| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Така рівнинна, несполохана вітром
вода знищує мозаїчність в один потік
Наче малює сині квадрати
за якими внизу ховається багаття фарб
Її невагомість помічаю у Русі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018
Тій, що носить зашпилене листя в волоссі
напровесні.
Май
Дивно звучить, коли другий місяць весни надворі
розбуджений
п*янко переминається з ноги на ногу
Вона покинула холод
Тепер половіє ранками співомовно
Птахи забирають весь слух,
Як визираєш з-за ганку щоб ввійти у судомну свіжість
повітря глибко ковтай
Лиш прокинутися треба
треба Розплющити очі аби
увійти у
+++
грозу, яку так довго чекала, переждала у ній
не заховалась у пристінках багатослівних будинків
із такою ж кількістю поверхів.
залишилася у
краплі ловили тебе на півслові, коли змагалася їх переловити
перетягнути на свою сторону лиця
вдало зморювала шийні хребці
тоді виходить вони,крапельки, мов би й не мають утворювати калюжі-затори
адже ти стала великим ставом,
якому осталося лиш наповнитись рибою
прудкохвостою
+++
після вільготних стрибків між водними бульбами
заварюєш каву із старої львівської джезви
вона особливо пахне
духмяно побіля вікна, коли ти розкинула погляд у смужки неба,
що неустанно нахмурює брови та блискотить ціпками
втомився уже далебі стільки кружляти вічний танець.
ми йому простимо старечий кашель
+++
наповнення сходить, коли все мовчить
непорушно гортається білий аркуш мотивів
ідей. заплющуєш очі.
відчуваєш біт серця
пробуєш підлаштувати дихання
на стук-стук
зникає будь-яке дис
добудовується консонанс
Зява справжнього мелосу
+++
тоді твої повіки говорять скляристому тілу очей
найважче йти із собою внутрішньо.
чути наповненість власним світом, що не втікає від "радості й зла"
від себе самого.
врешті-решт не стає біженцем серединної Я
душі у ветхому тілі
+++
зрозуміла мовчання
віднайдення слова на язиці, тепер не пручається
проковтнута щира істина
гріє. зсередини пахнеш сосновим бором.
ти засаджена
ти будеш - ліс
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018
Так він біжить по зволоженій росою отаві
навперейми сліпучому блиску зерняти
Заливається метеликами на її невинні підніжки
Продає білий сніг за гратіс.
Пробуючи ще раз знайти у зелені її тактильні ліміти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2018
коли говорив про справи:
питав чи займана часом
не те, щоб це були якісь натяки
лиш просто хотів іншої форми звичного запиту
бачили погляди один одного
тридцять першого
відверто
він не існує
хай іншого місяця лиш би лютого
мов у Бродського
ну і що, що кінець однаковий-
недочитано
вітри зазвичай у спідньому
коли виходиш із дому
шукають чиїсь ноги
пропалюють люто у холод
адже ті оголені - окремі
самодостатні
підкреслюють бажання читати
поетиків. або по-новому вчитись ходити на двох
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2018
спати із жінкою, що на 7 років від тебе старша
спати із хворою на пневмонію жінкою
дихати їй у спину
відчути здишений хрип, що тримає за руку
екзальтовано мовчки
марення повертались із щоденним вечором
нездужує сон дитинного болю,
одягнений у нічну сорочку блакитного,
це триває з тиждень
дотик до спазмів спини резонував із швидким серцебиттям
несвідомо
після чергового жаху уголос
заспокоювати її свідомість мугикаючи колискову
опоясування лона - змога тактильно відчути шию
із якої часто щось завжди зривалося
незроміле та викликало білий полох
поряд хотіти спокою сновидінь/
чи лиш те тихе лесбійське "поряд",
після якого на простирадлі залишиться два сонливі сліди,
що не потребують застелювань
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774952
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.02.2018
дійди до порога дому
не помічаючи
як денна тінь крадеться з-за спини
аби розчинитися у снігу, коли ти увімкнеш електрику з іншої сторони дверей.
так приходить вечір
з вечерею на столі дивишся у вікно
де поза ним догорає вогнище
що розпалюєш у самоті
аби вдивлятися на останні вуглики: лиш чорне над Великим білим
перед випитою склянкою снодійного мовчання
яке невидимо тримається за нижню губу
стог(ону), соро(ому),содо(му),
і.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773554
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.01.2018