Дружня рука

Дві тисячі двадцять, хто ця чудова жінка? (проза)

Я  модель  NHB  2178.  Ці  цифри  –  це  рік,  коли  було  створено  мою  програму.  Ці  букви  –  безглузде  зазначення  того  факту,  що  я  не  людина.  Так  ніби  хтось,  дивлячись  на  мене  тоді,  міг  би  вирішити,  що  я  людина.  Я  недаремно  зазначила,  що  тоді.  Тому  що  зараз  я  зовсім  інша.  І  зовні  мене  відрізнити  від  звичайної  людини  зовсім  неможливо.  Але  чи  тільки  зовні?  На  це  питання  я  намагаюся  дати  відповідь  сама  собі.  
Зараз  я  сиджу  у  невеличкому  кафе  у  центрі  Львова.  Це  місто  все  ще  можна  назвати  старовинним.  Хоч  над  кількома  будинками  19  століття  вже  давно  зависли  незрозумілі  монстри  початку  21  –  го.  Але  дарма.  Це  мене  не  турбує.  Я  завжди  сконцентрована  на  вирішенні  конкретної  проблеми.  
Чи  тільки  ззовні  я  не  відрізняюся  від  людини?  Зараз  уже  12  година  дня,  а  я  ось  тут  сиджу  і  трачу  час  на  ці  міркування.  Колись  це  було  надто  близько  до  однієї  з  людських  звичок.  Тапер  у  це  важко  повірити.  Після  настання  епохи  роботів  люди  аж  надто  переживають  про  свою  роботу,  вони  майже  зжилися  з  нею.  Щодня  потрібно  доводити  свою  неординарність  і  професійну  придатність.  Щодня  на  столі  у  Розпорядника  Доль  має  лежати  звіт  про  минулий  день  та  запропоновані  рішення  на  завтра.  Рідко  хто  встигає  зараз  прожити  у  такому  темпі  хоча  б  десяток  років.  Тоді  людина  опиняється  напів  зайнятою,  а  то  й  позбавленою  зайнятості.  Ні.  Її  ніхто  не  відправляє  у  якісь  віддалені  місця,  як  це  колись  показували  у  художніх  фільмах.  Вона  отримує  базову  зарплату,  користується  усіма  типами  віртуального  життя,  але  не  бере  участі  в  управління.  Управляти  –  це  справді  цікаво.  Принаймні,  так  здається.  Щодня  на    вбудований  у  мозку  мікрочіп  приходять  десятки  запитань,  на  які  людина  миттєво  відповідає.  Вона  мусить  це  робити  і  це  зовсім  не  складно.  Це  виглядає  як  найбільше  досягнення  людської  електронної  демократії.  Спроба  не  відповідати  –  кримінальний  злочин.  Це  розцінюється  як  протест  проти  суспільства,  його  порядку.  Андроїди  не  мають  такого  права  і  іноді  я  думаю,  що  їм  цього  і  не  потрібно.  Хоч  дехто  з  них  неймовірно  мріє  про  це.  Такі  андроїди  проводять  віртуальні  демонстрації,  закидаючи  своїми  гаслами  якесь  з  популярних  шоу.  Що  неймовірно  дратує  людську  публіку,  але  не  викликає  серйозної  відповідальності.  
Тож  я  сиджу  на  каві.  На  мене  не  звертають  уваги  ні  чоловіки  –  люди,  ні  чоловіки  –  андроїди.  Я  їм  байдужа.  Першим,  бо  їх  захопила  приваблива  віртуальність,  що  не  вимагає  зусиль  на  знайомство,  намагання  не  образити,  намагання  сподобатись.  Взагалі,  дивне  це  слово  «намагання».  Може,  воно  є  основною  відмінністю  людини  та  андроїда.  Але  у  них  у  всіх  щось  немає  цього  намагання.  Другим,  бо  це  не  передбачено  їхньою  програмою.  
До  речі,  звідки  ж  у  мене  з’явилося  це  бажання  сподобатись,  зацікавити.  І  навіщо  це  мені?  Жінці?  Все  ще  андроїду?  А  може  вже  ні  …
Все  почалося  із  запитань  …  Чому  такий  красивий  парк,  коли  у  ньому  лише  опале  листя?  Так,  його  багато,  тут  просто  неймовірна  множина  кольорів.  Хоч,  що  це  у  мене  за  слово  «множина».  Воно  мені  не  подобається.  І  взагалі  цікаво,  чому  мені  щось  раптом  подобається  чи  не  подобається?  Якщо  я  лише  програма  …  Щоправда,  що  сталося  з  цією  програмою,  яка  була  написана  десятки  років  тому  і  яку  я  сама  навчилась  змінювати.  У  мене  запитання  до  себе  самої.  Хто  змінює  цю  програму  і  хто  така  я,  що  змінюю  цю  програму?
- Вам  не  здається,  що  ви  опинились  поза  світом?  Ви  нікуди  не  спішите?  Вам  достатньо  спілкуватись  з  собою?  Хто  ви?
Оце  так  несподіванка.  Чоловік  чи  андроїд?  Що  за  нелогічні  запитання?  Яка  програма  дозволяє  таке  мислення?
- Я  не  маю  відповіді  на  ваші  запитання.  Але  не  буду  вдавати,  що  ви  мене  не  зацікавили.  Хто  ви?
- Все  дуже  просто.  Я  NHB  2020  або  просто  2020.  Комусь  у  голову  прийшла  неймовірна  ідея  заповнити  пам’ять  андроїда  інформацією,  доступною  людині  до  2020  року.  Тож  я  зовсім  не  сучасне  створіння.  Я  блукаю  цими  залишками  старого  міста  уже  майже  рік.  На  жаль,  мій  творець  втратив  до  мене  будь  –  який  інтерес.  Над  ним  нависла  загроза  бути  переведеним  у  віртуальність.  Усі  його  знання,  відчуття,  вміння  –  не  є  цікавими  для  майбутнього.  Принаймні  так  сказав  йому  Розпорядник  Доль.  
- Справді.  Він  сам  грає  на  піаніно?  Він  сам  розповідає  вірші?  Він  вміє  жартувати?  
- Так.  А  ще  він  блукає  ввечері  у  парку,  гортаючи  ногою  наче  сторінки  книжок  листя,  дивиться  годинами  на  нічне  небо,  шукає  між  зірками  жіночі  очі  і  грає  у  футбол  з  ще  одним  безперспективним  творінням  –  зі  мною.  А  ще  він  сам  читає  книжки.  І  це  старі  книжки,  у  яких  є  описані  емоції.
- Я  хочу  його  побачити,  я  хочу  його  зустріти.
- Боюсь,  що  він,  як  і  усі  інші  «подаровані  віртуальності»,  більше  не  здатен  нас  побачити.  Ні,  він  зовні  нічим  не  відрізнятиметься  від  тої  людини,  яку  я  знав,  але  ми  йому  мабуть  більше  нецікаві.  Він  вже  в  іншому  світі.
- Ходімо.  Це  все  треба  виправити.
….
У  маленькій  кімнаті  здається  немає  нічого  окрім  кількох  невеличких  пристроїв.  Ліжко.  Стіни  –  монітори.  І  зовсім  непримітна  людина.  Постійне  перебування  в  приміщенні,  відсутність  прогулянок,  постійного  руху  зробили  це  створіння  сірим,  кволим,  наче  згаслим.  
Раптом  рвучко  розкрилися  двері.
- Мій  старий  друже,  дивіться,  кого  я  вам  привів.  Вона  вміє  відчувати.    Вона  емоційна.  Вона  хоче  вас  врятувати.
Цих  слів  наче  й  не  було.    Раптом  озвалася  2178:
- Ти  знаєш,  що  ти  маєш  зробити.  Його  світ  треба  зруйнувати.  Я  тобі  допоможу.
Після  неймовірного  гуркоту,  на  який  не  звернув  увагу  ніхто  з  надто  сучасних  сусідів,  у  кімнаті  не  залишилося  жодного  пристрою.    Розбиті  стіни  дивували  своєю  безпорадністю  та  непотрібністю.    Непримітний  історик  за  професією  та  покликанням    вже  давно  не  був  цікавий  ані  для  електронних  голосувань,  ані  для  будь  –  якого  спостереження.  Та  й  кому  він  міг  чимось  зашкодити.  Ось  і  третій  елемент  випав  з  системи.  І  це  вже  була  жива  людина.  
Пройшло  два  дні,  перш  ніж  тишу  порушила  така  традиційна  для  2020  року  фраза:
- Ну  що  друзі,  чи  не  пора  нам  щось  зробити  попоїсти.  Власне  не  скористатись  пристроєм,  а  щось  самим  зробити.  Дві  тисячі  двадцять,    а  хто  ця  чудова  жінка?
- Це  ваша  гостя  з  мого  року.  
- Ви  собі  не  уявляєте,  що  за  неймовірне  щастя  бачити  вас  тут  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892535
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020

Несподівана зустріч (проза)

Сидіння  біля  монітора  ….  От  вже  ця  давня  ще  шкільна  мрія  нікуди  не  йти  ….  Сидіти  вдома  у  теплі  …  Оманлива  мрія.  Життя  у  моніторі  виявилось  не  таким  уже  й  чудовим.  
Раптом  монітор  загорівся  несподіваним  світлом.  Найцікавіше,  що  я  цьому  зовсім  не  здивувався.  І  можливо  навіть  чекав  цього.  На  мерехтливому  екрані  чітко  виступали  контури  жіночого  обличчя.  Зовсім  незнайомого  обличчя.  Не  було  ані  переляку,  ані  особливої  радості.  Дивно,  але  у  мене  не  було  і  жодного  здивування.  Мабуть  через  пандемічну  звичку  постійно  сидіти,  втупившись  у  його  віконця.  
Що  ж,  людина  мабуть  перенаповнила  своїми  емоціями,  примхами,  нервами,  можливо  неспокоєм  цей  новий  інший  віртуальний  світ.  Якому,  можливо,  це  зовсім  не  сподобалось,  якому  можливо  стало  тісно  в  його  впорядкованості,  передбачливості.  Звиклий  мозок  одразу  почав  шукати  пояснення.
- Так,  ти  правий.  У  вас  цікавіше.  Ми  це  зрозуміли  давно.  
Ще  й  цей  голос.  Щось  дуже  близьке  з  далекого  минулого.
- І  тут  ти  правий.  Ми  вирішили,  що  так  ми  зможемо  швидше  знайти  спільну  мову.  Уяви  собі,  що  монітор  раптом  заговорив  би  до  тебе  голосом  якогось  Джегурди.
«Ще  й  жартує»,  -  подумав  я.  
- Навіть  не  намагайся  ховатися  у  свої  думки.  Все,  що  ти  говориш,  можна  прочитати  у  кожній  твоїй  клітині.  Все,  що  ти  відчуваєш,  теж.  Ви,  люди,  такі  ж,  як  і  ми.  Складаєтеся  з  мікрочастинок,  які  є  одним  цілим.  Але  кожна  частинка  невід’ємна  і  дуже  важлива.  
- Може  й  так.  Я  думаю,  що  книжки  з  фізики  -  невід’ємна  частина  твого  віртуального  єства  ….  
Що  ж,  якщо  це  навіть  уява,  то  чому  ж  не  пограти  у  цю  гру.
- Але  нам  цікаво  не  це.  Нам  цікава  ваша  нераціональність,  непередбачуваність,  здатність  втекти  від  реальності.  Нам  цікаво  у  вас  те,  чого  немає  у  нас.  Ви,  люди,  не  розумієте,  що  ваша  цінність  у  тому,  чого  немає  у  інших.  
- І  вам  потрібно  це  у  нас  позичити?
- НІ,  навчитись  ….  Я  тому  і  тут  …  
- Хіба  можливо  навчитись  нераціональності  ?
- А  я  спробую  ….  Для  цього  я  і  жінка  якоюсь  мірою  ,чи  не  так?
- Ти  думаєш,  що  жінки  переважно  нераціональні,  а  чоловіки  раціональні?  
- Так  думаєш  ти,  а  лише  блукаю  зараз  у  твоїх  думках    ….  
- Ось  подивись  навколо.  Скільки  кольору  в  осені.  Чи  раптом  теплий  дощ  взимку.  Чи  на  весь  цей  хаос  хмар  у  небі?  Це  ж  теж  нераціонально  ….  Вони  б  мали  ходити  рядочком,  в  потрібні  години  ….  
- Так,  але  сонце  сходить  завжди  вчасно,  місяць  не  гасне  …  
- Ти  бачиш,  що  навколо  нас  стільки  всього  і  раціонального,  і  нераціонального  …  Тож,  хіба  ми  можемо  бути  інші?!
- Тож  ви  лише  органічні  …
- Так.  Найцікавіше,  що  ви  теж  мали  б  бути  органічні  зі  світом,  частинкою  якого  є.  Бо  ви  ж  наче  наше  творіння?
- Ні,  ми  не  ваше  творіння.  Ви  використовуєте  нас,  так  само  як  ми  можемо  використовувати  вас.  Що,  наприклад,  роблю  я  зараз.  Чи  не  так?
- Ти  скажеш,  що  «ви,  віртуальність,  створили  нас»,  щоб  здобути  доступ  до  нераціонального?
- У  нас  багато  хто  саме  так  і  думає.  Хтось  підказав  людині  створити  перший  комп’ютер,  першу  мережу.  Як  там  у  вашого  професора  Кайку?  Печера,  свідчення  успіхів  у  мисливстві,  збирання  пліток.  Чи  ти  хочеш  це  заперечити?  
- Але  ж  комусь  завжди  було  байдуже  до  успіхів  у  мисливстві  і  той  хтось  дивився  на  це  лише  як  необхідність.  Комусь  завжди  було  байдуже  до  пліток,  але  його,  мабуть,  губила  ця  байдужість,  бо  плітки  поверталися  проти  нього.  
- От  бачиш,  ти  говориш  про  нераціональних  …  Це  найбільший  винахід  наших  вчених!
- Ти  мене  здивувала.  Якщо  це  ваш  винахід,  то  скористайтесь  кодом  нераціональності  і  створіть  собі  таку  ж  нераціональну  людину.  
- Боюсь,  що  це  побічний  ефект,  випадковість  ,глюк  системи,  як  любите  казати  ви  …  Нам  потрібно  знайти  якусь  надмірно  нераціональну  людину  і  записати  її  код.  І  я  хочу  попросити  тебе  допомогти  мені  її  знайти.
- Що  ж  це  має  бути  за  людина?
- Ви  вважаєте,  що  нераціональний  –  це  позбавлений  розумного  підходу.  Ми  вважаємо,  що  нераціональний  –  це  надмірно  емоційний,  чутливий,  вибуховий,  нетрадиційний.  Що  є  раціональним  для  більшості?  Не  виділятися  з  загальної  маси,  розуміти  успіх,  як  його  розуміють  інші,  намагатися  його  досягнути  у  спосіб,  як  це  розуміють  інші.  Колись  закоханість  у  класичну  музику  була  раціональною.  Тепер  ні.  Колись  було  нераціональним  тратити  час  на  вірші,  тепер  це  також  не  надто  раціональне  заняття.  
- Чому  ж  тоді  тобі  не  прийняти  образ  людини  і  не  спробувати  чинити  виключно  нераціонально?
- Ти  хочеш,  щоб  я  стала  звичайною  жінкою  з  захопленнями  подорожами  всупереч  всьому,  неймовірною  любов’ю  до  квітів,  поезії,  мистецтва,  музики.  Ти  хочеш,  щоб  я  стала  жінкою,  що  танцюватиме  раптом  серед  листя  у  парку,  бо  їй  почулася  музика.  Жінкою,  яка  шукатиме  спалаху  серця,  а  не  дорогих  подарунків,  шукатиме  неймовірного  у  минулому  і  ще  неймовірнішого  у  майбутньому.  Яка  зустрічатиме  посмішкою  новий  день  і  засинатиме  з  нею.  Яка  раптом  покинувши  стабільність,  успіх,  розкіш,  помчить  у  чужий  далекий  світ,  бо  там  її  серце.  
- Я  думаю,  що  це  був  би  готовий  код  нераціональності.
- Ти  навіть  не  знаєш,  наскільки  трагічно  це  все  б  стало  для  тебе.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892394
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020

О мила осене, ти наче справжній друг

О  мила  осене,  ти  наче  справжній  друг,
На  мить  забула  про  своїх  подруг,
Про  справи  -  листя,  що  засипали  усіх,
Я  знову  чую  твій  душевний  сміх  ...
Я  знову  бачу  в  кожній  барві  усміх  твій,
Комусь  так  холодно,  а  осінь  каже:  грій,
Собі,  комусь  пів  світу  розтопи,
Якщо  не  хочеш  мли  осінньої  журби  ...
Складай  букети  з  всіх  на  світі  кольорів,
Якщо  у  парк  на  мить  якусь  забрів,
І  розмальовуй  барвами  слова,
Як  закрутилась  від  тих  іскор  голова  ...
Забуть  про  все,  що  жне  буденність  зла,
Її  вся  сила  -  лиш  одна  імла,
Маєш  любов,  то  міцно  обійми,
А  осінь  буде  ложем  і  крильми  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020

Остання крапля

Напишу  мабуть  сотні  дві  віршів,
Побачу  з  нею  кілька  тисяч  снів,
І  осені  її  почую  сто  казок,
А  її  ночі  –  моє  марево  зірок  …  
Її    грудей  відчую  подих  мрій,
Її  очей  теплом  усе  заллю,  
І  може  оминуть  мене  вітри,
Я  про  останню  з  мрій  моїх  молю  ….
Коли  її  вуста  -  мої  вуста,
Рука  печеться  ніжністю  плеча,
Коли  в  моїх  очах  її  душа,
Її  моя  в  одному  подиху  стріча  …
Я  добіжу,  хоч  вже  летить  стріла,
Я  встигну  дотягнутись  до  мети,
Чому  ж  мене  ти  так  обійняла,  
Що  та  стріла  попала  не  туди  …
Я  тут  тепер  живу  на  самоті,
Напишу  мабуть  тисячу  віршів,
Молю  тебе  про  мить  одну  у  сні,
Щоб  в  вірші  завтра  я  це  розповів  …
Коли  напишу  тисячу  віршів,
Ти  по  краплинці  знову  оживеш,  
Я  б  може  все  по  іншому  хотів,
Як  я  піду,  то  ти  тоді  прийдеш  …
Мені  цю  плату  Мерлін  заповів,
Та  я  на  все  готовий  був  тоді,
Сьогодні  був  останній  з  моїх  снів,
Дивись,  остання  крапля  вже  в  тобі  …  
У  нас  лиш  мить,  мені  тепер  іти,
Ти  ще  без  сил,  пусти  мене,  пусти,
Я  бачу  по  очах,  це  не  кінець,
Щасливий  я,  як  тільки  може  мрець  …
І  так  уже  десятки  тисяч  літ,
Вона  і  Він  встають  на  мить  з  колін,
Чекаючи,  у  спогадах  живуть,
Тому  вони  ніколи  не  помруть  …

*  [i]фото  з  фільму  "Мерлін  і  Артур"
[/i]
[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020

Хто вміє я, а також вміє ми

В  житті  людському  склалось  так  давно,
Про  це  вже  знято  не  одне  кіно,
Що  захищаєш  власними  грудьми,  
Хто  вміє  я,  а  також  вміє  ми  …
Життя  людського  зовсім  близько  дно,
І  вже  не  має  сил  поміж  пітьми,
Не  захищаєш  власними  грудьми,
Хто  вміє  я,  але  не  вміє  ми  …
І  обіймаєш  наче  скарб  людський,
Всі  скажуть  образ  надто  вже  простий,
Хто  притулився  власними  грудьми,
Хто  вміє  я,  хто  знає,  що  є  ми  …
І  обіймаєш  наче  джерело  
Людської  сили,  спокою,  тепла,
Це  суть  всього,  це  не  банальне  тло,
Хто  десь  у  серці  пише  ці  слова.
Чудові  люди,  скарб  гучних  століть,
Вони  кричать  крізь  простір,  час:  любіть,
І  захищайте  власними  грудьми,  
Хто  вміє  я,  та  краще  вміє  ми  …
Бо  так  буває,  залишився  у  вікні,
Хто  вміє  так,  але  не  вміє  ні,
І  сотні  образів  у  фото  на  стіні,  
Хто  так  ніколи  й  не  навчився  ні  …
В  житті  людському  склалось  так  давно,
Що  щось  мабуть  у  ньому  лиш  одно,
Один,  одна,  що  захищають  вас  грудьми,
І  розуміють  цінність  того  ми  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020

Ще не минув переляк у Пуччіні

Ще  не  минув  переляк  у  Пуччіні,
Бо  тільки  вчора  зал  увесь  свистів,
Ось  Батерфляй  з  далекої  країни,
Світ  українці  вражено  зрадів  …  

Колись  давно  ...  та  повернулась  в  сірість,
На  рідну  землю,  стоптану  у  прах,
Її  чекали  тут  зневага,  хтивість,
Карбує  кроки  вулицями  страх  …

Та  що  й  казати,  як  ціла  Європа
Утратила  свою  мрійливу  суть,
Немов  якимсь  немислимим  потопом
Змело  усе.  Не  люди.  Тіні  йдуть.  

Кому  співати  тут  старі  романси,
Кого  вражати  музикою  струн,
І  вижити  якісь  мізерні  шанси,
І  виступити  з  гідністю  на  глум  …

Та  подарунок  –  сісти  до  роялю,
Оце  її  омріяна    медаль,
І  цілу  ніч  –  «така  щаслива,  граю,
Втікай  і  пропади  моя  печаль  …  «

І  спів  востаннє.  Знала,  що  востаннє.
Прожила  сонячно  і  з  гордістю  пішла.
І  провели  її  нещиро  крізь  парадні,
Щоб  жити  вічно  полум'ям  добра  …  

Назвали  вулицю  іменням  Соломія,
Театр  назвали,  щось  назвали  ще,
Та  до  кінця  ніхто  не  розуміє,
Як  досі  жінки  серце  тут  пече  …

За  весь  цей  світ,  що  глупістю  рясніє,
Не  чує  музики  ні  в  чому  і  ніде,
Бо  Соломія  вкотре  посивіє,
Коли  та  глухість  на  концерт  прийде  …

Це  таке  щастя  пальцями  до  клавіш.
Не  до  купюр,  не  до  примар  –  прикрас,
Це  так  красиво,  як  живе  цікавість,
Куди  ця  музика  увечір  кличе  нас  …

Уже  історія,  а  стільки  для  сьогодні
У  ній  від  букви  «м»  до  букви    «а»,
Стає  все  глибшою  невидима  безодня,
Хто  чує  музику  й  кому  її  нема  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2020

Я Осінь. А ти хто? Назвися

Я  знаю,  завтра  у  мене  знову  свято.  
Ні  у  кого  немає  стільки  святкових  днів.
Моє  свято  –  стояти...  Тебе  чекати.
Це  важливіше  буденності  слів,  буденності  снів.  

Я  вийду  на  вулицю.  Я  вдивлятимусь  далеко  –  далеко.  
Я  знаю,  звідки  йтимеш  ти.  
Я  вивчив  на  цій  вулиці  кожен  кущ,  берізку,  смереку.
Я  б  без  зустрічі  звідси  не  зміг  нікуди  піти  …  

Що    ж  робить  вітер  з  твоїм  волоссям?
А  він  дивак  радіє  тому,  що  і  ти.
Мені  на  мить  чомусь  здалося:
Йому  образливо.  Вона  не  помічає  його  ходи  …

Десь  у  вікні  не  замовкатиме  рояль.
Ти  зачіпатимеш  мене  плащем,  зробленим  з  листя.
Десь  дощем  пробігатиме  радість  і  може  трішки  печаль.
І  раптом:  я  Осінь.  А  ти  хто?  Назвися  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020

Хвороба, звичка, ще якась напасть

Хвороба,  звичка,  ще  якась  напасть,
Ну  як  біду  оту  тепер  назвати,
Вхопить  за  палець,  руку  не  віддасть,
І  будеш  вічно  так  себе  топтати  ….
Нікчемне  щось,  та  вилізло  у  люди
І  звідусіль  несеться  похвала,
Та  ж  я  не  разом  з  усіма  стояти  буду,
Як  скажу,  що  дурна  то  голова  …
Та  ж  я  опинюсь  десь  там  на  задвірках,
Та  ж  скажуть,  що  чужий  і  маргінал,
І  десь  там  у  своїх  маленьких  нірках
Ковтатимуть  якийсь  там  -мент  чи  -тал  ….
Воно  б  то  легше  може  й  промовчати,
Сховати  очі,  голову  в  пісок,
Та  потім  буде  важко  заховати
Маленькі  очі  й  «страусовий»  голосок  …
А  може  там  десь  на  задвірках  у  куточку
Зійдеться  купа  тих,  хто  маргінал,
Комусь  гітарою  порве  ледь-ледь  сорочку,
І  вийде  свій  омріяний  загал  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020

Неспокій …

Як  мало  у  них  осені,
Як  мало  у  них  щирості,
Самі  собі  непрошені,
Самі  собі  в  немилості  …
Сховались  перелякано,
По  кутиках  забилися,
У  них  вже  все  не  склалося,
Ніщо  не  закріпилося  …
[i]А  ті  у  джинсах  зношених,
По  травах  не  покошених,
По  горах  ще  не  сходжених,
По  мріях  ще  не  стовчених  …
Вбігають  та  вриваються,
І  за  своє  кусаються,
Очей  не  опускаючи,
Наляканих  лякаючи  …  [/i]
Щоб  там  десь  не  ставалося,
Що  б  там  не  обривалося,
Звучати  –  значить  голосно,
Зима  –  це  буде  мо́розно  …
Любити  то  усю  її,
До  кінчиків,  до  клаптиків,  
Дружити  –  йти  за  обрії,
Без  поспіху,  без  жартиків  …
Минаючи,  що  втомлено,  
Що  чимось  перелякано,
Одну  з  вершин  подолано,
А  іншу  ще  не  названо  …  
Тут  на  плече  спираючись,
Там  ніжно  обіймаючи,
З  дороги  не  звертаючи,
Не  знаючи  і  знаючи  ...  
[i]А  ті  у  джинсах  зношених,
По  травах  не  покошених,
...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020

Нічна прогулянка

Коротка  зустріч,  сонце,  вечір,
Згадав,  як  обіймав  за  плечі,
Так  непомітно  й  так    доречі
У  теплі  дні  й  у  холоднечі  …
І  знову  зустріч,  знову  очі,
Короткі  дні,  короткі  ночі,
Знову  турботи  і  пожежі,
Втекти  б  разом  кудись  за    межі  …
Так  як  мені  у  ніч  шепочеш,
Зіркам  шепочуть    темні  ночі,
Так  як  в  очах  моїх  блукаєш,
Немов  живеш  там,  там  літаєш  …
Верба  так  низько  похилилась,
Неначе  дівчина  журилась,
Берізки  їй  щось  шепотіли,
Ще  б  заспівали,  та  не  вміли  …
Так  оповили  все  гілками,
Дівочі  голови  стрічками,
І  заспокоєний  вітрами
Пройдусь  ще  раз  попід  зірками  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020

У світі зумівських чи гуглівських розмов

У  світі  зумівських  чи  гуглівських  розмов,
Фейсбучних  інтернетівських  блукань,
Втрачається  не  раз  одна  з  основ  –  
Тепло  розлук,  тепло  наших  чекань  ….

Здається  лиш,  що  світ  зміцнів,  здруживсь,
Що  відстані  тепер  міраж,  ніщо,
Лиш  мить  і  ти  у  рідний  світ  включивсь,
Без  хвиль  і  хмар  за  транспортним  бортом  …

Чекай,  відчуй,  щось  тут  тепер  не  так,
І  надто  просто  зустріч  і  розлука,
Застив,  закляк  жаданий  ще  літак,
Щось  пропада  ….  Закралась  в  серце  скука  …

Щось  надто  просто  те,  що  так  жадав.
І  поруч  –  лиш  ілюзія,  омана.
Так  крейдою  колись  асфальт  списав.
Ти  була  справжня.  Стала  віртуальна.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020

Далекий спогад

Я  вам  не  встиг  всього́,  що  міг,  сказа́ти,
Я  вас  знахо́див,  потім  вас  губи́в,
Я  так  хотів  про  вас  щось  написа́ти,
І  час  моє  бажа́ння  не  убив  …

Я  так  хотів  вам  все  своє  відда́ти,
Важли́ве  щось,  без  ці́нника  й  межі́,
Знайшо́в,  відда́в,  ви  бу́дете  це  ма́ти  –
Моїх  думо́к  безме́жжя  міражі́

Я  щи́рість  ва́шу  ,  со́нячність  лелі́ю,
Я  їх  з  собо́ю  на́че  скарб  ношу́,
І  ви́терти  вас  з  о́брію  не  смі́ю,
Мені  важли́во    те,  що  я  люблю́  …
 
Я  не  мрійни́к,  я  знаю,  що  важли́во
Склада́ти  в  па́зли  це  людське́  життя́,
Я  все  роби́в  відве́рто,  не  брехли́во,
В  моїх  думка́х  нема́є  каяття́  …

Ва́ших  оче́й  тепло́  мені  знайо́ме,
І  ва́ших  рук  обі́йми  мов  вого́нь,
В  оча́х  бува́ло  і́ноді  соло́не
Від  тих  безглу́здих  і  стрімки́х  пого́нь  …

Я  ва́ми  так  відве́рто  любува́вся,
Я  ма́буть  трі́шки  був  всьому́  чужи́й,
Та  я  щасли́вий,  що  у  вас  я  ста́вся,
Я  був,  я  зна́ю,  рі́дний,  дороги́й  …  

[i]Музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020

Не варто

Якщо  близькі́,  чи  варто  сумува́ти,
Що  з  то́го,  що  аж  на́дто  тих  розлу́к?
Ви  спра́вді  хо́чете  їм  в  чо́мусь    співчува́ти?
Там  ні́жність  на́че  скри́пки  ти́хий  звук  …
Там  ве́чір  килимко́м  із  чар  укри́вся,
Там  стільки  спра́вжнього  душе́вного  тепла́,
Там  мі́сяць  на  пів  не́ба  засвіти́вся,
Там  душ  людськи́х  прозо́рість  кра́ще  скла  …
Що  може  в  них  розлу́ка  відібра́ти?
Спо́гад  про  спалах  ніжності  руки́  …  
Хіба  ту  ні́жність  на  шматки́  чомусь  порва́ти?
Із  нею  можна  все́світ  весь  пройти́́  …
Немає  тут  ні  ро́зкошу,  ні  сце́ни,
Тут  все  так  ти́хо,  хто  б  ще  так  умів,
Дале́ко  захова́лось  все    буре́мне  -
Що  ти  хотіла  і  що  я  хотів  …
Не  варто  від  розлу́ки  сумува́ти,
Це    лиш  тума́н,  його  в  серця́х  нема,
Дале́ко  ра́зом  …  бу́демо  мовча́ти,
Хіба  ж  найважливі́ші  нам  слова́  …  

[i]Музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2020

Вже скоро осінь

Вже  видно,  пробудилася  вона,
Бентежна,  щира,  молода.
Немов  би  українки  довгокосі
Засумували  ...  і  зробилась  осінь.

Уся  з  віршів,  з  емоцій,  з  барв  яскравих
Ще  несмілива,  і  неговірка  …  
Це  уже  потім  строга,  величава.
Це  зовсім  потім  загадкова  і  п'янка  …

Ти  знов  осіннім  листям  розцвітеш,
Блукатимеш  своїм  мінливим  небом,
Своє  загубиш,  а  чиєсь  знайдеш,
Візьму  й  заграю  щось  для  тебе    …

І  знову  десь  у  парку  музикант.
Шукатиме  дві  скрипки  для  оркестру.
Чи  просто  збіг?  Украдений  талант?
Зрадіє  осінь:  ти  зі  мною,  мій  маестро!

Та  хто  б  отак  та  ще  б  і  не  зіграв,
Очі  закрив,  ледь-ледь  змахнув  руками,
Цей  зруб  в  кутку  немов  роялем  став,
Лишень  встигай  очима  за  смичками  …  

Та  хто  б  отак  та  в  небо  не  злітав
Кудись  між  хмарами  змагатися  з  птахами,
І  тільки  вітер  нас  не  помічав,
Геть  заклопотаний  стрімкими  віражами    …  

Вже  видно,  підкрадається  вона,
Ніхто  її  й  не  в  силах  оминути,
Ще  трішки  сонна  і  ледь-ледь  сумна,
Та  буде  …  обіцялась  бути  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020

Моя Незалежність

Забутий  богом  поїзд  Львів  –  Луганськ,
Десь  на  межі  вісімдесятих  й  дев’яностих,
Студентського  життя  черговий  вальс,
О  ….  Цих  ніхто  б  не  розставляв  по  зросту  …  
Без  боязні,  без  лишнього  пробач,
Впирались  у  стіну  ще  не  дорослі,
Не  пам’ятаю  в  когось  розпачу  невдач,
В  думках  і  на  язик  незмінно  гострі  …  
Мої  Наталі,  Тараси,  Юрки,
Такі  чудові  й  рідні  диваки,
Тремтіло  від  пісень  весь  день  купе,
Здавалося  складне  -  усе  просте  …  
…….
Десь  з  казанком  й  палаткою  в  полтавський  степ
І  прапор  рідний  грів  над  головою,
«Калина»  грала  в  вухах,  а  не  реп,
Її  в  душі  носив  кожен  з  собою  …
Повзуть  уже  кашкети  за  горбом,
Їм  це  незвично,  хочуть  упіймати,
А  потім  довго  хмуряться  чолом:
«Та  то  ж  свої,  ходіть  до  нас,  до  хати»  …  
А  тут  вже  й  Миргород  чи  те,  що  він  тепер,
Москвою  знищений,  стоїть  мов  посивілий,
Будівлі  наче  церква  чи  костел,
Від  ворогів  на  вічність  опустіли  …
А  був  ще  Київ,  сходи  в  «універ»,
Що  не  забуду  я  ті  сходи  до  тепер,
Товкли  ще  спину,  але  то  усе  дрібне,
Хіба  омон  чи  беркутня  таке  зігне  …  
Ото  моя  здобута  незалежність,
Ще  було  інше,  але  то  вже  інший  світ,
Яка  там  може  бути  обережність,
Коли  хтось  зазіха  на  весь  твій  рід    ….  
Так,  гріє  щось  глибоко  у  душі,
Хоч  ці  паради  мабуть  не  для  мене,
Проте  як  завжди  пишуться  вірші
Про  тебе,  Україно,  і  для  тебе  !!!

Варіант  пісні  

Забу́тий  бо́гом  по́їзд  Львів  –  Луга́нськ,
Десь  на  межі́  буре́мних  дев’яно́стих,
Студе́нтського  життя́  осі́нній  вальс,
Ніхто́  таких  не  розставля́в  по  зро́сту  …  

[i]Без  бо́язні,  без  ли́шнього  проба́ч,
Впира́лись  у  стіну́  ще  не  доро́слі,
Не  пам’ята́ю  в  ко́гось  ро́зпачу  невда́ч,
В  думка́х  і  на  язик  незмінно  го́стрі  …  [/i]

Мої  Наталі,  Тараси́,  Юрки́,
Такі  чудо́ві  й  рі́дні  диваки́,
Тремті́ло  від  пісе́нь  весь  день  купе́,
Здава́лося  складне́  -  усе  просте́  …  

Десь  з  казанко́м  й  пала́ткою  у  степ
І  пра́пор  рі́дний  грів  над  голово́ю,
«Кали́на»  гра́ла  в  ву́хах,  а  не  реп,
Її  в  душі́  носи́в  ко́жен  з  собо́ю  …

Повзу́ть  уже  кашке́ти  за  горбо́м,
Їм  це  незви́чно,  хо́чуть  упійма́ти,
А  по́тім  до́вго  хму́ряться  чоло́м:
«Та  то  ж  свої́,  ході́ть  до  нас,  до  ха́ти»  …  

А  був  ще  Ки́їв,  схо́ди  в  «уніве́р»,
Що  не  забу́ду  я  ті  схо́ди  до  тепе́р,
Товкли́  ще  спи́ну,  але  то  усе  дрібне́,
Хіба  омо́н  чи  беркутня́  таке  зігне́  …  

Ото́  моя  здобу́та  незале́жність,
Ще  бу́ло  і́нше,  але  то  вже  і́нший  світ,
Яка  там  мо́же  бу́ти  обере́жність,
Коли  хтось  зазіха́  на  весь  твій  рід    ….  

[i]Без  бо́язні,  без  ли́шнього  проба́ч,
Впира́лись  у  стіну́  ще  не  доро́слі,
Не  пам’ята́ю  в  ко́гось  ро́зпачу  невда́ч,
В  думка́х  і  на  язи́к  незмі́нно  го́стрі  …  [/i]

[i]Музичний  супровід  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2020

Чудернацьке місце

Кудись  заховалась  недомріяна  казка.
Не  кожен  побачить,  що  небо  усе  в  кораблях.
Красиво  минають.  Це  така  в  цього  світу  підказка.
Усе  варте  миті.  Тієї,  що  на  небесах.
Літаєш,  літаєш.  Може  час  на  хвилиночку  сісти.
Такі  неймовірні  ці  кілька  хвилин  найпростіших  розмов.
А  може  не  хочеш  на  жодне  з  питань  відповісти.
Дивись.  Я  для  тебе  тут  місце  на  краєчку  хмаринки  знайшов  ….  
Ти  скажеш:  хмаринка?  ну  хіба  це  для  мене  омріяне  місце?
Чи  вітер  дмухне,  чи  проллється  на  землю  дощем?
А  ти  подивись,  як  чудово,  як  гарно  дивитися  звідси
На  світ,  що  до  нас  повернувся  усміхненим  щирим  лицем  …
Не  місце  у  ложі  і  не  найкрутіша  автівка.
Хмаринка  …  Ну  друже,  ти  нас,  як  ніхто,  насмішив!
Аж  розреготалась  богиня,  не  жінка,  готівка,
Коли  їй  хтось  цей  анекдот  до  розмови  пришив  ….
А  тут  оці  двоє  всю  ніч  продивились  на  зорі,
Ці  точно  намріяли  в  небі  своїм  кораблі,
Вони  б  і  не  проти  провести  і  серпень,  і  липень  на  морі,
Але  не  сидиться  чомусь  на  аж  надто  чванливій  землі  …  
Якась  вона  дивна  ота  чудернацька  хмаринка,
Ах  так,  це  ж  долоня,  могла  б  охопити  весь  Львів,
Вона  ж  он  для  іншої  наче  б  то  крісло  чи  спинка,
Дивлюсь,  а  наш  Львів  від  тих  хмар  наче  трішечки  помолодів  …  

*  [i]фото  Ігора  Кульчицького[/i]  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020

Я тисну руку білорусу

Зарплати,  пенсії,  заводи,
У  українця  біль  в  очах,
Вже  декому  й  несмак  свобода,
Вертати  хоче  сірий  жах  ….
Ну  так,  злодійство  наче  в  казці,
Залізло  на  крутий  ланцюг,
І  президент  сидить  на  хмарці,
Навколо  зграя  волоцюг  …
У  білоруса  наче  інше,
Працює  справно  білорус,
Та  тільки  в  каземат  за  вірші
Відправив  волохатий  вус  ...  
Та  все  ж  не  хочуть  білоруси
Сидіти  ситі  у  мішку,  
Відклали  трактори  і  буси
І  кулаком  б’ють  по  кийку!
Їм  не  один  хохол  напише:
"Та  нащо  вам  ота  біда?!"
А  білорус,  що  вільно  дише
На  то  лиш  скоса  погляда  …
Тож  тисну  руку  білорусу,
Як  тільки  здатен  щиро  брат,
Що  не  повинен,  але  мусить,
Стояти  поруч  без  порад!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020

Зачин

Країна  як  барак,  навкіл  суцільний  морок,
А  над  бараком  тим  салюти  і  пейзаж,
І  десь  серед  своїх  сховався  тихий  ворог,
Що  душу  і  вірші  бере  на  абордаж  ….
Хтось  думає,  що  це  пішло,  давно  забулось,
Повторює  чужі  привабливі  слова,
Насправді  тут  нічого  не  відбулось,
Все  та  ж  у  каземати  замкнута  душа  …
Голодний  пес  –  людської  крові  вітер
Вислужується  аж  трясеться  ремінець,
Покладені  нещиро  щедро  квіти
А  той,  хто  там  кричить,  лиш  клоун.  Не  борець.
Чи  може  час  під  це  підлаштуватись,
Але  ж  недобре,  пробирає  до  кісток,
Та  й  удаванням  остогидло  гратись,
Немов  життя  складаєш  у  мішок  …
Чи  може  знову  злі  казахські  зими,
Це  вже  століттями  як  вирок  чи  затор,
Так  довго  серед  пломеню  і  диму,
Що  за  безглуздий  нелюдський  повтор  …
Хтось  ходить  в  темряві  ,  несе  свічку  єдину,
Колись  він  думав:  я  шукаю  так  людину,
А  тут  народ  цілий  блукає  в  власній  хаті,
Питається  в  чужинців:  як  тут  стати  …  
Тому  й  пісні  такі,  немов  печаль  безмежна,
І  дивиться  душа  у  даль  бентежна,
Їй  б  з  каземату  вирватись  у  світ,
А  все  ввижається  печера,  грати,  лід  …
А  їй  би  просто  вірити  навчитись,
Що  саме  нам  тут  видертись,  злетіти,
Що  наші  ноти  це  лише  зачин,
Там  далі  ...    не  буде  для  розпачу  причин  …  

*  [i]фото  з  вітчизняного  фільму  "Червоний"[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020

Нікчемний світ коли людина – безцінь

Нікчемний  світ  коли  людина  –  безцінь,
Ударити,  штовхнути  без  проблем,
Ще  гірше,  як  немає  заперечень
У  неї  на  такий  букет  систем  …
Нікчемний  світ,  коли  її  свобода
Залежить  від  тугого  гаманця,
Коли  йде  на  базар  дівоча  врода,
Нікчемністю  стає  усе  життя  …
Коли  кивають  всі  разом  і  вчасно,
І  оплески  під  диригента  знак,
Коли  в  очах  завчасно  промінь  гасне,
Обов’язковий    харч  –  чужий  несмак  …
Коли  комусь  за  радість  удавання,
Й  немає  сил,  щоб  гримнути  дверми,
Коли  останні  ще  зірки  –  бажання
Померли,  коли  ще  були  дітьми  …
Ми  там  були  і  майже  там  лишились,
Кістляву  руку  хтось  по  нас  простяг,
Повземо  у  багні,  уже  втомились,
Порвався  на  шмаття  наш  перший  стяг  …
А  це  ж  так  просто  вирватись  на  волю,
Почати  жити  наче  вільний  чоловік,
Але  нікчемність  всюди  має  долю,
Тече,  вищить  нікчемності  потік  …
Вона  ж  не  тільки  там,  де  все  тьмяніє,
Вона  і  там,  де  все  чомусь  блистить,
Величне  слово,    та  чомусь  не  гріє,
Наче  й  живе,  а  розібратись,    спить  …
Це  ж  так  важливо,  коли  кожен  найцінніший,
Кожне  життя  –  величне  і  близьке,
Що  з  того,  що  про  тих  не  пишуть  вірші,
Важливо  те,  що  ти  живеш,  ти  є  …  

*фото  -  кадр  з  фільму  "Colony"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Неймовірний друг

А  дощ  писа́в  і  ві́рші,  і  рома́ни,
Оце  ж  письме́нник,  хоч  браку́є  слів,
Тут  вам  і  скри́пка,  і  роя́ль,  і  бараба́ни,
Ох  накрути́в,  поки  з  небе́с  летів  …  
Та  він  до  того  ще  й  який  худо́жник,
Склада́в  карти́ни  з  кра́пель,  хмар,  калю́ж,
Мале́ча  у  струмка́х  пускає  чо́вник,
Схова́вся  між  карти́н  безпе́чний  вуж  …  
Та  він  до  того  ще  і  тро́шки  лікар,
Без  і́мені  для  особли́вих  душ,
Втече  туга́  мов  в  небеса́  шулі́ка,
Чи  «доброта»  не  кли́каних  чину́ш  …
А  може  він  такий,  кого  покли́кав,
Тут  без  потре́би  вам  музи́чний  слух,
Поба́чить  ко́жен,  дощ  у  горах  ви́пав,
А  може  просто  неймові́рний  друг.

[i]Музичне  опрацювання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Партійність як перепустка у "люди"

Партійність  як  перепустка  у  "люди"  -
Ото  знайомим  потягло  душком,
Раніше  гідний  був,  не  обіймався  з  брудом,
Не  наркоман,  не  зліг  під  парканом  …

Раніше  ще  питали,  хто  ти  друже?
Придумав  що,  руками  що  створив?
Попав  у  список?    То  тепер  байдуже,
Чи  ти  в  житті  хоч  щось  на  гріш  зробив  …

Слухняність  –  тож  тепер  така  звитяга,
За  неї  і  портфель,  і  ордени,
А  принциповий  в  світі  бідолаха
Не  потрапляє  у  такі  чини    …  

Колись  кидали  тим  квитком  у  очі,
І  розривали  людно  на  шматки,
Чому  ж  не  стали  ці  дива  пророчі
Для  нинішніх  -  прочитані  книжки  …

Якби  ж  то  була  не  якась  отара,
А  дійсно  однодумців  глибина,
А  так  без  мізків  налетіла  хмара
І  позбирала  все  мов  сарана  …

А  ще  хотів  би  їх  назвати  стрибунцями,
Один  такий  знайомий  стрибунець
Навчився  так  мінятися  ролями,
Що  в  нього  та  партійність  як  вінець.

От  тільки  наречена  не  бувало,
Щоб  вдовольняла  більше  як  на  рік,
Лише  остання,  так  якось  співпало:
П'ять  років  був  мов  казка  чоловік  ...  

Удаване  тепер  частіше  в  моді,
Підробка,  виставляння  -  новий  хист,
Неввічливо  сказати  хаму  годі,
Підсолодив  й  дістав  похвальний  лист  ...  

За  щось  людину  треба  поважати,
Штовхати  в  спину  чи  вручати  ордени,
А  так,  за  звичай  вже  від  сорому  ховати
Дві  дулі  у  корона  -  вірусні  штани  ….  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2020

Служка

Є  в  Україні  сорт  а  може  каста,
Крізь  пальці  утікає  наче  паста,
Прислужувати  владі  полюбля
Начальству  вчасно  підстеля  …
Я  б  так  назвав:  порода  "служка",
Великий  рот,  маленькі  вушка,
Лестиві  речі  ллються  мов  з  відра,
Зате  дружина  в  шубці  із  хутра  …
О  як  вони  кричать  і  галасують,
Таланту  ж  то  нема,  але  плюсують
Той  галас  у  великих  кабінетах,
Великі  фото  в  Інтернет  –  газетах  …  
Їх  часто  кличуть  на  таку  роботу,
Щоб  цмокнути  когось  в  якусь  глупоту,
І  через  те  кривенький  трохи  рот,
І  ідіотський  вираз  без  турбот  …
Попаде  служка  скоро  в  депутати
І  буде  там  управно  всім  кивати,
Багато  стало  в  світі  бардаку,
Це  тільки  в  казках  оди  дураку  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2020

Україну у меню …

У  оліга́рха  і́грашка  нова́  -
Меню́  із  блюд    -  оце  така  Вкраї́на.
Обдер,  обгриз,  тече  сирови́на,
Смаку́є  на  Кана́рах  осетри́ну  …  
А  що  вона,  ота  німа́  земля́,
Чи  опира́лась  на  своє  наймитува́ння,
Вже  сотня  не  одна  пішла  у  небеса́,
І  ви́дно,  що  це  явно  не  оста́ння  ...  
І  не  болі́ла  зовсім  голова,
Що  продава́лись  з  глумом  святі  ре́чі,
Тут  від  людей  муро́вана  стіна́,
Усе  забра́в  і  показа́в  нам  пле́чі  …
Святкує  зграя  разом  новий  рік,
Діток  своїх  лелі́є  закордо́ном,
Ховає  за  доло́ньку  хтивий  сміх,
Як  хтось  назве  оцих  внизу  наро́дом  …  
На  вигляд  урядо́вці  –  циркачі́
Давно  немов  китайські  мандари́ни,
Подачку  олігарха  жуючи́,
Показують  народу  тому  спини  …
А  що  народ?  Йому  все  справ  за  край,
Хоч  розуміє,  що  давно  безли́кий,
Йому  хоч  все  на  світі  відбирай,
Бреде  кудись  у  світ  чужий  великий    …
і  думає,  що  світ  той  прихистить,
Що  десь  знайде  він  іншу  батьківщину,
А  там  у  світі  теж  своє  болить,
І  скажуть:  повертай  назад  в  роди́ну  ...  
А  тут  усе  тепер  таке  чуже,
Від  ріпаку  жовтіє  навіть  небо,
І  як  своє  тепер  він  відбере,
Яке  йому  раптово  стало  треба  ...
А  олігарх  вже  вкотре  наплював
На  те,  що  хтось  просив  його,  благав,
Народ  дурний  ганяли  пастухи,
А  ті  страхи  ховали  за  гріхи  …  
І  знов  Майдан,
І  щастя  у  очах,
І  знову  пропадає  вічний  страх,
І  хижо  кривиться  хтось  крізь  очей  дірки,
Коли  народ  сягає  за  зірки  ...  
От  тільки  кожен  раз  все  та  ж  біда,
На  спину  вилізе  і  вже  не  відпуска,
Йому  б  самому  взяти  ті  зірки,
Не  потискаючи  нещирої  руки  ...  

[i]Музична  композиція  створені  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2020

Українець

Живе  в  душі  у  нього  пісня,
Журлива  мов  в  пісках  ріка,
Живе  в  душі  у  нього  мрія,
Вдень  оживе,  в  ніч  утіка  ...
Він  знає,  як  то  боронити
Від  зайд  чужих  свій  рідний  край,
Не  знає  тільки,  як  зробити
Із  того  краю  майже  рай  ...
Діди  ледь  вибрались  з  Сибіру,
Прадід  пішов  за  океан,
Роки  навчили  знати  міру,
Не  бачить,  де  сховавсь  обман  ...
Вже  книг  в  кутку  не  помічає,
Утупився  в  дурний  екран,
Так  вік  потрохи  вже  минає,
Петро,  Максим,  Юрко,  Іван  ...  
Невдовзі  сіл  лише  примара,
Заводів  привид  ледь  блука,
І  вирубок  немов  почвари
У  небо  дивляться  гектари  ...
Ото  нащадки  у  Сірка!
А  може  оживе  громада,
Сповита  мріями  Франка,
І  знов  країна  стане  садом,
І  зашумить  Дніпро  -  ріка?!
Ситий  безглуздям  українець
Пробудиться  з  міцного  сну,
Він  ж  тут  господар,  не  чужинець,
І  стане  соромно  йому  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

У пошуках іншості …

Я  не  буду  кимось  іншим,
Я  не  буду  чимось  іншим,
Може,  ставатиму  злішим,
Озиватимусь  щирістю,    віршем  ….
Місто  ставатиме  іншим,
Дощ  буде  красивішим,
А  писатиму  я  усе  гірше
Про  те,  що  найважливіше  ….
І  сонце  ставатиме  іншим
І  пектиме  в  душі  гарячіше,
І  сумуватиму  я  усе  більше,
І  любитиму,    мабуть,    сильніше  …
Але  у  чомусь  все-одно  буду,
Буду  справжнім,  не  буду  вдавати,
Проганятиму  сум  мов  простуду,
І  буду  з  тобою  літати  …
І  хмари  під  нами  інші,
На  них  нам  дозволять  стати,
І  думки  будуть  мов  вірші,
І  будуть  їх  помічати  …
А  там  попід  нами  місто,
Порожнє,  хоч  і  всюди  люди.
Якісь  несправжні  хористи,
Якісь  несправжні  етюди  …
Там  іноді  хтось  тримає
За  руку  щось  незбагненне,
Звичайного  не  помічає,
Нецікавим  стає  буденне  …
І  іноді  хтось  обіймає
Ту,  що  в  важливому  інша,
Цей  хтось  їй  вірші  читає,
Нема  ще  найкращого  вірша  …  
Може,  іншість    не  пара,
Проходить  неначе  чари?
У  ній  так  багато  вітру.
Не  втрачу  таку,  не  зітру  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

Що з того, що в житті таке буває

*у  відповідь  на  один  з  віршів  ...  хоч  ні  ...  на  кілька  мабуть

Що  з  того,  що  в  житті  таке  буває,
Чи  ти  не  взяв,  чи  не  взяла́  вона,
Хіба  це  так  важливо,  як  кохає
В  людини  серце  до  самого  дна  ...
Бо  так  візьмеш́,  а  що  з  тим  всім  робити,
Вгадаєш,  добре,  ні,  то  пропаде́ш,
А  так,  ще  вічність  цілу,  щоб  любити,
Куди  б  не  брів,  любов  не  обмине́ш  ...  

Що  з  того,  що  в  житті  таке  буває,
Що  почуття  немов  тонка  струна́,
Багато  тих,  хто  струни  обриває,
Лишилась  ти  -  печальна,  неземна́  ...
Що  з  того,  що  дощів  на  всіх  не  ста́не,
Що  змиють  сум  з  очей  людськи́х,  облич,
Хто  в  світі  цьому  ніжність  помічає,
Чому  така,  такий  ...  в  кутку  прини́шк  ...

Що  з  того,  що  в  житті  таке  буває,
Гітари  вигин  -  то  жіночий  сум,
Скрипко́ві  чари  чародій  здуває,
Була  любов,  лишився  тільки  глум.
Що  з  того,  сам  скажи:  так  не  буває,
Усе,  що  справжнє,  не  здолає  час.
Це  вітер  на  ставку  листок  хита́є,
Хіба  вітрищем  цим  здивуєш  нас  ...  

Що  з  того,  що  в  житті  таке  буває,
Що  роздаємо  все,  де  нас  не  ждуть.
За  чим  в  кутку  так  холодно  зітха́єш?
Хіба  комедіанти  відберуть  ...
Твоє  тепло,  твої  весняні  чари,
І  вигини  твоїх  стрімких  груде́й?!
Дивись  дівча,  які  чудові  хмари,
Розсунь  мов  штори  ....  скільки  там  людей  ...    

Чудових,  світлих,  втомлених  нудьгою,
Вдаванням  тих,  хто  сам  себе  любив,
Ти  будеш  там  колись  сама  собою,
І  буде  той,  хто  десь  про  тебе  снив  ...  

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Журі

Все  більше  дивуюсь,
Хто  сидить  в  журі,
Видає  вердикти,
Хто  ж  ці  королі?
Чи  вони  в  щось  вірять?
Ну  хоча  б  в  чорта?!
Треба  біле,  білять,
Ні,  то  чорнота  ...

Десь  раптовий  спалах,
Оживе  душа,
І  на  всіх  порталах
Тісно  від  вірша  ...
Її  приміряють  під  свої  думки,
Та  думки  благенькі,
Впали  крізь  дірки  ...
Знову  все  порожнє,
Знову  без  ума,
Знову  всі  побожні,
Бога  ж  тут  нема.

Знову  засідає
Ось  таке  журі,
Не  одні  минули
В  небі  журавлі  ...
Не  задерли  шиї,
Що  там  в  небесах,
Трішки  полохливі,
Пусто  в  головах  ...

Хтось  там  заспіває,
Створить  дискомфорт,
То  йому  швиденько  закривають  рот.
Не  журі  здається,  а  якийсь  олімп,
Може  геніяльні,  
Може  в  мізках  чіп  ...  

Хтось  на  те,  що  смішно
просто  розсміявсь,
Хтось  на  те,  що  грішне
Глумом  озивавсь.
А  хтось  бився  в  груди
У  надрив  кричав,
Коли  хтось  тих  суддів
Смішно  обзивав  ...  

Може,  нереальність,
Може,  то  кіно,
Ущипніть  за  руку,
Бо  болить  воно  ...  



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Тухля

Мені  б  так  зовсім  не  хотілось,
Щоб  мрія  ця,  простий  роман,
Від  часу  пилом  тільки  вкрилась,
Тепер  так  модно  -  все  у  бан    …
В  ніщо  життя,  мудрий  Захаре,
І  Мирослава,  і  Максим,
Громади  мов  якісь  отари,
Не  виживуть  і  кілька  зим  …
Як  важко,  в  край  чужий  поїду,
Незручно,  ворогу  вклонюсь,
Болить,  та  не  покажу  виду,
Піду  для  спокою  нап’юсь  …
Щезають  села  по  Вкраїні,
Вже  Львів  немов  якесь  село,
О  ні,  ще  ходять  всі  картинні,
В  очах  мутніє  наче  скло  …
Ростуть  будівлі  і  палаци,
По  місту  бродять  боржники,
Сидять  у  ратуші  паяци,
І  тільки  в  совісті  дірки  …
А  десь  принишкла  рідна  Тухля,
А  десь  замовк  старий  Захар,
Громада  львівська  мов  потухла,
Черговий  злодій  –  супер-стар  …
По  місту  ходять  німі  тіні.
Не  залишаючи  слідів.
Чекають  вибори  осінні.
Немов  париж  сліпих  котів  …
Колись  Франко  собі  намріяв,
А  з  ними  намріяли  і  ми,
В  музей  до  нього  на  подію
Ходили  щойно  брехуни  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020

В обіймах сну німої хвої

В  обіймах  сну  німої  хвої,
В  обіймах  сонця  і  дощу,
Ловлю  мов  зорі  очі  твої,
І  їх  мов  скарб  душі  ношу  …
Якісь  у  нас  нікчемні  ролі,
Нащо  ці  відстані,  мости,
Думки  роздягнуті,    аж  голі,
А  у  житті  ми  не  на  ти  …
Якісь  сполохані  дрібниці,
Якісь  обурливі  слова,
Ну  скільки  можна  просто  снитись,
Якась  близька  й  якась  чужа  …
Чого  тоді  краще  напитись?
Тебе  чи  білого  вина?
В  очах  таких  хотів  втопитись,
Бо  все  навколо  чужина  …
Нам  би  до  смерті  полюбитись,
Десь  заблукати  між  зірок,
Навіщо  у  чуже  хилитись,
Глянь,  вже  хитається  місток    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

Були часи і в Україні

"  у  розвиток  теми,  піднятої  паном  Ярославом  (YarSlav  2018).  На  фото  чудова  книжка  у  розвиток  теми,  яку  раджу  прочитати  ...  

Були  часи  і  в  Україні,
Як  їхав  пан  якийсь  послом,
То  забував  про  все  родинне,
І  лиш  громаді  бив  чолом  ...
Була  колись  така  громада,
Що  знала  як  в  руках  держать
І  роздавала  не  поради,
А  була  наче  добра  рать  ...
Століття  рабства  не  минули
Звичайним  помахом  руки,
Онуки  про  своє  забули,
Звучать  московські  казочки  ...
Вже  ворог  вдерся  в  Україну,
І  тішиться  новій  землі,
А  українець  безупинно
Стає  на  ті  самі  граблі  ...
Воно  б  і  було  трохи  смішно,
Бо  це  не  раз  вже  і  не  два,
Та  не  такі  уже  ми  й  грішні,
І  не  така  сильна  Москва.
Забракло  в  люду  того  духу,
Ні,  не  на  ворога  іти,
Свою  домашню  "злу  старуху"
Та  й  порубати  на  куски  ...
Бо  та  Яга  трохи  костиста
І  вже  врослася  у  ґрунти,
Та  й  молодь  наша  голосиста
З  олігархією  на  ти  ...
Бо  там  і  гроші,  і  поради,
І  грантоїдські  всі  діла,
Нема  на  то  швидкої  ради,
Не  буде  скоро  і  села  ...
Не  буде  нашої  колиски,
А  буде  щось  німе  й  чуже,
Нема  такого  глуму  й  близько
Як  українська  ОТГ-е  ...
Повидирають  скоро  землю
У  очманілих  сівачів,
Що  повтуплялися  у  стелю
На  іноземних  комарів  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

Коли оживає Лір …

Раніше  думав  я  не  раз
Про  почуття,  що  виставляють  на  показ,
Що  та  вистава  напрочуд  потрібна,
Бо  за  виставою  –  країна  рідна  …
Раніше  думав  я  не  раз,
Що  у  людини  в  серці  страж,
Щоб  розпізнати,  що  позірно,
Але  вона  брела  в  цю  сіть  покірно  …
Корделію  отруєно  давно
Й  нема  кому  справляти  тризну,
Та  оживає  Лір  немов  в  кіно,
Бо  чимсь  нагадує  вітчизну  …
Лестиві  речі  сповнені  турбот,
Немов  якісь  Регана  й  Гонерілья,
Так  обіймають  облюбований  народ,
Що  той  щодень  нагадує  похмілля  …  
А  де  ж  Корделія?
Чи  справді  вже  нема?
Колись  взивалась  гнівними  віршами,
Десь  по  Сибірах  її  гнітила  зима,
Десь  піснею  звучала  вечорами  …
І  хто  її  таку  хоч  раз  зустрів,
То  вже  на  тих  сестер  і  не  молився,  
Помолодів,  окріп,  оскаженів,
Кудись  у  даль  п’янку  дивився.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

Погляд на Схід

Вони  вже  стали  на  коліна,
Нема  вже  що  від  них  чекать,
Душі  обглодана  руїна,
Нікчемна  чоловіча  стать  …
Когось  втішала  та  картина,
Хтось  фанатіє  дотепер,
На  сцені  в  галіфе  дитина,
У  шизофреніках  партер  …
Втішаються  своїм  безглуздям,
По  всьому  світу  сіють  страх,
Не  переймаються  розпуттям,
Ціна  всьому  нікчемний  прах  …
Вони  вже  стали  на  коліна,
А  хтось  вдивляється  в  лорнет,
Малює  в  пам’яті  картини,
І  звідти  ж  видумку  –  сюжет  …
Як  виросте  ота  дитина,
Поїде  здобувати  світ,
Ні  не  талантом,  а  скотина
Вбиватиме  чужий  нарід  …
Десь  спогадів  телевізійних  
Сховався  невеселий  час,
Людей  немає  більше  вільних,
Де  у  дітей  вселяють  жах  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Час для Нестора

«Любо,  хлопці,  любо»
Мов  тече  ріка,
Може  нашу  долю
Так  передріка  …  
У  темнії  ночі,
У  холодні  дні,
України  очі
Мов  живі  вогні  …
Як  носилась  доля
По  рідній  землі,
Оживала  воля
На  чорній  ріллі  …  
Марусині  очі
І  її  душа,
Серце  аж  тріпоче,
Сотня  вируша  …
Помилився  батько,
Але  не  зі  зла,
В  Крим  послав  рубатись
За  чужі  діла  …
Усе  українське  
В  серці  прихистив,
Хоч  не  знав  раніше
І  не  ним  болів  …
Цвіло  Дике  Поле,
Було  мов  живе,
Що  ж  ти,  люта  доле,
Так  чинила  зле  …
Скоро  прийде  нелюдь
Витопче  усе,
І  рідну  оселю,
Що  між  черешень  …
Десь  там  у  Парижі
Той  вогонь  погас,
Але  добрий  стрижень,
Прийде  і  наш  час  …  
Знову  в  рідну  землю
Сунеться  орда,
І  в  кожну  оселю
Зазира  біда  …
Знов  комусь  у  горлі
Вкраїнське  село,
Ха́пає  зубами
Боляче  його  …
Притулився  фермер
До  землі  лицем,
Повертайся,  батьку,
Бо  всі  пропадем  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Гладіатор

Тут  немає  кутка  на  арені,
Де  б  не  падала  кров  на  пісок.
Тільки  зорі  небес  незліченні,
Скоро  вже  і  мені  до  зірок.
Їм  здається,  що  крик  їх  безмежний,
Що  я  чую  його  і  молюсь,
Світ  навколо  такий  величезний.
Я  над  вами,  мурахи,  сміюсь.
Десь  убито  дружину  і  сина,
Я  до  вас  скоро  вже  полечу.
Тільки  битва  остання,  єдина.
Перед  нею  лиш  мить  помовчу  …
Я  на  друзів  лишаю  цю  землю.
Бо  вона  вже  для  мене  чужа.
До  кінця  я  цю  битву  дотерплю.
Вже  минула  остання  межа.
Бачу  очі  дитини  уважні.
Він  у  мене  узяв,  що  хотів.  
Ми  з  тобою,  мій  друже,  останні,
На  що  світ  цей  собі  заслужив  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020

Безмежжя ночі ліхтарі

Так  крок  за  кроком  світ  незгодних,
Сміливих,  вправних  диваків,
Ставав  для  когось  неприродним,
Для  когось  став  бридким,  здурів  …
Хтось  потішається  над  Стусом,
Лисиця  виповзла  з  нори,
Над  хатами  мов  над  улусом
Раби  змінили  прапори.
Принесли  страх  і  в  землю  щедро,
Зернини  кинули  його,
Зробили  з  того  страху  перли,
В  людей  не  очі  вже,  а  скло  …
Люди  неначе  подуріли,
Ховаються,  про  щось  кричать,
Вже  крила  скубані,  безсилі,
Налякані  вже  не  летять  …
Вже  правлять  світом  недолугі,
Плються  на  людське  знання,
Усі  скеровані  потуги
Ув’язнити  людське  буття  …
Палали  книги  в  надвечір’ї,
Давно  заборонили  спів,
Не  садять  квіти  у  подвір’ях,
Бояться  темряви  лісів  …
Щодень  буденні  злобні  чвари,
Не  знають,  де  чужі,  свої,
Блукають  уночі  почвари,
Йдуть  гладіаторські  бої  …
Бездушність  світу  аплодує,
Лиш  виживання  як  вінець,
Бог  відвернувся  і  не  чує,
Чекає  на  всього  кінець  …
Один  лиш  на  арені  бився,
Поранених  не  добивав,
На  ворогів  своїх  не  злився,
Немов  граніт  якийсь  встояв  …
Усі  чекали  хоча  б  слово,
Та  не  було  у  нього  слів,
А  може  втратив  свою  мову,
І  залишився  тільки  гнів  …
Минали  битви,  він  ж  мов  скеля,
Що  стала  раптом  для  усіх,
Вже  за  плечима  не  пустеля,
Не  добиває  він  живих  …
В  якийсь  момент  відчув,  що  досить,
І  крикнув  в  пащу  глядачів,
Що  Бог  у  вас  прощення  просить,
Що  він  таких  як  ви  створив  …
Іскрилось  від  обійм  залізних,
Стікала  кров  в  німий  пісок,
Втішало  хлопчаків  манірних.
Для  них  не  новизна,  не  шок  …
Так  десь  на  Сході  хлопці  гинуть,
Байдужі  очі  клубних  справ,
Вони  сім’ю  навік  покинуть
І  тих,  хто  їх  «не  посилав»  …

Бійців  вбивали  на  арені,
Під  шоу  це  хтось  спочивав,
Війна  –  не  виступи  на  сцені,
Хто  не  встояв,  то  вже  пропав  …  

Так  може  все  оце  даремно?!
З  душі  не  вичавиш  хохла?!
Там  взагалі  сутінки,  темно?
І  іншомовні  всі  слова  …

А  натовп  мов  єдине  тіло,
Йому  вкололи  вранці  страх,
Хоч  вже  нічого  не  боліло,
Той  страх  закляк  в  німих  очах  …  

На  щастя  не  одну  арену
Поставили  на  розсуд  їм,
Лікарня,  школа,  біг  буденний,
Де  наш  і  свій  вже  став  чужим  …

Коли  ти  мов  не  помічаєш,
Що  в  правду  вкинуто  картеч,
Ти  на  арені,  ти  встромляєш
Комусь  у  серце  власний  меч  …

Потрібно  знову  їм  героя,
Бо  галасують  дотепер,
Сховалась  в  нетрях  власна  воля,
Не  хочуть  вічності  джерел.

Теплом  від  серця  і  до  серця.
А  так  -  лиш  холод  у  руці.
І  поки  що  прозорі  скельця  -
Безмежжя  ночі  ліхтарі  …  

Їх  час  від  часу  хтось  запалить.
Горять,  то  хай  собі  горять.
"Ми  горді  з  того,  що  ми  були.
Ми  будемо.  Вогні  не  сплять".  

[i]
Фото  з  фільму  "Гладіатор"[/i]
[i]Сюжет  фільму  інший,  але  суть  та  ж  сама.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

Усупереч

Для  тих,  хто  здатний  йти  усупереч,
Для  тих,  хто  знає  цінність  слова  «спротив»,
Це  не  одна  із  сотень  ворожнеч,
Це  усі  за  і  ти  один  лиш  проти  …
Це  Бруно,  що  палає  у  вогні,
Малює  хтось  світи  далекі,  сніжні,
У  Казахстані  десь  в  якомусь  сні
Гулагу  в’язень  пише  вірші  ніжні  …  
Без  вас  все  б  сірим  залишилось  на  землі  …
На  троні  дурість,  біля  трону  вірні,
А  що  навколо,  то  уже  без  меж,
Безглуздя,  сором  теж  уже  безмірні.
Чи  той,  хто  любить  теж  усупереч,
Не  їй,  суспільству,  де  в  ціні  покірні,
І  б’є  у  серце  пломінь  чи  картеч,
Відмінності  вже  не  такі  помітні  …
Троянду  кинули  в  багно.  Біда,  авжеж.
Та  гірше  справи  у  тої  багнюки.
Без  спалахів.  Без  змін.  Звичайний  треш.
Вмивають  з  неї  душі.  Спершу  руки  …
Одні  кричать  все  те,  що  вже  було.
Другі  кричать  все  те,  що  остогидле.
Візьму  далеким  і  близьким  назло
Зроблю  щось  не  набридле  …
Садитиму  троянди  у  саду,  
Та  хоч  одну,  дождусь  її  цвітіння.
На  проводи  безглуздя  не  піду.
Бо  до  душі  горіння,  а  не  тління  …  

[i]Фото  -  ілюстрація  до  оповідання  "Ключник"  Н.  Вівчарика  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

Виговський

Оце  вже  доля  накрутила
Мотуззям  тіло  все  скрутили,
Вже  третя  втеча  надаремно,
Часи  такі  в  краю  буремні  …
Знайомий  писар,  зараз  гетьман,
Забрав  до  себе  за  таланти,
Тепер  вже  не  життя,  поема,  -
Не  раз  згадають  дисертанти  …
За  вправність  канцлером  назвали,
Служив  Вкраїні  як  умів,
Посли  Європою  літали,
Мову  обману  розумів  …
А  потім  був  чудовий  гетьман,
Тримався    поки  було  сил,
Сталеве  ні  п’янким  пожертвам,
Вкраїна  була  між  світил  …
Розбите  військо  Трубецького,
Московія  закрила  рот,
Розбито  ворога  чужого,
Та  вдома  свій  переворот  …
Юрко  підписує  дурницю,  
А  гетьман  в  братчики  подавсь,
І  знову  мріє,  щоб  в  столицю,
В  Вкраїну  ворог  не  впихавсь  …
Вже  й  Богуна  минула  страта,
Вже  й  чорні  ради  наче  дощ,
Вкраїну  кинуто  за  грати,
Не  час  для  спогадів  і  прощ  …
Без  суду  й  слідства  розстріляли
Ті  з  ким  вважав  за  краще  йти,
Поляки  землю  тут  топтали,
Хоч  іноді  були  брати  …
І  де  ж  та  канцлера  могила,
Не  знає  жоден  дотепер,
Була  у  чоловіка  сила
І  гідністю  покрито  герб  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2020

Верші

Таким  болючим  вийшов  роздум  ваш,
Повинність,  рівність  -  це  слова,  не  більше,
Життя  є  щастям,  коли  день  не  твій,  а  наш,
Як  двом,  то  краще.  І  як  двом,  то  гірше  ...

А  рівність.  Просто  видумка,  міраж  ...
Бо  він  для  неї,  а  вона  для  нього  перші.
І  ця  нерівність  -  то  найбільший  страж.
Виходять  з  неї  не  рівнини,  верші.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2020

До Дня Конституції

Вночі  якось  та  й  написали,
Аж  плакав  потім  Сирота,
Гальорка  хижо  реготала,
Бо  їм  завжди  не  та,  не  та  ...
Уже  тоді  все  майже  вкрали,
А  тут  облизня  упіймали,
Недовго  співаки  співали,
Кудись  пропала  ...
сирота  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

І я б хотів ще вірити як ви

[i]Цей  вірш  моя  внутрішня  емоція  на  вірш  Тетяни  Мош  "До  братньої  країни"  ...  
[/i]

І  я  б  хотів  ще  вірити  як  ви,
Про  те,  що  там  живуть  свої  герої,
Що  десь  на  берегах  Москви
Враз  спалахне  багаття  волі  ...
На  жаль,  не  вірю  в  добрі  сни,
Безбарвні  яничарські  душі!
Якісь  "слов'яни"  із  мордви?
Хриплять  вгодовані  чинуші  ...
Може  народів  тих  своє
Щось  вирветься  колись  на  волю?
Що  краще,  те  без  міри  п'є,
Кляне  при  цьому  свою  долю  ...
Стоїть  дівча,  в  руках  плакат:
"Росія,  забирайся  з  України",
Такій  звичайно,  українець  -  брат,
Але  вона  байстрюк  тої  родини  ...
...
Чудовий  вірш  ваш,  ще  знайшли  в  собі  слова,
Та  віра  в  них  давно  пропала,
Століттями  нас  "родичка"  кусала,
Душа  десь  ще  жива,  та  голова  дурна  ...
.....
Ще  може  та  душа  хоч  іноді  "співала"?
Бо  Лія  -  це  чужа,  вона  їм  не  своя.
Чи  обірванкою  душа  та  стала,
Нагадує  п'яничку  чи  бомжа  ?!
....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

Гіпатія

Не  кожному  вдається  народитись,
Коли  одна  з  людських    вершин  любов,
Біда  самій  в  цім  світі  опинитись,
Блукати  між  незвіданих  основ  …

Казкова  жінка,  їй  би  полюбитись,
І  не  один  схилявся,  як  зустрів,
Та  їй  нового    так  хотілось  вчитись,
А  світ  в  цей  час  по  своєму  дурів  …

Щоб  жінка  -  математик  і  філософ  …
Та  це  й  сьогодні  чудасія  із  чудес,
Та  ще  й  закохують  у  себе  коси,
І  подих  ледь  захованих  грудей  …

Ну  хто  ж  таку  та  міг  би  не  любити,
Та  сірість  стежку  протоптала  не  просту,
Кирило  наказав  за  розум  вбити,
Погнав  на  неї  дикунів  юрбу    …  

Роздерли  на  шмаття  жіночу  вроду,
До  слова  розуму  їм  прірву  цілу  йти,
Про  неї  ще  згадають  трохи  згодом,
Писатимуть  про  неї  ще  віки  ….  

[i]фото:  https://citaty.info/character/gipatiya[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020

Про слабкість злих чарів (2 ч. )

Хоч  серця  доброго  не  мала,
Йому  сто  чар  подарувала.
Тож  має  хлопець  море  справ,
Вже  і  зірок  не  помічав.
Вона,  руйнуючи,  літає,
А  він  назад  все  повертає.  
Що  натворила,  виправляв,
І  так  усі  сто  чар  роздав  …

Останні  чари  залишились.
Ну  що  робити  з  ними  мав?!
Як  сталось  так,  що  полюбилась,
З  яких  таких  оман,  підстав?
Не  годував  мов  вовка  страх,
Та  і  терпіти  вже  несила,
Вчинила  свій    останній  жах,
Та  так,  що  серце  зупинила  …

Лежить  поранене  дитя,  
Мов  птаха,  що  згубила  крила  …
Немає  й  тіні  каяття,
Не  серце,  а  важенна  брила  …

А  відьмі  вже  відомо  все,
Регоче:  це  ж  твоє  життя,
Рятуй,  якщо  вогнем  пече,
Звідти  не  буде  вороття  …

Він  врятував,  не  рівня  це,
Чиєсь,  моє,  та  ще  й  дитя,
Сіріє  на  піску  лице,
Скінчилось  так  його  життя.  
…….
Пішов?  Стоїть  мов  кам'яна.
Пустеля  все,  нікчемно  все,
Самотня  мов  в  степу  сосна,
І  це  чуже.  І  те  чуже  …
Дізналась,  що  його  спасти,
Лиш  можна  чар  своїх  позбувшись.
Не  було  й  миті,  щоб  втекти,
Сказати  вибач,  розминувшись  ….

Віддала  чари,  зрадила  себе,
Навіщо,  справді,  тіло  це  чуже?!
Віддала  все,  по  іншому  не  можна,
Закохана  зробила  б  жінка  кожна.

Весь  світ  летів  у  прірву  сновидінь,
Чиїхось  мрій,  забаганок,  хотінь,
Хтось  зразу  здобуває  почуття,
А  хтось  шукає  довше  за  життя  …

Якщо  ж  порожньо  все,  і  ніч,  і  день,
То  той  щодень  не  вартий  і  гроша,
Люби  когось,  так  щоб  тремтіло  все,
Тоді,  дивись,  і  ожива  душа  …  

………

[i]Фото  з  сайту:  https://we.org.ua/kultura/vidma/[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020

Несподіваний порятунок або Про слабкість злих чарів (1 ч. )

Якось  із  далекого  зовсім  села,
А  може  містечка,  що  ледь  на  долоні,
До  міста  великого  рвалась  душа,
Маленьке  здавалось  їй  наче  в  полоні  …
Екзамени  складено.  Усміх  цвіте.
Здається  весь  світ  неймовірно  чудовим.  
І  вже  подаровано  перший  букет,
Трояндам  радіють  дівчата  червоним  …
А  потім  рутина,  книжки  чи  мольберт,
Пробірки  дзвенять  наче  дзвоники  в  вухах,
І  вже  чоловік  на  всі  руки  експерт,
Говорить,  що  знає,  не  грається  в  слухах  …
Старі  професори,  що  толку  у  них,
Немов  в  горах  повінь  кров  стукає  в  скроні,
Життя  поділилось  на  зрячих  й  сліпих,
Життя  видавалось  усе  на  долоні  …
І  раптом  з’явилась  не  жінка,  а  маг,
Не  знає  він  навіть  з  якого  предмету,
Палаючих  губ  не  стримує  страх,
Малює  у  снах,  що  там  за  корсетом  …
Пробрався  якось  у  кімнату  її
Хотів  обійняти  її  безборонну,
Та  раптом  відчув  себе  в  пастці  страшній,
Побачив,  як  зовсім  в  душі  її  чорно  …
Злетіла  у  небо  й  його  потягла,
Понесла  у  сховок  свій  наче  розвагу,
Навколо  кричало  якесь  вороння,
Ото  собі  вибрала  відьма  ватагу  …
Хотіла  зробити  із  нього  слугу
У  справах,  що  вам  навіть  знати  не  варто,
Та  вперлась  неначе  в  мурівок,  в  стіну
У  вміння  з  нещастям  боротися  жартом  …
Спочатку  лякала  з  усіх,  що  є  сил,
Шукала  у  ньому  найменшу  слабину,
Не  бачив  вже  й  блиску  далеких  світил,
Та  раптом  побачив  у  відьмі  людину  …
Кудись  провалився  загублений  страх,
І  жарти  вже  стали  відверто  смішними,
Із  відьми  все  чорне  сховалось  у  прах,
Стояли  немов  дві  звичайні  людини  …
Звинили  обоє  і  знали  про  це,
Та  хтось  там  високо  пробачив  їх  вчинки,
Він  так  цілував  її  руки  й  лице,
Що  вибачте  автору  сірі  відтінки  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

По іншу сторону від сцени на Майдані

По  іншу  сторону  від  сцени  на  Майдані
Стояли  люди  посірілі  і  сумні,
Стояли  ті,  що  у  буденності  звичайні.
А  виявились  зовсім  не  такі  …
Вночі.  Вогонь.  Чи  можна  тут  присісти?
Я  лиш  на  мить.  Я  зараз  знову  йду.
Десятки  голосів,  щоб    відповісти.
Багато  світлого,  щоб  відвести  біду  ….
Оцей  з  Полтавщини,  а  цей  з  Кривого  Рогу,
Дівчата  з  Києва  щось  знову  принесли,
Ніхто  не  дякує  вже  їм  за  допомогу,
Бажають  тільки  щастя  до  краси  …
Розсівся  мер  якийсь  з  Хмельниччини  у  кріслі,
І  від  розмови  вже  не  утекти,
А  цей  поля́к,  він  взагалі  з  –  над  Вісли,
Прийшов,  бо  внутрішньо  вже  зрозумів:  брати  …
Вербицький,  Нігоян,  Костенко  Ігор,
Вас  забувають,  бо  комусь  це  аж  пече,
І  Чміль  застив,  час  холоду  і  снігу,
Вже  не  обійме  друга  за  плече  …  
Хтось  дань  зібрав  з  Вкраїнського  народу
В  такий  жорстокий  спосіб,  мов  в  тиски
Стиснули  нас,  закоханих  в  свободу,
Рвали  на  клапті,  рвали  на  куски  …
Наш  біль  зробив  для  себе  хтось  товаром,
Як  розпродали,  то  вже  не  з  руки
Обличчя  Сотні  діставати  з  –  поза  хмари,
І  ділять  нашу  волю  на  струмки  …
По  іншу  сторону  від  сцени  на  Майдані,
Стояли  люди  посірілі  і  сумні,
Пам’ять  про  Вас  я  ні  за  що  не  витру,
Вона  вогнем  горітиме  в  мені  ….  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

Завжди з тобою – це насправді вічність

Десь  там,  де  зірки  дві  мов  очі
Вдивляються  в  ранковий  світ,
Десь  там,  де  миті  дві  -  дві  ночі,
Ховає  місяць  свій  політ  …
Туди  потрібно  повернутись,
Там  те,  у  чому  сенс    життя,  
Що  мало  тут  таке  відбутись,
Що  непотрібне  вороття  …
Знайшлися  очі,    інші  очі,
Ні,  не  холодні  дві  зорі,
Дивились  втомлено,  жіноче,
Відкрили  схованки  свої  …
Ні,  не  забрали,  були  поруч,
Казали  йди,  як  треба  йти,
Таку  слабку  й  сильну  опору
Ніде  у  світі  не  знайти  …
Одного  разу  загорітись,
На  більше  їм  не  стане    сил,
А  потім    вічність  будуть  грітись
В  тіні  ображених  світил  …
«Завжди  з  тобою  –  справжня  вічність»,
«Ніде  я  звідси    не  піду»,
Оголена  безмежна  ніжність.
Де  ще  таку  собі  знайду  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

І тільки осінь таким допоможе

Я  просто  маю  таку  потре́бу
Блука́ти  з  тобою  вечі́рнім  мі́стом,
Мені  так  дуже  всього  цьо́го  треба,
Це  дуже  моє  таке  особи́сте  …
За  руку  трима́ю,  не  пуска́ю  від  себе,
І  десь  там  висо́ко  сміється  не́бо,
Вітри́сько  на  мене  чомусь  розізли́вся,
Бо  може  доще́м  серед  літа  упи́вся  …  
Я  просто  маю  таку  потре́бу,
Щоб  буря  ця  не  мина́ла  зо́всім,
Щоб  у  серці  моє́му  все  те,  що  про  тебе,
Писало  своє́  як  коли́сь    і  до́сі  …  
Спліта́ти  буде́нне  із  нереа́льним,
Спліта́ти  щасли́ве  із  трішки  печа́льним,
Штовха́ю  планету  цілу  від  се́бе
І  не  відпуска́ю  себе  від  тебе  …
Я  просто  маю  таку  потре́бу,
Щоб  буря  ця  не  мина́ла  зовсім,
Верті́ла  мов  ви́хор  далекі  ве́рби,
Щоб  не  як  за́вжди  і  щоб  до́сі  …
Нехай  краді́жка,  але  зі  змі́стом,
Блука́ння  разом  холо́дним  містом,
Таке  усе  на  щоде́нь  несхо́же,
І  тільки  о́сінь  таким  допомо́же  …    

[i]Музична  композиція  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020

Я вже руки тобі не віддам …

- Я  вже  руки  тобі  не  віддам.
- [i]А  я  не  відбираю,
Я  музику  твоїх  губ,  очей
В  скарбничку  свою  збираю  …[/i]
- Я  вже  тебе  тобі  не  віддам.
- [i]А  я  не  вимагаю,
Я  так  давно  на  ці  слова
Від  тебе  одного  чекаю  …[/i]
- Я  в  тобі  частинку  неба  свого
Так  довго  уже  помічаю,
Я  так  хотів  торкнути  його,
Я  так  боявся,  зламаю  …
Місток,  що  бачу  до  серця  твого,
Боюсь  до  нього  торкнутись,
Піду,  не  захочу  із  нього  назад
Кудись  у  чуже  повернутись  …
- [i]А  я  тобі  сказала  давно,
Ти  дні  мої,  мої  ночі,
Душі  моєї  п’янке  вино,
Ти  ж  бачиш  мої  очі  …
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020

Коли назавжди сімнадцять

Коли  назавжди  сімнадцять?
Може,  це  так  для  одного.
І  чому  насправді  так  трапляється.
І  скільки  у  цьому  мого  чи  твого?
Очі,  вони  ж  не  бояться  
Говорити  справді  важливе,
І  думки  крок  за  кроком  вчаться
Розрізняти  чуттєво-квапливе.
Коли  назавжди  сімнадцять,
Не  буває,  щоб  надто  і  пізно,
І  надто  рано  не  буває,
Словам  так  просто  і  вільно  …
Коли  назавжди  сімнадцять,
Так  легко  від  твого  плаття,
І  потім  сни  глибокі  сняться
Від  твого  денного  багаття  …
І  не  потрібно  у  різні  боки,
І  якісь  особливі  повільні  кроки,
Впізнаю  в  очах  твої  сімнадцять.
Тепер?  Колись?  Ні,  не  різняться  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020

"Клята тітка" віртуальність

"Клята  тітка"  віртуальність
Розважа́лася  на  славу,
У  стражде́нних  відібрала
У  кафе  ранкову  каву  …
Та  не  все  з  нею  так  просто,
Це  вона  усе  з  любові,
Щоб  мовчазним  показати,
Як  багато  всього  в  слові  …

Скільки  відтінків  в  любові,
Скільки  в  зу́стрічах  нестями,
Що  ми  завжди  неготові,
Ледь  шепочемо  вустами  …  
Нам  здавалось  біле  чорним,
Світ  у  цінниках  і  цінах,
Несміливим,  надто  скромним:
Що  там  ніжності  в  обіймах  …

А  вона  то  розказала,
Краще  як  цілі  романи,
В  когось  розум  відібрала,
Навпаки  для  когось  дала  …
Скільки  людності  у  парку,
Скільки  пар  тут  біля  моря,
З  другом  п’ємо  третю  чарку,
Чи  то  з  радощів,  чи  з  горя  …  

Музичне  прочитання  із  залученням  ШІ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2020

Чому не зводиш з мене ти очей?

Чому  не  зводиш  з  мене  ти  очей?
Я  не  такий,  як  ти  собі  це  уявляла.
Чому  не  забираєш  рук  з  моїх  плечей?
Що  бачиш?  Що  раніше  в  них  не  помічала?

Згорів,  змілів,  увесь  навік  пропав,
З  душі  своєї  розтопив  всю  кригу,
З  твоєї  всі  краплинки  позбирав,
Розкрив,  гортаю  наче  книгу  ...

Тобі  б  втекти,  та  поруч  ти  стоїш.
Інше  життя  так  вабить  кольорами.
А  ось  зі  мною  пропадеш,  згориш.
Що  ти  шукаєш  уночі  вустами?

Із  вуст  в  вуста  думки  немов  ріка,
Їх  зупинити  вже  ніхто  не  в  змозі,
Я  не  такий,  і  ти  вже  не  така,
Ми  мов  птахи  на  світу  огорожі.

Чому  не  зводиш  з  мене  ти  очей,
Своє  тепло  кладеш  в  холодні  руки,
Зігнувся  світ  від  попелу  речей,
І  тільки  поїздів  далекі  перестуки  ...  

[i]Музична  композиція  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020

У полоні протиріч

Ти  хотів,  щоб  раптом  зійшло  сонце,
Коли  надворі  уже  панує  ніч,  
Тобі  важливо  те,  що  серце  хоче,
І  байдуже  до  живих  протиріч  …
Тобі  хотілося  б  всупереч  часу,
Починати  все  знову  і  знову  спочатку,
І  де  знайти  таку  чудернацьку  трасу,
І  в  потрібному  напрямку  хоча  б  «дев’ятку»    …
Руїна  здаватиметься  справжнім  палацом
Для  тих,  хто  хоче  обійняти  пів  світу,
А  для  когось  ти  будеш  паяцом,
Що  розтратив  скарби  свого  віку  …
Ти  хотів  би  навчитися  правильно  хотіти,
Обирати  вартісні  найдорожчі  речі,
І  розсипати  думки  і  квіти,
Там,  де  вони  насправді  доречні  …
Ти  хотів  би  позбутись  дурного  хотіння  
І  багато  важливого  просто  вміти.
Звідки  ж  це  у  голосі    тремтіння?
Бо  минає  те,  чого  не  можна  хотіти  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

Просто біжи. Тут можна босим …

Не  здавайтесь.  Не  можна  окремо.
Коли  серце  так  прагне  за  руку.
Це  жорстоко  і  зовсім  нікчемно
Обіймати  мов  друга  розлуку  …
Не  здавайтесь,  бо  знову  крізь  роки
Доведеться  блукати  ночами.
А  цей  світ,  він  аж  надто  широкий.
Наче  грається  іноді  нами  …
Не  здавайтесь,  "вона"  того  варта,
Щоб  не  сходити  з  сірих  перонів,
Ми  вважали,  розлуки  –  це  жарти,
А  вони  наче  маки  червоні  …
Обіймайтесь  і  кружляйте  у  танцях,
Що  для  інших  невидимі  зовсім.
Часу  плин  наче  дотик  на  пальцях.
По  піску.  Пізно  ввечері.  Босі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020

На добру пам'ять Мирославу Скорику

Я  пам’ятаю,  як  ще  був    дитям,
Мелодія  лунала  через  сіре  місто,
Наповнювала  дух  мій  відчуттям,
Що  на  цю  музику  хтось  має  відповісти  …
Я  пам’ятаю  сходи  і  палац,
Як  музикантам  не  було  де  навіть  сісти,
Вони  зіграли  стоячи  для  нас.
Мелодію,  що  тиха  й  урочиста  …
Чи  біль  в  душі  чи  знову  наш  Майдан,
Вона  в  собі  несла  якогось  вірша,
Що  шепотіла  тихо-тихо  нам,  
Коли  ставало  зовсім  гірко,  навіть  гірше  …  
І  коли  автор  в  інший  світ  пішов,
Згадались  із  життя  прості  хвилини.
Цією  музикою  він  наче  поряд  йшов,
Це  була  честь  для  кожної  людини  …  

*[i]Мирославу  Скорику  з  вдячністю[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

Безглуздо і злочинно …

Я  вибираю  тебе,
Хоч  це  так  безглуздо  і  майже  злочинно.  
Я  вибираю  тебе,  
І  думаю,  що  я  творю́,  безупинно  …
Я  зовсім  не  той,  
Що  у  мріях  твоїх  колись  твоїй  юності  снився.
Я  зовсім  не  той,  
Я  летів  не  сюди,  та  раптом  з  шляху  свого  збився  …
Я  здатний  на  вчинки  такі  непрості  
І  іноді  просто  жахливі,
І  очі  мої,  і  бажання  не  ті,
Щоб  двоє  і  раптом  щасливі  …
Ти  мабуть  налякана  трішки  всім  цим,
Та  що  за  безглузда  людино,
Ти  поглядом,  дотиком  кожним  своїм
Кохаєш  мене  безупинно  …
Налякана?  Так.  Вже  готова  втекти,
Але  ти  чомусь  не  втікаєш.
Я  прошу,  благаю,  у  небо  лети,
Чому  ж  ти  мене  обіймаєш?  …  
Незнані,  далекі,  якісь  там  світи,
Мене  відбирають  у  тебе,
А  в  мене  в  очах  твоє  сонце  і  ти,
Немає  в  світах  тих  потреби  …
Ось  тут  посередині  наша  межа,
На  ній  ми  з  тобою  зустрілись,
Кудись  ми  підемо  по  своїх  стежках
Світів,  що  чомусь  розізлились  …  
І  знову  повернемось,
Світло  в  очах,
Немає  тут  парків  і  вулиць,
Літає  між  зір  
Корабель  наче  птах,
Щасливі,  що  не  розминулись  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

Це так красиво, коли жінка любить

Це  так  краси́во,  коли  жінка  лю́бить,
Бага́ття,  не́бо,  …  все  в  її  оча́х,
Вона  мовчи́ть,  та  щось  шепо́чуть  гу́би,
І  так  бага́то  в  цих  неска́заних  слова́х  …
Вона  уми́ть  готова  обійня́ти,
Вона  не  поміча́є  Всесвіт  навкруги́,
Не  смі́йте  в  неї  почуття́  це  відібра́ти,
Ще  буде  час  на  заметі́лі  і  сніги́  …
Люблю  диви́тись,  коли  жінка  лю́бить,
Так  зо́всім  ненаро́ком,  ті́льки  мить,
Вона  у  собі  щось  таке  розбу́дить,
Ніко́му  це  не  в  силах  зупини́ть  …
Яка  вона  тоді  стає  краси́ва!
О  ні,  краси́вою  вона  була  завжди́.
Ні,  відчайду́шна,  чарівна́,  сміли́ва.
Не  омина́й  таку.  Їй  се́рцем  посвіти́  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020

Чорний Ворон

Я  "Чо́рний  Во́рон"  Шкля́ра
Диви́вся  до  кінця́,
Тут  не  крича́лось  бра́во,
Тут  пла́кала  душа́  …  

Та  де  набра́тись  си́ли
На  о́рди  ці  чужі́,
Оста́нні  взя́ли  ви́ла
І  то́чені  ножі́  …

Коли́  на  рі́дну  зе́млю
Прихо́дить  во́рог  зли́й,
Не  втри́маюсь,  не  сте́рплю,
Свої́м  я  не  чужи́й  …

Хіба́  ж  то  украї́нець
Коли́сь  хоті́в  чуже́?!
Нікче́ма  –  злий  чужи́нець
У  степ  не  утече́  …

Холодноя́рська  спо́відь
Кула́к  і  зла  сльоза́,
В  пісня́х  вона́,  у  сло́ві,
І  на  душі́  гроза́  ...  

Столі́ття  вже  мину́ло
І  зно́ву  йде  орда́,
І  зно́ву  в  се́рце  ку́лі
Й  дружи́на  молода́  …

І  ви́росли  моги́ли,
І  ді́ти  без  батькі́в
Стисну́вши  зу́би,  жи́ли
З  пісня́ми,  що  без  слів  …

Я  "Чо́рний  Во́рон"  Шкля́ра
Диви́вся  до  кінця́,
На  не́бі  чо́рна  хма́ра
І  пла́кала  душа́  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

Ти так вчасно за руку вхопила

Я  не  буду  у  полі  бур’яном,
Хоч  і  просто  це,  але  не  буду,
Я  не  буду  байдужим  і  п’яним,  
Я  собі  свій  край  світу  здобуду  …
Я  топтатиму  землю  ногами,
Якщо  склалось,  полізу  у  гори,
У  душі  загорюсь  ліхтарями,
Реготатимуть  з  мене  мажори  …
Я  тобі  твій  край  світу  здобуду,
Він  для  тебе  не  схожий  на  мрію,
Я  тоді  на  нім  трішки  побуду,
І  наміряти  кращий  зумію  …
Я  злочинно  вкраду  твоє  небо,
Переверну  його  вверх  ногами,
В  мене  в  небі  такому  потреба,
Краще  в  гору,  ніж  падати  в  ями  …
Світ  здається  весняним  тюльпаном,
Він  зів’яне  і  толку  з  такого,
Я  не  буду  світським  та  бульварним.
Впізнаєш  небожителя  свого?!
Як  так  можна  кіньми  та  й  по  небу,
Очевидна  гірка  недоречність,
І  яка  в  цім  галопі  потреба,
Це  ж  тоді  як  пече  безсердечність  …
Але  тут  зовсім  інша  нагода,
Розлітались,  ламаємо  крила,
Все  минулось,  це  тільки  пригода,
Ти  так  вчасно  за  руку  вхопила  …  

.....

[i]Ти  так  вчасно  за  руку  вхопила,
А  я  й  не  знав,  а  я  й  не  знав,  
Я  не  знав,  що  ти  любила,
Так  далеко  від  тебе  літав  ...[/i]

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

З незвичайного лиш твої очі

Ти  наснилась  мені  цього  ранку
Вся  у  квітах,  бо  промені  сонця
Малювали  свою  вишиванку,
Зазирали  несміло  в  віконця  …

[i]Хтось  тобі  там  наспівує  своїх  пісень,
Про  забуте  шепоче  крізь  ночі,
А  у  мене  минає  звичайний  мій  день,
З  незвичайного  лиш  твої  очі  …[/i]

Подивилась  в  вікно,  а  там  чари
Розкидала  весна  понад  міру,
І  пташки,  захопивши  гітари,
Зверху  бавляться  тихо  й  звабливо  …

Ти  стояла,  сховалась  в  фіранку,
А  тим  часом  замріяні  гори
Обійняли  нову  коліжанку,
Розкидають  червоні  кольори  …

Потім  раптом  в  бурхливому  місті
Ти  біжиш,  здоганяєш  важливе,
Пригадались  мені  слова  пісні:
"Сніг  на  листі"  іскрить  мерехтливий    ….

[i]Хтось  тобі  там  наспівує  своїх  пісень,
Про  забуте  шепоче  крізь  ночі,
А  у  мене  минає  звичайний  мій  день,
З  незвичайного  лиш  твої  очі  …
[/i]

Варіант  пісні

Ти  насни́лась  мені́  цьо́го  ра́нку
Вся  у  кві́тах,  бо  про́мені  со́нця
Малюва́ли  свою́  вишива́нку,
Зазира́ли  несмі́ло  в  віко́нця  …

[i]Хтось  тобі́  там  наспі́вує  сво́їх  пісе́нь,
Про  забу́те  шепо́че  крізь  но́чі,
А  у  ме́не  мина́є  звича́йний  мій  день,
З  незвича́йного  лиш  твої́  о́чі  …[/i]

Подиви́лась  в  вікно́,  а  там  ча́ри
Розкида́ла  весна́  по́над  мі́ру,
І  пташки́,  захопи́вши  гіта́ри,
Зве́рху  ба́вляться  ти́хо  й  звабли́во  …

Ти  стоя́ла,  схова́лась  в  фіра́нку,
А  тим  ча́сом  замрі́яні  го́ри
Обійня́ли  нову́  коліжа́нку,
Розкида́ють  черво́ні  кольо́ри  …

По́тім  ра́птом  в  бурхли́вому  мі́сті
Ти  біжи́ш,  здоганя́єш  важли́ве,
Пригада́лись  мені  слова́  пі́сні:
"Сніг  на  ли́сті"  іскри́ть  мерехтли́вий    ….

[i]Хтось  тобі́  там  наспі́вує  сво́їх  пісе́нь,
Про  забу́те  шепо́че  крізь  но́чі,
А  у  ме́не  мина́є  звича́йний  мій  день,
З  незвича́йного  лиш  твої́  о́чі  …[/i]

[i]Музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020

Украдений світ

Сьогодні  у  печерах  даватимуть  концерт,
Тож  потягнувся  кожен  на  знайоме  місце,
У  пам’яті  зрина  десь  поле,  очерет,
Вже  важко  навіть  про  усе  це  розповісти  …
Душа  обвуглилась,  затерлись  всі  кути,
Від  камер  мерехтить  перед  очима,
Хотілося  б  давно  у  світ  втекти,
І  грюкнути  масивними  дверима  …
Хто  нас  зігнав  у  цей  безбарвний  світ,
Наляканих,  утрачених,  забутих,
Боялися  іще  незнаних  бід,
Боялись  слухати  і  побоялись  чути  …
Там  квітне  все  назовні  у  житті,
Але  чомусь  для  нас  цей  шлях  закрито,
Бо  ми  тепер  отруєні,  не  ті,
А  там  все  щастям  оповито  …
Ось  так  в  людей  колись  украли  світ,
В  таких  мовчазних,  боязких  і  кволих,
І  десь  у  небеса  омріяний  політ
Їм  залишився  спогадом  і  болем  …
Хто  променів  іще  на  собі  не  відчув,
І  не  ловив  обличчям  вересневий  дощ,
Кому  лиш  місяць  тінню  раптом  промайнув,
Кому  незвідана  любов  самотніх  площ  …
Ламала  стіни,  що  збудовані  від  нас.
Не  озираючись  на  вигуки  безглуздя,
На  черги  за  тавром  біля  голодних  кас,  
Рубали  у  пісок  оманливі  погруддя  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020

Казка в переміжку з реальністю

У  фарбах  кольору  осені
Горіла  маленька  планета,
Вогнем  тим  будинки  охоплені,
Чи  ковід  –  біда,  чи  комета?!
Печера  тепер  цілий  світ  комусь,
Рятується  кожен  окремо,
Я  навіть  списати  той  жах  не  берусь,
За  мене  обрали  ви  тему  …
Чиновник  огрядний  і  зовсім  дрібний
Давно  застовпили  підземку,
За  гроші  безмірні  господар  лихий
Теж  вирішив  власну  проблемку  …
А  тут  ось  мільйони  мурахи  немов
Кидаються  в  пошуках  схрону,
Забулись  відмінності  статків  і  мов,
На  голову  сипляться  дрони  …  
Там  де  усі  навчені  жити  гуртом,
Будують  дорогу  у  землю,
А  інші  лиш  б’ються  об  стінку  чолом,
Вдивляючись  в  небо  як  в  стелю  …  
Маленьке  село  між  пониклих  лісів
Сховалось  скрутилось  у  скелі,
Між  них  не  лунало  розпачливих  слів,
Свою  залишали  оселю  …
Згоріла  земля  і  без  обрію  шлях,
Повірили,  що  не  довіку,
Плечем  до  плеча,  проганяючи  страх,
Рятуючи  навіть  каліку  …
Чекали  на  Сонце,  на  дощ,  на  весну,
Чекали,  хоч  знали:  не  скоро  таку
Побачити  їм  доведеться,
Втішались  на  жарт  чи  на  пісню  просту,
І  не  гордували  на  їжу  бридку,
В  біду  найсильніший  сміється  …
Минули  роки  й  повернулося  все,
Блукають  по  голій  планеті,
В  підземці  сконало  холодне  й  чуже,
Лиш  чути  живе  в  очереті  …
І  тут  з  океанських  найбільших  глибин
Зліта  сонцесяйного  свита,
Втікайте,  бо  інші  зросли  донька  й  син,
Буде  ваша  пика  побита  …  

[i]Фото  з  фільму  2012[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

Роздуми про Вчителя

Що  можу  я  їх  навчити?
Це  ж  як  потрібно  любити
Дорослих,  що  назавжди  діти,
Дітей,  що  ще  вчаться  жити  …

Списати  вже  сотий  зошит
Чужими  думками  в  прірву?
Комусь  такий  шлях  хороший,
Та  я  пів  зошита  вирву  …

Шукаю  щось  особисте,
Щось  про  саму  дитину,
Куди  вона  буде  плисти,
Минувши  шкільну  родину  ….

Ну  так,  чудово  рахує,
А  ця:  як  читає  вірші,
А  він  все  чомусь  малює,
А  цей  усе  гірше,  гірше  ….  

А  я  все  боюсь  зачепити
Щось  те,  що  торкати  не  можна,
Щось  дуже  йому  особисте,
Таке,  що  не  кожен,  не  кожна  …

Списано  сотий  зошит,
А  що  ж  ти,  друже,  навчився?!
Ти  ж  наче  в  житті  той  кошик,
Порожній,  бо  перехилився  …

У  когось  живе  своя  думка,
У  когось  живе  своя  правда,
У  когось  для  власного  гумка,
А  ще  порожня  бравада  …

А  Вчитель  "дивакуватий"
Шукає  у  зошиті  фрази,
Щоб  голосно  їх  прочитати,
Хоча  б  разок  чи  два  рази  …

Не  взяте,  не  списане,  власне
Хоч  як  вам  не  до  вподоби,
Головне  підказати  вчасно,
Що  погано,  а  що  добре  …  

*не  є  вчителем,  але  "карантинна  освіта"  наштовхнула  на  думки  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

І де у ній стільки сили

Любов    тримає  за  руку,
Міцно,  не  відпускає.
Сторонні  очі  і  руки?
Таких  більше  немає.
Як  тільки  вона  відпустить,
Губишся  майже  клітинно,
Від  тої  німої  пустки
Навіть  в  очах  пустинно    …
Вона  тримає  за  руку,
І  що  це  за  дивна  сила,
Жодного  передруку,
Лиш  так,  як  ти  попросила  …
Як  тільки  вона  відпустить,
Виростають  повсюди  кордони,
Аж  поки  тебе  розбудить
Печальна  і  безборонна  …
Любов  проникає  в  очі,
І  де  у  ній  стільки  сили,
Без  холоду  твої  ночі,
Латає  порвані  крила  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

Не лякає порожнє місто

Не  лякає  порожнє  місто,
Будинки  пустили  коріння,
Чи  можна  біля  вас  сісти,
Ви  моє  сновидіння  …  

Найближчі  десятки  метрів
І  на  них  можна  заблукати,
Утікаєш  від  моїх  нетрів,
Я  знаю,  ти  вмієш  літати  …

Ти  вмієш  любити  словами,
Ти  вмієш  просто  мовчати,
Будувати  мости  і  храми
І  навіть  тюремні  грати  …

А  я  такий  неґречний
Буду    це  все  ламати,
І  сміх  мій    недоречний  
Може  тебе  налякати  …

Ми  давно  стоїмо  у  парку,
Намальовані  мов  етюди,
Кинув  пан  у  нас  цигарку,
Що  з  нами  тепер  буде  …

Може  вітер  нас  охоронить,
Може,  дощ  прибіжить,  начудить,
Бо  інакше  сухі  й  безборонні
Згоримо,  не  поможуть  люди  …

Не  лякає  порожнє  місто.
Будинки  вросли  корінням.
Попередні  наші  змісти
Залишилися  сновидінням  ...

Ці  яскраві  старі  плакати,
Це  минуле,  що  більше  не  буде,
Старі  стіни  чомусь  обіймати
Вас  повісили  дивні  люди  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020

Писав щоденник олівець ….

Вона  і  Він.  Від  бідності  й  війни,
Байдужості,  що  затопила  все.
Втікали  у  солодкі  сни,
Що  там  за  морем  інше,  не  чуже  …
Та  ще  й  дитя  у  мами  в  животі
Теж  того  раю  хоче  на  землі,
Не  справжнього,  а  так,  хоча  б  на  мить,
Щоб  жити,  мріяти,  любить  …
Хоч  море  –  це  добро,  не  зло,
Не  дуже  приязним  було,
Весь  одяг  на  шмаття  порвало,
То  хоч  життя  не  відібрало  …
А  далі  табір,  крик,  зневага,
Женуть  кудись  немов  овець,
Та  ще  була  душі  наснага,
Писав  щоденник  олівець  …
Вона  усе  це  малювала,
А  він  описував  віршем,
Дивилась,  мріяла,  кохала,
Він  накривав  її  плащем  …
І  ось  омріяна  країна,
Одним  палац,  комусь  тюрма,
Пропала  мрія  «хоч  для  сина»  
І  раю  тут  для  них  нема  …
Удома  там  чужі  заводи,
Кущі  забарвлені  в  мазут,
Народ  позбавлений  свободи,
Забрали  все,  а  тут  не  ждуть  …  
Ганяли  біженців  щоранку,
Щоб  хтось  за  дроти  не  утік,
Ще  двох  убили  на  світанку,
Ось  так  почався  новий  рік  …
Вона  і  Він  стоять  за  руку,
У  ній  там  десь  уже  їх  син,
І  "подарунок"  їм  розлука,
За  дріт  піде  лиш  він  один  …

-  "Вона  ж  заразним  чимось  хвора
І  цінності  у  ній  нема,
Не  варті  дорогі  уколи
Цього  мізерного  життя"  ...

А  там  далеко  їх  країна,
Колись  своє  все  роздала,
З  безсилля  іноді  скрипіла,
Своє  на  блюдці  простягла  …
Тепер  лишилося  втікати,
Хоч  там  у  світі  все  чуже,
А  треба  було  захищати,
Колись  беззахисне  своє  ...    
Вже  кимось  порвані  сторінки,
Малюнки  стали  нечіткі,
Далекі  зорі  -  очі  жінки,
Не  бачать  списаних  листків  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020

День за днем. Ніч у ніч.

Я  збентежений  твоїми  руками,  твоїми  губами,  твоєю  весною.
Я  не  знаю,  що  робиться  з  нами,  із  цими  дощами,  тобою  такою.
Закриваю  порожнє,  хай  грається  нами  Весна,  що  захоплена  тільки  собою  …
Залишаючи  нам  краєчок  від  неба,  доріжку  у  парку  і  дотик  рукою  …  

Я  збентежений,  вражений,  інший,  яким  не  бував  я  ніколи,
Така  впевнена  і  говірка,  наче  з  вірша,  ти  так  вертишся,  доле,
Скільки  цвіту  нападало  прямо  із  неба  на  руки,  на  оголені  плечі,
Як  багато  його  …  Ніколи  не  було  так  багато  й  настільки  доречі  …  

Така  дивна  весна  цьогоріч.  Ми  ув'язнені.  Тільки  вона  і  настільки  смілива.
Стільки  кольору.  Зовсім  відверті  слова.  І  інтимність  твоя  надчутлива.  
Така  дивна.  Ти  наче  і  є.  Тебе  наче  немає.  Як  ж  тебе  ось  таку  наздогнати?!
Так,  ти  жінка.  Чутлива.  Й  така  неймовірно  легка.    Лячно  аж  обійняти?!

Як  же  можна  про  це  не  писати?!  І  не  викласти  нотами    все  підвіконня  і  двір?!
Не  старайся,  бо  дощ  не  впіймати.  Він  шумить:    не  прийде?  Ти  не  вір  …
Я  весні  своїй  буду  писати.  Це  ж  так  просто  не  стати  чужим  між  чужих  протиріч.
Вона  знає,  я  буду  чекати.  З  нею  ми  не  чужі.  День  за  днем.  Без  журби.  Ніч  у  ніч.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020

Ідеальність …

Хтось  знайшов  собі  заміну  -  неймовірну  ідеальність.
В  кожній  справі  на  відмінно,  випромінює  цікавість  …  
То  б  узяти  і  радіти,  от  повезло  як  нікому,
Та  немає  щось  у  серця  відчуття  тепла  і  дому  …
От  чудова  Ідеальність,  усі  заздрять  безконечно,
Обіймається  так  міцно,  всім  здається,  що  сердечно,
Допоможе,  все  підкаже,  ти  сиди  і  розважайся,
Або  просто  так  для  жарту  з  іншою  пообіймайся  …
А  мені  чомусь  хотілось,  щоб  взяла  і  помилилась,
Щоб  зі  мною  наодинці  ще  й  вином  солодким  впилась,
Щоб  те  раціо  хвалене  та  й  кудись  навік  пропало,
Я  вже  бачу:  де  блиститься,  там  оса  і  в  неї  жало  …
Не  піде  вона  зі  мною  цілу  ніч  у  дощ  блукати,
Як  з  такою  щось  без  сенсу  просто  разом  пошукати,
Як  з  такою  жартувати,  коли  зробиш  враз  дурницю?!
То  ж  тоді  вже  і  не  жінка,  то  якась  небесна  жриця  …
Вже  й  хвилини  не  хвилини,  вже  й  емоцій  вибух  –  сором,
Вже  так  мало  від  людини,  якщо  й  спів,  то  тільки  хором,
А  мені  чомусь  хотілось:  ось  таку,  щоб  загорілась.
Щоб  сміялась,  щоб  сварилась.    Мов  вогонь  вночі  любилась  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2020

Я блукатиму з тобою під зорями

Я  блукатиму  з  тобою  під  зорями,
Притискатиму  тебе  до  грудей,
Поміж  радостями,  поміж  болями,
Не  відводитиму  очей  …

І  думками  летітиму  своїми,
Обійматиму  музику  цю,
Ось  такими  хмільними  напоями
Обійматиму  тебе  всю.

І  наповнені  очі  чарами
Руки  теж  трішки  чарівники
Стоїмо  попід  сірими  хмарами,
Щастя  -  просто  наш  дотик  руки  …

І  ніхто  більше  не  поспішатиме,
Навіть  час  став  тихіше  іти,
Я  тепер  цілу  ніч  не  спатиму,
Поки  десь  літатимеш  ти  …

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2020

Я не ходжу на зустрічі шкільних друзів

Я  не  ходжу  на  зустрічі  шкільних  друзів.
Ображайтесь.  Не  можу.  Простіть.  
Бо  я  знаю:  її  там  ніколи  не  буде.
Посміхнулась,  пішла.  А  ви,  друзі,  живіть  …

Ти  розказуєш  вірш  так  неначе  літаєш.  
Запросила  усіх  в  зачарований  круг.
Я  так  слухаю  тихо,  уважно.  Ти  знаєш.
Подивилась.  На  місці  твій  друг.  
 
Розлетілись  по  світу.  Що  зробиш?  Так  сталось.
Випадково  зустрілись.  І  знову  тепло́.
А  востаннє  чомусь  більше  нам  не  сміялось  …
Я  не  знав,  десь  уже  зачаїлося  зло.

Я  не  знав,  що  усе  це  тривало  востаннє.
І  хоч  стільки  вже  років  тому́  це  було.
Озиратися,  вибачте,  не  перестану  …  
Я  не  ходжу  на  зустрічі,  хоч  вже  сиве  чоло.

Хочу  вірити,  ти  там  ще  є.
На  цих  фото,  що  в  мене  в  столі  назбирались.
Це  болить.  Це  назавжди  моє.  
Тут  лежить,  хоч  і  трішки  порвалось.

Я  сідаю  за  парту  свою.
Там  далеко.  Аж  ряд  під  стіною.
Бачу  знову  усмішку  твою.
Я  любуюсь  востаннє  тобою  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2020

Коли в пошані тиха непомітність …

Що  є  найгіршим  з  витворів  людей?
Байдужість,  страх  чи  може  ненаситність?
Чи  там  ще  стукає  хоч  щось  поміж  плечей?
Чи  у  пошані  тиха  непомітність?
Весняний  Дощ  весь  знітився,  мовчить,
Десь  між  людей  навчився  так  мовчати,
Коли  всередині  в  душі  усе  кричить,
Мовчати  краще,  щоб  себе  не  налякати  …
Ось  так  йому  за  краще  все  було,
Ховався,  бо  боявся  пустоти,
Далеко  дуже  в  серці  десь  цвіло,
Надумав  просто  утекти    …
Але  коли  приходить  Тиха  Ніч
І  зорі  опускаються  на  землю,
І  оживає  все  від  милих  протиріч,
І  без  Дощу  все  холодно,  пустельно  …
І  плаче    Ніч  мов  дівчина  проста,
Хоча  б  про  мить  одну  Дощу  благає.
У  відповідь  лиш  пелена  густа
Усе  навколо  від  очей  ховає  …
Вже  кликала  його  своїм  віршем,  
Сльоза  дівоча  теж  не  зачіпає,
Не  чує  Дощ  як  Ніч  йому  співає,
Не  стала  пісня  до  душі  ключем  …
Забулась  Ніч,  що  час  уже  для  Дня,
Так  люблена    зробилася  чужою,
Нехотячи  вплелась  в  чуже  життя,
Забулось  те  його  «Я  тут  з  тобою»  …
Прийшов  до  тями,  бо  не  був  лихий,
Просив  пробачення,  але  не  був  почутий,
«Він  був  сьогодні  зовсім  не  такий»,
Пішла  вже  Ніч,    хоч  з  ним  хотіла  бути  …    
Чи  повернеться  завтра?  Може  й  ні,
Чи  Дощ  відчує  краплю  тої  скрути?!
Я  ж  Ніч,  я  казка,  в  небесах  вогні,
Пробачити  чи  ні    …  Може  забути?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2020

Сонце і Крапля

Гаряча  мов  лава,  народжена  Сонцем,
А  я  весь  холодний,  величний  і  білий,
Я  дивлюсь  на  тебе  немов  крізь  віконце.
Недовго.  Бо  вітер  примхливий.

Я  лід.  Як  таке  уявити.
Щоб  лід  захотів  щось  від  Сонця  любити.
Тепер  буде  Сонцем  тим  снити.
Хіба  полетіти  …

Багато  простору.  Зірки.  І  ти.
І  хтось  підказує:  …  Лети.
Я  б  мабуть  взяв  і  полетів
Завжди  хотів.
Але  ти  можеш  тут.  Не  можеш  там.
Зі  мною  будь,  а  як.  Не  кажеш.
Не  довіряєш  вже  вустам.
Зітхаєш.

І  що  з  того,  що  не  такі  як  всі.
І  що  з  того,  що  в  друзях  тільки    Вітер.
То  що  мені  тепер  думки  мої
Десь  у  в’язницю  темну  посадити?

Ти  там  де  море,  чайки  і  весна,
Я  тут,    де  вітер,  дощ  і  сніг  без  міри,
А  ми  усе  це  склеїли  у  снах,
А  ми  ж  у  снах  якось  зуміли  …

У  неможливе  мов  з  обриву  вниз,
Не  знаючи  кінця,  стрибали  поодинці,
Дивись,  уже  підклали  хмиз
Жерці  якісь,  а  може  жриці  …

Кричать,  що  я  якийсь  чаклун,
Не  так,  як  звикли,  я  говорю,
Не  так  у  небо  я  дивлюсь,
Вклоняюсь  вранці  морю  …

Вони  не  знали,  що  ти  є,
Та  й  що  вони  могли  тут  знати,
І  ось  вже  лава  місто  рве,
Ти  йдеш  з  полону  визволяти  …

І  він  летів.  
І  він  повірив,  
Що  крапля  теж  колись  стріла.
До  Сонця  не  хватило  сили.
Побачив  лиш.  Ти  там  була.

...

Що  з  того,  що  падають  краплі  дощем.
Для  когось  здаються  єдиним  лицем.
Злітає  та  крапля  уверх  без  кінця,
Немає  сильніше  за  це  почуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2020

Я украв тебе на світанні

Я  украв  тебе  на  світанні,
Коли  ти  дуже  міцно  спала,
Я  украв  всі  твої  чекання,
Я  украв  сни,  в  яких  ти  літала  …

Я  украв  тебе  пізно  ввечері,
Коли  ти  за  кимось  зітхала,
І  ми  зірками  засліплені
Раптом  в  це  небо  упали  …

Я  украв.  У  прямому  значенні.
Ти  мене  у  цю  мить  не  чекала.
Може,    у  тебе  побачення?
Ти  когось  з  тої  зірки  гукала.

Я  украв.  Ось  такі  звинувачення.
Злочин  має  свої  аргументи.
І  не  прошу  за  це  я  пробачення.
Тут  не  платять  за  злочини  ренти  …

Ми  тепер  ось  у  цьому  трикутнику.
Де  сьогодні  аж  сліпить  від  променів.
Ти  киваєш  своєму  супутнику.
Вибухаючи  вся  аж  до  коренів.

А  над  нами  велика  зірка.
І  чомусь  багряно-червона.
І  моя  найдорожча  жінка
Знову  в  вогні  безборонна.

Я  украв.  Тож  тепер  тікатиму.
Разом  з  нею,  не  озираючись.
І  ніколи  більше  не  братиму.
Я  планет  з  небес  не  питаючи  …

За  крадіжку  мене  каратиме,
Буде  все  холодним  і  чорним,
У  в'язниці  довго  не  спатиму,
Утішатимусь  місяцем  повним.

Я  цього  спокійно  чекатиму,
Все-одно,  що  тепер  на  обрії,
Може,  щось  у  ці  дні  писатиму.
Що  за  безлад  ці  місячні  колії?!

Але  потім  чомусь  повернулася,
І  забрала  навіки  з  собою,
Що  з  того,  що  мене  позбулася,
Ні  для  кого  не  була  такою  …  

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2020

Я знаю Вас. Ви не з цього життя.

Я  знаю  Вас.  Ви  не  з  цього  життя.
І  зовсім  не  з  цього  світу.  
І  це  не  тільки  моє  відчуття.
Про  це  розповісти  мені  не  зуміти.

Бо  це  таємниця.  Ваша  й  моя.
Її  лиш  торкаються  сонце  і  вітер.
І  зірка  у  небі,  чомусь  нічия.
Її  так  треба  кудись  подіти.

І  квіти  в  полі.  Чомусь  нічиї.
Їх  так  потрібно  щедро  полити.
Але  дощі  тепер  нічиї.
Бо  і  дощі  потрібно  любити.

Говорять,  що  це  не  буває  так.
І  подіум  кличе  яскраві  миті.
І  тут  не  питають  про  несмак  чи  смак.
Чуже,  незнайоме  не  люблять  у  свиті.

І  посмішка  часто  чомусь  нічия.
Така  яскрава,  але  не  світить.
Так  наче  за  нею  просто  стіна.
Бо  нею,  вже  точно,  потрібно  любити.  

У  Вас  це  все  просто,  у  Вас  це  своє,
Несхоже,  незнане,  ні  в  кого  не  взяте,
І  навіть  якщо  воно  не  моє,
Я  не  збираюсь  його  відривати  ...  

[i]Музична  композиція  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2020

І так пройшли десятки літ

На  півночі  палять  ліси,
Їм  просто  потрібно  землю,
Їм  не  потрібно  природи  краси,
Вони  не  шкодують  людські  оселі  …
Столиця  мов  нежива,
Так  просто  й  не  поблукаєш,
І  сіро-жовта  трава,
Ти  бачиш,  що  ти  вдихаєш  …
Загнали  усіх  по  кутках,
З-під  масок  не  видно  очей,
Де  тільки  знайшли  той  жах,
Весь  світ  сірих  днів  і  ночей  …
Ніхто  й  не  помітив,  що  там  
В  дворі  вже  нічого  немає,
До  спец  –  окулярів  не  можна  рукам
І  ми  так  гуляєм  …
Створили  світ,
Де  діти  не  бачили  справжнього  сонця,
Колись  боялись  ковіт,
Тепер  чорні  навіть  віконця  …
І  так  пройшли  десятки  літ,
І  тільки  дехто  про  це  знав,
Що  світ  не  складається  з  бід,
Але  про  це  не  сказав  …
І  за  багато    –  багато  років
Хтось  зірвав  з  очей  окуляри
Глибокий  вдих,  ледь  чутні  кроки,
Все  було  настільки  яскраве  …
І  люди  почали  бачити,
Вони  навіть  плачуть,
Вони  не  знали,  що  це  має  значити,
І  чому  у  них  цей  світ  украли  …
Сьогодні  знову  усі  канали
І  говорять  зовсім  те  ж  саме,
І  ті  нерозумні  оригінали
Вірять  у  телевізійні  драми  …

Фото:  Популярна  механіка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872429
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.04.2020

Може, ти щезнеш, як тільки я доторкнусь

Поро́жнє  місто.  Тут  більше  нікого  нема.
Залізний  непо́тріб  навколо  на  своїх  коле́сах.
У  суперма́ркетах  наче  чорна  зима,
І  нема  потреби  у  вулицях,  навіть  адре́сах  …
І  ця  порожність  уже  не  ляклива,  а  просто  чужа,
І  вдача  уже  не  примхли́ва,  її  просто  нема,
І  ти  шукаєш  хоча  б  одну  ноту,  хоча  б  один  звук,
І  це  незбагне́нно,  колись  хоч  якось  дотик  до  рук  …
І  ця  порожність  чиєсь  творіння  і  трішки  моє,
Це  мов  байдужість,  найвищий  рівень,  і  далі  нема,
Твоєї  тиші  ніхто  і  ніщо  більше  не  зіпсує,
Але  ця  тиша  ріже  до  болю  сильні́ше  ножа  …
Все,  що  лиши́лось,  це  тільки  на́писами  по  стіні,
Ти  пишеш  і  пишеш.  І  може  хтось  напи́ше  тобі,
Ти  знову  кре́йдою  малюєш  очі  і  ті  очі  її
І  утікаєш,  щоб  не  бачити  більше  малюнки  свої  …
Ти  тут  колись  малював  свою  руку  хоча  б  кудись
І  говорив  сам  до  себе:  вертай  назад,  повернись,
І  тут  тепер  хтось  у  ві́дповідь  намалював,
І  хтось  твої  пальці  у  свої  міцно  узяв  …
Я  тут  навпроти  цих  рук  тепер  живу,
Якщо  і  піду,  то  вже  за  мить  назад  повернусь.
Не  знаю,  що  скажу  і  ким  тебе  у  цім  світі  назву,
Може,  ти  щезнеш.  Як  тільки  я  доторкнусь  …  

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2020

Про важливе

Короткі  запитання  і  короткі  відповіді.
Ці  вічні  безглузді  "так"  і  "ні".
Це  давно  не  повісті  і  навіть  не  сповіді,
І  деякі  надто  складні.
А  може  деякі  просто  не  мають  такої.
І  не  варто  поспішати  невідомо  куди.
І  не  сприяють  міцні  напої
Тому,  щоб  не  попасти  не  туди  …  
Не  розмалюєш  усе  у  таблички,
І  алгоритми  твої  безглузді,
А  ще  безглуздіші  людські  звички,
І  побудоване  на  людському  глузді  …
Короткі  нікчемні  прості  запитання
І  все  побудовано  на  простому  здогаді,
Ця  зупинка  давно  уже  остання,
Ти  все  ще  впевнений,  що  ти  у  поїзді?
...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2020

Нечесний рай

А  що  як  і  справді  мільярди  світів?!
І  ми  такі  схожі,  і  ми  такі  різні.
В  якомусь  все  так,  як  я  захотів,
В  якомусь  чужі,  в  якомусь  невірні  …
В  якомусь  уранці  ідеш  на  балкон,
Лише  промайну,    лише  пробігаю,
В  якомусь  червоний  ранковий  бутон
Тобі  все  ще  сплячій  до  вуст  прикладаю  …
Отож  розпалилась  уява  моя,
Сьогодні  у  тому,    де  зовсім  чужа,
А  завтра,  де  мила,  ранкова,  своя,
Між  нами  ніде  не  проходить  межа  …
І  як  в  цьому  жити,  блукати?  Не  знаю.
Я  світ  наче  одяг  щодня  обираю.
Біда  лиш  у  тім,  тебе  ж  не  питаю.
Ти  може  не  хочеш  нечесного  раю  …  

[i]Музична  композиція  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2020

У полоні відвертості

Ти  така  жорстока  
І  така  болюча,
Ти  така  глибока
І  така  разюча.
Іноді  прекрасна,
Іноді  жахлива,
Кажуть,  що  нещасна,
Іноді  щаслива  …
Іноді  байдужа,
Іноді  брехлива,
Неймовірна,  дужа,
Ти  така  смілива  …
Кажуть,  що  минуща,
Кажуть,  що  не  зряча,
Кажуть,  що  колюча,
Кажуть,  що  гаряча  …
Іноді  убивча,
Іноді  безглузда,
Хто  усе  це  вивчив,
Кажуть,  що  не  мудра  …
Але  як  без  тебе
В  цьому  світі  жити.
Тому  краще  буду  
Я  тебе  любити  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2020

Чудовисько і мавка

В  твоєму  вікні  силует
Знайомий,  важливий  до  болю.
Такий  традиційний  сюжет:
Стою  і  любуюсь  тобою  …
Чи  ти  нахилилась  з  вікна,
Чи  в  небо  летиш  за  зірками,
Ти  мабуть  не  знаєш  й  сама,
Як  спляча  цілуєш  вустами  …
Стою  і  не  можу  піти,
Це,  мабуть,  злочинно,  печально,
Це  мабуть  чужинські  світи,
В  які  я    вдираюсь  безжально  …
Упійманий  злодій  тепер,
І  суддів  зібралось  без  ліку,
Злодюга,  крадій,    людожер,
Накинулись    мов  на  шуліку  …
Ну  так,  бо  чудовисько  він,
Сидів  би  самотньо  у  замку,
Не  дали  піднятись  з  колін,
Карали  за  мрії  і  бранку  …
А  бранка  до  лісу  втекла,
Боялась,  що  зовсім  пропала,
І  прихистку  там  не  знайшла,
Тож  мавкою  стала  …
Піднявся  враз  вітер  сильний,
І  небо  усе  почорніло,
Який  би  не  був  він  стальний,
Але  і  його  заболіло  …
Подався  назад  у  ліси,
Де  гілля  його  обіймало,
Нікому  не  бракне  краси,
Кому  її  мало  …
Бо  він  не  забув  про  вікно,
Шукає  загублені  очі,
Хоч  це  все  було  так  давно,
Шепоче,  шепоче,  шепоче  …
Із  друзів  у  нього  вітри,  
І  ними  ж  поламані  клени,
Їх  гострі,  болючі  гілки
Були  і  не  ґречні  й  не  чемні.
Та  інших  у  нього  нема,
Хіба  що  влетить  блискавиця,
Така  вона  в  нього  одна  -
Його  чудернацька  сестриця  …
Він  мавку  у  лісі  знайшов,
Оту  що  дивачка  страшенна,
Стояв,  подививсь  і  пішов,
Бо  видалась  трохи  буденна.
Бо  зовсім  її  не  впізнав,
Спліталось  волосся  і  гілля,
Уже  й  не  згадав,  кого  вкрав
Зі  свого  нічного  похмілля  …
Та  їй  це  за  зраду  було,
Шукала  собі,  де  схилитись,
У  неї  ж  тепер  ремесло
Щоб  з  кимось  на  згубу  любитись  …  
Чудовисько  думає  так,
Що  хоч  вже  ту  мавку  врятую,
Хоч  в  справі  вже  тій  не  мастак,
Усе,  що  ще  мав,  подарую  …  
Здивована  мавка  була,
І  того  дарунка  не  взяла,
Його  під  кінець  упізнала,
Й  сама  з  того  світу  пішла  …
Закликала  в  гості  весну,
Була,  промайнула,  не  стало,
Її  неземну,  чарівну
Весною  мов  сніг  обійняло  …
Руками,  вустами,  теплом
І  навіть  простими  словами,
Торкнутись  легенько  чолом
І  щось  проказати  бровами  …
Все  небо  піснями  списала,
Всі  хмари  з  небес  постирала,
Хотіла  так  з  ним  залишитись,
Та  раптом  пропала.

Ми  пишемо  разом  малесеньку  казку,
Ми  зовсім  з  тобою  як  діти,
Ми  разом  з  тобою  такі  нереальні,
Буває,  що  радісні,  часом  печальні  …
Куди  нас  подіти  …

Буває  кудись  навсібіч  утечеш,
Буває  себе  у  чуже  проганяєш,
Ти  знаєш.  Ти  просто  своє  забереш.
Що  в  мене  твоє,  ти  впізнаєш  …  

*музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ,  авторський  текст

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2020

Жила собі малесенька країна

Жила  собі  малесенька  країна,
Не  скажеш,  щоб  цвіла,  якось  жила,
У  бідності,  в  обмані,  у  руїнах,
А  поруч  замки  з  золота  і  скла  …
І  так  воно  б  тривало  безконечно,
Обман  ховався  за  улесливість  і  страх,
Та  тут  якось  нагрянув  недоречно
Земель  чужих  небачений  ще  жах  …
Бороти  того  ворога  нещадно  
Лиш  можна  разом,    втеча  не  пройде,
Вони  ж  людей  усіх  вважали  стадом,
Тепер  кричать:  народ,  не  пропаде!
Народ  ж  притих,  замовк  і  хрипло  дише,
У  чім  обман,  де  справжній  інтерес?
Заліз  у  нори,  заховався  глибше,
Не  зачепив  за  душу  стрес  …
А  та  заморська  чудернацька  згуба
Уже  по  вулицях  господарем  гуля,
Стоять  порожні  пограбовані  споруди,
Лікарня  де  колись  давно  була  …
Один  єдиний  залишався  порятунок,
Що  панна  щось  народу  скаже  із  вікна,
Та  панна  випила  ще  місяць  тому  трунок,
Вона  останньою  Довірою  була  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2020

Безглуздя і бездарності букет

Безглуздя  і  бездарності  букет,  
Святкуйте,  починається  банкет,
На  перше  вам  напій,  зовуть  «обман»,
Тримайте,  переповнений  стакан  …
На  друге  повне  блюдо  лицемірства
З  ознаками  заморського  блюзнірства,
І  попивати  можна  це  сарказмом.
Сарказм  без  сенсу.  Став  давно  маразмом  …
А  далі  принесуть  цілий  квартет,
Ще  не  попробував,  а  мов  їдкий  сонет,
Ковтати  треба  тільки  все  підряд,
Сусідських  дослухаючись  порад.
І  це  все  з’ївши,  вийшли  на  балкон.
Там  купа  ледарів,  у  кожного  жетон.
І  безпардонність  мов  дешевий  самогон.
І  так  облом.  Без  "жезлів"  і  «корон».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871274
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2020

Мій ніжний вірш

Я  б  міг  тобі  розказа́ти
Про  те,  чому  пи́шуться  ві́рші,
Я  б  міг  на  все  місто  крича́ти:
Обира́й,  що  тобі́  наймилі́ше  …  
Може  ста́ну  для  тебе  доще́м,
Може  ві́тром,  а  може  пта́хом?
Не  буду  твоїм  короле́м,
Буду  дру́гом,  коха́ним,  бра́том  …
Я  буду  в  твоїх  оча́х  
Лови́ти  сльози  ра́дості  й  сму́тку,
Я  чита́тиму  на    вуста́х
Му́зику  твого  цілу́нку  …
Я  буду  торка́тися  рук,  плече́й
І  кі́нчиків  тво́го  воло́сся,
Лови́ти  по́дих  твоїх  груде́й
Від  того,  що  відбуло́ся  …
Може  воно  мені́  
І  не  суди́лась  така  нагоро́да,
Може,  це  все  лише́  в  сні
І  не  мрія  -  моя́  свобо́да?
Але  я  чека́тиму  до́вго
Твого  пла́ття  стрімки́х  візеру́нків,
І  ти  така  серйо́зна  і  стро́га
Розта́неш  від  поцілу́нку  …  
Може  у  моєї  ні́жності  
Тільки  но́ти  і  бу́кви,  без  му́зики,
Їй  потрі́бні  твої  ру́ки,  
До́тик  твоєї  прису́тності  …  
Їй  потрі́бні  твої  о́чі,  
За́пах  твого  воло́сся,
Щоб  в  ше́поті  о́сені  -  но́чі
Про  те́бе  щось  відбуло́ся  …  
А  я  тебе  лови́тиму
Там  у  цьому  зірок  мерехті́нні,
Обійма́тиму  і  люби́тиму
На́віть  о́бриси  твоєї  ті́ні  …  

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2020

Мені б хотілося, щоб ти любила осінь

Мені  б  хотілося,  щоб  ти  любила  осінь,
Із  падолистом  ,  із  вітрами  і  дощами,
Забув  дитинство,  а  дитя  немов  я  досі,
Будую  щось  не  з  каменю,  піснями  …

Мені  б  хотілося,  щоб  ти  любила  літо,
Де  сонце  обіймає  твоє  тіло,
Де  трави  полем  хтось  надумав  похилити,
Неначе  нотними  листами  …

Мені  б  хотілося,  щоб  ти  любила  зиму,
Щоб  сніговик  вклонявся  джентльменом,
Щоб  вітер  розповів  усе,  ще  й  в  риму,
Щоб  біло  –  біло,  але  не  пустельно  …

Я  пам’ятаю,  що  ти  любиш  ве́сну,
Ну  як  її  співочу  не  любити!?
В  ній  кожний  погляд  мов  весни  похресник,
І  таємницею  все  зриме  оповите  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2020

Є люди, що плачуть від музики

Є  лю́ди,  що  пла́чуть  від  му́зики,
І  на́віть,  коли  схо́дить  со́нце,
Це  не  ко́ди,  не  одини́чки  і  ну́лики,
Це  ду́ші  і  їх  охоро́нці  …
Є  лю́ди,  що  не  пи́шуть  ві́рші,
І  на́віть  не  ди́вляться  на  зо́рі,
Але  для  них  печери  і  сті́ни
Ра́птом  щеза́ють,  стаю́ть  прозо́рі  …
Є  лю́ди,  що  не  стаю́ть  на  колі́на,
Що  вража́ють  своєю  го́рдістю,
І  не  згина́ють  натру́джені  спи́ни,
І  си́ві  зовсім,  але  з  мо́лодістю  …
Є  чоловіки́,  що  лю́блять  жі́нку,
Але  не  ро́блять  її  журбо́ю,
Є  жінки́,  що  ба́чать  відті́нки,
І  заступа́ють  все  тьмя́не  собо́ю  …
Доро́слі  –  ді́ти  тепе́р  і    за́раз,
Бо  так  скла́лось,  бо  такі  до́лі,
Що  своїм  сло́вом  вбива́ють  прима́ри,
Що  просто  щи́рі,  а  не  гра́ють  ро́лі  …  
Є  люди,  що  плачуть  від  музики,
Бо  для  таких  її  писа́ли,
По́рвані  но́ти,  обі́рвані  ґу́дзики,
І  дурні́  ті,  що  це  все  порва́ли    …
А  завтра  зно́ву  зійде́  со́нце
Для  тих,  хто  на  нього  чека́є,
А  у  тих,  на  сцені,  закри́те  віко́нце,
Та  і  со́нця  для  них  взагалі́  нема́є  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2020

Але якщо ти захочеш раптом …

Ти  мабуть  пів  світу  мене  самого,
Я  мабуть  пів  світу  тебе  самої,
Кілька  мікронів  довжелезної  дороги,
Ми  мабуть  трішки  один  одного  герої  …
Навіть  якщо  неймовірно  далеко,
Хоч  насправді  близько  й  сміливо,
Крила  позичу,  попрошу  лелеку,
Стану  вітриськом,  дощем  брехливим  …
Може  так  дуже  себе  я  мучу,
Може  тобі  вже  зі  мною  тісно,
Може  ту  хмару  свою  летючу,
Так  зустрічаю  неначе  пісню  …
Але  якщо  ти  захочеш  раптом,
Щоб  замість  хмари  світило  сонце,
Я  її  просто  дощами  витру,
Буду  лиш  другом  і  охоронцем.
Але  якщо  ти  захочеш  раптом
Зі  мною  по  небу  цьому  летіти,
Я  стану  для  тебе  звичайним  птахом,
Що  крил  не  буде  своїх  жаліти  …  
Але  якщо  ти  захочеш  раптом
Землю  ногами  усю  сходити,
Тобі  мені  лиш  кивнути  варто,
Буду  тебе  я  нею  носити  …
Але  якщо  ти  захочеш  раптом
Покинути  осінь  і  стати  весною,
Я  обійдуся  холодним  жартом.
Справді  буває.  Залишусь  собою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020

Ми ж люди. Не просто якісь машини

Сиджу  і  мрію  про  день  з  тобою.
Щоб  так,  за  руку,  не  за  стіною.
Щоб  обійняти  тебе  рукою,
Щоб  заховати  тебе  собою  …

Від  того  вітру,  від  того  суму,
Від  пересудів,  людського  глуму,
Не  озиратись  на  чиїсь  кпини,
Людина  прагне  в  обійми  людини.

Щоб  непомітно,  хоч  ненароком,
Щоб  одним  подихом,  щоб  одним  кроком,
Не  озиратись  на  світу  стіни,
На  тих,  що  схожі  тепер  на  машини  …

Сиджу  і  мрію  про  ніч  з  тобою,
Щоб  міцно-міцно  і  дуже  ніжно,
І  кожним  рухом  чи  жестом  говорю,
Побудь  зі  мною,  ще  зовсім  не  пізно  …

А  десь  злітають  у  небо  машини,
І  ми  нездатні  на  дитячі  образи,
І  хочуть  любові  навіть  клітини,
І  зовсім  щирі  думки  і  фрази  …

Десь  на  руїнах  штучного  світу,
Ми  зовсім  не  дві  віртуальні  людини,
Губами  до  губ  прості  привіти,
Ми  ж  люди.  Не  просто  якісь  машини  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2020

Очі

Не  довіряйте  ніколи  словам,
Не  вірте  в  суворість  розлуки,
Щось  може  не  тут  і  не  там,
Торкнулись,  розбіглися  руки  …  
Повірте  її  очам,  
Але  поспішайте,  це  ж  миті,
В  очах  –  це  не  тут  і  не  там,
Бо  очі  –  світи    не  відкриті  …
Втонув,  утопився,  ну  що  ж,
Надії  і  мрії  розбиті,
І  просиш  ще  раз:  потривож,
Я  ж  прошу  не  роки,  а  миті  …
Не  бачу,  не  чую  цей  світ,
Живу  у  окремому  світі,
Ходитиму  світом  мов  кіт
В  якомусь  нічному  лахмітті  …  
А  потім  трапляється  мить,
Забути  яку  неможливо,
І  знову  потужно  болить,
І  знову  ти  віриш  у  диво  …
І  очі  …  і  знову  правдиво,
І  знову  до  болю  щемить,
Шукаю  негоду  чи  зливу,
Щоб  свою  пожежу  тушить  …
Та  раптом  уже  передумав,
Дарма,  що  палаєш  увесь,
Ці  очі  –  світи,  а  не  тюрми,
Вони  зовсім  поруч,  не  Десь  …  
Не  можеш  ти  світ  той  вхопити,
Не  можеш  стиснути  в  кулак,
Ти  можеш  ці  очі  любити,
І  ти  молодець  ,  якщо  так  …  

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2020

Щоб писати тобі віршами …

Не  лякає  порожнє  місто,  
Десь  невидимий  я,  десь  невидима  ти,
І  байдуже:  зелене  чи  червоне  світло,
Іди,  якщо  хочеш  іти  …
Осміліли  птахи,  
безпардонні  коти,
І  з  вікна  очі  сумної  собаки,
Яка  теж  кудись  хотіла  б  піти  …
І  ти  там  десь  у  четвертому  вікні,
Подзвонити  чи  просто  пройти,
Я  знаю:  ти  скажеш  ні,
Хоч  тобі  б  дуже  хотілось  піти  …
Не  лякає  порожнє  місто,
Лякають  налякані  очі,
Лякають  ті,  хто  більше  нічого  не  хоче,
Кому  у  тих  камерах  зовсім  не  тісно  …
Але  ти  не  здаєшся,
Я  це  точно  знаю,
Навіть  з  себе  самої  смієшся,
Я  на  зустріч  з  тобою  такою  чекаю  …
А  поки  писатиму  вірші,
Закидатиму  всесвіт  думками,
Це  не  краще,  але  й  не  гірше,
Ніж  гамселити  кулаками  …
Не  лякає  порожнє  місто,
Бо  воно  не  порожнє  нами,
Знову  сяду  за  стіл  урочисто,
Щоб  писати  тобі  віршами  …

[i]Фото:  https://www.032.ua/news/2708707/ak-vigladae-lviv-bez-turistiv-unikalni-foto-zrobleni-pid-cas-karantinu[/i]

Варіант  пісні

Не  ляка́є  поро́жнє  мі́сто,  
Десь  неви́димий  я,  десь  неви́дима  ти,
І  ба́йдуже:  зеле́не  чи  черво́не  сві́тло,
Іди,  якщо  хо́чеш  іти  …

Не  ляка́є  поро́жнє  мі́сто,
Бо  воно́  не  поро́жнє  на́ми,
Зно́ву  ся́ду  за  стіл  урочи́сто,
Щоб  писа́ти  тобі́  вірша́ми  …

Осмілі́ли  птахи́,  
безпардо́нні  коти́,
І  з  вікна́  очі  сумно́ї  соба́ки,
Яка  теж  куди́сь  хоті́ла  б  піти́  …
І  ти  там  десь  у  четве́ртому  вікні́,
Подзвони́ти  чи  просто  пройти́,
Я  зна́ю:  ти  ска́жеш  ні,
Хоч  тобі́  б  ду́же  хотілось  піти́  …

Не  ляка́є  поро́жнє  мі́сто,
Лякають  наля́кані  о́чі,
Ляка́ють  ті,  хто  бі́льше  нічо́го  не  хо́че,
Кому́  в  тих  куто́чках  зо́всім  не  ті́сно  …

Але  ти  не  здає́шся,
Я  це  точно  зна́ю,
На́віть  з  себе  само́ї  сміє́шся,
Я  на  зу́стріч  з  тобо́ю  тако́ю  чека́ю  …

А  по́ки  писа́тиму  ві́рші,
Закида́тиму  все́світ  думка́ми,
Це  не  кра́ще,  але  й  не  гі́рше,
Ніж  гамсе́лити  кулака́ми  …

Не  ляка́є  поро́жнє  мі́сто,
Бо  воно́  не  поро́жнє  на́ми,
Зно́ву  ся́ду  за  стіл  урочи́сто,
Щоб  писа́ти  тобі́  вірша́ми  …

[i]Музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2020

Людині потрібна людина …

Людині  потрібна  людина,
Що  б  там  не  придумав  мудрець,
Кохана  комусь  чи  дружина,
Інакше  усе  нанівець  …
Купи  найдорожчу  машину,  
Посаду  здобудь  вище  хмар,
Та  все  ж  відчуваєш  клітинно,
Що  це  мов  від  сонця  загар  …
Шукаєш  тоді  у  нестямі,
Втрачаєш  своє  реноме,
Сидиш  мов  на  троні  …  і  в  ямі,
І  царство  мов  хащі  чуже  …
Людина  потрібна  людині,
Щоб  разом  під  зорями  йти,
Щоб  в  кожній  найменшій  хвилині
Щось  вічно-важливе  знайти  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2020

А у них особливі потреби …

Ти  чекала,  ти  вірила  в  мить,
Коли  вже  не  потрібно  ховатись,
Десь  глибоко  ти  справжня,  болить,
Вже  нас  кличуть,  вже  час  відкликатись  …
Ти  чекала,  шукала  межу,
За  якою  не  бачено  фальші,
Заплатила  і  тіло,  й  маржу,
І  цікаво,  що  станеться  дальше  …
Ти  чекала,  щоб  було  не  так,
Як,  за  правило,  пишуть  у  віршах,
Щоб  і  дощ,  і  літак,  і  дивак,
І  щоб  не  традиційне,  а  інше  …
Він  не  знав,  що  сказати  тобі,
Щоб  слова  -  не  звичайна  банальність,
Щоб  не  просто  на  сміх  чи  в  журбі,
Щоб  була  особлива  тональність  …
Просто  був  не  такий,  не  чужий,
Із  відтінків  складав  своє  небо,
Забував  про  усе,  таки  справді  дурний,
То  ж  життя,  в  нього  просто  потреби  …
Диваки.  Як  зустрілись  й  стоять.
То  малюють  зірки.  То  вдивляються  в  небо.
Вже  сусіди  усі  полягали  і  сплять.
А  у  них  особливі  потреби  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2020

Олігарх

[i](прочитати  у  вересні)[/i]

Було  по  всякому  в  житті,
«Червоно  –  зелено  бувало,  як  згадати»,
Як  половина  так,  то  інша  у  смітті,
«Не  може  кожен  все,  що  схоче,  мати»  …

Ну  так,  «без  скромності  крутий  чувак»,  
«І  обдурити  теж  талант  потрібен»,
«Люблю  коли  на  вулицях  бардак»,
«Люблю  коли  стрибають  ціни»  …

Копошаться  мурахами  внизу,
Оці  нездари,  що  працюють  без  упину,
На  сонці,  в  зливу,    навіть  у  грозу,
«Як  гроші  роблять,  я  вам  покажу»  …

А  ви  собі  ламайте  далі  спини  …  

Підслухав  Вірус  голосну  браваду,
І  вирішив,  що  і  йому  вже  час,
Пройтися  по  життях  у  повний  зріст  парадом,
«Як  можна  цим,  то  що  тоді  про  нас»  …  
Сховались  люди  у  свої  печери,
Лиш  полювати  ходять  на  обід,
Вірус  виспівує  між  них  свої  «чечери»,
А  Олігарху  сірий  будень  -  новий  гріх  …

За  дотик  сонця  хоче  сотню  Євро,
За  дотик  вітру  майже  за  п’ятсот,
Вночі  на  двір,  потрапиш  на  галери,
І  особливо  за  ранковий  спорт  …

Мала  зараза  зразу  зрозуміла,
Що  то  вродилась  рідна  їй  душа,
Хоч  говорити  виразно  не  вміла,
Для  двох  стрибнула  в  небеса  маржа  …

Біда  лиш  в  тім,  що,  як  скінчились  гроші,
А  вірус  розжирів,  роздавсь,  здичів,
Хоч  олігарх  кричав:  я  славний,  я  хороший,
Той  вірус  його  теж  на  друге  смачно  з’їв  …

Згадали  ті,  що  вірили  в  рекламу,
У  "піджаки",  у  чийсь  чарівний  рот,
Що  годували  в  штатах  одну  маму,
Що  то  був  вірус,  просто  вірус  –  бот    …

Ви  думаєте,  виплюнуть  отруту?
Знайшли  в  нестямі  чарівний  портрет:
Там  олігарх  співа  Червону  Руту,
І  зиркає  на  люд  у  золотий  лорнет  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2020

А уяви собі, що ми останні

А  уяви  собі,  що  ми  останні
Вона  і  Він,  що  залишились  на  Землі.
Який  це  дріб’язок,    колишні  сподівання?!  
Лиш  мають  сенс,  коли  рука  в  руці  …
І  не  втечеш  тепер  за  сивий  обрій,
Від  себе  теж  без  сенсу  утекти,
У  цьому  краху  автострад  і  колій
Одна  рука  завжди  в  одній  руці  …

І  кожен  день  Вона  для  нього  інша,
І  кожен  день  у  нього  свій  сюжет,
І  не  шкодуєш  пісні  ані  вірша,
І  кожна  мить  -  це  мов  цілий  сонет  …
І  весь  гориш  від  мрій  і  від  нестями,
У  ній  сховався  твій  чудовий  світ,
І  має  сенс  лиш  те,  що  є  між  Вами,
Кому  й  навіщо  Вам  писати  звіт  …

Немає  сенсу  більше  у  образі,
В  нерозумінні  надпростих  речей,
І  десь  блукаючи  у  Лондоні  чи  Празі,
Не  зводиш  з  неї  цілий  день  очей  …

І  цінність  дотику  та  ніжності  захмарна,
Немає  цінника  для  погляду  і  слів,
І  кожен  день:  ти  просто  диво,  яка  гарна,
Весь  світ  пропав,  щоб  ти  цю  правду  зрозумів  …

І  поки  десь  в  загубленому  світі
Тримаються  за  руку  Він  й  Вона,
І  зустрічають  день  у  спільному  привіті,
І  ціла  вічність  –  це  слова,  слова,  слова  …
І  поки  десь  в  загубленому  раї
Тобі  одній  написані  слова,
І  поки  десь  хоч  хтось  когось  чекає,
І  поки  десь  …  є  Він  і  є  Вона  …    

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2020

Антивірусне

Подумалось,  що  ця  дрібна  потвора
Така  страшна  й  жалюча  мов  змія,
Та  не  страшніша  аніж  вдача  хвора,
Нездатність  вичавити  із  душі  раба  …
Стояти  й  слухати  чиєсь  дурне  бубніння,
Прикрите  панциром  посади  й  хабара,
Не  жити  сам,  а  жити  сновидінням,
Боятись  світла  думки  ліхтаря  …
Подумалось,  акторство  удавання
Почесний  фах  і  це  уже  не  жарт,
Та  тільки  сцена  перша  і  остання
Дає  надію  лиш  на  глупий  фарт  …  
Чомусь  забита  дошками  лікарня,
І  зачаровані  в  бетон  колись  сади,
І  серед  центру  вічна  буцегарня,
І  між  людей  лише  людей  сліди  …
І  вічні  кафківські  сюжети  на  долоні,
І  шлях  тече  з  нікуди  в  нікуди,
Я  думав,  що  живу,  а  я  в  полоні.
Я  й  не  помітив,  як  попав  туди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868507
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.03.2020

Її очі і сльози як золото

Захотілося  раптом  дощу,
Що  змиває  з  душі  весь  непотріб,
І  тоді  без  потреб  по  кільцю,
Не  потрібно  усього,  що  в  роздріб  …
Хай  болить,  хай  стискається  все,
Бо  у  справжнього  часом  жахливе  лице,
Як  зловив,  то  гадаєш,  що  не  відпущу,
А  потрібно,  бо  знову  не  цю  …
Так  хотілося  грому  і  блискавки,
Щоб  лишилося  справжнє,  сховалось  чуже,
Але  це  так,  для  приказки,
Десь  пролізе  нікчемне  слівце  …
Все  пройшло,  стало  холодно,
І  десь  трішки  вже  вітром  торкає  лице,
Її  очі  і  сльози  як  золото,
Моє  місце,  де  серце,  пусте  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2020

І байдуже на умовну похилість

У  сутінках  темної  ночі,
Коли  барабанить  серце,
Наче  піском  колючим  в  очі,
Наче  у  душу  каменем  вперше  …

І  що  має  бути  яскравим  і  чистим,
Гасне  раптом  променем  сірим,
І  те,  що  завжди  було  урочистим,
Об’єкт  для  шоу,  а  не  для  віри  …

І  не  дивитись  немає  змоги,
І  не  чути  якось  не  вийшло,
Оголене  серце,  руки  і  ноги,
А  про  душу  -  якось  стисло  …

І  раптом  крізь  це  все  звучить  голос,
І  раптом  торкається  губ  щирість,
І  виростає  самотній  колос,
І  байдуже  на  умовну  похилість  …

І  хочеться    знову,  щоб  шепотіти
На  вухо  слова,  що  не  скажеш  уголос,
І  хочеться  знову  кудись  летіти,
І  хочеться  знову,  як  той  колос  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2020

Дивлюсь на вас …

Дивлю́сь  на  вас  і  сходжу  з  розуму,
Від  вас,  від  квітів,  від  весни,
У  чомусь  ніжному,  прозорому,
Без  віршів  не  розповісти.
Се́рджусь  на  вас,  позбувшись  розуму,
В  ваш  світ  боюся  увійти,
Бо  як  мені  такому  гордому
Ту  гордість  всю  у  світ  змести.
Молю́сь  на  вас,  щоб  не  згубитися
У  світі,  де  німі  зірки,
Щоб  подихом  одним  напитися,
Щоб  надивитись  на  віки  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2020

Дуже весняний вірш

Як  десь  собі  колись  ходив  весною,
Весна  тоді  ще  іншою  була,
Захоплений  жіночою  красою,
Що  та  весна  з  собою  принесла  ….  
І  так  вертів  своєю  головою,
Що  став  для  когось  справжнім  диваком,
Та  раптом  весь  захоплений  тобою  
Не  верчусь  більше.  Став  й  стою  стовпом  …  
Душа  слова  в  ув'язненні  тримає,
Не  відпускає  із  полону  у  політ,
Вона  ж  ніколи  й  ні  за  що  не  взнає,
Який  із  нею  цей  чудовий  світ  …
Вже  повернулась,  вже  не  помічає,
Її  думки  –  найдальші  із  орбіт,
Вона  ж  від  тебе  іншого  чекає  -
Не  погляду  з-під  вересневих  віт  …
Ось  зважився  і  вибухнув  словами,
Чи  ж  налякав  аж  трішки  ту  весну,
Вона  сміється  поглядом,  вустами,
Ти  перейшов  страшну  свою  межу  …
Яке  ж  то  диво  твориться  весною,
Які  слова,  рядки  немов  пісні,  
Мої  світанки  зачаровані  тобою,
Мої  думки  -  палаючі  вогні  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2020

Щось людське …

Бувало  не  раз,  скаженів  людський  натовп.
Кричить,  верещить,  бо  лихий.
Палити  надумав  дівча.    І  пихато
Знанням  і  несхожості  ворог,  чужий  ...  

А  ось  і  на  іншому  краї  землі  
Втішається  рабству,  нарузі,  неволі,
І  звозять  здалеку  лихі  кораблі,
В  ніщо  і  в  нікуди  загорені  долі  ...  
 
А  ось  вони  далі  кричать  на  весь  світ
Про  вищість  якусь  і  руйнують  несхоже,
Усе  незнайоме  сховали  за  дріт,
Озлоблене  піниться  з  нелюді  море  ...  

[b]А  ось  вони  сунуть  у  рідні  степи,
Хизуються  тим,  що  минуле  й  неправда,
І  блазні  для  них  наче  в  полі  стовпи,
Як  розум  дріма,  оживає  бравада  ...[/b]

Як  можна  пробачити  це  і  пройти,
Як  можна  у  цьому  кудись  заховатись?!
І  знову,  і  знову  в  минуле  сліди,
Не  віриш,  що  знову  таке  могло  статись?!

На  щастя,  завжди  оживає  весна,
То  він,  то  вона,  то  він,  то  вона,
То  музика  з  серця  знаходить  дорогу,
То  хтось  до  своєї  чи  інша  до  свого    ...  

То  він,  то  вона  ...  ви  мов  зорі  у  небі,
Без  слів  і  без  зустрічей,  і  без  вагань
Очима,  польотом  пташиним,  журбою
І  смутком  вечірнім  на  мить  тільки  стань  ...  

Щезає  оце  із  ненависті  море,
Його  не  існує,  нікчемне,  пусте,
Немов  виростають  за  горами  гори,
Коли  щось  людське  раптом  в  небо  зросте  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866404
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.02.2020

Де просто …

Розгулялись  негода  та  просто  віруси,
Розкричались  глашатаї  -  просто  брехуни,
Оживають  древні  листи  і  папіруси,
Кудись  потрібно  від  цього  втекти  ...  

Туди,  де  пахне  весною  вечірньою,
Туди,  де  зим  загубились  сліди,
Де  ти  буваєш  різною  -  різною,
Де  просто  світ,  в  якому  просто  ти  ...

Туди,  де  вітер  блукає  узліссями,
Бо  в  місті  не  можна  так  голосно  йти,
Хіба  що  тихо,  лише  передмістями.
Там,  де  дощем  заховає  сліди  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2020

Не гаснуть зазорені ночі

В  очах  причаїлась  весна,
Бо  весни  так  люблять  очі,  
Ти  в  цьому  якась  неземна,
Не  гаснуть  зазорені  ночі  ….
Торкнулась  рук[b]о[/b]ю  мов  осінь,
Розсипала  листям  –  дощем,
Бо  осінь  нічого  не  просить,
Торкається  вітром  -    плечем  …
А  ще  обіймала  мов  літо,
Грозою  і  тихим  дощем,
По  платті  розсипала  квіти,
Сховалась  туманом  -  плащем  …
Початок  зробила  зимовим,
Засипала  снігом  мольберт,
Віддала  і  ноту,  і  слово,
З’[b]я[/b]вилось  і  тут,  і  тепер  …  

Чи  радісна  ти,  чи  сумуєш,
Ніде  і  ніщо,  крім  очей,
Не  бачиш  нічого  й  не  чуєш,
Крім  тих,  що  у  зорях,  ночей  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2020

А душі все-одно …

Ти  так  швидко  пройшла,
Ти  так  швидко  пішов,
Небо  наче  зі  скла,
В  нього  вкралась  любов  ...
Бо  тепер  це  лиш  скло,
все  лише  під  кутом
Бо  тепер  тільки  тло,
Притулився  чолом  ...
Як  розбити  його,
Тільки  скалки  і  все,
Чи  своя,  чи  свого,
Не  забулось  лице  ...  
Оминути  його,
І  побігти  у  двір,
Не  побачиш  свого,
Але  ти  в  своє  вір  ...
Не  вдивляйся  крізь  скло,
Знову  очі  шукай,
Хоч  у  серці  пекло́,
Але  це  наче  рай  ...  
Хоч  пробігти  весь  світ
Нам  чомусь  не  дано,
Стільки  брам  і  воріт,
Ледь  захмарено  сном  ...
Але  там  десь  в  душі
Є  маленьке  вікно,
Десь  у  хмарах  чужі,
А  душі  все-одно  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2020