кращих.
І байдуже, що час на всі боки
сріблясті нитки в скроні уплітає.
Нам погляду б — на відстані руки,
бо свій свого й в зіницях упізнає.
Бо тіло — храм, де кожен нерв — струна,
Подудніє. Смеркається. Світає.
Ви — не миттєвість, Ви є глибина,
що в поцілунку вічність відкриває.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2025
Ще спатиму, а ніч мій профіль п’є,
малює світлом тіні на подушці.
Тремтить повітря — наче все святе
сховалось у волоссі десь за вушком.
Згортає час розсипані думки,
як пізня осінь листя на алеї.
І млосні сни — тремтливі острівки —
виводять поміж нами паралелі.
Ще спатиму, а ніч тримає дім,
де тіні сходять по старій драбині.
Вікно малює вежі на стіні,
і місяць світло сипле по перині.
Рука на теплій лінії плеча
відчує обрій, де немає змови.
А серце, ніби в келиху, звуча,
шукає собі прихистку в любові.
І вранці сонце стане між плечей,
намалювавши силует крилатий.
Хто зміг торкнутись вічності очей,
той вже не вмів ніколи забувати.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2025
Ота блудноока невиспана осінь,
з рум’янцем палким на жагучих щоках,
заплуталась міцно в моєму волоссі —
аж потай ревнують жоржини в садах.
Шептала: «На долю ніколи не сердься.
Гляди, не звикай до солодких оков.
І раптом ударишся серцем до серця —
кохай, умирай та воскресни ізнов!»
А я їй кажу: «Це для мене не просто.
Повір, я палаю інакше, ніж ти.
Усе, що для тебе в природі відносно,
для мене — шалені нестримні вітри».
І поки незримий мій Янгол на чатах,
пильнує, аби буревій цей притих.
Я вчуся мовчати, як вчаться вмирати
герої моїх недописаних книг.
І як же цій осені, вранці на ґанку,
зізнатись, мій друже, і розповісти,
що я уже вкотре у миті світанку
заходжу молитись у Ваші листи.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2025
Такі слова, немов нові вітрила…
А може, й правда, що — то шпарка в рай?
Я ними потай душу освятила.
Та шепче мені осінь злототіла:
«Де пристрасть — тиху гавань не шукай».
Ви сонцем міряли мої дороги
і не пускали зливи у мій світ.
Ви берегли від змови і тривоги
так солодко, так щемно до знемоги.
Я ж Вам — мов непомітний тихий щит.
Так бракне часом дотику й повітря.
Ви ткали крила із ночей та снів,
я в них впліталася, як нитка світла.
І потай ніжно квітла, квітла, квітла…
Як рій із тисячі незримих слів.
То, мабуть, примха й незбагненний трунок:
для вас я вкотре зодягаюсь в ніч.
З-під сукні — два відбитки стиглих бруньок…
І спрага вуст — вкрай небезпечна річ.
Неначе пригубила поцілунок.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2025
Ні, то не хвилі, і таки не вітер.
Ви чуєте? То — дотик ейфорії.
Чи, може, друже, це є ностальгія —
як голос часу чи слова без літер.
Я вашу вервечку листів читаю,
мов молитви — від рими і до рими.
Це те, що грітиме в холодні зими,
а зараз — то ковток п’янкого раю.
Порипує у такт старенька вілла,
і дихає у шию п’яний ранок.
Без сукні каву понесу на ґанок —
від слів іще розніжена, змокріла.
Бо тут, де у гріхах згорають ночі,
мені шепоче той, хто Богом даний,
такими іще юними словами:
листи, які не носять листоноші.
© ОЛьга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2025
Не кожне слово — варте молитов,
не кожна іскра — то вогонь чи стрази,
не кожне гроно визріє в вино,
і пуп’янок не всяк вартує вази.
Та й дотик — не усім солодкий мед,
коли естетика — всього сервірування.
Тепло втрачає й найтепліший плед,
коли жага — лише декорування.
Дозвольте, я це розкажу не так,
і Вами сказане усе перемалюю.
А може, й спраглими вустами поцілую
за щире серце. Або і за так…
Геть безсоромно, вільно, наче птах,
всі пори ваші сповню я собою,
та розчинюсь шаленою снагою —
і байдуже, кому там що не так.
І Ваші вщент зволожені думки,
і Ваше ще невикохане серце
так млосно загорну в п’янке кубельце,
що слів таких не знають словники.
Затисне в грудях невблаганний щем —
зухвало, ніжно, дико і невпинно.
Так палко. І так винно й безневинно —
благатиме думками: «ще… іще…»
Торкнуся подихом і тіла, і душі —
і ця вологість, що не знає «вчасно»,
безжально, божевільно і прекрасно…
Дай, Боже, зупинитись на межі,
щоб хвиля ця не знесла береги.
Умієте кохати так нещадно,
аби шарілось навіть простирадло,
і потайки десь заздрили боги?
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2025
Ви кликали мене крізь далину,
де обрії — від моря і до неба.
Я чула голос, наче глибину…
А може, власне, і було не треба.
То, може, був лиш відгомін дощів,
що ніжно пестив словом щокраплини.
А я всі ці стотисячі разів
Гадала: Ви — так щиро, безневинно.
Ну і нехай! Тут — у старих містах,
де лине звук австрійської бруківки,
немов у кадрі нечіткої плівки
змиває дощ цілунки на вустах.
Позиркує зухвало у мій бік
стара ворожка. Кидає на карти.
Її би запитати було варто:
«Любові скільки треба на наш вік?»
Та я ішла — без мапи, без причин.
Зайшла в кав’ярню по «Американо».
Було мені на серці трохи п’яно —
без музики, без дотиків, без вин...
Чи, може, в мене цінності не ті?
І раптом хтось гукає: «От халепа!
Любов — єдина істина в житті!
Все решта — тільки кручі і вертепи».
©ОБереза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2025
А хто там знов про терни і пастки?
Про рани й сіль, здобуті у любові?
Я знаю — всі ми тут мандрівники
із щемом, тугою й сльозою соли.
Та я шукаю промінець тепла,
бо того що боліло, — уже доста.
Он літечко вже тихо відгора…
Он журавлі кружляють чорнохвості…
Вже осінь носить яблука на торг,
чийсь кіт приблуда знову ловить пташку.
Старий сусід співає, наче Бог,
і норовить десь пригубити пляшку.
Згори позиркують на Євин плід
пузаті хмари, наче сиві стражі,
спостерігають, як здурів цей світ.
Анге́ли роблять фоторепортажі.
Між небом і землею — тиха мить,
де серце вже не знає, що робити.
І хтось, мов тінь, без голосу кричить,
щоб просто — бути. Просто — не боліти.
Та навіть попри світовий дурман,
є ті, хто досі із відкритим серцем.
Є я і Ви — наш віршовий роман.
Ще й, судячи з усього, — трохи з перцем.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2025
Ви часом, як тінь від розкішного ясеня,
торкаєтесь фразою — збіса затишною.
І кожен Ваш крок — як цитата із осені,
що книгами пахне, і втомою, й тишею.
Вечірнім розмаєм. І келихом стиглого…
Сльозою. Причастям. Довірою. Й Богом.
Бо Ви — як цитата із іншого виміру,
якій час устелює стежку прологом...
І я почуваюсь такою залежною
від фрази, від слова — вони, мов палають.
І довго витають, як дим над пожежами.
Мені навіть Ваше мовчання лунає.
Ця осінь — як правка старого редактора.
А листя опале — архіви природи.
Повітря — як вірш, від безликого автора,
а ви ще казали, що вірші не в моді.
Я часом, як тінь від розкішного ясеня,
торкаюсь кори, усміхаюсь загравою.
І кожен мій дотик — цитата із осені,
що яблуком пахне, корицею й кавою.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2025
Не знала я, що милість — це злочинно.
Любов мені читалась як псалом.
Писав про перса й мудрий Соломон
відверто так, що аж шарівся сон.
Й нікому це не видавалось дивним.
А люди! Хай собі торохкотять,
нехай в уявленні карбують сцени
гарячі, дикі, наче кров у венах,
які в думках їм вималюють гени…
Я ще й підкину дрова до багать!
Писатиму зухвале, пломінке…
Де кожен крок — як вихор незабутній.
Втрачати… Віднайти… І знов здобути…
Хто має смілість — той вже не забутий.
А хто лиш страх — той осудом живе.
Неначе правда, здіймлена на вила
палаю знову — і вогнем, і миром
у темряві, де сум торкає слух.
Бо я — свобода! Віра, міць і дух!
А з Вами… З Вами ― ще й безмежна сила!
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2025
Таке вечорове зізнання…
Такі понадра́нкові сни…
В повітрі застигло прощання,
То літо. То зовсім не Ви…
Воно утікає крізь пальці,
Сідлає пташині ключі.
І осінь у жовтій сукенці
Торує стежки уночі.
Із нею приходить відвертість,
Така незбагненно нага:
То сумнів, то крихітна певність,
То раптом бездонна нудьга.
А вірші… Вони вже і справді
Не надто тривожать світи,
Мовчазні, мов втомлена правда,
Якій не дали розцвісти.
І десь поміж рими й дилеми
Блукатиме наше «аби»,
Й не зна, чи то Бог, а чи Демон
Шептатиме серцю: «Люби!»
Мені не збагнути ще й досі,
Чому пролітають роки,
А нам усе ж так суголосо,
І муки медові, й думки.
Світанок. Стерня. І я — боса…
Ще сяйво старих ліхтарів…
Це осінь, мій пане, це осінь…
Мовчім… Не зрікаймося слів.
Це осінь, мій пане, господня,
Попечена, сильна й слабка,
Що дмухає і на холодне,
Як мати на біль малюка.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2025
Ви кличете — і я вже не втечу,
Бо в морі Вашім хочу потонути.
Я власну волю, мов вітрило, тчу,
Щоб Вам назустріч нею промайнути.
Я мандрувала — Ви ж ростили час,
Так непомітно посріблились скроні…
Але невидимий порив щораз
Сплітав нам дні, мов лінії долоні.
Не материк я — течія вогнів,
Зі мною не шукайте собі спокій.
Ви прагнете зайти до моїх снів,
А я сміюсь: ви там вже кілька років.
Ви пестите рядками кожен слід,
Вивчаєте до родимкових плямок.
Ви вигадали наш прекрасний світ,
Де ми удвох — щовечір, щосвітанок.
І якщо раптом звільнимось з тенет,
Я не втечу, я обернуся сонцем.
Не лиш на мить — назавжди цей сюжет
Я закарбую у своїм віконці.
Покличте, і я осягну вітри,
Бо воля нам немов сестриця рідна.
Ви прагли берег? Я ж даю — мости,
Безмежні, наче зорі заповітні.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2025
Я, мабуть, читаю в соте,
І знову слова тривожать.
І байдуже на чесноти —
Така уже я, мій друже.
Таке уже в мене серце —
Гаряче, шалене, плинне.
Ми з Вами, мій пане, вперті
Й по-доброму безупинні.
Такі уже в нас дороги —
У Мюнхені, Римі, Відні…
Й однакові в нас тривоги,
І радощі теж подібні.
А знаєте, час не владний,
Щоб стерти найкращий спомин.
Він дихає поруч з нами,
Як тихий і вірний спільник.
Й смарагдова домовина —
Всього лише тиха пристань,
Як сплачена десятина
За щирість, за слово чисте.
Та навіть коли зникає
Усе, що тримало досі, —
Ви той, хто щораз здіймає
Мої вечорові осі.
І навіть коли спокуса
Затьмарить душі бажання,
Ми з Вами знаходим музи
У крихтах свого світання.
Бо все, що було минуще,
Вкладається в рими правди,
А в пам’яті — тепле, сущє,
Як промінь, що гріє завжди.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2025
Весняно так... І пахне первоцвіт...
Снігів торішніх залишилась горстка.
У лісі оживає кожна бростка —
виконуючи вічний заповіт.
Знов зачинаються в садах дива...
Все проростає, мов крізь вушко голки —
весна несе насіння у подолку.
Робітна — наче жінка зі села.
Вплітає цвіт у кучері дівчат,
розвішує тепло на гілках вишень.
Й довкола затихає навіть тиша,
коли вона цілує пташенят.
© ОЛьга Беореза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
Якось мені наснилася весна.
Вона ішла тихесенько узбіччям,
у вікна заглядала, як у вічі.
Ще зовсім юна, щира і ясна.
У спину їй ще дмухала пурга,
зривала ранні квіти із волосся.
Весна всміхалась: щиро, безголосо.
Пурзі вчувалося: «Моя пора!»
Цурався голий ліс старих снігів,
угледівши теплом багату панну.
Сади й поля співали їй «Осанна!»
І скреслі ріки вийшли з берегів.
Вбирались до Вели́кодня церкви,
в дітей помітно рожевіли личка.
І три брати , кому вона — сестричка,
до праці засукали рукави.
Якось мені наснилася весна...
Така жадана, мов небесна манна!
Вино пила із келихів тюльпанів.
Й була куди живіша за життя.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
Ялинко мерехтлива,
краса зимових днів.
Одним даруєш диво,
а іншим ― лиш років.
У за́тишній хатинці
рихтуєш на виду
для дітлахів ― гостинці,
стареньким ― коляду.
Хоч блискітками сяєш,
на ма́ківці ― зоря,
без жалю обриваєш
листки календаря.
А щойно світ згортає
гірлянди по Різдві,
з собою забираєш
примарні вівтарі.
Та я зізнатись мушу,
хоч віхола снує ―
зима ця має душу,
бо ти у неї є.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Ти вічності по вінця наливав.
Я з чарки допивала білу зиму.
І рунами засіяна озима
зростала, поки ти колядував.
До денця! Не лишатиму сльози.
Скресає крига кришталево-дзвінко.
Зима, мов перегорнута сторінка,
повільно позбувається краси.
Вже сяйво ялинкове догора.
І ці чичері ― нинішня завія ―
зникають, мов чудна дитинна мрія.
Тихцем весна у шпарку зазира.
Знов приморозок вдарив уночі.
Зима ніяк не вміє відболіти...
Вкриває снігом березневі квіти
й зітхає, наче янгол на плечі.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Прокидаюсь ― за вікном зима.
Сніговій тримає срібні віжки.
І така на серці дивина...
От би хтось приніс ще каву в ліжко.
Я зсуваю теплу ковдру з пліч,
відчуваю холод, наче бритву.
І простую розпалити піч,
пошепки читаючи молитву.
Умикаю Баха, щоб лунав.
Застеляю ліжко, хоч не мушу.
І заварюю із літніх трав
теплий чай, щоб відігріти душу.
День у день звучить зимовий вальс,
на морозі вгамувались тіні.
І, здається, завмирає час,
поки Бог народжується в сінях.
Ця зима ― кудлата сивина ―
має нас собі запанібрата.
В залаштунках неба ― таїна:
надвечірня магія крилата.
Ніч така ― мов муза скрипаля.
Місяць нанизав зірок на ріжки.
Й сніговик із серцем короля
носить мені вранці каву в ліжко.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025
Зимовий вечір на плече
нам нашепоче небилиці.
Той спогад, що, бува, пече
присипле жменькою кориці.
За руку візьме, поведе
крізь сніговії в тишу ночі,
де зорі сяють, як ніде,
і місяць угорі тріпоче.
І пахне смаком пампухів
із коминів старих хатинок.
В краю колядок і снігів
на серці тепло і дитинно.
У вікнах сяйво мерехтить,
скриплять санчата — тіні казки.
І у душі вже не щемить,
коли зимі віддати ласку.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
А на вулиці білі замети,
сивокоса зима загостила.
Вимайстровує срібні намети,
прилаштовує янголам крила.
Пастирям зодягає корони,
трьох царів прикликає до ясел.
І зірниця їм сяє в поклоні,
щоби віра в серцях не погасла.
Я іду й не натішуся снігом,
аж скрипить кожен крок під ногами.
І нікого ніде, мов за збігом,
в цьому сніжно-вселенському храмі.
Свіжий подих морозу без втоми
сіє іній, як марева диво.
А пейзажі, неначе ікони...
Хоч бери і молись. Так красиво!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
О, лишенько! Ізнов зима…
Сніжинок блискавичні вальси…
У цій мелодії сповна
І ніжності, і реверансів.
Морози сиві навсібіч,
І так довкола біло-біло.
У хаті розігріти піч
Чомусь нестерпно закортіло.
Така тремтлива таїна:
Ялинка вбрана у бажання.
Різдвяні вогники добра,
Ще й мандаринове кохання.
І коляди веселий дзвін,
І насолода святвечірня
Біжать за нами навздогін
Аж із дитинства, імовірно.
Ой лишенько! Ізнов зима…
Замерзли щоки, що й казати…
Повірте, й справді таїна:
удвох зі снігом вальсувати.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
Поглянь, яка чудова ніч —
Таємнича пора.
Дивись, їй зорі впали з пліч,
Наче наші літа.
Прозоре небо огортає нас,
І у дрімоті завмирає час.
Мов пензель геніального митця,
Полонить наші втомлені серця.
Приспів
І місяць вишиває сріблом-золотом,
Співає колискову ніжно й солодко.
Мандрує тихо горами й левадами,
Кохання сипле щедро зорепадами.
Під сяйвом дивовижних свіч
Дозріває роса.
Ця українська тиха ніч ―
Неймовірна краса.
Блукає вітер поміж травами,
Співають цвіркуни отавами.
Вустами щирими, дівочими
Ця ніч любов нам напророчила.
Приспів
І місяць вишиває сріблом-золотом,
Співає колискову ніжно й солодко.
Мандрує тихо горами й левадами,
Кохання сипле щедро зорепадами.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026862
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2024
Так добре стрічати зорі
з усмІшкою на вустах.
Світанки ясні, кавові ―
з цілунками на щоках.
Ти ― мій всеосяжний Всесвіт,
Галактика почуттів.
А я ― палкий шлях у безвість,
бентежність усіх часів.
І скільки б ночей минало,
чи ранків би не сплило...
Нам мало... Нам завше мало,
неначе і не було.
Я, певно, зізнатись мушу,
аж стишує кроки світ:
душа покохала душу ―
п’янкий зорепад століть.
І хай собі там орбіти
долають безмежність днів ―
ми поруч, неначе діти,
аж інколи бракне слів.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2024
Я жінка з ароматом кави.
Я жінка з ноткою ванілі.
Я та, що любить влітку трави,
а взимку – заметілі білі.
Я часом равлик, часом – дзиґа.
Подеколи така спекотна,
іноді зимна, наче крига.
То повна справ, то безтурботна.
Буваю тиха, наче квіти.
Буває, б’ю, мов громовиця.
Я та, що з пахощами літа,
я та, що із польотом птиці.
Люблю я книги, дощ і зорі,
повно браслетів на зап’ясті.
Я жінка з крапелькою моря.
Я жінка з ароматом щастя.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2024
А ти поклич мене, де Верховина
збирає в жменю тихі зорі неба.
Поклич, де непротоптана стежина.
Мені так того треба... Чуєш треба!
Чекай мене, як стане вечоріти,
де бистрі ріки та гучні пороги.
Тобі лиш варто того захотіти
й до мене приведуть усі дороги.
Приспів:
Прошу, сховай мене у своє серце,
де ватра із палких бажань горить.
Сховай, прошу, ажень на саме денце,
де водограй любові струменить.
Я маю знак. Я бачив сни пророчі,
де ми бескиди й кручі подолали.
Із неба зорі падали щоночі.
І гори нас від осуду ховали.
Ці гори знають наші таємниці.
А полонини ― мрії та бажання.
Проте мовчать громи і блискавиці
про наше заборонене кохання.
Приспів:
Прошу, сховай мене у своє серце,
де ватра із палких бажань горить.
Сховай, прошу, ажень на саме денце,
де водограй любові струменить.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2024
…бачиш, як світ сповився
час вже прийшов ― озвися
вихор уліг в стремено
крутиться, веретено
міць у тобі, мов криця
час вже прийшов ― зведися
кинь всі страхи позаду
зріє у тобі задум
кинь весь тягар, що маєш
час вже прийшов ― ти знаєш
там, куди розум рветься,
це вже не знадобиться
стежка в душі – дивися
час вже прийшов ― будися
шлях проясніє зрячим
в кого серця гарячі
час вже прийшов ― прокинься...
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2023
твої мрії в моїх думках
твоя сила в моїх руках
твої сни на моїх вустах
омий мою душу
це танець каміння
на стародавній землі
плачу й сміюся із часом
танцюючи танець прозріння
у безкінечній імлі
із всесвітом разом
мої сльози в твоїх очах
моє серце в твоїх руках
моя пісня в твоїх садах
омий мою душу
це танець каміння
на стародавній землі
плачу й сміюся із часом
танцюючи танець прозріння
у безкінечній імлі
із всесвітом разом
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
Вибери собі сон
із полиць, що ввігнулись від книг,
із історій п’янких чи дзвінких,
може, з телевізійних інтриг
чи з прочинених навстіж вікон.
Просто вибери собі сон.
Вибери собі жанр,
територію і персонажів.
Обери які хочеш пейзажі ―
мегаполіси, гори чи пляжі,
а чи зоряне сяйво Стожар...
І створи собі свій календар.
Чуєш, он починається дощ?
Він приходить, щоб нам стукотіти,
нагадати, що ми все ще діти,
з нами плакати, з нами радіти
та змивати пилюку із площ...
Він ще любить, коли у нас сон,
барабанити у підвіконня.
Він лікує так нас від безсоння,
каже, щоб не зривались спросоння,
й вимиває нам шибки вікон.
Ну, а ти собі вигадай сон,
де у тебе все так, як захочеш.
І нехай дощ по стріхах дзюркоче.
Ти вигадуй, вигадуй щоночі...
Просто вигадай собі сон...
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023
Як тобі, Лесю, було світ долати?
Наперекір проти течій одній
вірити, жити, творити, кохати…
Як ти ці рими зуміла шукати?
Як тобі, леле, вдалось виживати
в цій невгамовній вселенській борні?
Як тобі, Лесю, із неба глядіти
на свої фото, на вірші, книжки,
що зарясніли повсюди, як квіти?
Знаєш, про тебе розпитують діти,
вірші твої декламують поети,
й Лесями дочок своїх звуть жінки...
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2023
То моє місто.
То його горять ліхтарі,
його мерехтить бруківка.
Митарі, праведники, шахраї,
безхатьки, миряни та багатії…
То лунає його платівка.
Віриш, знайду, немов уві сні,
наосліп усі крамниці.
Я пам’ятаю навіть старі
міста цього таємниці.
Уявляєш, тут навіть
"Китайська стіна".
Я можу тобі розповісти
про назви та всі ці чудні імена
вулиць у цьому місті.
То його околиці та сади,
його закони та устрій.
Його городи́ і його плоди
та люди, що йдуть назустріч.
Знаєш, тут озеро й витий шлях,
церкви́, де луна «Осанна».
Місяць гойдається на дротах,
а вище хіба що Чумацький шлях ―
Божа краса філігранна.
То моє місто. Його сніги.
Там на «Барвінку» його човни
спогади горнуть на веслах.
Й тихо вартують чоловіки,
щоб довгокосі їхні жінки
гойдали малят на персах.
То моє місто. Його зима,
його сирени, його війна.
То його веселощі та хрести…
Його турботи, будні, свята..
Його поля і його жита…
Воно не боїться нової весни.
Бо то моє місто, мої світи,
де грають на вулицях
діти війни.
©Ольга Береза
* Китайська стіна - довжелезна 9-ти поверхівка на кільканадцять під'їздів у місті Новий Розділ.
* Барвінок - назва місцевого озера.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
Ця чорна кава у новій кав’ярні
так нагадала про оту ― стару…
Де вище поверхом була книгарня,
а там книжок, що слів не доберу.
А там полиць, де я, бува, малою
блукаю і вигадую світи.
І попід них пірнаю головою,
неначе то якісь чудні мости.
І вся книгарня видавалась дивом,
а продавчині ― мовби вартові,
що пильно стежили. А я лякливо
тягнулась до полиці угорі.
Мені здавалось, там найцікавіша
магічна книга, де живе душа.
Дістала. Розгортаю. А то вірші ―
поскладані у стовпчики слова.
Чомусь ця кава у новій кав’ярні
так нагадала про оту ― стару…
І якось сумно… що нема книгарні.
Й чомусь болить, що слів не доберу.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Вдосвіта тихо із нашого двору
сивий туман підіймається вгору.
Глибоко дихають хмари пузаті,
гаснуть до вечора зорі рогаті.
Наче у фільмі із кіноплівки,
сонце крізь вікна вростає в домівки.
Променем стелиться поміж гардини.
Як тобі, крихітко, спалося нині?
Що тобі снилося? Де в снах бувала?
Он на столі уже вистигла кава.
Місто прокинулось, як і щоранку.
Мабуть, й собі заварю філіжанку.
От би гайнути ― бажання закралось.
Ми так хотіли… та все не вдавалось.
Мріяли… Вірили… Дива чекали…
Все якось згодом та іншими днями.
А на верхівці найвищого храму
Бог знову пише свою телеграму.
Якось не віриться в плин цього часу.
Ми розуміємо це не одразу.
Трясця! Як швидко злітають літа.
Ранок, день, вечір ― і року нема…
Діти зростають, теж вредні, як ми.
Хай вони зможуть, що ми не змогли!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
***
Мені б тебе на мить,
на вечір, ніч, на рік…
Нехай мені щастить
в тобі зоріти вік.
Вкриватися теплом,
допоки світ трива.
Немов солодким сном
впиватися сповна.
Ти в снах моїх щораз
зухвало до межі.
Так ніжно раз у раз
торкаєшся душі.
Я цю палку любов,
яку не всім дано.
Під шепіт молитов
сховаю під ребро.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
У сни вростає сивина
траншеями глибокими.
А нас зміцнила ця війна
вогненними потоками.
Бо наша зброя у душі
міцнішає й твердішає.
І наше полум’я броні
із вірою сильнішає.
Спимо із зброєю в руках,
і свищуть кулі вихором.
А сила роду, немов птах
щитом нам волю виборе.
За ці степи і за ліси.
За усмішку коханої.
За Україну я і ти
до оборони станемо.
Сила духу тримає Укнаїну!
Сила духу нам зміцнює серця!
Сила духу від батька і до сина!
Переможною стане мить оця!
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
Приходить день, коли любов
усміхається ізнов.
І вітер радості війне.
Душею ти обійми мене,
і вище хмар душа сягне.
Просто руку свою дай
і більш уже не відпускай
За мить до сну тебе знайду,
понесу у синю даль,
укриту зорями вуаль.
Без вороття лиш за мить до сну,
тебе у всесвіту вкраду.
Просто руку свою дай
і більш уже не відпускай.
Не обіцяй, не присягай.
Тільки вір у майбуття,
бо ти і є моє життя.
Таке без меж щире почуття,
коли у серці квітне рай.
Просто руку свою дай
і більш уже не відпускай.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022
Така бентежність, що бракує слів...
Таке тепло, що паморочить душу...
А пам’ятаєш, ти колись хотів
обрамити це все в коштовну мушлю?
Пригальмувати цей стрімкий потік,
і стишити бажань нестримний вирій.
А з’ясувалось, що вона твій лік:
солодкий, мокрий та зухвало щирий.
Така любов, що створює мости...
Таке бунтарство, що горить повстанням...
А ночі... Ночі ― Господи прости...
Немов уперше, а немов ― востаннє.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022
Я в тобі розчинюсь, і нехай не перечать нам зорі.
У тобі потону, як тонули в Бермудах човни.
Тільки без вороття, як бувало у вирі історій.
Тільки без каяття, як буває у мріях весни.
Ми такі, як усі, зодягнемось в коштовну оздобу
й заховаємо в тиші думок золоті почуття.
Або, як не усі ― потаємно влаштуємо проби:
одне одному враз розтечемось по венах життям.
Я в тобі поселюсь і нехай не бунтує сумління.
У тобі я розквітну, як квітнуть в Едемі сади.
Ти лише відгукнись, як відгукує сонцю насіння.
Може я у тобі залишу́ найцінніші плоди.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022
Як тепло пахне цей осінній день.
Отак стежками йдеш в обіймах вітру...
Кружляє лист, а ти собі ажень
пірнаєш у золочену палітру.
Ця осінь, мов шепоче: "Не журись.
Дивись, яка довкіль могутня сила.
Ця боротьба зведе потужну вісь,
згаптує вам міцні, як криця крила".
Ця осінь сипле вірою із жмень,
кує броню у душах на підмогу.
Як тепло пахне цей осінній день,
наближуючи нашу перемогу.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022
І знову осінь, знову люди-парасольки
снують туди-сюди, коли надворі злива.
Одні з них змочують під тим дощем долоньки,
а інші - з сумом розбігаються квапливо.
Бо час осінній, то немов дитектор правди:
на песиміста вкаже й знайде оптиміста.
Одні ж бо в осені шукають тільки вади,
а другі - скарб знайдуть у золотому листі!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022
Припиніть помирати за кожного!
Не для цього вас Бог рятував.
ЗСУ не для цього звитяжно так
наші села й міста визволя.
Ви живіть! Попри біль пережитого.
Просто дихайте… Глибше. Сильніш.
За того волонтера убитого,
що окопи копав босоніж.
Бо ви мусите жити! Учитися!
За ту дівчину з Бучі, котра
у підвалі назавжди лишилася
із підручником мови в руках.
Помиляйтесь! Кохайте! Але живіть!
Не соромтесь своїх почуттів.
За солдата, що мріяв про це щомить,
та не встиг, бо у танку згорів.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Де кручі Дніпрові,
де бистрії води
там пам'ятник сили здіймається ввись.
То князь Володимир
у часі негоди
за нашу звитягу щоденно моливсь.
Кий, Щек і Хорив
записались до війська.
І Либідь сестра одягнула шолом.
Аби переможна
полинула пісня.
Щоб не проливалася праведна кров.
І сила повстала:
могутня, прадавня!
Дух Краю озвався у наших серцях.
Аби перемога
вкраїнська і славна
нам стала всесильним щитом у віках.
----------------------------------------------------
Моя нескорена Україно!
Моя сильна духом земля!
Назавжди ти повстаєш із руїни,
щоб золотились полями жита.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2022
Бог не поїхав з України
в Європи, Азії, світи...
До нас схилився на коліна,
щоб піднялись з колін всі ми.
Тримає оборону з нами,
сітки плете, борщі готує.
В халаті білому щодня він
пораненим життя рятує.
І на передовій сміливо
іде Вкраїну захистити.
Пожежникам дарує сили
вогні нещадні погасити.
Бог поусюди волонтерить
і тут у нас, і за кордоном,
аби усі, хто цього прагне,
змогли вернутися додому.
Бог не покинув Україну -
тут оселився на віки.
Й не судить тих, хто взяв торбину
й дітей, та рушив у світи.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
Україно моя!
О поранена пташко!
Чую тихий твій плач, відчуваю твій біль.
О матусю моя!
Знаю, знаю, це важко...
Як злетіти тобі?
Вороги ж звідусіль.
О рідненька моя!
Не сумуй за синами,
що невинні у землю сиру полягли.
Подивись, моя люба,
що і поміж нами
є такі, що в любові до тебе зросли.
Україно моя!
Повний келих любові!
Я порину у тебе, й нема вороття.
Мов калина,
що вбралася в крапельки крові,
будь прекрасна, але не впади в забуття.
Рідна земле моя!
Хоча зітнуті крила
і кляпом, бува, затуляють твій рот.
Знаю, вірю –
у тебе знайде́ться ще сила...
Опирайся на нас і лети до висот!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022
Переможемо! Знаю. Бо ця перемога за нами!
Хай наш праведний гнів постирає пітьму на віки.
Україна свята буде горда своїми синами.
І народять чудових дітей українські жінки.
Тут наш світ. Тут земля наших пращурів, наших нащадків.
Солов'ї вечорами співають найкращі пісні.
Тут наш дім і наш сад. Через річку вузесенька кладка.
Й журавлі в небесах і жита у полях золоті.
Переможемо! Знаю. Бо дух український озветься.
З діда-прадіда міць пророста в душі нашим синам.
Навертаються люди до Бога, до мови, до серця...
Переможемо! Вірю! По вірі хай буде всім нам!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022
У неї багато імен. У тебе багато облич.
Обоє – далекі прибульці з чужої планети.
Вона вже засвоїла твій всепереможний клич.
Надійно ховала твої божевільні секрети.
Вона усміхалась, коли ти швидко й нервово їв,
збирала вустами з чола твого крапельки поту.
Сміялася щиро з твоїх геть нерозважливих слів,
та щонайцінніше – в любові дала тобі цноту.
А ти говорив їй: “Не вір, бо не твоя ця війна”.
Показував руки: дивись, як мозолі печуть.
У неї багато імен, та думка була одна.
У тебе багато облич і всі як одне течуть.
Ти знав, що для тебе уся і тільки у твій намет,
й віддячив, як завжди, цілунком зрадливого Юди.
Ви не із цієї планети – ви з різних, чужих планет.
Нізвідки прийшов ти і знову ідеш у ніку́ди.
Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
Ти час мій… вимір мій... мій божевільний простір.
Ні більше, ані менше… Ти – мій горизонт.
Шепоче на плечі тихенько янгол вкотре:
“Яке?! Він боротьба, він твій таємний фронт”.
І поки я навшпиньки йду варити каву,
він голосно сміється: знає, вочевидь,
що наш двобій з тобою – то кипляча лава
і що не відступлю від тебе ні на мить.
Така жага, ажень сади Едемські бліднуть,
коли тобою квітну, вилюблена в ніч.
Ти у мені ввімкнув моє жіноче світло,
в якому запалала сотня протиріч.
Де ми удвох, коханням спраглі, зголоднілі,
блаженно грішимо, допоки я тобі
галактика… світи… тату Плеяд на тілі…
Шепоче янгол: “Ні! Ти злива у вогні”.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022
Життя іде… та ні, летить стрілою.
А ми собі, як і було колись,
пірнаємо у світ із головою,
мчимо, сумуючи чи сміючись.
А ми собі, як дітьми, вірим в диво,
хоч і душа, буває, заболить.
Проте усе частіше жартівливо
ми відмахнемо неприємну мить.
А пам’ятаєш, як колись, малими
гадали, що здійснити можна все.
Самі собі здавалися значними,
й хотіли побувати бозна-де.
Знаходили для радості причину…
Видумували власний алфавіт…
І перед сном, пірнаючи, в перину,
ми мріяли порятувати світ.
Найбільше щастя ― аби рідні поруч.
Нам добре було вдома, як ніде.
Найбільша мрія ― аби світ без горя.
Коли й тепер так ― вберегли себе!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022
Сіяє зіронька різдвяна,
колядники то тут, то там...
На шибці, мов на порцеляні,
мороз Різдво малює нам!
Благослови нам, Боже, днину
на радість, щастя та добро.
Нехай в цю мить Свята Родина
огорне нас усіх теплом!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2021
Зима… Різдво… І свічечка горить…
Десь за вікном хурделиця танцює.
У шибку янголясик дзеленчить ―
тихесенько співає: «Алілуя!»
Мов блискітки гірляндових вогнів
у п’єці тріскотять сухі полінця.
І страв святих, як в році місяців,
і пампухів на таці аж по вінця.
Сніжинками набиті подушки
чекають, щоб забрати мою втому,
та я ховаю носа у зірки,
ті, що робили вчора із соломи.
Нарешті чути коляду й у нас,
і «Нова радість» із порогу лине.
А на ялинці, десь серед прикрас
в прозорій кульці спить Свята Родина.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021
Дівчинко, ти обіцяй собі жити,
так щоби риска, ота поміж дати
мріяти вміла й шалено кохати.
Дівчинко, ти обіцяй це здійснити.
Знаєш, життя безупинно лякає…
Стишує кроки й гальмує гормони,
то враз влаштує нові перегони.
Не піддавайся: щоранку ж світає.
Ти глибина, ти безмежність і диво.
Сяй помаленьку, для сонця, для себе.
Ти полюби своє внутрішнє небо
й витри із пам’яті «це неможливо».
Дівчинко, байдуже, хто там де вештав ―
ти обирай свої власні світи.
Бо коли будеш такою, як решта,
хто ж тоді буде такою як ти?..
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2021
У парку блукала… Навмисне губилась в дощі.
Як діти, буває, уся до клітин промокала.
Сміялась до сонця, на зорі вдивлялась вночі.
В опалому листі над ранок щораз засинала.
Руда кучерявенька пані в розкішнім вбранні
красиво ступала у жовтих яскравих панчішках.
В руках парасолька, в зіницях гарячі вогні,
в устах її дихання вітру, грайлива усмішка.
У парку на неї чекав одинокий скрипаль,
всі струни його вібрували для неї в молитві.
Вона танцювала й виводила ніжками «Па»,
із листям кружляла у повному ніжності ритмі.
Я бачила їх… Вони вдвох усміхались дощу.
Я чула, як тихо вона промовляла: «Коханий…»
Як він шепотів: «Я тебе більше не відпущу….»
І як вона ніжно до нього зверталась: «Мій пане…»
Він їй дарував із ранкових туманів вуаль.
Вона йому золотом світ навкруги прикрашала.
Я бачила їх… І я чула, як плакав скрипаль,
коли його осінь під білим покровом зникала.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2021
Примхи її жіночі стирали йому усі спогади –
мов вимітали все те, що траплялось до неї.
Він відчував лише їхні сплетіння, думки і здогади.
І смакував її дотиком, і упивався поглядом,
наче вона – то якась неземна панацея.
Наче вона – віддзеркалення мрій його, снів і задумів.
Ніжно тремтіла на кінчиках пальців. Сміялась.
Так, ніби серце її цнотливе, не кривджене зрадами.
Вогко стікала уся в обійми його водоспадами.
Дихала, ніби молилася і завмирала.
Наскрізь вростала у нього. Він – в очі пірнав попелясті.
Знав, що намріяла каву, і дім, і дитину…
Як же між вигнутих стегон вустами хотілось припасти.
Як нескінченно, невпинно хотілось все більше і часто…
Просто хотілось, без роздумів і без причини.
Ніяковів біля неї, вдихав її запах квітчастий.
Каву варив і чавив туди соку цитрини,
дмухав, аби охолола, й вливав у горнятко смугасте.
А в голові щось кричало, аби не профуркати щастя,
наче вона – то від Бога йому десятина.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
Люблю відчувати твій запах кохання ізранку,
коли непомітно я вся до клітинки мокрію.
Люблю, як в обіймах твоїх я тремчу, наче бранка,
як ніжно сповзає вбрання, мов пелюстка лелії.
Як очі мутніють, як серце в живіт утікає,
як м’яко торкаються пальці до спраглого лона.
Як розум туманно шалених цілунків благає
і як на чолі у росі бринить щастя солоне.
Як сил вже немає, щоб опір бажанню чинити,
як подих стає до тремтіння глибоким й чуттєвим.
Ти знаєш… Розбурхати можна, та важко спинити.
Цілуй до останку, любов не буває миттєва.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
Блукає ніч поміж жіночих звивин,
шаріється на вигині стегна.
Стікають карамелі і оливи,
вигукуючи наші імена.
Оголене любовне протиріччя…
Хоч промовчи, а краще – прокричи,
як дві душі, неначе два обличчя,
закохано вінчались уночі.
Енергія бурлить, мов згусток плазми,
шматує серце щастям раз у раз.
У кожного, хто любить, свій діагноз…
А я люблю, коли в душі оргазм.
© , Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
Мені на плечі впав кумедний янгол
у мештах дербі й з теплими руками.
Ми танцювали з ним уявне танго
і мандрували десь межи світами.
Мені здалось, він з іншої епохи:
у датах, числах, іменах блукає,
працює перекладачем у Бога
і все хороше раєм називає.
Казав мені, щоб дихала щасливо,
бо все, у що ми віримо воскресне.
Усе в житті є хвилями й важливо,
аби котрась з них голову не знесла.
Ми сіяли усі слова крізь сито,
щоб віднайти найбільш цінніші ноти.
Хоч мешти його цокали сердито,
та крила дарували ніжний дотик.
Я вчора впала янголу на плечі
чи то на голову звалилася нарешті.
І реготав над нами п’яний вечір,
коли я приміряла його мешти.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021
Крізь рамена міцні незграбні
й душу твою розперезану
мерехтливо стікають краплі –
солі у променях Всесвіту.
Одкровення вустами тануть.
Наші перетини зрушені,
бо наголо зустрів світанок
тишу коханням спокушену.
І на осуд усім холодним,
тим, що блукають безоднями:
їхнє місце – одне поза одним,
наше – лише одне в одному.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
Він мовчки від неї таки божеволів –
чи то від її досконалої вроди,
чи то від характеру вкрай вибухового.
У неї було всього повно й доволі:
вар’ятства, сміливості й глузду здорового.
Любив її сліпо і геть безнадійно,
так віддано, аж до шалених фантазій.
Любив її примхи і всі дивні фрази.
Із нею було йому добре й спокійно,
коли навіть різко кидала погрози.
Від неї він просто-таки шаленів –
чи то від її ніжних рук та дотиків,
чи, може, від сонного хриплого голосу,
як тихо щоранку, без зайвих слів
вона називала його Мегаполісом.
І він їй ніколи й ніде не перечив,
нічим не засмучував, не дратував,
до неї горнувся, коли вона спала.
Безмежно любив геть усі її речі
і зовсім дурів, як надовго зникала.
Аж до неможливості нею пишався
і сам собі заздрив потай раз по раз.
Він щиро обожнював свою Доріс –
уже сто разів би на ній одружився,
та він лише кіт на ім’я Мегаполіс.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2021
Я так хотіла саме оцю ніч,
коли удвох самі в чужому домі,
де нам ворожить мерехтіння свіч,
а ми немов знайомі й незнайомі.
Я встигла лише мовити тобі,
що тут писала б неймовірні вірші.
А ти всміхнувся і сказав: “О, ні!
Ми будемо в будинку цьому інші”.
І ми сміялись, й плакали удвох,
були собі мов зовсім невідомі.
На зламі всіх світів і всіх епох
кохалися свідомо й несвідомо.
Бентежно, щиро і, на диво, дивно
нам у цю ніч все видавалось іншим.
Ти цілував шалено і невпинно,
а я писала і писала вірші.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Колись здавалось, що слова не ті
і що стосунки складені з інверсій.
Є почуття, але немає сенсу,
бо хто ми одне одному в житті?
Ти схожий на розквітлий тихий сад
і тепло пахнеш вечорами літа.
В м’яких і дужих безборонних вітах
уміло розігрів мій листопад.
Казав мені не вчитись у біди,
а лиш у щастя: кожну мить любити.
Я знаю, в тебе в серці є магнітик,
котрий мене від самоти збудив.
З тобою наче визріла в душі.
Тепер не прагну дива. Уже інша.
Так швидко виростаю з своїх віршів,
як діти виростають з одежин.
Вся зодягнулась у твої слова.
Довіку вже не виросту із тебе.
Смакую кожен дотик твоїх стебел.
А сенс якраз і був у почуттях.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2021
Майже щоночі їй хочеться стрибнути в небо,
так, щоби відгомін люду не було чути.
Краще шугання вітрів та пташиний щебет,
а знизу дахи, що є прихистком для отрути.
Майже щоночі їй хочеться все призабути.
Вона не любила пояснювати йому,
чому п’є лиш вистиглу в зимних долонях каву.
Носить білизну із запахом тіла й чому
все те, що табу, є найбільше для неї цікаво.
Вона не любила в розмові високі октави.
Часто у сутінках чула, про що кажуть стіни,
всі бесіди їхні у сотні гучних голосів.
Клала вату до вух і закутувалась у хустину,
аби лиш не чути тих схожих на скрегіт слів.
Й молилась про те, аби швидше вже день підоспів.
Вона не боялася десь виглядати смішною,
із купою незрозумілих для натовпу звичок.
Стрибала в фонтан, прикидалася часом німою.
Усім перехожим вдивлялася наскрізь в обличчя
й не завжди відгукувалась, коли хтось її кличе.
У неї були сині стоптані вщент черевики
й стара парасоля з минулого тисячоліття.
Ще ранець на плечі тендітні – доволі великий,
розіпханий книгами, бутлем води та повітрям.
Вона не боялась здаватися пані з привітом.
Усе, що їй треба, у неї так ніби й було,
але серед люду здавалась усім збайдужіла.
Крім нього. Він пильно тримав понад нею крило
та дбав, щоб в котрусь із ночей до небес не злетіла,
і млів від білизни із запахом її тіла.
Він відчував її шкірою наскрізь й усю,
як відчувають тепло, і повітря, і воду…
Мив черевики, сплітав їй волосся в косу
й боявся сполохати, як доторкався зісподу.
Та цінував як найбільшу в житті нагороду.
А над світанком, коли вона все ж засинала,
він цілував її шию, і плечі, й зап’ястя...
Дихав крізь пасма волосся, котре розпускала.
Думав: “О, Господи, як же в житті усе вчасно”.
Й дякував за божевільне та крихітне щастя.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2021
В голові таргани здуріли,
показилися, як від голоду.
Чи понапивались текіли –
і їм начисто знесло голову.
Маю вічно-хронічну потребу –
лиш тебе одного кохати.
Залікуй моє хворе НЕДО.
Вже не можу НЕДОсипати.
Вже не хочу НЕДОпалків в серці,
НЕДОвіри та НЕДОмовок.
Тарганам моїм знову здається,
що у них ненадійний сховок.
Каву вкотре НЕДОварила.
Знаю, знаю: НЕДОсконала.
Просто я тебе НЕДОлюбила,
я тебе НЕДОстатньо мала.
НЕДОтішилась, як любились,
НЕДОгледіла долі знак.
Таргани, схоже, вже змирились,
а метелики все ще ніяк.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
У мене в запасі лише пара рук
та келих білого грайливого вина.
І дурниці, що вино не смакує.
За вікном прошмигують
голови буйних перук,
а мене одна думка марудна мордує:
«Що в тих головах?
Що під копицею зачісок-кіс:
чорнявих, білявих, рудих,
а то й ясно-срібленьких?
Може, спогади, роздуми, мрії,
турботи чи стриманість сліз?
Може, з радості сміх
чи хихикання з нервів слабеньких?»
За вікном був чужий,
наче з іншого виміру світ,
якому ті люди невпинно кричали:
«Осанна!»
Раптом з шибки навпроти уздріла,
як мене розглядав рудий кіт.
І в очах його видима думка була:
примарна, зухвала, безкарна
і неординарна,
така своєрідна і дещо бунтарна.
Йому спо́кою не давала моя голова:
чорнява, із зачіскою аж по плечі.
Він вивчав мене від Різдва,
щодня і що Божий вечір.
Йому знати хотілося,
що в тій моїй голові — щось вагоме і цінне,
чи ємність для макулатури?
Я кота того бачила вчора у власному сні:
він отам будував філігранні дивацькі фігури.
Рудий кіт так пізнати хотів мій розхристаний світ,
так бажав, так вдивлявся
й мене пізнавав знову й знову.
Я промовила майже нечутно: «Агов!» і «Привіт!»
Ну а далі була дуже дивна для мене розмова.
................................................................
Рудий Кіт так вивчав мій розхристано-правильний світ,
так бажав, так вдивлявся
й мене пізнавав знову й знову.
То не просто був кіт з моїх снів —
то збирач моїх слів.
Я любила рудого кота за дотепні розмови.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2021
Ти журавель – я твій політ і крила.
Ти корабель, а я твої вітрила.
Ти сонце – я тепло й проміння.
Ти совість – я твоє сумління.
Ти музикант – я пісня та балада.
Володар ти – я сила, воля й влада.
Ти красень – я для тебе врода.
Ти переможець – я твоя винагорода.
Ти море – я безмежна хвиля.
Ти шлях – я кожна твоя миля.
Художник ти – я полотно й картина.
Ти сирота, а я твоя родина.
Король ти – я вінець твій і корона.
Ти виноград – а я цілющі грона.
Як ти ніщо – то і мене немає!
Коли ти все – я стану твоїм раєм!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2021
Чи за нами оте небо плаче?
Чи за нами в нього тихий щем?
Пам’ятаєш стримано гарячий
ніжний поцілунок під дощем?
Так немов лиш двоє нас на світі
і на двох лише одні уста.
Ми забули серцем володіти.
Істина була, як день ясна.
Молоді, закохані, босоніж…
Шепотіли: «Я не відпущу».
Відчували стукіт серця з-поміж
шуму барабанного дощу.
Почуття надійно-безнадійне…
Дощ і парасолька не рятує.
Заховай мене в своїх обіймах,
бо з тобою й дощ мене цілує.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2021
Не запитуй, чому опустила так плечі донизу.
Це лиш схил до землі, аби відштовхнутись й злетіти.
Їй нестерпно ходити босоніж по гострому лезу
і вже ба́йдуже те, що круки чорнокрилі поблизу,
бо у неї сьогодні на серці зродилися квіти.
Отакі, як вона щораз мріяла у подарунок –
не пістряві, без кольок, духмяні та ніжні на дотик.
Ну, а ще вона мріяла сукню в дрібний візерунок,
щоби, мов поцятковану, в сотні іскристих краплинок.
А до сукні ще навіть прикраси, що схожі на ноти.
Ще учора було їй так ніяково за ці мрії –
бід довкіл не злічити, а в неї якісь забаганки.
А тому в черепку посадила кімнатні лелії
і купила за знижкою сукню, фасон – ностальгія.
Ну, а далі – з бажаннями й мріями грала в мовчанку.
Та сьогодні чомусь відлягло, а чи то збунтувалось,
все змінилось у мить, як дізналась про стан материнства.
Хоч вона ще не знала, що саме у ній відбувалось,
бо її то до сліз, то до сміху нараз проривало.
І нахлинули спогади родом аж ген із дитинства.
А ще він… Як її цілував день у день, мов сп’янілий.
Говорив, що як сонце вона – не надивишся вдосталь.
Пригадались усі його дотики до її ліній,
і його сивина, і сорочка в улюблений синій.
І як дуже любив, коли все було щиро та просто.
Стрепенулась, вдихнула повітря й розправила спину.
Відшукала у пам’яті номер, який не забути.
“Я спитати... Привіт! А ти маєш для мене хвилину?
Не повіриш... Я доньку народжу для тебе чи сина”.
Усміхнулась й пішла, щоб купити омріяні квіти.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2021
Там, де стікає крига, завжди стає свіжіше…
Нам би вина у келих, нам би писати вірші…
Навстіж розкрити штори, шибку пробити наскрізь,
і розпростати крила, і полетіти вдалеч.
Нам би ще горизонти, де незабудки квітнуть,
килим із трав під ноги й каву з самого Відня.
Небо вгорі ванільне, і помаранчем сонце…
Бога у грудях нам би й ангела-охоронця.
Там, де темніші ночі, зорі горять ясніше...
Нам би любові в очі, нам би кохати більше.
Щоб відчувати силу й знати, на що спроможні,
ми ж бо лише в любові справді непереможні.
Там, де сміються діти, ангели не ридають...
От би нам замість цукру дати добра до чаю.
Нам би спитати в квітів, де ті стежки до раю.
Може, у незабудки, поки ще пам'ятає?..
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2021
Я знаю, що не личить зовсім
казати першій, що люблю.
Але чомусь мені в цю осінь
це видалось за маячню.
Ні-ні, усе це лиш відносно,
нехай це буде мрія, чар.
Твоїх очей небесна просинь –
мов недосяжний блиск стожар.
Так тепло. Йду за місто боса –
якась неправильна пора.
Собі шукаю мудрий спосіб
любов цю вкласти до пера.
Хоч ти і не збагнув ще й досі,
що я тобі – твоя весна,
в моєму серці стільки млості,
що вистачить на двох сповна.
Я, певно, що промінням стану,
на перевалі твоїх літ.
Твого осіннього роману
я буду наймиліший квіт.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2021
О, як мені його бракує,
він мій нестримний віртуоз.
Та чи за мною він сумує
у величі бурхливих гроз?
Люблю шалену його вдачу
і норов блискавичний теж.
Як він, ніколи не заплачу
і не приборкаю пожеж.
Так не станцюю на асфальті.
Я кожну мить із ним ловлю.
Він падає. Він робить сальто.
І я його таким люблю.
Хоч безбентежний, як хлопчисько,
і невиправний восени,
уся тремчу, коли він близько,
і миті тій нема ціни.
Нічний, вечірній чи ранковий –
це він натхненник моїх рим.
Він зветься ДОЩ! І він – чудовий!
Мені так добре спиться з ним.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2021
Серед сотні дихань монотонних
ти мій подих відшукати зміг.
Забери мене зі стін бетонних,
укради від усього й усіх.
Посели в віддаленій хатині,
де нема людей і покриття.
Де переверну в одну хвилину
дриґом догори твоє життя.
Я розквітну крізь твої ключиці
і підсяду на твою струну.
Я застигну у твоїх зіницях,
як комаха в краплі бурштину.
Упаду на дужі твої плечі,
наче зорі, голими грудьми.
Щоб не марнувати нашу втечу,
ти і мій весь світ переверни.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021
Навіть гадки не мала, що десь ще існують такі:
без страху до любові, без боязні втратити віру.
І не знала, що в образі геть одинокого звіра
розгораються атоми сильні й водночас легкі.
Бережи його, Боже, він має у собі світи,
кожен світ його – наче з дитинства солодка цукерка.
До очей його можна дивитися, як до люстерка,
увійти у них і залишитися там назавжди.
Бережи його, Боже, він має до мене ключі.
Бадьорить мої дні, наче кава ранкова в горнятку,
він розгадує серце моє, як важливу загадку,
і читає уважно мене по складах при свічі.
Бережи його шлях, він будує надійні мости,
збережи його вміння в житті цінувати й краплину.
Я в ньому поселюсь, як у мушлі яскрава перлина,
і всередині нього коштовністю стану рости.
Його струни не рвуться, а зріють, як в полі жита.
Бережи його, Боже, він вміє долати пустелі.
Його сни збережи у моїй кольоровій постелі
й теплу хвилю його десь понизу мого живота.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021
Напівподиху, напівдотику,
напівкроку живу тобою.
В царстві хаосу і еротики
я напівзапаковую зброю.
Я напівзаліковую рани
і напівзамасковую кроки.
Напіврясно цілую вустами
і не вірю напівпророкам.
Напівсонною, напіввбраною
до кімнати впускаю ранок.
Крає сонце напіврозжарене
з ночі місяць на півсерпанок.
Напівстримано, мов окрилено,
затулю твої очі вустами.
Всі тривоги твої знесилені
я напів розітну думками.
Напівзнайдено, напіввтрачено…
Все в бою ти напіввідстояв.
Наше цінне напівпобачення.
Я сьогодні напів твоя.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2021
Жінки зачинають життям під тобою
згустком пульсуючих ритмів у часі.
В лоні вже серце стукоче жагою,
а лоно гойдається десь на терасі.
Чекає на каву терпку з кардамоном,
ребра рахує із раю вигнанцю,
гидить пронизливим одеколоном
і вже починає гукати їй: «Мамцю!»
Вона ж упирається гучно і моцно
вихлюпом, болем та вкрай ефемерно.
Мов непорочна, вмліває жіночно
від думки, що в ній зародилося зерно.
Брунявіють Всесвітом Єви від тебе,
змелюють огріх на праведність жорна.
Й мовить архангел крізь заростки стебел:
«Адаме, не сій куди-небуть ті зерна».
Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
Ліжко моє пам’ятає твій запах донині,
пахне йому твоя сила у поті кохання.
Як воно так увійти й прорости у людині?
Що це? Бажання, змагання чи, може, пізнання?
Як воно це – дотулитися дна, що є небом,
колосом стигло наповненим впертися в Космос?
Ти пізнавав усе так, ніби був живим нервом,
й пальці твої наче мали м’який власний голос.
Дивна ця мить, мов усе поза виміром часу,
хвиля кохання минає тривалістю в вічність.
Будь у мені і в уяві, і в снах, і щоразу
щиро смакуй цю тремтливо-глибоку магічність.
Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021
Тримай мене. Я нині п’ю вино.
Тримай надійно, незрадливий друже.
Чомусь мені на серці залягло
все, що колись здавалося байдужим.
Вино терпке – і терпко на душі…
Тримай мене, як незабутню зірку.
Б’ють за вікном по клавішах дощі,
ну а мені лунає: «Гірко! Гірко!»
Спини мене. Я далі п’ю вино.
Тебе тримаюсь обома руками.
Я думала, мені вже все одно.
Я справді отак думала роками.
Тримай мене, аби не впасти в гріх.
Ми досі, як в дитинстві, – пам'ятаєш? –
любов шукаєм, як насліпо в грі –
«тепліше, дуже тепло, обпікає».
Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
Подаруй мені, Боже, із вишні сережки,
нехай серце забуде, що сплили літа.
Я роками шукала найкращої стежки,
а вона споришем й чебрецем поросла.
Подаруй мені, Боже, намисто з калини,
хай добавлю краплинку краси у цей світ.
Мені треба лиш сонця, води та людини,
і знання, щоб цінити життя й родовід.
Я намисто оте зодягну, як святиню,
не для блиску, чи шат, Геростратових лавр.
Я калиновим дивом ворота відчиню,
для засмучених душ вділю кольору-барв.
Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
Курличе сон на світанкове небо.
Село у травах, стежка заросла.
Збудіть, збудіть мене бодай хто-небудь,
допоки я у сон той не вросла.
Мені самій прокинутись несила,
щаслива ж бо до трепету душі.
Суха земля дощу собі просила,
і ліс вкривався цвітом черемші.
А ген за полем сонце променіє,
крильми просіює тепло крізь сито.
Як струм жаги вдихає і п’яніє
моя Земля, яку в красу сповито.
Погрожує із неба громовиця,
та не боюсь – у неї добрі очі.
Цей сон, мабуть, ніколи не досниться
він повертається, як і зоря щоночі.
І десь на зламі стоптаних доріг
за той світанок хтось приймає плату.
А полудень, як білий оберіг,
мою й твою нотує кожну дату.
Дрімає у поклоні стара вишня,
їй, мабуть, теж наснилася весна.
І заглядає до душі Всевишній,
аби вона була, як день ясна́.
Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
Я намалюю на вікні сніжинки,
на звукозаписі поставлю хуртовину.
Заплющу очі на якусь хвилинку
і уявлю Різдво й Святу Родину.
Таємну ніч, любов’ю оповиту,
різдвяних янголів у білому убра́нні.
Як військо Неба, як Господню свиту,
що межи зорями співатимуть: «Осанна!»
Запахне сіном, хвоєю й свічею,
і тріскотітимуть сухі дрова квапливо.
Колядуватиму з Різдвяною зорею,
і прокричу: "Привіт, Різдво! Я вірю в диво!"
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Візьми мене у тихі зорепади,
хай заздрять нам палкі зірки плеяд.
Бо я — твоя й кохаю не заради,
не через те що,
не тому що й не навряд.
Візьми мене у спогади та мрії,
у виткані бажаннями думки.
Бо я — твоя симетрія й стихія,
з життя твоєї книги сторінки.
Твоє свічадо і твої скрижалі,
веселиці твоєї кольори.
Бо я — твоя! Візьми мене й надалі
до себе в незбагненні вечори,
до сивих снів та до кавових ранків.
Я буду тобі легша за сльозу,
бо я твоє сплетіння до останку
чи то у ясний день, а чи в грозу.
Твоя розрада й сплеск адреналіну,
з собою в день новий мене поклич,
як сонце, що нема йому заміни.
Одну-єдину з тисячі облич
візьми мене у старість зі собою,
де ми зіграємо і буде нічия.
А може, і дам виграти без бою.
Бо я тобі своя! Бо я твоя!
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
Вчора босоніж ішла, в ноги врізалась стерня.
Ніби щетина з землі виростала стогоном,
що уявляла себе плодоносним пагоном:
сильним, упертим, як не топчи — нескореним.
І стоголосо, неначе з самого дна,
росами вмила самотньо свої покоси.
Мов із коріння озвалась у дивний спосіб:
«Я вже колишня, бо зрізали мої коси.
Ще ніби й тут, та для світу уже, мов відсутня.
Нині – теперішня. Хтозна, чи завтра майбутня?
Люди, живіть, допоки і вас не скосять,
не покладуть у холодні глибокі стоси.
Просто живіть. Байдуже ваші шати.
Серце до серця. Впивайтесь вустами в уста.
Вам, як мені, надважливим є, щоб проростати.
Вся метушня, крім любові, така пуста».
Вчора стерня аж до крові колола п’яти,
мов розсікала затоптаний нами час.
Серед причасть отих сил не було змовчати:
«Скошена, стоптана, стерта, але могутня.
Ні, не колишня, повіки одвічно присутня —
в стеблах теперішня, у насінинах — майбутня».
Вчора мені, як ніколи, хотілось прощати
щедрим дарунком, наче медовий спас.
Просто прощати, кохати, кохатись, кричати…
Не відкладати. Завтра не буде нас.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2020
Як вино, то напівсолодке.
Якщо кава — напівгірка.
Коли квітка, то незабудка.
Як кохання, то у віках.
Якщо жити — аби нівроку.
Як сміятись, то лиш гуртом.
Коли йти, то відважним кроком,
а ховатись — то під крилом.
Як любити, то до нестями.
Якщо мріяти — всім єством.
Як пишатися, то синами,
а творити — то на добро.
Якщо друзі, то лиш надійні,
а як спогади — то ясні́.
Як стосунки — міцні, постійні,
а цілунки — палкі й рясні.
©Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
Видруковую давні світлини на принтері
й пригадую стежку, що бабця втоптала.
Ходили по ній фарисеї та митарі,
збиралась юрба та дітва щебетала.
А вздовж тої стежки бабусина щирість:
дві яблуні, сливка та грушка зростали.
І я по суботах в чоботях на виріст
березовим віттям її підмітала.
Було непочатого краю роботи.
Ні миті намарне ‒ за сонцем встигати.
Вода із криниці носилася вкотре
в посушливі дні ярину поливати.
А як ближче свята, ‒ як бджоли звивались.
Пеклися завиванці, вудилась шинка,
білилася хата, вбрання готувалось
і пахла духмяного хліба скоринка.
Просила бабуню бодай відпочити,
подовше поспати хоча б на хвилину.
Мені ж так хотілося байдики бити,
чкурнути до подруг кудись на годину.
Ото пригадалось. До щему пробрали
ті спогад-світлини ‒ минуле на принтері.
Як бабця всміхаючись серцем шептала:
«Ой, доню, та висплюсь колись вже на цвинтарі».
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2019
Пересиплю до жменьки із серця свого молитви,
понесу їх до лісу, у закуток тиші й безлюддя,
де обвисли зеленим рядном із дерев хоругви,
де нема неправдивого підступу та кривосуддя.
Там надихані Богом верхівки смерек та модрин
і шапки пелехатих дубів, що ціловані сонцем.
Взори дивних тайнописів тканих тенет-павутин
і мелодія вітру, спів птиць та галуззя у танці.
Там нема коловерті та лігва безумних людців
з того виру когорти, що нищить святі заповіти.
Лише сльози течуть по корі вікових мудреців,
та здригаються гори, бо плачуть Адамові діти.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857330
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2019
Він малює дитину. Вона береже фігуру.
Підсолоджують мрії ‒ учора купили кота.
Куранти у скронях пульсують, як бій ‒ понадміру.
Заповзають мурашки під білу оголену шкіру.
У кожного свій апогей і своя висота.
В неї ‒ браво кар’єра. Він знову малює дитину.
Замасковують мрії, три тижні мандрують ‒ вояж.
Вона вчить іноземні, освоює мертву латину.
Набирає вагу. Позбувається вщент нікотину.
Накопичує в банку доволі пристойний тираж.
Він потроху звикає, та все ще малює дитину.
Приховує мрії у морі книжок ‒ книголюб.
На благодійність відмірює рівно третину,
потайки на сиротинець дає копійчину.
Вона ж черговий відкриває у місті паб-клуб.
Але з часом принишкла, поникла у діях й думках.
І йому не до мрій, бо й своя вже поколює спина.
Ще буває насниться колиска у вранішніх снах,
та вже рідше і рідше тримає він пензля в руках.
Він потроху забув, як воно малювати дитину.
© Ольга Береза
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857328
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2019