| Сторінки (4/333): | « | 1 2 3 4 | » |
Звучать на серці ніжно, березневі дзвони,
З відлунням свисту в небі вранішніх вітрів,
І теплим подихом південної погоди,
З дзвінкими співами закоханих птахів.
Рука розстібне гудзик зверху на сорочці,
На повні груди свіжий березень вдихну,
А орхідеям, що сумують на віконці,
Знов запрошу у гості ранню цю весну.
На пам`ять сонну вмить, бузковими тонами,
Любов, колишня вже, з відлигою впаде,
Та ностальгуючи, веселковими снами,
У сни всі спогади за руку приведе.
Укотре, в снах, я цілуватиму рум’яні,
Гарячі, пристастю розпечені, вуста
І хай лиш знає Бог один, що буде далі,
З тобою мрію залишитись я в тих снах.
У них три істини, що мною володіють,
Яким віддав всю душу й тіло назавжди...
Збив спомин подих в грудях, скроні знов потіють,
А голові: Де ти? Як ти? Все ті ж думки…
Прозорі капатимуть з даху зимні сльози,
На фіолетові голівки матіол,
І білий пролісок на вальс весни запросить,
Одну з красивих геацинтівських персон.
Весна насіє під плотами анемони,
Три ніжні випестить тюльпани для душі,
Три жовті істини - життя мого основи:
Любов… Надію вічну, й Віру на роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018
Запах ніжний «Кензо» десь у парку провис,
І любов зачепилась за гілля,
Вітер з листям алей - наш театр антреприз
Про осіннє кленове свавілля.
Безрозсудним коханням торкались дерев,
І воно зависало в катальпах,
Щоб стікати багатством росяних перлин
На сліди від чобіт наших зрання.
Той останній коктейль і вечеря на двох
У пустій та холодній кав`ярні,
Недосмажений стейк і смачне Шардоне-
Всі ці спогади нині вже марні.
Вкотре я знов іду поміж тих же дерев,
І «Кензо» запах висить в повітрі…
Тільки я тут один, і генделик той вмер,
Ну а ти вже далеко десь в світі.
Я блукаю один, по кленовим листкам,
У алеях стрічаючи осінь,
І подружжю в літах з пекінесом в руках
Посміхаюсь замріяно й досі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
Рудий кіт мій у кріслі, чекає весну,
Ніби теж йому сонця бракує…
Я з вином у віршах хоч, під вечір грішу,
Ну, а він навіть в снах ностальгує.
Сірий привид густий, поверх гілок берез,
Накрутив між зірок срібні кола,
Погуляв, розомлів і за Місяцем щез,
А мені щось тривожно зі вчора.
Трохи віскі пролив…В руки трішечки змерз
І безглуздо на склі тру сніжинки,
Вкотре Твій силует із нікуди воскрес,
Пригадавши всі дотики ніжні…
Я чекаю коли, березнева крапель,
Почуття крижані відігріє,
Може з тріщини серця закоханий день,
Ніжним проліском в світ забіліє.
Вийди в ніч на балкон і відправ мені лист,
Немов місячний промінь блакитний,
Сховай пристрасть в конверт і під ранок приснись,
Дай мені хоч у снах порадіти.
Ти мовчиш котрий рік…Мов немає мене,
У житті все, мабуть, справедливо…
Я мольфаром би став і готовий на все,
Лиш створила б весна справжнє диво!
Ми без тебе мов ніч, що без сяйва хандрить,
Без води ми колодязь, без Тебе…
Якби знала, як мило калачиком спить,
Рудий кіт наш на грудях у мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
Упав сірник останній - втрачена надія,
Бо тільки він один спалити міг мости…
І де ж тепер живе мій янгол…Мій Месія,
Що замість мене прошепоче, те - Прости?
Висять насуплені за мокрою спиною,
Старенькі сходи ненадійні в небеса,
Хиткі мости розлуки зроблені Тобою,
Звели усі шляхи тепер у небуття.
Пуста валіза щастя кинута в дорозі,
Лежить в канаві згадок, пристрасть мов сміття…
Вже навіть сам Творець, не силах і не в змозі
З кохання воску, в свічку, злити почуття.
Озвись мені хоч раз…Махни ледь-ледь рукою,
Невже було нам мало болю і страждань?
Нехай вже скотиться глуха туга сльозою,
І вирве крик душі із серденька: Так жаль!
Мости життя без тебе вкутані туманом,
Застряг в багнюці зради, втоптаний сірник,
А я дурю наївну душу знов обманом,
Та в грішних спогадах купаюся сумних.
І, вкотре, дивлячись на каламутну воду,
Опор відбиток бачу втомлених мостів,
Дубові балки темні, схожі на розп`яття…
Й любові залишки, звисаючі з хрестів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018
Сам колодязь щастя я засипав,
Та зорав незаймані поля…
Де любов коріння не пустила
Проросла бездушності трава.
Виривав тебе з міцних обіймів,
Сам того не прагнув, а вбивав
Знов гуляв до співу перших півнів,
Та пригоди серцю десь шукав.
Все наперекір робив коханню!
Долю рвав мов паперовий лист
І надію, на любов останню,
По шматкам у світ чужий я ніс...
Не заплачу…Шкода сльози лити.
І молитись пізно вже мені,
Ти пішла вже в іншу тиху гавань,
Я ж закрився від людей в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018
Я в друзі не для всіх годжуся,
Гріхів ж бо маю цілий міх,
Вже знизу шви на ньому рвуться,
А я лиш плачу знов крізь сміх.
Не ваші кубики з шістками,
Не ваш джекпот я або приз,
Не спільний в нас театр з ролями,
Та й не виходжу я на біс.
Я вмію раз лишень дружити,
Але надовго, на роки…
Здається, вмію і любити
І теж, здається, на віки.
Як не було би серцю важко,
Та розлучався вже не раз
Я з тими, кого доля вперто,
В життя вшивала повсякчас.
Укотре, згадую в неробстві,
Всіх тих минувших у житті,
Що не зостались навіть в оці,
Не те, щоб пам`яттю в душі.
І я для них така ж миттєвість,
Така лиш тінь в сумних очах,
Що впала на чужу місцевість
У випадкових сірих снах.
Тому я часто вибачаюсь
І розлучаюся з людьми,
Що переходять ненароком
Моєї доленьки шляхи.
Життя не вічне…Але доля
Залишить поряд тільки тих,
З ким подружитися серцями,
Я не вагаючись все ж встиг.
Всі інші просто вибачайте -
Я вам не ворог…Хоч й не друг,
Живіть, радійте та кохайте,
Не випускайте щастя з рук!
Стовідсотково в житті будуть,
З такими ж кредо, як у вас,
Знайомі, друзі, що збудують,
Стосунків справжніх вам палац.
І буде затишно вам в ньому,
Допоки дружба не втече…
Та ви не дорікнете в цьому,
На жаль, чи щастя, знов мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018
Я в своїх загрубілих долонях,
Вам приніс би із яблуні цвіт…
Та мій сад не розквітнув спросоння,
Хоч і зник вже у березні сніг.
Я би Вам, всі зірки дістав з неба...
Та, на жаль, мій аркан не для них,
Допомогу тут янголів треба,
Та і їх не знайшов я...Не зміг.
Я нектарами Вас привітав би,
З купажу Закарпатських всіх вин.
Цицерона затьмарив, щоб знали,
Перед Вами б упав й сивий Рим!
Голос рвав би я бардом співучим,
Та, на жаль, Бог не дав мені слух...
Я в моря, як "Голландець летючий",
Вас відвіз, шторм війни лиш би вщух.
Я би зміг...Чи не зміг, не важливо,
Та від серця, у день цей весни,
Я вітаю дівчат всіх так щиро,
Що, аж рвуться всі струни душі!
Вам кохання земного бажаю...
Нехай злиться Амур за слова,
Це його хліб і добре я знаю,
На любов лишень в нього права.
Живіть в щасті від нині й довіку
І радійте життю, як ніхто,
Хай дістане заморську Вам квітку,
Ваш коханий немов у кіно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018
Признатись їй, що я люблю?
Вона ж не прийме це зізнання...
Це знов підніме на війну,
Безглузді спроби порівняння.
Пустити кров з гарячих вен
І окропити грішну землю?
Зібрати сенс любовних тем
У пристрасно-жагучу тему?
В жертовних чашах для богів,
Ягням, кохання підкупити?
Чи диво - стравами з країн,
Смак Афродіти задобрити?
Слова зі серця на скрижаль,
Зізнатись їй в палкім коханні?
Думки заковувати в сталь…
Чи вкотре пристрасть на аркані?
Не опалити ніжних губ,
У снах, що вирвались на волю…
Не доторкнутись її рук,
Своєю грубою рукою?
Завмре її тендітний перст,
У розкуйовдженім волоссі,
Твоє кохання, це твій хрест-
Триклята фраза в стоголоссі:
Твоє зізнання лиш твій біль,
Мовчи…Люби…Страждай і далі,
Й жени думки ці звідусіль,
Спали несписані скрижалі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018
Я не слабкий, мабуть…Але з Тобою, знаю,
Міцніше в сто разів і в тисячу сильніше!
Все так й не так в житті...Я маю лиш що маю,
Але з Тобою маю, на порядок більше!
Усі немислимі здолаю перешкоди,
Коли я сам собі…З Тобою ж подолаю
Сніжні, старі Альпійські чи Карпатські гори,
Аби торкнутися руками небокраю!
Без Тебе порожньо…І щастя коли поряд,
Проходиш в холі ти, у спальні чи на кухні,
Бо потім там весна і вмить самотній холод
На сотню років наперед стає відсутній!
…………………………………………..
З Тобою два життя…Без Тебе не життя це,
В повітрі кисню не хватає, коли сам,
Душа вовчицею підстреленою плаче,
Й ніяк роботи не знайду своїм рукам!
Я не лунатик певно…Я це добре знаю…
Але вночі дахами до зірок дійду,
Бо сильно так Тебе, до одурі кохаю,
Що заарканю ближню з Всесвіту зорю!
Я не слабкий, мабуть, без Тебе ж я безсилий,
Не в кисню справа тут…Навіть не у воді-
Без Тебе білий світ мені вже остогидлий
І ніжні струни рвуться в скрипочці - душі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018
Іскриться, тліє ще і теплиться у грудях,
Щоб мій вогонь в душі до попелу не згас,
І щира посмішка світилася на людях,
Копитом б`є у серце втомлений Пегас.
Іще так хочеться кричати в світ: люблю я!
Робити пустощі й дурниці, бити в дзвін…
Та все ж боятись Бога й тихо Алілуя,
Вночі замолювати, вкотре, свіжий гріх!
Ще дуже хочеться потрібним комусь бути,
Щоб за порадою зверталися в журбі,
Стискати пам`ять в кулаці, щоб не забути,
Про друзів всіх, хто вчасно допоміг мені.
Так вірно хочеться із римою здружитись,
З душі-колодязя черпати знов слова
І своїй Музі чемно до землі вклонитись,
За ті рядки-думки, що вже мені дала!
Подяку висловити Богу за здоров`я,
Яке я пробував на міцність у житті
І за надію в серці, що примхлива доля,
В спокусах й розпачі залишила мені.
Ще, звісно, хочеться…Ще сили є й потреба,
Аби життя пустим не було, як відро,
Кохати й вірити, що янгол злетить з неба,
І ніжно вкриє, мене грішного, крилом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018
В човні кохання, знов пливу за течією,
Боюся весла взяти в руки, щоб гребти
Вкладаю все життя, в трикляту одіссею,
Щоб доторкнутися нарешті до мети.
В мозолях стерті пальці…В ранах мої руки
І нерви держать мов канати, тіло все…
Чи є ж на небі десь сузір`я те - «Розлуки»,
Чиї зірки не хочуть в порт вести мене?
В той порт освітлений, що в бухті щастя прийме,
Старий, посічений мій човен від штормів,
Й рука тремтяча у якому, врешті, скине
Зюйдвестку мокру, з голови до чиїсь ніг.
В човні під назвою «Надія й сподівання»,
По хвилям впертості пливу вже котрий рік
І Божий промисел та Всесвіту втручання,
Моїй любові не скостили страждань вік.
А я вже вкотре йду за течією в морі,
На весла погляд свій кидаючи на мить
І час від часу, на скривавленій долоні
Знов бачу знак, що не зневірився любить.
Хапаю весла і гребу допоки подих,
В солонім бризі не втрачає чіткий ритм,
Чи з небокраю штормові, фатальні грози
Перед моїм човном, не викладуть свій щит.
В човні потрісканім, латаю життя діри
Аби на дно піщане, з часом не піти,
І попри всі незгоди не втрачаю віри,
Бо все ж надіюсь доторкнутися мети!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2018
Усі поради батька, давні й незабутні,
Я знаю краще пальців правої руки,
З тих пір, як мені він, ще на старенькій кухні,
Казав про сенс життя, мій вибір і шляхи.
Про моє кредо у житті… І в вовчій зграї,
Самим собою бути, щоб там не було,
Іти не лиш до горизонту, мчати далі,
Допоки смерть не вдарить списом під ребро.
Зріднилась впевненість дитяча зі словами
І я крокую по життю з тим резюме,
То лаю випадок, то з неба жду знов манни,
Але собі подібним, вибачаю все…
З вовками жити, значить, вити з ними в повню
І бути, аж до смерті злими, як вони,
Щоб виривати зуб за зуб, у помсту кровну,
Не відчуваючи ні болю, ні вини.
Ходити в зграї тихо, мати своє місце
І опускати очі перед вожаком…
Але, з дитинства кредо, всіх рефлексів вище,
Не став в овечій шкурі, все ж я хижаком.
В старого вовка, з вовченяти, ніби виріс,
Набридло вити і жалітись на життя,
Тепер ціную у людей лиш справжню щирість,
Бо відчуття, на жаль, всі інші все ж брехня.
Тепер ціную тільки правду…Хай й болючу,
Нехай від неї легше в серці не стає,
Я зціплю зуби міцно в спеку, зціплю в стужу,
Аби лиш кредо знов не зрадити своє.
Аби пробачити людей у вовчій зграї,
Із пащі їх не відриваючи шматок,
Не йти шеренгою, за вожаками, далі
Лиш відбиваючи ритмічно глухий крок.
Один? Нехай один, як кожен в світі сотий,
Хто не бажає бути в зграї пішаком,
Я буду сам собою до кінця, аж поки
Моя душа не стане в небі світлячком…
Укотре ті слова пригадую з дитинства,
В овечій шкурі часто сховані вовки…
Та Бог нам вибачить всі пустощі, безчинства,
Можливо, й заздрощі пробачить та гріхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2018
В самотніх голих стінах, думав лиш про неї
У темних плямах на дзеркальному столі,
Вбачав коханий образ у відбитках стелі,
Тримавши келих ненаповнений в руці!
Шукав в червоному вині жадану правду…
В порожнім келиху на дні знайшов мету,
І ображався лиш на себе мов на зайду,
Що б`є чолом безглуздо в цегляну стіну.
Всю пам`ять стиснувши в кулак, не упустити б,
Аби по стелях мрії тінню не пішли,
Щоб думи грішні мої не набрались сили
І, вкотре, пристрастю не врізалися в сни.
Порожній келих тріснув і душа розбита,
Вино, кохання забруднило, наче кров
У плямах пам`ять сохне вщент слізьми розмита,
Ще й біс про капості шепоче мені знов.
Відмию стіл брудний, у плямах він не буде!
Та очі плакатимуть, тільки вже без сліз,
Бо те кохання моя пам`ять не забуде,
Допоки інший хтось не вирве з думок гріх.
Зігріли руки келих, серце відмерзало,
Горів вогонь в свічках…Та тільки не в душі,
Знов серце мучили сумні думки – «дістало»,
А погляд спрагло зупинявся на вині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018
Чужим словам пустим - ромашок протидія,
Людським чуткам бездушним - віра у душі,
Хай в серці грішному дрімає ще надія,
Що залишає сліпу впевненість мені…
Бо я на тебе ворожив, хоч ти й не знала,
Що поки пристрасть дика спала в пелюстках,
Душа ромашки на долоні помирала,
Й стеблина ранена чорніла у руках.
А я на тебе ворожив, вбивав ромашки
Так ніби в ніжних пелюстках була любов
І білі квіти ті, смиренні мов монашки,
Німі й приречені вмирали в руках знов.
Кохання істина, що сумніви долала,
Ще не боялася ні чорта ні богів,
І між чуток людських орлицею літала,
Десь між дощів, за час, загинула й вітрів.
Кохав…Кохає…Не кохає…Хто ж це знає,
І вкотре мертві пелюстки падуть в траву,
Де ж ангел білий той, що про кохання дбає?
Хто збереже любов та істину мою?
Кохання істину…Чи істинне кохання,
Душі моєї незабутні літні дні…
Я так люблю тебе, а ти про те й не знаєш,
Що знов ромашку в жертву я несу тобі.
А я на тебе ворожив, хоч ти й не знала,
Твоя любов була не в білих пелюстках,
Вона в людських плітках сорокою літала
І десь там вмерла тихо, на чужих вустах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018
Візьми троянд червоних, приклади до серця,
Чи до грудей ромашки з поля притисни,
Черпни джерельної води нам із відерця
І поки це життя шалене не зірветься,
Не зрадь, благаю, ти мене й не розлюби…
Зігрій теплом очей аби зцілились нерви,
Обвий тендітними руками…Зацілуй,
Під тихий шелест листя, гілок довгих верби,
Що дід на схилах посадив десь біля церкви,
Ти мою душу, помолившись, зачаруй.
Струси букет і застели все пелюстками,
Сплети з ромашок білосніжних нам вінки
І оживи кохання у душевній брамі,
Щоб пристрасть паростками дикої ліани
Сплелась на віки вічні з венами в мені!
Признайся вже...Скажи на ложі тім багрянім,
Вінки кидаючи до ніг з живих троянд,
Скажи слова мені, відверті та бажанні,
З якими б так хотілось рухатися далі…
Збреши, що я один такий на весь мільярд.
Зроби хоч щось святе, аби душа зраділа,
А грішна плоть моя відчула що живе!
Щоб призабута пристрасть знову заіскрила,
І саркастична моя сутність, загрубіла,
Ще раз порадувала почуттям мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018
Завмерли зорі в примороженому небі,
Дрімала баба снігова в кутку двора,
І знов лунало над селом «Во Віфлеємі»,
Про Богородицю й народжене дитя…
Моє Різдвяне, в ніжних спогадах, дитинство,
Давно загублене в снігах тих вечорів,
Просте червоне з білим мамине намисто
Й бабусин тихий, щирий, задушевний спів.
Гриби на білій скатертині, хліб, сіль, риба,
Кутя з горіхами, узвар і голубці,
Та карим нашим оченятам мила втіха-
Хрусткі, смачні, рум`яні з цукром пампухи.
В нічній різдвяній тиші всі молились щиро,
В бабусі усмішка і сльози на очах…
Мені здається, більше в ті часи сніжило,
І віри в Бога, було більше на вустах.
Лежало в купі під столом духм`яне сіно,
І примовляючи бабуся «цип-цип-цип»,
Цукерки нам давала, вірили щоб в диво,
І цілий рік аби в нас курочки неслись.
Ковток вина маленький, слово про Ісуса,
І побажання-мрії в рік новий ввійти,
У щасті й радості…Якби ж тепер матуся
Могла солеників, іще хоч раз спекти.
Заколядувані, від тата, гроші в жмені,
Сто перший мамин поцілунок на щоці,
Були у світ великий вже відкриті двері…
Тепер лиш пам`ять про Святвечір в тій сім`ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018
Напалилось, заплелося, гріхів різних за роки,
Посивіло вже волосся і розхристані думки.
Спав би тихо, вби не лихо, коли сумніви гризуть,
Давно б вмер, якби не сміхом, лікував життєву суть.
Розірвав щоденник долі, розпалив ним свій камін,
Шукав правду десь на волі, а почув брехливий дзвін.
Вже десь там, за горизонтом, янгол втомлений сидить,
Я ж прошу знов перед Богом, кожен ранок нову мить.
Все надіюся на краще, й небеса таки дають,
Їстівне щось серцю натще, вдень бува вина доллють.
Так й живу, палю щоденник, вірші, праця та вино,
І вітри, що гіллям верби стукотять в моє вікно.
То сніги, то дощ, то сонце…Круговерть…А я сиджу,
Протираю знов віконце, аби глянуть що в саду,
Де там каркають ворони, горобці де гнізда в`ють
І закохані голубки, свої шиї в танцях труть.
Напалилось, заплелося, гріхів стільки, що в страху
Я лежу…Мабуть, здалося…Попустило – не помру.
Жив би тихо, та от лихо, знов думки оці дурні,
Про сніданок, працю, пиво, про життя у суєті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018
Печальні ноти грішні…Пальцем онімілим
По білих клавішах, як каменем по склу,
Зганяв я воронів з душі, щоб відлетіли,
Забравши в небо недоспіване люблю.
Туга зірвавшись у прочинені ледь двері,
Услід за протягом босоніж утекла,
А я з пролитого чорнила на папері,
Сумному янголу виводив два крила.
Печальні ноти брав із пісні про кохання…
Душили сльози так, що в горлі аж пеклО
А я над крилами, у слові про страждання,
Зламав знекровлене, заточене перо.
В фальшивих звуках розривалися акорди
Всі білі клавіші чорнилом затекли,
І біль пекучий затискав дугу аорти,
Щоб не могла до серця кров уже втекти.
Печальні ноти грішні…Мов життя не повне,
В сумній мелодії, біль смикав кожен нерв…
Вдягнулись янголи не випадково в чорне,
Аби зі мною розділити весь цей щем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018
Під тихий звук іспанської гітари,
Піддам вогню я сонному каміну
Та знов до Тебе, янголе, в минуле,
Хоча б думками, все одно полину…
Підкравшись тихо, ковдрою накрию,
Тебе з котом, дрімаючих у кріслі,
І поцілунки трепетні у шию
Заграють вмить, як перла у намисті.
Раптово день наш звечорів зимовий,
Слова шепоче біля вуха Муза,
І знову шарф Твій, бежево-ліловий,
Руки моєї ніжно доторкнувся.
Палкі блукають в спогадах цілунки,
Ще ніби пристрасть згадується нами,
Але на килим скинуті малюнки,
Уже давно час потоптав ногами.
Театр любові…Сміх крізь гіркі сльози,
У спогадах ще тліє любов-пристрасть,
Та смак «Jim Beam», з ковтками кока-коли,
Роки вже змили з пам’яті, і відстань.
Тепер зі слів намисто лиш на шиї…
Але слова не справжні поцілунки
І я дивлюсь, як догорають мрії,
Немов ескізи у обіймах грубки.
Ескізи ті, що вдвох ми малювали,
Торканням вуст, розпечених в любові,
Але тоді…Тоді ми ще не знали,
Що порізно чужі будем сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018
Це все, що хочу я…Аби Ти прочитала
Мою печаль і сум в цій втомленій строфі…
І щоб ніколи про любов не забувала,
Бо всі сумні вірші присвячені Тобі.
Сьогодні хочу я…Писати про страждання,
Натхненню щирому віддам весь вільний час…
Про блиск очей твоїх смарагдових й кохання,
Що через всі проблеми все ж прийшло до нас!
Я знов ловлю слова звисаючі зі стелі,
Про мою грішну пристрасть, ніжність та любов,
В рядки сплітаю їх, щоб в зорянім конверті,
Тобі відправити з думками на балкон…
Щоб там метеликами Місячної ночі,
Вони танцюючи, кружляли за вікном
І білий янгол юний, кучерявий хлопчик,
Читав вірші ці по вечері, перед сном!
Щоб Ти легесенько відштовхуючи стулки,
У ніч повторювала із рядків слова…
І в темний сад пустий протягувала руки,
Така спокуслива, зваблива… Неземна.
Це все, що хочу я…Щоб Ти була щаслива,
Щоб не чекала днів веселих так, як я…
Аби душа твоя, тендітна і ранима,
Весняним голосом співала солов`я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018
Заворожило полум`я твій погляд,
В сльозі самотній втислось півжиття
І викормлений сумнівами розпач
Повів тебе на осліп в майбуття.
Надії, воском капали в долоні,
Пекучий біль залишився в душі
І пульс ритмічний, різавши у скроні,
Відлунював по венах на руці…
Чому? За що? Невже це справедливо?
Твоїй красі позаздрили б й боги,
Де все оте, що вабило й раділо…
А кинуло в обійми самоти?
Безглузді ночі з книгою у ліжку
І вже набридлі долі героїнь,
А де любов, де слово просте: Втішу?
Молитва вечорами і Амінь…
Знов химородить полум`я по стінам,
Присіли на плече сумні думки
І плавиться, як віск прозорий, віра
На стіл старий стікаючи з руки.
Життя без сенсу мов дзижчала муха
І два крила: надію та любов,
Гризе самотність, ця голодна сука,
Що мала б вити нині за вікном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018
Знов чекаю прийдешню весну,
У надіях, у мріях мов ліки,
Що врятують, й дійти до мети,
Допоможуть під оплески Ніки.
Я чекаю цю ранню весну,
Марнославно втрачаючи днини
І мов грек на безглуздій війні,
Прошу захисту й щастя в Афіни.
Розставляю таємні думки,
По заповненим віком шухлядах,
І шматую нещадно листки,
Які я запідозрив у зрадах.
На яких всі слова не мої,
А лиш тих, хто поклявся у дружбі,
Тих, що жадібно брали тепло,
А взамін залишались байдужі.
Я чекаю блаженства весни,
Так давно…Трохи більше піввіку,
Розмовляючи з Богом на Ти,
А з людьми лиш на Ви - їм на втіху.
Я, так часто, ночами не сплю,
Знов купаючись в спогадах давніх,
Аби з тисячі лиць всіх, всліпу,
Сотню друзів відмітити справжніх.
Я чекаю, вже вкотре, весну…
І вона, теж на мене чекає,
Аби разом в моєму садку,
Подивитись, як янгол літає,
Як кружляє він в небі сумний,
І з душею заводить розмову,
Натякаючи, що не один,
Розкриваю я серденько Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018
Зігрітий ніжністю, під ковдрою з бавовни,
Живіт Твій збуджений метеликів плодив,
Й Амур-кохання янгол, давній друг знайомий,
З плеча, про пустощі, на вушко говорив.
У кріслі-гойдалці, сумуючи за щастям,
Під тихий ритм сливових гілочок в саду,
Вустами стиглими торкнувшись до зап`ястя,
Ти заколисувала біль свій і хандру.
Там срібна осінь колихала павутиння,
Густі мережева плела із Півдня в Схід,
І жовтим листячком оголеного гілля,
Заквітчувала, візерунком, старий пліт.
Співали пристрасно в душі ліричні барди,
Кружляли спогади навколо твоїх скронь,
І втаємничені думки, мов дивні скарби,
Холодним золотом, чіплялися долонь.
Зріднилась ковдра жовта з листями сухими,
Все навкруги була казкова Шамбала
І в сни відверті, що колись тобі наснились,
Уява спогадів, коханого вплела.
І в тій уяві, розливалась пристрасть морем,
Від крил метеликів всіх барв, живіт тремтів…
Пробач, що серце твоє познайомив з болем,
Я лиш зі щастям подружити вас хотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018
Все перекреслити: кохання і розлуку,
Душі розсіяти любовний оберіг,
І пам`ять грішну, як сварливу ту тварюку,
До себе більше не пускати й на поріг!
Дати собі команду, завтра не любити…
Тугим вузлом морським зв`язати почуття,
Аби ніколи двері в пристрасть не відкрити,
Й забити в хвіртку серця, цвях із каяття!
За борт всі спогади, щоб згинули в безодні-
Скупим кальмарам і акулам на обід,
Свій вік до смерті вже прожити від сьогодні,
Аби і згадки не було про сум і біль.
Я звісно спробую…Навряд чи стане гірше…
Так хоч у темряві свій спокій віднайду,
Не прокидатимусь опівночі я більше,
Під стукіт серця в грудях, втраченого сну.
Забути всю любов і курс на Південь взяти,
Туди, де день сумний ховається в пісок…
Який же сенс у тому, вічність щоб страждати,
Життя гірке перетворивши в страшний рок?
Забути всю печаль…Залишилось спитати,
У свого серця й мовчазливої душі:
Від коли легко зможуть в ліжку засинати…
І чи не плакатимуть нині вже вночі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018
Затьмарить сірий напівтон яскраві барви,
Жорстоко вицвіте кохання мов листок,
Моє життя сумне, так схоже з грою в нарди,
На фарт підкинутих, не знати ким, кісток.
Я в числах тих простих, втрачаю святу віру,
Фіксую, вкотре, лиш поразки день за днем,
Та відчуваючи за крок від себе прірву,
На мить пригадую свій втрачений Едем…
Ще мить одна така…І листя стане пилом,
Сухими жилами на змерзлому столі,
Снігів чекаючи аби припорошило,
Цей прах любові у безглуздому житті!
Припорошило білим снігом пам`ять тьмяну,
Знов чорні кубики не видали шістки,
Троянду, вічність перемеле, здує в яму,
На пил зійдуть засохлі пристрасті листки…
Воскреснеш ти колись у свіжому бутоні,
Щоб сік кохання в жилах знову закипів?
Чи так й зостанешся у спільному альбомі
Лише світлиною із тих минулих днів?
Ще мить одна така…І листя стане пилом,
Сухими жилами на змерзлому столі,
Снігів чекаючи аби припорошило,
Цей прах любові у безглуздому житті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018
Куди ж піти аби розвіяти ці чари,
Де нині попросити порятунку?
Чи може досить буде для зняття омани
Одного в губи ніжного цілунку?
В якім краю тепер, мені тебе шукати?
Ця темна ніч вже скована снігами,
Я, вкотре, вийду із натопленої хати,
Замерзлими лушпарячи ногами…
Злітають іскри жовті з комина на небо
І губляться в мереживах сузір`я…
До тебе нині, як до полюсу далеко,
Й хурделиця взялася за подвір`я.
Немов скажений демон, у чотири боки
Не дивлячись, що сутінки нависли,
Мете снігами вітер сплутані дороги,
Щоб стежки, що вели до серця зникли…
Хурделить пам`ять моя, вовком душа виє,
Бурульки льоду з стріхи нависають,
Чому кохання ніжне, грішну душу гріє,
Думки ж в повітрі наче замерзають?
В якім краю тепер, мені тебе шукати?
Вже котрий рік хурделиця між нами,
Я знову мерзну на порозі біля хати,
Шукаючи стежинку між снігами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018
Та хто ж її насправді зрозуміє
Жіночу душу ніжну та сумну,
І навстіж двері в світ її відкриє
Аби впустити, ще одну весну?
Що їй потрібно, тій душі жіночій,
Маленький рай, на грішній цій землі?
Навпроти карі та блакитні очі…
Чи світло в них, де сховані вогні?
Душа жіноча виткана з тривоги,
З недоспаних турботливих ночей,
Із посмішки, що здатна в дні негоди
Заколисати зляканих дітей!
Душа жіноча – вірна берегиня
Тієї іскри вічного вогню,
Що прагне привести до воскресіння,
Вже знищену до попелу сім`ю!
Так що ж воно таке - душа жіноча?
Заповнена по вінця лиш добром,
Одна душа, примхлива і пророча,
Яка та часто ділиться на двох…
Душа жіноча - сьоме в світі диво,
Це джерело премудрості та знань,
Душа жіноча…Це цілком можливо,
І є насправді наш Святий грааль!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018
А я би міг, колись, дивитися на небо,
І мабуть очі в мене були б голубі…
Але нема мене, та й мріяв я даремно,
Сказати ніжно-миле «Мамочко» тобі…
Я ненароджений…Не вигрітий під серцем,
Теплом долоні не обласканий малюк…
А я би теж колись, чалапати міг вперше,
До твоїх щирих Мамо, розпростертих рук.
Я так хотів, колись… Радіти снігу й сонцю,
Та посміхатися світанкам на весні!
І бути сином твоїм…Ти хотіла доцю?
Ніким не стати, в цьому світі, вже мені.
Я ненароджений…Безвинно убієнний…
Мені і янголом не стати в небесах!
Який у списках я, такий ось незліченний,
Ніким не згаданий, безгрішний неборак?
А я би міг, колись, тобі допомагати,
Чи вчити літери, складаючи в слова,
І так багато, Мамо, міг би ще пізнати…
Якби дала ти шанс мені на це життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018
Ой, сину мій сину, накину хустину
В косУ заплету срібне пасмо своє,
ПідУ знов до тебе на свіжу могилу-
Спитаю у вітру, де ти тепер є?
Чи спиш вже на небі, де янголи білі,
Чи в царстві небеснім ти Божий слуга?
Несуть мене ноги, слабкі, онімілі,
Й тримає букетик тремтяча рука.
Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
Ой, сину мій сину, поправлю світлину,
Не каже хрест мамі, де ти тепер є.
Схилюся додолу, букет на могилу,
Не втішить ніхто бідне серце моє.
Чи спиш взагалі ти, чи снів там немає,
У саван біленький повита душа,
Хто там твої рани сльозами вмиває,
Хто спрагло-застиглі напоїть вуста?
Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2018
Набубнявіли в серці березневі надії,
Вже весна завітрила ніжно помахом крил,
Сивий янгол старенький, рубцюватий на спині,
Тче тканину широку з хмар для синіх вітрил.
Посміхаючись мило, Бог з малечою грає,
Серафими й Престоли мед із пасіки п`ють
У сагайдак, Купідон, мовчки стріли складає,
Для закоханих пані, що любов вічну ждуть.
Набубнявіли в серці мої сонні ще ноти,
Прагне пісню співати зачерствіла душа,
Очі дивляться в небо, розум просить погоди
Й ніжних променів сонця для ожини-куща.
Пахнуть пристрасно жовті та бузкові іриси,
У золотистих жучків танці шлюбні вже йдуть,
А на березі десь, уздовж гуцульської Тиси,
Білі скромні нарциси між травою цвітуть.
Я вдихну аромат цей березневого саду,
В черешневих бурульках погляд свій утоплю,
Мабуть янгол лиш знає мою істинну правду,
Чом так щиро весну цю, гейби жінку, люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778405
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.02.2018
В обіймах ніжних зранку, сон прогнати зможем
І після пристрасних тілесних пантомім,
Ти завмираючи, блаженно вмить застогнеш,
Ввірвавшись в душу мою наче в рідний дім…
Немов під гілкою із грішними плодами,
Одним з яких колись, Змій Єву спокусив,
Зваблива, граючись, тендітними руками,
Торкнеш, метеликами, пещений живіт.
Душа розхристана одягне білі крила,
Злетить під горло, хриплий стогін обірвав
І зачарована, утомлено-щаслива,
На вушко пошепки ти скажеш, щоб тримав…
Аби притиснув до грудей своїх щосили,
Щоб аж у кокон загорнув й не відпускав,
До смерті в старості, до спільної могили
Тебе одну лишень…Кохав…Кохав…Кохав!
В очах закоханих прозорі два струмочки…
Я вкрию вії ніжним дотиком ще раз,
І знов цілуючи червоних вуст куточки,
Піду варити чорну каву лиш для нас.
І хай метелики дрімають поки в клітці,
Нехай душа твоя спочине і поспить,
А я тим часом розкладу нам на тарілці,
Солодке печиво, прикрасити цю мить.
Гаряча кава, свіже тістечко…І дотик,
Не менш гарячої й солодкої душі…
Чомусь так збудливо прицмокує твій ротик,
Так ніби хоче натякнути щось мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018
Збожеволіти Тобою,
Знов очікувати осуд,
Озираючись на ближніх
І втрачати з цього розум…
Проклинати це прокляття…
Й божеволіти Тобою!
Помолившись на колінах,
У морозно-злу негоду,
Засинати на світанку,
Заховавшись з головою,
Під холодну, білу ковдру...
І там марити Тобою.
Прокидатись по обіді…
І лежати наче мертвий,
Подих стримувати в ліжку –
Де Ти? Де Ти? Де Ти? Де Ти?
Знов закусуючи губи,
Кулак стиснувши до болю…
Вкотре сам собі зізнатись-
Божеволію Тобою!
Не живий я і не мертвий…
Мов примара в сяйві світла.
Зник мій спокій, щезла віра
І надія кудись зникла.
Душ холодний не рятує,
Біль не змиється водою,
А у скронях кров пульсує…
Божеволію Тобою…
У бажання просто жити,
Щоб не знати мук і горя,
Лізуть думи, лізуть рими,
Павуки плетуть знов поле.
Розстеляють павутиння,
Аж завіяло бідою…
І у тих тенетах липких -
Божеволію Тобою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018
Такого Місяця, ще не було ніколи!
Він ніби збоченець дивився у вікно,
А ти, солоні, пальцем витирала сльози
Й сама соромлячись, розписувала скло.
Шукала в дотиках ти ніжних насолоду,
Впадала у відчай, плакала, горіла,
Ховала в темряві дівочу свою вроду,
Та знову з пристрастю в ліжечко летіла.
В ту ніч побачив я...Уперше, в срібнім світлі
Таку оголену, тремтячу, неземну!
І збожеволівши з тієї чудо-митті,
Зізнався Господу- без тебе я помру.
Я зрозумів тоді, ніхто ще і ніколи
Так не кохав Тебе! Не прагнув! Не жадав…
Відкрив синицям я всі двері до свободи,
Бо журавля свого у небі вже впіймав!
А Місяць безсоромний, у ріжок зігнувшись,
Зі мною разом тебе мовчки оглядав…
Допоки сам Морфей, у вуса посміхнувшись,
Нас тихо спати, до світанку, не прогнав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018