| Сторінки (2/126): | « | 1 2 | » |
***
Найзапекліший біль
Пройде,
З часом лишеться
Де-не-де,
У думках та серцях
Живих,
Пам’ятках, відтепер
Німих.
***
Живоття перемеле
Млин,
Смак його як гірка
Полин.
Відцвіте на землі
Трава,
Сльози висхнуть , майнуть
Слова.
***
Дар блаженим – комети
Хвіст,
Люд пирнає в байдужість
Міст.
Під вітрами Добра і
Зла
Тліє спадку тривог
Зола.
***
Щастя–долі шукають
Скрізь,
Не помітять прозору
Вись,
Де між зорями дивний
Схов,
В ньому Той, хто почне все
Знов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2018
***
Укрывшись от полуденного солнца,
В тени оливковых деревьев,
На камнях, что были крепостью,
Дремлет мальчик-пастух.
Ленивое стадо неподалеку
Охраняет верный пес.
Некогда здесь бурлили страсти,
Лились вино и кровь,
И люди в богатых убранствах
Несли миру свою волю,
В окружении покорности и коварства.
Кто теперь поверит в это?
Чего стоят отголоски чужой любви,
Потерявшиеся во времени,
Среди стрекота безмятежных цикад?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807027
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.09.2018
Зачиняється брама НІКОЛИ,
Чути скрипи покинутих мрій.
Стулки міцні опишуть півкола,
І засне життєрадісний рій.
Випаруються зовні прикмети:
Пам’ять слабкості, сили уклін.
Втратять значення хіть і монети,
Втіха вчення, страждаюча лінь.
Світ завжди поступається прямо,
Не зупиниться криком: «Зажди!».
Втім, для інших відчиниться брама,
Що тепер має назву ЗАВЖДИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2018
Де сонце сідає, не висне? За нашим селом, є ліс там. Від крайнього куріня йди хоч навмання.
Серед барвистих лук навздогін ледь чутний грюк. Назустріч скрипіння брички, з конякою суне звично. Прямують здаля до Гриця- коваля. А куди людина йде як хворість нападе? Вона ж не залізо, до м’яса ржа не лізе, пристрасть вгамувати – не копита підкувати. У день Симона Зілота жінкам є робота. До схід сонця мати й доньця, бабця й тітка – за калитку. З лісових хащей зілля тащать. Дівки йдуть туди з легкої ходи, прямують баби - базарні нахаби, знахарки старенькі, крокують дрібненько. Зайшовши за дерева, вдягаються як Єва. Мочать росами ноги босі. Знайдуть рослину, що силою лине, на схід обличчям, моляться зазвичай. Кладуть хрести на себе й кусти. На захід розвертаються до рослин схиляються. Стара промовляє, корінці збирає : «Мати Божа, що усе може, землю вибирала, зіллячко саджала, водою поливала, нам на поміч копала!», Шепоче молодиця : «Травка-травиця, Господь тебе садив, беріг та ростив, християнам дійсним від хвороб і чародійства!». Батько Миколин покаже де сховані корні цілющі - хрещеним душам. П’ятилисник – чаювати, маслянку – корові дати. Квітки й корні в кожній торбі. Є ромашка (п’ють як пузу важко), в хату оберіг внести – рвуть цвіт брата і сестри. Череду – від золотухи, як нарив – ведмеже вухо, маточник – здоров’я жінки, цінь – купати щоб дитинку, на чиряк кладут підбіль, п’єшь стосильник – хліб та сіль! Ще у світі білім ранок – заробили на сніданок. Жінки дружньою юрбою принесли у ліс з собою : рибу запечену, сало, ряжанку, млинців немало. Ще й вареників із сиром, квас, яєчню….сіли миром. Розлили горілки кварту (пирскнути й на зілля варто), з примовлянням розговілись та й додому знарядились. Зірване у день Зілоту горе відведе й скорботу, що несуть людські хвороби : у пана від здоби, у плугаря з натуги, у паночки від друга, у козака від чаю, в студента від навчання. Бува, що з’їдає туга, як нашле урок відюга. Станється завжди в нагоді скарб, добутий на природі. Трави й корінці сушені, ступкою товчені, на горілці настояні, вірша достойні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805125
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.08.2018
Хрін та рідька! Скоромне – до дідька!
На коржах житних безгрішно жити. А хто без гріха зовсім – у святі заносять. Селяни й селянки їдять зранку «жилянки». У цей день невипадковим буде й квас буряковий. П’ють його немов коньяк голова сільський і д’як, пан пихатий, поп пузатий, писар волостний патлатий. Від грошей й підношень відпочити зможуть. Прості люди йдуть відусюди у лазню помитись, у церкву помолитись. Один одного простити, образи відпустити. Дивляться на небо – хмар нині не треба, бо як синє й ясне – зросте пшениця рясно. Хтось думає про жнива, а в декого й коса згнила.
Пацюк Пузатий не виходить з хати бо гріхів багато.
Чарами володіє та воно не діє. Терзає задишка, роздулися кишки, смикається око, у животі толока, пристала відрижка - не встає знахар з ліжка. До лікаря у місто не пускає нечиста. Її натура клята, потребує плати. На копійку допоможе - чиряки підуть по кожі. Допоможе на п’ятак - щастя віддасиш за так. Послугу надасть на гривню – усю душу твою вийме.
Коли ще й занили зуби, став Пацюк розумним. Потягнувся до скрині, ікону вийняв. Зі старої дошки, порепаній трошки, пророк Ілля суворо дивиться здаля. Мов би каже «Усе, Пацюк. Прийшов тобі каюк». Дядька здригнувся, пилом поперхнувся. Хреститься невміло, а на душі потепліло. Промовив молитву, послав чортів у гонитву. Чує : одужує нутро, і звуть його Петро.
На Піст трапляються дива в людині є початку два. Темний – до страждання, світлий - до єднання. З Божим світом, з дощем і вітром, променем раннім, бажань здоланням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2018
За царя Панька була Параска - струнка, легка, вродлива жінка. Але селянкам не до відпочинку. Рано вранці ледь здіймється світило, учорашня праця ломить тіло. А жінці треба підійматися, за сапку братися, серпом жати, від спраги страждати. С землею одвічна злука натружує руки, борознить зморшки, горбатить трошки. Роки праці завзятої людини минають мов одна година.
Цієї зими бабця в’язала онуку капці, рушники вишивала, скриню прибирала, казки розповідала. Як зайде онуця то їй, як нікого – собі самій. Поки згадалося минуле, на дворі до тепла повернуло.
За вікном чутно гомін пташечок, знімає стара з шиї мішечок Якщо хочеш врожаю, сій на Конона без жалю. Копай землю, кидай зерна, Нехай хоч хуртовина, на селі кожна людина йде на свій город, сіє овоч й корніплод. Подекуди криги, лунки серед снігу, кладе бабця уклін, годувальниці-землі.
Бодай не покинули сили кинула у землю насіння: помідорів (від хвороб та морів), огірків ( з ними чарки легкі), моркви (щоб думи не товкли), буряка (шана йому на віка), гарбузів (щоб онук до столу сів), квасолі (на крашу долю). І трохи картопельок щоб не схуднув поперек.
Від ненажер даремних, Параска копає окремо та промовляє тихо: «Ось три лунки для лиха. Перша для мошок (літати не зможуть), друга для черв’яків (кур їм з усіх боків), третя для засухи (під дощем затухне). Зло всіляке, геть іди! Мій город народи! Допоможи, Кононе, восени погріб наповнити!». Ставить стара у клуню лопату, шкандибає до хати.
Сіють усюди, де живуть хрещені люди. Надія на кожнім подвір’ї, Віра не забута аж до Старої Гути. А чи далі там хтось проживає, ніхто того не знає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2018
На світлинах чорно-білих мов би в дзеркало калюжне,
Озирнувся час на себе :«Бач, який я був наївний!».
В ті роки семидесяті бджоли точно так літали
На квітучі рясно липи, не втручались в справи людства.
Діти грались, захопившись, в дворові нехитрі ігри.
В карти різалися пройди день і ніч в готелях півдня.
Переконливо боялись бабці тих, хто шарить зраду .
Хтось щасливий ніс додому дефіцит своїй родині.
Мозолі змастивши потом, мужики робили працю
За верстатами, у полі,. Матюки були їм в помічь.
У мистецтві, на естраді, геній буйнував єврейський,
З плівок на магнітофонах масть босяцька хрипотіла.
Пляшечку на трьох давили, з плавленим сирком та хлібом,
Транспаранти підіймали, сірий фон ковтав червоне.
Дітсадки пропахли супом, а карболкою – лікарні.
І думки, якісь казенні, сигаретним димом пливли.
Бились вулиці й квартали, «короля шпани» за титул
Продавали фотокартки з непристойним та з «бітлами».
Ледь живі діди кремлівські молодь до війни ладнали.
Книголюб - школяр пухнастий, літа ждав, не комунізму.
Час канікул починався полуничним духом червня,
В липні він блукав в малині та смородині духмяній.
Соковиті груші в серпні рятував від ос настирних,
Згадував про плескіт моря, що так шикав безтурботно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2018
На Касіяна – не прокидайся рано. Двері на запорі, зима ще на дворі. В рік високосний Касіян дивиться скоса. Людей не любить, поглядом губить. Й не скажеш відразу, звідки образа. Цей праведник пихатий (тарганів йому в хату!) тому як шістнадцять віків не витяг з ріки, рибалку що тонув. Був зайнятий, вітри дув. Микола святий хлопак був простий, витяг намоченого, віддав сорочку. З тих пір хрещені, д’яками вчені, шанують Миколу, Касіяна – ніколи. Лютує Касіян (чи він з росіян?). Тягне довгі вії, зазирає з надією. Боронь, Боже, бути не на сторожі, погляд спіймати, навроченим стати. До світла краще (ледарям миляще) тулитися до пічки, переймати панські звички : як не спати, то в карти грати; як дітей не вчити, то ляси точити; як не мишей труїти, то люльку палити.
Господар хати Юхим за вдачею не був лихим. Вірив у прикмети, не тринькав монети. За сезонним фахом лагодив шафу. А серце не на місті, шлунок не просить їсти. Ще й сон дурний наснився, що Касіян у двір вломився. Лячно аж до крику побачити люту пику. Вигадують байки про минуле … йой, чиясь тінь промайнула!
У пса нова будка, він не піддається смутку. Не страшиться марева, було б у мисці варево. Шерех чує Сірко, а у курнику ґвалт:«Ко-ко-ко!». Чиясь постать у простирадлі ловить курей безпорадних. Зашитий чувал, вже й півня сховав. Дивна істота, ні носа, ні рота. Блищать очі, до чужого охочі. Може, потойбічний лютує з відчаю? Та з простирадла під унюхав песик кінський піт. В дивній статурі усе вже знайоме до дурі. Ич! Не козак і не панич, а чорнявий Яків, що ловить раків, на ярмарках краде, живе хто зна де! Пекла так боїться, як жаба криницю. На ранок особливий, з ноги вставши лівої, збагнув - є привід, вбратися мов привид. Селом поблукати, данину зібрати. Якби не собака, що покусав його ср*ку, від витівки хитруна була б комусь труна. Тепер смугляк (щур йому земляк!), іклами торканий, кладе на рани моркву. Кури врятовані, Сірко зайвий раз нагодований. Переживши пригоду, Юхим взяв собі моду – читати за обідом календар, на ніч цмульнути стопар. Позбувся дядька забобону завдяки псу, освіті й самогону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793371
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2018
В Нових Боровичах синиця весну кличе, тріщить сорока жене зимну мороку.
Груша в садку спить, поруч сніговик стоїть. Весні крутить дулі, славить борулі. Та як не крути, зимі доведеться піти. Скоро вже тепло настане, сніг розтане, ніхто й плакати не стане.
Набридла усім зима-бабця (матері їй трясця). Стара від сонця шкандибає похмуро, ковтає ожеледь-мікстуру кричить весні «Куди преш, дуро!». Весна-молодиця, мовчить, спочатку. як годиться. Суне собі потроху мов та невістка Явдоха, яка своє діло знає, стиха усе до рук прибирає. Посвятила жінка у храмі свічі, що народ зве «громничі» бо від блискавки й грому боронять людей й солому. Кладе хрести іконі, промовля молитви і стороннє:
- Була в мене вередлива свекруха. (В ім’я Отця і Сина і Святого духа). Усе було тітці немиляще :то кісткою стане у горлі лящик, то хата не білена, то в городі свині. Чому невістки завжди винні? Кортило побажати : «Щоб твій язик відсах!» (Отче наш, що є на небесах») Ніяк відьмі не догодиш, Скаже слово – мов гострий ніж. Зиму всю терпіла я (Нехай буде воля Твоя). А потім зігнала з пічки свого Панька, дала йому копняка. Так, мов його опікли вуглі (Як на небі, так і на землі). Смикнула за рідкі вуса (І не введи нас у спокусу ) Збудували ми за літо нову хату й настало у житті свято. Немов би на спині виросли крила (Бо Твоє є Царство, і сила ). Зі свекров’ю нині не сварюся, називаю «матуся», як засумує у розлуці, посилаю на поміч онуцю. Пошли нам, Боженька сонце у кожне віконце, а на городі дай розсаді тінь. (Амінь).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780342
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2018
Десь простір є: в думках або за рогом,
Між натовпу байдужого тілами,
Й самотністю, що здатне отруїти.
У місці тому варто намагатись.
Там назавжди без нервів і образи,
Пробач свою країну не казкову,
Серед буття, у панцирі зі шкірі.
Нехай душа віддасть життю подяку
То ж, обраний, не бійся бути старим,
Поринь у сон міцний після турботи,
Енергія прийде, чуття любові,
Підуть дорослі діти, не очікуй.
Є красота, природи барви,спокій,
Суниць та квітів аромат над часом,
Бджолиний гул, повітря прохолода,
Уяви дотик. Істини немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
Поміж двома календарями, шановані панами й трударями, Зійшлися Маланка, Василь і Щедрий вечір, покликали скоромне з втечі. Шкварки, кров’янку, домашню ковбасу, на смальці кутю і … Тю! Студент, як звуть тебе? Хома?! На чубі сивина, смаглявий мов кавій… Це не про тебе повість «Вій»? Сідай-но з нами, покуштуй. Хоч слобожанин ти, хоч вуй.. Насипай холодець, кинь ті книжки, хай їм грець! В руці чарка, на думці Одарка. Як закохався й втратив сон, прими з горілкою сальтісон. Душу гріє замість кальсон. Сторчать бурсаки у місті, мов курки на насісті. А у селі повітря чисте, садки, баштани, льняне поле, щастя-доля. Гуляй, студент, тепер в тебе воля! На цьому світі ми завжди чиїсь діти. Батько, бува, за святковим столом, сміється аж чолом, ховається за пирогами, що спекли мамо. Питає малеч ( нас) : «Бачите мене ?» Ми разом : «Не бачимо Вас!». Приказка така, замовляння на віка. Тому й донині є достаток у родині. Не кажи, Хома, «ні», краще хильни. Візьми соленій огірок. щоб вчився урок, капусти щоб виросли вуса, грибочок – за поповських дочок. Як догідно в пузі співаймо «Ой, у лузі…» В хаті пісні, бесіди. А на дворі ж як весело! Іванко вдягся Маланкою, безпорадною господаркою, Василем одяглась Явдоха, стала місячним богом. Іде компанія селом, велика числом. Шумлять у пітьмі – Циганка з дітьми, Баба й Дід, Коза і Кіт, Ведмідь з Москалем, Чорт з Глитаєм, натовп Розбишак- не обминути ніяк. Маски- пики, за ними музики, таланти місцеві на сніговій сцені. Галасує почот, мов зграя качок. Ходять, щедрують, господарів шанують. Пироги й гроші у людей хороших. А як господарі не чемні, до зла причетні, то знімуть їм ворота, добавлять турботи. Нема темних сил, де Маланка і Василь. Прийняли й Хому, дали повну суму.
Викуп нестиме.
Добрі люди, щасти вам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
Сонечко над стріхами людям на втіху затрималось ледь,
на шкереберть. .
Сонцеворот, щоб повнився Род, йде в народ.
На Спиридона ночі нема поклону, хоч снігу повно.
Засипа двори, посіва городи. Натрусив вже, годі!
Дітлахам в нагоді : жбурляють сніжками, бігають стежками,
тепло під кожушками.
З часом – буде клопіт, та не з-за чобіт.
Зростає хлопак, танцює гопак,
На дівчат зиркає, червоніє мов буряк. Ще б пак!
Квітне дівка, мов під засів нивка, гадайте, батько й мати, як заміж віддати.
Морока як вередлива й нівроку.
– Ганзя йди-но мести хату!
-Калита сьогодні, тату!
-Ганзя, кидай сніг до тину!
– На вечірку що надіну?
Взяла мати лозиняку, доня йде без переляку:
Хату мести, сніг вбирати та худобу годувати.
У самотній бабці Мотрі хата скраю, вечора чекає.
Там зберуться молодії мов гриби в сковороді.
Вечорниці – це подія!
Намішали тісто на відварі любистка.
Коржа спекли, Калитою нарекли.
Медом вкритий, в середині пробитий,
під сволокою вирує, вкусити пропонує.
В макитрі вареники : з вишнею, картоплею. З пічи натопленої.
А парубкам – із попілом та сіллю, щоб не квапились з весіллям.
Каша до риби (святий Андрію, спасибі), голубці з капусти,
на столі не пусто.
Доки зійде зірка рання - жарти й залицяння. Парубки кмітливі, дівчата соромливі. Пісні гарні линуть.
А поки ніч на дворі, вогнище створять. Палає на околиці, на поміч сонцю. Свято триває, не має донця.
Зима стукає в стіни хати Гарпини, стирчить під вікнами, слухає півня. Птицю беруть в хату, починають гадати.
Як вибере пити водицю - сватів зашле п’яниця, як до дзеркала підскоче – бабій сватати захоче,
як почне зерно клювати, буде чоловік багатий.
Несе Гарпина півня з насісту, той почав зерно їсти.
Слава Пречистій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2018
Крутихвіст на пургу щиріть зубки : вкушу.
Хутро дибки, очі швидкі, в пащу б рибки.
"Цип-цип, дрібнота, виглянь на моє у-шу!
Підкрадусь тишком-нишком, когітки навшпиньки
Мишу бачиш, ні? Оптика в ціні. Гризуни, де ви,
Як не під снігом-оберігом?! Завмру."
Нишпорить лис місцевий.
На голодний шлунок сліду візерунок
Склався у безперервне SOS.
В лісостепу сплячому оздоровчий крос,
під холод собачий!
Від вітру не вкритися, залишається молитися :
Сонцю за хмарами, ялинам старим, вогняним кулям,
Що над полем промайнули….Тявкнув на них, лапкою дриг,
А під снігом чистим - «сніданок туриста». Мабуть, комусь надоїв.
От і не доїв.
Дух природи, дав нагороду - своїй частці, псової масті.
Тьху погоді, що на боці уродів.
Зла завірюха лізе у вуха,
Світ затуляє, голчасто пуляє.
"Забирайся, падлюко, не приховуй люки.
За кожним - миша. Киш-но…!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2018
Пузатий Пацюк,
колишній байстрюк,
Роззявляє пащу серед прокурених хащей.
Жодний характерник не підніме вареник,
Поглядом хитрим,
кашлем-кахикою,
вусатою пикою.
А цей, схоже, може.
Коваль Вакула грає
скулами,
тримає дулю.
В жупанці.
Пошана на лиці ще з вулиці.
Мовляв, нема життя та й годі, ні в хаті, ні в городі.
Ні в ковальні, ні в шинку.
А все через жінку.
Примхлива Оксана, під узвар з круасаном,
Послала.
Вакула їй – сала. Ще й ковбаси.
Ну і для краси: духи, пудру.
Та дівча немудре.
Бач, її вроді й віку личать черевики.
Цяцьки царські.
Втім, твір не про Московію (не дай Боже їй здоров’я).
Щоб вона гепнулася, від чвар порепалась,
Від злості протухнула, від підлості опухла.
Кацапцьке плем'я рабське - одубіло б зненацька.
А на Диканці – різдв’яні танці, гучні колядки.
Тривають Святки. Кум – до куми, сніг на килими,
Хрест на ікони, на столі скоромне.
Перша чарчина солодка, мов дівчина.
Тож, і зайти є причина.
На грудях моністо, у хаті чисто. На дворі місяць став.
Д’як до Солохи притулився трохи.
Чуб із Свербигузом з пагорба – юзом.
Шукають компанію у розговілому стані.
Молодь з чувалами, зірка з дітьми малими.
Щастя мали би!
Коханій черевички - з полтавської крамнички.
Он у яку даль гоняв коваль.
Пацюк дав адресу, чорта, що возить з Одеси.
Дорого, та пес з ним.
Плітниць їсть заздрість, сватання – не марність,
Молодята раді.
Отак й було насправді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2018
Мирволю бонвианству.
А как же! Если льзя.
Фемины, други, явства-
Прелестная стезя!
Розовощеко супясь,
Напрягши струны жил,
Не озираюсь всуе
На годы, что прожил.
Работать - так до пота,
Любить - так до венца,
Еще стволится что-то
У этих строк писца.
Откуда взяли моду
Канючить и стенать?
Проблема? Дай ей в морду,
Припомнив ее мать!
А если Высший некто
Решит, что твой черед,
Скажи слова респекта
И в лучший мир, вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768990
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 31.12.2017
Був продавній Бог такий – Колодій, спонукав до шлюбних дій. А ще до примирення-злагоди, віталися веселі заходи. Здобути для дівчини черевики – заняття для парубків одвіку. Тож стоїть посеред площі стовп, здертися на нього щоб. Гладкий мов гарматне дуло, не одного звідти здуло. Вареники з сиром їдять усім миром. З маслом та сметаною, чаркою не останньою.
Піп Іван - пан галасливий Пив, а ніс ставав мов слива. Погляд соколиний до горілки лине, права рука до шкварки, ліва – до корчмарки. Нишпорить тилами життєлюб незламний. Вона йому – ляпас за нахабну капость. Піп Іван регоче, розговітись хоче. Попадя у від’їзді, цнотливість залишив на призьбі. Хвацько проповідь читає, оковиту наливає. Як корчмарка не люб’язна, додає промові власне : «Не пийте миряни, горілку окаянну! Ведіть життя тверезе, гостріть на шаблях леза. Коней тримайте спритних, а ворогів – битих». Щойно недругів спімнув - сморід з вулиці дмухнув. У дверях з’явився гість, трібний як у горлі кість. То з Мордору (де роївся) причвалався піп Паісій. В бійках сто зламав кадил цей мудило із муд..л. Тіканув з болот мокшан на свята в казацький стан. Глашатай царя казав, що вкраїнці ловлять гав, гроші самі віддають, молодицям можна вдуть. Прибув, прийнявся за це і отримав у лице. Люд примирення святкує, та стервом бути не вартує. Хоче вкрасти щось кацап, козаченькі його – цап! До дівок охочий – заплювали очі. У шинку грозитись став – все отримав без застав : копняків та стусанів, кочергою по спині, келихом по дині (це від господині). Піп Іван не довго думав, як почув «Рятуйте, куме!», московитську каламуть : «Брата старшого заб’ють!». "Як врятуєш москаляку, що чорта цілує в сраку?!» – прогудів отець Іван, нахиливши третій жбан. Й навмання хрестом огрів, камилавку де узрів. Іскри між баньків мордвина, матюки із хавки свина – москалюга мов у сні : розійшлись некріпосні. Наостанок перед тим, як бодав Паісій тин, підбальорив його в пах наш місцевий ієрарх. З ним і царство павучине розхрестив (шляхетний вчинок!). Втім до свята.
Тиждень цілий («Бабським» зветься) бути милим. Та терплячим до жінок, їх дивочних витівок. Неодруженним – колодки в одяг заплели молодки, та завзятий одинак відкупитись знає як. Щоб поліно не кріпили і ходу не тяготили – гроші дасть, ще й оковиту молодій юрбі. Сердиту - Мару палять : «Геть, Зима! Мерзни відтепер сама!» Навздогін злим хуртовинам, вітрюганам, хмарам сивим – вже опудало горить, кличем весни майорить. Ой, не спиться на Масницю, мрій солодка полуниця - дівки варять холодець. З ніжок курячих, свинячих, баранячих, накінець. З тих «Ніжкових заговин» був ужиток ще один – на кісточках ворожити. До весілля най дожити. Пролетять аж від комори у ворота - мине горе. Переліт – підуть свати. Кинь – оженешся і ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017
Затримай погляд, що застряг у венах,
Гілок, одягнених в зелене чи прозоре.
Якщо не поливаєш вдома квітів,
Хоча б не заважай деревам в часі.
Так іноді буває необхідно
Зайти у ліс, на вірність присягнути
Цій, не найгіршій у країні частці,
Землі під небом, хащами закритим.
Є в цьому і мистецтво, й насолода,
Щоб мати стильний вигляд, не спішити.
Дозволить те годинник надкоштовний,
Взуття із шкіри дикого створіння.
А птах сіренький, що кружляє верхом,
Виспівує, гніздечко в’є, полює,
Ховається від сокола пруткого,
Себе несе вільніше, аніж денді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
"Хто з них крутіший?"– мовлять. Отакої...
Світ деградує просто на очах.
Стає героєм, хто в ефірі скоїв
Кривавий та невичерпаний жах.
Самці-гравці кремезної статури,
Що люто б'ють попереду думок,
Самиці-шльондри, ладні на тортури,
Щоб зваблюючи, мати вигляд ОК.
Книжки – в сміття, цінують пружне м'ясо.
В мережах вереск: "Гроші над усе!",
Ведуть споживачів бажання рясні,
З життя безглуздя – в негламурну смерть.
Блакитна куля, зброї в ній безмежно.
Уперте людство в пошуках кінця.
Чужий Великий брат уважно стежить,
Як б'ються рептилоїдні серця.
Не буде видно з космосу картини,
Коли війна підніме чорний смог.
Стають земляни гірше ніж тварини.
Гірка розплата, незбагненний Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2017
Досить красти : пани і холопи,
Та майстрити кишені в труні,
Замолити щурячий ваш клопіт,
За хабар не освятиться, ні.
Досить, гетьмани, видні старшини,
У брехні, зневажати народ.
Усі біди, що трапились нині –
Від всесилля зелених банкнот.
Чверть століття ділили й хапали.
Замість віри, єднання, труда -
«Хата скраю», тому і напали
Вороги. Відусюди біда.
Схід - кривава кацапська навала,
З тилу - зрада тихенько іде.
Слізьми вмилась земля та сховала
Кращих воїнів й мирних людей.
Щоб здолати орду цю безбожну,
Загартовуйся, пий лише мед.
Як війна, то у ній мусить кожний,
«Душу й тіло покласти». Вперед!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766251
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2017
***
Закоханий юнак кинувся до клумби,
Дівчина, що поруч, схвально сміялася,
Квіти тривожно завмерли:
Кого з них торкнеться рука смерті?
***
Усі мої плани зруйнував Всевишній,
Лише вірші тішать душу,
Йду із сапою, думаю про рими...
***
Бродячі артисти увійшли до нашого міста,
Одяг їхній пошарпаний, обличчя стомлені,
Віддам їм грошик, що припас для вина...
***
Повітряний змій рветься з рук моїх,
Відпущу його, і загине.
Як не зрозуміє він щастя мотузки?
***
Трапляються дні, коли хмари застилають небо,
Велично нерухомі вони у відсвітах вечірнього сонця.
І здається, що зараз серед них
З'явиться хтось зі святих,
Махне рукою : "Шлемо вам вітання!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765643
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.12.2017
Дивує грудень: сніг навпіл с дощем,
Навколо все, мов ковдра, накриває.
Земля, вологою наповнена ущерть,
Дасть врожаю в казацькому цім краї.
Перед вікном схвильоване дитя :
«Чи не застрягнуть у Мороза сани?»
Прохання від маленького життя
Під Новий рік є, перше і останнє.
Не ковзани, не торт і не планшет.
Найголовніше – що іде від серця.
В очах сльозинки, шепотом лише:
«Хай тато мій живим з війни вернеться…».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2017
***
Камень с оттиском сандалии,
Добытый из самих недр,
Держит следопыт в руках своих.
Кто же, неведомый, проходил здесь вечность назад,
Когда не были написаны Священные книги?
***
Нескончаемы дороги времени...
В полуночном отражении месяца,
Что скользит по глади тихой реки.
В безудержном празднике явления солнца,
Сиятельного императора на небосводе полдня...
Простая мысль заполняет сознание мое,
Водою источника, глотком утоленья:
"Жизнь бесконечна. Словно цикада,
Оболочку покинув, устремляется она странствовать.
В миры, где мы называем себя людьми
И миры, где нам есть другие названия".
***
Попугай на плече купца
Настороженно взирает
На суету незнакомого города,
Слушает непонятную речь,
Вцепившись в складки одежд.
Он не упорхнет в ближайший лес.
Разучился летать, но узнал взамен
Что нужно этим людям вокруг.
И стал презирать прямоходящих.
Как и хозяин его.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764628
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 07.12.2017
Минувшие дни, затаив дыхание,
Пустились нам вслед
Невесомым перышком птицы Забвения.
Кто теперь слушает шелест подсолнухов,
Неубранных осенью крестьянами?
***
Песок прилип к спине моей,
Речная тина обняла кувшин вина...
Богат тот, у кого есть время
Наблюдать жизнь стрижей,
Что вьют гнезда на отвесном берегу.
***
В дуновении ветра чую пороха
И смазки ружейной запах.
Чужая армия вошла в край мой.
А дома, где пока звучит смех,
Отбрасывают тени руин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764435
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 06.12.2017
***
Не дали плодов мне труды алхимии,
Годы опытов словно вода ушли в песок.
Бедность и насмешки – вот и все успехи мои.
Одежды дырявы, а взгляд хранит печать тревог.
Что ж, склонюсь над бумагой смиренно,
Стану выводить текучие знаки.
Бездумно парит, сжимая перо, рука моя...
Поможет ли каллиграфия забыть невзгоды?
***
Бродяга-философ дремлет у ограды кладбища,
Cюда привело его желание уединиться.
Никто не понимает историй беззубого старца.
О страданиях и преодолениях,
О времени проявлений бессмертной души.
Но во сне не болит ушиб на темени
От камня, пущенного на базаре глупым мальчишкой.
***
Ученик лекаря склонился над ступкой.
Кожа змеи, семена льна, медвежья желчь:
Вот и рецепт эликсира счастья.
Горожане охотно платят за него,
Они поглощены суетой, не желают меняться.
Хозяин потом спрячет монеты, посмеиваясь.
Это его счастье, другого нет.
А юноша отложит еще один сухарь для побега.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764428
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.12.2017
В один из тусклых дней неурожайного года
Наше отдаленное селение навестил странник-монах.
Веселый толстяк, он радовался жизни,
Изумлялся ее проявлениям, вспыхивал смехом.
Славил Будду, изрекал мудрость. Гость назвался Хотэем,
Раздал детям райские яблоки из торбы,
Приготовил целебную мазь от болей в костях.
Лечил ею стариков, молодым же обещал удачу от усердной молитвы.
И будто бы внемля небесному колокольчику, пришли к нам соки жизни,
И воспрянули мы, ощутив нечто в жилах наших.
Собрался народ, кто-то исцеленный крикнул :
«Хотэй возвратил нам веру! Славься, славься,
Наш божок!». Тут живот лучезарного заколыхался могуче :
«Хо,хо, пощадите! Никогда еще не смеялся я так!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764234
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 05.12.2017
Сельские девушки, смеясь, играют со снегом,
Лепят истукана, бросают друг в друга холодные комья.
И никто из них не вспомнит об умершей подруге,
Чья могила занесена вчерашней метелью.
Жизнь в деревне груба и полна противостояний.
Старших гложет зависть, а молодые томятся плотью.
Но знай, женщина, никто еще не ощутил счастья,
Сварив зелье перед задернутыми образами…
Небольшая компания ужинает под старой вишней.
Мир забыл о тех, чья жизнь затерялась на равнине.
Но огни селения радуют путников в ночи,
А буйство огородов сулит утешение труженникам.
Пойдемте, навестим старика,
Что один проживает отмеряные небом годы,
Распахнув свою хижину навстречу ветру и птицам.
Негоже оставлять его в объятиях тишины,
Сочиним же ему весточку от внуков...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764224
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 05.12.2017